Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії

У статті проаналізовано новітній український історіографічний дискурс щодо розгляду українського національно-культурного відродження у контексті українського націєтворення. На засадах цивілізаційної та соціокультурної методології, а також науково-дослідних методів історіографічної компаративістики...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Семергей, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2019
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182257
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії / Н. Семергей // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 338-361. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182257
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1822572025-02-23T18:23:00Z Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії National and cultural revival in the second half of the ХІХth – the first third of the ХХth century: as Ukrainian national state creative process: gnosiological scenery of modern historiography Семергей, Н. Проблемна історіографія У статті проаналізовано новітній український історіографічний дискурс щодо розгляду українського національно-культурного відродження у контексті українського націєтворення. На засадах цивілізаційної та соціокультурної методології, а також науково-дослідних методів історіографічної компаративістики з’ясовано, що у концепті “національне відродження” історикам вдається узгодити примордіалізм та модернізм як теорії походження української нації. З одного боку, історики уважають, що національне відродження свідчить про “ренесанс” нації, яка з’явилася у прадавні часи та занепала (примордіалізм). З іншого – вчені розглядають термін “українське відродження” як штучний концепт, конструкт, проєкт, що винайдений пасіонаріями (інтелектуальною елітою) ХІХ століття для обґрунтування започаткованого ними процесу творення нації (модернізм). Визначено, що незважаючи на історіографічну дискусію про природу національно-культурного відродження, історики солідаризуються у тому, що саме його ідейні та духовно-культурні інтенції відіграли ключову роль у перемозі “українського проєкту”. З’ясовано, що в новітній історіографії феномени українського відродження та націєтворення розглядаються у діалектиці соборності та їхніх завданнях вирівнювання ментального обличчя східних та західних українців. Тогочасні інтелектуали запропонували, обґрунтували та окреслили механізми усвідомлення суспільством ідеї єдності та соборності, яка, у свою чергу, була політично зреалізована в 1919 році. Виснувано положення про те, що аналіз у новітній історичній думці процесів українського національного відродження та націєтворення в ідейно-гносеологічній сув’язі, становить вагоме методологічне та світоглядно-державотворче значення як у контексті історичної пам’яті, так й для наукового обґрунтування сучасного процесу творення політичної (громадянської) нації та побудови національної держави. Гносеологічні та практичні перспективи дослідження пояснюються його актуальністю, яка, насамперед, окреслена необхідністю протистояння гібридним викликам, що сьогодні постають перед соборністю та цілісністю української нації. Суспільство потребує нових механізмів протистояння загрозам українській національній ідентичності. Одним з-поміж таких засобів захисту й повинен стати відповідний національний історичний та історіографічний дискурс. The article gives a detailed analysis of modern Ukrainian historiography discourse in relation to consideration of Ukrainian national and cultural revival in the context of Ukrainian national state creative process. On the basis of civilization, social and cultural methodology, as well as scientific methods of historiography comparative studies it has been found out, that historians unite primordialism and modernism and consider the concept “national revival” to be the theory of Ukrainian nation origin. On the one hand, historians believe that national revival testifies to the “renaissance” of nation which appeared in the ancient times and declined (primordialism). On the other hand, scientists consider a term “Ukrainian revival” to be an artificial concept, construct, project invented by intellectual elite of the ХІХth century for the explanation of the process of nation creation (modernism). It has been proven that in spite of historiography discussion concerning nature of national and cultural revival, historians are in agreement with the fact that its ideological, spiritual and cultural tendency played a key role for the victory of the “Ukrainian project”. It has been found out, that in modern historiography the phenomena of the Ukrainian revival and national state creative process is examined in terms of collegiality and their tasks of smoothing the mental face of easten and western Ukrainians. The contemporary intellectuals offered, grounded and outlined the mechanisms of awareness of unity and collegiality ideas which were politically realized in 1919. The author comes to the conclusion that analysis of the Ukrainian national revival and state creative processes from ideological and gnosiological perspectives is of great methodological importance either in the context of historical memory or as scientific ground of modern process of political (civil) nation creation and construction of the state. Gnosiological and practical perspectives of research are explained by its topicality. It tends to withstand hybrid calls against a collegiality and integrity of Ukrainian nation. Society needs new mechanisms to resist threats to Ukrainian national identity. One of such ways of defence has to become a proper national historical and historiography discourse. 2019 Article Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії / Н. Семергей // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 338-361. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 2415-8003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182257 94(477)-1:316 uk Історіографічні дослідження в Україні application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Семергей, Н. Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті проаналізовано новітній український історіографічний дискурс щодо розгляду українського національно-культурного відродження у контексті українського націєтворення. На засадах цивілізаційної та соціокультурної методології, а також науково-дослідних методів історіографічної компаративістики з’ясовано, що у концепті “національне відродження” історикам вдається узгодити примордіалізм та модернізм як теорії походження української нації. З одного боку, історики уважають, що національне відродження свідчить про “ренесанс” нації, яка з’явилася у прадавні часи та занепала (примордіалізм). З іншого – вчені розглядають термін “українське відродження” як штучний концепт, конструкт, проєкт, що винайдений пасіонаріями (інтелектуальною елітою) ХІХ століття для обґрунтування започаткованого ними процесу творення нації (модернізм). Визначено, що незважаючи на історіографічну дискусію про природу національно-культурного відродження, історики солідаризуються у тому, що саме його ідейні та духовно-культурні інтенції відіграли ключову роль у перемозі “українського проєкту”. З’ясовано, що в новітній історіографії феномени українського відродження та націєтворення розглядаються у діалектиці соборності та їхніх завданнях вирівнювання ментального обличчя східних та західних українців. Тогочасні інтелектуали запропонували, обґрунтували та окреслили механізми усвідомлення суспільством ідеї єдності та соборності, яка, у свою чергу, була політично зреалізована в 1919 році. Виснувано положення про те, що аналіз у новітній історичній думці процесів українського національного відродження та націєтворення в ідейно-гносеологічній сув’язі, становить вагоме методологічне та світоглядно-державотворче значення як у контексті історичної пам’яті, так й для наукового обґрунтування сучасного процесу творення політичної (громадянської) нації та побудови національної держави. Гносеологічні та практичні перспективи дослідження пояснюються його актуальністю, яка, насамперед, окреслена необхідністю протистояння гібридним викликам, що сьогодні постають перед соборністю та цілісністю української нації. Суспільство потребує нових механізмів протистояння загрозам українській національній ідентичності. Одним з-поміж таких засобів захисту й повинен стати відповідний національний історичний та історіографічний дискурс.
format	Article
author	Семергей, Н.
author_facet	Семергей, Н.
author_sort	Семергей, Н.
