Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст.
Дана стаття продовжує висвітлювати військовий постій – один з найбільш важких, руйнівних і несправедливих примусових обов’язків населення на території Чернігівського і Ніжинського полків, згодом Малоросійської губернії і, зокрема, міста Глухова і Глухівського повіту. This article continues to highl...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Datum: | 2020 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2020
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181065 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. / А.В. Доценко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 169-175. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859617867614388224 |
|---|---|
| author | Доценко, А.В. |
| author_facet | Доценко, А.В. |
| citation_txt | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. / А.В. Доценко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 169-175. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Дана стаття продовжує висвітлювати військовий постій – один з найбільш важких, руйнівних і несправедливих примусових
обов’язків населення на території Чернігівського і Ніжинського полків, згодом Малоросійської губернії і, зокрема, міста Глухова і Глухівського повіту.
This article continues to highlight military stagnation, one of
the most difficult, destructive, and unjust compulsory duties of the
population in the territory of the Chernihiv and Nizhin regiments, and
eventually the Little Russian province, and in particular, the cities of
Hlukhiv and Hlukhiv district.
|
| first_indexed | 2025-11-28T22:28:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
169
dokumentakh [Hlukhiv fire in 1784 year in documents]. Sivershchyna v istorii
Ukrainy. Zbirnyk naukovykh prats, issue 4, pp. 232–235. [in Ukrainian].
11. Logvin, G.N. (1967). Chernigov. Novgorod-Severskij. Gluhov.
Putivl’ [Chernihiv. Novgorod-Seversky. Glukhov. Putivl]. Moscow:
Iskusstvo, 2nd ed. [in Russian].
12. Mesjacoslov s rospis’ju chinovnyh osob v gosudarstve, na
leto ot rozhdestva Hristova 1790 [Officials schedule for 1790].
St.Petersburg. [in Russian].
13. Mesjacoslov s rospis’ju chinovnyh osob v gosudarstve, na
leto ot rozhdestva Hristova 1791 [Officials schedule for 1791].
St.Petersburg. [in Russian].
14. Miranda, F. (2001). Puteshestvie po Rossijskoj imperii [Journey through
the Russian Empire]: perevod s ispanskogo (M.S. Al’perovich, V.A. Kapanadze,
E.F. Tolstoj.). Moscow: Maik Nauka/Interperiodika. [in Russian].
15. TsDIAК, f. 206, op. 3, spr. 7769.
16. Opys Novhorod-Siverskoho namisnytstva (1779–1781)
[Description of Novhorod-Siverskyi Viceroyalty (1779–1781)]. Kyiv,
1931. [in Ukrainian].
17. Polnoe sobranie zakonov Rossiyskoy imperii s 1649 goda[A
Complete Collection of Laws of the Russian Empire since 1649].
(1830‒1851) (dalі: PSZ RI). St.Petersburg., 1830, vol. 21. [in Russian].
18. PSZ RI. St.Petersburg., 1830, vol. 22. 1784–1788. [in Russian].
19. TsDIAК, f. 204, op. 3, spr. 38.
20. Topohrafichnyi opys Malorosiiskoi hubernii 1798-1800 rokiv
[Topographic description of the Little Russian province of 1798-1800].
Opysy Livoberezhnoi Ukrainy kintsia XVIII – pochatku XIX st. Kyiv:
Naukova dumka, 1997, pp. 24-126. [in Ukrainian].
21. Capenko, M. (1967). Arhitektura Levoberezhnoj Ukrainy XVII–
XVIII vekov [The architecture of Left-bank Ukraine of the 17th and 18th
centuries]. Moscow: Strojizdat. [in Russian].
22. Capenko, M. (1970). Po ravninam Desny i Sejma [In the plains
of the Desna and the Sejm]. Moscow: Iskusstvo, 2nd ed. [in Russian].
23. Shkvarikov, V.A. (1939). Planirovka gorodov Rossii XVIII i nachala
XIX veka [Layout of Russian cities of the 18th and early 19th centuries].
Moscow: Publ. Vsesojuznoj Akad. Arhitektury. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 02.03.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р.
хворобами, мали місце насилля, випадки зґвалтувань. Конфлік-
ти військового і цивільного населення у XVIII ст. приймали різні
форми. Була характерна агресивна поведінка військових чинів у
обивательському середовищі. Сутички і непорозуміння місцевого
населення і військових були звичною справою. Жителі часто звер-
талися до органів влади з проханням звільнити їхні будинки від гра-
біжницького воєнного постою. Саме цьому і присвячена стаття.
Ключові слова: військовий постій, м. Глухів, Стародубський
драгунський полк, підйомні коні, обоз, лейбескадрон.
Лівобережну Україну у XVIII ст. місцеве українське
населення називало Гетьманщиною, а російський уряд –
Малоросією; до неї належало 11 великих міст, 126 місте-
чок і близько 1800 сіл. За Березневими статтями у Геть-
манщині зберігалася військово-адміністративна влада і
управління у формі полково-сотенної організації: до Геть-
манщини входило 10 полків: Чернігівський, Ніжинський,
Київський, Гадяцький, Лубенський, Прилуцький, Старо-
дубський, Переяславський, Миргородський і Полтавський.
Внаслідок національно-визвольної війни 1648–
1654 років Глухів, як сотенне місто, ввійшов до складу
Ніжинського полку. Первісно Ніжинський полк скла-
дався з 10 сотень, у 1654 р. до нього ввійшло кілька со-
тень Чернігівського полку, в тому числі і Глухівська, і
всі сотні ліквідованого Новгородського полку, що напе-
редодні (у 1653 р.) був виокремлений з Ніжинського, а
також ввійшов Стародубський повіт Смоленського воє-
водства. Таким чином, до складу полку входило вже 55
сотень. Але у 1663 р. 10 сотень відійшло до Стародуб-
ського полку. За реєстром 1723 р. Ніжинський полк скла-
дався з 19 сотень, у яких було 6527 кінних і 3379 піших
козаків. На 1782 рік полк мав 22 сотні. У полку було 1 мі-
сто, 3 містечка і 866 сіл. Таким чином, Глухівська сотня
існувала у 1654–1663 і 1665–1782 рр. 1782 року Ніжин-
ський полк було ліквідовано, а його територія увійшла
до складу Чернігівського і Новгород-Сіверського наміс-
ництв, а у 1796 р. – Малоросійської губернії. У 1802 р.
