Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.)
У статті йдеться про започаткування (відновлення) міського судочинства згідно з королівськими привілеями від 1611 та 1625 рр. у ранньомодерний час на прикладах українських міст – волинського Ковеля та сіверянського Ніжина у першій чверті XVII ст. Якщо для першого урбаністичного осередку привілей...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181298 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) / А.Ш. Крішан // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 116-119. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181298 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Крішан, А.Ш. 2021-11-09T18:31:16Z 2021-11-09T18:31:16Z 2021 Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) / А.Ш. Крішан // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 116-119. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181298 21(АШК)«11–25» У статті йдеться про започаткування (відновлення) міського судочинства згідно з королівськими привілеями від 1611 та 1625 рр. у ранньомодерний час на прикладах українських міст – волинського Ковеля та сіверянського Ніжина у першій чверті XVII ст. Якщо для першого урбаністичного осередку привілей Сигізмунда ІІІ лише відновив давню самоврядну традицію, то громада другого – уперше в історії здобула можливість утворювати власні судові інституції. З використанням доступної джерельної бази була зроблена спроба виокремлення тотожних та відмінних рис формування і діяльності самоврядних структур у Ковелі та Ніжині на початку XVII ст. У матеріалах здійснено стислий виклад основних принципів судової автономії, яку отримували міщани в межах надання привілею на Магдебурзьке право. Також була здійснена спроба опису соціального портрета керівників міських самоврядних інституцій. За допомогою свідчень з джерел ми змогли реконструювати структуру і механізм діяльності арбітражного ланцюга між міським та замковим судовими колегіями. Було визначено, за урядування яких саме очільників ці урбаністичні осередки змогли отримати відповідні привілеї на Магдебурзьке право і що саме це давало місцевим громадам у юридичному аспекті. Окрему увагу приділено характеристиці теоретичних засад функціонування міського самоврядування у вказаних містах на основі опублікованих джерел з огляду на фрагментарність досліджень «магдебургій» українських міст у першій половині XVII ст. в цілому. The article deals with the initiation (restoration) of urban justice in accordance with the royal privileges of 1611 and 1625 in early modern times on the examples of Ukrainian cities - Volyn Kovel and Northern Nizhyn in the first quarter of the 17th century. If it was the old self-governing tradition restoration for the first urban center the privilege of Sygyzmund III, the community of the second one gained the opportunity to form their own judicial institutions for the first time in history. Using an available source base, an attempt was made to identify identical and distinctive features of the formation and operation of self-governing structures in Kovel and Nizhyn in the early 17th century. The materials summarize the basic principles of judicial autonomy received by the burghers in the framework of granting the privilege of Magdeburg law. An attempt was also made to describe the social portrait of the heads of city selfgovernment institutions. With the help of evidence from sources, we were able to reconstruct the structure and mechanism of the arbitration chain between the city and the castle courts. It was determined under the leadership of which leaders these urban centers were able to obtain the appropriate privileges under the Magdeburg law and what exactly that gave local communities in legal terms. Particular attention is paid to the characteristics of the theoretical foundations of the functioning of urban self-government in these cities on the basis of published sources given the fragmentary research of «Magdeburg» system in Ukrainian cities in the first half of the 17th century in general. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) Theoretical principles of self-government on examples Volyn Kovel and Northern Nizhyn (according to the royal privileges of 1611 and 1625) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) |
| spellingShingle |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) Крішан, А.Ш. Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| title_short |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) |
| title_full |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) |
| title_fullStr |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) |
| title_sort |
теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського ковеля і сіверянського ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) |
| author |
Крішан, А.Ш. |
| author_facet |
Крішан, А.Ш. |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Theoretical principles of self-government on examples Volyn Kovel and Northern Nizhyn (according to the royal privileges of 1611 and 1625) |
| description |
У статті йдеться про започаткування (відновлення) міського
судочинства згідно з королівськими привілеями від 1611 та 1625 рр.
