Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу
У статті розглянуто передумови та перебіг процесу більшовизації Донбасу. Була зроблена спроба проаналізувати його регіональні риси та рівень
 підтримки тогочасних найвпливовіших політичних сил в середовищі міських
 етнічних громад регіону. Також охарактеризовано основні методи політи...
Saved in:
| Published in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182018 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу / П. Дем’янчук // Український історичний збірник. — 2017. — Вип. 19. — С. 199-210. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860254189152632832 |
|---|---|
| author | Дем’янчук, П. |
| author_facet | Дем’янчук, П. |
| citation_txt | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу / П. Дем’янчук // Український історичний збірник. — 2017. — Вип. 19. — С. 199-210. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті розглянуто передумови та перебіг процесу більшовизації Донбасу. Була зроблена спроба проаналізувати його регіональні риси та рівень
підтримки тогочасних найвпливовіших політичних сил в середовищі міських
етнічних громад регіону. Також охарактеризовано основні методи політичної
боротьби та причини невдач політичних сил. Результати дослідження свідчать, що вони на загал не усвідомлювали усієї сукупності особливостей Донбасу. Одні з них декларували захист національних, інші — економічних,
політичних, культурних та інших інтересів місцевих жителів. Проте підтримка таких закликів у регіоні була мінливою та переважно стихійною. Автор
дійшов висновку, що найвпливовішою політичною силою серед донбасівського
робітництва до 1917 р. були меншовики і політична боротьба в основному
точилась між ними та прихильниками інших політичних сил. Більшовики ж, до
1917 року не створили чисельні осередки, а тому й не мали вагомого впливу в
Донбасі. Протягом наступних років їм вдалося захопити владу в регіоні
переважно завдяки військовій силі та політиці терору.
In the article describes prerequisites and the progress of Bolshevization of
Donbass. An attempt to analyze the regional characteristics of this process and level
of support of most powerful political forces among the local ethnic communities was
made. Also describes the basic methods of political struggle and the reasons for the
failure of political forces. Results of the study shows that in general they had been not
aware of the totality of Donbass features. Some of them declared defense of national,
economical, political, cultural and others interests of local residents. However,
support for such calls in the region has been variable. The author concludes that
nearly up to 1917 Mensheviks were the most influential political force among of
Donbass workers and political struggle was fought mainly between their supporters
and opponents. Before 1917 the Bolsheviks didn't have the major influence in the
Donbass. They are seized power in the region by using mainly military power and
politics of terror.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:46:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
199
Український історичний збірник, Вип. 19, 2017
УДК 323.1 (477.6)
Петро Дем’янчук∗
БІЛЬШОВИЗАЦІЯ В МІСЬКОМУ ЕТНІЧНОМУ ПРОСТОРІ
УКРАЇНСЬКОГО ДОНБАСУ
У статті розглянуто передумови та перебіг процесу більшовизації Дон-
басу. Була зроблена спроба проаналізувати його регіональні риси та рівень
підтримки тогочасних найвпливовіших політичних сил в середовищі міських
етнічних громад регіону. Також охарактеризовано основні методи політичної
боротьби та причини невдач політичних сил. Результати дослідження свід-
чать, що вони на загал не усвідомлювали усієї сукупності особливостей Дон-
басу. Одні з них декларували захист національних, інші — економічних,
політичних, культурних та інших інтересів місцевих жителів. Проте під-
тримка таких закликів у регіоні була мінливою та переважно стихійною. Автор
дійшов висновку, що найвпливовішою політичною силою серед донбасівського
робітництва до 1917 р. були меншовики і політична боротьба в основному
точилась між ними та прихильниками інших політичних сил. Більшовики ж, до
1917 року не створили чисельні осередки, а тому й не мали вагомого впливу в
Донбасі. Протягом наступних років їм вдалося захопити владу в регіоні
переважно завдяки військовій силі та політиці терору.
Ключові слова: Донбас, національні меншини, міський етнічний простір,
більшовизація, більшовики.
Piter Demyanchuk
BOLSHEVISATION IN URBAN ETHNIC SPACE OF UKRAINIAN
DONBASS
In the article describes prerequisites and the progress of Bolshevization of
Donbass. An attempt to analyze the regional characteristics of this process and level
of support of most powerful political forces among the local ethnic communities was
made. Also describes the basic methods of political struggle and the reasons for the
failure of political forces. Results of the study shows that in general they had been not
aware of the totality of Donbass features. Some of them declared defense of national,
economical, political, cultural and others interests of local residents. However,
support for such calls in the region has been variable. The author concludes that
nearly up to 1917 Mensheviks were the most influential political force among of
Donbass workers and political struggle was fought mainly between their supporters
and opponents. Before 1917 the Bolsheviks didn't have the major influence in the
————————
∗ Петро Дем’янчук — аспірант відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту
історії України НАН України (м. Київ, Україна) e-mail: piter_demyanchuk@ukr.net.
200
Donbass. They are seized power in the region by using mainly military power and
politics of terror.
Keywords: Donbass, national minorities, ethnic urban space, Bolshevization
Bolsheviks.
