"Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст.
У статті детально проаналізовано матеріали справи архімандрита Лаври св. Афанасія Афонського Косми, що розглядалася Київською духовною консисторією та Св. Синодом у середині XVIII ст. 29 листопада 1749 р. архімандрит Косма отримав дозвіл впродовж року збирати милостиню на теренах Київської митропо...
Saved in:
| Published in: | Соціум. Альманах соціальної історії |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інституту історії України НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181939 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. / О. Прокоп’юк, В. Ткачук // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2020. — Вип. 15-16. — С. 317-356. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859589258591862784 |
|---|---|
| author | Прокоп’юк, О. Ткачук, В. |
| author_facet | Прокоп’юк, О. Ткачук, В. |
| citation_txt | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. / О. Прокоп’юк, В. Ткачук // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2020. — Вип. 15-16. — С. 317-356. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Соціум. Альманах соціальної історії |
| description | У статті детально проаналізовано матеріали справи архімандрита
Лаври св. Афанасія Афонського Косми, що розглядалася Київською духовною консисторією та Св. Синодом у середині XVIII ст. 29 листопада 1749 р. архімандрит
Косма отримав дозвіл впродовж року збирати милостиню на теренах Київської митрополії; в ході збору пожертв самоправно роздавав часточки „Животворного Древа”.
Досліджено низку організаційно-процедурних питань збору милостині, особливості функціонування системи управління Київською митрополією, вплив синодальних указів на внутрішнє життя Церкви, та ін. Розглянуто один з шляхів поширення реліквій, їх сприйняття та побутування в соціумі. Простежено конфлікт
синодальних указів та парафіяльних реалій у сфері побутування реліквій. Спостереження над сприйняттям вчинків архімандрита Косми дозволили побачити тогочасні поведінкові моделі соціуму на різних його рівнях; повніше представити присутність греків на теренах Гетьманщини в тому числі і в релігійній сфері.
Представлено певні уявлення Афону про українські землі. Через студіювання вкладів
та вкладників Великої лаври розглянуто ранньомодерну спільноту Гетьманщини як носіїв певної релігійної культури. Наголошено на потребі подальших студій складних взаємостосунків „святиня/реліквія – віруючий” в Київській митрополії XVIII ст.
The materials on the case of Cosmas, Archimandrite of the Lavra of Athanasios
which have been the subject of considerable attention of the Kyiv Spiritual Consistory
and Most Holy Synod in the middle of the XVIII century are analyzed in the article.
On November 29, 1749, Archimandrite Cosmas received permission to seek alms for a
period of a year in the Kyiv Metropolitanate; during alms collection he improperly distributed
pieces of the Holy Cross. A number of organizational matters and practice of almsgiving of seeking alms, peculiarities
of the functioning of the Kyiv Metropolitanate administrative system and the
influence of synodal decrees on the inner life of the church were investigated. One of
the ways of distributing the relics, their perceptions and existence in society are considered.
The conflict between synodal decrees and reality of local parishes in the context
of relics’ existence is traced. Observing the perception of the actions of Archimandrite
Cosmas enable us to understand the contemporary models of behaviour in a social contex
at different levels; to better reflect the presence of the Greek community in the territory
of the Hetmanate, including religious activity. The early modern Hetmanate as a bearer
of a particular religious culture was considered through the study of deposits and depositors
of the Mount Athos. This article highlighted the need to better understand the complex
interrelationships between notions of holy relics and believers in the Kyivan Metropolitanate of the XVIII century.
|
| first_indexed | 2025-11-27T13:19:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN1995-0322. ÑÎÖIÓÌ. Àëüìàíàõ ñîöiàëüíîї іñòîðiї. Âèïóñê 15-16. Ñ. 317–356
УДК: 94:272-77(477)“17”
Оксана Прокоп’юк
кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник
Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
(Україна, Київ, prokopjuk@ukr.net)
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1417-8761
Віталій Ткачук
кандидат історичних наук
заступник директора
Міський музей “Духовні скарби України”
(Київ, Україна, vitaliy_tkachuk_@ukr.net)
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3123-0493
„пригОДА” АфОнСькОгО АрХІМАнДритА кОСМи
АБО ІСтОрІЯ пОШирЕннЯ ЧАСтОЧОк „ЖиВОтВОрнОгО
ДрЕВА” В киЇВСькІЙ МитрОпОлІЇ У СЕрЕДинІ XVIII ст.*
Анотація. У статті детально проаналізовано матеріали справи архімандрита
Лаври св. Афанасія Афонського Косми, що розглядалася Київською духовною кон-
систорією та Св. Синодом у середині XVIII ст. 29 листопада 1749 р. архімандрит
Косма отримав дозвіл впродовж року збирати милостиню на теренах Київської мит-
рополії; в ході збору пожертв самоправно роздавав часточки „Животворного Древа”.
Досліджено низку організаційно-процедурних питань збору милостині, особ-
ливості функціонування системи управління Київською митрополією, вплив сино-
дальних указів на внутрішнє життя Церкви, та ін. Розглянуто один з шляхів поши-
рення реліквій, їх сприйняття та побутування в соціумі. Простежено конфлікт
синодальних указів та парафіяльних реалій у сфері побутування реліквій. Спосте-
реження над сприйняттям вчинків архімандрита Косми дозволили побачити того-
часні поведінкові моделі соціуму на різних його рівнях; повніше представити при-
сутність греків на теренах Гетьманщини в тому числі і в релігійній сфері.
Представлено певні уявлення Афону про українські землі. Через студіювання вкладів
та вкладників Великої лаври розглянуто ранньомодерну спільноту Гетьманщини як
носіїв певної релігійної культури. Наголошено на потребі подальших студій склад-
них взаємостосунків „святиня/реліквія – віруючий” в Київській митрополії XVIII ст.
Ключові слова: реліквії, церковні вклади, Афон, Київська митрополія, Геть-
манщина, релігійна культура, XVIII ст.
* Автори статті висловлюють подяку за цінні зауваження, зроблені учасниками семінару при
Товаристві дослідників Центрально-Східної Європи та наукової конференції „В орбіті християн-
ської культури. До 1030-річчя хрещення Русі” під час обговорення доповідей Оксани Прокоп’юк,
присвячених вказаній темі. Окремо дякуємо за консультації Аліні Вариводі, Юрію Волошину, Ан-
тоніні Кізловій, Оксані Косміній, Олексію Кузьмуку, Олексію Сокирку та Олексію Чередніченку.
16 жовтня 1749 р. до Київської кафедри звернувся архімандрит Лаври св. Афа-
насія Афонського Косма з проханням дозволити впродовж року збирати милостиню
на теренах Київської митрополії. 29 листопада прохач отримав очікуване позитивне
рішення у своїй справі. Нічого особливого чи надзвичайного, якби не одна обставина:
збір пожертв архімандрит вирішив підсилити поширенням „реліквії”, а саме, часточок
„Животворного Древа”1. Таким чином, до нас дійшла ціла судова справа афонського
архімандрита Косми, частини якої зберігаються в різних архівосховищах2. Виявлений
комплекс документів достатньо репрезентативний та багатогранний, аби дозволити
проведення ґрунтовного дослідження „пригоди” грецького архімандрита в Київській
митрополії в середині XVIII ст. Ця історія досі не потрапляла під „мікроскоп” прискіп -
ливого дослідника, тож спробуємо зосередитися на найрізноманітніших її сюжетах3.
„Пригода”, що трапилася з архімандритом Космою в Київській митрополії цікава
з де-кількох ключових позицій. По-перше, грецький чернець, збирач милостині, в
Гетьманщині зіткнувся з місцевими структурами влади, як державними, так і церков-
ними, що проявилося в різного роду організаційних питання збору пожертв. На історії
позначилися й особливості функціонування митрополії та її система управління,
вплив синодальних указів на внутрішнє життя Церкви тощо. По-друге, архімандрит
Косма комунікував з представниками різних прошарків суспільства: через вклади4 та
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук318
1 Животворне Древо (Животворний Хрест) – хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос;
одна з найбільш давніх і шанованих реліквій в історії християнства. У Великій лаврі на Афоні
було кілька хрестів з часточками Животворного Древа, найдавніший з яких пов’язують з вкла-
дом імператора Никифора Фоки, датують 964 р. Зокрема, їх описує відомий вчений і мандрів-
ник, єпископ Порфирій (Успенський), див.: Порфирий Успенский, епископ. Первое путеше-
ствие в Афонские монастыри и скиты, ч. 1, отд. 1. К., 1877, 199-201. Тут і далі „реліквія”,
„святиня”, „Животворне Древо” по відношенню до часточки, яку носив архімандрит Косма і,
зважаючи на сумнівність її походження, писатимуться залапковано.
2 Взаємодоповнюючі шматки судової справи знаходяться в трьох архівах: Інститут руко-
пису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі – НБУВ ІР). Ф. 232, № 164,
арк. 1–177. Цінний подокументний опис справи зробив Євген Чернухін. Проте, самі матеріали
справи його цікавили виключно в контексті українсько-грецьких зв’язків, хоча й з великою ува-
гою до особи архімандрита Косми. Чернухін Є.К. Грецьке духовенство на українських теренах.
Справа архімандрита Козьми. Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі
в Україні XVII–XIX ст. Історико-біографічні нариси. К., 2001, 45–67; Центральний державний
історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАУК). Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1–59; Рос-
сийский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (дальше – РГИА). Ф. 796,
оп. 32, д. 114, л. 1–117; Дело 114/158 от 10 V / 7 VIII 1757. Описание документов и дел, храня-
щихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода, т. 31. СПб., 1909, 190.
3 Певними методологічними орієнтирами слугували наступні роботи: Леві Д. Про мікро-
історію. Нові підходи до історіописання / За ред. П. Берка: пер. з англ. К., 2013, 119–138; Берк П.
Мікроісторична дискусія. Там само, 138–143 та ін.
4 Терміном „вклади” користуватимемося як максимально узагальнюючим. Проте не відки-
даємо їх видового різноманіття (наприклад, залежно від цінності вкладу та способу поминання).
Це передбачало побутування також інших, зафіксованих у джерелах, термінів на позначення
вкладу. Їх вживатимемо, як синонімічні, наприклад: „милостиня”, „пожертва”, „подання”.
22 ІІ 1795 р. київський митрополит Самуїл (Миславський) так пояснював значення слів „вклад”
і „вкладчик” – „вклад значит деньги, или вещи данныя кем на церковное или монастырское
употребленіе”, „вкладчик в церковном наречіи значит того, кто даеть вкладу на церковное строе-
ніе, или на другія какія либо потребности”. ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 783, арк. 50 зв.
вкладників маємо нагоду розглянути ранньомодерну спільноту Гетьманщини як но-
сіїв певної релігійної культури. Дослідження вчинків архімандрита Косми та інших
дійових осіб цієї справи дають можливість побачити тогочасні поведінкові моделі,
що побутували на різних рівнях соціуму; повніше представити присутність греків
на теренах Гетьманщини, в тому числі й у релігійній сфері. По-третє, наш герой,
особа з іншого середовища, діє в межах чужої для нього світоглядної та поведінкової
парадигми, що потребує від дослідника уважного спостереження над спільним і від-
мінним у цій комунікації. Через деталі справи можна зауважити й певні уявлення
Афону про українські землі. Також спробуємо аналізувати матеріал із двох сторін: з
офіційної точки зору Церкви та держави і з урахуванням життєвих реалій. Врешті,
реліквії та святині на теренах Київської митрополії ранньомодерного часу на сьо-
годні – суцільна „terra incognita”: ми не маємо їх картографії, не знаємо час їх появи
та шляхи поширення. Натомість пропонована історія дозволяє частково відповісти
на складні питання „що, де, коли?”. І, звичайно, найамбітніші сподівання історика,
який береться за аналіз таких подарунків минулого, – через ставлення до святинь та
їх шанування наблизитися до розуміння релігійності соціуму Гетьманщини.
Перші кроки на українських землях. Отримання дозволів
Для початку зупинимося на особі самого збирача милостині – архімандрита
Косми – та спробуємо відтворити у деталях пригоду, що трапилася з ним у Київській
митрополії в середині XVIII ст. Наш герой був ченцем Великої лаври на Афоні –
монастиря, що посідав найвищу сходинку в ієрархії афонських обителей. На етапі
отримання дозволу на збір милостині у Дунайських князівствах та Російській ім-
перії Косма у 1744 р. був возведений Константинопольським патріархом Паїсієм ІІ5
у високий сан архімандрита6. Це було зумовлено практичними потребами, адже чим
вищий статус збирача, тим більшу милостиню він міг зібрати для обителі7. В Кон-
стантинополі афонський чернець отримав від російського резидента Олексія Веш-
някова паспорт на проїзд8. Архімандрита Косму слід визнати досвідченим прохачем
милостині: до приїзду в Київ він уже мав досвід збору пожертв у Сербії (1737–1738)
та у Молдавії і Валахії (1744–1748)9. Про його походження, вік, освіту наразі нічого
не відомо. На питання, яким чином грецький архімандрит спілкувався з місцевим
населенням, відомі нині джерела прямої відповіді не дають. Підписувався архіман-
дрит на документах у Київській кафедрі грецькою10. Натомість є свідчення про ус-
піхи Косми у вивченні „славенского диалекта” на Балканах11. Очевидно, в сербських
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 319
5 Паїсій II – Константинопольський патріарх у 1726–1732, 1740–1743, 1744–1748, 1751–
1752 рр.; чотири рази сходив на патріарший престол.
6 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 35–40.
7 Крамер А.В. Раскол русской Церкви в середине XVII в. СПб., 2011, 29–31.
8 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 75; Олексій Вешняков (1700 – 29 VII 1745) – російський
дипломат і надвірний радник. З травня 1742 р. і до смерті займав пост резидента Російської
імперії в Константинополі.
9 Підтвердження цьому знаходимо у дозвільних грамотах, які архімандрит подав у Київську
кафедру, див.: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1–1 зв.
10 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 47; ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 26–26 зв.
11 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 3–5.
храмах він мав би літургісувати, що дозволило б йому набути певних навичок во-
лодіння церковнослов’янською мовою. Інші опосередковані деталі вказують, що
архімандрит Косма, маючи базові знання зі слов’янських мов, міг розуміти, а мож-
ливо й спілкуватися з потенційними жертводавцями в Гетьманщині.
Треба сказати, що збір пожертв на теренах Російської імперії завжди регла-
ментувався законодавством, яке з початку 20-х рр. XVIII ст. серйозно перегляда-
лося в рамках петровських реформ. Приводом до реформування правовідносин у
цій сфері послужив інцидент, що стався у 1722 р., коли з Греції під виглядом мощей
свмч. Христофора в ковчезі привезли слонову кістку. У 1723 р. з цього приводу
були видані імператорський, синодальний і сенатський укази. В імператорському
указі Св. Синоду від 1 січня 1723 р. згадувалося: „подделки, которые и от прихо-
дящих в Россию греков производимы и привозимы были, что ныне уже синодаль-
ным тщанием истребляются”12. Світська і духовна влада офіційно взялися за на-
ведення ладу в сфері побутування реліквій, що передбачало виявлення та знищення
фальшивих святинь, боротьбу із забобонами та ін.13 І хоча час правління імперат-
риці Єлизавети Петрівни дослідники пов’язують з певним відступом у „реформі
благочестя”, головний вектор уже було задано і на це потрібно було зважати, на-
самперед, церковним ієрархам. Водночас Афон мав особливий статус: пожертви
на Святу Гору узаконювалися на державному (імперському) рівні, а до прохачів із
Афону ставилися поблажливо. У 1742 р. були офіційно зафіксовані нові ставки
щорічної допомоги афонським монастирям14, яку зазвичай забирали кожні 5-6 років,
але траплялося, що отримували одразу і за 10 років15. Очевидно, російську монар-
хію цікавили не лише святині Афону, а й питання „великої політики”. Однак, якщо
роботи з цієї проблематики для XVI–XVII ст. все ж трапляються, то для часів
імператриці Єлизавети їх фатально бракує16.
Як уже зазначалося, архімандрит Косма прибув до Києва з Дунайських кня-
зівств, продовжуючи поїздку за милостинею. Кордон перетинав на Переволочан-
ському форпості17. Згідно з правилами тут він мав представити паспорт від резидента
Порти та підтверджувальні грамоти (Константинопольського патріарха, настоятеля
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук320
12 Цит за: Анисимов Е.В. Время петровских реформ. Л., 1989, 46–47.
13 Лавров А.С. Колдовство и религия в России 1700–1740 гг. М., 2000, 5, 437–448; Смилян-
ская Е.Б. Волшебники. Богохульники. Еретики. Народная религиозность и „духовные преступ-
ления” в России XVIII в. М, 2003.
14 Кочетов Д.Б. Русско-афонские связи в XVIII–XIX вв. Православная энциклопедия, Москва,
2002, т. 4, 159.
15 Крамер А.В. Указ. соч., 30.
16 Каптерев Н.Ф. Характер отношений России к Православному Востоку в XVI и XVII ст.
Сергиев Посад, 1914; Крамер А.В. Указ. соч.; Ченцова В.Г. Икона Иверской Богоматери (Очерки
истории отношений Греческой церкви с Россией в середине XVII в. по документам РГАДА). М.,
2010; Её же. Ктиторство и царский титул: Россия и Хиландарский монастырь в XVI веке, Сло-
вяноведение, 2014, 2, 15–24.
17 Переволочна – містечко в гирлі р. Ворскла (прит. Дніпра), нині затоплене водами Дніп-
родзержинського водосховища. Існувало вже в 1640-х рр., з середини 1660-х рр. – у складі По-
лтавського полку. Роль містечка зросла із середини 1680-х рр. як головного форпосту на крим-
ському напрямку, після Прутського походу 1711 р. стало ключовим пунктом південного
прикордоння.
обителі тощо) й витримати карантин, включно з оглядом лікаря. Адміністрація фор-
посту тим часом мала повідомити Київську губернську канцелярію про приїзд зби-
рача милостині18. Тільки після отримання у відповідь указу про дозвіл на в’їзд, Космі
зробили відповідну позначку в паспорті та видали подорожній білет19. Прохач міг
вирушати до Києва. З форпосту, своєю чергою, відправляли рапорт до Київської гу-
бернської канцелярії про дотримання належної процедури та виїзд особи до Києва20.
Примітно, що архімандрит Косма прибув на українські землі сам, без поміч-
ників, що було нехарактерним для таких поїздок. На Балканах він збирав милос-
тиню разом зі старцем і духівником Сильвестром, лише у 1751 р. при архімандриті
з’являється чернець Потапій, відправлений Великою лаврою вже в розпал судової
справи21. Справа в тому, що Косма відмовився заїхати на Афон перед мандрівкою
до Російської імперії і взяти собі нового компаньйона (про причини такого вчинку
йтиметься далі)22. Переміщався грецький архімандрит кінно, мав двох коней та
будку для пересування, 72 червінці грошей та багато дрібних речей (виготовлені
афонськими монахами образки, хрестики, грецьке мило23, чотки, ножиці, карака-
тиці24, зображення Святої Гори та ін.), які планував роздати як подяку за пожер-
тви25. Найголовніше, в архімандрита Косми був хрест з часточкою „Животворного
Древа” – особливо цінної та шанованої в християнському світі реліквії, пов’язаної
зі смертю Спасителя, наданий йому при виїзді з Афонської лаври: „… такое со-
кровище из священого монастиря, которій Животворащей крест есть приношеніе
приснопамятних оних самодержцов и ктиторов Святія обители сея”26.
