Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1
Українська ономастика потребує фундаментальних етимологічних словників із різних класів пропріальної лексики. Однак це справа віддаленої перспективи навіть для академічних інститутів, тому для задоволення нагальних потреб науковців, освітян і пересічних читачів доцільно створювати авторські наукові...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183221 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 / В.В. Лучик // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 16-24. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859862902940368896 |
|---|---|
| author | Лучик, В.В. |
| author_facet | Лучик, В.В. |
| citation_txt | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 / В.В. Лучик // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 16-24. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | Українська ономастика потребує фундаментальних етимологічних словників із різних класів пропріальної лексики. Однак це справа віддаленої перспективи навіть для академічних інститутів, тому для задоволення нагальних потреб науковців, освітян і пересічних читачів доцільно створювати авторські наукові словники відповідного типу. Одним з таких видань буде «Короткий етимологічний словник топонімів України», обґрунтування й початкова частина якого подані в цій статті.
Ukrainian onomastics needs fundamental etymological dictionaries of various proper lexis classes. However, it is a distant prospect’s affair even for academic institutes that’s why it is expediently to create author’s scientific dictionaries of the appropriate type for satisfying the scientists’, educational workers’ and common readers’ needs. The «Short etymological dictionary of Ukraine’s toponyms» will be an edition of the mentioned type. Substantiation of the dictionary and its beginning part are given in the article.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:46:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
В. В. ЛУЧИК
ЕТЮДИ З «КОРОТКОГО ЕТИМОЛОГІЧНОГО
СЛОВНИКА ТОПОНІМІВ УКРАЇНИ». 1_______
Українська ономастика потребує фундаментальних етимологічних словників із різних
класів пропріальної лексики. Однак це справа віддаленої перспективи навіть для академічних
інститутів, тому для задоволення нагальних потреб науковців, освітян і пересічних читачів
доцільно створювати авторські наукові словники відповідного типу. Одним з таких видань
буде «Короткий етимологічний словник топонімів України», обґрунтування й початкова час
тина якого подані в цій статті.
К лю чов і слова: етимологія, словник, етимологічний,топонім, походження, апелятив,
власна назва.
Як відомо, власні географічні назви (топоніми) України налічують сотні тисяч
одиниць, але досі вони повністю не зібрані й не стандартизовані, без чого не
можливе створення відповідних національних і загальнослов’янських ономас-
тичних словників, атласів, енциклопедій тощо. Наявність такого типу джерел
важлива для різних аспектів вивчення топонімів, зокрема для з’ясування їхньої
етимології та внутрішньої форми, що дає розуміння близько й віддалено спорід
нених мов і культур. Однак висловлене ще 1980 р. застереження Рудольфа Шра-
мека — «поки не будуть створені словники всіх топонімів з окремих
слов’янських мов, не можна бути впевненим у повноті порівнюваного матеріа
лу» 1 — залишається актуальним для компаративістики й нині. У зв’язку з цим, а
також з необхідністю попереднього порівняльно-історичного вивчення бодай
офіційно закріплених географічних назв, видання фундаментального етимоло
гічного словника топонімів України можливе лише у віддаленій перспективі.
Однак національна наука, освіта й пересічні читачі потребують хоча б короткого
видання зазначеного типу.
В останні роки розвиток національної лексикографії пожвавився, зокрема
етимологічних словників: завершується видання «Етимологічного словника
української мови» в 7 т. (відп. ред. О. С. Мельничук), розпочата підготовка
«Етимологічного словника іншомовних суфіксів української мови» (автор
П. О. Селігей) і колективного «Етимологічного словника суфіксів української
мови» (відп. ред. В. В. Лучик). В ономастиці варто відзначити «Етимологічний
словник літописних географічних назв Південної Русі» 1985 р. (відп. ред.
О. С. Стрижак), у якому етимологізовано понад 700 топонімів з давньоруських
літописів до XIV ст., «Нариси з праслов’янської антропонімії» (2008, ч. 1)
В. П. Шульгача, кілька регіональних етимологічних словників-довідників: «Гід
1 Шрамек Р. Теоретические и методологические принципи составления славянских оно-
мастических словарей // Перспективи развития славянской ономастики.— М., 1980.— С. 68.
© В. В. ЛУЧИК, 2009
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1.
роніми Нижнього Подністров’я» (1981) за редакцією Ю. О. Карпенка, «Топони-
мия приазовских греков (историко-зтимологический словарь географических
названий)» (2000) Є. С. Отіна, «Ойконімія Волині» (2001) В. П. Шульгача,
«Прізвища українців Закарпаття: Історико-етимологічний словник» (2005)
П. П. Чучки, «Гідронімія Верхнього Дністра» (2007) С. О. Вербича, «Назви гір і
полонин Івано-Франківщини: Словник-довідник» (2008) М. М. Габорака. Од
нак загальнонаціонального наукового видання етимологічного словника топо
німів поки що не створено.
