Геродот як предтеча географічного українознавства
Розкрито актуальність україноцентричного дослідження писемних пам’яток давньогрецької культури для історико-географічного обґрунтування етногенезу українців, витоків української державності, європейського цивілізаційного вибору України. На підставі аналізу тексту праці “Історії…” давньогрецького...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Історико-географічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Datum: | 2019 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2019
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182591 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Геродот як предтеча географічного українознавства / М. Влах // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2019. — Число 14. — С. 7-17. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182591 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Влах, М. 2022-01-09T11:16:18Z 2022-01-09T11:16:18Z 2019 Геродот як предтеча географічного українознавства / М. Влах // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2019. — Число 14. — С. 7-17. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2616-5295 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182591 94+913(477) Розкрито актуальність україноцентричного дослідження писемних пам’яток давньогрецької культури для історико-географічного обґрунтування етногенезу українців, витоків української державності, європейського цивілізаційного вибору України. На підставі аналізу тексту праці “Історії…” давньогрецького філософа Геродота (480–425 рр. до Р. Х.) у рамках описово-країнознавчої парадигми проаналізовано перший комплексний географічний опис Скіфії-України. Висвітлено покомпонентний опис природи, а також людності у політико-географічному, демогеографічному, етногенетичному, етногеографічному контекстах. Зроблено висновок, що Геродот є предтечею географічного українознавства – трансдисциплінарного наукового напрямку, що вивчає природу, населення та господарство території формування і сучасного розміщення української етнополітичної спільноти. The relevance of the Ukrainian-centric research of written cultural monuments of ancient Greek culture for the historical and geographical justification of ethnogenesis of Ukrainians, origins of Ukrainian statehood, European civilization choice of Ukraine is revealed. On the basis of the analysis of the text of the work «History ...» of the ancient Greek philosopher Herodotus (480-425 years BC.) In the framework of the descriptiveethnographic paradigm the first comprehensive geographical description of Scythia Ukraine, the territory extending from the Istr (Danube) to the west, was analyzed. to Tanais (Don) in the east, from the Black Sea in the south to Polissya in the north. The component description of nature (water supply system, relief, soils, climate, vegetation), as well as population in political-geographical, demogeographic, ethnogenetic, ethnogeographical contexts is highlighted. The territorial community, formed by the Black Sea-Azov basin’s hydropower system, the continuity of the cultural process on the Ukrainian lands from ancient times is evidenced by the ancientness of Ukrainians, the autochthonous roots of their ethnogenesis from the time of the Trypillian and Scythian ages. The unity of the chorological and historical approaches, anthropocentrism (the type of worldview, in which the center of scientific knowledge is man and the Earth as the place of its existence) are characteristic features of Herodotus’ country-descriptive description of Scythia-Ukraine. It is concluded that Herodotus is the forerunner of geographic Ukrainian studies – a transdisciplinary scientific direction that studies the nature, population and economy of the territory of the formation and modernization of the Ukrainian ethnopolitical community. It is emphasized that the geographical isolation of Scythia from the rest of the wellknown ancient Greeks of Oikumeni is an important source of spatial history, historical geography of Ukraine, history of geography of Ukraine. The geospatial delineation of Europe and Asia along the Don river basin, which today became the military Ukrainian frontier, is relevant. It is revealed that the problems of the Ukrainian-Russian inter-state have deep historical roots due to the cancellations of settled (agricultural) and nomadic ways of life, the western democratic and eastern despotic regime. uk Інститут історії України НАН України Історико-географічні дослідження в Україні Історична географія Геродот як предтеча географічного українознавства Herodotus as an ancestor of geographical Ukrainian studies Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Геродот як предтеча географічного українознавства |
| spellingShingle |
Геродот як предтеча географічного українознавства Влах, М. Історична географія |
| title_short |
Геродот як предтеча географічного українознавства |
| title_full |
Геродот як предтеча географічного українознавства |
| title_fullStr |
Геродот як предтеча географічного українознавства |
| title_full_unstemmed |
Геродот як предтеча географічного українознавства |
| title_sort |
геродот як предтеча географічного українознавства |
| author |
Влах, М. |
| author_facet |
Влах, М. |
| topic |
Історична географія |
| topic_facet |
Історична географія |
| publishDate |
2019 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Історико-географічні дослідження в Україні |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Herodotus as an ancestor of geographical Ukrainian studies |
| description |
Розкрито актуальність україноцентричного дослідження писемних пам’яток
давньогрецької культури для історико-географічного обґрунтування етногенезу
українців, витоків української державності, європейського цивілізаційного вибору
України. На підставі аналізу тексту праці “Історії…” давньогрецького філософа
Геродота (480–425 рр. до Р. Х.) у рамках описово-країнознавчої парадигми проаналізовано перший комплексний географічний опис Скіфії-України. Висвітлено
покомпонентний опис природи, а також людності у політико-географічному, демогеографічному, етногенетичному, етногеографічному контекстах. Зроблено висновок, що Геродот є предтечею географічного українознавства – трансдисциплінарного наукового напрямку, що вивчає природу, населення та господарство території формування і сучасного розміщення української етнополітичної спільноти.
