Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище
Метою статті є обґрунтування недоречності спроби окремих сучасних
 науковців спростувати тези, які були сформульовані та загальноприйняті в минулі часи стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізичної статури його господаря. Методологічно робота здійснена на основі істо...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181519 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище / О.О. Васюта // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 4-17. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860016903341211648 |
|---|---|
| author | Васюта, О.О. |
| author_facet | Васюта, О.О. |
| citation_txt | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище / О.О. Васюта // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 4-17. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Метою статті є обґрунтування недоречності спроби окремих сучасних
науковців спростувати тези, які були сформульовані та загальноприйняті в минулі часи стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізичної статури його господаря. Методологічно робота здійснена на основі історико-антропологічного підходу. Науковою новизною дослідження є розширення
доказової бази за рахунок тих джерел, які залишались поза увагою як опонентів,
так і попередніх однодумців автора, що дозволило по-новому підійти до розв’язання поставлених питань. Висновки. Серед поховальних пам’яток дохристиянської Русі вже давно була виділена їх особлива категорія, представлена великими курганами дружинної культури. До неї також належить і чернігівський курган Гульбище. У 1872 р. його археологічно дослідив Д. Я. Самоквасов. З’ясовано,
що це поховання було здійснене за обрядом тілоспалення, а датується воно першою половиною – серединою Х ст. Серед великої колекції виявлених тут знахідок на окрему увагу заслуговує меч. На жаль, до моменту музеєфікації він дійшов не в первісному стані, але обміри артефакту були здійснені ще до його вилучення із поховання. За показником своєї довжини він і на сьогодні посідає перше місце серед тогочасних мечів, знайдених на території Русі. Розміри цього
меча дозволили науковцям у середині ХХ ст. сформулювати тезу про непересічну фізичну статуру його господаря. Довгий період ці положення не викликали заперечень, але останнім часом окремими дослідниками вони були розкритиковані.
Їхня доказова база головним чином побудована на недовірі до інформації автора
розкопок про розміри розглядуваного меча та зарахуванні його не до пішої, а кінної зброї. На переконання автора статті, перший із цих аргументів чітко спростовується уважним прочитанням нотаток Д. Я. Самоквасова, а другий – не
узгоджується із конструктивними особливостями руків’я меча з кургану Гульбище. Присутність же там решток коня свідчить не про фахові військові навички небіжчика, а відображає один з елементів тогочасного поховального обряду. Про появу ж самої професійної кінноти на Русі, як виявляється, можемо
говорити починаючи не раніше середини ХІ ст. Отже, раніше прийняті тези
стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізичної статури його господаря й сьогодні не втрачають свого наукового значення.
The purpose of the article is to substantiate the inappropriateness of some
modern scientists’ attempt to refute the theses that were formulated and generally
accepted in the past regarding the sword found in the Chernihiv mound Gulbyshche
and the physical stature of its owner. Methodologically, the article is based on a
historical and anthropological approach. The scientific novelty of the research is the
expansion of the evidence base at the expense of those sources that remained out of the
attention of both opponents and previous like-minded authors, which allowed a new
approach to solving the questions. Conclusions. Among the funerary monuments of
pre-Christian Rus their special category has long been distinguished, represented by
large mounds of a squad culture. Its monuments also includes the Chernihiv mound
Gulbyshche. In 1872 it was archaeologically investigated by D. Ya. Samokvasov.
Thus, it turned out that this burial was performed according to the rite of cremation
and dates from the first half-middle of the tenth century. Among the large collection of
discovered finds, the sword deserves special attention. Unfortunately, it did not reach
the moment of museification in its original condition, but the measurements of the
artifact were made before its removal from the burial. In terms of its length, it still
ranks first among the swords of that time found in Russia. Such size of this sword
allowed scientists in the middle of the twentieth century to formulate a thesis about the
extraordinary physique of its owner. For a long time, these provisions were not
disputed, but recently they have been criticized by some scholars. Their evidence base
is mainly based on distrust of the information of the author of the excavations about
the size of the sword in question and its inclusion not in the infantry but in horse
weapons. According to the author of the article, the first of these arguments is refuted
by a careful reading of notes by D. Ya. Samokvasov, and the second – does not agree
with the design features of the hilt of the sword from the mound Gulbyshche. The
presence of the remains of the horse there does not indicate the professional military
skills of the deceased but reflects one of the elements of then funeral rite. And the
emergence of the most professional cavalry in Rus, as it turns out, we can said not
earlier than the middle of the eleventh century. Thus, the previously accepted theses
about the sword discovered in the Chernihiv mound Gulbyshche and the physique of
its owner still do not lose their scientific significance.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:45:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2021. № 1
4
У ГЛИБ ВІКІВ
УДК 94 (477.51)«11»
Олег Васюта
•
ЩЕ РАЗ ДО ПИТАННЯ ПРО ОДИН ЦІКАВИЙ АРТЕФАКТ
З ЧЕРНІГІВСЬКОГО КУРГАНУ ГУЛЬБИЩЕ
DOI: 10.5281/zenodo.4650178
© В. Васюта, 2021. CC BY 4.0
Метою статті є обґрунтування недоречності спроби окремих сучасних
науковців спростувати тези, які були сформульовані та загальноприйняті в ми-
нулі часи стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізич-
ної статури його господаря. Методологічно робота здійснена на основі істори-
ко-антропологічного підходу. Науковою новизною дослідження є розширення
доказової бази за рахунок тих джерел, які залишались поза увагою як опонентів,
так і попередніх однодумців автора, що дозволило по-новому підійти до розв’я-
зання поставлених питань. Висновки. Серед поховальних пам’яток дохристиян-
ської Русі вже давно була виділена їх особлива категорія, представлена велики-
ми курганами дружинної культури. До неї також належить і чернігівський кур-
ган Гульбище. У 1872 р. його археологічно дослідив Д. Я. Самоквасов. З’ясовано,
що це поховання було здійснене за обрядом тілоспалення, а датується воно пер-
шою половиною – серединою Х ст. Серед великої колекції виявлених тут знахі-
док на окрему увагу заслуговує меч. На жаль, до моменту музеєфікації він дій-
шов не в первісному стані, але обміри артефакту були здійснені ще до його ви-
лучення із поховання. За показником своєї довжини він і на сьогодні посідає пер-
ше місце серед тогочасних мечів, знайдених на території Русі. Розміри цього
меча дозволили науковцям у середині ХХ ст. сформулювати тезу про непересіч-
ну фізичну статуру його господаря. Довгий період ці положення не викликали за-
перечень, але останнім часом окремими дослідниками вони були розкритиковані.
Їхня доказова база головним чином побудована на недовірі до інформації автора
розкопок про розміри розглядуваного меча та зарахуванні його не до пішої, а кін-
ної зброї. На переконання автора статті, перший із цих аргументів чітко спро-
стовується уважним прочитанням нотаток Д. Я. Самоквасова, а другий – не
узгоджується із конструктивними особливостями руків’я меча з кургану Гуль-
бище. Присутність же там решток коня свідчить не про фахові військові на-
вички небіжчика, а відображає один з елементів тогочасного поховального об-
ряду. Про появу ж самої професійної кінноти на Русі, як виявляється, можемо
говорити починаючи не раніше середини ХІ ст. Отже, раніше прийняті тези
стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізичної стату-
ри його господаря й сьогодні не втрачають свого наукового значення.
Ключові слова: курган Гульбище, поховання, обряд, артефакт, меч, зброя,
фізична статура.
Серед поховальних пам’яток дохристиянської Русі дослідниками вже давно
була виділена їх особлива категорія, репрезентована великими курганами так
Siverian chronicle. 2021. № 1
5
званої дружинної культури, зокрема присутніми і в Чернігові1. До таких черні-
гівських пам’яток належить і курган Гульбище, розташований на одній із Болди-
них гір у межах сучасного міста. Під цією назвою поховальний насип увійшов до
наукового обігу через те, що на момент його археологічного дослідження місце-
вість, де розташований курган, чернігівцями іменувалося саме як «Гульбище»2.
Зазначена поховальна пам’ятка входить до складу так званої Троїцької кур-
ганної групи, серед якої вона має найбільші розміри. До археологічних дослід-
жень висота кургану Гульбище становила 8,5 м, а його довжина по колу в основі
дорівнювала близько 95 м. Сам цей насип також оперізував рів (ширина – 5,7 м,
глибина – 2,85 м) із трьома перетинками3. Розкопки цієї пам’ятки були проведені
в 1872 р. Д. Я. Самоквасовим.
