Непересічність постаті Івана Аксьонова
У статті йдеться про життєвий і творчий шлях уродженця Путивльщини, неординарної особистості, поета-футуриста, драматурга, літературознавця, педагога, літературного і художнього критика, професійного військового, перекладача Івана Аксьонова. Продовжуючи сімейну традицію, він навчався в Київському...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181159 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Непересічність постаті Івана Аксьонова / В.В. Снагощенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 287-291. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181159 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Снагощенко, В.В. 2021-11-03T18:02:55Z 2021-11-03T18:02:55Z 2020 Непересічність постаті Івана Аксьонова / В.В. Снагощенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 287-291. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181159 94(477.52)(081) У статті йдеться про життєвий і творчий шлях уродженця Путивльщини, неординарної особистості, поета-футуриста, драматурга, літературознавця, педагога, літературного і художнього критика, професійного військового, перекладача Івана Аксьонова. Продовжуючи сімейну традицію, він навчався в Київському кадетському корпусі, закінчив військово-інженерне училище в Москві й отримав офіцерське звання. Перебуваючи в діючій армії, І. Аксьонов одночасно активно займався літературною творчістю. Згодом поєднував літературну діяльність з високими постами в Червоній Армії та на державних посадах. Аксьонов – яскравий представник «срібної доби», що репрезентував новаторське мистецтво, сформувався як літератор, публікував вірші та рецензії, досліджував проблеми сучасного мистецтва, пропагував новітній живопис тощо. The article is devoted to the life and creative path, a native of Putyvlshchyna, an extraordinary personality, a futurist poet, playwright, literary critic, teacher, literary and artistic critic, and translator, Ivan Aksenov, who seriously studied ancient and modern music and mathematics, although he was a professional soldier. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Непересічність постаті Івана Аксьонова Outstanding personality of Ivan Aksenov Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Непересічність постаті Івана Аксьонова |
| spellingShingle |
Непересічність постаті Івана Аксьонова Снагощенко, В.В. Нова історія |
| title_short |
Непересічність постаті Івана Аксьонова |
| title_full |
Непересічність постаті Івана Аксьонова |
| title_fullStr |
Непересічність постаті Івана Аксьонова |
| title_full_unstemmed |
Непересічність постаті Івана Аксьонова |
| title_sort |
непересічність постаті івана аксьонова |
| author |
Снагощенко, В.В. |
| author_facet |
Снагощенко, В.В. |
| topic |
Нова історія |
| topic_facet |
Нова історія |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Outstanding personality of Ivan Aksenov |
| description |
У статті йдеться про життєвий і творчий шлях уродженця
Путивльщини, неординарної особистості, поета-футуриста, драматурга, літературознавця, педагога, літературного і художнього
критика, професійного військового, перекладача Івана Аксьонова.
Продовжуючи сімейну традицію, він навчався в Київському кадетському корпусі, закінчив військово-інженерне училище в Москві
й отримав офіцерське звання. Перебуваючи в діючій армії, І. Аксьонов одночасно активно займався літературною творчістю.
Згодом поєднував літературну діяльність з високими постами в
Червоній Армії та на державних посадах.
Аксьонов – яскравий представник «срібної доби», що репрезентував новаторське мистецтво, сформувався як літератор, публікував вірші та рецензії, досліджував проблеми сучасного мистецтва, пропагував новітній живопис тощо.
The article is devoted to the life and creative path, a native of
Putyvlshchyna, an extraordinary personality, a futurist poet, playwright,
literary critic, teacher, literary and artistic critic, and translator,
Ivan Aksenov, who seriously studied ancient and modern music and
mathematics, although he was a professional soldier.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181159 |
| citation_txt |
Непересічність постаті Івана Аксьонова / В.В. Снагощенко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2020. — Вип. 13. — С. 287-291. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT snagoŝenkovv neperesíčnístʹpostatíívanaaksʹonova AT snagoŝenkovv outstandingpersonalityofivanaksenov |
| first_indexed |
2025-11-26T12:01:17Z |
| last_indexed |
2025-11-26T12:01:17Z |
| _version_ |
1850620677862719488 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
287
УДК 94(477.52)(081)
В.В. Снагощенко
НЕПЕРЕСІЧНІСТЬ ПОСТАТІ
ІВАНА АКСЬОНОВА
У статті йдеться про життєвий і творчий шлях уродженця
Путивльщини, неординарної особистості, поета-футуриста, дра-
матурга, літературознавця, педагога, літературного і художнього
критика, професійного військового, перекладача Івана Аксьонова.
Продовжуючи сімейну традицію, він навчався в Київському ка-
детському корпусі, закінчив військово-інженерне училище в Москві
й отримав офіцерське звання. Перебуваючи в діючій армії, І. Ак-
сьонов одночасно активно займався літературною творчістю.
Згодом поєднував літературну діяльність з високими постами в
Червоній Армії та на державних посадах.