The relevance of the Ukrainian-centric research of written cultural monuments of
ancient Greek culture for the historical and geographical justification of ethnogenesis
of Ukrainians, origins of Ukrainian statehood, European civilization choice of Ukraine is
revealed. On the basis of the analysis of the text of the work «History ...» of the ancient
Greek philosopher Herodotus (480-425 years BC.) In the framework of the descriptiveethnographic
paradigm the first comprehensive geographical description of Scythia
Ukraine, the territory extending from the Istr (Danube) to the west, was analyzed. to Tanais
(Don) in the east, from the Black Sea in the south to Polissya in the north. The component
description of nature (water supply system, relief, soils, climate, vegetation), as well as
population in political-geographical, demogeographic, ethnogenetic, ethnogeographical
contexts is highlighted. The territorial community, formed by the Black Sea-Azov basin’s
hydropower system, the continuity of the cultural process on the Ukrainian lands from
ancient times is evidenced by the ancientness of Ukrainians, the autochthonous roots
of their ethnogenesis from the time of the Trypillian and Scythian ages. The unity of the
chorological and historical approaches, anthropocentrism (the type of worldview, in which
the center of scientific knowledge is man and the Earth as the place of its existence) are
characteristic features of Herodotus’ country-descriptive description of Scythia-Ukraine.
It is concluded that Herodotus is the forerunner of geographic Ukrainian studies – a
transdisciplinary scientific direction that studies the nature, population and economy of
the territory of the formation and modernization of the Ukrainian ethnopolitical community.
It is emphasized that the geographical isolation of Scythia from the rest of the wellknown
ancient Greeks of Oikumeni is an important source of spatial history, historical
geography of Ukraine, history of geography of Ukraine. The geospatial delineation of
Europe and Asia along the Don river basin, which today became the military Ukrainian
frontier, is relevant. It is revealed that the problems of the Ukrainian-Russian inter-state
have deep historical roots due to the cancellations of settled (agricultural) and nomadic
ways of life, the western democratic and eastern despotic regime.
|
| issn |
2616-5295 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182591 |
| citation_txt |
Геродот як предтеча географічного українознавства / М. Влах // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2019. — Число 14. — С. 7-17. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vlahm gerodotâkpredtečageografíčnogoukraínoznavstva AT vlahm herodotusasanancestorofgeographicalukrainianstudies |
| first_indexed |
2025-11-26T23:05:27Z |
| last_indexed |
2025-11-26T23:05:27Z |
| _version_ |
1850779613829005312 |
| fulltext |
Сергій Тараненко
7
УДК 94+913(477)
Мирослава Влах
кандидат географічних наук,
доцент кафедри екологічної і соціальної географії
Львівського національного університету імені Івана Франка
e-mail: mvlakhr@ukr.net
ГЕРОДОТ ЯК ПРЕДТЕЧА
ГЕОГРАФІЧНОГО УКРАЇНОЗНАВСТВА
Розкрито актуальність україноцентричного дослідження писемних пам’яток
давньогрецької культури для історико-географічного обґрунтування етногенезу
українців, витоків української державності, європейського цивілізаційного вибору
України. На підставі аналізу тексту праці “Історії…” давньогрецького філософа
Геродота (480–425 рр. до Р. Х.) у рамках описово-країнознавчої парадигми про-
аналізовано перший комплексний географічний опис Скіфії-України. Висвітлено
покомпонентний опис природи, а також людності у політико-географічному, де-
могеографічному, етногенетичному, етногеографічному контекстах. Зроблено
висновок, що Геродот є предтечею географічного українознавства – трансдис-
циплінарного наукового напрямку, що вивчає природу, населення та господар-
ство території формування і сучасного розміщення української етнополітичної
спільноти.
Ключові слова: історична географія, описове країнознавство, Геродот, Скі-
фія, географічне українознавство.
Актуальність україноцентричного дослідження писемних пам’я-
ток давньогрецької культури зумовлена доцільністю історико-ге-
ографічного обґрунтування автохтонності етногенезу українців,
витоків української державності та європейського цивілізаційного ви-
бору України. Загальновідомим на сьогодні є факт, що територію Пів-
нічного Причорномор’я давньогрецька культура включала до обширів
Ойкумени. За свідченням Є. Маланюка, “наша бо земля належала до
антично-грецького кругу, до кругу античної культури Еллади – родо-
вища пізнішої культури і Риму, і Європейського Заходу. В цей факт
варто вдумуватися частіше і глибше. Наша земля, отже, знаходилася
в крузі великої, в своїм універсалізмі, неперевершеної, властиво, єдиної
культури, до якої належав старовинний світ, і з якого частини, варіян-
ту, витворилася геть пізніше західня культура, вся західня культура,
вся західня цивілізація сучасна і все те, що нині називаємо європей-
ською культурою. До цього кругу не належала тоді ані Середня, ані
© Мирослава Влах, 2019
iсторична географiя
Історична географія
8
Західня Європа, ані сусідні нам – від Заходу і, тим більш, від Півночі –
народи”1.
