Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень
Статтю присвячено одному з важливих аспектів дослідження глибинних етимологічних зв’язків — виявленню розгалуженої системи інфіксації в (пра)індоєвропейській мові. Дається огляд історії вивчення питання, висвітлюється зміст поки що єдиної монографічної праці на цю тему, створеної німецьким лінгвісто...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Мовознавство |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2007
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182902 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень / І.3. Бурковський // Мовознавство. — 2007. — № 2. — С. 17-25. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859860703760875520 |
|---|---|
| author | Бурковський, І.3. |
| author_facet | Бурковський, І.3. |
| citation_txt | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень / І.3. Бурковський // Мовознавство. — 2007. — № 2. — С. 17-25. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | Статтю присвячено одному з важливих аспектів дослідження глибинних етимологічних зв’язків — виявленню розгалуженої системи інфіксації в (пра)індоєвропейській мові. Дається огляд історії вивчення питання, висвітлюється зміст поки що єдиної монографічної праці на цю тему, створеної німецьким лінгвістом Гансом Карстіном.
The article is dedicated to an important aspect of the researches of the profound etymological connections—to the discovery of a broad system of infixation in the Proto-Indo-European language. A survey of the history of the question is given, as well as a review of the sole hitherto existing monograph concerning the matter written hy a German linguist Hans Karstien.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:45:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
I. 3. БУРКОВСЬКИЙ
ПРАІНДОЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА
ІНФІКСАЦІЇ У СВІТЛІ ДОТЕПЕРІШНІХ
ДОСЛІДЖЕНЬ1 ______________________
Статтю присвячено одному з важливих аспектів дослідження глибинних етимологічних
зв’язків — виявленню розгалуженої системи інфіксації в (пра)індоєвропейській мові. Дається
огляд історії вивчення питання, висвітлюється зміст поки що єдиної монографічної праці на
цю тему, створеної німецьким лінгвістом Гансом Карстіном.
К л ю ч о в і с л о в а : індоєвропейська інфіксація, інфікс, структура індоєвропейського
кореня, глибинні етимологічні дослідження.
Індоєвропейська інфіксація— один із розділів великої і важливої теми, яку можна
окреслити такою назвою: «Маловідомі структурні риси, або формотворчі засоби
(ранньо)індоєвропейської прамови, а також інших, споріднених із нею мов». До
цих рис (засобів) належать також алотеза, або консонантний паралелізм генетич
но тотожних коренів {крушити — груша, прискати — бризкати, мста — мзда і
т. ін.), та метатеза — не як спорадичне явище без жодної «корисної» функції, а як
один із засобів словотвору, диференціації прадавніх мовних знаків (пракоренів) 2.
Що ж до зазначеного вище предмета нинішнього розгляду, то він деякою мірою є
загальновідомим — якщо говорити про індоєвропейський носовий інфікс, що
функціонував як словозмінний засіб у давньогрецькій, латинській, давньоіндій
ській та інших мовах. Можна знайти низку міжмовних етимологічних паралелей,
у яких з одного боку виступають інфіговані форми, а з другого — неінфіговані:
укр. легеня, іго, лизати— нім. Lunge, nm.jùngas, лат. ling- тощо. На підставі цього
можна зробити припущення, що інфіксація була певний час чинним словотвор
чим (а не лише словозмінним) засобом ще й після виокремлення індоєвропей
ських діалектів (прамов), які дали початок різним групам цієї родини. Щоправда,
слід мати на увазі й те, що звичайним явищем є існування паралельних форм з но
совим інфіксом і без нього також усередині окремих мов: лат. tüsus і tünsus, näctus
і nanctus, дінд. tudati і túndati3, зокрема й слов’янських, а отже, згадані міжмовні
(міжгрупові) паралелі можуть відбивати кореневі варіанти, наявні в індоєвропей
ській прамові, а в мовах-нащадках збережені лише частково (в одній — лише ін-
фігована форма, в іншій — лише неінфігована).
1 В основу статті покладено доповідь автора на засіданні вченої ради Інституту мово
знавства ім. О. О. Потебні HAH України 1 червня 2000 р.
2 Бурковський І. 3. Етимологія і лінгвогенеза (про значення етимологічних принципів
О. С. Мельничука) // Мовознавство.— 2001.— № 6.— С. 84—92.
3 Откупщиков Ю. В. Из истории индоевропейского словообразования.— Ленинград,
1967,— С. 29.
© I. 3. БУРКОВСЬКИЙ, 2007
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2 17
Деяким лінгвістам здавалося дивним, що в ролі інфікса виступає лише один
звук, [п] (у позиції перед губними перетворюється на [т]). З огляду на це роби
лися спроби заперечувати існування індоєвропейської інфіксації, переінтерпре-
тувавши цей феномен — нібито носовий інфікс за своєю природою є суфіксом,
що зазнав метатези. Але була й інша думка з цього приводу, яка виявилася над
звичайно результативною.
