Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я"
Статтю присвячено літературному доробку Петра Франка (1890–1941?), наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, в контексті українського літературного процесу першої половини ХХ ст. Мета студії – розкрити творчу індивідуальність Петра Франка як оригінального письменника, представника літературної дин...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181599 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" / Н.Б. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2021. — № 2. — С. 75-91. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859645150713610240 |
|---|---|
| author | Тихолоз, Н.Б. |
| author_facet | Тихолоз, Н.Б. |
| citation_txt | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" / Н.Б. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2021. — № 2. — С. 75-91. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Статтю присвячено літературному доробку Петра Франка (1890–1941?),
наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, в контексті українського літературного процесу першої половини ХХ ст.
Мета студії – розкрити творчу індивідуальність Петра Франка як оригінального письменника, представника літературної династії Франків, який продовжував і розвивав традиції свого великого батька.
Методологія дослідження базується на історико-документальних (зокрема архівних) розшуках з використанням біографічного, бібліографічного, культурно-історичного, генологічного і стильового підходів.
Наукова новизна дослідження полягає в першому в українському літературознавстві системному осмисленні літературного доробку Петра Франка на підставі маловідомих, а почасти й уперше введених у науковий обіг джерел, а
також в обґрунтуванні та легітимізації поняття «літературної династії
Франків». На підставі аналізу художніх творів Петра Франка від перших юнацьких
спроб до «коломийського періоду» (1922–1930 рр.), коли найповніше розкрився
його письменницький талант, зроблено висновки про основні особливості його
літературного доробку: широкий жанрово-тематичний діапазон; тяжіння до
героїчно-пригодницького типу характеро- й сюжетотворення; високий ступінь
автобіографізму; історико-патріотична тематика та націєтворча спрямованість; вітаїзм, оптимізм, «маскуліність» як психоемоційні домінанти художнього світу; «джеклондонівська» стилістика та сильний вплив актуальної на
той час зарубіжної белетристики. Жанрова палітра літературної творчости Петра Франка, передусім як
прозаїка і драматурга, включає: історичні оповідання; оповідання для дітей та
молоді; пригодницькі оповідання; психологічні новели; белетризовані мемуарні
оповідання та спогади; драматичну фантазію для дитячого театру; комедії та
ін. Поза тим окремими виданнями вийшли збірки оповідань Петра Франка «Пачкар Демко і інші оповідання» (Львів, 1924) та «Дядько Шкіпер» (Коломия, 1930). Осібне місце в доробку автора посідає художня франкіана, зокрема твори у
форматі «доробок і переробок» як вияви літературної гіпертекстуальности.
This article focuses on literary heritage of Petro Franko (1890–1941?), the
youngest son of Ivan and Olha Franko, examined in the context of the Ukrainian
literary process of the first half of the 20th century.
The aim of the research is to reveal the creative personality of Petro Franko as
an original writer and also as a representative of Franko literary dynasty who
continued and preserved the traditions of his renowned father.
The research methodology is based on historical and documentary (particularly
archival) researches and uses biographical, bibliographic, cultural, historical,
genealogical, and stylistic approaches.
The academic novelty of the study consists in the fact that this is the first
systematic comprehension of the literary heritage of Petro Franko in the Ukrainian
literature. For the first time in academic researches, the concept of Frankos Literary
Dynasty is introduced in academic researches, justified, and legitimised.
On the basis of the analysis of Petro Franko’s works from the first attempts to the
Kolomyian period (1922–1930), when his writing talent was most fully revealed –
conclusions were made about the main features of his literary work, specifically:
about the variety of genres and themes; about the preference for heroic and
adventure-type creation of characters and plots; about the high degree of
autobiography; about the historic and patriotic themes and nation-building focus;
about vitalism, optimism, ‘masculinity’ as the psycho-emotional dominant of the
artistic world; and about the ‘Jack-Londonian’ stylistics and the strong influence of
foreign belles-lettres fiction which was super trending at the time.
The genre palette of Petro Franko’s literary work – primarily as a novelist and
playwright—includes historical stories; stories for children and youth; adventure
stories; psychological novels; fictionalised memoirs and memories; dramatic fantasy
works for children’s theatres, comedies etc. In addition to the above, standalone
editions of Petro Franko’s short stories were also published: Pachkar Demko and
Other Stories (Lviv, 1924) and Diadko Shkiper (Kolomyia, 1930). The artistic
Frankiana occupies a special place in the author’s heritage – particularly, works
created in the ‘refinement and alteration’ format which are an expression of literary
hypertextuality.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:26:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2021. № 2
75
УДК 001-051(477)«18/19»П.Франко(092)
Наталя Тихолоз
•
ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОРОБОК ПЕТРА ФРАНКА:
У ПОШУКАХ ТВОРЧОГО «Я»
DOI: 10.5281/zenodo.4740198
© Н. Тихолоз, 2021. CC BY 4.0
Статтю присвячено літературному доробку Петра Франка (1890–1941?),
наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, в контексті українського літера-
турного процесу першої половини ХХ ст.
Мета студії – розкрити творчу індивідуальність Петра Франка як оригі-
нального письменника, представника літературної династії Франків, який про-
довжував і розвивав традиції свого великого батька.
Методологія дослідження базується на історико-документальних (зокре-
ма архівних) розшуках з використанням біографічного, бібліографічного, куль-
турно-історичного, генологічного і стильового підходів.
Наукова новизна дослідження полягає в першому в українському літерату-
рознавстві системному осмисленні літературного доробку Петра Франка на
підставі маловідомих, а почасти й уперше введених у науковий обіг джерел, а
також в обґрунтуванні та легітимізації поняття «літературної династії
Франків».
На підставі аналізу художніх творів Петра Франка від перших юнацьких
спроб до «коломийського періоду» (1922–1930 рр.), коли найповніше розкрився
його письменницький талант, зроблено висновки про основні особливості його
літературного доробку: широкий жанрово-тематичний діапазон; тяжіння до
героїчно-пригодницького типу характеро- й сюжетотворення; високий ступінь
автобіографізму; історико-патріотична тематика та націєтворча спрямова-
ність; вітаїзм, оптимізм, «маскуліність» як психоемоційні домінанти худож-
нього світу; «джеклондонівська» стилістика та сильний вплив актуальної на
той час зарубіжної белетристики.
Жанрова палітра літературної творчости Петра Франка, передусім як
прозаїка і драматурга, включає: історичні оповідання; оповідання для дітей та
молоді; пригодницькі оповідання; психологічні новели; белетризовані мемуарні
оповідання та спогади; драматичну фантазію для дитячого театру; комедії та
ін. Поза тим окремими виданнями вийшли збірки оповідань Петра Франка «Пач-
кар Демко і інші оповідання» (Львів, 1924) та «Дядько Шкіпер» (Коломия, 1930).
Осібне місце в доробку автора посідає художня франкіана, зокрема твори у
форматі «доробок і переробок» як вияви літературної гіпертекстуальности.
Ключові слова: літературна династія Франків, автобіографізм, художня
франкіана, «маскулінна» проза, тревел-бук.
Феномен Івана Франка як письменника-класика загальновизнаний і каноні-
зований в історії української літератури та культури загалом. Водночас набагато
менш знаним – і досі не визнаним! – є той факт, що літературні традиції велико-
го батька знайшли продовження у творчій діяльності його нащадків, і передусім
дітей: Андрія1, Тараса2, Петра і Ганни3 Франків. Усі вони були не просто епіго-
1 Див.: Франко А. Найдорожчий помічник: творчий доробок / Передм., упоряд. і коментарі Н. Тихо-
лоз. Львів: [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2017. 248 с.
Сіверянський літопис. 2021. № 2
76
нами свого наставника-попередника, а самоцінними і самостійними творчими
особистостями з неповторними характерами, особливими художніми світами та
індивідуальним стилем. Певна річ, їхні творчі біографії мали очевидний «спіль-
ний знаменник» в особі Івана Франка як літературного предтечі та непохитного
морального авторитета, духовний вплив якого, без сумніву, позначився на світо-
глядних, етичних і естетичних засадах доробку кожного з його дітей, а також, до
певної міри, визначив окремі жанрово-стильові та ідейно-тематичні особливості
деяких їхніх творів. Водночас ідеться не про формалізоване літературне угрупо-
вання, організацію чи спілку, а власне – про «літературну фамілію» (сім’ю, роди-
ну, рід) як «китицю різнобарвних індивідуальностей» з виразними «творчими фі-
зіономіями», пов’язаних між собою не тільки «кровно-спорідненими», а й ду-
хово-інтелектуальними зв’язками, складною діалектикою наслідування та від-
штовхування, традицій і новаторства, спадкоємності і полеміки, виховання і са-
мовдосконалення.
З огляду на окреслені вище підстави, вважаю за доцільне впровадити до
української гуманістики поняття «літературна династія Франків» (за аналогією з
уже існуючим поняттям «літературна династія Драгоманових-Косачів»4; хоча,
задля справедливості, треба визнати, що в історії української культури уславили-
ся також інші творчі родини: Куліші-Білозерські, Рудченки, Тобілевичі, Ста-
рицькі-Лисенки, Грінченки, Грушевські, Вороні, Рильські, Кандиби (О. Олесь та
О. Ольжич), Крушельницькі, Тютюнники, Павлички, Калинці, Андруховичі та
ін., тож є підстави для екстраполяції та масштабування поняття «літературної
династії» в українському контексті5).
Одним із найяскравіших представників цієї династії був третій син Івана
Франка й Ольги з Хоружинських – Петро Франко.
Формула його життєтворчої долі складна й багаторівнева6.
Він був ученим-хіміком, спортовцем, пластуном, січовим стрільцем і сотни-
ком УГА, авіатором, видавцем, мандрівником, письменником, педагогом, вина-
хідником, депутатом, директором музею… Ким він тільки не був за своє корот-
ке, передчасно обірване життя. Бо ж ці характеристики з його досьє можна про-
довжувати і далі…
Та формула долі Петра Франка була б неповною без його літературної ді-
яльности. У багатому арсеналі своїх творчих здібностей він мав і талант пись-
менника.