у ранньомодерний час на прикладах українських міст – волинського Ковеля та сіверянського Ніжина у першій чверті XVII ст. Якщо
для першого урбаністичного осередку привілей Сигізмунда ІІІ лише
відновив давню самоврядну традицію, то громада другого – уперше в історії здобула можливість утворювати власні судові інституції. З використанням доступної джерельної бази була зроблена
спроба виокремлення тотожних та відмінних рис формування і
діяльності самоврядних структур у Ковелі та Ніжині на початку
XVII ст. У матеріалах здійснено стислий виклад основних принципів судової автономії, яку отримували міщани в межах надання привілею на Магдебурзьке право. Також була здійснена спроба
опису соціального портрета керівників міських самоврядних інституцій. За допомогою свідчень з джерел ми змогли реконструювати
структуру і механізм діяльності арбітражного ланцюга між міським та замковим судовими колегіями. Було визначено, за урядування яких саме очільників ці урбаністичні осередки змогли отримати відповідні привілеї на Магдебурзьке право і що саме це давало
місцевим громадам у юридичному аспекті. Окрему увагу приділено характеристиці теоретичних засад функціонування міського
самоврядування у вказаних містах на основі опублікованих джерел з огляду на фрагментарність досліджень «магдебургій» українських міст у першій половині XVII ст. в цілому.
The article deals with the initiation (restoration) of urban justice in
accordance with the royal privileges of 1611 and 1625 in early modern times on
the examples of Ukrainian cities - Volyn Kovel and Northern Nizhyn in the first
quarter of the 17th century. If it was the old self-governing tradition restoration
for the first urban center the privilege of Sygyzmund III, the community of the
second one gained the opportunity to form their own judicial institutions for
the first time in history. Using an available source base, an attempt was made
to identify identical and distinctive features of the formation and operation of
self-governing structures in Kovel and Nizhyn in the early 17th century. The
materials summarize the basic principles of judicial autonomy received by
the burghers in the framework of granting the privilege of Magdeburg law. An
attempt was also made to describe the social portrait of the heads of city selfgovernment
institutions. With the help of evidence from sources, we were able
to reconstruct the structure and mechanism of the arbitration chain between
the city and the castle courts. It was determined under the leadership of which
leaders these urban centers were able to obtain the appropriate privileges under
the Magdeburg law and what exactly that gave local communities in legal terms.
Particular attention is paid to the characteristics of the theoretical foundations
of the functioning of urban self-government in these cities on the basis of
published sources given the fragmentary research of «Magdeburg» system in
Ukrainian cities in the first half of the 17th century in general.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181298 |
| citation_txt |
Теоретичні засади самоврядування на прикладах волинського Ковеля і сіверянського Ніжина (за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.) / А.Ш. Крішан // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2021. — Вип. 14. — С. 116-119. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kríšanaš teoretičnízasadisamovrâduvannânaprikladahvolinsʹkogokovelâísíverânsʹkogonížinazakorolívsʹkimiprivíleâmi1611ta1625rr AT kríšanaš theoreticalprinciplesofselfgovernmentonexamplesvolynkovelandnorthernnizhynaccordingtotheroyalprivilegesof1611and1625 |
| first_indexed |
2025-11-25T04:56:39Z |
| last_indexed |
2025-11-25T04:56:39Z |
| _version_ |
1850507351915757568 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
116
УДК 21(АШК)«11–25»
А.Ш. Крішан
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ САМОВРЯДУВАННЯ
НА ПРИКЛАДАХ ВОЛИНСЬКОГО КОВЕЛЯ
І СІВЕРЯНСЬКОГО НІЖИНА
(ЗА КОРОЛІВСЬКИМИ ПРИВІЛЕЯМИ
1611 ТА 1625 рр.)
У статті йдеться про започаткування (відновлення) міського
судочинства згідно з королівськими привілеями від 1611 та 1625 рр.
у ранньомодерний час на прикладах українських міст – волинсько-
го Ковеля та сіверянського Ніжина у першій чверті XVII ст. Якщо
для першого урбаністичного осередку привілей Сигізмунда ІІІ лише
відновив давню самоврядну традицію, то громада другого – упер-
ше в історії здобула можливість утворювати власні судові інсти-
туції. З використанням доступної джерельної бази була зроблена
спроба виокремлення тотожних та відмінних рис формування і
діяльності самоврядних структур у Ковелі та Ніжині на початку
XVII ст. У матеріалах здійснено стислий виклад основних прин-
ципів судової автономії, яку отримували міщани в межах надан-
ня привілею на Магдебурзьке право. Також була здійснена спроба
опису соціального портрета керівників міських самоврядних інсти-
туцій. За допомогою свідчень з джерел ми змогли реконструювати
структуру і механізм діяльності арбітражного ланцюга між місь-
ким та замковим судовими колегіями. Було визначено, за урядуван-
ня яких саме очільників ці урбаністичні осередки змогли отрима-
ти відповідні привілеї на Магдебурзьке право і що саме це давало
місцевим громадам у юридичному аспекті. Окрему увагу приділе-
но характеристиці теоретичних засад функціонування міського
самоврядування у вказаних містах на основі опублікованих дже-
рел з огляду на фрагментарність досліджень «магдебургій» укра-
їнських міст у першій половині XVII ст. в цілому.
