Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України)
У статті на основі документальних джерел розкриваються ті
 аспекти проблеми взаємовідносин російського гарнізону в Глухові,
 які досі не привертали увагу істориків: конфлікти між військовими та місцевим українським населенням. В статье на основе документальных источников раскрываются...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180920 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) / І.Ю. Тарасенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 168-173. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859987253439234048 |
|---|---|
| author | Тарасенко, І.Ю. |
| author_facet | Тарасенко, І.Ю. |
| citation_txt | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) / І.Ю. Тарасенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 168-173. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті на основі документальних джерел розкриваються ті
аспекти проблеми взаємовідносин російського гарнізону в Глухові,
які досі не привертали увагу істориків: конфлікти між військовими та місцевим українським населенням.
В статье на основе документальных источников раскрываются те аспекты проблемы взаимоотношений российского гарнизона в Глухове, которые до сих пор не привлекали внимание историков, а именно: конфликты между военными и местным
украинским населением.
The article based on documentary source reveals the aspects of the
relationship between the Russian garrison in Hlukhiv, which have not
yet attracted the attention of historians, namely: conflicts between
military and local Ukrainian populations.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:29:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
168
УДК 930.2:(477.52)355.71/.244«17»
І.Ю. Тарасенко
ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ ГЛУХІВЦЯМИ
ТА ВІЙСЬКОВИМИ РОСІЙСЬКОГО
ГЛУХІВСЬКОГО ГАРНІЗОННОГО ПОЛКУ
В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.
(НА МАТЕРІАЛАХ ЦДІАК УКРАЇНИ)
У статті на основі документальних джерел розкриваються ті
аспекти проблеми взаємовідносин російського гарнізону в Глухові,
які досі не привертали увагу істориків: конфлікти між військови-
ми та місцевим українським населенням.
Ключові слова: Глухів, гарнізон, солдати, міщани, козаки.
Проблеми взаємовідносин московських військ із міс-
цевим населенням не привертали пильної уваги ані ра-
дянської, ані української емігрантської історіографії.
У радянські часи зазвичай про ці взаємовідносини пи-
салося майже в панегіричних тонах: московити ряту-
ють місцеве населення від іноземного (польського, ту-
рецького тощо) ярма, проливають свою кров за щастя
українців. Останнім часом з’явилися нові праці, при-
свячені не тільки вивченню військових операцій, кон-
фліктів із місцевим населенням, а й про побут і госпо-
дарську діяльність військових, переважно Київського
гарнізону (В. Назаренко, О. Сокирко) [1].
Мета нашого дослідження полягає у тому, щоб на ар-
хівних джерелах показати конфліктні взаємовідноси-
ни між російськими військовими і глухівцями, що були
прямим наслідком імперської експансії на права і воль-
ності українців, державної політики фінансового і полі-
тичного підпорядкування України.
Після вимушеного укладення Богданом Хмельниць-
ким Переяславсько-Московського договору 1654 р. (хоча
Гетьманщина тоді ще була незалежною державою) між со-
юзниками майже відразу почалися протиріччя, які пере-
ростали і у збройні конфлікти. Серйозною загрозою для
суверенітету Гетьманщини стала наявність московських
гарнізонів, які стояли спочатку в кількох важливих мі-
стах України (Києві, Ніжині, Чернігові) і у разі конфлік-
тів із Московією відтягували на себе значні сили україн-
ського війська. Після Полтавської поразки російський цар
Петро І суттєво обмежив автономію Гетьманщини, поси-
лив викачування з неї людських та економічних ресур-
сів тощо. Було збільшено кількість міст, де стояли війська
Російської імперії, а їх утримання лягло важким тягарем
на плечі українського народу. Зупинимося на деяких ас-
пектах історії глухівського гарнізону російських військ у
першій половині 50-х років ХVІІІ ст.
Сотенне місто Глухів, після знищення Батурина на по-
чатку XVIII ст., стало столицею Гетьманщини. Адміністра-
тивний статус міста та його географічне розташування на
кордоні з Росією перетворили цей населений пункт на по-
стійну базу для російських військових ще з кінця XVII ст.,
коли гетьману надавалися два піхотні полки для охорони
його персони і водночас для контролю над ним. З 1712 р.
№ 5
1740, вересня 15(4). – Глухів. – Дозвіл глухівського
міського уряду на будівництво комори
«Року тисяча сімсот четыридесятого мсця сентяря чет-
вертого дня.
На вряді ншем нижей вираженном атаман городовий
глуховский пн. Федор Фененко през поданное свое до-
ношение просил о дозволение ему на ратушном містцу
за городом Глуховом недалеко от церкви Преображения
Гспдня между коморами з едной сторони глуховской жи-
телки Иванихи Толстой, з другой сторони – глуховского
жителя козака Омелка Котляра построит комору. А он же
пн. атаман с той комори ежегодно на ратуш по шістдесят
копіек платит будет, так як и протчиї с таких комор пла-
тят. Мы теди, уряд, узнавши его, пна атамана, прошение
за слушное, а паче что то містце свободно (...)* дозволи-
лисмо ему, пну атаману, на оном містцу устроит комору,
с которой должен он, пн. атаман, ежегодно на ратуш глу-
ховскую платит по шестдесят копіек и чтоб в предбуду-
щие времена ни от кого ему, пну атаману, в том препят-
ствия не воспослідовало на то и сей з ратуши глуховской
с подписом рук нших при печати урядовой ему, пну ата-
ману глуховскому, билет дан.
