Малий дощ з великої хмари
Рецензія на книгу: Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. — Т.1: 1939—1943 / под. ред. А. Н. Артизова.—– Москва: РОССПЭН, 2012. — 878 с.; Т.2: 1944—1945 / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с. A Review on: Ukrainian nationalist...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український визвольний рух |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181772 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Малий дощ з великої хмари / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с. / С. Рябенко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2015. — Збірник 20. — С. 307-327. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859833013273100288 |
|---|---|
| author | Рябенко, С. |
| author_facet | Рябенко, С. |
| citation_txt | Малий дощ з великої хмари / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с. / С. Рябенко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2015. — Збірник 20. — С. 307-327. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український визвольний рух |
| description | Рецензія на книгу: Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. — Т.1: 1939—1943 / под. ред. А. Н. Артизова.—– Москва: РОССПЭН, 2012. — 878 с.; Т.2: 1944—1945 / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с.
A Review on: Ukrainian nationalistic organizations during World war two. Documents: in two volumes. — V. 1:1939-1943 / edited by A. N. Artizov. — Moscow: ROSSPEN, 2012. — 878 p.; V. 2: 1944-1945 / edited by A. N. Artizov. — Moscow: ROSSPEN, 2012.— 1167 p.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:33:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
307
РЕЦЕНЗІЇ
Сергій Рябенко
Адвокат, науковий співробітник
Центру досліджень визвольного руху
МАЛИЙ ДОЩ З ВЕЛИКОЇ ХМАРИ
Рецензія на: Украинские националистические организации в годы
Второй мировой войны. Документы: в 2 т. — Т.1: 1939—1943 / под.
ред. А. Н. Артизова.—– Москва: РОССПЭН, 2012. — 878 с.; Т.2: 1944—
1945 / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с.
Sergiy Riabenko
The Small Rain From a Big Cloud
A Review on: Ukrainian nationalistic organizations during World war two.
Documents: in two volumes. — V. 1:1939-1943 / edited by A. N. Artizov. —
Moscow: ROSSPEN, 2012. — 878 p.; V. 2: 1944-1945 / edited by
A. N. Artizov. — Moscow: ROSSPEN, 2012.— 1167 p.
308
22 червня 2012 р. у Москві було презентовано двотомний збір-
ник документів під назвою «Украинские националистические орга-
низации в годы Второй мировой войны, 1939–1945»1.
Ідея підготовки зазначеного збірника виникла ще у 2003 р. у
Центральному державному архіві громадських об’єднань України
(ЦДАГО України), керівництво якого провело низку двосторонніх
зустрічей з очільниками Росархіву та директорами центральних
українських та російських архівів, на яких було досягнуто до-
мовленості про реалізацію проекту протягом 2004–2006 рр. Утім,
наявність між українською та російською частинами редколегії
суттєвих розбіжностей у поглядах на концепцію майбутнього збір-
ника2 призвела до того, що спільну роботу над виданням було
припинено, і з 2009 р. підготовкою видання займалася російська
сторона, поставивши собі за мету «на противагу цим пам’ятникам
[Степанові Бандері та Роману Шухевичу — С. Р.] та численним по-
верховим наукоподібним публікаціям […] документально показати
діяльність українських націоналістичних організацій у роки Другої
світової війни»3.
Отже, в результаті упорядниками збірника стали виключно
російські дослідники на чолі з відповідальним упорядником — за-
ступником начальника відділу науково-дослідної роботи Росій-
ського державного архіву соціально-політичної історії (РГАСПИ)
Татьяною Царєвскою-Дякіною. До редакційної колегії увійшли,
зокрема, директор Російського державного військового архіву
(РГВА) Владімір Кузеленков, директор Державного архіву Ро-
сійської Федерації (ГАРФ) Сєрґєй Мироненко, директор РГАС-
ПИ Андрєй Сорокін, член-кореспондент Російської академії наук
(РАН) та ректор Російського державного гуманітарного універ-
ситету Єфім Пивовар, начальник управління реєстрації архівних
1 Состоялась презентация сборника документов «Украинские националистические
организации в годы Второй мировой войны. 1939–1945» (т. 1–2) [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://archives.ru/press/220612-presentation.shtml.
2 Вєдєнєєв Д., Лозицький В. Українські націоналістичні організації в роки Другої
світової війни: Документи: у 2 т. // Український історичний журнал. – 2012. –
№ 6. – С. 215–216.
3 Григорова В. Кровавый тризуб Бандеры [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://flb.ru/infoprint/57513.html.
309
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
фондів Федеральної служби безпеки (ФСБ) Російської Федера-
ції генерал-лейтенант Васілій Христофоров, завідувач відділом
східного слов’янства Інституту слов’янознавства РАН Єлєна Бо-
рисьонок, директор Фонду сприяння актуальним історичним до-
слідженням «Историческая память» Алєксандр Дюков та інші. Го-
ловою редакційної колегії було призначено голову Федерального
архівного агентства Росії Андрєя Артизова. Рецензував збірник
завідувач кафедрою історії південних та західних слов’ян Москов-
ського державного університету Геннадій Матвєєв.
Передмову та археографічну передмову до збірника написа-
ли, відповідно, Є. Борисьонок та Т. Царєвская-Дякіна, іменний та
географічний покажчики підготували Анна Кочетова та Т. Царев-
ська-Дякіна, біографічні довідки — Є. Борисьонок, Наталія Во-
якіна, Т. Царевська-Дякіна, Владімір Шепєлєв, перелік скоро-
чень — Міхаіл Мєльтюхов та Т. Царевська-Дякіна.
Збірник було укладено у двох томах, до їх складу включе-
но 506 документів з 15 архівів Росії (ГАРФ, РГАСПИ, РГВА,
Центральний архів Міністерства оборони (ЦАМО), Центральний
архів ФСБ (ЦА ФСБ), архів Служби зовнішньої розвідки (Архів
СВР), Архів президента Російської Федерації), України (Галу-
зевий державний архів Служби безпеки України, Центральний
державний архів вищих органів влади та управління України
(ЦДАВО), Центральний державний архів громадських об’єднань
України), Німеччини (Федеральний архів Німеччини, Федераль-
ний військовий архів, Політичний архів МЗС), Польщі (Архів ак-
тів нових) та Білорусі (Національний архів Республіки Білорусь).
Усі документи було згруповано у три структурні розділи: пер-
ший — від 1939 р. до 22 червня 1941 р., другий — від 23 червня
1941 р. до 1943 р. та третій — від 1944 р. до 1945 р. Крім того, до
складу збірника включено додатки, які містять 19 документів,
що мають більш пізню дату створення, але тематично пов’язані
з основним змістом збірника (протоколи допитів, доповідні за-
писки та донесення, витяги з них), а також 39 фотодокументів
з російських архівів (Російський державний архів кінофотодоку-
ментів, Держфільмфонд Росії, ГАРФ, РГАСПИ, ЦАМО, РГВА,
Архів СВР, ЦА ФСБ).
