Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища
Стаття присвячена проблематиці стильових визначень архітектури України доби козаччини і Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст., у т. ч. й у регіоні Сіверщини. Прийняті в сучасному архітектурознавстві стильові визначення бароко й українське бароко не передають специфіки й неповторності цього арх...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181274 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 7-11. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181274 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Вечерський, В.В. 2021-11-09T18:25:38Z 2021-11-09T18:25:38Z 2021 Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 7-11. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181274 7.034.7(477) Стаття присвячена проблематиці стильових визначень архітектури України доби козаччини і Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст., у т. ч. й у регіоні Сіверщини. Прийняті в сучасному архітектурознавстві стильові визначення бароко й українське бароко не передають специфіки й неповторності цього архітектурного стилю як оригінального українського явища. З цим пов’язані запропоновані різними дослідниками альтернативні стильові визначення – українське відродження, ренесансно-бароковий синтез, національний стиль тощо. Проте тепер у фаховій літературі, в науці, освіті й культурі прижився й поширився термін «українське бароко» та похідні від нього (бароко козацьке, мазепинське). З огляду на таку ситуацію, в статті опрацьовано основні ознаки, характерні риси досліджуваної стилістики, її взаємозв’язки з загальноєвропейським стилем бароко, хронологічні етапи розвитку з урахуванням соціальної обумовленості. Запропоновано узгодження термінологічних дефініцій із сутністю цього складного й багатогранного явища. The article is devoted to the problems of stylistic definitions of the architecture of Ukraine of the Cossack and Hetmanate period of the 2nd half of the XVII-XVIII centuries, including in the Siver region. The stylistic definitions of baroque and Ukrainian baroque accepted in modern architectural studies do not convey the specificity and uniqueness of this architectural style as an original Ukrainian phenomenon. Related to this are alternative stylistic definitions proposed by various researchers – the Ukrainian Renaissance, Renaissance-Baroque synthesis, national style, etc. However, now in the professional literature, science, education and culture the term «Ukrainian baroque» and its derivatives (Cossack baroque, Mazepa baroque) have taken root and spread. The aim of the article is to identify the main features, characteristics of the studied style, its relationship with the European style of the Baroque, the chronological stages of development, taking into account social conditioning. The result of this study should be the harmonization of terminological definitions with the essence of this complex and multifaceted phenomenon. The conclusions and prospects for further research in this area are reduced to the recommendation to clearly distinguish the relevant terminological definitions, which should best correspond to the essence of the phenomenon they outline. Based on this, the Baroque should be understood as the dominant pan-European architectural style in the last third of the XVI – 1st half of the XVIII century; Ukrainian Baroque is a general and rather conventional name of architectural stylistics in Ukraine of the second half of the 17th-18th centuries; the stylistic definition of the Cossack Baroque indicates the social basis of the flourishing of this style; Mazepa Baroque is a chronological stage in the most intensive development of this style. Adherence to such stylistic definitions, enshrined in the relevant articles of the Great Ukrainian Encyclopedia, will avoid confusion and misunderstandings both in scientific works and in popular science publications. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища Baroque Ukrainian, Cossack and Mazepin: terminological definitions and the essence of the phenomenon Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища |
| spellingShingle |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища Вечерський, В.В. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title_short |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища |
| title_full |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища |
| title_fullStr |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища |
| title_full_unstemmed |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища |
| title_sort |
бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища |
| author |
Вечерський, В.В. |
| author_facet |
Вечерський, В.В. |
| topic |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet |
Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Baroque Ukrainian, Cossack and Mazepin: terminological definitions and the essence of the phenomenon |
| description |
Стаття присвячена проблематиці стильових визначень архітектури України доби козаччини і Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст., у т. ч. й у регіоні Сіверщини. Прийняті в сучасному архітектурознавстві стильові визначення бароко й українське бароко не
передають специфіки й неповторності цього архітектурного стилю
як оригінального українського явища. З цим пов’язані запропоновані
різними дослідниками альтернативні стильові визначення – українське відродження, ренесансно-бароковий синтез, національний стиль
тощо. Проте тепер у фаховій літературі, в науці, освіті й культурі прижився й поширився термін «українське бароко» та похідні від
нього (бароко козацьке, мазепинське). З огляду на таку ситуацію, в
статті опрацьовано основні ознаки, характерні риси досліджуваної
стилістики, її взаємозв’язки з загальноєвропейським стилем бароко,
хронологічні етапи розвитку з урахуванням соціальної обумовленості. Запропоновано узгодження термінологічних дефініцій із сутністю цього складного й багатогранного явища.
