Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення
У статті проаналізовано творення спогадів у незалежній Україні, встановлено їхню соціокультурну роль та функції в сучасному суспільстві. На прикладі мемуарів істориків, дисидентів і представників радянсько-партійної номенклатури вперше розкрито їхню роль як самостійного інтелектуального явища в р...
Saved in:
| Published in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182255 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення / І. Михайлів // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 287-307. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859684550833078272 |
|---|---|
| author | Михайлів, І. |
| author_facet | Михайлів, І. |
| citation_txt | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення / І. Михайлів // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 287-307. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | У статті проаналізовано творення спогадів у незалежній Україні,
встановлено їхню соціокультурну роль та функції в сучасному суспільстві. На прикладі мемуарів істориків, дисидентів і представників
радянсько-партійної номенклатури вперше розкрито їхню роль як
самостійного інтелектуального явища в руслі сучасних інформаційних
впливів, їхній інформативний та ідеологічний потенціал, визначено
специфіку спогадової літератури в сучасній Україні. Встановлено, що
тип репрезентації минулого у спогадах визначають час написання та
актуальні запити суспільства. На зміст спогадів впливають можливості людської пам’яті, світогляд автора, його професійна діяльність, мотиви, а також маніпуляції історичною пам’яттю в сучасному суспільному просторі. Спогадова література інколи виказує
страх, розгубленість, невизначеність і недовіру, песимістичний погляд
на майбутнє. Автори нерідко вдаються до виправдання, погляду на сучасне за критеріями минулого, представлення своєї позитивної ролі
у подіях. У сучасному інформаційному просторі мемуаристика виконує важливі інформативну й пізнавально-виховну функції, а також
відіграє помітну соціокультурну роль завдяки своїй гуманістичній
спрямованості. Поєднуючи ознаки історичного джерела, історіографічного факту й літературного тексту, спогади містять цінну
інформацію про діяльність громадсько активної людини і виклики
епохи, що дає змогу розглядати їх як один із проявів антропологізації
історіографії. Водночас як історичне джерело спогади є вкрай суб’єктивними і можуть генерувати нові суспільні стереотипи.
У статті розкрито й теоретичні аспекти дослідження мемуаристики, значну увагу звернено на пам’ять як джерело написання спогадів, окреслено питання пам’яті посткомуністичного суспільства.
The article presents an analysis of memoirs in independent Ukraine with
a particular focus on their sociocultural role and functions in the modern
society. Drawing on the example of memoirs by historians, dissidents, and
representatives of the Soviet party elite, the article is the first attempt to
uncover the role of memoirs as an independent intellectual phenomenon in
the context of modern informational space and their informational and
ideological potential. The peculiarities of memoirs in modern Ukraine have
been analyzed. It has been found that the type of representation of past in
memoirs is determined by the period of writing and current community
demand. Memoirs are shaped by the ability of human memory, an author’s
worldview, their profession, motives, as well as manipulation of historical
memory in the modern social space. The memoirs sometimes presents fear,
confusion, uncertainty and distrust, pessimistic view of the future. The
authors occasionally use excuses, present the modernity through the lens of
the past, describe their positive role in the events of the past. In the modern
informational space, memoirs have important informational, cognitive, and
educational functions, as well as a prominent sociocultural role due to their
humanistic orientation. Combining the features of a historical source, a
historiographical fact and a literary text, the memoirs contain important
information about the activity of a socially active person and the challenges
of epoch, thus, giving an opportunity to define them as a manifestation of
anthropologization of historiography. At the same time, as the historical
source, the memoirs are subjective and can create new social stereotypes.
The article also presents the theoretical aspects of the study of memoirs
with a particular focus on memory as a source for writing memoirs. The
issue of memory of post-Communist society has been elicited.
|
| first_indexed | 2025-11-30T21:12:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
287
УДК 94(477)“19/20”:[930.2:82-94]:[94+32]“20”(092)
Ірина Михайлів
аспірантка, Львівський національний університет
імені Івана Франка
(Львів, Україна), mykhailiviryna@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1485-0394
СПОГАДИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: СПРОБА УЗАГАЛЬНЕННЯ
У статті проаналізовано творення спогадів у незалежній Україні,
встановлено їхню соціокультурну роль та функції в сучасному су-
спільстві. На прикладі мемуарів істориків, дисидентів і представників
радянсько-партійної номенклатури вперше розкрито їхню роль як
самостійного інтелектуального явища в руслі сучасних інформаційних
впливів, їхній інформативний та ідеологічний потенціал, визначено
специфіку спогадової літератури в сучасній Україні. Встановлено, що
тип репрезентації минулого у спогадах визначають час написання та
актуальні запити суспільства. На зміст спогадів впливають мож-
ливості людської пам’яті, світогляд автора, його професійна діяль-
ність, мотиви, а також маніпуляції історичною пам’яттю в сучас-
ному суспільному просторі. Спогадова література інколи виказує
страх, розгубленість, невизначеність і недовіру, песимістичний погляд
на майбутнє. Автори нерідко вдаються до виправдання, погляду на
сучасне за критеріями минулого, представлення своєї позитивної ролі
у подіях. У сучасному інформаційному просторі мемуаристика вико-
нує важливі інформативну й пізнавально-виховну функції, а також
відіграє помітну соціокультурну роль завдяки своїй гуманістичній
спрямованості. Поєднуючи ознаки історичного джерела, історіогра-
фічного факту й літературного тексту, спогади містять цінну
інформацію про діяльність громадсько активної людини і виклики
епохи, що дає змогу розглядати їх як один із проявів антропологізації
історіографії. Водночас як історичне джерело спогади є вкрай
суб’єктивними і можуть генерувати нові суспільні стереотипи.
У статті розкрито й теоретичні аспекти дослідження мемуарис-
тики, значну увагу звернено на пам’ять як джерело написання спога-
дів, окреслено питання пам’яті посткомуністичного суспільства.
Ключові слова: сучасна Україна, мемуаристика (спогадова літе-
ратура), пам’ять.
© І. Михайлів, 2019
288
В останні десятиліття зросло наукове зацікавлення фено-
меном пам’яті та її впливом на формування особистих і ко-
лективних ідентичностей. Однією з причин розквіту студій
пам’яті в сучасній європейській гуманітаристиці П’єр Нора
вважав деколонізацію пам’яті меншин і “демократизацію” істо-
рії. Справді, демократизація українського суспільства після
1991 р. відкрила можливість публічних обговорень історії і по-
силила дискусії навколо складного минулого. Водночас на
початку ХХІ ст. стався сплеск видання літератури, створеної на
документальній основі. У незалежній Україні пізнавальний інте-
рес до мемуарів зростав з огляду на потребу вивчення диску-
сійних питань, розвінчання міфів і стереотипів, спроб відпо-
вісти, як з погляду сучасності можна відтворювати картини
минулого і як можна поєднати минуле й сьогодення. До напи-
сання спогадів широко долучилися публічні діячі, політики,
інтелектуали. Тож у мемуарах відображено важливий етап
розвитку української державності – утвердження незалежності,
укладення нового канону національної історії, формування на-
ціональної ідентичності, пошуки геополітичного вибору. На
сьогодні постала потреба досліджувати спогади не лише як
джерело до вивчення подій минулого, а як самостійне соціо-
культурне явище.
