Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела

Мета розвідки полягає в поетикальному та джерелознавчому дослідженні творів «прикрашеного» стилю, що були поширені в XII–XV ст. в літературі Православного Сходу, а також в історичному розгляді одного з головних художніх прийомів цього стилю – ампліфікації. Актуальність роботи полягає в недостатній...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Шуміло, С.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2021
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Літературознавчі студії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181531
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела / С.М. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 146-161. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181531
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1815312025-02-10T01:16:19Z Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела Amplification in Hymnography and “Flowery Style”: To the Question of Liturgical Sources Шуміло, С.М. Літературознавчі студії Мета розвідки полягає в поетикальному та джерелознавчому дослідженні творів «прикрашеного» стилю, що були поширені в XII–XV ст. в літературі Православного Сходу, а також в історичному розгляді одного з головних художніх прийомів цього стилю – ампліфікації. Актуальність роботи полягає в недостатній вивченості літературних джерел багатьох середньовічних творів, браком досліджень, присвячених розгляду гімнографії як основного літературного джерела для стилю «плетіння словес». Використані методи: порівняння – під час спостереження за історичним розвитком художнього тропу, співставлення – у джерелознавчому аналізі обраних творів, підрахунку та лінгвістичного аналізу – під час дослідження синтаксичних особливостей ампліфікаційних періодів у творах, частково застосовано ґерменевтичний аналіз проповідей та житій. Висновки. Ампліфікація є головним художнім тропом «прикрашеного» стилю, інші тропи – антитеза, повтор, анафора, епіфора, гомеотелевтон – є лише складниками ампліфікації. Джерело цього важливого тропу – середньовічна гімнографія, яка природно пов’язана з ампліфікацією, покликаною затягувати час богослужіння, якомога довше зосереджувати думки вірян на євангельських подіях. Ампліфікація в цьому відповідає головному аскетичному завданню богослужіння, її вислуховування є своєрідною вправою на вдосконалення, увагу та безперервну молитву. Найбільш повно цей троп втілений в жанрі акафісту, який і диктує специфічні синтаксичні конструкції ампліфікаційним періодам житійної літератури. Особливості цих конструкцій, їхня числова, світлова та інші види символіки простежені на прикладі піснеспівів Тріоді, творів різних проповідників та агіографів Православного Сходу періоду пізнього середньовіччя. The paper’s objective is poetical and source study research of “flowery style” writings that were common in the Orthodox East literature of XII–XV cent., while also historical review of amplification as one of this style major literary devices. The work’s relevancy is in limited coverage of literary sources for many medieval writings, and lack of researches on hymnography as a basic literary source for “flowery style”. The methods used are: comparison while surveying historical development of a literary trope; juxtaposition in source study analysis of the selected writings; calculation and linguistic analysis while examining syntactic features of amplification periods in the writings; partial hermeneutic analysis of sermons and saints’ lives. Conclusions. Amplification is a major literary trope of “flowery style”, whereas antithesis, repetition, anaphora, epiphora and homeoteleuton are just components of amplification. The source for this important trope is medieval hymnography naturally related to amplification that aims to prolong liturgy and concentrate believers’ thoughts on evangelical stories as long as possible. In this capacity, amplification serves a primary ascetic task of liturgy; listening to it becomes a peculiar exercise of self-perfection, attention and continuous praying. This trope is most fully disclosed in the genre of akathist that dictates specific syntactic constructions to amplification periods of saints’ lives literature. These constructions features, their number, “light” and other symbolism types are studied on the example of various late medieval Orthodox East preachers’ and hagiographers’ writings. 2021 Article Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела / С.М. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 146-161. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4662585 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181531 821.161’01-97«11/13» uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Літературознавчі студії Літературознавчі студії
spellingShingle	Літературознавчі студії Літературознавчі студії Шуміло, С.М. Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела Сiверянський літопис
description	Мета розвідки полягає в поетикальному та джерелознавчому дослідженні творів «прикрашеного» стилю, що були поширені в XII–XV ст. в літературі Православного Сходу, а також в історичному розгляді одного з головних художніх прийомів цього стилю – ампліфікації. Актуальність роботи полягає в недостатній вивченості літературних джерел багатьох середньовічних творів, браком досліджень, присвячених розгляду гімнографії як основного літературного джерела для стилю «плетіння словес». Використані методи: порівняння – під час спостереження за історичним розвитком художнього тропу, співставлення – у джерелознавчому аналізі обраних творів, підрахунку та лінгвістичного аналізу – під час дослідження синтаксичних особливостей ампліфікаційних періодів у творах, частково застосовано ґерменевтичний аналіз проповідей та житій. Висновки. Ампліфікація є головним художнім тропом «прикрашеного» стилю, інші тропи – антитеза, повтор, анафора, епіфора, гомеотелевтон – є лише складниками ампліфікації. Джерело цього важливого тропу – середньовічна гімнографія, яка природно пов’язана з ампліфікацією, покликаною затягувати час богослужіння, якомога довше зосереджувати думки вірян на євангельських подіях. Ампліфікація в цьому відповідає головному аскетичному завданню богослужіння, її вислуховування є своєрідною вправою на вдосконалення, увагу та безперервну молитву. Найбільш повно цей троп втілений в жанрі акафісту, який і диктує специфічні синтаксичні конструкції ампліфікаційним періодам житійної літератури. Особливості цих конструкцій, їхня числова, світлова та інші види символіки простежені на прикладі піснеспівів Тріоді, творів різних проповідників та агіографів Православного Сходу періоду пізнього середньовіччя.
format	Article
author	Шуміло, С.М.
author_facet	Шуміло, С.М.
author_sort	Шуміло, С.М.
title	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
title_short	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
title_full	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
title_fullStr	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
title_full_unstemmed	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
title_sort	ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Літературознавчі студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181531
citation_txt	Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела / С.М. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 146-161. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT šumílosm amplífíkacíâvlíturgíiníigímnografíítastilípletínnâslovesdopitannâprobogoslužbovídžerela AT šumílosm amplificationinhymnographyandflowerystyletothequestionofliturgicalsources
first_indexed	2025-12-02T10:33:27Z
last_indexed	2025-12-02T10:33:27Z
_version_	1850392295703052288
