Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії

• Опубліковано в: : Історіографічні дослідження в Україні
• Дата: 2019
• Автор: Семергей, Н.
• Формат: Стаття
• Мова: Українська
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2019
• Теми: Проблемна історіографія
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182257
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії / Н. Семергей // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 338-361. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

У статті проаналізовано новітній український історіографічний
 дискурс щодо розгляду українського національно-культурного відродження у контексті українського націєтворення. На засадах цивілізаційної та соціокультурної методології, а також науково-дослідних
 методів історіографічної компаративістики з’ясовано, що у концепті
 “національне відродження” історикам вдається узгодити примордіалізм та модернізм як теорії походження української нації. З одного
 боку, історики уважають, що національне відродження свідчить про
 “ренесанс” нації, яка з’явилася у прадавні часи та занепала (примордіалізм). З іншого – вчені розглядають термін “українське відродження” як штучний концепт, конструкт, проєкт, що винайдений
 пасіонаріями (інтелектуальною елітою) ХІХ століття для обґрунтування започаткованого ними процесу творення нації (модернізм).
 Визначено, що незважаючи на історіографічну дискусію про природу
 національно-культурного відродження, історики солідаризуються у
 тому, що саме його ідейні та духовно-культурні інтенції відіграли
 ключову роль у перемозі “українського проєкту”. З’ясовано, що в
 новітній історіографії феномени українського відродження та націєтворення розглядаються у діалектиці соборності та їхніх завданнях
 вирівнювання ментального обличчя східних та західних українців.
 Тогочасні інтелектуали запропонували, обґрунтували та окреслили
 механізми усвідомлення суспільством ідеї єдності та соборності, яка,
 у свою чергу, була політично зреалізована в 1919 році. Виснувано
 положення про те, що аналіз у новітній історичній думці процесів
 українського національного відродження та націєтворення в ідейно-гносеологічній сув’язі, становить вагоме методологічне та світоглядно-державотворче значення як у контексті історичної пам’яті,
 так й для наукового обґрунтування сучасного процесу творення
 політичної (громадянської) нації та побудови національної держави.
 Гносеологічні та практичні перспективи дослідження пояснюються
 його актуальністю, яка, насамперед, окреслена необхідністю протистояння гібридним викликам, що сьогодні постають перед соборністю та цілісністю української нації. Суспільство потребує нових
 механізмів протистояння загрозам українській національній ідентичності. Одним з-поміж таких засобів захисту й повинен стати відповідний національний історичний та історіографічний дискурс. The article gives a detailed analysis of modern Ukrainian historiography
 discourse in relation to consideration of Ukrainian national and
 cultural revival in the context of Ukrainian national state creative process.
 On the basis of civilization, social and cultural methodology, as well as
 scientific methods of historiography comparative studies it has been found
 out, that historians unite primordialism and modernism and consider the
 concept “national revival” to be the theory of Ukrainian nation origin. On
 the one hand, historians believe that national revival testifies to the
 “renaissance” of nation which appeared in the ancient times and declined
 (primordialism). On the other hand, scientists consider a term “Ukrainian
 revival” to be an artificial concept, construct, project invented by
 intellectual elite of the ХІХth century for the explanation of the process of
 nation creation (modernism). It has been proven that in spite of historiography
 discussion concerning nature of national and cultural revival,
 historians are in agreement with the fact that its ideological, spiritual and
 cultural tendency played a key role for the victory of the “Ukrainian
 project”. It has been found out, that in modern historiography the phenomena
 of the Ukrainian revival and national state creative process is
 examined in terms of collegiality and their tasks of smoothing the mental
 face of easten and western Ukrainians. The contemporary intellectuals
 offered, grounded and outlined the mechanisms of awareness of unity and
 collegiality ideas which were politically realized in 1919. The author comes
 to the conclusion that analysis of the Ukrainian national revival and state
 creative processes from ideological and gnosiological perspectives is of
 great methodological importance either in the context of historical memory
 or as scientific ground of modern process of political (civil) nation creation
 and construction of the state. Gnosiological and practical perspectives of
 research are explained by its topicality. It tends to withstand hybrid calls
 against a collegiality and integrity of Ukrainian nation. Society needs new
 mechanisms to resist threats to Ukrainian national identity. One of such
 ways of defence has to become a proper national historical and historiography
 discourse.