Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір
У статті проаналізовано розвиток ідеї національної автономії у сприйнятті представників польського, єврейського та українського національного рухів. Російська революція 1905–1907 рр. стала періодом активного обговорення кількох варіантів цієї ідеї — обласної, національно-культурної, національно-тер...
Saved in:
| Published in: | Український історичний збірник |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182106 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір / Г. Корольов // Український історичний збірник. — 2018. — Вип. 20. — С. 128-145. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859789621261500416 |
|---|---|
| author | Корольов, Г. |
| author_facet | Корольов, Г. |
| citation_txt | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір / Г. Корольов // Український історичний збірник. — 2018. — Вип. 20. — С. 128-145. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний збірник |
| description | У статті проаналізовано розвиток ідеї національної автономії у сприйнятті представників польського, єврейського та українського національного рухів. Російська революція 1905–1907 рр. стала періодом активного обговорення
кількох варіантів цієї ідеї — обласної, національно-культурної, національно-територіальної та національної персональної. Проблеми децентралізації та конституційної перебудови відображали різноманітні візії федералізму, які
розумілися як інструмент політичної боротьби з самодержавством.
The article analyzes the idea of national autonomy in the perception of activists of
the Polish, Jewish and Ukrainian national movements. The 1905 Russian revolution
became a period of active discussion of several variants of this idea: regional,
national-cultural, national-territorial and national-personal. The problems of decentralization
and constitutional rebuilding of the Russian empire reflected a variety
of visions of federalism, which were consider as an instrument of political struggle
against Tsarism.
|
| first_indexed | 2025-12-02T11:06:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
128
Український історичний збірник, Вип. 20, 2018
УДК 342.24+323.272+342.2+342.25"XIX"
Геннадій Корольов∗
НАЦІОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ ПІД БЕРЛОМ РОМАНОВИХ
(КІНЕЦЬ ХІХ ст. — 1914 р.):
ПОЛЬСЬКИЙ, ЄВРЕЙСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР
У статті проаналізовано розвиток ідеї національної автономії у сприй-
нятті представників польського, єврейського та українського національного
рухів. Російська революція 1905–1907 рр. стала періодом активного обговорення
кількох варіантів цієї ідеї — обласної, національно-культурної, національно-
територіальної та національної персональної. Проблеми децентралізації та
конституційної перебудови відображали різноманітні візії федералізму, які
розумілися як інструмент політичної боротьби з самодержавством.
Ключові слова: національна автономія, царизм, революція, конституційна
перебудова, децентралізація.
Hennadii Korolov
VISIONS OF NATIONAL AUTONOMY IN THE ROMANOV EMPIRE
(THE END OF THE 19TH CENTURY — 1914):
POLISH, JEWISH AND UKRAINIAN DIMENSIONS
The article analyzes the idea of national autonomy in the perception of activists of
the Polish, Jewish and Ukrainian national movements. The 1905 Russian revolution
became a period of active discussion of several variants of this idea: regional,
national-cultural, national-territorial and national-personal. The problems of de-
centralization and constitutional rebuilding of the Russian empire reflected a variety
of visions of federalism, which were consider as an instrument of political struggle
against Tsarism.
Key words: national autonomy, Tsarism, revolution, constitutional rebuilding,
decentralization.
У 1907 р. Б. Кістяківський (1868–1920 рр.) у передмові до перекладу
класичної роботи Г. Єллінека про сутність конституції стверджував, що
маніфест 17 (30) жовтня 1905 р., заснування Державної думи та прий-
няття основних законів 23 квітня 1906 р. перетворили Росію у консти-
————————
∗ Геннадій Корольов — кандидат історичних наук, старший дослідник, старший
науковий співробітник відділу історії Української революції (1917–1921 рр.) Інституту
історії України НАН України, hennadiikorolev@gmail.com.
129
туційну державу1. Поява цієї оцінки була спробою показати можливості
нових засад існування імперії в європейському вимірі. У цьому випадку
ідеалізм Б. Кістяківського ставав одним із основних гасел для усього
ліберального руху. Ставало чітко зрозуміло, за яку Росію вони будуть
боротися. Однак його візія не була оригінальною. Згодом виявилося, що
більшість тодішніх національних діячів палко вірили у можливості оста-
точної перебудови імперії Романових у правову європейську державу.
Київський правник помилявся, представники опозиційних та революцій-
них кіл не бажали такого перетворення, виразною була зовсім інша
позиція: йшов планомірний процес визрівання ідеї суверенності для «без-
державних» націй, яка набувала більшої ваги у політичних програмах,
аніж ситуативні гасла перебудови самодержавства. Ця тенденція була
оприявнена у середовищі польського, українського та єврейського рухів,
у білоруського — переважала ідея реституції Великого князівства Литов-
ського. Хоча остаточне оформлення ідеї незалежної Білорусі не залиши-
лося справою довгих літ.
У цьому дослідженні нас цікавитиме польський, єврейський та укра-
їнський вимір появи та сприйняття різноманітних варіантів ідеї автономії.
Тобто йтиметься про ідеологічних речників, які ставали у той час ліде-
рами партій та політичних гуртків, а також, що важливо, впливали і
формували загальний дискурс про ідею автономії. У першу чергу, це
кілька визначних постатей польського, єврейського та українського ви-
звольних рухів. Зрештою, саме вони задавали тон у тодішніх дискусіях
про те, який правовий статус мають отримати національні частини імперії
Романових. Окрім того, ці діячі впливали та визначали діяльність націо-
нальних партій та організацій, роботу національних фракцій Державних
дум (Польське Коло, Українська громада, єврейська фракція), які на їх
інтелектуальний запит репрезентували право на широке самоврядування
у стосунках із урядом. Зрозуміло, що вони були прихильниками різних
ідеологій — соціалізму, лібералізму, націоналізму та ін. Але, як відомо,
ідеальних типів пояснення не існує, тому кожен із них оперував по-
трібними для певного контексту аргументами, що не завжди підпадали
під конкретний ідеологічний арсенал. Проте, спільним знаменником, що
їх єднав, був національний. Позаяк, кожен свідомо чи несвідомо ставав
речником власної національності, навіть, тоді, коли вони заявляли про
високі політичні ідеали.
У результаті поразки Січневого повстання 1863 р. було остаточно
ліквідовано автономію Царства Польського та почалися репресії щодо
його активних учасників. Синдром поразки детермінував формування
————————
1 Еллинек Г. Конституции, их изменения и преобразования, под ред. и вступ. ст.
Б.А. Кистяковского. — СПб.: Изд. «Право», 1907. — С. IV.
130
радикальних та антиімперських поглядів багатьох польських діячів, по
суті, ставши основним міфом національної ідеології. У кінці ХІХ ст.