The article is devoted to the problems of stylistic definitions of the
architecture of Ukraine of the Cossack and Hetmanate period of the
2nd half of the XVII-XVIII centuries, including in the Siver region. The
stylistic definitions of baroque and Ukrainian baroque accepted in modern
architectural studies do not convey the specificity and uniqueness of this
architectural style as an original Ukrainian phenomenon. Related to this
are alternative stylistic definitions proposed by various researchers – the
Ukrainian Renaissance, Renaissance-Baroque synthesis, national style, etc.
However, now in the professional literature, science, education and culture
the term «Ukrainian baroque» and its derivatives (Cossack baroque, Mazepa
baroque) have taken root and spread. The aim of the article is to identify
the main features, characteristics of the studied style, its relationship with
the European style of the Baroque, the chronological stages of development,
taking into account social conditioning. The result of this study should be
the harmonization of terminological definitions with the essence of this
complex and multifaceted phenomenon. The conclusions and prospects
for further research in this area are reduced to the recommendation to
clearly distinguish the relevant terminological definitions, which should
best correspond to the essence of the phenomenon they outline. Based on
this, the Baroque should be understood as the dominant pan-European
architectural style in the last third of the XVI – 1st half of the XVIII
century; Ukrainian Baroque is a general and rather conventional name
of architectural stylistics in Ukraine of the second half of the 17th-18th
centuries; the stylistic definition of the Cossack Baroque indicates the social
basis of the flourishing of this style; Mazepa Baroque is a chronological
stage in the most intensive development of this style. Adherence to such
stylistic definitions, enshrined in the relevant articles of the Great Ukrainian
Encyclopedia, will avoid confusion and misunderstandings both in scientific
works and in popular science publications.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181274 |
| citation_txt |
Бароко українське, козацьке і мазепинське: термінологічні дефініції і сутність явища / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 7-11. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT večersʹkiivv barokoukraínsʹkekozacʹkeímazepinsʹketermínologíčnídefínícííísutnístʹâviŝa AT večersʹkiivv baroqueukrainiancossackandmazepinterminologicaldefinitionsandtheessenceofthephenomenon |
| first_indexed |
2025-11-24T21:02:44Z |
| last_indexed |
2025-11-24T21:02:44Z |
| _version_ |
1850493338513309696 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
7
УДК 7.034.7(477)
В.В. Вечерський
БАРОКО УКРАЇНСЬКЕ, КОЗАЦЬКЕ І
МАЗЕПИНСЬКЕ: ТЕРМІНОЛОГІЧНІ
ДЕФІНІЦІЇ І СУТНІСТЬ ЯВИЩА
Стаття присвячена проблематиці стильових визначень архітек-
тури України доби козаччини і Гетьманщини другої половини XVII–
XVIII ст., у т. ч. й у регіоні Сіверщини. Прийняті в сучасному архі-
тектурознавстві стильові визначення бароко й українське бароко не
передають специфіки й неповторності цього архітектурного стилю
як оригінального українського явища. З цим пов’язані запропоновані
різними дослідниками альтернативні стильові визначення – україн-
ське відродження, ренесансно-бароковий синтез, національний стиль
тощо. Проте тепер у фаховій літературі, в науці, освіті й культу-
рі прижився й поширився термін «українське бароко» та похідні від
нього (бароко козацьке, мазепинське). З огляду на таку ситуацію, в
статті опрацьовано основні ознаки, характерні риси досліджуваної
стилістики, її взаємозв’язки з загальноєвропейським стилем бароко,
хронологічні етапи розвитку з урахуванням соціальної обумовлено-
сті. Запропоновано узгодження термінологічних дефініцій із сутні-
стю цього складного й багатогранного явища.
Ключові слова: архітектурний стиль, бароко, українське бароко,
козацьке бароко, мазепинське бароко, ренесансно-бароковий синтез.