Значна частина опублікованих у збірнику документів пред-
ставлена документами вищих партійних та державних органів Ра-
310
РЕЦЕНЗІЇ
дянського Союзу та Української РСР. Також до складу збірника
включено окремі документи німецьких, польських органів влади
та структур українського визвольного руху.
Презентація збірника в Україні відбулася 26 вересня 2012 р. З
української сторони у ній взяли участь, зокрема, Дмитро Вєдє-
нєєв (на той момент заступник директора Українського інститу-
ту національної пам’яті), директор ЦДАВО Наталія Маковська,
а також скандально відомий Вадим Колесніченко (на той момент
народний депутат України та співголова т. зв. «Міжнародного ан-
тифашистського фронту»)4, який пояснив появу збірника необхід-
ністю «з’ясування історичної істини, замість створення міфів, які
можуть завести у глухий кут»5, та низка інших політиків. Поді-
бні презентації згодом відбулися у інших містах України: Одесі6,
Харкові7, Сімферополі8, причому особливо активними у процесі
їх організації та проведення виявилися політики проросійського
спрямування, зокрема той же В. Колесніченко.
З часу презентації двотомника з’явилося декілька рецензій та
відгуків на нього з боку українських та закордонних дослідників.
Автор першої з них, Алєксандр Гогун, оцінив наукову значимість
збірника як вельми обмежену, оскільки, на його думку, упоряд-
ники мали б зосередитися, насамперед, на маловідомих та невідо-
4 В Украине состоялась презентация сборника архивных документов «Украинские
националистические организации в годы Второй мировой войны. 1939–1945»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://r-u.org.ua/arhiv/politika/8003-
news.html.
5 Сиротин В. Народный депутат Вадим Колесниченко: «Нам нужно установление
исторической истины, а не создание мифов, которые могут завести в тупик»
[Електронний ресурс] // Факты и комментарии. – 2012. – 27 вересня. – Режим
доступу: http://fakty.ua/153457-narodnyj-deputat-vadim-kolesnichenko-nam-
nuzhno-ustanovlenie-istoricheskoj-istiny-a-ne-sozdanie-mifov-kotorye-mogut-zavesti-
v-tupik.
6 Архивные документы об украинских националистах в годы войны – совместный
труд российских и украинских историков [Електронний ресурс]. – Режим досту-
пу: http://atv.odessa.ua/news/2012/09/28/arhivnie_dokumenti_6153.html.
7 В Харькове презентовали сборник документов «Украинские националистические
организации в годы Второй мировой войны. 1939–1945» [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://partyofregions.ua/person/4fdb36a8254d29ee32000095/news/
506d522dc4ca42bb1d000171#sthash.35KTLAYR.dpuf.
8 Дремлюгин А. Правда, которой бояться [Електронний ресурс] // Крымская
правда. – 2012. – 17 октября. – Режим доступу: http://www.pravda.crimea.ua/
newspapers/2012/10/17/pravda-kotorojj-boyatsya.
311
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
мих представникам російських академічних кіл фактах з історії
українського визвольного руху9. Утім, у своїй відповіді укладачі
відкинули практично усі зауваження рецензента, наголосивши на
тому, що презентація збірника у Києві відбулася успішно, та ви-
словили сподівання, що збірник буде корисним не тільки для до-
слідників, а й для широкого кола читачів, та посприяє глибшому
усвідомленню та осмисленню подій минулого10.
Автори двох інших рецензій, Д. Вєдєнєєв та Володимир Ло-
зицький, охарактеризували збірник як фахово виконане, солідне
документальне видання, не висловивши практично ніяких критич-
них зауважень, та обмежилися переважно наведенням інформації
про історію створення збірника, його структуру, кількість вико-
ристаних документів, їх авторів, архіви, з яких вони походять11,
а також археографічним аналізом12.
На жаль, при докладнішому ознайомленні зі змістом збірника
доводиться констатувати, що попри залучення до його створен-
ня цілої низки державних установ Російської Федерації, а також
великого кола російських істориків, фаховість його виконання за-
лишає бажати кращого.
Вже від початку впадає у вічі доволі велика як для подібного
академічного збірника кількість не тільки звичайних описок, а й,
що гірше, фактологічних та інших помилок. Крім того, готуючи
збірник документів, присвячений діяльності українських націона-
лістичних організацій, які оперували переважно на українських
етнічних землях та вели більшість своєї документації українською
мовою, укладачі мали б залучити до роботи над двотомником фа-
хових перекладачів з української мови, чого не було зроблено.
Через це вступна частина видання просто рясніє перекла-
дацькими словотворами на кшталт «Провод ОУН» (т. 1, с. 6),
9 Гогун А. Старые песни без главного [Електронний ресурс] // ZN.ua. – 2012. –
31 серпня. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/starye_pesni_bez_
glavnogo_v_moskve_izdan_sbornik_dokumentov__ob_ukrainskih_natsionalistah_v_
gody_vto.html.
10 Борисенок Е., Царевская-Дякина Т. Еще раз о главном: ответ Александру Гогуну
// Ab Imperio. – 2012. – № 3. – С. 380–395.
11 Вєдєнєєв Д., Лозицький В. Українські націоналістичні організації… – С. 215–221.
12 Вєдєнєєв Д. Документальна спадщина драматичного часу. Роздуми історика
щодо російського документального видання з історії українського націоналізму //
Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць. – 2012. – № 3. – С. 300–330.
312
РЕЦЕНЗІЇ
«заграничный провод ОУН» (т. 1, с. 8), «революционный провод
ОУН» (т. 1, с. 9), «бандеровский провод» (т. 1, с. 13), «центральный
провод ОУН (б)» (т. 1, с. 15), «районный провод ОУН» (т. 1, с. 16)
тощо. У наведеному контексті термін «провід» означає «керівни-
цтво», тому проблем з його перекладом, аби у російськомовного
читача не виникало недоречних асоціацій з аналогічним словом у
російській мові, яке має зовсім інше значення, не мало б існувати.
Так само не перекладеною залишилася і похідна від українського
терміна «провід» назва посади у структурі ОУН — «провідник».
Миколу Лемика (чомусь записаного в українському варіанті як
«Лемік») у біографічній довідці було поіменовано «Краевым Про-
водником» (т. 2, с. 1048). Хоча українською це слово означає усього-
на-всього «керівник», «лідер».
