Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою
Статтю присвячено історико-етимологічному аналізові групи слов’янських лексем з коренем псл. *gог- / zаг-, уживаних на позначення як фізіогенних, так і культурних об’єктів. Автор реконструює праслов’янські відповідники деяких із них, встановлює їхні дериваційні моделі, семантичні різновиди та ізо...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Мовознавство |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2010
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183463 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою / Т.О. Черниш // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 136-145. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183463 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Черниш, Т.О. 2022-03-24T12:00:37Z 2022-03-24T12:00:37Z 2010 Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою / Т.О. Черниш // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 136-145. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183463 Статтю присвячено історико-етимологічному аналізові групи слов’янських лексем з коренем псл. *gог- / zаг-, уживаних на позначення як фізіогенних, так і культурних об’єктів. Автор реконструює праслов’янські відповідники деяких із них, встановлює їхні дериваційні моделі, семантичні різновиди та ізоглоси їхньої рефлексації, простежує паралелі в інших гніздах з етимонами термічної семантики. The author analyzes from historical-etymological viewpoint the group of Slavonic place names sharing the Common Slavonic root *gor- / zar- and denoting both natural and cultural objects. She reconstructs Common Slavonic words underlying some of them, establishes their derivational models, isoglosses and semantic types of their reflection in Slavonic languages as well as parallels in other word families with roots of the similar meaning. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою Slavonic nomina loci with the roots denoting burning Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою |
| spellingShingle |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою Черниш, Т.О. |
| title_short |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою |
| title_full |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою |
| title_fullStr |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою |
| title_full_unstemmed |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою |
| title_sort |
слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою |
| author |
Черниш, Т.О. |
| author_facet |
Черниш, Т.О. |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Slavonic nomina loci with the roots denoting burning |
| description |
Статтю присвячено історико-етимологічному аналізові групи слов’янських лексем з коренем
псл. *gог- / zаг-, уживаних на позначення як фізіогенних, так і культурних об’єктів.
Автор реконструює праслов’янські відповідники деяких із них, встановлює їхні дериваційні
моделі, семантичні різновиди та ізоглоси їхньої рефлексації, простежує паралелі в інших гніздах
з етимонами термічної семантики.
The author analyzes from historical-etymological viewpoint the group of Slavonic place names sharing the Common Slavonic root *gor- / zar- and denoting both natural and cultural objects. She reconstructs Common Slavonic words underlying some of them, establishes their derivational models, isoglosses and semantic types of their reflection in Slavonic languages as well as parallels in other word families with roots of the similar meaning.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183463 |
| citation_txt |
Слов’янські nomina loci, умотивовані термічною семантикою / Т.О. Черниш // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 136-145. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT černišto slovânsʹkínominalociumotivovanítermíčnoûsemantikoû AT černišto slavonicnominalociwiththerootsdenotingburning |
| first_indexed |
2025-11-27T07:44:48Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:44:48Z |
| _version_ |
1850806856304295936 |
| fulltext |
СЛОВ’ЯНСЬКІ NОМINА ЬОСІ, УМОТИВОВАНІ
ТЕРМІЧНОЮ СЕМАНТИКОЮ _________________
Т. о. ЧЕРНИШ
Статтю присвячено історико-етимологічному аналізові групи слов’янських лексем з ко
ренем псл. *^ог- / гаг-, уживаних на позначення як фізіогенних, так і культурних об’єктів.
Автор реконструює праслов’янські відповідники деяких із них, встановлює їхні дериваційні
моделі, семантичні різновиди та ізоглоси їхньої рефлексації, простежує паралелі в інших гніз
дах з етимонами термічної семантики.
К л ю ч о в і слова ; слов’янські мови, історико-етимологічне гніздо, праслов’янська
мова, рефлексація, етимон, семантика, деривація.
Гніздовий підхід є важливим напрямом в історико-етимологічному вивченні
лексики слов’янських мов \ Продовжуючи й розвиваючи принципи порівняль
но-історичних студій на рівні словникового складу, цей підхід зближується з іс
торичною типологією, підтверджуючи висновок в. К. Журавльова про те, що
сучасна компаративістика поєднує генетичний та типологічний підходи
Одним з істотних аспектів гніздового підходу до історико-етимологічного
вивчення лексики споріднених мов є дослідження тематичних груп слів у межах
генетичних гнізд — одного або й кількох, об’єднаних спільним значенням ети
мона. Таке дослідження передбачає встановлення дериваційних моделей лексем
певного тематичного ряду, реконструкцію їхніх прамовних відповідників, фік
сацію більш або менш конкретних збігів і розбіжностей щодо еволюції первіс
ного кореня в його формальних та семантичних похідних, простеження ареа
льного розподілу в рефлексації тих чи інших рис реконструйованих праформ,
дослідження паралелей у синонімічних гніздах і на цьому ґрунті відновлення
відповідних синонімічних груп на рівні прамови тощо.