Ключові слова: урбаністичний осередок, міське самовряду-
вання, Ковель, Ніжин, Магдебурзьке право, рада, лава, війт, бур-
містр, привілей.
Магдебурзьке право – одна з найвідоміших систем
міського самоврядування, що виникла у Центральній
Європі на межі ХІ та ХІІ ст. і передбачала цілу низку
свобод, які отримувала міська громада від свого влас-
ника в обмін на матеріальну підтримку. Найважливі-
шими її пунктами були:
- можливість запровадження міського самовряду-
вання при наявності виборних адміністрації та суду;
- право міської громади на володіння землею у місті;
- вигідні умови для діяльності ремісників і купців;
- звільнення від сплати мит на користь володаря і
право проводити ярмарки [10, c. 315–328].
Загальноміський суд (тобто той, який вершив право-
суддя у тій частині міста, яка згідно із нормами місько-
го права перебувала під юрисдикцією міщанської гро-
мади) у західноєвропейських урбаністичних осередках
відбувався за обов’язковою участю 12 присяжних уряд-
ників-«шефенів» (радників), 2 суддів і представників
міської ради – своєрідного міського «міні парламен-
ту». Щодо того, хто міг бути обраним або призначеним
громадою до членів міського суду, то тут ситуація кар-
динально відрізнялася залежно від особливостей того
чи іншого міста чи регіону.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА ДОБА ТА ГЕТЬМАНЩИНА
Уся влада у місті з магдебурзьким статусом належа-
ла магістрату – органу міського самоврядування, що
складався з двох колегій – ради і лави. До складу пер-
шої входили «радці» (або «райці», нім. Ratman) під ке-
рівництвом бурмістра, а до другої – лавники (або «при-
сяглі», нім. Schefen), очолювані війтом [11, s. 182–183].
Незважаючи на те, що згідно із Магдебурзькими стату-
тами кількість членів магістрату мала становити 12 осіб
(за кількістю Божих апостолів) [5, c. 116], в українських
містах цього правила могли і не дотримуватися.
Згідно з дієвим законодавством Речі Посполитої і
Магдебурзьким статутом, лава [11, s. 74], як колегіаль-
ний судовий орган при війті, мала бути відокремлена
від міського уряду, однак на практиці зв’язок між нею
та радою був прямий: лава підпорядковувалася остан-
ній. Достатньо поширеним явищем в українських само-
врядних містах Речі Посполитої було обрання до лави
представників цехів, точніше керівників цих реміс-
ничих об’єднань – цехмістрів. У переважній більшості
українських міст їхня каденція тривала рік, однак, на-
приклад, у Львові (як і в Магдебурзі) лавників обирали
довічно [6, c. 114–115]. До компетенції лавничої коле-
гії входив розгляд кримінальних справ: убивств, роз-
боїв, пограбувань, крадіжок і т. п. Лавники допомагали
війту готувати тексти вироків, допитувати обвинуваче-
них, постраждалих та свідків, були присутні при вико-
нанні вироку [4, c. 163].
Цікавим також є факт наявності у системі війтів-
сько-лавничого судового органу уряду лентвійта
(«лантвійта»), що був заступником війта, коли останній
з тих чи інших причин не міг бути присутнім у ратуші
(приміщення, в якому розташовувався магістрат) під
час ведення судових розслідувань. Найчастіше функції
лентвійтів виконували старші лавники, тобто найбільш
шановані громадою члени міського уряду [5, c. 113].