Малоросійську губернію остаточно розділили на Чер-
нігівську та Полтавську губернії, і Глухів залишився за
Чернігівською губернією.
Але початково Глухів виділявся з-поміж лівобереж-
них міст. У місті знаходилася резиденція гетьмана та Ге-
неральна військова канцелярія. Глухівська сотня не пере-
бувала під юрисдикцією полкового Ніжина; не підлягали
владі полковника й козаки ще п’яти сотень, які охороня-
ли гетьмана і виконували сторожову службу [1].
У 1708 р., після поразки українських військ під Пол-
тавою, російський уряд увів свої війська в Україну, пору-
шуючи умови попередніх гетьманських статей. В Україні
було розквартировано 10 драгунських і 6 гренадерських
полків російської армії. Утримуватися вони повинні
були за рахунок місцевого населення. Це і було найтяж-
чим й найдошкульнішим. Офіційно повинність утри-
мання війська, або як її називали – військовий постій
(постой), була введена в Російській імперії, куди входи-
ла і Малоросія, у 1721 році при Петрі І: це був час, коли
війна зі Швецією підходила до кінця і Військова колегія
зайнялася питаннями утримання і розміщення армії в
j
УДК 94:355(477.51)«185»
А.В. Доценко
ВІЙСЬКОВИЙ ПОСТІЙ у м. ГЛУХОВІ
МАЛОРОСІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
НА ПОЧАТКУ ХІХ ст.
Дана стаття продовжує висвітлювати військовий постій –
один з найбільш важких, руйнівних і несправедливих примусових
обов’язків населення на території Чернігівського і Ніжинсько-
го полків, згодом Малоросійської губернії і, зокрема, міста Глухо-
ва і Глухівського повіту. Військовий постій протягом більше ніж
двох століть негативно впливав практично на всі сторони жит-
тя держави і окремих регіонів: на суспільно-економічну, правову,
соціально-культурну, демографічну, сімейно-побутову, військову.
Населення сплачувало і так багато податків: утримувало різно-
го роду чиновників, полкові і сотенні канцелярії. Але особливо об-
тяжливою для жителів міст і сіл була саме повинність утримання
війська: спочатку козацького полкового, а згодом російського. Ви-
конання постойної повинності, або як казали «постойних страж-
дань», постійно створювало підґрунтя для корупції і зловживань,
які відображали прагнення населення всіма способами ухилитися
від розміщення чиновників і військових в будинках міських і сіль-
ських жителів. А ще необхідно підкреслити, що небажання мати
у себе постояльців або приїжджих, значно стримувало міську за-
будову, тобто будівництво нових будинків у містах. Постій вій-
ськових у будинки городян і селян, окрім іншого, створював загро-
зу і для здоров’я цивільного населення. Поширювалися епідемічні
та венеричні захворювання, жителі нерідко заражалися різними
інфекційними хворобами від квартирантів, але був і зворотній
зв’язок – самі квартиранти по селах часто заражалися різними
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
170
державі у мирний час. Військовий постій, тобто розсе-
лення війська по квартирах міських і сільських жителів,
був для влади найбільш зручною і малозатратною фор-
мою утримання армії (тобто максимально було скоро-
чено витрати на утримання війська), але для населення
це був один з найбільш важких примусових обов’язків.
Ця повинність носила натуральний характер і була без-
грошовою. Постій відображував емоційне і матеріальне
навантаження на населення і його вважали одним з най-
більш тяжких, руйнівних і несправедливих [2].
Сам термін «постой» або «постій», «військовий постій»,
«розквартирування війська» активно використовував-
ся в офіційних документах і у повсякденній мові. Акаде-
мічний тлумачний словник української мови дає кілька
тлумачень цього терміна: 1) тимчасове проживання або
ночівля на квартирі у кого-небудь; 2) тимчасове перебу-
вання військових частин у певному населеному пункті,
розміщення солдатів і офіцерів у приватних будинках,
квартирах; 3) помешкання, яке тимчасово зайняте сол-
датами або офіцерами; 4) військові частини, що тимча-
сово перебувають у певному населеному пункті [3, с. 375].
Територія Чернігівського і Ніжинського полків, а
згодом намісництва і Малоросійської губернії, не мала
яскраво виражених регіональних особливостей у плані
виконання «постойної» повинності і була цілком типо-
вим аграрним регіоном. У той же час продовольчі ресур-
си і географічне положення регіону сприяли досить ак-
тивному розміщенню військових. Абсолютна більшість
військових жила в будинках містян, церковнослужите-
лів, селян, які повинні були забезпечувати квартиран-
тів-чиновників, солдатів і офіцерів дровами, свічками,
постільною білизною і, звісно, продовольчими припа-
сами. Про це, навіть, згадує чернігівський цивільний гу-
бернатор Іван Васильович Френсдорф у листі до управ-
ляючого цивільною частиною у двох Малоросійських
губерніях Вязмітінова: «Большое здесь затруднение в
квартирах по причине расположения полка, лучшие
дома им заняты, некоторые приписаны в содержание
дровами, где их поместить чиновников и канцелярских
служителей, не придумаю. Нужно вывести роты, а оста-
вить один Штаб, а всего бы лучше перевести в другой
город» [4, арк. 61].
До того ж, при найменшому неврожаї постій ставав
надзвичайно обтяжливим для населення. Наприклад, в
губернії саранча і неврожай, проте солдатів не виводять,
хоча жителі не мають і для себе хліба. Якими продукта-
ми вони харчуватимуться? Але про це ніхто не думав: си-
стема розквартирування війська робила солдата залеж-
ним від місцевих умов, які дуже сильно відрізнялися по
всій імперії в економічному, географічному і культурно-
му відношеннях. Розміщення більшості солдатів повні-
стю залежало від рішення військового керівництва, при
цьому економічний стан регіону і щільність заселення
не бралися до уваги і не були вирішальними факторами.