Першу спробу такого типу в Україні здійснив М. Т. Янко, який уклав «Топо
німічний словник-довідник Української РСР» (1973), що містить понад 1000
етимологічних статей. Попри цікаву географічну, історичну та етнокультурну
інформацію і використання наукових лінгвістичних джерел, словник зазнав сер
йозної критики з боку мовознавців. Висновок фахівців однозначний: «Отже, то
понімічний словник М. Т. Янка виконаний на недостатньому лінгвістичному і
лексикографічному рівнях» 2. Водночас цей словник-довідник уже майже чоти
ри десятиліття продовжує залишатися одним з основних джерел інформації про
походження топонімів України, принаймні для вчителів і школярів, яким Мініс
терство освіти його рекомендує. Щоправда, 1998 p. М. Т. Янко підготував нове
видання під назвою «Топонімічний словник України», в якому подано етимоло
гії близько 2500 слів. На жаль, і він грішить багатьма ненауковими положення
ми і за своїм рівнем мало чим відрізняється від попереднього. Для ілюстрації на
ведемо лише один фрагмент з передмови словника: «У V — IV тис. до н. е. ...
іраномовні племена мігрували в Північне Причорномор’я... Вони оселялися з
місцевим населенням, спілкувалися з ним. Минав час. їхні на той час примітивні
мови трансформувалися в одну спільну мову. В науці її прийнято називати ін
доєвропейською мовною спільністю» 3. Цей висновок є глибоко антинауковим,
бо з нього випливає, що іраномовні та інші індоєвропейські племена існували
ще до V тис. до н. е., а зародження їхньої (індоєвропейської) прамови, з якої нас
правді розвинулися давні індоєвропейські мови, у тому числі індоіранська гілка,
припадає десь на III тис. до н. е. Усупереч загальновизнаним положенням сучас
ної компаративістики все перевернуто з ніг на голову, і такі «зразки» порівня
льно-історичного мовознавства Міністерство освіти і науки України рекомен
дує середнім навчальним закладам, як, до речі, і добре сфальсифіковану так
звану «В(е)лесову книгу».
Ще фантастичніші реконструкції мотивів походження слів, з-поміж яких пе
реважну більшість становлять власні назви, пропонує С. Наливайко в етимоло
гічному словнику «Тисяча найновіших тлумачень давніх українських назв, імен,
прізвищ...», який нещодавно побачив світ (2008) за рекомендацією вченої ради
науково-дослідного Інституту українознавства Міністерства освіти і науки
України. Чого варті такі пояснення: «Ексампей — ... Назву складають індоіран.
укшан-ухшан “самець, бик” і пая-пея “вода”, тож вона означає “Бик-ріка”, “Бичі
води”» 4; «Одеса... трансформоване первіснеГо-деса, деГо “бик, корова” і вод
ночас імена Шиви та його дружини, a deca (інд. деша) — “місцевість, край, краї
на”. У такому разі Одеса означатиме “Місто Бика” або “Місто Шиви-Бика”» 5;
2 Отін Є. С. [Рец. на:]. Топонімічний словник-довідник Української РСР.— К., 1973.—
180 с. // Мовознавство.— 1974.— № 6.— С. 86—89.
3 Янко М. І Топонімічний словник України : Словник-довідник.— К., 1998.— С. 4.
4 Наливайко С. Тисяча найновіших тлумачень давніх українських назв, імен, прізвищ (на
індоіранському матеріалі) : Довідник.— К., 2008.— С. 98.
5 Там же.— С. 183.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4 17
В. В. Лучик
«...Назва Острог споріднена з індоіран. ushtra-ustra (уштра-устра) “бик”..., а
кінцеве г у назві Острог — залишок індоіран. ga, gah “місце”, як ща у назві Та-
раща чи Гоща. Тобто Острог означає ... дослівно “Місце Бика”» б; «Назва руси
сягає глибокої давнини, бо таври-руси згадуються ще за Троянської війни (сере
дина II тис. до н. е.)... У такому разірус споріднене із санскр. wish (вріш) “са
мець, бик”. .. » 7; «Синєус — один з трьох братів..., де Синє — слов’янський різ
новид Іран, siya “чорний, темний”, а ус — з Іран, vush-vus-us, яке... сходить до
індоіран. vrish-varsh-vahsh (англ. ох) “самець, бик”» 8. Це лише незначна частина
назв, що, на думку автора, виникли внаслідок сакрального ставлення праслов’ян
та індоіранців до тура, бика, але при всій важливості такого культу він не може
підмінити елементарних прийомів і критеріїв етимологічного аналізу, якими
повністю знехтувано.
На такі видання, можливо, не варто звертати уваги, але український читач,
вихований на довірі до друкованого слова, особливо до літератури з грифом
Міністерства освіти і науки України або вченої ради, візьме на озброєння прочи
тане, що насправді спотворює істину та компрометує науку. Це основна причи
на, яка спонукала автора цих рядків узятися за укладання «Короткого етимоло
гічного словника топонімів України», який з об’єктивних причин не може бути
досконалим, але в основному відбиває сучасні досягнення української ономас
тики в етимологізуванні пропріальної лексики та її лексикографічному опрацю
ванні. Як фрагмент майбутнього видання запропоновано невелику кількість ста
тей на літеру А, які мають свою особливість. Її суть полягає в тому, що більша
частина таких слів має іншомовне походження і важко піддається етимологізу
ванню.