польські діячі повсякчас виказували занепокоєння, що навіть після конс-
титуційної перебудови у Росії польська нація, подібно як і в Німеччині,
змушена бути мати справу не з персональною волею царя, а з ново-
створеним парламентом, де більшість отримають представники росій-
ської національності2. Такі сумніви, у першу чергу, були характерні для
Націонал-демократичної партії (пол. Stronnictwo Narodowo-Demokraty-
czne) на чолі з Романом Дмовським (1864–1939 рр.)3 та, умовно кажучи,
«автономістської» партії польського руху. І перші, і другі вели перемо-
вини з російськими партіями, а ліберали — навіть згоджувалися на
автономію, хоча і без конкретних її параметрів4.
З початком російської революції 1905 р. у публічному дискурсі з’яв-
ляється ідея евентуального відродження ліквідованого автономного ста-
тусу Царства Польського. Треба підкреслити, що її поява була викликана
посиленням польського модерного націоналізму. У 1903 р. Р. Дмовський
видав працю «Myњli nowoczesnego Polaka», яка стала його катехізмом. Як
відомо, лідер націонал-демократів завжди тримався принципів «реальної
політики», тому будь-які сентименти щодо боротьби за Польщу вважав
проявом слабкості. Він виступив проти революційної та угодовської так-
тики, а незалежність визначив єдиною ціллю для малих і пригноблених
народів5. Акурат федеративні ідеї він розцінював під цим кутом зору,
хоча контекстуально ідею автономії розглядав як можливий і потрібний
варіант у політичній риториці. Його партія дотримувалася програми
досягнення самостійності через відновлення Царства Польського, адже
«народ являється витвором державного життя»6. Під впливом лодзин-
ського протистояння у жовтні 1905 р. Р. Дмовський пропонував пре-
м’єрові Росії Сергію Вітте (1849–1915 рр.) надати автономію задля зупи-
нення наростаючої анархії в краї7. Натомість вже у 1906 р. лідер націонал-
————————
2 Хрипаченко Т.И. Неудавшийся компромисс: российские либералы и проекты поль-
ской и украинской автономии в Российской империи накануне Первой мировой войны //
Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. — 2017. — № 1(17). — С. 5.
3 Найбільш повна біографія Романа Дмовського належить польському історикові
Кшиштофу Кавалцю: Kawalec Krzysztof, Roman Dmowski. — Wrocіaw: Ossolineum,
2002. — 331 s.
4 Западные окраины Российской империи, сост.: М. Долбилов, А. Миллер. — М.:
Новое литературное обозрение, 2007. — С. 345.
5 Dmowski Roman, Doktryna a realizm w polityce // Przegl№d Wszechpolski. — 1904. —
№ 8. — S. 563–564.
6 Dmowski Roman, Podstawy polityki polskiej // Przegl№d Wszechpolski. — 1905. —
№ 7. — S. 345.
7 Западные окраины Российской империи. — С. 346.
131
демократів звернувся до підтримки неославізму, що передбачав поси-
лення впливу на Відень і мав сприяти зближенню з Австро-Угорщиною8.
Як видно, гасло польської автономії знаходило підтримку у націонал-
демократів лише ситуативно, так і не ставши основою ціллю.
У результаті, в Царстві Польському було оголошено військовий стан,
який викликав обурення у представників російських ліберальних кіл.
У листопаді 1905 р. на з’їзді земських і міських діячів було прийнято
рішення про його відміну, а також озвучено резолюцію з підтримкою
автономії Царства Польського, «указанное в этом постановлении раз-
решение польского вопроса не только не имеет ничего общего с понятие
отделения Польши от России, но, напротив, представляется необходимым
для прочного обеспечения целости и могущества империи»9.
Одначе, серед польських еліт існував також інший погляд, який різ-
нився від прихильників Р. Дмовського та позиції Польської соціалістич-
ної партії Ю. Пілсудського, що стрімко ставала популярною. У розпал
революції в жовтні 1905 р. у Варшаві була створена Партія реальної
політики (пол. Stronnictwo Polityki Realnej), яка виступала за лояльність
до російського царату10. Її лідери Зиґмунд Велепольський (1863–1919 рр.)
і Еразм Пільц (1851–1929 рр.) наголошували на потребі боротьби за авто-
номію11. По суті, це був проросійський консервативний табір. Власне,
вони стали ініціаторами підписання так званого «Маніфесту 27», який
викликав шквал емоцій у середовищі польських сил.
Автономістську позицію займав польський адвокат, член кадетської
партії Александер Ледніцький (1866–1934 рр.)12. Відчуваючи наростання
політичної кризи у 1905 р., він прагнув надати «польському питанню»
нового звучання у середовищі лібералів та наближених до уряду кіл.
А. Ледніцький окреслював владу, що була встановлена після 1863 р., як
бюрократичний режим, що сорок років бореться проти ідеї національної
індивідуальності13. Поза тим, він зумів представити питання польської
автономії, як таке, що скріплює єдність Росії. Як і для більшості інте-
лектуалів того часу, його погляд мав опертя в «етнографічному детер-
мінізмі», зокрема він підкреслював, що бажання автономного устрою
висуваються лише в стосунку до етнографічних, а не старих кордонів
————————
8 Ibidem. — С. 354–355.
9 Внутреннее обозрение. Военное положение в царстве польском // Вестник Европы. —
1905. — Кн. 12 (декабрь). — С. 788.
10 Див.: Kidziсska Agnieszka, Stronnictwo Polityki Realnej 1905–1923. — Lublin: Wy-
dawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej, 2007. — 319 s.
11 Западные окраины Российской империи. — С. 355.
12 Ледницкий А. Польский вопрос // Русская мысль. — 1905. — № 7. — С. 130.
13 Ibidem. — С. 128.
132
Польщі14. На його думку, «польське питання» радше має міжнародний
вимір, а поляки прагнуть до збереження вільного розвитку своїх націо-
нальних і культурних прагнень. А. Ледніцький всіляко відсилав до ідеї
свободи як своєрідного маркеру, котрий може забезпечити лояльність
усього польського народу, критикуючи «обрусительную, разоряющее вся-
кое общественное начало политику русской бюрократии в Русской
Польше»15. Якщо питання місцевої влади надати лише центральній владі,
то, в свою чергу, це сформує громіздку та непрактичну систему, яка
приречена на застій. Тому «власть и сила — война и дипломатия оста-
ются в руках русского народа и ему нечего будет боятся своих польских
сограждан»16.
Ідейно-політична діяльність А. Ледніцького мала вагомі результати.
Йому вдалося надати ідеї польської автономії реальних політичних об-
рисів, її почали обговорювати кола російських ліберальних політиків.
У свою чергу, вона стала для польського середовища інструментом
практичної політики, проте лише для націонал-демократів та у сприйнятті
представників марксистської думки, що мали більший вплив, аніж партія
А. Ледніцького.