Року и мсца вишписанних.
Сотник глуховский Демян Туранский.
Войт глуховский Иван Пухович.
Бурмистр глуховский Андрей Легенко.
Сотенний глуховский писар Григорий Кологривий».
(НБУВ ІР, ф. ІІ., № 18976, арк. 50. Оригінал, завірений
особистими підписами і міською печаткою).
ПОСИЛАННЯ
1. Центральный государственный исторический архив УССР
в Киеве. Путеводитель. – К., 1958. – 348 с.
2. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – К., 1997. – 104 с.
Мыцык Ю.А., Тарасенко И.Ю. Материалы фонда 1523
(Глуховская городская ратуша) ЦГИАК Украины как
источник по истории края
В статье рассматриваются неизвестные документы по исто-
рии Глуховщины ХVІІ–ХVІІІ вв. из фонда 1523 Центрального госу-
дарственного исторического архива Украины в Киеве, указано на
их значение как источника по истории края.
Ключевые слова: Глухов, Гетманщина, казачество, архивы,
источники.
Mytsyk Yu.A., Tarasenko I.Yu. Materials of fund 1523 (Нlukh-
iv Town Hall) Central State Historical Archives of Ukraine as
a source on the history of the region.
The article deals with unknown documents on the history of Hlukhiv
regin of the XVII-XVIII centuries from the fund 1523 of the Central
State Historical Archive of Ukraine in Kiev, indicated their importance
as sources on the history of the region
Key words: Hlukhiv, Hetman, Cossacks, archives, sources.
17.02.2019 р.
j
ISSN 2218-4805
169
у Глухові було розміщено російський гарнізонний полк.
Крім того, у навколишніх селах, містечках, сусідніх сотнях
Ніжинського полку регулярно квартирувалися російські
полки (Саксонський, Сибірський, Троїцький, В’ятський
та інші). Гарнізонні війська призначалися для утримання
гарнізонних фортець і міст, були резервом польової ар-
мії, але головна їхня функція – це фактично поліцейська
служба. Гарнізонний піхотний полк складався з 8 рот,
зведених у два батальйони. У 30-х рр. XVIII ст. для піхот-
ного гарнізонного полку було затверджено штат: 27–29
штаб- і оберофіцерів, 52 унтерофіцери, рядових солдатів
близько 1200 [2, c. 61]. Глухівський гарнізонний полк скла-
дався з рекрутів, набраних у Росії. Спочатку його очолю-
вав бригадир Б. Скорняков-Писарєв, а з 1740 р. – полков-
ник-француз Іван Делатур (Делятур), який на цій посаді
дослужився до чина бригадира та генерал-майора. Ма-
теріальне забезпечення російських військових повністю
лягло на плечі українського селянства і козацтва. З насе-
лення збирали «рації» та «порції», пізніше грошима. Крім
того козаки мали брати участь у військових походах, буду-
вати укріплення, ходити на канальні роботи (Ладозький
канал), міщани мали надавати свої будинки для прожи-
вання у них солдатів і офіцерів. Гарнізонний полк у Глу-
хові розміщався і проводив навчання у передмісті Усівка.
Головні казарми знаходилися на території нинішньої ЗОШ
№ 5 [3, c. 68]; старші офіцери та деякі (одружені) солда-
ти мали свої будинки, городи і т. д. На плані 1746 р., який
був складений інженером-прапорщиком Іваном Луком-
ським для реконструкції і упорядкування міста, поряд із
церквами, монастирями, гетьманським двором, будинка-
ми бунчукових товаришів знаходимо і город комендан-
та глухівського гарнізонного полку полковника І. Дела-
тура. Крім того, у центрі міста знаходилися також двори
солдатів, барабанщиків, ротного писаря, двір відставно-
го цехмістра гарнізону, гарнізонного священика Дмитра
Алєксєєва і «штабного попа» Григорія Чурова, гарнізон-
ного лікаря Дем’яна Голякова, відставних солдатів та сол-
датської удови [4, с. 229–233].
Постійна присутність непроханих чужинців-солдатів,
які ставилися до міщан і козаків зверхньо, поводилися на-
хабно, нерідко чинили кримінальні злочини, викликала
напруженість у стосунках із місцевим населенням, става-
ла джерелом конфліктів, які часто закінчувалися бійками,
каліцтвом, а іноді й смертю. Дуже гостро стояло питання
щодо розселення солдатів. Солдати та офіцери, що квар-
тирували у глухівчан, не тільки лаялись і бились, але не
пропускали жодної нагоди, щоб не вкрасти бодай хоч ша-
пку, навіть під час бійки. Так, 31(20).08.1750 р. генераль-
ний підскарбій Михайло Скоропадський та генеральний
осавул Петро Валькевич скаржилися гетьману Розумов-
ському на солдатів гарнізону, що чинять у глухівських
«квартирах» «немалые утіснения и … воровства». Причо-
му вони використовують і свою рідню, яка живе в їхніх
домівках на російському боці кордону. Ці родичі приїжд-
жають у Глухів і украдене солдатами «перевозят, таят и
всячески укривают». Хоча злодія часом вдається спійма-
ти, однак украденого знайти вже «не можно». Скаржни-
ки просили гетьмана принаймні змінити гарнізон: поста-
вити інший полк із солдатів, які походять із віддаленних
від кордону місцевостей. Свою скаргу вони були змуше-
ні повторити 21(10).12.1750 р., бо «обиды и воровство …
от времени до времени умножаются», а на глухівців чи-
няться до того ж «поклепы и разние бездоказателние …
прицепки», призводячи «здешний малороссийской на-
циї народ в едное токмо огорчение и в безвинной порок
и порицание» [5, арк. 4–5]. До цієї повторної скарги оче-
видно спонукали події в Глухові у листопаді 1750 р. 20(9)
листопада глухівський сотник Дем’ян Туранський пред-
ставив у ГВК (Генеральну військову канцелярію) солдата
Дениса Суханова разом із вкраденою ним у глухівського
жителя коровою. На допиті в ратуші він визнав свій зло-
чин і був відісланий до полкової канцелярії, щоб його по-
карали згідно з законом.