title	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії
title_short	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії
title_full	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії
title_fullStr	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії
title_full_unstemmed	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії
title_sort	національно-культурне відродження другої половини хіх – першої третини хх століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Проблемна історіографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182257
citation_txt	Національно-культурне відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття як українське націєтворення: гносеологічний ландшафт новітньої історіографії / Н. Семергей // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 338-361. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT semergejn nacíonalʹnokulʹturnevídrodžennâdrugoípolovinihíhperšoítretinihhstolíttââkukraínsʹkenacíêtvorennâgnoseologíčnijlandšaftnovítnʹoíístoríografíí AT semergejn nationalandculturalrevivalinthesecondhalfofthehíhththefirstthirdofthehhthcenturyasukrainiannationalstatecreativeprocessgnosiologicalsceneryofmodernhistoriography
first_indexed	2025-11-24T09:24:26Z
last_indexed	2025-11-24T09:24:26Z
_version_	1849663177852190720
fulltext	338 УДК 94(477)-1:316 Наталія Семергей кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри філософії і суспільних наук, Українська медична стоматологічна академія (Полтава, Україна), nsemergey@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3095-3131 НАЦІОНАЛЬНО КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК УКРАЇНСЬКЕ НАЦІЄТВОРЕННЯ: ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ЛАНДШАФТ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ У статті проаналізовано новітній український історіографічний дискурс щодо розгляду українського національно-культурного відрод- ження у контексті українського націєтворення. На засадах цивілі- заційної та соціокультурної методології, а також науково-дослідних методів історіографічної компаративістики з’ясовано, що у концепті “національне відродження” історикам вдається узгодити примор- діалізм та модернізм як теорії походження української нації. З одного боку, історики уважають, що національне відродження свідчить про “ренесанс” нації, яка з’явилася у прадавні часи та занепала (при- мордіалізм). З іншого – вчені розглядають термін “українське відрод- ження” як штучний концепт, конструкт, проєкт, що винайдений пасіонаріями (інтелектуальною елітою) ХІХ століття для обґрун- тування започаткованого ними процесу творення нації (модернізм). Визначено, що незважаючи на історіографічну дискусію про природу національно-культурного відродження, історики солідаризуються у тому, що саме його ідейні та духовно-культурні інтенції відіграли ключову роль у перемозі “українського проєкту”. З’ясовано, що в новітній історіографії феномени українського відродження та націє- творення розглядаються у діалектиці соборності та їхніх завданнях вирівнювання ментального обличчя східних та західних українців. Тогочасні інтелектуали запропонували, обґрунтували та окреслили механізми усвідомлення суспільством ідеї єдності та соборності, яка, у свою чергу, була політично зреалізована в 1919 році. Виснувано положення про те, що аналіз у новітній історичній думці процесів © Н. Семергей, 2019 339 українського національного відродження та націєтворення в ідейно- гносеологічній сув’язі, становить вагоме методологічне та світо- глядно-державотворче значення як у контексті історичної пам’яті, так й для наукового обґрунтування сучасного процесу творення політичної (громадянської) нації та побудови національної держави. Гносеологічні та практичні перспективи дослідження пояснюються його актуальністю, яка, насамперед, окреслена необхідністю проти- стояння гібридним викликам, що сьогодні постають перед собор- ністю та цілісністю української нації. Суспільство потребує нових механізмів протистояння загрозам українській національній ідентич- ності. Одним з-поміж таких засобів захисту й повинен стати від- повідний національний історичний та історіографічний дискурс. Ключові слова: національно-культурне відродження, новітня істо- ріографія, українське націєтворення, примордіалізм, модернізм, теорії походження нації. Телеологічна природа глибоких трансформацій, які сьогодні переживає Україна, виявляється у їхньому національному та інноваційному спрямуванні, адже уся сукупність політичних, соціальних, економічних та культурно-релігійних змін орієнто- вана на розвиток політичної та громадянської нації, ідеал якої є чи не єдиним чинником та критерієм цивілізаційного поступу. Сучасна Україна опинилася перед викликами, шляхи розв’я- зання яких багато в чому вбачаються в історико-культурній площині. Джерела складнощів новітніх державних, політичних та культурних перетворень були закладені у довготривалому історичному процесі формування української модерної нації, розуміння яких значно прислужиться справі ухвалення правиль- них та історично верифікованих державних рішень. Попри історіографічні дискусії між примордіалістами та модерністами про давність українського націєтворення або його головну фазу у модерний час, все ж конвенціонально звучить думка істориків про те, що саме ХІХ століття стало визначальним для фор- мування ментального обличчя українців, набуття їхньою націо- нальною ідентичністю завершеного та цілісного образу. Відомо, що атрибутивною ознакою історії українських земель доби імперій було національно-культурне відродження, творці та учасники якого створили необхідні умови та інструментарій для 340 ґенези націєтворчих процесів. Відтак цілком справедливо зву- чить думка сучасного українського історика Г. Касьянова про те, що альтернативою терміну “національне відродження” є категорія “націєтворення” “...оскільки і за змістом, і за формою українське «національне відродження» було саме творенням нації”1. Відтак формується гносеологічний запит на репрезен- тацію суспільству сучасного науково-дослідницького наративу про історичні основи українського націєтворення, зокрема у ХІХ – на початку ХХ століття. Мотивація таких історіогра- фічних студій полягає у тому, що відповідний наратив повинен не лише виконати роль одного з аргументів правомірності роз- витку політичної нації та окреслити її перспективи за прин- ципом вже тривіального historia magistra vitae est, але й де- конструювати низку історичних мітів, які за минуле століття міцно осіли у свідомості українців. Проблематика ментально-етнічних трансформацій україн- ської ідентичності в період перебування українських земель у складі Романівської та Габсбургської імперій займає окреме місце в новітній історичній науці. З-поміж чималої когорти українських істориків, які працювали як в Україні, так і в еміграції, пріоритет у дослідженні цього питання, насамперед, належить таким ученим як Вікторія Венгерська2, Ярослава Верменич3, Владислав Верстюк4, Ярослав Грицак5, Ігор Гирич6, ——————— 1 Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. Київ: Либідь, 1999. 352 с. 2 Венгерська В. О. “Українські проекти” та націотворення в імперія Романових та Габсбургів: ідеї, концепції, практики (кінець XVIII – початок ХХ століття): автореф. дис. ... д-ра іст. н.: 07.00.01 – історія України. Київ, 2013. 45 с. 3 Верменич Я. В. Конструювання української ідентичності: націо- нальні й регіональні проекти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / відп. ред. В. А. Смолій. Київ: Інститут історії НАН України, 2016. 