Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції
Ми звикли до ступенів порівняння якісних прикметників як їхньої граматичної категорії. Але якщо врахувати, що в світі немає нічого, крім предметів та їхніх ознак, то ступенювання стає значно вагомішим фактором. У статті автор обґрунтовує думку, що ступенювання так чи інакше властиве не тільки всім п...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Мовознавство |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2010
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183456 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції / Ю.О. Карпенко // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 41-48. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183456 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Карпенко, Ю.О. 2022-03-24T11:56:52Z 2022-03-24T11:56:52Z 2010 Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції / Ю.О. Карпенко // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 41-48. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183456 Ми звикли до ступенів порівняння якісних прикметників як їхньої граматичної категорії. Але якщо врахувати, що в світі немає нічого, крім предметів та їхніх ознак, то ступенювання стає значно вагомішим фактором. У статті автор обґрунтовує думку, що ступенювання так чи інакше властиве не тільки всім прикметникам, а й усім іншим частинам мови. We are accustoned to the degrees of comparison of qualitative adjectives as their grammar category. Though taking into consideration that nothing exists in the world exept things and their attributes, their ability to form degress of comparison gains extra significance. The author proves in the article his ides that not only adjectives hut all the other parts of speech to some extent possess such an ability. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції Degrees of comparison of different parts of speech and their functions Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції |
| spellingShingle |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції Карпенко, Ю.О. |
| title_short |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції |
| title_full |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції |
| title_fullStr |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції |
| title_full_unstemmed |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції |
| title_sort |
ступені порівняння різних частин мови та їхні функції |
| author |
Карпенко, Ю.О. |
| author_facet |
Карпенко, Ю.О. |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Degrees of comparison of different parts of speech and their functions |
| description |
Ми звикли до ступенів порівняння якісних прикметників як їхньої граматичної категорії. Але якщо врахувати, що в світі немає нічого, крім предметів та їхніх ознак, то ступенювання стає значно вагомішим фактором. У статті автор обґрунтовує думку, що ступенювання так чи інакше властиве не тільки всім прикметникам, а й усім іншим частинам мови.
We are accustoned to the degrees of comparison of qualitative adjectives as their grammar category. Though taking into consideration that nothing exists in the world exept things and their attributes, their ability to form degress of comparison gains extra significance. The author proves in the article his ides that not only adjectives hut all the other parts of speech to some extent possess such an ability.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183456 |
| citation_txt |
Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції / Ю.О. Карпенко // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 41-48. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT karpenkoûo stupeníporívnânnâríznihčastinmovitaíhnífunkcíí AT karpenkoûo degreesofcomparisonofdifferentpartsofspeechandtheirfunctions |
| first_indexed |
2025-11-25T20:42:11Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:42:11Z |
| _version_ |
1850527181845823488 |
| fulltext |
Ю. о. КАРПЕНКО
СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ РІЗНИХ ЧАСТИН
мови ТА ЇХНІ ФУНКЦІЇ ________________
Ми звикли до ступенів порівняння якісних прикметників як їхньої граматичної категорії.
Але якщо врахувати, що в світі немає нічого, крім предметів та їхніх ознак, то ступенювання
стає значно вагомішим фактором. У статті автор обґрунтовує думку, що ступенювання так чи
інакше властиве не тільки всім прикметникам, а й усім іншим частинам мови.
К л ю ч о в і сл о ва : ступені порівняння, компаратив, суперлатив.
Загальновизнано, що ступені порівняння прикметників — це граматична катего
рія, яка функціонує шляхом опозиції міри вияву якісної ознаки прикметників
(А. П. Грищенко). Тобто ця категорія властива тільки якісним прикметникам, та
й то не всім, а лише тим, що означають, за словами А. П. Грищенка, «градуйова
ні, змінні щодо ступеня вияву ознаки» . Прикметник живий — якісний, але
явно не градуйований, входить до антонімічної пари живий — мертвий. Однак
маємо, крім відомого утворення В. Маяковського «Живіший від усіх живих»,
безліч зворотів семантичного градуювання: Прийшов з роботи (з бою) ледве
живищ пор. дуже живий, надто живий тощо.