Письменник: від перших проб до коломийського періоду
Вочевидь, розвиток цієї грані особистости Петра Франка був запрограмова-
ний народженням, вихованням і зростанням у письменницькій сім’ї. Бо ж усі ді-
ти Івана Франка формувались у творчій атмосфері. Франчата від малечку були
привчені до писання, перекладання, збирання фольклору та ін. Через високий рі-
вень культури й ерудиції Франкової сім’ї, через творчі родинні традиції і вирос-
ла ота духовна потреба писати, ділитися власним досвідом із іншими, бути літе-
ратурно заангажованими та працювати для своєї культури. Відтак уже в дорос-
лому віці всі Франчата хоч і не називали себе письменниками, але не цуралися
2 Див.: Франко Т. Вибране: У 2-х томах / Упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ: Сень-
ків М. Я, 2015. Т. 1. 964 с.; Т. 2. 760 с.
3 Див.: Франко-Ключко А. Для Тебе, Тату / Упоряд., авт. вступ. статті і комент. М. Шалата. Київ:
Ярославів вал, 2010. 574 с.
4 Див.: Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів: Академічний експрес, 1999. 269 с.
5 Див.: Стасюк Г. Літературна династія як теоретико-методологічна проблема. Слово і Час. 2009.
№ 5. С. 62–79.
6 Див.: Тихолоз Н. Петро Франко: до джерел формування творчої особистості. Українське літерату-
рознавство. 2019. Вип. 84. С. 158–172; Тихолоз Н. Конкістадор українського неба (Петро Франко –
піонер галицької військової авіації). Франко: Наживо / Franko: Live. URL: https://frankolive.
wordpress.com/2020/03/05/конкістадор-українського-неба-петро/; Тихолоз Н. Петро Франко і спор-
тивна Коломия: причинки до історії фізичної культури Прикарпаття. Франко: Наживо / Franko: Live.
URL: https://frankolive.wordpress.com/2020/07/02/петро-франко-і-спортивна-коломия-прич/.
Siverian chronicle. 2021. № 2
77
письменницької роботи, яка стала для них органічною потребою. І художній, ме-
муарний, публіцистичний доробок кожного з дітей Івана Франка є того підтверд-
женням. Петро Франко, хоч і був за фахом інженером-хіміком, також не відста-
вав від своїх рідних братів і сестри.
Перші проби пера Петро Франко зробив ще в юнацький (довоєнний) період,
коли, з одного боку, виступив як перекладач (згадаймо хоча б його переклад
1912 р. німецькомовної комедії «Шибеник» А. Коцебу, виданий у Львові накла-
дом газети «Народне слово»), а з іншого – успішно дебютував у тогочасній пері-
одиці як автор гарних репортажних нарисів на спортивну й туристичну тематику
(«На лещетах довкола Львова», 1910; «Урич», 1911; «Лещетні шляхи коло Льво-
ва», 1912; «Прогульки в наші гори», 1912; «Лещетарська прогулька», 1913 та
ін.). Пробував себе і як поет. Зокрема, збереглись авторизовані машинописи його
романтичних балад «Рибалка з лиману» (1917), «Блєд на єзеру» (1919), «Водя-
ник» (1937)7.
Прозові художні тексти у творчому доробку Петра Франка повноправно по-
чинають з’являтися на початку 20-х років ХХ ст. – саме тоді, коли акумульова-
ний воєнний і загалом життєвий досвід став важливим джерелом для літератур-
них сюжетів. Свої перші прозові художні твори – історичні оповідання «Семен-
ко», «Івась та Ганнуся», «Полковник Абазин», новели зі сучасного життя «Пач-
кар Демко», «Борба і побіда Юрка Оковитого» – він написав 1922 р. ще у Бадені
поблизу Відня.
Проте саме у коломийський період життя Петра Франка, а саме у 1922–
1930 рр., чи не найкраще розкрився його письменницький талант. У той час він
надзвичайно активно працював як прозаїк і драматург. З-під його пера з’явилася
ціла низка художніх текстів, написаних як у Полоничній (куди Петро приїздив
на різдвяні та великодні свята до родичів своєї дружини Ольги з Білевичів), так і
безпосередньо в Коломиї. Свої оповідання й новели він публікував у газетах «Ді-
ло», «Свобода», «Новий час», у журналі «Літературно-науковий вістник», у на-
родних ілюстрованих календарях товариства «Просвіта» на 1923 та 1924 роки, а
також видавав окремими книжечками у львівському видавництві «Живі гроби»,
в коломийських видавництвах «Ока», «Чорногора», «Рекорд».
Жанрова палітра літературної творчости Петра Франка доволі широка. У
його художньому доробку: історичні оповідання («Семенко», «Івась та Ганну-
ся», «Самусь», «Махнівська попівна», «Битва під Пилявцями», «Полковник Аба-
зин», «Жінка», «Рурикова слава»); оповідання для дітей та молоді («Пластова
пригода», «Почесна особа», «Перша сповідь», «На самітнім острові», «Різдвяна
пригода школярика», «Молочко»); пригодницькі оповідання («Кедрове Зерно»,
«Дядько Шкіпер», «Висока гра», «В пралісах Бразилії»); психологічні новели
(«Дивар», «Perla de America»); белетризовані мемуарні нариси («У Херсоні. (Із
записок подорожника)») та спогади («Летунський відділ УГА»); драматична
фантазія для дитячого театру («Сон маєвої ночі»); комедії («Заздрісні», «Марко
Спотикайло») та ін. Поза тим окремими виданнями вийшли збірки оповідань
Петра Франка «Пачкар Демко і інші оповідання» (Львів, 1924) та «Дядько Шкі-
пер» (Коломия, 1930).
Відомо також, що наприкінці 1920-х рр. Петро Франко захопився вивчен-
ням арабської мови й активно працював над поемою «Гутна» («гутна» у перекла-
ді з арабської – «квіт бавовни»). Окрім того, задумав написати та розпочав збір
матеріалів до своєї пригодницької повісти «Від Стрипи до Дамаску. Пригоди че-
таря УСС», що вийшла друком у Львові 1937 р.
Окремо слід назвати низку творів у форматі «доробок і переробок», що ста-
новлять осердя художньої франкіани Петра Франка: завершення повісти «Борис-
лав сміється» (1922), драматизовані версії повістей «Захар Беркут» (1928), «Бо-
рислав сміється» (1930) та казки «Без праці» (1930). Усе це – вияви літературної
7Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІАЛ). Ф. 640. Оп. 1. Спр. 7.
Арк. 1–6.
Сіверянський літопис. 2021. № 2
78
інтертекстуальности (а властиво, гіпертекстуальности – продовження й перероб-
ки одного тексту в іншому, що немовби «виростає» з нього). Особливість між-
текстового діалогу визначає цього разу парадигма «син за Батька» як унікальна
(генеалогічна) модель тяглости літературної традиції.
Але про все за порядком.
Петро Франко як письменник увійшов у літературу в час, коли у Великій
Україні з усією потужністю заявили про себе численні літературні угруповання,
коли митці різних поглядів дискутували про шляхи розвитку української культу-
ри та про перспективи мистецької орієнтації на Європу… Про що тільки не спе-
речались і з ким тільки не змагалися письменники в бурхливі 20-ті. Розмаїття
модерних стилів, напрямів та особистих харизм буяло як ніколи. У літературу
повноправно входили нові імена. До ровесників Петра Франка можна зачислити
таких знакових постатей того часу, як-от Микола Хвильовий та Микола Зеров,
Лесь Курбас та Павло Тичина, Остап Вишня та Василь Еллан-Блакитний. Це ті
письменники, чия творчість вибухне у 1920-х, як фонтан новаторських ідей, сти-
лів і незнаних досі мистецьких експериментів, але вже у 30-х буде обрубана в са-
мому розквіті, а їхнє покоління наприкінці 1950-х назвуть поколінням «Розстрі-
ляного відродження».
Треба визнати, творчі амбіції Петра Франка були значно скромніші. Він аж
ніяк не ставив собі за мету конкурувати з першорядними «зорями» літературно-
го процесу, не прокладав якихось нових шляхів у мистецтві слова, не вдавався
до сміливих стилістичних експериментів, залишаючись значною мірою в руслі
традицій галицького письменства кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Натомість як автор мис-
лив себе не так новатором-деміургом, як «тямущим справоздавцем», спостереж-
ливим літописцем свого життя, свого середовища і своєї доби – без замірів під-
корити літературний Олімп надчасовими шедеврами модерної Музи.
Не слід забувати й того, що літературний талант Петра Франка формувався
на теренах Західної України, яка принаймні до вересня 1939 р. рухалася власним
шляхом, і розвиток літературного процесу тут відбувався у відмінних від Вели-
кої України умовах. Галицьке письменство розвивалося хоч і не ізольовано, але
все ж відокремлено від наддніпрянського. Це, звісно, позбавило галицьких пись-
менників залежности від прокрустового ложа вимог соцреалістичної поетики, а
втім, з іншого боку, літературно-мистецьке життя Галичини певною мірою від-
бивало тогочасну складну суспільно-політичну атмосферу. Пресинг польської
влади позначався на всіх сферах життя українців.
Попри те, що художню спадщину Петра Франка не можна назвати вершин-
ним явищем тогочасного літературного процесу, вона все ж гідно вписується в
здобутки літератури того періоду. «Вже в перших своїх творах Петро Франко ви-
явив себе митцем непересічного хисту, не позбавленим тонкої обсервації, фанта-
зії і гумору, митцем нагромадження творчої енергії, яка шукала простору для
свого вияву»8, – справедливо зазначала З. Франко.