Археологічні дослідження засвідчили, що виявлене в кургані Гульбище по-
ховання за своїм обрядом класифікується як тілоспалення на місці. Спочатку на
піщаній підсипці висотою 1,5 м була здійснена кремація, над якою надалі спору-
дили первинний насип та розмістили на ньому окремі речі з вогнища. А потім
уже остаточно сформували й весь курган4.
У процесі розкопок була виявлена численна колекція знахідок. До її складу
ввійшли: різного роду господарські предмети (залізні дужки й обручі відер і діжок,
цвяхи, кресало, ніж, точильний камінь); дві бронзові посудини (одна містила бара-
нячі кістки і вовну та шкаралупу курячих яєць); зброя та військові обладунки (меч,
вістря спису, дві сокири, вістря стріли, шолом, кольчуга, залишки щита); кінська
збруя (вудила, стремена); уламки кістяного гребінця; ґудзики (золотий, срібні, кіс-
тяні); поясна гарнітура (бронзові пряжки та срібні з позолотою бляшки); фрагмен-
ти кістяних виробів з візерунками; п’ятдесят масивних візерунчастих срібних бля-
шок (частина з позолотою); жіночі прикраси (бубонці та намистини різного скла-
ду); арабська монета кінця IX ст.5
Як випливає зі складу колекції, курган Гульбище є парним похованням чоло-
віка та жінки, а його великі розміри та речовий матеріал указують на не рядовий
статус господаря цього захоронення. Здійснення останнього дослідники датують у
рамках Х ст., але більш вузько по-різному: початок – перша половина, середина і
середина – друга половина цього століття6. Північні паралелі в обряді поховання й
походження окремих речей із кургану Гульбище також дозволяють вбачати в його
господарі в етнічному плані вихідця зі Скандинавії7.
Колекція знахідок із кургану Гульбище цікава повністю, але в її складі та-
кож присутня й одна безперечно унікальна річ, а саме – виявлений у цьому похо-
ванні меч. На жаль, до моменту музеєфікації він дійшов фрагментарно, але
скласти уявлення про первинні параметри цього меча дозволяє опис розкопок
кургану Гульбище, здійснений Д. Я. Самоквасовим. Зокрема, стосовно цієї зна-
хідки відзначено: «На глибині шостого аршину від верхівки кургану, в центрі на-
1 Булкін В. О. Великі кургани Чернігова і Гньоздова. Друга Чернігівська обласна наукова конферен-
ція з історичного краєзнавства. Чернігів–Ніжин, 1988. Вип. ІІ. С. 14–15.
2 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. Москва: Синодальная тип-я,
1916. С. 36.
3 Там само.
4 Там само. С. 36–40; Андрощук Ф. О. Нормани і слов’яни у Подесенні (моделі культурної взаємодії
доби раннього середньовіччя). Київ, 1999. С. 80; Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. Материалы и
исследования по археологии СССР. Москва–Ленинград: Изд-во АН СССР, 1949. № 11. Т. 1. С. 33.
5 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 36–50.
6 Андрощук Ф. О. Нормани і слов’яни у Подесенні… С. 82; Зоценко В. М. Скандинавські артефакти
Південно-Західної Русі. Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII–X ст. Київ: КОРВІН
ПРЕСС, 2004. С. 99; Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 37; Каинов С. Ю. Еще раз о датировке
гнездовского кургана с мечем из раскопок М. Ф. Кусцинского (К вопросу о нижней дате Гнездов-
ского могильника). Археологический сборник. Гнездово: 125 лет исследования памятника. Труды
Государственного Исторического музея. Москва, 2001. Вып. 124. С. 57.
7 Андрощук Ф. О. Нормани і слов’яни у Подесенні… С. 82, 84; Андрощук Ф. А., Зоценко В. Н.
Скандинавские древности Южной Руси. Paris, 2012. С. 284–286; Петрухин В. Я. Большие курганы
Руси и Северной Европы. К проблеме этнокультурных связей в раннесредневековый период. Исто-
рическая археология: Традиции и перспективы. Москва: Памятники исторической мысли,
1998. С. 365–366.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
6
сипу, була відкрита окислена та обвуглена металева маса, у розмірах 1½ арш.
довжини і близько аршина ширини..., яку складали:
Залізний шолом, більший за шоломи з Чорної могили, складений з однієї
шапкоподібної залізної бляхи, з тупим шишаком зверху та мідною бляхою спе-
реду, форми напівкола, дією вогню і залізним окисом з’єднаний своєю основою з
масою окисленої залізної кольчуги.
Залізний двобічно гострий меч [підкреслення – О. В.], близько семи чвертей
довжини, з масивною хрестовидною ручкою завдовшки в три вершки довжини,
прикрашеною срібною насічкою, трьома рядами каміння та срібною філігран-
ню… Меч лежав біля основи шолома на окисленій масі кольчуги, і його форма
та розміри після очистки від верхнього шару іржі виразно були видимі; але при
знятті верхня половина клинка розломилась на частини, а нижня виявилася на-
стільки зотлілою, що розкололася на дрібні друзки»8.
Отже, як випливає із нотаток Д. Я. Самоквасова, загальна довжина меча, ви-
явленого в кургані Гульбище, у перерахунку на сучасні одиниці вимірювання
складала близько 124,46 см (1 чверть – 17,78 см), а довжина його руків’я – біля
13,34 см (1 вершок – 4,445 см). Б. О. Рибаков, працюючи пізніше зі збереженою
частиною цього меча, також указав, що в нього руків’я разом із перехрестям
дійсно дорівнює 13 см (саме руків’я – 10 см), а з додачею навершя – 21 см9. Ви-
ходячи з цих даних, визначаємо й довжину незбереженого клинка цього меча –
це близько 103,46 см.
За класифікацією А. М. Кірпічнікова, меч із кургану Гульбище належить до
типу Е10. Характерною рисою таких мечів є поєднання в їхніх руків’ях масивно-
го біконічного в перетині перехрестя із двоскладовим тридільним навершям,
прикрашених особливим візерунком у вигляді крапчастих коловидних чи оваль-
них заглиблень11. У деяких екземплярах у них також укладений мідний чи сріб-
ний дріт12. Згідно з розвідками Г. С. Лебедєва, мечі типу Е належать до III типо-
логічної групи, у якій представлені форми мечів, що побутували в середовищі
професійних дружинників13.
Це визначення Г. С. Лебедєв зробив, зважаючи на життєві реалії Скандина-
вії, де мечі типу Е представлені доволі широко. Стосовно датування таких знахі-
док на території Північної Європи довгий період панувала думка Я. Петерсена,
який усі, окрім одного зразка Х ст., виявлені в Норвегії мечі цього типу відніс до
першої половини IX ст. Відповідно вважали, що для більш пізнього часу цей тип
мечів є рідкістю14. Однак, як засвідчують останні дослідження, теза Я. Петерсена
потребує перегляду. Так, серед виявлених, наприклад, у Швеції мечів типу Е су-
часні дослідники до IХ ст. відносять тільки поодинокі знахідки, а переважну
більшість останніх датують саме Х ст.15 До цього ж століття належать і подібні
мечі, знайдені на території Русі, яких у науці відомо тринадцять екземплярів16.
З огляду на особливості декоративного оформлення руків’їв мечів типу Е,
дослідники запропонували декілька класифікацій цієї зброї17. Найбільш деталізо-
ваною серед них науковцями визнана класифікація С. Ю. Каінова. Згідно з нею,
меч із кургану Гульбище належить до варіанту E-2. Особливістю мечів цього різ-
8 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 36–37.
9 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 35.
10 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Археология СССР. Свод археологических источников.
Е1–36. Москва–Ленинград: Наука, 1966. Вып. І. С. 30.
11 Зоценко В. М. Скандинавські артефакти Південно-Західної Русі. С. 100; Андрощук Ф. А. Мечи
викингов. Київ: Простір, 2013. С. 49.
12 Андрощук Ф. А. Мечи викингов. С. 49–50; Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. I.
С. 30.
13 Лебедев Г. С. Этюд о мечах викингов. Археологическая типология / Сост. Л. С. Клейн. Ленинград:
Ленинградское научно-исследовательское археологическое объединение, 1991. С 299.
14 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. С. 31.
15 Андрощук Ф. А. Мечи викингов. С. 51.
16 Каинов С. Ю. Еще раз о датировке гнездовского кургана… С. 56.
17 Зоценко В. М. Скандинавські артефакти Південно-Західної Русі. С. 100.