У той же день глухівські жителі Назар Макаров, Петро
Самарский і грек Іван Дем’янiв доповіли, що поручик Во-
лодимир Алфимов, після приходу глухівців на гауптвах-
ту (бл. 100 душ), став закликати солдатів бити місцевих
жителів дрюками і через це багато солдатів кинулися ви-
конувати цю команду, завдавши деяким людям тяжких
тілесних ушкоджень. Так, у грека Дем’янова, який нази-
вав «всіх москалей злодеями», поверх правого ока були
«разбитие два болшие знаки и око скривавлено и синее
и на голові многие свижие знаки, рука права спухла и
синяя, на плечах и ребрах знаки криваво синіе, в кунту-
ші синего сукна рукав отодран и на плечах порвано» [5,
арк. 7–10]. Більше того, полковник і комендант Делатур
оббріхав глухівців, звинувативши їх у побитті солдатів.
Коли ж почалось розслідування справи у ГВК, він вима-
гав, щоб у слідчу комісію (бунчукові товариші Іван Ту-
ранський і Федір Чуйкевич) включили не одного, а двох
офіцерів із гарнізону. Коли ж на це була дана згода, Де-
латур не прислав ні цих офіцерів, ні поручика Алфімо-
ва, ні солдатів, через що слідство стало неможливим [5,
арк. 4–10]. Ця справа зволікалася і тяглася й у наступно-
му році. Підполковник гарнізону Яблонський подав ра-
порт-скаргу у ГВК, але генеральний підскарбій Михай-
ло Скоропадський відповів йому: «я де малоросийского
народу раздражат не буду», відмовившись ставати на бік
гарнізону, явно невинуватого у цій справі [6, арк. 1–4].
13(2).03.1751 р. солдат Трофим Кисельов (Кисель), який
стояв на квартирі Івана Макаренка, без будь-якої причини
напав на господаря і з матірною лайкою став його бити.
Коли ж Макаренко, вирвавшись, вибіг із хати й став кли-
кати на порятунок, то солдат продовжив бити його полі-
ном. Потім знову прийшов на квартиру о 3-й ночі і зано-
во став жорстоко бити Макаренка, а також його дружину
і тих, хто намагався оборонити господаря. Причому він
погрожував людям шпагою. Рани Макаренка потім зас-
відчені були глухівським отаманом Іваном Яновичем і
писарем Федором Вілчиком. Але скарги Макаренка так і
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
170
залишилися без відповіді; офіцер навіть не шукав вину-
ватця, не кажучи про якесь покарання. Макаренко подав
повторну скаргу і навів ще деякі факти: у нього на по-
стої було двоє солдатів 1 роти глухівського гарнізонно-
го полку Трофим Кисельов і Степан Іванов, які «чинили
мні утіснения и всякие чиня в дому моем самовольства
не токмо причинили немалие разорения, но и недоволни
будучи, Кисель неоднократно бил самого и жену мою» [7,
арк. 4–4 зв.]. ГВК видала наказ змінити квартиру Кисе-
льову й Іванову, але солдати відмовились його викона-
ти й жили далі, роблячи кривди. Так, у липні місяці Іва-
нов бив господаря та його дружину кулаками, поліном і
носками чобіт ледве не до смерті, але ніякої сатисфакції,
навіть грошової компенсації, Макаренки не отримали.
Господар мусив і надалі жити у небезпеці, «принужден
по чужим домам скитатся, сего ради иміючи несносную
обіду и посліднее во всем разорение» [7, арк. 4–4 зв.]. Ко-
мендант Делатур став обороняти своїх солдат, які не ви-
знали жодної провини, і звинуватив усупереч очевидним
фактам Макаренка в неправдивості [8, арк. 2]. Російські
офіцери завжди захищали своїх солдатів, усіляко пере-
кручуючи, ігноруючи обставини кожного інциденту. Така
кругова порука тільки поглиблювала конфлікти і нена-
висть місцевих жителів до чужинців.
1751 р. стався черговий інцидент. Коваль Василь Те-
сліченко, що був у домі Матвія Пороховниченка на Свар-
ківській вулиці, та козаки с. Обложки Степан Сабади-
щенко й Степан Бороденко, що їхали верхи з ярмарку,
стали свідками такої картини: у одного з двох сплячих
козаків, які були напідпитку, солдат гарнізону нама-
гався вкрасти шаблю. Козаки прокинулись, але солдат
вдарив одного з них кулаком по голові і хотів втекти,
та не встиг. Йому на підмогу прибігли солдати з двору
підполковника Яблонського, стали бити козаків і свід-
ків та посадили їх під арешт [9, арк. 2–3].
