Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник
Рецензія на книгу: Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник. К. : Вид. центр «Академія», 2008.— 344 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183232 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник / Г. Півторак // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 133-136. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859613514477338624 |
|---|---|
| author | Півторак, Г. |
| author_facet | Півторак, Г. |
| citation_txt | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник / Г. Півторак // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 133-136. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | Рецензія на книгу: Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник. К. : Вид. центр «Академія», 2008.— 344 с.
|
| first_indexed | 2025-11-28T16:19:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
Рецензії та анотації
Л у ч и к В. В.
ВСТУП ДО СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ФІЛОЛОГИ : ПІДРУЧНИК
К. : Вид. центр «Академія», 2008.— 344 с.
Потреба в українському підручнику для ви
щої школи з курсу «Вступ до слов’янської
філології» назріла давно: цей традиційний
університетський курс викладають майбут
нім славістам упродовж багатьох десятиліть,
а опрацьовувати його студентам досі дово
дилося переважно за розрізненими працями
вітчизняних і зарубіжних учених. Існуючі
навчальні посібники не могли задовольнити
сучасних потреб з багатьох поглядів: «Вступ
до слов’янського мовознавства» М. К. Грун-
ського (1941, 1946) давно став бібліографіч
ною рідкістю, «Вступ до слов’янської філо
логії» П. П. Чучки, хоч і був виданий у двох
частинах (K., 1998.— Ч. 1.— 78 с.; 1999.—
Ч. 2.— 76 с.), проте він дуже короткий і через
невеликий тираж не набув значного поши
рення, а аналогічні праці зарубіжних славіс
тів (Собинникова В. И. Введение в славян
скую филологию.— Воронеж, 1979.— 83 с.;
Супрун A. E. Введение в славянскую фило
логию. — Минск, 1989; Horálek K. Úvod do
studia slovanských jazyků. — Praha, 1962) в
Україні майже недоступні й на нинішній час
уже значною мірою застаріли. До того ж вони
були зорієнтовані на інший контингент ко
ристувачів і, цілком природно, не враховува
ли належною мірою українського матеріалу.
Рецензована праця В. В. Лучика відпо
відає всім канонам підручника нового поко
ління: раціональний обсяг при максимально
му охопленні всієї обов’язкової проблемати
ки, відповідність науковому рівню сучасної
славістики, чіткий і доступний виклад, лако
нічність, відсутність перевантаженості зай
вими деталями, запитання і завдання для сту
дентів після кожного з 6-ти розділів, корот
кий термінологічний словник наприкінці
підручника і досить вичерпний список сла
вістичної літератури — за всім цим відчу
вається досвідченість автора не тільки як
ученого-славіста, але і як професора-викла-
дача, зав. кафедри загального і слов’янсько
го мовознавства одного з найпрестижніших
вищих навчальних закладів України — На
ціонального університету «Києво-Могилян-
ська академія».
Виходячи зі свого досвіду й, очевидно,
зважаючи на вже усталену в славістиці тра
дицію, В. В. Лучик розмістив матеріал під
ручника в такій послідовності: після вступ
ного «Слов’янська філологія як наука і нав
чальна дисципліна» (с. 7-15) йдуть розділи
«Слов’янські народи і мови» (с. 16-88),
«Праслов’янська мова» (с. 89-106), «Слов’я
ни у давні часи» (с. 107- 202), «Виникнення
писемності у слов’ян» (с. 203-243), «Історія
слов’янської філології» (с. 244—327). «Ко
роткий термінологічний словник» (с. 328-
336) містить пояснення 136-ти термінів, а
бібліографія має139 позицій філологічної і
частково історичної та довідкової літератури
зі славістики. Не заперечуючи такої компо
зиції, відзначимо, що цілком прийнятним міг
би бути й суто хронологічний підхід: після
вступного розділу спочатку висвітлити істо
рію слов’ян від найдавнішого періоду, по
тім — подати відомості про праслов’янську
мову, виникнення писемності у слов’ян; піс
ля цього відомості про сучасні слов’янські
народи та мови чіткіше сприймалися б як ре
зультат їхньої багатовікової еволюції, а істо
рія слов’янської філології ще логічніше за
вершувала б весь курс.
