Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії
У статті розкрито окремі компоненти історичного контексту релігійності українців, пов’язані з процесами національного відродження; конфесійна участь та політичні позиції громади с. Дубовичі Глухівської округи Чернігівської губернії у процесах
 творення Української Автокефальної Православної...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2019 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2019
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180949 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії / Л.А. Іванченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 285-289. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860251690456842240 |
|---|---|
| author | Іванченко, Л.А. |
| author_facet | Іванченко, Л.А. |
| citation_txt | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії / Л.А. Іванченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 285-289. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті розкрито окремі компоненти історичного контексту релігійності українців, пов’язані з процесами національного відродження; конфесійна участь та політичні позиції громади с. Дубовичі Глухівської округи Чернігівської губернії у процесах
творення Української Автокефальної Православної Церкви періоду 1917–1938 рр. Самоідентифікація та споконвічне життя за законами честі, покликанням і традиційними моральними принципами в умовах становлення соціалістичного режиму призвело до
знищення найбільш свідомих і активних громадян та духовенства.
В статье раскрыты отдельные компоненты исторического
контекста религиозности украинцев, связанные с процессами национального возрождения; конфессионального участия и политические позиции общины с. Дубовичи Глуховской округи Черниговской
губернии в процессах созидания Украинской Автокефальной Православной Церкви периода 1917–1938 гг. Самоидентификация и
жизнь по законам чести, по призванию и следование традиционным моральным принципам в условия х становления социалистического режима привело к уничтожению наиболее сознательных
и активных граждан и духовенства.
The article reveals particular components of the Ukrainian religiosity
historical context associated with the processes of national renaissance;
denominational participation and political positions of the Dubovychi
village community, (Hlukhiv district of the Chernihiv province) in the
processes of creation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church
during 1917–1938. Self-identification and eternal life of honor, vocation
and traditional moral principles, in the conditions of the socialist regime
establishment which led to the destruction of the most conscious and
active citizens and clergy.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:44:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
285
УДК 271.222-9(477.5) «1917/1938»(045)
Л.А. Іванченко
НАЦІОНАЛЬНО-РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ
ГРОМАДИ С. ДУБОВИЧІ УПРОДОВЖ
1917–1938 РР.: РОЗКВІТ І РЕПРЕСІЇ
В статті розкрито окремі компоненти історичного контек-
сту релігійності українців, пов’язані з процесами національно-
го відродження; конфесійна участь та політичні позиції грома-
ди с. Дубовичі Глухівської округи Чернігівської губернії у процесах
творення Української Автокефальної Православної Церкви періо-
ду 1917–1938 рр. Самоідентифікація та споконвічне життя за за-
конами честі, покликанням і традиційними моральними принци-
пами в умовах становлення соціалістичного режиму призвело до
знищення найбільш свідомих і активних громадян та духовенства.
Ключові слова: Українська Автокефальна Православна Цер-
ква, Глухівська округа, парафія церкви Різдва Богородиці, Дубови-
чі, єп. Стефан Орлик, «кесаровщина», репресії.
Загальновідомо, що у формуванні засад нації важли-
вими чинниками є мова і релігія. Сповідування спільної
релігії розглядається як очевидна ознака національнос-
ті. Статус помісності (автокефальності) церкви і нині вті-
лює цілковиту самостійність у розв’язанні організаційних
і культових питань.
Історично складалося, що на захоплених територі-
ях оселялось угруповання завойовника. Зміна влади не
завжди спонукала до міграції, і певна частина населен-
ня, в силу тих чи інших обставин, осідала на захоплених
територіях. Так виникла взаємозалежність конфесії і на-
ціональності. Як зазначав М. Костомаров, «хто був като-
ликом, той уже був поляком, а хто вважався і звався ру-
сином – той був православним» [1, с. 142].
У ХХ ст. рух за українізацію церкви та її автокефа-
лію розпочався і поширився в буремні 1917–1921 роки.
Не вдаючись в подробиці розгортання подій, зазна-
чимо, що в цей час церковне середовище та урядов-
ці Української Народної Республіки (УНР) провадили
боротьбу за автокефальний статус церкви в Україні в
умовах протидії проросійськи налаштованого єписко-
пату. «Живий церковний інвентар», – так називав про-
російське духовенство єп. А. Грановський [2, с. 14.]. В
свою чергу, більшовицький закон про відокремлення
церкви від держави створював примарну надію на іс-
нування автокефалії.