Прибувши до Києва через Переволочну архімандрит Косма мав далі залаго-
дити всі формальні обставини свого візиту в Київській кафедрі, до чого був на-
лежно підготовлений. Указ Св. Синоду від 31 січня 1723 р., отриманий і в Київській
кафедрі, вимагав від усіх прохачів запитувати грамоту Константинопольського чи
іншого патріарха, в юрисдикції якого знаходився прибулий. 19 липня 1723 р. до
Св. Синоду надійшло донесення від київського архієпископа Варлаама (Ванатовича)
про те, що згідно надісланим синодальним указом усіх, хто приходить з Греції, „до-
прашивать будет непременно”27. Наголос на необхідності допиту, пояснюється
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 321
18 ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1076, арк. 2.
19 Там само. Спр. 3325, арк. 35.
20 Там само. Спр. 3539, арк. 1–2.
21 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 22–22 зв.
22 Там само. Арк. 119–121 зв.
23 Грецькі мила в гетьманському соціумі мали попит, про що свідчать купецькі реєстри то-
варів (ЦДІАУК. Ф. 56, оп. 3, спр. 1409, арк. 122–123 зв.), і навіть відомості про його постачання
„для высочайшего Ея императорского величества [Єлизавети Петрівни] употребления”: Там
само. Оп. 1, спр. 1574, арк. 29.
24 Відомо, що цей делікатес до Гетьманщини привозили грецькі купці (Там само. Ф. 59,
оп. 1, спр. 1518, арк. 11–11 зв.). В 1749 р., серед інших подарунків, три каракатиці передав ки-
ївському митрополитові Тимофію (Щербацькому) митрополит Готії та Кафи Гедеон: Там само.
Ф. 127, оп. 1020, спр. 1287, арк. 1–1 зв.
25 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 53–53 зв., 58.
26 Там само. Арк. 12–13.
27 Описание дел и документов… № 69/339, 118–119.
тим, що греків часто і небезпідставно підозрювали у шпигунстві28. Милостиню в
Київській митрополії можна було збирати лише з дозволу київського митрополита.
Архімандрит Косма подав до кафедри, на підкріплення свого прохання про дозвіл
збирання пожертв, такі документи: донесення, в якому повідомляв, що його було
відряджено з Афону для збору милостині „в Росію” (16 Х 1749); лист ігумена
Лаври Парфенія до київського митрополита (15 VII 1748); грамоту від ігумена
Лаври Парфенія, адресовану жертводавцям з описом бідування Лаври і проханням
про пожертви (без дати); грамоти на збір милостині від Константинопольського
патріарха Паїсія II (25 X 1744)29; молдавського митрополита Никифора (без дати)30;
романського єпископа Іоаникія (25 XI 1749)31; печського архієпископа Арсенія IV32
(15 XII 1737); екзарха Віссаріона Павловича33 (31 VII 1738)34, які маркують його
дунайський та балканський „вояжі”. Також архімандрит Косма подав пропуск на
в’їзд до Російської імперії (підписаний Олексієм Вешняковим 18 X 1744)35.
Як зазначалося в усіх поданих документах та в особистому проханні архіман-
дрита Косми на дозвіл збирати милостиню, афонські обителі в середині XVIII ст.
перебували в жалюгідному матеріальному стані. Архімандрит Косма, слідом за
ігуменом Великої лаври Парфенієм, стверджував: „оная Лавра задолжилась на
500 мешков грошей, а уплатила уже 100 мешков с потераніем почти и сщенних
благолепій”36. Підозрюємо певну гіперболізацію та риторичність такої аргумента-
ції: Афон, як і численні його вкладники в Російській імперії, мали свої доволі ши-
рокі інтереси в збиранні та поданні милостині відповідно37. Не останнє місце в
мандрівках афонських ченців займала Гетьманщина, сюди часто спрямовувалися
афоніти38. Одним з таких збирачів милостині, з яким доля звела архімандрита
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук322
28 Про випадки шпигування на не користь Російської імперії див.: ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1,
спр. 1518, арк. 2–19.
29 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 78.
30 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1. Никифор – молдавський митрополит (1740–
1750), грек за походженням, див.: Чучко Д.К. Взаимоотношения государства и церкви в Мол-
давском княжестве в период правления фанариотов, Русин, 2014, 2 (36), 244.
31 Іоаникій – романський єпископ (1747–1769). Романська єпархія входила до складу Мол-
давської митрополії.
32 У документі Арсенія названо пінським архієпископом, але це очевидна помилка. Йдеться
про печського (Сербського) патріарха Арсенія IV Йовановича Шакабенту (1725–1748), див.:
Еп. Шумадийский Савва. Арсений IV. Православная энциклопедия, Москва, 2001, т. 3, 423.
33 Швидше за все йдеться про Віссаріона Павловича, єпископа Бачського, див.: Косик В.И.
Виссарион. Там же, т. 8 (М., 2004), 548–549.
34 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1 зв.
35 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 75.
36 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1.
37 Цей складний клубок взаємостосунків вже ставав предметом дослідження, див.: Каптерев
Н.Ф. Указ. соч., 103, 276–382; Крамер А.В. Указ. соч., 35–36; И. В. Т. Афон. Православная
энциклопедия, Москва, 2002, т. 4, 119–120.
38 Ткачук В.А. Афониты в Киеве во ІІ пол. XVIII в. Афонское наследие. Научный альманах.
Издание Международного института афонского наследия в Украине, Киев-Чернигов, 2015,
1–2, 121–130; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 19–20 зв.
Косму на українських теренах, був Анатолій (Мелес)39. Варто детальніше зупини-
тися на характеристиці цього персонажа, адже він відіграє одну з ключових ролей
у справі архімандрита Косми40.
Анатолій (Мелес) у 1743 р. після навчання в Києво-Могилянській академії при-
йняв чернечий постриг і в наступні чотири роки встиг пожити в багатьох монас-
тирях України та Волощини. У 1749 р. він уже був ченцем монастиря св. Павла на
Афоні. Через шість місяців життя в монастирі Мелеса, завдяки його доброму
знанню мов, відправляють збирати милостиню у Російську імперію разом ще з
двома монахами. Та найголовніше: йому, ще зовсім молодій людині з далекої
країни, яка прожила короткий час у монастирі, надали одні з найдорожчих реліквій
монастиря – часточку Животворного Древа та дари волхвів: „имеют при себе
часть честное древо Животворящаго Креста, еже Реченными начальствующими
Святия Горы свидетельствовася. Что есть оное наданное в туюжь священну
обитель Святаго Павла, от Стефана Краля Сербскаго, також честния Святыя
дары иже пренесоша волхвы предвечному Младенцу Злато, Ливанъ, и смирну”41.
У наданій Мелесу грамоті від ігумена Павлівського монастиря Досифея підкрес-
лювалась виняткова важливість реліквій, як для вірян, так і самої обителі: „на ос-
вящение душь и телес с верою и благовением приступающим и лобизающих святое
честное древо животворящаго креста с мощми в купе святых же и честныя дары
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 323
39 Олексій Мелес (у чернецтві – Анатолій) – народ. у 1722 або 1723 р. у м. Золотоноша.
Його батько – Василій був переселенцем з Волощини. Анатолій володів гарними мовними на-
вичками, адже крім української, російської та румунської мов, міг писати і говорити латиною
та грекою; у 1743 р. він закінчив Києво-Могилянську академію на рівні класу піїтики. Того ж
року повертається до батьківського будинку, а звідти згодом відбуває до Волощини, де його по-
стригли в одному з монастирів в рясофор. У 1745 р. вирушає на богомілля до Києва. На зворот-
ному шляху зупинився у Мотронинській обителі, де його постригли у мантію. В 1746 р. висвя-
чується в ієродиякони. В 1747 р. Мелес вирушає до Бухареста, де вчить грецьку мову і
висвячується в ієромонахи. З Бухареста потрапляє на Афон. РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л.
90–94 об.; [Григорович Н.]. Анатолий Мелес епископ (исторический очерк). Русский архив.
1870. М., 1871, 692–696.
40 Один із найяскравіших представників грецького духовенства середини XVIII ст., яке
прибувало в Російську імперію. Постать, хоча й мало, але висвітлена в історіографії: краще до-
сліджені пізніші роки його біографії на відміну від перших десятиліть служіння в Церкві, див.:
[Григорович Н.]. Указ. соч., 689–743; Голомбиовский А.А. Греческие епископы-самозванцы в
России в XVIII в. Киевская старина, 1894, 5, 340–341; Гнатюк В.М. Зносини українців з сербами,
Науковий збірник, присвячений ювілею проф. М.С. Грушевського. Львів, 1906, 387–388; Лыман
И.И. Анатолий Мелес и попытка казаков учредить на Запорожье собственную архиерейскую
кафедру, Заповідна Хортиця. Матеріали IV міжн. науково-практ. конф. „Історія запорозького
козацтва в пам’ятках та музейній практиці”. Запоріжжя, 2010, 115–117; Тупик С.В., Чуровочкін
О.А. Анатолій Мелес у спогадах Гавриїла Добриніна, Сіверщина в історії України, Чернігів,
2013, 6, 275–278; Бландов А.А. Православное духовенство в российском военно-морском флоте
XVIII в. Дис. … канд. ист. наук: 07.00.02. СПб., 2014, 79–81; Пономарев А.М. Запорожская Сечь
и епископ Мелетинский Анатолий в 1758-1760 гг. (архивные источники о неканонических ар-
хиереях XVIII в.), Афонское наследие. Научный альманах, 2015, вип. 1–2, 131–140.
41 ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 17. Детальний опис реліквій див.: [Григорович Н.].
Указ. соч., 697–698; Дари волхвів після падіння Константинополя подарувала монастиреві св. Пав -
ла Мара Бранкович, дочка сербського деспота Джураджа (Георгія) і вдова султана Мурада II. 1–2,
121–130; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 19–20 зв.
иже принесоша волхви предвечному младенцу злато ливань и смирну которыи сок-
ровища никогдаже еще небяху от монастыря износимы ныне же краиния ради
нищеты в далние страны посылаются”42. У 1750 р. прохачі виїхали до Росії, в
Константинополі Мелес, так само як і Косма, був висвячений Константинополь-
ським патріархом Кирилом V43 в архімандрити; та отримав паспорт на проїзд від
російського резидента44. Очевидно у квітні45 того ж року ченці кораблем через
Чорне море прибули на Запорозьку Січ, де їм дозволили збирати милостиню.
Наголосимо, обидва збирачі пожертв – і Косма, і Анатолій – прибули на укра-
їнські землі з Афону, приблизно в один і той самий час і обидва мали з собою час-
точки особливо шанованої в православному світі святині – Животворного Древа,
а Анатолій (Мелес) – ще й таку унікальну реліквію, як дари волхвів. У синодальній
конторі, на підставі того, що дари волхвів – „малослыханая вещь”, їх тимчасово
забрали до ризниці46. Згодом архімандриту Анатолію, навіть, вдалося домогтися
персональної аудієнції у імператриці Єлизавети Петрівни. Підставою для цього
стала начебто передача, від Константинопольського патріарха особисто імперат-
риці ікони пресвятої Богородиці та князю Петру Федоровичу образу св. Георгія47.
Заборонену Св. Синодом святиню – дари волхвів – „реабілітували”, вона потрапила
до імператорського двору, де почала активно вшановуватися48. Реліквія переміща-
лася слідом за імператрицею з однієї придворної церкви до іншої. Св. Синод нега-
тивно поставився до зародження набожності до дарів волхвів у середовищі еліт,
що спричинило опір та конфронтацію49. Цей випадок досить добре характеризує
Анатолія (Мелеса), як наполегливого збирача милостині.
Але повернімося до архімандрита Косми, 29 листопада 1749 р. Київська ка-
федра задовольнила всі пункти його прохання: він отримав грамоту терміном на
рік – з дозволом збирати милостиню, священнодіяти, освячувати воду та сповіду-
вати на території Київської митрополії, носячи часточку „Животворного Древа”.
Окремо підкреслювалося право освячувати воду50. Право на сповідування часто
надавалося збирачам пожертв; така практика, очевидно, функціонувала паралельно
із синодальним законодавством та указом 1722 р., який передбачав наявність пись-
мового дозволу і посвідчення для особи, що сповідувалася поза парафією51. Доволі
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук324
42 ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 19.
43 Кирило V Каракаллос – Константинопольський патріарх у 1748–1751, 1752–1757 рр.,
двічі сходив на патріарший престол.
44 РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л. 90–94 об.; [Григорович Н.]. Указ. соч., 695–696.
45 Наші припущення ґрунтуються на тому, що грамота від Вселенського патріарха була
підписана в квітні 1750 р., а паспорт від отамана Запорозької Січі – на початку червня 1750 р.
ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 17 зв.
46 РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л. 21–22 об.
47 Там же. Л. 15–15 об.
48 Там же. Л. 21–22 об.
49 Там же. Л. 72–73 об.
50 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 39.
51 Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. СПб., 1830. Т. 6 (1720–1722).
№ 4052, 737-742. Детальніше про законодавство і практику сповіді див.: Романова О. Сповідь
у житті православних мирян Лівобережної України (30-70-і рр. XVIII ст.). Дис. … канд. іст.
наук. К., 2009.
широкий набір дозволів дає підстави думати про відсутність у архімандрита Косми
мовних перепон для перебування в Гетьманщині. Архімандритові вручили про-
шнуровану книгу, в яку він мав записувати інформацію про всі отримані пожертви.
Цілком можливо, що далі імена принаймні найбільших вкладників мали бути пе-
ренесені до поменника Великої лаври (на таку думку наштовхує той факт, що про-
шнуровану книгу в результаті передали на Афон)52. За надання дозволу на збір ми-
лостині на теренах Київської митрополії її очільника, Тимофія (Щербацького), було
записано в поменник Афонської лаври св. Афанасія, а пізніше через монаха Пота-
пія він отримав у дар наперсний хрест53.
Конфлікт: сторони, звинувачення, наслідки
Отримавши всі необхідні дозволи, архімандрит Косма успішно виконував свій
послух, допоки, під кінець мандрівки, не прибув до міста Ніжина, місця компактного
проживання греків54. Формально початок судової справи проти архімандрита Косми
поклав лист ієродиякона Ніжинської грецької церкви Амвросія55 до ігумена Київ-
ського Синайського монастиря св. Катерини Євгенія56 із низкою звинувачень прохача
милостині. Що трапилося в Ніжині, і що стало приводом до подачі скарги на архі-
мандрита Косму, достеменно невідомо. Проте, перш ніж детально аналізувати пункти
обвинувачення та перебіг справи, звернемо увагу на зустріч архімандрита Косми з,
уже згадуваним, архімандритом Павлівського монастиря на Афоні Анатолієм (Меле-
сом), яка, на нашу думку, мала безпосередній стосунок до початку конфлікту.
8 липня 1750 р. Анатолій (Мелес) прибув із Запоріжжя на Переволочанський
форпост57. Цілком можливо, що вже тоді у Київській губернській канцелярії з’яви-
лися підозри щодо цього збирача милостині, оскільки йому замість звичного для
східного духовенства половинного (3 тижні)58 або повного карантина (6 тижнів)59
на форпості призначили подвійний. Таким чином, паспорт на проїзд до Києва чен-
цям було підписано лише 19 вересня60, а прибули вони туди лише наступного
місяця – у жовтні 1750 р.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 325
52 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 46, 61 об. – 62 об.
53 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 7, 22 зв.
54 Детальніше про греків у тогочасному Ніжині див.: Харлампович К.В. Нариси з історії
грецької колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.), Записки Історико-філологічного Відділу УАН, 1929,
24; Греки в Ніжині. Збірник статей і матеріалів, Ніжин, 2001, вип. 2, 51–68.
55 Ієродиякон Амвросій – швидше за все, постриженик Іверського монастиря на Афоні, для
служіння в ніжинській церкві прибув з Бухаресту у 1746 р. і був у Ніжині до серпня 1751 р.
ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2013, арк. 21–22.
56 Ігумен Євгеній походив з греків, пострижений у Синайському монастирі архієпископом
Никифором; в 1720 р. рукопокладений в ієродиякона, а в 1725 р. – в ієромонаха і тоді ж возведений
в сан ігумена. З 1733 р. по 1737 р. він служив при ніжинському синайському метоху: ЦДІАУК.
Ф. 127, оп. 1076, спр. 29, арк. 6–6 зв. В 1738 р. ігумен Євгеній став настоятелем грецької церковної
громади на київському Подолі. В 1748 р. Св. Синод офіційно визнав організований при ній мо-
настир у статусі метоха Синайського монастиря св. Катерини: НБУВ ІР. Ф. II, № 226, арк. 27–28.
57 ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 7.
58 Там само. Спр. 1076, арк. 4.
59 Там само. Спр. 2002, арк. 8–8 зв.
60 Там само. Ф. 127, оп. 1024, спр. 613, арк. 1.
Саме в період цього довгого перебування Анатолія (Мелеса) в Переволочній
відбувається фатальна зустріч двох афонських архімандритів – Павлівського мо-
настиря Анатолія (Мелеса) та Лаври св. Афанасія Косми. Саме тут між ними спа-
лахнув конфлікт, спричинений, очевидно, конкуренцією. Треба сказати, що взаємні
звинувачення, наклепи між греками, збирачами милостині, з метою дискредиту-
вати й усунути конкурента, не були поодиноким явищем у практиці збору милос-
тині61. В одному зі своїх донесень до київського митрополита Косма заявляв, що
Анатолій (Мелес) його „еще в Переволочной поносил”62. На форпості архімандрит
Анатолій дізнався про те, що архімандрит Косма встиг зібрати значну суму ми-
лостині (понад 2 тис. руб.)63. Павлівський архімандрит не гаючи часу, виїхав до
Києва (точна дата приїзду, на жаль, не встановлена). Одразу по прибутті Анатолій
(Мелес) зробив усне донесення київському митрополиту на архімандрита Косму,
через яке, на думку першого, його пізніше і взяли під варту64. Можливо невипад-
ково, приїзд Мелеса до Києва приблизно збігається з поданням донесення ніжин-
ського архідиякона Амвросія на архімандрита Косму, переданого до консисторії
19 жовтня 1750 р. через ігумена Синайського Катерининського монастиря в Києві
Євгенія65. За цей час Мелес справді міг побувати в Ніжині, а також переговорити
з грецьким ігуменом у Києві, як і листуватися з ним з форпосту. Ми не можемо
підтвердити попередню домовленість двох ченців, проте виключати її теж не варто.
Паралельно, 27 жовтня 1750 р. архімандрит Анатолій отримав у Київській губерн-
ській канцелярії паспорт на проїзд до Москви66. До приїзду в Київ або під час по-
їздки до Москви Мелес напевно був у Ніжині, де, за словами архімандрита Косми,
вихвалявся перед греками, що покарає його: „он прибыл в Нежин с великою по-
мпою, и явно грекам похвалялся, что я ему [тобто архімандриту Космі – Авт.] зде-
лаю то то”67. А тим часом справа архімандрита Косми почала набирати обертів,
розпочалися слідство й допити. Архімандрит Анатолій чомусь не поспішав від’їж-
джати до Москви, а ще якийсь час перебував у Київській митрополії. З підпису
срібного позолоченого хреста, вкладеного Мелесом до Межигірського монастиря,
зрозуміло, що на початку грудня він був ще там: „1750 года декабря 7 Архиман-
дритъ Анатолій Мелесъ цена горошчатая сребрная”68. У кінці грудня 1750 – на
початку січня 1751 р. архімандрит Анатолій вже мав прибути до Москви, адже 9
січня в синодальній конторі докладно описували привезені ним реліквії69.
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук326
61 Каптерев Н.Ф. Указ. соч., 225–226, 247; Крамер А.В. Указ. соч., 29.
62 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 74.
63 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1–1 об.
64 Там же.
65 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1–1 зв.
66 Там само. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 20–21.
67 Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 42 зв.