Siverian chronicle. 2021. № 1
7
новиду є те, що деталі їхніх руків’їв прикрашають коловидні заглиблення (діа-
метр – 3–5 мм), розташовані в 3–5 рядів у шаховому порядку. Також у середині
них присутній металевий дріт (у меча з кургану Гульбище він мідний)18. Із тери-
торії Русі походять усього три мечі варіанту Е-2, причому, як зазначає С. Ю. Каі-
нов, за її межами подібні знахідки невідомі19. Щоправда, згідно повідомлень ін-
ших дослідників, декілька екземплярів мечів варіанту Е-2 також були виявлені й
у Швеції20. Однак на загальному тлі це не змінює того враження, що подібні мечі
являють собою рідкісну групу.
Отже, меч із кургану Гульбище можна вважати особливим уже тільки з ог-
ляду на цю останню тезу. Однак справжня його унікальність усе ж таки полягає
в іншому, а саме – в розмірах цього меча. Першим серед науковців, хто звернув
на це увагу, очевидно, був Б. О. Рибаков, який зазначив, що розглядуваний арте-
факт із кургану Гульбище є найбільшим серед мечів Русі21. Пізніше цю тезу під-
твердив і А. М. Кірпічніков22. Однак уже в наш час окремими дослідниками були
висловлені сумніви щодо цього твердження.
Справа полягає в тому, що звичайна довжина мечів ІХ–ХІ ст., зокрема й тієї
групи, до якої належить розглядуваний артефакт із кургану Гульбище, дорівнює
близько 1 м23. Щоправда, серед тогочасних мечів присутні й більші екземпляри,
але їхня довжина від цього показника різниться несуттєво. Так, наприклад, дов-
жина одного з мечів із кургану Чорна могила складає 102 см24. Однак меч із кур-
гану Гульбище до таких екземплярів віднести не можемо, оскільки його довжина
перевищує звичайну аж на 24,46 см. Фактично зазначена різниця в меча з курга-
ну Гульбище утворюється за рахунок довжини його клинка, а останній, як уже
було вказано, до моменту музеєфікації не зберігся в своїх первинних формах.
Отже, саме цей факт і став підґрунтям для перегляду раніше визнаної тези про
ексклюзивність розмірів розглядуваного чернігівського меча.
Останнім часом така точка зору була висловлена О. М. Ярошенком. На її
користь дослідник навів декілька аргументів. По-перше, на думку історика, ви-
кликає підозру вже те, що меч із кургану Гульбище за показником довжини сво-
го клинка є єдиним екземпляром такого роду, хоча за іншими параметрами він
практично не відрізняється від більшості тогочасних руських мечів25. По-друге,
як зауважує О. М. Ярошенко, стосовно показника довжини розглядуваного арте-
факту в нотатках Д. Я. Самоквасова вжите слово «приблизно» (у російськомов-
ному оригіналі «около»). Отже, з огляду на це, дослідник дійшов висновку:
«Скоріш за все, довжина меча не була виміряна відразу по знаходженні, а після
розламу нижньої частини клинка такі виміри стали неможливі, а тому і довжина
вказується приблизно»26. І по-третє, як наголошує науковець, якась нестандарт-
ність меча з кургану Гульбище не була зазначена і самим автором розкопок. Все
це може свідчити на користь того, що Д. Я. Самоквасов, вказуючи розміри меча,
стосовно його загальної довжини припустився помилки, а насправді остання не
перевершувала 1 м27.
18 Каинов С. Ю. Еще раз о датировке гнездовского кургана… С. 57; Зоценко В. М. Скандинавські
артефакти Південно-Західної Русі. С. 102.
19 Каинов С. Ю. Еще раз о датировке гнездовского кургана… С. 57.
20 Зоценко В. М. Скандинавські артефакти Південно-Західної Русі. С. 102; Андрощук Ф. А. Мечи
викингов. С. 51.
21 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 35.
22 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. С. 31.
23 Кирпичников А. Н., Медведев А. Ф. Вооружение. Древняя Русь. Город. Замок. Село. Археология
СССР с древнейших времен до средневековья. Москва: Наука, 1985. С. 300.
24 Каинов С. Ю. «Большой» меч из Черной могилы (предварительные итоги нового этапа изучения).
Земля наша велика и обильна: сборник статей, посвященный 90-летию А. Н. Кирпичникова. Санкт-
Петербург: Невская типография, 2019. С. 128.
25 Ярошенко О. М. Меч з кургану Гульбище. Середньовічні старожитності Центрально-Східної
Європи. Чернігів: ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2011. С. 232.
26 Ярошенко О. М. Меч з кургану Гульбище. С. 233.
27 Там само.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
8
Думається, наведена аргументація не є достатньою, щоб погодитися із та-
ким висновком. Почнемо з останнього доказу О. М. Ярошенка щодо неуваги
Д. Я. Самоквасова до нестандартної довжини меча з кургану Гульбище. На нашу
думку, пояснити це нескладно. Передусім зауважимо те, що розкопки цієї пам’-
ятки відбулися ще в 1872 р. А на той час, та й протягом усього життя Д. Я. Са-
моквасова, накопичення подібних артефактів тільки починалося. Відповідно, то-
ді не знали й тих орієнтирів, зважаючи на які можна було б указати на ексклю-
зивність меча з кургану Гульбище.
А тепер звернемось до того, як Д. Я. Самоквасов подає відомості про роз-
глядуваний артефакт. Справді, стосовно показника його довжини слово «около»
у нотатках дослідника присутнє. Однак, на нашу думку, важко собі уявити, що
автор розкопок, уживаючи цей вислів і маючи на увазі математичне заокруглен-
ня, міг помилитися аж на 25 см. Навіть вимірювання на око навряд чи привело б
до того. Але робити це у такий спосіб Д. Я. Самоквасову не було ніякої потреби,
оскільки, як зазначено в записах науковця, ще до виймання меча з поховання
«його форма та розміри після очистки від верхнього шару іржі виразно були ви-
димі [підкреслення – О. В.]»28. Отже, обміри меча явно робилися ще до того, ко-
ли його зрушили зі свого місця, після чого останній безповоротно втратив кли-
нок.
Також підозру в правдивості інформації Д. Я. Самоквасова у О. М. Ярошен-
ка, як зазначалося, викликає і те, що виявлений у кургані Гульбище меч є єдиним
екземпляром поміж тогочасної руської зброї, у якого присутня така велика дов-
жина. На нашу думку, це зауваження дослідника виглядає досить дивним,
оскільки саме довжина й надає ексклюзивності розглядуваному артефакту. Од-
нак, як виявляється, останній не є поодинокою знахідкою такого плану, виявле-
ною на території Русі. У 1960-ті рр. біля с. Гнань Курської області Росії був
знайдений ще один нестандартний за своєю великою довжиною меч. Щоправда,
аж до 2010 р. він зберігався в місцевій школі, через що до поля зору дослідників
не потрапляв29. Згідно класифікації А. М. Кірпічнікова, цей меч належить до ти-
пу Н30. На Русі така зброя побутувала наприкінці IX – XI ст., але переважна біль-
шість її знахідок належить до Х ст., а в Скандинавії такі артефакти датуються
IX–X ст.31 Гнаньський меч зберігся без втрат32. Відповідно його довжина стано-
вить 123,6 см, а окремо клинка – 105,7 см33. Як випливає, за першим показником
мечу з кургану Гульбище він поступається зовсім мало, менше 1 см, а за другим
навіть його перевищує більше ніж на 2 см. У цих обох мечів також збігається і
час їх побутування на Русі.
Усе це не дозволяє прийняти запропоновану О. М. Ярошенком аргументаці-
єю на користь перегляду прийнятих раніше висновків стосовно меча з кургану
Гульбище. Відповідно, немає підстав не довіряти інформації Д. Я. Самоквасова
про розміри цього артефакту. Отже, теза Б. О. Рибакова про розглядуваний меч
як найбільший серед тогочасних руських мечів своєї слушності не втрачає.
Б. О. Рибаков, розглядаючи меч з кургану Гульбище, також вказав на близь-
кість його довжини до західноєвропейських середньовічних дворучних мечів34. На
наш погляд, таке порівняння усе ж таки не є коректним, оскільки довжина остан-
ніх у середньому складала 152 см, що значно більше, ніж у меча з кургану Гульби-
ще35. Однак його довжина як для одноручного меча однаково вражає. На жаль,
28 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 37.
29 Стародубцев Г. Ю. Меч из д. Гнань Курской области: предварительное сообщение. Русский
сборник. Брянск: Курсив, 2011. Вып. 6. С. 69.
