Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст.
Мета наукової розвідки полягає в дослідженні ігнорування православним населенням такої законної перешкоди для укладання нового шлюбу, як існування попереднього, законного, тобто багатошлюбність, у демонстрації ролі священників у освяченні подібних союзів. Наукова новизна полягає в здійсненому впер...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181727 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. / І. Петренко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 14-21. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181727 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Петренко, І. 2021-11-29T10:03:21Z 2021-11-29T10:03:21Z 2021 Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. / І. Петренко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 14-21. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5202960 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181727 340.61:316.356.2.009(470+571)«17» Мета наукової розвідки полягає в дослідженні ігнорування православним населенням такої законної перешкоди для укладання нового шлюбу, як існування попереднього, законного, тобто багатошлюбність, у демонстрації ролі священників у освяченні подібних союзів. Наукова новизна полягає в здійсненому вперше комплексному аналізі публікацій та запровадженні до наукового обігу нововиявлених архівних матеріалів фонду Центрального державного історичного архіву України, м. Київ. Проаналізувавши справи, доходимо висновку, що миряни часто порушували шлюбно-сімейні приписи, зважаючи на пособництво у цьому питанні парафіяльного священника, який часто закривав очі, маючи зиск із порушників. При підготовці публікації автор використав загальнонаукові методи історичного дослідження. Проаналізувавши випадки тривалої відсутності одного з подружжя як привід до розлучення, ми можемо зробити такі висновки: згідно з церковними приписами, подавати заяву про можливість знову укласти шлюб можна було через п’ять років після зникнення особи; тривала відсутність одного з подружжя (чоловіка чи дружини) була одним із основних приводів для розлучення і повторного одруження особи; тривалу відсутність чоловіка або жінки пояснювали розпусним життям, перелюбом, сварками, відходом на заробітки, військовою службою чоловіка тощо; не слід відкидати й того, що чоловік і жінка могли проживати разом, не просячи дозволу на вінчання від духовної влади. Для того, щоб анулювати перший шлюб і отримати право на повторне одруження, в духовне правління потрібно було надати покази свідків або родичів, котрі б підтвердили факт відсутності особи протягом певного часу; підтвердження від парафіяльного священника; докази того, що покинута особа ніяк не провокувала іншу на втечу, а за відсутності одного з подружжя інша вела добропорядне життя. The purpose of scientific research is to study the ignorance of the Orthodox population of such a legal obstacle to a new marriage as the existence of a previous, legal marriage, that is polygamy, and to show the role of priests in the consecration of such marriages. The scientific novelty lies in the first comprehensive analysis of publications and the introduction into scientific circulation of newly discovered archival materials of the Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv. After analyzing the cases, we came to the conclusion that the laity often violated the marriagefamily regulations, due to the assistance of the parish priest, who often «closed his eyes», benefiting from the violators. During the preparation of the article the author used general scientific methods of historical research. Having analyzed the cases of prolonged absence of one of the spouses as a reason for divorce, we can draw the following conclusions: according to church regulations, it was possible to apply for the possibility of remarriage five years after the disappearance of the person; prolonged absence of one of the spouses (husband or wife) was one of the main reasons for divorce and remarriage; the long absence of a man or a woman was explained by a debauched life, adultery, quarrels, coming out to make money, military service of a man, etc.; it should not be overlooked that a man and a woman could live together without asking permission from the spiritual authority for the wedding. In order to annul the first marriage and obtain the right to remarry, it must be testimonies from witnesses or relatives who would confirm the absence of the person for a certain period of time and these testimonies must be provided into spiritual administration; moreover, it must be confirmation from the parish priest and evidence that the abandoned person did not provoke the other to flee, and in the absence of one of the spouses, the other led a decent life. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис У глиб віків Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. Bigamy in the Hetmanate of the XVIII century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. |
| spellingShingle |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. Петренко, І. У глиб віків |
| title_short |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. |
| title_full |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. |
| title_fullStr |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. |
| title_sort |
двоєженство у гетьманщині xviii ст. |
| author |
Петренко, І. |
| author_facet |
Петренко, І. |
| topic |
У глиб віків |
| topic_facet |
У глиб віків |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Bigamy in the Hetmanate of the XVIII century |
| description |
Мета наукової розвідки полягає в дослідженні ігнорування православним
населенням такої законної перешкоди для укладання нового шлюбу, як існування
попереднього, законного, тобто багатошлюбність, у демонстрації ролі священників у освяченні подібних союзів. Наукова новизна полягає в здійсненому вперше комплексному аналізі публікацій та запровадженні до наукового обігу нововиявлених архівних матеріалів фонду Центрального державного історичного
архіву України, м. Київ. Проаналізувавши справи, доходимо висновку, що миряни
часто порушували шлюбно-сімейні приписи, зважаючи на пособництво у цьому
питанні парафіяльного священника, який часто закривав очі, маючи зиск із порушників.