Вивчення мемуаристики не є зовсім новим явищем в істо-
рієписанні. Однак зазвичай спогади використовують переважно
як похідний матеріал, як джерело дослідження певних подій, а
не самостійне явище. Теми спогадової літератури та її функціо-
нування в інформаційному просторі торкалися у своїх працях
Ірина Войцехівська1, Надія Любовець2, Степан Макарчук3,
———————
1 Войцехівська І. Н. Мемуаристика // Спеціальні історичні дисцип-
ліни: довідник / ред. І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов,
М. Ф. Дмитрієнко та ін. Київ: Либідь, 2008. С. 359‒366.
2 Любовець Н. І. Українські мемуари в сучасному інформаційному
просторі // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вер-
надського. 2013. Вип. 37. С. 602–615.
3 Макарчук С. А. Писемні джерела з історії України: курс лекцій.
Львів: Світ, 1999. 351 с.
289
Олексій Ясь4. У площині меморіальних студій вагомим дороб-
ком є дослідження Алли Киридон5. На сьогодні мемуари як
самостійне культурне явище здебільшого розглядають у нав-
чальній літературі у галузі літературознавства, філології, значно
менше – історії. Щодо особливостей мемуаристики, виданої в
сучасній Україні, її пізнавального потенціалу, можливостей
використання в суспільстві, то узагальнюючих праць про це по
суті ще немає.
На сьогодні вкрай бракує досліджень вітчизняних учених, у
яких би йшлося про теоретичні основи індивідуальної та колек-
тивної пам’ятей. Тому-то в оперуванні теоретичними поняттями
доводиться опиратися головним чином на дослідження Моріса
Хальбвакса6, П’єра Нора, Яна Ассмана7, Поля Рікера. Оскільки
автори спогадів, що досліджуються, є людьми другої половини
ХХ ст., одне із завдань цієї розвідки – з’ясувати соціально-
психологічний досвід мемуаристів. З цією метою використовую
загальні праці про покоління ХХ ст., як-от “Джерела тоталіта-
ризму” Ханни Арендт і “Культурна травма в посткомуніс-
тичному суспільстві” Пйотра Штомпки. З усього видно, що
сучасну мемуаристику доцільно розглядати з позицій власти-
востей історичної пам’яті, беручи до уваги, що пам’ять сприят-
лива до оновлень і доповнень, спричинених подразниками тепе-
рішнього, зокрема інформаційними впливами.
Метою статті є проаналізувати написання спогадів у сучасній
Україні (на прикладі спогадів українських істориків, дисидентів
і партійних працівників), встановити їхню залежність від сучас-
———————
4 Ясь О. В. Мемуари // Енциклопедія історії України. Київ: Наукова
думка, 2009. Т. 6: Ла–Мі. С. 604–608.
5 Киридон А. М. Студії пам’яті в просторі сучасного гуманітарного
знання // Міждисциплінарні гуманітарні студії. Серія: Історичні науки.
2017. Вип. 3. С. 195–206.
6 Хальбвакс M. Социальные рамки памяти / пер. с франц. С. Зен-
кина. Москва: Новое издательство, 2007. 348 с.
7 Ассман Я. Культурная память. Письмо, память о прошлом и поли-
тическая идентичность в высоких культурах древности / пер. с нем.
М. Сокольской. Москва: Языки славянской культуры, 2004. 368 с.
290
них інформаційних впливів, визначити соціокультурну роль та
функції в сучасному суспільстві. Для цього слід запропонувати
нове визначення мемуаристики, розкрити специфіку мемуарів як
історичного джерела, схарактеризувати сюжети спогадів, ви-
явити, що мало визначальний вплив як на сам задум написати
спогади, так і на вибір типу репрезентації написаного. Представ-
лена у статті спроба узагальненого аналізу спогадової літера-
тури в сучасній Україні не вичерпує означену проблематику,
однак привертає увагу до потреби бачити в спогадовій літера-
турі, обсяги якої стрімко зростають, певне соціокультурне яви-
ще, що потребує дослідження.
Джерельною базою дослідження стали спогади істориків,
шістдесятників / дисидентів (переважно із львівського середо-
вища), а також деяких партійних працівників всеукраїнського
рівня. Усі вони були написані й опубліковані вже в незалежній
Україні. Властивості сучасної мемуаристики найкраще розгля-
дати на прикладах саме цих груп авторів, себто інтелектуалів,
творців опозиційного руху та представників влади, зважаючи на
їхню репрезентацію минулого, особливість сюжетів і змістових
ліній, співставлення професії та життєвої позиції. Це особи, які
працювали в умовах радянського режиму, здебільшого дотри-
мувалися норм і правил життя системи, при цьому нерідко ви-
борювали право на індивідуальність, – їхні спогади вдало відоб-
ражають позицію людини другої половини ХХ ст. Водночас усі
вони дуже чутливі до суспільно-політичних процесів і запитів
суспільства сучасної України. Спогади істориків зацікавлюють з
огляду професії, адже історикам властиве розумінням того, як
інтерпретується та функціонує інформація в суспільному про-
сторі. Тож свої спогади вони свідомо творять відразу як істо-
ричні джерела – з граничною лаконічністю висловлень і чіт-
кістю фіксування подій. Для спогадів дисидентів характерна
значна емоційність, як можна припустити, через досвід репре-
сій, зокрема табірних ув’язнень. Колишнім партійним праців-
никам властива надмірна спогадова обережність, бажання спро-
стувати переконання багатьох про безвідмовність (безприн-
ципність) партійних працівників.
Явище сучасної української мемуаристики потребує нового
визначення з урахуванням еволюційних, культурологічних, па-
291
м’яттєвих підходів. Мемуари зазвичай розуміють як записи
особи про події минулого, у яких вона брала участь або була
очевидцем8. Російський дослідник Андрій Тартаковський ува-
жав, що мемуари – це розповіді про минуле, засновані на осо-
бистому досвід та особистій пам’яті автора9. Справді, джерелом
спогадів є пам’ять, а саме – автобіографічна пам’ять, особли-
вість якої полягає в тому, що вона відтворює безпосередні вра-
ження про факти, явища й процеси реальності в тому вигляді, у
якому вони збереглися на час написання10. Мемуаристика відоб-
ражає особливості пам’яті й пам’ятання різних історичних пе-
ріодів, на які нашаровувалися різні впливи, передусім ідеоло-
гічні. Тому-то мемуари підлягають критичному розгляду з ура-
хуванням особливостей людської пам’яті, часу написання,
соціального статусу авторів, їхніх уподобань. Тож з погляду
цього дослідження мемуари слід розуміти як авторські тексти,
які оповідають про людину й події певної епохи, обумовлені
специфікою життєвого досвіду й пам’яті автора, його інди-
відуальністю і, що важливо, віддзеркалюють його світогляд.