У жовтні 1751 р. трапилися нові неприємні епізоди, але
їх винуватцями були вже глухівці. Спочатку справа тор-
калася хорунжого генеральної військової артилерії Гри-
горія Кологривого. За словами Делатура, який поспішив
написати скаргу, Кологривий, прийшовши вночі п’яним
у гарнізон, став лаяти й бити полковника Челищева. Коли
ж присутні солдати пробували стримати його, він вила-
яв і їх, кажучи «мы де всех вас, скурвих синов москалів,
перевешаем и вам уже лихо будет». Потім хорунжий ге-
неральної військової артилерії приходив із українцями і
називав москалів «скурвими дітми, хуже моїх собак». Де-
латур вимагав віддати Кологривого під суд [10, арк. 2–4].
На допиті Кологривий все це заперечував.
Через декілька днів глухівський ратушний писар Се-
мен Євсєєв прийшов у комендантський дім, скаржачись
на гренадерів, які його побили, і вимагав сатисфакції. Де-
латур відправив його до глухівського сотника Турансько-
го, пообіцявши розібратись. Але писар, йдучи туди, лаяв-
ся: «будет де вам, москалям, скурвим синам, скоро лихо,
и кричал де такими словами во всю мостовую». Він ще й
вдарив палицею сержанта, що його супроводжував [10,
арк. 2–4]. Делатур же зручно повернув справу: замість
покарання гренадерів, подав рапорт на Євсєєва. На до-
питі писар ні в чому проти донесення Делатура «не ви-
нился» і тому сподіваної сатисфакції не отримав. Комен-
дант же не пропустив оказії поскаржитися на українців,
зокрема на глухівців, які чинять «непрестанно немалие
обиди», відмовляються пекти хліб солдатам, не допуска-
ють їх на квартири, а якщо від ратуші їм відведуть квар-
тиру, то багато хто їх не пускає, б’ється, від чого у солда-
тів «великие нужды». Сотенна та генеральна старшини не
відповідають на скарги із вимогою сатисфакції, тому сол-
дати та їхні дружини навіть по півроку ходять інстанція-
ми і залишаються без компенсації. Делатур вимагав від
гетьмана, щоб зрушила з місця справа щодо Кологривого
та Євсєєва, але, як справедливо зауважив у своєму листі
1716 р. до гетьмана Івана Скоропадського Андрій Марко-
вич, у іншому випадку, де вимагали за «безчестие офіце-
рів» грошової компенсації «они хочай и в смерть кого бют
не тилко безчестят, однак так не платяться» [11, арк. 2].
Улітку 1752 року глухівський кат Митрофан Некра-
сов був заарештований за звинуваченням у тому, що да-
вав притулок «безпаспортним» людям і нібито публічно
погрожував підполковнику Яблонському. Але на допиті
в сотенній канцелярії свідки – глухівський писар Василь
Уманець, козак Глухівської сотні Яків Котляренко сказа-
ли, що не чули цих погроз [12, арк. 5–6].
У першій половині 1752 р. слідча комісія розслідува-
ла справу про побиття Чашкіним та іншими солдатами
жительки слободи Білополівки Явдохи Іваней [13, aрк. 2].
У березні 1754 р. Генеральна військова канцелярія,
чомусь із великим запізненням, розглянула стару скар-
гу від березівського житяля, козака Глухівської сотні Си-
дора Кандея, про викраденого у нього коня гарнізонним
солдатом Агафоном Галіциним та «описним крестьяни-
ном» Архипом Шатовим. Це сталося ще у 1750 році. Скарга
була прийнята, ГВК вимагала прислати солдата і селяни-
на, але вони так і не з’явилися на допит. Тепер же військо-
вий канцелярист Роман Коншиць наполягав на відпові-
ді: «с ким и как тогда отпущени» були злодії [14, арк. 2].
У травні 1754 р. була подана скарга від прапорщика Фе-
дора Перфільєва. Він заявляв, що після прибуття до Глухо-
ва йому три доби не знаходили квартиру і він весь цей час
був змушений ночувати на вулиці. Нарешті 25(14) травня
йому була дана поганенька квартира від сотенного прав-
ління у «великорусского человека посадского человека»
Кудина Сафонова. Перфільєв не схотів залишатися в цій
квартирі і вимагав іншої у глухівського сотенного отамана
Івана Яновича. Той пояснював, що через велику кількість
військових у Глухові немає вільних підходящих квартир.
Розгорівся конфлікт. Прапорщик поскаржився на образи,
жадав від ГВК оглянути запропоновану квартиру і визна-
чити, чи належить там жити офіцеру [15, арк. 2]. Як вия-
вилося – кращої знайти не вдалося, бо вони вже зайняті
постоями штаб- і оберофіцерів. Невдоволений Перфі-
ISSN 2218-4805
171
льєв почав лаятися з отаманом, на що отаман відповідав
«учтиво», пояснюючи, що є «казенні доми» гетьмана, але
він не має права когось там поселити [15, арк. 4–4 зв.].