Міські ради у Польській Короні з’явилися майже ві-
дразу після впровадження тут Магдебурзької системи,
і саме на них міщани покладали найбільші надії сто-
совно захисту своїх прав та свобод перед замковою ад-
міністрацією. На відміну від лави, рада формувалася
здебільшого самою громадою (за погодженням з влас-
ником міста або його намісником) і при виникненні
конфліктів з дідичем або представниками інших міст
репрезентувала всю «річ посполиту міську». Поступово
до компетенції ради увійшли такі функції, як розгляд
цивільних справ міщан (нагляд за процесами успадку-
вання майна, дотриманням правил торгівлі, сплатою
податків), обрахунок міських прибутків і видатків, а
також розслідування дрібних злочинів. Ось як описує
обов’язки міської ради польський юрист Б. Гроїцький:
«…принаймні раз на тиждень або завжди в разі необ-
ISSN 2218-4805
117
хідності збиратися в ратуші, щоб радитися про добро
громади й запобігати шкодам, залагоджувати розпоря-
дження радців та їхні ухвали, карати, оскільки через те
велика дорожнеча буває. Крім цього, рада має нагляда-
ти за пекарями, різниками і шинкарями, запобігаючи
ошуканством у мірах і вагах під час продажу їжі, напо-
їв та товарів. Рада також має запобігати сваркам у місті,
боронити від кривд сиріт та вдів і викорінювати шкід-
ливі і небезпечні забави… Кожного року рада має зві-
тувати про всі міські прибутки перед старшими і най-
значнішими людьми з громади» [5, c. 115].
Склад ради кількісно був не завжди однаковим і
усталеним. У першу чергу, кількість радців залежала
напряму від величини самого міста і обсягу тих соціально-
економічних повноважень, які мала у ньому рада.
З-поміж себе радці самі обирали бурмістра [11, s. 16],
старшого над ними і керівника їхньої колегії. Зазвичай,
бурмістри керували радою по черзі протягом кварталу
(трьох місяців), однак були і винятки. Так, у вже згада-
ному Кракові кожен райця виконував функції бурмістра
протягом тижня. Вибори до ради де-юре мали відбува-
тися щороку, і як відзначає вже згаданий нами дослід-
ник А. Заяць, ця важлива подія у житті міста відбувала-
ся «у найближчий понеділок по новому літі» [7, c. 148].
Як і війти, радники та обраний ними бурмістр повин-
ні були складати присягу королеві Речі Посполитої та
місту, у якому вони проживали [5, c. 118].
На території Речі Посполитої Магдебурзька систе-
ма хоч і була підтримана центральною владою, але ба-
гато у чому залежала від волі землевласників, дідичів
міст, що здебільшого були незацікавлені в наданні мі-
стам самоврядного статусу.
У нашій статті ми зробимо спробу виокремити і стис-
ло охарактеризувати теоретичні засади, на яких мало
б будуватися самоврядування таких різних за геогра-
фічним та історичним аспектами міст, як волинський
Ковель і сіверянський Ніжин. Перше місто у 1611 р. от-
римало королівський привілей про відновлення само-
врядного статусу, а друге – у 1625 р. своє перше право
на «магдебургію».
Саме задля економічного зростання урбаністичних
центрів наданих їм регіонів королівські старости мог-
ли навіть прохати короля про надання / відновлення
самоврядних прав місцевим міщанським громадам.
Так сталося наприкінці осені 1611 р., коли тодішній
ковельський можновладець Щасний Криський (коро-
лівський підканцлер) отримав від Сигізмунда ІІІ при-
вілей на «повернення» Ковелю права на «магдебургію»
на «вічні часи» [1, c. 112].
Згідно із цим документом від 28 листопада 1611 р. за
сприяння (та під контролем) старостинської влади (в осо-
бі самого старости або ж його намісника – підстарости)
ковельські міщани мали право обирати 8 нових членів
до магістрату щорічно після Нового року «у найближчий
до літа понеділок». Половина з них ставала радцями, а
інша – формувала лавничу колегію. З-поміж радців оби-
рався квартальний бурмістр, який керував радою один
місяць, після чого мав передати свій уряд «старшому з
радців». Згідно з новоусталеною процедурою староста
особисто (вірогідно, що цю справу зазвичай полагоджу-
вав на місці підстароста) обирав серед «міщан з цеху, по-
рядного та знавця права», який отримував уряд лентвій-
та. Останньому і підкорялися міські лавники.
Якісно новим явищем в історії міського самовряду-
вання у Ковелі після 1611 р. стало оновлення структу-
ри апеляційних судових інстанцій. Так, відтепер міща-
ни, незадоволені декретом (вироком) лавничої колегії,
могли звернутися до ковельської ради, для якої, від-
повідно, вищим арбітром міг стати власне старостин-
ський (замковий) суд [1, c. 113–114].
До складу міського уряду мали входити представни-
ки лише християнської «національної громади» – поля-
ки та русини, які постійно проживали у місті.