«Чи було у Глухові “українське бароко”? – запитував ав-
тор цієї статті у 2009 р. і давав категоричну відповідь: – Ні,
не було». Понад те, відсутність його в Глухові спонукала до
роздумів про неправомірність самого терміну, як такого [1,
с. 98, 100]. Проте після цього термін чомусь не зник, а на-
впаки – за 12 років ще більше поширився і став загаль-
новживаним. Сперечатися з цим марно: кожен науковець
знає, що про терміни не сперечаються, а домовляються. І
нерідко стається так, що домовляється не обмежене коло
фахівців вузької наукової сфери, а широкий загал культур-
ного громадянства, як це спостерігаємо тоді, коли йдеться
про речі, засадничі для української культури й національ-
ної свідомості. Тож «українське бароко» як базовий термін
не тільки здобув беззаперечний статус, а й отримав розви-
ток: тепер його доповнили загальновизнані похідні термі-
ни «козацьке бароко» й «мазепинське бароко».
Авторові цієї статті довелося протягом 2020 р. розбира-
тися в сутності складного стилістичного явища і відповід-
них термінологічних дефініціях, працюючи над статтями
про архітектуру до Великої української енциклопедії (далі
– ВУЕ) [2]. Це наукове і практичне завдання виявилося не
тільки важливим, а й непростим, оскільки універсаль-
на енциклопедія має подати об’єктивну інформацію про
явища, а не особисту авторську позицію того чи іншого
дослідника. Оскільки у ВУЕ присутні гасла (тобто термі-
ни й відповідні їм статті): відродження, ренесанс, бароко,
українське бароко, козацьке бароко, мазепинське баро-
ко, то слід було їх чітко розмежувати, дати кожному ви-
значення і описати як феномени історії архітектури. При
цьому не можна забувати про те, що усі ці явища й дефі-
ніції між собою пов’язані, тож їх належить ще й узгодити.
Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано
розв’язання даної проблеми, показав велику різнома-
нітність підходів різних науковців протягом ХІХ–ХХІ ст.
при наявності згоди щодо деяких засадничих речей. Те-
пер уже ніхто не заперечує, що унаслідок Хмельниччини
та створення української держави (Гетьманщини) у дру-
гій половині XVII ст. на Наддніпрянщині й Лівобережжі
(Сіверщині), а згодом і на Слобожанщині сформувалася
неповторна національна архітектурна стилістика, син-
хронна загальноєвропейському стилю бароко, але за ха-
рактером відмінна від нього. Г. Павлуцький на початку
ХХ ст. першим запропонував її визначення як «україн-
ське бароко», в чому головну роль зіграло хронологічне
зіставлення розвитку архітектури в Україні й у Централь-
ній Європі. Згодом Г. Павлуцький визнав, що, хоча в Укра-
їні стиль виник i розвинувся залежно від форм західного
бароко, проте при їх засвоєнні українська архітектура роз-
вивала автохтонні типи споруд і власні оригінальні ком-
позиції [3]. Тоді ж багато фахівців заперечили концепцію
«українського бароко», вбачаючи в ній спробу накинути
українцям уявлення про вторинність і несамостійність
РОЗДІЛ І. ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВО ТА ПАМ’ЯТКООХОРОННА СПРАВА
Рис. 1. Бароко українське. Миколаївська церква у с. Городищі
Чернігівської області. Наукова реконструкція первісного
вигляду і рисунок В.В. Вечерського
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
8
їхньої національної архітектури XVII–XVIIІ ст. Дискусія,
розпочата тоді, не завершена дотепер. Одні (М. Мака-
ренко [4], В. Модзалевський, П. Савицький [5, с. 119, 123])
вважали цей стиль в архітектурі українським відроджен-
ням; інші (Г. Павлуцький [3], І. Грабар [6], Д. Антонович [7,
с. 248], В. Січинський [8, с. 115], Г. Логвин [9, с. 51]) – укра-
їнським бароко; треті (Я. Тарас [10, с. 210–212]) – бароко
козацьким; інші (М. Шумицький [11], М. Цапенко [12]) –
українським національним стилем; зрештою (В. Вечер-
ський) – ренесансно-бароковим синтезом в умовах хро-
нологічної ретардації [13, с. 111–112]. Ф. Ернст у 1919 р.
виділив хронологічний етап, який він назвав мазепин-
ським бароко [14]. Тепер найпоширенішим є визначен-
ня «українське бароко».