Цю думку висловив свого часу А. Кюні: «Є принаймні вірогідним, що, як ба
гато напівцивілізованих мов чинять це ще й нині, індоєвропейська в давню епо
ху практикувала в широкому масштабі інфіксацію» 4. Як показано далі на сто
рінках книги, масштабність інфіксації має означати також наявність, крім
носового, ще й інших (давньо)індоєвропейських інфіксів— у цій функції висту
пають плавні та напівголосні сонанти, ларингали, а також -s-. Паралельно Кюні
висвітлює й аналогічні аспекти інфіксації в афразійських мовах, що їх він слідом
за своїми попередниками, насамперед Г. Меллером, розглядає як споріднені з
індоєвропейськими.
Ідентичне припущення сформулював Ян Отрембський: «Крім інфікса, зна
ного досі, тобто інфікса носового, у прамові існували, згідно з усією правдопо
дібністю, ще й інші інфікси, які в процесі розвитку індоєвропейських діалектів
виблякли й зазнали забуття. Справою пізніших досліджень буде виявлення тих
забутих інфіксів і висвітлення їх ролі в індоєвропейській морфології та синтак-
с і» 5. Через десять років у передмові до своєї новаторської праці, де чимало ува
ги приділено алотезним і метатезним кореневим варіантам, учений ствердив:
«В індогерманському словотворі велику роль відігравали не лише суфікси, а й
інфікси та префікси... Інфігувався не лише носовий, як зазвичай вважають, а й
інші словотворчі елементи, напр. г або 1» 6 *. Проте поняття «інфікс» він трактує
дещо нечітко, і в основній частині праці не вживає цього терміна, говорячи, зок
рема, про «факультативне» інлаутне -1-.
Наявність сонантних інфіксів— поряд із носовими ще й плавних— у індоєв
ропейських мовах (а також у мовах інших родин— уральських, алтайських, дра-
відійських, кавказьких, сінотібетських, афразійських, папуаських, африкан
ських, амеріндських, австралійських та ін.) фактично продемонстрував на
численних прикладах В. Ель 1. Розглядаючи структурні типи звукозображаль-
них слів (Typen der Bildwörter), він виділяє й так звані Fülltypen — інфіговані
форми. Щоправда, учений трактує їх дещо специфічно, не констатуючи явища
інфіксації як такої — вона-бо означає утворення нових форм від попередньо іс
нуючих простіших, тим часом, як можна судити зі слів цього автора, він вважав
інфіговані форми не похідними від неінфігованих, а паралельними їм звукозоб-
ражальними утворами, хоча й пов’язаними з ними відношенням «елементарної
спорідненості».
Відомий вірменський лінгвіст Г. Капанцян стверджував існування даного
виду афіксації із застосуванням плавних інфіксів як у вірменській мові (грабарі
та діалектах), так і назагал у індоєвропейських, а також мовах інших родин, се
4 Сипу A. Études prégrammaticales sur le domaine des langues indo-européennes et cha-
mito-sémitiques.— Paris, 1924.— P. 8.
5 OtrçbskiJ. Z badaü nad infiksem nosowym w jçzykach indoeuropejskich.— Krakow,
1929,— S. 66.
6 Otrçbski J. Indogermanische Forschungen // Rozprawy і materialy Wydziahi I Towarzystwa
Przyjaciól Nauk w Wilnie.— Wilno, 1939.— T. 10. Zesz. 3.— S. XI.
' Oehl W. Fangen — Finger — Fünf. Studien über elementar-parallele Sprachschöpfüng.—
Freiburg (Schweiz), 1933.— XV + 247 S.
І. 3. Бурковський____________________________________________________________
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2
ред них семітських 8. Плавні інфікси (не вживаючи цього терміна — позначаю
чи їх як вставні -г- та -1-) у слов’янських мовах визнавав В. Махек, а також його
послідовники, зокрема Е. Гавлова 9. Махек спирався на М. Граммона, який від
крив те саме явище на романському матеріалі; наявність інфікса -г- у францу
зькій мові відзначав також П. Гіро10 11. До думки про існування індоєвропейських
сонорних інфіксів прийшов і Л. Брунер, вивчаючи індоєвропейсько-семітські
мовні паралелі п .
Існування розвиненої системи інфіксації в (пра)індоєвропейській мові від
крив, очевидно, незалежно від своїх згаданих попередників і сучасників (у вся
кому разі в опублікованій версії його твору ми не знаходимо згадки про жодного
з них), і німецький мовознавець Г. Карстін, який присвятив цій темі спеціальне
дослідження 12.
