Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності
Рецензія на книгу: Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності / Пер. з нім. В. Кам’янець. Чернівці: Книги-XXI, 2018.
 320 c.
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181740 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 171-175. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860228571825438720 |
|---|---|
| author | Гордієнко, Д. |
| author_facet | Гордієнко, Д. |
| citation_txt | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 171-175. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Рецензія на книгу: Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності / Пер. з нім. В. Кам’янець. Чернівці: Книги-XXI, 2018.
320 c.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:21:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2021. № 4
171
РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ. АНОТАЦІЇ
Дмитро Гордієнко
•
Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни
від середньовіччя до сучасності /
Пер. з нім. В. Кам’янець. Чернівці: Книги-XXI, 2018. 320 c.
DOI: 10.5281/zenodo.5201695
© Д. Гордієнко, 2021. CC BY 4.0
Австрійська україніка має давню історію та поважні здобутки. Власне ака-
демічна історіографія історії України була започаткована австрійським істори-
ком Йоганном Христіаном фон Енґелем, який наприкінці XVIII ст. видав «Істо-
рію Галичини і Володимерії до 1772 р.» («Geschichte von Halitsch und Wladimir
bis 1772», 2 Bände, Wien, 1792/93), згодом – «Історію України та українських ко-
заків» («Die Geschichte der Ukraine und der ukrainische Kosaken», Halle 1796;
український переклад – Харків, 2014 р.). Зважаючи на давні зв’язки та входжен-
ня західноукраїнських земель до складу монархії Габсбургів (кінець XVIII ст. –
1918 р.), австрійська україніка помітно вирізняється з-поміж іншої західноєвро-
пейської, зокрема німецької. У 2017 р. в Мюнхені з’явилася нова праця професо-
ра східноєвропейської історії, дійсного члена Академії наук Австрії та іноземно-
го члена НАН України Андреаса Каппелера «Ungleiche Brüder. Russen und Ukrai-
ner vom Mittelalter bis zur Gegenwart», що вже 2018 р. була опублікована в укра-
їнському перекладі Володимира Кам’янця. На сьогодні А. Каппелер добре зна-
ний в Україні – в українському перекладі побачили світ його книги «Росія як по-
ліетнічна імперія» (Львів, 2005), «Мала історія України» (Київ, 2007) та «Украї-
на. Процеси націотворення» (Київ, 2011).
Рецензоване дослідження А. Каппелера привертає увагу вже своєю темою,
що особливо важливо для західної історіографії, у якій нерідко й досі відображе-
но сприйняття історії Східної Європи в категоріях російської історіографії, та
для української історіографії, яка також значною мірою все ще перебуває в поло-
ні старих концепцій та стереотипів, на чому наголошує й А. Каппелер (с. 11, 40–
41). У такий спосіб дослідник і ставить своїм завданням показати історію спів-
існування двох народів та витоки російсько-українського протистояння, водно-
час «відвести Україні належне їй місце на ментальній мапі Європи» (с. 285).
Загалом монографія заснована на англо- та німецькомовній літературі, чим
дає зріз західних уявлень щодо порушеного питання, хоча знає автор і україн-
ську та російську історіографію. На жаль, попри намагання відійти від стерео-
типного уявлення, А. Каппелер часто залишається в полоні історіографічних сте-
реотипів, хоча й послаблює їхню абсолютність.
Дослідження має не лише науковий, а й суспільно-політичний інтерес. Це
зазначає й автор, починаючи виклад з окупації Росією Криму та частини Донба-
су навесні 2014 р.: «Вперше від часів Другої світової війни європейська держава
анексувала територію сусідньої держави. Це було віроломне порушення норм
міжнародного права та кількох двосторонніх і міжнародних договорів, якими Ро-
сія гарантувала територіальну цілісність України» (с. 7). Дослідник прямо нази-
Сіверянський літопис. 2021. № 4
172
ває події на Донбасі з літа 2014 р. «неоголошеною війною Росії проти України».
Чи дійсно двадцять років тому важко було уявити російсько-українську війну –
питання дискусійне, однак заслуговує на увагу теза автора, що мало хто в Європі
вірив у життєздатність України як незалежної держави.
А. Каппелер вважає цілком прийнятним вживання терміна «брати» що-
до росіян та українців, яке він розуміє як належність до однієї родини. До якої
саме – не зрозуміло, тим більше, що «західні українці» (галичани), як і білору-
си для українців, на думку автора, є лише «зведеними братами», а поляки для
українців та росіян – «двоюрідними братами». Очевидно тут маємо аналогію до
«братніх» народів – англійців та німців, австрійців та угорців тощо. Єдиним
аргументом є політична маніпуляція категоріями «братерства», що особливого
розвитку набуло в часи СССР, відтак нічого дивного немає в тому, що донедавна
«більшість українців убачали в росіянах близьку дружню родину» (с. 23).