В історико-словотвірному гнізді кореня псл. *§ог- / гаг- важливе місце по
сідають слова із загальним первісним значенням «предмет, що зазнав дії вог
ню». У цій групі найпоширенішими є однокореневі іменники з вокалізацією о в
ступені подовження а (та сама вокалізація властива й пізньопраслов’янському
дієслову *§агай). На основі наявних у різних слов’янських мовах континуантів
реконструюються два типи субстантивних основ — псл. *§агь і *§агь із принци
пово тотожною семантикою.
Псл. *§агь реконструйовано авторами Етимологічного словника слов’ян
ських мов на підставі сербсько-хорватського і східнослов’янських рефлексів.
' МельничукА. С. Об одном из важних видов зтимологических исследований І І Зти-
мология 1967,— М., 1969,— С. 57-67.
̂ Журавлев В. К. Наука о праславянском язьпсе: зволюция идеіі, понятий и методов І І
БирнбаумХ. Праславянский язнк: достижения и проблемьі в его реконструкции.— М.,
1987.— С. 493.
© Т. О. ЧЕРНИШ, 2010
136 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Слов'янські потіш Іосі, умотивовані термічною семантикою
таких як схв. гар (ч. р.) «сажа, окалина», рос. діал. гар «вигорілий ліс; неприєм
ний запах; засмага», укр. гар «що-небудь горіле і дрібні часточки від нього, які
піднімаються в повітря», бр. гар «що-небудь знищене вогнем», діал. гар «т. с.;
опік, обпалене місце» (ЗССЯ 6, 101-102). Цей перелік можна розширити та
кож за рахунок укр. поліс, гар «вигоріле місце» (ПЗЛС, 180), бр. (мн.) гари «ви
горіле місце на торф’яному болоті» (Касьпяровіч, 78), а також і болг. гаро «зви
чай палити багаття на першому тижні Великого постз^> (Геров, 1,210).
Схв. гар і його суфіксальні похідні, крім значення «залишки вогню», у говір
ках заживаються для найменування грибкового захворювання злакових рослин
головні (изШа^о), при якому зерно перетворюється на чорний пил або тверду
чорну масу, що нагадує сажу, пор. схв. гар (овсени гар, гара у / н а овсу, гара в
Іечму, гара у просу), гарка, гареж, гарежина «т. с.» (ЛППЧ, 76—77). У плані мо
тиваційного паралелізму показові інші позначення подібного явища у серб-
сько-хорватській та інших слов’янських мовах, пор. рос. діал. головня, изгарь,
изгарина, бр. поліс, сажа, галавешка, галауня, болг. горшка «хвороба виноград
ної лози» (БЕР, 1, 266), п. 2§ог2ЄІ «ріжки», схв. палеж «т. с.» і под. В основі цих
номінацій лежить ознака «обгорілий до чорноти», пор. ад’єктиви: болг., схв. гар
«чорний, як сажа; сірий, як попіл» < псл. *§агь(іь) (ЗССЯ, 6, 102), а також укр.,
рос. головня «обвуглене поліно».
Таким чином, праслов’янський субстантив *^агь є поширеним у східносло
в’янському та частково — у південнослов’янському ареалах. Дериваційно він
представляє той самий тип відкореневих імен, що й *уагь стосовно псл. ’̂ агііі,
*раІь щодо *раІШ і *рекь щодо *рекіі, але з тією істотною різницею, що псл.
*§агь у жодному зі своїх континуантів не виявляє значення «жар, висока темпе
ратура, спека», властивого наведеним паралелям.
Псл. *§агь (ЗССЯ, 6, 102) (той самий тип, що й псл. *гагь, відтворене в рос.
діал. жарь «клуня» і стп. гагг «жар, полум’я») є іменником ї-основ, який рекон
струюється на підставі численних російських продовжень, а також відповідни
ків в українській, сербсько-хорватській і нижньолужицькій мовах: укр. діал.
гарь «випалене місце в лісі» (СНГТК, 55), схв. гар (ж. р.) «сажа, окалина», топо
нім Сагі (КН8І, З, 104), ст.нл. §аг (§аг) «випалене місце», топонім Саг, Сагу,
Саге; (Зйхлер, 192). Одна з ранніх фіксацій рос. гарь представлена у Срезнев-
ського: гарь «випалене місце в лісі» (Срезн., 1, 510). Староросійські лексеми га
рь, гари (мн.) тлумачаться як «випалене або вигоріле місце в лісі; випалена
ділянка лісу, призначена під ріллю» (СлРЯ ХІ-ХУІІ вв., 4, 12). Сучасна росій
ська лексема гарь властива як літературній, так і діалектній мові, пор. рос. гарь
«що-небудь горіле; вигоріле або випалене місце в лісі; випалений ліс; пожежа,
лісова пожежа; випалене місце в лісі, призначене для сівби, але не розчищене й
не зоране; ліс, що виріс на вигорілому місці; заболочене місце, що поросло неве
ликим лісом; місце в лісі, розчищене для косовиці; випалене місце в полі; ліс; да
лекі сіножаті; поле; сіно з високих місць, полів; туман від спеки; дим, що стоїть у
повітрі влітку; вигоріле місце в лісі» (СРНГ, б, 150), гар, гари «хати, у яких ста
рообрядники спалювали себе» (Покровский, 42), топоніми Гар, Гари (Мурзаев,
140-141). Таким чином, рефлекси псл. *§агь, на відміну від *§агь, відзнача
ються значно ширшим діапазоном семантичних рефлексів.