68 Хрест з Розп’яттям разом з пристоячими святими: Олексієм Чоловіком Божим (патрон
архімандрита Анатолія), апостолом Павлом (очевидно пов’язано з посвятою Павлівського мо-
настиря), та святителів Іоанна (патрон рідного брата – Івана) і Василія (покровитель батька –
Василя). Опис хреста див.: Кузьмук О.С. Межигірська старовина: нариси з історії Києво-
Межигірського в ім’я Преображення Господнього чоловічого монастиря в XVI–XVІII ст. К., 2014,
370. Інформацію про рідного брата Івана Мелеса див.: ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2858, арк. 2.
69 РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л. 30–31 об.
Отже, 19 жовтня 1750 р. ігумен синайського подвір’я в Києві Євгеній передав
донесення ієродиякона Амвросія на архімандрита Косму до Київської кафедри.
Ієродиякон звинуватив лаврського архімандрита, що він „плут” і не є тим, за кого
себе видає. Аргументом, перш за все слугував лист від колишнього духівника
старця Сильвестра до Косми, який, окрім моральних повчань, радив архімандриту
якнайшвидше повернутися на Святу Гору; у цьому ж листі повідомлялося, що
Косма спеціально просив підтримки у Лаври св. Афанасія, щоб вона визнала його
за свого архімандрита, повідомивши про це Києво-Печерського архімандрита70.
Звідки з’явився цей лист у ієродиякона Афанасія, він сам не вказав, а консистористи
не поцікавились. Діапазон висунутих звинувачень виявився дуже широким. По-
перше, Космі закидали намір віддати гроші від пожертвувань на вексель у Волощині
і не повертатися на Афон. По-друге, Косму підозрювали і в близьких стосунках із
жінкою під час його перебування в м. Яніна у Греції, про що начебто знав прибулий
звідти до Ніжина священник Іоанн71. Для того, щоб останній „мовчав”, архімандрит
Косма, за словами Амвросія, обіцяв йому дорогий фелон72. Також його підозрювали
у фальсифікації рекомендаційних листів. Все разом стало підставою для сумнівів –
чи взагалі архімандрит Косма мав благословення Афонської лаври на збір пожертв.
Постає питання, чим керувався ієродиякон Амвросій подаючи донесення на ар-
хімандрита Косму? Перша можлива відповідь перебуває на поверхні: Амвросій став,
як він вважав, на стороні правди, будучи противником злочинних дій у Церкві. Ціл-
ком можливо, що так і було, проте звідкіля стільки інформації? Спостереження над
відмінностями між початковим донесенням і пізнішими свідченнями ієродиякона
Амвросія, в яких провини Косми наростали як сніговий ком, а більшість з них згодом
не підтвердилися, змушує думати про додаткові стимули для донесення. Нам прак-
тично нічого не відомо про перебування Амвросія в Ніжинському братстві73 до цього
інциденту. Проте симптоматично, що дуже скоро він проявить себе, як затятий опо-
нент ніжинських братчиків, пишучи на них донесення і перебуваючи в непримирен-
них баталіях. Це було обумовлено передусім завершенням терміну служби ієродия-
кона Амвросія в Ніжині та затятим небажанням братчиків його продовжити, як того
хотів сам Амвросій. Натомість у 1751 р. братство викликало з Бухареста нового
ієродиякона, не дочекавшись від’їзду попередника. Утім, цілком можливо, що відно -
сини між ними загострилися вже після інциденту з Космою74. Також, цілком очевид -
но, що Амвросій у ситуації з Космою діяв цілком самостійно, не поінформувавши
про це братчиків, адже донесення ієродиякона не містить слідів погодження з ними.
Крім того, він втягнув до справи багатьох поважних грецьких купців, на яких поси-
лався під час свого зізнання. Показово і те, що братство видало „зібране” Космою
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 327
70 Іосиф (Оранський), архімандрит Києво-Печерської лаври у 1748–1751 рр. Див.: Кагамлик
С.Р. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII–XVIII ст.). К., 2005,
292–293.
71 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1–1 зв.
72 Там само. Арк. 2–2 зв.
73 Ніжинське грецьке братство засноване у 1696 р. навколо двох церков, свв. архангелів
Гавриїла і Михаїла та Всіх Святих, і здійснювало координацію та адміністрування релігійного,
економічного, соціального життя греків (часто також волохів, болгар і т.д.).
74 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2013, арк. 1–13; спр. 1856, арк. 3–4 зв.
до духовної консисторії лише після другого нагадування, демонструючи таким
чином, на чиєму вони боці. Насторожує й той факт, що донесення в Київську ка-
федру на архімандрита Косму передано за сприяння ігумена Київського Синайського
монастиря св. Катерини Євгенія. Тож чи могли синаїти бути якимось чином зацікав-
лені у засудженні архімандрита Косми? Цілком відкидати цю версію не можемо,
адже відомо, приміром, що лавріоти зверталися до архімандрита Косми в квітні 1750
р. з такою настановою: „Потрудись преподобие ваше и подвизайся да устроить
Святый Бог молитвамы преподобного афанасия и антония да бито от благочес-
тивых Християн надал на обитель нашу или церковь или место для спасения души
своея якоже имеют синайцы”75. З цього випливає, що якби у Київській митрополії
був відкритий метох (монастирське подвір’я) Великої лаври, прибутки синайських
подвір’їв, передусім від грецьких купців могли б значно зменшитися. Насамкінець
певну причетність до кроку ієродиякона Амвросія міг мати Анатолій (Мелес). У лис-
туванні архімандрит Косма послідовно звинувачує у своєму ув’язненні лише одну
людину – архімандрита Анатолія (Мелеса)76. Згадки про ігумена Євгенія чи загалом
зацікавленість синаїтів (так само, як і ієродиякона Амвросія) в його ув’язненні від-
сутні, попри те, що він, без сумніву, знав про їхні свідчення проти нього. Таким
чином, точні причини та обставини „викриття” ієродияконом Амвросієм архіман-
дрита Косми поки що не вдається з’ясувати. Зрештою, так само не можемо відкидати
і можливість самостійної ініціативи ієродиякона.
Перебіг справи. Допити
Донесення на архімандрита Косму спочатку розглядалося в Київській духовній
консисторії, а пізніше – у Св. Синоді. Духовна консисторія – колегіальний дорад-
чий орган при митрополиті, що мав розглядати й судові справи, – на донесення ар-
хідиякона зреагувала миттєво77. Вже наступного дня до Ніжина було відправлено
канцеляриста Романа Кониського з інструкцією та наказом описати зібране архі-
мандритом майно і разом з ним доправити Косму до кафедри78. Реєстр „зібраного”
афонським архімандритом Космою в Київській митрополії був укладений в Ніжині
25 жовтня 1750 р., канцеляристом Романом Кониським і засвідчений архімандри-
том Ніжинського Назарет-Богородичного монастиря Платоном79. У реєстрі крім
характеристики предметів, – іноді зазначалися також їхні жертводавці, що дозво-
лить нам далі аналізувати вклади і вкладників Лаври св. Афанасія з теренів Геть-
манщини80. Зібране було привезене до кафедри, 19 листопада того ж року81. Окрім
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук328
75 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 132–132 зв.
76 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 41–42.
77 Детальніше про цей орган у структурі єпархіальної влади див.: Прокоп’юк О. Духовна
консисторія в системі єпархіального управління (1721–1786 рр.). К., 2008.
78 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1 зв. – 2.
79 Платон I Левицький – архімандрит Ніжинського Благовіщенського Назарет-Богородич-
ного монастиря з 1746 по 1749 р., див.: Гапоненко Д.І. Історiя утворення та дiяльностi Нi-
жинського Благовiщенського монастиря (XVIII–XIX ст.), Сiверянський лiтопис, Чернігів, 2007,
вип. 2, 45.
80 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2882, арк. 6–17.
81 Там само. Спр. 2065, арк. 2–2 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 36–36 зв.
„Животворного Древа”, оправленого в срібний позолочений хрест, грошей (1200 руб.,
30 червінців різних) та речових вкладів, було вилучене листування, яке надалі
активно використовуватиметься при розслідуванні. На архімандрита Косму і на
його власність наклали арешт до вирішення справи. Пожертвувані на Афонську
лавру гроші та речі знаходилися в ризниці Софійського собору під наглядом ка-
федрального писаря Досифея (Галяховського), згодом – кафедрального архідиякона
Афанасія82. Речі зберігалися в 5 скринях, особисті речі архімандрита Косми були
складені в баул та зв’язані в килим83.
Вже 3 листопада 1750 р. справа архімандрита Косми розглядалася у „присут-
ствії” Київської духовної консисторії. На допиті чернець засвідчив, що 1744 р. був
відправлений собором Лаври для збору милостині у Волощині, Молдові і Росії, до
1749 р. перебував у Дунайських князівствах, а з собою мав наданий Великою
Ларою хрест з часточкою Животворного Древа. Далі на допити були запрошенні
згадані ігумен Євгеній та ієродиякон Амвросій. У щирості зізнань ієродиякона Ам-
вросія маємо підстави сумніватися, зокрема й тому, що порівняно з його першим
донесенням на архімандрита Косму, кількість аргументів про „плутавство” остан-
нього збільшилася в рази, як і кількість осіб, які нібито могли це засвідчити.
По-перше, ієродиякон Афанасій, покликався вже не на лист від старця Сильвестра,
але на якогось архімандрита Ігнатія84, що тимчасово перебував у Ніжині, і нібито
говорив йому, що Косму ніхто до Російської імперії не відправляв, він приїхав ви-
нятково з власної волі, а у Волощині переховувався від лавріотів. На допиті архі-
мандрит Ігнатій заперечив ці слова, заявивши, що йому було відомо лише про факт
перебування Косми у Волощині85. Неправедне життя Косми у його янінський пе-
ріод, Амвросій уже „підтверджував” інформацією „наданою” ніжинським купцем
Фемелієм86, вихідцем з Яніни. Не дуже переконливо звучало твердження Амвросія
про те, що архімандрит Косма зібрав милостиню на суму більшу від 2000 руб., а
1200 руб. він зберігав у ніжинського грека Самійла Пелопонова87. Проте показово,
що Пелопонова не було запрошено на допит, де він міг би детальніше розповісти
про свої зв’язки з Космою. Цілком можливо, що на це вплинув його статус, одного
із найзаможніших людей у середовищі політичної та економічної еліти Ніжина88.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 329
82 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2223, арк. 11 зв.
83 Там само. Спр. 2882, арк. 6–13.
84 Архімандрит Ігнатій прибув до Васильківського форпосту в 1750 р. з листом від Антіо-
хійського патріарха, детальніше див.: Там само. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 5–5 зв. На початку
березня 1751 р. він приїхав до Санкт-Петербурга, а до цього, цілком можливо, деякий час про-
живав у Ніжині: РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л. 47.
85 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 3–3 зв.
86 Припускаємо, що мова йде про Фемелія Димитрієва, який станом на 1752 р. був у складі
„присутствующих” у ніжинському братському суді: Там само. Спр. 2140, арк. 13, 33–34 зв;
ф. 269, оп. 1, спр. 2252, арк. 2–2 зв.
87 Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 3–3 зв.; Самійло Пелопонов – один із автори-
тетніших членів братства, разом з війтом Петром Тернавіотом належав до так званих „старших
братів”: Там само. Спр. 2140, арк. 24–25 зв.; у 1740-х рр. Пелопонов був одним із екзакторів
малоросійського індуктного збору: Там само. Ф. 51, оп. 3, спр. 1019, арк. 1–7.
88 Там само. Ф. 269, оп. 1, спр. 1433, арк. 30–31.
Втім, не викликали і грека Фемелія, на свідчення якого також покликався Ам-
вросій. Македонський грек купець Анастасій Кроміда89 у зізнанні також підтвер-
див свідчення Амвросія про те, що Косма запитував у нього про можливість від-
дати гроші на вексель у Волощині, а купець радив лише Константинополь90.
Амвросій звинувачував Косму і в намаганні підкупити ієрея Іоанна з Яніни91 аби
той зберігав таємниці про тамтешнє життя архімандрита і передачу „поклона от
жени”, за що Косма повинен був надати йому дорогі ризи. Однак, під час допиту
Анастасій Кроміда і священник Іоанн подали протилежні свідчення, вказавши,
що фелон архімандрит Косма обіцяв виключно для свого літургійного поминання
та зважаючи на бідність Іоанна. Несподівано спливли цікаві обставини „рецепту”,
за яким „ліпилися” обвинувачення Косми Амвросієм. Так скаржник наводив на
підтвердження неблагочестивого життя Косми в Яніні той факт, що ієрей Іоанн
таємно передавав йому „поклон от жени”. Однак священник пояснив, що архі-
мандрит Косма цікавився під час їхньої розмови життям Яніни, знайомим духо-
венством, і, серед іншого, запитував про його дружину Ламбріні. Ієрей же з влас-
ної ініціативи від імені дружини передав архімандритові вітання92. Згідно зі
свідченням ієродиякона, про „платню” (передачу риз) від Косми Іоаннові за мов-
чання знав і грек Іваниця, але його не допитували93. Утім, сам архімандрит Косма,
справді, найімовірніше колись відвідував Яніну, адже серед його документів було
знайдено лист 1743 р. від преосвященного янінського Григорія до скевофілакса
Великої лаври94. Про порочне життя Косми ієродиякону Амвросію нібито опові-
дав також грецький архімандрит Герман Синаїт95: „сказивали ему некоторые
купци о Косме пришоль же зять ваш потом же де сказал то ж я сам скаже что
он Косма такой как бежавший с Нежина с чужою женою архимандрит”96.
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук330
89 Анастасій Кроміда – македонський грек, купець, який щонайменше від початку 1740-х рр.
разом зі своїми товаришами торгував у Ніжині кумачем та заполоччю (Там само. Ф. 59, оп. 1,
спр. 1530, арк. 69; спр. 842, арк. 42), а назад вивозили на продаж „московские мякотные товары”
(Там само. Спр. 1295, арк. 98–99; спр. 765, арк. 23–23 зв.).
90 Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 3–3 зв.
91 В цей час о. Іоанн Степанов перебував при Ніжинській грецькій церкві: Там само.
Спр. 1856, арк. 2.
92 Там само. Спр. 2065, арк. 3–4 зв.
93 Там само. Арк. 2–2 зв.; Іваниця Андріїв – ніжинський житель; на той час „присутствую-
щий” у ніжинському грецькому братському суді: Там само. Ф. 51, оп. 3, спр. 8950, арк. 2–2 зв.;
ф. 127, оп. 1020, спр. 2140, арк. 33–34 зв.; ф. 56, оп. 3, спр. 1409, арк. 8; ф. 59, оп. 1, спр. 1891,
арк. 1.
94 Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 5–5 зв. Скевофілакс – чин у патріаршій кон-
стантинопольській церкві, відомий з Середньовіччя (поч. VI ст.); завідував усім богослужбовим
начинням і давав розпорядження щодо його використання під час богослужіння.
95 Герман Синаїт – архімандрит при ніжинському подвір’ї Синайської обителі св. Катерини:
Там само. Ф. 51, оп. 3, спр. 11774, арк. 3–5.
96 Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 3–3 зв. Тут, очевидно, мова йде про втечу за
кордон у 1745 р. архімандрита Ніжинського Благовіщенського монастиря Модеста Велецького
з жінкою ніжинського грецького купця Миколая Бламарника Марією: Там само. Ф. 51, оп. 3,
спр. 9992, арк. 15–15 зв. Цей факт, як цілком екстраординарний, був зафіксований навіть у Ні-
жинському літописі: НБУВ ІР. Ф. 310, спр. 34, арк. 161.
Та на допиті Герман Синаїт відмежувався від цієї заяви, зазначивши, що він осо-
бисто нічого такого не говорив, але чув від купців97.
22 листопада ігумен Євгеній та ієродиякон Амвросій також оглянули вже зга-
дуваний хрест з „Животворним Древом” на предмет автентичності „реліквії”. Ігу-
мен покликався на авторитет „достоверных людей”, які переконували його в тому,
що справжня реліквія в Лаврі св. Афанасія має інший розмір. Ієродиякон Амвросій
без аргументів заявив, що „реліквія” несправжня. Тож постає питання: чому ігу-
мен та ієродиякон, у попередньому своєму донесенні нічого не згадали про фаль-
шивість „реліквії”? Чи це стало їм відомо після арешту Косми? Відповісти
складно, проте їх доказова база виглядає не достатньо переконливо. І чому кон-
систорія саме в особах обвинувачів побачила експертів у питанні (не)справжності
„реліквії”?
Питання автентичності „реліквії” набуло ще більшої актуальності після того,
як у результаті перегляду прошнурованої книги записів пожертв виявилося, що ар-
хімандрит Косма роздавав окремим особам часточки „Животворного Древа”. Саме
в духовній консисторії звернули увагу на роздачу „реліквії”. У письмовому доне-
сенні ігумена Євгенія про це згадав усно Анатолій (Мелес), що й могло „спряму-
вати” слідство по цьому шляху. Цікаво, що факт роздачі „святині” архімандрит
Косма зафіксував власноруч у книзі, яку могли переглянути (і переглянули) в Ки-
ївській кафедрі. Понад те, ця книга мала потрапити (і потрапила) на Афон. Отже,
Косма був свідомий, що про роздачу може стати відомо, а це вже, певним чином,
маркує ставлення ченця до своїх дій. Про „Животворне Древо” архімандрит Косма
свідчив, що отримав на Афоні відповідний хрест, але спеціального дозволу розда-
вати часточки не мав. Нагадаємо, Київська кафедра подібного дозволу також не
давала98. Архімандрит Косма зізнався, що на прохання жертводавців маленькі час-
точки „реліквії” роздавав, але кому саме – не пам’ятає. При огляді хреста в духов-
ній консисторії не виявили місця, з якого могли б відділяти часточки99. 7 листопада
1750 р. з духовної консисторії до настоятелів монастирів і протопопів Київської
митрополії було надіслано указ – такі часточки знайти, зібрати і через „нарочних”
священиків передати в кафедру для засвідчення100. Справа одержала новий, неочі-
куваний поворот.
Вирок та помилування
Після всіх допитів і запитів Київська духовна консисторія поставила під сумнів
правдивість „Животворного Древа”, а також законність перебування архімандрита
Косми в Київській митрополії. Головним стає звинувачення афонського ченця в не-
дозволеній роздачі часточок фальшивої „святині”. Всі інші звинувачення на адресу
архімандрита до уваги не беруться, можливо, через брак доказів, межі компетенції.
Утім, вірогідніше інше пояснення. У кафедрі взяли до уваги лише ті питання,
які загрожували безпосередньо адміністраторам Київської митрополії в умовах
оголошеної з центру ревізії реліквій та проблем з автентичністю нових святинь.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 331
97 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4–4 зв.
98 Там само. Арк. 2 зв.
99 Там само. Арк. 3.
100 Там само. Арк. 2 зв.; спр. 631, арк. 9–9 зв.
Очевидно, митрополит Тимофій (Щербацький) чітко визначив „власне” питання в
цій справі і зосередився на ньому, відкинувши всі інші. Рішення Київської духовної
консисторії у справі архімандрита Косми ухвалене 13 березня 1751 р., підписали
консистористи: архімандрит Іоанникій (Скабовський)101, кафедральний намісник Ве-
ніамін (Драгомирецький)102, префект Києво-Могилянської академії Георгій (Кони-
ський)103, кафедральний писар Досифей (Галяховський)104, кафедральний архідиякон
Афанасій105. Зважаючи на характер роботи духовної консисторії, справа архіман-
дрита Косми була вирішена в максимально швидкі терміни, що вказує на її важли-
вість та неординарність106. За 4,5 місяці в духовній консисторії було перекладено
значну кількість грецькомовних документів. Зокрема, у справі, що зберігається в Ін-
ституті рукопису НБУВ ім. В.І. Вернадського, документів новогрецькою мовою нара -
ховується 24107. Усі переклади робили канцеляристи Київської духовної консисторії,
переважно Яків Білявський108. Окрім перекладів потрібен був час на розсилку запитів
по єпархії і відповідно отримання рапортів з протопопій, намісництв і монастирів з
інформацією чи немає у їх відомстві часточок „Животворного Хреста”, отриманих
від архімандрита Косми. У результаті слідства консистористи дійшли висновку, що
архімандрит Косма не мав благословення Святої Гори на збір милостині „в Росії”.