fulltext	Сіверянський літопис. 2021. № 1 146 ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ УДК 821.161’01-97«11/13» Світлана Шуміло • АМПЛІФІКАЦІЯ В ЛІТУРГІЙНІЙ ГІМНОГРАФІЇ ТА СТИЛІ «ПЛЕТІННЯ СЛОВЕС»: ДО ПИТАННЯ ПРО БОГОСЛУЖБОВІ ДЖЕРЕЛА DOI: 10.5281/zenodo.4662585 © С. Шуміло, 2021. CC BY 4.0 Мета розвідки полягає в поетикальному та джерелознавчому дослідженні творів «прикрашеного» стилю, що були поширені в XII–XV ст. в літературі Православного Сходу, а також в історичному розгляді одного з головних худож- ніх прийомів цього стилю – ампліфікації. Актуальність роботи полягає в недо- статній вивченості літературних джерел багатьох середньовічних творів, бра- ком досліджень, присвячених розгляду гімнографії як основного літературного джерела для стилю «плетіння словес». Використані методи: порівняння – під час спостереження за історичним розвитком художнього тропу, співставлен- ня – у джерелознавчому аналізі обраних творів, підрахунку та лінгвістичного аналізу – під час дослідження синтаксичних особливостей ампліфікаційних пері- одів у творах, частково застосовано ґерменевтичний аналіз проповідей та жи- тій. Висновки. Ампліфікація є головним художнім тропом «прикрашеного» стилю, інші тропи – антитеза, повтор, анафора, епіфора, гомеотелевтон – є лише складниками ампліфікації. Джерело цього важливого тропу – середньовіч- на гімнографія, яка природно пов’язана з ампліфікацією, покликаною затягува- ти час богослужіння, якомога довше зосереджувати думки вірян на євангель- ських подіях. Ампліфікація в цьому відповідає головному аскетичному завданню богослужіння, її вислуховування є своєрідною вправою на вдосконалення, увагу та безперервну молитву. Найбільш повно цей троп втілений в жанрі акафісту, який і диктує специфічні синтаксичні конструкції ампліфікаційним періодам житійної літератури. Особливості цих конструкцій, їхня числова, світлова та інші види символіки простежені на прикладі піснеспівів Тріоді, творів різних проповідників та агіографів Православного Сходу періоду пізнього середньовіч- чя. Ключові слова: ампліфікація, «плетіння словес», акафіст, Кирило Туров- ський, Єпіфаній Премудрий, Григорій Цамблак, Пахомій Логофет. Найбільш важливим художнім прийомом у творах стилю «плетіння словес» є ампліфікація. Ампліфікація (від лат. Amplificatio – збільшення, поширення) – посилення аргументу шляхом «нагромадження» рівнозначних виразів, надлишкова синоні- мія; в поезії використовується для посилення виразності мовлення1. 1 Фесенко Э. Я. Теория литературы: учебное пособие для вузов. Москва: Академический Проект; Фонд «Мир», 2008. URL: http://scibook.net/teoriya-literaturyi-istoriya/poeticheskiy-sintaksis-17001.html. Siverian chronicle. 2021. № 1 147 Прийом ампліфікації в творах стилю «плетіння словес» неодноразово роз- глядався літературознавцями і лінгвістами з точки зору особливостей метафори- ки2, символіки3, зокрема, числової4. Медієвісти, як правило, бачать в ампліфіка- ції стилю «плетіння словес» викарбовування того особливого розуміння слова- Логосу, яке пов’язане зі вченням ісихазму5. У перерахуваннях однорідних членів одні дослідники, наприклад, Л. А. Дмитрієв, убачають «стремление автора как можно полнее выразить охватывающие его чувства» і вважають, що «за этой ри- торичностью лежит глубокое, искреннее чувство любви и восхищения автора своим героем»6; інші ж, наприклад, Д. М. Буланін, навпаки, стверджують, що в середньовічній літературі «личность автора подвергалась сознательной и целена- правленной стилизации», тому перерахування синонімів, як взятий з античної лі- тератури прийом, штучно вставляється в текст для ампліфікації, перетворюється в «загальні місця» («locicommunes»), а вони, будучи перенесені з одного твору в інший, «становились набором формул, которые употреблялись независимо от со- держания»7. Г. М. Прохоров, кажучи про творчість Єпіфанія Премудрого, уво- дить визначення «панегіричної медитації» для позначення синонімічних періодів у тексті8. Д. С. Лихачов пояснював довгі синонімічні періоди в «плетінні словес» так: «Автор как бы колеблется выбрать одно, окончательное слово для определе- ния того или иного явления и ставит рядом два или несколько синонимов, равно- ценных друг другу. В результате внимание читателя привлекают не оттенки и различия в значениях, а то самое общее, что есть между ними»9. Але природа ампліфікації донині залишається нез’ясованою. Ампліфікації трапляються в проповідях Іларіона Київського та Кирила Ту- ровського, в агіографічних творах Єпіфанія Премудрого та Пахомія Логофета, у творах сербських авторів Доментіана й Феодосія Хіландарського. І. П. Єрьомін вважав риторичну ампліфікацію основою стилістичного ладу «Слов» Кирила Ту- ровського10. Д. С. Лихачов указав на стилістичну близькість текстів Єпіфанія Премудрого й гомілетики Іларіона Київського та Кирила Туровського11. Синоні- мічні перерахування, цитатні ряди, ланцюжки епітетів і метафор, а також ритму- вання мови – все це властиво як агіографії Єпіфанія Премудрого, так і гомілетиці Київської Русі. Ці паралелі дозволили вченим говорити про прагнення Єпіфанія уподібнити свої твори до церковної проповіді, зробити їх найбільш доступними і легкими для запам’ятовування12. 2 Коновалова О. Ф. Об одном типе амплификации в Житии Стефана Пермского. Труды отдела древ- нерусской литературы, Т. 37. Санкт-Петербург, 1983. С. 73–80. 3 Топоров В. Н. Сергий в «Слове похвальном» Епифания. Автопортрет автора. Стиль. Святость и святые в русской духовной культуре. Т. 2. Москва, 1998. URL: https://predanie.ru/book/111318- svyatost-i-svyatye-v-russkoy-duhovnoy-kulture-2/#/toc4. 4 Кириллин В. М. Епифаний Премудрый: Умозрение в числах о Сергии Радонежском. Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1993. Сб. 6. Ч. 1. С. 80–120. 5 Рогожникова Т. П. «Житие Стефана Пермского» Епифания Премудрого: лингвостилистический анализ. Автореф. На соиск. уч. ст. канд. филол. н., специальность 10.02.01. Ленинград, 1988. 16 с.; Калиганов И. И. Тысячелетние традиции болгарской литературы. Родник златоструйный: Памятни- ки болгарской литературы XI–XVIII вв. Москва: Художественная литература, 1990. С. 23; Бахти- на О. В. Старообрядческая литература и традиции христианского понимания слова. Томск: Изд. Том- ского ун-та, 1999. 261 с.; Конявская Е. А. К вопросу об авторском самосознании Епифания Пре- мудрого. Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2000. № 1. С. 16–41. 6 Дмитриев Л. А. Нерешенные вопросы происхождения и истории экспрессивно-эмоционального стиля XV в. ТОДРЛ. Санкт-Петербург, 1964. Т. 20. С. 80. 7 Буланин Д. М. Античные традиции в древнерусской литературе XI–XVI вв. München: Verlag Otto Sagner, 1991. С. 218, 220. 8 Прохоров Г. М. Епифаний Премудрый. Словарь книжников и книжности Древней Руси. Санкт- Петербург: Дмитрий Буланин, 1996. Вып. 2. Ч. 2. С. 213. 9 Лихачев Д. С. Некоторые задачи изучения второго южнославянского влияния в России. Исследова- ния по древнерусской литературе. Ленинград: Наука, 1986. С. 30. 10 Еремин И. П. Ораторское искусство Кирилла Туровского. ТОДРЛ, Ленинград, 1962. Т. 18. С. 51– 63. 11 Лихачев Д. С. Некоторые задачи изучения… С. 50. 12 Так, О. Ф. Коновалова пише про це: «…несмотря на усложненность, ученость, насыщенность цита- тами текста Жития Стефана Пермского, писатель явно заботится о доступности своего произведе- Сіверянський літопис. 2021. № 1 148 Що спонукає агіографа до нескінченного «уповільнення» тексту, яке дося- гається за допомогою ампліфікації? У чому причина такої стилістичної «барвис- тості»? Для опису того чи іншого героя або для підтвердження правомірності то- го чи іншого його вчинку цілком було б достатньо однієї або двох біблійних ци- тат, двох-трьох епітетів або метафор. Для чого ж письменник творить у стилі «плетіння словес», деколи приводить їх більше двадцяти? І що є літературним джерелом цього прийому? Кому наслідували проповідники й агіографи, посівши в стилі «плетіння словес»? На наш погляд, одним із прикладів тієї «вітіюватої лірики», у якій ампліфі- кація найбільш доречна, є гімнографія. Уважаємо, саме вона стала головним лі- тературним джерелом для давньоруських авторів щодо використання цього при- йому. За своєю природою богослужіння – це свого роду велика ампліфікація, розлогі описи того, про що можна було б сказати в двох словах. Євангеліє або житіє святого часто описують щось коротко і лаконічно, а гімнографічні твори, присвячені тій самій темі, відштовхуються від лаконічних оповідань і розширю- ють їх за допомогою ампліфікації. Це обумовлено змістовими особливостями, властивими творам гімнографічних жанрів: богослужіння не прагне передати