Мемуари, написані в сучасній Україні, можна розглядати як
особливий вид мемуаристики, зважаючи на їхню властивість
відображати не лише минулі, а й теперішні настрої. Авторами
спогадів є люди, які жили в недавній час, і прагнуть розповісти
“правду життя”; у їхніх мотивах переважає прагнення подати
“правдиву” інформацію про події другої половини ХХ ст. (по
суті, ідеться про радянську дійсність і перехід до державної
незалежності) на тлі професійної діяльності, життєвого досвіду.
Усі спогади написані під впливом сучасних суспільних запитів.
У більшості з них проаналізовані складні процеси, що відбу-
ваються в сучасній політиці, економіці, культурі, науці, де
автори й формують рекомендації на майбутнє. Наявні спогади
виразно віддзеркалюють час написання, особистість автора
———————
8 Ясь О. В. Мемуари. С. 604–605.
9 Тартаковский А. Г. Русская мемуаристика XVIII – первой поло-
вины XIX в.: от рукописи к книге. Москва: Наука, 1991. С. 22–23.
10 Таймазова Л. Л. Память как одна из основополагающих мемуар-
ной прозы // Культура народов Причерноморья. 2005. № 69. С. 76–77.
292
(зокрема, його світогляд і професійну діяльність), властивості
пам’яті, причини і мотиви спогадування.
Автори. Визначення авторства мемуарів є важливим з огляду
на те, що їхня професія, соціальний статус відіграють суттєву
роль у виборі типу репрезентації минулого. Перш за все по-
трібно з’ясувати, хто стає автором спогадів загалом і в сучасній
Україні зокрема. Французький філософ Анрі Бергсон ще напри-
кінці ХІХ ст. стверджував, що для аналізу спогадів важливе
значення має те, ким сам по собі є суб’єкт пам’яті (той, хто
згадує) і ким він може бути стосовно мемуарів11. Натомість
інший французький філософ Поль Рікер у праці “Пам’ять, істо-
рія, забуття” вважає помилковим наголошувати лише на тому,
хто згадує і пропонує звернути увагу на те, про що згадано12.
Справді, автором мемуарів може бути кожен. Для цього не треба
бути відомим, а достатньо бути людиною, яка не тільки хоче, а й
може щось розповісти13. Так чи інакше постать автора є клю-
човою для розуміння та аналізу спогадів.
У сучасній Україні підхід до написання спогадів має особ-
ливість. Авторами мемуарів стають люди, які відіграли важливі
ролі в історії ХХ ст. (зокрема інтелектуали, політичні діячі,
письменники, митці). Для них властиве усвідомлення значу-
щості своєї біографії як для самих себе, так і для суспільства
загалом. Серед публічних діячів авторами стають насамперед ті,
чиї професійні досягнення (як і біографія) викликають особли-
вий інтерес у дослідників, мають цінність для суспільства, у
даному випадку – партійні керівники України, опозиціонери –
шістдесятники й дисиденти, історики. Водночас у період не-
залежності виник запит на спогади учасників Другої світової
війни, зокрема членів ОУН і бійців УПА, а також так званих
остарбайтерів – осіб, яких вивезено до Німеччини на примусові
———————
11 Бергсон А. Творческая эволюция. Материя и пам’ять / пер. с
франц. М. Булгакова. Минск: Харвест, 1999. С. 140.
12 Рикер П. Память, история, забвение / пер. с франц. Москва: Изда-
тельство гуманитарной литературы, 2004. С. 27.
13 Таймазова Л. Л. Память как одна из основополагающих мемуар-
ной прозы. С. 76.
293
роботи. Опубліковано також мемуари екс-прем’єра України
Віталія Масола, президентів Леоніда Кравчука і Леоніда Кучми,
які осмислюють найновіший період історії України14. Таким чи-
ном, зауважимо, що авторами спогадів у незалежній Україні
стають постаті, які безпосередньо зіткнулися з радянською ре-
пресивною системою і щойно тепер мають можливість “загово-
рити” публічно, а водночас ті, кого залучили до громадсько-
політичної діяльності в перші роки незалежності України.
Світогляд автора визначає його судження і переконання.
Аналізована група авторів – представники покоління, дитинство
якого припало на роки Другої світової війни. Уперше вони
усвідомили себе в час війни, однак більш вагомий вплив на
формування їхнього світогляду мали роки пізнього сталінізму,
коли в радянському суспільстві відбувалися серйозні зміни,
пов’язані з очікуванням пом’якшення режиму і появою ознак
“відлиги”. Звинувачення в буржуазному націоналізмі, арешти
породжували в них сумніви, творили атмосферу взаємної не-
довіри. За час професійної діяльності вони так чи інакше під-
падали під тиск тоталітарної системи, а у випадку дисидентів
табірні ув’язнення наклали на свідомість травматичний досвід.
Дотепер їхня пам’ять обтяжена дуже складними відчуттями
страху, невпевненості, внутрішнього спротиву, що помітно у
спогадах, коли всі сучасні події сприймаються крізь призму
минулого. Нині ці особи здебільшого не залучені до політичної
діяльності, не демонструють політичних уподобань. Тож для
представників цього покоління звернення до конкретних подій
минулого є однією з небагатьох можливостей взяти участь в
обговоренні сучасних перетворень.
Безумовно, освіта автора, його професійна діяльність віді-
грають вагому роль у написанні спогадів. Спогади інтелек-
туалів, у даному випадку істориків, відрізняються від інших
спогадів у силу фахових умінь – звично оперувати інформацією
про минуле. Історики зазвичай звертаються до пам’яті як до
———————
14 Любовець Н. І. Мемуари (спогади) як джерело біографічних до-
сліджень // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вер-
надського. 2009. Вип. 24. С. 283–284.
294
джерела свого дослідження, професійно відтворюючи дійсні, як
їм здається, картини минулого, а спогади дають змогу історику
розкрити ще й “власний простір переживання” історичних
подій, життєвий досвід, наче легітимізують суб’єктивність –
тобто те, що зазвичай приховується15. Тож у спогадах істориків
можна виділити такі риси: порушення межі між об’єктивністю і
суб’єктивністю у формулюванні суджень, спрямування на ок-
рему цільову аудиторію, дотримання хронологічної послідов-
ності з метою їх подальшого використання як історичного
джерела.