Син за Батька: художня франкіана
Характеризуючи літературно-мистецьке життя міжвоєнної Галичини, літе-
ратурознавець М. Ільницький виділяв, що в тогочасній атмосфері «довго відчу-
валася втрата найбільшого авторитета – Івана Франка, художнє слово, критичне
судження та громадська позиція якого цілі десятиліття були орієнтиром і каталі-
затором літературно-мистецького життя всієї України»9. Потреба присутнос-
ти Івана Франка в духовно-культурному житті українства була очевидною.
Суспільний і читацький запит на його тексти не згасав. А тому до художнього
опрацювання творів свого батька в той чи той спосіб брався і Петро Франко.
8 Франко З. Петро Франко у вимірах часу. Франко З. (1925–1991): Статті. Спогади. Матеріали /
Упоряд. і наук. ред. М. А. Вальо. Львів: [ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України], 2003. С. 67.
9 Ільницький М. На перехрестях віку: У 3-х кн. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008.
Кн. ІІ. С. 324.
Siverian chronicle. 2021. № 2
79
Він єдиний зі всіх дітей письменника, хто «ризикнув» стати співавтором
батькового роману «Борислав сміється». Початково твір з’являвся частинами від
номера до номера у львівському журналі «Світ» упродовж 1881–1882 рр. (№ 1–
21), але через припинення виходу часопису восени 1882 р. Іван Франко так його
й не дописав: текст роману уривався на ХХ розділі. Дозвіл на завершення тво-
ру дав синові сам письменник. Принаймні так твердив у своїх мемуарах Пет-
ро Франко: «Коли я нагадував Батькови, щоби докінчив свої твори “Основи
суспільности” та “Борислав сміється”, Батько сказав: “Докінчи сам” і розказав
мені дещо. Я докінчив “Борислав сміється” і то в виді змісту, бо п. Федорців ду-
же квапив – він був редактором творів Батька»10.
Тож завершений варіант роману «Борислав сміється» уперше вийшов як
книжка в 1922 р. з друкарні книжкового видавництва НТШ (місце видання
Львів–Київ) зі закінченням, яке «передав на основі оповідання автора його син
Петро Франко»11. Цей книжковий варіант складався з двадцяти трьох розділів:
фрагмент, який дописав Петро Франко, був відносно невеликий (с. 275–280).
Поза тим в архіві Івана Франка зберігся автограф начерку плану наступних
семи розділів роману «Борислав сміється», згідно з яким увесь текст мав налічу-
вати двадцять сім розділів12. Окремо зберігся також автограф початку ХХІ розді-
лу13. Одначе закінчення, яке запропонував Петро Франко, відрізнялося від того
плану, що зафіксував собі Іван Франко. На це вказував свого часу і другий син
письменника Тарас Франко, який, досліджуючи бориславський цикл Івана Фран-
ка, був добре ознайомлений із авторськими рукописами, а 1952 року навіть за-
хистив кандидатську дисертацію на тему «Іван Франко і Борислав»; на це зверта-
ли увагу також і упорядники пʼятдесятитомного видання творів Івана Франка14.
У машинописному варіанті своєї дисертації про Борислав Тарас Франко
відверто назвав закінчення твору Петра Франка «невдалою спробою»15. Гадаю,
така змістова розбіжність між планом батька і закінченням сина була пов’язана з
тим, що Петро Франко, дописуючи текст роману, не працював із рукописами
Івана Франка. Ба більше, він міг навіть не знати про той письмовий план, який
зберігався серед батькових автографів. Та й часу на пошуки тоді не було («п. Фе-
дорців дуже квапив»!).
Бажаючи популяризувати творчість свого батька серед широких мас, Петро
Франко також переробив на драми повість Івана Франка «Захар Беркут» (1928),
роман «Борислав сміється» (1930) та казку «Без праці» (1930). У своїх драматич-
них переробках він намагався не відступати від загальної концепції, проблемати-
ки й ідеї, які були властиві батьковим першотекстам. У п’єсах фігурують зде-
більшого ті самі персонажі, що й у прозі Івана Франка. Звісно, переробка прозо-
вих творів на драми вимагала врахування особливостей цього роду літератури. А
тому дію подекуди інтенсифіковано, а другорядні сюжетні лінії скорочено. Що-
правда, модні тренди нової доби та власні симпатії до руханки і спорту, воче-
видь, вплинули на те, що в п’єсі Петра Франка «Без праці» донька графа Ніна
грає в теніс.
10 Франко П. Іван Франко з близька. Львів, 1937. С. 31.
11 Франко І. Борислав сміється. Львів–Київ: З друкарні НТШ, 1922. С. 280.
12 Іван Франко планував продовжити твір ось так:
XXI Смерть Леона.
XXII Смерть Матія.
XXIII Unf [нещастя] Бенедя.
XXIV Дальше пожар.
XXV
XXVI Андрусь в суді.
XXVII Рифка і Фанні (Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевчен-
ка НАН України (далі – ІЛ.) Ф. 3. № 317).
13 ІЛ. Ф. 3. № 335.
14 Див.: Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Т. 16. Київ: Наукова думка, 1978. С. 505.
15 Міжнародний фонд Івана Франка. № 416.
Сіверянський літопис. 2021. № 2
80
У коломийський період свого життя Петро Франко ініціював видання текс-
тів свого батька. Зокрема, 1930 р. у видавництві «Чорногора» в Коломиї з’явило-
ся четверте видання поеми Івана Франка «Мойсей».
Одначе літературна франкіана Петра Франка, як слушно зазначала його не-
бога З. Франко, «не була визначальною в його творчому доробку, а була скоріше
даниною великому батькові, продиктованою синівським обов’язком. Спадщину
батька він ніколи не розглядав капіталом, на проценти якої мав жити, не збирав-
ся стригти купони з її акцій»16. І це було правдою. А літературний доробок Петра
Франка заслуговує окремої уваги.
Між літературою і театром: драматичні спроби
Осібне місце – на помежівʼї літератури й театру – у творчості Петра Франка
займає драматургія. Ідеться не лише про згадані вище драматизовані переробки
батькової прози, а й про оригінальні твори. Зокрема, для коломийського театру
Петро Франко написав одноактну драматичну фантазію для дітей «Сон маєвої
ночі» (1923), а також комедії «Заздрісні» та «Марко Спотикайло» (обидві 1929).
Також в його драматургічному доробку називають п’єси «Інститутський жарт» і
«Сигнал»17. Одначе ці дві драми на сьогодні віднайти не вдалося. Можливо, їх
так і не було опубліковано і вони залишилися десь у рукописі.
Дитяча драма-фантазія «Сон маєвої ночі» побудована у формі сновидіння.
Головній героїні – дівчинці Наталочці, що приходить ясної місячної ночі до саду
нарвати квіток для хворої бабусі, – сниться сон, у якому квіти чинять над нею
суд. Відтак персонажами пʼєски є рослини (Рожа, Резеда, Левкоя, Тоя, Конвалія,
Лелія, Любисток, Гвоздик, Блаваток, Фіялка та ін.), комашки і пташки (Світля-
чок, Пугачик, Соловейко). Така галерея флористичних образів витворювала фан-
тастичне кольорове сценічне дійство, що мало вразити не лишень екологічною
тематикою (не зривати надаремно рослин), а й захопити яскравими костюмами
та переодяганням/перевтіленням дітей у квіткових персонажів.
Події в комедіях «Заздрісні» та «Марко Спотикайло», що були написані за
мотивами творів німецьких драматургів18, відбуваються в Коломиї. Як вдало
спостерегла Зеновія Франко, ці п’єси «переносили на український ґрунт комедію
дій та ситуацій»19. Персонажами комедії «Заздрісні» є дві добре забезпечені по-
рядні галицькі подружні пари Івася й Марії Хрущиків та Дмитруся й Оксани
Хапливих, що через низку непорозумінь і власні ревнощі втрапляють у комічні
ситуації. Чоловіки, щоб не дратувати своїх благовірних немилими їм заняттями
(один – палінням цигарок, інший – годівлею канарок), таємно від дружин спіль-
но винаймають кімнату. Дружини ж, які незалежно одна від одної довідуються
про наявність таємної кімнати, йдуть туди, щоб розкрити «ганебну» поведінку
своїх чоловіків, і опиняються у смішній ситуації з підозрами та переховуванням
у шафі.
Комічний сюжет п’єси «Марко Спотикайло», щоправда, ще більш закруче-
ний і непередбачуваний, аніж у комедії «Заздрісні», також вибудовується навко-
ло проблеми подружніх ревнощів і недовіри. Цього разу персонажами твору є
дві незнайомі між собою сімейні пари, яких гризуть підозри та неприємні здога-
ди через рекламний фільм, що мав популяризувати серед туристів прикарпатські
курортні місця. У цьому хронікальному фільмі випадково було знято Марка
Спотикайла (чоловіка Лєни), до якого на лавочку романтично підсіла незнайома
дівчина (на той час працівниця кіноагентства, а тепер дружина легкоатлета Се-
16 Франко З. Петро Франко у вимірах часу. С. 64.
17 У передмові до видання повісти «Від Стрипи до Дамаску» вказано, що П. Франко також є автором
драматичних творів «Марко Спотикайло», «Заздрісні», «Інститутський жарт», «Сигнал». Див.:
Редакція. Передмова. Франко П. Від Стрипи до Дамаску. Львів: Видавець Іван Тиктор, 1937. С. 6.
18 У підзаголовку до видання зазначено: «Тема запозичена з німецького». Див.: Франко П. Заздрісні.
Комедія на дві дії. Тема запозичена з німецького. Коломия: Рекорд, 1929. 20 с.
19 Франко З. Петро Франко у вимірах часу. С. 67.
Siverian chronicle. 2021. № 2
81
мена Макаревича). Та стрічка, показана в місцевому кінотеатрі, викликала в ге-
роїв бурхливі емоції, що довели їх заледве не до дуелі.
