Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності
У статті розглянуто деякі мовні, графіко-орфографічні та змістові особливості кількох рукописів південнослов’янського походження із зібрання Одеської державної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького. Вказано на наявність у цих рукописах середньовічних болгарських, сербських та македонських нашаруван...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2008
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183045 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності / О.В. Прискока, В.Ю. Франчук // Мовознавство. — 2008. — № 2-3. — С. 111-123. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183045 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Прискока, О.В. Франчук, В.Ю. 2022-01-30T13:25:11Z 2022-01-30T13:25:11Z 2008 Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності / О.В. Прискока, В.Ю. Франчук // Мовознавство. — 2008. — № 2-3. — С. 111-123. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183045 У статті розглянуто деякі мовні, графіко-орфографічні та змістові особливості кількох рукописів південнослов’янського походження із зібрання Одеської державної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького. Вказано на наявність у цих рукописах середньовічних болгарських, сербських та македонських нашарувань. Це визначає важливі аспекти майбутніх досліджень Одеської рукописної збірні. The article is devoted to the lighting up the actual language facts which reflect the interrelation of the Old Rus language and the Old Slavonic language at the lexical and syntactical levels. The complicated character of the language making methods in the Old Rus literal language attracts attention of many investigators. The observing functioning of the language units in the Eastern Slavonic written language of the ancient Kiev shows that the actualization of the semantic of lexical units, word combinations and syntactic constructions more complicated than those that existed before, for example, dative independent phrase or direct speech, quite often takes place under the influence of Old Slavonic written tradition. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності Cyril-Methody Traditions in the Language of Old Rus Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності |
| spellingShingle |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності Прискока, О.В. Франчук, В.Ю. |
| title_short |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності |
| title_full |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності |
| title_fullStr |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності |
| title_full_unstemmed |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності |
| title_sort |
кирило-мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності |
| author |
Прискока, О.В. Франчук, В.Ю. |
| author_facet |
Прискока, О.В. Франчук, В.Ю. |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Cyril-Methody Traditions in the Language of Old Rus |
| description |
У статті розглянуто деякі мовні, графіко-орфографічні та змістові особливості кількох рукописів південнослов’янського походження із зібрання Одеської державної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького. Вказано на наявність у цих рукописах середньовічних болгарських, сербських та македонських нашарувань. Це визначає важливі аспекти майбутніх досліджень Одеської рукописної збірні.
The article is devoted to the lighting up the actual language facts which reflect the interrelation
of the Old Rus language and the Old Slavonic language at the lexical and syntactical levels. The complicated
character of the language making methods in the Old Rus literal language attracts attention
of many investigators. The observing functioning of the language units in the Eastern Slavonic written
language of the ancient Kiev shows that the actualization of the semantic of lexical units, word
combinations and syntactic constructions more complicated than those that existed before, for example,
dative independent phrase or direct speech, quite often takes place under the influence of Old
Slavonic written tradition.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183045 |
| citation_txt |
Кирило-Мефодіївські традиції в мові давньоруської писемності / О.В. Прискока, В.Ю. Франчук // Мовознавство. — 2008. — № 2-3. — С. 111-123. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT priskokaov kirilomefodíívsʹkítradicíívmovídavnʹorusʹkoípisemností AT frančukvû kirilomefodíívsʹkítradicíívmovídavnʹorusʹkoípisemností AT priskokaov cyrilmethodytraditionsinthelanguageofoldrus AT frančukvû cyrilmethodytraditionsinthelanguageofoldrus |
| first_indexed |
2025-11-26T00:08:51Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:08:51Z |
| _version_ |
1850593472302546944 |
| fulltext |
О. В. ПРИСКОКА, В. Ю. ФРАНЧУК
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКІ ТРАДИЦІЇ В МОВІ
ДАВНЬОРУСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ__________
Стаття присвячена висвітленню конкретних мовних фактів, які відбивають взаємодію
живої давньоруської мови зі старослов’янською на лексичному та синтаксичному рівнях.
Складність процесу становлення мовних засобів давньоруської літературної мови привертає
увагу багатьох дослідників. Спостереження за функціонуванням мовних одиниць у східно
слов’янській писемності давньокиївської доби свідчать, що актуалізація семантики лексем,
словосполучень і складніших за попередні синтаксичних конструкцій, таких як зворот да
вальний самостійний або пряма мова, нерідко відбувається під впливом старослов’янської
писемної традиції.
К л ю чов і слова: лексема, тематична група, християнська семантика, лексика архітек
тури і будівництва, пряма мова, зворот давальний самостійний.
Особливості функціонування старослов’янських мовних одиниць, відображе
них пам’ятками писемності XI—XIV ст., становлять значний інтерес як на лек
сичному, так і на синтаксичному рівнях. Під впливом кирило-мефодіївської
традиції давньоруські перекладачі, автори і переписувачі книг створювали й но
ві тематичні та лексико-семантичні групи слів. Досить виразно це явище можна
простежити, досліджуючи мовні одиниці, пов’язані з християнською темати
кою. Вивчення їх функціонування в давніх текстах свідчить, що актуалізація
християнської семантики стала можливою в результаті розвитку східнослов’ян
ськими книжниками традицій старослов’янської писемності.
В історичній лексикології східнослов’янських мов, незважаючи на її бурхли
вий розвиток у другій половині XX ст., існує ще чимало білих плям. Однією з та
ких плям є відсутність системного комплексного дослідження історії лексики
будівництва й архітектури, засвідченої пам’ятками писемності давньокиївської
доби, а в ній, зокрема, — аналізу назв християнських споруд. Тим часом можна з
великим ступенем імовірності припустити, що лексика християнської тематики
за кількістю лексичних одиниць, багатством семантичного наповнення, різно
манітністю слово- і формотвірних варіантів, яскравістю фразеологічних зворо
тів посідає чи не найперше місце серед інших лексико-тематичних груп, відби
тих давньою східнослов’янською писемністю.
Поєднання двох лексичних тем — будівельно-архітектурної та християн
ської відбулося в процесі номінації різних будівельних об’єктів, пов’язаних із
християнським культом, який, утвердившись як державна релігія Київської Ру
сі, дав поштовх до виникнення нових реалій тогочасного суспільного життя —
християнського будівництва і давньої східнослов’янської писемності. Як нас
лідок, у текстах давньокиївських писемних пам’яток з’являються лексико-тема-
тичні групи слів — назви будівельних споруд християнського культу: црькпа
© О. В. ПРИСКОКА, В. Ю. ФРАНЧУК, 2008
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 111
О. В. Прискока, В. Ю. Франчук.