Інший різновид субстантивів на -ї з о-вокалізацією кореня виступає в псл.
*§огь, реконструйованому нами з рос. діал. горь «випалений пожежею лісовий
простір» (СРНГ, 7, 80) і п. §огг (^дгг) «пожежа, попелище; печія, прагнення ба-
̂ Список скорочень див. у кінці статті.
/55ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 137
Т. о. Черниш.
гатства» (8^V, 1, 878). У Словнику польської мови XVI ст. форма ̂ огг подається
як фонетичний варіант слова §огге «лихо» (8Р XVI, 8, 37). Аналогічне значення
мають інші паралелі — п. §6г2, ч. ког (Вагіоз, 101) і словін. §6г (Ьогепіг, 1, 287).
Ці утворення слід розглядати як значеннєво паралельні формаціям, що зводять
ся до псл. *§ог’е, *§огу'ь, *̂ огьАгь(/ь̂ і співвідносяться з іменною основою *§огі-
(ЗССЯ, 7, 54).
Псл. *§агізсе з основою псл. *§аг-, розширеною формантом з локативною
семантикою -І5се, відображене у схв. гариіите «пожарище, попелище, костри
ще», болт. діал. гариште «знищене пожежею місце в лісі», топоніми Гарище,
Гарището, а також у рос. діал. гарище «пожарище» (ЗССЯ, 6,101). Формально-
і семантико-дериваційпою паралеллю рефлексів псл. *§агіМе є зафіксовані в
кількох слов’янських мовах слова з кореневим о, пор. схв. гдриште «вогнище;
попелище, пожарище» (РСКНІ, 1, 534), слн. §огізсе «пожарище» (Р1., 1, 234), а
також укр. діал. {торф6)горище «випалене місце на болоті» (СНТК, 194), що їх,
на нашу думку, можна розглядати як безпосередні похідні псл. *§огі§се, співвід
носного з псл. *§огеІі.
Як на відповідники псл. *§огШе і *§агШе в ширших межах макрогнізда псл.
*§ог- /гаг- можна вказати на *2агізсе, *§огеШсе та *Шізко (див. далі), а в інших
слов’янських гніздах термічної семантики — на псл. *2Ь§Шко / 2Ь§Шсе (збере
жене в польській мові), *раШсе / *раІепІ5ко (рефлекси у верхньолз^ицькій,
сербсько-хорватській та словенській мовах, укр. діал. (по)палище) псл. *ре-
реШсе (східно- та південнослов’янські свідчення), псл. *ресШе з огляду на укр.
печище «випалене сонцем місце» (Гр., З, 149), псл. *о^Ш е (укр. вогнище, рос.
діал. огнище «випалене або вигоріле місце в лісі, гар; багаття» (Иванова, 306),
п. о§пІ8ко, схв. діал. о§пІ5се (СгІ088аг, 331)).
Псл. *§огеуіпа відновлюється на матеріалі схв. горевина «пожежа, пожари
ще; обгоріла частина предмета» і рос. діал. горевина «випалене місце в лісі»
(ЗССЯ, 7,43). В. М. Топоров згадує російську лексему в контексті етимології ге
нетично спорідненого прус. §аггешп§і «пристрасний, палкий, гарячий», уба
чаючи первинний зв’язок формантів слов. -єу- і прус. -ет¥- (ПЯ, 2, 166-168). Ми
відносимо сюди також мак. гаровина «попіл від згорілої соломи, гар» (РМІ, 1,
94) і болг. діал. гаровина «попіл, шлаю> (БЕР, 1,230). Формант -єу- виділяється,
крім того, у топонімі схв. Гаревица «назва рівнини в народній пісні» (РСКНІ, 1,
534). Та сама модель, що й у псл. *§ог^гпа, представлена у схв. раУеуіпа «назви
річки й лісу в Сербії» (КН8І, 9, 595).
Поряд із зазначеними похідними із суфіксами -еуіпа / -оуіпа (де формант
-іпа, розширений елементом -єу- / -оу-, є залишком давніх іменних основ на -і,
-о або ж таким, що виник під впливом прикметників на -єу- / -оу-) слід згадати
болгарський діалектизм гарина «місце, підготовлене для посадки чого-небудь»
(БЕР, 1, 230) і топоніми болг. Гарйна, Гарина, а також Гарчина (там же) і, крім
того, укр. діал. горинь «випалене місце на лузі» (СНГТК, 62).
Псл. діал. *§огіса {-іса < *-іка) відбито лише в нижньолужицькому §6гіса
«випалене місце на полі» (Мука, 1,299). Розширений варіант суфікса -іса, -піса
зафіксовано в топонімі болг. Гареница «балка» (БЕР, 1,230). Словотвірна моде-
̂ Черниш Т О. Деякі моделі іменників зі значенням «пожежа, випалене місце» у гене-
трічному гнізді псл. *ра1ій І І Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті
акад. Леоніда Булаховського: Ювілейний випуск до 120-річчя з дня народження.— К.,
2009.— С. 222-228.