„Животворне Древо” визнали за сумнівне. Відповідно роздача часточок і збір ми-
лостині архімандритом Космою трактувалися як ханжество і обман109. Рішення ду-
ховної консисторії складалося з трьох пунктів: 1) усе зібране під виглядом милостині
на Афонську лавру поки утримати в кафедрі (так само і часточки „Животворного
Древа”); 2) все надане Полтавською соборною церквою майно за дві часточки „ре-
ліквії” повернути назад і надалі церковне майно без дозволу митрополита нікому не
передавати; 3) справу винуватця передати на розгляд Св. Синоду, а до синодального
рішення відправити архімандрита Косму в монастир, який визначить митрополит110.
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук332
101 Іоанникій (Скабовський) – архімандрит, у 1749–1752 рр. очолював Кирилівський
монастир. Яременко М. Київське чернецтво XVIII ст. К., 2007, 251.
102 Веніамін (Драгомирецький) – намісник Софійського кафедрального монастиря у 1747–
1752 рр. Там само, 252.
103 Георгій (Кониський) – у 1747–1752 рр. префект Києво-Могилянської академії. Києво-
Могилянська академія, кін. XVII – поч. XIX ст.: Повсякденна історія: Зб. док. / Упор.: О. Задо-
рожна та ін. К., 2005, 502.
104 Досифей (Галяховський) – кафедральний писар. Прокоп’юк О. Вказ. праця, 180.
105 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 41–41 зв.
106 Прокоп’юк О. Вказ. праця, 211–215.
107 Чернухін Є.К. Вказ. праця, 47.
108 Відомо, що у грудні 1749 р. Яків Білявський, вихованець класу філософії Києво-Моги-
лянської академії, був прийнятий в канцелярію Київської духовної консисторії, у 1751 р. він
вже фігурує у джерелах як канцелярист, а у 1752 р. – підканцелярист. У 60–80-х рр. XVIII ст.
входив до складу „присутствія” духовної консисторії. Прокоп’юк О. Вказ. праця, 210–215, 224;
ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 1947, арк. 16–17.
109 Згідно з постановою 1722 р. за ханжество слід було відправляти на працю в монастирі
до кінця життя, див.: Полное собрание постановлений и распоряжений по Ведомству право -
славного исповедания. СПб., 1872, № 2565.
110 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 7; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 41–41 зв.
Важливість справи, синодальне законодавство, той факт, що афонський чернець
не був кліриком Київської митрополії, все це не дозволило Київській духовній кон-
систорії самостійно ухвалити вирок у справі та змусило передати її для остаточного
рішення до Св. Синоду. Архімандрит Косма проситиме митрополита не передавати
його справу до Св. Синоду і пробачити йому111, однак на такий крок у митрополії
не наважилися, тим більше, що Св. Синод вже був поінформований про інцидент
в Києві. У травні 1751 р. архімандрит Анатолій в Св. Синоді підтвердив незаконну
роздачу архімандритом Космою часточок „Животворного Древа”112.
20 травня 1751 р. зі Св. Синоду надійшов наказ надіслати екстракт у справі
архімандрита Косми, який відправили 7 жовтня 1751 р.113 Проте Св. Синод з роз-
глядом справи не поспішав. Рішення було ухвалене лише наприкінці 1754 р. Від-
повідний указ, датований 12 грудня 1754 р., у Києві отримали 24 січня 1755 р.114
Згідно з вироком, архімандрита Косму відправили у Вологодську єпархію до Ки-
рило-Білозерського монастиря простим ченцем, позбавивши звання архімандрита
та права служити115. При цьому в синодальному рішенні особливо підкреслюва-
лося, що вирок має повчальний характер: важливо, щоб подібне більше не повто-
рилося, а справа архімандрита Косми мала стати „наукою” для інших збирачів ми-
лостині.
Для супроводу архімандрита Косми в місце заслання, на прохання Київського
митрополита, у січні 1755 р. до кафедри було відряджено двох рейтарів, Михайла
Флорова і Сергія Неводчикова116. На дорожні витрати ченцеві видали 15 руб., а
рейтарам заплатили 85 руб.; загалом перевезення Косми до Вологди обійшлося в
186 руб. (гроші було вилучено із зібраної Космою милостині)117. Косма прибув до
Білозерського монастиря 10 березня 1755 р. Лише через кілька років (указ Св. Си-
ноду від 26 І 1757 р.) зусиллями Афону монах зміг повернутися на Святу Гору.
28 червня 1757 р. до Вологодської духовної консисторії надійшов синодальний
указ про те, що завдяки добрій поведінці архімандрита Косми та зважаючи на його
прохання про повернення на Афон, уважати покарання достатнім і доправити
арештанта в синодальну контору118. В указі Св. Синоду також зазначалося, що пи-
тання архімандричого сану і служіння Косми має вирішити після його прибуття
до Греції місцева влада119.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 333
111 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 46–46 зв.
112 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1–1 об.
113 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 29–29 зв.
114 Там само. Арк. 49–49 зв., 56.
115 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 61 об.–62 об. Заснований наприкінці XIV ст. Кирило-Бі-
лозерський монастир був знаний в Росії, але вже з XVII ст. неодноразово використовувався як
місце заслання. Вологодская энциклопедия, Вологда, 2006, 241–245.
116 ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2599, арк. 3–4. Детально про функціонування рейтарської
команди див.: Назаренко В.М. „Для посылок в Царьград и другие окрестные государства”: ки-
ївські рейтари XVIII ст., СОЦІУМ. Альманах соціальної історії, 2017, вип. 13–14, 41–58.
117 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2223, арк. 11 зв.
118 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 96, 114.
119 Там же. Л. 117.
Раніше на Афон, завдяки зусиллям обителі та допомозі резидента Олексія
Обрескова120, передали все зібране Космою в Київській митрополії121. З пожертв про-
тягом слідчого провадження було витрачено на потреби архімандрита 70 руб.122;
100 руб. вилучено за наказом митрополита – 50 руб. для членів духовної консисторії,
які розглядали судову справу123, 30 руб. пішли на потреби Косми, а 20 руб. витратили
на різні дрібні роздачі124. В результаті всіх витрат на час передачі „зібраного” архі-
мандритом Космою залишилося 844 руб.125 Вказану суму та речові вклади, окрім
вкладу від Полтавської Успенської церкви та розданих „часточок” (стосовно яких
зазначалося, що вони мають перебувати в кафедрі при печатці, оскільки не відомо
чи вони справжні) разом із прошнурованою книгою 12 січня 1756 р.126 отримав під
розписку повірений Афонської лаври купець Хаджи Франкулія Іванов127.
Під арештом
Одразу після рішення духовної консисторії (17 ІІІ 1751) архімандрит Косма
просив митрополита Тимофія (Щербацького) не відсилати його у віддалені місця,
а залишити в Києві128. Спершу арештанта утримували у Петропавлівському мо-
настирі (прибув у травні 1751 р.)129 пізніше, на його ж прохання, перевели в Київ-
ський Синайський св. Катерини монастир (листопад 1751 р.)130. Судячи з цього ж
прохання, архімандрит певний час винаймав помешкання в місті, але за його сло-
вами, дуже тісне, харч же мав від київського митрополита131.
Упродовж усього розгляду справи в Київській духовній консисторії, архімандрит
Косма турбував як її членів, так і митрополита проханнями пришвидшити процес
та наріканнями на безгрошів’я. Так, 3 лютого 1751 р. архімандрит Косма скаржився
в духовну консисторію на канцелярських службовців, які „пограбували” його, про-
сив швидшого вироку або виправдання132. 24 лютого 1751 р. Косма адресував доне-
сення митрополиту Тимофію (Щербацькому) з проханням пришвидшити розгляд
справи, жалівся на скруту: відсутність потрібного одягу та засобів до існування,
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук334
120 Олексій Обресков – російський дипломат, у 1751 р. призначений повіреним у справах в
Константинополі, а 2 ХІ 1752 р. – резидентом; обіймав цю посаду до 1771 р.
121 ЦДІАК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2772, арк. 1–1 зв., 4–4 зв.
122 Там само. Спр. 2065, арк. 26–26 зв.
123 Там само. Спр. 2223, арк. 6–6 зв., 12–12 зв. Це перший відомий нам випадок оплати
праці членів „присутствія” Київської духовної консисторії. Архімандриту Кирилівського мо-
настиря Іоанникію (Скабовському) видано 14 руб., наміснику кафедрального монастиря Веніа-
міну (Драгомирецькому) – 9 руб., префекту Києво-Могилянської академії Георгію (Кониському)
– 9 руб., кафедральному писарю Досифею (Галяховському) – 9 руб., кафедральному архідиякону
Афанасію (Манасію) – 9 руб. – (усього 50 руб.).
124 Там само. Арк. 6–6 зв.
125 Там само. Арк. 11 зв.
126 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 46, 61 об. – 62 об.
127 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2882, арк. 2, 14–17 зв.; Чернухін Є.К. Вказ. праця, 57.
128 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 45.
129 Там само. Арк. 31–31 зв.
130 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 34 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 32–32 зв.
131 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 53–53 зв., 58.
132 Там само. Арк. 25–25 зв.
подеколи навіть грошей на їжу133. В черговому донесенні (6 ІІІ 1751) архімандрит
підкреслював убогість свого матеріального становища і сподівався на милосердя
митрополита134. Через рік 9 березня 1752 р. він просив повернути речі та гроші,
конфісковані у нього під час арешту, знову оповідав про свій жалюгідний стан,
відсутність потрібного одягу. У відповідь йому було відпущено 30 руб.135 У 1754 р.
архімандритові 5 разів видавали кошти на загальну суму 55 руб., а також кунтуш,
та 30 аршинів полотна. Збереглася приписка, яка наказувала видавати надалі по
10 руб.136 Гроші на всі ці видачі бралися із зібраних Космою.
11 липня 1754 р. Тимофій (Щербацький) отримав лист від резидента в Осман-
ській імперії Олексія Обрескова про негайне вирішення справи архімандрита
Косми. Очевидно, лист від резидента був відправлений на прохання Афону. Потреба
утримувати арештанта та зовнішній тиск стимулювали київського митрополита
звертатися до Св. Синоду з проханням швидше вирішити справу. Про очікування
резолюції у справі архімандрита Косми ідеться у рапорті 26 листопада 1752 р.137
26 березня 1754 р. датується прохання Тимофія (Щербацького) якомога швидше
ухвалити резолюцію, оскільки архімандрит Косма перебуває в Київському грець-
кому монастирі без караулу і на його утримання постійно витрачаються кошти138.
26 липня 1754 р. київський митрополит знову просить Св. Синод про рішення і
нагадує, що вже вп’яте звертається з цим проханням 139.
Очевидно, що внаслідок арешту, а згодом – рішення духовної консисторії
у його справі, архімандрит Косма втратив і всі права зазначені у виданій терміном
на один рік грамоті від 29 листопада 1749 р. Найбільше хвилювала архімандрита
втрата дозволу на служіння. Пізніше Косма скаржитиметься київському митропо-
литу, що вже другий рік перебуває без служіння Літургії, а відповідно, і без при-
частя, та боїться такої смерті140. 10 листопада 1752 р. архімандрит Косма просив
Тимофія (Щербацького) дозволити виїхати на Афон його послушнику, Потапію,
оскільки той через незнання мови вже два роки не сповідувався і не причащався.
Гроші на проїзд пропонувалося взяти з конфіскованої у архімандрита суми141. Пи-
тання (не)причастя важко пояснити: справді, Косма не міг причащатися у вівтарі
священицьким чином, але що заважало ченцю Потапію сповідатися і причащатися,
наприклад, у Синайському монастирі Києва, який, власне, засновувався для окор-
млення греків142. Виглядає, ніби архімандрит Косма шукав усілякі способи „діста-
тися” зібраних грошей і вирватися з ув’язнення.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 335
133 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 14.
134 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 26–26 зв.
135 Там само. Арк. 63, 66.
136 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2223, арк. 2–5 зв.
137 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 101–101 зв.
138 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 28–28 зв.
139 Там само. Арк. 32–32 зв.
140 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 58.
141 Там само. Арк. 68–69, 77.
142 Семеська Т.М. Історія забудови садиби Київського Синайського монастиря св. Кате-
рини, Діалог культур, 1999, вип. 2, 277; Её же. История подвория Синайского монастыря в
Киеве и Нежине. Русские иконы Синая. М., 2015, 41–43.
Архімандрит Косма, доки не отримав рішення Св. Синоду, намагався знайти
покровителів та повернути усі зібрані пожертви. 28 липня 1752 р. він звертався до
київського митрополита з проханням про помилування, вказуючи, що вже третій
рік чекає на резолюцію Св. Синоду143. 28 червня 1752 р. спробував заручитися під-
тримкою гетьмана Кирила Розумовського та його матері Наталії – запитував мит-
рополита Тимофія (Щербацького), чи не можна передати їм листи та подарунки з
Афону144.
Пошуки грошей архімандрит Косма вів майстерно. Навіть, перебуваючи під
арештом, у проханні від того ж 28 червня 1752 р. він звертається до митрополита
за дозволом отримати 108 руб., відписані за заповітом померлого ніжинського грека
Лаврі св. Афанасія (заповіт 1743 р.)145. Такого щедрого жертводавця обіцяли вписати
в монастирський синодик із згадуванням на вечірні та на інших богослужіннях146.
Складається враження, що архімандрит Косма до останнього не усвідомлював
складності та серйозності свого становища і висунутих проти нього обвинувачень.
Натомість, свій чернечий послух – збір та передачу коштів на потреби Лаври
св. Афанасія Афонського – він до останнього намагався справно виконувати.
Афон. Животворне Древо
Увесь час, поки велася судова справа, про свого ченця всіляко дбала і не зали-
шала без підтримки Велика лавра на Афоні. Після початку судового процесу архі-
мандрит Косма одразу повідомив керівництво монастиря про відкриту проти нього
справу. Щоправда, акценти у його листі були відмінні від розставлених Київською
духовною консисторією. 22 листопада 1750 р. архімандрит Косма писав, що його
звинуватили в перелюбі та поставили під сумнів справжність часточок „Живот-
ворного Древа”. Жодного слова про звинувачення в роздачі часточок „реліквії”
архімандрит не написав147.
Вища ієрархія Лаври неодноразово зверталася з проханнями відпустити архі-
мандрита. В листах вказували, що Животворне Древо йому дійсно надавали та від-
правляли для збору милостині, зокрема і в Росію148. Окремі листи з Афону мали
такий зміст. Кафігумен149 Лаври св. Афанасія Паїсій II, 27 квітня 1750 р., писав до
митрополита Тимофія (Щербацького), висловлюючи вдячність за прийом архіман-
дрита Косми150. Архімандрит Зографського монастиря Акакій151 18 травня 1751 р.
просив київського митрополита не поширювати наклепів щодо архімандрита
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук336
143 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 64–65.
144 Там само. Арк. 67–67 зв.
145 Там само. Арк. 67–67 зв., 147.
146 Там само. Арк. 146–147.
147 Там само. Арк. 136–137 зв.
148 Там само. Арк. 8–9 зв., 18–21 зв.
149 Кафігумен – настоятель монастиря на Афоні; означає – перший після ігумена, під яким
розуміється Константинопольський патріарх.
150 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 140–141 зв.
151 Архімандрит Акакій у 1752 р. по дорозі до Москви проїжджав Київ: ЦДІАУК. Ф. 59,
оп. 1, спр. 2202, арк. 1.
Косми152. Кафігумен Лаври св. Афанасія Савва 20 липня 1751 р. звертався до Тимо -
фія (Щербацького) з проханням помилувати архімандрита Косму153. Більше того,
до Києва був відправлений уже згадуваний чернець Потапій, як послушник архі-
мандрита Косми з копією грамоти московських царів (у справі фігурує царська
грамота з дозволом збирати пожертви на території Росії від 20 ХІІ 1695154) та лис-
том до митрополита Тимофія (Щербацького) від 13 травня 1751 р., з підтверджен-
ням чеснот архімандрита Косми (в консисторії отримали 22 VIII 1751)155. Також
він привіз пропуск, виданий Олексієм Вешняковим, що ще раз засвідчував особу
архімандрита Косми156.
Архімандрит Косма справді був відправлений собором Афонської лаври для
збору пожертв у Волощину, Молдову та Росію. Проте він мав не зовсім зрозумілу
пригоду (детальніше невідому) в Шанці Варадині (у 1741 р.), тож спершу афоніти
хотіли розібратися з цим, а вже потому відрядити його в Росію157. Такі деталі в про-
цесі виконання послуху дозволили Київській духовній консисторії думати, що в
Гетьманщину архімандрит Косма прибув без належного благословення, та вклю-
чити це в остаточне рішення у справі. 30 вересня 1742 р. скевофілакс Лаври
св. Афанасія Діонісій наказував Космі повернутися158. 27 січня 1743 р. датується
лист ігумена Парфенія з проханням до Косми прибути до монастиря159. Проте
архімандрит так і не повернувся, тож, схоже, що інцидент вичерпався. Вже у вересні
1744 р. Афон адресує молдововолоському воєводі прохання дати Космі дозвіл на
вільне пересування, збір милостині та освячення води; згадувалася також часточка
Животворного Древа160. 8 червня 1746 р., проігумен Лаври Сильвестр отримав листа
від архімандрита Косми (написаний 7 квітня), у якому той просив монастирські ре-
ліквії – ікону і Чесний Хрест, що повернулися із Сербії (з ними просив милостиню
монах Ісая) – та погрожував, що у разі нехтування його прохання він відмовиться
далі збирати пожертви. Реакція Афону на лист була негативна: Космі пропонувалося
подумати, що може трапитися зі святинями у випадку його раптової смерті. 16 чер-
вня 1746 р. архімандрита просять задовільнитися зібраним і передати гроші до мо-
настиря. Архімандрит отримав цей лист з великим запізненням – лише 25 березня
1747 р. На Афоні не могли зрозуміти, чому так довго не одержують від Косми жод-
ної відповіді161. Проігумен Лаври і духівник Косми Сильвестр у своєму листі запи-
тував архімандрита, чому від нього нема звісток уже 10 місяців, а також повідомляв
про передачу частини замовлених архімандритом речей (каракатиць, скуфій, зірок,
хрестів і т.п.). Очевидно, ця пауза в листуванні сприяла змінам у планах Афону
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 337
152 ІР НБУВ. Ф. 232, № 164, арк. 144, 146–146 зв.
153 Там само. Арк. 54–54 зв.
154 Там само. Арк. 80.
155 Там само. Арк. 11–11 зв., 14–14 зв., 79.
156 Там само. Арк. 142.
157 Там само. Арк. 112, 113–113 зв.
158 Там само. Арк. 109–110 зв., 155–155 зв.
159 Там само. Арк. 111–111 зв.
160 Там само. Арк. 116–117.
161 Там само. Арк. 122–123 зв.