Історичним матеріальним доказом входження України до давньо-
грецької геокультури є створення на Північночорноморському узбе-
режжі, переважно у гирлах річок, поселень, із яких водними артеріями
антична цивілізація розходилася по наших землях. Найістотніші риси
давньогрецької культури виявлялися в її антропоцентризмі, гуманізмі,
урахуванні тісного зв’язку з природним довкіллям. Загалом, як ствер-
джує Є. Маланюк, це зумовлювало природну органічність тогочасного
життя. Обґрунтованими є слова дослідника національних культур, ви-
значного історіософа Йоганна Ґотфріда Ґердера (1744–1803): “Україна
стане колись новою Елладою. Прекрасне підсоння цієї країни, погідна
вдача народу, його музичний хист, плодюча земля – колись обудиться.
Із малих племен, якими адже ж були колись греки, постане велика культур-
на нація. Її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у широкий
світ”2.
Мета дослідження полягає в аналізі тексту книги IV “Мельпомена”
праці давньогрецького філософа Геродота (V ст. до Р. Х.) у контексті пер-
шого комплексного географічного опису Скіфії – території Північного При-
чорномор’я, що за геопросторовим підходом і концепцією безперервного
культурного процесу може розглядатись як українська прабатьківщина.
Аналіз публікацій з теми дослідження. Українська історіографія
багата на імена дослідників, які зверталися до творчості цього давньо-
грецького ученого. Серед них професор Львівського університету Ізи-
дор Шараневич (1829–1901)3, гімназійний учитель Омелян Партицький
(1840–1895)4, письменник Іван Франко (1856–1916)5, історик і громад-
ський діяч Михайло Грушевський
(1866–1934)6, історик, перекладач, журналіст Теофіль Коструба
(1907–1943)7, археолог, етнограф Вадим Щербаківський (1877–1957)8
та ін. У 1993 р. вийшло академічне видання Геродотових “Історій…”,
1 Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури / Є. Маланюк. – К.: Обереги., 1992. –
С. 11–12.
2 Там само. – С. 18–19.
3 Szaraniewicz I. Kritische Blicke in die Geschichte der Karpaten – Volker im Altertum und im
Mittelalter / Dr. I. Szaraniewicz. – Lemberg, 1871.
4 Партицький О. Велика славянська держава перед двома тисячами літ / О. Партиць-
кий. – Львів, 1889. – 100 с.
5 Франко І. Причинки до історії України-Русі / І. Франко // Франко І. Я. Зібрання тво-
рів у 50-ти томах. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 417–548.
6 Грушевський М. Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини ХІ віку / М. Гру-
шевський // Грушевський М. С. Твори у 50 т. – Львів: Світ, 2004. – Т. 6. – С. 3–143.
7 Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Хри-
стом. – [пер. Т. Коструби, передм. Ю.М. Хорунжого, підгот. тексту М.Ф. Слабошпиць-
кого]. – К.: Довіра, 1992. – 72 с.
8 Щербаківський В. Українське мистецтво. Вибрані неопубліковані праці / В. Щерба-
ківський. – [упоряд., вст. ст. В. Ульяновського]. – К.: Либідь, 1995. – 228 с.
Влах Мирослава
9
перекладене та упорядковане професором Київського університету Ан-
дрієм Білецьким9. Головним чином у наведених джерелах проаналізо-
вана праця Геродота як історична пам’ятка. Наукові дослідження цієї
праці з позиції комплексної методології географічної науки відсутні,
частково це питання розкрите при аналізі античних витоків сучасної
географії10.
Виклад головного матеріалу. Прадавні українські землі згадува-
ли майже всі найвідоміші грецькі автори античного часу. Гомер (ІХ–
VІІІ ст. до Р. Х.), творець героїчного епосу античності – поем “Одіссея”
та “Іліада”, змальовує країну кіммерійців, яких він називає “кобилодій-
цями та молокоїдами убогими”. Головним заняттям великого народу,
який жив у південних степах сучасної України у ІХ–VІІІ ст. до Р. Х.,
було кочівне тваринництво і конярство.
Кіммерійців відтіснили скіфи (VІІ ст. до Р. Х. – ІІІ ст. після Р. Х.),
які зайняли простори від Кубані, Дону та Дніпра до Дунаю. Про гос-
подарське і культурне життя цього племінного союзу відомо завдяки
археологічним дослідженням і писемним пам’яткам, що збереглися до
наших днів. Найповніший опис Скіфії подає Геродот із Галікарнаса
(480–425 рр. до Р. Х.) у ІV книзі “Історій…” (444 р. до Р. Х.), присвя-
ченій музі трагедії Мельпомені.