Місцеві судові колегії, незважаючи на недотримання
на практиці загальноприйнятних норм Магдебурзького
права, мали досить широкий спектр повноважень і ви-
рішували усі невідкладні справи, з якими до них звер-
талися ковельські міщани.
Рід Криських залишив помітний слід в історії місько-
го самоврядування не лише волинського Ковеля, але ур-
баністичного центру з абсолютно іншого регіону Укра-
їни – сіверянського Ніжина. Так, родич (швагро) вже
згаданого нами Щасного Криського Флоріан Олешко
(до слова, колишній ковельський війт) у травні 1617 р.
з нагоди укладення сприятливого для Речі Посполи-
тої Деулінського перемир’я отримав нове угіддя – го-
родище Ніжин [3, c. 603]. На нашу думку, саме королів-
ський секретар і став першим ніжинським старостою
з часу неофіційного приєднання Чернігово-Сіверщи-
ни до складу Речі Посполитої. Деякі сучасні дослідники
дають пальму першості іншому коронному шляхтичу –
Щасному Вишлю [8, c. 70], але, згідно з дослідженнями
відомого науковця Петра Кулаковського, останній на
той час посідав уряд капітана Новгорода-Сіверсько-
го (1619–1628 рр.), а з 1625 р. – і Ніжинського замків [9,
c. 400]. У тому ж 1625 р. шляхтич Вишль отримав у «до-
животне тримання» міське війтівство [2, c. 177] у якості
«жовнірського хлібу», а, отже, не міг бути володільцем
Ніжина, яким, як ми знаємо з джерел, з 1617 р. «дожи-
вотно» був саме волинський шляхтич – родич Криських.
До кінця земної стежки Флоріана залишалося близь-
ко 6 років, і можемо зробити обережне припущення,
що цей період колишній королівський дипломат про-
вів саме у Ніжині, який всього за неповне десятиліт-
тя зміг розвинути з городища до настільки потужно-
го урбаністичного центру, що вже 26 березня 1625 р.
Сигізмунд ІІІ Ваза надає міській громаді привілей на
Магдебурзьке право [2, с. 177]. Вочевидь, що тодішній
дідич Ніжина Флоріан Олешко певним чином спричи-
нився до цього рішення короля, бо вже мав успішний
Сіверщина в історії України, випуск 14, 2021
118
досвід становлення (або відновлення) самоврядного
статусу у королівських містах на прикладі волинсько-
го Ковеля (у 1611 р.), де він з 1603 р. і до самої смерті
де-юре («доживотно») залишався війтом, тобто очіль-
ником місцевого судочинства згідно з Магдебурзькою
системою міського права.
Закономірним видається той факт, що обидві міські
спільноти – і волинського Ковеля, і сіверянського Ні-
жина – за королівськими привілеями 1611 та 1625 рр.
де-юре звільнялися від юрисдикції будь-якого магната,
окрім короля, і отримували власний лавничо-радець-
кий суд [1, с. 112; 2, с. 178].
Згідно із привілеєм 1625 р. міщанська громада Ніжина
не отримала таких широких прав і свобод, як її ковель-
ська «колега» у 1611 р., бо король Сигізмунд ІІІ (та його
наступники) залишав за собою право призначати місь-
ким війтом своїх довірених слуг. Так, першим ніжин-
ським війтом став уже згаданий вище капітан місцево-
го замку Щасний Вишль. Як і в Ковелі, до самоврядних
судових інституцій сіверянського міста могли коопту-
ватися лише християни «римські або руські» (тобто ка-
толики або уніати). Такою ж самою в обох українських
містах залишалася і система арбітражного судочинства:
лава – рада – старостинський (королівський) суд [2, c. 179].
Згідно з аналізом відповідного документа, членам
ніжинського самоврядування більше пощастило у вирі-
шенні «земельного питання» щодо забезпечення місь-
ких урядників. Відповідно до «магдебурзького» приві-
лею новопризначене війтівство отримувало «на вічні
часи» 20 волок, радники – 12 волок, а міські писарі – 4
волоки. Усі ці земельні пожалування мали належати
«не особам, а міським урядам» [2, с. 180], тобто члени
ніжинського магістрату посідали вказані волоки лише
на період виконання ними самоврядних функцій без
права передачі у спадок.
Опрацьовані джерела та історіографія дали змогу
вивчити процес теоретичного функціонування право-
вих засад системи самоврядування у вказаних україн-
ських містах Речі Посполитої у першій чверті XVII ст.