При підготовці публікації автор використав загальнонаукові методи історичного дослідження.
Проаналізувавши випадки тривалої відсутності одного з подружжя як
привід до розлучення, ми можемо зробити такі висновки: згідно з церковними
приписами, подавати заяву про можливість знову укласти шлюб можна було
через п’ять років після зникнення особи; тривала відсутність одного з подружжя (чоловіка чи дружини) була одним із основних приводів для розлучення і повторного одруження особи; тривалу відсутність чоловіка або жінки пояснювали
розпусним життям, перелюбом, сварками, відходом на заробітки, військовою
службою чоловіка тощо; не слід відкидати й того, що чоловік і жінка могли
проживати разом, не просячи дозволу на вінчання від духовної влади. Для того,
щоб анулювати перший шлюб і отримати право на повторне одруження, в духовне правління потрібно було надати покази свідків або родичів, котрі б підтвердили факт відсутності особи протягом певного часу; підтвердження від
парафіяльного священника; докази того, що покинута особа ніяк не провокувала
іншу на втечу, а за відсутності одного з подружжя інша вела добропорядне життя.
The purpose of scientific research is to study the ignorance of the Orthodox
population of such a legal obstacle to a new marriage as the existence of a previous,
legal marriage, that is polygamy, and to show the role of priests in the consecration of
such marriages. The scientific novelty lies in the first comprehensive analysis of
publications and the introduction into scientific circulation of newly discovered
archival materials of the Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv. After analyzing
the cases, we came to the conclusion that the laity often violated the marriagefamily
regulations, due to the assistance of the parish priest, who often «closed his
eyes», benefiting from the violators.
During the preparation of the article the author used general scientific methods
of historical research.
Having analyzed the cases of prolonged absence of one of the spouses as a
reason for divorce, we can draw the following conclusions: according to church
regulations, it was possible to apply for the possibility of remarriage five years after
the disappearance of the person; prolonged absence of one of the spouses (husband or
wife) was one of the main reasons for divorce and remarriage; the long absence of a
man or a woman was explained by a debauched life, adultery, quarrels, coming out to
make money, military service of a man, etc.; it should not be overlooked that a man
and a woman could live together without asking permission from the spiritual
authority for the wedding. In order to annul the first marriage and obtain the right to
remarry, it must be testimonies from witnesses or relatives who would confirm the
absence of the person for a certain period of time and these testimonies must be
provided into spiritual administration; moreover, it must be confirmation from the
parish priest and evidence that the abandoned person did not provoke the other to flee,
and in the absence of one of the spouses, the other led a decent life.
|
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181727 |
| citation_txt |
Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. / І. Петренко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 14-21. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT petrenkoí dvoêženstvougetʹmanŝiníxviiist AT petrenkoí bigamyinthehetmanateofthexviiicentury |
| first_indexed |
2025-11-24T16:10:11Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:10:11Z |
| _version_ |
1850851127452499968 |
| fulltext |
14
УДК 340.61:316.356.2.009(470+571)«17»
Ірина Петренко
•
ДВОЄЖЕНСТВО У ГЕТЬМАНЩИНІ XVIII СТ.
DOI: 10.5281/zenodo.5202960
© І. Петренко, 2021. CC BY 4.0
Мета наукової розвідки полягає в дослідженні ігнорування православним
населенням такої законної перешкоди для укладання нового шлюбу, як існування
попереднього, законного, тобто багатошлюбність, у демонстрації ролі священ-
ників у освяченні подібних союзів. Наукова новизна полягає в здійсненому впер-
ше комплексному аналізі публікацій та запровадженні до наукового обігу ново-
виявлених архівних матеріалів фонду Центрального державного історичного
архіву України, м. Київ. Проаналізувавши справи, доходимо висновку, що миряни
часто порушували шлюбно-сімейні приписи, зважаючи на пособництво у цьому
питанні парафіяльного священника, який часто закривав очі, маючи зиск із по-
рушників.
При підготовці публікації автор використав загальнонаукові методи істо-
ричного дослідження.
