Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси

Рецензія на книгу: Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси. К. : ВЦ «Академія», 2009.— 192 с.

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Мізін, К.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2009
Series:	Мовознавство
Subjects:	Рецензії та анотації
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183441
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси / К. Мізін // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 81-84. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183441
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1834412025-02-23T18:04:46Z Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси Batsevych F. Spiritual Synergetics of the Native Language: Essays on Linguistic Philosophy Мізін, К. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси. К. : ВЦ «Академія», 2009.— 192 с. 2009 Article Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси / К. Мізін // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 81-84. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183441 uk Мовознавство application/pdf Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Мізін, К. Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси. К. : ВЦ «Академія», 2009.— 192 с.
format	Article
author	Мізін, К.
author_facet	Мізін, К.
author_sort	Мізін, К.
title	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси
title_short	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси
title_full	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси
title_fullStr	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси
title_full_unstemmed	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси
title_sort	бацевич ф. духовна синергетика рідної мови: лінгвофілософські нариси
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Рецензії та анотації
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183441
citation_txt	Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси / К. Мізін // Мовознавство. — 2009. — № 6. — С. 81-84. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT mízínk bacevičfduhovnasinergetikarídnoímovilíngvofílosofsʹkínarisi AT mízínk batsevychfspiritualsynergeticsofthenativelanguageessaysonlinguisticphilosophy
first_indexed	2025-11-24T06:50:31Z
last_indexed	2025-11-24T06:50:31Z
_version_	1849653494194110464
fulltext	Рецензії та анотації Б а ц е в и ч Ф . ДУХОВНА СИНЕРГЕТИКА РІДНОЇ МОВИ : ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКІ НАРИСИ К. : ВЦ «Академія», 2009.— 192 с. «Мова народу — кращий, що ніколи не в 'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духов ного життя [...] Мова є найважливіший, найба- гатший і найміцніший зв 'язок, що з 'єднує віджилі, живучі та майбутні покоління народу в одне вели ке, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя [...] Поки живе мова народна вустах на роду, до того часу живий і народ» Костянтин Ушинський Розпочати виклад міркувань, що виникли після ознайомлення з монографічним дос лідженням Ф. Бацевича, хотілося б саме з на веденої вище цитати К. Ушинського, яка є не лише зразком художньо-креативного воло діння слова, а й містить у собі глибоке розу міння сутності мови як духу кожного наро ду, що народжується в народній гущі енерге тичними потоками й ритмами людини (інди віда, етносу, Ойкумени) та Універсуму вна слідок їх синергетичної взаємодії. Це розу міння природи мови Ф. Бацевич екстрапо лює на поняття «рідна мова», досліджуючи у монографії синергетику останньої як вияв людського духу крізь призму детального вивчення історії лінгвофілософської думки людства щодо проблеми тлумачення сутнос ті живої людської мови як глибинно-симво- лічного, духовного, теоантропокосмічного й синергетичного явища, нерозривно пов’яза ного з Вічними Божественними Логосами та пізнавальною діяльністю людини. Безсумнівно, у середовищі українських мовознавців початку XXI ст. потрібно було б очікувати появи подібної праці, бо все час тіше у вітчизняній лінгвістиці можна зу стріти студії, що декларують мову як живу енергетичну систему, яка формує при взаємодії з іншими енергетичними система ми Універсуму «дух» як етносу, так і окре мих його представників (Н. Бардіна, І. Голу- бовська, В. Манакін, К. Мізін, І. Савченко та ін.). Тому відчувався брак