356 c. 4 Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси: в 3 т. / ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.]; відп. ред. В. А. Смолій; НАН України, Ін-т історії України. Київ: Наук. думка, 2004. Т. 1: Українські проекти в Російській імперії / В. Ф. Верстюк, В. М. Горобець, О. П. Толочко. 2004. 501 с. 341 Олександр Гуржій7, Ярослав Дашкевич8, Сергій Єкельчик9, Леонід Зашкільняк10, Ярослав Ісаєвич11, Ольга Казакевич12, Яро- слав Калакура13, Георгій Касьянов14, Зенон Когут15, Володимир ——————— 5 Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної україн- ської нації ХІХ–ХХ століття: навч. посіб. Київ: Генеза, 1996. 360 с.; Його ж. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856– 1886). Київ: Критика, 2006. 631 с. 6 Гирич І. Українські інтелектуали і політична окремішність (сере- дина XIX – початок XX ст.) / відп. ред. О. Рубльов. Київ: Укр. письменник, 2014. 496 с. 7 Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися укра- їнська нація. Київ: Наукова думка, 1991. 112 с. 8 Дашкевич Я. “Учи неложними устами сказати правду”: історична есеїстка. Київ: Темпора, 2011. 828 с.; Його ж. Україна вчора і нині: Нариси, виступи, есе / АН України; Ін-т укр. археографії. Київ, 1993. 192 с.; Його ж. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. 2-ге вид., виправл. й доповн. Львів: Літературна агенція “Піраміда”, 2007. 808 с. 9 Єкельчик С. Українофіли: Світ українських патріотів другої половини ХІХ століття. Київ: КІС, 2010. 272 с.; Його ж. Пробудження нації. До концепції історії українського національного руху другої половини ХІХ ст. Мельбурн: Університет ім. Монаша. Відділ сла- вістики, 1994. 125 с. 10 Зашкільняк Л. Галичина на ментальних мапах українців ХІХ – початку ХХ століття // Україна – Європа – Світ: міжнар. зб. наук. пр. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2012. Вип. 10. С. 94–105. 11 Ісаєвич Я. Наші три відродження – не лише здобутки, а й втрати // Сучасність. 1998. № 12 (452), грудень. С. 136–143. 12 Казакевич О. М. Українська мова як чинник формування модер- ної нації у європейському контексті (друга половина ХІХ – початок ХХ століття): автореф. дис. ... д-ра. іст. н.: 07. 00. 01. Київ, 2018. 36 с. 13 Калакура Я. С., Рафальський О. О., Юрій М. Ф. Ментальний ви- мір української цивілізації. Київ: Генеза, 2017. 560 с. 14 Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. Київ: Либідь, 1999. 352 с.; Його ж. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ століть: соціально-політичний портрет. Київ: Либідь, 1993. 176 с. 15 Когут З. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної та мо- дерної історії України. Київ: Критика, 2004. 352 с. 342 Кравченко16, Павло-Роберт Маґочій17, Володимир Маслійчук18, Віталій Масненко19, Олександр Михайлюк20, Сергій Плохій21, Мирослав Попович22, Юрій Присяжнюк23, Олег Рафальський24, Олександр Реєнт25, Микола Рябчук26, Віталій Сарбей27, Валерій ——————— 16 Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи націо- нального відродження (друга половина XVIII – середина XIX cт.). Харків: Основа, 1996. 376 с.; Кравченко В. Україна, Імперія, Росія. Вибрані статті з модерної історії та історіографії. Київ: Критика, 2011. 544 с. 17 Маґочій П.-Р. Україна. Історія її земель та народів / пер. з англ.: Е. Гийдель, С. Грачова, Н. Кушко, О. Сидорчук; ред. укр. вид. Л. Іль- ченко; відп. ред. В. Падяк. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2012. 794 с. 18 Маслійчук В. Провінція на перехресті культур: дослідження з історії Слобідської України ХVII – ХІХ ст. Харків: Харківський при- ватний музей міської садиби. 2007. 400 с. 19 Масненко В. В. Історична думка у процесі розвитку національної свідомості українців (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.): автореф. дис. ... д-ра іст. н.: 07.00.06 / НАН України, Ін-т історії України. Київ, 2002. 42 с. 20 Михайлюк О. Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: Соціокультурні процеси. Дніпропетровськ: Інновація, 2007. 456 с. 21 Плохій С. Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імпе- рій / авториз. пер. з англ. М. Климчука. Київ: Laurus, 2013. 440 с.; Plokhy S. Unmaking Imperial Russia : Mykhaylo Hrushevsky and the Writing of Ukrainian History. Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press, 2005. 614 p. 22 Попович М. В. Нарис історії культури України. Київ: АртЕк, 1998. 728 с. 23 Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Чер- каси: Вертикаль, 2007. 638 с. 24 Калакура Я. С., Рафальський О. О., Юрій М. Ф. Ментальний ви- мір української цивілізації. Київ : Генеза, 2017. 560 с. 25 Реєнт О. П. Український національний рух у Російській імперії та політика державної влади з “українського питання” у модерну добу // Інтелігенція і влада. 2012. Вип. 25. С. 83–84. 26 Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого на- цієтворення. Київ: Критика, 2000. 305 с. 343 Смолій28, Орест Субтельний29, Олександр Удод30, Дмитро Чор- ний31, Надія Шип32, Роман Шпорлюк33, Михайло Юрій34, Віталій Яремчук35, Олексій Ясь36 та інші. Вчені, належачи до різних ——————— 27 Сарбей В. Г. Національне відродження України. Україна крізь віки: у 15 т. Т. 9 / за заг. ред. В. Смолія; НАН України, Ін-т археології, Ін-т історії України. Київ: Альтернативи, 1996. 336 с.; Його ж. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIIІ – початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. 1993. № 7–8. С. 3– 16. 28 Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися укра- їнська нація. Київ: Наукова думка, 1991. 112 с. 29 Субтельний О. Україна : історія. Київ: Либідь, 1991. 720 с. 30 Удод О. А., Юрій М. Ф. Модернізація і становлення української нації // Сторінки історії. 2013. Вип. 35. С. 39–59. 31 Чорний Д. М. По лівий берег Дніпра: проблеми модернізації міст України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Харків: ХНУ імені В. Н. Ка- разіна, 2007. 304 с. 32 Шип Н. А. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): историко-социо- логический очерк. Киев: Наукова думка, 1991. 230 с.; Її ж. Культурно- національне питання на Україні в другій половині ХІХ ст. // Укра- їнський історичний журнал. 1991. № 3. С. 25–33. 33 Шпорлюк Р. Імперія та нації: пер. з англ. Київ: Дух і Літера, 2000. 354 с.; Його ж. Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща / пер. з англ. Г. Касьянова, М. Климчука, М. Рябчука, Я. Стрі- хи, Дз. Матіяш, Х. Чушаак. Київ: Дух і Літера, 2013. 552 с.; Його ж. Україна: від імперської окраїни до незалежної держави: пер. з англ. // Схід-Захід : істор.-культурол. зб. Харків: Новый вид, 2001. Вип. 4. С. 10–43. 34 Калакура Я. С., Рафальський О. О., Юрій М. Ф. Ментальний ви- мір української цивілізації. Київ : Генеза, 2017. 560 с.; Удод О. А., Юрій М. Ф. Модернізація і становлення української нації // Сторінки історії. 2013. Вип. 35. С. 39–59. 35 Яремчук В. П. Українська історіографія: суспільно-політична іс- торія: посібник. Острог: Вид-во Нац. ун-ту “Острозька академія”, 2017. 288 с. 36 Ясь О. Історик і стиль. Визначні постаті українського історіо- писання у світлі культурних епох (початок ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.): монографія: у 2 ч. / за ред. В. А. Смолія. Київ: НАН України. Ін-т історії України, 2014. Ч. 1. 587 с.; Ч. 2. 