Геродот – син багатого рабовласника, який брав участь у боротьбі
проти тиранії, тому змушений був залишити батьківщину. Подорожу-
вав містами Малої Азії, був у Єгипті, Вавилонії, Фінікії, Сирії, Західно-
му Причорномор’ї, Ольвії. Його праця “Історії…” – перша широка істо-
рична розповідь про держави і народи. Особливість наукового методу
Геродота – критичне ставлення до різних оповідей і переказів. Можли-
во, через це вже у давнину його називали “батьком історії” (за Цицеро-
ном). Однак його можна вважати й “батьком географії” (за Страбоном),
оскільки значна частина його твору – це географічний опис. Власне ця
праця дає підставу стверджувати, що історія повинна трактуватися гео-
графічно, а географія – історично (саме Геродотові приписують фразу,
що географія – “служниця історії”). Геродот багато зробив у галузі іс-
торичної географії, яка займається відтворенням минулої географічної
реальності й виявленням закономірностей географічних змін у часі.
Звертання більшості дослідників до Геродота зумовлене прагнен-
ням вивчити історію східноєвропейських земель, насамперед історію
племен, які населяли їх у V–IX ст. до Р. Х. Геродот у ІV книзі описує
похід перського царя Дарія, що хотів покарати скіфів за напади на схо-
ді та відповідно зміцнити свій вплив на заході. Скіфи дали перським
військам можливість пройти вглиб краю, знищивши все за собою. Тож
9 Геродот. Історії в дев’яти книгах / Геродот [пер., передм. та прим. А. О. Білецького]. –
К.: Наук. думка, 1993. –576 с.
10 Влах М. Античні витоки сучасної географії / М. Влах // Історія української географії:
всеукр. наук.-теор. часопис. – Тернопіль, 2017. – Вип. 35. – С. 56–63.
Історична географія
10
завойовники опинилися немовби в пустелі, Дарій не досяг своєї мети.
Напевно, тому й присвятив Геродот окрему книгу народові, що не хо-
тів скоритись і визнати Дарія своїм переможцем.
Висвітлюючи історичні події, Геродот неминуче звертається до
опису природи краю та звичаїв його мешканців, що становить най-
ціннішу частину твору. Концептуальною основою наукових поглядів
Геродота є описове країнознавство як єдність природничо- і суспіль-
но-географічних знань. Це вже “реальне” землезнавство, на відміну від
“фантастичного” землезнавства Гомера.
Насамперед, Геродот виділяє Скіфію з Ойкумени, відомої давнім
грекам. Він здійснює це на підставі аналізу географічного положення
Скіфії, визначення її площі, опису рельєфу, ґрунтів, клімату, а також
особливостей народу, його звичаїв і діяльності.
За Геродотом, “Скіфія має вигляд чотирикутника, що в двох міс-
цях прилягає до моря; той бік, що над морем, такий самий завдовжки,
як і той, що простягається в глибину краю. Бо від Істра до Борисфе-
на десять днів дороги, а від Борисфена до озера Меотиди ще десять;
туди ж, у глибину краю, від моря до меланхленів, що мешкають трохи
вище від скіфів, двадцять днів дороги; день дороги я приймаю за двісті
стадій. Так, отже, скісний бік Скіфії складає сорок тисяч стадій, а
простий, у глибину краю, знову стільки ж стадій. Такий завбільшки
той край”11.
Таким чином, від Геродота усталюється перший геопросторо-
вий образ нашої прабатьківщини – квадрат зі сторонами протяжністю
20 днів шляху (1 день – приблизно 36 км). Південно-східний кут цьо-
го квадрата розташований східніше Керченського півострова, півден-
но-західний кут – у південно-східному передгір’ї Карпат, північна сто-
рона – від Курська до Сарн по ріках Сейм та Уж і південна – уздовж
Чорноморсько-Азовського узбережжя. Очевидно, що уявлення про
Скіфію як квадрат не є правильним, однак точність опису, можливість
виконати на його основі певні обчислення допомагають відтворити цю
територію картографічно.
Геродот робить повний, навіть з погляду сучасної науки, природ-
ничо-географічний опис Скіфії. Передусім він описує ріки, оскільки
тогочасне суспільство перебувало на етапі річкової цивілізації. Усього
згадано 17 великих і малих річок. Опис гідромережі досить детальний,
оскільки у давнину ріки – це природні рубежі розселення окремих пле-
мен, транспортний засіб, особливо для вивезення зерна.
Як зазначає Геродот, Скіфія – “це добре наводнена трав’яниста рів-
нина, а рік пливе через неї небагато менше, ніж у Єгипті є каналів”12.
11 Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Хри-
стом. – [пер. Т. Коструби, передм. Ю.М. Хорунжого, підгот. тексту М.Ф. Слабошпиць-
кого]. – К.: Довіра, 1992. – С. 61–62.
