Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні
У статті розглянуто центральний момент мовної теорії І. Орнатовського — розрізнення «мови в ширшому розумінні» та «мови у вужчому розумінні» (співвідносне з розрізненням «langage» і «langue» у Ф. де Соссюра) — на тогочасному науковому тлі. О. Потебня спирався головно на Орнатовського у своєму поціну...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2008
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183104 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні / С.В. Вакуленко // Мовознавство. — 2008. — № 6. — С. 41-51. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859981341651632128 |
|---|---|
| author | Вакуленко, С.В. |
| author_facet | Вакуленко, С.В. |
| citation_txt | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні / С.В. Вакуленко // Мовознавство. — 2008. — № 6. — С. 41-51. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | У статті розглянуто центральний момент мовної теорії І. Орнатовського — розрізнення «мови в ширшому розумінні» та «мови у вужчому розумінні» (співвідносне з розрізненням «langage» і «langue» у Ф. де Соссюра) — на тогочасному науковому тлі. О. Потебня спирався головно на Орнатовського у своєму поцінуванні «загальної граматики». Критика Потебнею цієї останньої сприяла увиразненню його власної теоретичної постави.
The paper offers an anylisis of the crux of I. Omatovs’kyj’s theoretical approach to language — his distinction of «language in a wider sense» and «language in a stricter sense» (roughly equivalent to that of «langage» and «langue» in F. de Saussure) — against the scholarly background of his time. O. Potebnia used Omatovs’kyj’s work as his main reference in the assessment of the «general grammar». Potebnia’s criticism of the latter was instrumental in the consolidation of his own theoretical position.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:26:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
С. В. ВАКУЛЕНКО
МОВОЗНАВЧІ ПОГЛЯДИ ІВАНА ОРНАТОВСЬКОГО
В ОЦІНЦІ ОЛЕКСАНДРА ПОТЕБНІ
(до питання про наступність ідей у харківській традиції)
У статті розглянуто центральний момент мовної теорії І. Орнатовського — розрізнення
«мови в ширшому розумінні» та «мови у вужчому розумінні» (співвідносне з розрізненням
«langage» і «langue» у Ф. де Соссюра) — на тогочасному науковому тлі. О. Потебня спирався
головно на Орнатовського у своєму поцінуванні «загальної граматики». Критика Потебнею
цієї останньої сприяла увиразненню його власної теоретичної постави.
К л ю ч о в і сл о в а : Харківський університет, теорія мови, загальна граматика, походжен
ня мови, довільність мови, диференціація мов, звукосимволізм.
В істориків мовознавства можна натрапити на характеристику Олександра По
тебні як науковця, інтелектуально зорієнтованого на Західну Європу. При цьому
насамперед мається на увазі німецька традиція, яку Потебня опанував дуже
ґрунтовно \ Його праці й справді рясніють посиланнями на німецьких авторів,
яких він знав десятки й десятки, хоча на перші місця серед них звичайно — і ціл
ком слушно — ставлять значно обмеженіше їх гроно: В. фон Гумбольдта,
Г. Штайнталя, М. Лацаруса, Р. Г. Летце, Й. Ф. Гербарта як натхненників психо
логічно забарвленої філософії мови Потебні; К. Ф. Беккера й А. Шлейхера як
мішеней для критики, відкинення теоретичних заблуджень яких сприяло уви
разненню власних поглядів українського мовознавця.
Далеко менше уваги дотепер приділялося з ’ясуванню зв’язків Потебні з по
передньою місцевою рефлексією в галузі мовної теорії 1 2. Примітним тут можна
вважати той факт, що в одному з найпоширеніших видань вибраних творів По
тебні останніх десятиліть, а саме у збірнику «Слово и миф» за редакцією
А. К. Байбуріна й А. Л. Топоркова, видрукуваному накладом 35 тис. примірни
ків, іменний покажчик містить усіх названих німецьких авторитетів (навіть по
1 Див., зокрема: Fontaine J. A. A. Potebnia, figure de la linguistique russe du XIX siècle //
Histoire Épistémologie Langage.— 1995.— T. 17. Fase. 2.— P. 97.
2 За один із небагатьох прикладів може слугувати невелика (й маловідома) стаття ро
сійського дослідника Г. Мельникова, який, виокремивши в перебігу історії мовознавства
чотири так звані системні концепції, назвав серед їхніх авторів двох філологів, пов’язаних із
Харківським університетом: І. Срезневського та О. Потебню. За його оцінкою, головний
внесок Срезневського в розвиток системної мовної теорії — це висловлене ним припущення
про можливість синтетичних стадіальних перебудов (порівняно швидких), слушність якого
згодом і підтвердить Потебня на конкретному балто-слов’янському матеріалі (див.: Мель
ников Г. П. Системная лингвистика Гумбольдта — Срезневского — Потебни — Бодуэна и
современная системная типология языков // Проблемы типологической, функциональной и
описательной лингвистики. — М., 1986. — С. 19-20). Утім, ця думка в Мельникова ви
словлена тільки тезово, й жодних текстових доказів саме такої філіації ідей він не наводить.
© С. В. ВАКУЛЕНКО, 2008
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6 41
дає коротенькі коментарі про них), але повністю легковажить харківським гра
матистом Іваном Орнатовським 3, дарма що його прізвище експліцитно названо
в тексті Потебні4.
Можливо, цю обставину почасти зумовлює серпанок таємничості, яким опо
вито постать Орнатовського, автора книжки під назвою «Найновіший нарис ро
сійської граматики, спертої на засадах загальної», що вийшла 1810 р. з друкарні
Харківського університету. У більшості підручників та довідників з історії мо
вознавства біографічних відомостей про Орнатовського немає, хоча вже в кла
сичному дослідженні С. Булича викладові основних моментів його концепції
присвячено 11 сторінок (поділених між розділами «Стан загального мовознав
ства в Росії впродовж першої чверті XIX ст.» і «Вивчення російської та слов’ян
ських мов упродовж першої чверті XIX ст.») 5. Так само й білоруський дослід
ник М. Булахов, подавши у відомому словнику «Східнослов’янські мовознавці»
коротеньку анотацію змісту книжки Орнатовського, про самого автора зазначив
тільки: «...російський мовознавець і педагог кінця XVIII — першої полови
ни XIX ст.» 6 7.