сюжет, його завдання – викликати співпереживання і молитовний настрій. Роз- глянемо використання ампліфікації спочатку в гімнографічних текстах, а потім – в епідейктичних та агіографічних творах Давньої Русі. Ампліфікація в пам’ятках гімнографічного жанру (за ркп. Тріодь пісна, РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 385 і Часослов, РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16) Звернувшись до богослужбових текстів великопісного циклу, ми побачимо, що більшість пісень, які входять в ці служби, створені за допомогою прийому ампліфікації. Так, стихири першого тижня Великого посту дають розгорнуту ха- рактеристику того, що таке піст. Розглянемо дві стихири на хвалітех (прийом ампліфікації підкреслено): «Всhчестное воздержание начнем свhтло, лучами озаряющеся святых заповhди Христа Бога, любезною свhтлостию, молитвенным блистаниемъ, честнымъ цhломудрием, благомужьства крhпостию…»13; «Прииде пост, мати цhломудрию, обличитель грhху, проповедник по- каяниа, служити с ангеломъ и спасение человhкомъ…»14 Висока поетичність цих стихир досягнута синонімічним перерахуванням образних характеристик посту, так би мовити, тлумаченням його значення. Ме- тафоричність цих характеристик передбачає не визначення того, що таке піст, а створює його привабливий образ як однієї з вищих християнських цінностей. За допомогою тієї ж синтаксичної фігури гімнограф дає й конкретні реко- мендації тим, хто поститься, про те, яким має бути їх утримання (прийом амплі- фікації підкреслено): «Постимся постом приятным, богоугодным Господеви: истинен пост есть злых отчюждение, вздержание языку, ярости отложение, похотем от- лучение, клеветы, и лжа, и клятвопреступления, еже сих умаление пост ис- тинен и благоприятнен» (стихира на стиховні)15. Такі перелічення покликані роз’яснити реципієнту справжню суть явища через перерахування його характеристик. Вони трапляються в богослужбових текстах досить рідко. Найчастіше ампліфікація виконує естетичну функцію, по- силюючи емоційний вплив тексту. Нерідко її використовують у фрагментах, що містять похвалу Богу, Богородиці і святим: ния… Ритмическое звучание облегчает слушание, вместе с тем создает особое расположение духа, некую поэтичность, лиричность, задушевность» (Коновалова О. Ф. Об одном типе амплификации в Житии Стефана Пермского. ТОДРЛ, Ленинград, 1983. Т. 37. С. 73–80). 13 Тріодь Пістна, XV ст. РДБ, зібр. ТСАР. Ф. 304. I. № 385. Арк. 45 зв. 14 Там само. Арк. 46 зв. 15 Там само. Арк. 48 зв. Siverian chronicle. 2021. № 1 149 «Нескверная, Неблазная, Нетленная, Пречистая, Чистая Дево, Богоне- вестнсто Владычице…» (молитва до Богородиці на повечір’ї)16. Ампліфікація, посилена прийомом повтору, трапляється в покаянних фраг- ментах різних молитов, зокрема, в богородичній молитві на повечір’ї, – для підкреслення покаянних мотивів: «Не гнушайся мене, грешнаго, сквернаго, скверными помыслы, и слове- сы, и деяньми всего себе непотребна сотворша, и разумом лености сластей жития раба бывша…» (продовження цитованої вище молитви на повечір’ї)17. Використання ланцюжка синтагм, перерахувань – це прийом ампліфікації у вузькому сенсі цього терміну. У широкому ж розумінні ампліфікація – це розши- рення теми, яке може відбуватися не тільки завдяки нанизуванню синонімічних найменувань, а й за допомогою драматизації оповіді, уведення в нього доклад- них описів, багаторазового варіювання однієї й тої самої теми. За такого розу- міння багато гімнографічних творів, такі як покаянні та молебні канони до Бога або Богородиці, можна назвати однією великою ампліфікацією. Ампліфікація в канонах (за ркп. Часослов, XIV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16; Мінея службова, міс. Березень, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 534) На відміну від канонів святим, покаянні та молебні канони не містять сю- жетної основи, вони повністю присвячені одній темі – як правило, покаянній. Кожен тропар канону є варіюванням цього мотиву, і весь канон може бути роз- глянуто як одна велика ампліфікація. Розглянемо кілька найбільш уживаних ка- нонів з Часослова. Молебний канон Богородиці має в Часослові позначку на повечірниці18, тоб- то він рекомендований до регулярного прочитування, а тому, треба припустити, більшість книжників знали його напам’ять. Такі тексти найчастіше ставали літе- ратурними джерелами для оригінальних богослужінь, а також проповідей і жи- тій. Головна ідея молебного канону – прохання про помилування й допомогу в різних життєвих обставинах. Усі тропарі в тій чи іншій мірі однотипні: моління про допомогу в різних видах. Вони не пропонують реципієнту ніякої нової ін- формації про Богородицю – це текст для молитовного читання, тому він не ін- формативний, але максимально емоційний. Сам жанр канону незмінно пов’яза- ний з необхідністю використовувати прийом ампліфікації, щоб у кожному тро- парі запропонувати реципієнту варіювання однієї і тієї ж самої теми. У молебному каноні прохання про допомогу написані за допомогою розши- рення трьох великих метафор: по-перше, бурі пристрастей, якій протистоїть Христос як «начальник тиші», по-друге, гріховної недуги, у якій допомагає Бого- родиця як цілителька, і, по-третє, метафори гріховного суму, який скасовує ра- дість думки про порятунок. Метафора бурі (часто морської бурі) пристрастей або гріховних помислів починається з першого ірмоса, у якому йдеться про перехід через Червоне море, і проходить через перші три пісні канону, так що вони є однією великою амплі- фікацією – розкриттям теми «житейського моря». Так, у третій пісні Богородиця представлена як керманич, який управляє кораблем, молиться, уводячи його в «тиху пристань»: «…Ты мене окорми к тихому пристанищу своему…»19 Тут душевне збентеження названо бурею, яка протиставляється Христу як джерелу тиші: 16 Часослов XIV ст. зібр. ТСЛ, Ф. 304. I. № 16. Арк. 244 зв. 17 Там само. Арк. 245–245 зв. 18 Часослов, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16. Арк. 225. 19 Там само. Арк. 227. Сіверянський літопис. 2021. № 1 150 «Молю, Дhвице, душевное смущение и печали буря разорити ми, на- чальника тишины, Христа, родила еси…»20 Четверта пісня практично повторює третю, знову розвиваючи тему бурі пристрастей: «Стастей моихъ смущение, яже Кормчия рожьши Господа, и буря ути- ши моихъ прегрhшений, Богоневhстная»21. З цим мотивом узгоджується і метафора «безодні», яка використана для зображення нескінченності Божого милосердя: «Милосердия бездну призывающу твою подаждь ми, яже благосердаго рождьши и Спаса всhмъ, поющимъ тя»22. Метафора гріховної недуги – центральна тема канону. Гімнограф пише: «Исцhли, чистая, души моея неможение и здравие мольбами си по- даждь ми»23. Ця ж тема звучить в інших піснях канону: «На одрh болезни моея и немощи низълежащу ми, и нhсть исцhления плоти моеи. Но яже Бога, и Спаса миру, и Избавителя недугомъ рождь- шия, тебе молюся, благой, отъ истлhния болhзней возъстави»»24; «На одрh болезни моея и грhховнh слежаща мя, яко человhколюбива, помози ми…»25 Метафора гріховної печалі і радості порятунку, що їй протистоїть, часто зустрічається в останніх піснях канону: «Исполни, Чистая, веселия живота нашего, твою нетлhнную дающе радость, веселия рождьши сущаго Вину»26. Гріх зображується як печаль, туга, плач і тьма, порятунок – як веселість, ра- дість і світло: «Раздреши мглу прегрhшений моих, Богоневhсто, свhтомъ твоея свhтлости, яже Свhтъ рождшая божественный и превhчный»27; «Тока слез моихъ не отвратися, яже от всякаго лица вся слезы отъ- емша, Дhвице, Христа рождьши»28; «Радости мое срьдце исполни, Дhво, яже радости приемши исполне- ние…»29 Варіативність – один з найпоширеніших прийомів побудови ампліфікації в середньовічній гімнографії, його можна спостерігати практично в усіх Господніх та Богородичних канонах. Повтор метафор відіграє тут організаційну роль: він важливий для створення стрункої композиції та підпорядкування всіх частин твору єдиній темі. Ампліфікація в широкому сенсі є одним з жанростворюваль- них чинників канону. Більшість канонів на Господні та Богородичні свята використовують амплі- фікацію як головний художній прийом. Одним з найяскравіших прикладів амплі- фікації, побудованої за рахунок драматизації оповіді, є канон Благовіщення, що являє собою, від першої до останньої пісні, довгий діалог Архангела Гавриїла та Марії. Наведемо один приклад з першої пісні: «Вопию ти, веселяся: приклони ухо твое и вънми ми, Божие повhдаю- щу безсhменное зачатие, обрhте бо благодать пред Богомъ, яже не обрh- те другаа николиже, Пречистая. 