12 Там само. – С. 45.
Влах Мирослава
11
Далі він описує (у порядку із заходу на схід) найважливіші ріки цієї
території. “Істр (Дунай) – це найбільша з усіх рік, про які знаємо. Він
однакового розміру влітку і взимку. Це перша від заходу ріка, що пливе
через Скіфію13. Згадуються і притоки Істру, серед них Пората (Прут).
За Істром “іде Тірас (Дністер), що пливе з півночі, а випливає з великого
озера, що розмежовує країну скіфів і неврів. Над його гирлом мешка-
ють греки, що називаються тірітами”14. “Третя ріка, Гіпаніс (Пів-
денний Буг), випливає (також) зі Скіфії і пливе з великого озера”15.
“Четверта ріка – Борисфен (Дніпро), що після Істру є найбільшою; на
нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками.
Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має
щонайбільше доброї риби”16. П’ята, шоста і сьома ріки, відповідно Пан-
тікап, Гіпакіріс та Геррос, не ідентифіковані, що можна пояснити або
невірогідністю опису Геродота, або змінами течій рік, що відбулися за
минулі 2500 років. Зате восьма – Танаїс – відома (Дон). Геродот зазна-
чає, що Танаїс “витікає на далекій півночі з великого озера, а впадає до
ще більшого, званого Меотида (Азовське море); воно розділяє царських
скіфів і савроматів”17.
Описуючи річки Скіфії, Геродот звернув увагу на те, що у Борис-
фені місцеві жителі ловили “великі риби без костей до сушення, що
звуться антакеї (рід осетрових)”, а у його гирлі добували сіль, якою
солили виловлену рибу18.
Геродот розкриває також специфіку інших компонентів природно-
го довкілля, зокрема:
• рельєфу та ґрунтів: “Аж до кордонів цих скіфів була земля рів-
нинна з досить глибокими родючими ґрунтами; звідси почина-
ється ґрунт кам’янистий і нерівний”19. Можливо, це перша пи-
семна згадка про українські чорноземи;
• клімату: “Описані землі мають дуже гостру зиму: вісім місяців
тривають там нестерпні морози”; “Море замерзає, Кіммерій-
ський Босфор (Керченська протока) також; скіфи, що мешка-
ють по цей бік рову, їздять по льоду навіть возами аж до (краю)
синдів. Така там триває зима вісім місяців, але й решту чотири
місяці там зимно”20. Суворість клімату грек, який звик до теплих
умов значно південніших земель, перебільшує;
13 Там само. – С. 45.
14 Там само. – С. 46.
15 Там само. – С. 46.
16 Там само. – С. 47.
17 Там само. – С. 47–48.
18 Там само. – С. 47.
19 Там само. – С. 37.
20 Там само. – С. 38.
Історична географія
12
• рослинності: “А трава, що росте у Скіфії для худоби, буйніша з
усіх трав, котрі знаємо”21. Уперше від Геродота дізнаємося про
“гілеї”, “полісся” та “олешшя” в різних частинах долини Дніпра.
Зокрема, гілеї (у грецькому тексті “гіляка”, що значить “лісиста”)
згадуються при описі лівого берега низів’я Дніпра (на сьогодні
ліси тут не збереглися).
Як видно з наведених цитат, Геродот дає комплексну характе-
ристику природи краю, а вказуючи на її відмінність від решти Ойку-
мени, здійснює природничо-географічне обґрунтування Скіфії. Це ро-
бить його твір безцінним джерелом з історичної природничої географії
України та історії географії України.
У своїй праці Геродот займається також політико-географічними,
демогеографічними, етногенетичними й етногеографічними питаннями
(звичайно, відповідно до тогочасного їх трактування).
У політико-географічному аспекті з Геродотового твору можна
зробити висновок про те, що війна з перським царем Дарієм у 512 р.
до Р. Х. сприяла політичному згуртуванню скіфських племен. Скіфія
того часу – це союз племен, що набував рис своєрідної держави ра-
бовласницького типу на чолі з царем. Влада царя була спадковою, але
вона обмежувалася союзною радою і народними зборами. Відбувалося
виділення військової аристократії, дружинників, релігійного прошарку.
Політичне об’єднання Скіфії від Дунаю до Азовського моря закінчи-
лось у 40-х рр. IV ст. до Р. Х. (цим часом датується й поява у Прид-
ніпров’ї царських курганів). До кінця ІІІ ст. до Р. Х. розміри держави
скіфів під натиском сарматів зменшилися. Столиця була перенесена до
Криму, де виникло поселення Неаполь Скіфський (поблизу сучасно-
го Сімферополя). Скіфське царство з центром у Криму проіснувало до
другої половини ІІІ ст. до Р. Х. і було знищене ґотами. Таким чином,
скіфський союз племен можна розглядати як перше державне утворен-
ня на території нашої прабатьківщини.