У результаті утворилась глибока розбіжність між місце-
вими можливостями і потребами армії. І від цього йшло
ще більше непорозумінь солдатів із місцевим населен-
ням. Тим більше, що втручання чужої людини в життя
сім’ї іноді обходилося обивателю дорожче, аніж виплата
податку у грошовій формі або відпрацювання якоїсь фі-
зичної повинності. Важливим був ще і той факт, що сол-
дати ставилися на квартири в будинки жителів «скільки
чоловік на двір прийдеться», витісняючи почасти самих
хазяїв. Відомо, що солдатам суворо наказувалося на по-
стої жити смирно і ніяких збитків та образ хазяям не на-
носити, але насправді збитків і самоуправства було до-
статньо, на чому наголошував сучасник, говорячи, що
солдати і драгуни образи страшні чинять, що і порахува-
ти їх неможливо. А де стоять офіцери, то ще гірше, і оби-
вателі навіть будинкам своїм не раді. Тобто, серед коза-
ків, солдатів і чиновників було багато таких, які досить
вільно поводилися з майном міщан, вередували посто-
єм. Солдати та деякі офіцери утримували у своїх дворах
коней, дрібну та велику рогату худобу, домашню птицю.
Поблизу будинків лежали купи гною, який нечасто при-
бирався. Тому небезпідставно київський оберкомендант
у 1720-х роках писав, що поміж будинками, де прожива-
ли солдати, «тягостный ходит воздух» [5]. Укази імпера-
триці Анни Іоанівни дозволяли підселяти солдатів на-
віть у покої до господарів. Навіть вищі міські урядники
(війти, бургомістри, ратмани) від постою були звільнені
лише в 1785 р., а доти мали терпіти вояків у своїх дворах.
Постої завдавали населенню страшенних збитків, про-
блем і принижень. Особливо не щастило містам, у яких
розміщувалися штаби полків, командування та обслуга.
Епоха петровських перетворень не сприяла укріпленню
станових і особистих прав різних верств населення Ма-
лоросії. Через 3 роки після офіційного введення обов’язку
постою, він був відмінений лише для священнослужите-
лів. Але від військового постою були звільнені лише бу-
динки, де жили самі священнослужителі. На жаль, указ
цей практично не виконувався, про що свідчать прохан-
ня про його зняття і скарги на поведінку солдат, що при-
ходили у Чернігівську духовну дикастерію з усіх міст гу-
бернії, в тому числі і з Глухова [6, арк. 1]:
«1804 р. Великому господину Преосвящен-
нейшему Михаилу Епископу Черниговскому
и Нежинскому и Кавалеру от
Глуховского духовного правления
Рапорт
Минувшего августа 13 числа поданым в сие правление
Глуховской Преображенской церкви умершего священ-
ника Василия Полошковского жена Анна Полошковская
прошением изъясняя, что того же числа квартальный
надзиратель Василий Бутович дом ее, в котором она жи-
тельствует, назначил для училища музыки духовой ста-
родубского драгунского полка, велел ей оный очистить
в крайнюю ее обиду, поелику священно и церковнослу-
жителей постоями нигде и никогда занимаемы не были,
просила от постоя ее защитить.
ISSN 2218-4805
171
Хотя Глуховскому Господину городничему Лузанову того
же августа 13-го числа сообщено с требованием дабы бла-
говолил на основании именного высочайшего 1796 года
указа, в доме прописанной священнической жены Поло-
шковской квартиры военнослужащим не отводить, пое-
лику она Полошковская содержание имеет с положенной
именным же высочайшим указом 1799 года апреля в 4-й
день состоявшимся на вдов и сирот священнослужитель-
ских суммы. Он, господин городничий, на прописанное
сего правлением требование не уважил и ничего о том не
уведомляя, поставил в доме Полошковской музыкантов,
которые, как она объяснила, и поныне находятся с точ-
ной для Полошковской обидой, потому что она не поль-
зуется никакими городскими промыслами, а питается од-
ной только высокомонаршей милостию, сверх же сего в
городе Глухове и поветах Глуховском и Кролевецком для
военнослужащих непременных квартир нет, могут из сего
повода, как он городничий, так и земская полиция, отя-
гощать постоями священнослужительские домы самими
ими занимаемые, в противности прописанного высочай-
шего указа, для того Вашему Преосвященству о вышепи-
санном сие правление представляя, просит о своде с дома
показанной священнической жены нынешнего постоя».
Цей рапорт був розглянутий у дикастерії:
«Дикастерия на законном основании имеет рассмотреть
и представить мнение: как означенная просительница со-
стоит в числе таковых вдов и сирот, о коих Высочайшим
указом 1799 года марта 21 дня последовавшим от постою
и прочих всех полицейских притязаний освобождаются.
Для того сообщить в здешнее Губернское Правление: вдов
священнослужителей не отягощать постоями и прочими
полицейскими повинностями» [7, арк. 4].
У часи царювання Анни Іоанівни, на відміну від епохи
Петра І, положення приходського духовенства стало ще
гіршим [8]. Приходське духовенство було обкладене ба-
гаточисельними податками, у тому числі з’явилися нові
податки в державну казну. Хоча військовий постій і по-
винність чергування (1736 р.) були зняті з духовенства [9,
с. 812], але місцева влада примушувала їх і надалі на рів-
ні з іншими обивателями нести фонарну, підводну, роз-
сильну і, навіть, постойну повинності. При Анні Іоанівні
був відновлений збір драгунських коней, ті, що не були на
присязі платили штраф за себе і своїх дітей. При відкрит-
ті духовних шкіл з’явилися побори і на них, були побори
на богадільні, навіть такі, на які духовенство не мало пла-
тити, наприклад, міське будівництво, канальна справа.
Говорячи про систему взаємовідносин військових і ци-
вільного населення, потрібно сказати, що ще уряд Петра І
намагався регламентувати ці відносини, щоб у майбутньо-
му запобігти можливим конфліктам. У Росії ще з 1814 р.
