Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст.
У зв’язку з обґрунтовано підвищеним інтересом до етнічної проблематики на сучасному етапі розвитку науки та до різних аспектів міжнаціональних відносин, посиленої уваги вимагає висвітлення питання стосовно основних етапів формування етнічної території українців, а також утворення чи зникнення ареа...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181624 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. / О.М. Герасимчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 3. — С. 78-88. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181624 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1816242025-02-09T09:48:16Z Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. Resettlemeht of Chernihiv region residents to the Northern Caucasus in the 30–50th years of XIX century Герасимчук, О.М. Розвідки У зв’язку з обґрунтовано підвищеним інтересом до етнічної проблематики на сучасному етапі розвитку науки та до різних аспектів міжнаціональних відносин, посиленої уваги вимагає висвітлення питання стосовно основних етапів формування етнічної території українців, а також утворення чи зникнення ареалів їхнього компактного й дисперсного розселення за межами України. Метою цієї статті є дослідження динаміки переселення мешканців Чернігівської губернії на Північний Кавказ у 30–50-х рр. ХІХ ст., визначення тенденцій у зростаннях та спадах міграцій чернігівських селян та козаків на тлі загальноісторичних процесів, які відбувалися в Україні та світі. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, що сприяло досягненню неупередженості та достовірності під час з’ясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та об’єктивності; вони представлені загально-науковими методами аналізу й синтезу та спеціально історичними методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджено перебіг процесу міграцій населення Лівобережної України на Північний Кавказ у другій чверті ХIX ст. та наслідки цього переселення. Спираючись на опрацьовані матеріали, можемо зробити такі висновки. Українські переселенці, долаючи всі труднощі, сприяли зростанню населення й інтенсивному господарському освоєнню кавказьких регіонів, забезпечували при цьому охорону південних рубежів Російської імперії. За час від першого масового переселення українців й до 60-х рр. ХІХ ст., тобто приблизно впродовж 50 років, населення Північного Кавказу збільшилося майже у 5 разів. З цього часу тут формується українська етнічна група, основу якої складали колишні запорізькі козаки й селяни з України, переважно з Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини та Київщини. Due to the reasonably increased interest in ethnic issues and various aspects of interethnic relations, the question of the main stages of the formation of the ethnic territory of Ukrainians, as well as the formation or disappearance of areas of their compact and dispersed settlement outside Ukraine requires increased attention. The purpose of this article is to study the dynamics of resettlement of residents of Chernihiv province in the North Caucasus in the 30–50s of the XIX century, to identify tendencies in growth and decline of migrations of Chernihiv peasants and Cossacks against the background of historical processes in Ukraine and the world. The methodological basis of this study is the principles of historicism, scientificity and objectivity, which contributed to the achievement of impartiality and reliability in clarifying specific facts and showing the logic of changes in the historical process. Research methods are based on the principles of historicism and objectivity; they are represented by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods – historical-comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the study is that the course of the migration of the population of the Left Bank of Ukraine to the North Caucasus in the second quarter of the XIX century and the consequences of this resettlement were first studied. Based on the processed materials we can draw the following conclusions. Ukrainian settlers, overcoming all difficulties, contributed to population growth and intensive economic development of Caucasus regions, while ensuring the protection of the southern borders of the Russian Empire. During the period from the first mass resettlement of Ukrainians to the 1860s, that is for about 50 years, the population of the North Caucasus increased almost 5 times. Since then, a Ukrainian ethnic group has been formed here, based on former Zaporizhzhya Cossacks and peasants from Ukraine, mainly from Chernihiv, Poltava, Kharkiv and Kyiv regions. 2021 Article Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. / О.М. Герасимчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 3. — С. 78-88. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5089760 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181624 94 (477.51)«18» uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Герасимчук, О.М. Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. Сiверянський літопис |
| description |
У зв’язку з обґрунтовано підвищеним інтересом до етнічної проблематики
на сучасному етапі розвитку науки та до різних аспектів міжнаціональних відносин, посиленої уваги вимагає висвітлення питання стосовно основних етапів
формування етнічної території українців, а також утворення чи зникнення ареалів їхнього компактного й дисперсного розселення за межами України. Метою цієї статті є дослідження динаміки переселення мешканців Чернігівської губернії на Північний Кавказ у 30–50-х рр. ХІХ ст., визначення тенденцій у зростаннях
та спадах міграцій чернігівських селян та козаків на тлі загальноісторичних
процесів, які відбувалися в Україні та світі. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, що сприяло досягненню неупередженості та достовірності під час з’ясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та об’єктивності; вони представлені
загально-науковими методами аналізу й синтезу та спеціально історичними
методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна
дослідження полягає в тому, що вперше досліджено перебіг процесу міграцій
населення Лівобережної України на Північний Кавказ у другій чверті ХIX ст. та
наслідки цього переселення. Спираючись на опрацьовані матеріали, можемо
зробити такі висновки. Українські переселенці, долаючи всі труднощі, сприяли
зростанню населення й інтенсивному господарському освоєнню кавказьких регіонів, забезпечували при цьому охорону південних рубежів Російської імперії. За час від першого масового переселення українців й до 60-х рр. ХІХ ст., тобто
приблизно впродовж 50 років, населення Північного Кавказу збільшилося майже
у 5 разів. З цього часу тут формується українська етнічна група, основу якої
складали колишні запорізькі козаки й селяни з України, переважно з Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини та Київщини. |
| format |
Article |
| author |
Герасимчук, О.М. |
| author_facet |
Герасимчук, О.М. |
| author_sort |
Герасимчук, О.М. |
| title |
Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. |
| title_short |
Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. |
| title_full |
Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. |
| title_sort |
переселення мешканців чернігівщини на північний кавказ у 30 – 50-х рр. хіх ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181624 |
| citation_txt |
Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30 – 50-х рр. ХІХ ст. / О.М. Герасимчук // Сіверянський літопис. — 2021. — № 3. — С. 78-88. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT gerasimčukom pereselennâmeškancívčernígívŝininapívníčnijkavkazu3050hrrhíhst AT gerasimčukom resettlemehtofchernihivregionresidentstothenortherncaucasusinthe3050thyearsofxixcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T13:12:48Z |
| last_indexed |
2025-11-25T13:12:48Z |
| _version_ |
1849768153320521728 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2021. № 3
78
УДК 94 (477.51)«18»
Олександр Герасимчук
•
ПЕРЕСЕЛЕННЯ МЕШКАНЦІВ ЧЕРНІГІВЩИНИ
НА ПІВНІЧНИЙ КАВКАЗ
у 30–50-х рр. ХІХ ст.