З-поміж російських науковців радянської доби найбільшу увагу Орнатов-
ському приділив Ф. Березін, умістивши, зокрема, уривки з його граматики у
своїй «Хрестоматії з історії російського мовознавства». Цікаво, що в першому
виданні цієї книжки інформація про Орнатовського обмежується його ім’ям і
прізвищем1, а в другому («виправленому») його вже названо «професором Хар
ківського університету» 8. Те саме твердження наявне в обох виданнях «Історії
лінгвістичних учень» того ж таки Березіна 9. При цьому, однак, професорство
Орнатовського не згадується в іншому підручнику Березіна — «Історії росій
ського мовознавства» 10. Очевидно, Березін затигулував Орнатовського професо
ром суто здогадно — адже такого прізвища немає в переліку викладачів, поданого
Д. Багалієм у його докладних працях про історію Харківського університету
та (окремо) його історико-філологічного факультету (спільно з М. Халанським)11.
Дані про перспективний напрямок пошуків знаходимо натомість у фунда
ментальній «Історії міста Харкова», написаній Багалієм спільно з Д. Міллером,
де про Орнатовського згадано як про викладача Харківського колегіуму 12. До
даткові відомості нам пощастило отримати в дослідниці історії цього навчаль
ного закладу Людмили Посохової. Хоч архівних матеріалів, пов’язаних з Орна-
3 Указатель имен // Потебня А. А. Слово и миф.— Μ., 1989.— С. 616-622.
4 Потебня А. А. Зазнач, праця.— С. 21.
5 Булич С. К. Очерк истории языкознания в России.— СПб., 1904.— Т. 1 (XIII в.—
1825 г.).— С. 553-559, 727-732.
6 Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды : Биобиблиограф, словарь.— Минск,
1976, — Т. 1,— С. 178.
7 Березин Ф. М. Хрестоматия по истории русского языкознания.— М., 1973.— С. 17.
8 Березин Ф. М. Хрестоматия по истории русского языкознания.— 2-е изд., испр.— М.,
1977. — С. 13.
9 Березин Ф. М. История лингвистических учений.— М., 1977.— С. 32; Березин Ф. М.
История лингвистических учений.— 2-е изд., испр. и доп.— М., 1984.— С. 32.
19 Березин Ф. М. История русского языкознания.— М., 1979.— С. 48-49.
11 БагалейД И Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам).—
X., 1893-1898.— Т. 1; 1904.— Т. 2; Историко-филологический факультет Харьковского
университета за первые сто лет его существования (1805-1905). I. История факультета.
II. Биографический словарь профессоров и преподавателей / Под ред. М. Г. Халанского и
Д. И. Багалея,— X., 1908,— С. VIII, 168, 390, XII.
12 БагалейД. И., МиллерД. П. История города Харькова за 250 лет его существования
(с 1655-гопо 1905-й год) : Ист. монография.— X., 1912.— Т. 2 (ХІХ-й и начало XX-го века).—
С. 622.
С. В. Вакуленко_____________________________________________________________
42 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6
.Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні
товським, майже не збереглося, список викладачів колегіуму за
1808 / 09 навчальний рік дає змогу з’ясувати про нього бодай дещицю. Орнатов-
ському, малоросові, духовного стану, було на час написання цього документа
25 років, що дозволяє підрахувати приблизну дату його народження: 1783 або
1784 р. На навчання до Харківського колегіуму він потрапив після закінчення
Катеринославської духовної семінарії. Оскільки цю останню 1804 р. переведено
до Катеринослава з Полтави, можна припустити, що Орнатовський був вихід
цем саме звідти або із сусідніх країв. Як один із найкращих студентів колегіуму,
він також відбув стажування в Київській академії. У 1808 / 09 навчальному році
Орнатовський викладав у старших класах граматику, математику та грецьку мо
ву. Утім, його прізвища вже немає у списку викладачів на наступний рік і надалі
його сліди губляться 13.
Граматика Орнатовського, як випливає вже із самої її назви, складалася з
двох частин: загальнотеоретичної та присвяченої розглядові граматичних явищ
російської мови. Значення їх оцінюють по-різному. Найсуворіше до змісту опи
сової частини поставився Булич, зацитувавши низку наявних у ній недоладних
тверджень і підсумувавши: «Наведені витяги красномовно говорять про нікчем
ність книжки Орнатовського з наукового погляду» 14. Утім, новіші дослідники
все-таки вбачають у ній цікаві моменти. Скажімо, С. Аршембо та Ж.-М. Фурньє
відзначають майстерність здійсненого Орнатовським аналізу часових відноше
нь у російській мові, який дозволив йому виокремити засадничий у класифікації
форм минулого та майбутнього часів критерій доконаності / недоконаності дії
(чим торувався шлях для вироблення категорії дієслівного виду) 15. Почесне місце
відводить Орнатовському й російський мовознавець В. Даниленко, вбачаючи в
його праці важливий етап у розвитку так званої ономасіологічної граматики
в Росії 1б.
Що ж до загальнотеоретичної частини, то вже Булич потрактував був її дале
ко поблажливіше: «Звичайно, у “філософських” поглядах Орнатовського на мо
ву не було нічого нового та самостійного; вони являють собою загальновідомі
думки, позичені з якоїсь європейської книжки про “загальну граматику”, які
давно вже зробилися загальним набутком європейської науки, але в нас іще мог
ли слугувати чимось на зразок “останнього слова” загального мовознавства» 17.
Натомість інший авторитетний російський філолог В. Виноградов зазначав:
«Великий інтерес становить вступна частина цієї книжки, де обговорюються теоре
тичні питання побудови конкретних граматик на загальних логічних засадах» 18.