Прикметник залізний — відносний. Але вже з кінця XIX ст. у нього з’явля
ються типово якісні прикмети. СУМ кваліфікує їх як образні: 1) під залізним до
щем (Т. Масенко); 2) які містять залізо: натуральна залізна шипуча вода (Л. Укра
їнка); 3) дз^е міцний: Організм він мав залізний (О. Гончар); 4) незламний:
батальйони залізні вирушають (М. Упеник); 5) який не знає сумнівів: залізна
душа (Ю. Яновський); 6) незмінний, твердо встановлений: Дисципліна у нас за
лізна (В. Собко); 7) переконливий: Істини залізної'слова (М. Рильський); 8) су
ворий, грізний: слова залізні (І. Нехода). Усі наведені вісім образних значень
прикметника залізний не містять власне семи ‘метал’ (навіть залізна вода) — тут
ідеться лише про якості, що можуть бути зіставлені із залізом, тобто маємо мета
фору, порівняння із залізом. Отже, якщо розібратись у семантиці цих заживань
прикметника залізний, то в кожному випадку можемо дійти висновку, що це
якісні, а не відносні прикметники. Перехід відносних прикметників у якісні —
найпоширеніший семантичний процес, що активно діє вже понад 100 років, а
розпочався значно раніше. Це істотно розшїфює виражальну образну семантику
прикметників і тому найширше представлене в художній літературі.
' Грищенко А. П. Ступені порівняння прикметників І І Українська мова : Енциклопедія /
Ред. кол.: Русанівськиіі В. М., Тараненко О. О. (співголови) та ін.— 3-є вид.— К., 2007.—
С. 682-683.
© Ю. О. КАРПЕНКО, 2010
IБ8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 41
Ю. о. Карпенко_
Одержавши якісний зміст, прикметник залізний тим самим набув змоги тво
рити форми компаратива й суперлатива. Нам не трапилося форми залізніший,
але вона в своїх якісних значеннях звучить цілком нормально і, вважаємо, не раз
уже з’являлася в художніх текстах. Пор. сконструйовану фразу: У ївша залізний
характер, а в Степана залізніший.
За нормами української граматики і словотвору поряд з вищим ступенем
прикметників існує також і найвищий, який у літературній мові (з діалектами
буває й інакше) твориться долученням префікса най- до форми вищого ступеня
або службового слова більш (найбільш), найменш чи займенникового прикмет
ника самий, до форми звичайного ступеня. Перша форма, відома ще з прасло
в’янських часів, уживається значно частіше. Не випадково сам цей ступінь нази
вають найвищим і ніколи не називають найбільш високим чи самим високим
Форми найвищого ступеня можуть ще більше посилюватися долученням пре
фіксів що- і як-. Найчастіше їх називають частками.
Але що це за частки, якщо вони становлять частину слова?! У СУМІ ці форми
вказано досить оригінально, хоч і не досить слушно. Обидва префікси подано в
окремих статтях: якнай- «Уживається для творення форм найвищого ступеня по
рівняння прикметників і прислівників із значенням найбільшої або найменшої
міри якості» Наприклад: якнайгучніший, якнайдокладніший, якнайдужчий, якнай-
щиріший. А, крім того, в окремих словникових статтях подано: якнайбільший,
якнайближчий, якнайвищий, якнайгірший, якнайглибший, якнайдетальніший, як
найдешевший, якнайдовший, якнайдорожчий, якнайдошкульніший, якнайдріб
ніший, якнайкращий, якнайкоротший, якнайлегший, якнайліпший, якнайменший,
якнайміцніший, якнайпильніший, якнайповніший, якнайрішучіший, якнайсуво
ріший, якнайтепліший, якнайтісніший, якнайчастіший, якнайшвидший, якнай
ширший. Отже, із префіксом якнай- СУМ подає чотири утворення у статті про
цей префікс та 26 утворень у вигляді окремих словникових статей.