У квітні 1905 р. на російсько-польському з’їзді російські ліберали,
польські націонал-демократи та представники прогресивно-демократич-
ного союзу А. Ледніцького домовились про постулат автономії Царства
Польського17. Треба підкреслити, у польському випадку мова йшла лише
про надання автономії королівству, а не оперування гаслами про її тери-
торіальний або персональний вимір. Тоді, для польських сил було само-
очевидним питання про його кордони і населення. У березні 1907 р.
А. Ледніцький пропонував створення територіальних організацій, що
мали опертися на польських селян та непольське населення18. Перш за все
ці організації мали виступити за децентралізацію влади19. У цьому ас-
пекті, послуговування ідеєю автономії мало виразний націоналістичний
відтінок, що відображалося в окресленні національного простору. Адже,
йшлося саме про право поляків мати автономні права під берлом Рома-
нових, які ще й піддавалися сумніву або не розглядалися в довготривалій
перспективі. Хоча рішення і було прийнято, однак кожна із політичних
————————
14 Ibidem. — C. 130.
15 Ibidem. — C. 131.
16 Ibidem. — C. 135.
17 Хрипаченко Т.И. Неудавшийся компромисс… — C. 7.
18 Lednicki Aleksander, Po wyborach // Kurier Litewski. 21 lutego / 6 marca 1907. — № 7
(41). Lednicki Aleksander, Po wyborach [w:] Краёвая ідэя: канец ХІХ пачатак ХХ ста-
годдзя. Анталогія. — Vilnius: «Палітычная сфера», 2014. — C. 490.
19 Ibidem.
133
сил вкладала в поняття «автономія» різний смисл20. Поляки просували
ідею народного суверенітету, тим самим, підважуючи владу царя, під-
тримували очевидний «фінляндський сценарій».
Один із видних ідеологів націонал-демократів Ян Поплавський (1854–
1908 рр.) писав, що поляки мають апелювати до рішень Віденського
конгресу та «засадничих статей» Конституції 1815 р., які мали творити
підстави для відновлення суверенних прав та політично-правові стосунки
з Росією21. Власне, до цих засад нав’язували польські діячі на з’їзді, що,
зрозуміло, було критично оцінено російськими лібералами. Однак, напри-
клад, кадети вирішували питання поточної політичної боротьби, а не
реальної моделі вирішення «польського питання». Їх лідери розрахову-
вали на союз із партією А. Ледніцького в Державній думі, але про-
російська сила зазнала поразки на виборах22.
Ідея польської автономії стала основним політичним мотивом діяль-
ності створеного у І Державній думі Польського коло (пол. Koіo Polskie) —
об’єднання 34 депутатів, обраних від польських губерній. З початком
роботи 30 квітня 1906 р. 27 польських депутатів виступили із декла-
рацією, яку оголосив обраний від Ломжинської губернії Ян Гарусевич
(1863–1929 рр.). У ній зазначалося про те, що автономія Царства Поль-
ського була гарантована заключним актом Віденського конгресу від
9 червня 1815 р., а тому засадою зв’язку із імперією слугувала своя
конституція і прийняття імператором титулу «царя польського»23. Ця
автономія була обмежена «Органической грамотой» 1832 р., виданою
Миколою І. Польські депутати протестували проти закону від 23 квітня
1906 р., яким назва «Царство Польське» виключалося із офіційного обігу.
Вони наполягали на тому, що їх «права святы» і з них «исходит необ-
ходимость автономии Царства Польского»24. Як відомо, реакції на цю
заяву не було, а кадети, що становили більшість у думі взагалі його про-
ігнорували25. Вплив польського національного руху мав вирішальне зна-
чення для адаптації та використання ідей національної незалежності та
автономії іншими політичними партіями західних окраїн26.
В єврейському політичному середовищі позицію екстериторіальності,
але з конституційно-демократичних засад, пропагував «Союз для дости-
————————
20 Хрипаченко Т.И. Неудавшийся компромисс... — С. 7.
21 Popіawski Jan, Stosunek prawno-politczny Krolestwa Polskiego do Rosyi // Przegl№d
Wszechpolski. — 1905. — № 7. — S. 381, 386.
22 Хрипаченко Т.И. Неудавшийся компромисс… — C. 8.
23 Государственная Дума. Стенографические отчеты,1906 год: сессия 1. — Том 1. —
Санкт-Петербург, 1906. — C. 51.
24 Ibidem.
25 Хрипаченко Т.И. Неудавшийся компромисс… — С. 8–9.
26 Западные окраины Российской империи. — С. 356.
134
жения полноправия еврейского народа в России» на чолі з Максимом
Винавером (1863–1926 рр.) і Шмарієм Левином (1867–1935 рр.), який став
материнською структурою створеної у 1906 р. Єврейської народної партії.
За своєю суттю це була сіоністська політична сила. Союз виступав за
свободу національно-культурного самовизначення, реорганізацію єврей-
ської громади та забезпечення євреям участі в народному представництві
на основі виборчого права27. М. Винавер уважав, що прагнення до де-
централізації слід погодити із правовими рамками федералізму і авто-
номії28. Однак ця сила не мала вирішального впливу на конструювання
федеративних та автономістських проектів, не запропонувавши нічого
оригінального, а лише відтворивши кадетівський дискурс.
Федералізм, так само як ідея автономії, викликав інтерес у діячів
марксистського напряму. «Взагалі соціалісти, що зараз провадять діяль-
ність в Росії, Царстві Польському, в Литві i так далі — особливо, широко
приглядаються до федералізму»29, — відмічав у 1907 р. нову тенденцію
польський соціалістичний публіцист і соціолог Людвік Кульчицький
(1866–1941 рр.), який належав до кола найбільших знавців російського
революційного руху ХІХ ст.30 Він розглядав федералізм як концепцію
встановлення взаємозв’язку між різними органами влади. Л. Кульчицький
вірно відмічав, що в залежності від джерела влади, федералізм приймає
форму союзу держав або державного союзу31. Тоді як існування феде-
ративного режиму можливе як при монархічній, так і при централізованій
владі, наприклад як у CША. Тобто польський соціаліст осмислював фе-
дерацію, не як форму державного устрою, а скоріше як перехідний етап
розвитку політичної системи. Окрім того, він був одним із перших, хто
без впливу К. Реннера обґрунтував ідею екстериторіальної національної
автономії. Л. Кульчицький вказував, що запровадження конституційного
устрою в Росії сприятиме посиленню боротьби за автономію як серед
окремих народів, так і корінних російських областей32. Лідер марксист-
————————
27 Ibidem. — С. 357.
28 Див.: Медушевский А.Н. Диалог со временем: российские конституционалисты
конца XIX — начала XX века. — М.: Новый хронограф, 2010. — С. 239.
29 Mazowiecki Mieczysіaw (Ludwik Kuіczycki), Federalizm a polityka socyalistyczna. —
Krakуw, 1907. — S. 3.
