Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї
У статті зроблено спробу виокремити осередок металообробки у Північному Причорноморʼї у VI–V ст. до н. е. При цьому дається пояснення, що під осередком металообробки слід розуміти не сукупність спеціалізованих металообробних центрів, а регіон схожого виробництва з єдиними типологічними і хіміко-ме...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180909 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї / С.Я. Ольговський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 92-95. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180909 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ольговський, С.Я. 2021-10-24T15:32:54Z 2021-10-24T15:32:54Z 2019 Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї / С.Я. Ольговський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 92-95. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180909 94 (477): 902.2:351.853 У статті зроблено спробу виокремити осередок металообробки у Північному Причорноморʼї у VI–V ст. до н. е. При цьому дається пояснення, що під осередком металообробки слід розуміти не сукупність спеціалізованих металообробних центрів, а регіон схожого виробництва з єдиними типологічними і хіміко-металургійними характеристиками і єдиною технологією виробництва. Всупереч застарілим твердженням, рівень ливарного ремесла в лісостепових скіфських центрах в архаїчний час був незрівнянно вищий, ніж в грецьких колоніях, і саме місцеві майстри забезпечували населення Північного Причорноморʼя виробами із кольорових металів. Майстри працювали і на виїзному промислі, тобто вели мобільний (бродячий) спосіб життя, розповсюджуючи свою діяльність і на грецькі колонії. Деякі сплави, зокрема з домішками сурми і миш’яку, свідчать про звʼязки ливарників з родовищами Поволжя і Уралу. Але про завезення звідтіля напряму металу в грецькі колонії говорити не можна. Ніяких торгівельних шляхів від Ольвії у східні області не існувало, оскільки на жодній памʼятці ананʼїнської культури не відомі грецькі речі. Скіфські ж прикраси і зброя зустрічаються досить часто. Тому саме через скіфських купців і металургів метал з домішками сурми і миш’яку завозився у Північне Причорноморʼя і, зокрема, в грецькі колонії. В статье сделана попытка выделить очаг металлообработки в Северном Причерноморье в VI–V вв. до н. э. При этом даётся пояснение, что под очагом металлообработки следует понимать не совокупность специализированных металлообрабатывающих центров, а регион сходного производства с едиными типологическими, химико-металлургическими характеристиками и единой технологией производства. Вопреки устаревшим утверждениям, уровень литейного ремесла в лесостепных скифских центрах в архаическое время был несравнимо выше, чем в греческих колониях, и именно местные мастера обеспечивали население Северного Причерноморья изделиями из цветных металлов. Многие мастера работали на выездном промысле, то есть вели мобильный (бродячий) образ жизни, распространяя свою деятельность и на греческие колонии. Некоторые сплавы, в частности с примесью сурьмы и мышьяка, свидетельствуют о связях литейщиков с рудниками Поволжья и Урала. Но о поступлении оттуда напрямую металла в греческие колонии говорить не приходится. Никаких торговых путей из Ольвии в восточные области не существовало, поскольку ни на одном памятнике ананьинской культуры не известны греческие вещи. Скифские же украшения и оружие встречаются достаточно часто. Поэтому именно через скифских купцов и металлургов металл с примесью сурьмы поступал в Северное Причерноморье, и, в частности, греческие колонии. The article attempts to identify the hotbed of metalworking in the Northern Black Sea region in the 6th – 5th centuries B.C. At the same time, an explanation is given that the hotbed of metalworking should be understood not as a complex of specialized metal-working centers, but as a region of similar production with uniform typological, chemical and metallurgical characteristics, and unified production technology. Contrary to outdated claims, the level of foundry in the forest-steppe Scythian centers in the archaic time was incomparably higher than in the Greek colonies, and it was the local craftsmen who provided the population of the Northern Black Sea region with products made of nonferrous metals. Many craftsmen worked in the off -premise way, that is, they led a mobile (wandering) lifestyle, extending their activities to the Greek colonies. Some alloys, with an admixture of antimony and arsenic in particular, indicate the links of the foundry workers to the mines of the Volga region and the Urals. However, it is not possible to speak of metal coming from there directly into the Greek colonies. There were no trade routes from Olbia to the eastern regions, since no Greek thing is known on any of the monuments of the Ananian culture. On the contrary, Scythian ornaments and weapons are quite common. Therefore, it was through the Scythian merchants and metallurgists that the metal with an admixture of antimony entered the Northern Black Sea region and the Greek colonies in particular. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Історія та культура давніх часів і Середньовіччя Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї Раннескифский очаг металлообработки в Северном Причерноморье Early Scythian hotbed of metalworking on the territory of the Northern Black Sea Coast Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї |
| spellingShingle |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї Ольговський, С.Я. Історія та культура давніх часів і Середньовіччя |
| title_short |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї |
| title_full |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї |
| title_fullStr |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї |
| title_full_unstemmed |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї |
| title_sort |
ранньоскіфський осередок металообробки у північному причорноморʼї |
| author |
Ольговський, С.Я. |
| author_facet |
Ольговський, С.Я. |
| topic |
Історія та культура давніх часів і Середньовіччя |
| topic_facet |
Історія та культура давніх часів і Середньовіччя |
| publishDate |
2019 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Раннескифский очаг металлообработки в Северном Причерноморье Early Scythian hotbed of metalworking on the territory of the Northern Black Sea Coast |
| description |
У статті зроблено спробу виокремити осередок металообробки у Північному Причорноморʼї у VI–V ст. до н. е. При цьому дається пояснення, що під осередком металообробки слід розуміти
не сукупність спеціалізованих металообробних центрів, а регіон
схожого виробництва з єдиними типологічними і хіміко-металургійними характеристиками і єдиною технологією виробництва.
