Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу
У статті розглянуто понятійно-категорійний апарат «інтелекту», досліджено різні характеристики його сутності та змісту, проаналізовано джерела, особливості формування та складові структури. Ключова роль у формуванні інтелекту належить існуючій моделі освіти, обраній у країні, та моделі навчання, сфо...
Saved in:
| Published in: | Економічний вісник Донбасу |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181201 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу / Г.Й. Островська // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 2 (64). — С. 183-192. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859658446121467904 |
|---|---|
| author | Островська, Г.Й. |
| author_facet | Островська, Г.Й. |
| citation_txt | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу / Г.Й. Островська // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 2 (64). — С. 183-192. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Економічний вісник Донбасу |
| description | У статті розглянуто понятійно-категорійний апарат «інтелекту», досліджено різні характеристики його сутності та змісту, проаналізовано джерела, особливості формування та складові структури. Ключова роль у формуванні інтелекту належить існуючій моделі освіти, обраній у країні, та моделі навчання, сформованій на підприємстві. Представлено огляд досліджень у сфері колективного інтелекту. Аргументовано затребуваність технологій колективного інтелекту в міру переходу до суспільства знань. Отримані результати формують засади організаційно-економічного механізму забезпечення ефективного використання інтелектуального потенціалу промислових підприємств в умовах реалізації Європейського вектору розвитку вітчизняної економіки.
В статье рассмотрен понятийно-категорийный аппарат «интеллекта», исследованы различные характеристики его сущности и содержания, проанализированы источники, особенности формирования и составляющие структуры. Ключевая роль в формировании интеллекта принадлежит существующей модели образования, выбранной в стране, и модели обучения, сложившейся на предприятии. Представлен обзор исследований в области коллективного интеллекта. Аргументировано востребованность технологий коллективного интеллекта по мере перехода к обществу знаний. Полученные результаты формируют основы организационно-экономического механизма обеспечения эффективного использования интеллектуального потенциала промышленных предприятий в условиях реализации Европейского вектора развития отечественной экономики.
The article considers the conceptual and categorical apparatus of "intelligence", explores various characteristics of its essence and content, analyses the sources, the structure formation and components features. The key role in the intelligence formation belongs to the existing education model chosen in the country and the learning model formed at the enterprise. An overview of research in the collective intelligence field is presented. The demand for collective intelligence technologies as the transition to the knowledge society is argued.
The obtained results build the principles of the organizational and economic mechanism for ensuring the industrial enterprises intellectual potential effective use in the implementation of the domestic economy European vector development.
|
| first_indexed | 2025-11-30T09:57:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
Г. Й. Островська
183
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
УДК 005:331.102.344+004 DOI: https://doi.org/10.12958/1817-3772-2021-2(64)-183-192
Г. Й. Островська,
кандидат економічних наук, доцент,
ORCID 0000-0002-9318-2258,
e-mail: h.ostrovska@gmail.com,
Тернопільський національний технічний
університет імені Івана Пулюя, м. Тернопіль
ІНТЕЛЕКТ ЯК СУБСТАНЦІЙНА ОСНОВА
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Імператив випереджаючого розвитку інтелекту
перетворився в імператив не просто існування, а ви-
живання цивілізації в умовах дієвої соціально-еко-
номічної трансформації. Саме таку точку зору поді-
ляє когорта дослідників актуальних завдань сучас-
ного людства у річищі економіки, соціології, філо-
софії, антропології, екології та інших наукових на-
прямів. Витоки цієї проблеми полягають у тому, що
економічну основу сучасного суспільства характе-
ризує, перш за все, сформований сектор високотех-
нологічних, наукомістких виробництв, початком
розвитку якого є виключно ефективна інтелекту-
ально-інноваційна діяльність господарюючих суб’єк-
тів. У цьому контексті зростання ролі інтелекту в
економіці, заснованій на знаннях, обґрунтовується
такими ключовими тенденціями [1]: 1) в економіці
превалюють науково-інформаційні технології, базо-
вані на інтелектуальній власності й знаннях; 2) від-
повідно формується (підвищується) внутрішній по-
пит на інноваційні продукти (технології, бізнес-
схеми, моделі, продукти); 3) розуміння зростання
ролі людини та знань у процесах інноваційного роз-
витку; 4) зміна засад конкурентоспроможності та за-
собів конкурентної боротьби, домінантою якої ста-
ють знання та інформація в усіх її проявах; 5) поси-
лення взаємозалежності економік, що поглиблює
розриви між бідними та багатими країнами, підси-
лює залежність перших і використання їхніх сиро-
винних ресурсів, у тому числі дешевої робочої сили.
За цих умов актуалізується стратегічна роль ін-
телектуальних ресурсів, де місце основного актив-
ного елементу належить інтелектуальним ресурсам
людини як різних пізнавальних здібностей, що спи-
раються на відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення,
уяву, дають змогу абстрактно мислити, отримувати
знання з інформаційних потоків і застосовувати їх
для управління навколишнім середовищем.
Отже, сучасний етап суспільного розвитку ха-
рактеризується інформаційними процесами, котрі
зумовили значні зміни у всіх сферах соціальної
практики людини. Новий соціум, насичений склад-
ною технікою, інтенсивними потоками інформації,
високим рівнем міжособистісної взаємодії, робить
значимість інтелектуальної діяльності в житті лю-
дини переважаючою. Формування інтелектуальної,
творчої особистості, яка володіє базовими, ключо-
вими компетентностями, виступає соціокультурною
потребою сучасного українського суспільства.
Актуальність організації досліджень за цим
стратегічним вектором не викликає сумніву. Тезис
про пріоритетність інтелектуального розвитку укра-
їнського суспільства став орієнтиром концепції роз-
витку держави в останньому десятиріччі за аспек-
тами: освіта, інфраструктура, інвестиції, інновації,
інтелект.
Аналіз останніх публікацій і досліджень. З
урахуванням недостатньої вивченості проблеми, пи-
танням, пов’язаним з інтелектуалізацією суспіль-
ства та економіки, приділяється значна увага як віт-
чизняних, так і зарубіжних учених. Фундаменталь-
ним науковим доробком є монографія «Україна: ін-
телект нації на межі століть», в якій вітчизняні на-
уковці одними з перших відобразили пріоритетні
напрями інтелектуалізації соціально-економічних
систем в Україні та роль інтелекту в суспільстві.
Б. Патон у передмові видання підкреслив, що автори
монографії «... чи не найперше в Україні розгляда-
ють інтелект нації як інтегровану суспільну силу,
висуваючи мету – дослідити його соціальну та ін-
формаційну природу, механізми функціонування,
взаємозв’язок духовності та менталітету народу»
[2]. Вихід цієї монографії у світ сприяв активізації
наукової думки щодо реалізації ідей та концепцій,
поєднаних з інтелектуалізацією, використанням ін-
телектуального потенціалу, а також отриманням ор-
ганізованою сукупністю людей економічної та соці-
альної вигоди від використання інтелекту. Розвиток
теорії інтелекту кристалізують такі вчені, як В. Тка-
ченко [3], В. Петренко [4], К. Ковтуненко [5], І. Ре-
вак [6], О. Павлишин [7], Й. Ситник [8] та ін. Ці ав-
тори комплексно розглядають зазначену проблема-
тику за такими напрямами: концептуальні основи
сучасної теорії інтелекту; сутність інтелекту; під-
ходи до структури інтелекту з урахуванням низки
чинників: віку, рівня освіти, національності, релігії,
соціально-культурного середовища, специфіки про-
фесійної діяльності та індивідуальних особливос-
тей.
Інтелект особистості, що насамперед форму-
ється внаслідок інтелектуального розвитку індиві-
дуума до того рівня, який би дав змогу йому реалі-
зовувати поставлені завдання, досягати поставленої
мети традиційними та креативними засобами є клю-
човою ланкою колективного інтелекту.