Аксьонов – яскравий представник «срібної доби», що репрезен-
тував новаторське мистецтво, сформувався як літератор, публі-
кував вірші та рецензії, досліджував проблеми сучасного мисте-
цтва, пропагував новітній живопис тощо.
Ключові слова: професійний військовий, поет-футурист, драма-
тург, педагог, перекладач, літературознавець, літературний критик.
Іван Олександрович Аксьонов – людина надзвичайно
обдарована, талановита, різнобічних інтересів: поет-фу-
турист, письменник, драматург, літературознавець, літе-
ратурний і художній критик, перекладач. Він серйозно
вивчав давню й сучасну музику, математику, хоча й був
професійним військовим. «Аксьонов – фігура по-своєму
виняткова. У мистецтві він був усім!» – писав кримча-
нин, поет, письменник, драматург, засновник і очільник
Літературного центру конструктивістів Ілля Сельвин-
ський (1899–1968 рр.) [12, с. 285]. Його ім’я згадується в
енциклопедичних довідниках, в мистецтвознавчих дослі-
дженнях (С. Побожій, О. Фельдман) та краєзнавчих науко-
вих розвідках (І. Корнющенко, А. Лепешкін, А. Луговской,
В. Дедюхін та ін.). Проте, на наш погляд, його творчість
потребує більш детального розгляду. Тому метою нашого
дослідження є життєвий і творчий шлях митця.
Народився І.О. Аксьонов 18 (30) листопада 1884 р. в
м. Путивлі, в дворянській родині [2]. Його батько, від-
ставний штабротмістр Олександр Васильович Аксьонов,
– потомственний дворянин, котрий за службу був наго-
роджений орденами Св. Станіслава третього ступеня з
мечем і стрічкою та Св. Анни четвертого ступеня з над-
писом: «За хоробрість», а також мав світло-бронзову ме-
даль в пам’ять про війну 1877–1878 рр. і залізний румун-
ський хрест. Спочатку родина проживала в селі Юр’єве, а
згодом переїхала в село Горки. Родина мала тут свій гар-
ний будинок з присадибними спорудами, на Сеймі у них
була своя купальня й пляж, крім того сім’я володіла ма-
єтками в селах Юр’єве й Бунякіне [9].
Садиба Аксьонових у Горках була невеликою і знахо-
дилася на місці, де згодом розмістився сільський клуб.
Серед крейдяних гір і ярів пройшло дитинство майбут-
нього поета. У цих живописних місцях родина Аксьоно-
вих мешкала, як правило, влітку [14].
У Горках Олександру Васильовичу Аксьонову нале-
жало більше 400 десятин землі, у тому числі 5 десятин
садибної землі, 75 десятин орної, 280 десятин залив-
ного лугу, 20 десятин дров’яного лісу, 26 десятин чагар-
ників та ін. Більшість землі поміщик здавав в оренду
і за це отримував кошти. Щорічно більше 24 десятин
знаходилось під паром, використовувалась трипільна
сівозміна, земля щорік удобрювалась. Для її обробітку
господар мав різноманітний сільськогосподарський ре-
манент, зокрема, плуг, залізну борозну, кінну молотар-
ку, віялку та ін. Для роботи по господарству мав трьох
коней і чотирьох – для виїзду, крім того мав також по-
родистих, заводських коней, бика, сім корів, чотирнад-
цять телят та іншу худобу. Всю роботу по господарству
виконували чотири найманих робітники – один чоло-
вік і три жінки. Відомо, що у 1884 р. господар продав 30
десятин дров’яного лісу по 100 крб. [9, с. 12].
У ХІХ ст. школи в селі Горки не було. Її відкрили лише
в 1913 р. у поміщицькому флігелі О.В. Аксьонова. Школа
мала трилітній термін навчання. У рік її відкриття було
зараховано на навчання 28 хлопчиків і 3 дівчинки. Але,
не дивлячись на відсутність школи, майбутній поет от-
римав належну освіту. Далі, продовжуючи сімейну тра-
дицію, хлопчик, очевидно, за порадою батька, навчався
в Київському кадетському корпусі (нині він значиться се-
ред почесних випускників цього навчального закладу) [8].
Важливе місце у підготовці дворян до офіцерської
служби і вступу до військових училищ належало ка-
детським корпусам – середнім військовим навчаль-
но-виховним закладам закритого типу. Київський Во-
лодимирський кадетський корпус належав до кращих
кадетських навчальних закладів Російської імперії. Тут
виховувалися переважно діти офіцерів та дворян. Вод-
ночас кадети здобували й досить ґрунтовну загальноос-
вітню підготовку, яку на належному рівні забезпечував
педагогічний колектив корпусу. Крім того, виклада-
ти деякі навчальні дисципліни запрошували фахів-
ців із провідних університетів країни та закордонних
навчальних закладів. У різний час заняття проводили
викладачі Київського, Санкт-Петербурзького, Москов-
ського, Дерптського університетів, Санкт-Петербурзької
духовної академії в ранзі кандидатів наук та викладачі
навчальних закладів Парижа, Варшави, Берліна та ін.