Всупереч застарілим твердженням, рівень ливарного ремесла в
лісостепових скіфських центрах в архаїчний час був незрівнянно
вищий, ніж в грецьких колоніях, і саме місцеві майстри забезпечували населення Північного Причорноморʼя виробами із кольорових
металів. Майстри працювали і на виїзному промислі, тобто вели
мобільний (бродячий) спосіб життя, розповсюджуючи свою діяльність і на грецькі колонії. Деякі сплави, зокрема з домішками сурми і миш’яку, свідчать про звʼязки ливарників з родовищами Поволжя і Уралу. Але про завезення звідтіля напряму металу в грецькі
колонії говорити не можна. Ніяких торгівельних шляхів від Ольвії
у східні області не існувало, оскільки на жодній памʼятці ананʼїнської культури не відомі грецькі речі. Скіфські ж прикраси і зброя
зустрічаються досить часто. Тому саме через скіфських купців і
металургів метал з домішками сурми і миш’яку завозився у Північне Причорноморʼя і, зокрема, в грецькі колонії.
В статье сделана попытка выделить очаг металлообработки в Северном Причерноморье в VI–V вв. до н. э. При этом даётся
пояснение, что под очагом металлообработки следует понимать
не совокупность специализированных металлообрабатывающих
центров, а регион сходного производства с едиными типологическими, химико-металлургическими характеристиками и единой
технологией производства. Вопреки устаревшим утверждениям, уровень литейного ремесла в лесостепных скифских центрах
в архаическое время был несравнимо выше, чем в греческих колониях, и именно местные мастера обеспечивали население Северного Причерноморья изделиями из цветных металлов. Многие
мастера работали на выездном промысле, то есть вели мобильный (бродячий) образ жизни, распространяя свою деятельность и
на греческие колонии. Некоторые сплавы, в частности с примесью
сурьмы и мышьяка, свидетельствуют о связях литейщиков с рудниками Поволжья и Урала. Но о поступлении оттуда напрямую
металла в греческие колонии говорить не приходится. Никаких
торговых путей из Ольвии в восточные области не существовало,
поскольку ни на одном памятнике ананьинской культуры не известны греческие вещи. Скифские же украшения и оружие встречаются достаточно часто. Поэтому именно через скифских купцов
и металлургов металл с примесью сурьмы поступал в Северное
Причерноморье, и, в частности, греческие колонии.
The article attempts to identify the hotbed of metalworking in the
Northern Black Sea region in the 6th – 5th centuries B.C. At the same
time, an explanation is given that the hotbed of metalworking should
be understood not as a complex of specialized metal-working centers,
but as a region of similar production with uniform typological, chemical
and metallurgical characteristics, and unified production technology.
Contrary to outdated claims, the level of foundry in the forest-steppe
Scythian centers in the archaic time was incomparably higher than in
the Greek colonies, and it was the local craftsmen who provided the
population of the Northern Black Sea region with products made of nonferrous
metals. Many craftsmen worked in the off -premise way, that is,
they led a mobile (wandering) lifestyle, extending their activities to the
Greek colonies. Some alloys, with an admixture of antimony and arsenic
in particular, indicate the links of the foundry workers to the mines of
the Volga region and the Urals. However, it is not possible to speak of
metal coming from there directly into the Greek colonies. There were no
trade routes from Olbia to the eastern regions, since no Greek thing is
known on any of the monuments of the Ananian culture. On the contrary,
Scythian ornaments and weapons are quite common. Therefore, it was
through the Scythian merchants and metallurgists that the metal with
an admixture of antimony entered the Northern Black Sea region and
the Greek colonies in particular.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180909 |
| citation_txt |
Ранньоскіфський осередок металообробки у Північному Причорноморʼї / С.Я. Ольговський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 92-95. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT olʹgovsʹkiisâ rannʹoskífsʹkiioseredokmetaloobrobkiupívníčnomupričornomorʼí AT olʹgovsʹkiisâ ranneskifskiiočagmetalloobrabotkivsevernompričernomorʹe AT olʹgovsʹkiisâ earlyscythianhotbedofmetalworkingontheterritoryofthenorthernblackseacoast |
| first_indexed |
2025-11-25T21:10:16Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:10:16Z |
| _version_ |
1850551689566748672 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
92
УДК 94 (477): 902.2:351.853
С.Я. Ольговський
РАННЬОСКІФСЬКИЙ ОСЕРЕДОК
МЕТАЛООБРОБКИ У ПІВНІЧНОМУ
ПРИЧОРНОМОРʼЇ
У статті зроблено спробу виокремити осередок металооброб-
ки у Північному Причорноморʼї у VI–V ст. до н. е. При цьому да-
ється пояснення, що під осередком металообробки слід розуміти
не сукупність спеціалізованих металообробних центрів, а регіон
схожого виробництва з єдиними типологічними і хіміко-металур-
гійними характеристиками і єдиною технологією виробництва.
