Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації»)
У статті докладно проаналізовані версії арешту (під виглядом евакуації)
 та загадкової смерти Петра Франка, наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, на той час – визначного культурного й громадсько-політичного діяча, народного депутата Верховної ради УРСР та першого директора Музею Івана&am...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181739 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») / Н. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 155-170. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860161699287400448 |
|---|---|
| author | Тихолоз, Н. |
| author_facet | Тихолоз, Н. |
| citation_txt | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») / Н. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 155-170. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | У статті докладно проаналізовані версії арешту (під виглядом евакуації)
та загадкової смерти Петра Франка, наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, на той час – визначного культурного й громадсько-політичного діяча, народного депутата Верховної ради УРСР та першого директора Музею Івана
Франка у Львові.
Мета студії – на підставі усіх доступних джерел (документальних, пресових, мемуарних тощо) розкрити обставини примусового вивезення Петра Франка зі Львова з початком німецько-радянської фази Другої світової війни, можливий час і місце його насильницької смерті унаслідок злочинної репресивної політики тоталітарної системи СРСР щодо діячів української культури і лідерів
громадської думки Галичини.
Методологія дослідження базується передусім на архівно-джерелознавчих
розшуках із використанням біографічного, політично- й культурно-історичного
підходів, аналітико-синтетичного та індуктивно-дедуктивного методів.
Наукова новизна дослідження полягає в науковому обґрунтуванні документально підтверджених фактів арешту й смерті Петра Франка на підставі архівних джерел, а також у першому введенні в науковий обіг низки раніше невідомих документів (зокрема з архівів радянських спецслужб).
На підставі докладного системного аналізу та критичної верифікації всіх
доступних джерел, зроблені висновки, що 28 червня 1941 р. Петра Франка, саме
в день його народин, заарештували під приводом «евакуації» службовці органів
держбезпеки СРСР (а саме військ НКВС) і вивезли зі Львова в східному напрямі,
разом із акад. Кирилом Студинським. Їх довезли до Києва й, очевидно, утримували під вартою в місцях позбавлення волі (у в’язниці чи слідчому ізоляторі). На
початку липня того-таки року П. Франко був засуджений до «ВМН» («высшей
меры наказания») і «расстрелян за националистическую деятельность». Це
сталося не раніше за 6 липня 1941 р.; найімовірніше, 9 або 10 липня 1941 р.
Отже, Петро Франко став жертвою радянських політичних репресій, а
його передчасно обірване життя є актом обвинувачення сталінській тоталітарній системі.
The article analyzes in detail the versions of the arrest (under the guise of
evacuation) and mysterious death of Petro Franko the youngest son of Ivan and Olha
Franko, at the time – a prominent cultural and public – political figure, people's
deputy of the Verkhovna Rada of the USSR and the first director of the Ivan Franko’s
Museum in Lviv.
The purpose of the study – on the basis of all available sources: documental,
press, memoirs, etc. to reveal the circumstances of the forced deportation of Petro
Franko from Lviv with the beginning of the German-Soviet phase of World War II, the
possible time and place of his violent death as a result of criminal repressive policy of
totalitarian system of USSR towards Ukrainian cultural figures and leaders of public
opinion of Galicia. The research methodology is based primarily on archival and source research,
using biographical, political and cultural-historical approaches, analytical-synthetic
and inductive-deductive methods. The scientific novelty of the study lies in the scientific substantiation of the
documented facts of the arrest and death of Petro Franko on the basis of archival
sources, as well as in the first introduction into scientific circulation of a number of
previously unknown documents (in particular from the archives of Soviet Secret Service).
Based on a detailed systematic analysis and critical verification of all available
sources, it was concluded that on June 28, 1941, exactly on the day of his birth, Petro
Franko was arrested on the pretext of «evacuation» by employees of state security
bodies of the USSR (namely by NKVD troops) and taken out of Lviv. in the eastern direction,
together with Acad. Kyrylo Studynskyi. They were taken to Kyiv and subsequently
detained in places of detention (prison or remand). In early July of the same
year, P. Franko was sentenced to the «HP» («Highest punishment») and «shot for
nationalist activities». This happened no sooner than July 6, 1941; more likely, July 9
or 10, 1941. Thus, Petro Franko became a victim of Soviet political repression, and his prematurely
ended life is an act of accusation against Stalin's totalitarian system.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:55:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2021. № 4
155
УДК 001-051(477)«18/19»П.Франко(092)
Наталя Тихолоз
•
ТАЄМНИЦЯ СМЕРТИ ПЕТРА ФРАНКА
(до 80-х роковин примусової «евакуації»)
DOI: 10.5281/zenodo.5229573
© Н. Тихолоз, 2021. CC BY 4.0
У статті докладно проаналізовані версії арешту (під виглядом евакуації)
та загадкової смерти Петра Франка, наймолодшого сина Івана та Ольги Фран-
ків, на той час – визначного культурного й громадсько-політичного діяча, на-
родного депутата Верховної ради УРСР та першого директора Музею Івана
Франка у Львові.
Мета студії – на підставі усіх доступних джерел (документальних, пресо-
вих, мемуарних тощо) розкрити обставини примусового вивезення Петра Фран-
ка зі Львова з початком німецько-радянської фази Другої світової війни, можли-
вий час і місце його насильницької смерті унаслідок злочинної репресивної полі-
тики тоталітарної системи СРСР щодо діячів української культури і лідерів
громадської думки Галичини.
Методологія дослідження базується передусім на архівно-джерелознавчих
розшуках із використанням біографічного, політично- й культурно-історичного
підходів, аналітико-синтетичного та індуктивно-дедуктивного методів.
Наукова новизна дослідження полягає в науковому обґрунтуванні докумен-
тально підтверджених фактів арешту й смерті Петра Франка на підставі ар-
хівних джерел, а також у першому введенні в науковий обіг низки раніше невідо-
мих документів (зокрема з архівів радянських спецслужб).
На підставі докладного системного аналізу та критичної верифікації всіх
доступних джерел, зроблені висновки, що 28 червня 1941 р. Петра Франка, саме
в день його народин, заарештували під приводом «евакуації» службовці органів
держбезпеки СРСР (а саме військ НКВС) і вивезли зі Львова в східному напрямі,
разом із акад. Кирилом Студинським. Їх довезли до Києва й, очевидно, утриму-
вали під вартою в місцях позбавлення волі (у в’язниці чи слідчому ізоляторі). На
початку липня того-таки року П. Франко був засуджений до «ВМН» («высшей
меры наказания») і «расстрелян за националистическую деятельность». Це
сталося не раніше за 6 липня 1941 р.; найімовірніше, 9 або 10 липня 1941 р.
Отже, Петро Франко став жертвою радянських політичних репресій, а
його передчасно обірване життя є актом обвинувачення сталінській тоталі-
тарній системі.
Ключові слова: німецько-радянська війна, евакуація, розстріл, політичні
репресії, тоталітарна система.
22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, а з нею і більшо-
вицько-совєтська евакуація Львова. 24 червня в переповнених львівських тюр-
мах (їх на той час було три: № 1 на вул. Лонцького, № 2 на вул. Замарстинів-
ській, № 4 «Бригідки» на вул. Казимирівській (сучасна вул. Городоцька), 34 – та
ще одна «запасна», також переповнена, тюрма № 3, облаштована в замку м. Зо-
лочева) нещодавні «визволителі» почали масово знищувати вʼязнів, більшості з
Сіверянський літопис. 2021. № 4
156
яких інкримінували контрреволюційну діяльність, шпигунство і зраду1. Ті вʼязні,
яких визнали особливо небезпечними, підлягали «евакуації по І категорії», тобто
розстрілу2. Але транспорту катастрофічно бракувало, тому навіть тих, кого мали
вивезти, вирішили фізично знищити на місцях.
Розстрілювали без суду і слідства спершу поодинці, пострілом у потилицю,
а далі, не встигаючи виконувати рознарядку, – масово, зганяючи вʼязнів до ка-
мер, підвалів чи на подвірʼя, з автоматичної зброї або кидаючи гранати… Щоб
заглушити постріли й передсмертні зойки жертв, для маскування цілодобово
працювали двигуни бульдозерів, тракторів, вантажівок та ін. Наприкінці червня
1941 р. Львів затерп від жаху. Відступаючи з міста, радянський тоталітаризм за-
лишив по собі страшне криваве місиво садистично закатованих, звірськи поніве-
чених тіл українців, яких навіть рідні не могли розпізнати. Нічого подібного
ніхто собі не міг уявити навіть у найстрашнішому сні. Але саме такими були
реалії того жахливого смертоносного червня 1941 р., який став фатальним і для
Петра Франка.
На той час він був народним депутатом Верховної ради УРСР, деканом то-
варознавчого факультету українського державного інституту радянської торгівлі
у Львові, першим директором нещодавно (1940 р.) утвореного літературно-ме-
моріального музею Івана Франка у Львові…
Одначе ані авторитет уславленого батькового прізвища, ані власний статус
визначного культурного й громадсько-політичного діяча насильно «возз’єдна-
ної» з СРСР Західної України не захистили його від сталінських репресій та по-
літичного терору.
«Подарунок» на уродини: арешт чи евакуація?