(ц е р к о в ь ), црквнцд, ст^корт» (со к о р т»), хралгь, хрдм инд, з д а н и к црьковьнок,
СЬЗДАНИК црьковьнок, ДОЛЛЪ имени г(с)нЮ εδγ, ДОМЪ СТЫ-И, ДОМЪ ЕОЖІІА М АТере,
ДОМЪ ГОСПОДЬНИ, ДОМЪ МОЛИТВЬННЪШ, ДОМЪ СВ АТЫ .га Еогородицга, ЕОЖЬННЦА, БО-
ж о н к а , ч а со в н и ц а , м о ли тв ь н и к ъ , м о ли тв ь н и ц д , ллолевникъ, прив'Ьж ищ е кр е с-
ты а н о м ъ , ж е ртвеньникт», ж е р т ъ в ь н и к ъ ; назви окремих частин християнських
культових будівель: пр и тв о р і», трдпезА, тр д п е з ъ к д , о л тд р ь , ОЛТДрЬЦЬ, крилосъ,
ПОЛАТИ ЦрКОВН'Ы.'Ь, т е р е м ъ , АНЕОНЪ, КрЄСТИЛЬНИЦА, ПОЛАТА, ОЕИТЄЛЬНИЦА, М И Т А -
то р іи , то м и тА р и и , ризннци, прлстрога, в ьр хъ тощо; назви архітектурних прикрас:
зд а н ь е «зовнішній вигляд», в и д ъ , оустроение, писанье, строение рукописаньное,
ОуЗОрЪЦ руКОдЪлаННе, прил'Ьпы, прил'кплєнне, С Т Ъ Л П Ъ , КЛМЄНЬ «СТОВП», ВЄЖА,
СЫНЪ «вежа», КОМарЫ, к р е с тъ ГОСПОДЄНЬ, З В ЕЗДА З Л А ТА ІД , С'ЬтЬ, Д'кло ВИСАЦІЄЄ,
ко зни , Ц А т а (ц а т а ) , ч а ш а , к ^ е ъ к ъ , в і т р и л а , в и н о г р а д ъ , гр ь з н и «грона виногра
ду», лоза, ш и ш к а , гавлъко, о в р а з ъ , п о до е іє , спсъ «як елемент архітектури», хрнс-
т о с ъ «т. с.», сты и И в а н ъ «т. с.», подножєкт» Х р и с т о в ъ , χεργΒΗΜΤ», МуЖЬСКЪ
по лъ , п ъ т к а «статуя птаха», ор ьлъ кам енъ, г л а в а з м и є в а , члвчскага, в е ли чьств о ;
лексика на позначення архітектурних форм та просторових характеристик, зок
рема християнських будівельних споруд: ШЕраЗЪ «форма», ВЄЛИЧСТВО КАМЄНОЄ,
ПОДОВИЄ ВИД’ЬнИА НЄЕЄСНАГО, црквь Є ( г , Д, S ) в е р х о в і; СЪЗДаТИ НАД YrATíL;
ТриО уГЛЪ Н аи; КреСТОМЪ ДЄПЛОуСТа, ОБ едином СТОЛПЦИ, 0 т р е х Ο Λ ΤΑ ρεχ, СЧГкнЬІ
силою 4 0 саж енъ, кргло со з д а н а , тє р є м е ц ь крОуГОЛЪ (в гробі Господньому),
кроугь «форма», с т о л п ъ о б ь л ъ ш ; с т о л п ъ з д д н та и «з каменю або цегли», акта
В'кньць НА ВОЗДусЬ СТОІАфЬ; верхъ в ъ с п е р е н ъ КЛ'ктЬСКЫ, аки тє р є м е ц ь , чело,
ВЪЗраКЪ, ЗрАЦІА НА ОуГЬ, ЛИЦЄ К’ЬН'ЬшНЄЄ, ВЪНОутрь прЄВЬІСпрьНАІА, W T ВЄрХА И
ДО д о л у ; ДОЛГОТА, ВЪДОЛЖ 'Ье, В Ъ Д Л Ъ С е , ВТ» ДЛ’Ь, в долж иноу, д ь л н н д , д о л г о с т ь ;
ш и р ъ ш га , в ъ ш ир и н ю , кт» шир'Ьє в ш и р 'Ь ; т о л с т о т а , в ъ т о л ц і 'Ь є , в ы с о та , в ъ
в ы со ту, ВЪЗВЫШе, вы ш е, ЕОЛ'Ье (Х р и с то с ъ СД'клАНЪ гако В М уж а ЕОЛ'Ьє), в о п р е
ки «упоперек», иж роугъ, ВЪН'ЬоуДОу, и з д н о у цркви, и з в н о у «зовні», около, споди
«знизу», го р'Ь «зверху», во глувле , в д а л є «на відстані», вверх вєликд «висока»,
всямокачна «неясно: рівностороння або кругла»; назви чернечих споруд: а) наз
ви великих комплексів чернечих будівель МОНАСТЫРЬ, м а на сты .р ь, ЛАВрА,
о б и т є л ь , с т ы г а мрига в ц а , с к у т ь , и н о ч ь н и ц а , м ь н и ш н и ц а , в ъ з д е р ж а л и щ е , о у л и -
ц а печерьнАга; б) назви елементів природного ландшафту, обладнаних або прис
тосованих під житло ченця — печера, п е іц є р а , п е ц ш р ъ к а , п е ц іь , в ъ р т ь п ъ , гаМА,
ГЛОуБННА, ПРОПАСТЬ, З А П А Д Ъ , ГОрД, ГОрнЦА, ОСТрОВЪ, ПОуСТЬІНІА, М 'ЬСТО ЧГЬСНОЄ И
ск ъ р в ь н о е ; в) назви споруд усамітнення — х р а м ъ , х р д м и н д , х ы ж а , х н ж н н д ,
χη>Ι3 ΗΗΑ, Х Ы З Ъ , КЄОуЦІА, КЄЛЬІА, КЄЛЬ, КЄЛЬИЦА, К Л 'Ь тЬ К А , К Л 'Ь тЬ , К Л 'Ь тЬ Ц Д , Х Л ІБ И
НА, п о гр е в ъ , с т ъ л п ъ , п о у р ь ги и , к р о ув о ук ли о н ъ «нижня частина стовпа, ложе»,
з а т в о р ъ ; г) назви споруд колективного житла ченців — кун о в іа , о е ь ц іє є ж и т и е ,
ж и т и е в ъ н о у т р ь н е е , np’tfi'bLBAHHe; ґ) назви чернечих господарчих споруд і при
міщень — к е л д р ь н и ц д «комора», М'ксИЛЬНИЦА, ПЄф ЬНИЦА, п є к л є н и ц д , п є к а л ь н и -
ц д , х р а м ъ и д е ж е хл'Ь еьі с ъ т в о р я ю ть с г а , т р д п е з ь н и ц д , т р а п е з а , ш е’Ь д ь н и ц д
«їдальня», о с о уд ь н и ц д «монастирська темниця», т р о у д о в д т н ц д , нохом ии, κοοοχο-
м и и «монастирська лікарня», д в о р ъ м а н а с ты р с к ъ ш ; д) назви поховальних спо
руд, вироблені церковнослов’янською традицією і співвідносні з християн
ським поховальним обрядом — гр о в ъ , гр о в ь н и ц д , ГрОБИЩ Є, р д к д , с к ^ д 'Ь лн и ц а ,
о у с ъ ш л л ь н и ц л , о у с ь ш а т є л ь н и ц а , н ск о пдн и є , т е р е м ь ц ь , ц ъ р к о в ь ц а м а ла , печера,
п є ц іє р д , П Є ф Ь , п р и т в о р е , ДОМ Ъ и с т и н ы .
Напевне, і це ще не повний реєстр тематичних груп будівельно-архітектур
ної лексики давньокиївських писемних пам’яток, на формуванні, функціонуван
ні та існуванні якої позначився вплив християнської релігії.