Зрештою, дати належну оцінку внескові Орнатовського в розвиток теоретич
ної рефлексії над мовою можна лише зваживши на науковий контекст, у якому
13 Ці відомості надані нами для оприлюднення французькій колезі Сільві Аршембо (див.:
Archambault S. Omatovskij Ivan // Histoire épistémologie langage.— 1998. 2.— T. 1.— P. 437;
Archaimbault S. Préhistoire de l’aspect verbal: L ’émergence de la notion dans les grammaires
russes.— Paris, 1999.— P. 171-172). Першу з цих публікацій (статтю в довіднику з історії
мовознавства) можна знайти також в Інтернеті (http://ctlf.ens-lsh.fi7n_fiche.asp?num=3419).
14 Булич С. К Зазнач, праця.— С. 732.
15 Archaimbault S., Fournier J -М. Le temps dans les grammaires générales russes // Histoire
épistémologie langage.— 1995.— T. 17. Fase. 2.— P. 62-65; пор.: Archaimbault S. Préhistoire de
l’aspect verbal.— P. 176-181.
16 Даниленко В. П. Ономасиологическое направление в истории русской грамматики //
Номинация. Предикация. Коммуникация : Сб. статей к юбилею проф. Лии Матвеевны Ко
валевой.— Иркутск, 2002.— С. 107-133.
17 Булич С. К. Зазнач, праця.— С. 558-559.
18 Виноградов В. В. История русских лингвистических учений.— М., 1978.— С. 344
(прим. 6).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6 43
http://ctlf.ens-lsh.fi7n_fiche.asp?num=3419
постала його праця. Той-таки Булич, однак, практично не зробив у цьому нап
рямку жодного кроку, згадавши тільки поширене на той час «замилування за
гальною граматикою», що воно, мовляв, «відлунило й у провінційній глушині»19.
Наскільки це твердження далеке від правди, свідчить бодай та обставина, що
весь корпус «російських загальних граматик» (не рахуючи перекладних творів)
складається з шести праць і три з них видано саме в Харкові: крім книжки Орна-
товського, сюди належать «Вступ у коло словесності» І. Рижського 20 та «До
свідний спосіб для філософічного пізнання російської мови» І. Тимківського 21.
Навіть четверта, дарма що видана в Санкт-Петербурзі, вийшла з-під пера запро
шеного до Росії німця Л. Г. Якоба 22, який із 1806 р. й до переїзду в столицю (1809
або 1811р.) професорував у Харківському університеті. Ще до цієї категорії від
носять два зовсім безпретензійні підручники: «Засади російської словесності»
А. Нікольського 23 та «Короткий посібник із російської словесності» І. Бор
на 24 — видання, де після початкових декларативних заяв про орієнтацію на загаль
ну граматику йде виклад суто утилітарних приписів правильного мововжитку.
Цей сплеск активності щодо створення «загальних» граматик був так само
раптовим, як і недовготривалим: усі книжки цього ґатунку вийшли протягом се
ми років і відтоді (за винятком підручника Нікольського) не перевидавалися аж
до 1984 р., коли здійснено їх передрук у Німеччині вже як пам’яток мовознавчої
думки 25. Причиною їх появи стала освітня реформа, втілена в життя в перші ро
ки царювання Олександра І, якою передбачалося, зокрема, використання саме
такого типу підручників у викладанні граматики 26 27. Власне, з-поміж усіх цих
праць саме в граматиці Орнатовського помітне намагання якось урівноважити
загальну та конкретну частини. Натомість у Рижського виклад має сильніше
філософічне забарвлення, поєднане з певним надміром риторики, у Тимківсько
го переважає суто емпіричний підхід, а Якоб, навпаки, надуживає умоглядними
побудовами 21.
Оскільки сам Орнатовський подає тільки дуже скупу інформацію щодо
власних джерел 28, про них тривалий час було відомо дуже мало. Те саме сто
19 Булич С. К. Зазнач, праця.— С. 553.
20 Рижский И. Введение в круг словесности.— X., 1806.— 108, IV р.
21 Тимковский И. Опытный способ к философическому познанию российского языка.— X.,
1811,— 310 с.
22 Якоб Л. Г Курс философии для гимназий Российской империи.— СПб., 1812.— Ч. 2.—
104 с. (Існує й трохи докладніша німецькомовна версія цієї праці: Jakob L. Н. Grundriß der
Allgemeinen Grammatik zum Gebrauch für Schulen.— Leipzig, 1814.— S. X, 68,204).
23 Никольский А. Основания российской словесности.— СПб., 1807.— Ч. 1.— 141 с.
24 Борн И. Краткое руководство к российской словесности.— СПб., 1808.— 162 с.
25 Texts and Studies on Russian Universal Grammar 1806-1812.— München, 1984.— Vol. 1-2.
26 Березин Ф. М. История русского языкознания.— С. 45; Archambault S., Fournier J.-M.
Op. cit.— P. 55-58; Archaimbault S. Préhistoire de l’aspect verbal.— P. 159-162.
27 Пор.: Biedermann J. Die Universalität der russischen Universalgrammatiken. Versuch einer
referierenden Analyse // Texts and Studies on Russian Universal Grammar 1806-1812.— München,
1988 — Vol. 3,— S. 11-13.
28 їх список обмежується в Орнатовського чотирма іменами: Квінтіліана, М. Ломоно
сова, Г. Блера та И. К. Аделунга. Зокрема, авторитетом останнього Орнатовський підкріплює
тезу про те, що назви «предметів розумових» походять від назв «предметів чуттєвих» (див.:
Орнатовский И. Новейшее начертание правил российской грамматики, на началах всеобщей
основанных.— X., 1810.— С. 7 (і прим.); пор.: Adelung J. Ch. Mithridates oder allgemeine
Sprachkunde mit dem Vater Unser als Sprachprobe in bey nahe fünfhundert Sprachen und Mun
darten.— Berlin, 1806.— Th. 1.— S. XIX-XX, XXII-XXIII). Цікаво, що Потебня згодом
схвально цитуватиме аналогічну думку Дж. Локка (див.: Потебня А. А. История русского
языка. Лекции, читанные в 1882/3 академическом году в Харьковском университете //
Потебнянські читання.— К., 1981.— С. 119).