20 Часослов, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16. Арк. 227. 21 Там само. Арк. 229 зв. 22 Там само. Арк. 229 зв. 23 Там само. Арк. 231. 24 Там само. Арк. 232 зв.–233. 25 Там само. Арк. 230. 26 Там само. Арк. 230 зв. 27 Там само. Арк. 231. 28 Там само. Арк. 237. 29 Там само. Арк. 237. Siverian chronicle. 2021. № 1 151 Да разумhю, Аггеле, твоихъ словес силу, как будеть, еже рече, глаголи явственно: как зачьну, Дhвоюсущи; Отроковица, како же и Мати буду Зиждителя»30. Це розлогий гімнографічний текст зі вкрапленнями догматичного й екзеге- тичного характеру. У Новому Завіті ми не знайдемо нічого подібного: Євангеліє описує подію, що відбулася, коротко, і розмова Марії з Гавриїлом міститься всього в парі фраз. Очевидно, гімнограф, використовуючи прийом ампліфікації, має на меті таке: не поспішати, пожити якийсь час євангельським життям, стати свідком зустрічі Архангела і Богоматері, завмерти перед цим дивом як перед іконою. Ампліфікація в акафісті (за ркп. Тріодь пісна РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 27) Ампліфікація є жанростворювальним прийомом акафісту. Акафіст як твір зі своїми характерними жанровими ознаками виник в VI ст. у творчості Романа Со- лодкоспівця31. Потім кілька століть цей жанр перебував у забутті, і лише в XIII– XIV ст. до нього знову звертаються візантійські й афонські гімнографи, серед яких відомий захисник і проповідник ісихазму константинопольський патріарх Філофей Коккін32. Хвиля актуалізації жанру повинна була досягти й Русі, де са- ме в ці століття пожвавлюються культурні контакти з усім Православним Схо- дом. Ікоси акафістів є перерахуванням синонімічних іменувань Бога або Богоро- диці, що, власне, і є використанням прийому ампліфікації. Наведемо приклад з першого ікосу акафісту Богородиці: «Ангелъ предстатель с небесъ посланъ бысть рещи Богородицh: ра- дуися. И с безплотным гласомъ воплощаема Тя зря, Господи, ужасашеся, и стояше, зовый к ней таковая: Радуйся, еюже радость возсияет, радуйся, еюже клятва исчезнетъ; радуйся, падшаго Адама възвание, радуйся, слезъ Евинъ избавление; радуйся, высото, неудобовъсходима человеческими по- мыслы, радуйся, глубино, неудобь зрима и аггельскыма очима; радуйся, яко еси царство сhдалище, радуйся, яко носиши носящаго вся; радуйся, звhздо, являющия солнце, радуйся, утробо божественнаго въплощения; радуйся, ея- же ради обновляется тварь, радуйся, еюже поклоняемся Творцю. Радуйся, Невhсто неневhстная»33. У кожному з дванадцяти акафістних ікосів, як правило, міститься дванад- цять різних привітань-похвал, «хайретізмів» (з грецького «радуйся»), із яких по- чинається кожна з дванадцяти синтагм, складових ікосу, плюс ще одне привітан- ня, яке повторюється наприкінці кожного ікосу. Іншими словами, в акафісті ам- пліфікація як стилістична фігура досягає найвищої точки свого розвитку: вона не тільки допомагає автору розширити сюжет і досягти піднесеного звучання, але й набуває все більш чітких стилістичних рис: наявність анафори в кожному хай- ретізмі, епіфори в кожному з ікосів, конкретного числа синтагм. Саме під час актуалізації на Православному Сході жанру акафісту з його досконалими ампліфікаціями в нашій літературі виник стиль «плетіння словес», який успадкував стилістичний прийом ампліфікації в самих різних його проявах. Однак, запозичення цього прийому агіографією та епідейктикою, думається, не відбулося раптом: проникнення гімнографічних тропів в інші жанри відбувалося поступово, і до XIV ст. використання ампліфікації досягло того рівня доскона- лості, який дозволив медієвістам говорити про виникнення нового стилю епохи. 30 Мінея службова, міс. березень, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304.I. № 534. Арк. 151–151 зв. 31 Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. С. 238–239. 32 Козлов Максим, диакон. Из истории акафиста… С. 45. Див. також: Момина М. А. Славянский пе- ревод ΎμνοςΑκάθιστος. Полата кънигописьная.1985. № 14–15. С. 132–160. 33 Тріодь пісна, РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 27. Арк. 163 зв. Сіверянський літопис. 2021. № 1 152 Розглянемо ампліфікації в проповідях і житіях і поспостерігаємо, як вико- ристання цього стилістичного прийому набуває все більшого поширення, а ра- зом з тим – все тіснішим стає зв’язок проповідей і житій з гімнографічною літе- ратурою. Ампліфікація в проповіді Загальне для літератури Середньовіччя прагнення до уповільнення розпові- ді, до своєрідного кружляння в стилістичних прикрасах було обрано письменни- ками-монахами як найбільш зручна форма відображення їх внутрішньої край- ньої неквапливості та розміреного ритму життя. Різноманітність словесних форм, у які вміщено один і той самий зміст, зна- ходимо в проповідях Кирила Туровського. До нас дійшла велика спадщина цьо- го проповідника, і ми маємо можливість спостерігати, як по-різному автор вико- ристовує ті чи інші художні засоби в проповідях і повчаннях. Так, у тлумаченні на притчу про душу і тіло та в повчанні про білоризця Кирило Туровський не вдається до прийому ампліфікації, його розповідь суха і стримана. Із різних ху- дожніх засобів автор обирає тільки алегорію як найбільш зручну для повчання та тлумачення34. У проповідях же на Господні свята у Кирила Туровського знахо- димо й ампліфікації, і повтори, і антитези, і символи – усі ті тропи, які характер- ні для емоційно напружених молитовних текстів стилю «плетіння словес». Так, у проповіді на неділю Фомину Кирило Туровський використовує ам- пліфікацію й синтаксичний паралелізм, описуючи минуле свято Пасхи: «В минувшюю недhлю святыя Пасхи удивление бh небеси и устраше- ние преисподним, обновление твари, избавьление миру, раздрушение адово и попрание смерти, въскресение мертвым и погубьление прелестьныя злос- ти дьяволя, съпасение же человhческому роду Христовым воскресениемь, обнищание ветхому закону и порабощение суботh, обогащение церкви и въцарение недhли»35. Іноді ампліфікація в Кирила Туровського охоплює кілька речень, побудова- них за схожою схемою: «Нынh солнце красуяся к высотh въсходить и радуяся землю огрhва- еть, – взыде бо нам от гроба праведное солнце Христос и вся вhрующая Ему спасаеть. Ныне луна с вышняго съступивше степени болшему свhти- лу честь подаваеть; – уже бо ветъхий закон по писанию с субботами прес- та и пророки Христову закону честь подаеть. Ныня зима грhховная покая- ниемь престала есть и лед невhрия богоразумиемь растаяся; зима убо язычьскаго кумирослужения апостолскимь учением и Христовою вhрою пре- стала есть, лед же Фомина невhрия показаниемь Христовых ребр растая- ся...»36 Із тим, яку композицію проповіді обирає автор, уміщує він ліричні молитов- ні відступи на початку проповіді або ближче до її кінця, залежить те, у якій час- тині твору використані ампліфікації. Так, Григорій Цамблак у проповіді на Ве- ликий четвер кілька разів вдається до прийому ампліфікації в першій половині промови. Твір починається емоційним вигуком про Юду: «Печаль об’емлет ми душу и недоумение съдержит ми помысл, въспо- мянувшу окаяннаго Июду. От колики и каковы высоты в которую себе про- пасть вверже! От колики славы апостольскаго чина в которое бесчестие страстный достиже! От колики сладости учителеве отпад! Каковою сребро- 34 До речі, те саме можна сказати й щодо проповідей Серапіона Володимирського, який активно ви- користовує прийом алегорії. 35 Слово Кирилла Туровского в неделю Фомину / Еремин И. П. Литературное наследие Кирилла Ту- ровского. ТОДРЛ. Москва; Ленинград, 1957. Т. 13 С. 415. 36 Там само. С. 416. Siverian chronicle. 