Спогади таких авторів здебільшого не ґрунтуються на що-
денникових записах, тому, згідно класифікації, яку подає у
дослідженні Ірина Сиротина, їх можна називати як мемуари-
спогади16. Згідно ще з однією класифікацією, яку подає Надія
Любовець, мемуари поділяються на “автобіографії” та “сучасні
історії”17. Аналізовані мемуари є здебільшого автобіографіями,
які мають на меті осмислення власного буття, включення
власної персони в еволюційне ціле, самопредставлення на тлі
подій історії. Утім не залишаються вони й без ознак мемуарів –
сучасних історій, метою яких є індивідуальна фіксація суспільно
значущих подій з перспективою передачі їх нащадкам. Особ-
лива чуттєвість сучасної мемуаристики до суспільно-політичної
тематики є продовженням традиції спогадової літератури в
Україні.
Тож попри події власної біографії мемуаристи часто тор-
каються найсуттєвіших суспільно-політичних змін у Радян-
———————
15 Киридон А. М. Історик в культурній топографії пам’яті // Україна –
Європа – Світ: Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія,
міжнародні відносини. 2012. Вип. 10. С. 83.
16 Сиротина И. Л. Культурологическое источниковедение: пробле-
ма мемуаристики // Методология гуманитарного знания в перспективе
XXI века. (Материалы международной научной конференции). Санкт-
Петербург. Вип. 12. Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философ-
ское общество, 2001. С. 231.
17 Любовець Н. І. Мемуари (спогади) як джерело біографічних до-
сліджень. С. 278–280.
295
ському Союзі. Іноді автори конструюють спогади так, щоб вони
служили прямим відображенням їхніх поглядів. Як відомо,
дисиденти виступали на захист національної мови й культури,
громадянських прав. У своїй позиції дисиденти дотримуються й
культурного націоналізму, розуміючи націю не тільки як згоду і
закони, а й почуття, закорінені в природі та історії. Спогади
стають наче виправданням правильності дій автора, особливо
щодо методів боротьби (у Левка Лук’яненка: “Збройна боротьба
тоді вичерпала свої ресурси і ми діяли тільки мирними спо-
собами. Я і мої соратники буквально від першого дня своєї праці
без сумніву не з автоматами в руках, а вже в боротьбі за слово,
бо ми вважали, що всі методи мають відповідати своїй істо-
ричній добі”18, у Василя Овсієнка: “Честь народу складається з
гідности кожного з нас. Коли надто багато з нас геть утратили
гідність, то хтось мусить докладати надзусиль, приносити себе в
жертву, щоб не порушився баланс. Або ж усі разом підемо на
дно”19).
Мемуаристика постійно розширює свої інформаційні межі.
В історії мемуари пройшли еволюцію від текстів для внутрішніх
цілей до текстів для широкого загалу. На початку мемуари
писали виключно для найближчих осіб, згодом вони дедалі
більше набували суспільного спрямування. У ХХ ст. мемуари
перетворилися на чинник ідейно-політичної боротьби та літе-
ратурно-суспільного руху. Можна стверджувати, що головною
рисою мемуарів ХХІ ст. є максимальна спрямованість для ши-
рокого загалу й адресування майбутнім поколінням. У випадку
спогадів істориків виразно присутнє усвідомлення значимості
мемуарів для історичного пізнання та введення до їхньої
цільової аудиторії, перш за все, майбутнього історика.
Вибір часу написання мемуарів, як і їхнє опублікування в
Україні, не є випадковим. Він визначається не тільки особис-
———————
18 Лук’яненко Л. Г. Сповідь у камері смертників. Київ: Права
людини, 1991. С. 145.
19 Овсієнко В. В. Світло людей: Мемуари та публіцистика. Кн. 1.
Київ: Права людини, 2007. С. 105.
296
тими мотивами, а й конкретними політичними обставинами20.
З одного боку – це період незалежності, коли виникла потреба
ментально порвати з радянською традицією. З другого боку –
конкретний час публікації, який теж впливає на особливості
репрезентації минулого. Кульмінаційною точкою для мемуарів,
виданих в 1990-х рр., став етап створення Української держави.
Мемуари, написані в 2000-х роках, вирізняються від попередніх
меншою упередженістю, вільнішими інтерпретаціями, меншим
означенням свого внеску в незалежність України.
Пам’ять. На написання спогадів впливають особливості
людської пам’яті, зокрема її спрямованість на міфологізацію
навіть близького минулого, вибірковість, тенденційність, схиль-
ність до ностальгії, слабкість хронології. Джерелом спогадів є
автобіографічна пам’ять людини з її вибірковістю і впливом
творчої уяви. Автобіографічна пам’ять людини – один з фік-
суючих пам’яттю потоків інформації, що оперує спогадами про
особисто значимі події для людини. Особисті спогади не є точ-
ним відтворенням дійсності, вони мінливі, мають здатність роз-
виватися, спотворюватися і забуватися. Відтворюючий характер
пам’яті нерозривно пов’язаний із творчою уявою і вибірковістю
пам’яті, тож пам'ять свого роду є обмеженою. Вибірковість – це
функція пам’яті, відповідальна за відбір подій і образів у спо-
гадах чи відбір будь-якої інформації з точки зору суб’єкта
спогадів. Точніше кажучи, автор спогадів вибирає тільки те, що
для нього важливе в даний момент і що може пригадати21. Це
впливає на вибірку сюжетів, які представляють автори у спо-
гадах.
У спогадах істориків, дисидентів, партійних працівників на-
явні такі головні сюжети й змістові лінії: формування світо-
гляду, професійне становлення, найближче середовище, відоб-
раження теми держави та ідеології, переосмислення “радян-
———————
20 Мосолкина Т. В., Николаева Н. И. Курс лекций по источниковеде-
нию новой и новейшой истории. Саратов: Издательство Саратовского
университета, 2004. C. 55.
21 Яворська О. Суб’єкт памяті та його наративні стратегії // Проб-
леми гуманітарних наук. Серія “Філологія”. Вип. 36. 2015. С. 218‒219.
297
ського” (норм і правил системи), самооцінка. Намагаючись
осмислити себе в межах біографічного досвіду, мемуаристи
починають свої оповіді з дитинства, яке впливало на їхнє по-
дальше життя. Смисловим і сюжетним стержнем у мемуарах
виступає також професійне становлення, взаємини з колегами,
поява критиків і ворогів. У спогадах автори майже без винятку
міркують про суспільну місію своєї діяльності.
Переосмислення “радянського” відбувалося одночасно з по-
літичними змінами, зокрема, у період хрущовської відлиги,
перебудови, навіть більшою мірою в сучасний період. Особли-
вими змістовими лініями сучасних спогадів, зважаючи на час
видання, можна виділити: життя людини в умовах радянської
системи і намагання виборювати власну індивідуальність, плани
і прогнози на майбутнє. Кожне суспільство формує людину
відповідно до своїх цілей, завдань, потреб і загалом духу свого
часу. Роки існування радянської влади не могли не накласти
відбиток на громадян. Радянська влада спрямовувала дії на
виховання людини радянської, особливими рисами якої стали:
масовидність, пристосуванство, спрощеність, невпевненість, по-
чуття приреченості особливо в саморозвитку. Зараз її можна
визначити як людину деіндивідуалізовану, людину маси, легко-
керовану22.
