Петро Шелест. Час для наукового осмислення
Рецензія на книгу: Бажан О. Г. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України...». – Київ : Парлам. вид-во, 2021. – 352 с. – Іл., ім. пок. – (Серія «Політичні портрети»).
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182748 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Петро Шелест. Час для наукового осмислення / В. Островський // Краєзнавство. — 2021. — № 1-2. — С. 147-150. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182748 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Островський, В. 2022-01-17T14:19:12Z 2022-01-17T14:19:12Z 2021 Петро Шелест. Час для наукового осмислення / В. Островський // Краєзнавство. — 2021. — № 1-2. — С. 147-150. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182748 Рецензія на книгу: Бажан О. Г. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України...». – Київ : Парлам. вид-во, 2021. – 352 с. – Іл., ім. пок. – (Серія «Політичні портрети»). uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Огляди Петро Шелест. Час для наукового осмислення Petro Shelest. The time for scientific reconsideration Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення |
| spellingShingle |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення Островський, В. Огляди |
| title_short |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення |
| title_full |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення |
| title_fullStr |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення |
| title_full_unstemmed |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення |
| title_sort |
петро шелест. час для наукового осмислення |
| author |
Островський, В. |
| author_facet |
Островський, В. |
| topic |
Огляди |
| topic_facet |
Огляди |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Petro Shelest. The time for scientific reconsideration |
| description |
Рецензія на книгу: Бажан О. Г. Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України...». – Київ : Парлам. вид-во, 2021. –
352 с. – Іл., ім. пок. – (Серія «Політичні портрети»).
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182748 |
| citation_txt |
Петро Шелест. Час для наукового осмислення / В. Островський // Краєзнавство. — 2021. — № 1-2. — С. 147-150. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ostrovsʹkiiv petrošelestčasdlânaukovogoosmislennâ AT ostrovsʹkiiv petroshelestthetimeforscientificreconsideration |
| first_indexed |
2025-11-25T20:32:27Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:32:27Z |
| _version_ |
1850522080670384128 |
| fulltext |
147
Валерій Островський (м. Івано-Франківськ)
кандидат історичних наук,
в. о. доцента кафедри теорії та методики навчання,
методист лабораторії суспільно-філологічних дисциплін
Івано-Франківського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти.
Е-mail: ostrovsky.valery@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8318-7047
Петро Шелест.
Час для наукового осмислення
Рец. на книгу: Бажан О. Г. Петро Шелест: «Вірю в роз-
квіт моєї рідної України...». – Київ : Парлам. вид-во, 2021. –
352 с. – Іл., ім. пок. – (Серія «Політичні портрети»).
У 2021 р. Державне підприємство – видавництво Верхов-
ної Ради України («Парламентське видавництво») випустило в
світ чергову книжку із серії «Політичні портрети» – «Петро
Шелест: “Вірю в розквіт моєї рідної України...”». Написав її
знаний дослідник українського спротиву другої половини
ХХ ст., історик Олег Григорович Бажан. Автор та співавтор
кількасот статей, фундаментальних праць, таких як «Опозиція
в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр. ХХ ст.)», «Український
національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець
1950-х – 1980-ті роки)», «Випробування вірою: бороть ба за реа-
лізацію прав і свобод віруючих в Україні в другій половині
1950-х – 1980-х рр.», він у цьому випадку, вочевидь, вирішив
реконструювати та відобразити, так би мовити, персоніфікова-
ний зворотний бік медалі на ймення «радянська дійсність».