Г. Й. Островська
184
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
Широке застосування групової роботи в про-
мисловості, науці, управлінні та освіті привело до
виникнення нової міждисциплінарної галузі науки,
що вивчає феномен колективного інтелекту. Однією
з перших робіт в цій сфері можна вважати публіка-
цію в журналі Science (США) колективу співробіт-
ників Університету Карнегі-Меллона (Пітсбург),
Юніон-Коледжу (Нью-Йорк) і Центру вивчення ко-
лективного інтелекту Массачусетського інститу-
ту технологій, очолюваного професором Томасом
В. Меллоуном. Це була перша опублікована в анг-
ломовній літературі стаття про доведений ефект пе-
ревищення кількісно виміряного колективного інте-
лекту, як над середнім інтелектом групи, так і над
максимальним значенням індивідуального інте-
лекту [9]. Найбільшої уваги проблеми колективного
інтелекту набувають з розвитком мережі Інтернет.
Формально такий інтерес можна продемонструвати
швидко зростаючим числом статей, в назві яких
прямо використовується термін «колективний інте-
лект» (Gloor P. [10], Garreta-Domingo M. [11],
Verhulst S. G. [12], Weng S. S., Yang M. H. & Hsiao P. I.
[13]. Як стверджують фахівці в сфері колективного
інтелекту і прийняття рішень, незважаючи на велику
бібліографію розглянутої проблеми, повноцінного
колективного розуму, що складається із сукупності
людей, мережі та комп’ютерів до сих пір не було
створено. У зарубіжній літературі переважно пред-
ставлені роботи теоретичного плану, засновані на
мультиагентному підході.
Співвідношення колективного інтелекту й ін-
дивідуального становить проблему не тільки не
вивчену, але в повному обсязі ще й не поставлену.
Тут можна відзначити, що колективний інтелект
вторинний стосовно індивідуального (не історично,
а структурно) і має на увазі його існування. Глибокі
матеріальні відмінності в їх організації одночасно з
очевидним функціональним ізоморфізмом роблять
виключно плідним завдання зіставлення, оскільки в
ході його розробки поняття інтелектуальної діяль-
ності зможе бути відокремлене від конкретно даних
нам її реалізацій і узагальнено до функціональної
моделі.
Постановка завдання. Дослідження понятій-
ного апарату тлумачення інтелекту, узагальнення
складових його характеристик, визначення можли-
востей у процесі розвитку з метою отримання прин-
ципово нових конкурентних переваг в умовах стано-
влення економіки, заснованої на знаннях.
Для досягнення поставленої мети використову-
вались такі загальнонаукові та спеціальні методи до-
слідження: системний підхід, метод аналізу та син-
тезу, структурно-логічний аналіз, прийоми логіч-
ного узагальнення. Теоретичною базою досліджен-
ня є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених
щодо формування індивідуального та колективного
інтелекту.
Викладення основного матеріалу досліджен-
ня. Панорама наукових досліджень дає змогу ствер-
джувати, що в умовах сьогодення немає єдиної від-
повіді на питання, що таке «інтелект». Ймовірно,
правильно відповісти на це питання рівносильно
вирішенню питання про співвідношення матерії
(мозку) і свідомості (інтелекту), або, що те ж саме,
матеріального і духовного. Цілком припустимо, що
сама людина не зможе вирішити цю задачу, оскільки
відповідно до теореми Геделя силами самої системи
не можна оцінити суперечливість (несуперечли-
вість) системи. Проте, будь-яка інформація про інте-
лект надважлива, оскільки в перспективі може бути
застосована для підвищення інтелектуального рівня
населення країни.
Серед науковців побутує думка, що термін «ін-
телект» використовують так часто, що стали вірити
в його існування як певної реальності, вимірюваної
суті, а не як зручного способу позначення деяких
феноменів, які можуть існувати, а можуть і не існу-
вати. Для цілей нашого дослідження цікаві моделі, в
яких інтелект розглядається як складна система,
тобто у яких об’єднано елементи різних підходів.
Розвідка етимології категорії «інтелект» вису-
ває гіпотезу про те, що він характеризує ті процеси,
які пов’язані з розумовою діяльністю людини, при
цьому споріднений з такими термінами, як «розум»,
«здоровий глузд», «мислення», «свідомість» тощо.
Інтелект (intellectus з латин. – пізнання, розу-
міння, сприйняття) як поняття був об’єктом до-
слідження представників, насамперед, філософської
та теологічної наук. Зокрема, вперше на цей термін
натрапляємо у працях античних філософів Платона
і Аристотеля, які ототожнюють його з поняттям «ро-
зум» при тлумаченні зі старогрецької «nóos»; серед-
ньовічного схоласта, теолога Фоми Аквінського
(1225–1274 рр. до н. е.), у розумінні якого людина
здатна набувати нових знань, а інтелект трактується
як «душа людини». Філософсько-соціологічне уяв-
лення про характер інтелектуальної діяльності,
природу знання і пізнання досліджувалися в тво-
рах Г. Гегеля, К. Гельвеція, І. Канта, Р. Декарта,
Дж. Локка, Т. Кун, І. Лакатоса та ін.
Інтелект в культурфілософському знанні розу-
міється як якась абстрактна категорія, позбавлена
здатності змінюватися в часі, але має первісну твор-
чу силу (Ф. Аквінський, М. Кузанський та ін.);
пізнання недоступних досвіду об’єктів шляхом опе-
рування знаками, символами, моделями й іншими
репрезентантами зверхчуттєвого буття (П. Флорен-
ський, М. Лоський, B. Соловйов, Ф. Шлейермахер,
П. де Шарден); як здатність людини, пов’язана з
духовністю, культурним фоном особистості, сві-
домістю, мисленням, спрямована на раціональне
пізнання дійсності, універсального зв’язку всіх ре-
чей, всіх явищ (Аристотель, Т. Гоббс, Б. Спіноза,
І. Кант, Г. Гегель, О. Герцен, Е Кассирер, О. Ухтом-
ський, А. Бергсон, В. Орлова, І. Фролов та ін.).
Філософський зміст інтелекту сучасні автори
пов’язують з таким поняттям, як ноосфера. Інтелект
(індивідуальний ступінь мислення) виникає і фор-
Г. Й. Островська
185
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
мується на початку ноогенеза як чиста здатність
осягнення сенсу дії та вираження його в загально-
значущих формах. Оперування цими формами дає
змогу людині орієнтуватися в співтоваристві, яке
створює підґрунтя тонкої оболонки, земного універ-
суму, названу ноосферою. Отже, з філософської
точки зору, інтелект є вищою пізнавальною здат-
ністю мислення, що відрізняється творчим, актив-
ним характером від пасивно-чуттєвих форм пізнан-
ня. За словами Є. Андроса, «призначення інте-
лекту – створювати порядок з хаосу через приве-
дення у відповідність до індивідуальних потреб
об’єктивних параметрів реальності» [14, с. 69]. На
нашу думку, процес упорядкування реального світу
відповідно до індивідуальних потреб кожного інди-
віда вимагає певного переосмислення та додатко-
вого пояснення.
Інтелект позиціонують як продукт інтеграції та
діалектичного розвитку розуму і психіки. При
цьому інтелект не потрібно ототожнювати з мислен-
ням. Мислення виникає тоді, коли з’являється прак-
тичне завдання, а здатність до мислення (інтелект) –
це стійка, постійна властивість індивіда, властива
йому протягом усього життя. Відповідно, це спря-
мовує нас на думку про те, що інтелект є власти-
вістю індивіда, що визначає можливість протікання
розумової діяльності.
Згодом ці дослідження активізуються у психо-
логічних, а пізніше – економічних науках у зв’язку з
переходом економіки в нову стадію розвитку – еру
знань, тобто у часи зародження «нової парадигми»
господарювання.