22 червня 1941 р. до будинку, в якому мешкав Петро Франко (вул. І. Фран-
ка, 2; тепер – № 150), прийшов «охоронець у кашкеті із синім верхом» (характер-
ний елемент уніформи органів держбезпеки, зокрема військ НКВС)3 і протягом
тижня стежив за кожним кроком депутата4. 24 червня Петро Франко востаннє
відвідав своє місце праці – інститут радянської торгівлі. Від 25 червня 1941 р.,
згідно з його наказом як директора, у Музеї Івана Франка запроваджено нічні
чергування5. А вже у четвер, 26 червня, двоє енкаведистів у цивільному конфіну-
вали (обмежили пересування місцем проживання) директора-депутата Петра
Франка. Фактично це був домашній арешт. За Петром Франком «ходили крок у
крок, навіть до кльозету»6. У суботу, 28 червня, саме в день його народин, об
11.00 його таки заарештували і вивезли зі Львова. Щоправда, все це офіційно по-
давали як «евакуацію»… Як виявилося згодом, вивезли назавжди…
Старша донька Петра Франка Віра про цей момент згадувала: «28 червня
1941 р. в день народження батька до нас завітали двоє в цивільному. Вони сказа-
ли батькові йти з ними. Я швиденько побігла по батькову матір, а мою бабусю,
дружину Івана Франка Ольгу. Батько з матірʼю розмовляли французькою мовою,
щоб енкаведисти не розуміли. Розмова була нейтральною. Син заспокоював ма-
тір…Потім батько сказав, що він мусить узяти ванну. Переодягнувся в усе чисте,
1 Див.: Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія. 1941. Львів – Нью-Йорк, 2002. С. 109–163;
Франко П. Криваві сліди «золотого вересня». Львів, 2005. С. 202–238; Деревʼяний І. Розстріли вʼязнів
в червні–липні 1941 р. Як це було. Історична правда. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/
06/24/43789/.
2 Федущак І. До 65-річниці комуністичного злочину (червень 1941 р.). Український визвольний рух:
наук. зб. Львів, 2006. Зб. 7. С. 121.
3 Униформа органов государственной безопасности, Внутренних и Пограничных войск СССР.
Википедия. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Униформа_органов_государственной_безопасности,_
Внутренних_и_Пограничных_войск_СССР#ГУГБ_НКВД_СССР.
4 Франко З. За невідомих обставин. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. Зб. на-
рисів / Упоряд. і передм. О.К. Романчука. Львів: Меморіал, 1992. С. 355–356.
5 Наказ № 92 по Музею від 22 червня 1941 р. Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів:
Апріорі, 2012. Вип. 12. С. 137.
6 Марська В. [Струтинська М.] Буря над Львовом. Філядельфія: Вид-во «Київ», 1952. С. 208.
Siverian chronicle. 2021. № 4
157
як перед боєм… Більше ми не бачили його…»7 Схожу замальовку обставин так
званої евакуації Петра Франка зафіксувала у своїй статті й Зеновія Франко8.
Того-таки дня, 28 червня 1941 р., НКВС так само забрали й акад. Кирила
Студинського. До евакуації було наказано готуватись і професору медицини
Мар’янові Панчишину, одначе в останній момент він устиг сховатись у підвалах
медінституту.
Насправді ніхто не знав, куди повезли Петра Франка. Навіть свідчення про
те, яким транспортом його евакуювали, сьогодні дуже строкаті. Фіакр, авто, по-
тяг… Донька Віра Франко згадувала, що по батька «приїхав лімузин», у якому
вже сидів Кирило Студинський9. Дружина Ольга Франко також свідчила, що її
чоловіка забрали машиною, але оскільки місця для всіх забракло, то по них (тоб-
то по неї та доньок) мало приїхати інше авто. Утім, як виявилося згодом, ніхто
по них так і не приїхав10. Софія Дутко (роки життя: 1910–1993), що працювала в
той час прибиральницею в Музеї Івана Франка у Львові й упродовж 1938–
1968 рр. безпосередньо мешкала в підвальному приміщенні Франкового будин-
ку11, також свідчила, що Петро Франко «евакуювався в тил країни на автомаши-
ні, яка спеціально приїжджала по нього»12. Натомість її син, Володимир Дутко
(1936 р. н.), згадував, що «бачив, як з двору будинку Увʼєри виїхав фіакр [кур-
сив мій. – Н. Т.] з двома енкаведистами, які сиділи на задньому сидінні з при-
щепленими до гвинтівок оголеними багнетами, а між собою посадили Петра
Франка і повезли вниз вулицею»13.
Хоч би як там було, але у версію про «евакуацію» ніхто не вірив.
Два тижні по тому, 13 липня 1941 р., газета «Українські щоденні вісті» на-
друкувала коротеньку замітку під промовистим заголовком «Подайте вістку»:
«Дня 28. VI. в год. 11. НКВД забрало Франка Петра. Хто має про нього якусь
вістку, [хай] подасть його родині. Адреса: Львів, Франка, 2»14. Це повідомлен-
ня, у якому імʼя Петра Франка названо серед десятків інших прізвищ відомих і
невідомих львів’ян, що пропали безвісти, стало чи не першим публічним задоку-
ментованим свідченням того, що у справі сина знаного класика щось не так.
За три дні, 16 липня 1941 р., вже дрогобицька газета «Вільне слово» інфор-
мувала своїх читачів, що «большевики, відступаючи зі Львова, забрали з собою
проф. др. Кирила Студинського і інж. Петра Франка, сина нашого великого
письменника»15.
Ще за шість днів, 19 липня, у тій-таки газеті «Українські щоденні вісті» в
замітці під тим самим, уже звичним для читачів, заголовком «Подайте вістку»
першим серед когорти інших зниклих називали також імʼя Кирила Студинського
та його дружини Леонтії16.
Одначе шлях до пізнання правди про фатальний кінець життєвої історії
Петра Франка став таким же складним, як і шлях ґвалтовно «воззʼєднаних»,
спійманих до неволі, підрадянських українців до своєї незалежности…
На довгі роки Петра Франка просто викреслили… Викреслили з історії
українського культурного, громадського, політичного, спортивного, наукового
та літературного життя. Його викреслили з історії країни. У Франковому музеї,
біля витоків якого він стояв, не можна було демонструвати його світлину. Імʼя
7 Франко В. Вступне слово. Франко П. Молочко. [б. м., б. р.] [Бібліотечка «Франкової криниці».] С. 2.
8 Див.: Франко З. За невідомих обставин. С. 355–356.
9 Цит. за: Кліш А. Кирило Студинський: життя і діяльність. Тернопіль, 2011. С. 113.
10 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
Арк. 43.
11 Горак Р. Спогади Софії та Володимира Дутків. Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові.
Львів, 2007. Вип. 7. С. 173–187.
12 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
Арк. 37.
13 Горак Р. Спогади Софії та Володимира Дутків. С. 183.
14 Подайте вістку. Українські щоденні вісті. 1941. Чис. 7 (від 13.VII.). С. 4.
15 Кого вивезено зі Львова. Вільне слово. 1941. № 4 (від 16.VII.). С. 3.
16 Див.: Подайте вістку. Українські щоденні вісті. 1941. Чис. 12 (від 19.VII.). С. 4.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
158
Петра Франка стало проскрибованим. Краще було взагалі його не згадувати. На-
віть кровним родичам…
Арешт (називатимемо все своїми іменами, бо ж це був таки арешт, а не ева-
куація!) Петра Франка істотно вплинув і на життя його найближчих.
У ніч проти 15 липня 1941 р. померла його мати, Ольга Федорівна Франко з
Хоружинських. Лежачи на передсмертному одрі, вона раз у раз допитувалася:
«Де Петрусь, чому не приходить Петрусь?»17 Невістка Ольга Франко з Білевичів
приховувала від неї правду про початок війни, бо не хотіла зайвий раз хвилюва-
ти стареньку. Софія Дутко, яка була з Ольгою з Хоружинських в останні дні її
життя, свідчила, що вона «дуже побивалась за улюбленим сином, перестала
приймати їжу, плакала за ним і це, напевно, прискорило її смерть»18.
30 червня 1941 р. до Львова увійшли німці. Від 4 липня того самого року
комісаркою Музею Івана Франка призначено Ольгу Франко з Білевичів, хоча сам
музей був закритий для відвідувачів. А вже три тижні по тому дружину Петра
Франка разом із доньками виселили з вілли на вулиці Франка, 2 (тепер – № 150).
За час німецької окупації її ще двічі виселяли з помешкань.
У вересні 1941-го за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з
органами НКВС гестапо заарештувало і відправило до централізованої тюрми на
Лонцького старшу доньку Петра Франка Віру. Відтак дев’ятнадцятилітня дівчи-
на потрапила до німецького концтабору Равенсбрюк, а, повернувшись додому, за
іронією долі, 13 грудня 1945 р. знову опинилась у вʼязниці. Цього разу вже
НКВС звинувачувало її у співпраці з ворожою розвідкою. 31 січня 1946 р. Віру
Франко засуджено на пʼять років табору у Воркуті та на довічне заслання до Си-
біру. Додому вона змогла повернутися лише 1953 р., уже після смерти Сталіна
(звільнена 27 листопада 1953). Реабілітована 14 грудня 1959 р.
Сьогодні, переглядаючи справу Віри Франко, розуміємо, що підозру (й ор-
ганів гестапо, й органів НКВС) викликало перебування Віри Франко в травні
1940 – травні 1941 рр. у Відні. До столиці Австрії вона їхала разом із членами ні-
мецької комісії з переселення німців із СРСР. У Відні донька Петра Франка нав-
чалася на медичному факультеті та збирала матеріали про свого діда, Івана
Франка. І хоч вона мала офіційний дозвіл від Народного комісаріату іноземних
справ (НКІС) СРСР на виїзд до Відня, проте стеження за донькою депутата таки
велося. Недовіру НКВС спричинило те, що Віра Франко замешкала на квартирі у
свого дядька, Петра Ключка (чоловіка рідної сестри Петра Франка, Анни), якого
органи держбезпеки характеризували як «участника националистической орга-
низации УНО», а також і те, що дівчина підтримувала дружні взаємини «с офи-
церами немецко-фашистской армии»19.