На початку ХХ ст. в Україні виникали різного роду політичні осередки,
розширювалась їх мережа. В регіонах спостерігався різний рівень участі в цих
процесах місцевих жителів. У цей час, в містах Донбасу панувала житлова та
санітарна кризи, що разом із складними умовами праці міських мешканців стали
основними причинами виникнення тут різного роду конфліктів. Досить швидко
вони переростали в етнічні. Пропонуючи свої варіанти вирішення цих проблем
політичні сили намагались здобувати суспільну підтримку та конкурувати між
собою. В цьому протистоянні перемогли більшовики. Тому важливим є вста-
новити передумови та чинники, які сприяли цьому.
Поширення ідей та прихід до влади в Донбасі більшовиків, що трактується
автором як процес «більшовизації» регіону, одними з перших вивчали радянські
історики. Їх праці здебільшого висвітлюють діяльність партії більшовиків та
основні її здобутки1. Цікавим є погляд іноземних дослідників, які досліджують
вплив суспільно-політичних та соціально-економічних змін на життя місцевих
мешканців2. Його доповнюють спогади українців — сучасників тих подій, які
пізніше емігрували за кордон. Їх праці характеризуються критичним поглядом
на дії більшовиків3. Сучасні українські історики намагаються бути об’єктивними
в своїх висновках. У їх працях комплексно розглядаються питання, пов’язані із
впливом на повсякденне життя, трансформацією політичної та економічної
систем, нововведень у сфері культури та ін. в перші десятиріччя ХХ ст.4 Однак
————————
1 Гончаренко Н.Г. Борьба за укрепление власти советов в Донбассе. — Луганськ,
1963. — 209 с., Болясний І.Л. Робітничий рух у Катеринославській губернії в 1910–
1914 рр. — Х.: Вид-во Харків. ун-ту, 1963. — 76 с., Модестов В.В. Рабочие Донбасса в
трех русских революциях. — М.: Мысль, 1974. — 268 с., Панкратов Н.Р. Военно-боевая
работа партии большевиков в период борьбы за диктатуру пролетариата (1903–1917 гг.). —
М., 1965. — 247 с. та ін.
2 Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: українсько-російське прикордоння, 1870–
1990-ті роки. — К., 2002. — 511 с., Friedgut, Theodore H. Iuzovka and revolution: in 2 v. —
Princeton: Princeton University Press, 1989. — V. 2: Life and work in Russia’s Donbass,
1869–1924. — 355 p., та ін.
3 Мазепа І. Большевизм і окупація України. Соціально-економічні причини незрі-
лості української революції. — Львів–Київ: Вид-во «Знання та сила», 1922. — 155 с.,
Дорошенко М. Стежками холодноярськими (спогади): 1918–1923. — Філадельфія,
1973. — 79 с., та ін.
4 Котигоренко В. Донбас в етнополітичному вимірі. — К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса
НАН України, 2014. — 584 с., Якубова Л.Д. Етнонаціональна історія Донбасу: тенденції,
суперечності, перспективи в світлі сучасного етапу українського націотворення. — К.:
Інститут історії України НАН України, 2014. — 109 с., Верменич Я.В. Донбас як
порубіжний регіон: територіальний вимір. — К.: Інститут історії України НАН України,
2015. — 69 с.; Пиріг Р.Я. Донбас у складі Української гетьманської держави (травень–
листопад 1918 року). — К.: Інститут історії України НАН України, 2014. — 41 с.;
201
досі залишаються актуальними питання, які стосуються участі національних
меншин у політичному протистоянні в регіоні, рівня їхньої підтримки полі-
тичних сил та ін.
Суспільно-політичні процеси, які розгорталися на території Донбасу на
початку ХХ ст., були наслідком суперечностей, що сформувались під час бурх-
ливого розвитку регіону в другій половині ХІХ ст. У цей час у регіоні діяли
надзвичайно важливі для економіки Російської імперії підприємства. Вони
забезпечували її необхідними ресурсами — енергоносіями та продукцією мета-
лургії, однак їх розвиток стримувала нестача робітників, важкі умови їх праці та
життя. Власники підприємств були змушені встановити високий рівень оплати
праці, що сприяло посиленню спочатку сезонної, а пізніше — довготривалої
міграції в регіон.
Зменшення в регіоні кількості вільних земель, придатних для сільськогос-
подарського виробництва, і зростання зарплатні шахтарів та металургів сприяли
поступовій трансформації міст регіону із місць тимчасових підробітків у місця
довготривалого проживання. Показовими стали швидкі темпи зростання чисель-
ності міських мешканців та значна частка вихідців із сусідніх територій у їх
складі5. Наслідком цього стала поява навколо підприємств робітничих поселень.
Зазвичай вони будувались стихійно. Антисанітарія та епідемії були звичним
явищем для їх мешканців, однак це не завадило кільком із них отримати статус
міст.
Поступово найчисельнішими міськими етносами регіону стали: україн-
ський, російський та єврейський, а в Маріуполі — ще й грецький. Саме між
ними виникали основні суперечності, що відігравало значну роль у політичному
житті краю. Інші етноси — були малочисельними і вагомого впливу на сус-
пільно-політичне життя регіону не здійснювали. Зазвичай конфлікти між ними
виникали на побутовому, етнічному, культурному та конфесійному ґрунті.
Політичні партії як захисники інтересів суспільних груп діяли в руслі таких
умов, однак рівень їх популярності серед місцевих мешканців був незначним.
Перші їх осередки в регіоні почали виникати вже наприкінці ХІХ ст.