Книжці, що налічує 352 с., притаманні всі
необхідні ознаки наукової монографії: список
скорочень, переднє слово, 10 розділів, після-
мова й іменний покажчик. Готуючи текст, його
творець простудіював чимало документів із
Центрального державного архіву громадських
організацій України, Галузевого державного
архіву Служби безпеки України, Центрального
державного архіву-музею літератури і мистец -
тва України, Центрального державного кінофо-
тофоноархіву України імені Г. С. Пшенич ного,
державних архівів деяких областей. Також залу-
чив спогади колишніх чиновників партійно-
владної верхівки, інтерв’ю, тематичні друковані
статті, інтернет-публікації. Найчастіше можна
зустріти покликання на збірку «Петро Шелест:
“Справжній суд історії ще попереду”. Спогади,
щоденники, документи, матеріали / упоряд.:
В. Баран, О. Мандебура та ін.; за ред. Ю. Шапо-
вала. – К., Генеза, 2004. – 808 с.: іл.», що й не
дивно, адже на сьогодні – це, мабуть, найповніша
джерельна «колекція» про одного з непересіч-
них і неоднозначних політиків УРСР другої по-
ловини ХХ ст. Варто відзначити, що автор, ві-
даючи про суб’єктивність джерел особового
походження, цитував їх здебільшого для під -
твердження чи спростування фактів, а не для
оціночних суджень. Сторінки видання ілюстро-
вані достатньою кількістю належно атрибутова-
них світлин: аркушів із архівних справ, сюжетів
із повсякденного життя, портретів партійних
функціонерів, представників безпекових струк-
тур, опозиції, культури тощо.
Щодо назви книжки. Звісно, заголовна ци-
тата-вислів Петра Шелеста: «Вірю в розквіт моєї
рідної України...» сприяє формуванню ставлення
до нього, як до людини, яка вболівала за батьків-
щину, дещо зробила для зміцнення її позиції в
складі СРСР. Хоча, висловлюючись так, він, напев -
но, мав на гадці «розквіт» УРСР, керованої кому-
ністами. Тому більш правдивою була його фраза-
відповідь про ставлення до Акта проголошення
1-2’2021К Р А Є З Н А В С Т В О
148
незалежно сті: «Я не знаю: радіти, тому що моя
країна стала незалежною, або засмучуватися,
тому що загинула інша моя країна, якій я служив
усе життя?» (с. 337). Отож і побажання вислов-
лював саме тій Україні, що нею порядкував
майже десять років. Проте вибір назви – це,
звісно, право автора, і загалом вона застановляє
уявлення про зміст, який розкрито україноцент-
рично.
Книжка структурована на основі проблемно-
хронологічного принципу. Це своєрідна інтелек-
туальна біографія, передусім спроба з’ясувати
для себе, а вже далі продемонструвати читачам
контроверсійність головного героя, його бор-
сання між українофільством і російським імпе-
ріалізмом, між своїм народом і московськими
компартійними небожителями.
У перших трьох розділах «На життєвих пе-
рехрестях», «На чолі Київського авіаційного за-
воду», «Початок політичної кар’єри» розказано
про родинне походження, дитячі, юнацькі роки
П. Шелеста, його партійно-професійне сход-
ження на владний Олімп. Він пройшов усі етапи
«класичного» шляху більшовика-комуніста, ніби
під гаслом, оспіваним у славновідомому «Інтер-
націоналі», – «Хто був ніким, той стане всім».
Нащадок гайдамацького роду (що безперечно
вплинуло на пізніше замилування козацькими
часами), виходець із багатодітної сім’ї відстав-
ного військовика і селянки, випускник чотири-
річної церковно-приходської школи він із малих
літ мусив працювати, щоб виживати самому та
допомагати домашнім (с. 11–14). Тому не дивно,
що більшовицькі гасла й обіцянки плідно про-
росли в ще не сформованій свідомості підлітка.
Розпочалася його діяльність як комсомольського
активіста. Позаяк виявився сумлінним і резуль-
тативним виконавцем, то доволі швидко підні-
мався кар’єрною драбиною. Насамперед здобув
вищу освіту. Далі поступово, по висхідній по-
повнював особистий послужний список: від
інженера, заступника началь ника цеху Маріу-
польського металургійного заводу імені Ілліча
до керівника численних підприємств, зокрема,
у військово-промисловому комплексі, голови
Державної планової комісії Ради Міністрів
УРСР, першого заступ ника голови Київської
міської ради; воднораз – від пересічного комсо-
мольця до першого секретаря Київського об-
ласного комітету КПУ, першого секре таря
ЦК КПУ, члена президії (політбюро) ЦК КПРС
(с. 9–72).
