Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу
Мета статті – простежити втілення принципу уподібнення у давньоруській музичній культурі та агіографії, розглянути богословське підґрунтя цього
 принципу та приклади його зображення в пам’ятках житійної літератури.
 Новизна розвідки полягає в тому, що паралель між музичними уподібнен...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181735 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 120-129. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860172953481641984 |
|---|---|
| author | Шуміло, С. |
| author_facet | Шуміло, С. |
| citation_txt | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 120-129. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Мета статті – простежити втілення принципу уподібнення у давньоруській музичній культурі та агіографії, розглянути богословське підґрунтя цього
принципу та приклади його зображення в пам’ятках житійної літератури.
Новизна розвідки полягає в тому, що паралель між музичними уподібненнями й
так званими «агіологічними зразками» проведена вперше, уперше агіографічні
топоси та «агіологічні зразки» розглянуто з точки зору їх навмисного, змістовного введення в текст. У висновку зазначено, що принцип уподібнення відбивається в музичній та літературній спадщині нашого середньовіччя, обумовлюючи
схожість в структурі та стилістиці творів древніх мелодистів та агіографів.
Особливо яскраво це відбилося на житіях стилю «плетіння словес», які в силу
стилістичних особливостей містять безліч цитат, ремінісценцій, алюзій, і, як
наслідок, – витягів з житій інших святих або алюзій на них. Це ріднить житія
«прикрашеного» стилю з гімнографією і є наслідком того синкретизму мистецтв, який є однією з основних характеристик середньовічної слов’янської художньої творчості.
The article aims to observe expression to the principle of assimilation in Old Rus
musical culture and hagiography, examine the theological basis for this principle and
analyse examples of its representation in saints’ lives. This paper’s novelty is in the
first attempt to draw a parallel between musical assimilations and so called “agiological
samples” as well as to view hagiographic toposes and these samples in terms
of their deliberate, semantic introduction to text. The principle of assimilation is examined
in diachrony: from biblical books to Byzantine hymnography and Slavic saints’
lives. Studying liturgical hymns allows accentuating a writer’s especial technique –
using prosomoias – that is a direct manifestation of mentioned principle in theological
texts. Hagiographic writings analysis concentrates on “Life of Sergius of Radonezh”
written by Epiphanius the Wise. The article conclusion states the principle of assimilation,
that features prominently in a medieval human’s philosophical outlook, is present
in Old Rus musical and literary heritage, determining similarity in composition and
stylistics of then musicians’ and hagiographers’ works. This is strongly reflected in
saints’ lives of “flowery style” that contain numerous quotations, reminiscences and
thus extracts from lives of other saints or allusions to them. This also links lives of
“flowery style” with hymnography and results in syncretism of the arts that is one of
major attributes for a medieval Slavic artistic endeavour.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:59:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2021. № 4
120
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ
УДК 821.161’01-97«11/13»
Світлана Шуміло
•
УПОДІБНЕННЯ
В ПРАВОСЛАВНОМУ БОГОСЛУЖІННІ ТА АГІОГРАФІЇ
ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ ЗАПОЗИЧЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ПРИНЦИПУ
DOI: 10.5281/zenodo.5201535
© С. Шуміло, 2021. CC BY 4.0
Мета статті – простежити втілення принципу уподібнення у давньорусь-
кій музичній культурі та агіографії, розглянути богословське підґрунтя цього
принципу та приклади його зображення в пам’ятках житійної літератури.
Новизна розвідки полягає в тому, що паралель між музичними уподібненнями й
так званими «агіологічними зразками» проведена вперше, уперше агіографічні
топоси та «агіологічні зразки» розглянуто з точки зору їх навмисного, змістов-
ного введення в текст. У висновку зазначено, що принцип уподібнення відбива-
ється в музичній та літературній спадщині нашого середньовіччя, обумовлюючи
схожість в структурі та стилістиці творів древніх мелодистів та агіографів.
Особливо яскраво це відбилося на житіях стилю «плетіння словес», які в силу
стилістичних особливостей містять безліч цитат, ремінісценцій, алюзій, і, як
наслідок, – витягів з житій інших святих або алюзій на них. Це ріднить житія
«прикрашеного» стилю з гімнографією і є наслідком того синкретизму мис-
тецтв, який є однією з основних характеристик середньовічної слов’янської
художньої творчості.
Ключові слова: Уподібнення, гімнографія, топос, «плетіння словес», Єпі-
фаній Премудрий.
Неодноразово говорилося про те, що давньоруські житія багато в чому бу-
дуються за законами храмового дійства. На урочистість давньої літератури, яка
орієнтується на середньовічні етикет і церемоніальність, вказував ще Д.С. Лиха-
чов1. Одним із законів урочистості та храмової традиційності в стародавній літе-
ратурі, важливим для всіх слов’янських середньовічних художніх систем, але
маловивченим, є, на наш погляд, принцип уподібнення.
Цей принцип як світоглядна категорія, очевидно, сходить до старозавітного
вислову: «И рече Богъ: сотворимъ человѣка по образу Нашему и по подо-
бию…»2 Ці слова і подібні з ними старозавітні та євангельські вислови визнача-
ють православне розуміння категорії подібності. У святоотецькій літературі ця
категорія отримує своє філософське обґрунтування і становиться однією з цент-
ральних в православному світогляді: ціллю людського життя є уподібнення
Христу, земний Єрусалим прагне стати відлунням небесного, літургія є спогад і
1 Лихачев Д.С. Великий путь. Москва: Современник, 1987. С. 37–39.
2 Быт. 1:26. Библия, сиречь книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Москва: Синодаль-
ная тип-я, 1914.
Siverian chronicle. 2021. № 4
121
відображення євангельської історії. Все на землі для середньовічної людини про-
низане відлунням горнего життя, все покликане нагадувати про Бога, в усьому
наявне щось від Творця. Це постійне пригадування й розгадування алюзій, по-
шук образів і символів стає особливістю тодішнього світосприйняття, яке накла-
дає відбиток на художню, музичну та літературну творчість середньовіччя.