Видана посмертно книга Г. Карстіна була задумана як перша з чотирьох
частин великої праці про будову індоєвропейських коренів. Три наступні
частини присвячувалися метатезі, алотезі та диференціації коренів через так
званий сонантний аблаут, що його, очевидно, можна вважати одним із різно
видів останньої. Ті частини, наскільки нам відомо, лишаються неопублікова-
ними, та й згадана книга про індоєвропейську інфіксацію не мала помітного
успіху. Тут певного мірою впливають, серед іншого, психологічні чинники,
те, що Карстін назвав «страхом визнати феномен інфікса як такий» (с. 34). Це,
мабуть, можна пояснити тим, що інфікси — морфеми незвичайні з огляду на
свою незвичайну позицію. До фундаментальних психолінгвістичних стерео
типів у носіїв індоєвропейських мов належить властивість морфем виступати
саме в почерговому конкатенативному порядку, одна за / перед одною, а тут
одна морфема виступає всередині іншої, ніби розриваючи її надвоє (деякі
віддалені аналогії можна знайти в синтаксичній сфері). Ця обставина значно
утруднює відкрита інфіксів (що стосується носового інфікса, то він виступає
в дієслівних парадигмах, так, що не помітити його просто неможливо). Через
це й читачеві не так легко сприймати відповідну інформацію. Сюди слід до
дати й відомі психологічні обставини, через які революційні відкриття мають
неприхильну рецепцію: інерція мислення, сила усталених стереотипів, не
хіть відмовлятися від звичних канонів, а також те, що через певні обставини
біографії Г. Карстіна його книга не мала реклами й упереджено-прихильної
зацікавленості.
Крім того, на думку О. С. Мельничука 13, ця праця, ще не цілком готова до
друку, містила окремі непевні факти, за які вхопився дехто з рецензентів, давши
їй незаслужено низьку оцінку. Так, різко негативно відгукнувся про неї Е. Ма-
каєв: «Добре відомо, що для індоєвропейських мов ні в порівняльно-історично
му, ні в типологічному плані інфікси не є характерними, і що історія всіх індоєв
8 Капанцян Гр. О внутренних закономерностях развития армянского языка.— Ереван,
1952,— С. 14—16.
9 Machek V. Etymologickÿ slovníkjazyka ceského.— Praha, 1957.— S. 11 ; Havlová E. Nárec-
ni homonyma z okol! Moskvy // Etymologica Brunensia. Sbomík oddélení historickosrovnávací
slovanské jazykovëdy. Kabinet cizích jazykű CSAV.— Praha, 1978.— S. 29-30.
10 GuiraudP. Structures étymologiques du lexique français.— Paris, 1967.— P. 75-76,79,81.
11 Brunner L. Die gemeinsamen Wurzeln des semitischen und indogermanischen Wortschat
zes : Versuch einer Etymologie.— Bem, 1969.— S. 181-186.
12 Infixe im Indogermanischen.— Heidelberg, 1971.— 347 S. (Далі посилання на цю працю
подаємо в тексті статті, вказуючи лише сторінки.)
13 Мельничук А. С. Проблематика реконструкции в сравнительно-историческом языко
знании// Актуальные вопросы сравнительного языкознания.— Ленинград, 1989.— С. 32-33.
__________ Праіндоєвропейська система інфіксаціїу світлі дотеперешніх досліджень
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2 19
ропейських мов знає лише одне інфіксальне утворення, а саме, -п->>14. Він
звинувачує Карстіна в безпідставній екстраполяції рис австронезійських та ав-
стразійських мов на індоєвропейську площину (звинувачення несправедливе,
бо в Г. Карстіна йшлося лише про демонстрацію можливості відповідних сло
вотвірних моделей; питань міжродинної спорідненості чи навіть типологічного
ізоморфізму він не торкався, не трактував типологічні риси австричних мов як
докази наявності аналогічних рис в індоєвропейських) і замість предметної кри
тики подає, причому неточно, з перекрученнями, кілька прикладів з ілюстратив
ного матеріалу обговорюваної книги — безпідставних, на його погляд, парале
лей з інфігованих і неінфігованих форм.