Авората — річка, впадає в Чорне море на схід від міста Алуніти в Криму
(СГУ, 19) 9. Назва грецького походження, первісно Аоратос — та, «що її не
можна побачити» 10, тобто «невидима, зникаюча річка». Нехарактерне для сло
в’янського мовлення зіяння на початку слова природно усунуто епентичним -в-
перед лабіалізованим -о-, а закінчення -а є наслідком узгодження гідроніма з но
менклатурним словом річка.
Пояснення гідроніма у зв’язку з дгр. *aftpozoę «безсмертний, божественний,
безлюдний» 11 непереконливе. Жодного стосунку гідронім Авората не має до
назви загадкової країни Аратта.
Аджамка — 1) річка, л. Інгулу л. Пд. Бугу; Аджинка (1697), Аджамка
(1898), Adźamka (1880), Пікінерка; Отжетка (1769), Оджамка (1779); 2) село,
Кіровоград, р-н і обл.; Аджамка Пикинерная (СГУ, 19); пор. ще: Ожамське бо
лото в с. Аджамка й р. Суха Аджамка л. Аджамки, а також р. Аджамка в бас.
В ’ятки (Лучик, 2А—25). В основі слов’янізованого за допомогою суф. -к(а)
тюркського гідроніма лежить татарський або турецький дієприкметник ад-
жим / аджин «зіпсований, погірклий, скислий» (Радлов, 525), утворений від
дтюрк. асї- «киснути, бродити» (ДТС, 4). Назва виникла за актуальною для сте
пових річок ознакою «та, що гірчить, кисла, зіпсована тощо». Структурні ва
ріанти гідроніма знаходять пояснення у зв’язку з поширеним у діалектах тюрк
6 Там же.— С. 191.
7 Там же.— С. 220.
8 Там же.— С. 242.
9 Список скорочень див. у кінці статті.
10 БілецькийА. О . Гідронімія Кримського півострова (Грецький шар) // Питання гід-
роніміки : Матеріали III Республ. ономаст. (гідронімія, наради.— К., 1971.— С. 42.
11 Бушаков В. А. Лексичний склад історичної топонімії Криму.— К , 2003.— С. 60.
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1.
ських мов чергуванням суфіксальних -н-/-м-, а також голосних -и-/-а-, що
виникли на основі давньотюркського дифтонга [иа]: пор. чув. gyrym на місці
garym «шлунок» 12. Основа Аджи- наявна в багатьох гідронімах півдня України
та за її межами, де поширені тюркські елементи, а також переважно пізніші сло
в’янські назви з відповідною внутрішньою формою: б. Гірка, р. Гіркі води, оз.
Солоне Озеро, б. Солонувата та ін .13
Назва села, заснованого 1733 p., є лексико-семантичним утворенням від дав
ніше зафіксованого гідроніма Аджинка / Аджамка. Історичний варіант ойко-
німа Аджамка Пикинерная виник за тією ознакою, що с. Аджамка було заснова
не пікінерським полком. Певний час воно мало паралельну назву Пикинерная,
Пікінерна, від якої утворився варіант гідроніма Пікінерка 14. Пояснення назви
Аджамка у зв’язку з тур. adzàm «перс» 15 непереконливе.
Аджиголь — річка, вп. в оз. Аджиголь (Аджійське) в с. Тузли Татарбунар.
р-ну Одес. обл.; Аджи-гель (1850) (СГУ, 19). Гідронім складний, утворений
із двох основ тюркського походження: аджи «киснути, бродити» (див.
Аджамка) і гол/кол, голь/коль, гуль /куль із широкою «водною» семанти
кою, які зводяться до дтюрк. kői «озеро, водойма» (ДТС, 313; Мурзаев, 148,
283,312—313).
Азовське море — на півд. сх. України і півд. зх. Росії, з’єднане з Чорним
морем Керченською протокою. Назва є відносно пізнім східнослов’янським
утворенням із суф. -ськ- у релятивній функції від ойконіма Азов (пор. смт Азов
ське в Криму і м. Азов на східному узбережжі моря в Російській Федерації) неяс
ного походження 16 або калькою кр.-тат. Азав денгизи, де ойконім Азав виконує
роль означення в ізафетній конструкції з двох іменників. Отже, за походженням
твірна основа Азов є псевдосуфіксальною слов’янізованою формою кр.-тат.
Азав, Азау (варіант тур. Азак), утвореного онімізацією кипч. азау (тур. азак)
«гирло річки, її кінець, пониззя» 17. До сучасного гідроніма море мало ще кілька
назв. Давні греки називали його Майетіс, Меотіда 18 за відношенням до меотів,
які заселяли південно-східне узбережжя моря, Майотіс лиман «Мейотійське
озеро». Цю назву вживали римляни: місцеві жителі в античні часи називали його
Тимиринда 19, можливо, за відношенням до залізної руди або за наявністю заліза
у джерелах мінеральних вод: тюрк, демир / темир «залізо, залізний» (Севортян
1980, 188-190). Близька до сучасної назва Бахр-Азу, Бахр-ель-азов з’являється
приблизно із XIV ст. в арабських джерелах 20; пор. ще рід азау в узбеків 21. Пара
лельно вживали назву Карбалик з тур. основою балик на позначення риби, араб-
сько-турецькі Бахр-Трабзунд «Трапезундське море», Бахр-Сардак або Бахр-Су-
12 Баскаков Н. А. Историко-типологическая фонология тюркских язнков.— М., 1983.—
С. 90, 94-95.