Згодом, 1959 р., додаткова перевірка органів НКВС чітко встановила, що
Віра Франко «в 1940 году имела знакомство с членами немецкой комиссии, но
эта связь не носила преступного характера», та що «выезжала в г. Вену по раз-
решению советских властей через специальную государственную комиссию
и в мае 1941 года по разрешению НКИД СССР возвратилась на жительство в
г. Львов»20. Але тоді, у травні–червні 1941-го, усе було інакше. Сталінська систе-
ма, у якій процвітали терор, недовіра, шпигунство й донощицтво, скрізь бачила
зраду та підступ.
Очевидно, що звʼязок із членами німецької комісії кидав негативне світло і
на Петра Франка, який і без того перебував під пильним оком НКВС. Так, при-
биральниця музею Софія Дутко на допиті свідчила, що легкове авто членів
німецької комісії з переселення 1940 р. стояло в гаражі будинку Ув’єри
(вул. Франка, 2), де мешкав Петро Франко зі сімʼєю, а також що вона бачила, як
17 Син [Франко Т.] Ольга Франко. Українське слово. 1941. Чис. 2 (від 5.VIII.). С. 2.
18 Горак Р. Спогади Софії та Володимира Дутків. С. 183.
19 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
Арк. 67.
20 Там само.
Siverian chronicle. 2021. № 4
159
Віра Франко та її батько-депутат часом розмовляли з тим чи тим представником
комісії21. Самі ж члени німецької комісії з переселення займали будинок навпро-
ти Музею Івана Франка.
1941 р. сімʼя Петра Франка опинилась у смертельному трикутнику радян-
сько-німецької недовіри. Совіти заарештували Петра Франка… Німці ж арешту-
вали його доньку Віру… Сьогодні бракує документів, щоби зʼясувати напевно,
чи був звʼязок між цими двома арештами – батька і доньки, – чи ні.
Одначе зі справи Віри Франко дізнаємося, що вона була особистою батько-
вою секретаркою22. А допит Ольги Франко з Білевичів 20 грудня 1945 р. засвід-
чив, що на другий день після арешту Віри гестапівці проводили обшук у домі
Франків. Саму ж Ольгу Франко двічі викликали на допит у гестапо, чотири чи
п’ять разів обшукували її помешкання.
Під час першого обшуку, за свідченням Ольги Франко з Білевичів, усі доку-
менти її чоловіка, його листування з батьком, рукописи І. Франка, листування
Петра Франка за час його роботи як депутата ВР УРСР, записник із адресами та
телефонами членів НКВС, два фотоапарати, світлини, одяг склали в шафу й за-
пломбували. Усі речі, опечатані в шафі, забрали після другого обшуку. Окрім то-
го, реквізували тоді також наручний годинник, золотий перстень, срібний порт-
сигар і радіоприймач. Усі наступні обшуки та допити мали на меті виявити лис-
тування Ольги Франко з Петром і встановити, чи підтримує вона якісь контакти
з чоловіком23.
Загадка смерти: версії та контраверсії
Звісно, відповідь на це та цілу низку інших запитань, пов’язаних із таємни-
чим зникненням Петра Франка в червні 1941 р., могла б дати справа-формуляр,
яку було на нього заведено.
Справа-формуляр (в оригіналі російською мовою «дело-формуляр», скоро-
чено Д-Ф) – назва справи оперативного обліку, яку спецоргани заводили на пев-
ну особу у зв’язку з даними, що надходили на неї і давали підставу підозрювати
її у підривній діяльності проти СРСР. Цей термін відмінений у 1954 році24. Тоб-
то справа-формуляр – це сукупність різних документів (біографічні дані особи,
агентурні доноси на неї, звіти про спостереження та стеження за людиною, зі-
брані компрометаційні матеріали), які підтверджували, на думку відповідних ор-
ганів держбезпеки, провину підозрюваної особи перед державою. Таку справу
заводили таємно, людина могла й не знати про її наявність. Справа-формуляр,
«мандруючи» з управління в управління, переслідувала свою жертву, навіть ко-
ли вона змінювала місце проживання. Більшість документів у таких справах міс-
тить гриф «совершенно секретно», який указував на те, що інформація належить
до розряду державної таємниці. Людину, на яку надходила достатня кількість
компрометаційних матеріалів, брали в агентурну розробку і заводили справу-
формуляр. Відтак ця особа потрапляла під приціл негласного й усебічного ви-
вчення органів державної безпеки. При цьому стеження велося не лише за нею, а
й за її рідними, друзями, знайомими.
Те, що Петро Франко перебував під пильним оком НКВС, сьогодні не зали-
шає жодного сумніву. Як і те, що на нього було заведено справу-формуляр. Пет-
ро Франко знав, що за ним стежать. Ба більше, за свідченнями очевидців, навіть
передвіщав своє зникнення…
Оксана Франко, родичка Франків по лінії Онуфрія Франка (рідного брата
І. Франка), свідчила: «Мій батько Володимир-Омелян … десь влітку 1940 р. уже
21 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко... Арк. 67
22 Там само. Арк. 83.
23 Там само. Арк. 109–111.
24 Контрразведывательный словарь [Высшая краснознаменная школа Комитета Государственной Без-
опасности при Совете Министров СССР им. Ф. Э. Дзержинского. Совершенно секретно]. Москва,
1972. С. 84.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
160
за “перших совітів” … відвідав місто Лева, де зустрічався з Петром. Пізніше він
згадував, що Петро знав про кадебістський нагляд за ним, тому при розмові при-
кладав пальця до вуст, тим самим вказуючи на те, що не треба про щось заборо-
нене, політичне говорити»25.
А Зорян Базилевич (1930 р. н.), небіж Ольги Франко з Білевичів (син її дво-
юрідного брата по матері Степана Базилевича), розповідав мені: «Я добре пам’-
ятаю, як ми з мамою [йдеться про Чеславу Базилевич. – Н. Т.] в тюрмі на Замар-
стинівській дістали повідомлення “заключённый выбыл” і відразу поїхали на
вул. Понінського до вілли Увʼєри до цьоці Дзюні Франко [йдеться про Ольгу
Франко, дружину Петра Франка. – Н. Т.], і там мама розповіла вуйкові Петрові
про це! Він обняв маму, поцілував її, погладив мене по голові і сказав: “Цеся, ни-
ні пропав Стефко. Завтра моя черга!!!”».
На сьогодні нам невідомо місце перебування справи-формуляра Петра
Франка. Усі намагання її віднайти не дали сподіваних результатів. Дуже хочеть-
ся вірити, що цієї справи не знищили і рано чи пізно вона таки стане доступною
для дослідників. Про те, що справа-формуляр Петра Франка була, знаходимо пе-
реконливі свідчення в аналогічній справі-формулярі, яку відкрили на його рідно-
го старшого брата, Тараса Франка, як на «українського націоналіста».
На наш запит 2017 р. у справі Петра Франка в Галузевий державний архів
Служби безпеки України надійшла відповідь, що такої справи немає. Одначе в
ГДА СБУ зберігають справу-формуляр (на сьогодні розсекречену) Петрового
рідного брата, Тараса Франка. У ній зазначено, що Петро Франко «в 1941 году за
активную националистическую деятельность был арестован и осужден [кур-
сив наш. – Н. Т.]» (з доповідної записки з грифом «совершенно секретно» мі-
ністра держбезпеки УРСР Миколи Ковальчука до тов. Мельникова Л.Г. в ЦК
КП(б)У, січень 1950 р.)26. Окрім того, у цій справі натрапляємо ще на два цікаві
документи. Перший – невеличкого формату папірець, який, за першим разом
гортаючи справу, дуже легко можна просто переочити, – є такою собі довідкою
про наявність компрометаційних матеріалів на людей із оточення підозрювано-
го. Такі довідки (з обов’язковим грифом «совершенно секретно»!) були своєрід-
ним запитом на перевірку того, чи перебуває згадана в довідці людина в опера-
тивній розробці, чи ні. Якщо особа в оперативній розробці не перебувала, то на
документі ставили штамп «Сведений не имеется» і дату. Якщо ж відповідь на за-
пит була ствердною (отже, особа перебувала в оперативній розробці й уже мала
заведену справу-формуляр), то в довідці вказували номер формуляра та номер
архівної справи.
Оскільки в розробці був Тарас Франко, то відповідно працівники органів
наводили дані про його родичів. У такій довідці-запиті на Петра Франка, датова-
ній 3 січня 1950 р., є покликання на його, Петрову, справу-формуляр – Д-Ф 910,
архівний № 2854 зі зазначенням того, що справу слід зберігати «довічно»27. Того-
таки дня, 3 січня 1950 р., начальнику відділу «А» УМГБ Львівської области на-
дійшло «Требование» (знову-таки з грифом «совершенно секретно»!) з вимогою
видати заступникові начальника 5-го відділу УМГБ УРСР майору Омельченкові
«Д[ело]-Ф[ормуляр]» Петра Франка за архівним номером № 2854 «для составле-
ния справки по указ[ании] Министра»28. 6 січня 1950 р. Д-Ф Петра Франка по-
вернули в архів. Отже, ці два документи незаперечно свідчать про те, що на по-
чатку січня 1950 року справа-формуляр Петра Франка існувала!29
25 Франко О. Іван Франко дав своєму сину імʼя Тарас на честь Шевченка (родинні спогади і дослід-
ження). Франко Т. Вибране: У 2-х томах / Упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ, 2015.