30 Kornat Marek, Bolszewizm. totalitaryzm. rewolucja w Rosji. Pocz№tki sowietologii i
studiуw nad systemami totalitarnymi w Polsce (1918–1939). — Krakуw: Ksiкgarnia Aka-
demicka, 2003. — S. 99.
31 Kulczycki Ludwik, Autonomia i federalizm w ustroju paсstw konstytucyjnych. —
Lwуw: Polskie Towarzystwo Nakіadowe, 1906. — S. 174.
32 Ibidem, S. 262. (Російський переклад: Кульчицкий (Мазовецкий) К. Автономия и
федерация в современных конституционных государствах. — М.: Изд. Петров. б-ки,
1907. — 214 с.).
135
ської партії «Соціал-демократія Королівства Польщі і Литви» (пол.
Socjaldemokracja Krуlestwa Polskiego i Litwy) Роза Люксембург (1871–
1919 рр.) ситуативно погоджувалася з К. Реннером і О. Бауером «деполі-
тизувати» національне питання на підставі визнання за кожною націо-
нальністю екстериторіального права до культурної автономії33. Проте, як
відомо, ця позиція не мала вирішального права на програмові завдання
СДКПіЛ.
Набагато провокативним було використання гасла автономії в ради-
кальному лівому середовищі, де домінував постулат революції та пова-
лення самодержавства. Як відомо, ще раніше у 1897–1901 рр. концепція
національної автономії на підставі історичних засад була осмислена єв-
рейським істориком Шимоном (Семеном) Дубновим (1860–1941 рр.),
який рішуче критикував практики асиміляції євреїв. Він пропонував орга-
нізувати єврейську автономію на основі сукупності громад в екстерито-
ріальному вимірі34. Пізніше ця ідея стане основою національної програми
згаданої вище Єврейської народної партії.
Найпомітнішою тоді була позиція ідеологів Бунду (Загальний єврей-
ський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії), які обрали ідею націо-
нальної автономії як інструмент революційної боротьби за права єврей-
ського пролетаріату та євреїв як національності загалом35. Якщо поляки
трималися фінляндського дискурсу автономії, то бундівці — австро-
марксистського. Його ідеологи були першими у російському соціаліс-
тичному русі, хто апологетично звертався до ідей К. Реннера і О. Бауера.
На цій основі у бундівському середовищі щодо стратегії вирішення на-
ціонального питання можна виокремити два напрями: радикальний та
поміркований.
У квітні 1900 р. на черговому з’їзді радикальну візію озвучив Ми-
хайло Лібер (Марк Гольдман) (1880–1937), який недвозначно заявив, що
«наше завдання, що давно назріло, на жаль, до сих пір залишалося в тіні —
готувати єврейський пролетаріат до національної автономії, розвивати у
нього національну самосвідомість»36. У квітні наступного року на VІ з’їз-
————————
33 Walicki Andrzej, Kwestia narodowa w polskiej myњli marksistowskiej przed 1914 r. //
Walicki Andrzej, Polska, Rosja, marksizm, Prace wybrane. — Krakуw, 2010. — T. 4. —
S. 259.
34 Їyndul Jolanta, Paсstwo w paсstwie?: autonomia narodowo-kulturalna w Europie
Њrodkowowschodniej w XX wieku. — Warszawa: DIG, 2000. — S. 39–45.
35 Кадеты и национально-персональная автономия // Голос Бунда. — 1917. — № 1. —
С. 3–4.
36 Гусєв В. До питання про національну програму Бунду (1897–1917 рр.): Від
громадянської рівноправності євреїв до культурно-національної автономії // Доля єврей-
ської духовної та матеріальної спадщини в ХХ столітті. Збірник наукових праць. Мате-
ріали конференції 28–30 серпня 2001 р. — К., 2002. — С. 20.
136
ді відбулося продовження дискусії. Однак, була заявлена партійна пози-
ція про те, що «в такой стране, как Россия, где живут бок о бок столько
национальностей, вопрос о них, если может быть решён, то лишь на тех
основаниях, которые были приняты на Брюннском социал-демократи-
ческом конгрессе для Австрии»37. Себто царська імперія мала стати
федерацією національностей із повною автономією для кожної.
Це положення було детально висвітлено у брошурі «К вопросу о
национальной автономии и преобразовании Российской С.-Д.Р.П.» од-
ного з ідеологів Бунду Володимира Косовського (Мендл Левінсон) (1867–
1941 рр.). Він тримався ідеї єврейської національно-культурної автономії
щодо перебудови Росії, але вважав за доцільне покласти федеративну
засаду в партійну основу Російської соціал-демократичної партії
(РСДРП)38. У своїй суті позиція В. Косовського була підтримана
М. Лібером, який виступив за посилення національної роботи серед
єврейства.
На згаданому з’їзді була окреслена у загальних рисах федеративна
орієнтація, проте її зміна відбудеться вже у 1903 р. На черговому V з’їзді
М. Лібер виступить з критикою «нейтралізму» В. Медема (1879–1923),
якого звинуватив у пропагуванні добровільної асиміляції євреїв. Під час
обговорення останній заявив, що існує три варіанти вирішення націо-
нального питання: націоналістичний, асиміляційний і соціал-демократич-
ний39. На його думку, цей шлях дозволяє відгородити націю від штучної
та насильницької асиміляції40. На що В. Косовський парирував, що євреї
не мають власної території, тому варто вирішити питання у сенсі на-
ціональної автономії, а не територіальної41.
Задля роз’яснення власної позиції у 1904 р. В. Медем опублікував
статтю «Национальность и ассимиляция», в якій доводив, що ні мова, ані
територія не характеризують націю. Бундівець критикував традиційне
окреслення національності, що залишалося панівним у середовищі росій-
ських революціонерів, проте взагалі не враховувало специфіку Східної
Європи. В. Медем обґрунтовував методологічну слабкість принципу на-
ціонально-територіальної автономії. Після російської революції 1905–
1907 рр. він ще глибше розвине цю позицію. В. Медем стане найбільшим
речником ідеї національно-персональної автономії та найпомітнішим
ідеологом Бунду.
————————
37 Бунд. Документы и материалы (1894–1921 гг.). — М.: РОССПЭН: 2010. — С. 172.
38 Косовский Вл. К вопросу о национальной автономии и преобразовании Россий-
ской С.-Д.Р.П. — Б.м., 1902.
39 Бунд. Документы и материалы (1894–1921 гг.). — М.: РОССПЭН: 2010. — С. 285.
40 Ibidem. — С. 286.
41 Ibidem. — С. 290.
137
Опісля партійних дискусій та критики більшовиків він відреагував
брошурою про соціал-демократію та національне питання42. У цій праці
очевидне не лише співзвуччя назви із відомою роботою О. Бауера, але і
методологія. Знову ж таки В. Медем наголошував на важливості обрання
саме принципу національно-персональної автономії, який відображає реа-
лії імперії та вимоги політичного єврейства. У результаті, його візія стала
ключовою у програмі Бунду.