Можливо, укладачі вирішили, що «провід» та похідні від
нього назви структур або посад є «общепринятыми названия-
ми иностранных организаций, структур или наименованиями
должностей», які у тексті мають наводитися «в соответствии с их
транскрипцией» (т. 1, с. 28), а не перекладатися? Але у збірнику
не наводиться жодних критеріїв, за якими можна було б вста-
новити, яка з назв вважається «загальноприйнятою» та підлягає
транскрибуванню, а яка — перекладу. Через це у тексті спосте-
рігається повний різнобій, коли, наприклад, «Українська націо-
нальна рада» подається як (Украинская национальная рада (УНРа-
да) (т. 1, с. 12), інша назва — «Українська головна визвольна рада»
вже перекладається як «Украинский главный освободительный
совет» (т. 1, с. 13, 19), а ще нижче у біографічній довідці про Рос-
тислава Волошина подається у вигляді української абревіатури
«УГВР» (т. 2, с. 1020). Чому у першому випадку назва вважається
«общепринятой», у другому — перекладається, а у третьому за-
лишається у вигляді україномовної абревіатури, укладачі навіть
не намагаються пояснити.
Слід зауважити, що в тексті двотомника подібні приклади не
є поодинокими. Зокрема, у примітці до одного з документів упо-
рядники наводять російський переклад назви створеного у Львові
Українського державного правління — «Украинское государствен-
ное правление» (т. 2, с. 948, примітка №4). Однак у біографічній
довідці про Івана Климова вказується абревіатура цього органу
українською мовою — «УДП» (т. 2, с. 1036), що, як і «УГВР», від-
313
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
сутня навіть у переліку скорочень (т. 2, с. 1146–1147) і вживання
якої також не пояснюється. В уже згадуваній біографічній довідці
про Р. Волошина також «послідовно» наводяться абревіатури «ІІІ
НВЗ ОУН» та «ГСВС УГВР» (т. 2, с. 1020). Українською це скоро-
чення від «Надзвичайний Великий збір» та «Генеральний секретар
внутрішніх справ Української головної визвольної ради», однак
для пересічного російськомовного читача вони є незрозумілими та
потребують додаткових пояснень. Як і у випадку з «УДП» обидві
абревіатури у переліку скорочень збірника відсутні (т. 2, с. 1146).
І вже геть безглуздою виглядає ситуація, коли в документі під
№ 2.34 упорядники в перекладі використовують словосполучення
«поветовый провод», який у ними ж наданому заголовку до цього
документа чомусь подається як «уездной провод» (т. 1, с. 393–394).
У процесі роботи над двотомником його укладачі «збагатили»
російську мову такими «словотворами» як «в вишкильном полку
«имени Холодного Яра» в Ровно» (т. 2, с. 1042) (слово «вишкільний»
українською означає «навчальний»), «комендант подполья УПА»
(т. 2, с. 1020) як «переклад» назви посади Р. Волошина «коман-
дант запілля УПА» (українською слово «запілля» означає не «під-
пілля», а «тил»), «ОУН (СД) (самостийников-державников)» (т. 1,
с. 13) тощо. Нічого спільного з «общепринятостью названия» усі ці
словесні покручі, звісно ж, не мають.
Після такого «переклад» у підписі до зображення передовиці
одного з тогочасних видань дати 20 липня як «20 июня» (т. 1, с. 792),
при тому, що одна зі статей цієї передовиці описує «пропам’ятні
липневі дні 1941 р.», а також МЗС як «МВД» (т. 1, с. 772) навіть не
викликає здивування.
Дуже показовим є ставлення упорядників до відмінювання
прізвищ. Ті, хто мав справу з радянськими та чекістськими до-
кументами, не могли не звернути увагу на те, що у них послі-
довно не відмінюються окремі українські чоловічі прізвища. Уна-
слідок цього, у збірнику містяться подяки «А. Ищук… (ГДА СБУ)»
(т. 1, с. 30), редакційні заголовки типу «Из доклада секретаря под-
польного обкома КП(б)У […] области В. А. Бегма […]» (т. 2, с. 134),
«Докладная записка секретаря Тернопольского обкома КП(б)У
И. Компанеец […]» (т. 2, с. 484), «Справка зам. начальника УББ
НКВД УССР А. Ф. Задоя […]» (т. 2, с. 612), «Отчет секретаря Ста-
ниславского обкома КП(б)Украины М. В. Слонь […]» (т. 2, с. 613)
314
РЕЦЕНЗІЇ
тощо. Однак справжньою проблемою виявилося прізвище «Вадіс»,
щодо відмінювання якого члени редколегії так і не дійшли згоди.
У результаті, у тексті видання послідовно присутні два варіанти:
у редакційних заголовках до документів № 1.42 (т. 1, с. 93), № 1.73
(т. 1, с. 205), №3.86 (т. 2, с. 330) це прізвище відмінюється, а у ре-
дакційних заголовках до документів №3.38 (т. 2, с. 166), №3.149
(т. 2, с. 593) — ні.
Нехтування правилами граматики породило двозначні вира-
зи: «в записях руководителя подрайонного провода «Максим» от
15 мая…» (т. 1, с. 21), «…о переговорах с руководителем подраз-
деления УПА «Орел»» (т. 1, с. 27) тощо. Насправді йшлося про
підрайонового провідника на псевдо ‘Максим’ та сотенного УПА
Миколу Олійника-‘Орла’ відповідно, однак такі нюанси зрозумілі
далеко не кожному читачеві.
Суттєві проблеми у членів редколегії виникли й з транскри-
буванням незвичних для російського вуха українських прізвищ.
Наприклад, упорядники так і не змогли вирішити, як саме слід
писати прізвище Крайового провідника ОУН (б) на Західноукраїн-
ських землях Івана Климова-‘Легенди’. Як і у випадку з Вадісом,
у тексті збірника зустрічаються два варіанти: «Иван Климов» (т. 1,
с. 387, 389, 771; т. 2, с. 948, 1058) та «Иван Климив» (т. 1, с. 453;
т. 2, с. 1036, 1077). Аналогічним чином укладачі повелися і з пріз-
вищем «Стахів», яке носили двоє діячів ОУН (б): у біографічних
довідках їх подано як «Стахов Владимир» (т. 2, с. 1076) та «Стахов
Евгений» (т. 2, с. 1077), але у всіх інших місцях це прізвище наво-
диться у формі «Стахив» (т. 1, с. 320, 341, 830; т. 2, с. 966).
Залишає бажати кращого і концепція збірника. Хоча видан-
ня й має назву «Украинские националистические организации в
годы Второй мировой войны, 1939–1945», упорядники ніде не по-
яснюють, які саме структури вони вважають «украинскими наци-
оналистическими организациями», не наводять жодних визначень
чи критеріїв, за якими відповідну організацію слід відносити до
категорії «украинских националистических». Подібна невизначе-
ність дозволила укладачам подати під маркою «українських націо-
налістичних організацій» такі структури, як, наприклад, створена
німецькою владою допоміжна поліція Райхскомісаріату «Україна»
та Дистрикту «Галичина» Генеральної губернії.