Невирішеною раніше частиною загальної проблеми є
кореляція між зазначеними вище термінологічними дефі-
ніціями, а також з’ясування, наскільки адекватно ці дефі-
ніції позначають сутність стилістичних явищ в архітектурі
України XVII–XVIIІ ст. Навіть побіжний огляд літератури
показує, що кореляція досить умовна. Простіше кажучи:
термін не відповідає суті явища. З точки зору всесвітньої
історії архітектури в цьому немає нічого дивного чи уні-
кального. Адже багато назв великих світових стилів є не-
логічними і навіть абсурдними: так, романський стиль має
дуже мало спільного з Римом; ґотика не має ніякого від-
ношення до племені ґотів; модерн уже понад 100 років
не є сучасним, і модернізм – також. Тож у цій сфері шу-
кати відповідності законам формальної логіки – марна
страва. Склалося так, як склалося, і тепер у цьому абсур-
ді треба знайти якесь раціональне зерно.
З огляду на це, метою статті є виявлення основних оз-
нак, характерних рис досліджуваної стилістики, її взає-
мозв’язків із загальноєвропейським стилем бароко, хро-
нологічних етапів розвитку з урахуванням соціальної
обумовленості. Наслідком цього дослідження має стати
узгодження термінологічних дефініцій з сутністю тако-
го складного й багатогранного явища як українська ар-
хітектура XVII–XVIIІ ст.
Насамперед зазначимо, що загальноєвропейський стиль
бароко виник у Римі наприкінці доби пізнього Відроджен-
ня в останній третині XVI ст. у творчості архітекторів Мі-
келанджело Буонаротті, Дж. Б. да Віньйола та К. Мадерна
як розвиток наявних в архітектурі ренесансу тенденцій
до більшої пластичності й пишності архітектурних форм
репрезентативних споруд. Цей стиль був панівним у Єв-
ропі до середини XVIIІ ст.
Стиль, який називають українським бароко, почав фор-
муватися значно пізніше, у 1650-х рр. на базі освоєння
архітектурної спадщини Київської Русі, збагаченої над-
баннями литовсько-польської доби та європейського ре-
несансу. Тут виділяються дві панівні тенденції.
1) Перенесення до монументальної мурованої архітек-
тури композицій з традиційної давньої монументальної
дерев’яної архітектури. Це багатодільні (переважно три-
дільні й хрещаті) структури верхових церков із заломами,
з висотним розкриттям внутрішнього простору (рис. 1, 2).
2) Відродження композицій монументальної мурованої
архітектури Київської Русі (тринавові хрестовокупольні
одно- триапсидні, однобанні й багатобанні церкви) (рис. 3).
Для архітектурно-пластичних вирішень будівель і спо-
руд українського бароко характерні: переважання об’ємних
композицій над фронтально-площинними; центричність
та ієрархічність композиції; поєднання мальовничості си-
луетів і об’ємів з регулярністю розпланувальної побудови,
що забезпечує логічність архітектурної форми і ясність її
візуального сприйняття; тектоніка на основі неканоніч-
но (декоративно і символічно) трактованого ордера архі-
тектурного; вживання однакових пластичних засобів для
будівель і споруд усіх функціональних типів (сакральних,
громадських, житлових, виробничих): кількість застосо-
ваної пластики залежала тільки від ступеня репрезента-
тивності будівлі чи споруди.
Більшість архітектурних витворів українського баро-
ко мають симетричну композицію. У церковних спорудах
кожне приміщення завдяки залому увінчується високою
ступінчастою вежею, внутрішній простір якої має верти-
кальну спрямованість – до небес. Тут принцип висотного
розкриття повністю відкритого внутрішнього простору є
Рис. 2. Бароко козацьке. Покровська церква у Ромнах.
Літографія з рисунку О. Сластіона 1910-х рр.
ISSN 2218-4805
9
основоположним. Наслідком його неухильного
застосування є цілковита відповідність вну-
трішнього простору і зовнішньої архітектур-
ної форми. Тому храми, як правило, не мають
головних і другорядних фасадів, а зроблені так,
як скульптор творить статую, розраховуючи,
що її оглядатимуть зусібіч (рис. 2).
У монументальних мурованих спорудах
застосовувався архітектурний ордер, який
у XVII–XVIIІ ст. був універсальною міжна-
родною мовою архітектури. Він приваблю-
вав українських архітекторів декоративни-
ми й образно-символічними можливостями.