Надалі виклад ведеться в хронологічному порядку і починається з росій-
сько-української суперечки на спадщину «Київської Русі». А. Каппелер показує
російську схему, побудовану на спадкоємності столиць: Київ – Москва – Санкт-
Петербург – Москва, й наголошує на її первісному утворенні в Києві у 1674 р. –
у «Синопсисі Київському». Цей факт добре знаний в українській історіографії,
однак він не є так чітко артикульований у схемі «боротьби за спадок». Україн-
ська історіографія, як правило, відштовхується від М. Карамзіна та М. Погодіна,
попри те, що саме «Синопсис» спричинив найбільший вплив на формуван-
ня «колективної пам’яті» минулого України та Росії. Фактично, М. Карамзін,
М. Погодін та С. Соловйов лише надали схемі «Синопсиса» академічного ви-
гляду. М. Устрялов (1805–1870) додав ідею єдиного «руського» (у перекладі
В. Кам’янця – «російського») народу, до якого зарахував росіян («великоросів»)
та українців («малоросів»), до яких згодом додали й білорусів. «Така інтерпрета-
ція понадтисячолітньої історії держави, народу і церкви переважає в Росії і досі.
Для українців у цьому наративі немає місця, вони – частина єдиного російського
народу й не мають своєї історії» (с. 37), – підсумовує австрійський історик. З ін-
шого боку, й сам А. Каппелер відмовляє українцям у давній історії – тим самим
ставить українців у виняткове становище на європейській мапі народів. Не зро-
зумілою є й спільність Київської Русі на прикладі Києва та Новгорода, коли
останній «захоплений» Москвою в XV ст. (с. 51).
Розрізнення «історичного шляху» України та Росії історик кладе на середи-
ну XIII ст. Потрапивши під панування Золотої Орди, російські князівства пішли
азійським шляхом, у пізніших політичних інтерпретаціях – «особливим шляхом»
Росії, «натомість князівства на території теперішньої України перебували під
монголами лише протягом нетривалого періоду й орієнтувалися на решту Євро-
пи» (с. 46), що ілюструє прикладами політики Данила Галицького та Олександра
Невського. Очевидно, з того часу автор і розмежовує українців та росіян. Відтак
«українці у великій кількості вперше зустрілися з росіянами» в роки російської
смути на початку XVII ст.» і ця зустріч «була аж ніяк не мирна, бо тисячі україн-
ських козаків воювали в польському війську проти московських військ і не ми-
лували й цивільного населення» (с. 53).
Трагізм Люблінської унії для України, як згодом і перебування в складі Ро-
сійської імперії та Радянського Союзу, на думку автора, полягав у втраті україн-
цями власної національної еліти. Тому на відміну від російської історичної пам’-
яті з її царями, генсеками тощо, українська історична пам’ять базується на збір-
ному образі вільного козацтва, народовців та дисидентів. Водночас, автор чітко
розмежовує українське та російське козацтво: «Тоді як діяльність донських, за
етнічним складом переважно російських, козаків зосереджувалася здебільшого
на прикордонних регіонах, дніпровські ж, за етнічним складом переважно укра-
їнські, козаки стали військовою і політичною силою загальноєвропейського зна-
чення» (с. 61). Відтак і «українська революція 1648 р. та заснування самостійної
Гетьманщини змінили політичну карту Східної Європи» (с. 70).
Siverian chronicle. 2021. № 4
173
Проте не можна погодитися з тезою, що рушієм геополітичних змін у регіо-
ні з дальшим підпорядкуванням України Росії стали козаки, а не експансіоніст-
ські прагнення Москви» (с. 71), чому суперечить відмова московського посоль-
ства присягати на вірність союзові та слова самого автора, що переяславський
договір з московського погляду «був перший крок до тривалої інкорпорації
України» (с. 73). Та й Берестейська унія, на думку А. Каппелера, стала почасти
відповіддю українців на утворення Московського патріархату.
Дещо незвично автор подає образ Петра I як продовжувача справи Олексія
Михайловича з вестернізації Росії. Першим «каналом» вестернізації Моско-
вії була Україна, завдяки потужному впливу якої впродовж XVIII ст. відбула-
ся «українізація російської культури». Водночас, автор зазначає, що рушієм ді-
яльності Петра була війна, задля якої й запроваджувались реформи. Такого полі-
тичного курсу Росія тримається до сьогодні.