Проте, коли дискусії у середині партії не втухали, а політична
риторика опиралася лише на повторюванні відомих гасел та принципів,
В. Медем розробив аргументовану позицію щодо запровадження націо-
нально-персональної автономії в Росії. Його поглиблене розуміння пред-
ставлено у статті «К постановке национального вопроса в России», яка
була опублікована на шпальтах журналу «Вестник Европы» в 1912 р.43
Методологічне опертя роботи полягає в протиставленні панівних та при-
гноблених націй, що дозволило В. Медемові показати причини зарод-
ження національних конфліктів. На його переконання, альфою і омегою
усіх устремлінь націй являється ідея національної території44, яка при-
бирала найрізноманітніші варіації. Наприклад, в угорців, які навіть не
становлять половини населення королівства, її основою стала ідея націо-
нальної власності на «межнациональную землю».
Медемова аргументація вражала своєї логічністю та завершеністю.
Якщо населення певної території, ідентифікує себе із однією нацією, яка
говорить про цю землю як «свою», то у даному випадку, за наявності
двох або кількох націй, запровадження автономії не вирішить національ-
ного питання45. Тим самим, бундівський ідеолог чудово показував на-
скільки гетерогенним простором у етнічному, національному і релігійно-
му виміру була тодішня Центрально-Східна Європа, де обрання якогось
одного «рецепту» не матиме успіху. Кожен конкретний випадок вимагав
інакшої відповіді.
В. Медем непрямо закидав польському та українському рухам націо-
нальну обмеженість, адже їх пропозиції про національно-територіальну
автономію мали виражений шовіністичний характер. З іншого боку, він
консервував та освячував існування багатонаціональних держав (або ім-
перій), заперечуючи перспективи національних держав як таких. В. Ме-
дем ставив під сумнів успіх запровадження територіальної автономії в
————————
42 Медем В.Д. Социал-демократия и национальный вопрос. — СПб.: Трибуна,
1906. — 64 с.
43 Медем В. К постановке национального вопроса в России // Вестник Европы. —
1912. — Т. 8. — С. 149–168; Т. 9. — С. 149–165.
44 Ibidem. — Т. 8. — С. 153.
45 Ibidem. — C. 155.
138
Польщі та Малоросії, адже «инородное меньшинство составляет 30%»46.
Виходячи з цього, він запропонував власну схему імплементації націо-
нально-персональної автономії в Російській імперії. Він пішов шляхом
деконструкції помилкового підходу, яким був «етнографічний детер-
мінізм» або «територіалізм», як у Медемовому тексті. Він розкритикував
ідею територіальної та обласної автономій, але як вихід запропонував
засаду екстериторіального самоврядування. На його переконання, така
модель пориває з фікцією національних територій та може забезпечити
правдиве національне самоуправління47.
Проект національної автономії, запропонований В. Медемом, являвся
зразком імплементації ідей австро-марксизму задля конкретних політич-
них цілей, створюючи конкуруючу теорію національного питання.
Медемову концепцію важко окреслити як чергову ідеологічну утопію,
якими рясніли тодішні партійні тексти та, навіть, поважні студії.
Схожих позицій дотримувалися інші бундівські ідеологи В. Косов-
ський і Марк Ратнер (1871–1917 рр.). Перший розширив потрактування
«федерації національностей», яка не завжди може бути заснована на
територіальному принципі48. Другий відсилав до ідеї екстериторіальної
автономії, що має становити основу такої федеративної держави49. З од-
ного боку, помітна суперечність, коли обидва підкреслювали важливість
збереження національного обличчя, а, з іншого, упускали аспект асимі-
ляції і реальних владних повноважень у межах такої форми автономії.
Власне, позиція Бунду щодо національного питання певною мірою
детермінувала реакцію більшовиків. У 1913 р. один із чільних пред-
ставників партії Йосиф Сталін (1879–1953 рр.) різко критикував бундівців
за загравання із націоналізмом і сепаратизмом, що стосувався партійного
будівництва. У роботі «Марксизм и национальный вопрос» спочатку його
сумніви стосувалася національно-культурної автономії в програмі австро-
марксистів, яким він закинув підміну поняття самовизначення націй50.
Й. Сталін уважав, що євреї як нація не існує, а тому внесення гасла про
національну автономію до програми Бунду являється виявом крайнього
націоналізму51.
————————
46 Ibidem. — С. 156.
47 Медем В. К постановке национального вопроса в России // Вестник Европы. —
1912. — Том 9. — С. 165.
48 Коссовский Вл. Вопросы национальностей. — Вильно, 1907. — С. 12.
49 Ратнер М.Б. О национальной и территориальной автономии. С приложением
статьи Синоптикуса (Р. Шпрингера) «Государство и нация». — К.; СПб.: «Серп»,
1906. — С. 21, 22.
50 Сталин Й. Марксизм и национальный вопрос // Сталин Й. Сочинения: 1907–1913. —
М., 1954. — Т. 2. — С. 326.
51 Ibidem. — С. 334.
139
Проблема конституційної перебудови Росії та боротьби за автономію
перебувала також у центрі уваги українських інтелектуалів та діячів. Вже
на початку ХХ ст. кілька українських партій відкрито виступали за авто-
номію українських земель (Революційна українська партія, Українська
демократична партія (від 1906 р. Українська радикально-демократична
партія). Власне, їх представники включились до активної парламентської
боротьби, де виступали за федерацію рівноправних автономних націо-
нально-культурних одиниць52. Навіть малоросійські монархісти висували
ідею регіональної автономії для українських земель за прикладом ко-
зацького ладу на Дону і Кубані53.
У березні 1905 р. один із лідерів українського руху, історик М. Гру-
шевський на дискусії щодо конституційної перебудови Росії та виборчу
кампанію до Державної думи відреагував кількома текстами: «Освобож-
дение России и украинский вопрос» і «З біжучої хвилі. Статті і замітки на
теми дня»54. Його розрахунок мав кілька вимірів. Спочатку вчений пози-
ціонувався як ліберал, що підтримує всілякі спроби вдосконалення існу-
ючого політичного порядку. Окрім того, М. Грушевський прагнув ок-
реслити «українське питання» як основну національну проблему у Ро-
сійській імперії, враховуючи територію та чисельність українців. Це
згодом підтвердила гостра дискусія поміж П. Струве та Б. Кістяківським,
кадетами та українцями у політичному сенсі55. У травні 1905 р. М. Гру-
шевський відреагував на випади колишнього «легального марксиста»
щодо українства у статті «Конституційне питання і українство в Росії»56.