6 травня 1905 р., завершивши навчання в Микола-
ївському військово-інженерному училищі в Москві й
отримавши офіцерське звання, Іван Аксьонов був від-
правлений до Маньчжурії. Але участі у військових діях
не брав, тому що на момент прибуття його в частину ро-
сійсько-японська війна закінчилася.
У квітні 1907 р., після бунту саперного батальйону,
який офіцер підтримав, його було заарештовано за зви-
нуваченням в організації збройного повстання 21-го са-
перного батальйону. Аксьонов був засуджений й місяць
провів у в’язниці. Але за недоведеністю обвинувачення
звільнений і переведений на службу в 2-й Східний Сибір-
ський саперний батальйон (Тобольської губернії). Через
два роки його перевели назад до Києва. У 1911 р. офіце-
ра було переведено в 14-й саперний батальйон. З початку
1910-х рр. Іван Олександрович Аксьонов – активний учас-
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
288
ник літературного й художнього життя в країні. Адже ще
під час заслання до Сибіру, він встиг сформуватися як лі-
тератор, почав публікувати вірші та рецензії. Повернув-
шись після заслання, у Києві познайомився з місцевим лі-
тературно-художнім середовищем. Про його близькість
до літературної богеми свідчить, зокрема, той факт, що
25 квітня 1910 р. Аксьонов був боярином на весіллі Анни
Горенко (Ахматової) і Миколи Гумільова [13, с. 105].
У роки Першої світової війни І. Аксьонов перебував
у діючій армії. Одночасно активно займався літератур-
ною творчістю.
1916 року його було відправлено в розпорядження на-
чальника інженерного управління Румунського фронту.
На початку 1917 р. Іван Олександрович, капітан інженер-
ного управління штабу румунського фронту, став одним
із організаторів першого більшовицького осередку. Він
був обраний від офіцерів до Ради солдатських і офіцер-
ських депутатів, але оскільки відразу оголосив себе біль-
шовиком, офіцери позбавили його мандата, і він тут же
був переобраний солдатами. Був обраний також головою
виконкому Яссько-сокольського гарнізону і головою вій-
ськово-революційного комітету штабу армії румунського
фронту та членом Ревкому фронту. У грудні того ж року
заарештований і ув’язнений представниками румунської
влади, чотири місяці провів у в’язниці в Яссах. Аксьонов
поводився однаково героїчно і на катуванні, і в камері.
Він мовчки, терпляче зносив неймовірні знущання – під-
вішування на дибу, накачування водою тощо. В одиноч-
ній камері він списував нескінченні рапортички (іншого
паперу не давалося) своїм великим романом. Через чо-
тири місяці уряд обміняв Аксьонова на військовополо-
нених румунських офіцерів [2, с. 149].
Після повернення з полону, І.О. Аксьонов поступає в
розпорядження ЦК РКП. У серпні 1918 р. його призна-
чають воєнкомом Інженерної Академії в Петрограді, в
жовтні – членом бюро воєнних комісарів і завідувачем
військовими курсами. З січня 1919 р. він – заступник го-
лови Центральної комісії по боротьбі з дезертирством,
у квітні того ж року відкомандирований на Український
фронт, у червні – призначений начальником політвідділу
охорони Чорноморського узбережжя. Після походу Одеса
– Житомир знову повернувся до Москви.
У цей час Аксьонов майстерно поєднував літературну
діяльність із високими постами в Червоній Армії та на дер-
жавних посадах. Так, зокрема, у Москві в 1918–1919 рр. у
Державних Вільних художніх майстернях (ВХУТЕМАС) він
читав курси теорії композиції, у 1920 р. став заступником
завідувача Літературного відділу Наркомату освіти. Од-
ночасно викладав теорію літератури у вищих навчальних
закладах Москви та в Свердловському університеті – чи-
тав курси: англійський театр і драматургія, теорія компо-
зиції, історія західної літератури тощо. У 1921–1922 рр.
перебував на посаді ректора Державних вищих режисер-
ських майстерень при Театрі імені Всеволода Мейєрхольда
і Державних вищих акторських майстерень (Москва). Там
же читав курси «Англійський театр і поетика», ставши те-
оретиком нових конструктивістських тенденцій у театрі.
З середини 1920-х рр. активно співпрацював з конструк-
тивістами, з якими припинив співпрацю лише в 1929 р.
У 1922–1923 рр. І.О. Аксьонов обіймав посаду ректо-
ра Державного інституту театрального мистецтва (до лю-
того 1923 р.), очолював Всеукраїнську спілку поетів, вхо-
див до літературної групи «Авангард». У Ленінграді він
був першим комісаром Військово-інженерної академії.
Крім того, викладав математику на Дніпробуді, писав
брошури, присвячені питанням хлібопекарства, співп-
рацював із журналами, котрі тлумачили питання елек-
трозварювання тощо.