Зацікавленість Геродота демогеографічною проблематикою вияв-
ляється у тому, що він подає результати, так би мовити, першого у світі
перепису населення. За наказом вождя Аріанта голови родин повинні
були принести стільки наконечників стріл, скільки було в них членів,
і скласти їх у певне місце. Перелічивши наконечники, цар наказав ви-
лити з них велетенський котел, у якому вміщалося 600 амфор вина, а
стіни котла мали шість пальців товщини. На підставі цього опису деякі
дослідники стверджують, що Скіфію в той час залюднювали приблизно
7 млн осіб.
Геродот виділяє Скіфію серед решти територій і в етногенетич-
ному аспекті, розкриваючи проблему походження скіфів. Зокрема, він
подає три версії походження скіфів:
21 Там само. – С. 48.
Влах Мирослава
13
• автохтонну (скіфи споконвіку жили на цій території). Геродот
почув від скіфів про те, що на березі Борисфена від скіфських бо-
гів Папая і Апі народився перший скіф Таргітай, який мав трьох
синів – Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував їм золоті
плуг, ярмо, топірець і чашу. Однак тільки молодший зумів узяти
ці речі, тому й став головним царем над скіфами. Прихильники
автохтонної версії – Омелян Партицький, сучасний письменник
Іван Білик та ін.;
• грецьку (скіфи – це греки-ахейці). На підтвердження цієї версії
Геродот розповідає про Геракла, який гнав через Скіфію волів
(десятий подвиг). Донька Борисфена Апі сховала волів і сказала,
що не віддасть їх доти, поки Геракл не погодиться стати їй за чо-
ловіка. В Апі народилися троє синів: Агатирс, Гелон і Скіф. Мо-
лодший був найсильнішим – натягнув Гераклів лук, тому плем’я
царських скіфів запанувало над іншими;
• азійську (скіфи – вихідці з Азії). Під тиском масагетів скіфи при-
йшли у Європу і витіснили кіммерійців з Північного Причорно-
мор’я. На вірогідність цієї версії вказують згадки Геродота про
Кіммерійські мури, Кіммерійський порт, Кіммерійський Боспор.
Цієї версії дотримуються більшість сучасних учених.
Однак, на нашу думку, проблема походження скіфів може бути до-
повнена й такими міркуваннями, що ґрунтуються на тексті “Історій…”.
Зокрема, населення Скіфії Геродот поділяв на скіфів-орачів, скіфів-хлі-
боробів, кочових скіфів і царських скіфів. Скіфи-орачі, що мешкали на
території Східної Волині, Київщини і землях, розташованих на південь
від них, сіяли збіжжя не тільки для себе, а й на продаж. Скіфи-хлі-
бороби також проживали осіло, займаючись сільським господарством.
Головним районом розселення скіфів-хліборобів була решта Придні-
провської височини. Скіфи-кочівники нічого не сіяли, випасали стада
худоби на просторах Донеччини аж до річки Дон. Царські скіфи – па-
нівна верхівка державного об’єднання. Вони збирали данину з підлег-
лих племен. Їхнє основне заняття – військова справа та здійснення ад-
міністративних функцій. Царські скіфи займали простори Запорожжя
і Північного Криму. Хоча Геродот вважав скіфів одним народом, од-
нак їхній спосіб життя, зокрема особливості господарювання, доводять
протилежне. Ймовірно, що саме скіфів-орачів і скіфів-хліборобів мож-
на вважати прапредками українського народу.
Праукраїнці – спадкові хлібороби, які населяли землі у межиріч-
чі середнього Дніпра і Дністра ще від часів Трипільської культури
(бл. 5400 – 2700 рр. до Р. Х.) аж до ХVII ст., коли була заселена укра-
їнськими козаками Слобідщина, а ще за століття − Дике поле, Причор-
номор’я та Приазов’я. Доти там кочували скіфи, сармати, ґоти, ґуни,
половці, хозари, печеніги, торки, ногайці та інші степові племена.
Історична географія
14
Геродот, поділивши скіфів, можливо, під скіфами-землеробами і
розумів праслов’ян. Інакше буде незрозуміло, як хліборобські племена,
у яких був розповсюджений культ Зерна і Сонця ще у ІІІ тисячолітті до
Р. Х., перетворюються в середині І тисячоліття до Р. Х. на кочівників і
знову на хліборобів – на початку нової ери.
Про давню традиційну землеробську культуру нашого краю, а та-
кож зв’язок з античним світом свідчить наведена Геродотом розповідь
про двох гіперборейських (північних) дівчат, які у супроводі охорони
несли вінки пшениці на острів Делос до храму Деметри (богині Мате-
рі-Землі). Звідси, мабуть, і йдуть витоки наших свят обжинок і Спаса.