С. В. Вакуленко_____________________________________________________________
44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6
.Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні
сується й решти російських загальних граматик. Як зазначив Й. Бідерманн, по
чинаючи з Булича й аж до 1988 р., коли в Німеччині вийшла одразу ціла збірка
статей на цю тему (як додаток до перевидання самих текстів), жодна праця не
містила серйозної спроби з’ясувати ідейне коріння цієї течії в Росії29. За від
правний пункт для неї в Європі була «Загальна й раціональна граматика» з
Пор-Руаяля, вперше видана ще 1660 р. К. Лянсельо та А. Арно 30. Відтоді саме
французькі автори аж до кінця XVIII ст. докладали найбільших зусиль для роз
витку цієї концепції. Хоч як це дивно, ні Орнатовський, ні інші автори подібних
праць у Росії не згадували цієї граматики з Пор-Руаяля жодним словом31. З ін
шого боку, слід зазначити, що в первісткові цього напряму загальнотеоретична
частина обіймає заледве кілька сторінок і більший інтерес у цьому плані стано
вить споріднена з граматикою «Логіка» з Пор-Руаяля (написана А. Арно спільно
з П. Ніколем), де приділено неабияку увагу співвідношенню думки та мови32.
Що ж до цієї останньої праці, то вона вже віддавна була знана в українських ака
демічних колах33. Зокрема, можна відзначити, що її латинський переклад мав у
своїй приватній книгозбірні Андрій Прокопович, ректор Харківського колегіу
му, саме в ті роки, коли там студіював і викладав Орнатовський34.
В усякому разі, Орнатовський, поза сумнівом, добре знав не лише традицію
Пор-Руаяля, а й посутні тези всіх основних європейських «загальних граматик»
принаймні з «других рук», маючи можливість використати як джерело відповід
ної інформації тритомні «Лекції з риторики та словесності» единбурзького про
фесора Г’ю Блера35. Сьогодні це ім’я мало відоме навіть у колах фахівців з істо
рії мовознавства. Однак наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. ця його
праця мала шалену популярність. Після першої появи друком 1783 р. Блерові
лекції мали відтак десятки перевидань і скорочених опрацювань не лише англій
ською мовою, а й у перекладах (зокрема, іспанською, італійською, нідерланд
ською, німецькою, норвезькою, угорською, французькою). У Росії вже 1791 р.
з ’явився їх скорочений переклад (як гадають, з-під пера А. Гронського)Зб,
а 1799 р. вийшла окрема книжка, що містила тільки розділи з неї, присвячені
суто мовній проблематиці (їх переклад із якогось французького видання здій
29 Див.: Biedermann J. Op. cit.— S. 9-10.
30 Grammaire generale et raisonnée. Contenant les fondemens de l’art de parler; expliquez
d’une maniere claire et naturelle; les raisons de ce qui est commun à toutes les langues, et des
principales différences qui s’y rencontrent; et plusieurs remarques nouvelles sur la Langue Fran
çoise.— Paris, 1660.— 152 p.
31 Див.: Biedermann J. Op. cit.— S. 13.
32 La logique ou l’Art de penser. Contenant, outre les regles communes, plusieurs observations
nouvelles propres à former le iugement.— Paris, 1662.— 480 p.
33 Чи не перша експліцитна згадка про «Логіку» з Пор-Руаяля міститься в курсі філософії,
прочитаному 1751 р. в Києво-Могилянській академії Георгієм Щербацьким, який схвально
цитує запроваджене в ній розрізнення між «первинним, або підставовим» і «побічним, або
додатковим» значеннями («significatio primaria, sive principalis» і «significatio adiuncta, [sive]
accessoria») іменників і дієслів (див.: Ad Maiorem Dei Teroptimi Maximi Gloriam. Quod Felix
faustumque sit Proponentur Institutiones ad faciliorem Veteram ac recentiorum Philosophorum
Lectionem Comparatas... In Academia Kiowiensi Anno Domini 1751 [Інститут рукопису Націо
нальної бібліотеки України ім. 1.1. Вернадського, шифр 454п/1698].— F. 33 verso).
34 Logica sive Ars Cogitandi. In qua præter vulgares regulas Plurima nova habentur circa mentis
operationes, et methodum cogitationes suas ordine optimo dirigendi.— Basileæ, 1749. Цей примір
ник тепер зберігається у відділі рідкісної книги Центральної наукової бібліотеки Харків
ського університету (шифр РК 217678). На титульному аркуші є напис: «Sum Rectoris Collegii
Charkoviensis ibidemque Theologiæ Professons Protopresbyteri et Equitis Andreæ Prokopowicz».
35 Blair H. Lectures on Rhetoric and Belles Lettres.— London ; Edinburgh, 1783.— T. 1-2.
36 Опыт риторики, сокращенный большею частию из наставлений, докт. Блером в сей
науке преподаваемых.— СПб., 1791.— 302 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6 45
снили Г. Гагарін і П. Лихачов)37. Ідеї, висловлені Блером у цій мовознавчій час
тині його підручника, як зазначає Т. Франк, цілковито вписуються в провідну
для XVIII ст. традицію раціональної граматики38 — недарма ж і серед викорис
таних джерел він цитує переважно праці саме цього спрямування: «Розвідку про
формування мов» А. Сміта, «Гермес, або Філософське дослідження загальної
граматики» Дж. Гарріса, «Нарис про походження людських знань» Е. Бонно де
Кондільяка, «Засади граматики» С. Шено дю Марсе, «Загальну й раціональну
граматику» з Пор-Руаяля, «Розвідку про механічне витворення мов» ПІ. де Бросса,
«Міркування про походження та причини нерівності між людьми» Ж.-Ж. Руссо,
«Загальну граматику» Н. Бозе, «Засади перекладу» ПІ. Батте; «Божественну
Мойсееву спадщину» В. Ворбертона, «Мінерву, або Про коріння латинської мо
ви» Ф. Санчеса, «Правдиві засади французької мови» Г. Ж ірара39. Виклавши
ідеї попередників у «згармонізованому» та стислому вигляді, Блер став тим ав
тором, через чиє посередництво їх засвоювали кілька поколінь студентів у всій
Європі; при цьому, на думку Франка, його популярність пояснюється саме бра
ком самобутності, тобто загальноприйнятністю висловлюваних ним тез 40.
