Повстання vs битва за державність
Рецензія на книгу: Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії / пер. з рос. Т. Кришталовської. Київ: ТОВ "Видавництво "Кліо"", 2019. 256 с., іл.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181534 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Повстання vs битва за державність / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 173-177. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859621442375647232 |
|---|---|
| author | Гордієнко, Д. |
| author_facet | Гордієнко, Д. |
| citation_txt | Повстання vs битва за державність / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 173-177. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Рецензія на книгу: Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії / пер. з рос. Т.
Кришталовської. Київ: ТОВ "Видавництво "Кліо"", 2019. 256 с., іл.
|
| first_indexed | 2025-11-29T03:58:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2021. № 1
173
РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ. АНОТАЦІЇ
Дмитро Гордієнко
•
Рецензія
ПОВСТАННЯ vs БИТВА ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ:
Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії /
пер. з рос. Т. Кришталовської. Київ:
ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2019. 256 с., іл.
DOI: 10.5281/zenodo.4664246
© Д. Гордієнко, 2021. CC BY 4.0
Українська історіографія ранньомодерної доби поповнилася новою ґрунтов-
ною монографією відомої російської дослідниці Тетяни Таїрової-Яковлевої у пе-
рекладі Тетяни Кришталовської «Коліївщина: великі ілюзія», що вийшла у ви-
давництві «Кліо» в 2019 р.
Тема, ніби й добре знана, і в той самий час не знана, в Україні перебуває на
марґінезі історичних досліджень, попри високу, навіть епічну оцінку явища «Коліїв-
щини», подану Тарасом Шевченком у його знаменитих «Гайдамаках». Уже цей факт
мав би привертати дослідників до означеної теми, проте сучасна українська істо-
ріографія пішла іншим шляхом щодо Коліївщини та загалом малодослідженого
XVIII ст., точніше, подій та явищ після Полтавської катастрофи. Отже, маємо вітати
появу монографічного дослідження із теми «Коліївщина», зокрема в українському
перекладі як здобуток й української історіографії. Фактично, це перша ґрунтовна мо-
нографія у сучасній історіографії з історії Коліївщини.
Безпосередньо перебігу подій повстання дослідниця торкається побіжно, роз-
глядаючи Коліївщину як явище геополітичне, у контексті широкої міжнародної по-
літики та ситуації другої половини XVIII ст.: «Коліївщина – це не просто одне з гай-
дамацьких повстань і навіть не їхній апогей. Це грандіозна за масштабом подія, яка
тісно пов’язана з геополітичними процесами і спричинила докорінні зміни в усій
Центрально-Східній Європі. Розділення Речі Посполитої, ослаблення Порти, приєд-
нання Криму до Росії, ліквідація Українського гетьманства, розгром Запорожжя і ви-
никнення Новоросійської губернії. Усьому цьому Коліївщина стала якщо не причи-
ною, то приводом» (с. 3–4). Відповідно побудована й структура книги. Фактично,
монографія складається з окремих нарисів, поєднаних темою Коліївщини.
Насамперед дослідниця розкриває давню козацьку традицію на Правобе-
режжі, зазначаючи, «що всі майбутні основні центри Коліївщини у часи Богдана
Хмельницького перебували у складі Українського гетьманства і відігравали там
важливу роль» (с. 13). Відтак і «Коліївщина була черговим сплеском надії повер-
нутися до козацьких часів, до тієї романтичної Гетьманщини, оспіваної у думах,
обожнюваної та ідеалізованої народом. Як це було за Наливайка і Хмельницько-
го, Палія та Самуся» (с. 37). Із надіями на відродження козацтва пов’язує авторка
й віру в заступництво «православної імператриці» та приєднання Правобережжя
до Російської імперії.
Сіверянський літопис. 2021. № 1
174
Переходячи до власне гайдамаччини, дослідниця слушно наголошує на со-
ціальній неоднорідності цього явища, у якому, окрім козацтва та селянства, ак-
тивну участь брало й православне духовенство, зокрема чернецтво.