щодо Косми та реліквій, про які він просив. 20 листопада 1746 р. архімандрит
Косма отримав новий наказ зі Святої Гори про те, що він повинен йти в Росію, але
перед тим має повернутися до монастиря, взяти Чесний Хрест та ікону, що їх при-
ніс монах Ісая, обрати собі супровід та отримати нові рекомендаційні листи з Кон-
стантинополя162. 23 вересня 1747 р. датується адресоване Космі прохання скево-
філакса Лаври Діонісія повертатися до монастиря163. 5 липня 1748 р. архімандрит
Косма зустрічався у Бухаресті з посланцем Лаври Хаджи Нафанаїлом, який пізніше
свідчив, що надав архімандриту дозвіл вирушити для збору милостині до будь-
якого місця на його власний вибір164. 25 жовтня 1748 р. Хаджи Нафанаїл повідомив
листом архімандрита Косму, що вже дістався до Адріанополя, а необхідні Космі,
патріарші грамоти перебувають у монастирі Трьох Святителів у Яссах165. Посту-
пово позиція Афону зійшла на те, що грамоту йому передадуть, якщо він наведе
переконливі докази, що не витрачає час намарно і далі готовий збирати милос-
тиню166. Таким чином, твердження про самовільний приїзд архімандрита Косми
до Київської митрополії є доволі сумнівним; найімовірніше, він отримав потрібне
благословення, принаймні, не викликає сумнівів його впевненість у цьому.
Однозначно, при випровадинах архімандрита Косми з Афону собор Лаври
надав йому хрест з часточкою Животворного Древа. Свідчення про це містяться в
усіх супровідних документах і в проханнях керівництва Лаври вже при розгляді
справи: „клеветников и ненавистников будто животворащое и честное креста
древо нами преподобному архимандриту поверенное есть ложное. Милосерд буди
Господи к чему приводит ненависть рабовъ своихъ?”167. Про те, що в архімандрита
Косми є часточки Животворного Древа вказується наприкінці патріаршої грамоти
(1744 р.) та в усіх документах, поданих у Київську кафедру168. Очевидно, перебу-
ваючи у Волощині, архімандрит Косма збирав милостиню, маючи при собі свя-
тиню. Приїхавши до Києва, він також задекларував її наявність. Проте 5 липня
1748 р. вже згадуваний Хаджи Нафанаїл зазначав, що він за дорученням Лаври
прибув до Бухаресту, де отримав від Косми 9 хрисовулів, 1 грамоту, 8 листів, гра-
вюру із зображенням Афону та частину Животворного Древа169. Інший цікавий до-
кумент, щоправда, недатований, – розписка Артемія, старця Лаври св. Афанасія,
про прийняття від архімандрита Косми Чесного Хреста Господнього, наданого
йому для збирання милостині терміном на один рік, кількох ікон та штампів. Піз-
ніше архімандрит Косма сам відзначить, що в Яссах передав хрест170. У нього ж
залишився давній хрест, взятий з Лаври, але без Животворного Древа171. Так само
архімандрит Анатолій, свідчачи проти архімандрита Косми вже в Св. Синоді
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук338
162 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 119–121 зв.
163 Там само. Арк. 125–126.
164 Там само. Арк. 127–129.
165 Там само. Арк. 130–131 зв.
166 Там само. Арк. 132–133 зв.
167 Там само. Арк. 12.
168 Там само. Арк. 78.
169 Там само. Арк. 127–129.
170 Там само. Арк. 46, 154.
171 Там само. Арк. 46.
вказував, зокрема, і на те, що у хресті архімандрита були не часточки „святині”, а
звичайне дерево. Він переповів історію про передачу святині в Бухаресті, та твер-
див, що у Косми не було іншої можливості одержати справжні часточки Живот-
ворного Хреста. Анатолій також підкреслював, що архімандрит Косма вдався до
роздачі часток хреста з метою зібрати якомога більшу милостиню172. У справі є
зізнання архімандрита Косми, щоправда зроблене вже після винесення вердикту
Київської духовної консисторії: 22 березня 1751 р. афонський чернець у листі ки-
ївському митрополиту визнавав свою провину, зізнавався у використанні звичай-
ного давнього хреста як такого, що має часточки Животворного Древа і просив
про помилування. До того повідомив все „панові Капністу”173, сподіваючись на
його підтримку в розмові з митрополитом (зізнання підписане власною рукою)174.
Як усвідомлював та сприймав свій вчинок архімандрит Косма – для нас зали-
шиться загадкою. Для греків властивою була приватна власність на святині: часто
вони ставали предметом купівлі-продажу, за них виручали гроші, їх закладали,
могли давати як хабар тощо175. Більшість грецьких ченців просили милостиню,
маючи при собі ті чи ті реліквії. Традиційною була практика передачі святинь за
багаті пожертви. Хвиля переміщення святинь зі східнохристиянського світу до
Московської держави схоже, була досить потужна, особливо у XVII ст.176 Варто
згадати про феномен перебування однієї святині у кількох місцях одночасно, як,
скажімо, трапилося з ватопедськими святинями177. Загалом, перенесення мощів,
дроблення, захоплення, торгівля святинями, зокрема і фальшивими, властива єв-
ропейській історії178. Тому намагаючись зрозуміти вчинок архімандрита Косми, а
саме – спробу представити старий хрест як такий, що містить часточку „Живот-
ворного Древа”, та роздавання його частин за милостиню, варто враховувати особ-
ливості функціонування реліквій та ставлення до них у тогочасному суспільстві.
Остаточно часточки не було визнано неправдивими жодною з інституцій, а Лавра
св. Афанасія офіційно так і не висловилася з цього приводу, постійно повторюючи
одне й те саме – „Животворне Древо” архімандриту Космі видавали разом з усіма
документами при виїзді з монастиря у 1744 р. Як уже зазначалося, часточки „свя-
тині” залишились в Київській кафедрі і не були передані на Афон.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 339
172 РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1–1 об.
173 Василь Капніст – представник українського шляхетського дворянського роду грецького
походження. Сотник Ізюмського полку у 1726 р., полковник миргородський у 1737–1750 рр. і
київський – у 1750 р., бригадир російської армії. Путро О.І. Капністи [Електронний ресурс].
Енциклопедія історії України, т. 4: Ка-Ком (К., 2007). Режим доступу: http://www.history.
org.ua/?termin=Kapnisty
174 НБУВ ІР. Ф. 232, №164, арк. 46–46 зв.
175 Приклади наведені в роботі: Каптерев Н.Ф. Указ. соч., 76.
176 Там же, 60–102; Чеснокова Н.П. Реликвии христианского Востока в Росии в середине
XVII в.: (по материалам Посольского приказа), Вестник церковной истории, 2007, вип. 2(6), 91–127.
177 Ченцова В.Г. Писец Николай Армириот и Крест царя Константина: к истории связей
Ватопедского монастыря с Россией в XVII веке, Palaeoslavica, 2011, XIX/2, 66.
178 Браун П. Культ святых. Его становление и роль в латинском христианстве / Пер. с
англ.; под ред. С.В. Месяц. М., 2004, 197–198; Patrick J. Geary. Furta Sacra: Thefts of Relics in the
Central Middle Ages. Revised edition. Princeton, 1990.
Вклади та вкладники
Для вірних Київської митрополії, яким архімандрит Косма впродовж року про-
понував у тому числі й часточки „Животворного Древа”, справжність „реліквії”
була поза всяким сумнівом. За можливість прикластися до „святині”, чи й отримати
її у власність, мешканці Гетьманщини готові були дорого платити, що є матеріальним
підтвердженням їхньої релігійності. В Київській митрополії часточки Животворного
Древа знаходилися, зокрема, в Софійському соборі та в Хрестовоздвиженській цер-
кві Києво-Печерської лаври179. Хрестовоздвиженських парафіяльних храмів у Київ-
ській митрополії на 80-і рр. XVIII ст. налічувалося 24. Вони утримували четверту
позицію за кількістю після Преображенських, Воскресенських і Вознесенських у
переліку тогочасних храмів на честь Господських свят180.
Окрім того, що архімандрит Косма мав велику „святиню”, він представляв місце
особливої святості – Афон. Очевидно, у вірних Київської митрополії сформувався
образ Святої Гори як духовного молитовного центру, мати зв’язок з яким, торкнутися
його святинь, багато важило для спасіння душі. Знання про це місце та його святість
отримувалися із різних джерел. Насамперед це були паломники: хоча основною ме -
тою їхніх подорожей зазвичай була Свята Земля, проте інколи їхні маршрути проля-
гали й через Святу Гору. У 1707–1709 рр. в Єрусалимі, на Синаї та на Афоні побував
ієромонах Чернігівського Борисоглібського монастиря Іполит Вишенський. Він, а
також монах Мотронинського монастиря Серапіон, полтавський ієромонах Леонтій
(Зеленський-Яценко) та інші залишили цінні свідчення про Афон у своїх паломниць-
ких записках181. В 1723–1745 рр. по святих місцях Сходу та Афону подорожував ві-
домий паломник Василь Григорович-Барський, який у своєму подорожньому щоден -
нику залишив і опис афонських монастирів182. Їхні твори в списках поширювалися
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук340
179 Евгений Болховитинов, митр. Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии.
Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва / Упор., вст. ст. та додатки Т.Б.
Ананьєвої. К., 1995, 69; Сінкевич Н. Реліквії та чудотворні ікони Софії Київської. К., 2011, 17–
18; НБУВ ІР. Ф. I, № 7565, арк. 51 зв. Можна припускати (з великою долею скепсису), що в
Києві ще було одне місце, де зберігалася часточка Животворного Древа. У 1831 р. благочинний
„киевских градских церквей” протоієрей Петро Максимович звітував київському митрополиту
про знайдений хрест з реліквіями в Києво-Подільській Царекостянтинівській церкві: „малый
крест с частью животворящего древа и мощами Алексея человека Божья Апостола Андрея Пер-
возванного, Евангелистов: Луки и Марка”. На місці він занотував обставини появи у храмі цієї
святині: „заштатный Царя Константиновской церкви священник Иоанн Костецкий сказывал,
что он, в начале священства своего, слыхал в 1789 годе от бывшаго пономаря Григория При-
луцкого, что умерши в 1770 годе священник Василий Дечанский, означенные частицы святых
мощей выпросил у монастырских настоятелей, которые хранились в алтаре до поступления в
приход священника Алексея Шокотова, сей же устроевши ковчежец и вложивши в оный час-
тицы мощей и животворящего древа и поставил пред местные Спасителя иконе для всенарод-
ного поклонения”. Далі справу передали на розгляд до Київської кафедри; про результати екс-
пертизи нам не відомо: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 225, спр. 142, арк. 1 зв.
180 Прокоп’юк О. Київська митрополія: топографія посвят. Реконструкція реєстру храмів
за відомостями про церковнослужителів (1780–1783). К., 2012, 162.
181 Житенев С.Ю. Паломничества на Афон черниговского иеромонаха Ипполита (Вишен-
ского) и чигиринского монаха Серапиона в XVIII в., Афонское наследие: научный альманах,
2016, вип. 3–4, 158–165.
182 Григорович-Барський В.Г. Мандри по Святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік. / Пер. з
давньоукр. П.В. Білоус; за ред. М.Н. Москаленка. К., 2000.
на теренах Київської митрополії183. У XVIII ст. можна знайти чимало вихідців з ук-
раїнських теренів, які були ченцями афонських монастирів: з 1747 по 1750 рр. здійс-
нював чернечий подвиг на Афоні вихованець Києво-Могилянської академії ієромонах
Єзекіїль (Діаковський); 1751–1761 рр. – колишній префект академії Яків (Блонниць-
кий)184; священномученик ієромонах Константин (Кирил Политанський), в 1742 р.
прийняв мученицьку смерть зарахований до лику святих; преподобномученик Пахо-
мій Русин (†1730) та ін. Афонські поменники з записами козацької старшини, засвід-
чують що козацьке населення Гетьманщини виступало значним жертводавцем Святої
Гори185. При підтримці козацтва на Афоні у XVIII ст. було відкрито два українських
скити „Чорний Вир” (1747) (засновником був колишній козак і бунчуковий товариш
Григорій Голуб (Голубенко), який прийняв на Афоні схиму) та на честь святого про-
рока Іллі (засновник – виходець священицької родини Полтавщини преподобний Па-
їсій (Величковський) (1722-1794))186. Не останнім фактором була, на нашу думку, і
значна кількість греків на території Гетьманщини. Нарешті, не будемо забувати про
інших афонських ченців, збирачів милостині, носіїв знання про Святу Гору, які, су-
дячи з усього, нерідко бували в Київській митрополії. Архімандрит Косма мандрував
із зображеннями Святої Гори, подібними до проскінітаріїв, які поширювали на той
час Єрусалим та Синай187. Ці зображення, як видається, Косма показував потенційним
жертводавцям, доповнюючи ілюстрації розповідями.
Отримавши грамоту, яка дозволяла збір пожертв, архімандрит Косма вирушив
в мандрівку за милостинею теренами Київської митрополії. Як вибудував свій мар-
шрут афонський чернець і де саме найдовше затримувався – сказати важко; мо-
жемо окреслити лише окремі пункти. Відомо, що в Києві Косма, чекаючи на дозвіл,
встиг замовити Іоанну, малярові на Подолі, ікону Богородиці Ікономісси188. Про те,
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 341
183 НБУВ ІР. Ф. V, № 1062 та ін.; Білоус П.В. Тяжіння Святої Землі: Українська палом-
ницька проза: монографія. К., 2013, 69–138.
184 ЦДІАУК. Ф. 131, оп. 30, спр. 139, арк. 2–3 зв.
185 Архив на Зографската Света обител. Руски Зографски поменик от 1639 г. Зогр. 77. Л. 56–116.
Див. більше про це: Шумило С.В. Нове джерело до біографії І. Мазепи та історії зв’язків української
козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні, Сіверянський літопис, Чернігів,
2016, вип. 6, 73–84; Архив Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне. Д. A000083
(кат. № 562). Помянник (Синодик) милостинный Свято-Пантелеимонова монастыря. Л. 29 об.–
57 об., 95–118, 126–131 об. Див. опис цього поменика: Каталог рукописей, печатных книг и архив-
ных материалов Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне, Москва, 2013, т. 7., 314.
186 Шумило С.В. „Духовное Запорожье” на Афоне. Малоизвестный казачий скит „Черный
Выр” на Святой Горе. К., 2015; Преподобний Паїсій Величковський. „Повість про святий
собор” та маловідомі листи / Упор., передм., коментарі С. Шумила. К., 2016; ЦДІАУК. Ф. 128,
оп. 1 заг., спр. 156, арк. 1–1 зв.; ф. 127, оп. 1020, спр. 3443, арк. 3–38 зв.
187 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 53 зв.; Skálová Z. A Holy Map to Christian Tradition: Preli-
minary Notes on Painted Proskynetaria of Jerusalem in the Ottoman Era. Rýžoviště zlata a doly
drahokamů. Sborník pro Václava Huňáčka. Červený Kostelec, 2006, 99–119.
188 НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 30–30 зв., 59–59 зв. Шанована ікона Афонського монас-
тиря; її чудотворний образ знаходиться в соборному храмі Великої лаври Афанасія Афонського.
„Домостроїтельниця” належить до відомого з VI ст. типу „Всенепорочна” (грец. Πανάχρανιος).
Божа Матір, що возсідає на престолі, лівою рукою тримає Младенця, правою благословляє мо-
литовників. По сторонах їй предстоять преподобні Афанасій Афонський з моделлю храму і Ми-
хаїл Синадський з розвернутим сувоєм (його глава знаходиться в Лаврі). Над головою Богоро-
диці два ангели тримають царський вінець.
чи збирав архімандрит Косма милостиню в Києві – джерела мовчать. За географією
розданих часточок „реліквії” можемо простежити маршрут афонського ченця, який
проліг через Козелецьку, Лохвицьку, Гадяцьку та Полтавську протопопії. Зважаючи
на близькість до Києва Козельця і віддаленість Полтави, є підстави думати, що
афонський чернець встиг проїхати практично всю митрополію189. Чи не найбільше
йому вдалося зібрати у Полтаві (якщо рахувати ідентифіковані вклади). Як уже
знаємо, закінчилась його мандрівка в Ніжині.
Згідно з описом, зробленим у Ніжині, в архімандрита Косми виявили „Живот-
ворне Древо”, оправлене в срібний позолочений хрест, вкладений до кіоту, 1200 руб.,
30 червінців різних, а також, як узагальнено зазначалося, багато церковних риз і
богослужбового начиння190. Серед „зібраного” представлені як грошові, так і речові
вклади; на практиці ці типи вкладів могли поєднуватися вкладниками. Архіман-
дриту Космі вдалося зібрати значну грошову суму. Ми не можемо порівняти її зі
зборами інших ченців з Афону, але можемо стверджувати, що ця сума вважалася
значною, судячи, хоча б з реплік архімандрита Анатолія (Мелеса) та архідиякона
Амвросія. Показово, що на землях Війська Низового ченцям київських монастирів,
що відправлялися туди за милостинею, вдавалося збирати 200–400 руб. за рік191.
У місці цілеспрямованого паломництва, в сакральному центрі Києва, в печерах
Києво-Печерської лаври, в 70–80-х рр. XVIII ст. за рік у середньому збирали до
2000 руб. на Ближніх та понад 1500 руб. – на Дальніх печерах різних грошових по-
дань: біля мощів; за відправлення молебнів та вписування в поменник; кошелькові192
та кропильні193 гроші; гроші за свічки; при виході з печерного лабіринту194.
Про конкретні грошові суми пожертвувані Лаврі св. Афанасія маємо лише ок-
ремі дані. Наприклад, Стефанида Велецька195, значна персона при дворах Мазепи
й Скоропадського, окрім речового вкладу пожертвувала окремо 15 руб.196 Поспо-
лита вдова з села Анюки, що належало Стефаниді Велецькій, подала 9 руб. – ве-
лика пожертва для представниці цього соціального стану197. Трапляються окремі
дані про грошову милостиню, прив’язану до речових вкладів, – наприклад, гроші
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук342
189 Карту Київської митрополії див.: Прокоп’юк О. Вказ. праця, (карта-вкладка).
190 Тут і далі про вклади і вкладників, йтиметься на підставі реєстру зібраного архімандри-
том Космою: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2882, арк. 1–31.
191 Кузьмук О. „Козацьке благочестя”: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі мо-
настирі в XVII–XVIII ст.: еволюція взаємовідносин. К., 2006, 137.
192 Кошелькові гроші – грошові пожертвуваня для братії монастиря.
193 Кропильні гроші паломники залишали за кроплення святою водою.
194 Прокоп’юк О. „Час” паломництва до Києво-Печерської лаври (за даними про пожертви
1775–1785 рр.), Могилянські читання 2018. Дослідження сакральних пам’яток України. К., 2018,
76–80.
195 Стефанида Велецька (?–1690–1754 – ?), її чоловік Велецький Василь був суддею полко-
вим гадяцьким (? – 1697–1713), помер бл. 1713. У 1716 р. отримала підтверджуючий указ на
маєтності чоловіка. Велецька жертвувала на Києво-Печерську лавру. Наприклад, на будівництво
храму в с. Скоробагатьках пожертвувала 12 руб. і продукти для будівельників: ЦДІАУК. Ф. 127,
оп. 1020, спр. 1178, арк. 31–32 зв. Син Стефаниди Велецької Модест (Велецький) був архіман-
дритом Ніжинського Благовіщенського монастиря: ЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр. 9992, арк. 1; Кри-
вошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. К., 2009, 60.
196 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 15–16 зв.
197 Там само. Арк. 16–16 зв.
вкладені на виготовлення конкретних богослужбових предметів. Але судити про
середні суми грошових вкладів та кількість самих вкладників наразі немає мож-
ливості. Натомість речові вклади більш промовисті.