Ще з квітня-травня 1917 р в усіх українських єпархіях
відбувались справжні церковні собори, на які прибувала
велика кількість мирян для обговорення нагальних пи-
тань. Проголошений 1 січня 1919 р Закон «Про вищий уряд
Української автокефальної православної церкви» ствер-
джував, що Верховна церковна влада в Україні мала на-
лежати Всеукраїнському церковному собору, а справами
церкви зобов’язаний займатися незалежний від Всеросій-
ського патріарха Український Церковний Синод. Справи
просувались повільно, і лише в жовтні 1921 р. частина ді-
ячів УНР разом із проукраїнськи налаштованим кліром
скликали Всеукраїнський церковний собор і проголоси-
ли автокефалію Української Православної Церкви, обрав-
ши предстоятелем митрополита Василя (Липківського).
З Сіверщини на цей собор було делеговано чимало ми-
рян – представників парафій, які підтримували націоналі-
зацію церкви. Серед таких був і тридцятисемирічний меш-
канець м. Дубовичі, секретар партійної ради Олександр
Павлович Коломієць [3, арк. 23 зв.–24]. Як згадує події того
часу філософ і церковно-суспільний діяч прот. В. Зеньков-
ський, його вразила «вируюча українська церковна сти-
хія»: «Я побачив, що церковне українство сильне в селі,
що в ньому живуть прагнення до вираження в церковно-
му житті свого національного обличчя» [1, с. 250].
Автокефальний рух на Сіверщині в перші двадцять ро-
ків більшовицької влади досліджували А. Зінченко, І. Мо-
шик, Ю. Шишкіна. В їхніх працях побічно згадуються ок-
ремі особистості чи події, які розгорталися в парафії села
Дубовичі. Ґрунтовне висвітлення життя цієї громади, як
осередку національно-релігійного руху, що зазнав чима-
лих репресій в 1930-ті роки, проводиться автором впер-
ше, як і відомості з нещодавно розсекречених докумен-
тів з архівів вищих органів влади.
Щоб проаналізувати події 1920–1930-х років, потріб-
но заглянути в парафіяльне життя Дубовичів більш ран-
нього періоду.
Здавна (у ХVІІ ст.) в селі була дерев’яна Архангельська
церква [4, с. 2], в якій знаходився чудотворний образ Бо-
городиці Дубовицької [5]. Ікона була знана і шанована за
межами населеного пункту, губернії; відома в краї та ін-
ших землях. У довідковій книзі ХІХ ст. Королівства Поль-
ського зазначено: «Дубовицька ікона подібна до образу
Матері Божої Ченстоховської... Ймовірно, в 1664 р., коли
після невдалої облоги Глухова, поляки тікали з цих місць,
образ був залишений у лісі … Належить до тих стародав-
ніх ікон, які збереглися попри смуту і зміни політичного
устрою в державі…» [6, с. 199–200].
В кінці ХVІІ ст. в Дубовичах оселяється сім’я Кочубе-
їв. З того часу і до початку ХХ ст. представники різних
поколінь цього козацько-старшинського роду прожива-
ли в названій місцевості і провадили активну громад-
ську діяльність в різних сферах – розвивали промисло-
вість і сільське господарство, будували церкви, школи,
відкривали лікарні, бібліотеки тощо. У 1774 р. Василь
Васильович Кочубей (8)1 (1728–1791) отримав благо-
словенну грамоту від Київського митрополита Гаври-
їла (Кременецького) (1707–1783) [7] на побудову нової
церкви, яку було закладено у 1777 р.
«Нова кам’яна» церква Різдва Богородиці в центрі села
була оточена цегляною огорожею з дзвіницею та чотир-
ма вежами по кутах і мала вигляд фортеці [6, с. 199–200].
Про це свідчать не лише записи в літературних джере-
лах, а й фотографії початку ХХ ст. (фото 1).
1. Порядкові номери біля імен Кочубеїв відповідають родо-
відним порядковим номерам, присвоєним цим особам у праці
В.Л. Модзалевського «Малороссійскій Родословникъ» (Кіевъ. Тіп.
Тов. Г.Л.Фронцкевича и Ко. 1910. Том 2 (Е-К) – 720 с.). Для зруч-
ності оперування інформацією ми скористалися цим методом.
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
286
У 1805 р. на хори центрального храму в с. Дубовичі було
перенесено вівтар дерев’яної церкви Успіння Пресвятої
Богородиці з хутору Ретик, а саму будівлю церкви пере-
містили на сільське кладовище [4, с. 3]. Про те, що Кочубеї
були парафіянами саме Ретицької Успенської церкви,
збереглися записи в «Сповідальних книгах» [8, с. 323 зв.].