Відтак у спогадах автори демонструють прагнення довести
свою індивідуальність та винятковість на тлі подій радянського
минулого. Вони не завжди можуть однозначно оцінити тепе-
рішнє і сформувати конкретні прогнози на майбутнє. Натомість
оперують поняттями скоріше емоційними (“любов до Батьків-
щини”, “патріотизм”), тобто тими, які були вкрай актуальними в
минулому: “Україну ми маємо, але Україна не до кінця ук-
раїнська. Нема системи цінностей у школі, де б говорили, що
любов до Вітчизни, патріотизм – то найбільша духовна цін-
ність”23, “Ти люби Україну, якою б вона не була, люби її…
———————
22 Гудков Л. Д., Дубин Б. В., Зоркая Н. А. Постсоветский человек и
гражданское общество URL: http://msps.su/files/2015/04/post-soviet_
man.pdf.
23 Лук’яненко Л. Сповідь у камері смертників. С. 221.
298
Україна прийшла до нас пограбованою і знищеною, але зробіть,
щоб була красивою і гарною. Саме цього не вистачає нашому
суспільству. Зробити Україну щасливою і зробити щасливим
кожного з нас”24. Саме так, треба думати, відбувається при-
стосування людини ХХ ст. до сучасних обставин. Звільнившись
від старих обмежень, вона отримала тягар відповідальності за
колишні вчинки, що, своєю чергою, зумовлює бажання пере-
оцінити минуле у світлі сучасних власних запитів.
Мемуари є джерелом до з’ясування механізмів функціону-
вання історичної пам’яті в сучасній Україні. Спогади прийнято
розглядати як винятково особистісний погляд на історію й
навіть акцентувати на цьому увагу. Але в даному випадку
пам’ять постає не тільки як феномен індивідуальної психології.
Предметом оповіді у спогадах виступає і пам’ять інших –
індивідуальна або колективна – менш або більш усвідомлена
суб’єктом пам’яті25. Якщо під час написання мемуарів автору
бракує індивідуальної пам’яті, то він звертається до сімейних
або групових міфів. Тому спогади можуть відображати пласти
як індивідуальної, так і колективної пам’яті. Так складові колек-
тивної пам’яті мешканців Західної України стають частиною
спогадів львівських істориків: згадки про націоналістичне під-
пілля, сюжети про українсько-польські відносини, порівняння
сучасної України з Польщею тощо. Це пояснює важливість
урахування локального походження авторів, а також свідчить
про те, що творення мемуаристики підпадає під вплив політики
й запитів, сформованих в інформаційному просторі сучасної
України. Наприклад, демонстрування у спогадах позитивного
досвіду пізнання Польщі, співпраці з поляками може свідчити
про бажання авторів стимулювати можливість інтеграції до
європейських структур або співпраці із сусідніми державами.
Автори вдаються до ностальгії, виправдання, осмислення
(і переосмислення) внеску в здобуття незалежності України.
———————
24 Сливка Ю. Ю. Неакадемічні розмови на Академічній. Спогади //
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність:
Зб. наук. праць. Львів, 2000. Вип. 7. С. 100.
25 Хальбвакс M. Социальные рамки памяти. С. 105.
299
Зазвичай пострадянському поколінню властиво ностальгувати за
минулим, адже в посткомуністичному просторі пам’яті є фено-
мен соціальної ностальгії за втраченим політичним режимом чи
державним формуванням26. Утім у нашому випадку ностальгія
не стосується минулого загалом, а вибіркових моментів, що
особливо помітно в спогадах дисидентів: “Це була велика по-
братимська любов, це була така відповідальність один за одного,
така потреба в контактах, що я маю вже солідний вік, скоро мені
буде 70 років, але я ще такої спорідненості душ не мав ні з ким
по сьогодні! Я, мабуть, усе життя писатиму одну книжку
«Світло людей». Раз Господь зводив мене з багатьма світлими
позитивними особистостями, то мушу засвідчити про них, щоб
їхнє світло осявало якомога більше сердець. Щоб таким чином
цей світ став світлішим”27. Минуле змальовується як братерство
однодумців, здатних протистояти злу, і на цьому тлі зазвичай
з’являється на сторінках спогадів ностальгія за втраченим ідеа-
лом колишньої колективної згуртованості періоду “викликів і
боротьби”. Ностальгія у спогадах виконує захисну функцію
пам’яті, утримуючи зникаюче історичне середовище.
Саме новий період, коли більшість діячів уже завершила
активну діяльність, спонукає їх переосмислити події, визначити
причини, що зумовили перемоги й поразки, і (що головне) –
показати власну роль у тогочасній Україні, по можливості
перекласти (або розділити) відповідальність за прорахунки на
інших, як колишніх опонентів, так і соратників. Розуміння
минулого через виправдання провокує те, що автори означують
свою діяльність у дусі “української справи”, праці “на благо
народу”. Про це йдеться як у спогадах дисидентів (що зро-
зуміло), так і спогадах істориків чи навіть партійних функціо-
нерів: “Виникала думка, а який інший шлях шукати, щоб якось
більше чи менше добро приносити своєму народові? Відповідь
———————
26 Волянюк О. Я. Посткомуністична динаміка суспільної пам’яті:
політологічний аналіз // Вісник Харківського національного універси-
тету імені В. Н. Каразіна. Серія “Питання політології”. 2010. Вип. 16
(885). С. 189.
27 Овсієнко В. В. Світло людей: Мемуари та публіцистика. С. 155.
300
була – через освіту добитись важливого посадового становища в
радянській системі, і якщо ту систему неможливо повалити, її
механізм слід використовувати для того, щоб працювати для
української справи, народу”28; “Усе свідоме життя без наймен-
ших душевних вагань працював на зміцнення Вітчизни”29;
“Вимоги часу переконували, що треба взятися за набагато
важливіші, ніж наука, справи – пробувати відродити українське
в Україні, відродити українство і думати, як українському
народові вискочити з тих лещат, у яких він опинився”30. Тож
автори формують у спогадах тип репрезентації не лише ми-
нулого, а й своєї особистості та представників свого середо-
вища. Спогади істориків конструюють позитивний образ нау-
ковця. Спогади дисидентів здебільшого культивують образ
“борця та героя”. У мемуарах радянсько-партійних працівників
присутня надмірна обережність, бажання приховати негативні
моменти чи навіть виправдати себе, довести свою громадянську
значимість на тлі радянської дійсності.
Назагал мемуари в сучасній України утримують міцний
ментальний зв’язок із мемуаристикою радянського періоду, з її
строгим дотриманням офіційних оцінок та замовчування окре-
мих сторінок радянської дійсності загалом і становища в ній
людини зокрема. Тож певною мірою сучасні спогади наслідують
традиції радянської мемуаристики, якій була притаманна стри-
маність, тематична й сюжетна вибірковість, недомовленість,
прагнення зробити об’єктом спогадів не особисті переживання,
а події31. Не розкритими залишаються у спогадах, зокрема, такі
теми, як компроміс з режимом, кар’єризм (зокрема у партійних
працівників), особистої неприязні та ворожнечі.