138 Ш8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Слов'янські потіш Іосі, умотивовані термічною семантикою
ль з елементом -іса, так само як і з -іпа, у цілому належить до малопродуктивно
го серед дериватів псл. *§ог- / гаг- типу.
Найчисленпішою є група слів зі значенням «випалене або вигоріле місце»,
що складаються з основи активного дієприкметника минулого часу псл. *§огеІ- і
афіксів типу -І5СЄ, -пікь тощо.
Реконструйоване нами псл. *§огеШсе відображене в рос. діал. горелище «па
лаюче торф’яне болото» (Иванова, 92), укр. поліс, горглище «випалене місце»
(ПЗЛС, 180), бр. гарзлїшча «т. с.» (ТСБМ, 2, 36), схв. горелиште «попелище»
(КН8І, З, 196), слн. §огеШсе «пожарище» (Р1., 1,234). У словнику Дювернуа за
фіксовано субстантив болг. горилище «палаюче багаття», що є семантичною па
ралеллю бр. діал. гарзлішча «багаття» (НС, 99). Таким чином, ареал поширення
рефлексів псл. *§огеШсе охоплює східнослов’янські й частково — південносло
в’янські мови. Різновид іменників аналогічної семантики від дієприкметників з
основою на -1- представлено такими лексемами, як ст. рос. горелка «вигоріле або
випалене місце в лісі» (СлРЯ ХІ-ХУІІ вв., 4, 84), горельїй «селянин, потерпілий
від пожежі» (там же) (пор. у плані ширшої структурно-семантичної аналогії сло
ва типу ст. рос. пожарньїй «т. с.» (там же, 16, 94-95) і схв. изгдрелица «пого
рілець» (СХР, 166)), рос. діал. горелка «головешка» (Иванова, 92), схв. горело-
тина «попелище, опік» (КН8І, З, 196), укр. діал. горілля «випалене місце на
лузі» (СНГТК, 62), горілля, погорілля «випалене місце» (ПЗЛС, 180), горіляк
«т. с.» (там же). Основа псл. *§огеІ-, розширена елементом -п-, представлена в
субстантивах на зразок рос. діал. горельник «вигоріле або випалене місце в лісі»
(Иванова, 92) і укр. горїльник (горільняк) з тим самим значенням (ПЗЛС, 180).
На підставі п. §оггеІ «полум’я» (8Л*В, 1, 1242) і рос. діал. горель «випалене
або вигоріле місце в лісі, гар» (Иванова, 92) видається за можливе встановити
польсько-російсьісу ізоглосу, що відображає псл. *§огеІь. Мабуть, сюди ж слід
віднести і слн. §огіІ із тлумаченням «о §оге1і 8и§і» (Р1., 1,234), що дозволить роз
ширити ареал континуантів псл. *§огеІь і на південнослов’янську підгрупу. Ця
праформа належить до того самого типу субстантивів, що і псл. *ЬеІь,
*ргеІь тощо. Структурним варіантом п. §ог2ЄІ є п. §оггеІес (пор. віддієприкмет-
никові іменники п. §піІес «цинга», оріїес «пияк»), зафіксований тільки в Слов
нику польської мови XVI ст. із тлумаченням «імовірно, жар чи окріп» (8Р XVI,
8, 37). Зауважимо, що п. §оггеІес зафіксовано на чотири століття раніше за твір
не §ОГ2ЄІ.
У діапазоні значень слів, які продовжують псл. *§агь, *§агь, *§агі8се, *§о-
геШсе і под., постійним є лексико-семантичний варіант «випалене місце
(у лісі)». Слова з коренем *§ог-, так само як і з коренями *гаг-, *ге§-, *раІ-, що
позначають (навмисно) випалене місце в лісі, є свідченням давнього примітив
ного способу обробітку землі — підсічно-вогняного (лядного) господарства
Зокрема, більшість субстантивів з коренем псл. *§ог-, пов’язаних із семантикою
підсіки, є похідними від префіксальних дієслів псл. *уу§оге(і, *уу§агаіі, *]ьг§о-
геіі, *іьг§агаіі, *ро§огеіі.
Псл. *уу§агь / *уу§агь, *уу^огь / *уу§огь, співвідносні з дієсловами псл. *уу-
§оге(і, *уу§агаіі «вигоріти, згоріти дотла», реконструюються нами на підставі
̂ Черниш Т. О. Реконструкція внутрішньої форми лексичнріх реліктів праслов’янської
доби у галузі підсічно-вогняного господарства // Мовознавство.— 1991.— № 6.— С. 25-30;
КуркинаЛ. В. Терминьї подсечно-огневого земледелия в составе праславянского словаря //
Рга8Іо\уіап82С7у7па і е̂̂ готрасі.— ^¥аг87а\уа, 1998.— 8. 207-221; КуркинаЛ. В. Терминьї
горения в контексте культурн раннего земледелия І І Зтнолингвистика. Ономастика. Зтимоло-
гия ; Материалш междунар. науч. конф.— Екатеринбург, 2009.— С. 149-153.