30 Там же. С. 70.
31 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. С. 27.
32 Стародубцев Г. Ю. Меч из д. Гнань Курской области. С. 69, Рис. 1.
33 Там же. С. 69.
34 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 36.
35 Окшотт Э. Рыцарь и его доспехи. Латное облачение и вооружение. Москва: Центрполиграф, 2007.
С. 187.
Siverian chronicle. 2021. № 1
9
сьогодні загальну масу розглядуваного артефакту точно ми вказати не можемо,
але окремо для його руків’я цей показник становить 0,950 кг36. Тут цікаво, що, на-
приклад, маса мечів типу Е, які були виявлені на території Швеції і збереглися
повністю, коливається між 1,184 кг і 1,502 кг37. Довжина їхніх клинків складає 70–
85,2 см при ширині останніх 4,9–6,8 см38. Як уже вказувалося, довжина клинка в
меча з кургану Гульбище дорівнювала близько 103,46 см, а його ширина біля пере-
хрестя становить 6,5 см. Отже, за першим показником він перевищує найдовший
клинок у зазначених шведських мечів на 18,2 см, а за другим – дуже близький до
максимального показника ширини їхніх клинків. Відповідно вважаємо, що маса
меча з кургану Гульбище була більшою, ніж у найважчого серед вказаних швед-
ських артефактів, а саме перевищувала 1,502 кг. Загалом же дослідники відзнача-
ють: «Майже для всіх мечів типу Е характерні широкий клинок (ширина біля пе-
рехрестя 5,5–6,5 см.) і майже паралельні краї лез клинка. Ці дві особливості значно
збільшували масу клинка. Важкий клинок врівноважував масивні деталі руків’я,
що створювало баланс, необхідний для найбільш зручного володіння мечем»39.
Відповідно клинок розглядуваного меча явно був не легшим за його руків’я, а то й
трохи важчим за останнє. Тож гіпотетична загальна маса меча з кургану Гульби-
ще, виходячи з маси його руків’я, швидше за все, могла дорівнювати 1,9–2 кг. До
речі, найважчим мечем Швеції доби вікінгів є той, маса якого становить 1,799 кг
(тип H)40.
Свого часу Б. О. Рибаков із приводу виявленого в кургані Гульбище меча
також зазначив: «Потрібна була богатирська сила та величезний зріст, щоб од-
нією рукою рубати цим мечем-велетнем»41. Подібної думки дотримувався і
А. М. Кірпічніков42. Поховання у кургані Гульбище було здійснене за обрядом
тілоспалення, через що кістяк небіжчика не зберігся, відповідно, наочно не мо-
жемо з’ясувати його фізичні особливості, але, враховуючи параметри знайденого
тут меча, на наш погляд, наведена точка зору Б. О. Рибакова цілком має рацію.
Як наголошують фахівці з історії середньовічної зброї, розбіжності в розмірах
тогочасних мечів переважно були обумовлені фізичними даними їх господарів43.
Стосується це й мечів доби вікінгів44.
Теза Б. О. Рибакова про кремезність фізичної статури похованого в кургані
Гульбище довгий період не викликала заперечень серед дослідників. Останнім
же часом вона була розкритикована О. В. Дубинцем, який цій проблематиці при-
святив окрему роботу45. Заперечуючи Б. О. Рибакова, О. В. Дубинець головним
чином акцентував увагу на розмірах руків’я меча, шолома, стремен та кольчуги,
виявлених у кургані Гульбище. Останні, згідно висновку дослідника, фактично
не відрізняються від середніх показників. Відповідно, про самого господаря за-
хоронення він констатував: «Його основні параметри (розміри рук, ступні, діа-
метр черепа) були хіба що трохи більші за середні, твердження ж про велетен-
ський зріст взагалі позбавлені будь-яких підстав»46. Отже, на думку О. В. Дубин-
ця, немає вагомих аргументів, щоб уважати похованого в кургані Гульбище фі-
зично кремезною людиною.
У зв’язку з цим питанням одразу зауважимо, що розміри рук, ніг і голови
далеко не завжди є тими показниками, за допомогою яких можна скласти уяв-
лення про загальну статуру людини. Яскравим прикладом цього є російський
36 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 35.
37 Андрощук Ф. А. Мечи викингов. С. 51.
38 Там же. С. 95.
39 Каинов С. Ю. Еще раз о датировке гнездовского кургана… С. 58.
40 Андрощук Ф. А. Мечи викингов. С. 57.
41 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 36.
42 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. С. 31.
43 Окшотт Э. Рыцарь и его доспехи... С. 137.
44 Андрощук Ф. А. Мечи викингов. С. 56–57.
45 Дубинець О. В. До питання про статуру похованого в кургані Гульбище в м. Чернігові. Сіверянсь-
кий літопис. 2006. № 5. С. 11–14.
46 Там само. С. 13.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
10
цар Петро I. Він був на зріст вище 2 м і відзначався фізичною силою, але водно-
час мав невеликі руки й голову та носив взуття 39 розміру47. Однак у нашому ви-
падку й зі згаданими показниками не все виглядає так посередньо. Стремена з
кургану Гульбище мають ширину 14 см48. Згідно з каталогом стремен IX–XI ст.,
укладеного А. М. Кірпічніковим, така ширина зафіксована ще тільки в трьох ви-
падках, в одному вона трохи більша – 14,2 см, але в решти представлених там
стремен цей показник менший ніж 14 см49. Отже, як випливає з вищесказаного,
насправді ширина стремен із кургану Гульбище є більшою за середньостатис-
тичну. Стосовно ж знайденого у похованні шолома ще Д. Я. Самоквасов зазна-
чив, що останній, наприклад, більший за шоломи, виявлені ним у кургані Чорна
Могила50. Однак усі вони побутували в близький час і належать до одного ти-
пу51.
Значно більше про статуру похованого в кургані Гульбище міг би свідчити
розмір знайденої тут кольчуги. Однак з’ясувати його неможливо через той стан,
у якому обладунок був виявлений. З цього приводу Д. Я. Самоквасов зазначив:
«Під шоломом і мечем лежала залізна кольчуга, до того розкладена і окислена,
що залізні кільця злилися в загальну тверду залізну масу [підкреслення – О. В.], і
тільки на внутрішньому обвугленому боці цієї маси проглядаються складки
кольчуги, розмір і система з’єднання кілець»52. У такому стані вона й сьогодні
перебуває в експозиції Державного історичного музею в Росії. У своїй же роботі
О. В. Дубинець про цей артефакт указав: «Діаметр і товщина кілець кольчуги –
звичайні. Загалом, розміри давньоруських обладунків були невеликі: 60–70 см у
поясі, 100–130 см у плечах, близько 70 см довжиною і масою 5–6 кг. Швидше за
все, і ця кольчуга мала ті ж параметри»53. Однак, враховуючи зазначене вище,
можна стверджувати, що такий висновок є занадто умовним. Відповідно, він не
може бути прийнятим як аргумент стосовно визначення статури власника цієї
кольчуги.
Отже, саме меч є найбільш інформативним артефактом щодо фізичних па-
раметрів похованого в кургані Гульбище. Маса цього меча явно свідчить про
значну фізичну силу його господаря, а надмірна довжина артефакту вказує на те,
що небіжчик мав ще й дуже високий, як для свого часу, зріст. По-іншому він
просто не зміг би зручно для себе володіти подібним мечем.
Однак, як вже зазначалося, із таким визначенням зросту похованого в кур-
гані Гульбище О. В. Дубинець також не погоджується. З цього приводу дослід-
ник акцентує увагу на тому, що господар захоронення, перш за все, був профе-
сійним воїном-вершником. Відповідно надмірна довжина меча з кургану Гуль-
бище була зумовлена не високим зростом похованого, а «може розглядатися як
спроба пристосувати тип звичайного пішого меча для кінного бою»54.
Cправді, щоб бути ефективною для вершника, рубляча зброя повинна мати
більш довгі форми, ніж та, що використовується у пішому бою. Так, довжина
клинків шабель, класичної верхової зброї в Х – першій половині XI ст., станови-
ла 100 см55. Водночас це не свідчить про те, що їх господарі відрізнялися вели-
ким зростом. У меча з кургану Гульбище довжина клинка дорівнювала близько
47 Маслов А. А., Маслов А. В. Смертельный трон: загадки последних дней правителей России.
Ростов-на-Дону–Краснодар: Неоглори, 2010. С. 255, 256; Hughes J. R. The seizures of Peter Alexeevich.