Всупереч застарілим твердженням, рівень ливарного ремесла в
лісостепових скіфських центрах в архаїчний час був незрівнянно
вищий, ніж в грецьких колоніях, і саме місцеві майстри забезпечу-
вали населення Північного Причорноморʼя виробами із кольорових
металів. Майстри працювали і на виїзному промислі, тобто вели
мобільний (бродячий) спосіб життя, розповсюджуючи свою діяль-
ність і на грецькі колонії. Деякі сплави, зокрема з домішками сур-
ми і миш’яку, свідчать про звʼязки ливарників з родовищами Пово-
лжя і Уралу. Але про завезення звідтіля напряму металу в грецькі
колонії говорити не можна. Ніяких торгівельних шляхів від Ольвії
у східні області не існувало, оскільки на жодній памʼятці ананʼїн-
ської культури не відомі грецькі речі. Скіфські ж прикраси і зброя
зустрічаються досить часто. Тому саме через скіфських купців і
металургів метал з домішками сурми і миш’яку завозився у Пів-
нічне Причорноморʼя і, зокрема, в грецькі колонії.
Ключові слова: осередок металообробки, ливарники, бродячі
майстри, металообробні центри, аксесуари ремесла, штучні сплави.
Одним із ключових понять у вивченні давньої металур-
гії є «осередок металообробки». Дослідники іноді досить
вільно користуються цим терміном для характеристики
ремісничого виробництва на окремій памʼятці, маючи на
увазі тільки сукупність даних, отриманих у ході розкопок,
хоча дане поняття включає в себе більш широкий зміст.
Вперше питання про осередок металообробки в добу
бронзи у Північному Причорноморʼї було поставлено
О.О. Ієссеном [8, с. 26]. І хоча на той час ще не були виді-
лені критерії цього явища, в цілому О.О. Ієссен мав ра-
цію. Він врахував близько 20 скарбів ливарників у Північ-
ному Причорноморʼї.
Через 20 років за О.О. Ієссеном про північнопричорно-
морський осередок металообробки в добу бронзи писав
О.М. Лєсков. Йому було відомо вже понад тридцять скар-
бів і дві майстерні – Червономаяцька і Волошська. Саме цю
диспропорцію і відзначив цей автор [11, с. 143]. Але наяв-
ність майстерень якраз і необовʼязкова. За визначенням
Є.М. Черниха під осередком металообробки слід розумі-
ти регіон схожого виробництва виробів з єдиними типо-
логічними і хіміко-металургійними характеристика-
ми і єдиною технологією виробництва (виділено мною
– С. О.). Іноді територія такого осередку може охоплюва-
ти територію декількох археологічних культур [25, с. 175].
Характерною рисою діяльності осередків також є й те,
що знахідки ливарних форм ніколи не супроводжуються
рештками лиття, що свідчить, на думку Є.М. Черниха, що
вони не були повʼязані з майстернями або виробничими
приміщеннями і обʼєднання майстрів були віддалені від
рядових общинників. Не виключено, що ці обʼєднання були
бродячими (виділено мною – С. О.) [25, с. 174]. Це підтвер-
джують факти з інших територій. Наприклад Н.Л. Члєно-
ва, використовуючи свідчення Д. Чартера, пише, що деякі
схожі речі виготовляли майстри, які мандрували по широ-
ких просторах і являли собою «інтелігенцію у воюючих ор-
дах» [27, с. 49]. Є.М. Черних, також з посиланням на англій-
ського дослідника ХІХ ст. Д. Персі, описує металургів із
Бенгалії, які ведуть кочовий спосіб життя і лишаються на
одному місці, доки можуть знайти руду і вугілля [24, с. 188].
На території України з бродячими майстрами можна
повʼязувати знахідки ливарних форм на памʼятках, де не-
має слідів стаціонарного ремесла. Так на поселенні тши-
нецької культури біля с. Зазимʼя було знайдено зношену
стулку ливарної форми, в якій відливались тесло і кельт,
властиві старожитностям зрубної культури [10, с. 117].
Цікаві також дві ливарні форми на поселенні Бондари-
ха однойменної культури, які характеризують діяльність
ливарників, що працювали в межах завадово-лобойків-
ського осередка [25, с. 81, 115].