112 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2 -3
.Киршо-Мефодіївські традицій' в мові давньоруської писемності
Розглянемо докладніше лексико-тематнчну групу назв християнських куль
тових споруд. Вона порівняно невелика за кількісним складом, проте системні
відношення у колі цих лексем становлять певний інтерес. І тоді, і тепер ядром
групи є лексеми цьркы (цьрк'ьвь), ХрАЛГЬ і, до певної міри,— С’ьвор’ь (сокорт.).
Лексема цьркы «християнський храм» найбільше вживалася у давньокиїв-
ських пам’ятках різних жанрів: «£ъ цркви, дкн на неси, еь стрАхъллт» стон» (Ізб.
1076, арк. 12); «Никдко же въ нєс'ьворьн'Ьи цркви, вт» нєтрь доме соуціи, л'рьціє-
ние сТіВьршАтн» έν εύκτηρίω οΐκω (Єфр. крм. Трул.) «fi том же л'ЬтЬ заложи
БЛАЖЄИЬІИ епнскопъ ИОАНТ» НА ВОрОТЄХ СВЕАТЄ БогОрОДИЦН ЦЄрКОБЬ КАЛІЄНІ/1 БО
има З ачатьє с в а т ы а Богородица» (Радз. 2, XV-XII, 158, під 1195 р.); «0
С'ьзданіи церкви, іако Божіим'ь проллысломь и пречистый єго ллдтерє СОЗДАНА
бысть церкви ПєчєрскАїя» (К-П. Пат., Оказаніє ГЛАВЪ, XV-XII).
Це слово вживалося також із значеннями: «храм узагалі», «зібрання вірую
чих у Христа», «віросповідання», «обов’язок щодо церкви», «місцева церква,
єпархія», «парафія», «церковне відомство»3. Слово наявне в усіх слов’янських
мовах, воно є запозиченням праслов’янського періоду з герм. *kirko або *kiriko,
яке походить з гр. κυριακός — «господній» 4, або його інтерпретують як κυριακή
(οίκία) чи κυριακόν (οίκίον) — «дім господній»5.
Існує проблема інтерпретації найдавнішої семантики цього слова на сло
в’янському мовному ґрунті. К. Ходиницький вважав, що слово цьркъвь у пів
денних слов’ян означало не лише «християнський», а й «храм узагалі» , в тому
числі й «іншої віри храм», те саме було й у східних слов’ян, де пізніше перева
жило значення «християнський храм» б. У такому випадку слід було б погодити
ся, що слово цьркы (цьрк'ьвь) було живомовним запозиченням.
Іншої думки дотримувався А. С. Львов, який, аналізуючи функціонування
форми цьркы та похідних від неї у давніх східнослов’янських писемних пам’ят
ках, дійшов висновку про «беззаперечно» книжний характер її запозичення (зі
старослов’янських перекладів) 1. Непрямо це вказує на первісну відсутність у
живомовному спілкуванні слов’ян слова цьркы та на запозичення його півден
нослов’янськими книжниками кирило-мефодіївської доби з вузько спеціалізо
ваним значенням, яке пізніше розширилося.
На нашу думку, наявність с ’ < k на початку слова перед голосним переднього
ряду недифтонгічного походження, тобто відсутність першої палаталізації, у за
позиченні свідчить про те, що запозичення відбулося принаймні в пізній період
розвитку праслов’янської мови. Навіть якщо воно здійснилося живомовним
шляхом до кирило-мефодіївських перекладів, все одно ця лексема могла бути
потрібна слов’янам лише як одиниця християнської термінології. Її функціону
вання в старослов’янській та давній східнослов’янській писемності дозволяє
припустити первісну семантику саме як «християнський храм». Майже одно
часне вживання її в писемних пам’ятках із значенням «храм узагалі» можна
пояснити тим, що в текстах «Євангелія» і «Старого Заповіту» часто йдеться про
1 Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка : В 3 т.— М., 1989.—
Т. 3,— С. 1445.
2 Список скорочень див. у кінці статті.
3 Срезневский И. И. Зазнач, праця.— С. 1444-1447.
4 Этимологический словарь славянских языков : Праслав. леке. фонд.— М., 1976.—
Вып. 3.— С. 198-199.
5 Христианство : Энциклопедический словарь.— М., 1995.— Т. 3.— С. 218.
6 Chodynicki Ę. Kościół prawosławny a Rzeczpospolita Polska : Zarys historyczny 1370-1632.—
Warszawa, 1934.— S. 76.
7 Львов А. С. Лексика «Повести временных лет».— М., 1975.— С. 124—125, 142.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 113
О. В. Прискока, В. Ю. Франчук.
дохристиянські культові споруди: ст»нллиціє, съкорт», скуиііа, ковчєгь, для позна
чення яких слов’янські язичницькі назви храмів капиціє, трєкиціє, коумирьницл
тощо (за винятком слова божьница) були стилістично неадекватні.
Трохи інший шлях до термінології назв християнських культових споруд був
у праслов’янського (в південнослов’янській огласовці) слова хрдмъ (< *choimb).
Принагідно зазначимо, що східнослов’янська форма хоромъ з релігійною семан
тикою не вживалася 8.
Етимологія праформи *сЬогтъ не з ’ясована. З-поміж інших імовірні парале
лі: дінд. harmyám «фортеця» (Ендзелін); двн. scirm, scerm «захист», «заслін»,
«стеля» (Брюкнер); під сумнівом, але можливе: лат. sero «з’єдную, зв’язую,
складаю», гр. εΐρω «ставлю в ряд» (Бернекер) з асоціаціями про первісні способи
будівництва (плести, обмазувати глиною тощо) 9. Якщо в наведених етимонах з
певною мірою припущення все ж таки фігурує будівельний компонент семантики,
який пояснює пізніше південнослов’янське ХРАМЪ «дім», то пояснити набуття
цим словом значення релігійної і власне християнської споруди значно складніше.
У старослов’янських пам’ятках слово хрлмъ мало значення «будинок», «жит
ло, приміщення», «святиня, храм, дім божий», «темниця, тюрма», «челядь у до
мі» 10. Ще ширше реалізація семи «будинок» і «релігійний будинок» представле
на в писемності східних слов’ян давньокиївської доби. Переважно в перекладних,
але почасти і в оригінальних пам’ятках слово хромъ уживалося із значеннями
«дім», «кімната», «горниця», «будівля для богослужіння»: тут і хрдмт» чьстндго
Крьста (οίκον), І ХрДМТ» ИДОЛЬСКТаИ, ВТ» XpAAťfc, рєїсьше ВЪ ропдти (рОПАТЬ — «ме
четь»); далі— «скарбниця», «шатро», «скинія (синагога)», «житло», «обитель» и.
За спостереженнями Ф. П. Філіна, слово хрдмъ із релігійним значенням спо
чатку вживали східні слов’яни як назву язичницького храму, і воно могло бути
запозичене від південних слов’ян у дохристиянську епоху усним шляхом, а вже
пізніше набуло християнського значення, бо в оригінальних руських пам’ятках
уживане лише з XIII ст. 12 Як воно отримало значення релігійної споруди в пів
денних слов’ян, Ф. П. Філін не з ’ясовував.