Якщо філософські дослідження проблем інте-
лекту полягають, насамперед, у з’ясуванні сутності
останнього, то спрямування цих досліджень у сфері
психології зосереджене на процесуальних аспектах
мислення, які є важливими для моделювання розу-
мових процесів і їх відтворення за допомогою екс-
пертних технологій. Отже, у психологічній науці
для тлумачення цього терміну акцентується на роз-
витку світогляду шляхом напрацювання здатності
мислити, отримувати та поширювати нові знання. У
цьому контексті інтелект розуміють як: здатність
людини до мислення, пізнання, тобто формування в
індивіда об’єктивної картини того, що відбувається,
генерації нової інформації, розв’язання проблемних
ситуацій тощо [5]; розум, інтелігентність, сукуп-
ність інтелектуальних здібностей, досвід, знання
людини [15]; рівень розумового розвитку і вміння
використовувати свої розумові здібності, управляти
думками і знаходити нові комбінації, нові рішення
стосовно поставленої задачі [16]; творчість, яка про-
являється як внутрішнє прозріння, як ноу-хау; про-
дукт діяльності мозку людини; продукт розвитку
людини. Зокрема, аналізуючи визначальні риси ін-
телекту, І. Ревак під інтелектом розуміє «всеосяж-
ний розум різностороннього людського світосприй-
няття, що на основі здібностей, досвіду, інтуїції та
внутрішнього духовного стану людини відображає
її здатність мислити, адекватно реагувати на ви-
клики зовнішнього та внутрішнього середовища,
швидко обирати правильні рішення та усвідомлю-
вати відповідальність за їхні наслідки» [6, с. 135]. На
думку дослідниці, від рівня інтелекту окремої лю-
дини залежить інтелектуальний рівень суспільства.
Заслуговує на увагу також трактування інте-
лекту Й. Ситником як «цілісності розумових здібно-
стей та надбань особистості, її спроможність вільно
мислити в реаліях життя, ідентифікувати свій світо-
гляд із національно-культурною тяглістю та генеру-
вати новітні ідеї на користь людства, нації й досяг-
нення цілей індивіда» [8, с. 76]. За словами дослід-
ника, позаяк будь-які здібності потребують роз-
витку, то інтелект не є сталою величиною, а в дина-
міці людської діяльності постійно збагачується,
тобто прямує до нескінченності пізнання.
Інтелект – це логічний початок, логос життя,
що відтворюється з того конкретного і неподільного
цілого, в якому сам початок є логічно нерозкритим,
чужим, трансцендентним думці, алогічним, непо-
дільним і необґрунтованим з логічним початком –
те, що породжує процес мислення, думку і має свою
самосвідомість, рефлектує та розвиває само себе,
має свої обмеження, з яких воно не може виходити,
але в цих межах, воно нероздільно панує [3]. На
думку авторів, інтелект як явище, як конкретна єд-
ність алогічного з логічним, певна річ, залишається
понад логічним, що не уміщується ні в яке логічне
визначення, що має справу лише зі схемами, а не з
живою його тканиною, але від цього воно не стає ні
антилогічним, ні логічно індиферентним. Інтелект
породжує здатність мислення, яке породжує думку
і має свою самосвідомість, він не рефлектує сам на
себе, він усвідомлює пізнане і науково обґрунтовує
самоусвідомлене, породжуючи нові знання.
Отже, поняття інтелекту в парадигмі сучасної
економічної теорії сходить до філософських та со-
ціально-психологічних витоків, що виступають не
тільки в якості джерела пошуку новаторських ідей,
але і виразника його «продукту» – нового знання. У
сучасних умовах саме знання володіє продуктивною
силою і конкурентною міццю, а людина розгляда-
ється не як фактор розвитку, а як вища цінність, як
власне ціль і критерій суспільного прогресу.
У найбільшій кількості характеристик і визна-
чень інтелект постає в трьох видах: здатність до на-
вчання, здатність до певних типів мислення, здат-
ність до адаптації. Таким чином, інтелект як здат-
ність звичайно реалізовується з врахуванням інших
здібностей (пізнавання, навчання, логічного мис-
лення, систематизування тощо); інтелект має здат-
ність до розвитку; будь-яка діяльність вимагає пев-
ного рівня інтелектуальних здібностей індивіда.
З визначення сутності інтелекту випливає важ-
ливий висновок про те, що наявний рівень інтелекту
є результатом його розвитку. А значить, певні зу-
силля з боку таких соціальних інститутів, як сім’я,
освіта, держава, сприяють не тільки формуванню
Г. Й. Островська
186
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
розумних людей, але й реалізації їхніх потенційних
інтелектуальних можливостей у виробництві, ство-
ренні культурних цінностей, управлінні суспіль-
ством, вихованні тощо. При такому підході інтелект
перестає бути об’єктом дослідження психології, на-
буваючи соціального забарвлення і стаючи соці-
ально-економічною категорією.
Економічний погляд представляє інтелект як
засіб (інструмент) для здобуття знань, оволодіння
інноваційними технологіями у сферах економіки,
фінансів, управління, а також збільшення можли-
востей їхнього використання і дифузії для покра-
щення якості життя в умовах економіки, заснованої
на знаннях, з домінуючою інноваційною моделлю
ведення бізнесу.
Сучасні теорії інтелекту розглядаються в ра-
курсі тестологічних та експериментально-психоло-
гічних. Перша група орієнтована на кількісне вимі-
рювання інтелекту, друга спрямована на виявлення
механізмів інтелектуальної активності. В контексті
експериментально-психологічних теорій виокрем-
люється низка підходів щодо визначення сутності
інтелекту:
– феноменологічний, прихильниками якого є
М. Вертгеймер, В. Келлер, Р. Глезер, К. Дункер,
Р. Мейлі, М. Чі, Дж. Кемпіон та ін. Інтелект розумі-
ється ними як: а) особлива форма змісту свідомості;
б) інтелектуальна компетентність суб’єкта, яка
пов’язує інтелектуальні здібності з базами знань
(декларативними та процедурними знаннями);
– генетичний, у руслі якого під інтелектом ро-
зуміється найбільш удосконалена форма адапту-
вання людини до середовища, що представляє со-
бою єдність процесів асиміляції та акомодації
(У. Р. Чарлсворз, Ж. Піаже та ін.);
– соціокультурологічний підхід подає інтелект
як результат соціалізації і впливу культури загалом.
Представниками такого розуміння інтелекту вважа-
ються Н. Модіано, М. Коул, О. Лурія, Дж. Брунер,
Л. Леві-Брюль, С. Скрібнер, М. Маккобі та ін.;
– процесуально-діяльнісний, за якого інтелект
віддзеркалює особливу форму діяльності людини.
Вказаний підхід відслідковується в дослідженнях
А. Брушлинського, А. Венгера, В. Крамаренка,
С. Рубінштейна та ін., в руслі теорії мислення як
процесу;
– освітній (інтелект – продукт неперервного на-
вчання). Згідно з цим підходом сформувалася теорія
когнітивних навиків і теорія дослідження інтелекту
в контексті здатності до навчання (К. Фішер,
Дж. Бернс, Н. Менчинська, Р. Ферштейн, А. Стаатс,
Г. Берулава);
– інформаційний, за якого дослідники Г. Ай-
зенк, Е. Хант, Р. Стренберг розглядають інтелект в
якості сукупності елементарних процесів переробки
інформації;
– структурно-рівневий, у контексті якого під
інтелектом розуміється система пізнавальних про-
цесів за різними рівнями. Підґрунтям даного під-
ходу вважаються теорія функціональної організації
пізнавальних процесів Б. Величковського та струк-
турно-рівнева теорія інтелекту Б. Ананьєва;
– регулятивний, у межах якого інтелект розумі-
ють як умову імпульсивного мотиваційного конт-
ролю). Таке трактування подається в роботах Л. Тер-
стоуна, Р. Стірнберга та ін.;
– онтологічний (інтелект є особливою формою
організації особистісного ментального досвіду),
який ґрунтується на концепції репрезентації мен-
тальних станів (М. Холодна) та теорії психічних
процесів (Л. Веккер).