13 Лучик В. В. Іншомовні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя.— Кіро
воград, 1999.— С. 26—28.
14 Там же.— С. 28.
15 Трубачев О. Н. Названих рек Правобережной Украйни : Словообразование. Зтимо-
логия. Зтнич. интерпретация.— М., 1968.— С. 109-111 ; Масенко Л. Т. Річкові назви басейну
Інгулу на тлі гідронімії Південної України // Питання ономастики Південної України.— К.,
1974,— С. 101.
16 Никонов В. А. Краткий топонимический словарь.— М., 1966.— С. 17.
17 Отин E. С. Избранньїе трудн по язьїкознанию. II.— Донецк, 1999.— С. 254—255.
18 Білецький А. О. Зазнач, праця.— С. 38.
19 Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 17.
20 Білецький А. О. Зазнач, праця.— С. 39; Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 17.
21 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— С. 83.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4 19
В. В. Лучик.
дак «Судацьке море» 22, у руському мовленні ще Суразькеморе за відношенням
до кримського м. Сураж 23.
Айдар— річка, л. Сіверськ. Дінця п. Дону (1577); Адар (\50У),Адара (1552),
Айдарь (1782), Айдара (1801), Ойдар (1586), Ойдор (1666), Войдара (1666), Гай
дар (1704), Гайдарь, Яйдар, Ідар (1660), Андарь (II пол. XVIII ст.), Андар (1769),
Лайдар (1823), Лесной Одар (1667) та ін. (СГУ, 20). Назва виникла внаслідок
онімізації тюркського за походженням апелятива айдар (букв, «чуб, коса») в
географічному значенні «підвищення, звичайно з великої купи каміння, складе
ної на самій вершині у вигляді конуса» (Мурзаев, 41). Іншомовне походження і
різнодіалектні впливи спричинилися до появи численних варіантів топоніма,
який поширився на інші об’єкти в басейні річки; пор.: ур. Усть Айдар (1587), нп
Ойдар (1708), Новий Айдар, Старий Айдар (1705), Новая Айдарь, Старая
Айдарь (1859), Айдарьская сторожа (1571), Новий Айдар (Айдари); суч. шаНо-
воайдар і Айдар-Миколаївка Новоайдар. р-ну Луган. обл. (СГУ, 20).
Ай-Петрі — гора, туристичний об’єкт на півдні Криму. Оронім грецького
походження, складається з двох основ: ”ayioę «святий, священний» і кєтрод «ка
мінь, скеля»; пор. ойконім AyioęIJétpoq у Греції 24. Колишня назва гори— ’Ayíov
Пєхріоь. Компонент Ай поширений у топонімії Криму: джерело й руїни церкви
або монастиря Св. Андрія Ай-Андрі, долина й річки Ай-Ван, Айвоен, Ай-Ян, Аян
(«св. Іван»), мис Ай-Тодор 25, яр Ай-Брокул, руч. Ай-Василь-Дере, нп Айвасиль
(СГУ, 20).
Аккерман — колишня назва м. Білгород-Дністровський в Одес. обл. Ойко
нім тюркського походження; являє собою онімізований композит, який скла
дається з двох основ: ак «біла» і karman «фортеця, місто». Назва є турецькою ка
лькою попередньої друс. Більгородь (Фасмер, 1, 65-66).
Акрин — гора, біля с. Текуча Косів. р-ну Івано-Франків. обл.; Акра, Akra
(1788), na GurzeAkrym (1788), Akryn (1933), Акрин (1999) (Габорак, 10). Форма
чоловічого роду зумовлена узгодженням з географічним терміном хребет, ужи
ваним паралельно з номенклатурним словом гора. Вона утворена як відносний
прикметник на -ин від вихідного варіанта Акра, який водночас є назвою потоку
біля підніжжя гори. Топонім Акра поодинокий у карпатському регіоні, тому
важко встановити його етимологію. Припущення, що «він утворений семантич
ним шляхом від рум. апелятива akrà «щавель» (Габорак, 10), сумнівне. Імовір
ніша мотивація твірного гідроніма спорідненим рум. acni «кислий» (Noveanu,
36) за якістю води. Якщо ж первинним був оронім Акра, на що вказують писемні
фіксації, то із семантичного погляду переконливішим виглядає його зв’язок з
дгр. ”акрї] / ’акра «вершина, верх; край, мис; фортеця, замок (на горі), кремль»;
пор. античне поселення ‘Акра на Керченському п-ві 26. Імовірним є також ви
никнення топоніма Акра як псл. субстантива з іменним префіксом *а- й основою
*кьга, що зводиться до іє. *(s)ker- «гнути; кривити; крутити, вертіти, обертати»,
рефлекси якого поширені в слов’янській топонімії та антропонімії 21.