У 1854 р. клопотаннями В.В. Кочубея (30) (1829–1878)
с. Дубовичі було надано статус містечка [9, арк. 54–54 зв.].
Про чудодійну силу Дубовицької ікони Божої Мате-
рі ширились чутки околицями з часу її появи в цій міс-
цевості. За ініціативою того ж В.В. Кочубея (30) у верес-
ні 1861 р. запроваджено хресний хід з іконою з містечка
Дубовичі до міста Кролевця на час Воздвиженського яр-
марку [10, с. 363–366]. На ту подію з’їжджалася числен-
на кількість дворян і людей різного соціального статусу
та віку. Літургію соборним чином у присутності шести
священників звершував архієпископ Філарет (Гумілев-
ський) [10, с. 363–366], який на той час очолював Черні-
гівську кафедру. З його дозволу у 1864 р. В.В. Кочубей (30)
в парку Дубовичів звів третій храм – на честь свята Вве-
дення Пресвятої Богородиці. Цокольний поверх цієї цер-
кви слугував родинною усипальницею [4, с. 6].
Факт наявності на початку ХХ ст. трьох храмів в м. Дубо-
вичі є красномовнішим за слова. Із записів у клірових кни-
гах і часописі «Чернігівські єпархіальні відомості» вста-
новлено число парафіян у 1911 р. – 1810 осіб чоловічої та
1817 осіб жіночої статі [11, арк. 61].
За переказами старожилів, до церкви ходило багато
люду ще й через авторитетність священика, який мав дуже
гарний голос. «Коли він затягував слова ектенії, люди в
Фото 1. Церква Різдва Богородиці с. Дубовичі (не збереглась)
церкві плакали. Дуже гарно звучало відлуння молитов і
спів під склепінням храму»2. Архівні ж документи пода-
ють інформацію про нагородження грамотою поважно-
го ветерана Дубовицького хору церкви Різдва Богороди-
ці Семена Андрійовича Овсієнка (72 років), який «своїм
відношенням до діла подає зразок хорової дисципліни і
гарного поводження» [12, арк. 9], 45 років «непрестанно
в піснях вихваляє Господа» [12, арк. 10] і, навіть, у такий
поважний вік за будь-якої погоди, не дивлячись на відда-
леність і погані дороги, не відмовлявся виїжджати на бо-
гослужіння в інші парафії (25 червня 1925 р.) [12, арк. 10].
Інші джерела підтверджують високий моральний рі-
вень та свідомість мешканців м. Дубовичі на початок
ХХ ст., наприклад, функціонування низки громадських
закладів і організацій, як-от сирітський притулок-яс-
ла в 1903 р., якими опікувався священик Н. Гусаков-
ський [13, с. 25], пожежна дружина [13, с. 51], земська
школа [13, с. 51], церковно-приходська (в 1911 р. в ній
навчалось 58 дівчат) [11, арк. 55 зв.].
Про популярність Дубовичів свідчать записи в ме-
тричних книгах. Тут вказано прізвища людей, які про-
живали в Києві чи інших великих містах, а таїнство
вінчання чи хрещення отримували в центральній Різд-
во-Богородицькій церкві [14, арк. 47 зв.; 15, арк. 39 зв.–
40]. Це, в свою чергу, впливало безпосередньо на членів
парафії, місцевої громади (старі люди згадують факти
спільного застілля та чаювання).
Образ Богородиці Дубовицької був шанований і в Києві.
Подарована кн. Н.А. Львовою в Софійський собор [16, с. 86],
2. За розповідями П.В. Проценка (1894–1973).
ISSN 2218-4805
287
ікона числиться в переліку святинь,
зазначених в путівниках Києва кін-
ця ХІХ – початку ХХ ст. [17, с. 125].
На молебні до неї стікались юрби
прочан з усіх усюд.
Тепер повернімося до подій
початку ХХ ст. «Створена у Киє-
ві в соборі св. Софії, автокефаль-
на парафія стала справжнім ог-
нищем українського церковного
руху. До неї заходили прочани з
усієї України і чули службу україн-
ською мовою, дуже захоплювались,
звертались до Всеукраїнської Пра-
вославної Церковної Ради, одержу-
вали інформації, поради і брались
до заснування і в себе української
парафії» [2, с. 36]. «По селах піш-
ло величезне зворушення: до Ки-
їва рушили цілі прощі почути українську відправу, поба-
чити свою народну єрархію» [2, с. 69]. Немає сумнівів, що
на богослужіннях в соборі св. Софії неоднократно бува-
ли парафіяни з м. Дубовичі. «Коли люди чули, що службу
служать рідною українською мовою, то у всіх загоралась
любов до цього» [18, с. 345].