На розвиток системи органів міського самовряду-
вання в обох урбаністичних осередках значно впли-
вала сама громада, яка не завжди потребувала чітко-
го дотримання принципів та норм «німецького» права.
Відтак правила коригувалися самими міщанами або ж
представниками старостинських урядів.
До складу органів міського самоврядування у коро-
лівських Ковелі та Ніжині згідно з привілеями 1611 і
1625 рр. мали входити представники лише християн-
ської громади – «католицької» і «руської». До судових
структур у волинському та сіверянському урбаністич-
них центрах здебільшого входили заможні міщани (що
було радше закономірністю, аніж винятком), часто це
були саме цехмістри місцевих ремісничих об’єднань.
Наявність у містах Речі Посполитої давніх традицій
самоврядування сприяла поступовому соціальному ви-
вищенню представників заможних верств населення, які
і формували елітний (керівний) прошарок міської гро-
мади. У той же час, її пряма залежність від замкового
уряду у питаннях управління і оподаткування залиша-
ється однією з тотожних рис обох досліджуваних міст.
Відомо, що сам склад ковельського та ніжинського місь-
ких урядів обирався за безпосередньої і дуже активної
участі замкових намісників, які, з одного боку, висту-
пали гарантами соціально-економічних прав і свобод
міщан, а з іншого, постійно контролювали функціону-
вання міських органів самоврядування, що красномов-
но свідчить про обмежену правову автономію цих ін-
ституцій на практиці.
ДЖЕРЕЛА
1. Архив ЮЗР. Киев, 1869. Ч. 5, т. 1. 675 с.
2. Літопісна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків уза-
галі / О.І. Рігельман. Київ : Либідь, 1994. 767 с.
3. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної
канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Бра-
цлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / упор. Г. Боряк,
Г. Вайс та ін. Київ, 2002. 984 с.
4. Білостоцький С. Посадові особи війтівсько-лавничого суду
та їх процесуальний статус в XVI–XVIII ст. Львів: місто-суспіль-
ство-культура. Львів, 1999. Т. 3. С. 158–166.
5. Білоус Н. Київ наприкінці XV – у першій половині XVII сто-
ліття. Міська влада і самоврядування. Київ, 2008. 358 с.
6. Владимирский-Буданов М.Ф. Німецьке право в Польщі
та Литві. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV–
XVIII вв. Львів, 1903. Ч. 1. 176 с.
7. Заяць А.Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI – пер-
шій половині XVII ст. Львів, 2003. 205 с.
8. Кудрявцева А., Романюк І. Адміністративно-територіаль-
ний устрій Ніжинщини у складі Речі Посполитої (перша поло-
вина XVII ст.). Ніжинська старовина. Вип. 8. Ніжин, 2009. С. 69–72.
9. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі По-
сполитої (1618–1648). Київ, 2006. 496 с.
10. Сванидзе А.А. Стокгольм: рождение столицы. Город в средне-
вековой цивилизации Западной Европы. Москва, 2000. Т. 4. С. 315–328.
11. Góralski Zbigniew. Encyklopedia urzędów i godności w daw-
nej Polsce. Warszawa, 2000. 191 s.
Krishan A.Sh. Theoretical principles of self-government on exam-
ples Volyn Kovel and Northern Nizhyn (according to the royal privi-
leges of 1611 and 1625)
The article deals with the initiation (restoration) of urban justice in
accordance with the royal privileges of 1611 and 1625 in early modern times on
the examples of Ukrainian cities - Volyn Kovel and Northern Nizhyn in the first
quarter of the 17th century. If it was the old self-governing tradition restoration
for the first urban center the privilege of Sygyzmund III, the community of the
second one gained the opportunity to form their own judicial institutions for
the first time in history. Using an available source base, an attempt was made
to identify identical and distinctive features of the formation and operation of
self-governing structures in Kovel and Nizhyn in the early 17th century. The
materials summarize the basic principles of judicial autonomy received by
the burghers in the framework of granting the privilege of Magdeburg law. An
attempt was also made to describe the social portrait of the heads of city self-
government institutions. With the help of evidence from sources, we were able
to reconstruct the structure and mechanism of the arbitration chain between
the city and the castle courts. It was determined under the leadership of which
leaders these urban centers were able to obtain the appropriate privileges under
the Magdeburg law and what exactly that gave local communities in legal terms.