2021. № 1 153 любия горестию себе обложи, и сие бо тому горкую ону удавления исхода- тай смерть...»37 Наведений фрагмент побудований за допомогою прийому ампліфікації, по- силеною антитезами, а також анафорами і синтаксичним паралелізмом. Почавши розповідь про Юду в настільки емоційному дусі, автор продовжує проповідь в тому ж «прикрашеному» стилі: переказ євангельського сюжету перемежовується численними ліричними відступами. Розповідаючи про угоду Юди щодо ціни зради, Григорій Цамблак задає риторичне питання: коли це було зроблено? Від- повідь же представлена довгою ампліфікацією, у якій використані прийоми ана- фори і семантичного повтору: «Егда блудница своя возненавидh грhхи и къ покаянию притече. Егда скверную съвлече блужения одежду. Егда къ учителю притече. Егда много- цhнное миро принесе от умножения приносимаго, многое являющее любве. Егда слезами омочи пречистыя нозh. Егда главы своея власы отры мокро- ту слезную...»38 Тут автор протиставляє каяття блудниці – нерозкаяності Юди. Опис Юдиної зради викликає в автора настільки сильні емоції, що він як би не задовольняється коротким зазначенням юдиного гріха, а продовжує відтіняти цей гріх все більш розлогими розповідями про те, від яких великих благ відмо- вився Юда, зробивши зраду: «Показа, яко... бяше ученикъ... от обоюнадесяте. От онhх, иже Учите- лю всегда съпребываху, иже сладкая она и небесная слышаще учения, и въ церкви, и в народех, и наединh. Им же открываше таинства, им же чудеса творити дарова, им же бhсы изгонити область даст, им же крhщати по- велh, им же обhтова сhсти на дванадесятих престолhх и судити обhмана- десятим колhном Израилевом...»39 Використання прийому ампліфікації допомагає автору створити дуже яскраву картину зради й уникнути простого короткого оповідання про злочин, який і так відомий реципієнту з Євангелія, а також – поглибити аналіз євангель- ських подій. Ампліфікація тут – це своєрідний емоційний роздум про подію, уходження в євангельські події та співпереживання Христу. Проповідь Григорія Цамблака призначена для читання під час богослужіння, що випливає з її назви – на часех, – тому вона максимально наближена за стилістикою та тематикою до гімнографічних текстів. Переживання євангельських подій і співпереживання Христу – головна мета богослужінь Страсної седмиці, вона ж стає метою пропо- відей як Григорія Цамблака, так і багатьох інших церковних ораторів. Автори Київської Русі, безсумнівно, черпали художні тропи з творів вели- ких проповідників старовини. Так, проповідь на Великдень Кирила Туровського явно перекликається з проповіддю Григорія Богослова: туровський проповідник активно запозичує у Григорія Богослова і сам тип композиції, і окремі тропи і, що важливо, прийом ампліфікації як основний організаційний момент для про- повіді. Отже, художній троп ампліфікації, зародившись в епідейктиці, пройшов довгий шлях через гімнографію, звідки знову потрапив в епідейктику і далі, в пізньому середньовіччі, – в агіографію. Ампліфікація в житійній літературі У XIII–XV ст. прийом ампліфікації став активно використовуватися в агіо- графії. Житія з лаконічних сюжетних оповідань поступово переросли в об’ємні тексти з множинними ліричними відступами: міркуваннями автора, молитовни- ми зверненнями до Бога або описуваного святого, плачами і похвалами. Як й у 37 Цит. за: Пелешенко Ю. В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV – по- чатку XVI ст. Київ: Наукова думка, 1990. С. 119. 38 Там само. С. 199. 39 Там само. Сіверянський літопис. 2021. № 1 154 випадку з проповіддю, усі ліричні відступи в житіях зазвичай написані за допо- могою прийому ампліфікації. Сербо-афонська література першою стала використовувати «прикрашений» стиль в агіографії. Південнослов’янська література не є спеціальним предметом нашого дослідження, але ми не можемо залишити без уваги той факт, що цикл текстів, пов’язаних з ім’ям Сави Сербського, написаний в стилі «плетіння сло- вес» і хронологічно випереджає агіографічний стиль Єпіфанія Премудрого та Пахомія Логофета – східнослов’янських творців цього стилю. Розглянемо кілька ампліфікацій у творчості сербських авторів. Так, Доментіан Хіландарський починає Житіє Сави Сербського з об’ємного вступу, написаного в стилі «плетіння словес» із використанням ампліфікації, по- будованої на синтаксичному паралелізмі: «Царствующу Господину нашему Иисусу Христу и прhлести побhждh- нh бывшии, и льсти идольсцhи потребленh бывшии, и гонению же на хрис- тианы прhставшу, и блазhи вhрh просвhтившеся по лицу всееи земли, и благовhрию процвитающу вь всемъ мирh…»40 Багато ампліфікацій Доментіана Хіландарського прикрашені використан- ням кореневих повторів, що підсилює їх емоційний вплив на реципієнта: «И потом зачеть боголюбивая Анна въ утробh своеи, и роди и по воли Божии сынъ, от благаго корhне отрасль богопрозябенну, о немже богосвет- лую радость приемша родители его, благодариста Благодателя своего…»41 Деякі ампліфікації Доментіана близькі до Акафістних прийомів, вони явля- ють собою нанизування однакових синтаксичних конструкцій із варіантами хва- лебних іменувань, які часом займають не один лист рукопису: «Прииди, пастырю добрый благодарственнаго ти стада, Прииди, заколи се, зане подобие Владыцh своему Пастыреначальнику Христу, да образъ будеши стаду своему... Прииди, свhтилниче, гореи духом благодати Божии, и свhте се присно духом святым...»42 Наступник Доментіана Хіландарського, другий агіограф Сави Сербського Феодосій43 також нерідко використовує прийом ампліфікації. Найчастіше вона зустрічається в тих фрагментах тексту, де автор прославляє Бога або описує без- ліч благих діянь Сави: «Апостолъ дhаниемъ обрhташеся. Ходяи бо по вьсеи земли своего отьчества апостольскы и проповhдаше Евангелие, Троицу всhм сказаше, въплощению Сына Божия всhх научаше, равна же Того Отьцу … вьсhм испо- вhдати веляше, и Духа Святаго от Отьца исходящаго… славити и покланя- тися всhх научивше, крещение проповhдавше, покаание въ отпущение грhхов, ереси разоряше, церкви въздвизаше…»44 Знаменно, що ампліфікація в пізньому середньовіччі починає використову- ватися в житіях, а не тільки в проповіді, де вона цілком зрозуміла і природна, оскільки проповідь генетично й виконавчо пов’язана з богослужінням. Агіогра- фічні ж пам’ятки, особливо об’ємні твори в стилі «плетіння словес», – це, перш за все, тексти для келійного читання. Запозичуючи художні тропи з богослуж- бових співів, агіографія розсунула рамки свого жанру, перетворила сюжетне оповідання на твір для церемоніального, молитовного прочитання. І якщо у 40 Житіє Сави Сербського, написане Доментіаном. РНБ, Гільф. 54. Арк. 1–1 зв. 41 Там само. Арк. 2 зв. 42 Там само. Арк. 26 зв. 43 Про авторство та редагування Житія Сави Сербського див: Розанов С. П. Источники, время со- ставления и личность составителя феодосиевой редакции Жития Саввы Сербского. Известия Отде- ления русского языка и словесности Императорской Академии наук. Санкт-Петербург, 1911. Т. XVI. Кн. 1. С. 136–209. Див. також: Темчин С. Ю. Сербский писатель Феодосий Хиландарец как гречес- кий гимнограф Multa & Varia: studio fferti a Maria Marcella Ferraccioli e Gianfranco Giraudo. Milan, 2012. P. II. S. 602–603. 44 Цит. за: Кенанов Д. Славянска метафрастика. Плавдив: Жанет-45, Велико Търново: Пик, 2002. С. 193. Siverian chronicle. 2021. № 1 155 сербських авторів ми бачимо тільки початок цього процесу, то в давньоруських житіях Єпіфанія Премудрого цей процес досягає своєї повноти. Ампліфікація, на думку О. Ф. Коновалової, дала Єпіфанію Премудрому можливість найбільш повно втілити найважливіший для нього стилістичний принцип, сформульований ним самим: «от словес похваление събираа, и при- обретаа, и приплетаа»45. Ампліфікації Єпіфанія Премудрого мають явну схожість з ампліфікаціями акафісту: вони ритмічні, мають анафори й епіфори, використовують варіатив- ність найменувань, – похваляючи святителя Стефана Пермського в Житії, Єпіфа- ній пише: «Что еще тя нареку? Вожа заблужшим, обрhтателя погибшим, нас- тавника прелщеным, руководителя умом ослhпленым, чистителя оскверне- ным, възискателя расточеным, стража ратным, кормителя алчющим, пода- теля требующим, наказателя несмысленым, помощника обидимым, молит- веника тепла, ходатая вhрна, поганым спасителя, бhсом проклинателя, ку- миром потребителя, идолом попрателя, Богу служителя»46. Під час порівняння творів Єпіфанія Премудрого з пам’ятками, укладеними в жанрі акафісту, можна спостерігати очевидний збіг риторичних фігур і син- таксичних побудов. Для древніх акафістів, як і для агіографічних творів Єпіфа- нія, характерна особлива увага до