Проаналізувавши випадки тривалої відсутності одного з подружжя як
привід до розлучення, ми можемо зробити такі висновки: згідно з церковними
приписами, подавати заяву про можливість знову укласти шлюб можна було
через п’ять років після зникнення особи; тривала відсутність одного з подруж-
жя (чоловіка чи дружини) була одним із основних приводів для розлучення і пов-
торного одруження особи; тривалу відсутність чоловіка або жінки пояснювали
розпусним життям, перелюбом, сварками, відходом на заробітки, військовою
службою чоловіка тощо; не слід відкидати й того, що чоловік і жінка могли
проживати разом, не просячи дозволу на вінчання від духовної влади. Для того,
щоб анулювати перший шлюб і отримати право на повторне одруження, в ду-
ховне правління потрібно було надати покази свідків або родичів, котрі б під-
твердили факт відсутності особи протягом певного часу; підтвердження від
парафіяльного священника; докази того, що покинута особа ніяк не провокувала
іншу на втечу, а за відсутності одного з подружжя інша вела добропорядне
життя.
Ключові слова: духовні суди, шлюбно-сімейні відносини, розлучення, двоє-
женство.
Стрімкий розвиток досліджень з історії шлюбу, родини та пов’язаних із ни-
ми інших сфер приватного життя, який пережила західна історична наука в ос-
танні півстоліття, певною мірою торкнувся історіографії України. Слід зазначи-
ти, що сім’я є тим мікрокосмом кожного соціуму, в якому найвиразніше виявля-
ються міжстатеві стосунки. Ця проблема надзвичайно актуальна для вітчизняної
науки, адже шлюбно-сімейні відносини ранньомодерного суспільства майже не
досліджували.
Двоєженство серед мешканців Гетьманщини XVIII ст. належить до малови-
вчених проблем. Однак деякі аспекти визначеної теми знайшли своє відображен-
ня у роботах дослідників. Серед дореволюційних розвідок зазначимо праці відо-
мого історика і правознавця М.Ф. Владимирського-Буданова, який аналізує зако-
нодавче регулювання шлюбно-сімейних відносин1. Дослідженню шлюбно-сімей-
них відносин в Україні протягом XVIII ст. присвячено ряд робіт відомого укра-
1 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. 640 с.
Siverian chronicle. 2021. № 4
15
їнського етнографа та історика О.І. Левицького. Він одним із перших серед віт-
чизняних науковців присвятив розгляду окремих аспектів цієї проблеми ряд сво-
їх праць2. Певні аспекти зазначеної проблеми зачіпав у своїх розвідках І.О. Се-
рюк3.
Однак слід зазначити, що недостатньо вивченими є такі аспекти загальної
проблеми, як дослідження діяльності духовних судів з питань розгляду незакон-
них шлюбів православного населення Гетьманщини XVIII ст. – часу інтенсивних
соціальних змін, утвердження нового способу життя. Однією із найскладніших
сторінок української історії є відносини соціуму та державної влади, імперського
центру та консервативної околиці, творення різного типу культур, складні діало-
ги та конфлікти.
Метою статті є дослідити ігнорування православним населенням такої за-
конної перешкоди для укладання нового шлюбу, як існування попереднього, за-
конного, тобто багатошлюбність, показати роль священників у освяченні подіб-
них союзів.
У XVIII ст. існували такі умови для законності шлюбу: взаємна згода; фі-
зична і духовна здатність до подружнього життя (вік чоловіка і дружини, відсут-
ність розумових хвороб тощо); відсутність попереднього, не розірваного шлюбу;
заборонялося укладання четвертого шлюбу; судова заборона вступати у шлюб;
ченцям і священнослужителям заборонялося одружуватися; сповідування спіль-
ної релігії нареченими; дозвіл батьків або опікунів, начальства (для військових);
спорідненість або свояцтво, духовна спорідненість між усиновленими дітьми і
опікунами.
Життя православних мирян завжди було тісно пов’язане з Церквою: хре-
щення, вінчання і відспівування; сімейне життя, розлучення, виховання і навчан-
ня дітей, розв’язання суперечок і судові позови тощо. Останні, як правило, вирі-
шували духовні правління – місцевий колегіальний церковний судово-адмініст-
ративний орган, підвідомчий єпархіальному архієрею і духовній консисторії. До
компетенції духовних правлінь як нижчої інстанції духовного суду відносився
розгляд справ: богохульних, єретичних, про розкольників, розірвання і насильні
шлюби тощо.
В архівних документах духовних правлінь і консисторій збереглося чимало
справ, у яких ідеться про багатошлюбність – двоєженство і двоємужжя. Ці не-
опубліковані джерела містять важливу інформацію про конфліктні моменти жит-
тя людей, які виявлялися в судових колізіях. На основі цих документів маємо
змогу зробити висновки про законослухняність або незаконослухняність, релі-
гійність, особливості суспільної поведінки, щоденне життя людей XVIII ст.