Знаменно, що прийом нагадування, алюзії є одним з основних художніх
способів побудови богослужіння, як в текстуальному, так і в музичному плані, і
агіографія в цьому наслідує гімнографію. На текстуальному рівні богослужбові
твори нерідко використовують прийом нагадування, уводячи в службу одного
свята цитату зі служби іншого, при цьому джерело запозичення не вказують, за-
лишають неявним.
Так, у чинопослідуванні предпразднества і попразднества Різдва внесені
деякі короткі цитати з власне різдвяної служби: вірянин покликаний впізнати
святкову цитату в передсвятковий період і як би внутрішньо порадіти цьому від-
гомону свята, «передвідчути» Різдво. Те саме можна сказати й про післясвяткові
богослужіння. Гімнографи використовують алюзію свідомо, і вона має великий
сенс у чинопослідуваннях свят: передчуття та спогад, очевидно, є важливими ес-
тетичними моментами служби. Порівняємо кілька уривків.
Кондак попразднества Різдва:
«Дhвая роди творца всяческих, и вослсви грядуть сему плотию покло-
нитися, вертеп же и ясли дароносять, воспhвающе рождьшагося, отроча
младо, певhчнаго Бога»3.
Кондак Різдва:
«Дhва днесь Пребагатого рождаеть, и земля вертепъ Неприкосновен-
ному приносыт, ангели с пастырьми славословят, волсви же со звhздою пу-
тешствуют, насъ бо ради родися отроча мало превечныи Бог»4.
У перших рядках тропарів ми спостерігаємо повторення деяких слів і смис-
лів, заключний же рядок повторюється дослівно.
Ще один приклад. Кондак Різдва Христового перегукується з кондаком
різдва Іоанна Предтечі.
Кондак різдву Предтечі:
«Неплоды днесь Христова Предтечю раждает, и тъи есть исполнение
всякому пророчеству. Его же бо пророци проповhдаша, на Семъ во Иорда-
ни руку положи, явися божественному Слову пророк, проповhдникъ вкупh и
Предтеча»5.
Іоанн Предтеча має безпосереднє відношення до Різдва Христового як Його
проповідник. Це підкреслено і календарним святкуванням різдва Іоанна – воно
відстоїть рівно на півроку від Різдва Христового та збігається з ним у числі:
25 грудня – 25 червня, – і даті святкування Благовіщення та зачаття Іоанна:
25 березня і 25 вересня, – і перекликом текстів в богослужінні, особливо ж, як ми
можемо спостерігати в наведених кондаках, паралелізмом перших їх рядків. Ми
навели у приклад тільки два коротких гімни зі служб Іоанну та Різдву Христово-
му, насправді ж, переклички між цими богослужіннями численні.
Крім текстуального паралелізму в різних богослужбових співах, гімногра-
фія активно використовує й паралелізм музичний: близькі за текстом піснеспіви
обов’язково близькі й за мелодією, на яку їх прийнято співати. Ця властивість
богослужбових гімнів заслуговує уважного розгляду в її зв’язку з житійною літе-
ратурою, якій, звичайно, чужий власне спів, але яка, на наш погляд, засвоює де-
які його принципи.
Дослідниками духовної музики неодноразово проводилися паралелі між
давньоруською музичною культурою та агіографією. В. Мартинов, автор «Історії
3 Минея служебная, декабрь, конец XV в. Российская государственна библиотека, Главное собрание
Троице-Сергиевой лавры (далі – ТСЛ). Ф. 304. I. № 504. Л. 399.
4 Там же. Л. 320 об.
5 Минея служебная, июнь, XV в. ТСЛ. Ф. 304. I. №. 566. Л. 111 об.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
122
богослужбового співу», торкаючись музичної стилістики XIV ст., указує на по-
дібні тенденції в агіографічній літературі цього історичного періоду6. Те саме
явище відзначають І. Гарднер7, В. Мєталлов8 та ін. Історія розвитку духовного
співу й літературний процес середньовіччя йдуть одним і тим самим шляхом, за-
знають одних і тих самих впливів, що свідчить про їх тісні взаємодії.
Взаємозв’язок між богослужбовим співом і агіографією – закономірне
явище давньоруської духовної культури, однією з особливостей якої, за словами
Д.С. Лихачова, є синкретизм мистецтв. Д.С. Лихачов говорить про синкретизм,
торкаючись жанрів літопису та мініатюри9. В.В. Лєпахін бачить ту саму єдність
в явищі «іконічности» середньовічного слова10. Генетичний зв’язок між поезією
і музичною культурою середньовіччя описує Н. Сиротинська11. Аналогічним чи-
ном з музичною культурою пов’язана агіографія. Світогляд давньоруської люди-
ни передбачав нероздільну єдність між життям святого, його іконою та церков-
ною службою. Канонізація праведника завжди тягне за собою написання його
ікони, житія і піснеспівів йому. Причому, складання служби (створення канону,
стихир, тропаря і кондака святому) передбачало не тільки словесну, поетичну
роботу автора, але і його музичну обізнаність. Богослужбові тексти мали при со-
бі музичні вказівки, і вибір того чи іншого розспіву входив у творчу роботу гім-
нографа. Укладач служби водночас не обов’язково був композитором, його зада-
чею не було створення нових мелодій, але з існуючих музикальних творів, зі
стрункої давньоруської системи розспівів автор повинен був обрати ті, які, на
його погляд, найбільш підходили до його тексту. Вибрані наспіви необхідно бу-
ло відповідним чином скомпонувати й розташувати так, щоб словесний і музич-
ний звукоряди злилися в єдине гармонійне ціле. Мелодія тут так само покликана
найбільш точно відобразити суть явища, як і слово.