Так само СУМ подав і префікс щонай-. Його характеристика: «Уживається для
творення форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників із зна
ченням найбільшої або найменшої міри якості». Наприклад: щонайактивнішй, що-
найвірніший, щонайдовший, щонайпотрібніший, щонайпочесніший, щонайстраш-
ніший, щонайтяжчий. Приклади в окремих словникових статтях: щонайбільший,
щонайвищий, щонайгірший, щонайглибший, щонайдорожчий, и^найкращий, що
найліпший, щонайменший, щонаймолодший, щонайширший, щонайпильніший, що
найповніший, щонайстарший, щонайшвидший. Отже, усього наводиться 21 утво
рення із щонай-: 7 у статті про цей суфікс і 14 — в окремих статтях.
Зіставивши утворення із суфіксами якнай- та щонай-, можна констатувати, що
серед матеріалів СУМ приклади, включені до статей про ці суфікси, всі різні, а стат
ті, присвячені окремим утворенням, можуть збігатися (їх 10, пор. якнайбільший і
щонайбільший, якнайкращий і щонайкращий та ін.). Утворення з обома суфіксами
словник кваліфікує як семантично й стилістично тотожні. Усі утворення з обома
цими суфіксами визначаються таким чином: «Якнайбільший, а, е, підсил. Найвищ.
ст. до великий»; «Щонайбільший, а, е, підсил. Найвищ. ст. до великий».
Отже, у таких утвореннях ідеться про «підсил.», тобто підсилювальний
зміст. А як подивиться лінгвістична громадськість на те, щоб уважати утворення
з якнай- та щонай- формами четвертого ступеня порівняння прикметників
(і прислівників)? І яка різниця між формами з як- і що-? Абсолютно тотожне їх
̂ Бевзенко С. П. Історрічна морфологія української мови : Нариси із словозміни та слово
твору.— Ужгород, 1960.— С. 222-223.
42 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції
визначення в словнику не означає їх абсолютної семантичної тотожності в мові.
Такі утворення мові просто не потрібні. А ці живуть і не мають наміру зникати.
У реченні «Гренландія— найбільший острів на Землі» прямо й категорично кон
статовано першість Гренландії за розмірами. Хіба в реченні «Гренландія — як
найбільший (чи щонайбільший) острів на Землі» маємо підсилювальний зміст?
Ні, тут ідеться не про підсилення, а про зіставлення: є багато островів, але най
більший — Гренландія. Відмінність між найбільший і якнайбільший {щонайбіль
ший) — не в підсиленні, а в більш копіткому, повнішому зіставленні всік можливих
претендентів. Визначення якнайбільший є надійнішим, більш обґрунтованим,
ніж найбільший. Міра надійності в утвореннях із щонай- є вищою, ніж в утво
реннях із якнай-. Ми розуміємо, ш;о питання про четвертий ступінь і про семан
тику утворень зі щонай- та якнай- є дуже дискусійним. От давайте й подиску
туємо про це питання.
Ми ж повернемося до процесу якісного забарвлення неякісних за природою
прикметників та інших частин мови. Л. А. Семененко в одній зі своїх статей на
вела безліч поетичних новотворів ХХ-ХХІ ст., що являють собою форми вищо
го та найвищого ступенів від генетично відносних прикметників Пор. у різних
авторів; що далі від землі, тим зємніша. І у формі найвищого ступеня: О найвес-
няніша весна. Пор. уживання поряд зі звичайним і найвищого ступеня у І. Драча:
«Але яка людська — найлюдськішаї»
Частіше такі оказіональні компаративи та суперлативи не супроводжуються
однокореневими узуальними словами. Потреба в їх підкріпленні зникла, бо во
ни вже міцно утвердилися в поетичній мові. Пор. з колекції Л. А. Семененко (по
даємо в називному відмінкові однини чоловічого роду незалежно від форми,
ужитої в тексті): герметичніший, золотіший, кам ’яніший, космічніший, криш-
талевіший, майбутніший, материнськіший, небесніший, реактивніший, сріб-
ніший, стеблинніший, суспільніший, сьогодніший (останнє від прислівника);
суперлативи: найзолотіший, найпаралельніший, найреволюційніший, найскеляс-
тіший, найстатевіший, найчорноземніший. У Ліни Костенко, яка найміцніше
вкорінилася в українську мову, оказіональний суперлатив виявляється склад
ним і до того ж підкріпленим узуальним словом: «Музика космічна, / Найбільш
космічна із усіх мистецтв!».