У недоброзичливому зображенні Е. Макаєва система індоєвропейської ін-
фіксації постає як безпідставна вигадка фантазера-одинака. Тим часом, як ми ба
чили, крім Карстіна додаткові інфікси в індоєвропейських мовах відкрили й ін
ші, пойменовані вище науковці, причому незалежно один від одного. Крім того,
об’єктивними підставами концепції є насамперед мовні факти, на які звертали
увагу й інші відомі лінгвісти, тільки — через той-таки «страх визнати феномен
інфікса як такий» — не могли дати їм чіткого визначення, кваліфікуючи їх як
спорадичні й непоясненні «випадіння приголосної» 15 або «чергування групи в
складі приголосний плюс сонант з простим приголосним, без сонанта» Іб. Деякі
вчені — А. Тумб, М. Нідерман, П. Персон, не знаходячи фонетичного пояс
нення таких випадків, говорили про «рухливі» чи «факультативні» сонанти
(с. 40) — це вже зовсім близько до визнання явища інфіксації.
Дещо м’якше відгукується К. Струнк — він закидає Карстінові, що той «ук
рай перебільшив розмаїття та присутність різних інфіксів у і[ндо]європейській
мові]» 17.
Т. Гамкрелідзе та В. Іванов у своїй відомій книзі побіжно згадують працю
Г. Карстіна один раз, у підрядковій примітці18, у зв’язку з одним частковим пи
танням (щодо «спірантів Бруґмана»), не висловлюючись ні за, ні проти нової
концепції інфіксації, зайнявши таким чином позицію ігнорування теми першо
рядного значення, важливішої за всі їхні три відкриття, разом узяті. Точнісінько
так само чинить О. Семереньї— лише реєструє Карстінову версію пояснення ін
шого часткового питання, хоча й масштабнішого (про природу s-mobile)19.
Ґрунтовний західний підручник загальної морфології в розділі, присвяченому
інфіксації, кілька разів покликається на Карстіна просто як на дослідника інфік
сів як таких. Викладено й відстоювані ним погляди на (пра)індоєвропейську ін-
фіксацію — але гранично стисло, одним реченням, а другим реченням — обе
режний відгук: «Однак морфемний статус постульованих елементів є
сумнівним, оскільки їхні значення на засвідчених мовних стадіях не можуть бу
ти чітко ідентифіковані» 20. Зауваження не видається нам слушним: морфемний
14 Макаев Э. А. Общая теория сравнительного языкознания.— Μ., 1977.— С. 188.
15 Hirt Н. Indogermanische Grammatik.— Heidelberg, 1927.— T. 1.— S. 96.
16 MeilletA. Introduction à l’étude comparative des langues indo-européennes.— 6-me éd.—
Paris, 1924,— P. 138-139.
17 Strunk K, Réflections sur l’infixé nasal // E. Benveniste aujourd’hui. Actes du Colloque inter
national du C. N. R. Université François Rabelais, Tour, 28-30 septembre 1983.— Paris, 1984.—
T. 2,— P. 154.
18 Гамкрелидзе T В., Иванов В. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы : Рекон
струкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры.— Тбилиси, 1984.—
Кн. 1,— С. 151.
19 Szemerényi О. J. L. Introduction to Indo-European Linguistics.— Oxford, 1999.— P. 94.
20 Morphologie / Morphology : An international Handbook on Inflection and Word-Forma
tion.— Berlin ; New York, 2000.— Vol. 1.— P. 548.
І. 3. Бурковський____________________________________________________________
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2
статус дискутованих елементів виявляється цілком чітко при порівнянні інфіго-
ваних форм зі значеннєво відмінними від них неінфігованими відповідника-
ми-прототипами — нехай значення самих інфіксів і важко встановити, проте
очевидним є, що в більшості випадків ці епентезні звуки виконують роль засобів
семантичної диференціації кореня, — байдуже, чи відразу вони набували такої
ролі.
Однак знайшлися мовознавці, які належним чином оцінили концепцію
Г. Карстіна. Серед них особливо слід згадати О. С. Мельничука, який, ознайо
мившися з нею, не обмежився схвальними відгуками, а взяв її на озброєння, став
використовувати у своїх етимологічних розвідках та історико-фонетичних сту
діях (з’ясування генези індоєвропейського вокалізму). Вказівки на інфікси (не
рахуючи носового), поряд із іншими «нетрадиційними» (пра)індоєвропейськи-
ми структурними рисами, є, зокрема, і в ЕСУМі (статті [мерґа], [мерча], [мир-
дати], [млака], молодий, [молосувати], молот тощо), хоч там О. С. Мельничук
вдавався до цієї нової інформації обмежено, відповідно до прийнятої настанови,
що словник «не може... різко поривати з традицією» 21.
Говорячи докладніше про індоєвропейську інфіксацію в новому баченні, му
симо наразі спиратися в основному на згадану книгу Г. Карстіна як на досі єдину
наукову працю, що спеціально присвячена цій темі й трактує її досить ґрунтов
но, на багатому фактичному матеріалі.