Музичне оформлення богослужіння також багато в чому побудоване за
принципом нагадування або, вірніше, подібності. Стихира предпразднества обо-
в’язково не тільки по окремим фразам, але й по мелодії нагадує стихиру свята;
кондак Різдва Христового, наведений нами вище, перегукується з кондаком різд-
ва Іоанна Предтечі – за розспівом (перед обома у всіх богослужбових книгах є
вказівка: глас 3, подібний до «Діва днесь», що свідчить про те, що їх виконували
на однакову мелодію; яку саме – ми не беремося судити, це галузь музикознав-
чих досліджень, нас цікавить тільки те, що це один і той самий музичний ряд);
ірмоси Преображення перегукуються за розспівом і деякими образами-метафо-
рами з ірмосами Різдва; стихири Кирилу і Мефодію, а також їх тропар, нагаду-
ють за розспівом і композицією стихири та тропар апостолам Петру та Павлу і
т. д. Усі богослужіння вказують на уподібнення як основний світоглядний та ес-
тетичний принцип і сходять, мабуть, до тези про людину як образ Божий і цар-
ство земне як спотворену подобу Рая.
У музичній системі середньовіччя принцип уподібнення найбільш чітко
простежується у співах, які звуться подобні («προσόμοια»)12.
Суть подобнів полягає в музичному уподібненні певної групи богослужбо-
вих співів обраному гімну будь-якої найбільш значущої церковної служби13.
6 Мартынов В.И. История богослужебного пения. Москва, 1994. С. 22.
7 Гарднер И.А. Богослужебное пение Русской Православной Церкви: Сущность, система и история.
Нью-Йорк, 1978. Т. I. С. 57.
8 Металлов В., прот. Очерк истории православного церковного пения в России. Москва, 1995. С. 31.
9 Лихачев Д.С. Историческая поэтика русской литературы: Смех как мировоззрение. Санкт-Петер-
бург, 2001. С. 287.
10 Лепахин В.В. Икона и Иконичность. Санкт-Петербург, 2002. С. 172–291.
11 Сиротинська Н. Перло многоцінне: Музично-поетичний світ богородичної гімнографії. Львів,
2014. 334 с.
12 Бібліографія з питання співу «на подобень» докладно викладена: Жулковський Б.Є. Спів «на подо-
бен» у гімнографії візантійсько-слов’янського богослужбового обряду; Його ж. Жанр кондака в укра-
їнському церковно-монодійному співі XV–XIX ст. Дис. на здоб. наук. ст. канд. мистецтвознавства.
Київ, 2015. С. 80–87.
13 Ряжский А. Учебник церковного пения: Мелодическое пение: Часть вторая, теоретическая. Моск-
Siverian chronicle. 2021. № 4
123
Наприклад, в день пам’яті святих апостолів Петра і Павла (29 червня /
12 липня) на вечірні є стихира, що починається словами «Кыими хвалении вен-
ци одhемъ Петра и Павла...»14 Витіюватий наспів цієї стихири колись був
створений спеціально для неї, щоб виділити її в ряду інших як особливо святко-
ву. Пізніше мелодія відокремилася від тексту і почала існувати самостійно. На
той самий розспів почали виконувати інші богослужбові твори. На музичному
рівні вони наче уподібнювались зазначеній стихирі, тож наспів, що виник описа-
ним чином, отримав назву «подобень: Киими похвальными венцы…» за перши-
ми словами вихідного піснеспіву. Указівка на цей подобень можна зустріти в
службі будь-якого іншого свята, якщо останнє будь-яким чином перегукується з
пам’яттю першоверховних Апостолів. Так, наприклад, у службі святим Кирилу і
Мефодію (11/24 травня) перед стихирами на вечірні в мінеї завжди є позначка
для півчих: подобень «Кыими хвалении венци». Відповідно, цей кондак викону-
ється на ту саму мелодію, що й вихідний, початковий, а також частково нагадує
його на лексичному та синтаксичному рівнях. Два різні тексти співаються на од-
ну й ту саму мелодію, тобто один із них, пізніший, уподібнюється першому –
точно так, як у випадку з кондаком Різдва Христового та Іоана Предтечі. Завдяки
цьому перегукуються пам’яті первоверховних апостолів і рівноапостольних про-
світителів слов’ян, віддалені одна від однієї в річному колі богослужінь більш
ніж на місяць. Подобень «Кыими хвалении венци…» покликаний нагадати про
Петра та Павла й тим самим вказати на глибинний зв’язок двох свят, а саме – на
те, що Кирило і Мефодій своєю діяльною проповіддю повторили проповідниць-
кий подвиг перших апостолів і тим самим уподібнилися їм. Цей смисловий зв’я-
зок передається здебільшого на рівні мелодії, текстуальних перегуків у відповід-
них богослужіннях мало.
Аналогічним чином в службі поховання прощальні стихири співають на по-
добень «Егда от древа…», що бере початок від співів Страсної седмиці, точніше,
від однієї зі стихир Страсної П’ятниці. У цьому випадку похоронні співи на рівні
мелодії уподібнені страсним, отже, виникає смисловий зв’язок між смертю будь-
якої людини та смертю Христа, а значить – і Його Воскресінням, і прийдешнім
воскресінням усіх смертних. Тексти прощальних стихир під час відспівування
дихають скорботою про втрату ближнього, проте їх наспів нагадує про Пасху і
спільне воскресіння. Поза мотиву похоронні співи втрачають цей глибинний
сенс і втішну інтонацію.
Саме вживання найменування подобень для позначення певного роду співів
указує на усвідомлене, систематичне й регулярне використання алюзії як струк-
турного елементу середньовічного богослужбового музичного тексту – а слідом
за тим й елементу літературного твору. Жодне богослужіння не є текстуально, а
тим більш музично, абсолютно оригінальним, воно являє собою ряд подібнос-
тей: нагадувань і зв’язків з іншими богослужіннями річного кола. Саме сприй-
няття таких цитувань-алюзій дуже відрізняється від сучасного розуміння цитати
й ремінісценції і є важливим структурним компонентом візантійської та слов’ян-
ської літературної та музичної творчості.
Така роль подобнів у системі давньоруського співу. Принцип подібності в
музичній культурі середньовіччя досить глибоко досліджений музикознавця-
ми15. На жаль, в літературознавстві цей принцип до сьогодні залишається недо-
ва, 1911. С. 26–27.