У період античної грецької колонізації праукраїнська земля була таким
постачальником зерна для тодішньої Еллади, як у ХІХ ст. – для захід-
ної Європи. Не випадково з давньогрецької мови “Ольвія” переклада-
ється як “щаслива”, “благословенна”, “урожайна”, “Пантікапея” – як
“хліборобська”, а державним знаком царя Митридата Боспорського був
колос.
Об’єднання Геродотом усіх племен Причорномор’я, Придніпров’я
і Приазов’я у племінний союз за назвою народу іранського походжен-
ня та надання йому войовничих скіфських рис (“Нас ніхто не звоює,
бо ми, як Сонце, в постійному русі, не маємо ні міст, ні сіл, ні ланів”)
зумовлене, очевидно, основною метою праці – описом невдалого вій-
ськового походу перського царя Дарія, ворога Давньої Греції, і вихва-
лянням військової могутності, військового хисту скіфів.
Простеживши шлях перського війська, сучасний письменник Юрій
Хорунжий22 стверджує, що слов’яни навіть не брали участі у вій-
ні з Дарієм. Перське військо пройшло південніше смуги розселення
слов’ян-хліборобів (середнє Придніпров’я, Побужжя і Придністер’я), а
на зворотному шляху – північніше, зачепивши землі інших праслов’ян-
ських племен: будинів (верхів’я Дону), меланхленів (Чернігівщина),
неврів (Полісся, Північна Волинь, Галичина). Тільки будини пристали
до скіфського війська, а меланхлени і неври подались у ліси.
Етнічну карту Скіфії Геродот доповнює ще й такими назвами: тав-
ри (жителі Криму), агатирси (займали історичну область Добруджу
між нижньою течією р. Дунай та узбережжям Чорного моря), гелони
(Полтавщина аж до Сейму і столицею Гелоном (нинішнє Більське го-
родище), алазони (між Прутом і Південним Бугом), калліпіди (низів’я
Південного Бугу поблизу Ольвії, узбережжя Чорного моря), меоти,
амазонки (західна Кубанщина), синди, ахайці (Таманський півострів,
східне узбережжя Чорного моря).
У тексті IV книги Геродотових “Історій…” знаходимо також факти
етногеографічного обґрунтування Скіфії. Переконливі та яскраві описи
традицій невідомих давнім грекам народів дають підстави вважати Ге-
22 Там само. – С. 6.
Влах Мирослава
15
родота й “батьком етнографії”. Загалом, стверджує Геродот, скіфи були
малосприйнятливі до чужих звичаїв (випадок зі скіфами Анахарсієм і
Скілом, які були вбиті за вихваляння грецької мудрості). На автохтон-
ність скіфів-орачів і скіфів-землеробів вказують факти вирощування
ними конопель і виготовлення з нього одягу, що був подібний до лля-
ного, а також вирощування збіжжя, цибулі, часнику, сочевиці та проса.
Розповіді ж про доїння кобил, військові звичаї (пиття крові з убитих
воїнів, здирання шкіри з їхніх голов тощо) стосувалися, напевно, тільки
царських скіфів або вигадувалися з метою залякування ворогів.
Як бачимо, країнознавчий опис Скіфії, зроблений Геродотом, дає
змогу здійснити природничо-географічне, політико-географічне, де-
могеографічне, етногенетичне й етногеографічне обґрунтування се-
реднього Придніпров’я, Придністер’я, Північного Причорномор’я як
праслов’янських територій, що у майбутньому стали ядром української
державності.
Той факт, що Геродот, як і пізніше Страбон, не розрізняв скіфів і
сарматів, вважаючи сарматів нащадками скіфів і амазонок (“саврома-
ти розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів
погано, бо амазонки не навчилися їй як слід”), спонукає до висновку
про безперервність етногенетичного процесу на слов’янських землях.
Як стверджує Нестор-літописець, “через те називали їх (слов’ян) греки
“Велика Скіфія”. Поширення назви “Сарматія” по всій території Євро-
пи почалося від Клавдія Птолемея (ІІ ст.), що й стало у ХІХ ст. “істо-
ричним доказом” завоювання скіфів сарматами.
З плином часу назва “Скіфія” втратила етнічний характер і вико-
ристовувалася для позначення різних народів Північного Причорно-
мор’я. Цьому сприяли значні успіхи скіфів у розвитку економіки (зем-
леробство, ремесла) та військової справи.
Висновки. Перший комплексний природничо-географічний, політи-
ко-географічний, демогеографічний, етногенетичний і етногеографіч-
ний опис Скіфії-України, виконаний Геродотом у V ст. до Р. Х., дає
підстави визнати його основоположником географічного українознав-
ства – трансдисциплінарного наукового напрямку, об’єктом вивчення
якого є природа, населення та господарство території формування і су-
часного розміщення української етнополітичної спільноти. Єдність хо-
рологічного та історичного підходів, комплексність, антропоцентризм
(тип світогляду, за яким у центрі наукового пізнання є людина і Земля
як місце її існування) – характерні ознаки Геродотового країнознавчого
опису Скіфії-України.