Літературознавець добре володів декількома інозем-
ними мовами, зокрема, французькою, англійською, ні-
мецькою, італійською й польською. Був талановитою й
різносторонньою людиною, яскравим представником
«срібної доби» в російській поезії («срібна доба» – тер-
мін, що вживається в літературознавстві для характери-
стики межі ХІХ–ХХ ст.), репрезентував новаторське мис-
тецтво. Літературна творчість поета важко торувала свій
шлях. За свідченням письменника С. Боброва, рукопис
першої збірки віршів «Кенотаф» Аксьонов знищив влас-
норучно. Сформувавшись під впливом французьких пое-
тів і новітнього французького живопису, він прагнув но-
ваторства, модерну в літературі і не завжди отримував
підтримку у своїх творчих пошуках.
З початку 1910-х рр. Аксьонов досліджує проблеми
сучасного мистецтва, пропагує новітній живопис, висту-
паючи у пресі з публічними доповідями на підтримку
сучасних художніх течій. Невипадковим є його інтерес
до «Бубнового валета». Це творче об’єднання існувало
в Москві упродовж 1911–1917 рр. Його членами були
всі значимі художники початку ХХ ст. – Давид Бурлюк,
Наталія Гончарова, Михайло Ларіонов, Ілля Машков,
Петро Кончаловський, Аристарх Лентулов та ін. Назва
об’єднання виникла не випадково. У грудні 1910 – квіт-
ні 1911 р. у Москві відбулася виставка авангардистів із
однойменною назвою. Вона сподобалася більшості її
учасників насамперед тим, що викликала в доброчес-
них обивателів (московського міщанства, купецтва й
дворянства) певну реакцію: у кого – гумористичну, у
інших – мимовільного здивування, здригання, у тре-
тіх – роздратування, огиди й обурення.
Д. Бурлюк із товаришами з приводу цієї виставки на-
писали маніфест «Ляпас суспільному смаку», але й сама
виставка стала таким ляпасом, адже вона повністю за-
перечувала пафос символістів і консервативні традиції
академістів. Після виставки було засновано спілку моло-
дих непокірних художників, яка спочатку включала пе-
реважно московських живописців. Згодом до неї увійш-
ли петербурзькі художники і представники інших міст. У
виставках брало участь багато художників із Західної Єв-
ропи (зокрема, французи, німці та ін.).
У «Збірнику статей про мистецтво» (1913 р.) було на-
ISSN 2218-4805
289
друковано дослідження І. Аксьонова «До питання про
сучасний стан російського живопису». Невдовзі критик
зацікавився живописом художників, які входили до об’єд-
нання «Бубновий валет». Як свідчить його стаття у збірни-
ку, творчість митців, що входили до «Бубнового валета»,
була особливо приємною авторові. Він називав художни-
ків не тільки сучасниками цієї епохи, але й відмічав таку
важливу рису їхньої творчості, як живописність. Осно-
ву індивідуальної творчості, на думку дослідника, скла-
дає «народність творчості», яка вбачалася не в наявності
етноісторичного матеріалу, а у безпосередньому почутті
народного характеру. Оцінка «Бубнового валета» у цьому
дослідженні була протилежною тому судженню, яке на-
давали об’єднанню інші автори [10, с. 68].
І. Аксьонов цікавився творчістю багатьох членів об’єд-
нання «Бубновий валет». Так, зокрема, він підготував
розвідку про художника Аристарха Лентулова. Про розу-
міння творчої лабораторії митця свідчать доволі прони-
кливі спостереження автора. Так, в одному з них критик
закликав спробувати охопити оком повне зібрання кар-
тин художника. І якщо це б вдалося, помітна була б одна
особливість – незмінна присутність у його кольорових
конструкціях рожевого кольору [5]. Критик виділяв також
творчість бубновалетівця Іллі Машкова, зокрема його «на-
родний характер широкого розмаху, й колоритного тем-
пераменту» [6]. На думку І. Аксьонова, «Бубновий валет» –
останній і найбільш виразний етап у розвитку мистецтва.
Одним із перших серед художників та мистецтвознав-
ців І. Аксьонов спробував розібратися у творчості Пабло
Пікассо та визначити його місце в історії світового мис-
тецтва. На початку 1917 р. І. Аксьонов виклав свої загаль-
ноестетичні принципи в книзі «Пікассо та околиці» (на-
писана ним ще в 1914 р.). Дослідники вважають, що вона
могла бути написана під враженням від зустрічей із ле-
гендарним художником у Парижі, де літературознавець
побував напередодні Першої світової війни [4].
Книга «Пікассо та околиці» стала першим у світі до-
слідженням подібного типу. На думку фахівців, дослі-
дження І. Аксьонова зайняли чільне місце серед інших
робіт про відомого художника. Книга мала значний успіх
і прихильність дослідників творчості митця й критиків.
Так, зокрема, дослідниця Н. Адаскіна відзначала: «Кни-
га Аксенова о Пикассо – блестящее эссэ, выполненное в
острой, парабоксальной манере, но при этом с порази-
тельно точными наблюдениями, со знанием мельчай-
ших поворотов эволюции Пикассо и сугубо профессио-
нальных формальных проблем» [10, с. 71].