Аксу — 1) ручай, л. Улу-Узеню бас. Чорного моря поблизу м. Алушти в Кри
му (СГУ, 20); 2) річка Пд. Буг у записах П. Маштакова (СГУ, 423). Назва тюрк
2 2 Білецький А. О . Зазнач, праця.— С. 39.
23 НиконовВ. А. Зазнач, праця.— С. 17.
24 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— С. 61
25 БілецькийА. О. Зазнач, праця.— С. 41.
26 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— С. 61.
27 Козлова Р. М. Структура праславянского слова : Праслав. слово в генет. гнезде.—
Гомель, 1997.— С. 37, 49-50; Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії.— К.,
2008,— Ч. 1,— С. 12.
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1.
ського походження, складається з двох основ: ак «текти» і су «вода», букв, «те
куча вода» (Мурзаев, 42). Стосовно гірських річок у Середній Азії,
Азербайджані та ін., які мають прісну воду, відбулося переосмислення гідроос-
нови «біла, чиста вода» (Мурзаев, 43—44), яке внаслідок міграцій зі сходу могло
позначитися і на назвах українських водних об’єктів з проточною водою. Цьому
сприяло одне із значень основи ак — «білий, чистий» (Севортян, 116-117), яке
також актуальне в гідронімії й характеризувалося семасіологічним переходом
«білий, світлий» -> «річка», зумовленим зоровим враженням.
Алупка — місто на Південному узбережжі Криму (АТП, 254). Назва грець
кого походження, мотивована особовим грецьким іменем Akcojtrję 28. Можливо,
вона виникла безпосередньо від твірного апелятива за насиченістю місцевості
лисицями. У такому разі в її основі гр. ”olenov / "alovnov < дгр. "аісощд «лисиця»;
пор.: o-в "Аіазжєкіа в Боспорській протоці (у Плінія Старшого), ур. Алепо / Але-
пу, Алупія / Улупія та ін. 29, а також ур. Алепус Трепія, румейською букв, «лисячі
нори», біля с. Кипуча Криниця Старобеш. р-ну Дон. обл., де проживають приа-
зовські греки (Отин, 18). До початку XX ст. місто мало назву Лупіко; пор. у ге-
нуезців XIV ст. Lupico 30. Формант -к(а) у релятивній функції додано пізніше в
східнослов’янському мовному середовищі.
Алушта — місто на південному узбережжі Криму (АТП, 254). Назва грецького
походження, що виникла за зовнішньою ознакою поселення. В її основі гр. “cdo-
VOTOV fpomov, букв, «невмивана фортеця»31. До початку XX ст. ойконім мав фор
му Алустон, варіант Пуста. В околицях міста балка Алушта-Тарама, у назві якої
другий компонент — специфічно урумський географічний термін (далі — ГТ)
тарама «балка» (Отин, 120). Пор. ще р. Алушта-Узень у межах Ялтинської
міськради (СГУ, 20), другий компонент у назві якої онімізований ГТ тюркського
походження, що має значення «річка; селевий руйнівний потік» (Мурзаев, 407).
Альбин — гора, полонина на ній і потік біля с. Буркут Верховин, р-ну Іва-
но-Франків. обл.; Альбін, Альбінець, Albince (1887), Albiniec (1887), Albin (1950)
(Габорак, 10). Форма чоловічого роду на -ин зумовлена узгодженням із ГТ потік
або хребет. Її походження пов’язують з прізвищем Альба або давнім прикметни
ком alb(a) «біла, чиста, очищена від кущів» < іє. *albh- «білий, чистий, блиску
чий», що зберігся в румунській мові (Габорак, 10) і відбився в європейській
гідронімії32. З огляду на поширеність румунських елементів у топонімії При
карпаття можлива мотивація назви апелятивом albie з географічною семанти
кою «корито; русло (річки)» (Noveanu, 38), що утворився внаслідок семасіоло
гічного переходу «білий, світлий» -> «річка».
Альта — річка, п. Трубежа л. Дніпра; Алта, Jima, Льто, Олто, Алтовь
(1014), Iłtycza (1596), Ілтиця (1699), Альта (1848), Иртьща (1888) та ін. (СГУ,
21). Назва має індоєвропейські витоки і виявляє широкі генетичні зв’язки на те
ренах Європи. Загальноприйнятої етимології не має. Якщо визнавати вихідною
форму Ал(ь)та, то гідронім продовжує ізоглосу індоєвропейських утворень від
основи *el- / *al- «текти, сочитися, литися, бігти» 33, розширеної детермінати
28 Суперанская А. В., Исаева 3. Г., ИсхаковаХ. Ф. Введение в топонимию Крнма.— М.,
1995.— Ч. 1 — С.44.
29 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— С. 61.
30 НиконовВ. А. Зазнач, праця.— С. 21.
31 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— С. 61
32 Шульгач В. П. Праслов’янський гідронімний фонд (Фрагмент реконструкції).— К.,
1998,— С. 35-36.