уряд почав переводити військовий постій на гроші в окре-
мих містах, а також здійснювати будівництво казарм для
військових, але за рахунок обивателів. Іноді виплачувалися
гроші для найму приміщень. Але ця політика не мала успі-
ху, і в 1851 році був виданий Устав про земські повинності,
в якому підтверджувався військовий постій, оскільки ка-
зарми могли вмістити на той час не більше третини солда-
тів, а для інших відводилися квартири в будинках місцевих
жителів, у тому числі будинки дворян, чиновників і канце-
лярських служителів, лише виключаючи бідних [10, с. 851].
Міщани також були зобов’язані сплачувати податки до
гетьманської казни, нести низку повинностей, зокрема,
з охорони міста, рекрутську; сплачувати податок у місь-
ку скарбницю за продукти, якими торгували. Як наслі-
док, міщани часто мали менше крамниць у власному мі-
сті, ніж козаки і солдати російських залог та ченці, відтак,
у більшості міст Лівобережжя проживало небагато міщан
– 3–5 тис. чол. Поза тим, правове становище міщан за-
лежало також від статусу і підлеглості міст, у яких вони
проживали. Так, у містах, які управлялись магдебурзьким
правом (царський уряд надав це право Батурину, Глухову,
Кролевцю, Почепу та ін.), міщани користувались пільгами
у зайнятті ремеслами, промислами, торгівлею, мали пра-
во обирати магістрат. У полкових містах існували знач-
ні обмеження прав міщан, оскільки полкові уряди самі
визначали для них види і розміри податків і повиннос-
тей [11]. Але військовий постій дошкуляв містянам най-
більше, про що свідчить і наступний документ 12, арк. 1]:
«Его Превосходительству Господину
действительному статскому советнику
Малороссийскому Черниговскому Гражданскому
Губернатору и разных орденов Кавалеру и Командору,
барону Ивану Васильевичу Френсдорфу
Прошение
С начала вступления в город Глухов на квартиры Ста-
родубского драгунского полка дом по нынешнее время не
оставался без занятия постоем, а третий тому уже идет
год, как со стороны Градской полиции введено в дом мой
полковых лошадей до ста с принадлежащим к ним обо-
зом, фурами и в присмотре их военнослужителями; и хотя
в несноснейшей чрез то мне обиде просил я неоднократ-
но в Г-на городничего уважения, но оного не заметно; и
как чрез столь долговременное занятие дому моего по-
стоем конюшни под емних лошадей и присмотре их на-
ходящихся военнослужителей, оставив я противу других
граждан всекрайне обижен, а и того более несноснейше я
утесняясь том, что военнослужители во многом числе, за-
нимая жилые мои избы для неумерного тепла истребляют
непомерно существующие к тому потребности, при наи-
сильнейшем ими понуждении, не без дороговизны мне
покупкою обходящиеся: – для того Вашего Превосходи-
тельства и прошу всенижайше уважив настоль разори-
тельное мне последствие об освобождении дому моего
от найтягостивейшего постоя, не оставить своим высо-
комилостивым, кому следует предписать.
К сему прошению мещанин Глуховский Михайло Ку-
лак подписался, а вместо его неграмотного по его про-
зьбе руку приложил
1804 года Регистратор Анопряч
декабря 11 дня»
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
172
Чернігівський цивільний губернатор розглянув скар-
гу і надіслав листа до командування Стародубського дра-
гунського полку, в якому наголосив, що постій повинний
бути знятий, на що командування відповіло [13, арк. 3]:
«Господину действительному статскому советнику
Малороссийскому Черниговскому Гражданскому
Губернатору и разных орденов Кавалеру барону
Ивану Васильевичу Френсдорфу
Стародубского драгунского полка командира
полковника Буки
На Отношение Вашего Превосходительства касатель-
но переводу полковых подъемных лошадей1 с обозом и
фурами из дому мещанина Глуховского Кулака – честь
имею уведомить, что за невыстроением в городе Глухо-
ве положенного по Высочайшему повелению полкового
двора в коем помещаются полковой обоз, подъемные ло-
шади и протчие полковые надобности, к отводу здешней
полиции занимается клуня глуховского мещанина Кула-
ка и не прежде имеет быть очищена разве только в таком
случае, когда для помещения обоза, подъемных лошадей
и протчего отведено будет столько же выгодное место,
ибо выстроенные в городе Глухове конюшни положены
только для помещения строевых и подъемных лошадей
Лейб эскадрона».
Таким чином, командування полку відмовилося звіль-
няти оселю жителя Глухова від постою. І тоді чернігівський
цивільний губернатор звертається до Малоросійського
генерал-губернатора князя Олексія Куракіна [14, арк. 4]:
«Господину Малороссийскому
Генерал-Губернатору
Представление
О занятии Стародубского
драгунского полка подъемными
лошадьми, обозом и фурами
дому Глуховского мещанина
Кулака по требовании оного полку
-------------------------------------
От Черниговского Гражданского
Губернатора Генваря 1805 г.
Города Глухова мещанин Михайла Кулак в прошении ко
мне жаловался, что дом его занятый подъемными полковы-
ми лошадьми, обозом и фурами чрез третий же год. За нео-
днократными его прошениями не освобождается, и что он
чрез сие угнетается тем более, что военнослужители зани-
мая жилые его избы истребляют собственные его потреб-
ности. А как в городе Глухове для лошадей Лейб эскадрона
и подъемных выстроены и приняты уже полком в ведом-
ство свое конюшни, то признавая таково занятие конюшен
в доме просителя излишним как отяготительным для его
пред протчими обывателями наравне с коими учавствовал
1. Підйомні коні — військовий термін. Це коні, які використо-
вувалися у війську для перевозки обозу. В мирний час їх кількість
була обмеженою: в піхотному полку – 24, в кавалерійському – 12.
Якщо оголошувалася мобілізація, їхня кількість збільшувалася за
рахунок військово-кінної повинності.