I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 139
Т. о. Черниш.
рефлексів, послідовно представлених у північнослов’янській підгрупі мов, пор.
ст.рос. вьігарь «випалене місце в лісі, гар» (СлРЯ ХІ-ХУІІ вв., З, 192), рос. діал.
вьігарь «підсіка» (Даль, 1, 285), «залишки від згоряння чого-небудь; випалене
місце в лісі; болотисте місце, де раніше ріс згорілий ліс; яма, наповнена водою,
що утворилася після пожежі торф’яних боліт» (СРНГ, 5, 263), вьігар «т. с.; за
лишки від згоряння чого-небудь; джерело; ямка, заглибина під корінням вели
ких дерев» (СРНГ, 5, 253), а також вьігарок, вьігорок «вигоріле місце в лісі, на
болоті» (там же); ст.укр. вигар, вигариско «випалене місце» (Жел., 1,71), укр. ви
гарки «залишки від згоряння чого-небудь» (СУМ, 1, 372), укр. поліс, вигар, ви-
гарь, вігар, вигари, вигора, вигарок, вигор, вигорина «випалене місце в полі або
на болоті» (ПЗЛС, 180), діал. (кіровогр.) вигар «випалене місце в лісі» (СНГТК,
39), вигаринка «випалене місце на полі» (там же), вигір «випалене місце на боло
ті» (там же, 40), бр. діал. вьігар(ка) «місце, яма, де вигорів торф» (СБГ, 1, 347),
вьігарка «вигоріле місце, наповнене водою; викопаний поблизу дому ставок»
(Касьпяровіч, 64), вьігьір «болотиста галявина серед поля; місце на болоті, де ви
горів торф» (Бялькевіч, 117), вьігарашча, вьігарьішча «місце, на якому була лісо
ва пожежа» (СБГ, там же); ч. (морав.) ууНог «висохлі посіви» (< уукогеі) «висох
нути (як правило, про поле або рослинність)» (МасЬек Е8іС, 177), діал. геког
«неврожайне місце» (там же), слц. ууНогеІес «потерпілий від пожежі» (СлцРС,
611), вл. утНогіепса «випалене сонцем місце» (2етап, 545) (пор. вл. \Шко ]е
шНо§огіІо «усе зав’януло»). Найпослідовнішою є східнослов’янська рефлекса
ція псл. *уу§агь, *уу§агь, *\>у§огь, особливо в українських і білоруських діалек
тах, де семантика «болотисте місце, місце пожежі на торф’яному болоті; яма,
наповнена водою» і под., очевидно, є наслідком перетворення первинного за
гального значення «випалене місце або ліс». Крім псл. *уу§агь(ь), видається
можливим реконструювати й псл. *уугагь з подібною семантикою, пор.: бр.
діал. вижар «місце, де вигорів торф» (СБГ, 1,352), вьіжарьг «болото» (Сцяшко-
віч, 95), вьіжарьшьі «вигорілі місця, де не росте трава» (СБГ, там же). В Етимо
логічному словнику білоруської мови лексема вьіжар зіставляється з укр. діал.
вижар «невелика балка» і п. щ>гаг «вигоріле місце на болотистій місцевості, де
збирається вода» (ЗСБМ, 2,256). Там же висловлюється думка, що ареал поши
рення цього слова і його незвичайна для східнослов’янських мов семантика
свідчать про можливість калькування лит. іМа§а «вигоріле місце» (< (іа§а
«спека») (там же). На нашу думку, це трактування є дещо непереконливим, ос
кільки, по-перше, структурний тип бр. вижар належить до провідних у рамках
аналізованої групи лексики (пор. вигар, вигарь, вигор), і, по-друге, у випадку ка
лькування литовської моделі ймовірнішим було б слово типу *из-жег- з огляду
на лит. Ша§а < йе§іі «палити», етимологічно спорідненого з псл. *2е§Н «т. с.».