Зокрема, в Харкові, крім Орнатовського, на Блера багато в чому спирався
І. Рижський 41 ; та навіть ще й довго після того зацікавлення шотландським авто
ром не згасатиме: під час перебування в Англії у 1820-30-х рр. майбутній про
фесор Харківського університету М. Протопопов перекладе російською мовою
всі три томи Блерових «Лекцій» (на друк цього перекладу забракне коштів) 42;
пізніше за Блером читатиме теорію прози А. Метлинський (чиїм слухачем стане
й Потебня) 43.
Яку саме з версій Блерового тексту мав під рукою Орнатовський, сказати важ
ко. Від обох наявних на той час російських видань його вибір термінів і переклад
них відповідників помітно відрізняється. Про знання ним англійської мови не
свідчить нічого; натомість французькою він володів напевно (бо подавав із неї не
один приклад, дібраний, вочевидь, самотужки) 44. Отже, можна припустити, що
він послуговувався однією з книжок французького або швейцарського друку.
Крім головно французької традиції загальної граматики, що її вплив на
Орнатовського є безперечним, слід звернути увагу ще й на таке ймовірне джере
ло його концепції, як вольфіанська філософія, яку повсюдно викладали в Укра
їні в другій половині XVIII — на початку XIX ст. Зокрема, Г. Фрайдгоф заува
жив схожість між визначенням Орнатовського «Слово (vox, terminus) є поняття,
виражене членоподільними звуками або зображене письмовими знаками» 45 та
потрактуванням цієї проблематики у так званій латинській логіці К. Вольфа 4б,
зазначивши при цьому, що Вольф глибше розглядає суть питання, оскільки тер
мінологічно розмежовує словесне позначання понять і речей (першому відпо
37 О начале и постепенном приращении языка, и изобретении письма.— М., 1799.— 87 с.
38 Frank Th. Hugh Blair’s Theory of the Origin and Basic Functions of Language // Papers from
the 5th International Conference on English Historical Linguistics, Cambridge, 6-9 April 1987.—
Amsterdam; Philadelphia, 1990.— P. 169.
39 Blair H. Cours de Rhétorique et de Belles-Lettres.— Genève, 1808.— T. 1.— P. 158-159;
О начале и постепенном приращении языка...— С. 7-8 (прим.).
40 Frank Th. Op. cit.— P. 167-168, 181.
41 Archaimbault S. Préhistoire de l’aspect verbal.— P. 164—167.
42 Историко-филологический факультет Харьковского университета...— С. 38, 40.
43 Там же.— С. 84.
44 Див., наприклад: Орнатовский И. Зазнач, праця.— С. 6 (прим.).
45 Там же.— С. 43.
46 Пор.: Wolflus Ch. Philosophia rationalis sive Logica, methodo scientifica pertractata et ad
usum scientiarum atque vitae aptata.— Francoforti ; Lipsiæ, 1740.— P. 128.
С. В. Вакуленко_____________________________________________________________
46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6
.Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні
відає латинське дієслово significare, другому — denotare) 47. Із цього приводу
можна завважити, що Орнатовський навряд чи звертався до текстів самого
Вольфа, але не міг не знати їх основних положень у популярному викладі
Ф. К. Баумайстера, за чиїм підручником вивчали філософію у Харківському ко
легіумі (зберігся навіть датований 1802 р. запис про те, що саме звідти взято,
зокрема, й тему «Знак і позначення») 48. При цьому в Баумайстера немає розріз
нення significare і denotare 49.
Сучасні історики мовознавства, оцінюючи місце граматики Орнатовського,
переважно зосереджують увагу на його цікавих міркуваннях загальнотеоретич
ного характеру50. Ф. Березін підкреслює той факт, що Орнатовський уперше в
російському мовознавстві вказав «на відмінність між мовою як притаманною
людині здатністю до мовної діяльності та мовою конкретного народу» 51, уточ
нюючи, що пізніше ця теза з ’являється в працях Я. Бодуена де Куртене, П. Фор
тунатова та інших російських мовознавців. Зрештою, в цьому контексті го
дилося б згадати й Ф. де Соссюра, адже наявне в нього розрізнення понять
«langage» і «langue» корелює з тим, що його Орнатовський прагнув закарбувати
за допомогою термінів «слово», «дар слова», «мова в ширшому розумінні», з од
ного боку, та «мова у вужчому розумінні», — з другого 52. Утім, попередництво
47 Freidhof G. Begriffe der logischen und grammatischen Ebene in den russischen Univer-
slagrammatiken. Eine vergleichende Betrachtung // Texts and Studies on Russian Universal Gram
mar 1806-1812,— München, 1988.— Vol. 3.— S. 33.
48 Лебедев A. С. Харьковский Коллегиум как просветительный центр Слободской Укра
ины // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском
университете.— 1885.— Кн. 4.— С. 64, 85.
49 Baumeister F. Ch. Elementa Philosophies recentioris usibus iuventutis se holasticæ acco
modata et pluribus sententiis exemplisque ex veterum scriptorum romanorum illustrata.— Viennæ,
1775.— P. ЗО. Якщо Орнатовський справді спирався на Баумайстера, то на якесь із численних
латиномовних видань його підручника, а не на один із двох уже наявних на той час російських
перекладів (А. Павлова чи Я. Толмачова) — надто вже відрізняється від них обох застосована
ним термінологія (пор.: Христиана Баумейстера логика с латинского на российский язык
переведенная.— М., 1760.— С. 47-48; Христиана Баумейстера логика, с латинского вновь
переведенная и исправленная.— М., 1807.— С. 46-47).
50 Березин Ф. М. Хрестоматия по истории русского языкознания.— М., 1973.— С. 17;
Виноградов В. В. Зазнач, праця.
51 Березин Ф. М. История русского языкознания.— С. 49-50.
52 WakulenkoS. Ivan Omatowski contre Ferdinand de Saussure: une priorité contestée //
Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22-28 серпня 1993 р. : Доп. і повідомл.