Перш ніж перейти до характеристики справ про багатошлюбність, слід з’я-
сувати канонічну складову цього явища. Судові рішення, що виносили в таких
справах, ґрунтувалися на правилах святого Василя Великого і VI вселенського
собору. Згідно з церковними приписами, християнський шлюб є пожиттєвим со-
юзом одного чоловіка й однієї жінки. Відтак інший шлюб, при існуванні першо-
го, законно не розірваного, автоматично скасовували.
2 Левицький О. Невінчані шлюби на Україні. Записки Українського наукового товариства в Києві.
1909. Книга ІІІ. С. 98–107; Левицкий О. Очерк народной жизни в Малороссии во второй половине
XVII ст. Киевская старина. 1901. № 1. С. 1–36; Левицький О. По судах Гетьманщини. Харків: Рух,
1930. 256 с.; Левицкий О. Про шлюб на Україні-Русі в XVI–XVII ст. Львів: З друкарні Наукового
Товариства імені Шевченка, 1906. 62 с.
3 Сердюк І.О. Повторні шлюби в Гетьманщині у другій половині XVIII ст. (за даними метричної кни-
ги Христорождественської церкви містечка Яреськи Миргородського полку). Краєзнавство. Київ,
2010. Ч. 3–4. С. 47–55; Сердюк І.О. Населення літнього віку у містах Гетьманщини (за даними Ру-
мянцевського опису 1765–1769 рр.). Соціум. Альманах соціальної історії. Київ, 2010. Вип. 9. С. 56–
66.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
16
Звичаєве право суворо карало за багатошлюбність. У «Правах, за якими су-
диться малоросійський народ» 1743 р. призначали «казнь тем, которые оставя
своих супругов, с другими браком сочетаются»4.
30 березня 1716 р. Петро І у 171 і 172 артикулі Військового статуту ухва-
лив: «кто при живой жене на другой сочетается браком, и таким образом будет
иметь две жены, тот подвергается суду по церковным правилам. А ежели супруг,
или хотя супруга к тому обмануты, в супружество вступить с тем, кто же женат,
оный от всякого наказания уволен, и в прежней чести и достоинстве содержим
будет»5. За двоєженство імператор встановлював найвищу міру покарання –
страту через відсічення голови6.
Згідно з церковними правилами, покинута особа мала право укладати новий
шлюб через п’ять років після втечі другої половини подружжя. Цей термін вва-
жали достатнім для того, що ймовірність повернення зниклої половини подруж-
жя буде мінімальною.
У збережених справах архівних фондів міститься чимало справ, у яких при-
водом до розлучення подружжя є одруження особи при існуванні першого за-
конного, не розірваного шлюбу. Двошлюбність була поширеним явищем. Дру-
жини роками жили в розлуці з чоловіками. Різне місце проживання, у принципі
заборонене законом, призводило до того, що подружжя не мало будь-яких звіс-
ток одне про одного.
У другій половині XVIII ст., а особливо до остаточного запровадження ім-
ператрицею Катериною ІІ кріпацтва, переходи селян були частими. Щоб зароби-
ти якісь гроші, вони йшли в найми, шукали тимчасових підробітків тощо. Ініціа-
торами вінчання були і поміщики, яким належали селяни.
Багатошлюбність поширювалась і серед козацького стану. Незаможне насе-
лення приваблював південний регіон, де була козацька вольниця – Січ, а також
засновували й розбудовували нові міста, вели інтенсивне будівництво, існувала
потреба в робочих руках. Тимчасові заробітчани, обжившись у новому регіоні,
не поспішали повертатися до рідних домівок. На новому місці вони будували
житло, створювали нові сім’ї, народжували дітей, тобто назавжди поривали з ми-
нулим. З’ясувати такі обставини заздалегідь, особливо, якщо особи, які повторно
брали шлюб, приховували їх, священно- і церковнослужителям було важко.
Світська і духовна влади всіляко боролися з двоєженством і двоємужжям.
Указом імператриці Катерини ІІ у 1790 р. священно- і церковнослужителям «по-
велено жен, коих мужья безвестно отлучились, отнюдь собою не венчать; а буди
где таковые окажутся, о том немедленно в оную духовную дикастерию доно-
сить, и ожидать о том резолюций в чем и прописками священно- и церковнослу-
жители обязаны»7.
Двоємужниць і двоєженців повертали до першого законного чоловіка або
дружини, якщо покинута особа була ні в чому не винною і не заперечувала, тоб-
то погоджувалася на відновлення подружнього життя. Винні ж підлягали, за цер-
ковними правилами, семирічній єпитимії. Утім, на практиці траплялося, що єпи-
тимію заміняли тілесним покаранням, адже селяни, зайняті виконанням тяжкої
чорної роботи, не мали можливості виконувати тривалу церковну спокуту і бути
відірваними від господарства. Чоловіків били батогами, а жінок, зважаючи на їх-
ню слабку стать, – різками.