650 с. 344 шкіл української історіографії (державно-національна, постмо- дерна) та будучи як традиціоналістами, так й ревізіоністами у розумінні українського історичного поступу, у науковому діа- лозі та дискусії намагаються дати відповідь на питання про сутність українського націєтворчого процесу в модерну добу національно-культурного відродження. Значний інформаційно- аналітичний потенціал для висвітлення націєтворчих процесів в імперську добу становлять такі фундаментальні видання та збірки як “Українське питання в Російській імперії (кінець XIX – початок ХХ ст.)”37, “Історія – ментальність – ідентич- ність”38, “Україна. Процеси націєтворення”39, “Українська полі- тична нація: проблеми становлення”40, матеріали часопису “Україна модерна” тощо. Новітні українські історичні дослідження з проблем націє- творення в імперську добу вже були предметом аналізу в наукових історіографічних розвідках. Окреслюючи “історіо- графію історіографії”, передусім, слід назвати огляди таких учених, як Вадим Бондар41, Михайло Гаухман42, Ярослав ——————— 37 “Українське питання” в Російській імперії (кінець XIX – початок ХХ ст.): колект. наук. монограф.: в 3 ч. / В. Г. Сарбей (ред.). Київ, 1999. Ч. 1. 203 с. ; Ч. 2. 488 с. ; Ч. 3. 277 с. 38 Історія – ментальність – ідентичність. Вип. IV: Історична пам’ять українців і поляків у період формування національної свідомості в ХІХ – першій половині ХХ століття: колективна монографія / за ред. Л. Зашкільняка, Й. Пісуліньської, П. Серженґи. Львів: ПАІС, 2011. 536 с. 39 Україна. Процеси націотворення: пер. з нім. / упоряд. А. Кап- пелер. Київ: К.І.С., 2011. 416 с. 40 Українська політична нація: проблеми становлення: зб. наук. ст. / за ред. М. М. Розумного (заг. ред.), М. Т. Степика, В. М. Яблонського. Київ: НІСД, 2012. 384 с. 41 Бондар В. Сучасна історіографія націєтворення в Україні 1990– 2000-х років // Український історіографічний збірник. 2012. Вип. 5. С. 317–330. 42 Гаухман М. В. Сучасна історіографія українського націєтворення другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Українська політична нація: 345 Грицак43, Андреас Каппелер44, Володимир Кравченко45, Андрій Портнов46, Орест Субтельний47 та інших. Історики, досліджу- ючи власне українську модерну добу, зверталися й до її історіо- графічних вимірів, вивчали як український, так й зарубіжний історичний дискурс. Водночас, однією із тенденцій висвітлення процесів націєтворення імперської доби є осучаснення мето- дології, міждисциплінарність, уточнення деяких фактичних да- них подієвої історії. Більше того, зростання історичного на- ративу щодо характеристики ментальних змін в українському етнічному середовищі вимагає й порівняльно-історіографічного зрізу. Саме у площині таких аргументацій ми вбачаємо пізна- вальну актуальність запропонованого нами дослідження. Мета нашого дослідження – проаналізувати науковий на- буток сучасної новітньої української науки з проблем станов- лення української нації у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття, виокремити тенденції та розкрити зміст проблем розвитку відповідного історичного дискурсу у мейнстримі пост- модерного історіографічного наративу. Автор запитує в сучас- ——————— проблеми становлення: зб. наук. ст. / за ред. М. М. Розумного (заг. ред.), М. Т. Степика, В. М. Яблонського. Київ: НІСД, 2012. С. 369–375. 43 Грицак Я. Українська історіографія. 1991–2001: десятиліття змін // Україна Модерна / відп. ред. Я. Грицак, М. Крикун. Київ; Львів: Критика, 2005. Число 9. С. 43–68. 44 Каппелер А. Громадянська чи етнічна нація? Зауваги з теорії та історіографії // Україна. Процеси націотворення: пер. з нім. / упоряд. А. Каппелер. Київ: К.І.С., 2011. С. 13–30. 45 Кравченко В. Україна, імперія, Росія. Огляд сучасної історіо- графії // Кравченко В. Україна, Імперія, Росія. Вибрані статті з модер- ної історії та історіографії. Київ: Критика, 2011. С. 391–455. 46 Портнов А. Сучасна історіографія українського націєтворення: кілька спостережень // Україна. Процеси націотворення. С. 39–47; Його ж. “Західні” категорії в українській пострадянській історіографії: мовні зміни в епоху перекладів // Україна Модерна. 2010. № 5 (16). С. 153–182. 47 Субтельний О. Від совєтського до національного: тенденції в написанні історії України з 1991 року // Україна. Процеси націотво- рення. С. 31–38. 346 них істориків про те, чи категорії “українське національне відродження” та “становлення української модерної нації” є антагоністичними та взаємовиключними, або ж концепції при- мордіалізму та модернізму можуть бути успішно узгодженні у висвітленні українського націєтворення у ХІХ – на початку ХХ століття. Для того, щоб братися за висвітлення націєтворчих процесів будь-якого етносу історик, без сумніву, повинен володіти до- слідницькою сміливістю та значною долею академічної амбіцій- ності, адже тлумачення та реконструкція етнічно-ментальних змін вимагає скрупульозного, методологічно виваженого та критичного інструментарію. Тим більше, коли йдеться про наукове осмислення українського етногенезу. Як зазначає авст- рійський історик А. Каппелер “...формування української нації позначене численними перешкодами та кризами і до сьогодні аж ніяк не завершене. Воно відбувається у постійному відмежу- ванні від домінантних російських і польських процесів націє- творення і ще й досі різні проекти конкурують один з одним: чи українська нація повинна більше орієнтуватися на етнічні та мовні чи на політичні чинники громадянської держави?”48. Саме тому аналіз українського націєтворення повинен мати синерге- тичний статус, він вимагає інтеграції міждисциплінарної нау- ково-дослідницької парадигми. У науковій проблематиці новітньої української історіографії, хронологію якої сьогодні визначають рубежем 80–90-х років ХХ століття49, проблемам окреслення місця і ролі “національ- ного” у вітчизняному історичному процесі належить вагоме місце. Цьому значно сприяли, насамперед, банкрутство пар- тійно-класової системи та інфляція марксистсько-ленінської історіографічної парадигми, яка проблеми “національного” ви- носила на маргінес історичних студії, визнаючи космополітизм ——————— 48 Каппелер А. Громадянська чи етнічна нація? Зауваги з теорії та історіографії // Україна. Процеси націотворення. С. 10. 49 Калакура Я. С. Методологія історіографічного дослідження: нау- ково-методичний посібник. Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2016. С. 86. 347 та інтернаціональність як історіографічні домінанти. Разом із суверенітетом, який здобула Україна значно виграла й історична наука, яка отримала академічний плюралізм та доступ до за- хідної методології. Чимала когорта істориків звернулася до аналізу українського націєтворення, у якому доба українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття займає ключове місце. Основна наукова дискусія щодо природи націєтворчого спря- мування українського національно-культурного відродження обумовила формування двох нових напрямів української істо- ріографії – національної та модерної історичних шкіл, до- слідницька полеміка між якими почасти набувала гострих та антагоністичних тональностей. Представники модернізму (Я. Грицак, В. Кравченко, Р. Шпорлюк та інші), джерелами методологічних орієнтацій яких стала західна історіографічна парадигма, закидають національній школі мітинговість, декла- ративність та надмірну патетичність у висвітленні вітчизняного історичного процесу, в тому числі й національного відродження. Так І. Гирич, піддаючи остракізму національний дискурс, фі- ліпічно стверджує, що в сучасній історіографічній ситуації, “...