DOI: 10.5281/zenodo.5089760
© О. Герасимчук, 2021. CC BY 4.0
У зв’язку з обґрунтовано підвищеним інтересом до етнічної проблематики
на сучасному етапі розвитку науки та до різних аспектів міжнаціональних від-
носин, посиленої уваги вимагає висвітлення питання стосовно основних етапів
формування етнічної території українців, а також утворення чи зникнення аре-
алів їхнього компактного й дисперсного розселення за межами України. Метою
цієї статті є дослідження динаміки переселення мешканців Чернігівської губер-
нії на Північний Кавказ у 30–50-х рр. ХІХ ст., визначення тенденцій у зростаннях
та спадах міграцій чернігівських селян та козаків на тлі загальноісторичних
процесів, які відбувалися в Україні та світі. Методологічною основою дослід-
ження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, що сприяло досяг-
ненню неупередженості та достовірності під час з’ясування конкретних фак-
тів та показу логіки розвитку змін в історичному процесі. Методи досліджен-
ня ґрунтуються на принципах історизму та об’єктивності; вони представлені
загально-науковими методами аналізу й синтезу та спеціально історичними
методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна
дослідження полягає в тому, що вперше досліджено перебіг процесу міграцій
населення Лівобережної України на Північний Кавказ у другій чверті ХIX ст. та
наслідки цього переселення. Спираючись на опрацьовані матеріали, можемо
зробити такі висновки. Українські переселенці, долаючи всі труднощі, сприяли
зростанню населення й інтенсивному господарському освоєнню кавказьких ре-
гіонів, забезпечували при цьому охорону південних рубежів Російської імперії. За
час від першого масового переселення українців й до 60-х рр. ХІХ ст., тобто
приблизно впродовж 50 років, населення Північного Кавказу збільшилося майже
у 5 разів. З цього часу тут формується українська етнічна група, основу якої
складали колишні запорізькі козаки й селяни з України, переважно з Чернігівщи-
ни, Полтавщини, Харківщини та Київщини.
Ключові слова: козаки, міграції, переселенський рух, Північний Кавказ, Чер-
нігівська губернія.
Наприкінці ХІХ – у першій чверті ХХ ст. в Російській імперії, зокрема її
східних регіонах, існував феномен широкомасштабного переселенського руху з
України й освоєння нових, раніше не заселених і економічно неосвоєних вели-
чезних територій1. Проте історія масових міграцій українців на інші території
розпочалася на століття раніше – з переселення козаків-запорожців і селян з
України на Північний Кавказ наприкінці XVIII ст. До Північного Кавказу напри-
кінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. входили території Кубані (Чорномор-
ського козачого війська), землі на південь від р. Кубань (т. з. Закубання – гірська
область і Чорноморська берегова лінія), Кавказька область, пізніше перетворена
1 Коровушкин Д. Г. Украинцы в Западной Сибири: Расселение и численность в конце ХІХ – начале
ХХІ века. Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 2007. С. 6.
Siverian chronicle. 2021. № 3
79
у Ставропольську губернію, а також місцевості оселення окремих козачих пол-
ків від Кубані до Кури й уздовж Тереку, об’єднані в 30-х рр. ХІХ ст. в єдине вій-
ськово-територіальне об’єднання – Кавказьке лінійне козацьке військо.
Питання міграцій українців у ХІХ ст. на Північний Кавказ уже частково
досліджували О. Бачинська, А. Дзагалов, В. Кабузан, Є. Петренко, С. Сазонова,
Ф. Щербина, які показали місце й роль переселенців з України в загальноросій-
ському переселенському русі2. Особливості перебігу перших потоків міграцій з
Чернігівщини на Північний Кавказ наприкінці ХVІІІ – у першій чверті ХІХ ст.
вже відзначав автор в одній з попередніх публікацій 3. Попри те, що всі вищезга-
дані дослідники вказували на важливу роль чернігівців у міграційних процесах,
спеціальні дослідження, які б відображали, зокрема, переселення саме із Черні-
гівської губернії в середині ХІХ ст., відсутні – вищеназвані вчені лише згадували
Чернігівщину в контексті загальноросійського чи загальноукраїнського міграцій-
ного руху.
Повстання в Польщі 1830 р. змусило царський уряд піти на формування з
українських козаків, переважно з Полтавської та Чернігівської губерній, восьми
кінних полків, що відродило в козаків надії на повернення їхніх колишніх прав.
Принаймні, про це особисто прохав Миколу І малоросійський генерал-губерна-
тор князь М. Рєпнін-Волконський. Особливий комітет, на розгляд якого цар від-
дав прохання князя, відмовив у формуванні полків та зазначив, що «для блага
Імперії… не має бути окремих самостійних частин чи федеральних об’єднань
провінцій на особливих правах»4. Натомість, після придушення польського пов-
стання козакам «на знак подяки» дозволили торгувати алкоголем і їх почали бра-
ти на військову службу терміном на 15 років5.
На підставі указу від 25 червня 1832 р. було створене Кавказьке лінійне ко-
зацьке військо. До його складу увійшли 1-й та 2-й Малоросійські козацькі полки.
Тоді ж уперше збройні козацькі формування, які складалися переважно з україн-
ців, організовано дісталися басейну р. Терек на підступи до стратегічної Воєнно-
Грузинської дороги. Вони повинні були заснувати населені пункти й закріпитися
на нових місцях для протидії антиколоніальному визвольному руху горців Пів-
нічно-Східного Кавказу, до якого долучилися кабардинці. Землі для заснування
нових станиць були викуплені в місцевих «мирних» або конфісковані в «непо-
кірних», переважно кабардинських, князів, що втекли в гори до Шаміля або в
Туреччину6. 30 вересня 1832 р., за словами історика й педагога М. Стороженка, з
метою «якомога більше розрідити вільнолюбний елемент»7, царський уряд видав
«Положення про переселення Малоросійських козаків, однодвірців та інших
казенних поселян для вступу до Кавказьких козачих лінійних військ і полків»8.