глибокого ана літичного дослідження, яке стосувалося б проблеми духовно-синергетичного розумін ня мови з позиції нового витка розвитку нау кової думки людства, оскільки останнім ча сом наука зробила значущі відкриття у вив ченні онтології всесвіту. Насамперед це сто сується квантової фізики, яка перевернула уявлення людини про світобудову. Ідеї кван- тово-корпускулярного устрою Універсуму з успіхом екстраполюються в царину мови, створюючи новий ракурс дослідження її таїн Однак пообіч залишилася ідеальна сут ність мови. Постановка цього питання була в нас небажаною протягом тривалого часу в XX столітті з огляду на відомі соціально-ідео- логічні вимоги, що висувалися до гуманітар них наук. Ще й тепер відчувається деяка інерт ність і заангажованість певного кола мово знавців щодо питання вивчення ідеального боку мови, визнання її «духом» народу2. Критиці піддається і синергетичний підхід до мови, епістемологічний інструментарій якого перебуває ще на стадії опрацювання. (Тут ідеться про тлумачення мови як однієї із синергетичних систем Всесвіту, що грун тується на хакенівському розумінні синерге тики, покликаної досліджувати процеси са моорганізації складних відкритих систем.) Тому аналіз Ф. Бацевичем «духу» мови та її синергетики крізь призму духовно-синерге- тичної концепції рідної мови є, з одного бо ку, логічним кроком, що відповідає сучасно му епістемологічному рівню лінгвістики, а з другого, — сміливим кроком, на який здатен лише впевнений у собі науковець. У такий спосіб Ф. Бацевич руйнує сте реотипи, які існують в українському мово знавстві стосовно багатьох концепцій, по кликаних розкрити духовно-синергетичну сутність мови. Так, автор пише: «Лінгво філософія і лінгвістика, досліджуючи розу міння людської мови як матеріальної, сис темно і структурно організованої знакової системи, не виокремлювали (а в деяких різ новидах не виокремлюють) напряму, пов’я заного з розумінням сутності й природи мо ви як символічного явища, “оселі людського духу”, який не “вписувався” (і не “впи сується”) в панівну наукову парадигму. Однак попри скептичне ставлення до “мета фізичних”, “несцієнтичних” лінгвофілософ- ських концепцій наука про мову й лінг вофілософія наприкінці XX — на початку 1 Див., наприклад: Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу : Монографія.— K., 2004,— 284 с. 2 Див., наприклад: Кривоносое А. Т. Мышление, язык и крушение мифов о «лингвистической отно сительности», «языковой картине мира» и «марк систско-ленинском языкознании» (Подступы к сущности языка).— М. ; Нью-Йорк, 2006.— 822 с. © К. МІЗШ, 2009 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 81 Рецензії та анотації XXI ст. визнали доцільність розуміння і необхідність дослідження духовної сутності людської мови, її синергетичної, етно- і лю- диноцентричної сутності» (с. 168). Показово, що, започатковуючи на основі синтезу сміливих і перспективних ідей відо мих мовознавців та філософів новий напрям лінгвістичних досліджень, у центрі уваги якого є духовна синергетика рідної мови, Ф. Бацевич відкриває своєю монографією нову сторінку в українській лінгвофілософ- ській думці саме на межі двох століть, коли мовознавство заполонили теорії та, відповід но, дисципліни, які часто виявляються не менш «несцієнтичними» або верифікаційно «хиткими», ніж концепція рецензованої пра ці. Проте ці наукові напрями (когнітивна лін гвістика, концептологія, прототипна семан тика, фреймова семантика та ін.) почали вже домінувати в українській лінгвістиці. То чо му ж підхід до мови як до енергетичного (си нергетичного) явища, «духу» кожного етно су, основні положення якого все більше під тверджуються даними точних наук, має й да лі на собі тавро «несцієнтичного»? Ось тут і стає в нагоді книга Ф. Бацевича, де автор до сить науково обґрунтовує перспективність духовно-синергетичного підходу до мови, «руйнуючи» надумані перешкоди до пізнан ня ідеального боку останньої. У зв’язку з цим важко недооцінити актуальність рецен зованої праці. Неабиякої актуальності їй до дає також майже повна відсутність лінгвіс тичних розвідок, у яких обговорювалися б проблеми синергетичної сутності рідної мо ви за нинішньої складної мовної ситуації в Україні. Монографія Ф. Бацевича покликана від крити світ духовно-синергетичної сутності мови для широкого кола читачів, тому відпо відним