де раніше панували недолугі марксистсько-лєнінські, а тепер – так само мало оригінальні інтерпретації в дусі національної історіографії, що їх вже давно перейшли наші розвиненіші колеги із Заходу”, слід звести рахунки з героями національних історій, деконструювати міфи та відкинути ідеалізацію націо- нальних героїв, звільнитися від ура-патріотичного викладу вітчизняної історії50. Натомість представники національної історіографічної шко- ли (Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич, Я. Калакура, П. Радько та інші) закликають до усвідомлення важливості національного дис- курсу, наголошують на тому, що національна історіографія не протистоїть постмодерній історіографії, а навпаки головне завдання вбачає в тому, щоби запобігти розмиванню української ——————— 50 Гирич І. Лікарю, вилікуйся сам // Україна Модерна. 2005. Число 9. С. 273–274. 348 національно-культурної ідентичності й виконати головне зав- дання історика, яке згадуваний вже Г. Касьянов розглядав у “...легітимації національно-державних змагань української нації історичними аргументами”51. Відповідно до такого методологічного ландшафту сучасної української історіографії й сформувалися два основні підходи до розуміння співвідношення понять “українське національне від- родження” та “українське націєтворення”. Представники націо- нальної історіографії у розумінні етнічних процесів у добу національного відродження стоять на позиціях примордіалізму, який стверджує думку про одвічність існування нації. На їхню думку, українська нація сформувалася в добу Київської Русі, а найсміливіші представники напряму виводять її витоки із до- історичних та стародавніх часів. Відтак формується образ “спля- чої нації”, яку розбуджують або яка відроджується, що у вітчизняній історіографії було упорядковано в концепції “націо- нального відродження”52. Примордіалісти стоять на позиціях континуїтету різних етапів як культурного, так й державного розвитку (відродження) української нації, наголошують на важ- ливості мовних та етнічних кордонів для становлення україн- ської державності53. Представники національної історіографії, легітимізуючи ідею споконвічного існування української нації, розглядають україн- ське національно-культурне відродження модерної доби як один із ключових етапів націєтворення. Як зазначає один із провідних дослідників ХІХ століття В. Сарбей, в основі “українського ХІХ століття” історична концепція національного відродження, у якій червоною лініює проходить думка про те, що “...націо- нально-визвольний рух, ...живився поширенням масової націо- ——————— 51 Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. С. 288. 52 Каппелер А. Громадянська чи етнічна нація? Зауваги з теорії та історіографії. С. 15–16. 53 Портнов А. Сучасна історіографія українського націєтворення: кілька спостережень. С. 41. 349 нальної самосвідомості у процесі становлення і консолідації української нації”54. Значних наукових зусиль для утвердження розуміння україн- ського національного відродження як етапу творення нації доклали львівські історики Я. Ісаєвич та Я. Дашкевич. Учені звертали увагу на те, що свідченням зростання національної свідомості українців та їхнього руху до нації стала політизація національного відродження наприкінці ХІХ століття. На думку Я. Ісаєвича, слід у “великому відродженні” (кінець XVIII – по- чаток ХХ століття) виокремлювати декілька відмінних між собою менших “відроджень”. Саме в останньому з них (сере- дина ХІХ – початок ХХ століття) відбувається перехід до ціле- спрямованої діяльності по будівництву нації, свідченням чого стало формування політичних маніфестів і проєктів, товариств та асоціацій на національній основі55. Одним з перших в українській історичній науці модерніст- ське розуміння українського націєтворення в модерну добу запропонував Я. Грицак. Його концепція ґрунтується на ідеї перетворення традиційного селянського народу – українців на націю56. Дотримуючись пріоритетів конструктивізму, історик за- значав, що національне відродження було не чим іншим, як тво- ренням нації: “...національні «будителі», – підкреслював він, – рідко коли думали, що насправді вони не відроджують «стару» націю, а творять нову. Старі нації, як правило, ототожнювалися з елітою, чи так званим репрезентативним класом. Нові нації мали набагато ширшу соціальну базу і повинні були включати усі суспільні верстви і класи місцевого населення”57. Більше того, унікальність українського відродження та національного ——————— 54 Сарбей В. Г. Національне відродження України. С. 26. 55 Ісаєвич Я. Наші три відродження – не лише здобутки, а й втрати. С. 138. 56 Грицак Я. Нариси історії України формування модерної україн- ської нації ХІХ–ХХ століття. 360 с. 57 Там само. С. 53. 350 руху історик вбачав у тому, що українські національні будителі, розбудовуючи свою націю, руйнували відразу декілька старих58. У дусі конструктивізму розглядає процеси національного відродження імперської доби український теоретик націй та націоналізму Г. Касьянов. Історик стверджував, що для започат- кування процесу національного відродження, який за своєю сутністю був часом творення нації, виняткове значення мав суб’єктивний чинник. “Нація, – зазначав Г. Касьянов, – мала виникнути спочатку в уяві діячів «національного відродження» як умоглядна конструкція, і лише згодом ця справді «уявлена» спільнота, цей проєкт були пов’язані в єдине ціле, узгоджені з «об’єктивними» соціально-політичними, культурними, геополі- тичними та іншими реаліями”. При цьому, вчений вважав, що процес розвитку національної свідомості українців відбувався у формі вертикальних зв’язків, тобто інтелектуальна еліта ство- рювала та збагачувала ідеї національного відродження, які “бу- дителі” поширювали серед широких верств населення. Більше того, горизонтальний вимір націєтворення визначався неодна- ковими умовами, а відтак й різною динамікою національного руху на західноукраїнських землях та Наддніпрянщині59. Попри історіографічну дискусію про природу національно- культурного відродження, історики солідаризуються в тому, що саме його ідейні та духовно-культурні інтенції відіграли клю- чову роль у перемозі українського націєтворення: чи як нового “українського проєкту”, або ж як відродження “старої нації”. Про такий консенсус метафорично розмірковував А. Каппелер. Він уважав, архітекторів нації не можна просто винайти, для того щоб вони з’явилися необхідний запас культурних (етніч- них) традицій та колективна історична пам’ять. Більше того, архітекторам нації в рівній мірі необхідні як модерні архітек- тори, так й цегла (історія, колективні міфи, архетипи, мова, релігія тощо)60. ——————— 58 Там само. С. 55. 59 Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. С. 311. 60 Каппелер А. Громадянська чи етнічна нація? Зауваги з теорії та історіографії. С. 17–17. 351 Вагомим внеском у пояснення природи, змісту та динаміки українських націєтворчих процесів в імперську добу стала не- щодавно опублікована колективна монографія “Ментальний вимір української цивілізації”61. Беззаперечну методологічну цінність, насамперед, становить висновок її авторів про те, що не варто протиставляти класичні (примордіалізм) та некласичні (конструктивізм, інструменталізм) концепції етнічності у роз- гляді українського націєтворення у ХІХ столітті, адже “...