Деякі експериментально-психологічні підходи
виникли як реакція на суперечності та недоліки мо-
дифікованих теорій інтелекту, інші – унаслідок
спроб пояснити індивідуальні відмінності результа-
тів тестового виконання, тому відчувається їх взає-
мопроникнення (зокрема, культурно-історична тео-
рія Л. Виготського має генетичний характер; при-
хильники навчального підходу порушують про-
блему культурного впливу на інтелект; теорія мен-
тального самоуправління Р. Стірнберга сформува-
лася на підставі результатів інформаційних і соціо-
культурних досліджень; онтологічний підхід пере-
тинається з феноменологічним і регулятивним
тощо), котре, однак, не позбавляє цю умовну класи-
фікацію практичної цінності, оскільки впорядковує
основні підходи до визначення сутності інтелекту
людини та демонструє надзвичайно широкий діапа-
зон наукових поглядів, які не узгоджуються між со-
бою і не утворюють єдиної або хоча б зорієнтованої
в одному напрямі наукової теорії. Очевидно, що ін-
телект не можна ототожнювати з мисленням, однак
визначити сутність цього феномену на концептуаль-
ному рівні також поки що не вдалося.
Згідно аналізу експериментально-психологіч-
них теорій зазначимо, що рівень розвитку інтелекту
залежить від генетичних, соціокультурологічних,
особистісних, освітніх, професійних та інших чин-
ників. Інтелект відображає ступінь сформованості
розумових компетенцій та когнітивних навичок,
здатності до навчання, швидкість сприйняття та пе-
реробки інформації, контроль потреб тощо.
Однією з найпопулярніших концепцій інте-
лекту ХХ ст. вважається теорія американського пси-
холога Дж. Гілфорда, який виокремлює чотири типи
інтелекту: образний, семантичний, символічний, по-
ведінковий. При цьому дослідник виокремив п’ять
типів інтелектуальних операцій: пізнання; пам’ять;
конвергентне продукування; дивергентне продуку-
вання; оцінювання. Отже, особа, яка володіє
пам’яттю, може не відрізнятися хорошим мислен-
ням, а людина, яка добре мислить логічно, може не
бути творчою. Таким чином, основними елементами
інтелекту є знання і розумові здібності, достатні
умови виконання інтелектуальним потенціалом
функції – бути основою розумової діяльності, тобто
вирішення практичних або теоретичних завдань з
необхідною ефективністю.
Г. Й. Островська
187
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
У концепції Р. Стірнберга в межах теорії інте-
лекту, що веде до успіху, інтелект розглядається як
здатність індивіда адаптуватися, формувати та ви-
бирати оточення, що відповідає цілям суспільства,
культури. Він передбачає наявність трьох компо-
нентів: 1) аналітичного – для аналізу та оцінювання
наявних можливостей, варіантів (розпізнавання про-
блемної ситуації, визначення природи проблеми,
розроблення стратегії вирішення проблеми, спосте-
реження за процесами прийняття рішень); 2) твор-
чого – для генерації способів вирішення проблеми;
3) практичного – для перетворення ідей у дії.
Згідно з «адміністративною теорією» А. Фа-
йоля підприємство є самостійним соціальним
суб’єктом та володіє власним інтелектом, як і особа.
Відповідно, володіння інтелектом надає потенційну
можливість підприємству отримувати економічну
вигоду від використання нових знань за умови орга-
нізування та стимулювання інтелектуальної діяль-
ності за трьома її рівнями: 1) стандартні дії; 2) стра-
тегічні та евристичні дії; 3) парадигмічні й когні-
тивно-каркасні дії.
Проаналізувавши основні підходи та визнача-
льні характеристики інтелекту, окреслимо його ос-
новні види, які об’єднані низкою класифікаційних
ознак (табл. 1).
Таблиця 1
Підходи до класифікації видів інтелекту
Класифікаційна
ознака
Види інтелекту
За джерелами
формування
Поточний (вроджені інтелектуальні здібності), кристалізований (інтелектуальні
навички, сформовані в результаті досвіду)
За функціональним
вираженням
Біологічний, просторовий, лінгвістичний, міжособистісний, соціальний, внут-
рішньоособистісний, фізичний, академічний, логіко-математичний, емоційний,
творчий, поведінковий тощо
За носієм Інтелект окремого носія, інтелект групи елементарних носіїв
За агрегуванням
оцінювання
Інтелект групи працівників, організаційного структурного підрозділу, господа-
рюючого суб’єкта загалом, галузі, населення територіально-адміністративної
одиниці, соціально-економічної системи, держави, нації, міждержавних утво-
рень, людства
За ступнем розвитку Пересічний інтелект, непересічний інтелект, елітний інтелект
За результатами діяль-
ності
Продуктивний, фіктивний, деструктивний
За формою інтелекту-
альної поведінки
Вербальний інтелект, здатність вирішувати проблеми, практичний інтелект
За формою організації
інтелекту
Здоровий глузд, розсудок, розум
Узагальнено автором на основі джерела [4].
Інтелект представляє собою цілісність і гармо-
нійність відображеної діяльності мозку, всю сукуп-
ність розумових здібностей людини. По-перше, він
вбирає в себе колосальні пласти людської культури,
і відображення навколишньої дійсності втілюється
на різних інтелектуальних рівнях: здоровий глузд
(досвід), розум (стійкі структури наукового знання,
закони, приписи, вища розумова здатність, що вияв-
ляється в інтеграції і створення нових форм люд-
ської діяльності. Для нього характерні чітке усвідо-
млення мети, передбачення майбутнього). Інтелект
виступає субстанційною основою інтелектуального
потенціалу, «внутрішнім» механізмом, який зумов-
лює особливості інтелектуальної поведінки і діяль-
ності індивідів, які забезпечують можливість реалі-
зації їхніх потенцій. Тому, особливості складу і бу-
дови індивідуального ментального досвіду зумов-
люють характер відтворення об’єктивної дійсності в
свідомості людини, а також своєрідність його інте-
лектуальної поведінки. Але інтелект, будучи функ-
цією мозку, дає можливість займатися певною дія-
льністю тільки в тому випадку, якщо людина воло-
діє відповідними знаннями. Сама по собі наявність
інтелекту ще не є гарантією професійного успіху,
ефективного управління та суспільного прогресу,
хоча створює для цього певну базу.
У контексті нашого дослідження виокремимо
сутнісні ознаки інтелекту, зокрема його види, функ-
ції, структурні елементи та атестації (табл. 2).
Таким чином, інтелект як цінність виступає в
ситуаціях накопичення, нарощування для подаль-
шого можливого використання. Суттєвим ціннісним
підґрунтям інтелекту є: креативність, інтелекту-
альна компетентність, інноваційне мислення. Під
креативністю розуміється здатність до творчих ак-
тів, яка веде до нового незвичного бачення про-
блеми або ситуації. Інтелектуальна компетент-
ність – це комплекс здібностей до аналізу, синтезу,
зіставлень і порівнянь, діагностики та прогнозу-
вання, гнучкості і критичності мислення, організації
Г. Й. Островська
188
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
і планування, що забезпечує можливість прийняття
ефективних рішень у професійній діяльності. Ос-
новними складовими інтелектуальної компетентно-
сті є: широта розумового кругозору; система інте-
лектуальних універсалій; інтелектуальна готовність
до життєдіяльності, творчості; виокремлення між-
знаннєвих і міждисциплінарних зв’язків. Іннова-
ційне мислення – це найвищий ступінь людського
пізнання, процесу осягнення протиріч, котрі виника-
ють у суспільних відносинах, творчого їх вирішення
на основі усвідомлення відповідності чи невідповід-
ності нового потребам та інтересам людини. Сталий
інтелектуальний розвиток суспільства, що пред-
ставляє собою нарощування інтелекту і формування
інтелектуальних якостей, безпосередньо пов’язаний
з відповідною динамікою цінностей особистості.