Дотепні й інтригувальні сюжети з провінційного містянського життя, що
розповідають про подружню ревність (заздрість), непорозуміння та суперечки,
автор присмачив добірним галицьким гумором і колоритною лексикою міжвоєн-
ного періоду. Ці тексти, легкі й невимушені для сприймання, розраховані на ма-
сового глядача. Очевидно, Петро Франко написав їх із комерційною метою.
Загалом, український театр у 20-х рр. ХХ ст. переживав не найкращі часи.
Якщо польський театр мав системну державну підтримку, то український був
покинутий сам на себе. У червні 1923 р. у Львові було створено кооператив
«Український театр» (вул. Руська, 18), який мав сприяти відновленню театраль-
ного життя й театрального мистецтва на західноукраїнських землях20. До фінан-
сової підтримки цього кооперативу долучився й Петро Франко21. Отже, він про-
явив себе не лише як автор п’єс, а і як прихильник та поціновувач українського
театру зокрема і театрального мистецтва загалом.
Та все ж творчий хист Петра Франка найповніше розкрився не стільки у
драматургії (значною мірою вторинній і в сюжето- та характеротвірному, і в су-
то естетично-стильовому плані), скільки в художній прозі. Проза Петра Франка
значно багатша та «щедріша» і на тексти, і на жанрові різновиди. Вона піднімає
актуальні теми й гострі проблеми, захоплює читача яскравими образами та ори-
гінальними ідеями.
Література боротьби й перемог: історико-патріотична проза
Попри характерний присмак здорового гумору, органічно притаманний
творчій натурі Петра Франка, визначальними для його художнього світу були не
комічні житейські ситуації, а історико-патріотична тематика, проблематика на-
ціональної ідентичности та історичної памʼяти.
Перша світова війна і – ще більше – поразка в національно-визвольних зма-
ганнях, безпосередню участь у яких пліч-о-пліч із Петром Франком брало й чи-
мало інших українських літераторів покоління «Молодої України», ґвалтовно
обірвали естетичні пошуки багатьох представників модернізму, «заземлили» їхні
мистецькі ширяння, спустивши з високих космічних емпіреїв і філософських по-
льотів ins Blau до реалій тогочасного життя та проблематики національного ста-
новлення і державотворення. Ба більше, в той час ідеолог українського націона-
лізму Дмитро Донцов у статті з промовистою назвою «Криза української літера-
тури» (1923), міркуючи про літературу сили і літературу краси, виразно віддавав
перевагу першій22. Література сили, культ волі й енергії мали, на його думку,
стати джерелом формування здорової нації та відродити її комбативний дух; на-
томість розвиток літератури краси, за Донцовим, – це шлях у нікуди і свідчення
глибокої кризи.
Петра Франка ледве чи можна означити як представника неоромантичної
поетики «трагічного оптимізму», світоглядні координати якої окреслив лідер
«вісниківства» (хоча окремі публікації Франкового сина з’явилися друком у «Лі-
тературно-науковому вістнику» (ЛНВ) саме за редакторування Донцова). Проте
свідомі пошуки національного ідеалу, осмислення історичних традицій, етика
волі до життя й естетика боротьби, художнє моделювання образів героїв-пере-
можців, романтика пригоди і випробування дають підстави вбачати в його твор-
чості авторську версію тієї «літератури сили», про яку писав батько «інтеграль-
ного націоналізму».
20 Докладніше див.: Гавалюк Р. Велика театральна історія однієї невеличкої сцени. Частина четверта:
наче квіти крізь асфальт. Фотографії старого Львова. URL: https://photo-lviv.in.ua/velyka-teatral-na-
istoriia-odniiei-nevelykoi-stseny-chastyna-chetverta-nache-kvity-kriz-asfal-t/; Лаврентій Р. Театральна
група кооперативу «Український театр» у Львові під дирекцією Йосипа Стадника 1927–1929 років.
Вісник НТШ. Львів, 2012. Чис. 47 (весна–літо). С. 31–36.
21 Кооператива «Український театр». Діло. 1924. Чис. 150 (від 10.VІІ.). С. 4.
22 Донцов Д. Кріза української літератури. Літературно-науковий вістник. 1923. Т. 79. Кн. 4. С. 356.
Сіверянський літопис. 2021. № 2
82
Проблема осмислення причин поразки національно-визвольних змагань
українців спонукала Петра Франка звернутися до історичного минулого Украї-
ни, шукаючи в давніх часах і взаєминах відповідей на актуальні виклики
суспільно-політичного життя та нових шляхів виходу зі становища, в якому
опинилась Україна в період між двома війнами.
Зокрема, події часів гетьманування Богдана Хмельницького стали основою
для історичних оповідань «Битва під Пилявцями» (1923) та «Махнівська попів-
на» (написано 1922, опубліковано 1928). Добу Івана Мазепи відтворено у прозо-
вих художніх творах «Семенко» (1922), «Полковник Абазин» (написано в Бадені
1922, опубліковано 1923), «Жінка» (написано 1925, опубліковано 1926 і 1928).
Звернення автора до часів гетьманування двох потужних особистостей, беззапе-
речних керманичів, сильних гетьманів Хмельницького та Мазепи, що не боялися
протистояти ворогам (польській, російській і татарській сваволі), повертало чи-
тачів до епохи смертельних протистоянь, межових ситуацій, глибоких пережи-
вань, безстрашних і мужніх воїнів, захисників своєї землі, для яких воля була
абсолютною цінністю. Такі художні тексти нагадували про комбативний дух на-
ших предків, про їхні визначальні вольові якості, завдяки яким вдавалося при-
боркати бурхливий розгул внутрішніх і зовнішніх ворогів та гарантувати конст-
руктивний спокій і державний порядок в Україні.
Чи не всі сюжети, які художньо опрацьовує Петро Франко, – це історії пе-
ремог. Великих і малих, осібних чи загальнонародних (громадських), ситуатив-
них чи вирішальних, – але перемог. І очевидно, це не випадково. Акцентування
на досвіді перемог у час поразки мало відродити віталістичну віру в перемогу і
стати джерелом для натхнення та формування звитяги й сили духу в молодого
покоління. На сторінках історичної прози Петра Франка зустрічаємо відважного
полковника, грозу турків, татар, яничарів і поляків Семенка-Палія («Семенко. Іс-
торичне оповідання з 1698 р.»); наказного гетьмана, полковника Самуся, під про-
водом якого козаки завдали поразки полякам («Самусь. Історичне оповідання із
1702 р.»); безстрашного полковника Абазина з однойменного оповідання; муд-
рого й винахідливого Богдана Хмельницького, що перемагає разом зі своїм вій-
ськом у битві під Пилявцями («Битва під Пилявцями. Іст[оричне] оп[овідання] з
1648 р., 20–23 вересня»); юного Івана Мазепу, який, ризикуючи життям, сміливо
рятує з річкового потоку дівчинку Ганнусю («Івась і Ганнуся») та ін. Усі вони –
герої, безстрашні войовники й лицарі свободи.
«…Не пора вже, щоб нам наказували, час нам самим хазяїнами в хаті стати
та наські козацькі порядки позаводити»23, – закликає полковник Самусь із одно-
йменного оповідання. Ці слова лаконічно і сконденсовано передають усю суть
історіософської позиції Петра Франка. Визволення рідного краю від ворожого
засилля, здобуття свободи, незважаючи на ризики, здатність до самопожертви,
готовність віддати життя задля добра своїх братів за долю України (як це зробив,
скажімо, полковник Абазин в однойменному оповіданні) – ось головні меседжі
історичної прози Петра Франка.
У світі пригод: оповідання для дітей і молоді
Окрім того, Петро Франко зарекомендував себе і як добрий майстер дитя-
чої літератури. Зокрема, тогочасний літературний критик Е. Грицак у статті
«Новини дитячої літератури» поряд із генерацією вже відомих дитячих письмен-
ників (як-от А. Чайковський, В. Королів-Старий, А. Лотоцький) одним із перших
називав Петра Франка як представника молодого покоління авторів, що працю-
ють у жанрі літератури для дітей і молоді24.
У гумористичному ключі написано оповідання Петра Франка «Почесна осо-
ба» та «Перша сповідь». Івася Полоницького (оповідання «Почесна особа»), що
сидить на останній, ослячій, лаві й зажив слави найбільшого шибеника у школі,
23 Франко П. Самусь. Історичне оповідання із 1702 р. Свобода. 1922. Чис. 80 (від 7.ІV.). С. 3.
24 Грицак Е. Новини дитячої літератури. Діло. 1924. Чис. 198 (від 7.ІХ.). С. 2.
Siverian chronicle. 2021. № 2
83
раптом волею громадських старійшин удостоєно високої чести: його вибрали
«почесною особою», яка має засвідчити для майбутніх поколінь, для праправну-
ків, місце встановлення граничного каменя, що позначав межі лісу між двома се-
лами. Бажання Івася здобути в цій «почесній» місії не лише славу, а й користь
(заробити кілька мідяків) призводить до того, що його задля «укріплення памʼя-
ти» добряче відлупцювали прутом.
У трагікомічну ситуацію потрапляє й Петрусь Гринцай (оповідання «Перша
сповідь») – ледар і великий збитошник, який напередодні першої сповіді ретель-
но пригадав і записав на папері всі свої «гріхи», але, на своє нещастя, невдовзі
загубив той реєстр провин. Відтак про гріхи Петруся довідалися ті, кому він на-
шкодив (кухарка, мама, поштар), і хлопчина дістав добрячого прочухана. Образи
Івася («Почесна особа») і Петруся («Перша сповідь») змальовані легко й невиму-
шено, з тонким чуттям дитячої психології та зі знанням особливостей поведінки
хлопчаків-шибеників. Можливо, тут дався взнаки і власний дитячий досвід авто-
ра, який також у дитячому віці був великим «псотником» і збиточником.