———————
28 Сливка Ю. Ю. Неакадемічні розмови на Академічній. Спогади //
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність:
Зб. наук. праць. Львів, 2000. Вип. 7. С. 95.
29 Кириченко Б. Й. Присмерк в полудень: свідчення і роздуми. Київ:
Преса України, 2002. С. 247.
30 Горинь М. М. Запалити свічу / упоряд. В. Овсієнко. Харків: Права
людини, 2009. С. 33.
31 Любовець Н. І. Мемуари (спогади) як джерело біографічних до-
сліджень… С. 284.
301
Мотиви і причини, мета. Потреба в самовиправданні, пояс-
ненні попередньої позиції, уточнення різноманітних обставин
своєї діяльності – важливі мотиви створення спогадів у сучасній
Україні. Загалом, беручись за спогади, мемуарист уже наперед
бачить мету твору, тобто він свідомо обирає ту чи іншу
суб’єктивну позицію щодо осіб і явищ, про які має намір
писати32. Головні мотиви написання автобіографічних мемуарів
знаходяться в площині створення цілісного образу власної
особистості – визначення свого місця й суспільної ролі в ми-
нулому, осмислене узагальнення прожитого, передача життє-
вого досвіду33. Узагальнено кажучи, процес спогадування може
мотивуватися бажанням людини залишити пам’ять про себе.
Серед конкретних причин написання спогадів автори нази-
вають “досягнення віку” (до спогадів вдаються особи здебіль-
шого у віці 60–80-ти років), бажання відтворити “справжню”
історію радянського минулого, представити формування і діяль-
ність певного професійного або громадського середовища.
Мотивом можна вважати й формування сучасних запитів і
потребу переосмислення минулого. Водночас спогади в сучас-
ній Україні можуть набирати форми бунту, непогодження з
дійсністю, плином і впливами часу. По суті, радянська система
впливає на громадян навіть після занепаду й актуалізує існу-
ючий у суспільній свідомості страх повернення минулого. Тому
мемуари можуть мотивуватися відчуттям тривоги щодо май-
бутнього (особливо це притаманне спогадам дисидентів).
Індивідуальне бачення минулого автори намагаються пред-
ставити як соціальний досвід покоління.
Функції. Мемуари відіграють інформативну, пізнавальну,
комунікативну функції. Утім найголовнішим на даний час є
їхній пізнавально-виховний потенціал, особливо спрямованість
на широку аудиторію. Інформативна функція втілюється, зо-
крема, через можливість спогадів дати велику кількість інфор-
———————
32 Макарчук С. А. Писемні джерела з історії України. С. 25.
33 Мажарина Ю. Н. Мемуары как вид публицистического творчест-
ва // Вестник Воронежского государственного университета. Серия:
Филология. Журналистика. 2011. № 2. С. 199.
302
мації досліднику, яка відсутня в інших видах джерел, особливо з
історії повсякдення. Не строго наукова, а літературна форма
робить спогади доступним історичним джерелом до малодо-
сліджених тем, сприяє популяризації історичного знання. На
сьогодні спогади є важливими для вивчення стану й статусу
історика другої половини ХХ ст., опису професійного побуту
науковця, аналізу інтелектуального середовища наукової уста-
нови; спогади дисидентів дають нові відомості про окремих
постатей шістдесятництва та дисидентського руху; спогади пар-
тійних працівників містять важливу інформацію для розуміння
ціннісних орієнтирів й моделі поведінки партійного функ-
ціонера.
На зламі ХХ–ХХІ ст. мемуари набули рис публіцистичного
твору з його здатністю впливати на широку аудиторію. Ідейна
спрямованість сучасних спогадів полягає у прагненні досягти
тісного зв’язку між минулим і теперішнім. Передача життєвого
досвіду, діалог поколінь підкреслює соціокультурну роль спо-
гадів, а власне зводить роль спогадів до так званого соціо-
культурного “медіатора” ‒ передачі життєвих цінностей і на-
станов молодому поколінню. У сучасній Україні ця роль означає
й здатність виховувати патріотизм, впливати на формування
національної ідентичності.
Усе ж представлений у спогадах зв’язок між минулим і
теперішнім є дуже суб’єктивним. По суті, спогади набувають
рис винятково позитивної самопрезентації, відчутно коригують
історичну дійсність. Нерідко спогади підпадають під вплив
політики й маніпуляцій історичною пам’яттю. Виклики сього-
дення, світогляд авторів роблять наведену інформацію актуаль-
ною тільки в конкретний час, формують, як не парадоксально,
стереотипні уявлення про минуле. В умовах політичної неви-
значеності авторам властиво захоплюватися провіденціалізмом,
займати вичікувальну позицію або ж звинувачувати когось у
своїх негараздах, боятися різких змін34. З огляду на те, що
———————
34 Штомпка П. Культурная травма в посткоммунистическом об-
ществе (статья вторая) // Социологические исследования. 2001. № 2.
С. 8–9.
303
автори спогадів прагнуть руйнувати історичні міфи, вони мають
схильність героїзувати власну історію, шукати винуватців на
стороні. Тож таке суб’єктивне порівняння минулого і теперіш-
нього не завжди може бути затребуваним і перспективним для
сучасників.
Водночас спогади наголошують на цінності людської осо-
бистості, а отже є найбільш гуманістичним історичним дже-
релом. Людина – єдина істота, яка усвідомлює конечність свого
існування і намагання знайти його сенси, при цьому для неї
важливо передати прожите і відчуте наступним поколінням. Для
нащадків спогади можуть стати дійсним способом вивчення
людини в історії, розуміння прикладу жертовності, втілення
власної індивідуальності. Мемуарна література – одна з важ-
ливих форм усвідомлення не тільки цінності людської осо-
бистості, а й її ролі в історії та місця в суспільному житті35.
* * *
Таким чином, у сучасній Україні зростає коло осіб, які
пишуть спогади. Мемуаристика поступово перетворюється на
особливе соціокультурне явище. Тип репрезентації минулого в
спогадах визначають час написання та актуальні запити су-
спільства. На зміст і репрезентативність спогадів впливають
особливості людської пам’яті (з її можливостями й обмежен-
нями), світогляд, професійна діяльність автора, мета їхнього
написання. Передусім мемуари в сучасній Україні відображають
досвід особистого самопізнання і переосмислення життєвого
шляху авторів. Утім вони порушують також питання, які ви-
ходять за межі особистості самого автора, що особливо помітно
у спогадах істориків, дисидентів і представників влади.