Epilepsy & behavior. 2007. Vol. 10(1). URL: https://www.epilepsybehavior.com/article/S15255050(06)/-
fulltext.
48 Кирпичников А. Н. Снаряжение всадника и верхового коня на Руси IX–XIII вв. Археология СССР. Свод
археологических источников. Е1-36. Ленинград: Наука, 1973. С. 91.
49 Там же. С. 88–95.
50 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 36.
51 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Археология СССР. Свод археологических источников.
Е1-36. Ленинград: Наука, 1971. Вып. ІІІ. С 25.
52 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 37.
53 Дубинець О. В. До питання про статуру похованого в кургані Гульбище… С. 13.
54 Дубинець О. В. До питання про статуру похованого в кургані Гульбище… С. 13.
55 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. І. С. 67.
Siverian chronicle. 2021. № 1
11
103,46 см. Отже, за цим показником він навіть трохи перевищує тогочасні шаблі.
Однак подібна зброя, яка застосовувалась у кінному зіткненні, крім специфічної
довжини клинка також повинна була мати й особливу форму руків’я. Дослідни-
ки відзначають, що серед мечів IX – першої половини XI ст. присутні такі, які
використовувалися і в верховому бою. Останні з’явилися на зламі Х–XI ст.56 Ха-
рактерною ознакою руків’їв цих мечів є вигнуті донизу перехрестя та навершя із
піднятими догори краями57. Із цього приводу А. М. Кірпічніков указував: «Такі
мечі були зручними для кінної рубки, бо дозволяли більш вільно маніпулювати
рукою і кистю при ударі»58. Прикладом подібної зброї може слугувати один
(більший) із мечів, виявлених у чернігівському кургані Чорна Могила59. Навпа-
ки, у розглядуваного артефакту з кургану Гульбище в цьому плані спостерігаєть-
ся інша картина. Цей меч має пряме перехрестя та навершя, у якого нижні краї
розташовані в лінію перпендикулярно до клинка60. Як справедливо відзначає
Б. О. Рибаков, за такої форми останніх «дві паралельні площини навершя та пе-
рехрестя так міцно затискають руку воїна, що воїн позбавлений можливості ви-
тягнути меч в одну лінію з рукою, як це прийнято за сучасного способу кавале-
рійської рубки»61. Відтак спроба застосувати меч із кургану Гульбище в кінному
бою у традиційний для верхової рублячої зброї спосіб просто призвела б до по-
шкодження руки його господаря. Застосування цього меча вершником по-іншо-
му також не було б ефективним, оскільки клинок створював би з рукою людини
прямий кут, що «дуже обмежувало розмах, зменшувало силу удару і дозволяло
використовувати лише частину корисного коефіцієнта меча»62. Отже, застосу-
вання розглянутого артефакту із кургану Гульбище для верхового бою було б
цілковитою недоречністю.
Та й чи можна так однозначно стверджувати, як це робить О. В. Дубинець,
що похований у кургані Гульбище був саме професійним воїном-вершником? На
перший погляд, на це може вказувати наявність у захороненні кісток коня та
його збруї, репрезентованої стременами, вудилами та псаліями (свого часу
Б. О. Рибаков помилково атрибутував їх як кістяні накладки на лук)63. Також,
згідно визначення Б. О. Рибакова, із чим погоджуються й інші науковці, похова-
ний у кургані Гульбище був одягнений у каптан, який є елементом верхового
одягу64. Хоча його присутність тут можна пояснити й по-іншому, а саме як зви-
чайну данину тогочасній місцевій моді, яку Русь запозичила з Візантії безпосе-
редньо або за посередництва Болгарії у середині – другій половині X ст.65 Із Русі
такий одяг потрапив і до Скандинавії (могильник Бірка)66.
56 Кирпичников А. Н., Медведев А. Ф. Вооружение. С. 300.
57 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. І. С. 35.
58 Кирпичников А. Н., Медведев А. Ф. Вооружение. С. 301.
59 Каинов С. Ю. «Большой» меч из Черной могилы (предварительные итоги нового этапа изуче-
ния)… С. 127, Рис. 2.
60 Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 39, Рис. 46.
61 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 39.
62 Там же.
63 Каинов С. Ю., Михайлов К. А. Находки деталей сложносоставного лука на территории Древней
Руси и их культурная атрибуция. Краеугольный камень. Археология, история, искусство, культура
России и сопредельных стран. Москва: Ломоносовъ, 2010. Т. 1. С. 325; Рыбаков Б. А. Древности
Чернигова. С. 37; Самоквасов Д. Я. Могилы Русской земли. Москва: Синодальная тип-я, 1908.
С. 197; Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. С. 37.
64 Каинов С. Ю. Начальные этапы формирования древнерусского комплекса боевых средств.
Воинские традиции в археологическом контексте: от позднего латена до позднего средневековья.
Тула: Государственный военно-исторический и природный заповедник «Куликово поле», 2014.
С. 100; Михайлов К. А. Древнерусские кафтаны «восточного» типа (мода, происхождение, хроноло-
гия). Вестник молодых ученых. Санкт-Петербург, 2005. URL: http://asgard.tgorod.ru/libri.php3?cont=
_caftan; Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 37.
65 Михайлов К. А. Древнерусские кафтаны «восточного» типа…
66 Там же.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
12
О. В. Дубинець у своїх висновках часто посилається на А. М. Кірпічнікова,
прихильника появи професійної кінноти на Русі вже в X ст.67 Однак сам цей до-
слідник вважає, що наявність у тогочасних руських похованнях решток коня і
частин його збруї – «ознака не стільки “військова”, скільки соціальна»68. Отже,
згідно А. М. Кірпічнікова, присутність таких артефактів у кургані Гульбище,
перш за все, указує на високий статус у суспільстві похованого. У зазначеному
випадку статус похованого також підтверджується й іншим супроводжуючим
його речовим матеріалом та розмірами самого курганного насипу.
Зауважимо ще одну деталь. Поява на Русі великих курганів так званої дру-
жинної культури була зумовлена скандинавськими впливами, що передусім за-
свідчують елементи їх поховальної обрядовості69. У ній же присутність коней у
подібних похованнях трактується двояко: як пожертва скандинавському богові
плодючості Фрейру так як наділення померлого «транспортним засобом» для пе-
реміщення у потойбічний світ70. Остання функція дослідниками вважається пре-
валюючою71. Як засвідчує скандинавська міфологія, ілюстрацією до якої можуть
слугувати зображення на відомих готландских каменях, до Вальхалли (раю для
героїв) останні в’їжджають саме на коні72. Також у подібних захороненнях разом
із кінськими рештками часто зустрічаються кістки собак, курей, великої рогатої
худоби (інколи ще й свиней та риби). А взагалі, як указують дослідники, зв’язка
кінь–собака–курка для такого роду поховань є найбільш традиційною73. Згідно ж
скандинавської міфології та згаданих зображень на готландских каменях, собака
була ще однією твариною, яка разом із конем супроводжувала померлого в по-
тойбічний світ74. Присутність курки трактується як жертва для установлення
зв’язку з потойбіччям75, наявність же рогатої худоби, свиней та риби визначаєть-
ся як супроводжувальна їжа для небіжчика76.
Записи Д. Я. Самоквасова свідчать, що практично весь згаданий фауністич-
ний набір був виявлений і в рештках вогнища в кургані Гульбище77. Причому,
тут присутнє і класичне поєднання решток коня, собаки та курки. З огляду на це
вважаємо, що наявність у цьому захороненні коня зі збруєю відображає не про-
фесійні військові навички похованого в кургані Гульбище, а є елементом похо-
вальної обрядовості, покликаним засвідчити віддання померлому відповідної йо-
го статусу та прижиттєвим діянням шани. Між іншим, у самій Скандинавії дов-
гий період коні використовувалися тільки як засіб пересування й аж до XIII ст. у
бойових зіткненнях не застосовувались78. До цього часу навіть конунги та їхні
дружини в битвах брали участь пішки79.
Як донедавна вважалося, на Русі ситуація була іншою. Підгрунтям такому
твердженню слугувала сформульована А. М. Кірпічніковим майже п’ятдесят ро-
67 Дубинець О. В. До питання про статуру похованого в кургані Гульбище… С. 14; Кирпични-
ков А. Н. Древнерусское оружие. Вып. ІІІ. С 56.
68 Кирпичников А. Н. Снаряжение всадника и верхового коня на Руси IX-XIII вв. С. 8.
69 Петрухин В. Я. Большие курганы Руси и Северной Европы. К проблеме этнокультурных связей в
раннесредневековый период...; Фитисов А. А. Щавелев А. С. Викинги. Между Скандинавией и
Русью. Москва: Вече, 2013. С. 66.