27.05.1755 р. комендант І. Делатур надіслав до Гене-
ральної військової канцелярії лист про чергову образу
солдата глухівського гарнізонного полку, начебто глухів-
ський козак Яків Котляренко, прийшовши до місцево-
го жителя шинкаря Йосипа Василенка, де був на постої
солдат Никифор Антонов, вигнав останнього з хати, ще
й забрав його «руже с штыком». Делатур вимагав роз-
шукати Котляренка, повернути зброю, а також вчинити
відповідну сатисфакцію. На допиті Котляренко засвід-
чив, що Антонов лає господарів і «неспокойно обихо-
дит». Тоді хозяїн будинку умовив солдата Антонова пе-
рейти в іншу хату, через вулицю, і взяв рушницю для
полегшення солдату. Той спочатку погодився перейти,
але потім змінив своє рішення. Увечері Котляренко зди-
бався з Антоновим біля Троїцької церкви і умовив таки
його перейти на іншу квартиру. Рушницю ж Котляренко
відіслав солдату в той же день [16, арк. 2–3].
Місцеве населення всіляко намагалося уникнути квар-
тирантів. У фонді № 269 (Канцелярія гетьмана К. Ро-
зумовського) є багато справ із проханням до гетьмана
звільнити двір від постою солдатів і офіцерів, беручи до
уваги якісь заслуги прохача. Так, наприклад, до гетьма-
на звертався єпископ Чернігівський і Новгород-Сівер-
ський Іраклій (Комаровський) із проханням звільнити
кафедральний двір у Глухові від постоїв. Цей двір ви-
користовувався самим єпископом, посильними мона-
хами, настоятелями монастирів і вотчинним городни-
чим. Єпископ писав, що крім того, що збирають провіант
із кафедрального села «по распоряжениям указным на
полки и на гарнізон глуховский выстачается» і «жадно-
го промислу, а потому и прибытка катедрі», так ще й «в
том же дворі мало не всегда отводится от сотенного глу-
ховского правления постой и постоялцами оной всегда
опаляется и протчею ломкою и порчею окошек опусто-
шается так, что и починит оного некогда настояще не
можно. Да и на починку оного по такой причині и не-
мало издержется кошту от чего катедра немалую поно-
сит обиду и убыток» [17, арк. 2–2 зв.]. Це прохання єпи-
скопа було розглянуто і вирішено позитивно [17, арк. 3].
Конфлікт із солдатами майже завжди закінчувався бій-
кою. Так, у 1752 р. у слідчу комісію з розбору конфліктів
із військовими гарнізонами подано донесення прапор-
щика Сильвестра Матвєєва щодо побиття його денщи-
ка солдата Олексія Іванова. Начебто Іван Різниченко з
жінкою своєю і солдатом спочатку разом пили горілку,
а потім, невідомо з якої причини, п’яні «были кулачом
и пинками и бранили всякими непотребними словами
немало, называя злодеем» і немало вирвали волосся, а
жінка навіть покусала. При цьому подається опис «бое-
вих знаков» солдата (два синці на обличчі, слід від уку-
су на плечі і розірвана сорочка). Військові вимагали роз-
гляду справи і покарання винних [18, арк. 2].
Більш серйозна бійка сталася під час пожежі у серпні
1756 р., коли солдати гарнізону «в многолюдствии» ра-
зом із офіцерами, які їх підбурювали, жорстоко побили
глухівського городничого Данила Дейнеку та його сина
Івана [19, арк. 3–3 зв.]. Треба зауважити, що москалі були
по-звірячому жорстокі у бійках, діяли підступно, хитро
і нечесно («многолюдством» на одного). Тому українці,
навчені багаторічним досвідом, мали приказку: з моска-
лем дружи, а камінь за пазухою держи.
Беручи до уваги таку велику кількість скарг глухівчан
і конфліктів із російським військовими, при ГВК було ор-
ганізовано комісію з розгляду «обид», заподіяних солда-
тами глухівського гарнізонного полку. Членами комісії
були: бунчуковий товариш Іван Яновський, Федір Чуй-
кевич, Іван Туранський, зі сторони військових гарнізо-
ну – секундмайор Іван Галцов.
Зі свого боку комендант Делатур висував зустрічні
скарги солдатів щодо місцевого населення, які були за-
доволені гетьманом. Так, 1751 р. у відповідь на скарги
про викрадення грошей і речей у солдата на квартирі,
про побиття караульного солдата працівниками цегляно-
го заводу та інше, гетьман Розумовський був безвідмов-
ний (наслідок агонії Гетьманщини). Тоді ж було видано
ордер до сотенного глухівського правління із вимогою
вчинити справедливе розслідування за Малоросійськи-
ми правами «безволокитно» [20, арк. 2, 3].
Від солдатів глухівського гарнізону страждали не тіль-
ки мешканці міста. Так, у січні 1722 р. у домі Василя Ку-
риленка було побито бистрицького козака Василя Тро-
химова, де він був «для напитку». П’ятеро гарнізонних
солдат без якоїсь причини, можливо з «наущения» «по-
лусмертним боем», били і «голову в четирех местах яко
и руку мні правую до жил перетялы, з чого и до ні каліт-
ствую» [21, арк. 2]. Під час бійки у Трохимова пропали ша-
пка, рукавиці і золотий. Цікава деталь: після слідства, яке
провів колишній кролевецький сотник Костянтин Генва-
ровський, солдати отримали покарання і заплатили по-
страждалому за рани півтора рублі.