Дериваційно-семантичною паралеллю рефлексів псл. *уу§агь, *\у§огь,
*уугагь є однокореневі девербативи з префіксом псл. *іь2§агь, *іьг§агь,
*/ь22агь, похідні відповідних префіксальних дієслів псл. *іь2§огеіі, *;ь2§агаіі,
*ІЬ22агШ. В Етимологічному словнику слов’янських мов праформи *іь2§агь та
*]ь2§агь реконструюються на підставі багатого фактичного матеріалу трьох
східнослов’янських мов, а також одиничних рефлексів у інших слов’янських
мовах у складі групи варіантів псл. *]ь2§ага / ]ь2§агь /іьг§агь, яким присвячено
окрему статтю (ЗССЯ, 9, 27-28). Семантичний діапазон континуантів цих пра-
лексем, як правило, обмежується вказівками на що-небудь, пов’язане з руйнів
ним впливом вогню чи високої температури і що у внутрішньомовному плані
мотивується дієсловами псл. *іь2§огеіі, *іь2§агаіі «вигоріти, знищитися у вог
ні», пор. ст.рос. изгара «шлак» (СлРЯ ХІ-ХУІІ вв., 6, 133), изгарь «те, що зали
140 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Слов'янські потіш Іосі, умотивовані термічною семантикою
шилося після вигоряння масла» (там же, 134), рос. діал. изгар, изгарь «пере
горіле залізо; окалина, горілі лусочки від кування заліза; шлак; узагалі все
перегартоване, перегоріле або перепріле», йзгарь <фіжки в житі» (Даль, 2, 18),
діал. изгарь «окалець; стара зношена шкіряна річ, недоброякісний товар, брак;
хвороба зернових; дрібний холодний дощ» (СРНГ, 12, 115), «сажа, попіл»
(СРДГ, 2, 38), ст.укр. Згар, Згарь «назва ріки в Подільській землі» (ССУМ, 2,
392), бр. діал. згара «заграва від пожежі» (ЛП, 38). До цих відповідників можна
додати укр. згарь «вигорілий ліс» (Гр., 1,137), згарець «випалене поле» (СУМ, З,
509), болг. діал. изгор «місце, на якому згорів будинок, попелище» (БРС, 209),
схв. заст. І2§аг «догорання» (КН8І, 4, 167), словін. заст. г§ага «зануда, буркун»
(8усЬіа, 6, 225).
Псл. */ь2§агІ5сє з локативною семантикою відновлюється нами на матеріалі
його континуантів в українській та сербсько-хорватській мовах, пор. укр. згари
ще «пожарище» (СУМ, З, 504), діал. поліс, згарище «випалене або вигоріле міс
це в лісі; випалене місце в лісі, що поросло травою або іншою рослинністю»
(ПЗЛС, 180), діал. «випалене місце в лісі, лісонасадженні чи полі» (СНГТК, 84),
згарощі (мн.) «випалене місце в лісі» (там же), схв. згариште «пожарище, попе
лище» (РСКНІ, 1, 534). У Словнику староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст. фік
сується паралельна форма з о в корені — изгорищє «пожарище» (1, 426), пор.
діал. (кіровогр.) згорище «випалене місце в лісі, на лузі чи полі» (СНГТК, 84) і,
як відображення твірного дієслова, укр. діал. згоряний у сполуці згоряна місцина
«випалене місце на полі» (там же). Подібне локативне значення спостерігається
також у слц. гНогепізко (СлцРС, 681). Фонетична й лексична відповідність слів
укр. згарище і схв. згариште дає підставу говорити про українсько-сербсько-
хорватську лексико-дериваційну ізоглосу.
Псл. *]ь22агь відбите в основному в західнослов’янських продовженнях, що
послідовно засвідчують семантичний зв’язок із технологією підсіки і, отже, на
лежать до архаїзмів (ЗССЯ, 9, 103).
До слов’янських географічних термінів із коренем *§ог- / гаг- також нале
жать псл. *и§огь / *и§агь та *гагь, гаг(оу)ізсе і їхні рефлекси. На нашу думку,
*и§огь / *и§агь мало внутрішню форму *д-§огь / *д-§агь із первісним дослів
ним значенням «не-поле», тобто «непридатна для підсіки земля», що могло кон
кретизуватися як «переліг, земля під паром»
Пара слів *гагь, гаг(оу)і§се виявляє зв’язки з архаїчним ритуалом спалення
мерців. Псл. *шгь (< *§егь) і його деривати з найдавніших часів позначали проце
си, стани і предмети, пов’язані з вогнем, горінням, жаром Цьому відповідало те,
що культ вогню був істотною частиною язичницьких вірувань давніх слов’ян *.
За Б. О. Рибаковим, одним зі способів поховання небіжчиків у прадавніх сло
в’ян, поряд із похованням (інгумацією) у скорченій позі під пласкими курганни
ми насипами, був успадкований ще з пізнього Трипілля звичай кремації, пере
житки якого зберігалися ще в ХІст. і були описані Нестором-літописцем
® Детальніше див.: Черниш Т. О. Реконструкція внутрішньої форми лексичних релік
тів...— С. 25-30.
’ Про етимологію псл. *2агь див.: Черниш Т. О. Семантична структура словотвірного
гнізда слів з коренем *2аг- / *2ег- у слов’янських мовах // Мовознавство.— 1984.— № 2.—
С. 55-61.
* Лукінова Т Б. Лексика слов’янських мов як джерело вивчення духовної культури дав
ніх слов’ян І І Слов’янське мовознавство : IX Міжнар. з’їзд славістів [Доповіді].— К., 1983.—
С. 99-100.
® Рмбаков Я А Язичество древних славян.— М., 1981.— С. 252.
I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 141
Т. о. Черниш.