Історії з життя пластунів слугували матеріалом для оповідань «Пластова
пригода» (1922) та «На самітнім острові» (1923). Основу «Пласту» мали стано-
вити люди чесні, відповідальні, діяльні, завзяті, вольові, здатні дотримувати сво-
го слова та складених обітів, уміти допомагати іншим і не чекати за це винагоро-
ди. Саме таких юнаків зображає Петро Франко у своїх «пластових» оповіданнях.
Образи коломийських пластунів із гуртка «Вовків» (оповідання «Пластова при-
года»), які «не задля нагороди, а задля пригоди» шукають і віднаходять церковне
майно, що поцупили злодії, а по тому віддають парохові, вочевидь, писані з жит-
тя. Автобіографічні риси проглядаються в образі українського пластуна Петра,
любителя всіляких пригод (оповідання «На самітнім острові»), що разом із гре-
ком Войдонізом вирушив на старому човні до острова Стакида (Греція). Борю-
чись із потужними хвилями морської стихії, скаути ледве врятувалися з розби-
того човна і дісталися берега. Триденний побут на острові стає для хлопців, що
на власній шкурі зазнають усіх небезпек життя самітників, не лише романтич-
ною пригодою, а й реальною школою виживання. Пошуки їжі на березі й у морі,
видобування вогню тертям палиці, зустріч із акулою, ночівля просто неба – все
це часом псує їм настрій, але гартує характер і волю. Ці детективні пригодницькі
оповідання майстерно передають побут пластунів на лоні природи, їхній гумор,
атмосферу мандрів і випробувань. Оповідання «Пластова пригода» Петро Фран-
ко навіть просив увести до офіційної пластової лектури25. Виховання молодого
покоління на яскравих прикладах із життя ровесників мало надихати пластунів
на добрі справи.
Персонажами оповідань «Різдвяна пригода школярика» та «Молочко» є ді-
ти – сільські школярі, які в непростих суспільно-політичних обставинах періоду
міжвоєння поводяться дуже мужньо, не по-дитячому сміливо й відважно. Напру-
жену, непевну політичну ситуацію в цих дитячих творах окреслено кількома
штрихами, пунктирно, без зайвої конкретики, але все ж дуже промовисто й ха-
рактеристично. До дитячих вух доходять звістки про те, що чимало українців за-
раз перебуває в тюрмах. І сидять вони там за свободу, за бунт проти польської
влади, за читання українських часописів і за діяльність у товаристві «Січ». По-
чуття образи на ворогів накипає в дитячих душах. Дванадцятилітній Івась та на
рік старший Михась, якого через лагідну вдачу називають «Молочком» (одно-
йменне оповідання), ризикуючи життям, мужньо долають небезпеки нічного лі-
су, болотяну трясовину, яруги, мочарі, зустріч із шандарями, страхи дитячої
уяви й таємно таки збирають кошти на українську школу.
Батько Тофана (оповідання «Різдвяна пригода школярика») «вже три місяці
у в’язниці», а «маму так скатували, що й тижня не пережила»26. У вогких тюрем-
25 ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 254а.
26 Франко П. Доробок. Т. 1: Літературні твори / Упор. і передм. П. М. Франко. Львів: Ліґа-Прес, 2010.
С. 91.
Сіверянський літопис. 2021. № 2
84
них мурах, «за свободу заковані у кайдани неволі», перебувають і інші односель-
ці. Їхніх імен не названо, але всі вони – «наші»! Саме так сприймають їх діти, які
збираються на Святвечір занести в’язням «свячених» гостинців. Завзяття й вели-
ку силу волі виявляє не лише малий Тофан, який сам морозного дня, в метелицю
вирішує йти через ліс до міста, щоб відвідати батька у в’язниці, а й відважний
Петрусь, що вночі в засніженому лісі таки віднаходить напівзамерзлого товари-
ша. Різдвяна пригода, як годиться оповіданням такого жанру (бо ж події відбува-
ються все-таки чарівної, різдвяної, ночі), завершується щасливо: в’язні на Свят-
вечір повертаються додому, школярі отримують подарунки, радісно й дзвінко
звучить коляда…
Оповідання «Молочко» та «Різдвяна пригода школярика» написані в руслі
літератури, що акцентувала на національних цінностях і боротьбі за своє, україн-
ське (школу, звичаї, права, самоідентифікацію). Історії з життя галицьких школя-
рів, у чиїх серцях проростали зерна національної свідомости, повертали читача
до проблеми національної гідности, пробудження власної ідентичности.
По війні: село і люди
Проза Петра Франка актуалізувала важливі аспекти життя повоєнної доби.
Зокрема, в оповіданнях «За пасовисько» (1922) та «Поворот із війни» (1923) по-
рушено цілий спектр проблем повоєнного села: від міжособистісних взаємин між
членами родини після розлуки в часі війни, проблем зґвалтованих ворогами
жінок, подружніх драм і зрад до загальної деморалізації суспільства (розбої, гра-
бежі, крадіжки, насильство, бійки, пияцтво, волоцюзтво, втрата життєвої мотива-
ції) та потреби повернення громад до мирного життя, порядку і праці. Петро
Франко виявляє талант доброго обсерватора, влучно діагностуючи стан тогочас-
ного села в оповіданні «Поворот із війни»: «Війна всюди лишила свої сліди.
Найгірше одначе давалися узнаки всякі збиточники. На них, очевидно, лежала
вина за ті часті крадежі та бійки, які стали в селі майже щодня діятися»; «Ця вій-
на не лише розбила державу на дрібні кусники, але й людей порозбивала. З гро-
мадян, які мають дбати про добро цілости, зробила волоцюгів, що не думають
про завтра»; «Церква світила пусткою. Бійки, піятики, навіть підпали були час-
тим гостем у селі»; молодь «втратила прямо охоту до розумної праці, в якої ви-
рвано скоро й основно всі поняття добра й зла, вщіплені замолоду, а на їх місце
не вложено нічого, хіба почуття безправности, насильства та рабунку»27.
Горе війни зачепило всіх. Там, де проходила лінія фронту, часом у селах не
залишалося жодної хати. Серед персонажів, котрі пережили жахіття Першої сві-
тової, на сторінках художньої прози Петра Франка зустрічаємо колишнього мос-
квофіла Миколу, який усвідомив себе українським патріотом, пройшовши табо-
ри Талергофа і Ґмінда; його доньку Оксану, що внаслідок зґвалтування мадяра-
ми стала матір’ю малої «мадярки» Фільці (оповідання «За пасовисько»); Теклю,
яка зрадила свого чоловіка Миколу (думаючи, що він загинув) із його приятелем
Грицем (оповідання «Поворот із війни»). Усі вони несуть на собі важку печать
війни, але віднаходять сили й повертаються до діяльного мирного громадського
життя. «Підставою доброго ладу є карність, почуття обов’язку та роботящість.
Тілько тоді буде громада великим чоловіком, а всі громади великою державою,
де сам нарід збереже собі порядок»28, – ці слова автор уклав в уста свого героя
Миколи з оповідання «Поворот із війни». Але рівною мірою вони виражали й
позицію самого письменника, який, маючи досвід війни у власній життєвій істо-
рії, як ніхто, знав ціну мирного життя.
27 Франко П. Поворот із війни. Народній ілюстрований калєндар товариства «Просвіта» на пере-
ступний рік 1924. Львів, 1923. С. 69–70.
28 Там само. С. 71.
Siverian chronicle. 2021. № 2
85
Світ, який зникає: «Пачкар Демко і інші оповідання»
До реалій мирного довоєнного життя повертала читачів збірка Петра
Франка «Пачкар Демко і інші оповідання» (Львів, 1924). Вона складалася зі семи
оповідань («Пачкар Демко», «Огнисті привиди», «Борба і побіда Юрка Оковито-
го», «Мокра курка і соловій», «Дивар», «Лікар», «Довбушева раква»). Деякі з
них (як-от «Пачкар Демко» та «Борба і побіда Юрка Оковитого») написано ще в
Бадені поблизу Відня у квітні 1922 р. Оповідання «Лікар», що також входило до
цієї збірки, було створене в березні 1922 р. в с. Довгому на Закарпатті, під час
гостювання Петра Франка у своєї рідної сестри Анни та її чоловіка, лікаря Петра
Ключка. Саме йому автор присвятив цей текст, що розповідав про щоденну пра-
цю лікаря.
Збірка «Пачкар Демко і інші оповідання» стала яскравим свідченням твор-
чих шукань Петра Франка як письменника: від переосмислення досвіду й тради-
цій класичної літератури доби реалізму через делікатно-ощадливу апробацію
окремих засобів модерної поетики та опрацювання нових тем. Ця збірка продов-
жувала й розвивала традиції реалістичної прози в Галичині, найяскравішим
представником якої був батько Петра – Іван Франко. Це простежуємо і в самому
заголовку книжки, що скомпонований за назвою першотексту (за таким принци-
пом, до речі, любив називати свої збірки Іван Франко: «Панталаха і інші опові-
дання», 1902; «Малий Мирон і інші оповідання», 1903; «Маніпулянтка і інші
оповідання», 1904; «На лоні природи і інші оповідання», 1905 та ін.), і в пробле-
матиці та способі образотворення. Скажімо, проблема пияцтва й боротьба за ду-
шу Юрка Оковитого між ангелом і чортом (оповідання Петра Франка «Борба і
побіда Юрка Оковитого») викликають асоціацію з протистоянням Білого та Чор-
ного демонів в оповіданні Івана Франка «Як Юра Шикманюк брів Черемош».