12 жовтня 1833 р. це Положення було доповнене указом, згідно з яким «поселе-
2 Бачинська О. «Малоросійські козаки» ХІХ ст.: соціо-демографічна характеристика та територія
розселення. Історико-географічні дослідження в Україні : зб. наук. праць. Число 12. Київ: Інститут
історії України, 2012. С. 15–26; Дзагалов А. С. Переселення українських козаків і селян на Терек
(1832–1904 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія
України». Київ, 2009. 20 с.; Кабузан В. Население Северного Кавказа в XIХ–XX в. Санкт-Петербург:
БЛИЦ, 1996. 224 с.; Його ж. Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII
века – 1989 год: Формирование этнических и политических границ украинского этноса. Москва:
Наука, 2006. 658 с.; Петренко Є. Українське козацтво і Кубань. Київська старовина. 1993. № 1.
С. 114–119; Сазонова С. Государственное регулирование переселения украинцев на территорию
Кавказского линейного казачьего войска (конец XVIII – первая половина ХІХ в.). Власть. 2009. № 4.
С. 123–127; История Кубанского казачьего войска: В 2 т. / Сост. Ф. А. Щербина. Екатеринодар:
Тип-я Тов-ва Печ. и Изд. дела «ПЕЧАТНИК», 1910–1913.
3 Герасимчук О. Переселення мешканців Чернігівщини на Кубань у кінці XVIII – першій чверті
ХІХ ст. Сіверянський літопис. 2018. № 3. С. 127–136.
4 Бачинська О. «Малоросійські козаки»… С. 17.
5 Н. С. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в начале ХІХ века (продолжение).
Киевская старина. 1897. № 10. С. 123–126.
6 Дзагалов А. С. Переселення українських козаків… С. 9, 11.
7 Н. С. К истории малороссийских казаков... С. 130.
8 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. Т. VIІ. 1832. Отд. 1. Санкт-Петербург:
Тип-я ІІ Отд-я Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1833. С. 640.
Сіверянський літопис. 2021. № 3
80
ним у Чернігівській губернії відставним солдатам з Малоросійських козаків і
казенним селянам дозволити безумовно переселятися в Кавказьку область з їх сі-
мействами»9.
Організований переселенський рух із Чернігівської губернії в район Кав-
казького лінійного козачого війська розпочався навесні 1836 р. Урахувавши по-
милки попередніх міграційних кампаній, цього разу царські власті відповідальні-
ше поставилися до організації переселення на Кавказ. 14 квітня 1836 р. Чернігів-
сько-Полтавський і Харківський генерал-губернатор (після утворення в 1835 р.
Харківської губернії так стало називалося Малоросійське генерал-губернаторст-
во) В. Лєвашов видав розпорядження місцевій владі стосовно порядку пересе-
лення із зазначених губерній, «дабы люди сии во время следования не встречали
ни малейшей в чем либо остановки» (тут і далі оригінальна орфографія доку-
ментів збережена – О. Г.). Для забезпечення порядку під час руху переселенців,
у кожну їхню партію призначався керівник і урядник, який доводив партію до
кордону повіту й передавав його іншому представнику влади. Місцева влада по-
винна була надавати переселенцям «всякое пособие и покровительство согласно
предписанию Г. Генерал-губернатора без малейшего отступления от упомянуто-
го положения»10. Родинам переселенців на кожного дорослого чоловіка з пові-
тової опікувальної контори видавали на дорогу по 15 руб. Керівник партії разом
зі списком переселенців отримував від волосного старшини квиток, у якому за-
значалося, що його пред’явникам на всьому шляху руху партії до місця призна-
чення місцева поліцейська й цивільна влада не повинні чинити жодних перепон,
а також мали забезпечувати безоплатним житлом і харчами та надавати допомо-
гу у випадку хвороби чи смерті. Відправлення переселенців згідно з розпоряд-
женнями генерал-губернатора необхідно було здійснити з 15 до 25 квітня без
найменших затримок11.
Більшість переселенців до Кавказької та Терської областей у 1836–1841 рр.
були вихідцями із Чернігівської, Полтавської та Харківської губерній12. Пер-
ші значні організовані партії переселенців із Чернігівщини вирушили на Північ-
ний Кавказ у квітні 1836 р. Це були представники Чернігівського, Городянсько-
го, Козелецького, Глухівського, Конотопського, Борзнянського, Ніжинського,
Мглинського, Новозибківського та Суразького повітів. Проте, окремі переселен-
ці з Чернігівщини робили спроби мігрувати до Кавказького краю й у попередні
роки. Про це свідчить, зокрема, розпорядження Борзнянської опікувальної кон-
тори Шаповалівському волосному правлінню від 8 квітня 1836 р., у якому прав-
лінню доручали «аккуратно разыскать нет ли в Борзенском уезде казаков-пере-
селенцев из других уездов Черниговской губернии, оставшихся в 1833 году на
месте и если таковые окажутся, то составить о них именные списки как мужско-
го так и женского пола с отобранием от них листов на следование в Кавказскую
область и в самом скорейшем времени доставить в Борзенскую Попечительную
Контору»13.
Одним зі способів оселення чернігівців на Північному Кавказі у 1830-і рр.
було також їх неповернення на батьківщину з тамтешніх заробітків. Так, козаку
Науму Ярохну із с. Тростянки Борзнянського повіту в 1833 р. був наданий дозвіл
на переселення з родиною в Кавказьку область «для поступления в линейные
войска и полки». Проте в 1834 р. він відмовився від переселення й до списків пе-
реселенців внесений не був. 4 липня 1835 р. у повітовому казначействі козак
отримав «плакатний паспорт», згідно з яким він був на рік «уволен в разные го-
9 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. Т. VIІІ. 1833. Отд. 1. Санкт-Петербург:
Тип-я ІІ Отд-я Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1834. С. 570.
10 Сборник документов о переселенцах на Кавказ. Январь–сентябрь 1836 г. Державний архів Чер-
нігівської області (далі – ДАЧО). Ф. 807. Оп. 1–2. Спр. 20. Арк. 6–6 зв.
11 Там само. Арк. 11–11 зв., 26–27.
12 Дзагалов А. С. Переселення українських козаків... С. 11.
13 Сборник документов о переселенцах на Кавказ. Январь–сентябрь 1836 г. ДАЧО. Ф. 807. Оп. 1–2.
Спр. 20. Арк. 7, 27.