33 Там же.— С. 35.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4 21
В. В. Лучик
вом -t-; пор.: "AAzaę (Македонія), Alto (Іллірія), Altina (Паннонія, Нижня Мізія),
Altinum (Венеція), лит. Aluntá, Aluo(n)ta, Alantas, сканд. Alta, Іран. Алоннта(с) і
под.34 У такому разі постає питання про природу зредукованого -ь- після коре
невого -л-, що унеможливило очікувану метатезу в псл. *alt-.
Наявність біля витоків Альти давньої назви болота і поселення Л(ь)то, поля
Льтьскоє, варіанта гідроніма Льтьць із зредукованим -ь- в основі дає підстави
для її пояснення у зв’язку з псл. *liti «лити, текти», спорідненим з лит. lieti, лтс.
liét «лити», лит. lýti «дощити, заливати», лтс. lit, listi «розливатися, литися, стру
мувати» та ін. з іє. *1еі- «лити, текти»35. Після зредукованого -ь- перед сонорним
у гідрооснові розвинувся протетичний А- і його варіанти О- (Олто) або І- (Ілти-
ця)', пор.: укр. іржа, рос. діал. аржа, иржа, кілька гідронімів з компонентом
Аржавець у бас. Серету (СГУ, 23).
Ангара — річка, л. Салгиру, вп. в зат. Сиваш на зх. березі Азовського моря
біля північних схилів Головного пасма Кримських гір; Ангарь (1910) (СГУ, 22).
Назва утворена способом онімізації загальноалтайського ГТ ангар, ангара
«щілина, тріщина, ущелина, долина, русло», поширеного в тюркських і монго
льських мовахЗб, носії яких перенесли її на узбережжя Азовського моря. Має
відому паралель у бас. Єнісею. Пор. також у Криму: Ангар-Богаз, або Ангар-
ський перевал, Ангар-Бурун — скеля в Кримських горах, Ангарський тракт, нп
Ангара (сучас. с. Перевальне) Сімфероп. р-ну (СГУ, 22).
Апшиця — річка, п. Тиси л. Дунаю пн. с. Водиця Рахів. р-ну Закарпат. обл.;
Апіищ’а (1972), Apsa (1411), Apsavize (1720), Apšica (60-і pp. XX ст.), Апшиця,
Апшіца (20-і pp. XX ст.), Apšice (30-і pp. XX ст.), Апшиця (1957) (СГУ, 23). Су
часна форма гідроніма являє собою слов’янізований за допомогою форманта
-иц(я) в демінутивній функції варіант назви p. Apsa (пор.: вода — водиця, зем
ля — землиця, укр. р. Рось, Роса — болг. р. Росица). Первинна назва Apsa не має
надійної етимології. Спроба пояснити її як утворення від румунсько-угорського
антропоніма Apsa < Apsolon 37 непереконлива. Навпаки, гідронім та одноймен
ний ойконім Апша утворювали прізвищеві назви, пор.: Апшай (1448) на Закар
патті (Чучка, 39). Очевидно, гідронім виник на основі ілліризму *apis або *apisa
на позначення води38, з яким, можливо, пов’язаний рум. ГТ ара «вода, водний
простір, річка» (Мурзаев, 52), про що посередньо свідчать українські кальки від
повідних ойконімів: Апшиця — сучас. Водиця, Вишня Апша — сучас. Верхнє Водя
не, Середня Апша — сучас. Середнє Водяне', пор. ще нп Нижня Апша (1387,
Alsowapsa) і г. Апецький Плаєць— сучас. Діброва (СГУ, 23). Існує також припущен
ня, що праформою топооснови була *Aps- / *Abts-, яка являла собою родовий на
лежності романо-германського апелятива Abt «абат» у значенні «абатів потік»39.
Спорідненою в тій самій місцевості є демінутивна назва потічка Апшинець,
від якої метонімічним способом утворена назва греблі Апшиніц, а за допомогою
форманта -ск(а) у релятивній функції — ороніми Апшенеска, Апшеньеска,
Апшеньска ptnma (СГУ, 23).
34 Трубачев О. Н. Зазнач, праця.— С. 167; Етимологічний словник літописних геогра
фічних назв Південної Русі / Відп. ред. О. С. Стрижак.— К., 1985.— С. 17.
35 Етимологічний словник літописних...— С. 17.; Етимологічний словник української
мови : В 7 т. / Гол. ред. О. С. Мельничук.— К., 1989.— Т. 3.— С. 246-247.
36 Мурзаев 3. М. Тюркские географические названия.— М., 1996.— С. 212.
37 Банк М. В. Спостереження над мікрогідронімією східного Закарпаття // Питання гід-
роніміки : Матеріали III Республ. ономаст. (гідронімічної) наради.— К., 1971.— С. 64.
38 Babik Z. Najstarsza warstwa nazewnicza na ziemiach polskich : W granicach wczesnoś
redniowiecznej Słowiańszcyzny.— Kraków, 2001.— S. 341.
39 Ibid.
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1.