На думку мистецтвознавця О. Бабіна, дослідження
Аксьонова «Совершенно гениальная книга, чрезвычай-
но насыщенная актуальной проблематикой кубизма не
утратившая значения вплоть до сегодняшнего дня». Мо-
нографія містить блискучу інтерпретацію його творів,
а вітчизняні дослідження, завдяки І. Аксьонову, випе-
редили європейські в офіційному визнанні Пікассо ще
в 1917 р. В Іспанії мистецтвознавці до цього тверджен-
ня дійшли лише в 1930-х р.
Крім того, варто відзначити, що ХІ Алпатовські читан-
ня, присвячені 120-річчю Пікассо, які відбулися в жовтні
2001 р. в Московському музеї сучасного мистецтва, про-
йшли під назвою «Околиці Пікассо» – як данина пам’яті
нашому земляку [7]. Згадали про відомого путивлянина
і на батьківщині: організували виставки в краєзнавчих
музеях Сумщини; говорили про нього на мистецькому
вечорі «Діалоги з Пікассо», що відбувся в галереї мис-
тецтв «Академічна» Української Академії банківської
справи [11, с. 14] тощо.
На думку дослідників, уже в київський період Ак-
сьонов зарекомендував себе не лише як поет, а й як ху-
дожній критик, виявляючи неприхований інтерес до
творчих пошуків художників авангардистського спря-
мування. У 1912 р., під час посмертної виставки М. Вру-
беля, в «Киевской неделе» він опублікував статтю «Вру-
бель, Врубель и без конца Врубель» [7].
Аксьонов активно займався педагогічною діяльніс-
тю. Його лекції слухав майбутній відомий кінорежисер
Сергій Ейзенштейн. Вони зустрілися в Державних вищих
режисерських майстернях (ГВРМ) В.Е. Мейєрхольда, де
Іван Олександрович, як уже зазначалося, був не лише пе-
дагогом, а й обіймав посаду ректора. Навчання, перші
кроки на професійній сцені і самовизначення молодо-
го режисера протікали на його очах і не без його участі.
Відносини вчителя й учня швидко переросли в дружбу
колег, яка підсилювалася спільними вподобаннями. На
той час педагог не міг навіть припустити, що стане пер-
шим біографом свого студента [3].
Відомий режисер згадує педагога у своїй книзі «Мон-
таж» й дає глибокий психологічний портрет І. Аксьоно-
ва: «Его сравнительно мало любили. Он был своеобразен,
необычен и неуютен. И имел злой юмор. Притом юмор
своеобразный и не всегда доступный …. Я Аксенова лю-
бил очень. И за злой язык. И за злой юмор, и за неуют-
ность. Может быть потому, что понимал его лучше» [15].
З 1922 р. Аксьонов очолив Спілку поетів, співпрацюю-
чи з театром В. Мейєрхольда. Цікавість до образотворчого
мистецтва поєднувалася з літературними захопленнями.
Разом із Д. Бурлюком, В. Маяковським, А. Лентуловим та
іншими літераторами брав участь у різних публічних ве-
чорах, диспутах стосовно нового мистецтва, де його со-
ратниками, а іноді й опонентами, були В. Маяковський,
О. Кручених, В. Каменський, В. Шершеневич, С. Єсенін та
інші відомі літератори. Належав до ідеологів західниць-
кої орієнтації в групі «Центрифуга» (існувала упродовж
1913–1917 рр.), якій були притаманні епатажність у по-
єднанні прийомів віршування та грі змістів.
У середовищі московського футуристичного об’єднан-
ня «Центрифуга», а також під впливом французьких по-
етів-символістів П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо він
стає автором збірок поезій «Неуважительные основа-
ния» (1916 р.), віршованої драми «Корінфяни» на сюжет
«Медея» Евріпіда (1918 р.), «Серенада» (1920 р.). У збір-
Сіверщина в історії України, випуск 13, 2020
290
с Запада», Т. Деккер «Добродетельная шлюха»: Ч. 1, 2,
Д. Флетчер «Укрощение укротителя» та інші.
Був одружений на поетесі і перекладачці Сусанні Мар
(1901–1965 рр.).
Над дослідженнями англійського театру І.О. Аксьо-
нов працював до своєї смерті в Москві 3 вересня 1935 р.
Дійсно, коло інтересів Івана Олександровича Аксьо-
нова упродовж його творчого шляху було надзвичайно
широким й багатогранним. Він був непересічною особи-
стістю й досить характерною для соціально-культурної
ситуації першої третини ХХ століття, котрий зумів зали-
шити яскраве ім’я не лише в історії рідного краю, але й у
вітчизняній культурі.
Перспективними напрямками подальших наукових
розвідок, на наш погляд, можуть стати поглиблені дослі-
дження за окремими векторами його творчості.