Надзвичайно вдалим нам видається роз
діл «Слов’янські народи і мови». Після за
гальної характеристики сучасних слов’ян
ських народів та їхньої етнічної спорідненості
й слов’янських мов та їх генетичної спорід
неності автор стисло, але інформативно, на
сучасному науковому рівні розглядає класи
фікацію цих мов, потім— кожну мову зокре
ма, висвітлюючи при цьому її поширеність,
основні писемні пам’ятки з фіксацією її рис,
становлення літературної мови, найхарак
терніші фонетичні та граматичні особливос-
© Г. ШВТОРАК, 2009
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4 133
Рецензії та анотації
ті сучасної літературної мови, ступінь її дос-
лідженості, діалектне членування сучасних
народних говорів тощо.
У славістиці ще й донині дискусійною за
лишається проблема писемно-літературної
мови в Київській Русі: чи була ця мова в
своїй основі старослов’янською, чи функціо
нували паралельно церковнослов’янська і
давньоруська (давньокиївська) мови, чи іс
нували в той час диглосія, білінгвізм чи була
єдина літературна мова з кількома функціо
нальними стилями? Автор торкається цих
проблем лише побіжно (до речі, це й не вхо
дило в його завдання), але й у принагідних
твердженнях спостерігається деяка непос
лідовність: він визнає функціонування в
Київській Русі двох окремих писемно-літе-
ратурних мов — «церковнослов’янської та
книжноруської (руської)» (с. 35), але вже в
наступному реченні говорить про «обидва
варіанти писемної літературної мови». Так
само нечітко визначено й статус серболужи
цьких мов. З усього викладу випливає, що
верхньо- і нижньолужицька — це дві окремі
мови (і так вони розглядаються на своєму
місці), проте на с. 32 ідеться про лужицьку
мову у двох її варіантах — верхньо- і ниж-
ньолужицькому, ще раз фігурує «лужицька
мова», а на наступній сторінці — вже «лужи
цькі мови». Суперечлива позиція автора і
стосовно давніх склавинів: він вважає їх пле
менами то східнослов’янськими (с. 35), то
«переважно південнослов’янськими» (двічі на
с. 25, а також на с. 206), хоч такими вони
ніколи не були. Характеризуючи найважли
віші ознаки білоруської мови, варто було б
відзначити також дуже істотну її рису —
наявність приставних [в] і [г] на початку сло
ва або після префікса на початку кореня: воб-
ласць, возера, вока, Вольга, восень, навука,
завочнік, гэты, гэтакі, дагэтуль і т. ін. Ав
тор вважає задньоязиковий [г] фрикативним
як в українській, так і в білоруській мовах
(с. 39, 45). Насправді ж в українській мові
процес переходу g > фрикативний у продов
жився, унаслідок чого з фрикативного виник
фарингальний h.
Невеликий, але змістовний розділ «Пра
слов’янська мова» принципових зауважень
не викликає. У ньому на належному профе
сійному рівні розглянуто періодизацію пра
слов’янської мови, основні її фонетичні, лек
сичні та граматичні ознаки, фонетичну тран
скрипцію та діалектне членування.
Найбільший у підручнику розділ «Сло
в’яни у давні часи» охоплює цілий комплекс
не лише суто лінгвістичних, а й історичних,
археологічних, культурологічних та етно-
лінгвістичних проблем. В. В. Лучик досить
детально розглядає «Теорії прабатьківщини
слов’ян» (коректніше, мабуть, говорити не
про теорії, а про гіпотези) — прибалтійську,
задніпровську (Я.-М. Розвадовського), ду
найську, карпатську, надчорноморську
(Ю. О. Карпенка), вісло-одерську, вісло-дніп-
ровську (середньонаддніпрянську). Усі ці те
орії (гіпотези) не співмірні за науковим по
тенціалом, популярністю й кількістю при
хильників, через що варто було б наводити їх
від найпоширеніших до екзотичних.