Майже всі спогади пронизує певна надідея – історія зітк-
нення автора з викликами часу. Це видно з добірки сюжетів і
змістових ліній, як-от: формування світогляду, професійне ста-
новлення, найближче середовище, відображення теми держави
———————
35 Рафикова С. А. Народные мемуары как источник по истории
советской повседневности // Гуманитарные науки в Сибири. Серия:
Отечественная история. 2009. № 2. С. 77.
304
та ідеології, переосмислення “радянського”, самооцінка. Особ-
ливими змістовими лініями спогадів, зважаючи на час видання,
можна виділити: життя людини в умовах системи, боротьба за
власну індивідуальність, плани і прогнози на майбутнє. Інколи
спогади виказують страх, розгубленість і невизначеність, недо-
віру, песимістичний погляд на майбутнє. Автори вдаються до
ностальгії, виправдання, оцінки теперішнього за критеріями
минулого, будь-що прагнуть відобразити власну позитивну роль
у подіях минулого.
Крім реалізації особистих потреб авторів у створенні пози-
тивного історичного образу особи, у сучасному інформаційному
просторі України одними з ключових функцій мемуарів стали
інформативна та пізнавально-виховна. Саме так реалізується
соціокультурна роль і гуманістична спрямованість мемуарис-
тики. Нерідко автори зводять роль своїх спогадових текстів до
так званого соціокультурного “медіатора” ‒ передачі життєвих
цінностей і настанов молодому поколінню. Чи виправданим є
такий підхід – з’ясується з часом.
Поєднуючи ознаки історичного джерела, історіографічного
факту й літературного тексту, спогади містять цінну інформацію
щодо діяльності громадсько активної людини і викликів епохи.
Це дає змогу розглядати спогадування як один із проявів антро-
пологізації сучасної історіографії. Водночас сучасні спогади є
вкрай суб’єктивними і можуть генерувати нові суспільні сте-
реотипи. Вони потребують від історика критичного підходу,
позаяк історія завжди має альтернативи.
REFERENCES
1. Assman, Ya. (2004). Kulturnaya pamyat. Pismo, pamyat o prosh-
lom i politicheskaya identichnost v vysokih kulturah drevnosti. (M. Soko-
lovs’ka, Trans.). Moskva: Yazyki slavyanskoj kultury. [in Russian].
2. Bergson, A. (1999). Tvorcheskaya evolyuciya. Materiya i pamyat.
(M. Bulgakov, Trans.). Minsk: Harvest. [in Russian].
3. Gudkov, L. D., Dubіn, B. V., Zorkaya, N. A. (2008). Postsovetskij
chelovek i grazhdanskoe obshсhestvo. Retrieved from http://msps.su/files/
2015/04/post-soviet_man.pdf. [in Russian].
305
4. Halbvaks, M. (2007). Socialnye ramki pamyati. (S. Zenkin, Trans.).
Moskva: Novoe izdatelstvo. [in Russian].
5. Horyn, M. M. (2009). Zapalyty svichu. (V. Ovsiienko, Comps.).
Kharkiv: Prava liudyny. [in Ukrainian].
6. Kyrychenko, B. Y. (2002). Prysmerk v poluden: svidchennia i
rozdumy. Kyiv: Presa Ukrainy. [in Ukrainian].
7. Kyrydon, A. M. (2012). Istoryk v culturnii topographii pamiati.
Ukraina-Europa-Svit. Miznarodnyi zbirnyk naukovych prac. Seria: “Istoria,
miznarodni vidnosyny”, (10), 82–93. [in Ukrainian].
8. Kyrydon, A. M. (2017). Studii pamiati v prostori suchasnoho huma-
nitarnoho znannia. Mizhdystsyplinarni humanitarni studii. Seriia: Istorychni
nauky, (3), 195–206. [in Ukrainian].
9. Liubovets, N. I. (2009). Memuary (spohady) iak dzherelo biohra-
fichnykh doslidzhen. Naukovi pratsi Natsionalnoi biblioteky Ukrainy
im. V. I. Vernadskoho, (24), 277–291. [in Ukrainian].
10. Liubovets, N. I. (2013). Ukrainski memuary v suchasnomu infor-
matsiinomu prostori. Naukovi pratsi Natsionalnoi biblioteky Ukrainy
im. V. I. Vernadskoho, (37), 602–615. [in Ukrainian].
11. Lukianenko, L. H. (1991). Spovid u kameri smertnykiv. Kyiv: Prava
liudyny. [in Ukrainian].
12. Makarchuk, S. A. (1999). Pysemni dzherela z istorii Ukrainy: Kurs
lektsii. Lviv: Svit. [in Ukrainian].
13. Mazharina, Yu. M. (2011). Memuary kak vid publicisticheskogo
tvorchestva. Vestnik Voronezhskogo gosudarstvennogo universiteta. Seriya:
Filologiya. Zhurnalistika, (2), 199–206. [in Russian].
14. Mosolkіna, T. V. Nіkolaeva, N. І. (2004). Kurs lekcij po istoch-
nikovedeniyu novoj i novejshej istorii. Saratov: Izdatelstvo Saratovskogo
universiteta. [in Russian].
15. Ovsiienko, V. V. (2007). Svitlo liudei: Memuary ta publitsystyka
(Vol. 1). Kyiv: Prava liudyny. [in Ukrainian].
16. Rafikova, S. A. (2009). Narodnye memuary kak istochnik po istorii
sovetskoj povsednevnosti. Gumanitarnye nauki v Sibiri. Seriya: Oteche-
stvennaya istoriya, (2), 74–78. [in Russian].
17. Rіker, P. (2004). Pamyat, istoriya, zabvenie. (I. I. Blauberg, Trans).
Moskva: Izdatelstvo gumanitarnoj literatury. [in Russian].
18. Shtompka, P. (2001). Kulturnaya travma v postkommunisticheskom
obshсhestve (statya vtoraya). Sociologicheskie issledovaniya, (2), 3–12. [in
Russian].
19. Sirotina, І. L. (2001). Kulturologicheskoe istochnikovedenie: prob-
lema memuaristiki. Abstracts of Papers: Metodologiya gumanitarnogo
306
znaniya v perspektive XXI veka (Vol. 12, pp. 226‒232). Sankt-Peterburg:
Sankt-Peterburgskoe filosofskoe obshсhestvo. [in Russian].
20. Slyvka, Yu. Yu. (2000). Neakademichni rozmovy na Akademichnii.
Spohady. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, der-
zhavnist: Zb. nauk. prats (Vol. 7, pp. 90–103). Lviv. [in Ukrainian].
21. Tajmazova, L. L. (2005). Pamyat kak odna iz osnovopola-
gayushchih memuarnoj prozy. Kultura narodov Prichernomorya, (69), 74–
77. [in Russian].
22. Tartakovskij, A. G. (1991). Russkaya memuaristika XVIII – pervoj
poloviny XIX v.: ot rukopisi k knige. Moskva: Nauka. [in Russian].