ДЖЕРЕЛА
1. Аксенов И.А. Елизаветинцы: Статьи и переводы. Москва :
Художественная литература, 1938. 717 с.
2. Аксенов И. Пять лет Театра имени Вс. Мейрхольда. Театр,
1994. № 1 С. 149.
3. Аксенов И.А. Сергей Ейзенштейн. Портрет художника. Москва :
Всесоюзное творческое объединение «Киноцентр», 1991. 128 с.
4. Аксенов И.А. Пикассо и окрестности. Искусствознание, 1998.
№ 2. С. 484–525.
5. Аристарх Лентулов: Путь художника. Художник и время / авт.-
сост. Е.Е. Мурина, С.Г. Джафарова. Москва : Советский художник,
1990, С. 26.
6. Бабин А. Аксенов и окрестности Пикассо. Искусствознание,
2002. № 1. С. 504–519.
7. Бусев М. Пикассо и окрестности. Художественный сонет,
2001. № 6. С. 6.
8. Выпускники Киевского кадетского корпуса. Режим доступа:
https: //ru.wikipedia.org/wiki.
9. Лепешкин А.Л., Луговской А.В., Дедюхин В.Г. У засечной
черты. Сумы : Редакционно-издательский отдел облуправления
по печати, 1993. 96 с.
10. Побожій С.І. «Бубновий валет» і Сумщина. Суми : Універ-
ситетська книга, 2007. 112 с.
11. Побожий С. Диалоги с Пикассо. Ваш шанс, 2001. № 46. С. 14
12. Сельвинский И. Я буду говорить о стихах. Москва : Советский
писатель, 1973. 504 с.
13. Софрониевский монастырь. Из истории Молчанской
Печерской Рождества Пресвятой Богородицы пустыни /
А. Луговской, В. Вечерский, С. Тупик, Н. Рыбкин. Киев, 2002.
С. 105–106.
14. Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник / гол. ред.
В.Б. Звягельський. Суми : Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Ме-
дія», Видавничий дім «Фолігрант», 2004. 776 с.
15. Фельдман О. Не разрешенная нашей цензурой брошура.
Театр, 1994. № 1. С. 104.
Snahoshchenko V.V. Outstanding personality of Ivan Aksenov
The article is devoted to the life and creative path, a native of
Putyvlshchyna, an extraordinary personality, a futurist poet, playwright,
literary critic, teacher, literary and artistic critic, and translator,
Ivan Aksenov, who seriously studied ancient and modern music and
mathematics, although he was a professional soldier.
Continuing the family tradition, he studied in the Kyiv cadet corps,
graduated from the military engineering school in Moscow and received
an officer’s rank. During the First world war, Aksenov was in the active
army, while actively engaged in literary activities.
During 1917–1920, he skillfully combined literary work with high
positions in the Red Army and in government positions. He was the rector
of the State institute of the atrical art, the rector of the State higher
directing workshops, the Chairman of the all-Ukrainian Union of poets,
was the first Commissioner of the Military engineering Academy, etc.
He was proficient in several foreign languages, including French,
English, German, Italian, and Polish.
Aksenov is a bright representative of the «silver age» in Russian
poetry, represented innovative art; was formed as a writer; published
poems and reviews, studied the problems of modern art, promoted the
latest painting, made public reports in print to support modern art
нику «Булань» (1920 р.) серед віршів М. Асєєва, С. Будан-
цева, О. Кускова, Б. Лівшиця, Б. Пастернака, В. Хлєбніко-
ва та інших поетів було вміщено два вірші І. Аксьонова
«Темп вальсу» та «Досить швидко». На кошти Аксьонова в
1917 р. була видана книга Б. Пастернака «Поверх бар’єрів».
Практичний досвід у галузі поезії дозволяв літературоз-
навцю гарно розумітися на теоретичних аспектах поетич-
ної творчості. У статті «До ліквідації футуризму» (1921 р.)
подано нарис еволюції новітніх течій у російській поезії
від К. Бальмонта до пролетарських поетів.
І. Аксьонов також гарно розумівся на творчості Шек-
спіра. З кінця 1920-х років він переважно займався шек-
спірознавством, продовжував працювати над досліджен-
нями англійського театру, особливо сильно захоплювався
англійською драматургією Єлизаветинської епохи. Пе-
рекладав п’єси англійських драматургів XVII ст.: Джона
Форда, Джона Вебстера, Сирила Тернера, Бена Джонсо-
на, Томаса Хейвуда, Джона Флетчера, Томаса Деккера
та ін. Без сумніву головною працею його життя можна
назвати двотомник драматургії сучасників Шекспіра –
«єлизаветинців» (перший том – 1916 р.; другий – вий-
шов уже після смерті Аксьонова в 1938 р.). Брав участь у
постановках багатьох спектаклів [1].