Особи, які одружилися з тими, хто вже перебував у законному подружньо-
му житті і приховував цей факт, переважно отримували право на укладання но-
4 Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. / [За ред. О.М. Мироненко]. Київ: Книга,
1997. С. 415.
5 Полное собрание законов Российской империи: в 45 т. Санкт-Петербург: Типография II Отд. Собст-
венной Е. И.В. Канцелярии, 1830. Собранье первое. Т. V. № 3006.
6 Военные уставы Петра Великого / Под ред. проф. Н.Л. Рубинштейна. Москва: Изд-во Государст-
венной Библиотеки СССР, 1946. С. 78.
7 Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. 679. Оп. 1. Спр. 662. Арк. 3.
Siverian chronicle. 2021. № 4
17
вого шлюбу з вільною особою. Однак у Білгородській єпархії і їх, як грішників,
піддавали очищувальній єпитимії8.
Справи про припинення шлюбу, укладеного при житті законного чоловіка
або дружини, розпочинались після прохання одного з подружжя або духовною
владою. Тож приводами до початку розгляду справ були донесення від ображе-
ної (покинутої) особи, членів причту, в парафії яких виявилися двоєженці, заяви
церковно-адміністративних органів.
У категорію «двоєженців» потрапляли чоловіки, які одружилися, вважаючи,
що перша дружина померла, або ті, що втекли від дружин, приховали свій шлюб
і створили іншу сім’ю. Фонди духовних судів містять чимало справ про цей при-
від для розлучення подружжя. Виявивши і проаналізувавши їх, маємо змогу
скласти враження про причини і наслідки двоєженства в повсякденних практи-
ках соціуму XVIII ст.
У 1746 р. у Переяслав-Бориспільській духовній консисторії розглядали
справу про складні сімейні стосунки мешканця м. Гельмязів Григорія Степанен-
ка. Ще в підлітковому віці він подався на правий берег Дніпра вчитися на ткача.
У 1742 р. одружився з Марією, яка, проживши у шлюбі з Григорієм 12 тижнів,
утекла. Чоловік відшукав її в селі під м. Чигирином. У подружжя народився син.
Проте жінка, за словами Григорія, «весьма к нему неприязненна»9. Тож він зали-
шив Марію і повернувся до Гельмязова, де одружився з Ганною. Згодом у них
народилося двоє дітей.
У консисторії, розглянувши справу і ретельно проаналізувавши всі подро-
биці сімейного життя Григорія, ухвалили рішення про розлучення його з Ган-
ною.
15 червня 1760 р. мешканця с. Москалівка Костянтинівської сотні Лубен-
ського полку Григорія Кравця у Київській духовній консисторії звинуватили у
двоєженстві. У 1759 р. чоловік одружився з Іриною Николихою, а потім з неві-
домих причин покинув дім. Його теща Уляна, пішовши в Київ на прощу, неспо-
дівано побачила там Григорія, одруженого з місцевою жителькою Мотроною.
Жінка повідомила, що її зять уже має другу сім’ю і, звернувшись до митрополи-
та Арсенія Могилянського, просила примусити Григорія жити з її дочкою, його
першою дружиною10.
На суді чоловік виправдовувався, що «прожив три недели, он оставя жену
свою Ирину по тому резону, что якобы он Григорий с нею Ириною за молодость
ея лет в сожитии бать крайне не в состоянии, принужден был тайным образом с
нею расстаться»11. Залишивши сім’ю, мандрував різними місцями, зрештою осе-
лився в кравця Никифора в Києві, який і засватав за нього свою племінницю
Мотрону.
Друга теща Григорія сказала, що зять не повідомив їй і дочці про те, що вже
мав сім’ю. Крім того, у подружньому житті чоловік поводився погано, бив дру-
жину. Однак справа залишилася невирішеною.
У 1761 р. у Переяславсько-Бориспільську духовну консисторію надійшло
повідомлення від Євдокії Конвісарки про двоєженство її чоловіка Захара і висвя-
чення його в сан священника. Як свідчать подробиці справи, чоловік залишив
дружину п’ять років тому, сказавши, що йде в монастир, де прийме чернецтво.
Однак, коли одного разу Євдокія була на прощі, вона випадково побачила Заха-
ра, який служив священником під ім’ям Йосип у с. Хоружовому на Лубенщині12.