Зате іншим поетам трьох наявних ступенів порівняння прикметників явно не
вистачає (що й навіяло думку про четвертий ступінь). Так, М. Вінграновський
пише: «[лис] понюхав... верхню квітку, під нею понюхав нижчу, під нижчою ще
нижчішу, під тією найнижчішу, а піц найнижчішою найнайнайнижчішу, вже
при самій землі на піску»Різноманітні форми повторення префікса най це
різні намагання посилити виразовість третього ступеня: Найнайкрайнісінький
ховається за мене; І думайте про найнайголовніше; Най-най-най-найважливіший
екзамен. І просто най, без ніякого прикметника: Ступив і я у води проминання свого
най-най... і поривання; побажав нам всіляких-всяких-що-не-нає-най-най-най...
Замість повторення най можна ще додати до цього слова-суфікса числівник сто:
Золоте і стонайкраще. Інший шлях запропонував Дмитро Павличко. У розмові з
Іваном Драчем він питає: «— Іване, а скажи мені, як у вас кажуть, коли пень ве
̂ Семененко Л. А. Розширення парадигми відносних прикметників у поетичному мов
ленні І І Культура народов Причерноморья.— 2006.— № 82. Т. 2.— С. 145-148.
Семененко Л. А. Аксіологічно знач)пці відхилення у фзгнкціонуванні форм компара-
тива / суперлатива в українському поетичному мовленні І І Там же.— 2008.— № 142. Т. 2.—
С. 250-253.
IБ8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 43
Ю. о. Карпенко_
личезний та ще з корчаками, як його обзивають? — Ну, корчакуватий пень! — А
коли серед усіх корчакуватих пнів є найбільш корчакуватий, як на нього кажуть?
— Ну, найкорчакуватішийі — Ну, а як серед усіх найкорчакуватіших є дуже
вже страшний, до жаху корчакуватийі — Що ти до мене причепився? У нас та
ких не буває — це у вас такі... — У нас на такого кажуть — найкорчакувакува-
тіший...». І Дмитро, як дитина, радів слову, яке щойно трапилось до оказії,—
найкорчакувакуватіший.
І сам образок Івана Драча називається «Найкорчакувакуватіший» Набрид
ло повторення найнайнай-, то Павличко явно придумав повторення двох складів
-кувакува- усередині слова. Вони навіть не виділяються словотвірно, а лише фо
нетично: це кінець одного суфікса (-к- з -ак-) і початок другого суфікса (-ува- з
-уват-). Зрозуміло, що це слово придумане, бо жоден діалект не прийняв би цьо
го -кувакува-. Але придумано вдало й дотепно.
Л. А. Семененко, розглядаючи компаративи та суперлативи відносних прик
метників, членує їх на семантичні групи— темпоральні та якісно незмінні тощо.
Але зібрані дослідницею матеріали засвідчують, що буквально всі відносні
прикметники за бажанням автора можуть набути якісного змісту й утворити
компаративну та суперлативну форми. Остання рідше виявляється потрібною,
але твориться так само легко, як і компаративна Якщо в поезії з’явився супер
латив найпаралельніший, то де той відносний прикметник, від якого не можна
утворити суперлатива чи компаратива? Просто прикметників багато, і поети ще
не всі їх осмислили в якісних ракурсах, та й не всі вже осмислені потрапили в по
ле зору мовознавців. Поет видає нині для власної втіхи за власні гроші збірник
накладом у 200 примірників — спробуй його роздобудь. Ось з^е кілька років ми
не можемо дістати жодного збірника пародій Миколи Сома, зокрема його слав
нозвісних епітафій, щоб продовжити свої пошуки в галузі ономастичної гумо
ристики. Ще через сто років казатимуть наші нащадки, що ось були такі геніальні
поети, які залишилися невідомими, бо не вміли розштовхувати ліктями інших...