Siverian chronicle. 2021. № 3
81
рода и селения Российской империи для собственных надобностей». Зміст «соб-
ственных надобностей» стає зрозумілим зі свідоцтва Шаповалівського волосно-
го правління, яке надало Н. Ярохну і його сім’ї звільнення на рік «для заработков
хлеба». У пошуках заробітків козак із родиною прибув на Північний Кавказ і
після завершення терміну дії річного паспорта з’явився до штабу Кавказького
лінійного війська з проханням зарахувати його із сім’єю до складу війська, моти-
вуючи своє прохання наданим йому в 1833 р. дозволом. Після з’ясування з черні-
гівським цивільним губернатором М. Жуковим усіх обставин рішенням началь-
ника штабу Війська Кавказької лінії генерала Г. Петрова козак з родиною в
1836 р. був зарахований до складу кавказького лінійного козацтва14.
Наслідком попередніх міграцій українців на Північний Кавказ для пересе-
лень 30-х рр. ХІХ ст. стали також так звані «дівочі набори». М. Стороженко на-
водить фрагмент почутої від В. Антоновича розповіді однієї старої жінки, яка
потрапила з Полтавщини на Кавказ у 1832–1834 рр.: «Тоді наказано було в дер-
жавних маєтках Полтавської та Чернігівської губерній набрати 500 “дівчат” і до-
ставити етапом на Кавказ; розпорядження це було виконане й “дівчат” перевін-
чали з козаками, два полки яких після участі в придушенні польського повстання
були відряджені з малоросійських губерній на Кавказ і поселені там станиця-
ми»15.
Державних селян і відставних солдатів з родинами, які переселялися на Пів-
нічно-Східний Кавказ, зараховували до козацького стану. Організацією заселен-
ня Терської області українськими козаками російський уряд прагнув не тільки до
військово-землеробської колонізації територій на Тереку, але й до виведення з
українських губерній представників небезпечних, невдоволених верств населен-
ня, які потенційно могли стати учасниками різноманітних збройних виступів
проти уряду. Українські козаки, які оселилися на Тереку, отримали за службу
певні привілеї та поліпшили свій добробут. Згідно з Положенням 1845 р., за ни-
ми встановлювався принцип довічного землеволодіння: від 15 дес. землі для
нижчих чинів, до 400 – для вищих офіцерів, залежно від району розташування
козацьких полків. Особи козацького стану звільнялися від податків, постачання
рекрутів і від грошового збору на утримання земської поліції. Крім того, їм доз-
волялося вільно торгувати й займатися промислами як у своїх районах, так і поза
їх межами. Військо отримувало щорічно частину суми з відкупних «питних»
зборів Кавказької області. На користь війська йшов дохід від грозненських наф-
тових родовищ і мінеральних джерел станиці Єсентукської16.
Потрапляли чернігівські переселенці в 1830-ті рр. й до Закубання. Після за-
вершення чергової російсько-турецької війни й укладення 2 вересня 1829 р.
Адріанопольського мирного договору до Росії відійшли території чорноморсько-
го узбережжя Кавказу від гирла Кубані до Поті й Батумі. Із цього часу почина-
ється будівництво 17 укріплень уздовж берега Чорного моря, у яких передбачали
розміщення військових гарнізонів з козаків-переселенців, а довкола заснувати
станиці, де розселити прибулих з України казенних селян17. У 1832 р. 119 сімей,
а в 1833 р. 43 сім’ї козаків із Чернігівської та Полтавської губерній були відряд-
жені до Анапи. Мігранти були необхідні для поповнення гарнізонів Чорномор-
ської берегової лінії (комплексу фортифікаційних прикордонних споруд від Ана-
пи до Сухумі)18. Поіменні списки цих переселенців зберігають нині в Державно-
14 Сборник документов о переселенцах на Кавказ... Арк. 29–31, 34, 37.
15 Н. С. К истории малороссийских казаков... С. 130–131.
16 Дзагалов А. С. Переселення українських козаків… С. 11, 13.
17 Сазонова С. Е. Поселение выходцев из Малороссийских губерний в Закубанском крае в первой
половине ХІХ в. Козацька спадщина: Альманах Інституту суспільних досліджень. Вип. 4. Дніпр-
опетровськ: Пороги, 2008. С. 147.
18 История Кубанского казачьего войска: В 2 т. / Сост. Ф. А. Щербина. Екатеринодар: Тип-я Тов-
ва Печ. и Изд. дела «Печатник», 1910–1913. Т. 2: История войны казаков с закубанскими горцами.
1913. С. 345.
Сіверянський літопис. 2021. № 3
82
му архіві Краснодарського краю19. Загалом упродовж 1832–1837 рр. з України в
Анапу та в найближчі до неї станиці прибуло близько 3 тис. осіб обох статей20.
Довгий час переселенці в Закубанні не могли нормально облаштуватися через
брак вільної землі, а військова обстановка заважала господарчому освоєнню
території. На початку 50-х рр. у зв’язку з початком Кримської війни гарнізони
Чорноморської берегової лінії були виведені з фортець, а «закубанські поселя-
ни» вислані на територію Чорноморського й Кавказького козацьких військ, де
згодом увійшли до складу єдиного Кубанського козацького війська21.
1833–1834 рр. видалися несприятливими для Кавказького краю: посуха й
неврожаї поставили населення цього регіону перед загрозою тривалого голо-
дування. У 1834 р. уряд дозволив охочим повернутися з північнокавказького
регіону в місця виселення до покращення ситуації. Цим скористалися загалом
6340 сімей, які виїхали з Північного Кавказу в Україну й прилеглі до неї росій-
ські райони22.
Нестача робочих рук, висока смертність серед населення Чорномор’я та не-
можливість повноцінного освоєння краю зумовили третю масову хвилю пересе-
ленського руху з Лівобережної України на Північний Кавказ, яка відбулася в
1848–1849 рр. Згідно з царським указом, із України в цьому році було запланова-
но переселити в Чорномор’я 2 тис. родин козаків. У кожному повіті Чернігів-
ської губернії, «дабы с полным успехом совершить Высочайшую волю», місце-
вій владі необхідно було віднайти не менше 60 сімей, охочих до переселення. За-
охочували переселення родин, у яких були дорослі чоловіки, або хоча б один до-
рослий працівник і підлітки чоловічої статі віком старші за 14 років. До списків
переселенців забороняли вносити родини, у яких були особи «мужеска пола пре-
старелые, изувеченные или дурного поведения, а также не включать находящих-
ся под следствием и судом и вообще обязавшихся срочными контрактами»23.