У жовтні 1921 р. до Києва з м. Дубовичі на Всеукраїн-
ський Церковний Православний Собор був делегований
парафіянин Олександр Павлович Конопля [19, с. 364].
Як зазначає митрополит Василь (Липківський), «на
Лівобережжі повільніше йшов український церковний
рух, але людність пильно до нього прислуховувалась і
поволі приєднувалась: може повільніше рух йшов, зате
твердіше ступав» [2, с. 79]. На Конотопщині активним
діячем був протоієрей Дмитро Карпенко. Він був світ-
ською людиною, далекою від церковних канонів, але
захопився українською церковною відправою. Згодом
став головою Борзненської повітової ради та вреш-
ті-решт прийняв священство. Він у селі створив пові-
тову раду, і, заснувавши більше 20 парафій, майже од-
ноосібно організував Конотопську церкву. Звідти рух
розгорнувся й на сусідню Глухівщину. У Глухові утво-
рилось 3 парафії і 15 на околиці [2, с. 80]. Першою з них
була парафія Різдво-Богородицької церкви містечка
Дубовичі [20, арк. 15–16 зв.].
Загалом, Чернігівська краєва церковна рада мала в
своєму складі доволі свідомих діячів. Так, головою на
Сосниччині був Василь Потієнко (батько). Глухівська
Повітова Церковна Рада (ПЦР) утворилась зусиллями
священиків Івана Мочарського, Олександра Козина, Во-
лодимира Петрова з м. Дубовичі [2, с. 12 5]. Ніжинська
і Борзненська церкви обрали єпископом священика
Миколу Ширяя. Чернігівщина за перші роки налічува-
ла до 150 українських парафій і 2 єпископа (Юрія Міх-
новського та Івана Павловського) [2, с. 80].
Хвиля національної церкви, жага до спілкування з її
очільниками спонукала єпископів подорожувати по се-
лах і містах всієї України [2, с. 69]. Архівні та фото доку-
менти 1921 р. зберегли відомості про візити в м. Дубо-
в ичі єпископа Стефана Орлика (фото 2 ) та митрополита
Василя Липківського [21, арк. 12–13].
Зі створенням автокефальної церкви на священство
йшли «люди високої освіти – учительство , правники, ко-
оператори» [2, с. 69]. За спогадами митрополита Василя
Липківського, в перші роки після Всеукраїнського Цер-
ковного Собору було висвячено понад 400 священників з
числа членів парафій. Серед таких був і дубовичанин Ан-
дрій Олександрович Сущенко [22, арк. 188 зв.].
В книгах обліку церковної парафії Різдва-Богородицької
церкви за 1927 р., тепер уже села Дубовичі ( у 1923 р. відбув-
ся адміністративно-територіальний поділ [23, с. 586]), за-
фіксовано парафіян – 890 чоловіків і 1089 жінок [24, арк. 4].
Чи відповідає ця цифра дійсності – питання спірне, зва-
жаючи на фальсифікацію тодішніх документів у порів-
нянні з іншими джерелами.
Про парафію Дубовичів, як «сталу і тверду», згадує у
листі за 15 червня 1929 р. єпископ Глухівський і Коно-
топський Володимир (Самборовський). В листі викладено
плани про святкування ікони «Дубовицької Божої Матері
в 10-ту П’ятницю після Пасхи, яка на той рік припадала
на свято Петра і Павла (12 липня) [20, арк. 15–16 зв.]. Але
за кілька місяців, у жовтні, церву в Дубовичах закрива-
ють за відсутністю парафіян.
Інспектор Глухівського Окрадмінвідділу Г.С. Міщен-
цев 25 грудня 1929 р. повідомляє про арешт дубовицько-
го попа (В.П. Петрова) за контрреволюційну діяльність
і арешт членів дубовицької громади за антиреволюцій-
ну роботу та проведення зібрання щодо збору підпи-
сів про звільнення попа (того ж В.П. Петрова) з Глу-
хівського ДОПРу3 [25, арк. 13].
3. «Дом принудительных работ» при загальних місцях ув’яз-
нення, тюрма.
Фото 2. Церковний хор Різдво-Богородицької церкви м. Дубовичі. Свято Трійці, 1921 р.