Т. 1. С. 905.
26 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі ГДА СБУ). Особый архив № 1709
(С-3249). Дело-формуляр Тараса Франка. Ч. І. Арк. 14.
27 Там само. Ч. ІV. Арк. 50–50 зв.
28 Там само. Арк. 53.
29 Тихолози Н. і Б. Документи родини Франків з архівів радянських спецслужб. URL: https://zbruc.eu/
node/68245
Siverian chronicle. 2021. № 4
161
Одначе всередині липня 1958 року жодних документальних даних про ви-
рок Петра Франка, а також про наявність його справи вже не було. Про це звіту-
вав 17 липня 1958 р. голова Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР Ні-
кітченко в документі з грифом «секретно» до першого заступника голови Ради
Міністрів УРСР Михайла Гречухи30. Дані на Петра Франка тоді збирали у зв’яз-
ку з переглядом справи його старшої доньки, Віри Франко. Кілька наступних до-
кументів засвідчує, що представники органів самі шукали справу її батька у
спецархівах. І – не знайшли!..
На це вказують такі дані.
У справі Віри Франко на звороті довідки-запиту (датовано 12 травня
1959 р.) на Петра Франка мокра печатка повідомляє, що «В центральной опера-
тивно-следственной картотеке 1 Оперотдела МВД СССР Сведений не имеется».
Після цього стоїть ще один штамп (датовано 15 травня 1959 р.) зі зазначенням:
«По прекращенной сведений НЕ ИМЕЕТСЯ»31. Подальший запит у 1-й спецвід-
діл від 15 травня 1959 року також має негативну резолюцію (датовано 19 травня
1959 р.): «В оперативно-справочной картотеке 1 УВД Львовской обл. СВЕДЕ-
НИЙ НЕ ИМЕЕТСЯ»32.
Урешті-решт у «Заключенні» від 28 вересня 1959 р., яке стало основою для
закриття кримінальної справи на Віру Франко і слугувало підставою для її реабі-
літації (затверджено підписом заступника голови Комітету держбезпеки при Раді
Міністрів УРСР полковником Б. Шульженком), про Петра Франка читаємо таке:
«В оперативных материалах КГБ при СМ УССР имеются данные о том, что отец
ФРАНКО В. П. – ФРАНКО Петр Иванович в 1941 году в связи с военной обста-
новкой по решению НКВД УССР приговорен к расстрелу, однако никаких офи-
циальных материалов, на основании которых был приговорен ФРАНКО П.И., в
архивах КГБ и МВД не разыскано [курсив наш. – Н. Т.]»33.
Отже, факти говорять про те, що справу Петра Франка у проміжку між 1950
та 1958 роками, найімовірніше, було знищено. Вірогідно, наказ на її знищення,
як і наказ на арешт Петра Франка, дав той-таки М. Хрущов. Саме він особисто
відповідав перед Сталіним за здійснення репресій в УРСР у період, коли було
«евакуйовано» Петра Франка. І саме за розпорядженням Микити Хрущова в
1949–1950 рр. відбувалося вилучення документів із архівів УРСР34. У такий спо-
сіб Хрущов замітав за собою сліди і знімав із себе відповідальність за репресії в
Україні. Нема документів – нема і складу злочину…
* * *
Офіційне пояснення смерти Петра Франка, озвучене родині після Другої
світової війни, було таке: Петро Франко загинув (випадково) під час німецького
бомбардування 1943 року між Києвом і Харковом. Ні конкретного місця, ні дати
не називали. Ця версія побутувала впродовж усієї радянської доби української
історії.
Так, скажімо, саме її наводить Тарас Франко в листі від 15 березня 1957 р.
до Івана Прокопіва: «Мій брат Петро, інж[енер]-хімік, загинув під час бомбарду-
вання в 1943 р. десь між Києвом і Харковом. Тіла не знайдено. На нього були на-
клепи, але тепер цілком реабілітований»35.
Цієї версії дотримувались і в Музеї Івана Франка, коли допитливі відвідува-
чі ставили питання про сина письменника. Іван Кияшко, який був директором
Музею Івана Франка у Львові у 1949–1952 рр., свідчив: «Ми змушені були роз-
30 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
31 Там само. Арк. 59 зв.
32 Там само. Арк. 60–60 зв.
33 Там само. Арк. 70.
34 Див.: Васильєв В. «Беріївська відлига» в УРСР (кінець 1938–1939 рр.): політичні аспекти. З архівів
ВУЧК ГПУ НКВД КГБ. Київ, 2010. № 2 (33). С. 118.
35 Франко Т. Вибране: У 2-х томах / Упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ, 2015. Т. 2.
С. 471–472.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
162
повідати екскурсантам, що син Петро загинув під час німецького бомбардуван-
ня»36. Прибиральниця музею Софія Дутко на допиті 11 липня 1959 року також
повторювала цю версію37.
Одначе родина Петра Франка не надто вірила в цю версію. Коли Ольга
Франко зверталася до державних органів, щоби їй видали довідку про смерть чо-
ловіка, їй відмовили. На запитання онуків про долю діда Петра відповідала ко-
ротко і скупо: «Замордували його…» Хоча десь глибоко в душі не хотіла мири-
тися з тою страшною правдою і чекала… Безнадійно чекала на його повернення
ціле своє життя. Часом Петро приходив до неї у снах… «Якби був живий, то я б
поїхала до нього і на край світу. Куди б він не сказав...» – якось мовила Ольга з
Білевичів до своєї онучки, Іванки Міліянчук. Але не судилося… Хоча фальшиві
звістки про те, що, мовляв, Петро Франко працює десь далеко в Росії на якомусь
таємному хімічному заводі, що він передав якусь звістку чи то якийсь сувенір
звідти, інколи долинали до вух родини.
Один із таких фейків навіть виявився задокументований у справі-формулярі
Тараса Франка. Так, у листопаді 1951 р. у Львові ширилася інформація про те,
що Петро Франко живий, що він десять років жив на Уралі й тепер подав про
себе звістку з Алма-Ати, написавши листа дружині Ользі з проханням приїхати
до нього. До Києва цю новину привезла дослідниця рукописів І. Франка та Лесі
Українки, наукова працівниця Інституту літератури Марія Фуртак-Деркач. Від-
так цю версію зафіксувала в агентурному доносі від 30 листопада 1951 р. агентка
під псевдо «Вікторова» (за цим псевдо ховалася Катерина Кутковець, колишня
одногрупниця по філфаку Зеновії Франко), що спостерігала за родиною Тараса
Франка в Києві. У цьому агдоносі «Вікторової» до старшого оперуповноважено-
го Романова йшлося: «На прошлой неделе со Львова приехала Мария Демьянов-
на ДЕРКАЧ (научный работник института литературы АН) и рассказала ФРАН-
КАМ, что Ольга ФРАНКО получила письмо из Алма-Аты от Петра ФРАНКО,
который извещает, что 10 лет он не мог писать, сейчас имеет такую возмож-
ность. Приехать он не может, а потому просит, чтобы Ольга приехала к нему.
Ольга ответила письмом Петру, что она тоже сейчас не может приехать из-за
семьи Аси (дочери)»38.
Одначе лист Ольги Франко від 20 грудня 1951 р. до Катерини Франко (дру-
жини Тараса Франка) засвідчив протилежне: ніякого листа від Петра вона не
одержувала, а всі такі розмови – це лише порожні балачки. Спростовувала ці по-
голоски і молодша донька Петра Франка Ася (Іванна) у своєму листі від 10 січня
1952 р. Про обидва листи зі Львова – від дружини та від доньки Петра Франка –
акурат інформувала майора Романова та сама Катерина Кутковець (агентка
«Вікторова») відповідно в доносах від 22 грудня 1951 та 11 січня 1952 рр.39 В
останньому зокрема йшлося: «Вчера Дарья [донька Тараса Франка. – Н. Т.] и
Ек[атерина] Ив[ановна] [дружина Тараса Франка. – Н. Т.] рассказывали, что по-
лучили письмо из г. Львова от Аси ФРАНКО (дочь Петра), которая тоже пишет,
что от отца писем никогда не получали и что о письмах Петра просто кто-то рас-
пустил ложные слухи»40.
Хто й навіщо поширював подібні чутки, сьогодні важко сказати. Але оче-
видним залишалося навіть у той час те, що це була неправда.
У 1990-х роках, вже в незалежній Україні, з’явилися ще принаймні три вер-
сії загадкового зникнення Петра Франка. За одними даними – застрелений кон-
воєм при спробі втечі з потяга, яким його вивозили на схід у червні 1941 р.,
на станції Прошова поблизу Тернополя (тобто десь на етапі між Львовом і
36 Кияшко І. «Я був колись директором Музею Івана Франка». Науковий вісник Музею Івана Франка
у Львові. Львів, 2003. Вип. 3. С. 165.
37 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
Арк. 37.
38 ГДА СБУ. Особый архив № 1709 (С-3249). Дело-формуляр Тараса Франка. Ч. ІІ. Арк. 182.
39 Там само. Арк. 183, 184.
40 Там само. Арк. 184.