Particular attention is paid to the characteristics of the theoretical foundations
of the functioning of urban self-government in these cities on the basis of
published sources given the fragmentary research of «Magdeburg» system in
Ukrainian cities in the first half of the 17th century in general.
Key words: urban center, city government, Kovel, Nizhyn, Magdeburg law,
council, lava, woyt, mayor, privilege.
REFERENCES
1. Archive YuZR. Kyiv, 1869. Ch. 5, t. 1. 675 s.
2. Rihelman, O.I. (1994). Litopysna opovid pro Malu Rossiiu ta ii narod
i kozakiv uzahali [Chronicle of Little Russia and its people and the Cossacks
in general]. Kyiv : Lybid. [in Ukrainian].
3. Boriak, H., Vais, H. (Comps.) (2002). Ruska (Volynska) metryka. Re-
hesty dokumentiv Koronnoi kantseliarii dlia ukrainskyh zemel (Volynske, Ky-
ISSN 2218-4805
119
j
маґдебурзьке право. Полкові міста – Чернігів, Ніжин,
Стародуб – одержали свої перші привілеї ще від польського
короля Сигізмунда ІІІ й зберігали магістратське правління
включно до набуття чинності «Городового положения» від
21 квітня 1785 р., перебуваючи у складі Російської імперії.
Відтоді замість магістратів створювалися міські думи, які
перейняли на себе майже усі їхні функції. Сотенні міста
Стародубського полку, такі як Мглин, Погар, Почеп, також
долучилися до самоврядних традицій.
Історія маґдебургій стародубської Сіверщини наразі не
була предметом самостійного дослідження. Узагальнюючі
праці, присвячені соціально-економічній історії міст
Лівобережної України середини ХVІІ–ХVІІІ ст., побічно
висвітлюють проблему магістратського правління в
сотенних містечках Чернігово-Сіверщини [17; 18]. Відомий
чернігівський дослідник І. Ситий присвятив одну зі своїх
розвідок історії міста Почепа, закцентувавши увагу на
ХVІІІ ст., коли населення міста відчайдушно захищало
свої права [14, c. 16–26]. Серед сучасних напрацювань
варто згадати дисертаційне дослідження російського
дослідника С.М. Бірюкова, присвячене соціально-
економічному розвитку міст Стародубщини у ХVІІІ ст.,
а також його окрему розвідку з даної проблематики [2;
3]. Автор, аналізуючи загальні тенденції соціально-
економічного життя регіону, демографічні зміни,
засвідчує наявність міжурядових, станових проблем
у містах. Увага науковця сконцентрована на чотирьох
містах стародубської Сіверщини – Стародубі, Мглині,
Погарі та Почепі. Проблема магістратського правління в
містах Чернігово-Сіверщини неодноразово порушувалася
автором даної розвідки в контексті вивчення земельної
власності маґдебургій цього регіону, а також чисельності
міщанської спільноти магістратських міст [5; 6].
Подальша актуалізація урбаністичних студій зумовлює
заглиблення у вивчення структурних та функціональних
особливостей органів міського самоврядування, що діяли
на основі маґдебурзького права. Метою даної розвідки є
спроба проаналізувати чинність маґдебурзьких грамот та
універсалів, що забезпечували правове поле діяльності
магістратських установ у сотенних центрах Чернігово-
Сіверщини (Мглині, Погарі, Почепі), а також проблеми
співіснування станових за своєю природою міщанської
та козацької управ.
Поширення маґдебурзького права теренами Чернігово-
Сіверщини розпочалося в 20-х рр. ХVІІ ст. унаслідок
включення даного регіону до Речі Посполитої (Деулінська
угода 1618 р.). Услід за Стародубом, Черніговом та Ніжином
польський король Сигізмунд ІІІ 26 березня 1626 р. дарував
привілей на маґдебурзьке право прикордонному місту
Смоленського воєводства Мглину [10, с. 60–66]. Надаючи
подібні привілеї, польський уряд усвідомлював важливість
економічного зростання порубіжних міст, обумовлюючи
їхнє оборонне значення. Відтак, на погарських міщан
покладався обов’язок ремонту валів, острогів, вони були
зобов’язані мати напоготові спорядження для оборони
ivske, Bratslavske, Chernihivske voievodstva) 1569–1673 [Russian (Volyn) met-
ric. Reges of documents of the Crown Chancellery for Ukrainian lands (Volyn,
Kyiv, Bratslav, Chernihiv voivodeships) 1569–1673]. Kyiv. [in Ukrainian].