и он в общей повинности постройкой конюшен относимя
от 19 декабря истекшего 1804 года в Стародубский драгун-
ский полк с тем, дабы благоволил о немедленном переводе
подъемных лошадей с обозом и фурами с дому просителя
в вновь выстроенные конюшни учинить свое распоряже-
ние и меня известить. Но нет никакого от полка уведомле-
ния и осведомясь в проезд мой чрез Глухов, что оные лоша-
ди не переведены и остаются в доме изъясненного Кулака
по-прежнему, за отсутствием того полку господина шефа
относился я к полковнику Буке с требованием перевода
оных лошадей, на что получил от него уведомление, что за
невыстроением еще в городе Глухове положенного по вы-
сочайшему повелению полкового двора в коем помещают-
ся полковой обоз и подъемные лошади».
Але полковник мав рацію: дійсно, частина конюшень
ще не була зведена, а частина зведена з великими пору-
шеннями. І оскільки ця ситуація стала відомою міністру
внутрішніх справ графу Кочубею, він направляє Мало-
російському генерал-губернатору князю Олексію Кура-
кіну листа [15, арк. 57–58]:
«25 ноября 1805 г. Господину Действительному
Тайному Советнику Малороссийскому Генерал-
Губернатору князю Алексею Борисовичу Куракину
Из дошедших сюда от некоторых воинских начальников
донесений усмотрено, что во многих местах построены ко-
нюшни для кавалерийских полков несоответственно распо-
ложению, какое в оных для удобного помещения нужно.
На сей конец его императорскому Величеству угодно
было повелеть, чтоб составлены были здесь планы и опи-
сания конюшен, какие должны быть строены по разли-
чию местных удобностей в материалах. Планы сии суть
4-х родов: 1-е – для построения конюшен каменных;
2-е – деревянных тесаных; 3-е – деревянных бревенча-
тых и 4-е – плетневых или мазанок.
Его императорское Величество по утверждении сих
планов высочайше указать соизволил препроводить оные
вместе с описаниями ко всем господам начальникам тех
губерний, в коих квартируют кавалерийские полки со сле-
дующим изъяснением.
1-е. На усмотрение дворянских обществ предостав-
ляется избрать по лучшей удобности какие где из сих 4-х
родов конюшни построены быть могут.
2-е. Не предполагается, чтоб построение конюшен
вдруг везде по планам сим произведено было.
Конюшни ныне существующие в тех местах или селе-
ниях, где расположены кавалерийские полки могут при-
ведены быть в надлежащую исправность и получат все
пристройки, которые нужны быть могут для лошадей или
других надобностей, остаться в настоящем их положении,
но когда придут они в ветхость и непременно потребу-
ются пристройки оных, то производить сие на основании
планов для конюшен вновь предполагаемых.
Приступая к исполнению сего на основании Высочай-
шей воли, тоесть производя построение конюшен вновь
там, где их нет по планам сим и поддерживая старые там,
ISSN 2218-4805
173
где они есть, сообразуясь поколику возможно с новым
конюшен расположением ваше Сиятельство не остави-
те предложить о сем в должной подробности дворянству
изъяснить, что с одной стороны удобность к содержа-
нию строевых лошадей в исправности, и с другой, чтобы
отвратить частные требования полковых начальников,
которым по неточной определительности какому имен-
но в строениях сих расположен быть нужно.
Я уверен, что ваше Сиятельство не оставите содей-
ствовать всеми зависящими от вас средствами и наблю-
дением к успешнейшему сего усовершению.
На подленном: Министр внутренних дел
Граф В. Кочубей
Экспедитор Капитан Бардуков»
Отримавши цього листа, князь Олексій Куракін нака-
зує губернському архітектору Антону Карташевському і
поручику Нікітіну проінспектувати будівництво коню-
шень і надати йому звіт. Антон Карташевський проїхав
тими містами північних повітів губернії, де почалося бу-
дівництво казарм, і у своєму звіті, що стосується Глухова,
відзначив: [16, арк. 62]:
«в городе Глухове:
сколько
именно
корпусов
Описание строящимся новым конюшням для
полков, расположенных в Черниговской губернии
3
Корпусы, стены обнесены со всех 4-х сторон, а
крыши и помост сделаны, также и 4-й корпус начат,
строение не производится по причине холодов
До построения оных конюшен строевые лошади по-
мещаются в мужицких клунях, разделяя каждый эска-
дрон на 4 части, которые вообще все хорошо защищены
от холоду и ненастья и всем важным снабжены – воин-
ские чиновники оными остаются довольны». І в цьому ж
документі прикладений перелік «Ведомость о числе со-
стоящих в городе Глухове домов и в них покоев с пока-
занием домохозяев. Учинена 1803 года», де прописано
«число домов, число покоев, сданных в наем (отдельно от
хозяев и вместе с хозяевами), должность, имя и фамилия
хозяева» [17, арк. 270].
І про це князь Олексій Куракін відзначив у листі до
чернігівського цивільного губернатора Івана Васильо-
вича Френсдорфа:
«… При отправлении из канцелярии моей чиновника
для изведания обстоятельств по отношению Киевского и
Стародубского драгунского полку насчет невыполнения
магистратом законных требований майора Сетеки коман-
дующего эскадроном там стоящим, поручено от меня осви-
детельствование всех конюшен по Черниговской губер-
нии вновь строящихся для драгунских полков киевского
и стародубского с тем, чтобы сделав каждой описание как
которая устроена и чем не кончена, каким образом по-
мещаются теперь государевы лошади и как отзываются о
том воинские чиновники подпорутчик Никитин исполняя
данное ему повеление освидетельствовал во всех местах
строящиеся конюшни, представил мне им описание, из
оного видно, что нет ни одной из них, которая бы отде-
лана не токмо ко времени определенному именным Вы-
сочайшим указом 9 марта или по крайности доныне, но
и остаются еще и не начатыми. Сия бездейственная мед-
ленность в невыполнении Высочайшего его император-
ского Величества повеления просить вашего содействия
принять такие меры, коими бы всякая опасность устра-
нена быть могла.
Малороссийский Генерал-Губернатор К. Ал. Куракин».