Водночас не можна сказати, що тексти Петра Франка є вторинними чи епі-
гонськими. Художні образи пачкаря Демка, контрабандиста, що примудряється
нелегально переносити тютюн через кордон і щоразу, перехитривши шандарів,
залишитися не спійманим (оповідання «Пачкар Демко»); п’яниці Юрка Оковито-
го з його психологічними хитаннями та внутрішньою боротьбою (оповідання
«Борба і побіда Юрка Оковитого»); Івана, який береться висватати для свого не-
рішучого батька Миколи немолоду вже, але сильну й роботящу послугачку Хим-
ку (оповідання «Мокра курка і соловій»); пана з Києва, що приїхав до Криворівні
та «вже з тиждень ходить по горах і збирає усякі старовинні річи» (оповідання
«Довбушева раква»), – самодостатні, майстерно змальовані, з тонким відчуттям
психології героїв і тих, часом комічних, ситуацій, у які вони втрапляють.
Збірка «Пачкар Демко і інші оповідання» виразно засвідчує творчі експери-
менти автора з урізноманітнення жанрових і викладових форм художньої прози,
розширення тематичного, сюжетного та стилістичного репертуару, поглиблен-
ня соціально-психологічної мотивації характеротворення. Зокрема, оповідання
«Огнисті привиди», написане в ключі конандойлівських детективних історій, пе-
реносило читача до сонячних морських краєвидів пляжу Лянжерон в Одесі. Го-
ловний герой оповідання – Полян, співробітник видавництва, що приїхав із Киє-
ва відпочити над морем, – мимохіть стає таким собі слідцем і розкриває таємни-
цю псевдобожевілля пана Івана Тишовського. Огнисті привиди, яких той бачить,
виявляються плазунами (вужами і ящірками), намащеними спеціальною «світя-
чою» фарбою, що їх випускає поночі за намовою Іванового брата Миколи слуга.
Спробу урізноманітнити викладову форму засобами модерної естетики й
побудувати новелу як монолог, передсмертну сповідь головного героя-самогуб-
ця спостерігаємо у творі «Дивар». Життя диваря-самогубця було великою навко-
лосвітньою мандрівкою, яку він провадив «без сотика в кишени». Де він тільки
не був (Одеса, Ямайка, Константинополь, Гібралтар, Крим, Нью-Йорк, Єгипет,
Мадрид, Париж, Лос-Анджелес та ін.) і чим тільки не займався: від кравця, що
пришивав ґудзики, артиста вар’єте, ловця акул, пошукувача мумій котів, органі-
затора ліги лікарів, яка мала боротися з фальшивими ліками, матроса і аж до
Сіверянський літопис. 2021. № 2
86
«професійного» самогубця! Сповнена напруги, несподіваних сюжетних ходів,
відвертих зізнань, передсмертна сповідь героя розкривала таємниці його психо-
емоційних станів, відчуття ризику, життя на межі й подиху смерті в спину, пояс-
нювала причини поведінки «заводового самовбивці». «Я …хотів жити, тож му-
сів кілька разів повіситися»29, – пояснює лікареві герой-дивак, для якого, як це
не парадоксально, самогубство стало способом виживання і джерелом заробітку.
Збірку «Пачкар Демко і інші оповідання» можна назвати експерименталь-
ною в плані пошуку власного письменницького обличчя, індивідуального стилю
й манери письма. При цьому вона концептуально все ж цілісна, бо розповідає іс-
торії персонажів (від образів селян, корчмарів, шандарів, пачкаря, гуцулів із мі-
фологічним світоглядом до інтелігентів), що живуть у світі, який зникає. Неви-
падково (і навіть символічно) ця збірка закінчується оповіданням «Довбушева
раква», в якому з’являється образ пана з Києва, збирача старожитностей, що
приїхав до Криворівні в пошуках музеалій і артефактів минулого.
На морях і за морями: тревел-буки «Дядько Шкіпер» і «В пралісах Бра-
зилії»
1930 р. в коломийському видавництві «Чорногора» побачила світ друга
збірка оповідань Петра Франка – «Дядько Шкіпер», що також була скомпонова-
на зі семи творів: «Дядько Шкіпер», «Рудий Щур», «Рурикова слава», «Кедрове
Зерно», «Висока гра», «Perla de America», «Молочко» (окремі з них попередньо
було надруковано в журналі «Літературно-науковий вістник»). Ці тексти вираз-
но демонстрували розширення тематичних та ідейно-проблемних горизонтів
української літератури того часу, виводячи її далеко за географічні межі не лише
Галичини, а й цілої України. Тож є підстави кваліфікувати цю книжку як зразок
так званої подорожньої, чи мандрівної прози, або ж, сучасною термінологією,
тревел-літератури.
Художній світ оповідань «Дядько Шкіпер» і «Рудий Щур» переносив чита-
ча на приморські узбережжя Одеси, Маріуполя та Херсона, знайомлячи з життям
моряків, їхнім побутом і буднями як працівників торгового судноплавства. Від-
так події в морських оповіданнях відбувалися на глибоких просторах – то зали-
того сонцем та блакиттю, то страшного й дикого під ударами північних вітрів –
Чорного моря. Конфлікт, який виникає між маатом (підстаршиною корабельної
залоги) та дядьком Шкіпером (капітаном судна) через дівчину Горпину, поглиб-
люється під час великого шторму й завершується трагедією (оповідання «Дядько
Шкіпер»): хоча завдяки винахідливості оповідача Петра Івановича (очевидна
автобіографічна деталь) бурхливі хвилі вдалося приборкати, ревнивий маат під-
палює судно, на якому, дбаючи про порятунок екіпажу корабля, гине дядько
Шкіпер.
В оповіданні «Кедрове Зерно» герої-дослідники вирушають у далекий Си-
бір, до устя ріки Об, туди, де сходить полярне сяйво, виють вовки й «повагом
походжають білі медведі», в експедицію в пошуках золотих копалень. На тлі су-
ворої природи Заполярʼя читач схвильовано спостерігає за кримінальною любов-
ною пригодницькою драмою, бо один із членів експедиції, який ховається за прі-
звищем Любченко, насправді виявляється жінкою, що змінила свою зовнішність
і вирушила за своїм чоловіком у глибокі сніги Сибіру.
З життям українських емігрантів у Бразилії та Аргентині знайомлять відпо-
відно оповідання «В пралісах Бразилії» і «Висока гра (Аргентинська пригода)».
Щоправда, перше з них було написане ще 4 квітня 1923 р. в с. Полоничній і ви-
йшло 1928 р. в Коломиї окремим виданням (тому до збірки «Дядько Шкіпер» не
увійшло). Однак інтригувало тут те, що події в обох цих художніх текстах відбу-
валися на іншому материку, в Південній Америці. Тож читач потрапляв в атмо-
сферу екзотичних джунглів Амазонії та аргентинських степів (пампасів) з широ-
29 Франко П. Доробок. Т. 1: Літературні твори. С. 160.
Siverian chronicle. 2021. № 2
87
ким спектром карколомних випробувань і межових ситуацій. Захоплива пригода
двох суперників – українця Петра й іспанця Міґуеля Арревальо, – закоханих у
Марійку (оповідання «В пралісах Бразилії»), розгортається в небезпечних нетрях
уздовж Амазонки, найповноводнішої та однієї з найдовших у світі річки. А втім,
історія закінчується щасливо: Петро не лише здобув серце і руку коханої Марій-
ки, а й під час своїх мандрів знайшов рідкісний вид ясно-голубих орхідей та при-
родні плантації ґумових дерев, із яких можна видобувати каучук.
Незвична флора і фавна, екзотичні страви, звичаї та побут місцевих пле-
мен – усе це передає атмосферу пригод і знайомить читачів із новими природни-
ми, культурними й географічними реаліями. Водночас така пригодницько-пізна-
вальна лектура пера Петра Франка розповідає про різні можливості та шляхи
утвердження себе в еміграційному просторі Нового світу. І одним із таких спосо-
бів було підприємництво, дослідження нових земель та згуртування молодих
українських переселенців різного фаху (лікарів, кооператорів, освітян та ін.) в
колонії, які мали б гарантувати їм економічний захист. У ситуації, коли трудова
й політична еміграція українців зростала, порушення цих проблем було дуже на
часі. Не виключено, що Петро Франко у 20-х рр. ХХ ст. також розглядав емігра-
цію як можливий варіант розвитку свого життєвого сценарію.
Збірка «Дядько Шкіпер», хоч і була названа за першим оповіданням, що її
відкривало, об’єднувала під однією обкладинкою історії про дуже різних людей
у різних куточках світу. Однак усі ці історії були про сильних духом, вольових,
витривалих і сміливих героїв, що не страшаться випробувань, складних життє-
вих обставин, ризиків і смертельних небезпек. Саме такі персонажі перебувають
у центрі уваги Петра Франка як письменника. Невипадково в оповіданні «Рудий
Щур» симпатії автора на боці головного персонажа – ненависного для членів
екіпажу гризуна, якого моряки на судні зусібіч намагаються затравити й загнати
в пастку, але він усе ж вижив і вирвався на волю. Оповідання «Рурикова слава»
повертало до історичного минулого давньоруської землі, до витоків нашої дер-
жавности, розповідаючи історію про хоробрих героїв-воїнів, найперших із пер-
ших, що прийшли на цю територію і не боялися здобувати, перемагати й гинути
тут.
Загалом, Петро Франко як письменник любив такі сюжетні ходи, які штов-
хали персонажів до межових екзистенційних станів, до вибору між життям і
смертю, піднімали героїв над буденщиною і змушували відчути, як холоне кров
у жилах. Ба більше, іноді персонажі Петра Франка, як-от безіменна кокаїноза-
лежна героїня-наркоманка з оповідання «Perla de America», чинять самогубство
або стоять перед вимогою пустити собі кулю в скроню (цього чекають від Люб-
ченка з оповідання «Кедрове Зерно»). І тут самогубство – це не слабкість. Щоб
його скоїти, також потрібно чимала сила волі. До речі, оповідання «Perla de
America» – одне з перших в українській літературі, що порушувало надскладну
проблему наркотичної залежности.
Від прозової мариністики й екзотичних тревелогів до художнього осмис-
лення еміграції, суїциду та наркоманії як гострих соціальних проблем сучаснос-
ти; від південних морів, пампасів і джунглів до Сибіру та Заполярʼя і назад до
рідної Галичини – такий широкий діапазон творчих інтересів Петра Франка-
прозаїка.