Надалі виклад матеріалу суперечить вихідній тезі про Коліївщину як «при-
чину» чи «привід» геополітичних змін у регіоні. Так, переходячи до аналізу по-
дій Коліївщини, дослідниця задається питанням про ступінь відповідальності Ро-
сії у розгортанні повстанського руху. Т. Таїрова-Яковлева намагається певним
чином виправдати Катерину II у контексті її політики щодо України, через яку
Тарас Шевченко й назвав імператрицю «вражою бабою». Відтак, принаймні в
перші роки правління, дослідниця виправдовує політику Катерини тим, що вона
проводила лише політику «впровадження єдиного стандарту управління в краї-
ні» (с. 47). Однак жодна імперія у сутності не мала та не має єдиного стандарту
управління на всій території держави, зокрема, не мала його й не має Росія. І вже
цієї «уніфікації» достатньо, щоб вважати царицю «душителькою української ав-
тономії». Так, Глухівська рада 1763 р. стала лише приводом, а не причиною лік-
відації Гетьманщини, про що промовляє і виклад матеріалу в монографії. Інтерес
до України в російських колах виник задовго до Хмельниччини, а з 1654 р. він
лише посилився, тому й інтерес Катерини II до України виник не внаслідок за-
клику єпископа Георгія Кониського «захистити православних у Польщі» (с. 65),
а як продовження політики російських царів щодо України та Речі Посполитої.
Дослідниця цілком слушно наголошує, що «для Катерини та її оточення грецька
ортодоксія була лише приводом, щоб послабити Річ Посполиту» (с. 67). Відтак і
Коліївщина була наслідком, зокрема, втручання Росії у справах дисидентів у Ре-
чі Посполитій, щодо прав яких Петербург вирішив «силою добиватися посту-
пок» від Варшави (с. 189). На думку Т. Таїрової-Яковлевої, «золота грамота» із
закликом до боротьби за віру була задумана й реалізована в союзі православних
монахів Мотронинського монастиря, священиків Чигиринського староства і за-
порожців» (с. 203). Однак, попри те, що Катерина не була автором «золотої гра-
моти», російська адміністрація та командування, принаймні на перших порах,
сприяли поширенню подібних чуток, тому й несуть відповідальність за свою ін-
формаційну політику. Із розгортанням каральних дій Барської конфедерації пра-
вославні мешканці Речі Посполитої виявились «залишені російською владою»
напризволяще й були змушені шукати «інші способи захисту» (с. 198).
Подібно Т. Таїрова-Яковлева ставить під сумнів визнання Росії «душитель-
кою Коліївщини» (с. 71). Дослідниця виділяє два етапи ставлення до гайдамаків
у російських правлячих колах: 1) до Балти і 2) після взяття Балти, коли Петер-
бург побоявся розв’язання війни з Портою. При цьому, під час першого етапу
«ставлення до повсталих було досить добродушним» (с. 71), однак в іншому міс-
ці дослідниця зазначає, що таке ставлення було «до часу». Отже, незалежно від
«етапів», думок чи співчуття окремих офіцерів, навіть П. Рум’янцева, на Росії як
і на Польщі лежить відповідальність за криваве придушення повстання.
Дискусійною є теза про формування «неприязного ставлення Катерини до
України» внаслідок «жорсткого й емоційного конфлікту» з єпископом Арсенієм
Мацієвичем (с. 52). Останній жодним чином не виступив на захист автономних
прав України. Він був винятково речником православного, навіть чорного духо-
венства російських земель, на які в той час і була поширена секуляризація. Та й
Ростов, єпископом якого на той час був Мацієвич, не можемо однозначно трак-
тувати українським містом, особливо для другої половини XVIII ст. Подібно ав-
торка зазначає, що на час Коліївщини «жодних історичних та інших претензій»
на Правобережжя Росія не мала (с. 86), відтак титулатура гетьманів «обох бере-
гів Дніпра» була лише «традицією» (с. 94). Проте титулатура завжди свідчила
про «історичні претензії», позаяк гетьмани були «Е. И. В», отже, й претензії,
принаймні історичні, на володіння Правобережжям Петербург таки зберігав.