є стиль написання цієї праці: важкі для осягнення науковців-початківців мовоз- навчо-філософські проблеми викладаються науковим і водночас оригінальним стилем, що пом’якшує наукову «сухість», а це знач но полегшує сприймання думок, які хоче до нести до читача автор. Логічним при цьому є виклад матеріалу монографії: по-перше, з іс торіографічних позицій, по-друге, з позиції генези наукової думки щодо аналізованих у дослідженні проблем. Матеріал книги умовно розділено на три частини (розділи). У першій частині автор вводить читача в коло досліджуваних проб лем: висвітлюється символіко-енергетичне розуміння сутності мови українськими мис лителями XI-XVI століть (догумбольдтів- ський період), розкривається зміст понять «символізм слова», «дух мови», «синергети ка», «рідна мова». Кожне з цих понять Ф. Ба цевич тлумачить крізь призму власного ба чення. Наприклад, його розуміння поняття «синергетичний», «синергетика» ближче до концепції П. Флоренського, ніж до тлума чення синергетики Г. Хакеном — її «хреще ним батьком», тому в монографії духовна сутність рідної мови розкривається в ракурсі симбіозної взаємодії мови як енергетичної системи з енергіями інших систем Універсу- му. Це виправдано й хронологічно, оскільки синергетична концепція Г. Хакена з’явилася лише у другій половині XX ст. Зрозуміло, що вона може тільки доповнювати синергетич не розуміння слова, наприклад, «ім’яславця- ми», або, як їх називають сучасні філософи, «космістами» (О. Лосев, П. Флоренський, С. Булгаков та ін.). Проте слід зазначити, що хронологічну логіку першої частини пору шує підрозділ «Духовне та енергетичне ро зуміння сутності мови наприкінці XX — по чатку XXI ст.», де автор лише дотично до «духу» й «енергетики» мови робить аналіз поступу лінгвістичної думки крізь призму різних мовознавчих парадигм. Очевидно, цей матеріал мав би просто доповнити під розділ «Сучасні енергетичні й теоантропо- космічні теорії мови» третьої частини моно графії. Другу частину свого дослідження Ф. Ба цевич розпочинає з аналізу лінгвістичних ідей знакової постаті мовознавства XIX сто ліття — В. фон Гумбольдта, який започатку вав вивчення духовної сутності мови, повів ши за собою численних послідовників — неогумбольдгіанців (Й.-Л. Вайсгербера, Е. Се- піра, Й. Тріра, Б.-Л. Уорфа та ін.). Вражає глибина й неупередженість, з якими Ф. Баце вич аналізує лінгвістичну спадщину В. фон Гумбольдта. Особливо це стосується гум- больдтівського вчення про творчий характер мови, яке німецький дослідник тісно пов’я зував із поняттям «рідна мова». Мову німе цький учений вважав розквітом усього орга нізму нації. Саме цей визначальний зв’язок мови й нації, який ліг в основу концепції «ду ху народу» В. фон Гумбольдта, не раз підда вався хибним інтерпретаціям та нещадній критиці, крайнім виявом якої стало клеймо «нациста» в радянському мовознавстві, що протягом тривало часу супроводжувало як постать цього великого вченого, так і його науковий спадок. Однак Ф. Бацевич зумів подати гумбольдтівську ідею духовно-енер- гетейної (духовно-динамічної) сутності мо ви та значний вплив останньої на історичний розвиток і культуру нації як одну із знакових у лінгвофілософській думці XLX-XX століть. Такий же максимально об’єктивний і значною мірою оригінальний погляд має Ф. Бацевич і на наукову спадщину одного з найвідоміших (і найперших!) вітчизняних послідовників В. фон Гумбольдта — О. По тебні, якого автор свідомо подає окремо від неогумбольдгіанців з огляду на те, що кон 82 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 Рецензії та анотації цепція українського лінгвофілософа за низ кою аспектів суперечить гумбольдтівському розумінню духовно-енергетейної сутності мови3. О. Потебня, обстоюючи Божествен- но-людську природу мови, вважав, що ос танній немає нічого рівного, крім самого ду ху, і разом з духом вона сягає Божественного начала. При цьому О. Потебня не раз пору шував у своїх працях проблему співвідно шення етносів (народностей, націй) та їх рід них мов. При висвітленні потебнянської по зиції щодо цієї ключової для пропонованого дослідження проблеми Ф. Бацевич подає ко ректний аналіз статей О. Потебні «О нацио нализме» та «Язык и народность», які до не давнього часу рідко згадувалися критиками через їх начебто «націоналістичний» дух. Хоча потебнянські положення, викладені в