8 Лебедев А. О брачных разводах по архивным документам Харьковской и Курской духовных
консисторий. Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских. 1887. Книга ІІ.
С. 7–8.
9 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). Ф. 990. Оп. 1.
Спр. 88. Арк. 2.
10 ЦДІАК України. Ф. 127. Оп. 155. Спр. 20. Арк. 73 зв.
11 Там само. Арк. 30.
12 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 361. Арк. 4.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
18
Викритий двоєженець погрожував жінці, аби вона не надавала цьому розголосу.
На жаль, розгляд справи в консисторійному суді не завершили.
У 1764 р. селянин Кирило Антипов, який прийшов на Переяславщину з
с. Бовикиного Хотунської волості Московської губернії, виявив бажання одру-
житися з послушницею Золотоніського монастиря Євдокією. Однак з’ясувалося,
що в нього є законна дружина. Стало відомо це від селянина, колишнього Кири-
лового односельця Ісая Іванова. Священник Василь Петранович, який вінчав па-
ру, заявив, що «оной Антипов сказал ему священнику, что у него еще не было и
теперь не имеется жены», крім того, «яго его (Кирила Антипова. – І. П.) он свя-
щенник и не спрашивал»13.
На духовному суді Кирило визнав, що мав першу дружину, але виправдову-
вався тим, що одружився 15-літнім, був сиротою. Через півтора року подружньо-
го життя пішов на заробітки в Москву, повернувшись додому, жінку не застав,
бо вона втекла. Чоловік ходив на заробітки до різних міст, зрештою довідався,
що його дружина жила в Москві, де чинила перелюб і пиячила, а згодом була
вбита.
Уподобавши собі послушницю Золотоніського жіночого монастиря Євдо-
кію, Кирило просив у настоятельки дозволу одружитися з Євдокією. Ігуменя за-
явила, що потрібно отримати благословення в батька нареченої Матвія Оле-
фіренка14. Отримавши дозвіл і заплативши квит, пара повінчалася. Переяслав-
Бориспільська духовна консисторія ухвалила рішення: Кирило мав піти в монас-
тир.
18 січня 1782 р. Київська духовна консисторія прийняла до розгляду справу
про двоєженство столяра київського арсеналу Івана Познякова. Його перша дру-
жина Феодосія повідомила про це в 1780 р. На допиті чоловік свідчив, що після
весілля перша дружина прожила з ним три місяці, а потім утекла до матері. У
1770 р. Іван переїхав до Києва, де зустрів Параску, мешканку с. Пирогово. Чоло-
вік, приховавши свій сімейний стан, одружився з нею. Свій учинок Іван пояснив
тим, що під час вінчання священник не запитував про родинне становище, а по-
ручитель – столяр Дмитро Степанов – дав неправдиві свідчення. Подружжя на-
родило шестеро дітей, із яких п’ятеро померло. Перша Іванова дружина запевня-
ла, що не кидала його і не тікала до матері, бо у них були діти (померли малоліт-
німи). Чоловік, навпаки, запевняв, що Феодосія «без малейшей причины, единст-
венно по своей развратности, пожив с ним только до трьох месяцев, находилась
в побегах лет с двенадцать»15.
Він розшукував дружину, повертав, але вона знову тікала. На момент роз-
гляду справи Феодосія знову втекла. На жаль, справа повністю не збереглася, і
ми не знаємо, чим вона закінчилася.
Ще одним приводом для двоєженства чоловіка була хвороба дружини, що
лише в рідкісних випадках призводило до розлучення, адже, згідно з церковними
канонами, подружжя мало разом переносити всі нещастя. Однак на практиці не
завжди чоловіки виявляли готовність жити з хворою дружиною. Так, у 1751 р. в
Чернігівській духовній консисторії розглядали справу про двоєженство мешкан-
ця с. Хіляниці Чернігівського полку Якова Дмитрієва. У м. Сосниця він навчався
гончарного ремесла, потім повернувся додому й почав працювати майстром із
виготовлення горщиків. Почувши, що в козака Андрія Глобитченка є дочка на
виданні Тетяна, Яків домовився з майбутнім тестем і 18-літнім одружився в
1741 р. У шлюбі подружжя прожило два роки, народило дитину. Згодом Андрій
помітив у жінки «падучую черную болезнь и отошел в Киев по обещанию его
для поклонения святым местам, пристал к жителю киевскому гончару Федору
Щербине за работника»16.
13 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 468. Арк. 8, 11.
14 Там само. Арк. 10 зв.
15 ЦДІАК України. Ф. 127. Оп. 176. Спр. 5. Арк. 23.
16 ДАЧО. Ф. 679. Оп. 1. Спр. 662. Арк. 9 зв.