У 1898 р. в Мінську відбувся з’їзд представників марксистських осередків
Російської імперії, який пізніше був названий І з’їздом РСДРП. На ньому серед
інших були присутні представники Бунду та Катеринославського осередку
«Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Їх співробітництво із
РСДРП тривало до 1902 р. і через її спроби підпорядкувати собі всі марксистські
осередки було припинене6. Співробітництво було характерним для політичних
Кульчицький С.В., Якубова Л.Д. Донеччина і Луганщина у ХVІІ–ХХІ ст.: історичні
фактори й політичні технології формування особливого та загального у регіональному
просторі. — К.: Інститут історії України НАН України, 2015. — 813 с. та ін.
5 Дем’янчук П.М. Передумови появи міст Донбасу та умови їхнього розвитку в
дореволюційну добу // Український історичний збірник. — К.: Інститут історії України
НАН України, 2015. — Вип. 18 — С. 114–115.
6 Сайгакова Л.О. Бунд: період становлення (1898–1902) // Записки історичного фа-
культету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. — Одеса, 2002. —
Вип. 12. — С. 310–318.
202
гуртків соціал-демократичного напрямку на початковому етапі свого розвитку,
однак пізніше, після початку революційних подій, вони визначались із ідео-
логічними засадами і все частіше конкурували між собою.
Після II з’їзду РСДРП, під час якого відбувся партійний розкол і утворились
осередки більшовиків та меншовиків, у російській соціал-демократичній течії
розпочалось протистояння. Воно простежувалось і на регіональному рівні. Вже
навесні 1905 р. в Донбасі сформувались два регіональних центри РСДРП:
Луганськ — більшовицьких організацій, а Катеринослав — меншовицьких7.
Найбільш помітною діяльність більшовиків була у великих промислових містах,
а меншовиків — у непромислових середніх та малих містах регіону. В цей же
час українські політичні партії ще не відзначались активною діяльністю на
теренах Донбасу.
Меншовики користувались більшим впливом, ніж більшовики (до 1917 р.
робітничий рух в Україні був меншовицьким)8. Не додавало більшовикам
підтримки робітників-українців й декларування визначального значення Росії в
майбутній соціалістичній революції. Більшовики все частіше сприймалися ними
саме як російська політична сила9. В цей же час, місцеві організації народників
(згодом соціал-революціонерів, есерів) та анархістів стають попри невизна-
ченість організаційної структури все більш активними: анархісти взагалі не
відзначались організованістю, а до партії есерів входили окремі структурні
групи10.
Донбас був складним регіоном для проведення політичної діяльності.
Лідери партій не усвідомлювали всієї сукупності суперечностей, яка панувала в
містах регіону. Вони маневрували, виголошуючи різного роду лозунги: одні
декларували захист національних прав, інші — економічних, політичних та ін.
Однак міські жителі залишались більшою мірою аполітичними. Вони не
проявляли всеохоплюючої консолідованої підтримки ні до однієї із політичних
сил. Звісно, була частина міських жителів, яка підтримувала ту або іншу партію
(деколи навіть кілька партій одночасно), але їх кількість не була переважаючою.
Зазвичай міські жителі Донбасу брали участь у стихійних страйках еконо-
мічного характеру. Політичним партіям було складно згуртувати їх, провести
вдалу, всеохоплюючу агітаційну кампанію. Цьому заважала недостатньо роз-
винена транспортна мережа регіону, відсутність підготовлених кадрів, нестача
ресурсів, агітаційних матеріалів, а також постійна увага з боку царського
режиму.
Важливою особливістю міст регіону в цей час був стиль життя їх меш-
канців. Серед мешканців міст регіону зростала частка вихідців із сільської
місцевості. Приїхавши сюди, вони намагались пристосовуватись до міського
способу життя, адже не були інтегровані в освітнє, культурне та політичне
————————
7 Демократична революція 1905–1907 рр. в Україні: актуальні проблеми вивчення:
Матеріали Міжрегіон. наук. конф., 24 лютого 2005 р., Дніпропетровськ / Дніпропетров-
ський національний ун-т / С.І. Світленко (відп.ред.). — Д.: ДНУ, 2005. — С. 25–26.
8 Куромія Г. Вказ. праця — С. 91; Мазепа І. Вказ. праця — С. 29.
9 Мазепа І. Вказ. праця. — С. 28.
10 Куромія Г. Вказ. праця. — С. 94.
203
життя країни як жителі, наприклад, Києва, Москви чи Санкт-Петербурга. Тут
надзвичайно помітною була проросійська культурна та політична орієнтація
міських мешканців. Вона сформувалась завдяки асиміляційному впливові росій-
ської культури та переважній більшості росіян на важливих посадах у регіоні,
які здійснювали вагомий вплив серед нечисельної тут інтелігенції (представники
якої часто були вихідцями із російських губерній). Завдяки цьому ставлення
міських жителів до політичних сил націоналістичного українського спрямування
здебільшого було або нейтральним, або ворожим. Вони не сприймали тих
закликів, які були популярні в інших містах України.
Підтримка суспільством поміркованих (центристських) політичних сил тут
була не помітною, тому партії лівого спрямування намагались «опанувати»,
очолити майбутній соціальний вибух, який назрівав в регіоні на ґрунті по-
стійного зростання чисельності міських жителів, житлової і санітарної криз, а
також протиріч між робітниками, з однієї сторони, та майстрами, інженерами,
керівництвом підприємств — з іншої. Поглиблювалась кризова ситуація.