народ- ність є продуктом середньовіччя, її характеризують такі ознаки, як спільність мови, території, господарства й культури, а також наявність певних рис характеру, господарських зв’язків, етнічна самосвідомість; у наступні часи ці ознаки кристалізуються і стають визначенішими, наповнюються ширшим якісним зміс- том”62. Учені, як це властиво більшості українських істориків, переконані, що у процесі українського націоґенезу примор- діалізм та конструктивізм є не антиподами, а скоріше етапами становлення і розвитку української нації. Автори монографії уважають, що національно-культурне від- родження стало визначальним чинником активізації націєтвор- чих процесів та ментальних трансформацій української іден- тичності, “...об’єднуючим чинником для українства обох імперій залишалися питомі ментальні якості, побудовані на християн- ських цінностях, козацько-лицарському дусі вільнолюбства, нескореності та національно-державницькій ідеї, які отримали потужний імпульс від творчості Тараса Шевченка”63. Водночас, цінною є думка істориків про нерівномірність та різну інтен- сивність націєтворення в українців підавстрійської та підро- сійської земель. Перед Першою світовою війною галицькі українці завдяки широкій громадсько-політичній та культурній діяльності перетворилися на самосвідому національну спіль- ноту, метою якої стало самостійне політичне і культурне життя. Натомість національна свідомість українців, що перебували у ——————— 61 Калакура Я. С., Рафальський О. О., Юрій М. Ф. Ментальний ви- мір української цивілізації. 62 Там само. С. 283–284. 63 Там само. С. 281. 352 складі Російської імперії була аморфною, адже давалося взнаки малоросійство, яке набуло форми пограничної ментальності64. Своє бачення змісту творення нації у підросійській Україні вчені окреслили кількома етапами: формування малоросійської ментальності та синдрому подвійної лояльності; історіософське обґрунтування самобутності України, утвердження парадигми україноцентризму та окремішності української ментальності Та- расом Шевченком; політизація національно-культурного життя в другій половині ХІХ століття як кристалізація в українській національній ідеї телеологічних пріоритетів державної автономії та самостійності України. Більше того, прослідковуючи на- ступні націєтворчі змагання, автори колективного дослідження розглядають Першу світову війну як “зустріч” східних і захід- них українців у мундирах чужих держав, що стало прологом для реалізації ідеї соборності у 1919 році. Феномени українського відродження та націєтворення розглядаються в діалектиці со- борності та їхніх завданнях вирівнювання ментального обличчя східних та західних українців. Історики вважають, що тогочасні інтелектуали запропонували, обґрунтували та окреслили меха- нізми усвідомлення суспільством ідеї єдності та соборності, яка, у свою чергу, була політично зреалізована у 1919 році65. Нарешті історики наголошують на винятковому значенні Української революції 1917–1920-х років, яка “...як максимально мобілізувала позитивні риси українського менталітету – тяги до свободи, організованості, самодисципліни, відповідальності, го- товності до самопожертви, чесного служіння ідеалам Вітчизни, почуття соборності, так й нейтралізувала такі ознаки, як інди- відуалізм, анархізм, пасивність, правовий нігілізм, комплекс малоросійства та меншовартості”66. Значний інтерес для розуміння співвідношення українського національного відродження та процесів творення нації у мо- дерний час становить дослідження В. Венгерської “«Українські проекти» та націотворення в імперія Романових та Габсбургів: ——————— 64 Там само. С. 289, 297. 65 Там само. С. 297–331. 66 Там само. С. 332. 353 ідеї, концепції, практики”67. Учена, аналізуючи національні, на- самперед українські проєкти, послідовно обґрунтовує роль со- ціокультурних складників національного відродження в актуалі- зацій ідей формування української нації. Зокрема, йдеться про такі аспекти національного відродження, як: націєтворча місія інтелігенції, освіченої еліти, яка власне стала творцем та реалі- затором “політичних” проєктів, легітимізувала в суспільстві такі ідеї, як соціальна держава, елітаризм, європеїзм тощо; дер- жавницька позиція істориків, які забезпечили формування укра- їнського історичного національного канону, формували відчуття колективної єдності та історичної справедливості; розвиток міст та розгляд націоналізму як суто “міського” феномену; форму- вання українського національного міту, насамперед шляхом ідеалізації постаті Тараса Шевченка як будителя та пророка, а також пошук інших національних героїв; мова, релігія та освіта, як атрибути, що не були повністю задіяні у досягненні цілей національного відродження68. Значну евристичну цінність для конструктивістського розу- міння українського націєтворення в імперську добу становить запропонована В. Венгерською класифікація “українських про- єктів”, зокрема: “малоросійський” (орієнтація на збереження етнічно-культурної специфіки в межах Російської імперії, пере- бування українця у світі культурної домінації російської куль- тури, імперсько-династична лояльність, загальноруська єдність); “старорусинський” (повернення західноукраїнських русофілів до цивілізаційних підвалин “святої Русі”, орієнтація на тради- ціоналізм та патріархальність); “автономістський” (згода на культурно-національну та політичну автономію в межах рефор- мованої імперії, що побудована на принципах федералізму, орієнтація на консервативно-ліберальні та соціалістичні ідеї); “самостійницький” (популяризація та захист ідей державної ——————— 67 Венгерська В. О. “Українські проекти” та націотворення в імперія Романових та Габсбургів… 45 с. 68 Там само. С. 23–27. 354 самостійності України, їхнє історичне та науково-філософське обґрунтування)69. Завершуючи історіографічний огляд, слід звернути увагу на дослідження О. Казакевич “Українська мова як чинник форму- вання модерної нації у європейському контексті (друга поло- вина ХІХ – початок ХХ століття)” (2018 рік)70. Учена розкрила місце української мови як маніфеста національно-культурного відродження в ментально-етнічних процесах формування мо- дерної української нації. Цінність становлять запропоновані вченою положення про те, що передумовою формування євро- пейських націй у ХІХ столітті була наявність різних форм національної ідентичності, що функціонували на мовній та культурній основах. Так, мовна політика монархії Габсбургів базувалася на рівноправ’ї народів та їхніх мов, відтак про- гресивне конституційне законодавство держави, яке закріпило за українською статус регіональної, у певній мірі сприяло ди- наміці українського націєтворення. Значно іншою була політика Російської імперії щодо української мови, а процеси русифікації набували прискорених темпів та нав’язливого характеру. Розгляд української мови як діалекту “загальноросійської”, цен- зура, асиміляція, абсурдна та безпрецедентна жорстокість у перешкоджанні функціонування української мови – всі ці заходи російської політики гальмували, проте не змогли знищити мовний складник українського відродження71. Для розуміння місця і ролі української мови у творенні нації переконливими є висновки О. Казакевич про українську мову в соціально-демографічному вимірі. Вчена зазначає, що до роз- витку української доклала руку не лише інтелігенція, але й підприємці та землевласники, які залучалися до процесів націє- творення шляхом фінансування українознавчих наукових до- сліджень, видання книг, часописів і газет українською, під- ——————— 69 Там само. С. 6. 70 Казакевич О. М. Українська мова як чинник формування модер- ної нації у європейському контексті (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). 36 с. 71 Там само. С. 14–16, 18. 