У іншій справі 1726 р. воронізький наказний сотник
Кирило Слабій та коропівський війт Сава Панченко пи-
сали до Військової канцелярії, повідомляючи про са-
моправство офіцерів глухівського гарнізону: «в тих сот-
нях квартируючи где хто схочет, самоволно в обывателей
занимают собою квартеры» і не тільки двори, але й сади і
городи «в свое отбырают владіние и тем немалую людям
чинят обыду». Крім того, комісари Іван Якимов та Дани-
ло Костантіев понад диспорції в Коропівській сотні на
посполитих людей додали 30 порцій, коли «оние поспо-
литие и по диспорциї наложенных порціионов не могут
выдати» [22, арк. 2–3]. Комісари були викликані на допит
і, як завжди, відмовлялися від звинувачень, заперечували
факти самоправства і взагалі «от старшини и обивателей
тамошніх никаких жалоб не било» [22, арк. 4–5].
Ситуація з гарнізоном у Глухові не була винятковою, а
типовою для усієї Гетьманщини. Ще гірше чинили росій-
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
172
ські війська, які проходили повз місто або ставали табо-
рами навколо нього. Нерідко у архівних справах зустріча-
ються скарги та благання українців щодо справедливого
захисту від свавілля військових, яке призводило не тіль-
ки до економічного розорення населення Гетьманщини,
а й до особистих трагедій внаслідок гвалтування, вбивств
тощо. Злочинно поводилися навіть військові, які у певних
справах проїжджали містом, наприклад, кур’єри. За часів
воєнних кампаній російські війська, за наказом Петра І,
проти шведських військ Карла ХІІ в Україні і Білорусі за-
стосовували тактику «випаленої землі».
Отже, наведений у даній публікації матеріал фіксує
та описує часті конфлікти, що виникали між російським
військом та місцевим українським населенням протя-
гом ХVІІІ ст, провина за які лежить, насамперед, на ро-
сійській вояччині.
Додатки
№ 1
1754, травня 27. – Глухів
«1754 году мая 27 д. по состоявшемус в генералной
канцеляриї опреділению атаман городовий глуховский
Иван Янович в оной генералной канцеляриї против ре-
порта учрежденной в Глухове следственной о приченен-
них глуховским обивателям от служителей глуховского
гарнизона обидах коммиссиї, допрашиван и показал, что
находящийся в оной коммиссиї прапорщик Федор Пер-
филев, прибивши в Глухов, когда от сотенного правления
отводу собі квартери востребовал, то тогда ж зараз ним,
атаманом, по согласию с протчою старшиною ратушною
приказал квартеру ему, Перфилеву, отвест у жителствую-
щого в Глухові двором своїм великорусского посадского
чоловіка Кудина Сафонова, у которого и отведено и би-
лет от сотенного правления на ту квартеру дан. Хотя же
оной прапорщик посля и обявлял, что квартера ему не-
угодна, но понеже по обиску угоднійшой не сискалос ибо
лучшие доми заняти постоями штап и обер афицерами
для того обявляя ему о том, что уже лучшой квартери си-
скат невозможно, сказано воміщатся в том домі. И тогда
он, прапорщик, осердяс злобностю про билет виговари-
вал ему, атаману, для чего де он, атаман, ним, Перфиле-
вим, будто командует с тоя причини, что в білеті напи-
сано, что хозяину никаких обид и озлоблений не чинит,
но яко то обикновенно пишется к предупреждению того
ибо многия будучи на квартерах причиняют хозяевам
обиди и озлбления. То о том ему, Перфилеву, обявляя он,
атаман, с учтивостию сказивал, что он, атаман, им, Пер-
филевим, не командирует. То он, Перфилев, тогда ж на
него, атамана кричал неучтиво. Он же, атаман, напротив
того в отвіт, ему, Перфилеву, говорил: не кричат на него,
яко ж де и он, атаман, неподкомандний ему, но по чину
и шляхетству своему может быт за офіцера, и в том разі
ему, Перфилеву он, атаман, говорил, ежели ему предпи-
сана квартера неугодна, то разві де ему отвест с постро-
енний казенний его ясневелможности домов квартеру, а
того чтоб ему, Перфилеву, перейтит в его ясневелмож-
ности покої ему, Перфилеву, не говорил. Но сказав ток-
мо при том, что и оние казенние доми не в его, атама-
на, команді, но в волі его ясневелможности состоят. С тім
от него отошел. К сему допросу атаман глуховский Иван
Янович руку приложил.»
(ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, № 12468, арк. 4–4 зв.
Оригінал).