315
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
Описуючи у вступі польсько-українське протистояння на Во-
лині у часи Другої світової війни, Є. Борисьонок безапеляційно
заявляє, що «кровавая междоусобица на этой территории получи-
ла наименование «волынской резни» (т. 1, с. 14). Однак на сьогодні
щодо зазначених подій дослідники застосовують терміни «вини-
щення», «екстермація», «етнічна чистка», «геноцид», «конфлікт»,
«протистояння», «війна» та «громадянська війна»13. Зі зрозумілих
причин упорядники не говорять про це нічого. Зате, вочевидь, для
посилення пропагандистського ефекту, наводять характеристи-
ку дій «украинских националистов в отношении поляков» за по-
відомленнями Українського штабу партизанського руху та НКГБ
СССР, у яких містяться формулювання на кшталт: «украинские
националисты проводят зверскую расправу над беззащитным
польским населением, ставя задачу полного уничтожения поляков
на Украине» (т. 1, с. 15). Відібрані укладачами у подібному ключі
характеристики дій українців з боку німецької окупаційної влади
та польського підпілля без надання будь-якої оцінки діям іншої
сторони (поляків) створюють у пересічного читача враження, ніби
у польсько-українському протистоянні одна зі сторін була катом-
«різуном», а інша, відповідно, «жертвою», хоча оприлюднені на
сьогоднішній день документальні джерела доводять, що це дале-
ко не так. Лише мимохідь у вступі згадується про роль німець-
ких чинників у провокуванні та роздмухуванні протистояння (т. 1,
с. 14-15), однак будь-яких згадок про причетність до цього радян-
ських партизанів, чиї загони діяли на території Волині й Полісся,
там шукати марно.
Заангажованість укладачів збірника чітко проявляється у спо-
собі, яким ті обґрунтовують власну тезу «о согласованных дей-
ствиях украинских националистов с германскими властями против
партизанских отрядов и наступающей Красной армии» (т. 1, с. 16)
та того, що командирам УПА «давалось полное право входить в
самые различные сделки с немцами» (т. 1, с. 17). Для цього вони,
серед іншого, наводять «сведения о переговорах [німців — С. Р.]
c руководителем одного из подразделений УПА «Орлом» в конце
апреля 1944 г. в Каменке-Струмилово. «Орел» согласился в соответ-
13 В’ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942–1947. – К.: Вид. дім «Києво-
Могилянська академія», 2012. – С. 5, 18, 34, 40–41.
316
РЕЦЕНЗІЇ
ствии с указаниями германской стороны «заградить свой отрезок
территории в 20 км на восток, против вторжения советско-русских
банд или их частей, или например, взять на себя защиту дорогу
Львов–Перемышль» и передал трофейную советскую карту» (т. 1,
с. 17), а також, що «командир куреня «Макс» из группы «Игоря»
помогал немцам сдерживать наступление Красной армии, насту-
павшей на Подкамень. За это нацисты разрешили боевикам «Мак-
са» и «Игоря» ограбить польский монастырь-крепость, вырезать
укрывавшееся там от бандеровского террора польское население
и забрать себе ценности — утварь богатого костела» (т. 1, с. 17–
18). Однак упорядники не вказали, що вищевказані дії ‘Орла’ та
‘Макса’ були самовільною ініціативою цих командирів, за що оби-
два понесли відповідальність. Так, Микола Олійник-‘Орел’ у тому
числі за несанкціоновану співпрацю з німцями отримав смертний
вирок, який було приведено до виконання перед строєм сотні 15
квітня 1944 р. його безпосереднім організаційним зверхником Ми-
колою Гошовським14. Максима Скорупського-‘Макса’ було усуну-
то від командування куренем на початку травня 1944 р., і слідства
у СБ та розстрілу він уникнув лише тому, що дезертирував з лав
УПА та втік на Захід15.
Тенденційними є коментарі укладачів до меморандуму
ОУН (б), надісланого до Райхсканцелярії 23 червня 1941 р., та
протоколу слухання членів Українського національного комітету
та Степана Бандери від 3 липня 1941 р. Окремі висмикнуті з кон-
тексту цитати з обох документів подано таким чином, аби створи-
ти у читачів образ ОУН (б) як однозначно «пронімецької», а отже
«колаборантської» (з точки зору офіційної Москви) організації, яка
«искренне во всех отношениях сотрудничала со всеми немецкими
инстанциями», а її керівники «не собирались действовать вопреки
интересам Германии» (т. 1, с. 11–12). Разом з тим, за вже звичною
«традицією» укладачі знову «забули» вказати, що текст меморан-
думу ОУН (б) містив, серед іншого, низку доволі чітких пере-
сторог чи навіть погроз по відношенню до німецьких офіційних
чинників. Так, у ньому зазначалося, що вирішення українського
питання повинно відповідати українським інтересам, Українська
14 В’ятрович В. Друга польсько-українська війна. – С. 218–220.
15 Там само. – С. 218.
317
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
держава має бути справді незалежна та суверенна, а тому сло-
вацький або хорватський варіанти є неприпустимими. Автори до-
кументу наголошували на тому, що навіть якщо німецькі війська
спочатку вітатимуть в Україні як визволителів, то «незабаром це
ставлення може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не
з метою відновлення Української держави і відповідними гасла-
ми». Меморандум закінчувався заявою (фактично — прихованою
погрозою) про те, що українці «сповнені рішучості створити під-
валини, які забезпечили б національний розвиток у незалежній
державі. З цією рішучістю повинна рахуватися кожна сила, яка,
переслідуючи одночасно власні інтереси, хоче створити новий по-
рядок на східноєвропейському просторі. Організація Українських
Націоналістів, яка упродовж багатьох років веде здорову частину
українського народу в революційній боротьбі за державну неза-
лежність України і виховує увесь український народ для цього
завдання, готова вести цю боротьбу аж до здійснення свого на-
ціонального ідеалу»16.
Так само у протоколі слухання від 3 липня 1941 р. упорядники
навмисно залишили поза увагою слова С. Бандери про те, що ке-
рівництво ОУН (б) проводить боротьбу проти всіх окупантів Укра-
їни, і до останнього часу така боротьба велася як самостійна від
імені самостійної та незалежної України. Бандера також зазначав,
що усі накази, у тому числі про створення Українського держав-
ного правління (УДП), він віддавав без будь-якого погодження з
німецькими структурами, спираючись «лише на мандат, який я
отримав від українців. Розбудова і творення українського життя
в першу чергу можливі через українців на території, де живуть
українці, і це може, звичайно, лише тоді статися, коли до цього
будуть залучені українські фактори. Я стою на тій точці зору, що
поки що це може відбуватися лише в порозумінні з німцями»17.