Утім, відносні прикметники від того не перестануть набувати все виразніших
якісних співзначень.
Інша, здавалося б, річ — займенникові прикметники, тобто те, що зміню
ється за родами і давніше відносилося до займенників. Л. А. Семененко назби
рала їх чимало Наприклад: «Жінка твоя. Але я твоїша»; «Було всього, а буде
ще всьогіше». Обидва ці утворення належать Ліні Костенко. А це означає, що
граматичні показники якості прорвались і до займенникових прикметників.
Якщо Ліна Костенко сказала твоїша, всьогіше, то можемо висновувати, що всі
без винятку родозмінні займенники можуть мати подібні форми ступенювання.
Чуття мови у нашої провідної поетеси їй не зраджує. Пор. ще приклади: «Слово
“усмішка” нашіше від “фейлетону”» (Остап Вишня); «усіх скакунів — отих ска
кунів найусіших»] «мійніший» замість простого визначення «мій». Тут у Б. Не-
черди утворення не дуже вдале: «просто» було б моїший, а не мійніший, у якому
законсервовано форму мій. Пор. у Л. Костенко: твоя — твоїша. Ще займенни
кові ступенювання: «самішому з найсаміших: ще своїший: то був просто свій, а
̂ Драч І. Найкорчакувакуватіший 11 Літерат>фна Україна.— 2009.— 1 жовт.
® Семененко Л. А. Розширення парадигми відносних прикметників у поетичному мов
ленні І І Культура народов Причерноморья.— 2006.— № 82. Т. 2.— С. 145-148.
’ Семененко Л. А. Експресивний потенціал ступепьованих займенникових і порядкових
прикметників (на матеріалі поетичних ідіостилістичних кодів II пол. XX ст. // Мова і куль
тура.— К., 2004.— Вип. 7. Т. 4. Ч. 1.— С. 267-272.
44 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції
цей — “свій в доску”» (М. Стрельбицький); нормальніше утворення у Володи
мира Затуливітра: «лиш одне, своїше, ніж своє, при мені»
Тут варто трохи поміркувати. Якщо вдуматися, то в нашому світі немає нічо
го, крім предметів — реальних чи уявних (віртуальних) та ознак, прикмет цих
предметів. Ознаки можуть бути усталені, статичні, виражені переважно прик
метниками {хлопець розумний, хлопець дурний), та динамічні, швидкозмінні, що
передаються переважно дієсловами {хлопець їсть, хлопець спить). Але те й те —
ознаки предметів. Більше на світі нічого немає. І ступенювання — обсяг, міра
вияву ознаки — не може не бути її найістотнішою властивістю. Адже всі грама
тичні категорії прикметників (рід, число, відмінок) — це просте віддзеркалення
відповідних рис предмета — іменника. А ось вираження ступеня — звичайного,
вищого, найвищого (або першого, другого, третього і, не виключено, четвер
того) — органічно притаманна прикметникам граматична категорія, здавна
пов’язана з якісними прикметниками. Ми пересвідчилися, що нині вона все
глибше проникає у відносні прикметники, які при цьому набувають якісного за
барвлення. Безперечно, існують відносні прикметники, віц яких жоден поет ще
не утворив вищого чи найвищого ступеня. Але й далеко не всі такі утворення
знайдені, і, найголовніше, у мові не існує принципової заборони форм ступеню
вання віц будь-якого відносного прикметника, з наданням йому якогось якісно
го, тобто змінного, рухомого змісту.