З 1730-х рр. для декорування фасадів широ-
ко застосовується орнаментальне штукатур-
не ліплення рослинного характеру.
Українське бароко має 4 етапи розвитку.
На перший етап 1650-х – 1680-х рр. при-
падає формування стилістики з переважан-
ням автохтонних архітектурних композицій,
дещо архаїчними формами і строгою текто-
нічністю архітектурної пластики з мінімаль-
ним застосуванням декору.
Для другого етапу 1680-х – 1710-х рр. ха-
рактерне поступове проникнення рис баро-
ко класичного напряму у творах архітекторів
Й.-Б. Зауера, Й. Старцева. Це етап найповні-
шого розвитку стилю, за яким закріпилося
найменування мазепинського бароко. Ба-
роковий характер цієї стилістики полягає
не в запозиченні з Заходу готових компо-
зицій чи ордерного декору, а в динамічно-
сті висотних композицій, базованих на ав-
тохтонних засадах.
Третій етап 1720-х – 1750-х рр. знаменує
перехід від строгих форм до декоративності,
розвиток стилю у бік більшої мальовничості й вибагливо-
сті, домінування барокової пластики, до чого спричини-
лася творчість архітекторів Й.-Г. Шеделя, І. Мічуріна та ін.
На четвертому етапі, починаючи з середини і до кінця
XVIIІ ст., завдяки творам І. Григоровича-Барського та ін-
ших архітекторів, нівелюється явище хронологічної ре-
тардації (запізнення) стилістики української монумен-
тальної архітектури стосовно центральноєвропейської
і вона набуває виразних стилістичних рис пізнього ба-
роко. При тому на заході яскравіше виявлені загально-
європейські аспекти стилю, а на сході – автохтонні риси.
У межах українського бароко останнім часом виділяють
так зване козацьке бароко. Цей термін часто вживають як
синонімічний, але у вужчому значенні: тільки стосовно
архітектурних фундацій козацтва й представників його
старшини. Таке означення архітектурної стилістики вка-
зує на її соціальну обумовленість, бо козацтво внаслідок
переможної революції (Хмельниччини) у серед. XVII ст.
перетворилося на наймогутнішу суспільну силу, яка ви-
борола незалежність, здобула політичну гегемонію, ста-
ла державотворчим ферментом, головним захисником
українського православ’я і спричинилася до безпреце-
дентного розквіту культури і мистецтва, включно з архі-
тектурою. Оскільки козацтво стало носієм нового худож-
нього смаку, то новаторська стилістика виявилася тісно
пов’язаною з козацтвом як замовником архітектури, пе-
редусім – сакральної. Світогляд як творців, так і спожи-
вачів архітектури оновився. Людям вільним, належним
до лицарського стану, нікому непідлеглим, що враз за-
панували в багатому й квітучому краї, необхідна була
нова архітектурна естетика, базована, проте, на націо-
нальних просторових архетипах. Їм подобалися будівлі
високі, піднесені, вільно розташовані в довкіллі й гарно
декоровані (рис. 2). Тому в архітектурних образах церков
другої половини XVII–XVIIІ ст. Наддніпрянщини, Сівер-
щини та Слобожанщини втілюються почуття тріумфу, ра-
дості, свободи, що підтверджують тогочасні іноземні спо-
стерігачі, зокрема архідиякон Павло (Алеппський), який
Рис. 3. Бароко мазепинське. Троїцький собор Троїцько-Іллінського
монастиря у Чернігові. Фото В.В. Вечерського
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
10
описав цю стилістику як вияв свободи і радості: «Пере-
буваючи перед тим у неволі й рабстві, тепер козаки жи-
вуть у радощах, веселощах та на волі; спорудили собор-
ні церкви, створили благоліпні ікони, чесні і божественні
іконостаси й корогви. Як ми зауважили, церкви одна від
іншої величніші, кращі, вишуканіші, вищі й більші; іко-
ностаси, різьби та ікони одні від одних гарніші й доско-
наліші, навіть сільські церкви одна від другої краща» [15].
У цьому контексті мазепинське бароко розуміється як
стильовий етап українського бароко (і козацького бароко),
синхронний правлінню гетьмана І. Мазепи (1687–1709) і
безпосередньо пов’язаний з його організаційно-фінан-
совою підтримкою. Розквіт архітектури мазепинського
бароко засвідчує як значний розвиток економіки в Геть-
манщині, так і загальнонаціональну пріоритетність ар-
хітектури (рис. 4).