Сіверщина в історії України, випуск 12, 2019
288
Звичайно, хвиля арештів духовенства та пересічних
громадян, яка прокотилась восени 1929 р., викликала
обурення з боку населення. А прохання жителів с. Дубо-
вичі про звільнення священика Володимира Петрова,
спрямовані до Глухівського відділку, «невимовно кри-
чать» про розпач і нерозуміння дій більшовицького ре-
жиму стосовно таких негативних перемін по відношен-
ню до церкви [26, арк. 17].
Володимир Павлович Петров народився неподалік
– в Гамаліївці, упродовж 1902–1903 рр. і 1906–1915 рр.
був членом Хрестовоздвиженського (Неплюєвського)
трудового братства. За освітою – агроном. Протягом
1903–1905 рр. служив матросом у флоті царської армії;
по закінченні терміну військового зобов’язання вчите-
лював (1908–1915). З 1918 р. – дяк в м. Дубовичі, а пі-
зніше, у 1921–1929 рр., – священик Дубовицької Різд-
во-Богородицької церкви [27, арк. 47].
Під час дослідження справ репресованих осіб, вияв-
лено факти маніпуляції радянської влади довірою насе-
лення, оскільки вигадувались щораз нові умови, за яких
обіцяли звільнити арештованих. Зокрема, встановлено
наявність двох (сумнівних) документів з однією датою. У
протоколі засідання дубовицької церковної ради від 13 ли-
стопада 1929 р. за підписом 12-ти членів зазначено, що
через відсутність парафіян «з 1 жовтня церква фактично
не працює, тому… ухвалено рішення… раду розпустити,
церковне майно передати до сільської ради» [28, арк. 15].
І довідка сільської ради з тією ж датою, яка засвідчує іме-
на 12-ти членів церковної ради та повідомляє, що вони є
соціально-небезпечними особами [29, арк. 22].
Важко навіть уявити, до яких фальсифікацій могла вда-
ватись влада, щоб викрити якнайбільшу кількість свідо-
мих громадян та об’явити їх «ворогами народу». Після
навіть побіжного ознайомлення з особовими справами
в архіві НКВД, перелік репресованих мешканців Дубови-
чів сягає за п’ятдесят осіб. В силу різних причин назве-
мо лише деяких з них разом із тими скупими відомостя-
ми, які віднайдено:
1. Бізєв Антон Тимофійович, вчитель української
мови, диригент;
2. Бобровицький Микола Федорович, священик;
3. Власенко Іван Панасович;
4. Губенко Григорій Пантелійович, 1897, колгоспник;
5. Губенко Семен Пантелійович;
6. Гузенко Василь Омелянович, 1891, колгоспник-тесляр;
7. Гузенко Олександр Омелянович;
8. Гузенко Тимофій Андрійович, 1872 р.н., селя-
нин-одноосібник;
9. Жук Павло Ілліч;
10. Коваленко Йосип Леонтійович, 1887, селянин-од-
ноосібник;
11. Коваль Василь Йосипович, священик;
12. Коломієць Олександр Павлович, 1885, рахівник
ветлікарні (делегат ВЦС 1921 р.);
13. Конопля Павло Федорович, 1884, колгоспник;
14. Левченко Йосип Павлович, 1890, завідувач пошто-
вого відділення;
15. Падалка Іван Родіонович, 1876, тесля;
16. Падалка Михайло Федорович, 1886, робітник
промкобмінату;
17. Петров Володимир Петрович, 1882, священик;
18. Подорога Гнат Гнатович, дяк;
19. Подорога Михайло Гнатович;
20. Противень Максим Данилович, 1889, колгоспник;
21. Сергієнко Петро Максимович, священик;
22. Сулима Олександр Макарович, 1891, рахівник
сільбанку;
23. Сущенко Андрій Олександрович, 1896, священик;
24. Сущенко Петро Петрович, 1877, селянин-одно-
осібник;
25. Сущенко Михайло Михайлович, 1877, селянин-
одноосібник;
26. Сущенко Петро Йосипович, священик;
27. Сущенко Федір Семенович;
28. Тимченко Василь Гнатович, дяк, регент;
29. Тимошенко Григорій Якович, 1879, робітник
лісництва;
30. Філонович Софія Василівна, 1896;
31. Чернявий Кузьма Омелянович, 1884, ієромонах;
32. Шуба Василь Петрович, 1881,
33. Юрченко Феодосія Олександрівна, 1902, член сім’ї
засудженого;
34. Якуш Андрій Овсійович, 1894, вчитель.