Для раннього залізного віку термін «осередок металоо-
бробки» застосовувався для майстерень грецьких колоній.
Так С.І. Капошина відзначала, що металообробка в грець-
ких містах була логічним продовженням діяльності майстрів
пізнього бронзового віку. Найпотужнішим металооброб-
ним центром у VI–V ст. до н. е. була Ольвія, де виготовляли
зброю, оздоблення верхового коня, прикраси скіфських ти-
пів, і це означало, що у Північному Причорноморʼї сформу-
вався найбільш ранній осередок художньої (виділено мною
– С.О.) обробки металу із центром в Ольвії [9, с. 187].
Як бачимо, поняття «осередок художньої обробки ме-
талу» С.І. Капошина розуміє як певну територію навколо
Ольвії, населення якої забезпечувалось виробами цього
центру. Помилковість такої позиції полягає, насамперед,
в тому, що металообробне ремесло Ольвії не має гене-
тичного звʼязку із ремеслом попередньої епохи, про що
неодноразово писалось. Да і появу грецької культури в
Північному Причорноморʼї в цілому слід розглядати без
врахування елементів попередньої доби.
Те ж можна сказати і про скіфську металообробку.
Є.Н. Черних відзначав, що однією із незрозумілих про-
блем в історії металургії кінця пізнього бронзового віку
є відсутність генетичного звʼязку між металообробкою
цього часу і наступною – скіфською [25, с. 198].
Т.Б. Барцева також пише, що основа, на якій склалась
металообробка передскіфського часу, незрозуміла і не зна-
ходить повної відповідності з жодною культурою перехід-
ного часу, як відсутня спадкоємність в розвитку традицій
металообробки кіммерійського і скіфського часу [1, с. 16].
У 50-х роках ХХ ст. рівень ольвійської металообробки
також переоцінювався. Так Є.О. Прушевська стверджува-
ла, що продукція грецьких ливарників настільки своєрід-
на, що є можливість говорити про особливий ольвійський
характер виробів і створений у VI ст. до н. е. оригіналь-
ний художній стиль [18, с. 328]. До уваги навіть не бралась
ливарна майстерня у Пантикапеї, де було виявлено пла-
вильну піч, схожу на ті, що зображені на чашах із Орвієто
і Берлінського музею, опубліковані ще на початку ХІХ ст.
ISSN 2218-4805
93
Х. Блюмнером [30, fi g. 50, 51], а також декілька ливарних
форм, у одній з яких відливався виріб у вигляді лапи ко-
шачого хижака [12, с. 162].
Таким чином, до другої половини ХХ ст. обробка кольо-
рових металів у Північному Причорноморʼї повʼязувалась
виключно з роботою грецьких майстрів в Ольвії. Діяльність
місцевих майстрів із варварського оточення до уваги не
бралась. Звичайно не можна порівнювати обсяг археоло-
гічних досліджень грецьких колоній і скіфських городищ,
початок планомірного дослідження яких поклали розко-
пки Більського городища у 1958 р. Але і раніше епізодич-
ні розкопки на скіфських городищах давали яскраві свід-
чення про місцеве бронзоливарне ремесло, які лишались
непоміченими. Так ще наприкінці ХІХ ст. Н.О. Зарецький
виявив незагострені наконечники стріл на городищі Ро-
зорена Могила біля с. Лихачівка на Харківщині [5, с. 229].
В.О. Городцов у зольнику на Більському городищі виявив
багато мідної руди і незагострені стріли [2, с. 93]. З Біль-
ським городищем Б.А. Шрамко повʼязує стулку ливарної
форми для наконечників стріл із колекції О.О. Бобрин-
ського, яка поступила до Київського історичного музею у
1906 р. Спочатку її повʼязували із старожитностями з око-
лиць містечка Сміла, що біля Черкас, оскільки практично
вся колекція О.О. Бобринського походила із цієї місцевості.
Але враховуючи, що О.О. Бобринський ще у 1887 р. прово-
див розвідувальні роботи на Більському городищі, то ціл-
ком можливо, що форму було знайдено тоді ж [29, с. 323].
Але і надалі побудова історичних реконструкцій
здійснювалась без врахування цих знахідок. Грецьких
майстрів вважали авторами оригінальних бронзових ви-
робів, виконаних у звіриному стилі. Це стало аксіомою, і
порушити цю глибу, здавалось, неможливо.
Навіть початок дослідження Шарпівського городища у
басейні р. Тясмин у 1938 р., на якому були виявлені яскра-
ві сліди обробки металів, лишився поза увагою апологетів
переваги грецької культури над скіфською. А тут було до-
сліджено плавильну піч, навколо якої було виявлено шла-
ки, незагострені стріли, дрібні інструменти. Авторка роз-
копок відзначила північний район городища, який, за її
словами, був «індустріалізований», значно багатший і ел-
лінізований, тобто населення цього району, зайняте у ре-
місничому виробництві, було багатшим і користувалось
грецьким посудом, доля якого у керамічному комплексі
цієї частки городища складала до 30% [22, с. 93].