Вступна стаття містить цілу низку грубих фактологічних по-
милок. Наприклад, упорядники вказують, що «весной 1943 г. была
16 Українське державотворення: Акт 30 червня 1941: Збірник документів і матеріа-
лів / упор. О. Дзюбан. – Львів; Київ: Піраміда, 2001. – С. 67, 70–71, 73–75.
17 Косик В. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних
матеріалів. Т. 1 / упоряд. і перемова В. Косика. – Львів: Інститут українознав-
ства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1997. – С. 109–113.
318
РЕЦЕНЗІЇ
сформирована добровольческая стрелковая дивизия войск СС «Га-
личина» (док. 2.126)» (т. 1, с. 14). Однак насправді навесні 1943 р. було
лише оголошено про створення дивізії. За спогадами колишнього
начальника оперативного відділу штабу дивізії Вольфа-Дітріха
Гайке, улітку 1943 р. формування дивізії фактично лише розпоча-
лося18. Всупереч наведеним фактам для обґрунтування свого твер-
дження укладачі вдалися до відвертої фальсифікації, вказавши,
що факт «сформування» дивізії «Галичина» навесні 1943 р. начебто
підтверджується документом під №2.126. Однак, як можна бачити
з тексту самого документа (т. 1, с. 614–615), він містить лише за-
гальну інформацію про те, як саме мало відбуватися формування
дивізії та поліцейських полків, і жодних дат «сформування» дивізії
«Галичина» у ньому не наводиться.
Багатим на грубі фактологічні помилки та неточності є й
твердження укладачів про те, що «28 апреля 1943 г. во Льво-
ве состоялось торжественное заседание представителей немецких
оккупационных властей и оуновских организаций. В этот же день
губернатор дистрикта «Галичина» Вехтер подписал соответству-
ющий декрет о дивизии. По сообщению начальника полиции без-
опасности и СД, «большие части Галицийской дивизии состоят из
членов УПА» (т. 1, с. 14). Насправді у жодному урочистому засідан-
ні з німецькою окупаційною владою представники жодних «оунів-
ських організацій» 28 липня 1943 р. участі не брали, а єдиний, кого
з натяжкою можна вважати «представником» ОУН, був Віктор
Курманович, який мав статус почесного гостя губернатора Отто
Вехтера і на той момент уже відійшов від справ Організації19. Як
достовірна, без будь-якого фахового коментаря або пояснення,
подається упорядниками й інформація, що міститься у цитовано-
му ними повідомленні начальника поліції безпеки СД про присут-
ність значної кількості членів УПА у складі дивізії. Таке тверджен-
ня не відповідає дійсності. Провід ОУН (б) та Головна команда УПА
18 Гайке В.Д. Українська дивізія «Галичина». Історія формування і бойових дій у
1943–1945 роках / за заг. ред. В. Кубійовича. – Тернопіль: Мандрівець, 2012. –
С. 11, 16; Колісник Р. Військова Управа та українська Дивізія «Галичина». – К:
Ярославів Вал, 2009. – С. 69–73.
19 Колісник Р. Військова управа… – С. 36.
20 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / пер. з фр. Р. Осадчука. —
Париж; Нью-Йорк; Львів: Наукове товариство імені Шевченка у Львові, 1993. –
С. 358–359; Колісник Р. Військова управа… – С. 40, 59.
319
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
офіційно висловлювалися категорично проти створення дивізії
«Галичина»20, і тому, хоча певна кількість членів бандерівського
крила ОУН і потрапила до її лав, вони аж ніяк не могли стано-
вити її «большие части». Радше навпаки, варто говорити про те,
що частина дивізійників після битви під Бродами у липні 1944 р.
потрапила до УПА21.
Дуже екстравагантно виглядають також редакційні заголовки
до документів під №2.25: «Запись беседы проф. Коха с заместите-
лем министра восточных территорий А. Розенбергом о событиях
30 июня 1941 г. во Львове» (т. 1, с. 368) та № 2.34: «Отчет неуста-
новленного лица о деятельности уездного провода ОУН в Нико-
лаеве и политическом положении в Николаевской области» (т. 1,
с. 393). Складається враження, що, вигадуючи заголовок до остан-
нього документа, укладачі навіть не спробували замислитися над
тим, чому це раптом «повітовий провід ОУН у Миколаєві» вирішив
звітувати про «політичний стан у Миколаївській області» не своєму
обласному проводові, а проводу ОУН у Львові, а також яким чи-
ном у місті Миколаєві, центрі Миколаївської області, та прилеглій
окрузі 16 липня 1941 р. розмістилися «частини словацької армії»,
якщо місто Миколаїв було окуповане лише 16 серпня 1941 р. і
«частин словацької армії» у цей час там не могло бути у принципі?
Відповідь проста: у документі йшлося про районний центр Мико-
лаїв на Львівщині.
У редакційних заголовках до інших документів упорядники не
ідентифікували або помилково ідентифікували авторів та посади,
які вони займали у підпіллі. Наприклад, у редакційному заголовку
до документа №3.104 його автором вказано «Ю. Сурмача» (т. 2,
с. 419), який відсутній навіть в іменному покажчику (т. 2, с. 1114).
Насправді це псевдо відомого оунівського діяча Михайла Кондра-
та22. Документу під №3.179 надано заголовок «отчет неустановлен-
ного лица о борьбе подразделений ОУН на Буковине против час-
тей НКВД и истребительных отрядов в мае — июле 1945 г.» (т. 2,
с. 696), хоча насправді цей документ є звітом окружного проводу
21 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні… – С. 435.
22 Літопис УПА. Нова серія. – Том 13: Воєнна округа УПА «Буг». Документи і мате-
ріали 1943–1952. Книга 2. – К; Торонто, 2009. – С. 1172.
23 Літопис УПА. Нова серія. – Том 19: Підпілля ОУН на Буковині. 1943–1951.
Документи і матеріали. – Київ; Торонто, 2012. – С. 119–121.
320
РЕЦЕНЗІЇ
ОУН Буковини та стосується подій травня—червня, а не травня—
липня 1945 р., як про це зазначено у збірнику23. Ще один документ
під №3.192 ідентифікований укладачами як «письмо С. Вара […]»
(т. 2, с. 789), який також відсутній в іменному покажчику (т. 2,
с. 1096). Хоча це псевдо одного з провідних діячів ОУН та УПА
Василя Кука, яке насправді писалося як ‘С-вар’24. Редакційний за-
головок до документа під №3.200 «Информационный отчет руко-
водителя подразделения УПА Арпада о деятельности подразделе-
ния УПА в Черновицкой обл. в ноябре 1945 г.» (т. 2, с. 824) так само
містить помилку: псевдо ‘Арпад’ носив Василь Савчак-‘Сталь’,
який був не «керівником підрозділу УПА», а окружним провід-
ником ОУН Буковини25.