«Маскулінна» проза: від художньої автобіографії до уявної туристики
(висновки)
Художня проза Петра Франка, що є історико-літературним феноменом
українського письменства першої половини ХХ ст., охоплювала цілий спектр ак-
туальних на той час проблем національно-суспільних та індивідуальних аспектів
буття. Це – відновлення громадського життя в післявоєнний період, потреба мо-
ральної підтримки одне одного після пережитих жахіть війни і пошуки свого
місця в повоєнному просторі, драма сирітства та необхідність допомоги дітям,
Сіверянський літопис. 2021. № 2
88
батьки яких опинились у в’язниці, таємне протистояння ворожій владі та збере-
ження національної гідности, проблеми еміграції, алкоголізму, наркоманії, само-
губства й ошуканства. Та все ж не концентрація на численних проблемах і нега-
тивних явищах, а здоровий дух життєлюбства, тверезого оптимізму й сильної та
свідомої волі визначає ключові домінанти «творчої фізіономії» наймолодшого
Франкового сина і водночас яскравого представника фамільної літературної ди-
настії.
У центрі художнього світу Петра Франка – образ сильного, вольового, енер-
гійного, звитяжного українця, воїна-переможця, козака-авантурника, здобични-
ка. Цей образ до певної міри є проєкцією «ідеального я» самого автора – такого,
яким він себе мислив, яким хотів би бути і яким, за гамбурзьким рахунком, таки
був.
Назагал художня проза Петра Франка дуже «вольова» і «чоловіча». Це, звіс-
но, не означає, що в ній немає жіночих образів чи не порушено «жіночих» проб-
лем! Але все-таки жінки в його творах з’являються здебільшого ситуативно і
змальовані досить схематично, а любовні лінії хоч і виконують в окремих текс-
тах сюжетотвірну роль («Дядько Шкіпер», «Кедрове Зерно», «В пралісах Брази-
лії», «У Херсоні»), та все ж підпорядковані тим життєвим випробуванням, ризи-
кам, змаганням, які проживають чоловіки – «люди чести» та «люди діла».
На першому місці для героїв прози Петра Франка завжди справа, яку треба
зробити, мета, до якої потрібно дійти, ворог, якого треба здолати. Територія ри-
зику, зона протистояння, простір пригоди, поріг випробування – це органічне,
природне середовище, в якому вони діють, живуть, перемагають.
Складні життєві ситуації, в яких опинилися персонажі творів Петра Франка,
реалістична манера письма, поєднана з духом романтики і пригод, нагадують
джеклондонівську стилістику. Вочевидь, джерелом для белетристичного нат-
хнення автора слугувала англійська, американська й канадська література – пе-
редусім проза Джека Лондона, Ернеста Сетона-Томпсона, Томаса Едварда Лов-
ренса. Увага до творчости цих письменників, яких Петро Франко читав в оригі-
налі, виявилась і в його перекладацькому доробку. Невипадково в перекладі Пет-
ра Франка з англійської вийшли оповідання Сетона-Томпсона «Пригоди сірого
ведмедя» (1937).
Такий образно-персонажний склад текстів Петра Франка, несподівані пово-
роти сюжетів, «маскулінність» художнього світу, з одного боку, були пов’язані
зі специфікою жанру пригодницького оповідання, а з іншого – з особливістю на-
тури, психоемоційного складу особистости самого автора.
Свого часу Іван Франко, характеризуючи свої новели, зазначав, що всі вони
є «частками моєї автобіографії»30. Це твердження застосовне й до літературної
спадщини його сина Петра, чиї тексти оприявнюють значну міру автобіографіз-
му. Так, персонажі його творів найчастіше називаються Петрусем, Петром чи як
іншомовний варіант Педро («Перша сповідь», «Різдвяна пригода школярика»,
«На самітнім острові», «У пралісах Бразилії», «Висока гра»), Петром Івановичем
(«Дядько Шкіпер») чи й навіть Петренком («Кедрове Зерно»). Супутні характе-
ристики вказують на те, що рідним містом оповідача в новелі «Грач» є Львів (чи
ширше – Галичина), але мешкає він тепер у Бадені поблизу Відня, захоплюється
«усіма можливими спортами»31 і стрільбою з пістоля. У белетризованому нарисі
«У Херсоні» головний герой має «інжинєрський дипльом», любить провадити
«етнографічні студії»32 й подорожувати, він добрий змагун і стрілець із бравнін-
га, але слабкою стороною його особистости є плавання (дуже характеристична
автобіографічна деталь!). Оповідач із тексту «Дядько Шкіпер» чудово знається
на «важких оліях» і легко прораховує їх хімічну взаємодію з морською стихією.
Схожі автобіографічні риси, в яких легко впізнаємо особисті прикмети самого
30 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Т. 49. Київ: Наукова думка, 1986. С. 252.
31 Франко П. Грач. Літературно-науковий вістник. 1923. Т. 79. Кн. 3. С. 194–204.
32 Франко П. Доробок. Т. 1: Літературні твори. С. 82–83.
Siverian chronicle. 2021. № 2
89
письменника, можна відстежити в інших його оповіданнях. Звісно, міра автобіо-
графізму в кожному тексті різна. Але і з цих прикладів бачимо, наскільки близь-
кими по духу до самого Петра Франка є його персонажі, наскільки їх захоплює
все те, що було важливою частиною характеру самого автора: спорт, «Пласт»,
змагальний дух, винахідництво, мандри, хімія, інженерія…
Невипадково Петро Франко як письменник так детально і з любов’ю у своїх
художніх текстах описує різноманітні фізично-хімічні процеси: видобування
вогню тертям соснової дошки та ялівцевої палички і виготовлення саморобної
вудки з підручних матеріалів у «На самітнім острові»; назви хімікалій, що їх ви-
користовує Петро з оповідання «У пралісах Бразилії», коли лікує місцевого
хлопця від укусу отруйної змії та ін. Можливо, інженерно-хімічна тема в літера-
турній спадщині Петра Франка навіть заслуговує на окрему увагу дослідників.
Водночас, говорячи про автобіографізм явний – той, який легко відстежує-
мо на поверхні тексту, – не можемо проігнорувати і глибинні, імпліцитні його
рівні. І тут проза Петра Франка є важливим джерелом для пізнання внутрішніх
інтенцій, реалізації невербалізованих бажань, прихованих устремлінь її творця
(таким собі зворотним боком біографії). Як людина активна, діяльна, що все своє
попереднє життя провела в русі, динамічно, Петро Франко в Коломиї все ж по-
чувався на провінції, у полоні буденної реальности і не «при ділі» (попри те, що
вчителював, займався спортом, «Пластом», громадською роботою). А тому літе-
ратурна творчість стала для нього в той час такою собі відрадою, формою «уяв-
ної туристики», ерзацом справжнього активного «пригодницького» життя, спо-
собом мандрувати світом, крутячи глобус у своєму робочому кабінеті. Саме то-
му таке важливе місце в художній прозі Петра Франка відведено пригодам і
мандрам. Бо ж його невгамовна й авантюрна натура понад усе прагнула пригод!
Одначе розмірене сімейне життя (у нього якраз народилися донечки Віра й Ася),
потреба забезпечувати родину, почуття обов’язку та любови до своїх найрідні-
ших не дозволяли просто так здійнятися з місця і чкурнути до якоїсь Аргентини,
Бразилії, Канади чи Греції. Хоча, напевно, йому цього дуже хотілося… Тож за-
лишалося мандрувати разом із персонажами своїх художніх текстів – героями,
які знай вирушають в експедиції на пошуки золота, каучукових дерев і невідо-
мих видів орхідей… Мандрувати в уяві й мандрувати у спогадах.
Для Петра Франка література була формою мандрів, тоді як сам він був ви-
мушений сидіти на місці. Подібно як Жуль Верн мандрував світом, сидячи за
письмовим столом, так у коломийський період свого життя непосидючий за ха-
рактером Петро Франко «мандрував» стежками своєї фантазії, стежками своїх
художніх творів.
Сьогодні ж цими стежками мають нагоду помандрувати зацікавлені читачі,
а можливо, й театральні режисери та кінематографісти, які можуть у напівзабу-
тій і малодослідженій творчій спадщині Петра Франка віднайти вдячний, повний
захопливих сюжетів і сильних характерів матеріал для нових фільмів і вистав, а
не тільки документ епохи, що минула.
References
Denysiuk, I., Skrypka, T. (1999). Dvorianske hnizdo Kosachiv [Noble nest of
Kosach]. Lviv, Ukraine.
Havaliuk, R. (2020). Velyka teatralna istoriia odniiei nevelychkoi stse-
ny. Chastyna chetverta: nache kvity kriz asfalt [Big Theatrical Story of one Small
Stage. Part four: Like Flowers through the Asphalt]. URL: https://photo-
lviv.in.ua/velyka-teatral-na-istoriia-odniiei-nevelykoi-stseny-chastyna-chetverta-nache
-kvity-kriz-asfal-t/.
Ilnytskyi, M. (2008). Na perekhrestiakh viku: U 3-kh kn. Kn. II [At the
crossroads of age]. Kyiv, Ukraine.
Lavrentii, R. (2012). Teatralna hrupa kooperatyvu «Ukrainskyi teatr» u Lvovi pid
dyrektsiieiu Yosypa Stadnyka 1927–1929 rokiv [Theatrical group of the cooperative
Сіверянський літопис. 2021. № 2
90
«Ukrainian Theater» in Lviv under the direction of Yosyp Stadnyk in 1927–1929].
Visnyk NTSh. Chys. 47. Lviv, Ukraine.
Stasiuk, H. (2009). Literaturna dynastiia yak teoretyko-metodolohichna problema
[Literary dynasty as a theoretical and methodological problem] Slovo i Chas. 2009.