4. Bilostotskyi, S. (1999). Posadovi osoby viitivsko-lavnychoho
sudu ta ikh protsesualnyi status v XVI–XVIII st. [Offi cials of the Vii-
tov-Lavny court and their procedural status in the XVI-XVIII centu-
ries]. Lviv: misto-suspilstvo-kultura. V. 3, pp. 158–166. Lviv. [in Ukrainian].
5. Bilous, N. (2008). Kyiv naprykintsi XV – u pershii polovyni XVII stolittia.
Miska vlada i samovriaduvannia [Kyiv at the end of the 15th - in the first half of
the 17th century. City government and self-government.]. Kyiv. [in Ukrainian].
6. Vladymyrskyi-Budanov, M.F. (1903). Nimetske pravo v Polsh-
chi ta Lytvi. Rozvidky pro mista i mishchanstvo na Ukraini-Rusi v XV–XVIII v.
[German law in Poland and Lithuania. Exploration of cities and bourgeoisie in
Ukraine-Rus in the XV-XVIII centuries.] Lviv. [in Ukrainian].
7. Zaiats, A.Ye. (2003). Urbanizatsiinyi proces na Volyni v XVI – per-
shii polovyni XVII st. [Urbanization process in Volhynia in the XVI - first half
of the XVII century]. Lviv. [in Ukrainian].
8. Kudriavtseva, A., Romaniuk, I. Administratyvno-terytorial-
nyi ustri Nizhynshchyny u skladi Rechi Pospolytoi (persha polo-
vyna XVII st.) [Administrative-territorial structure of the Nizhyn
region as a part of the Rzeczpospolita (fi rst half of the 17th centu-
ry).]. Nizhynska starovyna, issue 8, pp. 69-72. Nizhyn. [in Ukrainian].
9. Kulakovskyi, P. (2006). Chernihovo-Sivershchyna u skladi Rechi Po-
spolytoi (1618–1648) [Chernihiv-Sivershchyna as a part of the Commonwealth
(1618–1648)]. Kyiv. [in Ukrainian].
10. Svanidze, A.A. (2000). Stokgolm: rozhdeniye stolitsy [Stock-
holm: the birth of a capital]. Gorod v srednevekovoi tsivilizatsii Zapadnoi
Evropy. V. 4, pp. 315–328. Moskwa. [in Russian].
11. Góralski Zbigniew. Encyklopedia urzędów i godności w daw-
nej Polsce. Warszawa, 2000. 191 s. [in Polish].
Стаття надійшла до редакції 09.03.2021 р.
Рекомендована до друку 28.04.2021 р.
УДК 94:352.07(477.51)«16/17»
Г.С. Доманова
МАГІСТРАТСЬКЕ ПРАВЛІННЯ В СОТЕННИХ
МІСТЕЧКАХ ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНИ
(НА ПРИКЛАДІ МІСТ
СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКУ)
У статті розглядаються питання щодо запровадження магі-
стратського правління в сотенних центрах Чернігово-Сіверщини
на прикладі міст Стародубщини (Мглин, Погар та Почеп), з’ясова-
на їхня подальша доля і непрості взаємини із козацьким урядом. По-
ява маґдебургій у містах забезпечувалася королівськими привілеями,
царськими грамотами, гетьманськими універсалами, які давали доз-
віл на міське самоврядування. Відтак, проаналізовано королівський
привілей на маґдебурзьке право 1626 р., який одержав Мглин, цар-
ські грамоти 1665–1666 рр., які гарантували існування маґдебургій
у Почепі, Погарі й Мглині. З’ясовано, що міщанські громади були за-
цікавлені у збереженні своїх прав, утім спроби врегулювати стосун-
ки з козацькою спільнотою виявилися недостатньо ефективними. У
другій половині ХVІІІ ст. Почеп і Мглин втратили статус повіто-
вих міст, а заразом і право на міське самоврядування, перейшовши
у володіння гетьмана К. Розумовського.
Ключові слова: Чернігово-Сіверщина, маґдебурзьке право, ма-
гістратське правління, міщанська громада, царські грамоти, По-
гар, Почеп, Мглин.
Упродовж другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст. незначна
кількість міст Чернігово-Сіверщини мали самоврядний
статус, який забезпечувався царськими грамотами на
|