Артек — місцевість, урочище, поселення, дитячий табір відпочинку на пів
денному узбережжі Криму. Назва ізольована в топонімному просторі України і
не має надійної етимології. Припускають, що вона могла сформуватися внас
лідок тривалої і складної структурно-фонетичної трансформації давньогрецько
го топоніма Кардиатрикон 40, що є сумнівним. Переконливішою видається дум
ка про виникнення назви за насиченістю узбережжя перепелами від гр. ’орткі,
дгр. “opinię «перепел»; пор. назву гори в Криму Бедене-Кир тюркського поход
ження з аналогічною мотиваційною ознакою: кр.-тат., ног. bödene «перепел» 41 і
дтюрк. кир «плоскогір’я» (Мурзаев, 327), букв, «перепелине плоскогір’я».
Взаємозаміна ненаголошених голосних [о] — [а] — поширене явище в усній пе
редачі іншомовних (у даному разі грецького) слів. Існує також думка (О. Труба-
чова) про індоіранські сліди в Криму і зв’язок назви Артек з іє. art(h)- «ведмідь»;
пор. сумісний оронім Ведмідь-гора. Інші дослідники пов’язують топонім з
тюркським етнонімом артьік «киргизи» 42.
Артополот— річки: 1) л. Многи л. Лисогору л. Сули л. Дніпра; Артопологь
(1913), Артополоть (1785), Артополоть (1786); 2) л. Сули л. Дніпра; Артопо-
лоть (XIV ст.), Артополок (1957), на Артополаті (1713), Артополоть, Арто
полоть (1769), Артопологь (1852), Артеполот (XIX ст.), Artopolok (1913),
Артополот (1963); пор. кол. нп Артополот на Сумщині та Артиполот на Пол
тавщині (СГУ, 24). Назва явно неслов’янського походження. Запропоновану
О. С. Стрижаком етимологію як композит з Іран. *arta-parata — «річка божест
ва» підтримав О. М. Трубачов 43, але заперечив Г. Шрамм як семантично мало
ймовірну 44. За межами іранських мовних зв’язків гідронім не знаходить задо
вільного пояснення. Натомість семантика Іран. *arła-parata з огляду на
походження компонентів є досить переконливою, якщо точніше сформулювати
їхнє значення: *arta «божество, пов’язане з поклонінням культу вогню давніх
іранців, які були прихильниками зороастризму»; пор. Іран, art «вогонь», похідну
назву божества прометеївського типу Арта(в)уз, яке було створено богом на
благо (Абаев, 69-71 ), і parata «річка», «брід, перехід» (ЕСЛГНПР, 112), у зв ’язку
з чим гідронім міг виникнути за ознакою «сакральне місце на березі річки, де
поклонялися вогню», про що посередньо свідчить ірано-тюркське пір «святе
місце; місце поклоніння вогню, пов’язане з його культом» і похідний від нього
тюркський гідронім Пірсу, букв, «свята вода» 45 та ін.
Аршйця — гори, Надвірнян. р-н Івано-Франків. обл.; Яршиця, Яршична,
Arszyca, Jarszyca (1787, 1788), Яришці, Гаршиця, Аршиця; хребет у Рожнятів.
p-ні; Ґорган (див.), Arszuce, Arszyszcze (1871), Arszyca (1880), Gorgon (1886),
Аршща (1976), Аршиця; пор. ще гори Аршйчна (Габорак, 11-12), потоки Аршич-
ник на Закарпатті, Аршечний-Вижній, Аршечний-Нижній у Надвірнян. р-ні
(СГУ, 24). Назва утворена шляхом онімізації місцевого ГТ аршиця «стрімка го
ра, сонячний бік гори», який є запозиченням зі східнороманських мов; пор.:
молд. аршицз «спека», рум. ár§ífá «спека; пасовисько на пагорку, в лісі на соняч
ному боці», що походить від нар.-лат. * аг smia «горюча» (ЕСУМ, 1, 91).
40 Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 33.
41 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— С. 70, 89.
42 Суперанская А. В., Исаева 3. Г., ИсхаковаX. Ф. Зазнач, праця.— С. 84.
43 Трубачев О. Н. Названім рек...— С. 220, 248.
44 Шрамм Г. Реки Северного Причерноморья : Историко-филол. исслед. их названий в
раннихвеках.— М., 1997.— С. 139.
45 Лучик В. В. Зазнач, праця.— С. 47-48.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4 23
В. В. Лучик
Аю-Даг — гора і мис на південному узбережжі Криму; Біюк-Кастель, Кас-
тель. Назва складна, тюркського походження. В її основі — кр.-тат. аю «ведмідь»
і ГТ даг «гора» 46. Виникла за зовнішньою подібністю гори до ведмедя; пор. оро-
нім Ведмідь-гора поряд з Артеком на півдні Криму. Паралельна назва Біюк-Кас
тель турецького походження, утворена за іншою мотиваційною ознакою —
«велика фортеця», яка була поширеним старовинним укріпленням у генуезців 47.
Отже, здійснене етимологізування невеликої частини відомих топонімів
України підтверджує загальноприйняте положення про те, що не існує порівняно
великої території з тривалим періодом її заселення, яка б характеризувалася ви
нятково одномовними географічними назвами. Це підтверджують проаналізовані
топоніми з початковим А-, з-поміж яких представлені переважно іншомовні наз
ви: тюркізми, грецизми, іранізми, романізми, індоєвропеїзми, алтаїзми та ін. Такі
топоніми закріпилися в попередні віки здебільшого в степовій частині України, де
слов’янський та україномовний елемент у давні часи був порівняно незначним.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Абаев — Абаев В. И. Историко-зтимологический словарь осетинского язнка.— М. ;
Ленинград, 1958.— Т. 1.— 655 с.