Приступаючи до розгляду проблеми індоєвропейської інфіксації, Г. Карстін
критикує пояснення природи відомого носового індоєвропейського інфікса -п-
як суфікса з походження, що був потім переміщений унаслідок метатези. Мірку
вання з цього приводу, подібні до Карстінових, можна знайти й у В. Еля 22 та
А. Кюні. Натомість Я. Отрембський фактично не розділяє явищ метатези й ін
фіксації: «Якщо я ... кажу про метатезу, то розумію під цим не фонетичне явище,
а процес, унаслідок якого той самий словотвірний елемент змінює свою функ
цію: інфікс стає суфіксом або префіксом» 23. Тут, щоправда, вказано зворотний
напрямок обговорюваної гіпотетичної трансформації, але за вихідний пункт, за
логікою, цілком може правити й суфікс. (Зазначимо, що, визнаючи явище інфік
сації, все ж таки не можна відкидати бодай для деяких випадків саме такого —
«метатезного», а не епентезного походження тих чи інших інфіксів — тим
більше, що, як одностайно твердять і Г. Карстін, і всі троє згадуваних його попе
редників, одні й ті самі елементи нерідко можуть виступати в ролі афіксів різних
видів.) Якщо ж визнавати інфіксальну природу цього п, тоді, вважає Г. Карстін,
слід визнавати наявність і інших інфіксів, бо вельми неправдоподібним є існу
вання поряд із безліччю суфіксів і досить значною кількістю префіксів лише
єдиного інфікса, «тим більше, що звук п, про який ідеться, у жодному відношен
ні не займає (як-от s) в індоєвропейській звуковій системі особливого місця, яке
могло б виправдати його особливу морфологічну роль» (с. 34).
На початку свого дослідження Г. Карстін розглядає інфіксацію в неіндоєвро-
пейських мовах — австразійських (мон-кхмерських і мунда) та австронезій-
ських (індонезійських). У цих мовах інфігуючими є здебільшого сонорні зву
ки — носові п, m та плавні г, 1. Значно рідше в цій ролі виступають проривні
(в індонезійських мовах не виступають зовсім): у мон-кхмерських та мунда— р,
в останніх також b, t. Місце інфікса— переважно після першої приголосної сло
21 Етимологічний словник української мови : Вступ.— К., 1982.— Т. 1.— С. 9.
22 ОеМ W Op. cit.— S. 143.
23 Otrçbski J. Op. cit.
__________ Праіндоєвропейська система інфіксаціїу світлі дотеперешніх досліджень
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2 21
ва, що автор позначає як «позиція 1». Значно рідше інфікс стоїть після кореневої
голосної («позиція 2»). У деяких мовах, зокрема індонезійських, деякі інфікси
можуть виступати як префікси. У кхмерських та нікобарських мовах є комбіно
вані інфікси (-Ш- + -η- або -η- + -ш-).
Усі ці риси мають типологічні аналоги в індоєвропейських мовах (є, щоправ
да, одна специфічна риса, не властива останнім — інфігування приголосних між
коренем і префіксом). Так само в індоєвропейських мовах у ролі інфіксів висту
пають головно сонанти — як носові, так і плавні, а також напівголосні. Підста
вою цього, на думку Г. Карстіна, є загальні звукофізіологічні чинники. Сонанти
через їх артикуляційні властивості найкраще інфігуються між анлаутною приго
лосною кореня, що є зазвичай оклюзивною, і голосною (або навпаки).
В індоєвропейських мовах теж, хоч і рідко, між інфіксом і анлаутною приго
лосною кореня може стояти вокалічний елемент, наприклад, пел. *т-ъп-о%ъ :
*mogQ (с. 22), так само проривні (а також спіранти) значно рідше виступають у
ролі інфіксів. Приклади зі спірантом s: гр. λέ-σ-χη «місце відпочинку» : λέχος
«ложе», той самий корінь наявний у слов’янській (укр. лежати) та низці інших
груп (с. 23, 253). Далі, рос. полоскать : п. plókac (с. 253); індоєвропейський
прикметниковий суфікс -isk Г. Карстін вважає інфігованим варіантом суфікса -ік
(с. 254). Інфікс -t-: гр. καίνω «вбиваю» : κ-τ-είνω «т. с.» (с. 22), слов. *storzb : лит.
sárgás «т. с.», слов. *sténa : лит. sienà «т. с.»; лит. stirna : слов. *sbma, укр. сарна,
прус, sirwis, той самий інфікс — у лит. tüks-t-antis «тисяча» (с. 256).
Аналогічно в індоєвропейських мовах інфікси можуть виступати як префік
си, напр.: герм. *п-ітап «брати»: лит. іти «беру», слов. *ьт<?, *imç (с. 22). Зокре
ма, саме цим Г. Карстін пояснює феномен рухливого s- (с. 247-248).