Майже одночасно з томом «Єлизаветинці» готувався
збірник «Сучасники». Його повинні були скласти нариси
про художника Петра Кончаловського, про актрису Марію
Бабанову і про режисера Сергія Ейзенштейна. Останнє
есе, що було завершене наприкінці 1933 р., виділилося
й розрослося до самостійної монографії, над якою кри-
тик працював в останні місяці свого життя. Як уже зазна-
чалося, педагог і студент працювали разом, багато спіл-
кувалися, тому «театральні» глави книги є унікальними
й домінують серед інших досліджень про знаменитого
режисера, адже вони поєднують достовірність чесного
мемуариста, аналітичність компетентного критика і ви-
могливість суворого педагога. Опинившись у ролі біо-
графа, педагог зберіг стриманість як у ставленні до сві-
тової слави вихованця (схвальною для педагога), так і в
проявах посвячення в його особисте життя (схвальною
для автора життєпису). Лише небагато зі щирих зізнань
свого героя Аксьонов вніс до тексту монографії – і лише
те, що, на його думку, допомагало зрозуміти феномен
Ейзенштейна як загальнокультурне і кінематографічне
явище. Зрозуміти – ключове слово для позиції Аксьоно-
ва. Саме така позиція допомогла йому багато чого пра-
вильно відчути, побачити, передбачити в сутності ей-
зенштейнівського мистецтва [3, с. 125].
В останні роки свого життя письменник опублі-
кував збірку статей за Шекспіром (1930 р.), підготу-
вав до видання «Драматичні твори» Бена Джонсона
(1931–1933 рр.), написавши низку статей, зокрема «Бен
Джонсон: Жизнь и творчество» (1931 р.), «Томас Хей-
вуд и Томас Деккер» (1932 р.), «Бен Джонсон в борьбе
за театр» (1933 р.), «Джон Флетчер» та інші. Активно
займався перекладами, зокрема, Т. Хейвуд «Красотка
ISSN 2218-4805
291
УДК 665.262.11(477)Кричевський
Н.С. Подоляка
СПІВПРАЦЯ ВАСИЛЯ КРИЧЕВСЬКОГО
З ХАРКІВСЬКИМ КООПЕРАТИВНИМ
ВИДАВНИЦТВОМ «РУХ»
Стаття присвячена співробітництву засновника нової ху-
дожньої школи Василя Кричевського з Харківським кооператив-
ним видавництвом «Рух».
Виявлено наступні тенденції в оформленні книжкових видань:
відхід від суто графічних кольорів в оформленні обкладинок, лі-
тери стають частиною малюнка; побудова композиції виключ-
но на шрифті, акцент на графеми букв; літери подібні домівкам,
характерним для архітектури конструктивізму; використання
шрифту сансеріф з акцентовано круглими формами літер і поси-
леними вертикалями штамбів; контрастне оформлення: чорне
на білому тлі й біле на чорному тлі, високі і низькі букви; ство-
рення серії портретів і видавничого знака.
Визначено засоби образотворчого мистецтва, використані
майстром при художньо-технічному оформленні видань, а та-
кож нові підходи, нові стилі, переосмислення традицій українців
у книжковому дизайні.
Таким чином, зроблено висновки: мотиви творчості В. Кричев-
ського і сьогодні знаходять застосування в декоративно-приклад-
ній поліграфічній продукції; творчі знахідки ілюстраторів початку
ХХ століття заклали високий стандарт національної книжкової
графіки, сміливо поєднуючи світові тенденції, академічну освіту й
відгомони народної орнаментики. Співпраця Василя Кричевського
з видавництвами ще раз підтверджує широкий діапазон інтересів
художника. А практичне застосування його робіт сьогодні виво-
дить сучасників, творців книжкової графіки за межі замкнутості,
живить тягу до нового, вчить ніколи не зупинятися в русі вперед.
Ключові слова: Василь Григорович Кричевський, художньо-тех-
нічне оформлення видань, видавнича справа, мистецтво книги.
Новатор і творець українського стилю, видатний вче-
ний-мистецтвознавець, архітектор, художник, один із ор-
ганізаторів Української академії мистецтв, автор проектів
великого і малого Державних гербів України, паперових
грошей і поштових марок УНР – Василь Григорович Кри-
чевський – чимало зусиль доклав на створення високо-
культурного мистецького продукту – книги. Він особи-
сто виконав близько 90 обкладинок для різних видань,
відродивши загублене з XVIII ст. мистецтво оформлення
української книги. Привернути увагу до твору на асоціа-
тивному рівні, передати призначення речі, характер зо-
бражуваного явища чи події, створити певний настрій, в
якому інформація б зчитувалася читачем, – усе це митець
зумів закласти у практику книговидавничої діяльності.
Актуальність дослідження полягає в тому, що худож-
ні прийоми В. Кричевського можна послідовно розгляну-
ти, лише звернувшись до його окремих творчих робіт. І
в цьому плані співпраця з видавництвом «Рух» в худож-
ньо-графічному оформленні їх книжкової продукції є ма-
лодослідженою сторінкою.
Чимало праць присвячено творчості художника. Деякі
з них навіть виходили за кордоном (Нью-Йорк, Лондон).