Автор наголошує на управлінських якостях
і досягненнях П. Шелеста, що нібито створює
враження позитивізації постаті головного героя
книжки. Той, направду, був умілим, ефективним
адміністратором. Зазвичай домагався високих
(понадпланових) показників, розв’язував про-
блеми, створені попередниками, приймав рішен -
ня, що сприяли розвитку, а не занепаду (с. 31–50).
Такі якості, до того ж – здатність до підкилим-
них ігор, дозволили уникнути переслідувань у
роки Великого терору і в наступні. А отже, роз-
чарування в комуністичних ідеалах і «генераль-
ній лінії» партії не відбулося. Також йому за-
вжди допомагала природжена риса педантично,
скрупульозно, досконало виконувати доручення
й зобов’язання.
Четвертий розділ «Директор України» нази-
вається дуже влучно. Автор наситив його (як і
попередні) датами, фактами, статистичними
показниками соціально-економічних здобутків
УРСР, що стали можливими в період перебу-
вання П. Шелеста на посаді першого секретаря
ЦК КПУ. Наведені дані яскраво ілюструють пе-
ребіг його кадрових перестановок, перетворень
у промисловості, сільському господарстві, соціа -
льній сфері, обстоювання ним інтересів України
перед кремлівськими можновладцями, сприяння
науков цям, митцям, загальній українізації сус-
пільства. З іншого боку, не приховано негативних
рис і вчинків «першого»: амбітності, надмір-
ності, жорсткого (авторитарного) поводження з
підлеглими, зловживання посадовими приві-
леями для себе і сім’ї, демонстративного під-
креслення своєї значимості, вже згаданого ін-
триганства.
У такому викладі О. Бажана відсутні ознаки
возвеличення чи відбілювання очільника радян-
ської України. Обійнявши найвище «номенкла-
турне крісло» в КПУ, П. Шелест поводився як
звик раніше, власне, як директор. Із тією різни-
цею, що за підприємство йому правила одна з
найбільших республік у СРСР. От він і поряд-
кував, як на заводі чи фабриці, вбачаючи свою
місію насамперед у забезпеченні функціону-
вання й розвитку. Його поведінка – це робота
висококласного високооплачуваного менед-
жера, відданого своїм патронам доти, допоки ті
демонструють лояльне ставлення та винагород-
жують за службу.
П’ятий розділ «Учасник “двірцевого пере-
вороту”» хронометрує участь П. Шелеста в усу-
ненні Микити Хрущова. На сторінках книжки
Валерій Островський
149
Петро Шелест. Час для наукового осмислення
так до кінця й не прояснені поведінкові мотиви
лідера українських комуністів. Можливо, йому
докучили волюнтаристські «реформи» фактично
одноосібного керма нича СРСР, що негативно
відбивалися на становищі населення і відпо-
відно на ставленні до владної верхівки в УРСР.
Можливо, не міг відмовити Миколі Підгорному,
віддячуючи за неодноразове протегування. Так
чи інакше, П. Шелест не тільки долучився до
групи змовників, але запропонував їм свій план
перевороту, а в подіях жовтня 1964 р. відіграв
ключову роль (с. 121–133). Щоправда, потім
шкодував про скоєне. Як зазначає О. Бажан, «на-
віть на схилі років … не позбувся відчуття …
провини» (с. 136). Зрештою, згодом сам опи-
нився в схожій ситуації, про що йдеться в остан-
ньому розділі «У почесному засланні».
Шостий розділ «Наш народ заслуговує кра-
щого до нього ставлення…» повідомляє про від-
носини П. Шелеста з кремлівськими повелите-
лями в контексті обстоювання автономних прав
УРСР. Він ревно домагався найперше економіч-
ної децентралізації, взаємовигідної співпраці по
вертикалі «республіка-союз», гідного геополітич-
ного становища. Навіть висловлював пропозиції
до проєкту Конституції СРСР, що стосувалися
розширення самостійності. Через непоступли-
вість кремлівських патріархів щораз утя гувався
в суперечки, а то й конфлікти, налаштовуючи
проти себе. Знову ж, така його невгамовність і
настирливість – це аж ніяк не прояв націонал-
комунізму (якого, як явища, не існує апріорі).