Натомість, головніше, що він став речником ідеї децентралізації імперії,
запропонувавши власну візію. М. Грушевський підтримав принцип тери-
торіальної реорганізації та створення обласного самоуправління для усіх
національностей. Проте, підкреслював, що «тільки організація самоуп-
рави на національній підставі, в територіях національних може знейт-
ралізувати, звести до найменших розмірів національну боротьбу»57. Чи
хотів він насправді її редукування, хоча надання «українському питанню»
————————
52 Западные окраины Российской империи. — С. 357.
53 Див.: Федевич К.К., Федевич К.І. За віру, царя і Кобзаря. Малоросійські монар-
хісти і український національний руху (1905–1917 рр.). — К.: Критика, 2017. — С. 184–
184.
54 Грушевский М. Освобождение России и украинский вопрос: Статьи и заметки. —
СПб.: «Общественная польза», 1907. — 294с.; Грушевський М. З біжучої хвилі. Статті і
замітки на теми дня 1905–1906 рр. — К., 1906. — 126с.
55 Хейман Сьюзен, Кістяківський. Боротьба за національні та конституційні права в
останні роки царату. — К., 2000. — С. 183–194.
56 Грушевський М. Конституційне питаннє і українство в Росії // Літературно-
науковий вістник. — Львів, 1905. — T. XXX. — Kн. VI. — C. 245–258.
57 Ibidem. — C. 253.
140
виміру територіальної автономії мало два аспекти. Перший, спроба акту-
алізації в легальних умовах, а другий — активне виокремлення терито-
ріального простору України, утвердження її окремішності за прикладом
Польщі та Фінляндії.
Тоді ж М. Грушевський спробував обґрунтувати суто українську візію
національно-територіальної децентралізації царської імперії на підставі
надання автономних прав. В основу він поклав принципи громадянського
рівноправ’я та вільних і демократичних виборів без яких неможливе
вирішення національного питання. Задля цього, на його переконання,
варто створити систему обласних сеймів, делегати яких стануть членами
загального парламенту. М. Грушевський підважував існуючий адмініст-
ративний поділ на губернії58. Його проект був оригінальним лише з
української національної точки зору. Адже більшість пропозицій про
організацію системи влади, надання автономії окраїнам імперії з широ-
кими правами вирішення внутрішніх питань були представлені напере-
додні представниками інших національних рухів.
Суто український вимір проекту М. Грушевського підтверджує його
співпраця з Українською парламентською громадою в І Державній думі
та часописом «Украинскій Вестникъ»59. Українські депутати намагалися
включити «українське питання» до процесу конституційної перебудови,
ґрунтуючись на рівноправ’ї народностей і областей та ідеї національно-
територіальної автономії60. У той час М. Грушевський ще «не виокрем-
лював вирішення українського питання з більш загальної проблеми пере-
будови Росії в національній площині, що забезпечує свободу самовизна-
чення і розвитку її народностей»61.
У 1907 р. М. Грушевський показав міжнародний вимір «українського
питання». Він розглянув українсько-польські відносини у Галичині, що,
на його думку, мали виражений присмак культуртрегерства з боку поля-
ків62. Учений переконував, що обласна автономія не може бути заснована
————————
58 Приймак Т. Конституційний проект М. Грушевського з 1905 року // Український
історичний журнал. — 1991. — № 1. — C. 134.
59 Грушевскій М. Національный вопросъ и автономія // Украинскій Вестникъ. —
1906. — № 1. — С. 8–17. (У 1907 р. ця робота була опублікована окремою брошурою:
Грушевский М. Національный вопрос и автономія. — СПб.: «Общественная польза»,
1907. — 15 с.)
60 Грушевскій М. Наши требования // Украинскій Вестникъ. — 1906. — № 5. —
С. 268–273.
61 Грушевский М. На новом пути (по поводу думских выступлений по украинскому
вопросу) // Украинская жизнь. — 1913. — № 7–8. — С. 10–11.
62 Грушевскій М. Изъ польско-украинскихъ отношеній Галиціи. Несколько иллюст-
рацій къ вопросу: автономія областная или національно-территоріальная. — СПб.: [б.в.],
1907. — 74 с.
141
на широких демократичних началах та не може гарантувати широкого
контроля над органами самоуправління і відповідальності адміністрації63.
Тобто, запровадження обласної автономії призведе до вимушеної етнічної
диференціації, особливо українців. Це, зрозуміло, найбільше хвилювало
українського історика. Що до того, чим є національна автономія, він
посилався на етнографічне групування, яке має замінити принцип істо-
ричного групування території64.
М. Грушевський закидав «прогресивній» великоросійській інтеліген-
ції, що в стосунку до національного питання переважає «не просто не-
приязненное, то презрительно снисходительное отношение»65. М. Гру-
шевський приймав дискурс російських лібералів щодо децентралізації та
автономії. Проте, усіляко намагався актуалізувати «українське питання»,
простіше кажучи, винести його на рівень політичного обговорення, по-
дібний до польського. Єдиним шляхом розв’язання і уникнення націо-
нальних суперечностей він уважав широку децентралізацію і самоуправ-
ління в національних територіях, «определяемых их национальными
границами»66. У цьому випадку, він послуговувався виразним «етно-
графічним детермінізмом», який повністю виключав інші народи з укра-
їнського «національного» простору.
У 1910 р. М. Грушевський став одним із співавторів книжки «Формы
национального движения в современных государствах: Австро-Венгрия,
Россия, Германия», в якій розміщено його нариси «Украинцы». Ідею
української автономії в національно-етнографічних межах він не відділяв
від конституційної перебудови імперії на началах децентралізації і націо-
нальної автономії67. Щодо цих аргументів М. Грушевський матиме дис-
кусію з П. Мілюковим. Як відомо, М. Грушевському вдасться переконати
кадетів лише у 1913 р., які хоча не розглядали український рух за вагому
політичну силу68. Кадети просто підміняли національну автономію ідеєю
територіального самоврядування, тим самим, позбавляючи «українське
питання» значимості у порівнянні з польським.
Також існувала «драгомановська» візія ідеї автономії та конститу-
ційної перебудови, яку репрезентував Б. Кістяківський, що належав до
————————
63 Ibidem. — С. 6–7.
64 Ibidem. — С. 7.
65 Грушевский М. Національный вопрос и автономія. — СПб.: «Общественная
польза», 1907. — С. 5.
66 Ibidem. — С. 9.
67 Грушевский М. Украинцы [в:] Формы национального движения в современных
государствах: Австро-Венгрия, Россия, Германия. — СПб., 1910. — Т. 2. — С. 121.
68 Chripachenko Tatiana, National challenges to decentralization: autonomy and fede-
ration in the Russian liberal discourse, dissertation of PhD in History. — Budapest: Central
European University, 2014. — Р. 255.