Індоєвропейська мова теж знала інфікси в другій позиції, тобто за голосною
кореня, перед його ауслаутною приголосною, напр.: гр. νύ-μ-φη «наречена, мо
лода жінка, німфа» : лат. ппЬб «одружуюся», слов. *snubiti «свататися» (с. 23);
герм. *pru-s-gos (нім. Frosch «жаба») : герм. *prougos (англ, frog «т. с.»),
рос. прыгать (с. 24).
Так само в індоєвропейських мовах в одному корені можуть співіснувати два
інфікси: герм. *d-r-i-n-kan «пити» : кельт. *degü, дірл. deug «пиття» (пор. кхмер.
d-r-e-n-ö «підпора» : dö «ставити») (с. 24, 181; багато таких випадків наводить
В. Ель, напр. : І̂кар (лат. capere «хапати») : Vkramp (нім. Krampf, англ, cramp
«судома»)24.
Нарешті, у різних індоєвропейських мовах, я к і в розгляданих азійських, од
ні й ті самі інфікси також можуть стояти в різних позиціях, зокрема в суфікса
льній: *p-l-utos (дірл. loth «лоша», кімр. llwdn «маля тварини») : *put-l-os (дінд.
putrás «дитина, син») (с. 24). Г. Карстін доводить, що подібні випадки не слід
тлумачити як метатезу.
До цих типологічних міжродинних паралелей автор додає ще деякі, інакшого
характеру — діахронно-типологічні. Вони стосуються історичної долі інфіксів
та інфіксації. У мон-кхмерських мовах інфікси -1-, -г- «втратили свою первісну
словотворчу силу й через “застигання” опустились, так би мовити, в етимологіч
ну сферу» (с. 27), натомість носові інфікси -n-, -m- і досі продовжують функціо
нувати. Це нагадує індоєвропейську мову, де носовий інфікс довго зберігав ак
тивність у дієслівних формах. Загалом же в індоєвропейських мовах процес
занепаду інфіксації як морфологічного й словотворчого засобу та закріплення
колишніх інфіксів як невіддільних частин кореня зреалізувався остаточно.
24 Oehl W. Op. cit.— S. 115-116.
І. 3. Бурковський____________________________________________________________
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2
Г. Карстін робить також спробу визначити найзагальнішу, найголовнішу
функцію інфіксів (питання непросте навіть стосовно тих мов, де інфікси досі є
чинними морфемами). Ця функція, на його думку, полягає в модифікації значен
ня кореня, що її він окреслює як «підсилення» (с. 28).
Учений вважає, що інфікси не мають етимології, тобто вони не є з походжен
ня якимись повнозначними словами, частками, а від самого початку були не чим
іншим, як звуками, що виконували певну функцію. За етимологізаційного нас
тавления неможливо, на його думку, пояснити, зокрема, переважання сонантів у
ролі інфіксів — причини тут мають лежати у сфері фонетики (с. 29).
Розглядаючи інфікси в різних позиціях, автор дає етимологічні пояснення
багатьох «темних» слів різних індоєвропейських мов, а також пов’язує багато
форм, які не вважалися спорідненими (частину цих пов’язань здійснено вже по
передниками Карстіна). Розвиваючи тезу Мейє про чергування «спірант :
спірант + сонант» на початку слова, він ототожнює ннім. knïpen (нім. kneifen) з
тотожним за значенням слов. *scipati, укр. щипати', аналогічно нім. Hemmen
«затискати» : рос. (за)щемить (с. 40-41).
Наведемо ще деякі приклади пов’язання споріднених індоєвропейських ко
ренів, що відрізняються наявністю / відсутністю інфіксів і через це для тради
ційної етимології їхня спорідненість лишалася зазвичай непомітною. Склад
ніших випадків, пов’язаних із консонантним паралелізмом, метатезою, що їх
нерідко аналізує Карстін (так, стосовно згаданого щойно випадку він вважає, що
слова klemmen, укр. щеміти мають той самий корінь, що й жати, жму), ми тут
не торкаємося.
Індоєвропейський корінь, наявний в укр. плече, за Карстіном (а також Кюні й
Отрембським25), є інфігованою формою — «проста» збереглася, зокрема, в
лит. petÿs, прус, pettis, patte «т. с.» (с. 61). Натомість такі балтійські форми, як
лат. blaku, лит. blakù,pablakù «побіч» та ін., виявляються інфігованими формами
кореня, наявного в укр. бік (с. 61-62).