Siverian chronicle. 2021. № 4
19
Чоловік чесно зізнався, що має законну дружину, хвору на епілепсію. У Фе-
дора Щербини він прожив близько 20 тижнів. Майстер запропонував Андрієві
одружитися з його племінницею, вдовою Марією Плясуновою. Вінчав пару свя-
щенник Павло Лобок у 1744 р. Глобитченко приховав від панотця те, що вже був
одружений. Три роки подружжя прожило разом, потім Андрій повернувся до Те-
тяни. На духовному суді Марія запевняла, що не знала про те, що в чоловіка бу-
ла перша законна дружина17. На жаль, остаточне рішення консисторії у справі не
збереглося.
Полон, участь у військових кампаніях, походах, рекрутчина були мотивами
тривалої відсутності чоловіка вдома. Такі обставини призводили до того, що він
заводив нову сім’ю або покинута дружина, втративши надію на його повернен-
ня, пробувала вийти заміж удруге. Так, у 1753 р. в Переяславсько-Бориспіль-
ській духовній консисторії розглядали справу про двоєженця Івана Кравця, яко-
го із «мнимою своею женою» доставили для покарання18. З’ясувалося, що чоло-
вік народився в м. Боброво у козацькій сім’ї, служив у Полтавському полку, мав
дружину Марію. Потім потрапив у полон до татар, звідти через два роки втік,
оселився у м. Єреміївка. Кравець 11 років не бачив своєї дружини, тому й вирі-
шив одружитися вдруге. Консисторія ухвалила рішення: на Івана і його другу
дружину накласти єпитимію, а Марії дозволити видати «венечную память» і зно-
ву вийти заміж19.
Бувало, що й жінки потрапляли в полон, а чоловіки, вважаючи їх померли-
ми, створювали нову родину. 1 лютого 1755 р. у Синоді розглядали справу за по-
данням Марії Сердюкової з проханням відшукати її чоловіка сотника Глинської
сотні Лубенського полку Антона Крижанівського. Виявилося, що жінка вийшла
заміж 24 роки тому, 8 років прожила в шлюбі в м. Городище Миргородського
полку. У 1738 р. під час татарського нападу Марія потрапила в полон, де й пере-
бувала 16 років20. Випадково зустрівши односельця, купця Правдивцева, жінка
просила переказати чоловікові, щоб той викупив її. Однак земляк повідомив, що
Антон мешкав у м. Ромни, де мав іншу дружину і 5 дітей.
Згодом Марію Сердюкову визволили з полону, але вона була вже немічною
і хворою. Тому жінка просила духовну владу дозволити доживати віку в монас-
тирі. Її бажання задовольнили: Марія стала черницею Київського Вознесенсько-
го Флорівського жіночого монастиря.
Потреба заробити кошти, промисли, робота в наймах, перехід у слободи та-
кож були причинами відсутності чоловіка. Оселившись на новому місці, завівши
господарство, він не поспішав повертатися додому, а там створював нову роди-
ну. У 1761 р. Переяслав-Бориспільська духовна консисторія розглядала справу
про двошлюбність мешканця с. Хоцок Переяславської протопопії Потапа Доцен-
ка. П’ять років тому чоловік пішов на заробітки, там і одружився вдруге. Другій
дружині він не зізнався, що має родину. Консисторія присудила Потапові 7-літ-
ню єпитимію, з якої один рік він мав перебувати в монастирі, а потім повернути-
ся до першої дружини й жити з нею нерозлучно. Друга його дружина отримала
право вдруге вийти заміж21.
Іноді до двоєженства призводило нещасливе подружнє життя, яке було на-
слідком насильного шлюбу. Зокрема, саме так пояснював свої вчинки мешка-
нець м. Гельмязова Переяславського полку Антон Полторацький. Чоловік зазна-
чав, що перша дружина Варвара, з якою він одружився в 1776 р. через примус
батьків, утекла. Тож Антон повінчався вдруге з Параскою22. Коли про цей неза-
конний шлюб стало відомо в Переяславсько-Бориспільській духовній консисто-
17 ДАЧО. Ф. 679. Оп. 1. Спр. 662. Арк. 15.
18 Там само. Арк. 4.
19 Там само. Арк. 19.
20 Российский государственный исторический архив. Ф. 796. Оп. 36. Д. 40. Л. 1.
21 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 360. Арк. 59.
22 ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 1161. Арк. 53.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
20
рії, чоловік злякався покарання і втік із міста. Консисторія покарала священника,
який вінчав двоєженця.