Проте задовго до нього В. Ягич зробив спробу дати відповідь на це питання,
аналізуючи вживання слова хрАмъ у старослов’янських текстах на місці дав
ньогрецького οικία, οίκος, οικοδεσπότης, δώμα. Набуття цим словом «релігійного
і релігійно-християнського змісту» В. Ягич пояснив тим, що в деяких текстах
воно передавало урочисте поняття «божий дім» 13. А. С. Львов, оперуючи кон
кретними прикладами старослов’янської писемності, спростував думку Ягича.
Він навів приклади вживання слова хрдмт» у реченнях, які не мають нічого
СПІЛЬНОГО 3 ЧИМОСЬ урочистим: «ИЖЄ НИ ГрАДА, НИ ВЬСИ, НИ ХРАМА, НИ ОБИТАЛИ
родд иллатт»» (Супр. 455, 4 -5 ) 14. У «Синайському псалтирі» слово хрллгь від
повідає сучасному російському «будівля, приміщення», «будинок» 15. Загального
висновку про формування релігійної семантики цього слова А. С. Львов не дає,
8 Срезневский И, И, Зазнач, праця.— С. 1387.
9 ФасмерМ. Этимологический словарь русского языка : В 4 т.— М., 1964.— Т. 4.—
С. 265-266.
10 Slovník jazyka staroslovenskégo : Lexikon linguae palaeoslovenicae.— Praha, 1997.—
Zeš. 48,— S. 791.
11 Срезневский И. И. Зазнач, праця.— С. 1397-1399.
12 Филин Ф. П. Лексика русского литературного языка древнекиевской эпохи (по мате
риалам летописей).— Ленинград, 1949.— С. 103-104.
13 Jagić V. Entstehungsgeschichte der altkirchenslavischen Sprache.— Berlin, 1913.— S. 413.
14 Львов А. С. Очерки по лексике памятников старославянской письменности.— М.,
1966,— С. 256-257.
15 Там же,— С. 257.
114 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2 -3
.Киршо-Мефодіївські традицій' в мові давньоруської писемності
обмежившись зауваженням, «.. .що етимологія слова хрлллт» все ще залишається
нез’ясованою, і це привносить додаткові труднощі до історії цього слова» 1б.
На нашу думку, шановані попередні дослідники, зіставляючи тексти гре
цьких оригіналів із слов’янськими перекладами, спостерігали переважно, яким
грецьким словам відповідає слов’янське слово храллъ, і намагалися зробити вис
новок на суто лінгвістичному матеріалі. Як бачимо, це бажаного результату не
дало. То ж чи не криється відповідь на це питання в історії християнської релігії
і християнських культових будівель?
Ототожнення двох понять — житлового будинку і богослужбового при
міщення могло виникнути не в перекладацькій практиці, а в масовій християн
ській свідомості в процесі формування реалій християнського побуту. Ось як
змальовують процес утворення особливого приміщення для християнського
богослужіння дослідники історії християнства: «Ісус Христос, з’явившись
з-поміж народа юдейського, відвідував святі місця юдеїв — єрусалимський
храм і синагоги, проте відвідування їх не поставив за обов’язок своїм учням і
послідовникам. Заповідавши поклонятися Богу на всякому місці, Ісус Христос
для виконання дій, які мали бути основою новозаповітного Богослужіння, оби
рав особливі місця. Так, він сам молився своєму отцю в саду Гефсиманському
на горі Єлеонській, а таїнство євхаристії встановив у великій... світлиці. У та
кий спосіб отримує свій початок християнський храм. Апостоли і перші хрис
тияни з юдеїв відвідували іноді храм єрусалимський для молитви і проповіді
про Ісуса Христа; але ці відвідування припиняються з часу гоніння на хрис
тиян і після визначення відношення обрядового закону Мойсейового до хрис
тиянського вчення на Апостольському соборі. Невдовзі після того храм єруса
лимський було зруйновано.
Головним місцем богослужбових зібрань християн апостольської доби, за
прикладом Ісуса Христа, служив приватний будинок. Так, після вознесіння
Ісуса Христа на небо християни збираються в сіонській світлиці і перебувають
у молитві. Далі ми бачимо християн, які групами збираються для відправлення
молитви і євхаристії. Будинок, що слугував місцем богослужіння, переставав
бути звичайним житлом, або ж у будинку призначали для богослужіння окре
мі, розташовані у верхніх частинах будинку, кімнати, які благоліпно прикра
шали. Звичай відправляти богослужіння в стінах приватних будинків довго
тримався і після того, як християни отримали свободу віросповідання в Рим
ській імперії» 17.
Таким чином, південні слов’яни, котрі контактували з греками-християна-
ми безпосередньо, могли ще до кирило-мефодіївських перекладів засвоїти по
няттєву тотожність житлового будинку і будинку, використаного для хрис
тиянського богослужіння та богослужіння взагалі (тобто язичницького,
мусульманського), що й знайшло відображення в семантичній структурі ана
лізованого слова.
Сучасні східнослов’янські мови й сьогодні вживають слово хрдм у значенні
«церковна споруда» та деякі похідні від нього.
Не зовсім чітко в давніх східнослов’янських писемних пам’ятках відбито
лексему соборъ із досліджуваним значенням.
Загальновизнано, що съворъ (первісно — «зібрання духівництва») є старо
слов’янською калькою давньогрецького συναγωγή «зібрання», утвореного за до-
16 Там же.— С. 159.
17 Христианство...— С. 168.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 115
помогою теми т» від дієслова ськьрати 18. У старослов’янських пам’ятках лек
сема съборъ уживалася із значеннями: «зібрання» (гр. σύλλογος, συναγωγή),
«нарада, зібрання» (συνέδριον), «собор, синод» (σύνοδος), в'ьселєньск'ьш сьБоръ
«богослужіння, літургія», «свято», «суспільство», «місце збору», тобто «синаго
га», також «церква», «собор»: «призкри... і на раба твоего cero пришьд'ьшд... вт»
СЛАВНЫ СЪБОрТ»...» (Євх.) 19.
У давньоруській писемності сьБвръ означає «зібрання», «релігійне зібрання,
сонм», «зібрання духовної влади», «вселенський собор», «синедріон», «церков
на громада», «духівництво», «свято кількох святих», «громадське богослужін
ня», «урочиста літургія з виконанням обряду чину православ’я», «молитва» 20.
Формування цього слова із значенням «храм» підтверджують лексеми сьво-
рьницА «церква» (Єфр. крм. Трул.), сьБорьнАїа цркы ( Ізб. 1073); «оустроилт»
ЄСЛЛИ ПОПТЦ. Н ДЫДКОНШ. вт> зкорнчои вєлнкои церкви» (Грам. кн. Всевол. 1136) 21.
Далі знаходимо у П. Беринди: «Црковь єсть названа СЗ цдрА, ижъ царскими до-
МОМЪ ЄСТ X В Грецколлъ ЮЗ'ЫК̂ ’ ЄККЛИСІД, црковь иггсюль НАЗПаВАЄТСА, СЬБОрЪ
СЗ ЗОБрАНА згромддж’кнє ÍC 303ВАНА В Ktfntf НА ГрОМАДЬ’ МАЄТЬ ИМЄН МНОГО НА-
З'ЬІ.ВДЄТ'ЬСА Окинїа, ДОЛЛТ» ЛЛЛТВЫ» 22.