70 Петрухин В. Я. Погребения знати в эпоху викингов. Скандинавский сборник. Таллин: Ээсти
Раамат, 1976. Вып. XXI. URL: http://ulfdalir.narod.ru/literature/articles/burial.htm.
71 Жарнов Ю. Э. Животные в погребальном обряде курганов периода становления древнерусского
государства. Советская археология. 1991. № 2. С. 85, 86.
72 Петрухин В. Я. Погребения знати в епоху викингов.
73 Жарнов Ю. Э. Животные в погребальном обряде курганов... С. 85–86.
74 Жарнов Ю. Э. Животные в погребальном обряде курганов... С. 86–87.
75 Там же. С. 87; Петрухин В. Я. Погребения знати в епоху викингов…
76 Жарнов Ю. Э. Животные в погребальном обряде курганов... С. 86.
77 Самоквасов Д. Я. Могилы Русской земли. С. 197.
78 Галушко К. Ю. Всемирная история. Викинги. История завоеваний. Харьков: Клуб семейного
досуга, 2020. С. 156–157; Михайлов К. А. О формировании всаднической субкультуры в Древней
Руси. Новгород и Новгородская земля. История и археология. Новгород, 1994. Вып. 8. URL:
http://www.vixri.-com/d/a_arxi/Istorija%20arxeologii.pdf.
79 Михайлов К. А. О формировании всаднической субкультуры в Древней Руси.
Siverian chronicle. 2021. № 1
13
ків тому теза, за якою руська професійна кіннота з’явилася уже в Х ст.80 Однак,
як відзначають деякі сучасні дослідники, а з ними погоджуємося і ми, висновки
А. М. Кірпічнікова не узгоджуються із відомостями письмових джерел81. Най-
більш яскравим прикладом цьому слугують свідчення візантійця Лева Диякона,
сучасника балканських війн київського князя Святослава Ігоревича в 968–971 рр.
Так, стосовно тогочасної бойової тактики русів автор указує, що останні «завжди
б’ються у пішому строю: вони не звикли воювати на конях і не вправляються в
цій справі»82. Щоправда, одного разу Лев Диякон усе ж таки згадує і про цілий
загін кінних русів. Свого часу А. М. Кірпічніков навіть посилався на цю звістку
як на доказ існування у війську Святослава Ігоревича професійної руської кінно-
ти83. Однак у зв’язку з цим привертає увагу те, як про цей загін пише сам візан-
тійський автор. Він зазначив: «Показуючись із-за башт, скіфи (так Лев Диякон
називає русів – О. В.) метали на ромейську фалангу стріли, каміння і все, що
можна було випустити з метальних машин. Ромеї ж захищалися від скіфів, стрі-
ляючи знизу з луків і пращ. Битва не пішла далі цієї перестрілки, і ромеі відій-
шли у табір, щоб поїсти, а скіфи під кінець дня виїхали з міста верхи – вони
вперше з’явилися тоді на конях [підкреслення – О. В.]. Вони завжди раніше
йшли у бій у пішому строю, а їздити верхи і битися з ворогами на конях не вмі-
ли. Ромеї миттєво озброїлись, скочили на коней, схопили списи (вони користу-
ються у битвах дуже довгими списами) та завзято, грізною лавиною кинулись на
ворогів. Ромейські списи вражали скіфів, які не вміли керувати кіньми за допо-
могою віжків [підкреслення – О. В.]. Вони кинулися навтьоки і сховалися за сті-
нами»84. Як бачимо, коментарі тут зайві. Лев Диякон чітко вказує, що за всю
військову кампанію саме в цій битві руси вперше масово спробували піти в бій
верхи, але через відсутність відповідних навичок одразу ж зазнали поразки. Крім
того, у цього автора відзначено ще декілька індивідуальних спроб окремих русь-
ких ватажків повоювати верхи, але всі вони закінчилися для них невдало85.
Як бачимо з джерел, щоб мати в походах кінноту, руські князі Х ст. вдава-
лися до найму кочовиків. Саме так зробив Ігор Рюрикович, рушивши на Візан-
тію у 944 р.86 Подібним чином діяв і Святослав Ігоревич, професійною кавалері-
єю якого у балканській війні були печеніги та угри. Пізніше до цього вдався і
Володимир Святославич, коли в 985 р. здійснив похід на Волзьку Булгарію87. У
цілому ж, згідно сучасних досліджень, на Русі своя професійна кіннота сформу-
валася не раніше середини XI ст.88
Зі свідчень Лева Диякона випливає, що уже в балканській війні руси пооди-
ноко й один раз масово здійснювали спроби битися верхи. Подальшим розвит-
ком потягу до такого способу бою можна вважати і появу на Русі наприкінці Х –
на початку ХІ ст. мечів зі специфічно вигнутими перехрестям та навершям. Уза-
галі, як наголошують науковці, впровадження такої рублячої зброї в ті часи було
загальноєвропейським явищем89. Крім того, у цей же час на Русі з’являються і
шаблі90. Хоча загальна кількість виявлених артефактів зазначених видів мізер-
на91. Таким чином, навіть у цей період на Русі використання коня у бою ще не
набуло якогось значного поширення.
80 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. ІІІ. С 56.
81 Михайлов К. А. О формировании всаднической субкультуры в Древней Руси.
82 Диакон Лев. История. Москва: Наука, 1988. С. 70.
83 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. ІІІ. С 56.
84 Диакон Лев. История. С. 75.
85 Диакон Лев. История. С. 57–59.
86 Полное собрание русских летописей: в 44 т. Москва: Языки русской культуры, 1997. Т. 1. Стб. 45.
87 Там же. Стб. 84.
88 Михайлов К. А. О формировании всаднической субкультуры в Древней Руси…; Терещенко О. В.
Піхота і кавалерія у військах Давньої Русі Х–ХІ ст. Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на
формування Давньоруської держави) ІХ–ХІ ст. Чернігів: Сіверянська думка, 2006. С. 190.
89 Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Вып. І. С. 35.
90 Там же. С. 62.
91 Там же. С. 82–85, 92–94.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
14
Отже, як засвідчують наведені факти, немає вагомих підстав вважати похо-
ваного в кургані Гульбище професійним воїном-вершником. Тим більше, ще раз
зазначимо, що для верхового бою не підходив і його меч. Однієї надмірної дов-
жини для цього замало, потрібне було ще й відповідної форми руків’я, що в роз-
глянутому артефакті відсутнє. Та й сам його господар жив та помер значно ра-
ніше – на це вказує прийняте більшістю дослідників датування поховання пер-
шою половиною – серединою Х ст., від часу, коли зафіксовані перші спроби ру-
сів воювати верхи92. За життя ж похованого в кургані Гульбище вони використо-
вували коней як засіб пересування, але не для бою.
Розміри та маса виявленого в цьому похованні «пішого» меча указують на
те, що його господар повинен був мати й відповідні фізичні дані, виражені як у
силі, так і зрості. У зв’язку з цим цікаво зазначити, як іноземні автори Х ст. від-
гукувалися про русів загалом. Наприклад, Ібн Русте (у виданні 1869 р. його ім’я
помилково визначене як Ібн Даста) стосовно останніх, крім усього іншого, ука-
зав, що на зріст «вони високі»93. Інший східний автор, Ібн Фадлан, який особис-
то зустрів русів у Волзькій Булгарії, про них також писав: «Я не бачив людей з
більш досконалими тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм...»94
На сьогодні серед науковців уже немає суттєвих суперечок, що під ім’ям
«руси» в наведених свідченнях розглядають саме скандинавів. Як ми раніше вка-
зували, є також вагомі підстави в етнічному плані віднести до них і похованого в
кургані Гульбище. Згідно з антропологічними дослідженнями, у ту добу в Скан-
динавії середній зріст чоловіків дорівнював близько 172 см95. Припускаємо, що
саме такий зріст мав і київський князь Святослав Ігоревич, теж скандинав за ет-
нічним походженням, про якого Лев Диякон указав, що він «помірного зросту,
не занадто високого і не дуже низького»96. Хоча зрідка серед археологічних зна-
хідок Скандинавії траплялися і рештки тогочасних людей, у яких цей показник
становив близько 185 см97. На Русі ж, наприклад, для чоловічої частини на-
селення Києва Х – першої половини XIII ст., як наголошують дослідники, зріст у
180 см вважався вже дуже високим98. Однак у нашому випадку, виходячи з дов-
жини виявленого в кургані Гульбище меча, похований явно мав навіть не дуже
високий, а надзвичайно високий, як для свого часу, зріст. Ми не думаємо, що бу-
де помилкою показник останнього визначити в межах 200 см. Маючи ж менший
ріст, він просто не зміг би вдало та зручно для себе володіти мечем довжиною
майже 125 см, а тому цю зброю похований у кургані Гульбище явно цінував,
оскільки саме з нею і пішов до іншого світу.