Найчастіше обурення робітників виражалось у формі страйків. Однак склада-
ється враження, що мешканці міст Донбасу виступали більшою мірою не за
підтримку однієї із політичних сил, а проти існуючого стану речей і тяжіли до
анархізму. Партії могли розраховувати лише на ситуативну, стихійну підтримку
в разі вдалого вибору агітаційних гасел.
Залучення міських етносів до політичних процесів регіону була різною.
Українці та росіяни, будучи найактивнішими в політичному житті регіону,
підтримували різні політичні сили й часто конфліктували між собою. Зазвичай,
рівень їхньої підтримки залежав від запропонованого партією вирішення еко-
номічного та національного питань. У цей же час, колишні колоністи зали-
шались переважно селянськими спільнотами і соціальні суперечності в їхньому
середовищі не були різкими. Ті ж із них хто переселявся в міста, на загал не
відрізнялись активною політичною позицією і практично не впливали на хід
політичних процесів у регіоні в даний період. До того ж, у маріупольських
греків, німецьких та єврейських колоністів практично не було національного
робітничого класу11. Тому вони не проявляли значного рівня прихильності до
політичних сил лівого спрямування. Винятком була найвпливовіша єврейська
соціал-демократична партія — Бунд. Понад 60% її членів проживали в Україні.
Євреї, будучи переважно ремісниками, підтримували помірковані соціал-демо-
кратичні політичні сили, які декларували необхідність змін поступовим еволю-
ційним шляхом. Керованість процесу змін та захист прав приватної власності
були важливими аспектами для них. Окрім Бунду вони разом із «Спілкою»
(членами якої були переважно українці) підтримували меншовиків. Також част-
ка євреїв переважала і серед членів партії есерів у Катеринославській губернії,
однак ця партія була тут не чисельною внаслідок розгрому трьох її кате-
ринославських осередків у 1904 р.12
————————
11 Кульчицький С.В., Якубова Л.Д. Вказ. праця. — С. 124–125.
12 Демократична революція 1905–1907 рр. … — С. 26, С. 55; Мазепа І. Вказ. праця. —
С. 32.
204
Із закінченням революції 1905–1907 рр. майже всі політичні організації, які
потенційно могли загрожувати царському режимові, зазнавали тиску влади і так
чи інакше обмежили власну діяльність. Це стосувалось як російських, так і
українських політичних сил. У 1907 році Українська соціал-демократична
«Спілка» саморозпустилась, і в українському політичному просторі залишилась
лише одна партія марксистського напрямку — УСДРП. Вона також переживала
не найкращі часи. Лише у 1917 р. вона відновила свою діяльність в повному
обсязі13. Тривалий час УСДРП, Бунд та меншовики одночасно діяли проти
більшовиків.
Впродовж столипінської реакції більшовики намагались зберегти свої не-
численні осередки від розгрому і арештів (як й інші політичні сили), встановити
тісний зв’язок із закордонним керівництвом партії (що було зроблено в
1910 р.)14. Вони співпрацювали з меншовиками, поєднуючи легальні та неле-
гальні методи діяльності. Більшовики проводили підпільну діяльність пере-
важно під прикриттям бібліотек, профспілок та різного роду товариств. Вони
намагались взяти під свій контроль більшість робітничих організацій і витіснити
з них меншовиків. У 1912 р., коли розпочалась нова передвиборча кампанія,
більшовики використали її для легальної пропаганди та агітації і розірвали
співпрацю з меншовиками. А вже наприкінці 1913 — на початку 1914 рр. було
встановлено тісний зв’язок Центрального Комітету (ЦК) партії із підпільними
більшовицькими організаціями Катеринослава, Юзівки, Маріуполя, Костянти-
нівки та ін.15 Більшовики орієнтувались на підтримку робітників великих
підприємств регіону. Найчастіше ними були українці та росіяни, невеликою
серед них була частка євреїв. Між ними виникало багато протиріч, згодом вони
набули політичного характеру. Українці намагались відстоювати власні націо-
нальні права, а росіяни та асимільовані елементи розцінювали цю позицію як
сепаратизм. Також набувала поширення думка про те, що саме євреї отримували
найбільше вигоди то від існуючого стану речей, то від революції і т. д.
З початком Першої світової війни спостерігалось поступове загострення
кризової ситуації в регіоні. Мобілізаційні заходи, зростання цін, безробіття та
інше були каталізаторами суспільного незадоволення. Уряд, адміністрації шахт
та заводів намагались стримати обурення репресіями. Основними їх методами
були: локаути, арешти, висилки, мобілізації, звільнення з роботи та ін.16 До них
також додались утиски «потенційних зрадників». Прийняті навесні 1915 р.
закони обмежували економічні права національних меншин. Це негативно впли-
нуло на життя німецьких землевласників, і призвело навіть до певного змен-
————————
13 Мазепа І. Вказ. праця — С. 36.
14 Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція
УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 24.
15 Болясний І.Л. Вказ. праця. — С. 18, 36, 52–53.
16 Модестов В.В. Вказ. праця. — С. 130.
205
шення їх кількісті в регіоні17. В цих умовах зростала підтримка національних
політичних сил регіону.