Таким чином, перше значення «зібрання духівництва» (в кінцевому рахун
ку — калька гр. συναγωγή, потім — «головна чи велика церква міста») є в усіх
трьох східнослов’янських мовах. Отже, назва християнського храму в цьому
слові утворилася від назви нехристиянського (передхристиянського) храму
синагога.
З язичницьким побутом східних слов’ян пов’язане вживання лише у східно
слов’янських пам’ятках слова божьница (божьнъка), спочатку як «церква і язич
ницька, і християнська», пізніше — як «каплиця, намогильна каплиця з обра
зом». Варіант вожьн'ька відбитий пам’ятками українського походження в
Лаврентіївському та Іпатіївському літописних збірниках, у текстах, де названі
українські реалії. Що ж до подальшого семантичного розвитку цього слова, як
зазначив К. Ходиницький, то воно було витіснене словом цєрквл 23. Невеликі
каплиці мали назви функціонального походження: мольбьникь, мольбьнща,
молитвьница (відбите також у старослов’янській писемності — «храм, молитов
ний дім»), молитвьникь (в ст.-сл. лише «той, хто молиться», «священик»), у на
ших пам’ятках також часовьниціа — «каплиця, храм» (ТА), часовьніа — «мо
лельня, храм без алтаря» — за В. І. Далем: «молитовний дім, храм без алтаря, де
можна служити лише години...» 24. Крім цього, були і назви літературного по
ходження: доллт» бжии, зьданиє црьковноє, прнБ'кжиштє крестыднолот».
На синтаксичному рівні цікаві спостереження щодо побудови давніми авто
рами окремих мовних конструкцій та їх функціонування в текстах. Старосло
в’янські пам’ятки (в основному— це церковні богослужбові книги) одноманітні
за своїм змістом. Отже, й синтаксичні засоби старослов’янських текстів певною
18 Цыганенке Г. П. Этимологический словарь русского языка.— Κ., 1989.— С. 289; Шан
ский Η. М., Иванов В. В., Шанская Т. В. Краткий этимологический словарь русского языка.—
М., 1971,— С. 312.
19 Slovník jazyka staroslovenskégo.— S. 217-219.
20 Срезневский И. И. Зазнач, праця.— С. 647-649.
21 Там же,— С. 650-651.
22 Лексикон славенороський Памва Беринди // Підгот. тексту і вступ, стаття В. В. Нім-
чука.— Κ., 1961.— С. 155.
23 Chodynicki К. Op. cit.— S. 76-77.
24 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т.— М., 1955.— Т. 4.—
С. 584.
О. В. Прискока, В. Ю. Франчук______________________________________________________
116 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2 -3
.Киршо-Мефодіївські традицій' в мові давньоруської писемності
мірою обмежені через його одноманітність. Старослов’янські пам’ятки не є ори
гінальними творами, а становлять переклади церковних богослужбових текстів
з давньогрецької мови. При вивченні синтаксису старослов’янських пам’яток
цю особливість слід ураховувати, через те що перекладачі нерідко вдавалися до
калькування, тобто зберігали у своїх перекладах конструкції оригіналу, властиві
давньогрецькій мові, але чужі живим слов’янським говорам. Це так звані син
таксичні грецизми.
Крім явищ, властивих живим слов’янським говорам, і грецизмів, переклада
чі у процесі своєї діяльності створили арсенал штучних синтаксичних конструк
цій, що не були властиві живій мові, але відповідали певним конструкціям гре
цьких текстів і були зрозумілі слов’янам. До таких конструкцій і належить
зворот «давальний самостійний», що виступає в реченні як обставина, а його
складові частини мають значення суб’єкта і предиката, тобто можуть прирівню
ватися до підмета і присудка. При цьому значення суб’єкта дії має іменник або
займенник у давальному відмінку. Узгоджений із цим іменником (або займен
ником) дієприкметник нагадує за значенням предикат. Наприклад, у Остроми
ровому євангелії: «пріходАїцоу иісусоу. по нюмь идоста дъва сліпьца» (Остр. ев.
68 б, Мф., IX, 27) 25.
Старослов’янський «давальний самостійний», який у старослов’янській мо
ві звичайно виконує функцію обставини, слід перекладати на сучасні східносло
в’янські мови обставинним підрядним реченням. При цьому давальний відмінок
іменника необхідно замінити на називний, дійсний дієприкметник — відповід
ною формою дієслова, а на початку речення поставити відповідний підрядний
сполучник. Найчастіше в старослов’янських текстах зворот «давальний само
стійний» має часове значення. Інколи в рамках часового значення в «давальному
самостійному» розвивався відтінок причини 26. Відповідно ці самі значення ви
ступають і в текстах, створених давньоруськими книжниками. Зворот «даваль
ний самостійний» уживають, як правило, автори, які намагаються наслідувати
старослов’янські зразки. Він майже не використовується в діловій писемності, а
в літописанні нерідко зустрічається у фрагментах, запозичених із книг Святого
Письма. Звертаються літописці до «давального самостійного» на позначення ча
су дії й у власному тексті. Так, у недатованій частині «Повісті временних літ»:
«К И Є БИ Ж Є ПрИШЄДШЮ ВТ» СБОИ Г рлдт» КиЄБП», τ γ Ж Н БОТЬ СБОЙ СКОНЧЛ» (ПВЛ, 13).
У Лаврентіївському літописі під 1148 роком: «Мстиславу же лежащю еще и дру
жині его, пригнавше сторожеве» (Лавр., 303). У Київському літописі під 1174 p.:
«В то же время сЬдяпцо Святославу Всеволодичю вь Чернигові, а Романови сЬдя-
щю вь КиевЪ, и начаша половьци пакость творити по Рьси» (Ип., 387).
В інших значеннях приклади одиничні.
У Галицько-Волинському літописі конструкції зі зворотом «давальний са
мостійний» представлені дуже широко. Це стосується насамперед галицької
частини, де «давальний самостійний» нерідко виступає як відносно самостійне
речення. Особливо виразно це видно в реченнях з прямою мовою. Під 1241 р.
«Якову же удивившуся и прашавшу вины, про что поклонистася. Доброславу же
рекшу: “Вдахъ има Коломыю”. Якову же рекшу ему: “Како можеши бес повеле
ния княжа отдати ю сима...”» (Ип., 525). У перекладі на українську мову
Л. Є. Махновця цей текст має такий вигляд: «Яків тоді здивувався і запитав про
причину, чому вони поклонилися. І Доброслав сказав: “Я дав їм обом Коло
25 Скупский Б. П. Старославянский язык.— Махачкала, 1967.— С. 100.
26 Супрун А. Е. Старославянский язык.— Минск, 1991.— С. 63.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 117
О. В. Прискока, В. Ю. Франчук.
мию”. Яків тоді сказав йому: “Як ти можеш без княжого повеління одцати її сим
обом...?”» 11.
На роль прямої мови у східнослов’янському літописанні звертали увагу май
же всі його дослідники. Вони наголошували, що її вживання є характерною ри
сою цього жанру на відміну від візантійських та західноєвропейських хронік28.