Ретроспективу творчості видатного майстра досліджува-
ли В. Щербаківський, В. Павловський, І. Возіянова, Д. Ні-
кітіна тощо. Найповнішу інформацію зібрано у двотом-
нику «Василь Григорович Кричевський: хрестоматія» [1].
Художньому оформленню видань В. Кричевським при-
свячено публікацію В. Козуб [2].
trends, established himself not only as a poet, but also as an art critic,
showing undisguised interest in the creative search for artists of the
avant-garde direction, participated in various public evenings, debates
about new art.
Actively engaged in teaching activities. His lectures were listened to
future famous film Director Serhii Eisenshtein.
I. Aksenov also well versed in the works of Shakespeare. Since the
late 1920s, he mainly engaged in Shakespeare studies, continued to
work on studies of the British theatre. Especially fond of English drama,
translated plays of the English dramatists of the seventeenth century: John
Ford (1586–1640), John Webster (1578–1634), Cyril Tourneur (1575–
1626), Benjamin Johnson (1572–1637), Thomas Heywood (1575–1650),
John Fletcher (1579–1625), Thomas Dekker (1572–1632) etc.
The range of interests of I. Aksenov throughout his career was
extremely wide and multifaceted. He was an outstanding personality
and managed to leave a bright name in the national culture.
Key words: professional soldier, futurist poet, playwright, teacher,
translator, literary critic.
REFERENCES
1. Aksenov, I .A. (1938). Elizavetincy: Stat’ i i perevody
[Elizabethans: Articles and Translations]. Moscow: Hudozhest-
vennaja literatura. [in Russian].
2. Aksenov, I. (1994). Pjat’ let Teatra imeni Vs. Mejrhol’da
[Five years of the theater named after Vs. Meyerhold], 1. Teatr -
Theatre. [in Russian].
3. Aksenov, I.A. (1991). Sergej Ejzenshtejn. Portret hudozhnika [Sergey
Eisenstein. Portrait of the Artist]. Moscow: Vsesojuznoe tvorcheskoe
obedinenie «Kinocentr». [in Russian].
4. Aksenov, I. A. (1998). Pikasso i okrestnosti [Picasso and Sur-
roundings]. Iskusstvoznanie - Art History, 2, pp. 448-525. [in Russian].
5. Murina, E.E., & Dzhafarova, S.G. (Comps.). (1990). Aristarh Lentu-
lov: Put’ hudozhnika. Hudozhnik i vremja [Aristarkh Lentulov: The Path of
the Artist. Artist and Time]. Moscow: Sovetskij hudozhnik. [in Russian].
6. Babin, A. (2002). Aksenov i okrestnosti Pikasso [Aksenov and
Surroundings of Picasso]. Iskusstvoznanie - Art History, 1, pp. 504-
519. [in Russian].
7. Busev, M. (2001). Pikasso i okrestnosti [Picasso and Surround-
ings]. Hudozhestvennyj sonnet - Art sonnet, 6. [in Russian].
8. Vypuskniki Kievskogo kadetskogo korpusa [Graduates of the Kiev
Cadet Corps]. Retrieved from: https://ru.wikipedia.org/wiki/. [in Russian].
9. Lepeshkin, A.L., Lugovskoj, A.V., & Dedjuhin, V.G. (1993). U
zasechnoy cherty [At a Serif]. Sumy: Redakcionno-izdatel’skij otdel
oblupravlenija po pechati. [in Russian].
10. Pobozhii, S.I. (2007). «Bubnovyi valet» i Sumshchyna [«Jack of Di-
amonds» and Sumy region]. Sumy: Universytetska knyha. [in Ukrainian].
11. Pobozhnyi, S. (2001). Dialogi s Pikasso [Dialogs with Picasso].
Vash shans, 46. [in Ukrainian].
12. Sel’vinskij, I. (1973). Ja budu govorit’ o stihah [I Will Talk about
Poems]. Moskva: Sovetskij pisatel’. [in Russian].
13. Lugovskoy, A., Vecherskiy, V., Tupik, S., & Rybkin, N. (2002).
Sofroniyevskiy monastyr’. Iz istorii Molchanskoy Pecherskoy Rozhdestva
Presvyatoy Bogoroditsy pustyni [Sofronievsky Monastery. From the his-
tory of the Molchan Pechersk Nativity of the Blessed Virgin Mary of the
Desert]. Kiev. [in Russian].
14. Zviahelskyi, V.B. (Eds.). (2004). Sumshhina v іmenah: Enciklo-
pedichnij dovіdnik. [Sumy Region in Names: Encyclopedic Handbook].
Sumy: Reklamno-vidavniche ob’iednannia «AS-Medіa», Vydavnychii
dіm «Folіhrant». [in Ukrainian].
15. Fel’dman, O. (1994) Ne razreshennaja nashej cenzuroj brosh-
jura [Not allowed by our censorship brochure], 1. Teatr. [in Russian].
Стаття надійшла до редакції 25.02.2020 р.
Рекомендована до друку 10.03.2020 р. j
|