Вона частково пояснюється традиційною мен-
тальністю «українського господаря», який що-
найретельніше облаштовував власне обійстя, щоб
потім пишатися ним перед сусідами й гостями.
У випадку з П. Шелестом лише варто внести ко-
ректури на мас штабність його постаті та впли-
вовості. Також треба взяти до уваги чинник без-
застережної віри в раціональність державної
системи, вибудуваної ще більшовиками. Тому,
як влучно підкреслив О. Бажан, він «не був за-
повзятим націонал-комуністом, проте … щиро
вірив у федеративну структуру СРСР, рівноправ-
ність усіх народів» (с. 139). Як «щирий вірую-
чий», він самовіддано захищав свою «релігію»
від будь-яких «єретичних» проявів.
Сьомий і дев’ятий розділи («Радянський ук-
раїнофіл», «Між “відлигою” та “ресталініза-
цією”») скомпоновано із формотворчих і змісто-
вих протиріч. У сьомому – продемонстровано,
як «директор» публічно показово «загравав»
(так потім оцінювали його опоненти) з україн-
ством. Він заохочував до проведення краєзнав-
чих пошуків, вивчення історії козацтва, видання
літопи сів, праць дорадянських учених та літера-
торів. Свого часу особисто брав участь в реабі-
літаційному процесі. (Разом із тим, «не сприй-
мав однозначно негативної коннотації образу»
Йосипа Сталіна. У листопаді 1969 р. в розмові з
Леонідом Брежнєвим навіть пропонував встано-
вити пам’ятник-бюст «вождю народів» (с. 59)).
Дослідник Станіслав Кульчицький стверджує,
що в 1966 р. П. Шелест усно розпорядився зга-
дати про голод 1932–1933 рр. у газеті «Вісті
України», розрахованій на читачів зарубіжжя
(с. 180). Підтриму вав ініціативи інтелігенції
щодо меморіалізації знакових подій, явищ та по-
статей (звісно, згідно з правильним ідеологіч-
ним ухилом), виявляв заступ ництво лояльним
митцям і колективам, курував «офіційні» ювілеї,
вимагав розширення обігу української мови (до
слова, вдома спілкувався російсь кою). На ґрунті
таких учинків сучасники, колеги, деякі нинішні
історики стверджують, що в 1963–1972 рр. мали
місце прояви «другої хвилі україніза ції» (с. 204).
Патріотично ж налаштовані українці, насампе-
ред, діаспоряни (оскільки не відали про розмах
репресивних акцій) виплекали уявний обрис
П. Шелеста – українофіла. Навіть з’явилася вер-
сія, що абревіатура від назви його книжки
«Україно наша Радянська» розшифровується як
«Українська Народна Республіка» (URL: https://
radiosvoboda.org/a/29044162.html). Факти дово-
дять протилежне.
Власне в дев’ятому розділі чи не найоб’єм-
ніше на основі масиву архівних документів (тим
паче, тематика є близькою авторові) показано
протилежний бік ставлення П. Шелеста до ук-
раїнства. Не зраджуючи ідей комунізму, відда-
ний «ленінець» всіляко захищав їх від будь-яких
посягань, при цьому не гребуючи каральними
методами. Він особисто санкціонував всеохоп-
люючі кампанії проти церков, опозиційних груп,
організацій, мистецьких клубів. Особливо не-
примиренно боровся з діячами спротиву.