Siverian chronicle. 2021. № 1
175
Однак якщо Росія була свідомим чи несвідомим підбурювачем до повстан-
ня, причину й привід дала Польща. Недалекоглядна, дійсно не відповідна часові
релігійна та соціальна політика варшавського уряду стали основними причинами
розгортання гайдамацького руху, і врешті привели до Коліївщини. Вражає непо-
ступливість Польщі в релігійному питанні. Росія у XVIII ст. декілька разів офі-
ційно зверталася із приводу захисту прав православних у Польщі. Подібно на за-
хист протестантів виступала Пруссія. Т. Таїрова-Яковлева кладе відповідаль-
ність за розгортання релігійної війни на унійне духовенство. Проте видається,
що воно було лише знаряддям політики Варшави та Риму щодо уніфікації та
приборкання українського населення Речі Посполитої. Релігійне питання – утис-
ки православних і протестантів – дали привід Росії та Пруссії до першого поділу
Речі Посполитої 1772 р.: «поки шляхта займалася кривавими розправами над
гайдамаками, Росія і Пруссія готувалися до розділення Речі Посполитої» (с. 228).
Дослідниця розглядає питання, кого ж вважати «запорожцями» в контексті
подій Коліївщини, у відповіді на яке повністю пристає на думку Д. Яворницько-
го: усі, хто потрапляв на службу на Січ, «ставав православним і проходив нав-
чання, були запорожцями незалежно від того, де вони потім жили і чим займали-
ся» (с. 100). Отже, повністю стирається межа між запорожцем та гайдамакою,
що певним чином і відобразилось у народній пам’яті. Щодо участі запорожців у
подіях Коліївщини, Т. Таїрова-Яковлева слушно виділяє такі проблемні поля:
1) офіційна позиція Коша, 2) реальне ставлення старшини до гайдамаків та
3) участь запорожців у повстанні.
Щодо першого й другого пунктів, de jure Кіш відсторонювався від повстан-
ня, однак de facto йому співчував, що й визначило (3) значну участь запорожців
у Коліївщині.
Однак із тексту виникає й інше питання, яке дослідниця не порушує. На-
скільки правомірно, навіть з історичної точки зору, уважати Коліївщину гайда-
мацьким повстанням? Та й кого ж насправді можна вважати гайдамаками? Як
пише Т. Таїрова-Яковлева: «Перші кроки лідерів Коліївщини не залишають сум-
нівів у тому, що перед нами досвідчені, професійні військові – запорожці. Мож-
на помітити, що їхня поведінка дуже схожа на події початку повстання Богдана
Хмельницького та сильно відрізнялася від одиничних гайдамацьких набігів»
(с. 113). Навіть П. Рум’янцев визнавав, що це був ідеологічний рух «за віру»,
підкріплений сподіванням на приєднання Правобережжя до Російської імперії,
безпосередньо до Гетьманщини чи Коша.
Своєрідним підсумком останнього національного виступу запорожців зву-
чать слова дослідниці, «що запорожці в середині XVIII століття продовжували
вести традиційний спосіб життя, вірячи в заповідані їм від предків цінності. Во-
ни, як і раніше, сподівалися на доброго православного царя (або імператрицю),
який відпустить їм провини і захистить їхніх одновірців від католиків та уніатів.
Вони плекали ілюзії про збереження Запорожжя в тому первозданному ідеаліс-
тичному вигляді, яким воно їм здавалося за часів Байди Вишневецького». Однак
«жорстке придушення повстання і немилосердний вирок для учасників розвіяли
ілюзії про заступництво «“матінки-імператриці”» (с. 132, 133).
Отже, повстанці стали жертвою власних ілюзій, сподівань на відродження
української державності, об’єднання Правобережжя із Лівобережжям під рукою
гетьмана чи кошового. Аналізові реальності цих «ілюзій» у монографії відведено
цілий розділ. Т. Таїрова-Яковлева пропонує категоричний висновок, що в реалі-
ях другої половини XVIII ст. Україна та Польща не мали шансів на виживан-
ня. Частково це так. Полтавська катастрофа стала початком кінця не лише Геть-
манщини, а й Речі Посполитої. Та попри все, розвиток української культури
XVIII ст. ішов у руслі мистецьких та ідейних течій європейської, про що пише
й сама авторка, називаючи 30–40-ві роки XVIII ст. періодом ренесансу Києво-
Могилянської академії (с. 164). Отже, зміни таки «заторкнули» Україну й давали
шанс на відродження державності в нових умовах. Не повністю погоджуємось і з
думкою, що Кирило Розумовський у повсякденному житті взорував на Петер-
Сіверянський літопис. 2021. № 1
176
бург. Те, що «на всіх портретах Кирило постає вишуканим вельможею, одягну-
тим за останньою французькою модою», промовляє про наслідування Франції,
на яку взорував і Петербург, і Варшава.