№ 5.
Tykholoz, N. (2020). Konkistador ukrainskoho neba (Petro Franko – pioner
halytskoi viiskovoi aviatsii) [Conquistador of the Ukrainian sky (Petro Franko a
pioneer of Galician military avistion)]. URL: https://frankolive.wordpress.com/2020/
03/05/konkistador-ukrainskoho-neba-petro/.
Tykholoz, N. (2020). Petro Franko i sportyvna Kolomyia: prychynky do istorii
fizychnoi kultury Prykarpattia [Petro Franko and sports Kolomyia]. URL:
https://frankolive.wordpress.com/2020/07/02/petro-franko-i-sportyvna-kolomyia-
prych/.
Tykholoz, N. (2019). Petro Franko: do dzherel formuvannia tvorchoi osobystosti
[Petro Franko: to the sources of formation of creative personality]. Ukrainske
literaturoznavstvo. Vyp. 84.
Franko, A. (2017). Naidorozhchyi pomichnyk: tvorchyi dorobok / Peredm.,
uporiad. i koment. N. Tykholoz [The dearest assistant: сreative heritage]. Lviv,
Ukraine.
Franko, Z. (2003). Petro Franko u vymirakh chasu [Petro Franko in the
measurements of time]. Franko Z. (1925–1991): Statti. Spohady. Materialy / Uporiad.
i nauk. red. M. A. Valo. Lviv, Ukraine.
Franko, P. (2010). Dorobok. T. I.: Literaturni tvory / Upor. i peredm.
P. M. Franko [Heritage]. Lviv, Ukraine.
Franko, T. (2015) Vybrane: U 2-kh tomakh / Uporiad. Ye. Baran, N. Tykholoz
[Selected]. Ivano-Frankivsk, Ukraine.
Franko-Kliuchko, A. (2010). Dlia Tebe, Tatu / Uporiad., avt. vstup. statti i
koment. M. Shalata [For You, Dad]. Kyiv, Ukraine.
Тихолоз Наталія Богданівна – кандидат філологічних наук, старший нау-
ковий співробітник, доцент кафедри української преси Львівського національно-
го університету імені Івана Франка (вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000,
Україна).
Nataliya Tykholoz – PhD in Philological Sciences, Senior Researcher, Associate
Professor of the Department of Ukrainian Press, Ivan Franko National University of
Lviv (1, Universytetska Street, 79000, Lviv).
E-mail: ntycholoz@ukr.net
THE LITERARY HERITAGE OF PETRO FRANKO:
IN SEARCH OF THE CREATIVE SELF
This article focuses on literary heritage of Petro Franko (1890–1941?), the
youngest son of Ivan and Olha Franko, examined in the context of the Ukrainian
literary process of the first half of the 20th century.
The aim of the research is to reveal the creative personality of Petro Franko as
an original writer and also as a representative of Franko literary dynasty who
continued and preserved the traditions of his renowned father.
The research methodology is based on historical and documentary (particularly
archival) researches and uses biographical, bibliographic, cultural, historical,
genealogical, and stylistic approaches.
The academic novelty of the study consists in the fact that this is the first
systematic comprehension of the literary heritage of Petro Franko in the Ukrainian
literature. For the first time in academic researches, the concept of Frankos Literary
Dynasty is introduced in academic researches, justified, and legitimised.
Siverian chronicle. 2021. № 2
91
On the basis of the analysis of Petro Franko’s works from the first attempts to the
Kolomyian period (1922–1930), when his writing talent was most fully revealed –
conclusions were made about the main features of his literary work, specifically:
about the variety of genres and themes; about the preference for heroic and
adventure-type creation of characters and plots; about the high degree of
autobiography; about the historic and patriotic themes and nation-building focus;
about vitalism, optimism, ‘masculinity’ as the psycho-emotional dominant of the
artistic world; and about the ‘Jack-Londonian’ stylistics and the strong influence of
foreign belles-lettres fiction which was super trending at the time.
The genre palette of Petro Franko’s literary work – primarily as a novelist and
playwright—includes historical stories; stories for children and youth; adventure
stories; psychological novels; fictionalised memoirs and memories; dramatic fantasy
works for children’s theatres, comedies etc. In addition to the above, standalone
editions of Petro Franko’s short stories were also published: Pachkar Demko and
Other Stories (Lviv, 1924) and Diadko Shkiper (Kolomyia, 1930). The artistic
Frankiana occupies a special place in the author’s heritage – particularly, works
created in the ‘refinement and alteration’ format which are an expression of literary
hypertextuality.
Key words: Frankos Literary Dynasty, autobiography, artistic Frankiana,
masculine prose, travel book.
Дата подання: 3 травня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 5 травня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Тихолоз Н. Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого «я».
Сіверянський літопис. 2021. № 2. С. 75–91. DOI: 10.5281/zenodo.4740198.
Цитування за стандартом APА
Tykholoz, N. (2021). Literaturnyi dorobok Petra Franka: u poshukakh tvorchoho
«ya» [The Literary Heritage of Petro Franko: in search of the Creative Self].
Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, 75–91. DOI: 10.5281/zenodo.4740198.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181599 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:26:27Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тихолоз, Н.Б. 2021-11-22T14:41:52Z 2021-11-22T14:41:52Z 2021 Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" / Н.Б. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2021. — № 2. — С. 75-91. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4740198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181599 001-051(477)«18/19»П.Франко(092) Статтю присвячено літературному доробку Петра Франка (1890–1941?), наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, в контексті українського літературного процесу першої половини ХХ ст. Мета студії – розкрити творчу індивідуальність Петра Франка як оригінального письменника, представника літературної династії Франків, який продовжував і розвивав традиції свого великого батька. Методологія дослідження базується на історико-документальних (зокрема архівних) розшуках з використанням біографічного, бібліографічного, культурно-історичного, генологічного і стильового підходів. Наукова новизна дослідження полягає в першому в українському літературознавстві системному осмисленні літературного доробку Петра Франка на підставі маловідомих, а почасти й уперше введених у науковий обіг джерел, а також в обґрунтуванні та легітимізації поняття «літературної династії Франків». На підставі аналізу художніх творів Петра Франка від перших юнацьких спроб до «коломийського періоду» (1922–1930 рр.), коли найповніше розкрився його письменницький талант, зроблено висновки про основні особливості його літературного доробку: широкий жанрово-тематичний діапазон; тяжіння до героїчно-пригодницького типу характеро- й сюжетотворення; високий ступінь автобіографізму; історико-патріотична тематика та націєтворча спрямованість; вітаїзм, оптимізм, «маскуліність» як психоемоційні домінанти художнього світу; «джеклондонівська» стилістика та сильний вплив актуальної на той час зарубіжної белетристики. Жанрова палітра літературної творчости Петра Франка, передусім як прозаїка і драматурга, включає: історичні оповідання; оповідання для дітей та молоді; пригодницькі оповідання; психологічні новели; белетризовані мемуарні оповідання та спогади; драматичну фантазію для дитячого театру; комедії та ін. Поза тим окремими виданнями вийшли збірки оповідань Петра Франка «Пачкар Демко і інші оповідання» (Львів, 1924) та «Дядько Шкіпер» (Коломия, 1930). Осібне місце в доробку автора посідає художня франкіана, зокрема твори у форматі «доробок і переробок» як вияви літературної гіпертекстуальности. This article focuses on literary heritage of Petro Franko (1890–1941?), the youngest son of Ivan and Olha Franko, examined in the context of the Ukrainian literary process of the first half of the 20th century. The aim of the research is to reveal the creative personality of Petro Franko as an original writer and also as a representative of Franko literary dynasty who continued and preserved the traditions of his renowned father. The research methodology is based on historical and documentary (particularly archival) researches and uses biographical, bibliographic, cultural, historical, genealogical, and stylistic approaches. The academic novelty of the study consists in the fact that this is the first systematic comprehension of the literary heritage of Petro Franko in the Ukrainian literature. For the first time in academic researches, the concept of Frankos Literary Dynasty is introduced in academic researches, justified, and legitimised. On the basis of the analysis of Petro Franko’s works from the first attempts to the Kolomyian period (1922–1930), when his writing talent was most fully revealed – conclusions were made about the main features of his literary work, specifically: about the variety of genres and themes; about the preference for heroic and adventure-type creation of characters and plots; about the high degree of autobiography; about the historic and patriotic themes and nation-building focus; about vitalism, optimism, ‘masculinity’ as the psycho-emotional dominant of the artistic world; and about the ‘Jack-Londonian’ stylistics and the strong influence of foreign belles-lettres fiction which was super trending at the time. The genre palette of Petro Franko’s literary work – primarily as a novelist and playwright—includes historical stories; stories for children and youth; adventure stories; psychological novels; fictionalised memoirs and memories; dramatic fantasy works for children’s theatres, comedies etc. In addition to the above, standalone editions of Petro Franko’s short stories were also published: Pachkar Demko and Other Stories (Lviv, 1924) and Diadko Shkiper (Kolomyia, 1930). The artistic Frankiana occupies a special place in the author’s heritage – particularly, works created in the ‘refinement and alteration’ format which are an expression of literary hypertextuality. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Літературознавчі студії Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" The literary heritage of Petro Franko: in search of the creative self Article published earlier |
| spellingShingle | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" Тихолоз, Н.Б. Літературознавчі студії |
| title | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" |
| title_alt | The literary heritage of Petro Franko: in search of the creative self |
| title_full | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" |
| title_fullStr | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" |
| title_full_unstemmed | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" |
| title_short | Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я" |
| title_sort | літературний доробок петра франка: у пошуках творчого "я" |
| topic | Літературознавчі студії |
| topic_facet | Літературознавчі студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181599 |
| work_keys_str_mv | AT tiholoznb líteraturniidorobokpetrafrankaupošukahtvorčogoâ AT tiholoznb theliteraryheritageofpetrofrankoinsearchofthecreativeself |