Свого часу щодо цього питання Б. О. Рибаков підсумував: «Богатир, похо-
ваний у кургані, володар найбільшого серед руських мечів, мимоволі викликає у
пам’яті образи билинних богатирів»99. Від себе ж додамо, що в фізичному плані
прототипи господаря кургану Гульбище можна знайти й у реальному житті Русі
Х ст. Про одного з таких русів маємо відомості в уже згадуваного Лева Диякона:
«Був між скіфами (русами – О. В.) Ікмор, хоробрий чоловік гігантського зросту
[підкреслення – О. В.], перший після Сфендослава (князя Святослава Ігоревича –
О. В.) провідник у війську, якого скіфи шанували за гідністю другим серед
92 Андрощук Ф. А. Мечи викингов. С. 82; Зоценко В. М. Скандинавські артефакти Південно-Західної
Русі. С. 99; Рыбаков Б. А. Древности Чернигова. С. 37.
93 Абу-Алі Ахмед Бен Омар Ібн-Даста. Відомості про хозар, буртасів, болгар, мад’ярів, слов’ян та
русів. Київ: Аграр Медія Груп, 2012. С. 39.
94 Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учебное пособие для студентов вузов. Москва:
Логос, 2001. C. 214.
95 Будур Н. В. Повседневная жизнь викингов. IX–XI века. Москва: Молодая гвардия, 2007. С. 187;
Галушко К. Ю. Всемирная история. Викинги. История завоеваний... С. 71.
96 Диакон Лев. История. С. 82.
97 Будур Н. В. Повседневная жизнь викингов. IX–XI века... С. 187; Галушко К. Ю. Всемирная исто-
рия. Викинги. История завоеваний... С. 71.
98 Козак О. Д. Кияни княжої доби. Біоархеологічні студії. Київ: Академперіодика, 2010. С. 43.
99 Рыбаков Б. А. Древности Чернигова… С. 37–38.
Siverian chronicle. 2021. № 1
15
них»100. І це не єдиний приклад такого роду, який можна знайти стосовно русів у
цього автора.
Отже, констатуємо: археологічні знахідки, хоча й кожна по-своєму, нада-
ють багато різнопланової інформації. Щоправда, окремі з них, які були виявлені
й, здавалось би, уже достатньо вивчені ще в минулі часи, із розвитком техноло-
гій тієї ж таки реставрації та накопиченням історичних, й не тільки, знань мо-
жуть «заговорити» по-новому. Однак вважаємо, що в нашому випадку цього не
сталося, підтвердженням чому є проведене дослідження.
Reference
Androshchuk, F. A., & Zotsenko, V. N. (2012). Skandinavskie drevnosti
Yuzhnoi Rusi [Scandinavian antiquities of Southern Rus]. Paris, France.
Androshchuk, F. O. (1999). Normany i sloviany u Podesenni (modeli kulturnoi
vzaiemodii doby rannoho serednovichchia) [Normans and Slavs in Podesen (models of
cultural interaction of the early Middle Ages)]. Kyiv, Ukraine.
Androshchuk, F. A. (2013). Mechi vikingov [Swords of the Vikings]. Kyiv,
Ukraine.
Budur, N. V. (2007). Povsednevnaia zhyzn vikingov. IX–XI veka [Everyday life
of the Vikings. IX–XI centuries]. Moscow, Russia.
Dubynets, O. V. (2006). Do pytannia pro staturu pokhovanoho v kurhani
Hulbyshche v m. Chernihovi [On the question of the stature of the buried in the mound
Gulbyshche in Chernihiv]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle. 2006. № 5.
Fitisov, A. A., & Shchavelev, A. S. (2013). Vikinhi. Mezhdu Skandinaviei i
Rusiu [Vikings. Between Scandinavia and Russia]. Moscow, Russia.
Galushko, K. Yu. (2020). Vsemirnaia istoriia. Vikingi. Istoriia zavoevanii [World
history. Vikings. History of conquests]. Kharkov, Ukraine.
Kainov, S. Yu. (2014). Nachalnye etapy formirovaniia drevnerusskogo
kompleksa boevykh sredstv [Initial stages of formation of the ancient Russian complex
of weapons]. Voіnskye tradіtzii v arkheolohicheskom kontekste: ot pozdnego latena do
pozdnego srednevekovia. Tula, Russia.
Kainov, S. Yu. (2019). «Bolshoi» mech iz Chernoi mogili (predvaritelnie itogi
novogo etapa izucheniia) [«Big» sword from the Black Tomb (preliminary results of a
new stage of study)]. Zemlia nasha velika i obilna: sbornik statei, posviashchennyi
90-letiiu A. N. Kirpichnikova. Sankt-Petersburg, Russia.
Kainov, S. Yu., & Mikhailov, K. A. (2010). Nakhodki detalei slozhnosostavnogo
luka na terrytorii Drevnei Rusi i ikh kulturnaia atributsyia [Finds of details of a
compound bow in the territory of Ancient Rus and their cultural attribution].
Kraeugolnyi kamen. Arkheologiia, istoriia, iskusstvo, kultura Rossii i sopredelnykh
stran. (Vol. 1). Moscow, Russia.
Kozak, O. D. (2010). Kyiany kniazhoi doby [Kievans of the princely era].
Bioarkheolohichni studii. Kyiv, Ukraine.
Maslov, A. A., & Maslov, A. V. (2010). Smertelnyi tron: zagadki poslednikh
dnei pravitelei Rossii [The Death Throne: Mysteries of the Last Days of Russian
Rulers]. Rostov-na-Donu-Krasnodar, Russia.
Mikhailov, K. A. (1994). O formirovanii vsadnicheskoi subkultury v Drevnei
Rusi [On the formation of equestrian subculture in Ancient Rus]. Novgorod i
Novgorodskaia zemlia. Istoriia i arkheologiia. (Vol. 8). Novgorod, Russia.
Mikhailov, K. A. (2005). Drevnerusskie kaftany «vostochnogo» tipa (moda,
proiskhozhdenie, khronologiia) [Ancient Russian kaftans of the «eastern» type
(fashion, origin, chronology)]. Vestnik molodykh uchenykh – Bulletin of young
scientists. Sankt-Petersburg, Russia.
Okshott, E. (2007). Rytsar i ego dospekhi. Latnoe oblachenie i vooruzhenie
[Knight and his armor. Cuirass clothing and weapons]. Moscow, Russia.
100 Диакон Лев. История. С. 78.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
16
Petrukhin, V. Ya. (1998). Bolshie kurgany Rusi i Severnoi Evropy. K probleme
etnokulturnykh sviazei v rannesrednevekovyi period [Large mounds of Rus and
Northern Europe. On the problem of ethnocultural ties in the early medieval period].
Istorycheskaia arkheologiia: Traditsii i perspektivy. Moscow, Russia.
Starodubtsev, H. Yu. (2011). Mech iz d. Gnan Kurskoi oblasti: predvaritelnoe
soobshchenie [Sword from the village of Gnan, Kursk region: preliminary report]
Russkyi sbornyk – Russian collection. (Vol. 6). Briansk, Russia.
Tereshchenko, O. V. (2006). Pikhota i kavaleriia u viiskakh Davnoi Rusi X–
XI st. [Infantry and cavalry in the troops of Ancient Rus X–XI centuries]. Rus na
perekhresti svitiv (mizhnarodni vplyvy na formuvannia Davnoruskoi derzhavy) IX-
XI st. Chernihiv, Ukraine.
Yaroshenko, O. M. (2011). Mech z kurhanu Hulbyshche [Sword from the mound
Gulbyshche]. Serednovichni starozhytnosti Tsentralno-Skhidnoi Yevropy. Chernihiv,
Ukraine.
Zotsenko, V. M. (2004). Skandynavski artefakty Pivdenno-Zakhidnoi Rusi
[Scandi-navian artifacts of South-Western Rus]. Starodavnii Iskorosten i slovianski
hrady VIII–X st. Kyiv, Ukraine.
Васюта ОлегОлегович – заступник завідувача відділу наукових дослід-
жень печер та пам’яток археології Національного архітектурно-історичного за-
повідника «Чернігів стародавній» (вул. Іллінська, 33-а, м. Чернігів, 14000, Украї-
на).