Останній розділ монографії присвячено розвіянню міфів Коліївщини. На-
самперед до таких дослідниця відносить «Арешт Залізняка і Гонти». Т. Таїрова-
Яковлева спростовує польську байку про підступний арешт лідерів Коліївщини
після запрошення не бенкет донськими козаками. Однак тут же вона показує під-
ступний напад й арешт Залізняка та Гонти російським полковником Кречетніко-
вим: «Командири Коліївщини були захоплені зненацька, але в переносному, а не
прямому сенсі цього слова. Вони вважали, що мають підтримку з боку імперат-
риці і спрямованих нею військ» (с. 217), виявилось – навпаки. Який саме міф
розвіюється у «Страті Гонти» – не зрозуміло, адже «Гонту засудили до здирання
шкіри і четвертування. За мужність Браницький наказав йому достроково відру-
бати голову» (с. 223). Так само – лише уточненням, а не розвінчанням – є й «мі-
ти» про страту гайдамаків у Кодні та російська розправа/покарання над учасни-
ками повстання. Попри те що поляки стратили не тисячі людей (хоча, цілком
очевидно, що приватні розправи шляхти, не зафіксовані джерелами, могли бути),
а «лише» 419 осіб, – це вже масова страта, особливо для XVIII ст. Та й російське
покарання батогами навряд чи було «незрівнянно м’якше кнута» при 150 ударах,
хоча дослідниця доходить висновку, що покарання взагалі не було: «Про кнут,
таврування і виривання ніздрів “забули”» (с. 239).
Із дотичних тем, розкритих у монографії, Т. Таїрова-Яковлева пристає до
думки про синівство П. Рум’янцева-Задунайського від Петра I (с. 58), а Теплова,
який відіграв ключову роль у знищенні залишків української державності, ува-
жає сином Теофана Прокоповича (с. 49). Проте, згадуючи про інтриги Теплова в
Академії наук, наголошується, що Михайло Ломоносов був не «викривачем», а
його духовним сином. Так і прихильність Катерини до Теплова в його амораль-
ній поведінці (гомосексуалізмі) зумовлювалась не так державними інтересами,
як власною сексуальною розбещеністю. З іншого боку, дослідниця пише, що Ка-
терина з недовірою ставилася до католицизму, проявом якого «вважала багаті зе-
мельні володіння українських монастирів» (с. 51), очевидно православних, секу-
ляризацію яких чомусь здійснила аж через 22 роки після російських. Є й інші
суперечності. Наприклад, з одного боку, «Записка Теплова» була спрямована не
проти України, а проти українського впливу при дворі, позаяк Теплова, як і його
батька Теофана Прокоповича, Україна «абсолютно не хвилювала». З другого бо-
ку, Теплова дратували «вільні переходи селян від одного власника до іншого» в
Україні (с. 63, 64), отже, таки дратувала українська правова система – один з еле-
ментів державності, зокрема ранньомодерної.
У монографії обережно пропонується думка вважати реформи Рум’янцева
в Україні корисними для українців (с. 143, прим. 2). Проте, як відомо, заяви й
практика – це різні речі. Важко погодитися, що звільнення українських селян
з-під влади козацької старшини на користь панщини (кріпацтва) на зросійщених
дворян є позитивним наслідком реформ. Та й зміна старшини на дворян не лік-
відувала в українців внутрішню «против великорусского народа ненависть»
(с. 143).
Монографія побудована на російській та частково українській історіографії
та джерельній базі, актуалізованій переважно в другій половині XIX ст. Видаєть-
ся, що ширше залучення польської історіографії та джерел дало б змогу провес-
ти більш глибоке дослідження. Та попри все, українська історіографія здобула
цінне дослідження, дискусійні та суперечливі моменти якого жодним чином не
зменшують його наукового значення, а навпаки – відкривають нові дослідницькі
поля у темі Коліївщини.