А оскільки будівництво затягувалося і йшло надзви-
чайно повільно, а ще й казна не виділяла грошей, то
чернігівський цивільний губернатор Френсдорф у ра-
порті до генерал-губернатора князя Куракіна запропо-
нував наступне [18, арк. 352]:
«Рапорт
Ваше Сиятельство, по представлении Глуховского мар-
шала Романовского, что постройка конюшен для помеще-
ния строевых лошадей Стародубского драгунского полку
возложенная на поселян Глуховского повета могла бы го-
раздо дешевле стать, если бы перевозка материалов для
постройки оных потребных самими поселянами была
исполняема, здешнему Губернскому правлению предло-
жить изволили: не примет ли оное для сбережения денеж-
ных издержек обязанных в таковой постройке не только
по Глуховскому, но и поветам протчим одну часть обыва-
телей употребить к перевозке материалов, а другую – на
плату расходов на построение сих конюшен надобных...».
Таким чином, окрім затрат на постій, населення по-
винно було за свій кошт ще і доставляти матеріали для
будівництва, а також безпосередньо будувати казарми і
конюшні для військових.
Звертаючись до історії, ще за часів російсько-турецької
війни (1730–1739 рр.) майже уся російська армія (75 пол-
ків) перебувала в Україні, що завдало українському на-
роду величезну матеріальну шкоду. До російських ча-
стин на території України стали зараховувати козаків,
що загрожувало існуванню українських козацьких пол-
ків. А у 1765 р. Катерина ІІ оголосила, що козацьке вій-
сько як особливий вид збройних сил не потрібне: про-
понувалось усі полки розформувати, а козакам вступати
до гусарів, у ході чого усі слобідські полки було перетво-
рено на регулярні гусарські полки. У 1783 р. за указом
Військової колегії 10 полків Лівобережної України було
перетворено у регулярні полки кавалерії – карабінер-
ські, а їхні полковники отримали табельні чини за Та-
белем про ранги; рядових козаків зрівняли з державни-
ми селянами і зобов’язали виконувати їх повинності. У
1797 р. був проведений перший рекрутський набір се-
ред лівобережних козаків [19, c. 135–164].
Після скасування полкового й сотенного поділу у
1782 році Глухів став повітовим містом. Замість козаць-
ких військових сотень у 1784 році сформували Глухів-
ський карабінерський полк. Стародубський полк також
був ліквідований: з козаків утворено полк російської ар-
мії, а його територія увійшла до складу Новгород-Сівер-
ського намісництва. У 1783 р. на основі Стародубського
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
174
козацького полку сформовано Стародубський 34-й драгун-
ський полк. Ніжин також перестає бути полковим містом
і стає повітовим центром Чернігівського намісництва. У
1785 році з ніжинських козаків створюється Ніжинський
карабінерський полк, потім він реформується у драгун-
ський, а у 1812 р. перетворюється у кінно-єгерський полк.
Сучасники відзначали, що у Великоросії, де селяни були
багатіші, солдати з повагою відносилися до них. Але в Мало-
росії постій був справжнім лихом, карою Божою для хазяїв.
Таким чином, основними напрямками виконання на-
турального воєнного постою у XVIII ст. були: прагнення
влаштувати війська в ті губернії, від яких вони могли отри-
мувати достатнє продовольче забезпечення (поч. XVIII ст.);
спроба розмістити армію на «вічні квартири» шляхом роз-
поділу полків по повітам (20-ті роки XVIII ст.); орієнтація
військового керівництва на пригороди і прикордонні ра-
йони шляхом будівництва полкових слобод (30–40-ві роки
XVIII ст.); дозвіл із середини 60-х років XVIII ст. частково-
го переводу господарчих приміщень полків на утриман-
ня обивателів, які бажають звільнити таким чином свої
будинки від казенного постою; невизнання урядом аж до
кінця століття важливості і необхідності казарменого бу-
дівництва. Гальмувала модернізацію військового постою
і необхідність вкладання великих коштів у будівництво
казарм і конюшень у провінції. І все ж розвиток право-
вих норм, правил розміщення військ у столицях і вели-
ких містах імперії до кінця XVIII ст. підштовхнув владу
до будівництва казарм. І знову ж таки, витрати на їх спо-
рудження уряд поклав на міське населення, у тому чис-
лі і примусовим шляхом. З цього часу зведення казарм
стало однією з тенденцій утвердження постойної пови-
нності у Російській імперії.
Примітно, що населення у XVIII ст., в цілому, сприй-
мало військовий постій як призначений зверху невідво-
ротній обов’язок, який відображав примусові повиннос-
ті міської і сільської спільноти, звичку терпіти побутові
незручності і обмеження, які викликані сусідством з вій-
ськовими чинами.
У XVIII ст. була ще відсутня єдина державна політи-
ка і практика розміщення регулярної російської армії, а
більшість проектів і указів стосовно будівництва спеці-
альних приміщень для військових – казарм – залишали-
ся нереалізованими.
ДЖЕРЕЛА
1. Путро А. Левобережная Украина в составе Российского госу-
дарства во второй половине XVIIІ ст. Київ, 1988. 140 с.
2. Доценко А. Військовий постій на території Чернігівсько-
го полку. Чернігівські старожитності. Вип. 6 (9). Чернігів, 2020.
3. Словник української мови: в 11 томах. Том 7. 1976. Режим
доступу: http:// sum.in/ua/s/postij .
4. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 128,
оп. 1, спр. 1.
5. Назаренко В. «Квартирне питання» та господарська діяль-
ність особового складу російського гарнізону м. Києва у другій по-
ловині XVII–XVIII ст. Режим доступу: http://www.historians.in.ua.
6. ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 279.
7. ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 279.
8. Русская Православная Церковь в правление императрицы
Анны Иоанновны (1730–1740). Самара, 2004. Режим доступу:
http://osiluan.ru.
9. Полное собрание законов Российской империи. Т. 9. № 6957.
Режим доступу: http://elib.shpl.ru.
10. Энциклопедический словарь. Сост. Ф.А. Брокгауз и
И.А. Ефрон. Стр. 851. Режим доступу: http://books.google.com.ua.