Таблиця 2
Основні сутнісні ознаки інтелекту
ІН
Т
Е
Л
Е
К
Т
Види інтелекту Функції інтелекту Складові Атестації інтелекту
– індивідуаль-
ний;
– колективний;
– cуспільний;
– соціальний;
– пізнавальний;
– технічний;
– штучний;
– професійний;
– емоційний;
– інтегральний;
– нації
– пізнання дійсності;
– взаємодія із середови-
щем;
– адаптаційність;
– формування та контроль
поведінкових навичок;
– структурування бази
знань;
– обробка інформації;
– ментальне самоуправ-
ління;
– інтелектуальна активність
– розумові здіб-
ності;
– мислення;
– увага;
– уява;
– пам’ять;
– мова;
– самосвідо-
мість;
– характер;
– інтуїція
– евристичність;
– креативність;
– мобільність;
– провісництво;
– відкритість;
– саморефлексія;
– якість мовлення;
– перманентність;
– почуття гумору;
– оптимізм;
– самокритичність;
– простота рішень;
– допитливість
Узагальнено автором на основі джерел [4; 8].
Інтелект визначається як системна форма орга-
нізації свідомості. Це системний феномен, що вклю-
чає в себе низку функціональних підсистем і струк-
турно-функціональних груп, що утворюють фунда-
ментальну цілісність і єдність свідомості. Інтелект є
особистісним утворенням, вираженим у смисловому
просторі, а тому не зводимо його до одних лише
здібностей (західні психологічні теорії інтелекту)
або інших частковостей його структури. Редукції
щодо здібностей неправомірні, бо здібності – лише
механізми, а компетенції – лише потенції, але інте-
лект взагалі не функціонує без основи (сторони ро-
зуму і пізнавальні процеси), без когнітивних утво-
рень розуму – знань і без регулятивних підсистем –
розумових контролів і пізнавального досвіду.
Знання – це зміст свідомості, тому інтелект залежить
від когнітивних утворень, компетенцій, структур
ментального досвіду і розумових «контролів». Вищі
рівні інтелекту об’єднують цінності, переконання,
ідеали, світоглядні структури, вищі утворення
знання і віри. Синтез цих атрибутів, закріплюється
за особистісним інтелектом.
Діяльність людини в умовах економіки, засно-
ваної на знаннях, спрямовується на використання
знань та інновацій. Найефективнішим в цьому ас-
пекті стає використання колективного інтелекту,
інакше кажучи, сукупного інтелектуального потен-
ціалу його співробітників.
У даний час дослідники виділяють інтелект по-
колінь, інтелект колективу, організації або підпри-
ємства, інтелект галузі, регіону і держави. Оче-
видно, що інтелект є характеристикою вже не окре-
мих індивідів, а організованої сукупності людей, їх
колективної якості, тобто виступає потенціалом для
здійснення колективної або масової діяльності, яка
полягає в «...об’єднанні інтелектуальних зусиль»
або «...спільній інтелектуальній дії» [2, с. 38]. Зміст
останньої пов’язується з інтелектуальною синергією
вказує на її взаємодію з сінтелектикою, яка визна-
чена як наука «...про функціонування об’єднаного
(колективного) інтелекту, який створює специфіч-
ний ефект акумуляції творчих (інтелектуальних)
елементів складної системи, наділеної розумом
(когнітивним рівнем)» [2, с. 38]. За сформованою
думкою багатьох дослідників колективний інтелект
є здатністю групи акторів знаходити вирішення
завдань більш ефективно, ніж краще індивідуальне
рішення в цій групі. Ця здатність залежить як від
здібностей і кількості акторів, що входять у групу,
так і від правил або процедури взаємодії акторів у
процесі роботи над завданням.
Колективний інтелект як поняття має численні
аналоги, це і колективний розум, і мудрість натовпу,
і глобальний мозок. І в часі поява цього поняття має
досить глибоке коріння. Ф. Хейліген, засновник
міжнародного Інституту «Глобального мозку»
(Global Brain Institute), розкриваючи поняття колек-
тивного розуму, звертається до цитати стародав-
нього філософа: «Ще Аристотель використовував
порівняння уряду з людським мозком, який всім ке-
рує і приймає рішення» [17, с. 81]. Однак сучасне
розуміння поняття колективного інтелекту варто
Г. Й. Островська
189
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
віднести до більш пізнього періоду, до кінця XIX ст.,
до досліджень французьких соціологів Г. Лебона,
Г. Тарде і Е. Дюргейма, італійського юриста С. Си-
геле і німецького соціолога Г. Зіммеля. Саме вони
поклали початок дослідженням теми психології на-
товпу, що стала улюбленою багатьма психологами
і соціологами XX ст., включаючи і З. Фрейда. У
своїй знаменитій роботі «Психологія народів і мас»
Г. Лебон писав: «Свідома особистість зникає, при-
чому почуття і ідеї всіх окремих одиниць, які ство-
рюють ціле, яке іменується натовпом, приймають
один і той же напрям. Утворюється колективна
душа, яка має, звісно, тимчасовий характер, але й
досить певні риси» [18]. Надалі психологічний ас-
пект колективного інтелекту доповнюється еконо-
мічним, виділяючи два типи солідарності між
людьми: один – з визнанням загальних правил і за-
конів, а інший – з необхідністю поділу праці.
Певною мірою ідеї колективного інтелекту,
пов’язані з розвитком комунікацій, можна знайти в
дослідженнях В. Вернадського, який говорив про те,
що досягнення техніки в передачі думки дають
змогу їх обговорювати на всій планеті [19, с. 261].
Можливостям колективної творчої діяльності в
кінці минулого століття було присвячено багато ро-
біт. І все-таки саме епоха Інтернету ознаменувалася
бурхливим відкликом на проблеми колективного ін-
телекту. Ф. Хейліген (автор книги «Глобальний су-
перорганізм: еволюційно-кібернетична модель ме-
режевого суспільства, яке формується» писав, що
надзвичайно важливо навчитися використовувати
мережеві комунікації для підвищення «колектив-
ного розуму» таким чином, щоб груповий інтелект
перевищував суму інтелектів членів групи [17].
Особливе місце дослідники приділяють проєкту Ві-
кіпедії. Так, наприклад, американські вчені з Центру
Карнегі виявили взаємозв’язок складності контенту
Вікіпедії і компетентності редакторів цього проєкту
[20]. Про те, що технології колективного інтелекту є
одним з інструментів управління знаннями в мережі
Інтернет, писали К. Зетцу і Я. Кійокі [21]. У роботі
[22] взагалі було запропоновано всі соціальні
мережі розглядати як знаннєву інфраструктуру
(knoware) колективного інтелекту. Автори вводять
таке поняття як «Супермережа знань», яка включає
в себе медіамережі, мережі користувачів і мережі
знань. Значне число досліджень з теми колектив-
ного інтелекту проводиться в Массачусетському
технологічному інституті США групою під керів-
ництвом Т. Малоуна. Вчені цієї групи вивчають
різні способи застосування технологій колективного
інтелекту, як для організації глобальних мережевих
проєктів, так і для підвищення ефективності бізнесу.
В роботі [23] Т. Малоуном із колегами була запро-
понована класифікація, яку вони назвали «геномом»
колективного інтелекту. Однак, по суті, ця класифі-
кація не виявила особливостей технологічного ко-
лективного інтелекту, а лише дала змогу ранжувати
всі глобальні мережеві проєкти. Низка дослідників,
розвиваючи ідеї Т. Малоуна, також не вказують на
відмінності між краудсорсинговими технологіями
та технологіями колективного інтелекту [24]. Однак
має місце й інша точка зору. Так, Т. Грубер, опису-
ючи краудсорсингові технології та соціальні мережі,
зазначає, що вони можуть претендувати лише на те,
щоб називатися «збором інтелектів», але не є єди-
ним колективним інтелектом, оскільки не підтриму-
ють групового мислення [25, с. 4].