Значну інформативну цінність у цьому
розділі становлять археологічні відомості та
писемні згадки античних авторів про сло
в’ян, лінгвістичні свідчення про зв’язки дав
ніх слов’ян з іншими народами, відображен
ня в мові їхньої матеріальної та духовної
культури. У майбутніх славістів-філологів
особливий інтерес викличуть свідчення оно
мастики та етимології, зокрема численні й
різноманітні лексичні запозичення з бага
тьох мов на різних історичних етапах. Нас
тупні два підрозділи про відображення в мо
ві матеріальної й духовної культури давніх
слов’ян за своїм змістом та інформаційним
потенціалом далеко виходять за межі підруч
ника й мають загальнокультурологічне зна
чення. Не тільки для студентів, а й для широ
кого кола читачів велике пізнавальне значен
ня матиме відтворена автором підручника на
основі реконструйованого лексичного скла
ду мовна картина давньослов’янського світу
та її носіїв, високий рівень матеріальної ку
льтури давніх слов’ян (знаряддя праці, спо
соби господарювання, види занять, форми
суспільної організації, житло, побут, їжа,
одяг, тканини, прикраси, сільськогосподар
ське виробництво, транспорт, ремесла і
т. ін.). При цьому важливо відзначити, що
лексичний склад праслов’янської мови на
позначення предметів і понять матеріальної
та духовної культури подається автором у
динамічному висвітленні, простежується
поступове збагачення лексики разом з удос
коналенням суспільних відносин, технічним
прогресом, зростанням загального рівня ку
льтури давніх слов’ян. Численні реконстру
йовані праслов’янські лексеми відповідають
усім вимогам лінгвістичної реконструкції і,
за поодинокими випадками, застережень не
викликають.
Духовна культура праслов’ян (звичаї,
вірування, етичні та естетичні норми і т. ін.),
як відзначає автор, відображена у фольклорі,
літописних свідченнях, обрядах і звичаях,
що значною мірою збереглися аж до нашого
часу і відбилися в мові. Рецензований під
ручник подає досить детальну інформацію
про слов’янське язичництво, пантеон богів і
богинь, слов’янську демонологію (злих ду
хів), про давній народний календар і хрис
тиянські свята у слов’ян. Автор слушно на
голошує на тому, що давні слов’яни жили в
гармонії з природою, знали її закони й підпо
рядковували їм усю свою діяльність (с. 196).
134 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
Рецензії та анотації
Це важливо підкреслити з огляду на те, що
наші далекі предки в ставленні до природи
були значно розумнішими від своїх ниніш
ніх нащадків, які фактично оголосили приро
ді війну, намагаючись її підкорити й пере
творити, хоч така діяльність згубна не тільки
для «перетворювачів», а й для всього довкілля.
Деякі наші побажання до цього розділу
стосуються лише розповіді автора про хрис
тиянські свята, календарні дати яких він на
водить за новим стилем, але не до кінця пос
лідовно. Зокрема, в підручнику подано за
старим стилем дати Святвечора 24 грудня і
Благовіщення 25 березня (за новим сти
лем — відповідно 6 січня і 7 квітня). Новий
рік (на Василя) відзначають не за два тижні
після Святвечора (с. 197), а за тиждень
(14 січня). На с. 197 правильно сказано, що
християнські різдвяно-новорічні свята закін
чуються Водохрещами, або Йорданом (тобто
це те саме), а на наступній сторінці Йордан
ські свята й Водохреща вже вважаються
двома окремими. При деяких християнських
святах, які називає автор, варто було б зазна
чити і їхню дату, зокрема Катерини (7 груд
ня), Андрія (13 грудня) — с. 197, Теплого
Олекси (ЗО березня), Святого Юрія (6 трав
ня) — с. 199, пророка Іллі (2 серпня), Мако-
вея (14 серпня), Спаса (19 серпня), святого
Михайла [неточно: насправді це свято
Архистратига (архангела) Михаїла (21 лис
топада)] — с. 201. На цій самій сторінці зга
дується свято Різдва Пресвятої Богородиці,
або Друга Пречиста, і відзначається, що між
Першою і Другою Пречистою чарівниці зби
рають зілля, що має чарівну силу. Але в тако
му разі слід було б назвати й дату відзначен
ня Першої Пречистої (це — Успіня Пресвя
тої Богородиці — 28 серпня).