Н. Ф. Лавров зазначає, що в «Повісті временних літ» є відомості про похоронні
обряди радимичів, сіверян і в’ятичів: «Аще кто умряше, творяху тризну над ним,
и носемь творяху краду велику, и вьзложаху на краду мертвеца, сожьжаху и по-
семь, собравше кости, вложаху в судину малу, и поставляху на столпе на путех,
еже творять Вятичи и ньіне» (Лаврентіївський літопис)
У зв’язку з цими фактами показовим є зміст деяких спільнослов’янських слів
відповідної семантики, що мають глибоку історію і входять до етимологічного
гнізда псл. *§ог- / гаг-, пор. п. гагек «труна, могила» (80Р, 6, 434), гаггугпа
«жертва, що повністю спалюється на вівтарі» (8\\^, 8, 696), слц. Шгоуу кгоЬ,
гіагоуерокгеЬіяко «місце із залишками спалених трупів» (881,5, 801), схв. жара
«посудина з попелом небіжчика» (РСКНІ, 2,15), слн. гага «урна, зольнию> (8К8,
737). Місця, куди зносилися такі посудини (тобто жари) з останками померлих,
називалися жарищами
Східнослов’янські слова на зразок укр. жарище мають віпдовідники в півден-
нослов’янских мовах, які збігаються з ними в структурно-дериваційному відно
шенні, хоча семантика кремації в них відсутня, пор. схв. гагШе {§агізіе) «місце, на
якому згорів будинок» (КН8І, 9,248), слн. гашсе «фокус (променів)» (8К8, 737),
мак. жариште «вогнище, вогонь; фокус (променів)» (РШ, 175). Власне значен
нєвою паралеллю сх.сл. жарище є ч. застар. гагіШ, гагоуШе (зокрема у словоспо
лученні рокатке гаг(оу)Ш^. Одним із лексико-семантичних варіантів цих слів (із
позначкою «археологічне») є «місце, де спалювали мерців; місце, де поховано по
піл померлих» (пор. також сучас. ч. МгоуіМ «місцевість, відведена під печі кре
маторію» (88ІС, 4, 903)). На цій підставі ми реконструюємо нраформи псл.
*гашсе, *гагоуШе зі значенням «місце спалення мерців».
Крім того, у деяких північнослов’янських мовах семантика трупоспалення
як язичницького способу поховання зберігається у словах з основою *гаІ- із суб
ституцією 1 замість спільнослов’янського г у псл. *гаг- Праслов’янський ха
рактер цих слів підтверджує низка дієслівних рефлексів, пор. рос. діал. жалеть
«при готуванні солоду — нагріватися і бродити (про зерно)» (СРНГ, 9, 63), бр.
жалець «горіти без полум’я», зажалець «зайнятися без полум’я» (Янкоускі, 71),
ужалець, ужалецца, ужаліцца «утушкуватися, упріти» (Юрчанка, 203; Бяльке-
віч, 455; н е , 137), укр. діал. жаліти «псуватися» (про харчові продукти)
(МСБГ, 2,48), нл. діал. уаггаїас «догоряти» (Мука, 2, 1138), ггаїас «розжарюва
ти, розпалювати» (там же, 1438). Особливо поширені дієслова цього типу в ка
шубському ареалі, пор. словін. гаЬс (і похідні вербативи з префіксами па-, гох-)
«горіти, жевріти, обвуглювати(ся), розжарювати(ся)» (Ьогепіг, З, 1151), кашуб.
гаїес «палити, розжарювати» (КатиЙ, 275), Шес «тліти, жевріти, шарітися (о-
собливо від злості, сорому чи високої температури)» (8усЬіа, 6,268), п. діал. гаїіс
щ «жевріти, горіти без полум’я» (8\\^, 8, 687) (щодо останньої атестації В. Борись
Лавров Н. Ф. Религия древних славян І І Супрун А. Е., Калюта А. М. Введение в сла-
вянскую филологию.— Мінск, 1981.— С. 233.
Там же.
Альтернативні етимології див.: Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики
славянских язьїков : Чередования. Именньїе основи.— М., 1974.— С. 15 (реконстрзгЕщія, з
покликанням на Г. Ільїнського, кореня псл. *§оІ- / §61- / §еІ- / ̂ 1 - «горіти, палати, тліти»);
Петлева И. П. Зтимологические исследования по славянской лексике. III. Рус. нежель,
жалеть «преть», слц. М іеі', п. іеішо Н Зтимология 1973.— М., 1975.— С. 45 (тлумачення
псл. *2аІ- як континуанта іє. «блищати, сяяти; жовтий, зелений, голубий, сірий»); про
слов’янські дієслова з коренем *гаІ- див. також: Супрун А. Е. Белор. диал. жуляць, жалець
«тлеть» и их инославянские параллели // Езиковедски прозивання : В чест на академик
Вл. Георгиев. По слз^ай седемдесет години от рождението му.— София, 1980.— С. 268-272.
142 Ш8М 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Слов'янські потіш Іосі, умотивовані термічною семантикою
зазначає, що це дієслово на власне польському терені невідоме і що його слід
кваліфікувати як кашубське З огляду на семантику рефлексів псл. *2аІеії
можна говорити про їхню змістову подібність із континуантами псл. *2агеіі «тихо
горіти, жевріти» (укр. жаріти, п. гаггус, слн. 2аг§ії), що у свою чергу підтверджує
етимологічне зближення дієслівних утворень із коренями і *тг-.