На основі викладеного вище матеріалу можна зро-
бити висновок про високий рівень активності дубови-
чан у створенні національної української церкви як
складової державотворення. Констатуємо, що в комп-
лекс каральних заходів потрапляли представники всіх
прошарків населення, навіть ті, які щиро підтримували
більшовиків. Підозра падала на кожного, хто хоч яко-
юсь мірою нарікав на владу. Найчастіше приписували
звинувачення за статтею 54-10 КК УРСР 1927 р., яка пе-
редбачала покарання за антирадянську пропаганду або
націоналістичну агітацію. Поширеним також було об-
винувачення у наклепі на більшовицьку владу. У судо-
вих і позасудових розправах грубо нехтували нормами
Конституції [30, арк. 7]. У більшості випадків ув’язне-
ним присуджували ВМП – розстріл.
Революційні події початку ХХ ст. на теренах держави
сколихнули усталене життя населення, розділили погля-
ди і думки, змінили принципи, створили нові напрями,
дали розвиток новим течіям, ідеям. «Єдиною важливою
українською інституцією, яка принаймні частково інте-
грувалася в імперську структуру, була православна цер-
ква» [1, с. 286]. Певний відсоток духовенства і мирян мали
назву «непоминающих», бо в ті роки не долучились до
офіційно визнаного обновленського Синоду Православ-
ної Російської Церкви. Вони не сприйняли компромісів з
більшовицьким режимом (укладених митр. Сергієм Стра-
городським (1867–1944)) і не виявили прихильності до «на-
ISSN 2218-4805
289
ціоналістів». Ці люди залишились вірні своїм поглядам і
понесли мученицьку смерть за християнську віру від бу-
дівників соціалізму.
Серед численних жителів села Дубовичі були ченці –
поселяни Глинської пустині і прихильники Російської ім-
перської церкви. У застінках НКВД тримали і допитували
уродженця м. Дубовичі ієромонаха Кесарія (Чернявого).
Фотографії різних років промовисто розвінчують вико-
нання завдань «безбожної п’ятирічки», ставлення біль-
шовицького режиму до інакомислячих.
Людські втрати, знедолені родини – ось відлуння і на-
слідки жорстокого терору більшовиків проти світлих дер-
жавотворчих ідей, національної гідності. Репресивна полі-
тика уряду 1930-х років намагалася розчавити громадську
свідомість мирних жителів Дубовичів, залякуванням ви-
корінювала національний дух, високоморальні якості лю-
дини. Перекази про замучених радянським режимом ро-
дичів, під строгою забороною розголосу, передавались в
родинах з покоління в покоління. Діти, які виросли без
батьків, народили дітей. Внуки, які ніколи не бачили ді-
дусів, свято бережуть пам’ять про репресованих пред-
ків. Про дубовичанина Андрія Сущенка [31, арк. 625 зв.–
626] як про священика вперше дізнались з уст правнуків.
Отже, завдяки розповідям старожилів, нащадків реп-
ресованих осіб молодшого покоління, з відкриттям досту-
пу до архівних документів, маємо можливість віднайти
загублені імена і хоч якоюсь мірою окреслити масшта-
би скоєних злочинів, донести інформацію до сучасни-
ків, щоб скласти загиблим «хоч пізні вінці»4. І дана стаття
– лише перша сходинка на шляху до розкриття безлічі
подальших щаблів токсичної радянської ідеології, яка
все одно не спотворила прийнятні громадські погля-
ди спільноти с. Дубовичі у ХХ ст. Ще в 1997 р. дубовича-
ни знову зареєстрували парафію, що об’єднала навколо
церкви нинішніх християн. Та ця історія має відношен-
ня до нашого сьогодення.
ПОСИЛАННЯ
1. Релігія і нація в суспільному житті України й світу / за ред.
Л.О. Філіпович. – К.: Наукова думка, 2006. – 286 с.
2. Митрополит Василь Липківський. Відродження церкви в
Україні 1917–1930. Проект зі збереження спадщини української
еміграції. – Українське видавництво «Добра книжка». 160 випуск.
– Торонто Р. Б. 1959. – 335 с.
3. Центральний державний архів вищих органів влади (далі –
ЦДАВОВ, ф. 3984, оп. 3, спр. 106, арк. 23зв. – 24.
4. Павлович П.Э. Дубовичи. Имение Варвары Васильевны
Кочубей, Глуховского уезда Черниговской губернии. – К.: Тип.