Те саме стосується займенникових приметників, але не стосується прик
метників порядкових. Л. А. Семененко опрацювала багато поетичних текстів,
однак про порядкові числівники їй довелося говорити лише стосовно утворення
перший, найперший, за межами якого вона знайшла тільки одне, хоч і дуже яс
краве й експресивне утворення в . Затуливітра: «мов насправді жив у найдвадця-
тішим із найдвадцятих, найдвадцятущому з усіх віків». Тричі вжито тут форму
найвищого ступеня, у кожному випадку з тим же префіксом най-, але в усіх — з
різним суфіксальним розв’язанням (-іш-, нульовим, -ущ-). Поет вважав за мож
ливе так нестандартно позначити час, коли творив, гадаємо, тому, що це таки ду
же особливе для України і всього світу століття, у якому стільки всього відбуло
ся, що і в десять інших віків би не влізло. А ступенювання порядкових (та інших)
числівників пояснюється просто. Тут ступенюванням став сам числовий ряд:
четвертий — це вищий ступінь форми третій, а п ’ятий — вищий ступінь фор
ми четвертий. І так до безкінечності. Кількісне ступенювання є основою число
вого ряду, тому якесь семантично інше ступенювання мова і мовлення сприй
мають як зайве.
Якщо третій має не тільки вищий ступінь — четвертий, а й нижчий — дру
гий, то перший володіє тільки вищим ступенем — другий, а нижчого не має (нуля
та від’ємних чисел давнє рахування не знало), тому тут давню, ще індоєвропей
ську форму *рг-У08 > псл. р^гуь > укр. первий (із численними похідними), наявну
в усіх без винятку слов’янських мовах, в українській, а також у білоруській та
польській мовах додатково доповнило похідне утворення перший < *первший —
«форма вищого ступеня від первий» Зрозуміло, що подібної форми в наступ-
* Семененко Л. А. Інноваційні ад’єктивні словоформи співвідносної інтенсивності
ознаки в поетичному мовленні Володимира Затуливітра І І Міжнародна конференція «Текст
як об’єкт лінгвістичного дослідження і засіб навчання мови»: 36. наук. ст.— Полтава, 2007.—
Т. 2. — С. 228-232.
® Етимологічний словник української мови.— К., 2003.— Т. 4.— С. 358, пор. с. 337-338.
IБ8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 45
Ю. о. Карпенко_
них членах числового ряду {*другіший тощо) принципово бути не може. Хіба що
з якимось нечисловим переосмисленням.
Дієслова, будучи виразниками динамічних прикмет іменників, можуть вира
жати ступені ознак не гірше прикметників. Пор. світліти «ставати світлим»,
світлішати «ставати світлішим», так само синіти «ставати синім» і синішати
«ставати синішим», старіти «ставати старим» і старішати «ставати ста
рішим». Усі якісні прикметники, що можуть утворювати вищий ступінь порів
няння, так само вільно утворюють і похідне від цього вищого ступеня дієслово.
Наявність пар типу світліти — світлішати (похідних від світлий — світ
ліший), які виразно передають зміну ознаки (зміст дієслова, нагадаємо, є дина
мічною ознакою), слугує аргументом того, що не тільки світліший, а й світлий є
виразником ступеня ознаки. При цьому тут, як часто кажуть, не нульовий сту
пінь ознаки, а перший, за яким іде другий — світліший. Це — доказ того, що
форми світлий, синій, старий тощо також є ступенями вираження ознаки.
Зазначимо, що форм найвищого ступеня — найсвітліший, найсиніший, най
старіший дієслова не знають. В українській мові немає жодного узуального
дієслова з префіксом най-. Проте динамічний зміст найвищого ступеня в дієсло
ві може бути цілком виразно окреслено аналітичним шляхом: найбільш змокну
ти {змучитися, посиніти), найкраще вдягтися, найвище стрибнути тощо. Та й
вищий ступінь якості в дієслові зовсім не обов’язково пов’язаний з відповідною
формою прикметника. Адже зміст червонішати (і будь-якого дієслова, похідно
го не від прикметника їсти, пити тощо) може творитися власне дієслівними
засобами — префіксами, уточнювальними словами (прислівниками) та ін.: по
червоніти, зачервоніти, розчервонітися, сильно розчервонітися, недоїсти, пе
репити, з ’їв мало, багато. Таким чином передається не один певний зміст, а
безліч відтінків динамічного процесу. Подібний спосіб вираження ступеня озна
ки за межами граматичних норм ступенювання є і в прикметників, бо ступенів,
форм, різновидів тієї ж ознаки у них, як правило, більш ніж три (чи чотири).