14 Минея, июнь… Л. 143 об.
15 Див., наприклад: Металлов В.М. Очерк истории православного церковного пения в России; Гард-
нер И.А. Богослужебное пение Русской Православной Церкви…; Морохова Л.Ф. Подобники как
форма музыкально-теоретического руководства в древнерусском певческом искусстве. Источнико-
ведение литературы Древней Руси. Ленинград, 1980. С. 181–190; Рамазанова Н.В. Музыкальная дра-
матургия певческого цикла князю Михаилу Черниговскому и боярину его Федору. Musica antiqua.
Bydgoszcz, 1988. VIII; Богомолова М.В. Моделирование древнерусских песнопений путевого распева
по принципу подобия (на примере стихир рукописи инока Христофора 1602 г.). Древнерусская пев-
ческая культура и книжность: Сб. научных трудов. Ленинград, 1990. С. 48–60; Мартынов В.И.
История богослужебного пения; Артамонова Ю. В. Песнопения-модели в древнерусском певческом
Сіверянський літопис. 2021. № 4
124
слідженим з точки зору його паралельності богослужбовим подобнам. Варто, од-
нак, відзначити дослідження А.Ю. Никифорової про текстуальні уподібнення
всередині древніх Тропологієв16. Проте, прийом «нагадування» в агіографічній
творчості – це та ж сама подібність, що й у богослужбових текстах і розспівах.17
Принцип уподібнення тісно пов’язує житійні тексти з богослужінням: агіографія
не тільки цитує богослужбу, не тільки повторює ритм молитовних творів, а й ви-
користовує художні прийоми богослужіння, до того ж не тільки літературні, а й
музичні.
Тепер простежимо дію цього принципу подібності в агіографії Давньої Русі.
У літературознавчих роботах на уподібнення неодноразово вказувалося як на
основний письменницький принцип давньоруського агіографа. В.В. Лєпахін,
розглядаючи це явище в давньоруських житіях, доходить висновку, що агіограф
створює свій твір «за соборно-особистісним принципом. У ньому обов’язково
повинні бути риси, спільні з іншими святими. Так звані “загальні місця” в цьому
аспекті мають важливе значення ... вони свідчать про неминучу повторюваність
елементів духовного досвіду всіх, хто встав на шлях служіння Богу, оскільки в
основі їх життя лежить наслідування Христа»18. Про те ж явище уподібнення пи-
ше О.В. Панченко: «суть цього принципу полягає в тому, що під час зображення
кожного нового святого ... автор житія або похвального слова ... знаходить відпо-
відний “агіологічний зразок” серед великих подвижників давнини, за подобою
якого й зображує святого, якого він прославляє... Найчастіше таким зразком був
святий, тезоіменний вшанованому святому, або ж “чиноначальник”, який втілює
спільний із ним тип святості»19. О.В. Панченко вживає словосполучення «агіоло-
гічний зразок» або слово «агіотип» як термін і укладає таблицю таких зразків,
або агіотипів, у якій указує, до якого житія сходять окремі давньоруські агіогра-
фічні твори. Складена дослідником таблиця розкриває внутрішню структуру так
званого канону.
Сходження до того чи іншого «агіологічного зразка», про який говорить
О.В. Панченко, або соборно-особистісний принцип, зазначений В.В. Лєпахіним,
знаходить своє відображення в тому, що давньоруські житія у своїх загальних
місцях дотримуються тієї ж закономірності, що й подобні в системі середньовіч-
ного духовного співу. Відомо, що нерідко давньоруські житія й проповіді явля-
ють собою компіляції деяких загальних місць із різних житій. Здається, однак,
що компіляція загальних місць, що робить, на перший погляд, те чи інше житіє
безликим, є зворотним боком письменницького методу – свідомого та навмисно-
го внесення в текст цитати з іншого, досить відомого й впізнаваного, тексту.
Таким є початок Похвального слова Сергію Радонезькому, написаного Єпі-
фанієм Премудрим: «Тайну цареву добро есть хранити, а дела Божия проповѣда-
ти преславно есть…» Ця фраза була написана вперше в книзі Товит (Тов. 12: 11),
трапляється вона й у різних середньовічних житіях. Здається, для сучасників
Єпіфанія Премудрого актуальна асоціація не стільки з Книгою Товит (тим паче
що вона не була переведена на слов’янську до часу написання Житія20), скільки з
искусстве XI–XVIII веков. Дисс. … канд. искусствоведения. Москва, 1998; Мурьянов М.Ф. Из
наблюдений над структурой служебных миней. История книжной культуры России: Очерки. Санкт-
Петербург, 2008. С. 71–85.
16 Никифорова А.Ю. Подобны в византийской гимнографии. Этапы развития (на материале воскрес-
ных, рождественских, богоявленских песнопений). Przegląd Wschodnioeuropejski, V/1, 2014. S. 199–
212.
17 Див. докладніше: Авласович (Шумило) С.М. Принцип подобия в древнерусской музыкальной
культуре и агиографии. Древнерусское духовное наследие в Сибири: Научное изучение памятников
традиционной русской книжности на востоке России. Новосибирск, 2008. Т. 1. С. 487–493.
18 Лепахин В.В. Икона и Иконичность... С. 265.
19 Панченко О.В. Поэтика уподоблений: К вопросу о «типологическом методе» в агиографии, эпи-
дейктике и гимнографии. ТОДРЛ. Санкт-Петербург, 2003. Т. LIV. С. 491.
20 Відомо, що вперше Книга Товит слов’янською мовою з’явилася в так званій Генадієвській Біблії в
1499 році, див. про це: Мень Александр, прот. Геннадиевская Библия. Библиологический словарь: В
3 т. Москва, 2002.