Речові вклади досить широко і різноманітно представлені в колекції „зібраного”
архімандритом Космою. Доцільно виділити кілька їхніх груп: 1) речі, що використо-
вувалися в богослужінні: ікони, книги, богослужбове начиння, облачення ін.; 2) до-
рогоцінні метали та тканини; 3) жіночий (рідше чоловічий) одяг. Розглянемо деталь-
ніше ці групи вкладів. У реєстрі „зібраного” вказується п’ять ікон: ікона Спасителя,
три ікони Божої Матері (одна з них, швидше за все, написана на замовлення архіман-
дрита Косми) та ікона св. Пафнутія198. Також серед вкладів фіксуються прикраси на
ікони – срібні шати та корони. Наприклад, дві срібні чеканні корони від багацького
сотника Іосифа. Серед речових вкладів на Афонську лавру ікони займають незначний
відсоток, що підтверджується й ранішими спостереженнями. Так, у синодику Пус-
тинно-Миколаївського монастиря (який є унікальним, оскільки містить записи про
вклади, що нетипово для поминальних книг) записано лише одну вкладну ікону – Св.
Миколая199. Частіше фіксується практика дарування ікон вкладникам, як вияв вдяч-
ності за багату милостиню. Нагадаємо, архімандрит Косма з такою метою носив дру-
ковані зображення Святої Гори. В Києво-Печерській лаврі спеціально виготовляли
так звані підносні ікони200; відомо, що такі ікони дарував за багаті вклади київський
митрополит Арсеній (Могилянський) (як видається, й інші київські архієреї)201.
Досить часто жертводавці дарували богослужбові книги, що фіксується ще за
києворуської доби. Цей процес набув поширення у XVIII ст.: покрайні записи у
самих стародруках – яскраве тому свідчення202. Однак робити такий вклад у
грецьку обитель навряд чи було доцільно, зважаючи на мовні відмінності богос-
лужіння. Проте намісник Києво-Печерської лаври подарував архімандриту Космі
богослужбову книгу для домашньої (келійної) молитви – Канонік, що вміщує ка-
нони, келійні молитви, служби добового кола та ін. Книга була орієнтована на при-
ватне користування і вочевидь адресувалася самому збирачеві милостині; можливо,
жертводавець очікував на приватну молитву від грецького ченця.
У проханні архімандрита Косми про дозвіл збирати милостиню згадуються
потенційні жертводавці – козацьке населення, а сам край Косма характеризує як ко-
зацький: він просив дозволу „обойти гради и села козацкіи”203. Власне, саме козацьке
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 343
198 Про якого саме Пафнутія йдеться, сказати важко, оскільки на той час було декілька ша-
нованих святих з цим ім’ям: Пафнутій Александрійський, прп.; Боровський ігумен; Печерський
затворник, та ін.
199 Шульга Я.М. Паломництво до київських православних святинь у XVIII ст.: соціоантро-
пологічний вимір. Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. К., 2015, 187.
200 ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1013, арк. 1–297.
201 НБУВ ІР. Ф. II, № 6138, арк. 94 зв., 179 зв.–180 зв.
202 Конкретні приклади див. у каталогах: Шамрай М.А. Маргіналії в стародруках кирилич-
ного шрифту XV–XVII ст. з фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
К., 2005; Бондар Н.П. Видання Івана Федорова та Петра Мстиславця з фондів Національної
бібліотеки України імені В. І. Вернадського: дослідження, попримірниковий опис. К., 2012; Ко-
лекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарнов-
ського: Каталог / Упор. С.О. Половникова, І.М. Ситий. К., 1998.
203 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1.
населення Гетьманщини і стало основним жертводавцем Афонської лаври, що добре
простежується за вкладами. Список вкладників Святої Гори відкриває козацька еліта.
У колі жертводавців немає гетьмана – думаємо, з об’єктивних причин, адже обраний
на Глухівській раді в лютому 1750 р. Кирило Розумовський, прибув до Глухова лише
наступного року. Натомість його мати, графиня Наталія Розумовська, одна з найвпли-
вовіших осіб в тогочасній Гетьманщині, фігурує серед вкладників Афону. Якщо поди -
ви тися, що саме жертвували впливові та багаті представники козацького стану, то
„най кращим” вкладом вважалася срібна чи срібна з позолотою чаша або ж фелон з
парчі204 чи бархату205. Саме ці речі найчастіше обирають для вкладу. Дві срібні чаші з
позолотою вклав на Афонську лавру полтавський полковий обозний Богданович, по
одній – воронізькі сотники Дем’янович та Холодович206, очільники однієї з шести так
званих засеймських сотень Ніжинського полку, котрі перебували не під владою пол -
ковників, а під гетьманським бунчуком. Від Наталії Розумовської в реєстрі „зібраного”
записані чорні бархатні ризи. Гадяцька полковниця Катерина Лоренцова, дружи на га-
дяцького полковника Петра Галецького207, вклала бархатний фелон, стихар з дуклі208,
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук344
204 Парча (тур. parça) – шовкова тканина сатинового переплетення, суцільно заткана стріч-
ковим золотом і сріблом, зі складними шовковими, срібними і золотними візерунками, утво-
реними введенням додаткових піткань. У середині XVIII ст. вартість 1 ліктя парчі, залежно
від ґатунку і вмісту металевої нитки, складала від 2 до 8 руб. Косміна О. Вбрання української
еліти XVII–XVIII ст., СОЦІУМ. Альманах соціальної історії, 2015, вип. 11–12, 335; Славутич
Є.В. Військовий костюм в Українській козацькій державі: Уніформологічний словник. К., 2012,
124. Приклади вкладів парчі до храмів: у 1761 р. до Софії Київської пожертвував відріз парчі
білгородський єпископ Іоасаф (Горленко) для поминання cвоїх спочилих батьків: НБУВ ІР.
Ф. 160, спр. 518, арк. 340–340 зв. З парчі також виготовляли покрови на гроби з мощами свя-
тих: ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 107, арк. 9; спр. 749, арк. 2–2 зв.; оклади для церковних
книг: НБУВ ІР. Ф. II, спр. 6233, арк. 5–5 зв. У Гетьманщині парча використовувалася і для
пошиття світського одягу, наприклад зимових шапок: ЦДІАУК. Ф. 269, оп. 1, спр. 2787,
арк. 12–13; „шнуровки” (різновид корсету): Там само. Ф. 56, оп. 3, спр. 1299, арк. 1–2; спід-
ниць, запасок і т.д.: Лазаревский А.М. Галагановский архив, Киевская старина, VII (1883),
465–466.
205 Бархат (ст.-рос. бархатъ) – лексичний дублет до назви оксамит. Оксамит (д.-гр. ἑξάμιτος)
– шовкова тканина з густим вертикальним коротким ворсом на лицьовому боці та лівим боком,
схожим на репс. За місцем виготовлення чи імпортування – венеційський, флорентійський,
французький, перський і турецький, хоча виробляли оксамит також в інших країнах Сходу і За-
ходу. Славутич Є.В. Вказ. праця, 100, 122–123.
206 Андрій Холодович – воронізький сотник, призначений з військових канцеляристів у
1740 р. НБУВ ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 98.
207 Петро Галецький (бл. 1710, Погар – 25 VIII 1754, Глухів) – полковник Гадяцького полку.
У 1725–1727 рр. навчався у Києво-Могилянській академії. У 1734–1738 рр. заміняв батька на
посаді стародубського сотника. 6 VII 1738 р. призначений на уряд гадяцького полковника. Од-
ружений з Катериною Лоренцовою. Хижняк З.І., Жук В.Н. Галецький Петро Семенович, Києво-
Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII ст.: Енцикл. вид. К., 2001, 132.
208 Дукля (с.-пол. dupla) – бавовняна тканина, виткана удвічі густіше за китайку (тафту).
Вироблялася в європейських країнах. Найкращим ґатунком дуклі вважалася венеційська. В сер.
XVIII ст. лікоть звичайної дуклі середнього ґатунку коштував близько 75 коп., тоді як лікоть ве-
неційської дуклі оцінювався в 1 таляр. Горобець В.Й. Назви тканин та одягу в українських дже-
релах (за матеріалами XVIII ст.), Народна творчість та етнографія, 1972, вип. 4, 55; Славутич
Є.В. Вказ. праця, 105–106.
три воздухи та поручі. Стихар з штофу209 пожертвував полтавський полковий обоз-
ний Андрій Руновський210. З чаші причащалися, в ризах звершували Літургію, що
символічно сприймалося як співпредстояння вкладника перед Господом на кожній
Літургії. Тому вкладники прагнули пожертвувати в монастир саме ці речі, тим
більше, коли йшлося про знаний сакральний центр православного світу. Обережно
зауважимо, що реєстр „зібраного” Космою демонструє певні гендерні особливості
у практиці пожертв: чоловіки більшою мірою були схильні до вкладів з дорогоцін-
них металів, жінки – з дорогих тканин. Також варто вказати, що частіше вклади
робили чоловіки, аніж жінки. Думаємо, що така тенденція пояснюється відмін-
ністю у майнових правах чоловіків і жінок у Гетьманщині. Характерно, що вклад-
ниці-жінки – це переважно вдови (Наталія Розумовська, Стефанида Велецька чи
Наталія Долгорукова), майнові права яких були значно ширшими, аніж жінок, що
перебували у шлюбі. Права жінок регулювалися чинними тоді в Гетьманщині нор-
мами Литовського Статуту, магдебурзького права та звичаєвим правом211.
Варто вказати також на важливу особливість збирання милостині архімандритом
Космою – жертводавець робив свій вклад у цьому випадку не як заздалегідь сплано-
вану акцію, не під час паломництва, а спонтанно, коли можливість здійснити вклад
з’являлася неочікувано. Це, очевидно, позначалося на типах вкладів. Такі вклади, як
чаша чи ризи, виготовлялися упродовж певного часу, відповідно, замовлялися зазда-
легідь і чекали свого часу, поки у господаря не з’являлася нагода для пожертви. Робо -
ти з металу виконувалися золотарями на замовлення, для чого укладалися контракти;
при цьому замовник мав забезпечити майстра сировиною, що не було справою одного
чи кількох днів212. Про торгівлю вже готовим богослужбовим начинням у цей час не
відомо, хоча ми не можемо повністю відкидати такої можливості. Богослужбове об-
лачення найбільш складне за технікою виконання – виготовляли в гаптарських цехах.
Також дослідники зазначають, що століттям раніше майстерні з виготовлення богос-
лужбового облачення існували і в магнатських маєтках, чи існували подібні заклади
у маєтках козацької старшини, поки це питання залишається без відповіді213. Щоб
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 345
209 Штоф (нім. stoff) – дорога, цупка і важка західноєвропейська шовкова одноколірна або
різнобарвна („штоф цветной”) тканина, різних переплетень з крупним складним різнобарвним
витканим узором, часто із пряденим золотом або сріблом здебільшого голубого кольору, з роз-
водами, яку використовувала багата старшина для пошиття жупанів, кунтушів та шлафроків.
На початку XVIII ст. 1 аршин шовкового штофу, залежно від ґатунку і забарвлення, коштував
від 1 до 2 руб. Горобець В.Й. Вказ. праця, 56; Славутич Є.В. Вказ. праця, 140; Його ж. Шовкові
тканини в костюмах військової еліти і урядовців Української козацької держави та їхня того-
часна місцева термінологія, Історико-географічні дослідження в Україні, 2007, вип. 10, 167.
210 Андрій Руновський – полтавський обозний, призначений з писарів 3 VII 1747 р. НБУВ
ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 89 зв.
211 Волошин Ю. Вдови і вдівці у м. Полтаві в 60-х рр. XVIII ст., СОЦІУМ. Альманах соці-
альної історії, 2015, вип. 11–12, 71–88.
212 Петренко М.З. Українське золотарство XVI–XVIII ст. К., 1970, 40–41.
213 Найбільшого розвитку гаптарська справа у XVIII ст. набула в жіночих монастирях: Фло-
рівський Вознесенський монастир, П’ятницький Чернігівський монастир, Глухівський Преоб-
раженський монастир та ін. Т.В. Кара-Васильєва. Шедеври церковного шитва України (XII–XX
ст.). К., 2000, 15, 24, 36–37, 40–42; Варивода А.Г. Богослужбові тканини як вид церковних по-
жертв до православних монастирів і храмів Волині, Галичини та Київщини кінця XVI – І пол.
XVII ст., Праці Центру пам’яткознавства, 2018, вип. 33, 240.
вкласти готовий виріб, його на відміну від грошей, відрізу тканини чи столового
срібла, що завжди знаходилось „під рукою”, потрібно було заздалегідь замовити,
швидко купити чи тримати напоготові, очікуючи нагоди вкласти. Судячи з того, які
вклади архімандриту Космі вдалося отримати, соціальна та політична верхівка Геть-
манщини тримала удома церковні речі для вкладів, а, отже, виглядає достатньо го-
товою жертвувати Церкві.
Проте частіше таких „заготовок” не було. У такому разі могли вкладати,
дорогоцінні речі: срібні стакани, чарки, ложки або шматки срібла як матеріал
на виготовлення богослужбового начиння чи відрізи тканини на пошиття
богослужбового облачення. Загальна вага зібраного архімандритом Космою
срібла та срібла з позолотою складала приблизно 10 фунтів (трохи більше
4 кг)214. Тканини вкладали цілими відрізами, сувоями, шматками – часом до
10 ліктів (прибл. 6 м). Найчастіше згадуються дорога парча та бархат від вер-
хівки соціуму і полотно – від бідніших прошарків. Також жертвували штоф,
адамашку215, табін (полутабін)216, білокос217, дуклю, грезет218, голю219, мухояр220,
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук346
214 Для прикладу вкажемо вклад полтавської бригадирші Євдокії Боярської, представниці
роду старшин Охтирського слобідського козацького полку Боярських, яка вклала на Афонську
лавру два срібні ліхтарі та срібну ложку.
215 Адамашка, (єдомашка, дамаск) (с.-пол. adamaszek „шовкова тканина із Дамаску”) – сорт
одноколірної камки невисокого ґатунку, з візерунком, що відділяється від тла переплетенням.
Тканина згадується серед товарів як східного, так і європейського виробництва. Найкращою
вважалася венеційська адамашка. Про адамашку та використання його в Гетьманщині див.:
Славутич Є.В. Військовий костюм…, 106; ЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр. 1467 а, арк. 76–76 зв.
Адамашку могли використовувати для пошиття облачення священнослужителів: РГИА. Ф. 796,
оп. 30, д. 403, л. 15–16 об.
216 Табін (табин) (с.-пол. tabin) – назва густої шовкової тканини репсового вироблення з
особливим ефектом мінливого поблиску, різновид тафти. „Полутабинокъ” – різновид табінової
тканини. Горобець В.Й. Вказ. праця, 56; Славутич Є.В. Вказ. праця, 134. Окрім використання
полутабіну для пошиття світського одягу, його використовували також і при виготовленні свя-
щеницького та літургійного одягу: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 176, спр. 45, арк. 4–10.
217 Білокос – відносно недорога легка шовкова квітчаста східна матерія невідомої текстури,
з дрібним рослинним узором („травками”, „травочками”), витканим різнокольоровими шовко-
вими нитками по однотонному кольоровому ґрунту. Зрідка квітчастий узор робився з пряденого
золота чи срібла, окремо або разом із кольоровим шовком. Зрідка з білокосу виготовляли фе-
лони, підризники, єпитрахилі, стихарі: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 176, спр. 45, арк. 4–10.
218 Грезет (ґрезет) (фр. grisette) – гладенька тонка однотонна шовкова тканина репсового
вироблення, часто з дрібним квітчастим тканим узором. Відома в Україні з сер. XVIII ст. Вар-
тість 1 ліктя грезету складала бл. 1 руб. Терміном „полуґрезет” позначали напівшовковий ґату-
нок грезету, різновид попліну. З грезету виготовляли священичий та богослужбовий одяг: фе-
лони, єпитрахилі, підризники, поручі. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 176, спр. 45, арк. 4–10; ілитони: Там
само. Ф. 990, оп. 1, спр. 983, арк. 5 зв. Разом з тим, його використовували для виготовлення і
світського одягу: камзоли, пояси і т.д. ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 6079, арк. 27–28; ф. 161, оп. 1,
спр. 76а, арк. 1 зв.
219 Голя (ґола) – певний ґатунок дорогої шовкової матерії. В сер. XVIII ст. лікоть голі кош-
тував бл. 1 руб. Славутич Є.В. Вказ. праця, 104.
220 Мухояр (мухаяр, мухаір) (тур. muhayyer, muhayyar) – груба вовняна тканина полотняного
переплетення з камвольної вовни і волосу ангорської кози (ангори, мохеру), гладка або кошлата,
ґатунок камлоту, тканий із пряжі, суканої з двох ниток, іноді з шовковою основою.
кумач221; сітку (мереживо) і позумент222, якими прикрашали вже готовий одяг свя-
щеннослужителів; шматки тканини гаптовані золотом і обкладені бахромою. По-
лтавський полковник Андрій Горленко223 подав на Афонську лавру кілька ліктів
багатої золотої та срібної парчі224, що належала до категорії найдорожчих тканин.
Від княгині Наталії Долгорукової225 в реєстрі „зібраного” значиться 6,5 ліктів білої
парчі. Лубенський бунчуковий товариш Василь Кулябка, онук гетьмана Данила
Апостола226, також дарував на Святу Гору відріз парчі. Від лубенської обозної ар-
хімандрит Косма прийняв дорогу гаптовану штучку227. Також тканину, але менш
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 347
221 Кумач (араб. Kumāš) – бавовняна тканина полотняного переплетення. Кумачем підши-
вали: кунтуші, каптани, спідниці. Також кумачем могли покривати шуби і шити штани. Дуб-
ровський В.В. До питання про міжнародну торгівлю України в першій чверті XVIII ст., За-
писки ВУАН, 1931, 381; Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому
гетману Ивану Самойловичу и его сыновьям, Григорию и Якову. РИБ, издаваемая Археографи-
ческой коммиссией, т. VIII. (СПб., 1884), 1128, 1040; Книга пожитков бывшего черниговского
полковника Павла Полуботка и детей его, Андрея и Якова Полуботков, составленная по указу
1724 году майором Михайлом Раевским и лейб-гвардии сержантом Львовым, Чтения в импе-
раторском обществе истории и древностей российских при московском университете, кн. 3, ч.
V. (1862), 13. Основними постачальниками кумачу в Україну у XVIII ст. були македонські,
менше – кримські купці. Головними центрами продажу кумачу був Ніжин та Ромни. Зазвичай
кумач мав червоний колір, тож дещо дивно, що архімандриту Космі був подарований зелений:
ЦДІАУК. Ф. 118, оп. 1, спр. 21, арк. 4–5; ф. 59, оп. 1, спр. 1295, арк. 151, 199–199 зв.; спр. 2519,
арк. 16. З 60-х років XVIII ст. відомо про спроби налагодження греками у Ніжині власного ви-
робництва кумачу: ЦДІАУК. Ф. 763, оп. 1, спр. 158, арк. 1–1 зв.
222 Позумент (фр. pássement) – вузька тасьма, виготовлена із золотих, срібних або мішурних
ниток на шовковій чи вовняній основі. Лексичний дублет до слова галун. Славутич Є.В. Вказ.
праця, 125. При виготовленні літургійного, священицького та світського одягу, головних уборів
позумент використовувався для його обрамлення: ЦДІАУК. Ф. 56, оп. 3, спр. 1299, арк. 1–2; ф.
269, оп. 1, спр. 387, арк. 1; ф. 127, оп. 1020, спр. 6525, арк. 6–6 зв. НБУВ ІР. Ф. І, № 2455, арк.
72. Продавали позумент у цівках (котушках). ЦДІАУК. Ф. 56, оп. 3, спр. 1113, арк. 6–6 зв.
223 Андрій Горленко (бл. 1680–1756) – наказний гетьман під час Північної війни (1705). Ви-
хованець Києво-Могилянської академії. Володів значними маєтностями в Миргородському й
Лубенському полках. Одружений з Марією Апостол, донькою миргородського полковника, зго-
дом гетьмана Данила Апостола. Останній полтавський полковник, призначений з бунчукових
товаришів 7 ХІ 1743 р. Батько єпископа Бєлгородського Іоасафа (Горленка). НБУВ ІР. Ф. I,
№ 57325-57343, арк. 89 зв.