В подальшому, після початку дослідження Більсько-
го городища, виразні сліди обробки кольорових металів
були виявлені на лівому березі Дніпра на городищах Кни-
шівському, Коломакському, Лихачівському, Люботинсько-
му, Полкова Микитівка. На правому ж березі Дніпра, крім
Шарпівського, металообробними центрами були Жабо-
тинське і Мотронинське городища і поселення Грищенці
поблизу Кенева. Майстерні цих центрів мають відповід-
ний культурний шар, плавильні горни, чисельні ливарні
форми і різноманітні інструменти, іноді унікальні. На-
приклад, єдиний у Європі залізний напилок.
Таким чином, бронзоливарне ремесло на скіфських го-
родищах лісостепової смуги було набагато розвиненим,
ніж в грецьких колоніях, зокрема в Ольвії. І, ймовірно,
майстри із цих центрів займались виїзним промислом.
Саме з таким видом діяльності слід повʼязувати уламки
тиглів і мідні шлаки на трьох селищах уздовж західного
схилу Лозового Яру поблизу Коломацького городища [21,
с. 393], яке вже відзначено як ремісничий центр і на яко-
му у 1979 р. було виявлено уламки горну [19, с. 327], а у
1982 р. – рештки самого горну [20, с. 321].
Цікаві також знахідки на Сіверському Донці. На селищі
біля с. Островерхівка було виявлено уламок тигля, ллячку
у вигляді глиняної ложки з носиком для виливання роз-
плаву і круглий, плескатий зливок міді. На селищі біля
с. Шовкова також було знайдено подібний зливок, гли-
няна ллячка і незагострені стріли. Мідні зливки і брако-
ваний наконечник стріли було знайдено на селищі біля
с. Велика Данилівка, а із селища біля с. Подворок похо-
дять два бракованих наконечники стріл [28, с. 209–211].
Зрозуміло, що ці знахідки треба розглядати як сліди ді-
яльності бродячих майстрів, можливо вихідців із назва-
них скіфських ремісничих центрів.
Відомі в Українському лісостепу і випадкові знахідки
ливарних форм. У свій час Б.М. Граков писав, що ливар-
них форм у Скіфії відомо небагато – три-чотири камʼя-
ні для відливання прикрас і три мідні для виготовлення
наконечників стріл [4, с. 123]. Мались на увазі дві стул-
ки від форм, у яких відливались вістря стріл із колекцій
Б.І. Ханенка і О.О. Бобринського, що зберігаються у Киє-
ві в Музеї історії України, а також бронзовий стрижень,
що фіксував стулки ливарної форми, з Ольвії. Крім того
Б.М. Граков називав форми для відливання наконечників
стріл із Семипалатинська, Пермського краю і Мосула (Ірак).
Останнім часом стало відомо про ще декілька випад-
кових знахідок форм для відливання стріл. Стулка і два
фіксуючих стрижні походять з Великого Більського горо-
дища [29, с. 322, 323]. В приватних колекціях знаходять-
ся дві форми, одну з яких знайдено поблизу Сімферопо-
ля, а другу – на високому березі Дніпра поблизу Черкас [6,
с. 231–232]. Також у приватних колекціях знаходяться три
скарби, два з них знайдені у Полтавській обл., а один – у
Тернопільській. Один з полтавських скарбів містив одну,
другий – три ливарні форми у повному зборі, а тернопіль-
ський – одну [7, с. 240–248]. Дослідник скіфських стріл
Ю. Зеленін сповістив про ще одну форму з приватної ко-
лекції, знайдену поблизу Білгорода (Росія). Картографія
цих знахідок дозволяє повʼязати їх із іткульським осеред-
ком металургії в Приураллі, де відомі матриці для виго-
товлення складних ливарних форм для ливарних форм,
аналогічних українським [17, с. 123].
Таким чином, колекція скіфських ливарних форм
VI–V ст. до н. е. значно перебільшує ольвійську. Але спра-
ва не в кількості, а в організації виробництва.
З одного боку, названі знахідки не дають суміжної ін-
формації, але форми з Мосула (Ірак) і Кархемиша (Сирія),
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
94
в яких відливались наконечники скіфських типів, дозволи-
ли припустити роботу зброярів в обозі скіфського війська,
які супроводжували його під час походу у Малу Азію. Були
серед них, звичайно, і ливарники, які забезпечували воїнів
наконечниками стріл, що користувались підвищеним по-
питом, адже кожен скіф, насамперед, лучник [16, с. 52]. Але
ж і вдома, у Північному Причорномор’ї, царську дружину
мусили супроводжувати зброярі і ливарники. Працювати
таким майстрам доводилось під час короткочасних зупи-
нок. Загублені у високій траві влітку або в глибокому сні-
гу взимку форми знайти було важко, і вони були знайдені
тільки в наш час. Такими знахідками стали описані вище
ливарні форми із колекцій Б.І. Ханенка і О.О. Бобринського,
а також форми із приватних колекцій. Побічно, що це ро-
бота саме ливарників-зброярів підтверджується й тим, що
всі, випадково знайдені, ливарні форми призначалися ви-
ключно для відливання наконечників стріл.