На даний момент немає консенсусу, що по-
винні включати в себе технології колективного інте-
лекту. У даному дослідженні підтримується і розви-
вається точка зору, що технології колективного ін-
телекту представляють собою інструменти та сис-
теми, «які об’єднують у групи необхідну кількість
людей, котрі мають власні індивідуальні цілі, але
організованих таким чином, що загальний інтелект
та ефективність групи зростає» [26, с. 219]. У рамках
такого підходу можна дати визначення технологіям
колективного інтелекту як мережевим інформацій-
ним технологіям, що дають змогу ефективно здійс-
нювати спільну інтелектуальну діяльність.
Актуальність застосування технологій колек-
тивного інтелекту обумовлена тим, що зростання
знань перевершує індивідуальні можливості лю-
дини, і вимагає колективних інструментів роботи зі
знаннями. Технології колективного інтелекту ста-
ють все більш затребуваними в міру переходу до су-
спільства знань ще й тому, що людський інтелекту-
альний капітал починає відігравати важливу роль в
інноваційному розвитку підприємства. Перехід від
явних знань до неявних фактично означає перехід
від знань до компетенцій. Саме компетенції, і, перш
за все, інтелектуальні та творчі компетенції, повинні
стати аналогом товарів і послуг в економіці, засно-
ваній на знаннях [27]. А це означає необхідність
розвитку технологій управління інтелектуальними
компетенціями, і свідчить про особливу роль освіти
в епоху знань у міру того, як компетенції стають то-
варом, освіта в широкому сенсі починає відігравати
роль виробництва.
Висновки та перспективи подальших до-
сліджень. Панорама наукових досліджень дає змогу
стверджувати, що розум виконує безліч функцій,
значне місце серед яких займають функції управ-
ління. Разом з тим індивідуальний розум істотно лі-
мітований у своєму управлінському потенціалі
через суб’єктивну ангажованість та недостатню
рефлективність, обмежену здатність усвідомлювати
наслідки і ризики своїх дій. Ці аспекти виявляються
в явній формі, коли локальні суб’єкти або їх групи
починають претендувати на статус суб’єкта роз-
витку цивілізації загалом. Остання активно інтегру-
ється і глобалізується, і ці процеси поступово почи-
нають відбиватися на сфері свідомості. Варто очіку-
вати, що відбудеться становлення колективного ін-
телекту. У своєму гуманістичному варіанті він не
стане повною мірою артифікованим (тотожним ін-
дивідуальному інтелекту) і не передбачатиме в
Г. Й. Островська
190
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
якості якоїсь тотальності «скасування» індивідуаль-
них розумів, навпаки буде представляти синерге-
тичне об’єднання безлічі останніх. Емерджентність
даної мережі буде виражатися зростаючою здат-
ністю прогнозувати і планувати розвиток, раціо-
нально вибирати і реалізовувати найбільш опти-
мальні його траєкторії. Внаслідок становлення ко-
лективного інтелекту в якості глобального мета-
суб’єкта у цивілізації є шанси подолати дефіцит ро-
зумності, перейшовши в режим автономного і авто-
поетичного самоврядування.
Очевидно, через 5-10 років сформується новий
ринок надання онлайн послуг у сфері колективного
інтелекту, завдяки чому підприємства отримають
доступ до унікальних можливостей управління не-
явними знаннями, до можливості організації творчої
роботи як власних фахівців, так і до можливості ви-
користання сторонніх професіоналів. При цьому в
найближчі роки слід очікувати зростання впро-
вадження корпоративних систем з використанням
технологій колективного інтелекту, які будуть роз-
виватися з інструментарію CoP систем управління
знаннями. Це пов’язано з тим, що на корпоратив-
ному рівні ще не повною мірою практикується від-
критість в контексті власних нових технологій,
заохочення співробітників до участі у позакорпора-
тивних наукових і технологічних співтовариствах.
Тільки реальний успіх «відкритих» підприємств
зможе подолати закостенілість бізнесу в галузі уп-
равління власними знаннєвими ресурсами.
Література
1. Каленюк І. С., Цимбал Л. І. Інтернаціоналізація економіки як ключова передумова актуалізації інтелектуального
лідерства. Соціальна економіка. 2020. Вип. 60, № 202. С. 9–18. DOI: https://doi.org/10.26565/2524-2547-2020-60-01.
2. Україна: інтелект нації на межі століть: монографія / керівник авт. колективу В. К. Врублєвський. Київ: Інформаційно-
видавничий центр «Інтелект», 2000. 508 с.
3. Ткаченко В. А., Ткаченко В. І., Холод Б. І. Концепція розвитку технологічного потенціалу України: монографія / за
наук. ред. В. А. Ткаченко. 2009. 320 с.
4. Петренко В. П. Інтелектуальні ресурси соціально-економічних систем: аспекти інноваційного управління: моно-
графія. Львів : ПП Курилюк В. Д., 2009. 195 с.
5. Ковтуненко К. В. Основні підходи до формування інтелектуального капіталу: зміст та роль в інноваційному розвитку
підприємства. Економіка розвитку. 2013. № 3. С. 59-62.
6. Ревак І. О. Наукові підходи до тлумачення сутності інтелектуального потенціалу. Науковий вісник Львівського дер-
жавного університету внутрішніх справ. Серія економічна. Львів, 2013. Вип. 2. С. 132-146.
7. Павлишин О. В. Взаємодія філософії, психології та семіотики в дослідженні поняття інтелекту. Юридична психологія.
2017. № 2 (21). С. 32-42.
8. Ситник Й.С. Інтелектуалізація систем менеджменту підприємств: концепція, системний моніторинг та моделювання:
монографія. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. 380 с.
9. Woolley A. W. Chabris C. F., Malone T. W. Evidence for a Collective Intelligence Factor in the Performance of Human
Groups. Science. 2010. V. 330. P. 686-688.
10. Gloor P. Swarm Leadership and the Collective Mind: Using Collaborative Innovation Networks to Build a Better Business.
Bingley: Emerald Publishing, 2017. 271 p.
11. Garreta-Domingo M., et al. Design for collective intelligence: pop-up communities in MOOCs AI & SOCIETY. 2018. Vol.
33. № 1. P. 91-100. DOI: https://doi.org/10.1007/s00146-017-0745-0.
12. Verhulst S. G. Where and when AI and CI meet: exploring the intersection of artificial and collective intelligence towards
the goal of innovating how we govern. AI & SOCIETY. 2018. Vol. 33. № 2. P. 293-297. DOI: https://doi.org/10.1007/s00146-018-
0830-z.
13. Weng S. S., Yang M. H., Hsiao P. I. A factor-identifying study of the user-perceived value of collective intelligence based
on online social networks. Internet Research. 2018. Vol. 28. № 3. P. 696-715. DOI: https://doi.org/10.1108/intr-03-2017-0103.
14. Андрос Є. І. Інтелект у структурі людського буття : монографія. Київ : Стилос, 2010. 358 с.
15. Kopaliński W. Słownik wyrazów obcych i zwrotów obcojęzycznych. URL: http://www.slownik-online.pl/kopalinski.
16. Канигін Ю., Кушерець В. Біблія та сучасна наука. Київ: Вид-во «Знання України», 2006. 226 с.
17. Heylighen F. The Global Superorganism: An Evolutionary-cybernetic Model of the Emerging Network Society. Social
Evolution & History. 2007. Vol. 5. № 1. P. 57-117. DOI: https://doi.org/10.1023/a:1010004130711.