Першим помітив, що рішення або обмірковування завжди передаються в літо
писах у формі розмови, літературознавець М. І. Сухомлинов. На його думку, од
ним із джерел цієї форми в літописанні є біблійний спосіб розповіді. Друге її
джерело він убачав у живому народному мовленні, сліди якого помітні «пере
важно в розмові осіб, згадуваних у літописі» 29. М. І. Сухомлинов вважав, що не
залежно від впливу біблійних зразків розмовна форма літописання перебуває у
прямому зв’язку із синтаксичними особливостями давньої мови. «Чим простіша
синтаксична основа писемної мови,— зазначає дослідник,— тим ближче вона
до усного мовлення, яке передає без багатьох і різких змін. Літописцю ж дуже
часто доводилося передавати живе мовлення за самим змістом його твору: він
описував стосунки людей поміж собою, що могли відбуватися не інакше, як
тільки через посередництво розмови» 30. Пор. розмову Святослава Ігоровича з
посольством новгородців, як вона зафіксована в «Повісті временних літ» під
970 р.: «В се же время придоша людье ноугородьстии, просяще князя собі:
“Аще не пойдете к намъ, то налЪземъ князя собі”. И рече к нимъ Святославъ: “А
бы пошелъ кто к вамъ?” И отпр-Ъся Ярополкъ и Олегъ. И рече Добрыня: “Проси
те Володимера”... бЪ Добрыня уй Володимеру. И р-Ьша ноугородьци Святосла
ву: “Въдай ны Володимира”. Онъ же рече имъ: “ B o to в ы есть”» (ПВЛ, 49-50).
Багато уваги приділяв прямій мові в літописанні Д. С. Лихачов. Він розро
бив класифікацію її типів і назвав можливі джерела — дійсність, фольклорні
твори і писемні пам’ятки, зокрема житійного типу31. Інші вчені розвинули і в
деяких випадках уточнили питання, поставлені Д. С. Лихачовим. Так, І. П. Єрьо-
мін розрізняє три типи оформлення літописного матеріалу — порічний запис,
оповідь і повість. Промови дійових осіб, на його думку, є характерною особли
вістю літописної оповіді та повісті. У порічних записах промови не отримали
широкого розвитку, а літописна оповідь, навпаки, іноді повністю складається з
одних промов, і обмін ними становить весь її зміст.
Визначаючи документальний характер літописної прямої мови, І. П. Єрьомін
порушує питання про її перероблення. Він стверджує, що промови персонажів
не лише відтворюють їхні справжні слова, а й являють собою факт літератури:
«Оповідь за самою своєю природою тяжіє до прямої мови; вона для оповідача і
простіша і легша»32. Таким чином, на думку вченого, пряма мова не лише відби
ває реальність, а й є для літописця найзручнішою формою її відтворення, тоді як
у античних істориків — це літературна фікція, прийом, що прикрашає розпо
27 Літопис руський / За Іпатським списком пер. JI. Махновець.— Κ., 1989.— С. 339.
28 История русской литературы X-XVII веков.— М., 1980.— С. 62.
29 Сухомлинов М. И. Исследования по древней русской литературе.— СПб., 1908.— С. 204.
30 Сухомлинов М. И. О древней русской летописи как памятнике литературном.— СПб.,
1856,— С. 200.
31 Лихачев Д. С. Русский посольский обычай ΧΙ-ΧΙΙΙ вв. // Исторические записки.— М.,
1946.— Т. 18.— С. 42-55; Лихачев Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое
значение.— М. ; Ленинград, 1947.— 499 с.; Лихачев Д. С. О летописном периоде русской
историографии // Вопр. истории.— 1948.— № 9.— С. 28-34; Лихачев Д. С. Возникновение
русской литературы.— М. ; Ленинград, 1952.— 239 с.
32 Еремин И. П. Киевская летопись как памятник литературы // Тр. Отд. древнерус.
лит.— 1956,— Т. 7,— С. 75.
118 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2 -3
.Киршо-Мефодіївські традицій' в мові давньоруської писемності
відь. Відзначивши документальність літописної прямої мови, І. П. Єрьомін при
вертає увагу до документальності мови літопису в цілому: «Документальна, на
решті, сама мова літопису, її гідний подиву словник, весь насичений термінами
свого часу, словами і зворотами мови, що існували у феодальному середовищі
XII ст.»33. Отже, основні риси прямої мови літопису і його авторського тексту,
на думку дослідника, мають багато спільного.
Як зазначається в науковій літературі34, пряма мова виступає у вигляді до
повнення до слів автора. Її можуть оформляти різні типи простих і складних ре
чень. У структурному відношенні пряма мова в таких конструкціях вирізняється
повного незалежністю. Мова автора і персонажа чітко розмежовані. Зв’язок між
першою і другою частинами обмежений. Пряма мова лише супроводжується по
відомленням автора про те, що він передає чужі слова, вказівкою на те, кому во
ни належать, у якому стані був автор прямої мови, та на супутні мовленнєвому
акту обставини.
У літописах пряма мова, як правило, міститься за словами автора. Для вве
дення прямої мови використовуються різні форми дієслова речи. Значно рідше
зустрічаються глаголами, молвити, отвещати, повідати та ін.
Особливе місце серед речень з чужими словами посідають діалоги. У формі
діалогу цей різновид прямої мови зустрічається в літописах досить часто. Спе
цифіка діалогу— це передача розмови двох або кількох осіб. Введення діалогу в
авторський текст вимагає певної майстерності. Творців Галицько-Волинського
літопису характеризує досить одноманітна манера його побудови — це ряд
складних речень з прямою мовою, об’єднаних в одне ціле темою. Єднальні ре
чення прості, вони уточнюють, кому належить те чи інше висловлення.
Як приклад, наведемо структурно досить складний діалог, що відбувся між
мешканцями взятого в облогу польського міста Каліша та представниками нас
тупаючої сторони. Коли калішани звернулися до князя Кіндрата з проханням на
діслати для переговорів воєвод Пакослава і Мьстиуя, Пакослав запропонував
Данилові поїхати з ними:
«Пакославъ же рече Даниловы: “ИзмЪнивъ ризы свое, поеди с нами”. Данилови же не хо-
тЬвппо, рече ему брать [Кіндрат]: “Иди, да слыши віче ихъ”; не вЇряшеть бо Мьстиуеви Кон-
драть. Данилъ же возма на ся шеломъ Пакославль и ста за нима. Стоящимь же мужемь на за-
боролЪхъ и рекущимъ имъ: “Тако мольвъта великому князю Конъдрату: “Сий градъ не твой
ли есть? Мы же мужи, изнемогшеи во градЪ семь, ци иного странници есмы? Но людье твои
есмы, а ваша братья есмы; чему о насъ не сожалитеси? Аще насъ русь шгЪнять, то всую славу
Кондрата прииметь? Аще руская хоруговь станеть на забролЪхъ, то кому честь учиниши? Не
Романовичема ли? А свою честь уничижиши; нынЪ брату твоему служимъ, а заутра твои бу-
демь; не дай славы руси, ни погуби града сего”; и многа словеса глаголаху. Пакославу же рек
шу: “Кондратъ бы радь милость учиниль вамь; Данилъ лютъ зЇло есть, насъ не хощеть отойти
прочь, не приемь града”, ро(з)міявся рче: “А се стоить самъ, молъвьте с нимъ”. Князь же тьче
его ск-Ьпшцемь, и съня собе шеломъ. Они же кликнуша с града: “Им-Ьи службу нашу, молим
ся, створи миръ”. Оному же много смЪявъшуся и много в-Ьстовавшу с ними, и поя отъ нихъ
2 мужа и приЪха Кондратови» (Ип., 504—505).