Виникнення слов’янської писемності в
сучасній славістиці не належить до диску
сійних проблем, хіба що немає одностайнос
ті вчених у питанні про первинність глаголи
ці чи кирилиці. В. В. Лучик опрацював цей
розділ ґрунтовно й вичерпно. Він на сучас
ному науковому рівні розглянув передумови
появи писемності у слов’ян, створення сло
в’янської писемності, просвітницьку діяль
ність солунських братів Костянтина (Кири
ла) і Мефодія, Климента Охридського, а
також слов’янські абетки, аргументовано до
водячи тезу про те, що «глаголиця як упоряд
коване письмо передувала кирилиці, посту
пившись їй як досконалішій на всіх слов’ян
ських землях, де закріпився візантійський
зразок богослужіння» (с. 216). На окремій
таблиці подано кириличну азбуку в зістав
ленні з візантійським унціалом і глаголицею,
проте графічні накреслення деяких літер
(особливо глаголиці) у тексті підручника не
зовсім збігаються з тими самими в таблиці
(с. 222, 223, 225).
Детально проаналізовано всі основні ви
ди писемних пам’яток слов’янської писем
ності: написи на предметах матеріальної ку
льтури, рукописи, їхні копії та видання, інку
набули та інші стародруки, наведено дати
виходу першої власне слов’янської друкова
ної книги латинкою «Троянська хроніка»
Г відо де Колумни (Пльзень, бл. 1476), першої
кириличної книги «Октоїх» (Восьмиклас
ник) у друкарні німця Ш. Фіолля (Краків,
1491) і того самого року в тій самій друкар
ні — богослужбової книги молитов за годи
нами — «Часослова» та збірника церковних
післяпасхальних співів «Тріодь цвітна» (у
підручнику помилково «Тріодь кольоро
ва» — с. 241), доречно відзначено, що «особ
ливість виданих Ш. Фіолем книг полягає в
тому, що використана для їх написання
церковнослов’янська (треба «старослов’ян
ська».— Г. П.) мова включає деякі ознаки ук
раїнського мовлення, поширеного в часи Се
редньовіччя на території аж до Кракова»
(с. 241).
Розповідаючи про початок книгодруку
вання у східних слов’ян, В. В. Лучик згадує
насамперед білоруського просвітника і пер
шодрукаря Франциска Скорину, «який за
кінчив Ягеллонський університет у Кракові»
(с. 242). Видавничу діяльність Ф. Скорини
автор охарактеризував у цілому правильно,
але про його особу варто було б сказати точ
ніше й повніше. Адже Ф. Скорина, крім Кра
ківського університету, вчився ще в де
кількох європейських університетах, у Пра
зькому здобув науковий ступінь доктора
вільних наук, а в Падуанському (Італія) —
доктора медицини. Згодом, звертаючись до
читачів у передмовах до своїх видань, він
послідовно підкреслював: «Я, Франциск
Скорина, в лекарских науках доктор...»).
Наведена в підручнику дата смерті Ф. Ско
рини («приблизно 1541 р.» — с. 242) заста
ріла. Сучасні скоринознавці сходяться на то
му, що він помер у Празі в грудні 1551 або в
січні 1552 р. Далі автор відзначає, що «роз
почате Ф. Скориною східнослов’янське кни
годрукування в другій половині XVI ст. про
довжили російські просвітителі Іван Федоров
і Петро Мстиславцев» (с. 242). Тут прізвище
сподвижника Івана Федорова подано неточ
но: він— Петро Мстиславець (білорус, вихо
дець із м. Мстислав на Могильовщині).
Про діяльність І. Федорова в Україні
В. В. Лучик, зокрема, пише, що цей першо
друкар, перебравшись зі Львова до Острога,
«у 1578 р. надрукував ще один буквар і кіль
ка книг. Серед них Острозька Біблія (1580—
1581), що стала святинею української куль
тури, і “Хронологія” А. Римші (1581)»
(с. 242—243). Острозька Біблія справді ши
роко відома, а про Андрія Римшу навряд чи
хто з українських студентів має хоч найменше
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4 135
Рецензії та анотації
уявлення. Тому варто було б додати фразу
«білоруського поета другої половини
XVI ст.». Його «Хронологія» являє собою
листівку, на якій вміщено перший східно
слов’янський друкований календар і пертий
окремо виданий твір білоруської поезії \
Поширення книгодрукування на інших
слов’янських землях, зокрема і в південних
слов’ян, висвітлено повно й цілком коректно.