Мовознавство.— Л., 1993.— С. 3-7. Хоча поняттєве розрізнення між «langage» і «langue»
неначе природно випливає з поточного вжитку цих слів,— із чого згодом і скористається
Ф. де Соссюр (див.: Вакуленко С. В. До питання про відтворення українською мовою лінгвіс
тичної термінології Ф. де Соссюра // Филологический анализ: теория, методика, практика.—
К. ; Д. ; Херсон, 1995.— Вып. 7.— С. 140-141),— серед французьких авторів XVIII ст. не було
єдності в застосуванні цих термінів. Чи не найближчими до Орнатовського були погляди
Н. Бозе, який мав «langage» як об’єкт дослідження «загальної» граматики, a «langue»— об’єк
том дослідження щоразу іншої конкретної граматики (див. Beauzée N. Grammaire générale ou
exposition raisonnée des éléments nécessaires du langage. Pour servir de fondement à l’étude de
toutes les langues.— Paris, 1767.— T. 1.— P. 10). Утім, чіткого термінологічного проти
ставлення відповідних понять у Бозе (на відміну від Орнатовського) бракує. Самі терміни
«мова в ширшому розумінні» та «у вужчому розумінні» Орнатовський міг запозичити в
Аделунга, який писав про «Sprechen» / «Sprache» «im weiteren» та «im engeren Verstande»,
вкладаючи, щоправда, в ці поняття інший зміст: «мовою в ширшому розумінні» для нього
були всякі звукові знаки, а «мовою у вужчому розумінні» — «виразне висловлення уявлень»
(див.: Adelung J. Ch. Umständliches Lehrgebäude der Deutschen Sprache zur Erläuterung der
Deutschen Sprachlehre für Schulen.— Leipzig, 1782. — Bd 1.— S. 3-4, 7). Таким чином,
Аделунгова «мова у вужчому розумінні» приблизно дорівнювала «мові в ширшому ро
зумінні» за Орнатовським. Натомість на позначення конкретних мов Аделунг уживав термін
«рідна мова» («Muttersprache»). З огляду на зазначене, не можна погодитися з Г. Кайпертом,
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6 47
Орнатовського стосовно названих класиків мовознавства є суто «платонічним»,
оскільки жодних доказів їхньої обізнаності з граматикою харківського автора
ще нікому не пощастило знайти. Сліди впливів Орнатовського та інших пред
ставників цього напряму на пізніших філологів припускають хіба що в Н. Греча,
О. Востокова, І. Давидова, В. Бєлінського 53. А німецький славіст Й. Бідерманн
зауважує навіть таке: «Наскільки мені відомо, у граматиках XIX ст. після 1812р.
немає жодної конкретної цитати, яка доводила б, що загальні граматики послу
жили безпосереднім постачальником ідей» 54.
З огляду на сказане дуже примітною є та обставина, що Потебня, цитуючи
Орнатовського прямо й безпосередньо, вибрав саме те розрізнення «ширшого» та
«вужчого» розуміння мови, в якому можна вбачати певну самостійність думки55.
Власне, за допомогою цих термінів Орнатовський прагнув сконцептуалізувати
те, що його німецький дослідник Б. Панцер уважає як основну проблему за
гальної граматики, а саме: «... як пояснити, чому попри повсюдну однаковість
або подібність побудови світу, яка передує мові й має нею виражатися або від
дзеркалюватися, не постала з логічною конечністю одна-єдина мова для всіх, а
навпаки — така сила різних мов; і далі, чому ті мови, що вже є,— байдуже з якої
причини вони постали,— й надалі змінюються та розвиваються, хоча виражаль
ні та комунікативні потреби завжди й повсюди залишаються приблизно однако
вими або ж переважно можуть бути найкраще задоволені лише в один чітко ви
значений спосіб» 5б.
Місця з Орнатовського, які вважав за потрібне дослівно відтворити Потебня
в першому розділі «Думки та мови», звучать так: «Мова або слово (sermo, λόγος,
Sprache), в ширшому розумінні, є здатність виражати поняття членоподільними
звуками (articulatus sonus); мова, у вужчому розумінні, є зміст... усіх тих члено-
подільних звуків, що їх якийсь народ, за загальною згодою, вживає для взаємно
го повідомляння про поняття» 57 58; «... дар слова є дар загальний, природний, до
конечний', навпаки, мова, використання цього дару, є щось штучне, довільне,
• 58 *залежне від людей ...»; «...наслідок договору, укладеного членами суспіль
ства задля збереження загальної згоди»59.
До цих думок Потебня подає власний коментар: «Суперечність між доконеч
ністю мови та довільністю в її винайденні цілком відповідно до загального спря
мування теорії сформульовано в Орнатовського...»60. Теорія, про яку йдеть
ся,— це традиційна для XVIII ст., плекана насамперед у Франції, «загальна»
С. В. Вакуленко_____________________________________________________________
який уважає слово та язык (відповідники нім. Sprache) в Орнатовського термінологічними
дублетами (див.: KeipertH. Terminologische Doubletten in I. Omatovskijs «Novejsee nacertanie
pravil rossijskoj grammatiki» (Char’kov 1810) // Texts and Studies on Russian Universal Grammar
1806-1812.— S. 101). Насправді синонімом до терміна слово для Орнатовського було слово
сполучення язык в обширнейшем смысле.
33 Див.: Biedermann J. Op. cit.— S. 10; Archambault S. Omatovskij Ivan.— P. 439.
54 Biedermann J. Op. cit.— S. 10.
55 Зокрема, в Блера такого протиставлення шукати годі.
56 Panzer В. Enstehung und Entwicklung von Sprache und Sprachen, insbesondere des Rus
sischen (nach den russischen Universalgrammatiken des 19. Jahrhunderts) // Texts and Studies on
Russian Universal Grammar 1806-1812.— S. 169.
57 Потебня A. Мысль и язык // Журнал Мин-ва народн. просвещения.— 1862.— Ч. 113.