Місцева влада із завзяттям узялася за виконання царського повеління, усі-
ляко схиляючи населення до переселення на Північний Кавказ. Так, керівник
Борзнянського окружного правління державних маєтностей, занепокоєний недо-
статньою кількістю в окрузі охочих до переселення, у квітні 1848 р. наказував
волосним правлінням «объявить всем казакам и казенным крестьянам, не поже-
лает ли еще кто из них переселится на Черноморию, и если таковые желающие
окажутся, то именной список оных представить ко мне к 1 Мая». При цьому
органи влади ретельно слідкували за якісним складом контингенту переселенців
і за майном, яке вони брали із собою. Коли козак Гнат Мазкий із с. Великої Заго-
ровки Борзнянського повіту перед виїздом на Кубань несподівано помер, то його
сім’ї було відмовлено в переселенні, оскільки той був у сім’ї єдиною особою чо-
ловічої статі. Тим переселенцям, хто мав потребу в харчах, із складів видавали
на дорогу хліб, чиновники ж повинні були «наблюсти, дабы они заготовили для
пути сухари и крупы, дабы не встретилось затруднения при отправке их на пере-
селение». Кількість виданого сім’ям хліба заносили в списки переселенців, та-
кож туди вносили й дані про майно родин мігрантів. Так, сім’я козака Карпа
Довганя із с. Адамівки Борзнянської волості, яка налічувала 6 душ, везла із со-
бою в Чорномор’я одного вола з возом, 18 сорочок, 6 шароварів, 9 запасок, 2 па-
ри чобіт, 2 хустки, 4 свитки, 6 спідниць, кожух, скриню, бочку й 1 крб. сріблом24.
19 Список первых переселенцев-казаков, переселенных в Анапу в 1833 году из Полтавской и
Черниговской губернии (43 семейства). URL: http: // www.anapskiekazaki.ru.
20 Петренко Є. Д. Переселення козаків і селян… С. 13.
21 Сазонова С. Е. Переселение украинцев на Северный Кавказ и их социокультурная адаптация
(конец XVIII – первая половина ХІХ в.): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. ист. наук :
спец. 07.00.02 «Отечественная история». Ставрополь, 2010. С. 19.
22 Сазонова С. Государственное регулирование переселения украинцев... С. 126.
23 Сведения о переселенцах в Черноморье. Март 1848 – 1849 гг. ДАЧО. Ф. 809. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 1–
3 зв.
24 Там само. Арк. 37–38 зв., 51, 93 зв.
Siverian chronicle. 2021. № 3
83
Загалом із Чернігівської, Полтавської й Харківської губернії в 1848 р. на
Кубань прибуло 12009 осіб25. Серед них налічувалося 930 козацьких сімей
(3648 чоловіків і 3015 жінок) з Чернігівської губернії, тобто фактично половину
всіх переселенців на Північний Кавказ у цьому році становили вихідці з Чер-
нігівського регіону. Останні переселенці цієї міграційної хвилі прибули на Ку-
бань з Полтавської губернії в 1849 р. (261 родина, до складу яких входили
2218 осіб)26. Охочих до переселення в Чорномор’я із Чернігівської губернії, по-
при обіцяні щедрі державні пільги й допомоги (зокрема, 3,5 коп. сріблом кожній
особі за добу переїзду, кошти на придбання коней чи волів, звільнення від рек-
рутської повинності тощо), у 1849 р. не виявилося27.
Актуальним у 1848–1849 рр. залишалося також питання залюднення району
Кавказького лінійного козачого війська. З цією метою рішенням військової адмі-
ністрації від 4 грудня 1848 р. частину мігрантів з Кубані було спрямовано в цей
регіон Північного Кавказу, а саме в малозаселені поселення Горського, Влади-
кавказького, Гребенського й Кизлярського полків28. Умови переселення до Пів-
нічно-Східного Кавказу були ідентичними тим, за яких у цей же час відбувалися
міграції на Кубань29. Згідно з царським указом передбачали «в 1849 году пересе-
лить в Кавказское казачье линейное войско до 2500 семейств, вызвав для этого
желающих из Малороссии, а при недостатке там охотников и из Великороссий-
ских губерний». Як і при переселенні в Чорномор’я, у район Кавказького козачо-
го лінійного війська дозволяли переселятися не лише козакам, а й державним
селянам, а також сім’ям інших станів, які бажали вирушити на Північний Кавказ
і також мали в своєму складі «двух и не менее одного работника с двумя под-
ростками, так чтобы старшему подростку было не менее 14 лет»30.
За даними дослідника козацької історії ХІХ ст. І. Попка, за період з 1845 по
1850 р. з Чернігівської, Полтавської та Харківської губерній на Північний Кавказ
прибуло 8,5 тис. чоловіків та 7 тис. жінок31. Кількість мігрантів з України тільки
на чорноморське узбережжя за першу половину ХІХ ст. становила 3300 чолові-
ків і 2321 жінок32.
Процес колонізації Північного Кавказу тривав і в 50-і рр. ХІХ ст. Основний
потік переселенців у цей час був спрямований на територію Кавказького ліній-
ного козацького війська, яке, за твердженням влади, «несравненно более требует
народоумножения». У 1851–1858 рр., за підрахунками В. Кабузана, з України
сюди прибуло 5796 душ чоловічої статі33. З Чернігівщини у Ставропольську гу-
бернію за цей період мігрувало близько 4 тис. осіб обох статей34. Лише за другу
чверть ХІХ ст. населення цієї частини Північного Кавказу зросло з 48518 до
257469 осіб (тобто, майже в 6 разів), а кількість козацьких полків зросла тут з 9
до 1735. У 1858–1859 рр. у гірських станицях Східного Закубання було розселено
ще 7,3 тис. українських поселенців обох статей36. У 1860 р. замість Чорномор-
25 Петренко Є. Українське козацтво і Кубань. С. 118.
26 Бентковский И. Заселение Черномории с 1792 по 1825 год. Памятная книжка Кубанской области
издания 1881 года / Сост. Е. Д. Фелицын. Краснодар: Тип-я Кубанского областного правления, 1881.
С. 121.
27 По предписанию окружного начальника об объявлении казакам о возможности переселиться в
Черноморье. 10.12.1848–31.12.1848 г. ДАЧО. Ф. 807. Оп. 1–2. Спр. 130. арк. 2–2 зв., 7–7 зв.