224 Сріблоглав (среброглав) – шовкова матерія, виткана з використанням срібних ниток.
Славутич Є.В. Вказ. праця, 129. Використовувався для пошиття церковного облачення: НБУВ
ІР. Ф. І, спр. 2455, арк. 35, 72.
225 Княгиня Наталія Долгорукова (17 І 1714 – 3 VІІ 1771), народ. у Лубнах під Полтавою,
дочка графа Бориса Шереметєва, дружина Івана Долгорукова. Пострижена митроп. Тимофієм
(Щербацьким) у черниці у 1757 р. у Київському Флорівському монастирі під іменем Нектарії.
На місці страти чоловіка, під Новгородом, побудувала церкву в ім’я Миколая Чудотворця. Див.:
Отголоски XVIII в. Приданное княгине Н.Б. Долгоруковой, Русский архив, 1897, вип. 11, 435;
Крайня О. Флорівський (Вознесенський) монастир у Києві як пам’ятка історії та архітектури
XVI – початку XX ст. Дис. … канд. іст. наук. К., 2012, 142–143.
226 Василь Кулябка, син бунчукового товариша Григорія Кулябки. З 2 ІІІ 1750 р. обіймав
уряд бунчукового товариша в Лубенському полку. НБУВ ІР. Ф. I, № 57325-57343, арк. 15.
227 Штучка (нім. stück) – шматки тканини гаптовані золотом і обложені бахромою. І. Turnau.
Słownik ubiorów: tkaniny, wyroby pozatkackie, skóry, broń i klejnoty oraz barwy znane w Polsce od
średniowiecza do początku XIX w. Warszawa, 1999, 180.
дорогу, вклали кишенський сотник Тиміш Григорович Потоцький (штоф); китай-
городський сотник, Павло Ярофійович Семенів (адамашку). Такі вклади дорого-
цінних речей типологічно можуть наближатися з позиції ченців до грошей, адже
їх можна було легко продати і виручити готівку. Але, як видається, вкладники і тут
передусім наголошували на символічному значенні вкладу. Наведемо повністю всі
позиції пожертви вже згадуваної С. Велецької, оскільки в ній криється важливий
ключ для розуміння символічного навантаження подібних вкладів: на чашу –
2 фунти срібла, на позолоту чаші 2 червінці, за роботу – 6 руб.; на ризи – 8 ліктів
червоної парчі по 3 руб. за лікоть, до тих же риз на камю (опліччя фелоні) – 2 лікті
фіалкової парчі по ціні за лікоть 7 руб.; на підризник – 12 ліктів червоного штофу
по 1 руб. за лікоть; золоту лжицю вагою 9 червінців; 15 цівок (котушок) сітки
золотої по 7 золотих за цівку; окремо 15 руб. Згадано й подання особисто архіман-
дриту Космі: 8 ліктів коричневого полутабіну ціною за кожен лікоть по 1 руб.;
25 ліктів тонкого полотна; 7 ліктів убрусу228 великого; 5 ліктів ручника (рушника)
шитого229. Не маючи готових богослужбових предметів (окрім лжиці), С. Велецька
подала злиток срібла, дорогі тканини, чітко вказуючи, що має бути з них виготов-
лено. Цей вклад досить добре ілюструє – символічна цінність вкладених речей
значно перевищувала матеріальну. Очевидно, так мислили всі, хто здійснював по-
дібні вклади. Іншою буда позиція ченців, які далеко не завжди виконували волю
вкладників, змінюючи цільове призначення вкладів відповідно до потреб монас-
тиря. Показовим є випадок конфлікту цих двох візій, зафіксований у матеріалах
Києво-Печерської лаври. В 1774 р. на прохання соборного старця і еклесіарха ієро -
монаха Ромила з Ближніх і Дальніх печер до Успенського собору, в якому браку-
вало облачення, передали частину риз і стихарів з таким формулюванням: „… чтоб
оные рызы и стихары небыли каких особливо посторонных укладчиков дабы ук-
ладчики увидев перемену своих подаяній невозимели оскорбленія…”230.
Срібний, позолочений богослужбовий посуд, парчеві тканини, заткані золотою
та срібною ниткою, були досить дорогими. Останні використовувалися в одязі бага-
тих прошарків соціуму, у церковному облаченні найбагатших монастирських храмів,
в парафіяльних храмах подібні богослужбові предмети були рідкістю231. Аналогічні
за матеріальною вартістю тим, що отримав афонський чернець, були й окре мі
вклади жертводавців до Києво-Печерської лаври. У ризниці Успенського собору
Києво-Печерської лаври збереглися три речі вкладені Наталією Долгоруковою: пар-
чевий фелон (1749), шовкова єпитрахиль (1749), шовковий стихар (сер. XVIII ст.)232.
Збережені вклади Петра Кулябки, батька Василя Кулябки, до Успенського собору
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук348
228 Убрус – шматок полотна, витканого з найтоншої пряжі; хустка, рушник.
229 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 15–16 зв.
230 Там само. Ф. 128, оп. 1заг., спр. 452, арк. 2 зв.
231 Прокоп’юк О. Огляди храмів Київської митрополії у XVIII ст.: управлінські ініціативи
та парафіяльні реалії, Записки НТШ, т. CCLXV. Праці Історико-філософської секції. Львів,
2013, 16–17.
232 Вклади та вкладники Успенського собору Києво-Печерської лаври XVI – поч. XX ст.
(Сакральні тканини і вироби з металу у зібранні Національного Києво-Печерського історико-
культурного заповідника): Каталог / Упор. В. Щербакова, Г. Листопад. К., 2005, 30–31; Флорів-
ський жіночий монастир у Києві. Альбом. Історичний нарис / Авт., упор. О. Крайня. К., 2015, 41.
Києво-Печерської лаври: парчевий фелон (1719), полієлейний оксамитовий фелон
з гаптуванням (1718); сутозлатоглавна233 риза в комплекті з єпитрахиллю (1719),
стихар, комплект златоглавних літургійних покровів для Святих Дарів234. Ці по-
жертви у порівнянні з вкладами на Святу Гору свідчать про однотипність вкладів
до Афонської та, наприклад, Києво-Печерської лаври в соціумі Гетьманщини.
Варто було б визначити й „сакральні” пріоритети вкладників, які, безперечно, були,
але таке дослідження вимагає інших джерел і подальших студій.
До категорії популярних вкладів, які теж використовувалися в богослужінні і
рахунок яких іде на десятки, належать скатертини, хустки, серветки, рушники (ін-
формації про конкретних вкладників у цій групі нема). Гадаємо, від заможніших
вкладників такі вклади могли бути отримані на додаток до основного, більш ваго-
мого вкладу; для бідніших же такий вклад міг бути самодостатнім. Таке припу-
щення підтверджує наступна категорія пожертв на Афонську лавру – жіночий,
рідше чоловічий одяг. В реєстрі „зібраного” архімандритом Космою фігурують жі-
ночі кунтуші235 з парчі або штофу (зустрічається кафтан236 і балахон); спідниці зі
штофу і голі; штофові запаски; чепці жіночі або їх багатші різновиди – вершок237
і серпанок жіночий238; кінці жіночі239. Щодо окремих речей цієї групи зазначені
вкладники: зокрема, кунтуш поротий масляного штофу отриманий від Андрія Хо-
лодовича в додаток до срібної чаші з позолотою; Іван Мартос з с. Скоробагатьки
вклав великий срібний стакан, а в доповнення до нього дав два жіночі кунтуші:
один – блакитний рецетовий240, другий – з червоного штофу; дружина київського
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 349
233 Златоглав (злотоглав) (цсл. златоглавъ „златоглав, парча”, с.-пол. złotogłów) – загальна назва
шовкових тканин, витканих золотими і срібними нитками. Златоглавна (золотна) тканина із суціль-
ним золотим ґрунтом мала назву злотоглав сутий золотий. Славутич Є.В. Вказ. праця, 108.
234 Вклади та вкладники Успенського собору…, 20; Варивода А. Пожертви церковного
текстилю до Успенського собору Києво-Печерської лаври у контексті благодійної діяльності
козацької еліти, Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні, 2016, вип. 25, 314.
235 Кунтуш (пол. kontusz) – однобортний довгополий (завдовжки до середини гомілки або
за коліна), пошитий до стану верхній каптан східного походження, що мав рукави із довгими
проріхами та особливий крій спинки. Відзначався великим розмаїттям форми рукавів, коміра і
способів носіння. Кунтуші шили як літніми, так і теплими – на хутрі.
236 Кафтан (тур. kaftan) – верхній плечовий довгополий розгортальний одяг з рукавами, різ-
номанітного покрою (прямий або приталений, однобортний чи двобортний, сх. або зах. типу).
Спочатку під цією назвою розуміли жупан, пошитий із бавовняної чи шовкової тканини, стьо-
баний на бавовні чи клоччі за східним зразком (на кшталт архалука або бешмета), а від поч.
XVIII ст. слово уживається як синонім до традиційної назви жупан.
237 Вершок – верх жіночого головного убору (чепця, очіпка). Вершок згадується разом з ки-
балкою – деталлю жіночого головного убору у вигляді скрученого шматка полотна до якого при-
шивали денце. Якщо під кибалкою розуміли обруч з полотна, то обов’язково згадується і вершок,
який пришивався згори, утворюючи таким чином різновид чепця. Такі верхи шили з дорогих
тканин: штофу або оксамиту і вишивали золотом і сріблом, див.: Книга пожитков… С. 41.
238 Серпанок – легка прозора тканина. Словник української мови: в 11 т., т. IX, К., 1978, 140.
239 Кінці – прикраса або частина прикраси жіночого одягу.
240 Рецета – дорога одноколірна шовкова тканина, що привозилась із Туреччини від поч.
XVIII ст. У І пол. XVIII ст. лікоть рецети коштував близько 1 руб. 10 коп. Славутич Є.В. Вказ.
праця, 128.
полковника Василя Капніста Софія Андріївна (уроджена Дуніна-Борковська) пожер-
твувала Афонській лаврі жіночу спідницю з різнокольорового штофу; аналогічний
вклад зробив полтавський міщанин Терновський. Одяг у ранньомодерну добу мав
велику матеріальну цінність і водночас вказував на соціальний статус особи. Він
також, був своєрідним капіталовкладенням, його дарували, передавали у спадок.
У обителі ж світський одяг міг бути перешитий на церковне облачення, або ж про-
даний, а за одержані кошти придбані богослужбові чи інші предмети, необхідні
обителі, або ж сплачені борги і т. ін. Прикладів „другого життя” вкладних речей у
монастирях можна навести чимало. Зокрема, в Києво-Печерській лаврі відомі при-
клади перешивання покровів з мощів преподобних на богослужбовий одяг чи пере-
плавлення привісок і виготовлення з них окладів для ікон, богослужбового начиння,
ґудзиків для богослужбового облачення241. У місті Прчань на березі бухти Котор
(володіння Венеціанської республіки, нині територія Чорногорії) у ранньомодерну
добу жінки з заможних родин мореплавців та купців приносили весільні сукні як
вотивні вклади до місцевої церкви Різдва Богородиці, щоб там їх перешили на бо-
гослужбове облачення. Такий одяг священнослужителів досі зберігається у храмі242.
Зафіксовані приклади пожертв, зібрані архімандритом Космою, на Афонську
лавру досить добре ілюструють реєстр всього того, що взагалі жертвувалося на
монастирі. В цьому контексті можна згадати „вклади за молитву”, зафіксовані в
окремих поминальних книгах. Взагалі за внесення імен у поменники найчастіше
платили гроші. Також трапляються випадки, коли віруючі давали не лише гроші,
або речові чи натуральні вклади, а й поєднували ці типи пожертв243.
Серед вкладників Афонської лаври – усі щаблі соціальної драбини Гетьман-
щини: від матері гетьмана та козацької старшини до духовенства, міщан і поспо-
литих. Для всіх жертводавців вклад на Святу Гору, хоч і різнився за матеріальною
цінністю, проте мав однакову символічну вартість. Розмір милостині ніде не про-
писувався, залежав лише від доброї волі вкладника, хоч його матеріальна цінність
була соціально зумовлена: що вищий соціальний статус жертводавця, то ціннішим
мав бути вклад. Наведені вище приклади вкладів від представників козацької стар-
шини певного рангу типологічно схожі: так, полковники вкладають, як правило,
чашу срібну з позолотою або ризи чи багату тканину для них. Пожертва мала від-
повідати не лише статкам благодійника, його соціальній позиції, а й статусу
„об’єкту вкладання”.
Важливо нагадати, що архімандрит Косма не просто збирав милостиню як чер-
нець Афонської лаври, а й носив з собою часточку „Животворного Древа”. З при-
буттям архімандрита Косми в той чи інший населений пункт Гетьманщини, віруючі
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук350
241 ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 783, арк. 1–172; Кізлова А. Соціальні взаємодії насель-
ників Києво-Печерської Успенської лаври щодо переоблачення мощей святих і заміні їх покровів
(кін. XVIII – перші десят. XX ст.), Історичний архів. Наукові студії, 2017, вип. 18, 14.
242 Maskareli D. Nuptae Mercatorum et Nauturum Deiparae Virgini. Women’s Clothing as Votive
Offe rings in Early Modern Bay of Kotor, International Conference “Creating Memories in Early Mo -
dern and Modern Art and Literature”. Belgrade, 13th – 16th March 2017. Abstracts of Papers. Belgrade,
2017, 45.
243 Поменник Софії Київської. Публікація рукописної пам’ятки другої половини XVIII – пер-
шої чверті XIX ст. / Упор. та вступна стат. О. Прокоп’юк. К., 2004, 13–14; Шульга Я.М. Вказ.
праця, 182–188, 268–272.
отримували нагоду прикластися до „святині”; понад те, архімандрит Косма вдався
до „підсилення” збору пожертв роздачою часточок „Животворного Древа”. Він
твердив, що чинив так на прохання віруючих. Так, маленьку часточку „реліквії”
Косма залишив священику Козелецької Миколаївської церкви о. Олексію; дві час-
точки „Животворного Древа” – Полтавській соборній Успенській церкві244. Маємо
приклади і приватного заволодіння „святинею”, а саме: військовий канцелярист
Григорій Корсун, власник слобідки Корсунової245, отримав три часточки „Живот-
ворного Древа”246; жителі Полтави міщани Андрій Терентенко247, Василь Грек і
значковий товариш містечка Решетилівки Петро Пащенко – по часточці „релік-
вії”248. Всі ці „часточки” були зібрані і надіслані до кафедри. Проте не виключено,
що десь часточки „Животворного Древа” могли залишитися, на що вказує при-
писка до рапорта гадяцького протопопа Василя Авторовича „… хотяй у некиихъ
полкових старшин те животворящаго древа частицы и могли б сискатись…”249.
З Сорочинської, Роменської та Кобеляцької протопопій повідомляли, що часточок
„святині” у них немає; рапорти з інших протопопій відсутні250.
За право володіти часточкою „Животворного Древа” архімандрит Косма от-
римав великий вклад від Полтавської соборної Успенської церкви. Його ініціато-
рами могли бути протопоп полтавський Євстафій Могилянський251, полтавський
полковник Андрій Горленко чи полтавський обозний Андрій Руновський. Ці особи
зробили персональні вклади до Афонської лаври та ініціювали зведення нового
кам’яного Успенського собору (1748–1770)252. Очевидно, будівництво додатково
мотивувало бажання отримати для храму нові реліквії. Парафіяльна громада По-
лтавської соборної Успенської церкви „придбала” „реліквію”, подавши срібні з по-
золотою чашу, дискос, звізду та лжицю, зелені сріблоглавні ризи, два покрівці і
воздух золотом шиті, штофовий зелений стихар, зелені златоглавні поручі і єпит-
рахиль. Козелецькій Миколаївській церкві архімандрит Косма залишив маленьку
часточку „святині” без жодної милостині. Військовий канцелярист Григорій Корсун
за часточки „Животворного Древа” дав срібний визолочений кубок, срібні ложку
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 351
244 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 38, 48–48 зв.
245 У слобідці Корсуна Григорія була Варваринська церква, що належала до Лохвицької
протопопії. Див.: Прокоп’юк О. Вказ. праця, 114.
246 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4–4 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 37 зв.
247 У Румянцевському описі значиться військовий товариш Данило Терентенко, досить не
бідний чоловік, двір йому дістався від батька. Місто Полтава в Румянцевському описі Малоросії
1765-1769 рр. / Упор., вступ. ст. і ком. Ю. Волошина. К., 2012, 114.
248 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4 зв., 19.
249 Там само. Арк. 15 зв.
250 Там само. Арк. 13, 17–18.
251 Євстафій Могилянський – полтавський протопоп, брат майбутнього київського митро-
полита Арсенія (Могилянського), з 1763 р. – архімандрит Ніжинського Благовіщенського На-
зарет-Богородицького монастиря, член „присутствія” духовної консисторії, в 1744 р. призначе-
ний імператорським указом полтавським протопопом, а до цього виконувач обов’язків
проповідника при дворі імператриці Єлизавети Петрівни. Жук В.Н. Могилянський Євстафій.
Києво-Могилянська академія в іменах…, 374.
252 Полтавіка. Полтавська енциклопедія, т. 12: Релігія і Церква, Полтава, 2009, 517.
і чарку, шість ліктів дуклі та 6 руб.253 Перелік вкладів вказує на ранг „святині”, її
вагу для парафіяльної громади та окремих благодійників, які за часточку „Хреста”,
роблять такі значні пожертви. З іншого боку, вкладники добре знали, що наданими
ними речами будуть літургісувати на Афоні. Ми не дізнаємося, чим керувався
архимандрит Косма, роздаючи святиню, однак очевидно, що кожний конкретний
випадок індивідуальний; переважна більшість вкладів здійснена без отримання
„реліквії”.
Викладений матеріал підводить до аналізу мотивів та сподівань вкладників.
Беззаперечно головним, що визначало модель поведінки віруючої людини, було
християнське вчення про милостиню. Милостиня завжди вважалася найпростішим
і найдоступнішим виявом християнського милосердя254. Обґрунтування її можна
знайти в Святому письмі, в численних повчальних та проповідницьких текстах.
Вже в Старому Заповіті всіляко підкреслюється богоугодність благодійництва, яке
прямо пов’язується з шануванням Творця (Притч 14,31), вберігає від смерті (Тов
4,10; 12,9), очищає всякий гріх (Тов 12,9), ставиться в один ряд з молитвою, жер-
твою і постом (Тов 12,8; Іс 58,6-7). У Новому Заповіті євангельська заповідь тво-
рити милостиню доводиться до абсолюту: закон християнської благодійності ви-
магає давати всякому, хто просить (Лк 6,30). Господь винагородить благодійників
(„Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” – Мф 5,7) і засудить на муку
вічну тих, хто відмовить у допомозі ближньому (Мф 25,31-46). Творити милостиню
обов’язок кожного, Ісус Христос сказав: „Блаженніше давати, ніж приймати”
(Діян 20,35). Вже в Старому Заповіті одним зі стимулів творити милостиню була
віра в те, що Господь воздасть „творячому милостиню” своєю милістю255. Церква
всіляко проповідувала серед вірян ідею важливості здійснення вкладів та пожертв
через концепт милостині. Згадаємо хоча б численні передмови до поменників, де
поряд з наголосом на необхідності постійної молитви за померлих, всіляко обґрун-
товувалась ідея подання милостині з акцентуванням на закономірності і природ-
ності подібної дії, на її позитивних наслідках256. Сприйняття милостині як цілком
реального шляху до покращення своєї загробної участі та земного життя відігра-
вали вагому роль при формуванні у віруючих мотивів до здійснення вкладів.