фонетичної сторони слова, до ритмування, спі- вучості мови. Прийом поетичного звернення до святого або Бога через нани- зування різних похвал, як ми вже зазначали, не був рідкістю в проповідниць- кій прозі. У дослідженні, присвяченому народженню середньовічної рими, на це вказує С. С. Аверинцев і наводить приклад з проповіді Софронія Єрусалим- ського (560–638 рр.) на свято Благовіщеня: «“Радуйся, Радости небесной Роди- тельница; радуйся, Радости верховной Питательница; радуйся, Радости спаси- тельной Подательница...” – мы обрываем цитату, но ряд только начинается», – пише С. С. Аверинцев47. У наведеному вище уривку з Житія Стефана Пермсько- го ми бачили таке саме прагнення до нескінченного іменування-прославляння, у якому рух тексту завмирає, а читач разом з автором занурюється в своєрідне сло- весне милування предметом похвали. Однією з властивих акафісту рис, що знайшла втілення в житіях, написаних Єпіфанієм, є дотримання сакральної числової закономірності в синонімічних ря- дах. Числовій символіці в Житії Сергія Радонезького присвячено дослідження В. М. Кириліна. Вчений зазначає, що знамениті єпіфанієві синонімічні ряди не- рідко налічують таку кількість синтагм, яка відповідає тому чи іншому сакраль- ному числу: 3, 7, 12. З точки зору дослідника, «писатель с помощью нумероло- гии сумел явственно выразить самые сокровенные тайны Божественного Про- мышления – то именно, о чем говорить прямо было невозможно»4849. За спостереженнями Кириліна, агіограф вводить числову символіку в текст Житія різними способами: сакральному числу може дорівнювати кількість прос- тих речень у складі складного, кількість цитат зі Святого Письма, що введені в текст ланцюжком – одна за однією, або кількість синонімічних виразів, що ха- рактеризують те чи інше явище. Для нас найбільш цікавим є останній випадок, коли Єпіфаній підпорядковує сакральній символіці свої знамениті прикрашені 45 Коновалова О. Ф. Об одном типе амплификации в Житии Стефана Пермского. ТОДРЛ. Ленинград, 1983. Т. 37. С. 73. 46 Цит. за: Прохоров Г. М. Святитель Стефан Пермский. Санкт-Петербург: Глаголъ, 1995. С. 252. 47 Аверинцев С. С. Поэтика… С. 239. 48 Кириллин В. М. Епифаний Премудрый: Умозрение в числах о Сергии Радонежском. Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1993. Сб. 6. Ч. 1. С. 115. 49 Наведемо один з випадків троїчного сакрального ряду в Житії Сергія Радонезького, де саме троїчні ряди зустрічаються найчастіше: «И повсягда, по вся времена, с великымприлежаниемь (1), и съжела- ниемь (2), и съ слезами (3) моляшеся Богу...» (Слово о житии преподобнаго и богоноснаго отца на- шего Сергия, игумена Радонежского. БЛДР. Санкт-Петербург, 1997. Т. 6: XIV – середина XV века. Санкт-Петербург, 1999. С. 294). Сіверянський літопис. 2021. № 1 156 вихваляння святого або Бога. Наприклад, розкриваючи зміст слова «Велікода- тель», яке стосується Творця, агіограф пише: «Тъй бо есть Богъ нашъ Великодатель, и благых Податель (1), и бо- гатых даровъ Дародавець (2), премудрости Наставникъ (3), и смыслу Да- тель (4), несмысленным Сказатель (5), учай человека разуму (6), даа уме- ние неумhющимъ (7), дая молитву молящемуся (8), даяй просящему муд- рость и разумъ (9), даяй всякое даяние благо (10), даай даръ на плъзу про- сящимъ (11), даай незлобивымь коварьство и отроку уну чувьство и смыслъ (12)»50. Слово «Велікодатель» у цьому випадку є своєрідним узагальненням, а на- ступні дванадцять синтагм – різними тлумаченнями цього слова. Знаменно, що таке ж «винесення за дужки» однієї синтагми з синонімічного ряду та приведен- ня кількості інших синтагм до сакрального числа спостерігається в композиції акафісту, а точніше, в складовій частині цього великого гімну – ікосі. У кожному з дванадцяти акафістних ікосів, як правило, міститься кілька різних привітань- похвал, до того ж, їх число обов’язково кратне чотирьом51, і є ще одне узагаль- нювальне звернення. Як у житії, так і в акафісті автор чітко вимірює та порівнює число синтагм і в такий спосіб створює всередині тексту якийсь сакральний простір. Відтак у житіє вводиться одна з акафістних структур; акафіст практично стає складовою частиною житія, яка, утім, ніяк не виділяється автором, але міс- титься в усьому тексті і час від часу як би «просвічує» крізь тканину Єпіфанієво- го оповідання. Похвали святому, якими пронизаний увесь житійний текст у Єпі- фанія Премудрого, особливо ж трьох-, семи-, або дванадцатічастинні – це своє- рідні невеликі фрагменти акафісту, уплетені в агіографічний твір. Наведемо ще один приклад акафістної конструкції в житії, створеному Єпі- фанієм Премудрим: «Кто бо, слыша добрый его сладкий отвhтъ, не насладися когда от сладости словесего (1)? Или кто, зряй на лице его, не веселяшеся (2)? Или кто, видя свято его житие, и не покаася (3)? Или кто, видя кротость его и незлобие, и не умилися (4)? Или кто сребролюбець бысть, видя его нищету духовную, и не подивися (5)? Или кто похыщникь и гръдостию превъзно- сяйся, видя его высокое смирение, и не почюдися (6)? Или кто бысть блуд- никь, видя чистоту его, и не прhменися от блуда (7)? Или кто гнhвливъ и напрасен, бесhдуя с ним, на кротость не преложися (8)? Нhсмь бо азъ ви- дhлъ въ дни сиа, и въ нынhшняа времена, и в наша лhта сицева мужа свята, и съвръшена въ всяко дhло благо, и украшена всякою добродhтелию всячьскы. Яко же от прочихь святых иже кто възлюбленъ есть от Бога, яко сей преподобьный Сергие?»52 Ця конструкція, на наш погляд, також може бути розглянута як запозичена з акафісту, вона віддалено нагадує акафістний ікос. Тут ми бачимо восьмичас- тинний ряд питальних речень (як і належить, в акафісті кількість синтагм має ді- литися на 4), а після нього – два підсумкових речення, в останньому з яких вико- ристано ім’я Сергія. Особливо багато акафістних конструкцій в Похвальному слові Сергію Радонезькому. Можна сказати, що все воно написане саме за допомогою цих конструкцій: 50 Епифаний Премудрый. Житие Сергия Радонежского (далі – ЖСР). БЛДР. Санкт-Петербург: Наука, 1999. Т. 6: XIV – середина XV века. С. 260. 51 Думається, чотиричастинна композиція ікоса відображає найдавніші катрени, якими писалися пер- ші акафісти. С. С. Аверинцев вказує на зародження рими якраз у древніх ікосах (Аверинцев С. С. Рождение рифмы из духа греческой диалекстики; Он же. Поэтика… С. 226–243.). Рима могла про- диктувати, по-перше, поділ тексту на чотири рядки і, по-друге, певний мелодійний малюнок ви- конання акафістів. Мелодія ж назавжди зберегла в акафісті розподіл на чотири такти, навіть для тих слов’янських акафістів, які втратили риму під час перекладу. 52 ЖСР. С. 260. Siverian chronicle. 2021. № 1 157 «Сьй убо преподобный отець нашь провосиалъ есть въ странh Рус- стhй, и яко свhтило пресвhтлое възсиа посреди тмы и мрака (1), и яко цвhт прекрасный посреди тръниа и влъчець (2), и яко звhзда незаходимаа (3), и яко луча, тайно сиающи блистающе (4), и яко кринъ въ юдолии мирь- скых (5), и яко кадило благоуханно (6), яко яблоко добровонное (7), яко шипок благоуханный (8), яко злато посреди бръниа (9), яко сребро раждежено, и ис- кушено, и очищено седморицею (10), яко камень честный (11), и яко бисеръ многоцhнный (12), и яко измарагдъ и самфиръ пресвhтлый (13), и яко финиксъ процвhте (14), и яко кипарис при водахь (15), яко кедръ иже в Ли- ванh (16), яко маслина плодовита (17), яко араматы благоуханиа (18), и яко миро излианное (19), и яко сад благоцвhтущь (20), и ако виноград плодоно- сенъ (21), и яко гроздъ многоплоденъ (22), и яко оград заключенъ (23), и ако врътоград затворенъ (24), и яко сладкый запечатлhнный источникъ (25), яко съсуд избранъ (26), яко алавастръ мира многоцhннаго (27), и ако град нерушим (28), и яко стhна неподвижима (29), и яко забрала твръда (30), и ако сынъ крhпокъ и вhренъ (31), и ако основание церковное (32), яко столпъ непоколhбимь (33), яко вhнець пресвhтлый (34), яко корабль, исплъ- ненъ богатства духовнаго (35), яко земный аггелъ (36), яко небесный чело- векь (37)»53. Цей найдовший в похвальному слові акафістний період складається з 37 синтагм, що починаються союзом «яко», який, як маркер, позначає початок нової похвали. Загальну кількість синтагм поділено на 4 і до них додано ще од- ну – останню, як в акафісті. Привертає