Протягом війни відбулися значні зміни у складі населення Донбасу, викли-
кані мобілізаційними заходами, міграційним рухом, а також використанням
праці військовополонених18. Це сприяло радикалізації настроїв місцевих жителів
та було використано більшовиками. Під впливом простих, популістських за-
кликів та активної пропаганди зростав рівень їх підтримки. Однак це в більшій
мірі було наслідком зростання прихильності до соціал-демократичного політич-
ного табору в цілому. Більшовики, розуміючи це, ще з 1916 р. намагались
об’єднати під своїм керівництвом всі соціал-демократичні організації Донбасу в
одну19. Однак цей процес не був швидким і протягом війни загальмувався, тому
меншовики як і раніше залишалися найвпливовішою політичною силою регіону.
Українські соціал-демократичні організації в степовій Україні почали з’являтись
лише у 1917 р., винятком був Катеринослав, де вони були засновані ще в
1907р.20
Після зречення Миколи ІІ 3 березня 1917 р. політичне життя активізувалося.
Суспільство опинилось в умовах переоцінки минулих орієнтирів. З переходом
влади до Тимчасового уряду ситуація кардинально не змінилась. В умовах
слабкості його влади на місцях, а тому — «вседозволеності», етнонаціональні
конфлікти неабияк загострилися. Більшовики не рідко брали в них участь21.
Тактика їх діяльності була розрахована на найменш освідчені і найбільш
радикалізовані суспільні групи: робітників-пролетарів та безземельних селян.
Останні внаслідок низького освітнього рівня найкраще сприймали популістські
заклики й здебільшого не намагались зважено оцінити реальний стан справ.
Донбас у 1917 р. став місцем зіткнення інтересів не тільки місцевих під-
приємців та робітників. Українська Центральна Рада (УЦР), Тимчасовий уряд,
більшовики, білогвардійці, а пізніше й анархісти, намагались оволодіти цим
регіоном, оскільки контроль над ним давав доступ до його природних багатств,
що було необхідною передумовою для утримання влади. Протистояння тут
носило не лише політичний чи військовий характер, але й проявлялось і на
економічному, культурному, національному та інших рівнях. Кожна з ворогу-
ючих сторін по-різному розуміла цю особливість Донбасу й не могла врахо-
вувати всіх її аспектів, тому підтримка місцевих жителів була непередба-
чуваною. Вони не підтримували більшовиків через питання землі та миру,
меншовиків та есерів — за прямі дії. До того ж, давався взнаки місцевий
патріотизм, який поєднувався з власними інтересами22.
————————
17 Ніколаєць Ю.О. Поселенська структура населення Донбасу (етнополітичний ас-
пект динаміки) / Монографія. — К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2012. —
С. 77–79.
18 Ніколаєць Ю.О. Вказ. праця. — С. 74; Котигоренко В. Вказ. праця. — С. 116.
19 Модестов В.В. Вказ. праця. — С. 154–156.
20 Мазепа І. Вказ. праця. — С. 35.
21 Куромія Г. Вказ. праця. — С. 132.
22 Куромія Г. Вказ. праця. — С. 135–138.
206
Діяльність УЦР схвилювала етнічні меншини, головним чином російську та
частково єврейську. Вони кваліфікували її дії як сепаратизм, хоча УЦР в Україні
підтримували поляки, німці, греки та частково євреї. Незважаючи на те, що вона
в своїй діяльності спиралась на свої повітові ради в провінційних містах
Донбасу (Маріуполі, Луганську, Бахмуті) й на українізовані військові частини,
все ж поширити свій вплив на весь Донбас було складно. Влітку та восени
1917 р. вплив більшовиків у регіоні, як і всюди — збільшився, що відбивало
втрату довіри населення до меншовиків та есерів. Однак навіть там, де біль-
шовики переважали, робітники не завжди йшли за ними23. Більшовики все ж
намагались завоювати провідні позиції в радах і відмовлялись від співпраці з
Тимчасовим урядом. Напередодні жовтневого перевороту 1917 р. вони керували
діяльністю Луганської, Краматорської, Горлівсько-Щербинівської, а меншовики —
Юзівської, Костянтинівської, Єнакієвської та Лисичанської рад Донбасу24.
Жовтневий переворот посилив політичний вплив більшовиків, однак УЦР та
білогвардійські організації не визнавали його. Більшовики намагались силовими
методами захопити владу на підконтрольних їх ворогам територіях. За допо-
могою пропагандистів, агітаторів та загонів червоногвардійців (сформованих
переважно з етнічних росіян в основному з центральних регіонів Росії25) їм
вдалось оволодіти північною частиною Донбасу, яка стала базою для поширення
більшовицького впливу на Україну та Область війська Донського26. Одним із
активних опонентів таким діям більшовиків був О. Каледін. Він майже повністю
окупував Донбас на початку жовтня 1917 р., однак пізніше більшовикам вдалось
його подолати. Його розгром сприяв зростанню підтримки більшовиків й на-
прикінці листопада 1917 р. було прийнято рішення про «тісний зв’язок Донбасу
з північчю та армією»27.