Мова граматично оформила тільки необхідний мінімум ступенювання. Ось най
кращий, мабуть, знавець лісу Петро Сорока констатує: «зелень цікава саме різ
номаніттям тонів. Тільки в лісі, де маііже кожне дерево зелене по-своєму, я нара
ховую їх добрих два десятки» І кожне з цих «добрих двох десятків» треба і
цілком можливо мовно позначити. Тут уже діють і ступені порівняння, і найріз
номанітніші мовні засоби, передусім уточнювальні й деталізувальні при
слівники. Зрозуміло, що прикмет, одного з двох фундаментальних складників
сприйняття і мовного відображення світу, існує ціле море, навіть більше — без
межність. А. П. Романченко, говорячи про диференційно-семантичні ознаки по
ля компаративності, виділяє як домінантну ознаку рівність / нерівність і недо-
мінантні ознаки «реальність / ірреальність, категоричність / некатегоричність,
менше / більше норми, співвідносність / неспіввідносність ознак, обмежена /
необмежена множина однорідних предметів, експліцитність / імпліцитність
агента порівняння, однократність/ багатократність, нейтральність/ емоцій
ність» Дослідниця не згадує конкретніших ознак типу краще/гірше, світ
ліше / темніше тощо.
Сорока П. І. Натщесерце. Денники 2009 року.— Тернопіль, 2009.— С. 62.
Романченко А. П. Прагмалінгвістичні параметри функціонально-семантичного поля
компаративності в сучасній українській літературній мові : Автореф. дис. ... канд. філол.
наук.— О., 2009.— С. 5.
46 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Ступені порівняння різних частин мови та їхні функції
Варто додати, що й прислівники (і точнісінько так само — структурно то
тожні з ними предикативи, які ми вважаємо окремою повнозначною частиною
мови, хоч ця думка, уперше висловлена Л. В. Щербою та В. В. Виноградовим
нині переважно не підтримується) мають ті ж форми вищого й найвищого ступеня,
що й якісні прикметники. Інакше каж)^и, якщо ми визнаємо наявність грама
тичної категорії ступеня у прикметників, то маємо тим самим визнати цю кате
горію і в прислівників (та предикативів). Пор. сильний — сильніший — найсиль-
ніший і сшьно — сильніше — найсильніше тощо. Випадки, коли поети витворю
вали вищий чи найвищий ступінь якісно осмисленого відносного прикметника,
можуть стосуватися й прислівника. Пор. майбутніший, материнськіший—май-
бутніше, материнськіше : найскелястіший, найзолотіший — найскелястіше,
найзолотіше.
Як бачимо, зміст ступенювання ознаки предмета є одним із найвагоміших за
собів окреслення думки. Цей зміст так чи інакше властивий усім повнозначним
частинам мови, крім самого іменника, що називає предмет, а не його ознаку. Але
таке поширення в мові ступенювання не могло не зачепити й самого іменника.
О. О. Потебня говорив навіть про «порівняльний ступінь іменника», наводячи
приклади з рукопису XIII ст.: бережіе «ближче до берега»; скотину ли и нареку,
по и того скотів: зв'Ьр'Ь ли,— нь того звіріє. Ці форми вчений пояснював тим,
що, коли, наприБСлад, від іменника діва можна було утворити прикметник дівая
без спеціальних словотвірних засобів, сам іменник «був якіснішим, ніж нині»
У XIII ст. іменник справді був ближчим до прикметника. Обидві частини мо
ви виникли внаслідок розщеплення однієї, що в індоєвропейських мовах видно
бодай з парадигм їхнього відмінювання. Але все ж «порівняльний ступінь імен
ника» пояснюється не ситуацією «давніше — пізніше», а семантичною сутністю
іменника. Адже кожний предмет, якщо розібратися, є сукупністю певної (як
правило, великої) кількості ознак, у межах яких він існує. Казковий велетень,
людина нормального зросту, карлик, свіфтівський ліліпут розрізняються зрос
том і серією похідних від цього ознак. Визначення семантики іменника в тлу
мачному словнику — це так чи інакше вказівка на його головніші ознаки. І сьо
годні іменники, передусім у художній мові, де поети полюють за мовною
небуденністю, можуть, як і у XIII ст., мати ступені порівняння, у фразі В. Зату-
ливітра «життя солодше і денніший день, і дощ дощіший, і тривніший травень, і
ластів ’їші в гніздах ластівки» п’ять компаративів, з яких тільки один утворено
від прикметника {денніший день від денний), а всі інші — від іменників: до
щіший від іменника дощ, травніший від іменника травень, ластів’їший від
іменника ластів ’я. А форма солодший (від іменника солод, від прикметника со
лодкий було б солодкіший) взагалі є не новотвором, а узуальною лексемою, доб
ре засвідченою в словниках.