23. Voitsekhivska, I. N. (2008). Memuarystyka. In I. N. Voitsekhivska,
V. V. Tomazov, M. F. Dmytrienko et al. (Ed.). Spetsialni istorychni
dystsypliny: dovidnyk (pp. 359‒366). Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].
24. Volianiuk, O. Ya. (2010). Postkomunistychna dynamika suspilnoi
pamiati: politolohichnyi analiz. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho uni-
versytetu imeni V. N. Karazina. Seriia “Pytannia politolohii”, (16 (885)),
рр. 186–191. [in Ukrainian].
25. Yas, O. V. (2009). Memuary. Entsyklopediia istorii Ukrainy
(Vol. 6, pp. 604‒608). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].
26. Yavorska, O. (2015). Subiekt pamiati ta ioho naratyvni stratehii.
Problemy humanitarnykh nauk. Seriia “Filolohiia”, (36), 213–221. [in
Ukrainian].
Iryna Mykhaіliv
postgraduate, Ivan Franko National University of Lviv (Lviv, Ukrainе),
mykhailiviryna@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1485-0394
THE MEMOIRS AS SOCIOCULTURAL PHENOMENON
IN MODERN UKRAINE: AN ATTEMPT OF GENERALIZATION
The article presents an analysis of memoirs in independent Ukraine with
a particular focus on their sociocultural role and functions in the modern
society. Drawing on the example of memoirs by historians, dissidents, and
representatives of the Soviet party elite, the article is the first attempt to
uncover the role of memoirs as an independent intellectual phenomenon in
the context of modern informational space and their informational and
ideological potential. The peculiarities of memoirs in modern Ukraine have
been analyzed. It has been found that the type of representation of past in
memoirs is determined by the period of writing and current community
307
demand. Memoirs are shaped by the ability of human memory, an author’s
worldview, their profession, motives, as well as manipulation of historical
memory in the modern social space. The memoirs sometimes presents fear,
confusion, uncertainty and distrust, pessimistic view of the future. The
authors occasionally use excuses, present the modernity through the lens of
the past, describe their positive role in the events of the past. In the modern
informational space, memoirs have important informational, cognitive, and
educational functions, as well as a prominent sociocultural role due to their
humanistic orientation. Combining the features of a historical source, a
historiographical fact and a literary text, the memoirs contain important
information about the activity of a socially active person and the challenges
of epoch, thus, giving an opportunity to define them as a manifestation of
anthropologization of historiography. At the same time, as the historical
source, the memoirs are subjective and can create new social stereotypes.
The article also presents the theoretical aspects of the study of memoirs
with a particular focus on memory as a source for writing memoirs. The
issue of memory of post-Communist society has been elicited.
Key words: modern Ukraine, memoirs (memories), memory.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182255 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-8003 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T21:12:09Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Михайлів, І. 2021-12-22T18:16:43Z 2021-12-22T18:16:43Z 2019 Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення / І. Михайлів // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 287-307. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182255 94(477)“19/20”:[930.2:82-94]:[94+32]“20”(092) У статті проаналізовано творення спогадів у незалежній Україні, встановлено їхню соціокультурну роль та функції в сучасному суспільстві. На прикладі мемуарів істориків, дисидентів і представників радянсько-партійної номенклатури вперше розкрито їхню роль як самостійного інтелектуального явища в руслі сучасних інформаційних впливів, їхній інформативний та ідеологічний потенціал, визначено специфіку спогадової літератури в сучасній Україні. Встановлено, що тип репрезентації минулого у спогадах визначають час написання та актуальні запити суспільства. На зміст спогадів впливають можливості людської пам’яті, світогляд автора, його професійна діяльність, мотиви, а також маніпуляції історичною пам’яттю в сучасному суспільному просторі. Спогадова література інколи виказує страх, розгубленість, невизначеність і недовіру, песимістичний погляд на майбутнє. Автори нерідко вдаються до виправдання, погляду на сучасне за критеріями минулого, представлення своєї позитивної ролі у подіях. У сучасному інформаційному просторі мемуаристика виконує важливі інформативну й пізнавально-виховну функції, а також відіграє помітну соціокультурну роль завдяки своїй гуманістичній спрямованості. Поєднуючи ознаки історичного джерела, історіографічного факту й літературного тексту, спогади містять цінну інформацію про діяльність громадсько активної людини і виклики епохи, що дає змогу розглядати їх як один із проявів антропологізації історіографії. Водночас як історичне джерело спогади є вкрай суб’єктивними і можуть генерувати нові суспільні стереотипи. У статті розкрито й теоретичні аспекти дослідження мемуаристики, значну увагу звернено на пам’ять як джерело написання спогадів, окреслено питання пам’яті посткомуністичного суспільства. The article presents an analysis of memoirs in independent Ukraine with a particular focus on their sociocultural role and functions in the modern society. Drawing on the example of memoirs by historians, dissidents, and representatives of the Soviet party elite, the article is the first attempt to uncover the role of memoirs as an independent intellectual phenomenon in the context of modern informational space and their informational and ideological potential. The peculiarities of memoirs in modern Ukraine have been analyzed. It has been found that the type of representation of past in memoirs is determined by the period of writing and current community demand. Memoirs are shaped by the ability of human memory, an author’s worldview, their profession, motives, as well as manipulation of historical memory in the modern social space. The memoirs sometimes presents fear, confusion, uncertainty and distrust, pessimistic view of the future. The authors occasionally use excuses, present the modernity through the lens of the past, describe their positive role in the events of the past. In the modern informational space, memoirs have important informational, cognitive, and educational functions, as well as a prominent sociocultural role due to their humanistic orientation. Combining the features of a historical source, a historiographical fact and a literary text, the memoirs contain important information about the activity of a socially active person and the challenges of epoch, thus, giving an opportunity to define them as a manifestation of anthropologization of historiography. At the same time, as the historical source, the memoirs are subjective and can create new social stereotypes. The article also presents the theoretical aspects of the study of memoirs with a particular focus on memory as a source for writing memoirs. The issue of memory of post-Communist society has been elicited. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Проблемна історіографія Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення The memoirs as sociocultural phenomenon in modern Ukraine: an attempt of generalization Article published earlier |
| spellingShingle | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення Михайлів, І. Проблемна історіографія |
| title | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення |
| title_alt | The memoirs as sociocultural phenomenon in modern Ukraine: an attempt of generalization |
| title_full | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення |
| title_fullStr | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення |
| title_full_unstemmed | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення |
| title_short | Спогади як соціокультурне явище сучасної України: спроба узагальнення |
| title_sort | спогади як соціокультурне явище сучасної україни: спроба узагальнення |
| topic | Проблемна історіографія |
| topic_facet | Проблемна історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182255 |
| work_keys_str_mv | AT mihailíví spogadiâksocíokulʹturneâviŝesučasnoíukraínisprobauzagalʹnennâ AT mihailíví thememoirsassocioculturalphenomenoninmodernukraineanattemptofgeneralization |