У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Тоді у «най-
більш важливих районах та промислових містах Донецько-Криворізького ба-
сейну» більшовики отримали найбільше голосів — 32,3%. Однак ці вибори не
були репрезентативними через надання можливості проголосувати малій частині
суспільства. Після прийняття ІІІ Універсалу УЦР і подальшого загострення
україно-російських відносин 4 грудня 1917 р. РНК оголосив ультиматум УЦР,
що стало початком довготривалої військової боротьби за Україну. Військове
протистояння тривало з перемінним успіхом. Після квітневого перевороту ситу-
ація в регіоні загострилась. Гетьманська влада була встановлена багнетами
німецьких та австро-угорських військ. Місцеві греки та німці, які зазнали труд-
нощів під час Першої світової війни та більшовицького керівництва в регіоні
активно допомагали прибічникам нового режиму. Здебільшого вони вороже
————————
23 Куромія Г. Вказ. праця. — С. 139–142; Верменич Я.В. Вказ. праця. — С. 36;
Котигоренко В. Вказ. праця. — С. 117–118.
24 Модестов В.В. Вказ. праця. — С. 217.
25 Большевистское руководство. Переписка. 1912–1927. Сборник документов /
А.В. Квашонкин, О.В. Хлевнюк, Л.П. Кошелева, Л.А. Роговая. — М.: РОССПЭН,
1996. — С. 27.
26 Модестов В.В. Вказ. праця. — С. 238; Верменич Я.В. Вказ. праця. — С. 37.
27 Гончаренко Н.Г. Вказ. праця. — С. 62.
207
ставились до більшовиків. Євреї до того ж, підтримували сіоністські партії, а от
татари не були особливо надійними і увесь час змінювали свою лояльність й
підтримували то червоних, то білих і навпаки28.
Німеччина та Австро-Угорщина, переслідуючи корисливі мотиви, після
встановлення режиму окупації і поділу сфер впливу розпочали реквізицію
продовольства, фуражу, а пізніше — всього, що було цінним. Така ситуація
неабияк загострювала і до того складну ситуацію. Постійні зміни влади, дов-
готривалі військові дії, реквізиції та тактика «випаленої землі» руйнували
виробничі зв’язки, доводили промисловість до розрухи. Ухвалений 15 липня
1918 р. П. Скоропадським закон про державну хлібну монополію неабияк ус-
кладнив продовольче забезпечення міст, що спричинило закриття шахт та заво-
дів29. Міське середовище Донбасу деградувало та перебувало на межі вижи-
вання. Однак громадсько-політичне життя регіону було досить пасивним.
Діяльність лівих партій паралізувалася заборонами та репресіями німецько-
австрійської адміністрації, тому більшовики масово виїжджали з Донбасу.
Меншовики ж, використовуючи профспілки, майже легально проводили свою
діяльність, а кадети, підтримуючи гетьманську владу, сподівались на відрод-
ження єдиної Росії30.
Після зречення П. Скоропадського наприкінці 1918 р. на території Донбасу
не було єдиної влади. Тут вирувало протистояння між військами Директорії,
більшовиків, «білого» Дону, а пізніше — й анархістів Н. Махна. Білогвардійці
Дону та прихильники Гетьманату не могли домогтись значного рівня підтримки
місцевих мешканців через намагання відродити старий спосіб життя. Їх під-
тримували переважно німці та греки, які зазнали конфіскацій та відчуження їх
земельних володінь. Політичні сили лівого спрямування, постійно конфлік-
туючи між собою на ідеологічному та національному рівні, не могли спільно
консолідувати своїх прихильників.
Про характер протистояння в регіоні можна довідатись із більшовицьких
зведень за 1919 р., у яких говорилось про дієвість антибільшовицької про-
паганди та про основні її аргументи: антисемітські, церковні, та продовольчі
заклики українців31. До того ж більшовики постійно відчували брак кадрів.
Питання зв’язку також мало стратегічне значення. Так, наприклад у 1919 р.
більшовики в м. Бахмут підтримували зв’язок лише за допомогою кур’єрів,
оскільки телеграф не працював через відсутність працівників та зруйнування
телеграфних ліній32. Протистояння набувало виснажливого характеру. В цій
ситуації ставали дедалі популярнішими заклики анархістів Н. Махна. Частими
траплялися випадки їх підтримки греками та населенням міст. Однак з часом цей
рух був кооптований більшовиками33.
————————
28 Куромія Г. Вказ. праця — С. 140–142, 151–171.
29 Пиріг Р.Я. Вказ. праця. — С. 19–20.
30 Там же. — С. 17.
31 ЦДАВОУ. — Ф. 5. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 43.
32 ЦДАВОУ. — Ф. 5. — Оп. 1. — Спр. 18. — Арк. 23.
33 Кульчицький С.В., Якубова Л.Д. Вказ. праця. — С. 149–160.
208
До кінця 1920 року більшовики взяли під свій контроль майже весь Донбас.
Активність їх ворогів втратила організований характер, однак стихійне проти-
стояння тривало до 1923 р. 28 грудня 1920 р. було укладено Союзний робітничо-
селянський договір між РСФРР та УСРР. Цим договором унормовувались від-
носини між двома союзними республіками та зокрема визнавалась приналеж-
ність Донбасу до УСРР. У 1921 р. було підписано Ризький мирний договір між
Польщею, з одного боку, УРСР та РРСФР — з іншого. Кордони УРСР були
визнані на міжнародному рівні. «Більшовизація» Донбасу, на нашу думку,
завершилася. Влада більшовиків поширилась на весь Донбас. Однак більшовики
не мали реальної підтримки ані в середовищі селянства, ані в середовищі
робітників, тим більше — пересічних міських жителів. Вона просто виявилась
найвитривалішою34. Методи її діяльності були одними з найжорстокіших.