Івана Мазепу автор називає «впевненим у своїх силах гетьманом», що «ви-
ношував план відновлення незалежної Гетьманщини», водночас він є однією з
«найсуперечливіших особистостей східноєвропейської історії», проте ця «супе-
речність» зводиться до полярного трактування постаті гетьмана в Україні та Ро-
сії. З іншого боку, А. Каппелер чітко визначає українцями композитора Дмитра
Бортнянського та художників Володимира Боровиковського, Дмитра Левицько-
го та Антона Лосенка, натомість Іллю Репіна відносить до російських живопис-
ців.
Прикметно, що й австрійський історик уловив суперечливість ставлення ро-
сіян до українців у XIX ст.: «Лояльних “малоросів”, хай навіть і як молодших
братів, акцептували, “хохлів” маргіналізували як народ селян, а “мазепинців”
відособлювали як потенційних зрадників і піддавали репресіям» (с. 151). Не-
сприйняття України навіть російською ліберальною елітою А. Каппелер яскраво
ілюструє прикладами нобелівських лауреатів Й. Бродського та О. Солженіцина,
які різко не сприйняли українську незалежність, попри те, що тим самим дискре-
дитували звання нобелівського лауреата.
Натомість далі, за Г. Плесснером, А. Каппелер відносить Україну та Росію
до «запізнілих націй», при цьому для автора уявлення, «що українці запізніла на-
ція – річ очевидна» (с. 100), хоча він і згадує ранньомодерну українську націю.
При цілій палітрі сучасних поглядів на націю в західній соціо-гуманітаристиці
такий погляд є щонайменше однобоким чи неповним. Однак, у сукупності з по-
глядами про українців як «несподівану націю» чи Україну як «ненаціональну
державу», автор показує нерозуміння і певним чином несприйняття України на
Заході як політичної самості, що й зумовлює специфіку в ставленні ЄС до росій-
сько-української війни.
Певною мірою автор розрізняє Російську та Українську революції 1917 р. У
той час як інші народи «відреагували на революцію із запізненням», українці бу-
ли «єдиним народом, який у 1917 р. кинув безпосередній виклик Тимчасовому
урядові й значною мірою впливав на перебіг його політики» (с. 164, 165). Щодо
причин поразки Української революції А. Каппелер зазначає брак часу для роз-
будови держави та агресію білої й червоної Росії за повної відсутності підтримки
ззовні, коли країни Антанти послідовно стали на бік «старшого брата». Таким
чином «українці після 1918 р. були найбільшим європейським народом, який
не мав національної держави» (с. 180). Водночас, автор проводить тяглість від
УНР, – через екзильний уряд, – до України, розуміння чого забракло творцям
української Конституції 1996 р. та бракує багатьом сучасним українським полі-
тикам та історикам.
Досить зважено автор підходить до аналізу перебування України в складі
СCСР. З одного боку, Україна «хоч і не була суверенною національною держа-
вою, проте вона сформувала рамки для подальшого національного націотворен-
ня», з іншого боку, в усьому СCСР, зокрема в Україні, росіяни були титульною
нацією, що неминуче вело до русифікації, стирання української національної
ідентичності. Не випадково вже в 1930-ті роки в суспільну свідомість та пропа-
Сіверянський літопис. 2021. № 4
174
ганду «повертається» «старший брат». Підтримує А. Каппелер і точку зору, що
голод 1932–1933 рр. був спрямований саме проти українського селянства, «тоб-
то проти основи української нації», однак «навряд чи доречно вести мову про ге-
ноцид українського народу та ставити голод на один щабель із винищенням єв-
реїв і вірменів» (с. 205), що й не дивно, коли попри мільйонні жертви, україн-
ський голодомор «на Заході майже ніхто не помітив». Події Другої світової вій-
ни автор оцінює переважно в категоріях російської історіографії. Всупереч рі-
шенням Нюрнберґа, А. Каппелер звинувачує у «воєнних злочинах» дивізію «Га-
личина» та УПА, що дивно для європейського історика, як і некоректним є вжи-
вання терміна «дніпропетровська мафія» на означення кола Л. Брежнєва та
В. Щербицького. Досить чітко окреслюється крах СCСР, який, як імперію, зни-
щили Росія та Україна. «Вирішальне значення мали референдум про незалеж-
ність України та суперництво Єльцина з Ґорбачовим» (с. 239), однак згодом ро-
сійська пропаганда звинуватила Україну у «зраді», а Кравчука почала незаслу-
жено прирівнювати до Мазепи, про що пише й автор.