Siverian chronicle. 2021. № 4
125
агіографічними творами. Зокрема, один із життєписів, що починається цією фра-
зою, середньовічна людина чула на богослужінні, як мінімум, один раз на рік –
це Житіє Марії Єгипетської. Твір, який приписують Софронію Єрусалимському,
вписано в статут одного з великопісних богослужінь, а саме – у службу на чет-
вер п’ятої седмиці Великого посту21, і для регулярного слухача храмових служб
воно легко впізнаване. Цитування його Єпіфанієм, очевидно, є свідомим нагаду-
ванням про житія древніх подвижників і, зокрема, про Житіє Марії Єгипетської
та її подвиги – моментом порівняння життєвого шляху двох різних, але внутріш-
нє дуже схожих, святих: преподобних Сергія та Марії. Іншими словами, Єпіфа-
ній свідомо вносить в Житіє Сергія неявні нагадування про святу. Ми пропонує-
мо розглянути саме Житіє Марії Єгипетської як літературне джерело початково-
го абзацу Єпіфанієвого Похвального слова – у зв’язку з літургійним вживанням
Житія Марії та його співвіднесенністю з часом Великого посту, богослужіння
якого найбільше вплинули на формування стилю «плетіння словес»22.
Розглянемо ще один приклад. У Житії Сергія Радонезького трапляються до-
волі великі цитати з Житія Сави Сербського.
Досить об’ємний твір, Житіє Сави існує в двох редакціях – Доментіановій
та Феодосієвій – та поєднує в собі дві житійні традиції: перша – докладний опис
фактичної сторони біографії (захопливий, майже романного типу, епізод утечі на
Святу гору, наприклад), і друга – занурення у витіюваті складні конструкції си-
нонімічних рядів, цитат із Біблії й святоотецької літератури, повчань про без-
перервну молитву. Ми зупинимося на Феодосієвій редакції, хоча обидва варі-
анти Житія св. Сави можна розглядати в якості літературного джерела для Єпі-
фанія Премудрого. На зв’язок Феодосія Хіландарського з ісихастським вченням і
навіть із паламізмом вказує той факт, що Григорій Палама, як зазначає С.П. Ро-
зов, особисто був знайомий з Феодосієм і рекомендував його братії як хорошо-
го літератора, здатного до написання Житія святого Сави23. Особливої уваги за-
слуговує Похвальне слово Саві та Симеону, яке завершує Житіє. У рукопису
XVI ст., яким ми користувалися, Похвальне слово сербським святим займає
близько 30 аркушів. У Похвальному слові Сергія Радонезького очевидно вико-
ристання Житія Сави в якості літературного джерела.
Наведемо приклади найбільш явних запозичень з Житія Сави:
Похвальне слово Сергію Радонезькому:
«Свhтла и сладка, и просвhщенна нам всечестных наших отець воссиа
память, пресвhтлою бо зарею и славою просвhщающеся, и нас осиавают.
Свhтла убо въ истину, и просвhщенна и всякоя почести от Бога и радости
достойна, Имъ же ваших боголюбивых душ, яко възлюбленых чад отец, къ
духовному веселию ныне съзвавши и, яко любителя отец, въ свhтлей сей
церкви радостно приемлющи и любовию веселящи, прежде же плотскыя ду-
ховную вам преуготовляющи трапезу…»24
Похвальное слово Саві Сербському:
«Свhтла и просвhщеннаанамъ всечестною отцу днесь, братие, возсаа
паметь, прhсвhтлою бо славою озаряющеся, и свhтло просвhщающи насъ.
Свhтла убо и просвhщена и всякое почести о Бозh и радости достойна,
имъ же вашихъ боголюбивыхъ душь, яко възлюбленыхъ чедь отець, къ
духовному веселию ныне созвавши и, яко любителя отець, в свhтлhи сеи
21 Никольский К. Пособие к изучению устава богослужения Православной Церкви. Санкт-Петербург,
1907. С. 593.
22 Див. про це: Шумило С.М. Триодь как литературный источник Жития Стефана Пермского. Рус-
ская агиография. Санкт-Петербург: Изд-во Пушкинского дома, 2017. Вып. 3. С. 35–45.
23 Розов С.П. Источники, время составления и личность составителя Феодосиевской редакции Жития
Саввы Сербского. ИОРЯС. Санкт-Петербург, 1911. Т. XVI. Кн. 1. С. 50.
24 Слово о житии преподобного и богоносного отца нашего Сергия, игумена Радонежского. Библио-
тека литературы Древней Руси. Т. 6 (далі – ЖСР). С. 272.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
126
церкви радостно приемлющи, прежде же пльтьскые духовную вамъ мною
предуготовляющи трапезу…»25
Ряд запозичень можна було б продовжити, практично дослівне цитування
Феодосієва тексту займає в Похвальному слові Сергію не одну сторінку. У наве-
деному уривку Єпіфаній використовує самий початок Похвального слова Саві.
Потім, коли Феодосій розповідає про Симеона, Єпіфаній опускає його текст, а як
тільки Феодосій переходить до похвали Сави, – знову перед нами велике циту-
вання. Крім цих двох розлогих цитат, можна зазначити запозичення самого
принципу написання Похвального слова: шляхом використання декількох конст-
рукцій, які варто було б назвати акафістними за їхньою синтаксичною й образ-
ною подібністю до конструкцій акафісту.
Очевидно, Єпіфаній, цитуючи Феодосія, повинен був володіти якимось
списком Житія Сави, тим, який містив у собі все розлоге Похвальне слово. Отже,
агіограф не тільки познайомився з цим Житієм, будучи за межами Русі, але й
привіз із собою якісь виписки з нього або ж повне Житіє, які не дійшли до нас.
Однак нас у цьому випадку цікавить не текстологія пам’ятника або історія
його поширення, а той факт, що досвідчений агіограф і стиліст Єпіфаній, ство-
рюючи один із останніх своїх творів, вдається до Житія Сави. Здається, Єпіфаній
усвідомлював якусь ідейну спільність цих двох святих – Сергія і Сави, – оскіль-
ки зважився на таке явне цитування, до того ж, у першому фрагменті, – цитуван-
ня початкових, найбільш упізнаваних, слів твору. Таке запозичення було занадто
очевидним, щоб припустити, що Єпіфаній ввів його ненавмисно.