355 тримкою просвітницької діяльності представників інтелігенції, культурно-мистецьких товариств та громадських організацій. Відтак, як резюмує вчена, на рубежі ХІХ–ХХ століть частка україномовного населення Російської та Австро-Угорської імпе- рій складала понад 26 млн осіб, що засвідчило суттєвий демо- графічний та культурний потенціал носіїв української мови72. Тож, яка відповідь на питання, що визначене завданням цього дослідження? Аналіз української історіографії свідчить, що попри наукову дискусію між концепціями примордіалізму та модернізму вони багато в чому узгодженні у висвітленні укра- їнського націєтворення у ХІХ – на початку ХХ століття. У новітній історичній думці процеси українського національ- ного відродження та націєтворення розглядаються в ідейно- гносеологічній сув’язі, що становить вагоме методологічне та світоглядно-державотворче значення як у контексті історичної пам’яті, так й для наукового обґрунтування сучасного процесу творення політичної (громадянської) нації та побудови націо- нальної держави. Спільною для історіографії є думка про ви- значальну роль тогочасного, спочатку культурницького, згодом – політизованого національного руху в творенні української нації. Відмінності ж у трактуванні українського відродження розумі- ються, передовсім, як етапи творення нації, адже для появи “будителів”, які конструювали націю, необхідні були перед- умови та відповідне соціокультурне поле діяльності. Цивіліза- ційне значення історіографії українського націєтворення поля- гає у її камертонному ефекті. Її положення задають тональність та надають історичні підстави для протистояння гібридним викликами, що сьогодні постають перед соборністю та ціліс- ністю української нації. Суспільство потребує нових механізмів протистояння загрозам українській національній ідентичності. Одним з-поміж таких засобів захисту й повинен стати відпо- відний національний історичний та історіографічний дискурс. Перспективною для майбутніх студіювань є історіографія полі- тизації українського національно-культурного відродження на- прикінці ХІХ століття, а також аналіз історичного дискурсу ——————— 72 Там само. С. 21–23. 356 щодо соборницького складника українського національного руху ХІХ – першої третини ХХ століття. REFERENCES 1. Bondar, V. (2012). Suchasna istoriohrafiia natsiietvorennia v Ukraini 1990–2000-kh rokiv. Ukrainskyj istoriohrafichnyj zbirnyk, (5), 317–330. [in Ukrainian]. 2. Chornyj, D. M. (2007). Po livyj bereh Dnipra: problemy moder- nizatsii mist Ukrainy (kinets XIX – pochatok XX st.). Kharkiv: KhNU imeni V. N. Karazina. [in Ukrainian]. 3. Dashkevych, Ya. (1993). Ukraina vchora i nyni: Narysy, vystupy, ese. Kyiv: AN Ukrainy; In-t ukr. arkheohrafii. [in Ukrainian]. 4. Dashkevych, Ya. (2007). Postati: Narysy pro diiachiv istorii, polityky, kultury. Lviv: Literaturna ahentsiia "Piramida". [in Ukrainian]. 5. Dashkevych, Ya. (2011). "Uchy nelozhnymy ustamy skazaty pravdu": istorychna eseistka. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian]. 6. Haukhman, M. V. (2012). Suchasna istoriohrafiia ukrainskoho nat- siietvorennia druhoi polovyny XIX – pochatku XX st. In Rozumuy, M. M. (Ed.), Ukrainska politychna natsiia: problemy stanovlennia (pp. 369–375). Kyiv: NISD. [in Ukrainian]. 7. Hrytsak, Ya. (1996). Narysy istorii Ukrainy: formuvannia modernoi ukrainskoi natsii XIX–XX stolittia. Kyiv: Heneza. [in Ukrainian]. 8. Hrytsak, Ya. (2005). Ukrainska istoriohrafiia. 1991–2001: desiaty- littia zmin. Ukraina Moderna, (9), 43–68. Kyiv; Lviv: Krytyka. [in Ukrainian]. 9. Hrytsak, Ya. (2006). Prorok u svoij vitchyzni. Franko ta joho spilnota (1856–1886). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 10. Hyrych, I. (2005). Likariu, vylikujsia sam. Ukraina Moderna, (9), 273–274. Kyiv; Lviv: Krytyka. [in Ukrainian]. 11. Hyrych, I. (2014). Ukrainski intelektualy i politychna okremishnist (seredyna XIX – pochatok XX st.). Kyiv: Ukr. pysmennyk. [in Ukrainian]. 12. Isaievych, Ya. (1998). Nashi try vidrodzhennia – ne lyshe zdobutky, a і vtraty. Suchasnist, (12), 136–143. [in Ukrainian]. 13. Kalakura, Ya. S. (2016). Metodolohiia istoriohrafichnoho doslid- zhennia. Kyiv: VPTs "Kyivskyі universytet". [in Ukrainian]. 14. Kalakura, Ya. S., Rafalskyj, O. O. & Yurij, M. F. (2017). Mentalnyj vymir ukrainskoi tsyvilizatsii. Kyiv: Heneza. [in Ukrainian]. 15. Kappeler, A. (2011). Hromadianska chy etnichna natsiia? Zauvahy z teorii ta istoriohrafii. In Kappeler, A. (Ed.), Ukraina. Protsesy natsio- tvorennia (pp. 13– 30). Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian]. 357 16. Kappeler, A. (Ed.). (2011). Ukraina. Protsesy natsiotvorennia. Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian]. 17. Kasianov, H. (1999). Teorii natsii ta natsionalizmu. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian]. 18. Kasianov, H. V. (1993). Ukrainska intelihentsiia na rubezhi XIX– XX stolit: sotsialno-politychnyj portret. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian]. 19. Kazakevych, O. M. (2018). Ukrainska mova iak chynnyk formu- vannia modernoi natsii u ievropejskomu konteksti (druha polovyna XIX – pochatok XX stolittia) [The role of Ukrainian language in shaping the modern Ukrainain nation (the late 19th – early 20th cc.): the European context.] (Extended abstract of Doctoral’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. 20. Kohut, Z. (2004). Korinnia identychnosti. Studii z rannomodernoi ta modernoi istorii Ukrainy. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 21. Kravchenko, V. (2011). Ukraina, Imperiia, Rosiia. Vybrani statti z modernoi istorii ta istoriohrafii. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 22. Kravchenko, V. (2011). Ukraina, imperiia, Rosiia. Ohliad suchasnoi istoriohrafii. In Kravchenko V. Ukraina, Imperiia, Rosiia. Vybrani statti z modernoi istorii ta istoriohrafii (pp. 391–455). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 23. Kravchenko, V. V. (1996). Narysy z ukrainskoi istoriohrafii epokhy natsionalnoho vidrodzhennia (druha polovyna XVIII – seredyna XIX ct.). Kharkiv: Osnova. [in Ukrainian]. 24. Magochij, P.-R. (2012). Ukraina. Istoriia ii zemel ta narodiv. Uzhhorod: Vyd-vo V. Padiaka. [in Ukrainian]. 25. Masliіchuk, V. (2007). Provintsiia na perekhresti kultur: doslidzhennia z istorii Slobidskoi Ukrainy ХVII – XIX st. Kharkiv: Kharkivskyj pryvatnyj muzej miskoi sadyby. [in Ukrainian]. 26. Masnenko, V. V. (2002). Istorychna dumka u protsesi rozvytku natsionalnoi svidomosti ukraintsiv (kinets XIX – persha tretyna XX st.) [Historical thought in the process of development of national consciousness of Ukrainians (end of 19 – first third of 20 century)] (Extended abstract of Doctoral’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. 27. Mykhaіliuk, O. (2007). Selianstvo Ukrainy v pershi desiatylittia XX st.: Sotsiokulturni protsesy. Dnipropetrovsk: Innovatsiia. [in Ukrainian]. 28. Plokhiі, S. (2013). Kozatskyj mif. Istoriia ta natsiietvorennia v epokhu imperij. Kyiv: Laurus. [in Ukrainian]. 29. Plokhy, S. (2005). Unmaking Imperial Russia: Mykhaylo Hru- shevsky and the Writing of Ukrainian History. Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press. [in English]. 30. Popovych, M. V. (1998). Narys istorii kultury Ukrainy. Kyiv: ArtEk. [in Ukrainian]. 358 31. Portnov, A. (2011). Suchasna istoriohrafiia ukrainskoho natsiiet- vorennia: kilka sposterezhen. In Kappeler, A. (Ed.), Ukraina. Protsesy natsiotvorennia (pp. 39– 47). Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian]. 32. Portnov, A. (2010). "Zakhidni" katehorii v ukrainskij postradianskij istoriohrafii: movni zminy v epokhu perekladiv. Ukraina Moderna, (16), 153–182. [in Ukrainian]. 