Автор наводить чимало слов'янських кореневих варіантів, диференційова
них через інфіксацію: слов. *daviti, давити : п. dlawic «т. с.» (с. 69-70), п. кис,
kowac «кувати» : knué, knowac «затівати» (с. 84), етимони укр. тіпати : тріпати
(с. 70), рос. капля : п. kropla, укр. крапля (с. 72), п. skrobac, укр. шкребти : рос.
скоблить (с. 72, тут же — балт., герм, та лат. відповідники). Вартими уваги є та
кож його пов’язання давній : древній (с. 70), камінь : кремінь (с. 72). Слово
прясти виявляється тотожним нім. s-pinnen «т. с.» (с. 72), а отже, у рос. прядь :
пядь відбилося давнє відношення інфігування. Ще один приклад з ремісничої
лексики: слово снувати, ймовірно, походить від того самого кореня, що й
совати (с. 75-76).
Приклади слів з інфіксом -і- : *sü (лат. sütus «шитий») : *s-j-ü-, укр. шити
(с. 31, 127); укр. хибити : рос. ошибаться, *speu- (лат. spuo «плюю») : *sp-j-eu
(лит. spiáuju, spióviau, укр. плювати) — с. 127-128.
Інфікс -г- у другій позиції Карстін виявляє, зокрема, зіставляючи такі форми,
як слов. *smbrkb : лат. mücus «слиз, соплі» (*smü-r-kos : *smükos — с. 139),
рос. короста : чесотка (*ko-r-s-tä : *kos-, *kes-----с. 140); інфікс -1------ у нім.
(герм.) se-l-b- : цел. osoba (с. 140 — тут слід було б подати насамперед форму
себе), у слов’янському корені, наявному в слові голод, що виявляється спорідне
ним з лит. gődas та його українським відповідником жадання (с. 141-142) тощо.
25 Сипу A. Op. cit.— Р. 440-441; Otrçbski J Indogermanische Forschungen...— S. 195.
__________ Праіндоєвропейська система інфіксаціїу світлі дотеперешніх досліджень
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2 23
Інфікси -і- та -и- в цій позиції виступають як другі члени дифтонгів. (На них
звертав увагу К. К. Уленбек, розглядаючи «вокалічні кореневі варіанти»). Прик
лади: слов. *cëpiti «розщеплювати» : *scepati «т. с.» (*ko-i-p : *s-kep — с. 145),
плюскати — плескати (*ple-u-sk : *plesk — с. 150).
Г. Карстін подає чимало етимонів, які мають кілька варіантів унаслідок того,
що в них виступають різні інфікси. Обмежимося наведенням однієї такої серії
(с. 154—155): 1) безінфіксальна форма: *peu-, *ри- (mc.püst «дути, віяти», дінд.
phusah «легеня» та ін.); 2) корені з інфіксом -η- : *рпеи- (гр. πνέω «дму, дихаю»
та ін.); 3) корені з інфіксом - 1- : *pleu- (гр. πλεύμων, цел. plusta, лит. plaüciai
«легеня»); 4) корені з інфіксом -s- : *pseu- (гр. ψύχω «дихаю», ψυχή «душа,
дихання»).
Ми не зупинятимемося на розлогому трактуванні Г. Карстіном інфіксів у су
фіксальній та постсуфіксальній позиціях (їх він позначає як 3-ю й 4-у) — у цій
частині його праці йдеться загалом про відомі словотвірні явища типу малий :
маленький, круглий : круглуватий-, дискусійним є кваліфікування їх як інфікса
ції, хоча певні ознаки останньої тут є. У заключній частині автор робить, зокре
ма, такий висновок: «Колишня здатність індогерманських словоформ (Wort
gebilde) приймати інфікси свідчить, що ті форми первісно мали незрівнянно
менш жорстку будову порівняно з пізнішими... — морфологічна ситуація, що
дозволяє численні порівняння з синтаксичними відношеннями. Пізніший про
цес поступового закріплення (Verfestigung)... найпізніше й найменше охопив ту
зону слова, до якої належать так звані “суфікси”, оскільки там... до певної міри
до сьогодні... лишився деякий простір для формальних варіацій» (с. 345-346).
Я. Отрембський із цього приводу припускав: «Тут, можливо, лежить доказ того,
що індоєвропейська прамова була, принаймні деякою мірою, полісинтетичною,
тобто мовою, що інкорпорувала певні елементи речення» 26. Нежорсткість пра
давніх мовних знаків, імовірно, зумовлювала й підвищену здатність їх фонетич
них елементів до метатези.