Siverian chronicle. 2021. № 4
163
Києвом); за другими даними – страчений у катівнях НКВС улітку того самого
року (як варіант, розстріл після увʼязнення під Золочевом); за іншими – спа-
лений живцем «разом з іншими вʼязнями в одній із сільських хат на Харківщині
перед евакуацією»41. Напевно, що були ще й інші версії, не задокументовані на
сьогодні. Усіляких неперевірених чуток у той час з’являлося багато, тому що
пильна увага суспільства була прикута до розвінчування радянських міфів, до
пошуку жертв сталінських репресій і до заповнення «білих плям» нашої історії.
На початку 1990-х років версію про загибель Петра Франка під Тернополем
обґрунтовував у своїх статтях у пресі Р. Горак. Для дослідника «очевидним і
доказовим» було те, що Петра Франка та Кирила Студинського з дружиною ви-
везли потягом у напрямку Києва42. Стрижневим аргументом цієї версії стали
свідчення депутатки Народних Зборів Західної України Ганни Лінинської
(1905 р. н.), яка нібито їхала разом із Петром Франком і Кирилом Студинським в
одному санітарному вагоні.
«Під великим секретом і тільки для вузького кола людей, – пише Р. Горак, –
яким беззастережно довіряла, вона [Ганна Лінинська. – Н. Т.] оповіла, що таких
депутатів, як вона, вивозили в окремому вагоні. Конвоювали поїзд солдати з Се-
редньої Азії. … Справді їхали санітарним поїздом вночі. Г. Лінинська була в
цьому ж вагоні, що П. Франко та К. Студинський. Обидва ще не могли прийти
до себе й дуже обурювались, як вчинили з ними. Було дано інструкцію, що в ви-
падку бомбардування поїзда, всім вийти з вагонів і залягти неподалік насипів.
Поїзд справді бомбардували. Десь під Тернополем. Як і було наказано, всі по-
вискакували з вагонів і залягли неподалік. В один момент Г. Лінинська побачи-
ла, як зірвались Студинські та П. Франко, яких особисто знала і які в цей момент
лежали неподалік неї, і кинулись бігти в напрямку поля. Їх втечу перервала авто-
матна черга. Г. Лінинська ще бачила, як вони попадали. Потім був “отбой триво-
ги”. Всі повернулись у вагон. Петра Франка та Студинських не було»43.
На підставі цього спогаду Р. Горак схиляється до думки, що П. Франко і
К. Студинський загинули дорогою до Києва під час бомбардування потяга біля
с. Сущина (7,5 км. від залізничної станції у с. Прошовій та 26 км. від Тернопо-
ля); коли вони кинулися «тікати в напрямку поля», їх наспіла «автоматна черга
конвоїра»44. На підтвердження своєї версії дослідник наводив також факт поїзд-
ки наприкінці липня 1941 р. доньки Кирила Студинського Ірини Тисовської до
Тернополя (25 липня 1941-го вона була вже в Тернополі) з метою пошуку своїх
батьків. Одначе «на початку серпня 1941 р. Ірина Тисовська повернулася у Львів
без батьків. Про долю батька не оповідала і всіляко уникала розмови про це…»45
Згадує Р. Горак і про те, що Зеновія Франко (небога Петра Франка) зʼясувала, що
той потяг зі Львова справді доїхав до Києва, але у списку прибулих і тих, кого
взяли на «довольствие», Петра Франка та Кирила Студинського не було. «Отже,
– висновує дослідник, – до Києва вони не приїхали або не доїхали»46.
41 Кучабський Ю., Франко П.М. Петро Франко (сторінки життя). Львів, 1999. С. 93. Див. також:
Єдлінська У. Вчений великих заслуг і доброго серця. Вісник НТШ. Львів, 1991 (осінь). Ч. 2. С. 8; За-
харчук О.М. ФРАНКО Петро Іванович. Енциклопедія історії України: Т. 10: Т–Я / Редкол.: В.А. Смо-
лій (голова) та ін. НАН України; Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2013. URL:
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=Franko_P;
Гнізний І. Тут дух його витає і воскресає слід. Свобода. 1993. Від 12. Х. С. 3; Кліш А. Суспільно-по-
літична діяльність академіка Кирила Студинського в період утвердження радянської влади в Західній
Україні (1939–1941). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету
імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. 2005. Вип. 2. С. 198; Яковлєв Ю. Півтора сторіччя Кирила
Студинського (3). URL: https://zbruc.eu/node/85089?fbclid=IwAR2Dn0VAFC1QtFrcjUVLTvg-BKqJ9ZK
lsHLDIWeX8TEhZ9lONrpDKGg0pno.
42 Горак Р. Так де ж пропали Петро Франко та Кирило Студинський? Ратуша. 1992. Чис. 95 (274)
(від 3.ІХ.). С. 5.
43 Там само. Чис. 96 (275) (від 10.ІХ.). С. 5.
44 Горак Р. Трагедія червневої ночі. Подробиці зникнення Петра Франка та Кирила Студинського.
ЗахіднаУкраїна. 1993. № 39 (108) (від 19–25.ІХ.). С. 3.
45 Горак Р. Так де ж пропали… Чис. 95 (274) (від 3.ІХ.). С. 5.
46 Там само. Чис. 96 (275) (від 10.ІХ.). С. 5.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
164
Щоправда, у статті Р. Горака натрапляємо на низку анахронізмів та неточ-
ностей, які змушують сумніватись у правдивості деяких тез і аргументів публі-
циста. Зокрема, він пише, що німці схопили і посадили Віру Франко в концен-
траційний табір ще до арешту її батька47, – тоді як насправді Віру Франко було
заарештовано у вересні 1941 року! Хибною є і теза про те, що дружина Кирила
Студинського на вокзалі впросилася їхати з чоловіком, бо в нього були хворі но-
ги й він потребував догляду48. Насправді ж Кирила та Леонтію Студинських за-
брали разом із дому 28 червня о 10 годині49. І найважливіше – час бомбардуван-
ня санітарного потяга, у якому начебто вивозили П. Франка і Студинських,
Р. Горак окреслює датами 22, 23 чи 24 червня 1941 р.50, коли ж, як ми знаємо,
сам арешт відбувся щойно вранці 28 червня 1941-го. Не задокументованою є і
теза про те, що «жертви були надійно закопані» і «про це було також інформова-
не начальство НКВД»51. Усе це лише припущення й авторські домисли.
Попри те, ця версія і сьогодні часто виринає у статтях, автори яких у той чи
той спосіб звертаються до постатей Петра Франка чи Кирила Студинського52.
Деякі дослідники наводять і схожі до розповіді Г. Лінинської свідчення колиш-
нього працівника Інституту суспільних наук, а в роки війни співробітника
НКВС, Р. Батога, який також був у потягу, яким «евакуювали» К. Студинського
та П. Франка. За твердженням Р. Батога, серед ночі потяг зупинився десь у райо-
ні жмеринських лісів, де і вивели вчених…53
Дехто, як-от колишній директор (у 1949–1952 рр.) Музею Івана Франка Іван
Кияшко (роки життя: 1919–2006), подає саме цю версію смерти Петра Франка та
Кирила Студинського як «достовірний факт»54. Інші ж, як-от Ю. Кучабський і
П.М. Франко, вважають її «мало вірогідною», сумніваючись у тому, що слабий
на ноги та серце сімдесятитрьохлітній Кирило Студинський і не менш хвора йо-
го дружина Леонтія взагалі здатні були бігти55.
Одначе, гадаю, те, що Кирила Студинського та Петра Франка, можливо, ба-
чили в потязі і Г. Лінинська, і Р. Батіг, ще не означає, що їх було вбито і що вони
не доїхали до Києва. От потягом чи машиною – це вже інше питання…
І тут не можна не навести запису зі щоденника Олександра Довженка від
25 травня 1942 р., у якому відомий український кінорежисер радянського часу
зафіксував свій намір написати оповідання про те, як вивозили машиною (sic!)
К. Студинського і П. Франка: «Написати оповідання, як на початку страшної
всесвітньої трагедії везли зі Львова старого Студинського й Франка. Як плакав
старий, тікав з машини, вередував, як під Волошеком [ідеться про м. Волочиськ,
що на межі Тернопільської та Хмельницької областей. – Н. Т.] прощався з Украї-
ною, як проклинав шоферів, як ображав товариша Приходька образливими лай-
ками, як шофери хотіли під Проскуровим [нині м. Хмельницький. – Н. Т.] убити
його, а Приходько не дав. Як сам Приходько був убитий, Франко мовчав. Ста-
рий, що знав ще добре його батька, ненавидів і презирав Франка. Франко боявся,
у нього була маленька душа і ніякої пристрасті»56.
Зрозуміло, що оповідання мало відповідати «духові часу». Звідси й усі оці
негативні епітети на адресу К. Студинського та П. Франка. Але цікавим тут є ін-
47 Горак Р. Так де ж пропали… Чис. 94 (273) (від 27.VІІІ).
48 Там само. Чис. 95 (274) (від 3.ІХ.). С. 5.
49 Подайте вістку. Українські щоденні вісті. 1941. Чис. 12 (від 19.VII.). С. 4.
50 Горак Р. Так де ж пропали… Чис. 96 (275) (від 10.ІХ.). С. 5.
51 Там само.
52Див., наприклад: Мельник І. Кирило Студинський – трагічна доля вченого. URL: https://zbruc.eu/
node/13701.
53 Див.: Кліш А. Суспільно-політична діяльність… С. 198; Яковлєв Ю. Півтора сторіччя Кирила Сту-
динського (3). URL: https://zbruc.eu/node/85089?fbclid=IwAR2Dn0VAFC1QtFrcjUVLTvg-BKqJ9ZKlsH
LDIWeX8TEhZ9lONrpDKGg0pno.
54 Кияшко І. «Я був колись директором… С. 172.