142
«Союзу освобождения». Її найповніший вираз помітний у його полеміці з
П. Струве щодо української культури69. Ідеолог російського лібералізму
допускав вирішення «польського питання» за зразком статусу Фінляндії,
проте категорично відмовляв у цьому українцям. Одначе, в реальності їх
дискусія стосувалася глибшого питання. Йшлося про визнання окреміш-
ності української нації та її прав на самостійне існування, навіть у тісній
взаємодії із великоросійським народом. Політичним аспектом полеміки
не була проблема національної автономії, а саме обласної або культурно-
національної70.
В українському національному середовищі федералізм не завжди
сприймався як модель децентралізації. Існувало ідеалістичне сприйняття,
сформоване під впливом німецької юриспруденції та соціалістичної
думки. Post factum це було окреслення одного з варіантів ідеї само-
стійності. Про яку М. Грушевський ще писав обережно, а Б. Кістяків-
ський не вірив.
Отже, польські діячі виступали за надання національно-територі-
альної автономії Царства Польського, проте не знаходили порозуміння,
навіть, з кадетами. Зрештою, ця ідея у їх сприйнятті була пов’язана із
вимогою відновлення повного суверенітету для польських земель у складі
імперії Романових, закріплених рішенням Віденського конгресу та конс-
титуцією 1815 р. Єврейські сіоністи загалом трималися кадетських по-
зицій. Ліві єврейські інтелектуали, в основному ідеологи Бунду, прийняли
ідею австро-марксистів про національно-персональну автономію, що пе-
редбачала індивідуальну незалежність євреїв як суб’єктів місцевого та
загальноімперського самоврядування. Українські діячі не висували ради-
кальних вимог і не виходили за рамки панівного конституційного дис-
курсу. Вони висували два погляди на автономію — національно-терито-
ріальна та національно-культурна, які формували спільний ідеологічний
принцип для тодішнього українського руху. Окрім того, усі ці гасла хоча і
мали виражений опозиційний зміст, проте не ставили під сумнів
легітимність самодержавства. З легкої руки М. Драгоманова більшість
російських ліберальних та навіть правих діячів погоджувалися на надання
обласної автономії. Після падіння самодержавства у 1917 р. ідея націо-
нальної автономії матиме «друге дихання» серед українських та єврей-
ських діячів, поляки вже будуть вести мову лише про незалежність.
————————
69 Див.: Украинец (Кистяковский Б.). К вопросу о самостоятельной украинской
культуре. (Письмо в редакцию) // Русская мысль. — 1911. — Т. 5 (май). — С. 131–146;
Струве П.Б. Общерусская культура и украинский партикуляризм. Ответ украинцу //
Русская мысль. — 1912. — Т. 1 (январь). — С. 64–86.
70 Хейман Сьюзен, Кістяківський. Боротьба за національні та конституційні права в
останні роки царату. — Київ, 2000. — С. 190.
143
REFERENCES
1. Chripachenko Tatiana. (2014). National challenges to decentralization:
autonomy and federation in the Russian liberal discourse, dissertation of PhD in
History (Budapest: Central European University) [in English].
2. Dmowski Roman. (1904). Doktryna a realizm w polityce, «Przegl№d
Wszechpolski», № 8, s. 561–567 [in Polish].
3. Dmowski Roman. (1905). Podstawy polityki polskiej, «Przegl№d
Wszechpolski», № 7, s. 334–360 [in Polish].
4. Kawalec Krzysztof. (2002). Roman Dmowski (Wrocіaw: Ossolineum) [in
Polish].
5. Kidziсska Agnieszka. (2007). Stronnictwo Polityki Realnej 1905–1923
(Lublin) [in Polish].
6. Kornat Marek. (2003). Bolszewizm. totalitaryzm. rewolucja w Rosji.
Pocz№tki sowietologii i studiуw nad systemami totalitarnymi w Polsce (1918–1939)
(Krakуw: Ksiкgarnia Akademicka) [in Polish].
7. Kulczycki Ludwik. (1906). Autonomia i federalizm w ustroju paсstw
konstytucyjnych (Lwуw: Polskie Towarzystwo Nakіadowe, 1906) [in Polish].
8. Lednicki Aleksander. (1907). Po wyborach, «Kurier Litewski», 21 lutego /
6 marca 1907, № 7 [in Polish].
9. Mazowiecki Mieczysіaw (Ludwik Kulczycki). (1907). Federalizm a polityka
socyalistyczna (Krakуw) [in Polish].
10. Popіawski Jan. (1905). Stosunek prawno-polityczny Krуlestwa Polskiego do
Rosyi, «Przegl№d Wszechpolski», № 7, s. 362–386 [in Polish].
11. Walicki Andrzej. (2010). Kwestia narodowa w polskiej myњli marksis-
towskiej przed 1914 r. [w:] Walicki Andrzej, Polska, Rosja, marksizm, Prace wybrane,
tom 4 (Krakуw), s. 229–282 [in Polish].
12. Їyndul Jolanta. (2000). Paсstwo w paсstwie?: autonomia narodowo-
kulturalna w Europie Њrodkowowschodniej w XX wieku (Warszawa: DIG) [in
Polish].
13. Amiantov Yu. (red) (2010). Bund. Dokumenty i materialy (1894–1921 gg.)
(Moskva: ROSSPEN) [in Russian].
14. Vnutrennee obozrenie. Voennoe polozhenie v tsarstve pol’skom, «Vestnik
Evropy», 1905, kn. 12 (dekabr’), s. 788 [in Russian].
15. Gosudarstvennaia Duma. Stenograficheskie otchety, 1906 god, sessiia 1, tom
1 (Sankt-Peterburg, 1906) [in Russian].
16. Grushevskii M. (1913). Na novom puti (po povodu dumskikh vystuplenii po
ukrainskomu voprosu), «Ukrainskaia zhizn’», № 7–8, s. 10–11 [in Russian].
17. Grushevskii M. (1907). Natsіonal’nyi vopros i avtonomіia (Sankt-Peterburg:
«Obshchestvennaia pol’za»), s. 5 [in Russian].
18. Grushevskii M. (1906). Nashi trebovaniia, «Ukrainskii vestnik», № 5, s. 268–
273 [in Russian].
19. Grushevskii M. (1907). Osvobozhdenie Rossii i ukrainskii vopros: Stat’i i
zametki (Sankt-Peterburg: «Obshchestvennaia pol’za») [in Russian].
20. Grushevs’kii M. (1906). Z bіzhuchoї khvilі. Stattі і zamіtki na temi dnia
1905–1906 rr. (Kyiv) [in Ukrainian].
144
21. Grushevskii M. (1910). Ukraintsy [v:] Formy natsional’nogo dvizheniia v
sovremennykh gosudarstvakh: Avstro-Vengriia, Rossiia, Germaniia, t. 2 (Sankt-
Peterburg) [in Russian].
22. Grushevskіi M. (1907). Iz pol’sko-ukrainskikh" otnoshenіi Galitsіi. Neskol’ko
illiustratsіi k voprosu: avtonomіia oblastnaia ili natsіonal’no-territorіal’naia (Sankt-
Peterburg: [b.v.], 1907), 74 s. [in Russian].