28 Сазонова С. Государственное регулирование переселения украинцев... С. 123–127.
29 По предписанию окружного начальника об объявлении казакам о возможности переселиться в
Черноморье. 10.12.1848–31.12.1848 г. ДАЧО. Ф. 807. Оп. 1–2. Спр. 130. Арк. 2–2 зв.
30 О вызове желающих для переселения на территорию Кавказского линейного казачьего войска.
06.06.1848–11.08.1848 г. ДАЧО. Ф. 807. Оп. 1–2. Спр. 129. Арк. 2–3.
31 Попко И. Д., Короленко П. П. Черноморские казаки. Москва: Вече, 2014. С. 29.
32 Сазонова С. Е. Поселение выходцев из Малороссийских губерний в Закубанском крае... С. 150.
33 Кабузан В. Население Северного Кавказа в XIХ–XX в. Санкт-Петербург: БЛИЦ, 1996. С. 79.
34 Кабузан В. М. Украинцы в мире… С. 146.
35 Сазонова С. Государственное регулирование переселения украинцев... 126–127.
36 Петренко Є. Д. Переселення козаків і селян… С. 13.
Сіверянський літопис. 2021. № 3
84
ського та Кавказького лінійного були утворені Кубанське й Терське козачі вій-
ська. До Кубанського війська увійшли також кавказькі й закубанські козаки37.
Якими ж були підсумкові результати переселень українців, включно з пред-
ставниками Чернігівщини, на Північний Кавказ за період з кінця XVIII ст. до
60-х рр. ХІХ ст.? Упродовж 1809–1864 рр. за ініціативою і з допомогою уряду
тільки на Кубань було переселено 120019 українських козаків і селян обох ста-
тей38. Загалом же за період з 1792 по 1865 р. на Північний Кавказ прибуло близь-
ко 160 тис. українців39. Точну кількість серед них переселенців-чернігівців ви-
значити неможливо через відсутність достовірних статистичних даних та значну
кількість самовільних мігрантів. Проте, враховуючи тенденцію щодо кількості
переселенців з Чернігівської губернії в різних хвилях міграцій першої половини
ХІХ ст., можна припустити, що їх при переселенні було близько третини від за-
гальної кількості українських мігрантів цього періоду. Принаймні, перепис
1897 р. засвідчив, що в Кубанській області на той час проживало 44598 осіб-
вихідців із Чернігівщини40.
Переселення українців на Північний Кавказ супроводжувалося складним та
інтенсивним процесом їх адаптації до місцевих умов – психологічної, біологіч-
ної, соціально-економічної, структурної, побутової, яка відбувалася трьома спо-
собами. На території Чорноморського козачого війська асимілятивно-консолі-
даційні процеси завершувалися уніфікацією української традиційно-побутової
культури, яка сприяла повній інтеграції українських переселенців у місцеве сере-
довище. Зовсім іншу картину спостерігали на території Північно-Східної части-
ни Північного Кавказу, де українські колоністи виявлялися в меншості. Тут від-
бувалося змішування й взаємопроникнення культурних традицій різних етно-
сів41. І. Попко зазначає: «Самі інородці (черкеси й татари), чисельність яких не
сягає однієї тисячі душ чоловічої статі, зникли в масі пануючого населення й
уже достатньо покозачилися. Немало дивує прибулу руську людину, коли черкес
заговорить з нею мовою Пирятинського повіту»42. Міжкультурний діалог між
мігрантами з України, що селилися на Кавказькій лінії, і місцевим населенням
відбувався значно складніше, ніж у таких же мігрантів у Чорномор’ї. Тут вони
потрапляли в інше етнічне середовище, де переважав російський компонент, що
відрізнявся від них самосвідомістю, способом життя, традиційно-побутовою
культурою43.
Психолог М. Слюсаревський у книзі «Психологія міграції» зазначав: «Хоч
би як вростали емігранти в іншомовне середовище, хоч би як перепліталися
їх культури, еміграція завжди призводить до втрати життєвих сил у залишеній
країні й, навпаки, збагачує країну, у яку спрямовує потік емігрантів»44. Україн-
ські козаки й селяни, що переселилися на Північний Кавказ, переносили на нові
землі свій спосіб господарювання, устрій життя, свої традиції, звичаї, обряди45.
На території Кавказького лінійного козацького війська українські мігранти (пе-
реважно селяни) часто жили відокремлено, навіть «замкнуто» в межах рідного їм
національного компоненту, зберігаючи свої етнокультурні особливості – куль-
37 Червинский В. Памятка Кубанского казачьего войска. Санкт-Петербург: Тип-я Д. В. Чичинадзе,
1896. С. 37–38.
38 Петренко Є. Д. Переселення козаків і селян... С. 14.
39 Шаповал Ю. Держава: Ілюстрована енциклопедія України. Київ: Балтія-Друк, 2008. С. 35.
40 Петренко Є. Д. Переселення козаків і селян... С. 17.
41 Сазонова С. Государственное регулирование переселения украинцев... С. 123–125.
42 Попко И. Д., Короленко П. П. Черноморские казаки. С. 29.
43 Сазонова С. Е. Миграционные потоки украинцев и территория их расселения на Северном Кавказе
в конце XVIII – первой половине ХІХ в. Кубань–Украина: вопросы историко-культурного взаимо-
действия / Сост. А. М. Авраменко, В. К. Чумаченко. Краснодар–Киев: ЭДВИ, 2013. Вып. VII. C. 343.
44 Слюсаревський М. М., Блинова О. Є. Психологія міграції: навч. посібник. Кіровоград: Тов-во
«Імекс ЛТД», 2013. С. 10.
45 Петренко Є. Переселення українського козацтва на Кубань у першій половині ХІХ ст. Історія
України. 1997. № 17. С. 7.
Siverian chronicle. 2021. № 3
85
турно-побутовий устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування46. Російська дослід-
ниця С. Сазонова стверджувала: «Спроба об’єднати в нових облаштованих ста-
ницях великоросів та українців, попри здавалося б близькість їх звичаїв та за-
нять, приводила до відокремлення цих етнічних груп, що накладало свій істот-
ний відбиток на побут і культуру станиць упродовж тривалого часу»47. І. Попко
зазначав: «Чорноморці розмовляють малоросійською мовою, яка добре зберегла-
ся. Настільки ж збереглися під їх військовою кавказькою оболонкою риси мало-
російської народності в традиціях, звичаях, повір’ях, у побуті домашньому й
суспільному. Наспів на кліросі, веснянки на вулиці, щедрівки під вікном, вечор-
ниці й побілені хати, гребля із зеленими вербами, віл у ярмі й кінь під сідлом –
усе нагадує вам на цій далекій кавказькій Україні гетьманську Україну, Наливай-
ка й Хмельницького»48.