Висновки і перспективи подальших досліджень у да-
ному напрямі зводяться до рекомендації чіт-
ко розмежовувати відповідні термінологічні
дефініції, що мають максимально відповіда-
ти сутності того явища, яке вони окреслюють.
Виходячи з цього бароко слід розуміти як па-
нівний загальноєвропейський архітектурний
стиль в останні третині XVI – першій полови-
ні XVIIІ ст.; українське бароко – загальне й
досить умовне найменування архітектурної
стилістики в Україні другої половини XVIІ–
XVIІІ ст.; стилістичне визначення козацьке
бароко вказує на соціальну базу розквіту цієї
стилістики; мазепинське бароко є хроноло-
гічним етапом найінтенсивнішого розвитку
цієї стилістики. Дотримання таких стильових
означень, закріплених у відповідних статтях
ВУЕ, дозволить уникнути плутанини й непо-
розумінь як у наукових працях, так і в науко-
во-популярних публікаціях.
ДЖЕРЕЛА
1. Вечерський В. Чи було в Глухові «українське
бароко»? Сіверщина в історії України: Збірник науко-
вих праць. Вип. 2 (Матеріали Восьмої науково-прак-
тичної конференції). Київ-Глухів, 2009. С. 96–101.
2. Вечерський В. Представлення архітектури в
універсальній енциклопедії. Енциклопедичні проекти
– чинники національного поступу : монографія / За ред.
д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна науко-
ва установа «Енциклопедичне видавництво», 2020.
С. 169–180.
3. Павлуцький Г. Дерев’яні та муровані храми Укра-
їни. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. 214 с.
4. Макаренко Н. Памятники украинского искус-
ства XVIII века. Отдельный оттиск из журнала «Зодчий»
за 1908 г. Санкт-Петербург, 1908. 9 с.
5. Модзалевский В., Савицкий П. Очерки искус-
ства Старой Украины. Чернигов. Чернігівська старови-
на: збірник праць, присвячений 1300-лiттю Чернiго-
ва. Чернігів : Сіверянська думка, 1992. С. 101–142.
6. Грабар І. Архітектурні взаємозв’язки України з
Росією. Пам’ятки України. 1995. № 1. С. 82–92.
7. Українська культура: Лекції за редакцією Дми-
тра Антоновича. Київ : Либідь, 1993. 592 с.; іл.
8. Січинський В. Історія українського мисте-
цтва: Архітектура. Нью-Йорк : Наукове товариство
ім. Шевченка в Америці, 1956. Т. І. 180 с.
9. Логвин Г. Стильові особливості архітектури
й монументально-декоративного мистецтва українського ба-
роко. Архітектурна спадщина України. Вип. 4. Київ : Українознав-
ство, 1997. С. 51–59.
10. Тарас Я. Українська сакральна дерев’яна архітектура: слов-
ник-довідник. Львів : ІН НАНУ, 2006. 584 с.
11. Шумицький М. Український архiтектурний стиль. Київ,
1914. 60 с.
12. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–
XVIII веков. Москва : Стройиздат, 1967. 233 с.
13. Вечерський В. До питання про нацiональний стиль в
архiтектурi України XVII–XVIII ст. Архiтектурна спадщина України.
Вип. 1. Київ : Українознавство, 1994. С. 102–113.
14. Ернст Ф. Українське мистецтво XVII–XVIII віків. Київ,
1919. 32 с.
15. Цит за виданням: Степовик Д. Дві Церкви – одна культура.
Патріярхат. Нью-Йорк, 1991. № 2 (242).
Vechersky V.V. Baroque Ukrainian, Cossack and Mazepin: termino-
logical defi nitions and the essence of the phenomenon
The article is devoted to the problems of stylistic defi nitions of the
architecture of Ukraine of the Cossack and Hetmanate period of the
2nd half of the XVII-XVIII centuries, including in the Siver region. The
stylistic defi nitions of baroque and Ukrainian baroque accepted in modern
architectural studies do not convey the specifi city and uniqueness of this
architectural style as an original Ukrainian phenomenon. Related to this
Рис. 4. Бароко мазепинське. Фасад Покровської церкви
у с. Дігтярівці Чернігівської області
ISSN 2218-4805
11
are alternative stylistic defi nitions proposed by various researchers – the
Ukrainian Renaissance, Renaissance-Baroque synthesis, national style, etc.