55 Кучабський Ю., Франко П. М. Петро Франко (сторінки життя). С. 94.
56 Довженко О.П. Щоденникові записи, 1939–1956 = Дневниковые записи, 1939–1956. Харків: Фоліо,
2013. С. 153 [Українською і російською мовами].
Siverian chronicle. 2021. № 4
165
ше: що знав і про що мовчав Олександр Довженко? Звідки йому були відомі всі
ці деталі? Хто розповів йому їх?
Можливо, цю історію О. Довженко знав від самого М. Хрущова, із яким
упродовж багатьох років підтримував близькі особисті взаємини, а може, від ге-
нерала НКВС Г. Соколова (роки життя: 1904–1973), який у червні 1941 р. був на-
чальником військ НКВС охорони тилу Західного фронту і з яким кінорежисер
мав довірливі приятельські стосунки. Генерал Г. Соколов не раз бував у О. Дов-
женка вдома і чимало розповідав про Сталіна, Берію та ін. Про це свідчать запи-
си в щоденнику митця від 10 січня 1946 р. й від 18 липня 1954 р.: «Я любив сьо-
го генерала, сам не знаю чому, як рідного брата. … Він був моїм другом»; «Три
года ходил ко мне в дом генерал Г.Г. Соколов под видом знакомого. На “ты” пе-
решел и, видно, человек был хороший, сколько он мне говорил всяких страшных
вещей о своем ведомстве и о своем шефе Берии [курсив наш. – Н. Т.]»57.
Як начальник Головного управління прикордонних військ НКВС СРСР ге-
нерал Г. Соколов брав участь у «приєднанні» західноукраїнських земель восени
1939 р. і якийсь час навіть жив у Львові. Тож, найімовірніше, генерал знав також
і П. Франка. Зрештою, саме його відомство (НКВС) стежило за сином І. Фран-
ка…
Хоч би як там було, але і Петро Франко, і подружжя Студинських таки
доїхали до Києва, – потягом чи, найвірогідніше-таки, машиною.
Зокрема, донька Петра Франка Віра згадувала, що наступного дня після то-
го, як вивезли Петра Франка разом із акад. Кирилом Студинським (тобто
29 червня 1941-го), батько зателефонував із Києва до матері: «Наступного дня –
телефонний дзвінок. Голос телефоністки: “Ответьте Киеву”. По телефону батько
сказав матері, що за нами приїде машина, і зв’язок обірвався. Ніхто не приїхав.
Більше – жодних звісток…»58
Найстарша працівниця Музею Івана Франка у Львові, Віра Бонь (1928 р. н.),
розповідала мені, що прибиральниця музею Софія Дутко також згадувала, як чу-
ла від Ольги Франко з Білевичів, що за кілька днів після свого арешту (в час, ко-
ли ще німці не захопили Львова) Петро Франко зателефонував із Києва. Окрім
цього, Віра Бонь переказувала ще одне свідчення, тим разом зі слів Марії Кіх
(роки життя: 1914–1979), яка була директоркою Музею Івана Франка у Львові в
1958–1970 рр., а 1939 року, як і Петро Франко, стала депутаткою Народних Збо-
рів Західної України та як делегатка їздила разом із ним до Києва і Москви. Тож
М. Кіх добре зналася з Петром Франком. Відтак, коли німці захопили Львів, во-
на евакуювалася до Києва, де якогось дня бачила Петра Франка на сходах Вер-
ховної Ради. Ці свідчення Віри Бонь підтверджують у документах з фондів
Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка59.
Доволі авторитетними є спогади історикині й архівістки Н. Полонської-
Василенко (1884–1973), яка була особисто знайома з К. Студинським. У своїх
мемуарах, писаних уже на еміграції, вона оповідала про несподівану зустріч зі
Студинським у Києві на бульварі Шевченка наприкінці червня або на початку
липня 1941 р.: «В останніх днях червня, або в перших липня того ж року, поба-
чила я перед будинком ВУАН, на вулиці Короленка авто, з вікна якого було вид-
но гору валіз. Далі, на бульварі Шевченка я зустріла академіка К. Студинського.
Страшенно схвильований, він почав розповідати мені грімким голосом, як його
вивезли разом із дружиною та речами – оце й було авто, яким вивезли його. Він
скаржився, кричав, що не хотів їхати, але його силою примусили сісти в авто, і
сказали, що везуть просто до Уфи, куди евакуйовано УАН. Пройшов час, і ви-
57 Довженко О.П. Щоденникові записи… С. 399, 484. Див. також: Довженко без гриму: Листи,
спогади, архівні знахідки / Упоряд. і коментар В. Агеєвої та С. Тримбача. Київ: Комора, 2014.
С. 301–302.
58 Цит. за: Кліш А. Кирило Студинський: життя і діяльність. С. 113.
59 Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. Архів музею. Оп. 1.
Спр. 209. Арк. 54.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
166
явилося, що до Уфи не доїхав ні академік Студинський, ні його дружина. … Слід
його губився в Києві…»60
У справі Віри Франко також зазначено, що на початку Другої світової війни
її батько Петро Франко, якого підозрювано в націоналістичній діяльності, «был
арестован в гор[оде] Львове, этапирован в г. Киев [курсив наш. – Н. Т.] и в связи
с военной обстановкой осужден» (документ засвідчує підпис голови Комітету
держбезпеки при Раді Міністрів УРСР Нікітченка)61.
Свідчення В. Франко, М. Кіх, Н. Полонської-Василенко, документ за підпи-
сом Нікітченка утверджують у думці про те, що П. Франко та Студинські прибу-
ли до Києва.
Засвідчує це і ще один дуже важливий документ із грифом «совершенно
секретно». Сьогодні він розсекречений. Це – «Расшифрованная телеграмма
Вх. № 11569», яку о 6.00 год. ранку 6 липня 1941 р. надіслав із Києва нарком (мі-
ністр) державної безпеки УРСР П. Мешик наркому державної безпеки СРСР
В. Меркулову. Дублікати цієї телеграми отримали також Л. Берія (голова НКВС
та Генеральний комісар державної безпеки СРСР), І. Серов (перший заступник
наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова), Б. Кобулов (заступник наркома
держбезпеки СРСР В. Меркулова, відомий і як організатор сумнозвісного Катин-
ського розстрілу). У документі, який упродовж 48 год. від отримання слід було
повернути на зберігання в 11-те відділення 5-го відділу НКГБ СРСР і копіюван-
ня якого було категорично заборонено (!), йшлося: «Указанию тов[арища] ХРУ-
ЩЕВА нами арестованы: Студинский, Франко [йдеться про П. Франка і К. Сту-
динського. – Н. Т.], киевский артист Донец [ідеться про оперного співака
М. Донця. – Н. Т.]. “Националисты”. В связи с тем, что вывести их из Киева за-
труднительно, считаем целесообразным их расстрелять. ЦК КП(б)У такого же
мнения. Прошу немедленных указаний. МЕШИК»62.
На телеграмі стоїть резолюція «ЗА», яку засвідчили своїми підписами
Л. Берія, В. Молотов і, найімовірніше (бо підпис не чіткий), Г. Малєнков.
Отже, реалізація смертного вироку, про який інформує цей документ, була
лише справою часу. А часу в його виконавців якраз не було…
На початку липня 1941 р. в Києві більшовики терміново готувалися до від-
ступу. 1 чи 2 липня, як згадував очевидець тих подій культурний діяч Ф. Пігідо-
Правобережний, київські установи дістали розпорядження спалити всі архіви та
канцелярські справи, 5 липня надійшов наказ звільнити з роботи всіх службовців
і робітників63. Палили документи, знищували склади, руйнували мости. Тоді-та-
ки у Дніпрі потопили й матеріали, напрацьовані до кінофільму «Борислав смі-
ється» за сценарієм П. Франка та Ю. Дольд-Михайлика. Усе, що не підпадало
під евакуацію, підлягало ліквідації. Причому нещадно нищили не лише культур-
ні чи господарські артефакти – знищували людей... Саме тому в цій сумнозвісній
телеграмі значилося, що вивезти з Києва «затруднительно», тож доцільно «рас-
стрелять».
Факт розстрілу мали б засвідчувати так звані розстрільні списки. У ГДА
СБУ збереглася папка з переліком осіб, розстріляних за наказом П. Мешика в
червні–липні 1941 р. Неймовірно моторошний документ: величезні, нескінченні
переліки людей, навпроти прізвищ яких лише короткий вирок: «расстрелять»,
«расстрелять», «расстрелять»… Одначе серед цих «Матеріалів стосовно розстрі-
ляних за розпорядженням наркома П. Мешика у тюрмах НКВС під час військо-
60 Полонська-Василенко Н. Спогади / Упоряд., вступ. стаття В. Шевчука. Київ: Видавничий дім
«Києво-Могилянська академія», 2011. С. 481–482.
61 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
62 Російський державний архів соціально-політичної історії. Ф. 558. Оп. 11. Спр. 449. Арк. 101.
Уперше опубліковано у вид.: Великая победа: в 15 т. / Под общ. ред. С.Е. Нарышкина, А.В. Торкуно-
ва; Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МДИ России, Центр военно-политических исследо-
ваний. Москва: МГИМО-Университет, 2015. Т. 11. С. 324 (фоторепродукция документа).
63 Див.: Пігідо-Правобережний Ф. «Велика Вітчизняна війна». Спогади та роздуми очевидця. URL:
https://kalusz.io.ua/s199710/fedir_pigido-pravoberejniy_velika_vitchiznyana_viyna.