Викликає питання і задекларований упорядниками принцип
підбору документів для публікації. Заявляючи у археографічному
вступі про те, що відібрані документи «освещают неоднозначные
события о деятельности националистических организаций на За-
падной Украине перед началом и во время Второй мировой войны
и позволяют увидеть происходящее с трех противоположных
сторон: советской власти, гитлеровской власти и собственно со
стороны украинских националистических организаций, в первую
очередь, ОУН» (т. 1, с. 25–26), укладачі майже одразу це спросто-
вують, вказуючи нижче, що у збірнику публікуються також до-
кументи польських органів влади, які діяли на території західних
областей України: 2-го відділу Генерального штабу, Національно-
го відділення МВС Польщі та Окремого сектору інформації контр-
розвідки ДОК VI у Львові (т. 1, с. 26), що свідчить про наявність
вже «четвертої» протилежної сторони. Крім того, хоча цілком оче-
видним видається бажання авторки археографічного вступу пока-
зати український націоналістичний рух як локальний, обмежений
рамками Західної України, включені до видання документи де-
монструють, що діяльність українських націоналістів не обмеж-
увалася виключно західними областями, а тією чи іншою мірою
охоплювала і території центральних, південних та навіть східних
областей України. Слід також зауважити, що деякі відібрані до
24 Літопис УПА. Нова серія. – Том 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній
спадщині ОУН і УПА. 1944–1954 рр. – Київ; Торонто, 2011. – С. 236.
25 Літопис УПА. Нова серія. – Том 19… – С. 141–145.
321
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
публікації документи, наприклад №11 (т. 2, с. 895–902), не мають
ніякого відношення до діяльності українських націоналістів «пе-
ред началом и во время Второй мировой войны», адже стосуються
пізніших подій на території Львівської області: від 15 квітня до
15 червня 1946 р. Подібні приклади лише зайвий раз підкреслюють
непродуманість і суперечливість концепції збірника.
Низька фахова кваліфікація укладачів повною мірою прояви-
лися у біографічних довідках, складених про учасників україн-
ського визвольного руху. Наприклад, у біографічній довідці про
Романа Шухевича її укладачі вказали, серед іншого, що він обі-
ймав посаду «зам. боевого подразделения «Дружины украинских
националистов» (дивизии «Нахтигаль»)» (т. 2, с. 1091)! Не менши-
ми фактологічними помилками переповнена й біографічна довідка
про Ростислава Волошина (т. 2, с. 1020). З неї можна дізнатися про
його ув’язнення у «советской тюрьме (1939 — 1941)» (хоча насправ-
ді його було звільнено з радянської в’язниці 5 липня 1940 р.)26 та
перебування у 1941 р. на посаді «главы областной Управы Ровен-
ской обл.» (хоча Волошин був лише заступником її голови)27. Не-
достатньо точними є відомості про роль, яку відігравав Волошин
у проведенні Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН (б)
та Конференції поневолених народів, у яких він не тільки, як це
стверджують упорядники, брав участь, а й головував під час їх-
ньої роботи28. Так само неточною є наведена дата загибелі Волоши-
на: «в конце 1944», хоча насправді він загинув 22 серпня29.
Подібні фактологічні помилки зустрічаються і в багатьох інших
місцях. Так, Ганса Коха названо «полковником УГА» (т. 1, с. 770,
примітка №208), хоча у Галицькій армії він мав лише звання со-
тника Генерального штабу30. Місцем народження Самуїла Шварц-
барда чомусь вказано Смоленськ (т. 1, с. 766, примітка №160),
хоча насправді він народився в Ізмаїлі. У біографії Євгена Стахова
26 Марчук І. Ростислав Волошин / Літопис УПА. Серія «Події і люди». Книга 18. –
Торонто; Львів, 2012. – С. 27.
27 Марчук І. Ростислав Волошин... – С. 30; Українське державотворення… – С. 288,
347.
28 Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки. – Київ: Українська видавнича спіл-
ка, 2007. – С. 645.
29 Марчук І. Ростислав Волошин… – С. 53–54.
30 Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. – Львів: Часопис, 2012. – С. 373.
322
РЕЦЕНЗІЇ
зустрічаємо, що він «вместе с И. Климивым — организатор подпо-
лья в Горловке» (т. 2, с. 1077), хоча насправді створенням підпілля
там займався не Іван Климів-‘Легенда’, а Іван Клим-‘Митар’31. Во-
лодимира Кубійовича упорядники зробили «руководителем Вой-
сковой Управы (ВУ) во Львове» (т. 2, с. 1044), хоча насправді Вій-
ськову управу дивізії «Галичина» очолював Альфред Бізанц32.
Ще одного діяча ОУН (б) Івана Равлика члени редколегії на-
городили званням «организатор укр. полиции» (т. 2, с. 1066), хоча
до української поліції він не мав ніякого відношення, а займався
створенням української народної міліції (УМН)33. Схоже, що цю
інформацію автори біографічної довідки взяли з російської Вікі-
педії34. А Євген Врецьона зусиллями упорядників став не тільки
від «07.1941 — нач. украинской полиции Львова», а й «участником
расправы над польскими учеными» (т. 2, с. 1021). Шкода тільки,
що члени редколегії так і не спромоглися пояснити, яким чином
Врецьоні у липні 1941 р. вдалося очолити «українську поліцію
Львова», якої тоді не існувало, та на підставі яких джерел вони
зробили висновок про начебто «участь» Врецьони у «расправе над
польскими учеными»...
У біографічній довідці про Миколу Лемика наведено не тільки
помилкову дату народження (1914 рік замість 1915-го)35, а й на
один день зміщено дату виконання замаху на секретаря радян-
ського консульства у Львові О. Майлова — «21.10.1933» замість
«22.10.1933»36 (т. 2, с. 1048). Найцікавіше те, що у вступі до збір-
ника вказано ще одну «дату» замаху на О. Майлова: «30 октября
1933 г.» (т. 1, с. 7)! Після такого, мабуть, аби остаточно заплутати
читачів, упорядники називають посаду, яку в 1941 р. обіймав Ле-
мик: «Краевой Проводник ОУН(м) на восточно-украинских зем-
лях»! Хоча після розколу ОУН М. Лемик належав не до мельни-
ківського, а до бандерівського крила.
31 Нікольський В. Підпілля ОУН (б) у Донбасі. – К: Інститут історії НАН України,
2001. – С. 56.
32 Гайке В.Д. Українська дивізія «Галичина»… – С. 15; Колісник Р. Військова упра-
ва… – С. 35, 41.
33 Українське державотворення… – С. ХІІІ.
34 Равлик, Иван Романович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
ru.wikipedia.org/wiki/Равлик,_Иван_Романович.
35 Мірчук П. Нарис історії ОУН… – С. 731.
36 Там само.