Г. Карстін заявив: «Я підніс цей постулат (щодо наявності численних індоєв
ропейських інфіксів.— І. Б.) до [рангу] евристичного принципу» (с. 34), і його
застосування, у поєднанні з іншими, дає дуже багаті й цінні результати. Для кон
трасту наведемо один приклад зі словника Фасмера (стаття тупать): «Слід
відділяти від стутть, бо в останньому репрезентовано *stop-, всупереч Преоб-
р[аженському]». Унаслідок ігнорування інфіксації лишаються непов’язаними
дві споріднені лексеми, дарма що тут фігурує носовий інфікс, ніби й визнаваний
науковим загалом, але, як бачимо, для багатьох незвичний і непомічаний. Що
вже казати про концепцію індоєвропейської інфіксації маловідомого лінгвіста,
яка разом з іншими його відкриттями (тією чи іншою мірою здійсненими неза
лежно від нього й ще деякими науковцями) вносить поважні корективи в тради
ційні уявлення про давні мовні знаки. Ці відкриття лишилися поза увагою ос
новної маси його колег-індоєвропеїстів, у творах яких містилися «в багатьох
місцях зачатки й здогади, але ніде немає проникнення від одиничних спостере
жень до пізнання загальних кореневоморфологічних структурних принципів»
(с. 6). Осягнення цих важливих формотворчих засобів прамови дозволило
Г. Карстіну піти значно далі за свого університетського наставника М. Фасмера
(у словнику якого зрідка можна знайти вказівки на консонантні кореневі варіан
ти), здійснивши «численні пов’язання того, що досі трактувалось нарізно» (с. 7),
і сформулювати висновок надзвичайної значущості: «Розмаїття індоєвропей
26 Otrçbski J. Z badaú nad infiksem nosowym...— S. 66.
І. 3. Бурковський____________________________________________________________
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2
ських “коренів”, що з ним ми стикаємося в наших етимологічних словниках,
зводиться до незрівнянно меншої кількості “стрижневих коренів”, або “корене
вих стрижнів”, які... на ґрунті небагатьох фундаментальних структурних (фор
мотворчих) принципів... розвинули з себе все те багатство кореневого фонду»
(с. 7). З цих слів випливає грандіозна програма глибинних етимологічних дос
ліджень, які мають просунути генетичне мовознавство далеко вперед. Широка
систематична реалізація цієї програми, здійснюваної вже віддавна, але досі з не
достатнім розмахом, означатиме воднораз і щонайпереконливіше доведення іс
тинності та подальше вдосконалення як обговорюваної концепції, так і пов’яза
них із нею поглядів на інші прамовні структурні риси.
__________ Праіндоєвропейська система інфіксаціїу світлі дотеперешніх досліджень
І. Z. BURKOVSKYI
PROTO-INDO-EUROPEAN SYSTEM OF INFIXATION IN THE LIGHT OF HITHER
TO INVESTIGATIONS
The article is dedicated to an important aspect o f the researches of the profound etymological
connections— to the discovery of a broad system of infixation in the Proto-Indo-European language.
A survey of the history of the question is given, as well as a review of the sole hitherto existing mono
graph concerning the matter written hy a German linguist Hans Karstien.
K e y w o r d s : Indo-European infixation, infix, structure of the Indo-European root, profound
etymology.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2007, № 2 25
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-182902 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:45:53Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бурковський, І.3. 2022-01-23T17:37:57Z 2022-01-23T17:37:57Z 2007 Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень / І.3. Бурковський // Мовознавство. — 2007. — № 2. — С. 17-25. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182902 Статтю присвячено одному з важливих аспектів дослідження глибинних етимологічних зв’язків — виявленню розгалуженої системи інфіксації в (пра)індоєвропейській мові. Дається огляд історії вивчення питання, висвітлюється зміст поки що єдиної монографічної праці на цю тему, створеної німецьким лінгвістом Гансом Карстіном. The article is dedicated to an important aspect of the researches of the profound etymological connections—to the discovery of a broad system of infixation in the Proto-Indo-European language. A survey of the history of the question is given, as well as a review of the sole hitherto existing monograph concerning the matter written hy a German linguist Hans Karstien. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень Proto-Indo-European System of Infixation in the Light of Hitherto Investigations Article published earlier |
| spellingShingle | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень Бурковський, І.3. |
| title | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень |
| title_alt | Proto-Indo-European System of Infixation in the Light of Hitherto Investigations |
| title_full | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень |
| title_fullStr | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень |
| title_full_unstemmed | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень |
| title_short | Праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень |
| title_sort | праіндоєвропейська система інфіксацїї у світлі дотеперішніх досліджень |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/182902 |
| work_keys_str_mv | AT burkovsʹkiií3 praíndoêvropeisʹkasistemaínfíksacííusvítlídoteperíšníhdoslídženʹ AT burkovsʹkiií3 protoindoeuropeansystemofinfixationinthelightofhithertoinvestigations |