Vasiuta Oleh O. – deputy head of the cave research and archeology department
of the Chernihiv ancient national architectural and historical reserve (33-a Illinska
Street, Chernihiv, 14000, Ukraine).
E-mail: vasutaoleg@gmail.com
AGAIN TO THE QUESTION OF ONE INTERESTING ARTIFACT
FROM CHERNIHIVS’ MOUND HULBISHCHE
The purpose of the article is to substantiate the inappropriateness of some
modern scientists’ attempt to refute the theses that were formulated and generally
accepted in the past regarding the sword found in the Chernihiv mound Gulbyshche
and the physical stature of its owner. Methodologically, the article is based on a
historical and anthropological approach. The scientific novelty of the research is the
expansion of the evidence base at the expense of those sources that remained out of the
attention of both opponents and previous like-minded authors, which allowed a new
approach to solving the questions. Conclusions. Among the funerary monuments of
pre-Christian Rus their special category has long been distinguished, represented by
large mounds of a squad culture. Its monuments also includes the Chernihiv mound
Gulbyshche. In 1872 it was archaeologically investigated by D. Ya. Samokvasov.
Thus, it turned out that this burial was performed according to the rite of cremation
and dates from the first half-middle of the tenth century. Among the large collection of
discovered finds, the sword deserves special attention. Unfortunately, it did not reach
the moment of museification in its original condition, but the measurements of the
artifact were made before its removal from the burial. In terms of its length, it still
ranks first among the swords of that time found in Russia. Such size of this sword
allowed scientists in the middle of the twentieth century to formulate a thesis about the
extraordinary physique of its owner. For a long time, these provisions were not
disputed, but recently they have been criticized by some scholars. Their evidence base
is mainly based on distrust of the information of the author of the excavations about
the size of the sword in question and its inclusion not in the infantry but in horse
weapons. According to the author of the article, the first of these arguments is refuted
by a careful reading of notes by D. Ya. Samokvasov, and the second – does not agree
Siverian chronicle. 2021. № 1
17
with the design features of the hilt of the sword from the mound Gulbyshche. The
presence of the remains of the horse there does not indicate the professional military
skills of the deceased but reflects one of the elements of then funeral rite. And the
emergence of the most professional cavalry in Rus, as it turns out, we can said not
earlier than the middle of the eleventh century. Thus, the previously accepted theses
about the sword discovered in the Chernihiv mound Gulbyshche and the physique of
its owner still do not lose their scientific significance.
Key words: Gulbyshche mound, grave, rite, artifact, sword, weapon, physical
physique.
Дата подання: 1 грудня 2020 р.
Дата затвердження до друку: 18 січня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Васюта О. Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського
кургану Гульбище. Сіверянський літопис. 2021. № 1. С. 4–17. DOI: 10.5281/zeno-
do.4650178.
Цитування за стандартом APА
Vasiuta, О. Shche raz do pytannia pro odyn tsikavyi artefakt z chernihivskoho
kurhanu Hulbyshche. [Аgain to the question of one interesting artifact from
chernihivs’ mound hulbishche]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, 4–17.
DOI: 10.5281/ zenodo.4650178.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181519 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:45:38Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Васюта, О.О. 2021-11-20T15:34:25Z 2021-11-20T15:34:25Z 2021 Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище / О.О. Васюта // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 4-17. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4650178 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181519 94 (477.51)«11» Метою статті є обґрунтування недоречності спроби окремих сучасних
 науковців спростувати тези, які були сформульовані та загальноприйняті в минулі часи стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізичної статури його господаря. Методологічно робота здійснена на основі історико-антропологічного підходу. Науковою новизною дослідження є розширення
 доказової бази за рахунок тих джерел, які залишались поза увагою як опонентів,
 так і попередніх однодумців автора, що дозволило по-новому підійти до розв’язання поставлених питань. Висновки. Серед поховальних пам’яток дохристиянської Русі вже давно була виділена їх особлива категорія, представлена великими курганами дружинної культури. До неї також належить і чернігівський курган Гульбище. У 1872 р. його археологічно дослідив Д. Я. Самоквасов. З’ясовано,
 що це поховання було здійснене за обрядом тілоспалення, а датується воно першою половиною – серединою Х ст. Серед великої колекції виявлених тут знахідок на окрему увагу заслуговує меч. На жаль, до моменту музеєфікації він дійшов не в первісному стані, але обміри артефакту були здійснені ще до його вилучення із поховання. За показником своєї довжини він і на сьогодні посідає перше місце серед тогочасних мечів, знайдених на території Русі. Розміри цього
 меча дозволили науковцям у середині ХХ ст. сформулювати тезу про непересічну фізичну статуру його господаря. Довгий період ці положення не викликали заперечень, але останнім часом окремими дослідниками вони були розкритиковані.
 Їхня доказова база головним чином побудована на недовірі до інформації автора
 розкопок про розміри розглядуваного меча та зарахуванні його не до пішої, а кінної зброї. На переконання автора статті, перший із цих аргументів чітко спростовується уважним прочитанням нотаток Д. Я. Самоквасова, а другий – не
 узгоджується із конструктивними особливостями руків’я меча з кургану Гульбище. Присутність же там решток коня свідчить не про фахові військові навички небіжчика, а відображає один з елементів тогочасного поховального обряду. Про появу ж самої професійної кінноти на Русі, як виявляється, можемо
 говорити починаючи не раніше середини ХІ ст. Отже, раніше прийняті тези
 стосовно виявленого в чернігівському кургані Гульбище меча та фізичної статури його господаря й сьогодні не втрачають свого наукового значення. The purpose of the article is to substantiate the inappropriateness of some
 modern scientists’ attempt to refute the theses that were formulated and generally
 accepted in the past regarding the sword found in the Chernihiv mound Gulbyshche
 and the physical stature of its owner. Methodologically, the article is based on a
 historical and anthropological approach. The scientific novelty of the research is the
 expansion of the evidence base at the expense of those sources that remained out of the
 attention of both opponents and previous like-minded authors, which allowed a new
 approach to solving the questions. Conclusions. Among the funerary monuments of
 pre-Christian Rus their special category has long been distinguished, represented by
 large mounds of a squad culture. Its monuments also includes the Chernihiv mound
 Gulbyshche. In 1872 it was archaeologically investigated by D. Ya. Samokvasov.
 Thus, it turned out that this burial was performed according to the rite of cremation
 and dates from the first half-middle of the tenth century. Among the large collection of
 discovered finds, the sword deserves special attention. Unfortunately, it did not reach
 the moment of museification in its original condition, but the measurements of the
 artifact were made before its removal from the burial. In terms of its length, it still
 ranks first among the swords of that time found in Russia. Such size of this sword
 allowed scientists in the middle of the twentieth century to formulate a thesis about the
 extraordinary physique of its owner. For a long time, these provisions were not
 disputed, but recently they have been criticized by some scholars. Their evidence base
 is mainly based on distrust of the information of the author of the excavations about
 the size of the sword in question and its inclusion not in the infantry but in horse
 weapons. According to the author of the article, the first of these arguments is refuted
 by a careful reading of notes by D. Ya. Samokvasov, and the second – does not agree
 with the design features of the hilt of the sword from the mound Gulbyshche. The
 presence of the remains of the horse there does not indicate the professional military
 skills of the deceased but reflects one of the elements of then funeral rite. And the
 emergence of the most professional cavalry in Rus, as it turns out, we can said not
 earlier than the middle of the eleventh century. Thus, the previously accepted theses
 about the sword discovered in the Chernihiv mound Gulbyshche and the physique of
 its owner still do not lose their scientific significance. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис У глиб віків Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище Again to the question of one interesting artifact from Chernihivs’ mound Hulbishche Article published earlier |
| spellingShingle | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище Васюта, О.О. У глиб віків |
| title | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище |
| title_alt | Again to the question of one interesting artifact from Chernihivs’ mound Hulbishche |
| title_full | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище |
| title_fullStr | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище |
| title_full_unstemmed | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище |
| title_short | Ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану Гульбище |
| title_sort | ще раз до питання про один цікавий артефакт з чернігівського кургану гульбище |
| topic | У глиб віків |
| topic_facet | У глиб віків |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181519 |
| work_keys_str_mv | AT vasûtaoo ŝerazdopitannâproodincíkaviiartefaktzčernígívsʹkogokurganugulʹbiŝe AT vasûtaoo againtothequestionofoneinterestingartifactfromchernihivsmoundhulbishche |