Такий самий прийом цитати-нагадування про іншого святого знаходимо в
різних творах досліджуваної епохи. Наприклад, у Житії митрополита Петра мит-
рополит Кипріян, як це зазначив О.А. Родіонов26, використовує Синаксар на па-
м’ять Григорія Палами. Цей Синаксар за часів митрополита Кипріяна повинен
був бути на слуху в читачів і слухачів, оскільки він був внесений не в буденну, а
в урочисту недільну службу другого тижня Великого посту та водночас був бо-
гослужбовим нововведенням тієї епохи27 і тому особливо привертав до себе ува-
гу слухачів.
Цей самий прийом нагадування можна бачити в Житії Стефана Пермського,
коли автор проводить паралель до Житія Кирила Філософа28. Очевидно, це нага-
дування закликало слухачів порівняти подвиг Стефана з подвигом Кирила та
Мефодія.
Агіографи давньоруських просвітителів і проповідників православ’я, як
правило, звертаються до дещо інших агіотипів, ніж укладачі преподобницьких
житій. Тут найчастіше за агіологічний зразок приймають такі образи, як апосто-
ли, святителі або великі проповідники давнини. Наприклад, житія Авраамія Рос-
товського, Ніла Столобенського, Стефана Пермського мають своїм джерелом
повість Єфрема Сирина про святого Авраама, чому присвячено окреме дослід-
ження Н.І. Соболєва29. Основною причиною звернення давньоруських письмен-
ників до тексту Єфрема Сирина Н.І. Соболєв вважає ідейну єдність пам’яток.
25 Розов С.П. Источники, время составления и личность составителя Феодосиевской редакции Жития
Саввы Сербского. С. 50.
26 Родионов О.А. Византийские жития святых-исиастов и русская агиография конца XIV–XV вв.:
Характер и истоки параллелизма. Ученые записки Российского православного университета
ап. Иоанна Богослова. 2000. Вып. 5. С. 86–104.
27 Про відзначення пам’яті святителя Григорія Палами в другу неділю Великого посту див.: Николь-
ский К. Пособие к изучению устава богослужения Православной Церкви. С. 590; про введення чи-
тання синаксаря Григорію Паламі в XV ст. див.: Турилов А.А. Григорий Палама. Православная
энциклопедия. Москва, 2007. Т. 13. С. 12–42.
28 Пор.: Житие Стефана Пермского. Святитель Стефан Пермский. Серия «Дренерусские сказания о
достопамятных людях, местах и событиях» / Статья, текст, перевод с древнерусского, комментарии
Г.М. Прхорова. Санкт-Петербург: Глаголъ, 1995. С. 187; Житие Кирилла и Мефодия. Библиотека ли-
тературы Древней Руси. Т. 1. С. 187, 189.
29 Соболев Н.И. К вопросу о литературных источниках Жития Стефана Пермского. ТОДРЛ. Санкт-
Петербург, 2001. Т. LII. С. 541–543.
Siverian chronicle. 2021. № 4
127
Агіограф, з точки зору дослідника, «безпосередньо орієнтувався на той тип хрис-
тиянської святості, втіленням якої був Авраамій»30. Принцип уподібнення, в та-
кому випадку, пояснюється «культурно-історичною спільнотою християнських
коренів, в основі яких лежить традиція Візантії, що зародилася на Сході, засвоє-
на і розвинена Руссю»31.
О.В. Панченко виділяє два способи уподібнення давньоруських житій ран-
нім текстам Православного Сходу:
1) вербальний – за допомогою порівняння і розгорнутого зіставлення. На-
приклад, в Житії Сергія Радонезького його триразове «проглашеніє» в утробі ма-
тері агіограф порівнює з чудесними обставинами народження інших великих
святих і тим самим уподібнює Сергія Єфрему Сирину, Симеону Стовпнику, мит-
рополиту Петру і т. д.;
2) невербальний, який полягає в прийомі прихованого «заміщення» агіотипа
персонажем-«подобою», а також у побудові житія за зразком якогось «каноніч-
ного тексту», який існує у свідомості давньоруського письменника в єдності з
агіотипом і його іконним зображенням32.
Нас особливо цікавить другий – невербальний – спосіб уподібнення. Ми ба-
чимо, що життєписи великих святих, таких як Марія Єгипетська або Авраамій з
повісті Єфрема Сирина, тих, чиї образи О.В. Панченко відносить до категорії
агіотипів, як би закріплюють за собою певні особливості структури й стилістики
тексту. Ці найдавніші житія стають зразками, до того ж не тільки літературними,
але й духовними, тобто вони сприймаються як керівництво до подвижницького
життя. Давньоруський письменник, обравши для свого твору той чи інший агіо-
тип, уподібнює житіє на рівні структури, стилістики, окремих цитат і т. п. почат-
ковому тексту, тексту-зразку. Водночас перед нами не безумовне копіювання
«зразка», а лише часткове уподібнення, натяк на духовно-літературне джерело.
Розпізнати цей натяк можна тільки шляхом пригадування вже почутого або чи-
таного колись тексту. До того ж, за відсутності відвертої вказівки на використо-
вуваний агіотип, це пригадування має бути досить складним і навіть невираз-
ним, як ледь чутна мелодія. Так, наприклад, Єпіфаній Премудрий в Житії Сергія
Радонезького жодного разу не вимовляє імені Марії Єгипетської. Але повість
про подвиги преподобної Марії, що за уставом щорічно під час Великого посту
читається за богослужінням у храмі, настільки добре була знайома давньорусь-
кому читачеві, що він легко мав сприймати приховані натяки Єпіфанія. Для агіо-
графа тут, мабуть, навіть не важливо точне вгадування агіотипа, досить, щоб чи-
тач відчув у його творі щось дуже знайоме, піднесене, що зберігається в пам’яті
як відгомін храмового дійства і Великого посту.