18. Лебон Г. Психология народов и масс. Санкт-Петербург : Макет, 2011. 311 с.
19. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. Москва : Айрис-пресс, 2004. 576 с.
20. Kittur A., Lee B., Kraut R. E. Coordination in collective intelligence: the role of team structure and task interdependence.
Proceedings of the SIGCHI conference on human factors in computing systems. ACM, 2009. P. 1495-1504. DOI:
https://doi.org/10.1145/1518701.15189.
21. Zettsu K., Kiyoki Y. Towards knowledge management based on harnessing collective intelligence on the web. International
Conference on Knowledge Engineering and Knowledge Management. Springer, Berlin, Heidelberg, 2006. P. 350-357. DOI:
https://doi.org/10.1007/11891451_31.
22. Luo S. [et al.]. Toward collective intelligence of online communities. Journal of Systems Science and Systems Engineering.
2009. Vol. 18, № 2. P. 203-221. DOI: https://doi.org/10.1007/s11518-009-5095-0.
23. Malone T. W., Laubacher R., Dellarocas C. Harnessing Crowds: Mapping the Genome of Collective Intelligence. Cambridge,
MA, Working Paper No. 2009-001, 2009. DOI: https://doi.org/10.2139/ssrn.1381502.
24. Buecheler T. [et al.]. Crowdsourcing, open innovation and collective intelligence in the scientific method: a research agenda
and operational. The 12th International Conference on the Synthesis and Simulation of Living Systems, Odense, Denmark, 19–23
August 2010. MIT Press, 2010. P. 679-686. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-642-02774-1_3.
25. Gruber T. Collective knowledge systems: Where the social web meets the semantic web. Web semantics: science, services
and agents on the World Wide Web. 2008. Vol. 6. № 1. P. 4-13. DOI: https://doi.org/10.2139/ssrn.3199378.
Г. Й. Островська
191
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
26. Lykourentzou I. [et al.]. Collective Intelligence Systems: Classification and Modeling. Journal of emerging technologies in
web intelligence. 2011. Vol. 3. № 3. C. 217-226. DOI: https://doi.org/10.4304/jetwi.3.3.217-226.
27. Ostrovska H. Y., Maliuta L. Ya., Sherstiuk R. Р, Yasinetska I. А. Development of intellectual potential at systematic
paradigm of knowledge management. Naukovyi Visnyk Natsionalnoho Hirnychoho Universytetu, 2020, (4). Р. 171-178. DOI:
https://doi.org/10.33271/nvngu/2020-4/171.
References
1. Kaleniuk, I., & Tsymbal, L. (2020). Internatsionalizatsiia ekonomiky yak kliuchova peredumova aktualizatsii intelektualnoho
liderstva. Sotsialna ekonomika [Internationalization of the Economy as a Key Prerequisite for the Actualization of Intellectual
Leadership]. Sotsialna ekonomika – Social Economics, Issue 60, 202, рр. 9–18. DOI: https://doi.org/10.26565/2524-2547-2020-60-01
[in Ukrainian].
2. Vrublievskyi, V. K. et al. (2000). Ukraina: intelekt natsii na mezhi stolit [Ukraine: the intelligece of the nation at the turn of
the century]. Kyiv, Information and Publishing Center "Intellect" [in Ukrainian].
3. Tkachenko, V. A., Tkachenko, V. I., & Kholod, B. I. (2009). Kontseptsiia rozvytku tekhnolohichnoho potentsialu Ukrainy
[The concept of technological potential development in Ukraine]. Dnipropetrovsk, Monolit [in Ukrainian].
4. Petrenko, V. P. (2009). Intelektualni resursy sotsialno-ekonomichnykh system: aspekty innovatsiinoho upravlinnia [Intellec-
tual resources of socio-economic systems: aspects of innovation management]. Ivano-Frankivsk, PP Kuryliuk V. D. [in Ukrainian].
5. Kovtunenko, K. V. (2013). Osnovni pidkhody do formuvannia intelektualnoho kapitalu: zmist ta rol v innovatsiinomu
rozvytku pidpryiemstva [Main approaches to the formation of intellectual capital: the content and role in the innovative development
of enterprise]. Ekonomika rozvytku – Development economics, 3, рр. 59–62 [in Ukrainian].
6. Revak, I. O. (2013). Naukovi pidkhody do tlumachennia sutnosti intelektualnoho potentsialu [Scientific approaches to the
interpretation of the essence of intellectual potential]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriia
ekonomichna ‒ Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs. The series is economic, 2, рр. 132-146 [in Ukrainian].
7. Pavlyshyn, O. V. (2017). Vzaiemodiia filosofii, psykholohii ta semiotyky v doslidzhenni poniattia intelektu [The interaction
of philosophy, psychology and semiotics in the study of the concept of intelligence]. Yurydychna psykholohiia – Legal Psychology, 2
(21), рр. 32-42 [in Ukrainian].
8. Sytnyk, Y. S. (2017). Intelektualizatsiia system menedzhmentu pidpryiemstv: kontseptsiia, systemnyi monitorynh ta
modeliuvannia [Intellectualization of enterprise management systems: concept, system monitoring and modeling]. Lviv, Lviv
Polytechnic Publishing House [in Ukrainian].
9. Woolley, A. W. Chabris, C. F., Malone, T. W. (2010). Evidence for a Collective Intelligence Factor in the Performance of
Human Groups. Science, Vol. 330, рр. 686-688.
10. Gloor, P. (2017). Swarm Leadership and the Collective Mind: Using Collaborative Innovation Networks to Build a Better
Business. Bingley, Emerald Publishing.
11. Garreta-Domingo, M., et al. (2018). Design for collective intelligence: pop-up communities in MOOCs. AI & SOCIETY, 33,
1, рр. 91-100. DOI: https://doi.org/10.1007/s00146-017-0745-0.
12. Verhulst, S. G. (2018). Where and when AI and CI meet: exploring the intersection of artificial and collective intelligence
towards the goal of innovating how we govern. AI & SOCIETY, 33, 2, рр. 293-297. DOI: https://doi.org/10.1007/s00146-018-0830-z.
13. Weng, S. S., Yang, M. H., & Hsiao, P. I. (2018). A factor-identifying study of the user-perceived value of collective
intelligence based on online social networks. Internet Research. 28, 3, рр. 696-715. DOI: https://doi.org/10.1108/intr-03-2017-0103.
14. Andros, E. I. (2010). Intelekt u strukturi liudskoho buttia [Intelligence in the structure of human existence]. Kyiv: Stylos [in
Ukrainian].
15. Kopaliński, W. Słownik wyrazów obcych i zwrotów obcojęzycznych. Retrieved from http://www.slownik-
online.pl/kopalinski.
16. Kanyhin, Y., Kusherets, V. Yu., Bibliia ta suchasna nauka [The Bible and modern science]. Kyiv, Knowledge of Ukraine
Publishing House, [in Ukrainian].
17. Heylighen, F. (2007). The Global Superorganism: An Evolutionary-cybernetic Model of the Emerging Network Society.
Social Evolution & History. 5, 1, рр. 57-117. DOI: https://doi.org/10.1023/a:1010004130711.
18. Lebon, G. (2011). Psikhologiya narodov i mass [Psychology of Peoples and Masses]. Saint Petersburg, Maket [in Russian].
19. Vernadsky, V. I. (2004). Biosfera i noosfera [Biosphere and Noosphere]. Moscow, Airis-press [in Russian].
20. Kittur, A., Lee, B., & Kraut, R. E. (2009). Coordination in collective intelligence: the role of team structure and task
interdependence. Proceedings of the SIGCHI conference on human factors in computing systems. ACM, рр. 1495-1504. DOI:
https://doi.org/10.1145/1518701.15189.
21. Zettsu, K., & Kiyoki, Y. (2006). Towards knowledge management based on harnessing collective intelligence on the web.