Кульженко, 1903. – 145 с.; ил.
5. Поселянин Е. Богоматерь. Описание Ее земной жизни и чудо-
творных икон – мученик Евгений Поселянин. – [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу: https://azbyka.ru/fi ction/bogomater-opisanie-
ee-zemnoj-zhizni-i-chudotvornyx-ikon/#n23 – Заголовок з екрану.
6. Slownik geograficzny Krolectwa Polskiego і innych krajow
slowianskich. / Wydany pod redakcya Filipa Sulimierskiego, Bronislawa
Chlebowskiego, Wladyslawa Walewskiego. – T. II. – Warszawa: Druk
«WIEKU», Nowy-Swiat Nr. 59. – 1881. с. 199–200.
7. Центральний державний архів давніх актів (м. Москва), ф. 1445
(Кочубей), оп. 1, Т. 1, спр. 4392. Запис під № 184 від 31.07.1774 («Бла-
гословительная грамота митрополита Киевского и Галицкого Гав-
риила на постройку в селе Дубовичах новой церкви»).
8. Центральний державний історичний архів, ф. 127,
оп. 1017, спр. 26.
4. Леся Українка «На столітній ювілей української літератури».
j
9. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 679,
оп. 3, спр. 388, арк. 54–54 зв.
10. Черниговские епархиальные известия – Чернигов, 1861. –
№ 7. – С. 363–366.
11. ДАЧО, ф. 679, оп. 3, спр. 388, арк. 54–63.
12. ЦДАВОВ, ф. 3984, оп. 3, спр. 339, арк 1–14.
13. Журналы Глуховскаго уезднаго земскаго собранія 1904 года
а) XL очередной сессіи съ 25 сентября по 7 октября включитель-
но, и б) чрезвычайной сесіи 17 декабря. – Глуховъ, типографія
А.К. Нестерова. – 1904. – 217 с.
14. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), ф. 1190,
оп. 3, спр. 22, арк. 47 зв.
15. ДАСО, ф. 1190, оп. 3, спр. 99, арк. 39 зв. – 40.
16. Сінкевич Н.О. Реліквії та чудотворні ікони Софії Київської
– К.: Логос, 2011. – 95 с.
17. Титов Ф. Краткое историческое описание Киево-Печерской
Лавры и других святынь и достопримечательностей города Кие-
ва. – К.: Тип. Киево-Печерской Лавры, 1911. – 155 с.
18. Зінченко А. Українізація церковного життя на Сіверщині
й середньому Подніпров’ї (за матеріалами історій парафій УАПЦ
1917–1925 рр) / Наукові записки Інституту політичних і етнонаціо-
нальних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2011 / 5 (55) – 467 с.
19. Мошик І.В. Українська Автокефальна Православна Цер-
ква у Глухові у 20-ті–30-ті роки ХХ ст. / Сіверщина в історії Укра-
їни. Вип. 10. – Глухів-Київ. Центр пам’яткознавства НАН України
і УТОПІК, 2017. – С. 364–368.
20. ЦДАВОВ, ф. 3984, оп. 3, спр. 596, арк. 15–16 зв.
21. ЦДАВОВ, ф. 3984 оп. 1 спр. 339, арк. 12–13.
22. ДАСО, ф. Р-7641, оп. 51, спр. 394, арк. 188 зв.
23. Чернігівщина краєзнавча: Календар 2005. Чернігівське
земляцтво: автори-упорядники І. Корбач, В. Устименко. – К.: ТОВ
«Культурно-освітній, видавничо-поліграфічний центр «Злато-
яр»», 2004. – 768 с.; іл.
24. ДАСО, ф. Р-3131, оп. 3, спр. 187, арк. 4.
25. ДАСО, ф. Р-3131, оп. 3, спр. 187, арк. 13.
26. ДАСО, ф. Р-3131, оп. 3, спр. 187, арк. 17.
27. ДАСО, ф. Р-7641, оп. 51, спр. 934, арк. 47.
28. ДАСО, ф. Р-3131, оп. 3, спр. 187, арк. 15.
29. ДАСО, Ф. Р-3131, оп. 3, спр. 187, арк. 22.
30. Реабілітовані історією. Сумська область. У трьох книгах.
Книга перша. – Суми. Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-
1» ТОВ, 2005. – 756 с.
31. ДАСО, ф. 1190, оп. 1, спр. 14, арк. 625 зв. – 626.