цих статтях, не мають у собі ніяких радика льних націоналістичних ідей, а думки відо мого лінгвофілософа з аналізованої пробле ми можна викласти коротко в тезі: «єдина прикмета, за якою ми впізнаємо народ, і вод ночас єдина, не замінна нічим ... умова існу вання народу — це єдність мови» (с. 82). Важко переоцінити актуальність цієї тези для сьогоднішньої У країни, де питання мови є політично небезпечним спусковим меха нізмом, легкий дотик до якого може збурити народні маси, що проживають на теренах на шої держави. Тенденція до катастрофічного зменшення кількості народонаселення, яке ідентифікує себе як українців, глибоко й не розривно пов’язана саме з питанням рідної (української) мови. У цьому розумінні етно культурно коректною, але політично заанга- жованою для нинішньої української ситуації є ідея О. Потебні про незнищенну неповтор ність етносів і їхніх мов. Подібні концепції рідної мови розвива лися і неогумбольдгіанцями, зокрема євро пейськими. Найяскравішою постаттю серед них вважають И.-Л. Вайсгербера. Його, як слушно зауважує Ф. Бацевич (с. 93), сучас ники називали «апостолом рідної мови». Про це свідчить і назва найвідомішої вайсгербе- рівської праці — «Рідна мова і формування духу». Духовна сутність і закон рідної мови И.-Л. Вайсгербера ґрунтуються на теоретич них засадах В. фон Гумбольдта, хоч у своїх міркуваннях він пішов далі свого Вчителя, сформулювавши закон рідної мови як осе реддя мовного закону людства (с. 94). На думку цього вченого, рідна мова— це насам перед мова, за допомогою якої відбувається мовне освоєння світу і входження людини в конкретне мовне співтовариство; поняття рідної мови виникло не спонтанно на якомусь 3 Найпомітніше відрізняються погляди О. По тебні й В. фон Гумбольдта у питанні про сутність поняття «внутрішня форма» (див. с. 71 рецензова ної монографії). етапі розвитку теоретичної думки, а прой шло у своєму становленні кілька важливих щаблів відкриття рідної мови, яких И.-Л. Вайс- гербер нараховує десять. Закон рідної мови виявляється в чинниках виховання і навчан ня людини, тому виховати мовну особистіс ть означає ненав’язливо розкривати з пер ших днів життя людини закладену в її рідній мові духовну силу. Ця сила є істинною ду ховною моделлю реального світу, накопичу вана тисячоліттями засобами рідної мови й способом, притаманним лише цій мові. Однак прискіпливий аналіз вайсгерберів- ської концепції рідної мови Ф. Бацевичем виявив той факт, що, визначаючи вплив рід ної мови на окрему людину й людський рід загалом, И.-Л. Вайсгербер не ставив і не ви рішував питання про механізми цього впли ву, про те, що єднає людину та світ. Розв’я зання ж цієї проблеми Ф. Бацевич знайшов у межах теоантропокосмічної теорії мови ро сійських релігійних філософів. Другу частину своєї монографії Ф. Баце вич цілком логічно завершив викладом кон цепцій рідної мови І. Огієнка, М. Грушев- ського, В. Сімовича, які значною мірою ґрун туються на неогумбольдгіанському підході до мови. При цьому автор висвітлює незвич ний для читача бік наукової спадщини К. Ушинського та В. Сухомлинського, які розцінюються в нас звичайно тільки як «вели кі педагоги». Проте мало хто згадує їхні лін- гводидактичні ідеї. Наприклад, К. Ушин- ський обстоював ідею, що найвища міра ду ховності виявляється тільки в рідній мові, фактично створивши гімн рідній мові, подіб ного до якого не існує в науковій літературі (с. 108). Близьким до цих ідей був і педа- гог-новатор В. Сухомлинський. Ф. Бацевич зумів викристалізувати з педагогічної кон цепції В. Сухомлинського ідею духовної сут ності рідної мови: цей учений-педагог уважав найважливішою підвалиною формування особистості з моменту її народження до гли бокої старості рідномовний дух, бо рідна мо ва сприймається В. Сухомлинсььсим як основа духовної цілісності людини, нерозривного єднання зі світом. Тут і виявляється ори гінальність інтерпретації Ф. Бацевичем лінг- водидактичних здобутків відомого педагога, що вимагало «руйнування» певних стереоти пів: визнаючи педагогічний геній В. Сухом линського, радянська наука тлумачила його ідеї щодо пріоритетності рідної мови в проце сі навчання особистості згідно з тогочасними ідеологічними настановами. У третій частині рецензованої монографії автор детально аналізує витоки синергетич ного розуміння сутності й природи мови, логічно