увагу й така особливість цієї конструкції: метафоричні порівняння Сергія з квітами, дорогоцінними металами і т. д. зібра- ні в невеликі групи всередині тексту, до того ж, ці групи часто кратні трьом або чотирьом – як в акафісті. Так, послідовно перелічено кілька метафор, присвяче- них світлу (святий порівнюється з променем, зіркою, світилом), пахощам («бла- говонный», «добровонный», «благоуханный»), преподобного порівняно з чистим дорогоцінним металом («злато», «сребро раждежено, искушено, очищено»), з дорогоцінними каменями («камінь»,«бісер»,«ізмарагд»,«сапфір»), з міцними, пряморослими деревами («фенікс»54, «кедр», «кипарис», «маслина») і т. д., автор уподібнює акафісту цілі великі періоди Похвального слова. Розглянемо ще одну акафістну структуру в Єпіфанієвому похвальному сло- ві: «Положено же бысть тhло преподобнаго въ церкви, юже сам създа (1), и възъдвиже (2), и устрои (3), и съвръши (4), и украси ю всякою подобною красотою (5), и нарече сиа бытии въ имя святыа (6), и живоначалныа (7), и нераздhлимыя (8), и единосущныа Троица (9); въ честнhмь его монастыри (10), и пресловущей лаврh (11), и велицh оградh (12), и въ славнhй обители (13), яже самъ съгради (14), и съвокупи (15), и устрои (16); идhже братию събра (17), словесное стадо Христово и спасену паству упасе ю в незлобии сердца своего (18), и в разумh настави (19); идhже и самъ одhянъ бысть въ иночьскый образ, паче же аггельскый (20), и много тмами тем труды положи (21), и неизчетныя подвигы показа (22); идhже непрестанныя мо- литвы сътвори (23); идhже повседневныя и нощныя пhниа и благодарениа славословяше и Бога въспhвааше (24); идhже многолhтное и многострадал- 53 ЖСР. С. 280. 54 Гадаємо, «фенікс» тут написано помилково замість «фінік». Із прямим ростом та плідністю бага- тьох дерев, фінікових пальм, кедрів та маслин, із давніх часів порівнювали неухильне сходження праведників до Бога та велику кількість плодів їхньої праведності (Див.: Лопухин А. П. Толкование на псалом 91:5. Толковая Библия, или комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Заве- та: в 3-х тт. Т. 1. Санкт-Петербург, 1904. С. 315). Сіверянський літопис. 2021. № 1 158 ное течение свое препроводи и укрhпи, не исходя от мhста своего въ иныя предhлы, развh нужда нhкыя (25)»55. Традиційний для акафісту розподіл періоду на 25 синтагм доповнено, як і в попередньому прикладі, внутрішнім чотиритактним ритмом, який, утім, іноді збивається на три або п’ять тактів. Так, перші п’ять синтагм присвячені створен- ню монастиря Сергієм, їх «маркер» – дієслова: «сотвори», «созда», «устрої», «съвръші», «прикраси». Другі чотири синтагми – прославляння Трійці, їх «мар- кер» – прикметники: «свята», «живоначальна», «нероздільна», «єдиносущна». Наступні чотири синтагми – прославляння монастиря, їх «маркер» – різні найме- нування обителі, іменники: «монастир», «лавра», «ограда», «обитель». Наступні три такти – знову створення монастиря, тому акцент повторно на дієсловах: «съграді», «съвокупі», «устрої» і т. д. Кінець цього періоду посилено повторен- ням слова «ідеже», яке також акцентує на багаточастинній композиції акафістної конструкції в похвальному слові. Акафістні конструкції властиві далеко не тільки житіям Єпіфанія Премуд- рого, але й творам його попередників і послідовників. У більш ранніх житіях ці конструкції використовуються в основному тільки для створення похвали святому, частіше на початку або наприкінці твору. Їх не- багато, але вони досить точно відтворюють синтаксичні особливості акафісту з його повторами, метафоричними найменуваннями та іноді – із «хайретізмом», тобто рефреном «радуйся!» Так, Єфрем, автор Житія Авраамія Смоленського, створеного в простому, «неприкрашеному» стилі, закінчуючи твір, вдається до акафістної конструкції: «Радуйся, граде твердъ, набдимъ и хранимъ десницею Бога Все- дръжителя! Радуйся пречистая Дhво, Мати Божия, иже градъ Смоленескъ всегда свhтло радуется о тебh, хвалится тобою, избавляемъ отъ всякыя бhды! Радуйся, граде Смоленескъ, отъ всhхъ находящихъ золъ избавляе- мъ молитвами пресвятыя Богородица и всhхъ небесныхъ силъ, и всhхъ святыхъ его! Радуйтеся, апостоли и пророци, мученици и святители, препо- добнии, праведнии и вси святи въ день и в память святаго успениа препо- добнаго Авраамиа! Радуйтеся, пастуси и наставници Христова стада, пат- риарси, епископи, архимандрити, игумени, иереи, и дьякони, и весь черно- ризьческый чинъ, и честьныхъ черноризець, и преставльшихся о Христh, и еже и еще о Бозhи о Господи живущеи въ христоименитой вhрh, свhтло радуйтеся, ликоствующе въ память успhниа преподобнаго Авраамиа!..»56 Наведений нами уривок – дещиця всього акафістного періоду в тексті. Тут немає якоїсь певної числової символіки або ділення на катрени, як у Єпіфанія Премудрого. Автор використовує акафістний синтаксис лише частково, вводячи в текст легко впізнаваний рефрен «радуйся» та множинність найменувань. Уве- дення такого тривалого й прикрашеного фрагмента, написаного відповідно до жанрових характеристик акафісту, свідчить про зародження стилю «плетіння словес» ще в житіях києворуського періоду. Серед послідовників Єпіфанія Премудрого особливої уваги заслуговує Па- хомій Логофет, який також використовує акафістні конструкції, хоча й менш яв- но, ніж його попередники. Так, у Житії Кирила Білозерського Пахомій пише: «Всhхъ бо, яко отець, любляше (1), о всhхъ печяшеся (2), о всhхъ по- лезная промышляше (3) и всhхъ, яко свои уды, миловаше (4), всhхъ ду- шевьныа струпы обязааше (5), всhхъ телесныхъ недугъ нсцhляше (6), 55 Лопухин А. П. Толкование на псалом 91:5. С. 278. 56 Ефрем, инок. Житие Авраамия Смоленьского. БЛДР. Санкт-Петербург: Наука, 1997. Т. 5: XIII век. С. 60–62. Siverian chronicle. 2021. № 1 159 всhх от злобъ съгнитие очищая (7), всhмъ любовный пластырь тhхъ вре- домъ прилагааше (8), всhхъ масломъ милованиа помазаваше (9)…»57 Короткий період похвал, традиційно введений в текст наприкінці Житія, на- писаний у повній відповідності до синтаксису акафісту: перед нами чотиритакт- на композиція з повторюваними дієслівними закінченнями на кінці кожної син- тагми і з одним заключним реченням. Думається, Пахомій Логофет свідомо ви- користовує цей прийом, а сама акафістна конструкція, переходячи з одного по- хвального слова в інші, стає все більш традиційною для досліджуваного стилю. В іншому місці Пахомій Логофет використовує акафістну структуру, але дещо порушує числову закономірність: «О, всечестный отче (1), на земли пустыни жителю (2), небесный гражданине (3), преподобнымъсъжителю (4), праведным единокровне (5), иже смирением высокый (6), нищетою богатый (7), иже нищим кормителю (8), скорбящим милостивное утhшение (9), слhпымъ вождь (10), плачющим радость (11), обидимымъ помощникъ (12), немощным врачь (13), обуревае- мым въ грhсhхъ пристанище (14) и скорый всhмъ заступник (15), вhси на- ше неможение (16), вhси же и лукавого еже о нас навhта (17)».58 Наведене речення начебто і має чотиритактну структуру і висновок, але як- що слідувати словесному «маркеру», що розділяє синтагми (тут ним слугує сла- вословне іменування святого: «втіха», «лікар», «помічник» і т. п.), то дві останні синтагми випадають із загального ладу. Іншими словами, Пахомій Логофет по- слідовно вживає акафістний синтаксис у творі, але дозволяє собі вільно поводи- тися з числом синтагм або словесними маркерами. Його акафістні періоди поміт- но відрізняються від єпіфанієвих: тут немає властивої єпіфанієвим текстам абст- рактної метафорики, не простежується поділ акафістного періоду на катрени із заданою в кожному з них темою. Славослів’я Пахомія Логофета простіші і роз- судливіші, ніж піднесені похвальні слова Єпіфанія. Акафістні структури спостерігаються й у деяких творах Григорія Цамблака. Так, в Слові перед Констанцьким собором міститься розлога похвала отцям, складена як акафіст, що має традиційну для нього чотиричастинну структуру з виносом останньої – дев’ятої – синтагми як би за дужки цього періоду: «Вы есте въистинъну непрелестнии наствници евангельскаго пути (1). Вы есте блазии раби, добрии и вhрнии, иже талантъ умножившеи, и мно- жищеи, и о малh верни явльшеися, и чаяще над многыми поставитися, и по малh от трудовъ покои приемше, в радость Господа своего входити (2). Вы есте искуснии коръмчие, иже корабль церковныи ко смирения пристани- щю тихому, и всяческых вhтръ пременному наставляющеи (3). Вы есте соль миру, словесная церковнаго устроения слаждающеи и не оставляюще в согнитие и расшествие еретическых умышлении раслаблятися, състяжуще и утверждающе теплого дhиствомъ, студенhишее (4). Вы есте врачеве премудреишеи, и художнhишии, церковное тhло не вкусно храняще и вся- ческаго недуга зломудрениих и на всегдашнее здарвие возводящеи равьнос- тию и съгласиемъ четырех Еваггелии, якоже четырми мира сего составы (5). Вы есте звhзды церковныя, много небесних звhздъ свhтлhиши же дhиственhиши, не плавающия по водах корабля наставляючи къ градомъ и мhстомъ или путникы такожде, но душа правящее къ небеси, во Вышнии Иерусалимъ, во отечество наше древннее (6). Или же паче солнца Вы есте заря, просвhтителное дhиство имуще, мокроты невhрия исъсушающеи, ибо Спаса богословци солнце именоваша (7). Вы есте добрии строителие, ихъже пришед Господь, обрящет бдящих (8). Вы есте добрии пастырие, по- 57 Пахомий Логофет. Житие Кирилла Белозерского. БЛДР. Т. 7. Санкт-Петербург: Наука, 2000. С. 214. 