323
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
Ймовірно, цю біографічну довідку разом з усіма помилками
укладачі збірника з незначними скороченнями запозичили з елек-
тронної версії «Довідника з історії України» за редакцією І. Під-
кови та Р. Шуста, посилання на який взагалі відсутнє у збірнику37.
Як легко помітити, в обох виданнях збігаються не лише окремі
речення, а й помилки.
Багато помилок містить у собі біографічна довідка про Ріка
Ярого. З незрозумілих причин оголосивши його «агентом гестапо»,
упорядники вигадали у структурі ОУН «чрезвычайный провод»,
членом якого Ярий, на їхню думку, встиг побувати у «1934–1939»
роках (т. 2, с. 1093). Надалі Ярого було «підвищено» до «рефе-
рента иностранных дел и финансов нового провода, созданного
оккупационными властями». На думку членів редколегії збірника,
кар’єрі Ярого не завадив навіть арешт та подальше перебування
протягом вересня 1941 — лютого 1943 у німецькому концтаборі,
адже, як виявилося, він «в 1942 в Бессарабии вступил в ряды
Украинской повстанческой армии (УПА)»! Аналогічна ситуація, за
версією упорядників, мала місце із Яковом Буслом: перебуваючи
у польському концтаборі, він у 1935 р. паралельно обіймав посаду
організаційного референта Крайової екзекутиви ОУН на Північно-
західних українських землях (т. 2, с. 1017), хоча насправді зайняв
її у 1936 р., після звільнення з Берези Картузької38.
Взагалі принцип складання біографічних довідок залишає ба-
жати кращого. Так, у збірнику взагалі відсутні біографічні довідки
про останнього головного командира УПА Василя Кука-‘Леміша’,
командира ВО «Заграва» та Крайового провідника Північно-захід-
ного краю Івана Литвинчука-‘Дубового’, першого командира та
першого начальника штабу бандерівської УПА на Волині Василя
Івахова-‘Сома’ та Юліана Ковальського-‘Гарпуна’, організатора
перших військових відділів ОУН (б) на Волині Сергія Качинського-
‘Остапа’, заступника Крайового провідника Закерзоння Василя
Галасу-‘Орлана’ тощо. У біографічних довідках про інших про-
відних діячів українського визвольного руху пропущені суттєві
37 Лемик Микола [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.franko.lviv.
ua/IIl.htm
38 Мірчук П. Нарис історії ОУН… – С. 636–637; Іщук О., Марчук І. Брати Бусли.
Життя за Україну. – Торонто; Львів, 2011. – С. 25, 28. – (Літопис УПА. Серія
«Події і люди». Книга 16).
324
РЕЦЕНЗІЇ
подробиці. Наприклад, у довідках про Якова Бусла, з невідомих
причин названого упорядниками «Буссел», та Дмитра Маївсько-
го (т. 2, с. 1017, 1050–1051) жодним словом не згадано про їхню
участь у переговорах зі спеціально уповноваженими представни-
ками уряду УРСР у лютому — березні 1945 р. У біографічній до-
відці про Євгена Побігущого не вказано про його службу у дивізії
«Галичина» та Українській національній армії (т. 2, с. 1064).
Чимало питань викликає підбір ілюстративного матеріалу та
його атрибутація укладачами двотомника. Наприклад, одна з світ-
лин у збірнику атрибутована упорядниками так: «Украинская де-
вушка наливает молоко немецкому солдату. Октябрь 1941 г.» (т. 1,
с. 798). Однак, як відомо, дівчина на фотографії є не українкою, а
татаркою, і подія відбувається у Криму, який на той момент до
складу УРСР не входив39. Яке відношення ця фотографія має до
«українських націоналістичних організацій», лишається загадкою.
Ще одна світлина атрибутована укладачами як «Групповая фото-
графия с командующим УПА Климом Савуром в центре. Не по-
зднее конца 1944 г.» (т. 2, с. 989). Насправді цю фотографію зробле-
но у 1930-ті роки, коли Дмитро Клячківський-‘Клим Савур’ був
членом правління Збаразької організації спортивного товариства
«Сокіл-Батько»40, а УПА не існувало ще навіть у проекті.
На тлі усього цього, дуже показовими видаються тверджен-
ня упорядників про те, що з загальної кількості опублікованих у
збірнику документів (506) раніше начебто було опубліковано трохи
більше 1/5 частини (106), а решта (390) публікується вперше (т. 1,
с. 26). Нижче додатково зазначається, що «около 21% документов
публиковалось ранее, однако подавляющее количество этих до-
кументов было опубликовано в зарубежных изданиях» (т. 1, с. 27).
Насправді ж, із заявлених 390 документів, які начебто повністю
або частково публікуються вперше, мінімум 57 документів повніс-
тю або частково уже публікувалися раніше. Такими, наприклад,
є документи №№ 1.36, 1.48, 1.61, 1.89, 1.92, 2.2.1–2.2.6, 2.10, 2.23,
2.26, 2.37, 2.42, 2.47–2.48, 2.56, 2.59, 2.64, 2.81,2.84, 2.86, 2.105,
39 Мальгин А. Партизанское движение Крыма и «татарский вопрос». 1941-
1944 гг. – Симферополь: СОНАТ, 2009. – С. 16.
40 Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський – «Клим Савур». – Рівне:
Видавець Олег Зень, 2009. – С. 9.
325
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
2.127, 2.135, 2.140–2.144, 2.147, 2.161, 2.167, 2.172–2.173 з першого
тому, документи № 3.14, 3.281–3.282, 3.43, 3.46, 3.48, 3.52–3.53,
3.55, 3.59, 3.73, 3.97, 3.100, 3.104, 3.179–3.180, 3.192, 3.195, 3.198,
3.200 з другого тому та інші.
Найбільш показовим у всій збірці є, мабуть, невеликий за об-
сягом документ під № 2.2.6 (т. 1, с. 333–334), який буквально на-
шпигований різноманітними помилками та неточностями. Уже сама
назва «Выписка из отчета походной группы ОУН об организации
местных органов самоуправления в с. Млыны» містить грубу фак-
тологічну помилку, адже насправді документ є звітом41, а не ви-
тягом з нього.
Підпис автора документу (‘Карб’) упорядники не ідентифіку-
вали та не розшифрували, хоча відомо, що це скорочення від
псевдо Ярослава Стецька ‘Зиновій Карбович’. Тому не дивно, що
в іменному покажчику «Карб» наводиться як самостійна особа,
відмінна від «Карбовича» (т. 1, с. 822) чи Ярослава Стецька (т. 1,
с. 830). Як і у випадку з Миколаєвом, необізнаність укладачів з
географією східної Галичини зіграла з ними злий жарт, змусив-
ши приписати авторові документа слова про те, що «позавчера в
селе Кобыльница русский жид со страху убил немецкого солдата
и коня, за что немцы расстреляли двоих известных националис-
тов — Михаила Сенника и Николая Шванна» (т. 1, с. 333). На-
справді Стецько нічого не писав про «русского жида» — просто
село, де відбувалися події, називалося не «Кобильниця», а «Ко-
бильниця Руська»42. Також незрозуміло, чому упорядники вирі-
шили, що причиною убивства став «страх русского жида», адже
в оригіналі йдеться про те, що убивство відбулося «із стриху»43,
тобто з горища. Загадкою лишається також, звідки в українських
прізвищах «Сеник» та «Шван» при їх переданні російською раптом
узялася подвійна «н».