Вплив варварських майстрів розповсюджувався і на
грецькі колонії з самого початку їхнього існування. Твер-
дження, що грецькі колоністи відразу налагодили виго-
товлення речей місцевих типів, не витримує критики.
Основний контингент переселенців складало найбідніше
обезземелене селянство. Ремісник, на відміну від селяни-
на, мав роботу, кидати яку, заради невідомих перспектив
в чужих землях, могли тільки неприторенні авантюристи.
Ремісник позбавлявся постійної клієнтури і заробітку, а ли-
варник, до того ж, позбавлявся джерел сировини, без чого
налагодити виробництво на новому місці було неможли-
во. А ще треба було вивчити попит місцевого ринку, смаки
населення. Тому становлення металообробки у Північному
Причорномор’ї, на наш погляд, проходило таким чином.
На кінець VII ст. до н. е на Березанському поселенні
працювали місцеві бродячі майстри. На початку VI ст. до
н. е. у гирлі Дніпра виникає Ягорлицьке сезонне торжи-
ще, де в теплу пору року працювали заїжджі ковалі, ли-
варники, склярі і, звичайно, приїздили купці – вихідці із
різноманітних областей. Після заснування Ольвії майс-
три вже могли орендувати в місті житло, де влаштову-
вали майстерні і забезпечували місцевий ринок своєю
продукцією. Після закінчення оренди вони прибирали
приміщення, і це пояснює відсутність в ольвійських май-
стернях специфічного культурного шару і наявність ям із
металургійним сміттям із таких приміщень.
Виїздили такі майстри і на периферію, про що свід-
чать спрацьовані ливарні форми на поселеннях хори [14,
с. 252], а також поховання ливарника у Маріцинському мо-
гильнику, здійснене за скіфським обрядом, притаманним
населенню лісостепового Посулля и супроводжене ливар-
ною формою для відливання вуздечних блях у вигляді го-
лови пантери [31, с. 9].
Варварські майстри залучали до ремісничої діяльно-
сті і колоністів, які поступово налагоджували власне ко-
лоніальне виробництво. Участь греків в ольвійській ме-
талообробці простежується, наприклад, на виготовленні
монет- дельфінів. При типологічній різноманітності і різ-
них хіміко-металургійних характеристиках металу мож-
на виділити групу дельфінів, що мають досить реалістич-
ну форму і відлитих із оловʼяно-свинцевої бронзи. Решта
дельфінів має різноманітну форму – від схематично при-
мітивної до форми тіла осетра. В свій час Л.П. Харко ви-
ділив пʼять типологічних груп і більше сімдесяти (!) ва-
ріантів виконання дельфінів [23, с. 324]. При цьому для
виготовлення деяких дельфінів використовувалось девʼять
типів металургійних сплавів. Крім «металургійно» чистої
міді виділено оловʼяну, мишʼякову, сурмяну бронзу, а та-
кож сплави з різним поєднанням цих домішок [13, с. 102].
А якщо зважити на те, що, починаючи від появи монет-
ної форми грошей, монети одного центру і одного номі-
налу, як правило, характеризуються стійкими типологіч-
ними і хіміко-металургійними характеристиками, можна
припустити, що анепіграфні дельфіни з домішками сур-
ми і мишʼяку відливались варварськими майстрами [15,
с. 137]. Скіфські майстри не знали грецького письма, тому
дельфіни з написами АРІХО і ʘY, які стабільно відлива-
лись з оловʼяно-свинцевої бронзи, виготовляли грецьки
майстри із колоніального середовища. Те ж можна сказа-
ти і про литі аси. При стабільності форми вони всі відли-
ті із однакового сплаву. Крім того, скіфським майстрам
не був знайомий такий прийом, як карбування. Вони зна-
ли лиття і тиснення, тому перші ольвійські монети були
литі, а грецькі майстри успадкували цей прийом від вар-
варських майстрів.
Окремо слід сказати про використання варварськими
майстрами міді із високим вміщенням сурми і мишʼяку.
Її було введено до наукового обігу під назвою волго-кам-
ська [26, с. 173]. Яким чином ця сировина потрапляла у
Північне Причорноморʼя і, зокрема, в Ольвію? З одного
боку, все можна було пояснити торгівельним шляхом від
Ольвії до Поволжя і Уралу, про який писав Б.М. Граков [3,
с. 23–24] і існування якого ніхто не заперечував, більше,
це твердження стало аксіомою і повсюдно використову-
валось при побудові моделей скіфо-античних відносин.
Але виділено цей шлях було на основі знахідок у Пово-
лжі всього декількох дзеркал так званого «ольвійського»
типу. Більше ніяких грецьких речей у цій області немає.