Цей напів-відчуття і напів-спогад грає однакову роль в агіографії і в співі
подобнів під час богослужіння. Агіотип, або агіологічний зразок, ми могли б на-
звати подобним наспівом в літературі, піснею-зразком. Як музичний подобень
прокреслює ледве вловимі смислові зв’язки різних гімнів, від однієї святкової
служби до іншої, так і літературні уподібнення дають ледь відчутні натяки на
подвиги і славу великих святих. Можна сказати в такому випадку, що початок
Похвального слова Сергія Радонезького написано на подобень О Марії Єгипет-
ській, а окремі фрагменти житій Стефана Пермського, Авраамія Ростовського
або Ніла Столбенського – на подобень Об Авраамії Єфрема Сирина.
Подобень у богослужбовому співі, особливо в слов’янській традиції, має
можливість варіювати задану тему33. Так і текстологічні «подібні», або загальні
місця житій, не точно копіюють фрагменти вихідних творів, а змінюють текст лі-
тературного зразка, пристосовуючи його до кожного конкретного випадку. Це
підсилює той специфічний ефект, який досягається літературною алюзією.
30 Соболев Н.И. К вопросу о литературных источниках Жития Стефана Пермского. С. 542.
31 Там же. С. 543.
32 Житие Феодосия Печерского. БЛДР. Санкт-Петербург: Наука, 1997. Т. 1: XI–XII века. С. 493.
33 Гарднер И.А. Богослужебное пение Русской Православной Церкви… С. 332.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
128
Автор свідомо робить впізнаваними такі фрагменти, і мова тут йде не про пла-
гіат, не про трафаретність і навіть не про літературний етикет, а про досягнення
агіографією ефекту пригадування, введення в текст напівпрозорого натяку, пере-
творенні твору в метатекст.
Отже, принцип уподібнення, який посідає важливе місце у філософській
картині світу середньовічної людини, відбивається в музичній та літературній
спадщині Давньої Русі, обумовлюючи схожість у композиції та стилістиці творів
давніх мелодистів й агіографів. Особливо яскраво це відбилося на житіях стилю
«плетіння словес», які в силу стилістичних особливостей містять в собі безліч
цитат, ремінісценцій, алюзій, і, як наслідок, – витягів із житій інших святих або
алюзій на них. Це споріднює житія «прикрашеного» стилю з гімнографією і є на-
слідком того синкретизму мистецтв, який є однією з основних характеристик се-
редньовічної слов’янської художньої творчості.
References
Martyinov, V. I. (1994). Istoriya bogosluzhebnogo peniya [History of liturgical
singing]. Moscow, Russia.
Muryanov, M. F. (2008). Iz nablyudeniy nad strukturoy sluzhebnyih miney [To
observations on the structure of Liturgical Mines]. Istoriya knizhnoy kulturyi Rossii:
Ocherki – History of book culture in Russia: Essays. Saint-Petersburg, Russia.
Nikiforova, A. Yu. (2014). Podobnyi v vizantiyskoy gimnografii. Etapy razvitiya
(na materiale voskresnyih, rozhdestvenskih, bogoyavlenskih pesnopeniy) [Similar in
Byzantine hymnography. Stages of development (on the material of Sunday, Christ-
mas, Epiphany religious chants.)]. Przegląd Wschodnioeuropejski. Olsztyn, Poland.
Panchenko, O. V. (2003). Poetika upodobleniy: K voprosu o «tipologicheskom
metode» v agiografii, epideyktike i gimnografii [Poetics of likenesses: On the question
of the "typological method" in hagiography, epideictics and hymnography]. Trudyi
otdela drevnerusskoy literaturyi – Proceedings of the Department of Ancient Russian
Literature. Saint-Petersburg, Russia.
Rodionov, O. A. (2000). Vizantiyskie zhitiya svyatyih-isikhastov i russkaya agio-
grafiya kontsa XIV–XV vv.: Harakter i istoki parallelizma [Byzantine hagiographic
texts of the Hesychasm Saints and Russian Hagiography of the Late 14th – 15th Cen-
turies: The Character and Origins of Parallelism]. Uchenyie zapiski Rossiyskogo pra-
voslavnogo universiteta ap. Ioanna Bogoslova – Scientific notes of the ap. John the
Theologian Russian Orthodox University. Moscow, Russia.
Shumilo (Avlasovich), S. M. (2008). Printsip podobiya v drevnerusskoy muzyi-
kalnoy kulture i agiografii [The principle of similarity in ancient Russian musical cul-
ture and hagiography]. Drevnerusskoe duhovnoe nasledie v Sibiri: Nauchnoe izuche-
nie pamyatnikov traditsionnoy russkoy knizhnosti na vostoke Rossii – Ancient Russian
Spiritual Heritage in Siberia: Scientific Study of the Monuments of Traditional Rus-
sian Book Literature in Eastern Russia. Novosibirsk, Russia.
Shumilo, S. M. (2017). Triod kak literaturnyiy istochnik Zhitiya Stefana Perm-
skogo [Triodion as a literary source of the Life of Stephen of Perm]. Russkaya agio-
grafiya – Russian hagiography. Saint-Petersburg, Russia.
Sobolev, N. I. (2001). K voprosu o literaturnyih istochnikah Zhitiya Stefana
Permskogo [On the question of the literary sources of the Life of Stephen of Perm].
Trudy otdela drevnerusskoy literaturyi – Proceedings of the Department of Ancient
Russian Literature. Saint-Petersburg, Russia.
Syrotynska, N. Perlo mnogotsinne: Muzichno-poetichniy svit bogorodichnoii
gimnografiii [Pearl of great value: Musical and poetic world of the Virgin hymnograp-
hy]. Lviv, Ukraine.
Zhulkovskyi, B. Ye. Zhanr kondaka v ukrainskomu tserkovno-monodiinomu spi-
vi XV–XIX st. [The genre of kondak in the Ukrainian church-monody singing of the
XV–XIX centuries.]. Kyiv, Ukraine.
Siverian chronicle. 2021. № 4
129
Шуміло Світлана Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент ка-
федри української мови і літератури Національного університету «Чернігівський
колегіум» імені Т.Г. Шевченка, головний редактор наукового журналу «Сіверян-
ський літопис», науковий редактор альманаху «Чернігівські Афіни» (просп. Ми-
ру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Україна).