58 Там же. С. 214. Сіверянський літопис. 2021. № 1 160 лагающеи душа за овца, и якоже во оных, тако и здh, подобящеся Перво- пастырю Христу (9)»59. Отже, проповідники й агіографи, які пишуть у стилі «плетіння словес», уда- ються до властивої для гімнографії метафорики, ритміки, синтаксичних конст- рукцій, нумерології, звертаючись до такого важливого для прикрашеного стилю художнього тропу, як ампліфікація. У цьому агіографи частково наслідують древні традиції ораторського мистецтва, частково ж, і в першу чергу, – традиції християнської гімнографії, що дозволяє весь корпус середньовічної християн- ської літератури уявити як частину єдиного великого тексту, де кожна подія обо- в’язково має бути закарбована в декількох видах мистецтва: гімнографічному, агіографічному, іконографічному, проповідницькому. References Bahtina, O. (1999). Staroobryadcheskaya literatura i tradicii khristianskogo ponimaniya slova [Old Believer literature and traditions of the Christian understanding of the word]. Tomsk, Russia. Bulanin, D. (1991). Antichnye tradicii v drevnerusskoj literature XI–XVI vv. [Antique traditions in ancient Russian literature of the XI–XVI centuries]. Munich, Germany. Kaliganov, I. (1990). Tysiacheletnie tradicii bolgarskoj literatury [Millennial traditions of Bulgarian literature]. Rodnik zlatostrujnyj: Pamiatniki bolgarskoj literatury XI–XVIII vv. Moscow, Russia. Kenanov, D. (2000). Ozareniyat Grigorij Camblak [The radiant Gregory Tsamblak]. Veliko Tyrnovo, Bulgaria. Kenanov, D. (2002). Slavyanska metafrastika [Slavic metaphrasis]. Veliko Tyrnovo, Bulgaria. Kirillin, V. (1993). Epifanij Premudryj: Umozrenie v chislakh o Sergii Radonezhskom [Epiphanius the Wise: Speculation in numbers about Sergius of Radonezh]. Germenevtika drevnerusskoj literatury – Hermeneutics of Old Russian Literature, 6. Moscow, Russia. Konovalova, O. (1983). Ob odnom tipe amplifikacii v Zhitii Stefana Permskogo [About one type of amplification in the Life of Stefan Permsky]. Trudy otdela drevnerusskoj literatury – Proceedings of the Department of Old Russian Literature, 37. Saint-Petersburg, Russia. Konyavskaya, E. (2000). K voprosu ob avtorskom samosoznanii Epifaniya Premudrogo [On the problem of the author's self-awareness of Epiphanius the Wise]. Drevnyaya Rus'. Voprosy medievistiki – Ancient Russia. Questions of medieval studies, 1. Moscow, Russia. Momina, M. (1985). Slavyanskij perevod Ύμνος Ακάθιστος [Slavic translation of Ύμνος Ακάθιστος]. Palata knigopisaniya – Book-writing chamber, 14–15. Sofia, Bulgaria. Peleshenko, Yu. (1990). Rozvytok ukrainskoi oratorskoi ta agіografіchnoi prozy kіncya XIV – pochatku XVI st. [Development of Ukrainian oratorical and hagiographic prose of the late XIV – early XVI centuries]. Kyiv, Ukraine. Rogozhnikova, T. (1988). «Zhitie Stefana Permskogo» Epifaniya Premudrogo: lingvostilisticheskij analiz ["Life of Stephen of Perm" by Epiphanius the Wise: linguistic and stylistic analysis]. Avtoref. na soisk. uch. st. kand. filol. n., special'nost' 10.02.01. AR., 16 s. Moscow, Russia. Toporov, V. (1998). Sergij v «Slove pokhval'nom» Epifaniya. Avtoportret avtora. Stil’. [Sergius in the "Praise Word" Epiphanius. Self-portrait of the author. Style]. Svyatost' i svyatye v russkoj dukhovnoj kul'ture – Holiness and Saints in Russian Spiritual Culture, 2. Moscow, Russia. 59 Цамблак Григорий. Слово к отцам Констанцкого собора / Кенанов Д. Озареният Григорий Цамблак. Велико Тирново: Жанет-45, 2000. С. 195. Siverian chronicle. 2021. № 1 161 Fesenko, E. (2008). Teoriya literatury: uchebnoe posobie dlya vuzov [Literature theory: a textbook for universities]. Moscow, Russia. Шуміло Світлана Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури Національного університету «Чернігів- ський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, головний редактор наукового журналу «Сіверянський літопис», науковий редактор альманаху «Чернігівські Афіни» (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Україна). Shumilo Svetlana M. – Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor of the Department of Ukrainian Language and Literature, T. H. Shevchenko National University “Chernihіv Colehium», editor-in-chief of the scientifi c journal “Severian Chronicle», scientifi c editor of the «The Chernihivian Athens» academic journal (13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine). E-mail: shumilosm@gmail.com Amplification in Hymnography and “Flowery Style”: To the Question of Liturgical Sources The paper’s objective is poetical and source study research of “flowery style” writings that were common in the Orthodox East literature of XII–XV cent., while also historical review of amplification as one of this style major literary devices. The work’s relevancy is in limited coverage of literary sources for many medieval writings, and lack of researches on hymnography as a basic literary source for “flowery style”. The methods used are: comparison while surveying historical development of a literary trope; juxtaposition in source study analysis of the selected writings; calculation and linguistic analysis while examining syntactic features of amplification periods in the writings; partial hermeneutic analysis of sermons and saints’ lives. Conclusions. Amplification is a major literary trope of “flowery style”, whereas antithesis, repetition, anaphora, epiphora and homeoteleuton are just components of amplification. The source for this important trope is medieval hymnography naturally related to amplification that aims to prolong liturgy and concentrate believers’ thoughts on evangelical stories as long as possible. In this capacity, amplification serves a primary ascetic task of liturgy; listening to it becomes a peculiar exercise of self-perfection, attention and continuous praying. This trope is most fully disclosed in the genre of akathist that dictates specific syntactic constructions to amplification periods of saints’ lives literature. These constructions features, their number, “light” and other symbolism types are studied on the example of various late medieval Orthodox East preachers’ and hagiographers’ writings. Key words: Amplification, “flowery style”, akathist, Kirill Turovsky, Epiphanius the Wise, Gregory Tsamblak, Pachomius Logofet. Дата подання: 29 грудня 2020 р. Дата затвердження до друку: 18 січня 2021 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Шуміло С. Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі «плетіння словес»: до питання про богослужбові джерела. Сіверянський літопис. 2021. № 1. С. 146–161. DOI: 10.5281/zenodo.4662585. Цитування за стандартом APA Shumilo, S. Amplifikatsiia v liturhiinii himnohrafii ta styli «pletinnia sloves»: do pytannia pro bohosluzhbovi dzherela [Amplification in Hymnography and “Flowery Style”: to the question of Liturgical Sources]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, 146–161. DOI: 10.5281/zenodo.4662585.

Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела

Репозитарії

Схожі ресурси