У наведеному фрагменті яскраво передано синтаксичні особливості діалогу.
Вони зумовлені тим, що в діалозі відбувається швидкий обмін висловленнями, а
це вимагає лаконічності, формальної незавершеності або неповноти, структур-
33 Там же,— С. 79.
34 Літературу з питання див.: Муталгшова М. А. Чужие слова и способы их передачи в
староболгарских памятниках письменности // Paleobulgarica / Старобългаристика.— 1984.—
Т. 8. № 1.— С. 90-96; Чумаков Г. М. Синтаксис конструкций с чужой речью.— К., 1985.—
220 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 119
О. В. Прискока, В. Ю. Франчук.
h o i взаємозумовленості реплік. Звідси — своєрідність діалогічної мови з її еліп
сами, питально-спонукальними, запитально-відповідними та іншими реченнями35.
Наведений фрагмент становить складне синтаксичне ціле, об’єднане змістом.
Розмова відбувається між воєводою Пакославом, князем Данилом та калішана-
ми. Авторський текст вводить висловлення дійових осіб, повідомляючи про
умови, у яких відбувається розмова, а також уточнює, коментує її. Сам діалог яв
ляє собою ряд складних речень з прямою мовою. Такий прийом побудови діало
гу надає розмові одноманітного характеру, що взагалі властиве давньоруському
літописанню, у якому майже не використовуються різні можливості поєднання
реплік діалогу й авторського тексту.
За формою цей діалог нагадує розмову апостола Петра із свідками його зна
йомства з Ісусом, наведену в статті М. А. Муталимової. Пор.: «И оузьрЪвъши жє
и рабыни єтєра. сідшта при св-ferfe. възр-Ьвъши на нь рєчє тоу. и сь б і съ нимъ. он
жє отьврьжє с єю глкк. нє знав* єго жєно. и нє по мьнозі дроугыи видЪвъ ЄГО
рєчє. и ты о т ъ них єси. Петръ жє рєчє. члвчє нЬсмъ»Зб.
У пізнішому літописанні можна знайти спроби й різноманітнішої побудови
діалогу, у якому авторський текст дозволяє зрозуміти істинну суть кожного вис
ловлення тієї чи іншої дійової особи. Так, чіткішому протиставленню частини
складного речення з прямою мовою служать звертання. Вони використовуються
в спонукальних, питальних та окличних реченнях і сприяють яскравішому вияв
ленню суб’єкта, якому пропонується або наказується щось зробити, виконати,
відповідати. При недостатньо вмілому використанні авторських коментарів
звертання відіграють роль додаткової інформації. Ці положення ілюструє роз
мова татар Баимура і Бурандая, князя Василька та мешканців оточеного Холма:
«Баимуръ же приЪхавь ко князю и рче: “Василко! Прислалъ мя Бурандай, велінь ми городъ
роскопати”. Рече же ему Василко: “Твори повелЪное тобою”... Буранда же росмотр-Ьвъ твер
дость города, оже немощно взяти его... и посла с Василкомъ три татаринЬ, именемь Куичия,
Ашика, Болюя, и к тому толмача, розуміюща рускый языкъ, што иметь молвити Василко,
приЪхавъ подъ городъ. Василко же ида подъ городъ и взя собЪ в руку камения; пришедше
подъ городъ и нача молвити горожаномъ: “Костянтине холопе, и ты, другий холопе Лука
Иванковичю! Се городъ брата моего и мой, передайтеся”; молвивъ, да камень вержеть доловь,
дая имъ розумъ хитростью, а быша ся билЪ, а не передавалися» (Ип., 563).
Наведений текст свідчить, що відрізняючись від авторської мови на лексич
ному і граматичному рівнях, пряма мова становить особливий інтерес у стиліс
тичному плані. Цікаві в цьому відношенні спостереження А. І. Генсьорського
щодо використання чужих слів у різних частинах Галицько-Волинського літо
пису 37. Проте вчений не звернув уваги на різні синтаксичні варіанти оформлен
ня прямої мови у його галицькій і волинській частинах. Так, поряд із конструк
ціями, що вживаються для безсполучникового введення прямої мови, у
Галицько-Волинському літописі зустрічаються фрагменти з чужим мовленням,
де воно включається в текст за допомогою сполучника яко. При цьому не відбу
вається трансформації граматичних ознак прямої мови. Наявність сполучника в
контексті з чужим мовленням граматично ніби не мотивована. Наприклад, під
1226 р. фіксуються речення:
«Льстивому Жирославу рекшю къ бояромъ галичькимъ, яко: “Идеть Мьстиславъ в поле и
хощеть вы предати тестеви своєму Котяню на избитье”» (Ип., 498); «Они же... послаша послы
35 Див.: Норман В. Ю. Синтаксис речевой деятельности.— Минск, 1978.— С. 97-99.
36 Муталимова М. А. Зазнач, праця.— С. 94.
37 Генсьорсъкий А. І. Галицько-Волинський літопис: лексичні, фразеологічні та стиліс
тичні особливості.— Κ., 1961.— С. 227, 230-233, 235, 237-240.
120 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2 -3
.Киршо-Мефодіївські традицій' в мові давньоруської писемності
своя, рекуще, яко: “Жирославъ повідаль ны есть”; Мьстиславу же пославшу отца свого Ти
мофія, яко: “Всуе оклеветаль мя есть к вамъ Жирославъ”; Тимофею же кленшюся имъ о семь,
яко: “Не свЪдущу Мьстиславу ничто же о семь”» (Ип., 499).
На думку деяких учених, у подібних реченнях яко виступає в ролі дублюю
чого засобу, що маркує початок чужої мови, вже введеної в текст за допомогою
спеціалізованих засобів — дієсліврекшю,рекуще, пославшу, кленшюся. Введен
ня сполучника яко не змінює прямої мови, вона функціонує у вигляді окремого
тексту, що не трансформується в непряму мову, а приєднується без будь-яких
змін. Так, О. С. Істріна у зворотах типу «рече тако, яко копимь сребро и соболи»
після дієслів мовлення вбачає пряму мову, що приєднується до відповідного ре
чення за допомогою сполучника яко 38. JI. П. Якубинський також визнає їх кон
струкціями прямої мови з підрядним сполучником яко 39. О. І. Молотков нази
ває такі звороти особливими конструкціями зі сполучником яко і підкреслює,
що особа вживається в них так, як у прямій мові, проте сполучник вказує на зв’я
зок підрядності на межі двох частин конструкції 40.
У лінгвістичній літературі утвердилася думка, що подібні конструкції є спе
цифічною належністю давньоруської мови. Однак таке вживання сполучника
яко відзначають і в інших давніх слов’янських мовах 41. Деякі дослідники при
пускають, що ці конструкції є перехідними до непрямої мови. Є. С. Отін, на
приклад, зазначає: «Додаткова пряма мова із з’ясувальним сполучником яко —
це свого роду ембріон непрямої мови, що як пережиток зберігає ряд ознак пря
мого висловлення. Крім підрядного сполучника, що наочно свідчить про зру
шення в бік непрямої мови, граматична структура додаткової прямої мови має
ще одну дуже важливу конструктивну особливість» 42. За спостереженнями вче
ного, та частина конструкції, яка міститься після з’ясувального сполучника,
майже завжди характеризується розповідним модальним планом і відсутністю
емоційно-експресивної лексики. У пам’ятках писемності простежується поміт
на тенденція до уподібнення модальної структури прямого висловлення, яке
стало підрядною частиною конструкції зі сполучником яко, розповідній мода
льності авторської мови 43.