Siverian chronicle. 2021. № 4
167
вих дій 1941 р.»64 прізвищ ні П. Франка, ні К. Студинського, ні М. Донця немає.
Але в «Матеріалах стосовно розстріляних…» натрапляємо на документ із гри-
фом «секретно» такого змісту:
«Секретно
экз[емпляр] № 2
Начальнику 10 отдела КГБ при СМ СССР
– генерал-майору тов. ПРОКОПЕНКО А. В.
гор. Москва.
10 отдел
27 мая
3/3/2162
По Вашему указанию направляем дела со списками и актами на лиц, рас-
стрелянных на територии Украины в период военных действий в 1941 году.
Сообщаем, что из числа проходящих по указанным в списках лиц [ідеться
про розстріляних осіб – Н. Т.] (около 4,5 тысяч человек), по данным І Спецотде-
ла МООП УССР имеются уголовные дела только на 753 чел[овек], которые хра-
нятся в КГБ при СМ УССР и УКГБ западных областей Украины.
Приложение: дела в 6 томах с н/вх. № 23009.
Начальник 10 отдела КГБ при СМ УССР подполковник Н. Гурьянов.
Верно и копию получил Бондаренко [курсив наш. – Н. Т.]»65.
Розстріли в Києві на початку липня 1941 р. відбувалися шаленими темпами.
Ба більше – розстрілювали так багато людей, що не встигали заводити на них
справи та «розстрільні списки» (що і підтверджує наведений вище документ!).
Навіть бюрократична машина спецорганів пробуксовувала від такої кількости
розстрілів. Наступні документи засвідчують, що вищі чини нерідко (по два-три
рази) давали вказівки своїм підлеглим партійцям завести справи на «расстреля-
ных врагов народа» та надіслати розстрільні списки і т. д.66 Одначе з паперами,
як видно, не завжди був порядок. Можливо, це частково пояснює і той факт, чо-
му прізвища П. Франка немає у списках. Бо ж такого списку могло в той час і не
бути. Для виконання вироку досить було й телеграми, засвідченої підписами
найвищих чинів УРСР та СРСР.
Хоч би там як, але П. Франко, як не раз зазначено у справі-формулярі його
доньки Віри, 1941 р. був засуджений до «ВМН» [тобто до «высшей меры нака-
зания»]67 і «расстрелян за националистическую деятельность [курсив наш –
Н. Т.]»68. На підставі цих доказів можемо ствердити, що Петра Франка розстріля-
ли. Однозначно, що сталося це не раніше за 6 липня 1941 р. Про конкретну дату
страти поки що залишається лише здогадуватись…
* * *
PS: Одначе, враховуючи всі відомі на сьогодні джерела, треба, задля віднов-
лення історичної справедливости, згадати коротко і про третього «смертника-
націоналіста», про якого йшлося в «розшифрованій телеграмі». Це відомий му-
зично-театральний діяч, співак, соліст (бас) Київської опери Михайло Донець.
Як і Петра Франка, його заарештували за «націоналістичну діяльність» (невипад-
ково в телеграмі коротко про всіх трьох: Студинського, Франка, Донця – значи-
лося: «Националисты»!). Зі справою М. Донця (№ 147750) в архіві СБУ працю-
вав А. Сахно69. Окрім цього, Г. Дутчак у Центральному державному архіві гро-
64 ГДА СБУ. Ф. 62. Оп. 2. № 34.
65 Там само. Арк. 249.
66 Там само. Арк. 245.
67 Архів Управління СБУ у Львівській обл. Справа Віри Франко. П-8148 (Арх. № 204895). Т. 2.
Арк. 58, 59.
68 Там само. Арк. 67.
69 Сахно А. Щоденник «контрреволюціонера». Київ: Бланк-прес, 1999. С. 151. Див. також: Цалик С.,
Селігей П. «Підвали можуть бути всілякого відтінку…» З майбутньої книги «Роліт і його знамениті
мешканці». Дзеркало тижня. Україна. 2002. № 31 (від 16.VIII.).
Сіверянський літопис. 2021. № 4
168
мадських обʼєднань України віднайшла й оприлюднила частину документів, що
стосуються справи М. Донця70. З цих документів стало відомо, що справу на тре-
тього фігуранта сумнозвісної телеграми відкрили на підставі доносів колег за
три тижні до початку війни, тобто 2 червня 1941 р. (закрито справу аж 1955 р.).
М. Донцеві закидали те, що «у вузькому колі людей він критикує заходи партії і
уряду, пропагує антирадянські пасквільні анекдоти»71. Заарештований 2 липня
1941 р. М. Донець винним себе не визнав, але його таки розстріляли! Розпоряд-
ження на розстріл дав народний комісар держбезпеки СРСР Всеволод Мерку-
лов. Про це довідуємося зі справи М. Донця, а саме з документа з грифом «совер-
шенно секретно», що його підписав начальник обліково-архівного відділу пол-
ковник Плетев у грудні 1954 р.: «В июле 1941 года по распоряжению врага наро-
да Меркулова [23 грудня 1953 р. В. Меркулова засуджено до страти разом із
Л. Берією. – Н. Т.] без решения суда Донец Михаил Иванович был расстрелян
(см[отри] радио т/телеграмму) [курсив наш – Н. Т.]»72.
Тобто дозволом на розстріл була сумнозвісна радіотелефонограма, на яку
покликається тут полковник Плєтєв. Смертельний вирок щодо М. Донця викона-
но 9 або 10 липня 1941 р.73. А далі, як і у справі зникнення П. Франка й К. Сту-
динського, знайомий сценарій: мовчання, викреслення імені з культурного обігу,
блюзнірська брехня родичам (мовляв, загинув від серцевого паралічу під час
евакуації з Києва до Уфи) і «офіційна» дата смерти (10 вересня 1941 р.74).
Якщо М. Донця, дозвіл на розстріл якого дала та сумнозвісна радіотелефо-
нограма 6 липня 1941 р., було знищено 9 або 10 липня 1941 р., то, можливо (це
лише припущення!), ці дати стали злощасними й у долі Петра Франка…
References
Derevʼyanyi, I. (2011). Rozstrily vʼyazniv v chervni–lypni 1941 r. Yak tse bulo
[Executions of prisoners in June-July 1941. As it was].
Dovzhenko bez hrymu: Lysty, spohady, arkhivni znakhidky [Dovzhenko without
makeup: Letters, memoirs, archival finds]. / Uporiad. i komentar V. Aheievoi ta
S. Trymbacha. (2014). Kyiv, Ukraine.
Dutchak, H. (2003). Sprava Mykhaila Dontsia [The case of Mykhailo Donets].
Muzyka – Music.
Dutchak, H. (2004). Velych i trahediia Mykhaila Dontsia [The greatness and
tragedy of Mykhailo Donets]. Ukrainska kultura – Ukrainian culture.
Fedushchak, I. (2006). Do 65-richnytsi komunistychnoho zlochynu (cherven
1941 r.) [To the 65th anniversary of the communist crime (June 1941)]. Ukrainskyi
vyzvolnyi rukh: nauk. zb. – Ukrainian liberation movement: a scientific collection.
Lviv, Ukraine.
Franko, O. (2015). Ivan Franko dav svoiemu synu imʼya Taras v chest Shevchen-
ka (rodynni spohady i doslidzhennia) [Ivan Franko gave his son the name Taras in
honor Shevchenko (family memories and research)]. Ivano-Frankivsk, Ukraine.
Franko, P. (2005). Kryvavi slidy «zolotoho veresnia» [Bloody traces of «golden
September»]. Lviv, Ukraine.
Franko, T. (2015). Vybrane: U 2-kh tt. [Favorites: In 2 volumes] / Uporiad.
Ye. Baran, N. Tykholoz. Ivano-Frankivsk, Ukraine.
Franko, Z. (1992). Za nevidomykh obstavyn [Under unknown circumstances].
Aksiomy dlia nashchadkiv. Ukrainski imena u svitovii nautsi. Zb. narysiv – Axioms for
descendants. Ukrainian names in world science. Collection of essays. Lviv, Ukraine.
70 Дутчак Г. Справа Михайла Донця. Музика. 2003. № 1–2. С. 25–27; Дутчак Г. Велич і трагедія Ми-
хайла Донця. Українська культура. 2004. № 8. С. 34–35.
71 Дутчак Г. Справа Михайла Донця. С. 26.
72 Див.: Дутчак Г. Велич і трагедія Михайла Донця. С. 35.
73 Цалик С., Селігей П. «Підвали можуть бути всілякого відтінку…»
74 Див.: Дутчак Г. Велич і трагедія Михайла Донця. С. 34.
Siverian chronicle. 2021. № 4
169
Horak, R. (2007). Spohady Sofii ta Volodymyra Dutki [Memoirs of Sofiia and
Volodymyr Dutko]. Naukovyi visnyk Muzeiu Ivana Franka u Lvovi – Ivan Franko
Scientific Bulletin in Lviv. Lviv, Ukraine.
Klish, A. (2005) Suspilno-politychna diialnist akademika Kyryla Studynskoho v
period utverdzhennia radianskoi vlady v Zakhidnii Ukraini (1939–1941) [Socio-
political activity of Academician Kyrylo Studynskyi during the establishment of
Soviet power in Western Ukraine (1939–1941)]. Naukovi zapysky Ternopilskoho
natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka – Scientific
notes of Volodymyr Hnatyuk Ternopil National Pedagogical University.
Klish, A. (2011). Kyrylo Studynskyi: zhyttia i diialnist [Kyrylo Studynskyi: life
and work]. Ternopil, Ukraine.