However, now in the professional literature, science, education and culture
the term «Ukrainian baroque» and its derivatives (Cossack baroque, Mazepa
baroque) have taken root and spread. The aim of the article is to identify
the main features, characteristics of the studied style, its relationship with
the European style of the Baroque, the chronological stages of development,
taking into account social conditioning. The result of this study should be
the harmonization of terminological defi nitions with the essence of this
complex and multifaceted phenomenon. The conclusions and prospects
for further research in this area are reduced to the recommendation to
clearly distinguish the relevant terminological defi nitions, which should
best correspond to the essence of the phenomenon they outline. Based on
this, the Baroque should be understood as the dominant pan-European
architectural style in the last third of the XVI – 1st half of the XVIII
century; Ukrainian Baroque is a general and rather conventional name
of architectural stylistics in Ukraine of the second half of the 17th-18th
centuries; the stylistic defi nition of the Cossack Baroque indicates the social
basis of the fl ourishing of this style; Mazepa Baroque is a chronological
stage in the most intensive development of this style. Adherence to such
stylistic defi nitions, enshrined in the relevant articles of the Great Ukrainian
Encyclopedia, will avoid confusion and misunderstandings both in scientifi c
works and in popular science publications.
Key words: architectural style, baroque, Ukrainian baroque, Cossack
baroque, Mazepa baroque, renaissance-baroque synthesis.
REFERENCES
1. Vechersky, V. (2009). Chy bulo v Hlukhovi «ukrainske baroko»?
[Was there a “Ukrainian Baroque” in Hlukhiv?]. Sivershchyna v istorii
Ukrainy: Zbirnyk naukovykh prats (Materialy Vosmoi naukovo-praktychnoi
konferentsii), 2, pp. 96–101. Кyiv- Hlukhiv. [in Ukrainian].
2. Vechersky, V. (2020). Predstavlennia arkhitektury v universalnii
entsyklopedii [Representation of architecture in a universal
encyclopedia]. In A. M. Kyrydon (Ed.), Entsyklopedychni proekty – chynnyky
natsionalnoho postupu (pp. 169–180). Кyiv: Derzhavna naukova ustanova
«Entsyklopedychne vydavnytstvo». [in Ukrainian].
3. Pavlutskyi, H. (2017). Dereviani ta murovani khramy Ukrainy
[Wooden and brick temples of Ukraine]. Kharkiv: Vydavets Oleksandr
Savchuk. [in Ukrainian].
4. Makarenko, N. (1908). Pamyatniki ukrainskogo iskusstva XVIII
veka [Monuments of Ukrainian art of the 18th century]. Otdelnyiy ottisk
iz zhurnala «Zodchiy». [in Russian].
5. Modzalevskiy, V., Savitskiy, P. (1992). Ocherki iskusstva Staroy
Ukrainyi. Chernigov. [Essays on the art of Old Ukraine. Chernigov].
Chernihivska starovyna: zbirnyk prats, prysviachenyi 1300-littiu Chernihova.
(pp. 101–142). Chernihiv: Siverianska dumka. [in Russian].
6. Hrabar, I. (1995). Arkhitekturni vzaiemozviazky Ukrainy z
Rosiieiu [Architectural relations of Ukraine with Russia]. Pamiatky
Ukrainy, 1, pp. 82–92. [in Ukrainian].
7. Antonovych, D. (Ed.). (1993). Ukrainska kultura: Lektsii [Ukrainian
culture: Lectures]. Кyiv: Lybid. [in Ukrainian].
8. Sichynskyi, V. (1956). Istoriia ukrainskoho mystetstva: Arkhitektura
[History of Ukrainian art: Architecture]. (Vol. 1). New-York: Naukove
tovarystvo im. Shevchenka v Amerytsi. [in Ukrainian].
9. Lohvyn, H. (1997). Stylovi osoblyvosti arkhitektury y
monumentalno-dekoratyvnoho mystetstva ukrainskoho baroko
[Stylistic features of architecture and monumental and decorative
art of the Ukrainian baroque]. Arkhitekturna spadshchyna Ukrainy, (4),
pp. 51–59. Кyiv: Ukrainoznavstvo. [in Ukrainian].