Господарчий устрій козаків-лінійців Східного Кавказу відрізнявся від жит-
тя козаків-чорноморців. Тут козацькі станиці виникали поблизу укріплень, а в
Чорномор’ї – на значній віддалі від них. Тому козак-лінієць, хоч і перебуваючи
на службі, міг більше займатися облаштуванням свого побуту. Внаслідок цього
господарство лінійних козаків налагоджувалося значно швидше й лінійці в
ХІХ ст. жили заможніше, ніж чорноморці. На узбережжі головною сільськогос-
подарською культурою довгий час залишався виноград, а на лінії з перших же
років заселення неорані раніше землі стали засівати зерновими культурами.
У 1859 р. завершилося підкорення Росією Східного Кавказу, і увага росій-
ського уряду зосередилася на Закубанні (майбутні Майкопський, Єкатеринодар-
ський, Лабинський і Баталпашинський відділи Війська). Через рік, як уже зазна-
чалося, було створено адміністративні Кубанську та Терську області. Чисель-
ність Війська Кубанського становила в цей час близько 160 тис. осіб. З метою
контролю царський уряд підкорені племена горців насильно переселяв на рів-
нини в передгір’ї Кавказу з таким розрахунком, щоб новостворені аули були ото-
чені козацькими станицями. Так, лише за три тижні березня 1862 р. на Кубань і
Лабу було переселено 90 аулів карачаївців, черкесів, кабардинців і осетинів. Тра-
диції горців та їх звичаї поступово проникали в культуру та побут кубанського
козацтва. Це проявилося, зокрема, в особливостях одягу й обмундирування ку-
банських козаків, які перейняли в горців одяг – черкески з газирями, бешмети,
бурки, срібні пояси, а також їх зброю – кавказькі шаблі й кинджали49 (див. фото).
Суттєвими були й економічні наслідки переселення українців на Північний
Кавказ. Зокрема, переселенці радикально змінили обличчя Кубані, перетворив-
ши її до кінця ХІХ ст. на регіон з розвинутим сільським господарством, пере-
робною промисловістю й торгівлею. Мігранти були основним контингентом
найманої робочої сили, головними виробниками сільськогосподарської продук-
ції. За декілька десятків років активного освоєння краю переселенці перетворили
Кубань у важливий регіон Російської імперії по експорту хліба за кордон50.
Переселення українців наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. на Пів-
нічний Кавказ стало доленосним не лише для чернігівського козацтва, а й для
України та Росії в цілому. Проте, попри значну на перший погляд кількість укра-
їнських переселенців кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., слід зазначити, що
в цей період міграції українського населення не мали яскраво виявленого
системного характеру, були переважно хаотичними й обмежувалися територією
Європейської Росії.
46 Сазонова С. Государственное регулирование переселения украинцев... С. 123–125.
47 Сазонова С. Е. История заселения Анапского района украинскими переселенцами (30–60-е гг.
ХІХ века). Культурная жизнь Юга России. 2008. № 3 (28). С. 77.
48 Попко И. Д., Короленко П. П. Черноморские казаки. С. 29–30.
49 Цветков В. Казачий край. Былое (Ежемесячное приложение к журналу «Родина»). 1996. № 7. С. 10.
50 Петренко Є. Д. Переселення козаків і селян... С. 18–19.
Сіверянський літопис. 2021. № 3
86
Представники Кубанського козацького війська. Фото із сайту: www.gazeta.ua.
References
Bachynska, O. (2012). «Malorosiyski kozaky» XIX st.: sotsio-demohrafichna
kharakterystyka ta terytoriya rozselennia [Little Russian Cossacks of the XIX century:
socio-demographic characteristics and territory of settlement]. Istoryko-heohrafichni
doslidzhennia v Ukraini – Historical and geographical research in Ukraine, 12. Kyiv,
Ukraine.
Dzahalov, A. S. (2009). Pereselennia ukrainskykh kozakiv i selian na Terek
(1832–1904 rr.) [Relocation of Ukrainian Cossacks and peasants to Terek (1832–
1904)]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. ist. nauk : spets. 07.00.01
«Istoria Ukrainy». Kyiv, Ukraine.
Herasymchuk, O. (2018). Pereselennia meshkantsiv Chernihivshchyny na Kuban
u kintsi XVIII – pershiy chverti ХІХ st. [Relocation of Chernihiv residents to the
Kuban in the late 18th – first quarter of the 19th century]. Siverianskyi litopys – Siveri-
an chronicle, 2.
Kabuzan, V. (1996). Naseleniye Severnogo Kavkaza v XIX–XX v. [The popula-
tion of the North Caucasus in the XIX–XX centuries]. Sankt-Peterburg, Russia.
Kabuzan, V. M. (2006). Ukraintsi v mire: dinamika chislennosti i rasseleniya.
20-e hody XVIII veka – 1989 hod: formirovaniye etnicheskikh i politicheskikh granits
ukrainskogo etnosa [Ukrainians in the world: dynamics of population and settlement.
20s of the XVIII century – 1989: the formation of ethnic and political boundaries of
the Ukrainian ethnos]. Moscow, Russia.
Siverian chronicle. 2021. № 3
87
Korovushkin, D. (2007). Ukraintsy v Zapadnoi Sibiri: razselenie i chislennost v
kontse ХІХ – nachale ХХІ veka [Ukrainians in Western Siberia: settlement and popu-
lation in the Late 19th – early 21st centuries]. Novosibirsk, Russia.
Petrenko, Y. D. (1997). Pereselennia kozakiv i selian Ukrainy na Kuban (1792–
1917 rr.) [Resettlement of Cossacks and peasants of Ukraine to the Kuban (1792–
1917)]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. ist. nauk : spets. 07.00.01 «Isto-
ria Ukrainy». Kyiv, Ukraine.
Petrenko, Y. (1993). Ukrainske kozatstvo i Kuban [Ukrainian Cossacks and Ku-
ban]. Kyivska starovyna – Kyiv antiquity, 1.