№ 2
1756, серпня 24. – Глухів
«В войсковую генералную канцелярію
Покорнійшое доношение
Сего августа 24 д. городничий глуховский Данило Дей-
неко в сотенную глуховскую канцелярию доношеним
представил сего де августа 23 д. против 24 числа ночу под
случившийся близ Поганого ставка пожар в Федора Мак-
симова, отставного сержанта овини, когда де прибежал
он по должности своей и з указними инструментами на
оний пожар з опреділенною ему для тушения оного и оную
овину кручем разбросали, то неведомо с какова умислу
глуховского гарнизона прапорщик Аманов, а имени его
не відает, нападши перове на будучого тамо ж сина его,
Ивана, в многолюдствиї солдат, били немилостиво и ког-
да он, городничих, о том бої сина его увідомился, гово-
рил: «за что напрасно оного сина бют». То оной же Ама-
нов, прибежа и к нему з салдатами ж и его стали бить и ті
с ним будучие салдати били ж. Между же тіми и капитан
Оніфантіев бил же немилостиво и наложили ему и сину
его немалие боевие знаки и каф[т]ан китаевий на нем,
городничем, пробили. И видячи он, городничий, от них
приключившийся ему немилостивий бой, когда в обо-
рону себи от того бою кричал караул, то де будучий тамо
на пожарі подполковник Яблонский дал оним афицерам
и салдатам и болшую к бою повадку. Сказивал, бранячи
его, городничого, матерно «бий де его, мужика», что де
они афицери и салдати услишавши безо всякой уже опас-
ности, яко с повеления командирского там уже били, что
ежели би оной от них не убег, то чуть би оние Аманов и
Онифантіев з салдатами до смерти его не убили. И тім
доношеним, просил он, городничий, разсмотрения, а по
учиненному в сотенной глуховской канцелярії на оном
гордничому и сину его боевих знаков освидітелствова-
нию явилось: на городничому на правой руці ниже до-
лоні на косточки (?) синій знак, више коліна кривавий
как би на ладонь (?) знак, грудь спухла и синіе знаки, на
лівом плечі кривавий красний знак, да више того к шиї
на плечі ж кривавий и сино-багровий знак, на заді, више
поясниці кривавие же болшие знакі, да ниже того з лі-
вой сторони шкура збита и около того синего кривавий
болший знак, на правом боці на здуховинах опухло, да
више того на спині два неболшие знаки синіе. А на сину
его, городничого, Ивану голова спухла, да оного ж город-
ничого каф[т]ан китаевий насквозь на заду пробит и от
того немалая діра. А яко впредь на таковие случаї от ко-
трих (Боже сохрани) за вишепоказанними нападками
ISSN 2218-4805
173
j
как мні, так сотенной старшині и другим подкомандним
к той предосторожности опреділеним ходит опасно. Того
ради о вишеписанном в генералную войсковую канцеля-
рию в високое разсмотрение покорнійше представляем.
Сотник глуховский Дамян Туранский
Атаман глуховский Иван Янович
Войт глуховский Стефан Хмелник
1756 году августа 24.»
(ЦДІАК України, ф. 51, оп 3, № 13684, арк. 3–3 зв.
Оригінал).
ПОСИЛАННЯ
1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.
historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/2076-vadym-
nazarenko-kvartyrne-pytannia-ta-hospodarska-diialnist-osobovoho-
skladu-rosiiskoho-harnizonu-m-kyieva-u-druhii-polovyni-xvii-
xviii-st; Назаренко В. Київський гарнізон у XVIII cт.: структура
та функції / В. Назаренко // Вісник Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2013. – Вип. 4. –
С. 48–50.; Сокирко О. Міста, фортеці, гарнізони. Фортифікацій-
но-оборонні стратегії в козацькому гетьманаті доби «мілітар-
ної революції» // Місто: історія, культура, суспільство. – 2018.
– № 2(4). – С. 89–113.
2. Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XVIII в. – М.: Вое-
низдат, 1958 г. – 662 с.
3. Бєлашов В.І. Глухів – столиця Гетьманщини (До Глухівсько-
го періоду історії України (1708–1782 рр.). – Глухів, 2005, – 220 с.
4. Ленченко В. Столиця Гетьманщини Глухів за планами 18 сто-
ліття // УАЩ Вип. 13/14, – К., 2010. – С. 223–240.
5. Центральний державний історичний архів України, м. Київ
(далі – ЦДІАК), ф. 269, оп. 1, спр. 62, 9 арк.
6. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 13, 35 арк.
7. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 170, 6 арк.
8. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 470, 2 арк.
9. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 11000, 6 арк.
10. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 13, 35 арк.
11. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, cпр. 175, 2 арк.
12. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 638, 8 арк.
13. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 579, 3 арк.
14. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 12085, 3 арк.
15. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 12468, 4 aрк.
16. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 13030, 3 арк.
17. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 615, 4 арк.
18. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, спр. 580, 4 арк.
19. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, cпр. 13684.
20. ЦДІАК, ф. 269, оп. 1, cпр. 208, 3 арк.
21. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, cпр. 1539, 3 арк.
22. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, cпр. 2131, 6 арк.
Тарасенко И.Ю. Об отношениях между глуховцами и
военными российского глуховского гарнизонного полка в
первой половине XVIII в. (на материалах ЦГИАК Украины)
В статье на основе документальных источников раскрыва-
ются те аспекты проблемы взаимоотношений российского гар-
низона в Глухове, которые до сих пор не привлекали внимание
историков, а именно: конфликты между военными и местным
украинским населением.
Ключевые слова: Глухов, гарнизон, солдаты, мещане, казаки.
Tarasenko I.Yu. On the relationship between the inhabitants
of Hlukhiv and the military of the Russian Hlukhiv garrison
regiment in the fi rst half of the 18th century (based on ma-
terials from the Central State Historical Archives of Ukraine)
The article based on documentary source reveals the aspects of the
relationship between the Russian garrison in Hlukhiv, which have not
yet attracted the attention of historians, namely: confl icts between
military and local Ukrainian populations.
Key words: H ukhiv, garrison, soldiers, citizens, Cossacks.
01.03.2019 р.
УДК 94(477.5)930.253
Я.В. Чернякова
АРХІВНИЙ ДОКУМЕНТ З ФОНДУ
«ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ»
(ЦДІАК)
У статті вперше публікується документ періоду Гетьманщини,
адресований Данилу Апостолу, який на той час був гетьманом Лі-
вобережної України. Мова йде про місцезнаходження в Глухові ра-
туші та перенесення її в інше приміщення. Документ зберігається
у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ.