Після 1991 р. Захід упродовж довгого часу, а почасти й до нині, сприймає
Україну в тіні Росії. Болісно сприймалось і сприймається «розлучення» в Росії, у
якій і досі вважають, що «без українців російська нація неповноцінна». Уже з
1992 р. в російських колах публічно почали обговорювати можливість війни
проти України, приклади чого наводить і А. Каппелер. Невизначеною була й за-
лишається категорія «росіян» як національної меншини в Україні. Залишається
відкритим питання, кого варто розуміти як росіян – осіб російської національ-
ності чи російськомовних? Тому автор і порівнює політику Путіна, зокрема що-
до агресії проти України, з політикою нацистської Німеччини у передвоєнний
період. Відтак, цілком слушно, А. Каппелер пояснює причини війни проти Укра-
їни внутрішньою політикою Путіна: «Успіх революції в сусідній Україні міг ста-
ти прикладом для російської опозиції. А тому треба було зробити все для того,
щоб Україна не стабілізувалася й не зміцнилася як демократична держава, яка
сповідує європейські цінності» (с. 276–277). На жаль, подібно до Путіна, біль-
шість українців у 2019 р. також відмовились від європейських та демократичних
цінностей.
Заслуговує на увагу й прикінцевий висновок автора, згідно з яким на Заході
«багато хто й досі не готовий акцептувати українську державу як самостійного
гравця в історії. Для численних політиків, бізнесменів і дипломатів Україна досі
цікава лише як шахова фігура у відносинах з Росією. Мислення великодержавни-
ми категоріями не зважає на Україну та її інтереси, її сприймають як об’єкт, а не
як суб’єкт історії» (с. 284–285).
Книга досить суперечлива і демонструє складний і навіть болісний процес
зміни історичних парадигм західної соціо-гуманітаристики у погляді на Східну
Європу та її історичні минувшини. Навіть одному з кращих україністів на Заході
А. Каппелеру не вдається подати «спільний текст», – попри всі точки дотику,
автор паралельно викладає історію України та Росії, при цьому часто потрапля-
ючи в пастки російських ідеологем як немов би усталених історичних «фактів».
Книга орієнтована на західного читача, однак і для українського вона дає уяв-
лення Заходу про Україну та її співіснування з Росією. Окремої уваги заслуговує
додана бібліографія, що демонструє сучасну західну англо- та німецькомовну
україніку, зокрема актуалізує прогалини в західній історіографії з української іс-
торії. Отже, попри відсутність фактографічної новизни, рецензована монографія
А. Каппелера у своїй західній (віденській) точці зору на Україну становить знач-
ний інтерес і для українського читача.
Дата подання: 10 липня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 18 липня 2021 р.
Siverian chronicle. 2021. № 4
175
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Гордієнко, Д. Рецензія : Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від
середньовіччя до сучасності / Пер. з нім. В. Кам’янець. Чернівці: Книги-XXI,
2018. 320 c. Сіверянський літопис. 2021. № 4. С. 171–175. DOI: 10.5281/zeno-
do.5201695.
Цитування за стандартом APA
Hordiienko, D. (2021). Retsenziia : Kappeler A. Nerivni braty. Ukraintsi ta
rosiiany vid serednovichchia do suchasnosti / Per. z nim. V. Kamianets. Chernivtsi:
Knyhy-XXI, 2018. 320 s. [Review : Kappeler A. Unequal brothers. Ukrainians and
Russians from the Middle Ages to the present / Translated from German by V. Kame-
nets. Chernivtsi: Books-XXI, 2018. 320 p.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle,
4, P. 171–175. DOI: 10.5281/zenodo.5201695.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181740 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:21:03Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гордієнко, Д. 2021-11-29T10:05:48Z 2021-11-29T10:05:48Z 2021 Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2021. — № 4. — С. 171-175. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.5201695 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181740 Рецензія на книгу: Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності / Пер. з нім. В. Кам’янець. Чернівці: Книги-XXI, 2018.
 320 c. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Рецензії. Огляди. Анотації Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності Article published earlier |
| spellingShingle | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності Гордієнко, Д. Рецензії. Огляди. Анотації |
| title | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності |
| title_full | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності |
| title_fullStr | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності |
| title_full_unstemmed | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності |
| title_short | Каппелер А. Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності |
| title_sort | каппелер а. нерівні брати. українці та росіяни від середньовіччя до сучасності |
| topic | Рецензії. Огляди. Анотації |
| topic_facet | Рецензії. Огляди. Анотації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181740 |
| work_keys_str_mv | AT gordíênkod kappeleranerívníbratiukraíncítarosíânivídserednʹovíččâdosučasností |