Petrenko, Y. (1997). Pereselennia ukrainskoho kozatstva na Kuban u pershiy po-
lovyni XIX st. [Relocation of the Ukrainian Cossacks to the Kuban in the first half of
the XIX century]. Istoriya Ukrainy – History of Ukraine, 17.
Popko Y. D., & Korolenko P. P. (2014). Chernomorskiye kazaki [Black Sea Cos-
sacks]. Moscow, Russia.
Sazonova, S. (2009). Hosudarstvennoe regulirovanie pereseleniya ukraintsev na
territoriyu Kavkazskogo lineynogo kazachego voiska (konets XVIII – pervaya polovi-
na XIX v.) [State regulation of the resettlement of Ukrainians to the territory of the
Caucasian linear Cossack army (late 18th – first half of the 19th century)]. Vlast – Po-
wer, 4.
Sazonova, S. E. (2008). Istoriya zaseleniya Anapskoho rayona ukrainskimi pere-
selentsamy (30–60-e hh. XIX veka) [The history of the settlement of the Anapa region
by Ukrainian settlers (30–60s of the nineteenth century)]. Kulturnaya zhizn Yuha Ros-
sii – Cultural life of the South of Russia, 3.
Sazonova, S. E. (2013). Migratsionnye potoki ukraintsev i territoriya ikh rasse-
leniya na Severnom Kavkaze v kontse XVIII – pervoy polovine XIX v. [Migration
flows of Ukrainians and the territory of their settlement in the North Caucasus at the
end of the 18th – first half of the 19th centuries]. Kuban–Ukraina: voprosy istoriko-
kulturnogo vzaimodeistviya – Kuban-Ukraine: issues of historical and cultural inter-
action. Vyp. VII.
Sazonova, S. E. (2010). Pereselenie ukraintsev na Severnyi Kavkaz i ikh sotsio-
kulturnaya adaptatsiya (konets XVIII – pervaya polovina XIX v.) [Resettlement of
Ukrainians to the North Caucasus and their sociocultural adaptation (late 18th – first
half of the 19th century)]: avtoref. dys. na soiskaniye uch. stepeny kand. ist. nauk :
spets. 07.00.02 «Otechestvennaya istoriya». Stavropol, Russia.
Sazonova, S. E. (2008). Poselenie vykhodtsev iz Malorossiyskikh guberniy v Za-
kubanskom krae v pervoi polovine XIX v. [Settlement of immigrants from the Little
Russian provinces in the Trans-Kuban region in the first half of the 19th century]. Ko-
zatska spadshchyna – Cossack heritage. Vyp. 4. Dnipropetrovsk, Ukraine.
Shapoval, Y. (2008). Derzhava: iliustrovana entsyklopediya Ukrainy [Nation: an
illustrated encyclopedia of Ukraine]. Kyiv, Ukraine.
Slyusarevskiy, M. M., & Blynova, O. I. (2013). Psykholohiya mihratsii:
navch. posibnyk [Psychology of migration: tutorial]. Kirovohrad, Ukraine.
Tsvetkov, V. (1996). Kazachiy krai [Cossack region]. Byloe – The past (Ezheme-
syachnoe prilozhenie k zhurnalu «Rodina»), 7.
Герасимчук Олександр Михайлович – кандидат історичних наук, доцент
кафедри педагогіки і методики викладання історії та суспільних дисциплін
Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка
(вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна).
Herasymchuk Oleksandr M. – Ph.D in Historical Sciences, Associate Professor
of the Department of Pedagogy and Methods of Teaching History with Social Discipli-
nes, T. H. Shevchenko National University “Chernihiv Colehium” (53 Hetmana Polu-
botka Street, Chernihiv, 14013, Ukraine).
E-mail: gerasim_o@yahoo.com
Сіверянський літопис. 2021. № 3
88
RESETTLEMEHT OF CHERNIHIV REGION RESIDENTS
TO THE NORTHERN CAUCASUS
IN THE 30–50TH YEARS OF XIX CENTURY
Due to the reasonably increased interest in ethnic issues and various aspects of
interethnic relations, the question of the main stages of the formation of the ethnic
territory of Ukrainians, as well as the formation or disappearance of areas of their
compact and dispersed settlement outside Ukraine requires increased attention. The
purpose of this article is to study the dynamics of resettlement of residents of Cherni-
hiv province in the North Caucasus in the 30–50s of the XIX century, to identify ten-
dencies in growth and decline of migrations of Chernihiv peasants and Cossacks
against the background of historical processes in Ukraine and the world. The metho-
dological basis of this study is the principles of historicism, scientificity and objec-
tivity, which contributed to the achievement of impartiality and reliability in clarifying
specific facts and showing the logic of changes in the historical process. Research me-
thods are based on the principles of historicism and objectivity; they are represented
by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods –
historical-comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the study is
that the course of the migration of the population of the Left Bank of Ukraine to the
North Caucasus in the second quarter of the XIX century and the consequences of this
resettlement were first studied. Based on the processed materials we can draw the fol-
lowing conclusions. Ukrainian settlers, overcoming all difficulties, contributed to po-
pulation growth and intensive economic development of Caucasus regions, while
ensuring the protection of the southern borders of the Russian Empire. During the
period from the first mass resettlement of Ukrainians to the 1860s, that is for about
50 years, the population of the North Caucasus increased almost 5 times. Since then, a
Ukrainian ethnic group has been formed here, based on former Zaporizhzhya Cos-
sacks and peasants from Ukraine, mainly from Chernihiv, Poltava, Kharkiv and Kyiv
regions.
Key words: Chernihiv province, Cossacks, migration, Northern Caucasus, re-
settlement movement.
Дата подання: 20 травня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 25 травня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Герасимчук, О. Переселення мешканців Чернігівщини на Північний
Кавказ у 30–50-х рр. ХІХ ст. Сіверянський літопис. 2021. № 3. С. 78–88.
DOI: 10.5281/zenodo.5089760.
Цитування за стандартом APA
Herasymchuk, O. Pereselennia meshkantsiv Chernihivshchyny na Pivnichnyi
Kavkaz u 30–50-kh rr. XX st. [Resettlemeht of Chernihiv region residents to the
Northern Caucasus in the 30–50th years of XIX century]. Siverianskyi litopys – Siveri-
an chronicle, 3, P. 78–88. DOI: 10.5281/zenodo.5089760.
|