Отд. 2.— С. 5 (курсив Потебні; іншомовні термінологічні відповідники, подані в дужках, у
Потебні випущено, пор.: Орнатовский И Зазнач, праця.— С. 37).
58 Там же (курсив Потебні, пор.: Орнатовский И Зазнач, праця.— С. 8).
59 Там же (курсив Потебні; граматичну будову уривка трохи змінено, пор.: Орнатов
ский И. Зазнач, праця.— С. 36).
60 Там же.
48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6
.Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні
граматика, що за її показового представника Потебня має свого земляка 61. Зайве
казати, що сам Потебня дотримувався докорінно інакшої теоретичної позиції,
заперечуючи тезу, ніби «мова є наслідком угоди, набором умовних знаків»62.
Не оминає Потебня й іншої засадничої проблеми загальної граматики, ви
діленої Панцером, тобто питання про змінність і розвиток мов, причому його
увагу привертає до себе знову-таки книжка Орнатовського, де висловлено типо
ву для цієї течії позицію: причиною змін є непередбачувані примхи мововжитку
та сторонні впливи. Потебня переповідає цей погляд не без іронії: «Уживання,
що не суперечить граматиці й не засуджується до смерті лише з огляду на певну
його користь, постає єдиною законодавчою владою; та оскільки воно примхливе
і непостійне, то можна гадати, що в мові зовсім немає законів. Усе в ній якесь ви
падкове, тож, наприклад, поділ її на наріччя не є наслідком прихованих у ній самій
умов життя, а справою зовнішніх обставин на зразок татарської навали...» 63.
Ілюстрацією слугує виклад Орнатовським перебігу діалектної диференціації
«слов’яно-руської» мови: «.. .велетенськими кроками простували Роси до збага
чення своєї мови: аж раптом гроза, що її віддавна готувало князівське честолюб
ство, знялася над нашою вітчизною й винищила такі швидкохідні успіхи про
світи...» 64. «Північно-західна частина Росії позичила багато слів, а ще більше
закінчень (?!), притаманних мові литовців» 65 (звідти білоруське наріччя); «мова
південної Русі, втративши спорідненість зі слов’яно-руською, зовсім наблизила
ся до польської» 66 (звідти малоруське наріччя); «натомість уся держава... пе
реймала силу виразів татарських» 67. Сам Потебня, навпаки, присвятить своє
життя дослідженню тих внутрішніх законів мовного поступу, які, на його пере
конання, мали діяти в однаковий спосіб і на початкових етапах розвитку люд
ства, і в новочасних процесах мовлення б8; при цьому й для «роздроблення мов»,
з притаманними йому «повільністю та правильністю», мусить існувати наукове
пояснення б9.
Крім цих двох моментів у першому розділі «Думки та мови», де Потебня ха
рактеризує питання походження мови як необхідне при будь-якій спробі підня
тися над масою часткових даних мовознавства та з ’ясувати відношення думки і
слова 70, ім’я Орнатовського більше ніде не зринає в його текстах. Однак пильне
прочитання дозволяє віднайти в нього ще й неявні натяки на книжку свого попе
редника. Наприклад, у сьомому розділі «Мова чуття та мова думки» Потебня по
лемізує з прихильниками концепції звукосимволізму на кшталт К. В. Л. Гайзе
чи М. Лацаруса, які вважали, що безпосередня схожість звука з чуттєвим обра-
61 Таким чином, із-поміж авторів «загальних» граматик принаймні Орнатовський справді
до певної міри фактично виконав ту роль, яку їм приписував Г. Яхно, а саме — забезпечив
«остаточний доступ до західного мовознавства» (Jachnów Н. Der Beitrag der allgemein-philo
sophischen Grammatik zur Theoretisierung der Sprachwissenschaft in Rußland zu Beginn des 19.
Jahrhunderts // Aspekte der Slavistik. Festschrift für Josef Schrenk.— München, 1984.— S. 130;
пор.: Biedermann J. Op. cit.— S. 10).
62 Потебня А. Мысль и язык.— С. 6.
63 Там же.— С. 2-3.
64 Орнатовский И. Зазнач, праця.— С. 27. Потебня цитує це місце не зовсім достеменно.
65 Там же.— С. 28.
66 Цитата неточна. В Орнатовського так: «Тутешня мова, втративши спорідненість зі
слов’яно-руською, зовсім наблизилася до польської» (там же).
67 Там же. В усіх цитатах цього абзаца курсив належить Потебні; слова, наведені в
дужках, додані Потебнею (пор.: Потебня А. Мысль и язык.— С. 3).
68 Там же,— С. 40.
69 Там же.— С. 8.
70 Там же.— С. 1.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6 49
зом являє собою найперший засіб поєднати представлення звука та предмета.
Натомість Потебня припускає, що символізм звука ґрунтується на вже готовому
слові з його внутрішньою формою, а не тільки на звуковій оболонці слова. Отже,
«одухотворення» звука фантазією, наявне у звукосимволізмі, насправді зумов
люється не властивостями звука, а впливом справжнього значення цих звуків,
тому воно виглядало б інакше, якби ті самі звуки від початку мали інше значен
ня. На підтвердження своєї думки Потебня наводить таку ілюстрацію: «У нас за
приклад того, як мова для предметів і властивостей грубих брала й грубі звуки,
наводили колись серед інших і слово суровый. Звичайно ж, наголос робили
особливо нар, через що слово виходило справді мальовниче, але забували або не
знали, що те саме р у словах того самого кореня сырой, сыръ нікому не здається
суворим, що саме слово суровый найімовірніше означало раніше рідкий і тоді не
містило жодного символізму звуків» 71.
Серед не названих Потебнею «наших» авторів, що тлумачили в такий спосіб
слово суровый, можемо назвати бодай одного — Івана Орнатовського 72. Трап
ляються в Потебні й інші приклади, наявні в Орнатовського, як-от быкъ 73,
волкъ 74, кукушка 75 та ін. (причому інтерпретація їх в обох авторів, як правило,
не збігається). Зрештою, всі ці відмінності, як засадничі, так і дрібні, пояснюю
ться тим, що обоє харків’ян зовсім по-різному розуміли співвідношення між
думкою і мовою. Увиразнити це можна метафорами, які мають в обох авторів
однаковий вихідний пункт, але відтак відмінні в зовсім несхожих напрямках.