Иванченко Л.А. Национально-религиозная жизнь
общины с. Дубовичи в 1917–1938 гг.: расцвет и репрессии
В статье раскрыты отдельные компоненты исторического
контекста религиозности украинцев, связанные с процессами на-
ционального возрождения; конфессионального участия и полити-
ческие позиции общины с. Дубовичи Глуховской округи Черниговской
губернии в процессах созидания Украинской Автокефальной Пра-
вославной Церкви периода 1917–1938 гг. Самоидентификация и
жизнь по законам чести, по призванию и следование традицион-
ным моральным принципам в условия х становления социалисти-
ческого режима привело к уничтожению наиболее сознательных
и активных граждан и духовенства.
Ключевые слова: Украинская Автокефальная Православ-
ная Церковь, Глуховский округ, приход церкви Рождества Богоро-
дицы, Дубовичи, епископ Стефан Орлык, «кесаровщина», репрессии.
Ivanchenko L.A. National and religious life of the Du-
bovychi village community during 1917–1938: development
and represses
The article reveals particular components of the Ukrainian religiosity
historical context associated with the processes of national renaissance;
denominational participation and political positions of the Dubovychi
village community, (Hlukhiv district of the Chernihiv province) in the
processes of creation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church
during 1917–1938. Self-identifi cation and eternal life of honor, vocation
and traditional moral principles, in the conditions of the socialist regime
establishment which led to the destruction of the most conscious and
active citizens and clergy.
Key words: Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Hlukhiv
district, parish of the Virgin Nativity church, Dubovychi, ep. Stephan
Orlyk, «kesarovshchina», repression.
11.02.2019 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-180949 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:44:10Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Іванченко, Л.А. 2021-10-24T18:45:14Z 2021-10-24T18:45:14Z 2019 Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії / Л.А. Іванченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2019. — Вип. 12. — С. 285-289. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180949 271.222-9(477.5) «1917/1938»(045) У статті розкрито окремі компоненти історичного контексту релігійності українців, пов’язані з процесами національного відродження; конфесійна участь та політичні позиції громади с. Дубовичі Глухівської округи Чернігівської губернії у процесах
 творення Української Автокефальної Православної Церкви періоду 1917–1938 рр. Самоідентифікація та споконвічне життя за законами честі, покликанням і традиційними моральними принципами в умовах становлення соціалістичного режиму призвело до
 знищення найбільш свідомих і активних громадян та духовенства. В статье раскрыты отдельные компоненты исторического
 контекста религиозности украинцев, связанные с процессами национального возрождения; конфессионального участия и политические позиции общины с. Дубовичи Глуховской округи Черниговской
 губернии в процессах созидания Украинской Автокефальной Православной Церкви периода 1917–1938 гг. Самоидентификация и
 жизнь по законам чести, по призванию и следование традиционным моральным принципам в условия х становления социалистического режима привело к уничтожению наиболее сознательных
 и активных граждан и духовенства. The article reveals particular components of the Ukrainian religiosity
 historical context associated with the processes of national renaissance;
 denominational participation and political positions of the Dubovychi
 village community, (Hlukhiv district of the Chernihiv province) in the
 processes of creation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church
 during 1917–1938. Self-identification and eternal life of honor, vocation
 and traditional moral principles, in the conditions of the socialist regime
 establishment which led to the destruction of the most conscious and
 active citizens and clergy. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії Национально-религиозная жизнь общины с. Дубовичи в 1917–1938 гг.: расцвет и репрессии National and religious life of the Dubovychi village community during 1917–1938: development and represses Article published earlier |
| spellingShingle | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії Іванченко, Л.А. Нова історія |
| title | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії |
| title_alt | Национально-религиозная жизнь общины с. Дубовичи в 1917–1938 гг.: расцвет и репрессии National and religious life of the Dubovychi village community during 1917–1938: development and represses |
| title_full | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії |
| title_fullStr | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії |
| title_full_unstemmed | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії |
| title_short | Національно-релігійне життя громади с. Дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії |
| title_sort | національно-релігійне життя громади с. дубовичі упродовж 1917–1938 рр.: розквіт і репресії |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/180949 |
| work_keys_str_mv | AT ívančenkola nacíonalʹnorelígíinežittâgromadisdubovičíuprodovž19171938rrrozkvítírepresíí AT ívančenkola nacionalʹnoreligioznaâžiznʹobŝinysdubovičiv19171938ggrascvetirepressii AT ívančenkola nationalandreligiouslifeofthedubovychivillagecommunityduring19171938developmentandrepresses |