23. Grushevskіi M. (1906). Natsіonal’nyi vopros" i avtonomіia, «Ukrainskіi
Vestnik», №1, s. 8–17 [in Russian].
24. Hrushevs’kyi M. (1905). Konstytutsіine pytannє і ukrainstvo v Rosіi,
«Lіteraturno-naukovii vіstnik», t. XXX, kn. VI, L’vіv, s. 245–258 [in Ukrainian].
25. Gusev V. (2002). Do pytannia pro natsіonal’nu programu Bundu (1897–
1917 rr.): Vіd gromadians’koi rіvnopravnostі jevreiv do kul’turno-natsіonal’noi
avtonomіi [v:] Dolia jevreis’koi dukhovnoi ta materіal’noi spadshchyny v XX stolіttі.
Zbіrnik naukovikh prats’. Materіaly konferentsіi 28–30 serpnia 2001 r. (Kyiv), s. 19–
29 [in Ukrainian].
26. Jellinek G. (1907). Konstitutsii, ikh izmeneniia i preobrazovaniia, pod red. i
vstup. st. B.A. Kistiakovskogo (Sankt-Peterburg: Izd. «Pravo») [in Russian].
27. Dolbilov M., Miller A. (sost.) (2007). Zapadnye okrainy Rossiiskoi imperii
(Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie) [in Russian].
28. Kadety i natsional’no-personal’naia avtonomiia, «Golos Bunda», 1917, № 1,
s. 3–4 [in Russian].
29. Kosovskii Vl. (1902). K voprosu o natsional’noi avtonomii i preobrazovanii
Rossiiskoi S.-D.R.P. (1902) [in Russian].
30. Kossovskii Vl. (1907). Voprosy natsional’nostei (Vil’no) [in Russian].
31. Lednitskii A. (1905). Pol’skii vopros, «Russkaia mysl’», № 7, s. 128–136 [in
Russian].
32. Medem V. D. (1906). Sotsial-demokratiia i natsional’nyi vopros (Sankt-
Peterburg: Tribuna, 1906) [in Russian].
33. Medem V. (1912). K postanovke natsional’nogo voprosa v Rossii, «Vestnik
Evropy», tom 8, s. 149–168; tom 9, s. 149–165 [in Russian].
34. Medushevskii A. N. (2010). Dialog so vremenem: rossiiskie konstitut-
sionalisty kontsa XIX — nachala XX veka (Moskva: Novyi khronograf, 2010) [in
Russian].
35. Priimak T. (1991). Konstytutsіinyi proekt M. Hrushevs’koho z 1905 roku,
«Ukrains’kii іstorychnyi zhurnal», 1991, № 1, s. 134 [in Ukrainian].
36. Ratner M. B. (1906). O natsional’noi i territorial’noi avtonomii. S prilo-
zheniem stat’i Sinoptikusa (R. Shpringera) «Gosudarstvo i natsiia» (Kiev; Sankt-
Peterburg: «Serp») [in Russian].
37. Stalin I. (1954). Marksizm i natsional’nyi vopros [v:] Stalin I. Sochineniia:
1907–1913, tom 2 (Moskva, 1954) [in Russian].
38. Ukrainets (Kistiakovskii B.) (1911). K voprosu o samostoiatel’noi ukrainskoi
kul’ture. (Pis’mo v redaktsiiu), «Russkaia mysl’», tom 5 (mai), s. 131–146 [in
Russian].
39. Struve P. B. (1912). Obshcherusskaia kul’tura i ukrainskii partikuliarizm.
Otvet ukraintsu, «Russkaia mysl’», 1912, tom 1 (ianvar’), s. 64–86 [in Russian].
145
40. Fedevych K. K., Fedevych K. І. (2017). Za vіru, tsaria і Kobzaria.
Malorosіis’kі monarkhіsti і ukraїns’kii natsіonal’nii rukhu (1905–1917 rr.) (Kyiv:
Kritika) [in Ukrainian].
41. Heuman Susan. (2000). Kіstiakіvs’kii. Borot’ba za natsіonal’nі ta kons-
titutsіinі prava v ostannі roki tsaratu (Kyiv) [in Ukrainian].
42. Chripachenko T. I. (2017). Neudavshiisia kompromiss: rossiiskie liberaly i
proekty pol’skoi i ukrainskoi avtonomii v Rossiiskoi imperii nakanune Pervoi mirovoi
voiny, «Studia Slavica et Balcanica Petropolitana», № 1(17), s. 3–17 [in Russian].
Дата надходження до редакції: 02.12.2017.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182106 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5848 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T11:06:01Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Корольов, Г. 2021-12-13T16:39:48Z 2021-12-13T16:39:48Z 2018 Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір / Г. Корольов // Український історичний збірник. — 2018. — Вип. 20. — С. 128-145. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2307-5848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182106 342.24+323.272+342.2+342.25"XIX" У статті проаналізовано розвиток ідеї національної автономії у сприйнятті представників польського, єврейського та українського національного рухів. Російська революція 1905–1907 рр. стала періодом активного обговорення кількох варіантів цієї ідеї — обласної, національно-культурної, національно-територіальної та національної персональної. Проблеми децентралізації та конституційної перебудови відображали різноманітні візії федералізму, які розумілися як інструмент політичної боротьби з самодержавством. The article analyzes the idea of national autonomy in the perception of activists of the Polish, Jewish and Ukrainian national movements. The 1905 Russian revolution became a period of active discussion of several variants of this idea: regional, national-cultural, national-territorial and national-personal. The problems of decentralization and constitutional rebuilding of the Russian empire reflected a variety of visions of federalism, which were consider as an instrument of political struggle against Tsarism. uk Інститут історії України НАН України Український історичний збірник Проблеми історії XIX–XXI ст. Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір Visions of national autonomy in the Romanov empire (the end of the 19th century — 1914): Polish, Jewish and Ukrainian dimensions Article published earlier |
| spellingShingle | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір Корольов, Г. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| title | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір |
| title_alt | Visions of national autonomy in the Romanov empire (the end of the 19th century — 1914): Polish, Jewish and Ukrainian dimensions |
| title_full | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір |
| title_fullStr | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір |
| title_full_unstemmed | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір |
| title_short | Національна автономія під берлом Романових (кінець ХІХ ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір |
| title_sort | національна автономія під берлом романових (кінець хіх ст. — 1914 р.): польський, єврейський та український вимір |
| topic | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| topic_facet | Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182106 |
| work_keys_str_mv | AT korolʹovg nacíonalʹnaavtonomíâpídberlomromanovihkínecʹhíhst1914rpolʹsʹkiiêvreisʹkiitaukraínsʹkiivimír AT korolʹovg visionsofnationalautonomyintheromanovempiretheendofthe19thcentury1914polishjewishandukrainiandimensions |