10. Taras, Ya. (2006). Ukrainska sakralna dereviana arkhitektura: slovnyk-
dovidnyk [Ukrainian sacred wooden architecture: a dictionary-reference book].
Lviv: IN NANU. [in Ukrainian].
11. Shumytskyi, M. (1914). Ukrainskyi arkhitekturnyi styl [Ukrainian
architectural style]. Кyiv. [in Ukrainian].
12. Tsapenko, M. (1967). Arhitektura Levoberezhnoy Ukrainyi XVII–XVIII
vekov [Architecture of the Left Bank Ukraine of the 17th–18th centuries]. Moskva:
Stroyizdat. [in Russian].
13. Vechersky, V. (1994). Do pytannia pro natsionalnyi styl v
arkhitekturi Ukrainy XVII–XVIII st. [On the question of national style in
the architecture of Ukraine XVII–XVIII centuries]. Arkhitekturna spadshchyna
Ukrainy, (1), pp. 102–113. Кyiv: Ukrainoznavstvo. [in Ukrainian].
14. Ernst, F. (1919). Ukrainske mystetstvo XVII–XVIII vikiv. [Ukrainian art
of the XVII–XVIII centuries]. Kyiv. [in Ukrainian].
15. Stepovyk, D. (1991). Dvi Tserkvy – odna kultura [Two Churches
are one culture]. Patriiarkhat (2), New-York. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 01.02.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.
УДК 930.85–047.37(477.51–21Ост)
Е.Ю. Градун
Л.В. Томілович
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ
СПАДЩИНИ м. ОСТЕР
ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Стаття присвячена дослідженню історико-культурної спад-
щини м. Остер Чернігівської області. Визначено основні проблеми
та перспективи для подальшого дослідження і збереження об’єк-
тів культурної спадщини, традиційного характеру середовища іс-
торичного населеного місця.
Ключові слова: об’єкти культурної спадщини, історичне населе-
не місце, традиційне середовище, м. Остер.
Остер – місто районного значення Козелецького ра-
йону Чернігівської області, центр Остерської міської те-
риторіальної громади, розташоване на лівому березі річ-
ки Десна при впаданні в неї р. Остер. Кількість населення
станом на 2016 р. складала 6180 осіб.
На даний час історична минувшина та культурна спад-
щина міста залишаються недостатньо дослідженими.
Найбільш ґрунтовні праці, присвячені окремим періо-
дам розвитку Остра або найбільш визначним об’єктам
культурної спадщини (перш за усе т. з. Юр’євій божни-
ці), з’явилися у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. [1; 12; 15; 16;
19; 21; 23]. За останнє тридцятиріччя важливим історіо-
графічним доробком можна вважати статті А. Козакова,
П. Гребіня, О. Потапова, побудовані на матеріалах архео-
логічних досліджень 1980-х рр. на території «Городця Ос-
терського» – давньоруського городища, розташованого
у південно-західній частині сучасної території міста [8;
9]. Вони суттєво розширили уявлення про етапи розвит-
ку міста у давньоруську добу, особливості фортифікації,
розміри дитинця та посаду, матеріальну культуру їх на-
селення. На жаль, дослідження проводились у той період,
коли археологічні матеріали більш пізні, ніж давньорусь-
кі, фактично ігнорувались. А при відсутності (або недо-
статній інформативності) писемних та картографічних
джерел [24; 6; 7; 20] питання щодо існування поселення
на місці колишнього давньоруського городища в ордин-
ську, литовську та польську добу так і залишається нез’я-
сованим, породжує чимало гіпотез, жодна з яких не є до-
статньо обґрунтованою. До історіографічного доробку з
історії Остра останніх десятиліть також можна віднести:
статті Я. Верменич, Д. Вортмана, В. Панашенка в «Енци-
клопедії історії України» [4; 17]; кілька праць О. Бонда-
ря, присвячених зведенню замкових і міських укріплень
в Острі в литовську та польську добу [2; 3]; узагальнюю-
че видання, що охоплює усі періоди з історії міста, краєз-
навчого характеру авторства А. Пенського та П. Лавренчу-
ка [18] та збірник статей, присвячених річниці Остерського
краєзнавчого музею, в яких висвітлена широка пробле-
матика з історії міста та краю [13].
Найбільш суттєвими з нерозв’язаних проблем в історії
Остра залишаються питання, пов’язані з добою пізнього
j
|