пов’язуючи синергетичні концепції в межах теорії «всеєдності» «ім’яславців» (В. Соловйов, О. Лосев, С. Булгаков, П. Фло- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6 83 Рецензії та анотації ренський) із сучасним синергетичним підхо дом до мови. При цьому Ф. Бацевич робить глибокі й далекосяжні висновки, стверджую чи, що в теоантропокосмічних теоріях росій ських релігійних філософів, які спиралися на концепцію «всеєдності», тобто нерозривної діалектичної єдності суб’єкта й об’єкта піз нання, людини і всесвіту, мова постає як люд ське явище, глибоко символічне й духовне, пов’язане з Творцем і Космосом невимовно містичними зв’язками. Найвищим же виявом людсько-Божественно-космічної сутності мо ви в цих концепціях є рідна для особистості та етносу мова (с. 147). Вагомий внесок пропоноване моногра фічне дослідження робить у визнання сцієн- тичності сучасних енергетичних і теоантро покосмічних теорій мови. Прикладом може слугувати детальне висвітлення Ф. Бацеви- чем енергетичної теорії мови американ ського філософа й антрополога К. Кастане да. Основним закидом з боку критиків цієї теорії є кваліфікування її як «езотеричної». Однак Ф. Бацевич зумів вивести сцієнтичні параметри ідей К. Кастанеди, демонструючи в такий спосіб молодим науковцям перспек тиву продовження вивчення природа мови навіть у ракурсі таких «езотерично-магіч- них» концепцій, як нагуалізм. Слід зазначити, що абсолютно логічним є завершення викладу Ф. Бацевичем матеріалу свого дослідження аналізом сучасних аспек тів теоантропокосмічної та енергетейної тео рій мови. Проте цей аналіз видається нам не повним, оскільки можна назвати значно більше сучасних науковців, які працюють у руслі духовно-енергетичного підходу до мо ви. Наприклад, жодного разу в монографії не згадується ім’я М. Алефіренка4, який має певні здобутки у вивченні синергетики мови. Хотілося б висловити також застережен ня щодо паралельного вживання Ф. Бацеви чем термінів «енергетейний» і «енергетич ний», що дещо ускладнює сприйняття мате ріалу монографії. Зрозуміло, що автор праг не дотримуватися традиції терміновживан- ня, використовуючи при аналізі деяких кон цепцій гумбольдгівський термін «енергетей ний». Проте якщо ці терміни не розрізняю ться за семантикою, то логічно було б надати перевагу терміну «енергетичний», який має дериват «синергетичний» («синергія», «си- нергетизм», «синергетика»). Не додають чіт кості викладу матеріалу й повторні цитуван ня того чи іншого науковця, наприклад, одне й те саме висловлення В. фон Гумбольдта цитується тричі (с. 63, 75, 96). А у «Вступі» та «Висновках» занадто коротко подано ав торське бачення аналізованих у монографії проблем. Проте ці дрібниці жодним чином не за тьмарюють значущості монографії Ф. Баце- вича для сучасного українського мовознав ства. Вітчизняна лінгвістика збагатилася, бе зумовно, актуальним, цікавим і корисним дослідженням, яке покликане спрямувати креативну енергію насамперед молодих мо вознавців у русло вивчення духовної синер гетики (рідної) мови. К. МІЗІН 4 М. Алефіренко вже багато років активно зай мається науковою діяльністю в Росії (Бєлгород ський державний університет), тому його ім’я май же не асоціюється сьогоднішнім поколінням нау ковців з Україною. Д и м и т р о в а - Т о д о р о в а Л . МЕСТНИТЕ ИМЕНА В ПОПОВСКО София : Акад. изд-во «Проф. Марин Дринев», 2006.— 694 с. Рецензована книга належить перу відомого болгарського ономаста JI. Димитрової-Тодо- рової, яка протягом останніх кількох десяти річ достойно презентує болгарську ономас тику на багатьох міжнародних конференціях і конгресах. Це перше цілісне ґрунтовне дос лідження всієї топонімійної системи (ойко- німії, гідронімії, мікротопонімії, оронімії та ін.) Поповської округи, яка локалізується в північно-східній Болгарії. Зібраний ономас- тичний матеріал дослідниця вивчає з ураху ванням найрізноманітніших факторів: 1) кількісного складу жителів кожного по селення в різні історичні періоди (авторка виділяє сім часових зрізів — 1880, 1910, 1934, 1956, 1970 і 2001 роки), 2) ландшаф тних умов, де знаходиться той чи інший геог рафічний об’єкт, у тому числі населений © Д. БУЧКО, 2009 84 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2009, № 6

Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови: Лінгвофілософські нариси

Institution

Similar Items