Можна погодитися з міркуваннями Є. С. Отіна щодо архаїчного характеру
розглянутих вище конструкцій. Переконливішою, проте, видається думка, що
такі конструкції є конструкціями перехідного типу від прямої мови, які можна
розглядати як контамінацію прямої і непрямої мови 44. 3 одного боку, вони пере
дають чуже висловлення. Проте, незважаючи на наявність сполучника, як це по
винно бути в непрямій мові, у них зберігається конструкція прямої мови — пер
ша особа того, хто говорить. Переважання конструкцій прямої мови в
синтаксичних засобах передачі чужого мовлення відзначають деякі дослідники
давньоруського літописання. На думку Я. О. Спринчака, це не означає, що в
38 ИстринаЕ. С. Синтаксические явления синодального списка 1-й Новгородской ле
тописи // Известия Отд. рус. яз. и словесности.— 1923.— Т. 26.— С. 224.
39 Якубинский Л. П. История древнерусского языка.— М., 1953.— С. 226.
40 Молотков А. И. Особые синтаксические конструкции для передачи чужой речи в
древнерусском языке // Учен. зап. Ленинград, пед. ин-та : Сер. филол. наук.— 1962.— Т. 302.
Вып. 61,— С. 183.
41 Муталимова М. А. Зазнач, праця.— С. 95.
42 ОтинЕ. С. К истории развития формы косвенной речи в древнерусском языке //
Филол. науки.— 1969.— № 3.— С. 57.
43 Там же.— С. 57-58.
44 СпринчакЯ. А. Очерк русского исторического синтаксиса : Сложное предложение.—
К., 1964,— С. 122.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 121
О. В. Прискока, В. Ю. Франчук.
давньоруській мові не було конструкцій непрямої мови. А пояснюється цей
факт тим, що в літопису при передаванні чужого мовлення використовувалися
переважно розмовні конструкції вираження чужого висловлення. Слід, проте,
зазначити, що прості синтаксичні конструкції непрямої мови зустрічалися тут
зрідка і лише у формі додаткового підрядного речення при дієсловах мовлення в
головному реченні.
Саме недостатнім розвитком конструкцій непрямої мови в давньоруській
книжній мові і можна пояснити вживання в пізньому літописанні конструкцій
перехідного типу від прямої мови, які й слід розглядати як контамінацію прямої
і непрямої мови. За нашими спостереженнями над мовою Галицько-Волинсько-
го літопису, їх уживання обмежується рамками галицької частини літопису і
свідчить про те, що вона укладалася або була редагована однією особою. В ос
танній раз конструкції зі сполучником яко зустрічаються в тому місці, де, на
думку М. Ф. Котляра, раптово уривається літописання Данила Галицького 45:
«и бысть вість из Ляховъ у короля Данила, яко: “Татарові на Ятвязіхь суть”.
Лвови же рекшу, яко: “Вои твоя голодна есть и кони ихь...” Он^мъ же рекшимъ,
яко: “То єсть мирникь нашь, брать его воевалъ с нами, туда идемь”» (Ип., 561).
Надалі форми введення чужих слів змінюються. Ширше використовується
непряма мова, а пряма нерідко оформлюється додаванням до дієслова мовлення
прислівника тако, наприклад: «Прислалъ бо бяше [Бурондай] тако река: “Оже
есте мои мирници, срітьте мя; а кто не срітить мене, тый ратный мні”» (Ип.,
562).
Отже, формування лексики номінативів християнських культових споруд
було складним багатоплановим мовно-культурним і літературним процесом. Це
й використання книжних іншомовних запозичень з подальшим розвитком се
мантики — црькы , живомовне запозичення від південних слов’ян із розвитком
семантики — хрдмт», давньогрецька мовна і мовно-культурна слов’янська каль
ка СЬБврЪ, власні словникові ресурси --- ВОЖЬННЦА, МОЛЄЕЬНИКТ», МОЛЬБЬНИЦА,
м о л н т в ь н и к ъ , л іо л и т в ь н и ц а , ч а со в ь н и ц а , ч дсов ьн я ; с л о в а л іт е р а т у р н о г о п о х о д
ж е н н я — дол/гь Б ж и и , з ь д д н и є ц р ьк ов н оє, п р и Б 'к ж и ш т є крестьіанолдт». БІЛЬШІСТЬ
ц и х н а зв , п р и н а й м н і о с н о в н і, д о с і з б е р е г л и с я в с х ід н о с л о в ’я н сь к и х м о в а х .
Виявлені нами варіанти у способах передавання чужого мовлення в галиць
кій і волинській частинах літопису підтверджують спостереження А. І. Генсьор-
ського над лексикою досліджуваної пам’ятки. «Якщо про лексику галицької
частини, яка в основному відбивала літературно консервативніше слововживан
ня вищих феодальних кіл, ми можемо сказати, що вона все ж таки йде в напрям
ку творення окремої групи в системі літературної лексики староруської мови, то
лексика волинського редактора свідчить уже про наявний поворот у бік живого
розмовного слововживання простих народних мас» 46.
Таким чином, можна стверджувати, що творче переосмислення східносло
в’янськими книжниками мовного матеріалу, який є в найдавніших слов’янських
перекладах Святого Письма, привело до значного збагачення давньоруської
літературної мови на різних рівнях.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
ГА — Истрин В. М. Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском пе
реводе : Текст, исслед. и словарь.— Пг., 1922.— Т. 2.— 454 с.
45 Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис ХІП ст.— Κ., 1993.— С. 111.
46 Генсьорський А. І. Зазнач, праця.— С. 148.
122 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2 -3
.Киршо-Мефодіївські традицій' в мові давньоруської писемності
Ип. — Летопись по Ипатскому списку.— СПб., 1871.— 616 с.
К.-П. Пат. — Абрамович Д. Києво-Печерський Патерик.— Κ., 1991.— 278 с.
Лавр. — Летопись по Лаврентиевскому списку.— СПб., 1872.— 512 с.
ПВЛ — Повесть временных лет. Ч. 1. Текст и перевод.— М. ; Ленинград, 1950.—
404 с.
Радз. — Полное собрание русских летописей. Т. 38. Радзивиловская летопись.—
Ленинград, 1989.— 177 с.
О. V. PRYSKOKA, V. Yu. FRANCHUK
CYRIL-METHODY TRADITIONS IN THE LANGUAGE OF OLD RUS
The article is devoted to the lighting up the actual language facts which reflect the interrelation
of the Old Rus language and the Old Slavonic language at the lexical and syntactical levels. The com
plicated character of the language making methods in the Old Rus literal language attracts attention
of many investigators. The observing functioning of the language units in the Eastern Slavonic writ
ten language of the ancient Kiev shows that the actualization of the semantic o f lexical units, word
combinations and syntactic constructions more complicated than those that existed before, for exam
ple, dative independent phrase or direct speech, quite often takes place under the influence of Old
Slavonic written tradition.
Keywords: lexical unit, thematic group, Christian semantics, building and architectural lexis,
direct speech, dative independent phrase, etc.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 2—3 123
|