Останній розділ «Історія слов’янської
філології» — це досить широка панорама
розвитку слов’янознавчої науки від її зарод
ження ще за часів діяльності Кирила і Мефо-
дія й до сучасності. Автор простежує станов
лення східно-, західно- і південнослов’ян
ської філології як науки у слов’янських і
неслов’янських країнах, характеризує най
важливіші славістичні центри і їх найвідо-
міших представників, розкриває значення
основних праць зі славістики, які набули ре
зонансу в слов’янському світі. Завершується
цей розділ аналізом стану слов’янської філо
логії в СРСР і в пострадянських країнах. Се
ред імен найвідоміших зарубіжних славістів
варто було б назвати знаного сучасного ав
стрійського фахівця зі східнослов’янських
мов Германа Бідера2. Деяких доповнень
потребує й прикінцевий список рекомендо
ваної літератури, зокрема тими працями, на
які автор посилається в тексті підручника
або які безпосередньо стосуються викладе
ного матеріалу: Йордан. О происхождении и
деянии готов.— M., 1960; Ф. П. Филин. Обра
зование языка восточных славян.— М. ; Ле
нинград, 1962; О. Воропай. Звичаї нашого
народу. — K., 1993 ( X., 2004) тощо. Серед
рекомендованих етимологічних словників
чомусь немає авторитетного етимологічного
словника польської мови Ф. Славського, но
вішого видання етимологічного словника че
ської мови В. Махека (1968 р.) і жодного ети
мологічного словника південнослов’янських
мов.
Позитивною якістю рецензованого під
ручника слід назвати вміщені в окремих
розділах дефініції деяких філологічних і за
гальнокультурних понять та явищ (як врізки
в текст курсивом подано визначення понять
слов’янська філологія, ономастика, етимо
логія, запозичення, язичництво, слов’янська
демонологія, народний календар, писем
ність) з етимологіями цих слів. При цьому
слова грецької мови-джерела чомусь написа
ні не грецькими, а латинськими літерами, хо
ча сучасні комп’ютерні технології дають усі
можливості для адекватного відтворення
слів будь-якою абеткою.
Усі висловлені тут зауваження й побажан
ня, як і деякі інші помічені недоліки, часткові й
неістотні, їх можна буде легко усунути при
підготовці другого видання цієї праці. Отже,
маємо всі підстави порадіти з того, що студен
ти — майбутні українські славісти, нарешті,
одержали добротний підручник, до речі, за
тверджений Міністерством освіти і науки
України саме ж підручник для студентів ви
щих навчальних закладів, а широке коло за
цікавлених читачів відтепер матиме своєрідну
міні-енциклопедію слов’янознавства.
Г. ПІВТОРАК
1 Див.: Францыск Скарына і яго час : Энцыкл. да-
веднік.— Мінск, 1988.— С. 532.
2 Українська мова : Енциклопедія.— 3-є вид.—
K., 2007. — С. 49-50.
136 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 3-4
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183232 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T16:19:31Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Півторак, Г. 2022-02-06T16:21:10Z 2022-02-06T16:21:10Z 2009 Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник / Г. Півторак // Мовознавство. — 2009. — № 3-4. — С. 133-136. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183232 Рецензія на книгу: Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник. К. : Вид. центр «Академія», 2008.— 344 с. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Рецензії та анотації Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник Luchyk V. V. Slavic phylology : an Introductory Cours Article published earlier |
| spellingShingle | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник Півторак, Г. Рецензії та анотації |
| title | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник |
| title_alt | Luchyk V. V. Slavic phylology : an Introductory Cours |
| title_full | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник |
| title_fullStr | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник |
| title_full_unstemmed | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник |
| title_short | Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології : підручник |
| title_sort | лучик в. в. вступ до слов’янської філології : підручник |
| topic | Рецензії та анотації |
| topic_facet | Рецензії та анотації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183232 |
| work_keys_str_mv | AT pívtorakg lučikvvvstupdoslovânsʹkoífílologíípídručnik AT pívtorakg luchykvvslavicphylologyanintroductorycours |