Після аналізу 73-х кадебістських інформацій-
них, спеціальних повідомлень, довідок, доповід-
них записок (жовтень 1964 – квітень 1972 рр.), що
вміщені в збірці «Політичні протести й інакодум-
ство в Україні (1960–1990): документи і мате-
ріали», можна зробити висновок: П. Шелесту
мало не щоденно звітували про антирежимні, ан-
тивладні настрої і прояви в Україні. Як зазначає
1-2’2021К Р А Є З Н А В С Т В О
150
упорядник Василь Даниленко, той «уважно
перечитував інформацію КДБ, старанно під-
креслював синім олівцем кожний рядок, інколи
виділяв на полях цілі абзаци. На першому ар-
куші документа … педантично проставляв три
великі літери. “О. Ч. П.” Це була не абревіатура,
а резолюція, що означала “Ознайомити членів
Політбюро”. Інколи він своїми помітками при-
струнював керівників республіканського КДБ
за “беззубість”» [Політичні протести й інако-
думство в Україні (1960–1990): документи і ма-
теріали / упор. В. М. Даниленко. Київ, 2013.
С. 42–43]. Не важко здогадатися, які наслідки
мало таке «приструнювання». Окрім описаних
О. Бажаном цькувань прихильників демократи-
зації, масових затримань українських митців та
незгодних, що відбулися в кінці серпня – на по-
чатку вересня 1965 р., у січні 1972 р., натепер
відомо про його чимало інших подібних указі-
вок. Так у квітні 1966 р. він дізнався про існу-
вання підпільної націоналістичної організації –
Український національний фронт. Його примі-
тка «розшукати, вжити заходів, доповісти» [По-
літичні протести й інакодумство в Україні
(1960–1990). С. 164–165] послугувала наказом
до ліквідації однієї з наймасштабніших неле-
гальних структур і суворого покарання її учас-
ників. Цей та схожі епізоди спростовують вер-
сію про свавілля та «ігри» КДБ поза спиною
всюдисущого керівника республіки.
Показовим у намірах цілісного розкриття
особистості П. Шелеста є восьмий розділ «Дра-
матичні миттєвості “Празької весни”». Україн -
сь кий високопосадовець не просто засудив події
в Чехословаччині, але сприйняв їх як ідеоло-
гічне протиборство, як загрозу існуючим по-
рядкам у країнах «соціалістичного табору». Був
прихильником якнайрішучішого розв’язання
про блеми, не відкидаючи силового варіанту.
Осо бисто опікувався «віднайденням» та обґрун ту -
ванням приводу для вторгнення «миротворчого
контингенту», переймався доставками автома-
шин для військових частин, що базувалися на
західних теренах УРСР, допомагав організо -
вувати двосторонні зустрічі, де виступав із
погрозливими промовами. У «гарячі» дні від-
стежував просування радянських військ тери-
торією Чехословаччини, вивчав «відгуки» між-
народних спільнот, розміщував на території
Закарпаття таємно вивезених чехословацьких
лідерів, придушував поодинокі протести укра-
їнців (с. 255). Одну з причин такої агресивності
висловив син «першого» Віталій Шелест, який
оповідав, що його батько жив переконанням
про приналежність ЧССР до «нашої комуналь-
ної квартири» (с. 265). Ці почуття причетності,
безумовного права на все, що ототожнювалося
з радянським простором, вкотре доводять руй-
нуючий вплив комуністичної ідеології на люд-
ську природу.
Отже, особистість Петра Шелеста – не фено-
мен, не виняток у лавах українських комуністів.
Він – більш-менш удалий «продукт» і вірний
слуга системи, що його виплекала. Найімовір-
ніше, такий собі високофаховий управлінець,
своєрідний удільний князь, який дбав про
власну вотчину в міру розуміння, досвіду й мож-
ливостей, гордився тим, що її вдавалося доб-
ротно впорядковувати. Але як тільки на систему,
яку він уособлював, посягали із середини чи
ззовні, робив усе можливе, щоб протистояти за-
грозам і недобро зичливцям: рішучо, безжально,
без огляду на статуси та приналежності. Тому з
цього ракурсу, а ще через те, що належав до ком-
партійних керівних органів, його ім’я і прізвище
перебуває поміж осіб, які підлягають під дію де-
ко мунізаційного законодавства [URL: https://old.
uinp.gov.ua/publication/spisok-osib-yaki-pidpa-
dayut-pid-zakon-pro-dekomunizatsiyu]. Книжка ж
О. Бажана до поможе читачам розібратися в
правомірності і справедливості такого «по ша -
нування».
Валерій Островський
|