11. Суспільно-політичний лад України-Гетьманщини (друга
половина XVII –XVIII ст.). Правова система України-Гетьманщи-
ни (друга половина ХVІІ–кінець ХVІІІ ст.). Обмеження української
державності в другій половині ХVІІ ст. Режим доступу: http: //sites.
znu.edu.ua/ua_statehood_history //sereda/ lektsiya-8-.pdf.
12. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 119.
13. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 119.
14. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 119.
15. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 132.
16. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 132.
17. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 132.
18. ДАЧО, ф. 128, оп. 1, спр. 132.
19. Лапин В. Постойная повинность в России. Ежегодник С.-Пе-
тербургского научного общества историков и архивистов. 2000 г.
СПб., 2000. С. 135–164. Режим доступу: https://www.dissercat.com/.
Dotsenko A.V. Military post in the town of Hlukhiv Little
Russian province at the beginning XIX century
This article continues to highlight military stagnation, one of
the most difficult, destructive, and unjust compulsory duties of the
population in the territory of the Chernihiv and Nizhin regiments, and
eventually the Little Russian province, and in particular, the cities of
Hlukhiv and Hlukhiv district. For more than two centuries, military
stagnation negatively inf luenced practically all aspects of life in
individual regions and, in general, the state: on the socio-economic,
legal, demographic, family, and military. The population already paid
a lot of taxes: it contained various kinds of officials, regimental and
hundreds of offices. But especially difficult for residents of cities and
villages was the duty of maintaining the army: first Cossack, and then
Russian. Execution of conscription, or as the people said of ‘perpetual
suffering”, constantly created the possibility of corruption and abuse,
which reflected the desire of the population to avoid placement of
military personnel in the homes of citizens and rural residents. It should
also be emphasized that the reluctance to have guests significantly
restrained urban development (the construction of new houses). Military
stagnation, among other things, posed a threat to the health of the
civilian population: epidemic and sexually transmitted diseases spread,
residents often became infected with various infectious diseases from
their tenants, but there was also a feedback - the tenants themselves
in villages often got various diseases, there were violence, cases rape.
Conflicts of the military and civilian population in the XVIII century. took
different forms. The aggressive behavior of military ranks in the philistine
environment was characteristic. Skirmishes and misunderstandings of
the local population and the military were commonplace. The urban
population often turned to the authorities with a request to free their
homes from destructive standing.
This is what the article is about.
Key words: military station, Hlukhiv city, Starodubskyi dragoon
regiment, lifting horses, wagon train, leib squadron.
REFERENCES
1. Putro, A. (1988). Levoberezhnaya Ukraina u sostave Rossiyskogo
gosudarstva vo vtoroy polovine XVII st. [Left Bank Ukraine as a part
of the Russian state in the second half of XVIII century]. Kyiv, 1988.
Retrieved from http://www.twirpx.com/fine/1156404. [in Russian].
2. Dotsenko, A. (2020). Viiskovyi postii na terytorii Chernihivskoho polku
[Military outpost on the territory of the Chernihiv Regiment]. Chernihivski
starozhytnosti, issue. 6 (9). Chernihiv. [in Ukrainian]
3. Slovnyk ukrainskoi movy (1976). [Dictionary of the Ukrainian
language]. Vol. 7. Retrieved from: http:// sum.in/ua/s/postij. [in Ukrainian].
4. State Archives of Chernihiv Oblast. (dali DAChO), f. 128, op. 1, spr. 1.
5. Nazarenko, V. «Kvartyrne pytannia» ta hospodarska diialnist
osobovoho skladu rosiiskoho harnizonu m. Kyieva u druhii polovyni XVII-
XVIII st. [“Housing” and economic activity of personnel of the Russian
garrison in Kyiv in the second half of XVII-XVIII centuries]. Retrieved
from: http://www.historians.in.ua. [in Ukrainian].
6. DAChO, f. 679, op. 2, spr. 279.
7. DAChO, f. 679, op. 2, spr. 279.
8. Russkaia pravoslavnaia tserkov v pravlenye imperatrytsy Anny
Ioannovny (1730-1740) (2004). [The Russian Orthodox Church in the
reign of Empress Anna Ioannovna (1730-1740)]. Samara. Retrieved
from: http://osiluan.ru/. [in Russian].
9. Polnoe sobranie zakonov Rossiyskoi imperiy [The complete
collection of laws of the Russian Empire]. Vol. 9, 6957. Retrieved from:
http://elib.shpl.ru. [in Russian].
10. Brokhauz, F.A., Efron, I.A. Entsyklopedycheskyi slovar
[Encyclopedic Dictionary]. Retrieved from: http://books.google.
com.ua. [in Russian].
ISSN 2218-4805
175
11. Suspilno-politychnyi lad Ukrainy-Hetmanshchyny (druha
polovyna XVII-XVIII st.). Pravova systema Ukrainy-Hetmanshchyny
(druha polovyna XVII-kinets XVIII st.). Obmezhennia ukrainskoi
derzhavnosti v druhii polovyni XVII st. [Socio-political system of
Ukraine-Hetmanate (second half of XVII-XVIII centuries). The legal
system of Ukraine-Hetmanate (second half of the eighteenth - end
of the eighteenth century.) Restriction of Ukrainian statehood in the
second half of the eighteenth century]. Retrieved from: http://sites.znu.
edu.ua/ua_statehood_ history //sereda/ lektsiya-8-.pdf. [in Ukrainian].
12. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 119.
13. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 119.
14. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 119.
15. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 132.
16. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 132.
17. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 132.
18. DAChO, f. 128, op. 1, spr. 132.
19. Lapyn, V. (2000). Postoinaia povinnost v Rossii [Permanent
obedience in Russia]. Ezhehodnyk S.-Peterburhskoho nauchnoho
obshchestva ystorykov y arkhyvystov. St.Petersburg. Retrieved from
https://www.dissercat.com/. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 26.02.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р.
них джерелах жодного разу не зустрічається опису укрі-
плень давньоруського міста, але про його значні розмі-
ри можна судити з того, що, вірогідно, воно здатне було
прийняти таку кількість воїнів [1, с. 254]. Сучасні археоло-
гічні дослідження з’ясували приблизне місцезнаходжен-
ня дитинця давньоруського Глухова, укріпленого посаду
та деяких ремісничих районів.