Завдяки терору та репресіям більшовикам вдалось підпорядкувати собі сус-
пільство.
Отже, на рубежі ХІХ–ХХ ст. у Донбасі почали виникали перші політичні
осередки. Вони набули різного політичного спрямування і використовували у
своїй діяльності різні методи для досягнення своїх цілей. Серед них була й
партія більшовиків. До 1917 р. на просторі Донбасу вона була нечисленною, її
діяльність більшою мірою характеризувалась вичікуванням слушної нагоди
заявити про себе. Лише промонархічні політичні сили відчували лояльність
царського режиму, однак вони були тут також нечисленними. До 1917 р. най-
більшою підтримкою робітників регіону користувались меншовики. Більшовики
намагались змінити ситуацію на свою користь і стати гегемоном соціал-
демократичної політичної течії в Російській імперії. Лише в 1917 році їм вдалось
досягти успіху.
Політичні сили на загал декларували захист національних, інші — еконо-
мічних, політичних, культурних та ін. інтересів місцевих жителів. Однак вони не
усвідомлювали усієї глибини особливостей регіону. Основними з яких були:
1) нетривалий, бурхливий, в деякій мірі стихійний розвиток міст регіону;
2) бурхливі міграційні, урбаністичні та етнонаціональні процеси в містах
регіону;
3) незначне представництво в регіоні інтелігенції;
4) низький рівень освіченості загальної маси робітників, не сформованість в
класичному розумінні «пролетаріату» ;
5) жахливі умови життя більшості міських мешканців регіону.
З огляду на це прихильність міських жителів до політичних сил була
мінливою. Були частими випадки підтримки кількох партій одночасно, а також
участі в страйках, мітингах, акціях протесту організованих різними партіями,
рідше — вступу до партії. Жителі Донбасу, перш за все, прагнули змінити рівень
заробітної плати, власні умови життя та праці та інше, а не відстояти певну
політичну позицію.
Міські етноси відігравали різну роль в суспільно-політичному житті Дон-
басу. Вони були або більш помітними, або менш помітними в залежності від їх
————————
34 Кульчицький С.В., Якубова Л.Д. Вказ. праця. — С. 157–159.
209
чисельності та залучення до суспільно-політичних процесів. Основні протиріччя
виникали між українцями та росіянами. Євреї підтримували Бунд, а пред-
ставники інших національних меншин підтримували то одних, то інших (в
залежності від ситуації).
Існували національні партії. Українські політичні сили розпочали свою
активну діяльність тут набагато пізніше ніж російські, тому політичне життя
регіону характеризувалось проросійською орієнтацією. В цей же час, греки та
німці вороже ставились до більшовиків, а татари підтримували і червоних, і
білих. Досить популярними були також анархічні ідеї Н. Махна, однак анархіч-
ний рух пізніше був кооптований більшовиками.
Більшовики вийшли переможцями із тривалої та виснажливої боротьби
політичних сил за Донбас. Вони не користувались в регіоні переважаючим
рівнем підтримки. Стратегічного значення швидко набуло продовольче питання,
оскільки від рівня продовольчого забезпечення безпосередньо залежав рівень
суспільної підтримки та обсяги промислового виробництва регіону. Запровад-
жений більшовиками в Україні в 1919 р. «воєнний комунізм» зробив можливими
реквізиції, конфіскації та терор, що стали основними методами вирішення цієї
проблеми. Згодом наслідками такої політики стали тисячі жертв, руйнація
існуючих до цього економічних зв’язків та глибока економічна криза. Лише
військова сила та терор дали змогу більшовикам утриматись при владі. Інші
політичні сили через неконсолідованість, боротьбу «всіх з усіма» не змогли
перемогти і Донбас повністю потрапив під владу більшовиків.
REFERENCES
1. Friedgut, Theodore H. (1989). Iuzovka and revolution. V. 2: Life and work in
Russia’s Donbass (1869–1924). Princeton: Princeton University Press. [in
English].
2. Kvashonkyn, A.V., Khlevniuk, O.V., Kosheleva, L.P., & Rohovaia, L.A.
(Comps.). (1996). Bol'shevystskoe rukovodstvo. Perepyska. 1912–1927. Sbornyk
dokumentov. Moskva: Rosspen. [in Russian].
3. Boliasnyj, I.L. (1963). Robitnychyj rukh v Katerynoslavs'kij hubernii v 1910–
1914 rr. Kharkiv: Vyd-vo Kharkiv. un-tu. [in Ukrainian].
4. Vermenych, Ya. V. (2015). Donbas iak porubizhnyj rehion: terytorial'nyj vymir.
Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
5. Honcharenko, N.H. (1963). Bor'ba za ukreplenye vlasty sovetov v Donbasse.
Luhans'k. [in Russian].
6. Dem'ianchuk, P.M. (2015). Peredumovy poiavy mist Donbasu ta umovy ikhn'oho
rozvytku v dorevoliutsijnu dobu. Ukrains'kyj istorychnyj zbirnyk, 18, 106–117.
[in Ukrainian].
7. Doroshenko, M. (1973). Stezhkamy kholodnoiars'kymy (spohady): 1918–1923.
Filadel'fiia. [in Ukrainian].
8. Ponomarenko, Yu. F. (Ed.). (1968). Istoriia mist i sil Ukrains'koi RSR. Luhans'ka
oblast'. Kyiv: Holovna redaktsiia URE AN URSR. [in Ukrainian].