Да і назва «ольвійські» досить умовна, скоріше за традиці-
єю, оскільки ніяких слідів виготовлення їх в Ольвії немає.
Якусь кількість таких дзеркал було знайдено в ольвійсько-
му некрополі. А от скіфські прикраси, виконані у звіри-
ному стилі, і скіфська зброя на памʼятках ананʼїнської
культури зустрічаються досить часто. Крім того, Геродот
писав про людей, лисих від народження, які жили біля ви-
соких гір. Імʼя цього народу аргіппеї, а землі до цих лю-
дей добре відомі, оскільки до них іноді приходять скіфи
і ведуть з ними розмову за допомогою перекладачів на
семи мовах (IV, 23, 24). Тому цілком логічним буде при-
пущення, що мідь з домішками сурми і мишʼяку потра-
пляла з Поволжя спочатку до скіфських майстрів, а вони
завозили його в Ольвію і використовували для виготов-
лення дельфінів.
ISSN 2218-4805
95
Таким чином, при високому рівні місцевого метало-
обробного ремесла, варварські майстри діяли на всій те-
риторії Північного Причорноморʼя, забезпечуючи насе-
лення своєю продукцією. Тому для архаїчного часу ми
можемо із впевненістю говорити про скіфський осере-
док металообробки.
На кінець V ст. до н. е. життя на скіфських городищах
у лісостепу поступово завмирає. Падає роль і бронзоли-
варного ремесла. У IV ст. до н. е. сліди цієї діяльності про-
стежуються лише в піщаних кучугурах біля Камʼянського
городища. В той же час спостерігається розквіт ювелір-
ного ремесла на Боспорі, де виготовлялись шедеври то-
ревтики, виявлені в похованнях скіфської знаті. З цим
треба повʼязувати і затухання ранньоскіфського осеред-
ку металообробки.
ПОСИЛАННЯ
1. Барцева Т.Б. Цветная металлообработка скифского време-
ни. – М., 1981. – 125 с.
2. Городцов В.А. Дневник археологических исследований в
Заньковецком уезде Полтавской губ. в 1096 г. // Труды XIV Архе-
ологического съезда. – Т. 3. – М., 1911. – С. 93–161.
3. Граков Б.М. Чи мала Ольвія торгівельні зносини з Пово-
лжям і Приураллям в архаїчну і класичну епохи // Археологія,
Т. І. – 1947. – С. 23–37.
4. Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре. – Материалы
и исследования по археологии СССР. – М., 1954. – № 36. – 237 с.
5. Зарецкий И.А. Заметки о древностях Харьковской губ. Бо-
годуховского уезда, слободы Лихачёвка // Харьковский сборник.
– Вып. 2. – Харьков, 1888. – С. 229–246.
6. Зеленин Ю. Новые литейные формы, найденные в Украине
// Домонгол. – М., 2011. – № 2. – С. 23–233.
7. Зеленин Ю. Новые находки, связанные с цветной металлоо-
бработкой // Домонгол. – М., 2013. – № 3. – С. 240–250.
8. Иессен А.А. Греческая колонизация Северного Причерно-
морья. – Л., 1947. – 92 с.
9. Капошина С.И. О скифских элементах в культуре Ольвии
// Материалы и исследования по археологии СССР. – М., 1956. –
№ 50. – С. 154–189.
10. Клочко В.И. Металлургическое производство в энеолите //
Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине. – К., 1994. – С. 96–132.
11. Лесков А.М. О Северопричерноморском очаге металлообра-
ботки в эпоху поздней бронзы // Памятники эпохи бронзы Юга
Европейской части СССР. – К., 1967. – С. 143–178.
12. Марченко И.Д. Материалы по обработке и металлургии
Пантикапея // Материалы и исследования по археологии СССР. –
М., 1957. – № 56. – С. 160–173.
13. Ольговский С.Я. Металл литых монет Нижнего Побужья //
Ольвия и её округа. – К., 1986. – С. 89–105.
14. Ольговский С.Я. Литейное ремесло на ольвийской перифе-
рии // Ольвийские древности. – К., 2009. – С. 252–257.
15. Ольговский С.Я. Цветная металлообработка в Северном
Причерноморье в VII–V вв. до н. э. – М., 2014. – 275 с.
16. Ольговський С.Я. До інтерпретації випадкових знахідок
скіфських ливарних форм для наконечників стріл // Сіверщина в
історії України. – Вип. 7. – Київ – Глухів, 2014. – С. 50–53.
17. Ольговський С.Я. Походження форм для відливання скіф-
ських наконечників стріл // Сіверщина в історії України. – Вип. 9.
– Київ – Глухів, 2016. – С. 120–125.
18. Прушевская Е.О. Художественная обработка металла Оль-
вии, Боспора и Херсонеса // Античные города Северного Причер-
номорья. – Вып. 1. – М. – Л., 1955. – С. 325–355.
19. Радзиевская В.Е. Продолжение исследований Коломакского
городища // Археологические открытия 1978 г. – М., 1979. – С. 393.