Територіальна спільність, сформована гідромережею Чорномор-
сько-Азовського басейну, безперервність культурного процесу на укра-
їнських землях від найдавніших часів засвідчує прадавність українців,
автохтонні корені їхнього етногенезу з часів трипільської і скіфської
доби.
Історична географія
16
Виникнення першого державного утворення на теренах Північно-
го Причорномор’я та його середземноморська геокультурна орієнтація
можуть слугувати історико-географічними аргументами для обґрунту-
вання витоків української державності та її сучасного цивілізаційного
вибору. На зміну Скіфії у IV–V ст. на території сучасної України поя-
вилася Антська держава-пакс – перша (за М. Грушевським) українська
держава.
Актуальним є геопросторове розмежування Європи й Азії по ба-
сейну Дону, що сьогодні став військовим Українським фронтиром. Ви-
явлено, що проблеми українсько-російської межовості мають глибокі
історичні корені, зумовлені відмінами осілого (землеробського) і кочо-
вого способів життя, західного демократичного і східного деспотично-
го ладу.
References
1. Vlakh M. (2017) Antychni vytoky suchasnoyi heohrafiyi. Ternopil, 56–63.
2. Herodot iz Halikarnasu. Skifiya. Naydavnishyy opys Ukrayiny z V stolittya
pered Khrystom. (1992). Kyiv. 72.
3. Herodot (1993). Istoriyi v devyaty knyhakh. Kyiv, 576.
4. Hrushevskyy M. (2004). Vyyimky z zherel do istoriyi Ukrayiny-Rusy do
polovyny XI viku. Lviv: Svit, 3–143.
5. Malanyuk Ye. (1992). Narysy z istoriyi nashoyi kultury. Kyiv, 80.
6. Partytskyy O. (1889). Velyka slavyanska derzhava pered dvoma tysyachamy
lit. Lviv, 100.
7. Franko I. (1986). Prychynky do istoriyi Ukrayiny-Rusi. Kyiv: Nauk.
dumka, 417–548.
8. Shabliy O. I. (2001). Suspilna heohrafiya: teoriya, istoriya, ukrayinoznavchi
studiyi. Lviv: Vyd. tsentr LNU imeni Ivana Franka, 744.
9. Shcherbakivskyy V. (1995). Ukrayinske mystetstvo. Vybrani neopublikovani
pratsi.Kyiv, 228.
10. Szaraniewicz I. (1871). Kritische Blicke in die Geschichte der Karpaten –
Völker im Altertum und im Mittelalter. Lemberg.
Vlakh Myroslava
HERODOTUS AS AN ANCESTOR OF GEOGRAPHICAL
UKRAINIAN STUDIES
The relevance of the Ukrainian-centric research of written cultural monuments of
ancient Greek culture for the historical and geographical justification of ethnogenesis
of Ukrainians, origins of Ukrainian statehood, European civilization choice of Ukraine is
revealed. On the basis of the analysis of the text of the work «History ...» of the ancient
Greek philosopher Herodotus (480-425 years BC.) In the framework of the descriptive-
ethnographic paradigm the first comprehensive geographical description of Scythia-
Влах Мирослава
17
Ukraine, the territory extending from the Istr (Danube) to the west, was analyzed. to Tanais
(Don) in the east, from the Black Sea in the south to Polissya in the north. The component
description of nature (water supply system, relief, soils, climate, vegetation), as well as
population in political-geographical, demogeographic, ethnogenetic, ethnogeographical
contexts is highlighted. The territorial community, formed by the Black Sea-Azov basin’s
hydropower system, the continuity of the cultural process on the Ukrainian lands from
ancient times is evidenced by the ancientness of Ukrainians, the autochthonous roots
of their ethnogenesis from the time of the Trypillian and Scythian ages. The unity of the
chorological and historical approaches, anthropocentrism (the type of worldview, in which
the center of scientific knowledge is man and the Earth as the place of its existence) are
characteristic features of Herodotus’ country-descriptive description of Scythia-Ukraine.
It is concluded that Herodotus is the forerunner of geographic Ukrainian studies – a
transdisciplinary scientific direction that studies the nature, population and economy of
the territory of the formation and modernization of the Ukrainian ethnopolitical community.
It is emphasized that the geographical isolation of Scythia from the rest of the well-
known ancient Greeks of Oikumeni is an important source of spatial history, historical
geography of Ukraine, history of geography of Ukraine. The geospatial delineation of
Europe and Asia along the Don river basin, which today became the military Ukrainian
frontier, is relevant. It is revealed that the problems of the Ukrainian-Russian inter-state
have deep historical roots due to the cancellations of settled (agricultural) and nomadic
ways of life, the western democratic and eastern despotic regime.
Keywords: historical geography, descriptive ethnography, Herodotus, Scythia,
geographic Ukrainian studies.
|