АТП — Українська РСР : Адміністративно-територіальний поділ(на 1 січня 1972
року) / Упоряд. Д. О. Шелягін.— К., 1973.— 815 с.
Габорак — Габорак М. Назви гір і полонин Івано-Франківщини : Словник-довідник.—
2-е вид.— Івано-Франківськ, 2008.— 500 с.
ТС — Древнетюркский словарь.— Ленинград, 1969.— 679 с.
ЕСЛГНПР — Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі /
Відп. ред. О. С. Стрижак.— К., 1985.— 253 с.
ЕСУМ 1 — Етимологічний словник української мови : В 7 т. / Гол. ред. О. С. Мельни-
чук,— К., 1982,— Т. 1.— 631 с.
Лучик — Лучик В. В. Іншомовні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріч
чя.— Кіровоград, 1999.— 104 с.
Мурзаев — Мурзаев 3. М. Словарь народних географических терминов.— М., 1984.—
653 с.
Отин — ОтинЕ. С. Топонимия приазовских греков (историко-зтимологический
словарь географических названий).— Донецк ; Мариуполь, 2000.— 195 с.
Радлов — Радлов В. В. Опит словаря тюркских наречий.— СПб., 1893.— Т. 1 .4 .1 .—
967 с.
СГУ — Словник гідронімів України.— К., 1979. — 780 с.
Севортян — Севортян 3. В. Зтимологический словарь тюркских язелков (Общетюр-
кские и межтюркские основи).— М., 1974.— 767 с.
Севортян 1980— Севортян 3. В. Зтимологический словарь тюркских язьїков (Общетюр-
кские и межтюркские основи на букви «В», «Г», «Д»).— М., 1980.— 395 с.
Фасмер 1 — Фасмер М. Зтимологический словарь русского язьпса : В 4 т. / Пер. с нем. и
доп. О. Н. Трубачева.— 2-е изд., стереотип.— М., 1986.— Т. 1.— 576 с.
Чучка — ЧучкаП. Прізвища закарпатських українців : Історико-етимолог. слов
ник.— Л., 2005.— 702 с.
Noveanu — Noveanu E. P. Dicjionar romàn-rus / rus-román.— Chięinau, 1991.— 409 p.
V. V. LUCHYK
SKETCHES FROM THE «CONCISE ETYMOLOGICAL DICTIONARY OF
UKRAINE’S TOPONYMS»
Ukrainian onomastics needs fundamental etymological dictionaries of various proper lexis
classes. However, it is a distant prospect’s affair even for academic institutes that’s why it is expedi
ently to create author’s scientific dictionaries of the appropriate type for satisfying the scientists’, ed
ucational workers’ and common readers’ needs. The «Short etymological dictionary of Ukraine’s
toponyms» will be an edition of the mentioned type. Substantiation of the dictionary and its begin
ning part are given in the article.
Keywords : etymology, dictionary, etymological, toponym, origin, appellative, proper name.
46 Бушаков В. А. Зазнач, праця.— C. 83; Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 37.
47 Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 37.
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183221 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:46:46Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лучик, В.В. 2022-02-06T16:18:34Z 2022-02-06T16:18:34Z 2009 Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 / В.В. Лучик // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 16-24. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183221 Українська ономастика потребує фундаментальних етимологічних словників із різних класів пропріальної лексики. Однак це справа віддаленої перспективи навіть для академічних інститутів, тому для задоволення нагальних потреб науковців, освітян і пересічних читачів доцільно створювати авторські наукові словники відповідного типу. Одним з таких видань буде «Короткий етимологічний словник топонімів України», обґрунтування й початкова частина якого подані в цій статті. Ukrainian onomastics needs fundamental etymological dictionaries of various proper lexis classes. However, it is a distant prospect’s affair even for academic institutes that’s why it is expediently to create author’s scientific dictionaries of the appropriate type for satisfying the scientists’, educational workers’ and common readers’ needs. The «Short etymological dictionary of Ukraine’s toponyms» will be an edition of the mentioned type. Substantiation of the dictionary and its beginning part are given in the article. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 Sketches From the «Concise Etymological Dictionary of Ukraine’s Toponyms» Article published earlier |
| spellingShingle | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 Лучик, В.В. |
| title | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 |
| title_alt | Sketches From the «Concise Etymological Dictionary of Ukraine’s Toponyms» |
| title_full | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 |
| title_fullStr | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 |
| title_full_unstemmed | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 |
| title_short | Етюди з «Короткого етимологічного словника топонімів України». 1 |
| title_sort | етюди з «короткого етимологічного словника топонімів україни». 1 |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183221 |
| work_keys_str_mv | AT lučikvv etûdizkorotkogoetimologíčnogoslovnikatoponímívukraíni1 AT lučikvv sketchesfromtheconciseetymologicaldictionaryofukrainestoponyms |