Висловлюю деякі зауваги щодо перекладу. Викликає сумнів у доцільності
залишення без перекладу (російською) деяких цитат. Наприклад, навряд чи
польський посланець Петроній Ласка чи Адам Кисіль писали чи говорили по-ро-
Siverian chronicle. 2021. № 1
177
сійськи (с. 12), тим більше польський сейм не видавав постанови російською мо-
вою (с. 19). Не видається доречним залишення й історіографічних цитат «в ори-
гіналі», наприклад Д. Багалія (с. 12–13) чи С. Соловйова (с. 69), як і доцільність
залишення «в оригіналі» цитат ранньомодерних джерел, які однаково не переда-
ють ні оригінальну орфографію, ні фонетику, однак ускладнюють сприйняття
тексту широкому колу читачів. І вже зовсім неприйнятним є збереження росій-
ської орфографії у переданні українського тексту (с. 114, 156).
На сьогодні в українській історіографії усталилася назва ранньомодерної
української держави як Український Гетьманат, натомість перекладач пропонує
її підкорегувати як «Українське гетьманство». Дискусійним є і географічне від-
несення України до Центрально-Східної, а не Східної Європи – помилка, що
прийшла з польської історіографії.
Насамкінець зазначаємо, що Український Гетьманат не зійшов з політичної
арени «за розчерком пера Катерини без масових протестів і збройного опору»
(с. 140), як то пропонує вважати Т. Таїрова-Яковлева. Фактично Коліївщина й
стала останнім акордом збройного супротиву українців за свою державність. Во-
на породила легенду й традицію збройної боротьби: «Розійшлися гайдамаки … /
З ножем у халяві…», – як підсумував Тарас Шевченко. Розійшлися, щоб знову
повстати в 1917 р. з розгортанням Української революції, щоб дати бій Со-
вєтській та Німецькій імперіям у роки Другої світової війни в рядах УПА, щоб
виступити на Майдани 2004 та 2013 років.
Хочеться сподіватися, що добрий почин Т. Таїрової-Яковлевої із відродження
інтересу до Коліївщини буде підтриманий і продовжений українськими дослідника-
ми, добру нагоду чому надає публікація Іваном Синяком 6/7 тому «Архіву Коша Но-
вої Запорозької Січі», присвяченого Коліївщині 1768–1769 років (К., 2019).
Дата подання: 10 січня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 18 березня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Гордієнко Д. Повстання vs битва за державність: Таїрова-Яковлева Т. Колі-
ївщина: великі ілюзії / пер. з рос. Т. Кришталовської. Київ: ТОВ «Видавництво
“Кліо”», 2019. 256 с., іл. (рецензія). Сіверянський літопис. 2021. № 1. С. 173–177.
DOI: 10.5281/zenodo.4664246.
Цитування за стандартом APA
Hordiienko, D. (2021). Povstannia vs bytva za derzhavnist: Tairova-Yakovleva
T. Koliivshchyna: velyki iliuzii / per. z ros. T. Kryshtalovskoi. Kyiv: TOV
«Vydavnytstvo “Klio”», 2019. 256 s., il. (retsenziia) [Rebellion vs battle for statehood:
Tairova-Yakovleva T. Koliivshchyna: great illusions / trans. from the Russian by
T. Kryshtalovska. Kyiv: Clio Publishing House LLC, 2019. 256 pp., ill. (review).
Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, 173–177. DOI: 10.5281/zenodo.4664246.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181534 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T03:58:46Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гордієнко, Д. 2021-11-20T15:39:54Z 2021-11-20T15:39:54Z 2021 Повстання vs битва за державність / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 1. — С. 173-177. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4664246 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181534 Рецензія на книгу: Таїрова-Яковлева Т. Коліївщина: великі ілюзії / пер. з рос. Т. Кришталовської. Київ: ТОВ "Видавництво "Кліо"", 2019. 256 с., іл. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Рецензії. Огляди. Анотації Повстання vs битва за державність Article published earlier |
| spellingShingle | Повстання vs битва за державність Гордієнко, Д. Рецензії. Огляди. Анотації |
| title | Повстання vs битва за державність |
| title_full | Повстання vs битва за державність |
| title_fullStr | Повстання vs битва за державність |
| title_full_unstemmed | Повстання vs битва за державність |
| title_short | Повстання vs битва за державність |
| title_sort | повстання vs битва за державність |
| topic | Рецензії. Огляди. Анотації |
| topic_facet | Рецензії. Огляди. Анотації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181534 |
| work_keys_str_mv | AT gordíênkod povstannâvsbitvazaderžavnístʹ |