Kuchabskyi, Yu., Franko, P.M. (1999). Petro Franko (storinky zhyttia) [Petro
Franko (pages of life)]. Lviv, Ukraine.
Kyiashko, I. (2003). «Ya buv kolys dyrektorom Muzeiu Ivana Franka» [«I was
once the director of the Ivan Franko Museum»]. Naukovyi visnyk Muzeiu Ivana Fran-
ka u Lvovi – Ivan Franko Scientific Bulletin in Lviv. Lviv, Ukraine.
Sakhno, A. (1999). Shchodennyk «kontrrevoliutsionera» [Diary of a «counter-
revolutionary»]. Kyiv, Ukraine.
Tykholozy, N. i B. (2017). Dokumenty rodyny Frankiv z arkhiviv radianskykh
spetssluzhb [Documents of the Franko’s family from the archives of the Soviet secret
services].
Vasyliev, V. (2010). «Beriivska vidlyha» v URSR (kinets 1938–1939 rr.): poli-
tychni aspekty [The «Beriev thaw» in the USSR (late 1938–1939): political aspects].
Kyiv, Ukraine.
Yedlinska, U. (1991). Vchenyi velykykh zasluh i dobroho sertsia [Scientist of
great merits and good heart]. Lviv, Ukraine.
Zakharchuk, O.M. (2013) FRANKO Petro Ivanovych [FRANKO Petro Ivano-
vych]. Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 10: T–Ya. Kyiv, Ukraine.
Тихолоз Наталія Богданівна – кандидат філологічних наук, старший нау-
ковий співробітник, доцент кафедри української преси Львівського національно-
го університету імені Івана Франка (вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000,
Україна).
Tykholoz Nataliya В. – PhD in Philological Sciences, Senior Researcher, Asso-
ciate Professor of the Department of Ukrainian Press, Ivan Franko National University
of Lviv (1, Universytetska Street, 79000, Lviv).
E-mail: ntycholoz@ukr.net
THE SECRET OF PETRO FRANKO’S DEATH
(to the 80th anniversary of the forced «evacuation»)
The article analyzes in detail the versions of the arrest (under the guise of
evacuation) and mysterious death of Petro Franko the youngest son of Ivan and Olha
Franko, at the time – a prominent cultural and public – political figure, people's
deputy of the Verkhovna Rada of the USSR and the first director of the Ivan Franko’s
Museum in Lviv.
The purpose of the study – on the basis of all available sources: documental,
press, memoirs, etc. to reveal the circumstances of the forced deportation of Petro
Franko from Lviv with the beginning of the German-Soviet phase of World War II, the
possible time and place of his violent death as a result of criminal repressive policy of
totalitarian system of USSR towards Ukrainian cultural figures and leaders of public
opinion of Galicia.
The research methodology is based primarily on archival and source research,
using biographical, political and cultural-historical approaches, analytical-synthetic
and inductive-deductive methods.
Сіверянський літопис. 2021. № 4
170
The scientific novelty of the study lies in the scientific substantiation of the
documented facts of the arrest and death of Petro Franko on the basis of archival
sources, as well as in the first introduction into scientific circulation of a number of
previously unknown documents (in particular from the archives of Soviet Secret Servi-
ce).
Based on a detailed systematic analysis and critical verification of all available
sources, it was concluded that on June 28, 1941, exactly on the day of his birth, Petro
Franko was arrested on the pretext of «evacuation» by employees of state security
bodies of the USSR (namely by NKVD troops) and taken out of Lviv. in the eastern di-
rection, together with Acad. Kyrylo Studynskyi. They were taken to Kyiv and subse-
quently detained in places of detention (prison or remand). In early July of the same
year, P. Franko was sentenced to the «HP» («Highest punishment») and «shot for
nationalist activities». This happened no sooner than July 6, 1941; more likely, July 9
or 10, 1941.
Thus, Petro Franko became a victim of Soviet political repression, and his pre-
maturely ended life is an act of accusation against Stalin's totalitarian system.
Key words: German-Soviet war, evacuation, execution, political repressions, to-
talitarian system.
Дата подання: 24 травня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 30 травня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Тихолоз, Н. Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової
«евакуації»). Сіверянський літопис. 2021. № 4. С. 155–170. DOI: 10.5281/zeno-
do.5229573.
Цитування за стандартом APА
Tykholoz N. Taiemnytsia smerty Petra Franka (do 80-kh rokovyn prymusovoi
«evakuatsii») [The Secret of Petro Franko’s Death(to the 80th anniversary of the
forced «evacuation»)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, 155–170. DOI:
10.5281/zenodo.5229573.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181739 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:55:15Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тихолоз, Н. 2021-11-29T10:05:38Z 2021-11-29T10:05:38Z 2021 Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») / Н. Тихолоз // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 155-170. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5229573 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181739 001-051(477)«18/19»П.Франко(092) У статті докладно проаналізовані версії арешту (під виглядом евакуації)
 та загадкової смерти Петра Франка, наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, на той час – визначного культурного й громадсько-політичного діяча, народного депутата Верховної ради УРСР та першого директора Музею Івана
 Франка у Львові.
 Мета студії – на підставі усіх доступних джерел (документальних, пресових, мемуарних тощо) розкрити обставини примусового вивезення Петра Франка зі Львова з початком німецько-радянської фази Другої світової війни, можливий час і місце його насильницької смерті унаслідок злочинної репресивної політики тоталітарної системи СРСР щодо діячів української культури і лідерів
 громадської думки Галичини.
 Методологія дослідження базується передусім на архівно-джерелознавчих
 розшуках із використанням біографічного, політично- й культурно-історичного
 підходів, аналітико-синтетичного та індуктивно-дедуктивного методів.
 Наукова новизна дослідження полягає в науковому обґрунтуванні документально підтверджених фактів арешту й смерті Петра Франка на підставі архівних джерел, а також у першому введенні в науковий обіг низки раніше невідомих документів (зокрема з архівів радянських спецслужб).
 На підставі докладного системного аналізу та критичної верифікації всіх
 доступних джерел, зроблені висновки, що 28 червня 1941 р. Петра Франка, саме
 в день його народин, заарештували під приводом «евакуації» службовці органів
 держбезпеки СРСР (а саме військ НКВС) і вивезли зі Львова в східному напрямі,
 разом із акад. Кирилом Студинським. Їх довезли до Києва й, очевидно, утримували під вартою в місцях позбавлення волі (у в’язниці чи слідчому ізоляторі). На
 початку липня того-таки року П. Франко був засуджений до «ВМН» («высшей
 меры наказания») і «расстрелян за националистическую деятельность». Це
 сталося не раніше за 6 липня 1941 р.; найімовірніше, 9 або 10 липня 1941 р.
 Отже, Петро Франко став жертвою радянських політичних репресій, а
 його передчасно обірване життя є актом обвинувачення сталінській тоталітарній системі. The article analyzes in detail the versions of the arrest (under the guise of
 evacuation) and mysterious death of Petro Franko the youngest son of Ivan and Olha
 Franko, at the time – a prominent cultural and public – political figure, people's
 deputy of the Verkhovna Rada of the USSR and the first director of the Ivan Franko’s
 Museum in Lviv.
 The purpose of the study – on the basis of all available sources: documental,
 press, memoirs, etc. to reveal the circumstances of the forced deportation of Petro
 Franko from Lviv with the beginning of the German-Soviet phase of World War II, the
 possible time and place of his violent death as a result of criminal repressive policy of
 totalitarian system of USSR towards Ukrainian cultural figures and leaders of public
 opinion of Galicia. The research methodology is based primarily on archival and source research,
 using biographical, political and cultural-historical approaches, analytical-synthetic
 and inductive-deductive methods. The scientific novelty of the study lies in the scientific substantiation of the
 documented facts of the arrest and death of Petro Franko on the basis of archival
 sources, as well as in the first introduction into scientific circulation of a number of
 previously unknown documents (in particular from the archives of Soviet Secret Service).
 Based on a detailed systematic analysis and critical verification of all available
 sources, it was concluded that on June 28, 1941, exactly on the day of his birth, Petro
 Franko was arrested on the pretext of «evacuation» by employees of state security
 bodies of the USSR (namely by NKVD troops) and taken out of Lviv. in the eastern direction,
 together with Acad. Kyrylo Studynskyi. They were taken to Kyiv and subsequently
 detained in places of detention (prison or remand). In early July of the same
 year, P. Franko was sentenced to the «HP» («Highest punishment») and «shot for
 nationalist activities». This happened no sooner than July 6, 1941; more likely, July 9
 or 10, 1941. Thus, Petro Franko became a victim of Soviet political repression, and his prematurely
 ended life is an act of accusation against Stalin's totalitarian system. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Дослідницькі нотатки Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») The secret of Petro Franko’s death (to the 80th anniversary of the forced «evacuation») Article published earlier |
| spellingShingle | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») Тихолоз, Н. Дослідницькі нотатки |
| title | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») |
| title_alt | The secret of Petro Franko’s death (to the 80th anniversary of the forced «evacuation») |
| title_full | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») |
| title_fullStr | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») |
| title_full_unstemmed | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») |
| title_short | Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») |
| title_sort | таємниця смерти петра франка (до 80-х роковин примусової «евакуації») |
| topic | Дослідницькі нотатки |
| topic_facet | Дослідницькі нотатки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181739 |
| work_keys_str_mv | AT tiholozn taêmnicâsmertipetrafrankado80hrokovinprimusovoíevakuacíí AT tiholozn thesecretofpetrofrankosdeathtothe80thanniversaryoftheforcedevacuation |