Отже, проаналізувавши випадки тривалої відсутності одного з подружжя як
привід до розлучення, можемо зробити такі висновки: згідно з церковними при-
писами, подавати заяву про укладання нового шлюбу можна було через п’ять ро-
ків після зникнення особи; тривала відсутність одного з подружжя (чоловіка чи
дружини) була одним із основних приводів для розлучення і повторного одру-
ження особи; тривалу відсутність чоловіка або жінки пояснювали розпусним
життям, перелюбом, сварками, відходом на заробітки, військовою службою чо-
ловіка тощо; не слід відкидати й того, що чоловік і жінка могли проживати ра-
зом, не просячи дозволу на вінчання від духовної влади. Для того, щоб анулюва-
ти перший шлюб і отримати право на повторне одруження, в духовне правління
потрібно було надати покази свідків або родичів, які б підтвердили факт відсут-
ності особи протягом певного часу; підтвердження від парафіяльного священни-
ка; докази того, що покинута особа ніяк не провокувала іншу на втечу, а за від-
сутності одного з подружжя інша вела добропорядне життя.
Перспективами подальших розвідок із цієї проблеми може бути досліджен-
ня умов і порядку укладання шлюбів, правове регулювання родинних відносин,
суперечність між правом і традицією у сфері сімейних стосунків тощо.
References
Serdiuk, I. O. (2010). Povtorni shliuby v Hetmanshchyni u druhii polovyni
XVIII st. (za danymy metrychnoi knyhy Khrestorozhdestvenskoi tserkvy mistechka
Yaresky Myrhorodskoho polku) [Remarriages in the Hetmanate in the second half of
XVIII c. (according to the metric book of Khrestorozhdestvenskaya church in Yareski
of Myrgorodskiy district]. Kyiv, Ukraine.
Serdiuk, I. O. (2010). Naselennia litnoho viku u mistakh Hetmanshchyny (za da-
nymy Rumiantsevskoho opysu 1765–1769 rr.) [Elderly population in the cities of the
Hetmanate (according to data of Rumiantskiy description 1765–1769]. Kyiv, Ukraine
Петренко Ірина Миколаївна – доктор історичних наук, професор, завіду-
вач кафедри педагогіки та суспільних наук Полтавського університету економі-
ки і торгівлі (вулиця Коваля, 3, м. Полтава, 36014, Україна).
Petrenko Iryna M. – Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the De-
partment of Pedagogy and Social Sciences of Poltava University of Economics and
Trade (3 Kovalya Street, Poltava, 36014, Ukraine).
E-mail: poonsku@ukr.net
BIGAMY IN THE HETMANATE OF THE XVIII CENTURY
The purpose of scientific research is to study the ignorance of the Orthodox
population of such a legal obstacle to a new marriage as the existence of a previous,
legal marriage, that is polygamy, and to show the role of priests in the consecration of
such marriages. The scientific novelty lies in the first comprehensive analysis of
publications and the introduction into scientific circulation of newly discovered
archival materials of the Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv. After ana-
lyzing the cases, we came to the conclusion that the laity often violated the marriage-
family regulations, due to the assistance of the parish priest, who often «closed his
eyes», benefiting from the violators.
During the preparation of the article the author used general scientific methods
of historical research.
Having analyzed the cases of prolonged absence of one of the spouses as a
reason for divorce, we can draw the following conclusions: according to church
regulations, it was possible to apply for the possibility of remarriage five years after
the disappearance of the person; prolonged absence of one of the spouses (husband or
Siverian chronicle. 2021. № 4
21
wife) was one of the main reasons for divorce and remarriage; the long absence of a
man or a woman was explained by a debauched life, adultery, quarrels, coming out to
make money, military service of a man, etc.; it should not be overlooked that a man
and a woman could live together without asking permission from the spiritual
authority for the wedding. In order to annul the first marriage and obtain the right to
remarry, it must be testimonies from witnesses or relatives who would confirm the
absence of the person for a certain period of time and these testimonies must be
provided into spiritual administration; moreover, it must be confirmation from the
parish priest and evidence that the abandoned person did not provoke the other to flee,
and in the absence of one of the spouses, the other led a decent life.
Key words: spiritual courts, marital and family relations, divorce, bigamy.
Дата подання: 23 червня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 30 червня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Петренко, І. Двоєженство у Гетьманщині XVIII ст. Сіверянський літопис.
2021. № 4. C. 14–21. DOI: 10.5281/zenodo.5202960.
Цитування за стандартом APA
Petrenko, I (2021). Dvoiezhenstvo u Hetmanshchyni XVIII st. [Bigamy in the
Hetmanship of the XVIII century]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, Р. 14–
21. DOI: 10.5281/zenodo.5202960.
|