Л. А. Семененко дібрала ще такі компаративи та суперлативи від іменників:
«була смола, смолішою стала», «рентгеніший, ніж рентген», «скал найска-
ліших», «татари — татаріший», «Такі орли, один орліший іншого», «Баба Па-
лажка, по-мойому, значно професоріша від самого професора» (О. Вишня).
Щерба Л. В. О частях речи в русском язьпсе І І Щерба Л. В. Избраннне работн по
русскому язьпсу.— М., 1957.— С. 74—76; Виноградов В. В. Русский язик. Грамматическое
З^ение о слове.— М., 1947.— С. 399-421.
Потебня А. А. Из записок по русской грамматике.— М., 1968.— Т. 3. Об изменении
значення и заменах существнтельного.— С. 37-38.
І55М 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 47
Ю. о. Карпенко_
Пор. навіть з усіченням іменника: «Ожина стала ще ожіша» (М. Вінгранов-
ський)
Семантика кожної частини мови фактично розкривається як здатність до
того чи іншого ступенювання цієї частини мови. Різні напрямки (шляхи, способи)
такого ступенювання — це різні семеми того ж слова або його синоніми чи
близькозначні слова. Будь-яка семантика, зрештою, виявляється в потенційному
наборі її ступенів, які прямо чи опосередковано скеровані на виявлення ступенів
ознаки (ознак), притаманної іменникові. Маючи таку солідну мовну обслугу,
іменник сам по собі ступенів порівняння, як правило, не творить. Але в особли
вих, передусім умотивованих стилістично випадках ці ступені з’являються і в
іменника.
(Одеса)
¥и. О. КАКРЕМКО
ВЕСКЕЕ8 ОР С0М РАШ 80N ОР ВІРРЕКЕОТ РАКТ8 ОР 8РЕЕСН А Ш ТНЕШ
Р^NСТIОN8
аге ассизіопед Йіе де^геев оГ сотрагізоп оГ ̂ иа1і̂ агіVе а<У есгіуе8 ая Шеіг §гаттаг саіе-
§огу. ТЬоц^Ь 1акіп§ іпіо сопзідегайоп Шаі пойїіпз ехІ8І8 іп Йіе \УОгМ ехері ап(і (Ьеіг айгі-
Ьи1е8, йіеіг аЬіІіІу Іо ґогт ЙЄ8ГЄ88 о£ сотрагізоп §аш8 ехіга 8І§пШсапсе. ТЬе аийіог ргоуе8 іп іЬе
аггісіе ЬІ8 і(іе8 Йіаі поі опіу а<У есгіуе8 Ьиі а11 Йіе оЛег рагів оГ вреесЬ Іо 8оте ехіепі ро88Є88 висЬ ап
аЬіІіІу.
Кеу\уог(І8; <іе§гее8 о£С0трагі80п, сотрагайуе (іе§гее, вирегіайуе <іе§гее.
Семененко Л. А. Відсубстантивні оказіональні компаративні морфостилеми у пое-
трічному мовленні //Записки з українського мовознавства.— О., 2005.— Вип. 15.— С. 3-11.
48 /55ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
|