33. Prysiazhniuk, Yu. (2007). Ukrainske selianstvo Naddniprianskoi Ukrainy: sotsiomentalna istoriia druhoi polovyny XIX – pochatku XX st. Cherkasy: Vertykal. [in Ukrainian]. 34. Reient, O. P. (2012). Ukrainskys natsionalnys rukh u Rosisskis imperii ta polityka derzhavnoi vlady z "ukrainskoho pytannia" u modernu dobu. Intelihentsiia i vlada, (25), 83–84. [in Ukrainian]. 35. Riabchuk, M. (2000). Vid Malorosii do Ukrainy: paradoksy zapizniloho natsiietvorennia. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. 36. Rozumuy, M. M. (Ed.). (2012). Ukrainska politychna natsiia: problemy stanovlennia. Kyiv: NISD [in Ukrainian]. 37. Sarbej, V. H. (1996). Natsionalne vidrodzhennia Ukrainy. Kyiv: Alternatyvy. [in Ukrainian]. 38. Sarbej, V. H. (Ed.). (1999). "Ukrainske pytannia" v Rosijskij imperii (kinets XIX – pochatok XX st.). Kyiv. [in Ukrainian]. 39. Sarbej, V. H. (1993). Etapy formuvannia ukrainskoi natsionalnoi samosvidomosti (kinets XVIII – pochatok XX st.). Ukrainskyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 7–8, 3–16. [in Ukrainian]. 40. Shporliuk, R. (2000). Imperiia ta natsii. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian]. 41. Shporliuk, R. (2001). Ukraina: vid imperskoi okrainy do nezalezhnoi derzhavy. Skhid–Zakhid – East–West, (4), 10–43. Kharkiv: Novyі vyd. [in Ukrainian]. 42. Shporliuk, R. (2013). Formuvannia modernykh natsij: Ukraina – Rosiia – Polscha. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian]. 43. Shyp, N. A. (1991). Kulturno-natsionalne pytannia na Ukraini v druhij polovyni XIX st. Ukrainskyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 3, 25–33. [in Ukrainian]. 44. Shyp, N. A. (1991). Intellyhentsyia na Ukrayne (XIX v.): istoriko- sotsiolohicheskij ocherk. Kiev: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 45. Smolii, V. A., & Hurzhij, O. I. (1991). Yak i koly pochala formu- vatysia ukrainska natsiia. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 46. Smolii, V. A. (Ed.). (2004). Ukraina i Rosiia v istorychnij retro- spektyvi: narysy (Vols. 1–3). Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian]. 47. Smolii, V. A., & Hurzhij, O. I. (1991). Yak i koly pochala for- muvatysia ukrainska natsiia. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 359 48. Subtelnyi, O. (1991). Ukraina: istoriia. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian]. 49. Subtelnyi, O. (2011). Vid sovietskoho do natsionalnoho: tendentsii v napysanni istorii Ukrainy z 1991 roku. In Kappeler, A. (Ed.), Ukraina. Protsesy natsiotvorennia (pp. 31– 38). Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian]. 50. Udod, O. A. & Yurii, M. F. (2013). Modernizatsiia i stanovlennia ukrainskoi natsii. Storinky istorii, (35), 39–59. [in Ukrainian]. 51. Venherska, V. O. (2013). "Ukrainski proekty" ta natsiotvorennia v imperiia Romanovykh ta Habsburhiv: idei, kontseptsii, praktyky (kinets XVIII – pochatok ХІХ stolittia) [Ukrainian "projects" and nation-building in the Habsburg and Romanov Empires: ideas, concepts, practices (late 18 – beginning of 19 century)] (Extended abstract of Doctoral’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. 52. Vermenych, Ya. V. (2016). Konstruiuvannia ukrainskoi identych- nosti: natsionalni i rehionalni proekty druhoi polovyny ХІХ – pochatku ХХ st. Kyiv: Instytut istorii NAN Ukrainy. [in Ukrainian]. 53. Yaremchuk, V. P. (2017). Ukrainska istoriohrafiia: suspilno- politychna istoriia. Ostroh: Vyd-vo Nats. un-tu "Ostrozka akademiia". [in Ukrainian]. 54. Yas, O. (2014). Istoryk i styl. Vyznachni postati ukrainskoho istoriopysannia u svitli kulturnykh epokh (pochatok XIX – 80-ti roky XX st.). Kyiv: NAN Ukrainy; In-t istorii Ukrainy [in Ukrainian]. 55. Yekelchyk, S. (1994). Probudzhennia natsii. Do kontseptsii istorii ukrainskoho natsionalnoho rukhu druhoi polovyny XIX st. Melburn: Universytet im. Monasha. Viddil slavistyky. [in Ukrainian]. 56. Yekelchyk, S. (2010). Ukrainofily: Svit ukrainskykh patriotiv druhoi polovyny XIX stolittia. Kyiv: KIS. [in Ukrainian]. 57. Zashkilniak, L. (2012). Halychyna na mentalnykh mapakh ukra- intsiv XIX – pochatku XX stolittia. Ukraina – Yevropa – Svit – Ukraine – Europe – World, (10), 94–105. [in Ukrainian]. 58. Zashkilniak, L, Pisulinska, J., & Serzhenga, P. (Eds.). (2011). Istoriia – mentalnist – identychnist. Istorychna pamiat ukraintsiv i poliakiv u period formuvannia natsionalnosti svidomosti v XIX – pershij polovyni XX stolittia. Lviv: PAIS. [in Ukrainian]. 360 Semerhei Nataliia PhD in History, Associate Professor of department of Philosophy and social study Ukrainian Medical Stomatological Academy (Poltava, Ukraine) nsemergey@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3095-3131 NATIONAL AND CULTURAL REVIVAL IN THE SECOND HALF OF THE ХІХth – THE FIRST THIRD OF THE ХХth CENTURY: AS UKRAINIAN NATIONAL STATE CREATIVE PROCESS: GNOSIOLOGICAL SCENERY OF MODERN HISTORIOGRAPHY The article gives a detailed analysis of modern Ukrainian histo- riography discourse in relation to consideration of Ukrainian national and cultural revival in the context of Ukrainian national state creative process. On the basis of civilization, social and cultural methodology, as well as scientific methods of historiography comparative studies it has been found out, that historians unite primordialism and modernism and consider the concept “national revival” to be the theory of Ukrainian nation origin. On the one hand, historians believe that national revival testifies to the “renaissance” of nation which appeared in the ancient times and declined (primordialism). On the other hand, scientists consider a term “Ukrainian revival” to be an artificial concept, construct, project invented by intellectual elite of the ХІХth century for the explanation of the process of nation creation (modernism). It has been proven that in spite of histo- riography discussion concerning nature of national and cultural revival, historians are in agreement with the fact that its ideological, spiritual and cultural tendency played a key role for the victory of the “Ukrainian project”. It has been found out, that in modern historiography the phe- nomena of the Ukrainian revival and national state creative process is examined in terms of collegiality and their tasks of smoothing the mental face of easten and western Ukrainians. The contemporary intellectuals offered, grounded and outlined the mechanisms of awareness of unity and collegiality ideas which were politically realized in 1919. The author comes to the conclusion that analysis of the Ukrainian national revival and state creative processes from ideological and gnosiological perspectives is of great methodological importance either in the context of historical memory or as scientific ground of modern process of political (civil) nation creation and construction of the state. Gnosiological and practical perspectives of research are explained by its topicality. It tends to withstand hybrid calls 361 against a collegiality and integrity of Ukrainian nation. Society needs new mechanisms to resist threats to Ukrainian national identity. One of such ways of defence has to become a proper national historical and histo- riography discourse. Key words: modernism, national and cultural revival, primordialism, modern historiography, theory of nation origin, Ukrainian national state creation.

Institution

Ähnliche Einträge