Якщо розглядати проблему з соціальної перспективи, то за вкладами стояли
цілком конкретні очікування та моделі поведінки257. Роблячи вклад в ту чи іншу
обитель представники усіх соціальних станів сподівалися на молитву за спасіння
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук352
253 ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4–4 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 37 зв.–
38, 48–48 зв.
254 Экземплярський В.И. Учение Древней Церкви о собственности и милостыне. К., 1910, 157.
255 Там же. С. 157, 167.
256 НБУВ ІР. Ф. 307, № 537п/1743, арк. 2–3; № 538п/1744, арк. 3–4 зв.; ф. 312, № 376с/373,
арк. 1–5; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (далі – НКПІКЗ).
КПЛ-кн 907, арк. 1–1зв.; КПЛ-кн 2080, арк. 2–2 зв.; КПЛ-кн 858, арк. 2–3; КПЛ-кн 856, арк. 3–
3 зв.; КПЛ-кн 2091, арк. 2–3.
257 Тут варто згадати теоретиків „дару”, зокрема французьких вчених Марселя Мосса та
П’єра Бурдьє, короткий огляд див.: Альтхар Г., Штольберг-Рилинген Б. Язык даров. Логика и
семантика обмена дарами в Европе до начала Нового времени. На языке даров: правила симво-
лической коммуникации в Европе. 1000–1700 гг. М., 2016, 8–28.
душі. Монастир, приймаючи милостиню, брав на себе обов’язок молитися за
вкладника і членів його родини258. Милостиня ставала запорукою активної кому-
нікації Церкви Земної і Церкви Небесної. Реєстр вкладників Лаври св. Афанасія
дозволяє твердити, що благодійництво характерне для всіх соціальних станів Геть-
манщини. Водночас вклади залежали від соціального статусу вкладника, мали під-
креслювати його багатства. Взагалі, віруючі Київської митрополії демонструють
схильність/готовність до подання милостині, відкритість у сприйнятті прохачів
милостині, неухильне слідування настанові про подання милостині як богоугодній
справі, одному зі шляхів до спасіння душі259.
Не останню роль відігравали політичні мотиви благодійництва260. У нашому
випадку можемо говорити про елементи певного взорування чи політичної легіти-
мації благодійництва на користь Афону. Нагадаємо, що пожертви на Святу Гору
були узаконені на державному (імперському) рівні. Російський імператорський
двір виступав ктитором Афонських монастирів, тому представники козацької стар-
шини роблячи вклади на Афонську лавру, наслідували придворні взірці та свідомо
чи несвідомо демонстрували свою лояльність владі261.
Ширший контекст справи афонського ченця демонструє вагомий афонський
вектор вкладів козацької старшини Гетьманщини та представляє Київську митро-
полію як таку, що продовжувала перебувати у сфері грецького впливу. Релігійна ж
ідентичність віруючих зберігала принаймні тяжіння до Християнського Сходу.
Водночас маємо констатувати взаємність у цих стосунках, адже греки, зі свого боку,
не втрачали цікавості до українських земель, зокрема творячи молитву за тутешніх
жертводавців. Афон отримував матеріальну допомогу, а водночас акцентував увагу
на спільних сторінках історії262.
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 353
258 Обґрунтування в передмовах до поменників див.: НБУВ ІР. Ф. 307, № 537п/1743,
арк. 2–3; № 538п/1744, арк. 3–4 зв.; ф. 312, № 376с/373, арк. 1–5; НКПІКЗ. КПЛ-кн 907,
арк. 1–1 зв.; КПЛ-кн 2080, арк. 2–2 зв.; КПЛ-кн 858, арк. 2–3; КПЛ-кн 856, арк. 3–3 зв.;
КПЛ-кн 2091, арк. 2–3.
259 Ми не можемо підрахувати число прохачів милостині, які одночасно перебували в Ки-
ївській митрополії, але, безперечно їх було багато. Так, прошнуровані книги для збору грошей
на ремонт, будівництво храмів видавалися десятками; були прохачі з Греції, Балкан, Волощини,
тощо, зокрема див. приклади: ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2683, арк. 1–1 зв; ф. 127, оп. 1024, спр.
1234, арк. 1; Ткачук В.А. Указ. соч., 121–130.
260 Зокрема, політичні мотиви благодійництва добре представлені в розвідках Віри Ченцо-
вої, див.: Ктиторство и царский титул…, 15–24; Её же. Икона Иверской Богоматери…
261 Даний висновок продукуємо, швидше, інтуїтивно: щоб довести це напевно, необхідна
ширша джерельна база.
262 Неодноразово в листах Свята Гора апелювала до спільної історії і „дружби” з Києво-
Печерською лаврою „древную оную дружбу, которую между собою святій Афанасій и святій
Антоній имели”, див.: НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 17, 54 зв. Отже, преп. Афанасія Афонського
і преп. Антонія Печерського вважали сучасниками, хоча перший народився у 925/30 р. – пом.
бл. 1000 р. Датою народж. Антонія вважається прибл. 983 р., а на Святу Гору він прийшов у
дуже молодому віці, тобто теоретично перетин можливий, хоч і малоймовірний і не відзначений
у джерелах. Вочевидь, на Афоні мали свою візію перебування св. Антонія Печерського на Святій
Горі та афонського впливу на зародження давньоруського чернецтва. Звісно, це міг бути рито-
ричний прийом, але навіть, якщо так, то він не міг постати без певного підґрунтя.
„Пригода” архімандрита Косми в Київській митрополії в середині XVIII ст. –
яскравий приклад того, як святині/реліквії разом зі збирачами милостині, потрап-
ляли на українські землі, побутували в соціумі, які загрози включав такий спосіб
набуття святинь. Найважливіше, що в ній проглядається пересічний віруючий,
якого не завжди вдається розгледіти. На рівні духовенства, а далі – парафіян усіх
соціальних станів, спостерігається конфлікт синодальних указів та парафіяльних
реалій, фіксується відсутність критичного мислення, суцільна довіра в сприйнятті
реліквій, що йде в розріз з синодальними указами, які в цей час вже спрямовува-
лися на виявлення та знищення неправдивих реліквій. На цю зростаючу відмін-
ність у релігійності мирян і духовенства в порівнянні з „європеїзованою церков-
ною елітою” промоторами синодального законодавства, дослідники вже
неодноразово вказували263. Очевидно, що „пригода” архімандрита Косми в Київ-
ській митрополії середини XVIII ст. мала б позначитися на релігійності всіх при-
четних до справи чи тих, хто про неї чув. Принаймні, вплинути на ступінь довіри
до збирачів пожертв і пропонованих ними святинь. Адже, козацькій старшині до-
велося повернути набуті часточки „Животворного Древа”; парафіяни Полтавської
соборної церкви „придбали” „святиню”, а потім її втратили. У наступні роки ки-
ївський митрополит застерігав збирачів милостині, чого раніше не спостерігалося.
Наприклад, коли в 1756 р. архімандрит Хрисанф, що прибув з Єрусалиму, звер-
нувся до київського митрополита з проханням дозволити збір милостині, то зму-
шений був дати письмову обіцянку, що ніяких порушень подібно архімандриту
Космі чинити не буде264.
Драматургія справи архімандрита Косми, її багатогранність дозволили дати
відповіді на низку питань з історії Київської митрополії, соціальної історії Геть-
манщини, релігійної культури ранньомодерного часу; і ще більше питань – лише
поставити. Ця „пригода” – краплина в морі складних взаємостосунків „святиня/
реліквія – віруючий” у Київській митрополії і взаємовідносин її зі Східними Цер-
квами у XVIII ст., які є потреба далі студіювати.
REFERENCES
Al’thar, G., Shtol’berg-Rilingen, B. (2016). Yazyk darov. Logika i semantika obmena
darami v Evrope do nachala Novogo vremeni. Na yazyke darov: pravila simvolicheskoj
kommunikacii v Evrope. 1000–1700 gg. / otv. red. G. Al’thof i M. Bojcov. Moskva, 8–28.
[in Russian].
Astaf’iev O. (Ed.). (2001). Hreky v Nizhyni. Zbirnyk statej i materialiv. Nizhyn, (2)
[in Ukrainian].
Berk, P. (2013). Mikroistorychna dyskusiia. Novi pidkhody do istoriopysannia / Red.
P. Berka: per. z anhl. Kyiv, 138–143 [in Ukrainian].
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук354
263 Наприклад, див.: Ив Левин. Двоеверие и народная религия в истории России / Перевод
с англ. А.Л. Топоркова, З.Н. Исидоровой. М., 2004, 181.
264 Ткачук В.А. Попытка создания подворья Афонской Лаври св. Афанасия в крепости св.
Елизаветы (1760–1766 гг.), Труди Київської Духовної Академії, 2016, вип. 25, 105.
Chencova, V. (2014). Ktitorstvo i carskij titul: Rossiya i Hilandarskij monastyr’ v XVI
veke. Slovyanovedenie, (2), 15–24 [in Russian].
Chernukhin, Y. (2001). Hrets’ke dukhovenstvo na ukrains’kykh terenakh. Sprava arkhi-
mandryta Koz’my. Podvyzhnyky j metsenaty. Hrets’ki pidpryiemtsi ta hromads’ki diiachi v
Ukraini XVII–XIX st. Istoryko-biohrafichni narysy. Kyiv, 45–67 [in Ukrainian].
Geary, P. (1990). Furta Sacra: Thefts of Relics in the Central Middle Ages. Revised edi-
tion. Princeton [in English].
Ginzburg, K. (2000). Syr i chervi. Kartina mira odnogo mel’nika, zhivshego v XVI v. /
Per. s ital. M. Andreeva, M. Arhangel’skoj. Moskva [in Russian].
[Grigorovich, N.]. (1870). Anatolij Meles episkop (istoricheskij ocherk). Russkij arhiv.
Izd. 2-e. Moskva, 692–696 [in Russian].
Kapterev, N. (1914). Harakter otnoshenij Rossii k Pravoslavnomu Vostoku v XVI i XVII
stoletiyah. Sergiev Posad [in Russian].
Kharlampovych, K. (1929). Narysy z istorii hrets’koi kolonii v Nizhyni (XVII–XVIII
st.). Zapysky Istoryko-filolohichnoho Viddilu UAN, (24), 109–205 [in Ukrainian].
Kuz’muk O. (2006). “Kozats’ke blahochestia”: Vijs’ko Zaporoz’ke Nyzove i kyivs’ki
cholovichi monastyri v XVII–XVIII st.: evoliutsiia vzaiemovidnosyn. Kyiv [in Ukrainian].
Lavrov, A. (2000). Koldovstvo i religiya v Rossii 1700–1740 gg. Moskva [in Russian].
Le Rua Ladyuri, Eh. (2001). Montaiyu, oksitanskaya derevnya (1294–1324) / Per. s
franc. V. Babinceva i Ya. Starceva. Ekaterinburg [in Russian].
Levi, D. (2013). Pro mikroistoriiu. Novi pidkhody do istoriopysannia / Red. P. Berka:
Per. z anhl. Kyiv, 119–138 [in Ukrainian].
Levin, I. (2004). Dvoeverie i narodnaya religiya v istorii Rossii / Perevod s anglijskogo
A. Toporkova, Z. Isidorovoj. Moskva [in Russian].
Scherbakova V., Lystopad H. (Ed.). (2005). Vklady ta vkladnyky Uspens’koho soboru
Kyievo-Pechers’koi lavry XVI – poch. XX stolittia (Sakral’ni tkanyny i vyroby z metalu u zi-
branni Natsional’noho Kyievo-Pechers’koho istoryko-kul’turnoho zapovidnyka): Kataloh.
Kyiv [in Ukrainian].
Shumylo, S. (2016). Nove dzherelo do biohrafii I. Mazepy ta istorii zv’iazkiv ukrain-
s’koi kozats’koi starshyny z tsentrom pravoslavnoho chernetstva na Afoni. Siverians’kyj
litopys, (6), 73–84 [in Ukrainian].
Smilyanskaya, E. (2003). Volshebniki. Bogohul’niki. Eretiki. Narodnaya religioznost’ i
“duhovnye prestupleniya” v Rossii XVIII v. Moskva [in Russian].
Tkachuk, V. (2015). Afonity v Kieve vo vtoroj polovine XVIII veka. Afonskoe nasledie.
Nauchnyj al’manah. Izdanie Mezhdunarodnogo instituta afonskogo nasledie v Ukraine.
Kiev-Chernigov, (1–2), 121–130 [in Russian].
Varyvoda, A. (2018). Bohosluzhbovi tkanyny iak vyd tserkovnykh pozhertv do
pravoslavnykh monastyriv i khramiv Volyni, Halychyny ta Kyivschyny kintsia XVI – pershoi
polovyny XVII st. Pratsi Tsentru pam’iatkoznavstva. Zbirnyk naukovykh prats’, (33), 235–
245 [in Ukrainian].
„Пригода” афонського архімандрита Косми... 355
Oksana Prokopyuk
Candidate of Historical Sciences, Leading Research Associate
National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Preserve
(Ukraine, Kyiv, prokopjuk@ukr.net)
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1417-8761
Vitalii Tkachuk
Candidate of Historical Sciences, Deputy Director
City Museum “Spiritual Treasures of Ukraine”
(Ukraine, Kyiv, vitaliy_tkachuk_@ukr.net)
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-3123-0493
THE „ADVENTURE” OF ARCHIMANDRITE COSMAS FROM ATHOS,
OR THE STORY OF DISTRIBUTION OF „THE HOLY CROSS” PARTICLES
IN KYIV METROPOLITAN IN THE MIDDLE OF THE XVIII CENTURY
The materials on the case of Cosmas, Archimandrite of the Lavra of Athana-
sios which have been the subject of considerable attention of the Kyiv Spiritual Consis-
tory and Most Holy Synod in the middle of the XVIII century are analyzed in the article.
On November 29, 1749, Archimandrite Cosmas received permission to seek alms for a
period of a year in the Kyiv Metropolitanate; during alms collection he improperly dis-
tributed pieces of the Holy Cross.
A number of organizational matters and practice of almsgiving of seeking alms, pe-
culiarities of the functioning of the Kyiv Metropolitanate administrative system and the
influence of synodal decrees on the inner life of the church were investigated. One of
the ways of distributing the relics, their perceptions and existence in society are consid-
ered. The conflict between synodal decrees and reality of local parishes in the context
of relics’ existence is traced. Observing the perception of the actions of Archimandrite
Cosmas enable us to understand the contemporary models of behaviour in a social contex
at different levels; to better reflect the presence of the Greek community in the territory
of the Hetmanate, including religious activity. The early modern Hetmanate as a bearer
of a particular religious culture was considered through the study of deposits and depos-
itors of the Mount Athos. This article highlighted the need to better understand the com-
plex interrelationships between notions of holy relics and believers in the Kyivan Met-
ropolitanate of the XVIII century.
Keywords: relics, church donation, Mount Athos, Hetmanate, religious culture,
XVIII cent.
Оксана Прокоп’юк, Віталій Ткачук356
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-181939 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1995-0322 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T13:19:56Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Прокоп’юк, О. Ткачук, В. 2021-12-05T15:51:35Z 2021-12-05T15:51:35Z 2020 "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. / О. Прокоп’юк, В. Ткачук // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2020. — Вип. 15-16. — С. 317-356. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181939 94:272-77(477)“17” У статті детально проаналізовано матеріали справи архімандрита Лаври св. Афанасія Афонського Косми, що розглядалася Київською духовною консисторією та Св. Синодом у середині XVIII ст. 29 листопада 1749 р. архімандрит Косма отримав дозвіл впродовж року збирати милостиню на теренах Київської митрополії; в ході збору пожертв самоправно роздавав часточки „Животворного Древа”. Досліджено низку організаційно-процедурних питань збору милостині, особливості функціонування системи управління Київською митрополією, вплив синодальних указів на внутрішнє життя Церкви, та ін. Розглянуто один з шляхів поширення реліквій, їх сприйняття та побутування в соціумі. Простежено конфлікт синодальних указів та парафіяльних реалій у сфері побутування реліквій. Спостереження над сприйняттям вчинків архімандрита Косми дозволили побачити тогочасні поведінкові моделі соціуму на різних його рівнях; повніше представити присутність греків на теренах Гетьманщини в тому числі і в релігійній сфері. Представлено певні уявлення Афону про українські землі. Через студіювання вкладів та вкладників Великої лаври розглянуто ранньомодерну спільноту Гетьманщини як носіїв певної релігійної культури. Наголошено на потребі подальших студій складних взаємостосунків „святиня/реліквія – віруючий” в Київській митрополії XVIII ст. The materials on the case of Cosmas, Archimandrite of the Lavra of Athanasios which have been the subject of considerable attention of the Kyiv Spiritual Consistory and Most Holy Synod in the middle of the XVIII century are analyzed in the article. On November 29, 1749, Archimandrite Cosmas received permission to seek alms for a period of a year in the Kyiv Metropolitanate; during alms collection he improperly distributed pieces of the Holy Cross. A number of organizational matters and practice of almsgiving of seeking alms, peculiarities of the functioning of the Kyiv Metropolitanate administrative system and the influence of synodal decrees on the inner life of the church were investigated. One of the ways of distributing the relics, their perceptions and existence in society are considered. The conflict between synodal decrees and reality of local parishes in the context of relics’ existence is traced. Observing the perception of the actions of Archimandrite Cosmas enable us to understand the contemporary models of behaviour in a social contex at different levels; to better reflect the presence of the Greek community in the territory of the Hetmanate, including religious activity. The early modern Hetmanate as a bearer of a particular religious culture was considered through the study of deposits and depositors of the Mount Athos. This article highlighted the need to better understand the complex interrelationships between notions of holy relics and believers in the Kyivan Metropolitanate of the XVIII century. Автори статті висловлюють подяку за цінні зауваження, зроблені учасниками семінару при Товаристві дослідників Центрально-Східної Європи та наукової конференції „В орбіті християнської культури. До 1030-річчя хрещення Русі” під час обговорення доповідей Оксани Прокоп’юк, присвячених вказаній темі. Окремо дякуємо за консультації Аліні Вариводі, Юрію Волошину, Антоніні Кізловій, Оксані Косміній, Олексію Кузьмуку, Олексію Сокирку та Олексію Чередніченку. uk Інституту історії України НАН України Соціум. Альманах соціальної історії Історія уявлень та ідей "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. The “Adventure” of Archimandrite Cosmas from Athos, or the Story of the Distribution of “the Holy Cross” Particles in the Kyiv Metropolis in the Mid-18th Century Article published earlier |
| spellingShingle | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. Прокоп’юк, О. Ткачук, В. Історія уявлень та ідей |
| title | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. |
| title_alt | The “Adventure” of Archimandrite Cosmas from Athos, or the Story of the Distribution of “the Holy Cross” Particles in the Kyiv Metropolis in the Mid-18th Century |
| title_full | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. |
| title_fullStr | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. |
| title_short | "Пригода” афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного Древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст. |
| title_sort | "пригода” афонського архімандрита косми або історія поширення часточок "животворного древа” в київській митрополії у середині xviii ст. |
| topic | Історія уявлень та ідей |
| topic_facet | Історія уявлень та ідей |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/181939 |
| work_keys_str_mv | AT prokopûko prigodaafonsʹkogoarhímandritakosmiaboístoríâpoširennâčastočokživotvornogodrevavkiívsʹkíimitropolííuserediníxviiist AT tkačukv prigodaafonsʹkogoarhímandritakosmiaboístoríâpoširennâčastočokživotvornogodrevavkiívsʹkíimitropolííuserediníxviiist AT prokopûko theadventureofarchimandritecosmasfromathosorthestoryofthedistributionoftheholycrossparticlesinthekyivmetropolisinthemid18thcentury AT tkačukv theadventureofarchimandritecosmasfromathosorthestoryofthedistributionoftheholycrossparticlesinthekyivmetropolisinthemid18thcentury |