9. Kotyhorenko, V. (2014). Donbas v etnopolitychnomu vymiri. Kyiv: IPiEND
imeni I.F. Kurasa NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
210
10. Kul'chyts'kyj, S.V., & Yakubova, L.D. (2015). Donechchyna i Luhanschyna u
XVII–XXI st.st.: istorychni faktory j politychni tekhnolohii formuvannia osobly-
voho ta zahal'noho u rehional'nomu prostori. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN
Ukrainy. [in Ukrainian].
11. Kuromiia, H. (2002). Svoboda i teror u Donbasi: ukrains'ko-rosijs'ke prykor-
donnia, 1870–1990-ti roky. Kyiv. [in Ukrainian].
12. Mazepa, I. (1922). Bol'shevyzm i okupatsiia Ukrainy. Sotsial'no-ekonomichni
prychyny nezrilosti ukrains'koi revoliutsii. L'viv-Kyiv: Vyd-vo «Znannia ta syla».
[in Ukrainian].
13. Modestov, V.V. (1974). Rabochye Donbassa v trekh russkykh revoliutsyiakh.
Moskva: Mysl'. [in Russian].
14. Nikolaiets', Yu. O. (2012). Poselens'ka struktura naselennia Donbasu: (etno-
politychnyj aspekt dynamiky). Kyiv: IPiEND im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy. [in
Ukrainian].
15. Pankratov, N.R., & Poliakova, Y.M. (1965). Voenno-boevaia rabota partyy
bol'shevykov v peryod bor'by za dyktaturu proletaryata (1903–1917 hh.).
Moskva. [in Russian].
16. Pyrih, R.Ya. (2014). Donbas u skladi Ukrains'koi het'mans'koi derzhavy (traven'–
lystopad 1918 roku). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN. [in Ukrainian].
17. Sajhakova, L.O. (2002). Bund: period stanovlennia (1898–1902). Zapysky isto-
rychnoho fakul'tetu Odes'koho natsional'noho universytetu im. I.I. Mechnykova.
(12), 310–318. [in Ukrainian].
18. Yakubova, L.D. (2014). Etnonatsional'na istoriia Donbasu: tendentsii, superech-
nosti, perspektyvy v svitli suchasnoho etapu ukrains'koho natsiotvorennia. Kyiv:
Instytut istorii Ukrainy NANU. [in Ukrainian].
Дата надходження до редакції: 29.08.2016.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182018 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:46:48Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дем’янчук, П. 2021-12-09T16:40:56Z 2021-12-09T16:40:56Z 2017 Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу / П. Дем’янчук // Український історичний збірник. — 2017. — Вип. 19. — С. 199-210. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182018 323.1 (477.6) У статті розглянуто передумови та перебіг процесу більшовизації Донбасу. Була зроблена спроба проаналізувати його регіональні риси та рівень
 підтримки тогочасних найвпливовіших політичних сил в середовищі міських
 етнічних громад регіону. Також охарактеризовано основні методи політичної
 боротьби та причини невдач політичних сил. Результати дослідження свідчать, що вони на загал не усвідомлювали усієї сукупності особливостей Донбасу. Одні з них декларували захист національних, інші — економічних,
 політичних, культурних та інших інтересів місцевих жителів. Проте підтримка таких закликів у регіоні була мінливою та переважно стихійною. Автор
 дійшов висновку, що найвпливовішою політичною силою серед донбасівського
 робітництва до 1917 р. були меншовики і політична боротьба в основному
 точилась між ними та прихильниками інших політичних сил. Більшовики ж, до
 1917 року не створили чисельні осередки, а тому й не мали вагомого впливу в
 Донбасі. Протягом наступних років їм вдалося захопити владу в регіоні
 переважно завдяки військовій силі та політиці терору. In the article describes prerequisites and the progress of Bolshevization of
 Donbass. An attempt to analyze the regional characteristics of this process and level
 of support of most powerful political forces among the local ethnic communities was
 made. Also describes the basic methods of political struggle and the reasons for the
 failure of political forces. Results of the study shows that in general they had been not
 aware of the totality of Donbass features. Some of them declared defense of national,
 economical, political, cultural and others interests of local residents. However,
 support for such calls in the region has been variable. The author concludes that
 nearly up to 1917 Mensheviks were the most influential political force among of
 Donbass workers and political struggle was fought mainly between their supporters
 and opponents. Before 1917 the Bolsheviks didn't have the major influence in the
 Donbass. They are seized power in the region by using mainly military power and
 politics of terror. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Проблеми історії XIX–XXI ст. Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу Bolshevisation in urban ethnic space of Ukrainian Donbass Article published earlier |
| spellingShingle | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу Дем’янчук, П. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| title | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу |
| title_alt | Bolshevisation in urban ethnic space of Ukrainian Donbass |
| title_full | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу |
| title_fullStr | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу |
| title_full_unstemmed | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу |
| title_short | Більшовизація в міському етнічному просторі українського Донбасу |
| title_sort | більшовизація в міському етнічному просторі українського донбасу |
| topic | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| topic_facet | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182018 |
| work_keys_str_mv | AT demânčukp bílʹšovizacíâvmísʹkomuetníčnomuprostoríukraínsʹkogodonbasu AT demânčukp bolshevisationinurbanethnicspaceofukrainiandonbass |