International Conference on Knowledge Engineering and Knowledge Management. (рр. 350-357). Springer, Berlin, Heidelberg, DOI:
https://doi.org/10.1007/11891451_31.
22. Luo, S., et al. (2009). Toward collective intelligence of online communities. Journal of Systems Science and Systems
Engineering, 18, 2, рр. 203-221. DOI: https://doi.org/10.1007/s11518-009-5095-0.
23. Malone, T. W., Laubacher R., & Dellarocas C. (2009). Harnessing Crowds: Mapping the Genome of Collective Intelligence.
Cambridge, MA, Working Paper No. 2009-001, DOI:10.2139/ssrn.1381502.
24. Buecheler, T., et al. (2010). Crowdsourcing, open innovation and collective intelligence in the scientific method: a research
agenda and operational framework. The 12th International Conference on the Synthesis and Simulation of Living Systems, Odense,
Denmark, 19–23 August 2010. MIT Press, рр. 679-686. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-642-02774-1_3.
25. Gruber, T. (2008). Collective knowledge systems: Where the social web meets the semantic web. Web semantics: science,
services and agents on the World Wide Web, 6, 1, рр. 4-13. DOI: https://doi.org/10.2139/ssrn.3199378.
26. Lykourentzou, I., et al. (2011). Collective Intelligence Systems: Classification and Modeling. Journal of emerging
technologies in web intelligence, 3, 3, рр. 217-226. DOI: https://doi.org/10.4304/jetwi.3.3.217-226.
27. Ostrovska, H. Y., Maliuta, L. Ya, Sherstiuk, I. V., & Yasinetska, I. А. (2020). Development of intellectual potential at
systematic paradigm of knowledge management. Naukovyi Visnyk Natsionalnoho Hirnychoho Universytetu, (4), рр. 171-178. DOI:
https://doi.org/10.33271/nvngu/2020-4/171.
Г. Й. Островська
192
Економічний вісник Донбасу № 2(64), 2021
Островська Г. Й. Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу
У статті розглянуто понятійно-категорійний апарат «інтелекту», досліджено різні характеристики його сутності та
змісту, проаналізовано джерела, особливості формування та складові структури. Ключова роль у формуванні інтелекту нале-
жить існуючій моделі освіти, обраній у країні, та моделі навчання, сформованій на підприємстві. Представлено огляд до-
сліджень у сфері колективного інтелекту. Аргументовано затребуваність технологій колективного інтелекту в міру переходу
до суспільства знань. Отримані результати формують засади організаційно-економічного механізму забезпечення ефектив-
ного використання інтелектуального потенціалу промислових підприємств в умовах реалізації Європейського вектору ро-
звитку вітчизняної економіки.
Ключові слова: інтелект, колективний інтелект, знання, інформатизація, інтелектуальний потенціал, технології, інтелек-
туальна компетентність, інноваційне мислення.
Ostrovska Н. Y. Intelligence as a Substantial Basis of Intellectual Potential
The article considers the conceptual and categorical apparatus of "intelligence", explores various characteristics of its essence
and content, analyses the sources, the structure formation and components features. The key role in the intelligence formation belongs
to the existing education model chosen in the country and the learning model formed at the enterprise. An overview of research in the
collective intelligence field is presented. The demand for collective intelligence technologies as the transition to the knowledge society
is argued.
The obtained results build the principles of the organizational and economic mechanism for ensuring the industrial enterprises
intellectual potential effective use in the implementation of the domestic economy European vector development.
Keywords: intelligence, collective intelligence, knowledge, informatization, intellectual potential, technologies, intellectual com-
petence, innovative thinking.
Островская Г. И. Интеллект как субстанциальная основа интеллектуального потенциала
В статье рассмотрен понятийно-категорийный аппарат «интеллекта», исследованы различные характеристики его сущ-
ности и содержания, проанализированы источники, особенности формирования и составляющие структуры. Ключевая роль
в формировании интеллекта принадлежит существующей модели образования, выбранной в стране, и модели обучения, сло-
жившейся на предприятии. Представлен обзор исследований в области коллективного интеллекта. Аргументировано востре-
бованность технологий коллективного интеллекта по мере перехода к обществу знаний. Полученные результаты формируют
основы организационно-экономического механизма обеспечения эффективного использования интеллектуального потен-
циала промышленных предприятий в условиях реализации Европейского вектора развития отечественной экономики.
Ключевые слова: интеллект, коллективный интеллект, знания, информатизация, интеллектуальный потенциал, техноло-
гии, интеллектуальная компетентность, инновационное мышление.
Стаття надійшла до редакції 17.05.2021
Прийнято до друку 15.06.2021
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181201 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1817-3772 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T09:57:53Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Островська, Г.Й. 2021-11-05T18:17:46Z 2021-11-05T18:17:46Z 2021 Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу / Г.Й. Островська // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 2 (64). — С. 183-192. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 1817-3772 DOI: 10.12958/1817-3772-2021-2(64)-183-192 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181201 005:331.102.344+004 У статті розглянуто понятійно-категорійний апарат «інтелекту», досліджено різні характеристики його сутності та змісту, проаналізовано джерела, особливості формування та складові структури. Ключова роль у формуванні інтелекту належить існуючій моделі освіти, обраній у країні, та моделі навчання, сформованій на підприємстві. Представлено огляд досліджень у сфері колективного інтелекту. Аргументовано затребуваність технологій колективного інтелекту в міру переходу до суспільства знань. Отримані результати формують засади організаційно-економічного механізму забезпечення ефективного використання інтелектуального потенціалу промислових підприємств в умовах реалізації Європейського вектору розвитку вітчизняної економіки. В статье рассмотрен понятийно-категорийный аппарат «интеллекта», исследованы различные характеристики его сущности и содержания, проанализированы источники, особенности формирования и составляющие структуры. Ключевая роль в формировании интеллекта принадлежит существующей модели образования, выбранной в стране, и модели обучения, сложившейся на предприятии. Представлен обзор исследований в области коллективного интеллекта. Аргументировано востребованность технологий коллективного интеллекта по мере перехода к обществу знаний. Полученные результаты формируют основы организационно-экономического механизма обеспечения эффективного использования интеллектуального потенциала промышленных предприятий в условиях реализации Европейского вектора развития отечественной экономики. The article considers the conceptual and categorical apparatus of "intelligence", explores various characteristics of its essence and content, analyses the sources, the structure formation and components features. The key role in the intelligence formation belongs to the existing education model chosen in the country and the learning model formed at the enterprise. An overview of research in the collective intelligence field is presented. The demand for collective intelligence technologies as the transition to the knowledge society is argued. The obtained results build the principles of the organizational and economic mechanism for ensuring the industrial enterprises intellectual potential effective use in the implementation of the domestic economy European vector development. uk Інститут економіки промисловості НАН України Економічний вісник Донбасу Менеджмент персоналу Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу Интеллект как субстанциальная основа интеллектуального потенциала Intelligence as a Substantial Basis of Intellectual Potential Article published earlier |
| spellingShingle | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу Островська, Г.Й. Менеджмент персоналу |
| title | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу |
| title_alt | Интеллект как субстанциальная основа интеллектуального потенциала Intelligence as a Substantial Basis of Intellectual Potential |
| title_full | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу |
| title_fullStr | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу |
| title_full_unstemmed | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу |
| title_short | Інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу |
| title_sort | інтелект як субстанційна основа інтелектуального потенціалу |
| topic | Менеджмент персоналу |
| topic_facet | Менеджмент персоналу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181201 |
| work_keys_str_mv | AT ostrovsʹkagi íntelektâksubstancíinaosnovaíntelektualʹnogopotencíalu AT ostrovsʹkagi intellektkaksubstancialʹnaâosnovaintellektualʹnogopotenciala AT ostrovsʹkagi intelligenceasasubstantialbasisofintellectualpotential |