Shumilo Svetlana M. – Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor of
the Department of Ukrainian Language and Literature, T.H. Shevchenko National Uni-
versity “Chernihіv Colehium», editor-in-chief of the scientifi c journal “Severian
Chronicle», scientifi c editor of the «The Chernihivian Athens» academic journal
(13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021, Ukraine).
E-mail: shumilosm@gmail.com
Assimilation in Orthodox Liturgy and Hagiography
аs One of the Types of Artistic Principle Borrowing
The article aims to observe expression to the principle of assimilation in Old Rus
musical culture and hagiography, examine the theological basis for this principle and
analyse examples of its representation in saints’ lives. This paper’s novelty is in the
first attempt to draw a parallel between musical assimilations and so called “agio-
logical samples” as well as to view hagiographic toposes and these samples in terms
of their deliberate, semantic introduction to text. The principle of assimilation is exa-
mined in diachrony: from biblical books to Byzantine hymnography and Slavic saints’
lives. Studying liturgical hymns allows accentuating a writer’s especial technique –
using prosomoias – that is a direct manifestation of mentioned principle in theological
texts. Hagiographic writings analysis concentrates on “Life of Sergius of Radonezh”
written by Epiphanius the Wise. The article conclusion states the principle of assimila-
tion, that features prominently in a medieval human’s philosophical outlook, is present
in Old Rus musical and literary heritage, determining similarity in composition and
stylistics of then musicians’ and hagiographers’ works. This is strongly reflected in
saints’ lives of “flowery style” that contain numerous quotations, reminiscences and
thus extracts from lives of other saints or allusions to them. This also links lives of
“flowery style” with hymnography and results in syncretism of the arts that is one of
major attributes for a medieval Slavic artistic endeavour.
Key words: assimilation, hymnography, topos, “flowery style”, Epiphanius the
Wise.
Дата подання: 1 червня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 18 червня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Шуміло, С. Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як
один із видів запозичення художнього принципу. Сіверянський літопис. 2021.
№ 4. C. 120–129. DOI: 10.5281/zenodo.5201535.
Цитування за стандартом APA
Shumilo, S. (2021). Upodibnennia v pravoslavnomu bohosluzhinni ta ahiohrafii
yak odyn iz vydiv zapozychennia khudozhnoho pryntsypu [Assimilation in Orthodox
Liturgy and Hagiography as One of the Types of Artistic Principle Borrowing].
Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 120–129. DOI: 10.5281/zeno-
do.5201535.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181735 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:59:17Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шуміло, С. 2021-11-29T10:04:52Z 2021-11-29T10:04:52Z 2021 Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 120-129. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5201535 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181735 821.161’01-97«11/13» Мета статті – простежити втілення принципу уподібнення у давньоруській музичній культурі та агіографії, розглянути богословське підґрунтя цього
 принципу та приклади його зображення в пам’ятках житійної літератури.
 Новизна розвідки полягає в тому, що паралель між музичними уподібненнями й
 так званими «агіологічними зразками» проведена вперше, уперше агіографічні
 топоси та «агіологічні зразки» розглянуто з точки зору їх навмисного, змістовного введення в текст. У висновку зазначено, що принцип уподібнення відбивається в музичній та літературній спадщині нашого середньовіччя, обумовлюючи
 схожість в структурі та стилістиці творів древніх мелодистів та агіографів.
 Особливо яскраво це відбилося на житіях стилю «плетіння словес», які в силу
 стилістичних особливостей містять безліч цитат, ремінісценцій, алюзій, і, як
 наслідок, – витягів з житій інших святих або алюзій на них. Це ріднить житія
 «прикрашеного» стилю з гімнографією і є наслідком того синкретизму мистецтв, який є однією з основних характеристик середньовічної слов’янської художньої творчості. The article aims to observe expression to the principle of assimilation in Old Rus
 musical culture and hagiography, examine the theological basis for this principle and
 analyse examples of its representation in saints’ lives. This paper’s novelty is in the
 first attempt to draw a parallel between musical assimilations and so called “agiological
 samples” as well as to view hagiographic toposes and these samples in terms
 of their deliberate, semantic introduction to text. The principle of assimilation is examined
 in diachrony: from biblical books to Byzantine hymnography and Slavic saints’
 lives. Studying liturgical hymns allows accentuating a writer’s especial technique –
 using prosomoias – that is a direct manifestation of mentioned principle in theological
 texts. Hagiographic writings analysis concentrates on “Life of Sergius of Radonezh”
 written by Epiphanius the Wise. The article conclusion states the principle of assimilation,
 that features prominently in a medieval human’s philosophical outlook, is present
 in Old Rus musical and literary heritage, determining similarity in composition and
 stylistics of then musicians’ and hagiographers’ works. This is strongly reflected in
 saints’ lives of “flowery style” that contain numerous quotations, reminiscences and
 thus extracts from lives of other saints or allusions to them. This also links lives of
 “flowery style” with hymnography and results in syncretism of the arts that is one of
 major attributes for a medieval Slavic artistic endeavour. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Літературознавчі студії Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу Assimilation in Orthodox Liturgy and Hagiography аs One of the Types of Artistic Principle Borrowing Article published earlier |
| spellingShingle | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу Шуміло, С. Літературознавчі студії |
| title | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу |
| title_alt | Assimilation in Orthodox Liturgy and Hagiography аs One of the Types of Artistic Principle Borrowing |
| title_full | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу |
| title_fullStr | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу |
| title_full_unstemmed | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу |
| title_short | Уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу |
| title_sort | уподібнення в православному богослужінні та агіографії як один із видів запозичення художнього принципу |
| topic | Літературознавчі студії |
| topic_facet | Літературознавчі студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181735 |
| work_keys_str_mv | AT šumílos upodíbnennâvpravoslavnomubogoslužínnítaagíografííâkodinízvidívzapozičennâhudožnʹogoprincipu AT šumílos assimilationinorthodoxliturgyandhagiographyasoneofthetypesofartisticprincipleborrowing |