Визнаючи для мови суто комунікативну функцію виразника думки, Орнатов-
ський пояснював це за допомогою порівняння з годинником: «... розум, яким ми
так пишаємося, без здатності слова був би так само малокорисний, як годинник
без стрілки або без дзвону» 76 77.
Потебня, міцно засвоївши Гумбольдтову тезу про мову як «мислетворчий
орган» 11, також удається до аналогії з годинником, але при цьому розставляє ак
центи принципово інакше: «Дуже хиткими будуть наші порівняння рівномірно
го тяжіння годинникового тягарця з колобігом стрілок, якщо ми спустимо
з очей, що вага тягарця не безпосередньо рухає стрілку, а за допомогою багатьох
зубчастих коліс, які передають одне одному та змінюють отриманий від неї рух.
У скільки ж разів хиткішими будуть наші порівняння звука та предмета,— як
сприйнять душі, чия природа ніколи не з ’ясується для нас до такої міри, як будо
ва механізму?» 78.
У пізніших працях, уже не згадуючи Орнатовського, Потебня й надалі поле
мізуватиме з представниками та прихильниками французької школи, що вбача
ли у слові лише довільний знак попередньо витвореної думки 79. Урахування
цього аспекту є неодмінною передумовою повного поцінування теоретичної по
71 Там же.— С. 94.
72 Орнатовский И. Зазнач, праця.— С. 6 (прим.). Повний список слів такого ґатунку,
запропонований Орнатовським: ветер, дух, свет, огонь, грубый, суровый, варварский.
73 Потебня А. Мысль и язык.— Ч. 113.— С. 88; Ч. 114.— С. 4.
74 Там же.— Ч. 114.— С. 4.
75 Там же.— Ч. 113.— С. 90.
76 Орнатовский И. Зазнач, праця.— С. 4.
77 Потебня А. Мысль и язык.— Ч. 113.— С. 25; пор.: Humboldt W. von. Über die Verschie
denheit des menschlichen Sprachbaues und ihren Einfluss auf die geistige Entwickelung des
Menschengeschlechts.— Berlin, 1836.— S. 50.
78 Потебня А. Мысль и язык.— Ч. 113.— С. 93.
79 Вакуленко С. Застарілі ідеї в мовних студіях на погляд Олександра Потебні // Вісн.
Харк. ун-ту.— 2000.— № 491. Сер. «Філологія» : Традиції Харк. філол. шк. До 100-річчя від
дня народження М. Ф. Наконечного.— С. 78-83.
С. В. Вакуленко_____________________________________________________________
50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6
.Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні
зиції самого Потебні. Разом з тим слід зважати, що сприйняття Потебнею цієї те
чії принаймні на ранніх етапах почасти опосередковувалося викладом її основ
них тез від іншого харківського автора — Івана Орнатовського. Таким чином,
Орнатовському належить його законне — нехай скромне — місце в гроні тих
мовознавців, критичний аналіз і наступне відкинення ідей яких сприяли викрис-
талізуванню теоретичної концепції самого Потебні.
(.Харків)
S. V. VAKULENKO
IVAN ORNATOVSKY’S APPROACH TO LANGUAGE IN OLEKSANDR POTEBNIA’S
ASSESSMENT (some remarks on the continuity of ideas in the kharkiv tradition)
The paper offers an anylisis o f the crux of I. Omatovs’kyj’s theoretical approach to lan
guage — his distinction of «language in a wider sense» and «language in a stricter sense» (roughly
equivalent to that of «langage» and «langue» in F. de Saussure) — against the scholarly background
of his time. O. Potebnia used Omatovs’kyj’s work as his main reference in the assessment o f the
«general grammar». Potebnia’s criticism of the latter was instrumental in the consolidation of his
own theoretical position.
K e y w o r d s : University o f Kharkiv, linguistic theory, general grammar, origin of language, lin
guistic arbitrariness, linguistic differentiation, sound symbolism.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2008, № 6 51
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183104 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:26:01Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вакуленко, С.В. 2022-02-02T18:23:54Z 2022-02-02T18:23:54Z 2008 Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні / С.В. Вакуленко // Мовознавство. — 2008. — № 6. — С. 41-51. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183104 У статті розглянуто центральний момент мовної теорії І. Орнатовського — розрізнення «мови в ширшому розумінні» та «мови у вужчому розумінні» (співвідносне з розрізненням «langage» і «langue» у Ф. де Соссюра) — на тогочасному науковому тлі. О. Потебня спирався головно на Орнатовського у своєму поцінуванні «загальної граматики». Критика Потебнею цієї останньої сприяла увиразненню його власної теоретичної постави. The paper offers an anylisis of the crux of I. Omatovs’kyj’s theoretical approach to language — his distinction of «language in a wider sense» and «language in a stricter sense» (roughly equivalent to that of «langage» and «langue» in F. de Saussure) — against the scholarly background of his time. O. Potebnia used Omatovs’kyj’s work as his main reference in the assessment of the «general grammar». Potebnia’s criticism of the latter was instrumental in the consolidation of his own theoretical position. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні Ivan Omatovsky’s Approach to Language in Oleksandr Potebnia’s Assessmen Article published earlier |
| spellingShingle | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні Вакуленко, С.В. |
| title | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні |
| title_alt | Ivan Omatovsky’s Approach to Language in Oleksandr Potebnia’s Assessmen |
| title_full | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні |
| title_fullStr | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні |
| title_full_unstemmed | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні |
| title_short | Мовознавчі погляди Івана Орнатовського в оцінці Олександра Потебні |
| title_sort | мовознавчі погляди івана орнатовського в оцінці олександра потебні |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183104 |
| work_keys_str_mv | AT vakulenkosv movoznavčípoglâdiívanaornatovsʹkogovocíncíoleksandrapotební AT vakulenkosv ivanomatovskysapproachtolanguageinoleksandrpotebniasassessmen |