Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства

• Опубліковано в: : Історіографічні дослідження в Україні
• Дата: 2020
• Автор: Умланд, А.
• Формат: Стаття
• Мова: Українська
• Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2020
• Теми: Проблемна історіографія
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182341
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Українські радикальні націоналісти до і після Євромайдану: від правої партійної політики до "негромадянського” суспільства / А. Умланд // Історіографічні дослідження в Україні. — 2020. — Вип. 31. — С. 148-207. — Бібліогр.: 237 назв. — укр.

У статті дається огляд розвитку праворадикального політичного
 спектра України до і після Революції гідності. У виносках наводиться
 більшість відповідної наукової літератури на цю тему українською,
 англійською, російською та німецькою мовами. Методологію праці
 становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна – висвітлюється триваюча електоральна слабкість українських крайніх
 правих після Євромайдану і під час війни.
 Наявні дані свідчать про електоральну слабкість і низьку політичну легітимність українських ультранаціоналістів, що є важливим
 феноменом історії і порівняльної політики укранського суспільства,
 особливо зважаючи на сприятливі умови щодо підйому ультранаціоналістів на поч. 1990-х та у 2014–2019 рр. У час після Євромайдану
 ультраправі групи активізуються, формують мережу НДО, які
 об’єднують у політично значимі формування “Правого сектору” і
 Національного корпусу. Зростання публічного авторитету крайньоправих не призводить до зростання їхньої електоральної підтримки,
 утім відбувається їхня переорієнтація на різні проекти “негромадянського суспільства” та зростання їхньої соціальної активності.
 Відбувається парадоксальне зближення радикальних правих із мейнстримом української політики за не характерною для країн західної
 демократії моделлю.
 Партійно-політичний ультранаціоналізм у виборчому відношенні
 був поки надзвичайно слабким в пострадянській Україні. Три основні
 політичні сили, ВО “Свобода”, “Правий сектор” і Національний корпус, незважаючи на громадську популярність, що зросла, і зростаючі
 націоналістичні настрої серед населення України, залишились політично маргінальними після Євромайдану 2013–2014 років. Ні втрата
 Криму, ні війна на Донбасі не підвищили електоральну підтримку
 радикальних націоналістичних угруповань. Однак в умовах триваючої
 гібридної війни Росії проти України, ультраправі активісти, іноді
 пов’язані з ультранаціоналістичними політичними партіями, отримали більше визнання в української громадськості з 2014 року.
 Діяльність антидемократичних неурядових організацій та їх періодична співпраця з українською державою вимагають ретельного
 моніторингу. The purpose of the research is to study the transformational processes in
 Ukraine. This article provides an overview of the development of the rightwing
 radical political spectrum of Ukraine before and after the "Revolution
 of Dignity". The footnotes contain most of the relevant scientific literature
 on this topic in Ukrainian, English, Russian and German, trends in the
 complex transition of the dynamics of the main parameters of interaction
 and prospects in the context of the new world order. The research
 methodology is a set of scientific principles, general scientific and specialhistorical
 methods, as well as interdisciplinary and comprehensive approaches
 to the historical process in Ukraine on the basis of the holistic use of
 sources on this issue. Scientific novelty. The continuing electoral weakness
 of the Ukrainian far right after the Euromaidan and during the war is
 highlighted. The main results of the work. The provided data indicate
 electoral weakness and low political legitimacy of Ukrainian ultranationalists,
 which is a historically and comparatively important phenomenon in
 Ukrainian politics and society, especially given the initially favorable
 conditions for the rise of ultranationalists. In 2014–2019, after the Euromaidan,
 far-right groups became more active, forming a network of NGOs,
 and created politically significant formations like the "Right Sector" and
 "National Corps". The growth of public authority of the far right did not
 lead to an increase of their electoral support, however. Instead, there has
 been a reorientation to various projects within "uncivil society" and a
 growth of the far right’s societal activity. There has also been a paradoxical
 convergence of radical rights with the mainstream of Ukrainian politics in a
 way untypical for Western democracies. Conclusions. Electoral partypolitical
 ultranationalism has so far been extremely weak in post-Soviet
 Ukraine. The three main political forces, VO Svoboda, Right Sector, and
 National Corps, remained politically marginal after the 2013–2014 Euromaidan,
 despite their growing public popularity and growing nationalist
 sentiment. Neither the loss of Crimea nor the war in Donbas increased the
 electoral support of radical nationalist groups. However, in the context of
 Russia’s ongoing "hybrid war" against Ukraine, far-right activists, sometimes
 associated with ultranationalist political parties, have gained more
 recognition in the Ukrainian public since 2014. The activities of antidemocratic
 non-governmental organizations and their periodic cooperation
 with the Ukrainian state require careful monitoring.