20. Радзиевская В.Е. Исследования Коломакского городища //
Археологические открытия 1979 г. – М., 1980. – С. 327.
21. Радзиевская В.Е. Работы в Харьковской обл. // Археологи-
ческие окрытия 1983 г. – М., 1984. – С. 348.
22. Фабріціус І.В. Тясминська експедиція // Археологічні памʼят-
ки УРСР. – 1949. – № 2. – С. 80–111.
23. Харко Л.П. Монеты из раскопок Ольвии в 1946–1947 гг. //
Ольвия. Теменос и агора. – М.–Л., 1964. – С. 321–379.
24. Черных Е.Н. Металл – человек – время. – М., 1972. – 208 с.
25. Черных Е.Н. Древняя металлообработка на Юго-Западе
СССР. – М., 1976. – 300 с.
26. Черных Е.Н., Кузьминых С.В. Древняя металлургия Север-
ной Евразии. – М., 1989. – 316 с.
27. Членова Н.Л. О степени сходства компонентов материаль-
ной культуры в пределах «Скифского мира» // Петербургский ар-
хеологический вестник. – Санкт-Петербург, 1993. – № 7. – С. 49–75.
28. Шрамко Б.А. Древности Северского Донца. – Харьков,
1962. – 402 с.
29. Шрамко Б.А. К вопросу о бронзолитейном производстве у
скифов // Евразийские древности. – М., 1999. – С. 318–324.
30. Blümner H. Tehnologie und Terminologie der Gewerbe und
Künstebei Grichen und Römern. – Bd. IV. – Leipzig, 1887. – 330 s.
31. Ebert M. Ausgrabungen auf dem Gute Maritzyn, Gouw. Cherson
// PZ. – Bd. V. – H. – 1-2. – Leipzig, 1913. – 80 s.
Ольговский С.Я. Раннескифский очаг металлообработки
в Северном Причерноморье
В статье сделана попытка выделить очаг металлообработ-
ки в Северном Причерноморье в VI–V вв. до н. э. При этом даётся
пояснение, что под очагом металлообработки следует понимать
не совокупность специализированных металлообрабатывающих
центров, а регион сходного производства с едиными типологиче-
скими, химико-металлургическими характеристиками и единой
технологией производства. Вопреки устаревшим утверждени-
ям, уровень литейного ремесла в лесостепных скифских центрах
в архаическое время был несравнимо выше, чем в греческих коло-
ниях, и именно местные мастера обеспечивали население Север-
ного Причерноморья изделиями из цветных металлов. Многие
мастера работали на выездном промысле, то есть вели мобиль-
ный (бродячий) образ жизни, распространяя свою деятельность и
на греческие колонии. Некоторые сплавы, в частности с примесью
сурьмы и мышьяка, свидетельствуют о связях литейщиков с руд-
никами Поволжья и Урала. Но о поступлении оттуда напрямую
металла в греческие колонии говорить не приходится. Никаких
торговых путей из Ольвии в восточные области не существовало,
поскольку ни на одном памятнике ананьинской культуры не изве-
стны греческие вещи. Скифские же украшения и оружие встреча-
ются достаточно часто. Поэтому именно через скифских купцов
и металлургов металл с примесью сурьмы поступал в Северное
Причерноморье, и, в частности, греческие колонии.
Ключевые слова: очаг металлообработки, литейщики, бродя-
чие мастера, металлообрабатывающие центры, аксессуары ре-
месла, искусственные сплавы.
Olhovskyi S.Ya. Early S cythian hotbed of metalworking on
the territory of the Northern Black Sea Coast
The article attempts to identify the hotbed of metalworking in the
Northern Black Sea region in the 6th – 5th centuries B.C. At the same
time, an explanation is given that the hotbed of metalworking should
be understood not as a complex of specialized metal-working centers,
but as a region of similar production with uniform typological, chemical
and metallurgical characteristics, and unifi ed production technology.
Contrary to outdated claims, the level of foundry in the forest-steppe
Scythian centers in the archaic time was incomparably higher than in
the Greek colonies, and it was the local craftsmen who provided the
population of the Northern Black Sea region with products made of non-
ferrous metals. Many craftsmen worked in the off -premise way, that is,
they led a mobile (wandering) lifestyle, extending their activities to the
Greek colonies. Some alloys, with an admixture of antimony and arsenic
in particular, indicate the links of the foundry workers to the mines of
the Volga region and the Urals. However, it is not possible to speak of
metal coming from there directly into the Greek colonies. There were no
trade routes from Olbia to the eastern regions, since no Greek thing is
known on any of the monuments of the Ananian culture. On the contrary,
Scythian ornaments and weapons are quite common. Therefore, it was
through the Scythian merchants and metallurgists that the metal with
an admixture of antimony entered the Northern Black Sea region and
the Greek colonies in particular.
Key words: metalworking hotbed, casters, wandering craftsmen,
metalworking centers, craft accessories, artifi cial alloys.
23.01.2019 р.j
|