Ключові слова: Глухів, ратуша, гетьманська столиця, Ми-
колаївська церква.
Документ, що публікується у цій статті, був віднайде-
ний нами у фонді № 51 «Генеральна військова канцеля-
рія» (1733) Центрального державного історичного архіву
України, м. Київ [1]. На ці пошуки нас надихнула смілива
версія, висловлена одним із глухівських істориків щодо
місця підписання Глухівських статей Дем’яном Много-
грішним у 1669 р. Він припустив, що таким місцем мог-
ло бути приміщення ратуші, у якій знаходились тогочас-
ні органи місцевого самоврядування.
Відомо, що на час укладання Глухівських статей у Глу-
хові існувала ратуша [2], але точного місця її розташуван-
ня внаслідок відсутності достатньої джерельної бази поки
що не встановлено. За допомогою архівного документа,
про який іде мова у статті, можна здогадуватись, приблиз-
но в якому місці у першій половині XVIII ст., принаймні
у 1733 р., знаходилась глухівська ратуша. Це був приват-
ний будинок неподалік Миколаївського храму.
Що стосується основного поняття, то ратуша – це орган
міського самоврядування у низці європейських країн, а та-
кож будівля, де відбувалися його засідання. Саме в Укра-
їні XIV–XVIII ст. цим словом називали орган міського са-
моврядування в містах, які не мали магдебурзького права.
Простими словами це – споруда, в якій перебувала міська
влада. Будівля ратуші, зазвичай, була чотирикутною в пла-
ні, мала вежу, яка інколи стояла окремо. Як правило, така
споруда відносилась до найважливіших громадських тра-
диційно пишно збудованих і оздоблених будинків міста.
Управління малих містечок зосереджувалось у ратуші,
на чолі якої стояв городовий отаман. Ратуша знаходилась
у віданні загальної козацької влади в краї. Мешканці ра-
тушних міст сплачували податки до гетьманської скарб-
ниці. Вони були зобов’язані виконувати й інші повиннос-
ті, зокрема, здійснювати власними силами охорону міста,
сплачували кошти на різноманітні громадські потреби.
Міське населення поділялося на міську аристократію (за-
можних купців, власників майстерень), середню верству,
яку становили ремісники і торговці, міські низи [3].
У містах Лівобережжя та Центральної України тер-
мін «ратуша» практично не використовувався. Варто
відзначити, що під впливом різних подій більшість ра-
туш зазнала змін, багато з них набули нового вигляду.
Тим не менш, вони є невід’ємною складовою у держа-
вотворенні і управлінні України [4, с. 138].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180920 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:29:14Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Тарасенко, І.Ю. 2021-10-24T18:39:47Z 2021-10-24T18:39:47Z 2019 Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) / І.Ю. Тарасенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 168-173. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180920 930.2:(477.52)355.71/.244«17» У статті на основі документальних джерел розкриваються ті
 аспекти проблеми взаємовідносин російського гарнізону в Глухові,
 які досі не привертали увагу істориків: конфлікти між військовими та місцевим українським населенням. В статье на основе документальных источников раскрываются те аспекты проблемы взаимоотношений российского гарнизона в Глухове, которые до сих пор не привлекали внимание историков, а именно: конфликты между военными и местным
 украинским населением. The article based on documentary source reveals the aspects of the
 relationship between the Russian garrison in Hlukhiv, which have not
 yet attracted the attention of historians, namely: conflicts between
 military and local Ukrainian populations. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) Об отношениях между глуховцами и военными российского глуховского гарнизонного полка в первой половине XVIII в. (на материалах ЦГИАК Украины) On the relationship between the inhabitants of Hlukhiv and the military of the Russian Hlukhiv garrison regiment in the first half of the 18th century (based on materials from the Central State Historical Archives of Ukraine) Article published earlier |
| spellingShingle | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) Тарасенко, І.Ю. Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| title | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) |
| title_alt | Об отношениях между глуховцами и военными российского глуховского гарнизонного полка в первой половине XVIII в. (на материалах ЦГИАК Украины) On the relationship between the inhabitants of Hlukhiv and the military of the Russian Hlukhiv garrison regiment in the first half of the 18th century (based on materials from the Central State Historical Archives of Ukraine) |
| title_full | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) |
| title_fullStr | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) |
| title_full_unstemmed | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) |
| title_short | Про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині XVIII ст. (на матеріалах ЦДІАК України) |
| title_sort | про відносини між глухівцями та військовими російського глухівського гарнізонного полку в першій половині xviii ст. (на матеріалах цдіак україни) |
| topic | Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| topic_facet | Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180920 |
| work_keys_str_mv | AT tarasenkoíû provídnosinimížgluhívcâmitavíisʹkovimirosíisʹkogogluhívsʹkogogarnízonnogopolkuvperšíipoloviníxviiistnamateríalahcdíakukraíni AT tarasenkoíû obotnošeniâhmeždugluhovcamiivoennymirossiiskogogluhovskogogarnizonnogopolkavpervoipolovinexviiivnamaterialahcgiakukrainy AT tarasenkoíû ontherelationshipbetweentheinhabitantsofhlukhivandthemilitaryoftherussianhlukhivgarrisonregimentinthefirsthalfofthe18thcenturybasedonmaterialsfromthecentralstatehistoricalarchivesofukraine |