Уживане автором документа слово «жид» усюди по тексту по-
дається упорядниками без перекладу, хоча у російській мові воно
має негативне забарвлення, яке відсутнє у тогочасній українській,
якою писався документ.
41 Українське державотворення… — С. 77.
42 Там само.
43 Там само.
326
РЕЦЕНЗІЇ
Відверто неточним є також переклад інших частин документа.
Так, авторові приписали вислів: «среди маршевых колонн и авто
мы вынуждены были повернуть на Млыны. Ныне в первой полови-
не дня пробуем ехать дальше» (т. 1, с. 333). Хоча в оригіналі Стець-
ко писав не про те, що до повороту їх змусили якісь обставини,
а лише, що вони «поволі», тобто не поспішаючи, не швидко, по-
вернули на Млини і що «нині пополудні коло першої пробуємо
їхати далі»44. У перекладі вислову «большевицькі вояки» упорядни-
ки абсолютно недоречно вжили суржик, чим надали словам авто-
ра непотрібного смислового відтінку; українською слово «вояки»
означає «воїни, солдати». Неточним є переклад і слова «виморду-
ють»: у наведеному контексті воно означає не «будут издевать-
ся», а «поубивают». «Переклад» наступного речення — «тут есть
несознательный надднепрянец, и он говорит» — повністю перекру-
чує його зміст: в оригіналі автор вживає фразу «і це говорить»,
маючи на увазі, що наявність у селі «несвідомого надніпрянця»
підтверджує його попередню тезу, що «населення є дуже забите
і боїться, що кожен західний народ його винищить»45. Незрозумі-
ло, з яких міркувань упорядники вирішили відправити Стецька
у піший похід до Яворова, хоча в оригіналі він чітко пише: «їду
до Яворова». «Два свідомих націоналісти» перетворилися на «дво-
их известных националистов», хоча правильний переклад росій-
ською цього слова — не «известный», а «сознательный». Неточно
передано й наступний фрагмент: упорядники приписали авторові
документа слова про те, що через провокації євреїв «уничтожают
наших людей и наше население», хоча в оригіналі Стецько писав
про те, що людей і населення «хочуть винищувати». Так само
неточним є й переклад наступного речення, про те, що для орга-
нізації міліції отець Лев Согор «имеет подписанные ОУН полномо-
чия»: в оригіналі повноваження («повновласть») священика — «пи-
сані»46, тобто складені у вигляді письмового документа. Нарешті,
«переклад» ще одного речення повністю перекручує його зміст:
«так что пусть приходят сюда на встречу милиции, она этих жи-
44 Українське державотворення… — С. 77.
45 Там само.
46 Там само. – С. 78.
47 Там само.
327
№ 20Сергій Рябенко Малий дощ з великої хмари
дов устранит и т.д.». Насправді Стецько пропонує мешканцям села
«йти на зустріч»47 міліції, тобто, усіляко сприяти їй.
Після такого твердження відповідального упорядника Т. Ца-
ревської-Дякіної про те, що у процесі роботи над збірником вона
та її колеги «очень тщательно вычищали переводы (это особенно
касается извлечений из немецких документов) и старались не до-
пускать никакой избирательности или небрежности»48 викликають
щонайменше здивування.
Хоча упорядники збірника і ввели в науковий обіг певну кіль-
кість нових документів, однак насправді, як зауважив А. Гогун,
невідомих раніше фактів, на підставі яких можна було б вибудо-
вувати нові інтерпретації історичних подій, у збірнику дуже мало.
У гонитві за дутими сенсаціями укладачі навіть не звернули увагу
на численні помилки у вступі, редакційних заголовках документів
та примітках до них, атрибутації фотографічних та інших матері-
алів, біографічних довідках та покажчиках.
Хоча 25 квітня 2013 р. на ХХІІ професійному конкурсі Асо-
ціації книговидавців Росії «Лучшие книги 2012 года» збірник
було визнано переможцем у номінації «Лучшая книга в области
гуманитарных наук»49, загалом він є віддзеркаленням того стану,
у якому перебуває в Росії україністика та дослідження новітньої
історії України. Фактично жоден з цих напрямків, за поодиноки-
ми винятками, не розробляється та не досліджується російськими
науковцями на серйозному академічному рівні через надмірну по-
літизацію та залежність від офіційного курсу керівництва Росії.
Ось тому з великої хмари, якою зовні видавався об’ємний збір-
ник, у підсумку пролився малий дощ.
48 Григорова В. Кровавый тризуб Бандеры…
49 Использование и публикация документов. Из отчета РГАСПИ за 2013 г.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rgaspi.org/about/activities/isp_i_
publ_dokumentov.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181772 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0120 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:33:22Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рябенко, С. 2021-11-30T18:11:26Z 2021-11-30T18:11:26Z 2015 Малий дощ з великої хмари / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с. / С. Рябенко // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2015. — Збірник 20. — С. 307-327. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181772 Рецензія на книгу: Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. — Т.1: 1939—1943 / под. ред. А. Н. Артизова.—– Москва: РОССПЭН, 2012. — 878 с.; Т.2: 1944—1945 / под. ред. А. Н. Артизова. — Москва: РОССПЭН, 2012. — 1167 с. A Review on: Ukrainian nationalistic organizations during World war two. Documents: in two volumes. — V. 1:1939-1943 / edited by A. N. Artizov. — Moscow: ROSSPEN, 2012. — 878 p.; V. 2: 1944-1945 / edited by A. N. Artizov. — Moscow: ROSSPEN, 2012.— 1167 p. uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Рецензії Малий дощ з великої хмари The Small Rain From a Big Cloud Article published earlier |
| spellingShingle | Малий дощ з великої хмари Рябенко, С. Рецензії |
| title | Малий дощ з великої хмари |
| title_alt | The Small Rain From a Big Cloud |
| title_full | Малий дощ з великої хмари |
| title_fullStr | Малий дощ з великої хмари |
| title_full_unstemmed | Малий дощ з великої хмари |
| title_short | Малий дощ з великої хмари |
| title_sort | малий дощ з великої хмари |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181772 |
| work_keys_str_mv | AT râbenkos maliidoŝzvelikoíhmari AT râbenkos thesmallrainfromabigcloud |