Згадка про Глухів під 1352 роком сповіщає про жах-
ливу подію – епідемію (ймовірно чуми), під час якої всі
мешканці «ізомроша» [2, с. 12]. Майже триста років про
Глухів як місто згадок не існує.
Про ранньомодерний Глухів збереглось чимало доку-
ментальних свідчень. Перш за все слід згадати опис насе-
лених пунктів Новгород-Сіверського уїзду, де Глухів – це
село, що належало Московській державі і після Деулінської
угоди у 1618 р. перейшло до володінь Речі Посполитої.
У 1636 р. частину глухівських земель купує новго-
род-сіверський староста, князь О. Пясочинський. Він
осаджує на глухівському «старосвітському городищі»
свій двір, обнесений дерев’яним частоколом, і упро-
довж кількох років проводить фортифікаційні роботи
по зведенню земляних та дерев’яних укріплень навколо
центральної частини міста. Вони перетворили Глухів у
міцно укріплену фортецю. Зберігся опис Глухова сере-
дини XVII ст.: «...А город Глухов стоит меж речки Усма-
ни на острову, около посаду, меж речки, земляной го-
род. На старосвицком городище сделано два земляных
вала, около тех валов два рва; на том валу надолбы... на
горе над речкою Усманью на осыпи поставлен острог
дубовый, межи того острога ворота проезжие... око-
ло того острога сделан ров, а ров на острогу огорожен
бревнами с одной стороны и подле того острога у зем-
ли сделан частик, колье дубовое...» [3, с. 16].
Про потужність глухівських укріплень говорить той факт,
що у 1664 р. місто витримало облогу польського війська
на чолі з Яном Казимиром ІІ, яка тривала більше місяця.
Під 1685 роком Чернігівський літопис подає: «Того
ж року в Глухові старий замок згоріл августа 13» [4,
с. 211]. Після цього в місті спорудили нову величезну
загальноміську фортецю, що мала 5 брам: Київську –
з західного боку, Московську – зі східного, Білополів-
ську – з півночі, Путивльську–з півдня, безіменну – в
районі Михайлівської церкви (в деяких джерелах вона
згадується як Михайлівська брама).
Наступне століття фортеця зазнавала незначних пе-
ребудов, все більш набуваючи регулярних обрисів з п’я-
тикутними у плані бастіонами та з потрібними елемен-
тами класичної фортифікації [5; 6].
У 1748 р. Глухів спіткало велике лихо. Пожежа, що
виникла на одній з міських садиб, знищила майже всю
центральну забудову. Того ж року було перепланова-
но напрямок центральних вулиць та реконструйова-
но міську фортецю. У 1749 р. під керівництвом мінера
київського інженерного корпусу Юхима Наумова були
споруджені нові дерев’яні брами – Київська, Москов-
j
УДК 94(477.5)025.171:72.02:725.961
Я.В. Чернякова
НЕВІДОМИЙ ДОКУМЕНТ
ЩОДО РЕМОНТУ МОСКОВСЬКОЇ БРАМИ
ГЛУХІВСЬКОЇ ФОРТЕЦІ
У статті розглядаються матеріали фонду 128 Державного ар-
хіву Чернігівської області (ДАЧО). У ньому зберігається корпус до-
кументів, які стосуються історії Глухівщини. Чимало матеріалів
даного фонду розкривають певні аспекти соціального життя, ро-
боти судових установ, демографічних проблем тощо.
В даній статті вводиться до наукового обігу документ, який
стосується ремонту Московської кам’яної брами Глухівської фор-
теці у 1809 р.
Ключові слова: Глухів, Московська брама, Київська брама, бу-
дівництво, фортеця, ремонт, кошторис, документ.
Працюючи у Державному архіві Чернігівської області,
привернув увагу документ, який містить відомості про іс-
торичну топографію м. Глухова модерного часу. Мова йде
про фонд 128, в якому знаходиться справа під № 775 «Про
ремонт Московських кам’яних воріт».
У статті авторка ставить за мету опрацювати та роз-
крити зміст документа, що вперше вводиться до нау-
кового обігу, який до цього був невідомим для широ-
кого кола дослідників.
Оскільки Московська брама не збереглася, для з’ясу-
вання її місця і значення у фортифікації Глухова слід по-
дати стислу історію виникнення фортифікаційних споруд
міста, розпочавши з першої згадки про нього у давньо-
руських літописах під 1152 роком, яка говорить про зу-
пинку в Глухові військ князя Юрія Долгорукого зі своїми
союзниками – величезним військом половців. У писем-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181065 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T22:28:40Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Доценко, А.В. 2021-10-31T19:10:26Z 2021-10-31T19:10:26Z 2020 Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. / А.В. Доценко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 169-175. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181065 94:355(477.51)«185» Дана стаття продовжує висвітлювати військовий постій – один з найбільш важких, руйнівних і несправедливих примусових обов’язків населення на території Чернігівського і Ніжинського полків, згодом Малоросійської губернії і, зокрема, міста Глухова і Глухівського повіту. This article continues to highlight military stagnation, one of the most difficult, destructive, and unjust compulsory duties of the population in the territory of the Chernihiv and Nizhin regiments, and eventually the Little Russian province, and in particular, the cities of Hlukhiv and Hlukhiv district. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. Military post in the town of Hlukhiv Little Russian province at the beginning XIX century Article published earlier |
| spellingShingle | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. Доценко, А.В. Нова історія |
| title | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. |
| title_alt | Military post in the town of Hlukhiv Little Russian province at the beginning XIX century |
| title_full | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. |
| title_fullStr | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. |
| title_short | Військовий постій у м. Глухові Малоросійської губернії на початку ХІХ ст. |
| title_sort | військовий постій у м. глухові малоросійської губернії на початку хіх ст. |
| topic | Нова історія |
| topic_facet | Нова історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181065 |
| work_keys_str_mv | AT docenkoav víisʹkoviipostíiumgluhovímalorosíisʹkoíguberníínapočatkuhíhst AT docenkoav militarypostinthetownofhlukhivlittlerussianprovinceatthebeginningxixcentury |