Ще багатшим і доказовішим у цьому плані є матеріал, пов’язаний з іменними
дериватами *гаІ-. Семантика обряду трупоспалення, на наш погляд, прочи
тується у словах типу ст.-сл., друс. ж а л ь «труна, цвинтар» (Срезн., 1, 845), рос.
діал. жальник, жальнйк «бідний будинок; (заст.) могильний насип; місце під
ялинкою в ялиннику, де зазвичай ховали нехрещених дітей; місце давнього по
ховання, зазвичай на узвишші, порослому лісом, деревами» (СРНГ, 9, 68), жаль
«місце спільного поховання, куди складалися трупи, які знаходили на дорогах;
могильні насипи над могилами покручеників (робітників на відхідних промис
лах)» (там же), бр. жальня, жальнік «могилки» (8ЕК, 5,313), п. іаіік «урна з по
пелом померлого» (8\¥, 8, 687), іаіе, гаїізко, іаіпік «дохристиянські поховання
спалених небіжчиків» (там же); до польських відповідників слід додати топонім
2,аІе (назва язичницького місця поховання в кашубському ареалі) (8ЕК, 5,313).
А. С. Львов натомість стверджує, що подібні слова є рефлексами іє. *§еІ-
«збирати в купу, стискати, м’яти» і первісно позначали надгробні будівлі на тих
могилах, де не було спалювання трупів Однак іще Ф. Міклошич зазначив, що
словом гаїе називали як сучасні могили, так і могили зі спаленими в них трупами
(МІкІ., 406). Питання про те, чи не є п. іаі, подібно до лат. ита, умотивованим
значенням спалювання, порушив у своєму етимологічному словнику А. Брюк-
нер (Вгйскпег, 661). Ми дотримуємося саме такого погляду й виводимо псл.
*іа/ь, *2аШко, *гаІьпікь із псл. *2аІеіі, *2аІШ «горіти, палати, жевріти». Пере
конливим аргументом на користь етимологічного зв’язку псл. *гаІ- із гніздом
псл. *§ог- / гаг- є відомості нижньолужицької мови, де в основах дериваційно
паралельних відображень *іа/- / *гаг- поряд із фонетичною варіативністю
спостерігається стабільність семантики, пор., з одного боку, нл. гаї «горе, доса
да, туга», гаІоЬа (вл. гагоЬа) «т. с.», гаІоЬ ’епе «плач, ридання, дорікання», іаіос,
гаІ08сепе «т. с.», гаІом>аг «про того, хто в жалобі», гаї «зневіра, смуток» і, з дру
гого,— гагЬа «смуток, горе, нарікання», гагоЬа «т. с.», гагІ5 «піклуватися, охоро
няти; обманювати, займатися здирництвом» (Мука, 2, 1136-1139). Семантика
нижньолужицьких рефлексів псл. *гаІ- у загальнослов’янських масштабах від
повідає співвідношенню назв місць поховань із коренем і слів із вторинним
значенням псл. *2а1єіі «жаліти, оплакувати, бути в жалобі». Л. Т. Вигонна слуш
но підкреслює, що узагальнено-емоційне значення псл. *гаІь, *гаІє(і, яке нині є
поширеним і спільнослов’янським, має оцінюватись як вторинне, оскільки
поєднання в межах спільного етимологічного гнізда семантем горіння (спалю
вання) і болю (суму) є характерним для індоєвропейських мов (пор. дінд. здкак
«полум’я, жар; страждання, горе») Інакше кажучи, наявність семантичного
варіанта «сумувати; горе» у значеннєвій структурі слів із вихідним значенням
Вогуз Ж АгсЬаігту V/ Іекзусе каягиЬякіе] // Ророшкка-ТаЬогякаН., Вогуя \¥. Ьеквука
казтиЬвка па Йе вІОАУІапзкіт.— \Уаг87а\уа, 1996.— 8 .195-196 .
Львов А. С. Заметки о словах І І Рус. яз. в нац. шк.— 1959.— № 1.— С. 66.
Аналогічне явище спостерігається в дублетах основ типу *<іоЬг- / сіоЬІ-, *Ькег- / Ькеї-
«блищати» тощо (Див.: Бенвенист 3. Индоевропейское именное словообразование.— М.,
1955.— С. 65).
Вигойная Л. Ц. (без назви) І І Беларуска-подьскія ізалексш.— Мінск, 1975.— С. 24.
IБ8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2 -3 143
Т. о. Черниш.
«горіти, палити» є цілком закономірним і становить важливу типологічну рису
еволюції даного розряду лексики.
Відповідно псл. *гагь, *2агіМе і *гаІь, *Ші8ко слід розглядати як етимоло
гічні кореляти, що походять від праслов’янських основ *2аг- / *ія/-, які станов
лять результат розвитку кореня іє. *^Нег- / *^Ног- і його 1-дублета *^НеІ- з то
тожною семантикою «горіти, палати». Використання континуантів псл. *гаІь
для позначення могильних споруд і пагорбів, не диференційованих щодо спосо
бу поховання (як у рос. діал. жаль), є результатом деетимологізації давнього
*гаІь, *2аІьпікь і узагальнення первинного значення «могила зі спаленим тілом
(попелом)» > «поховання взагалі».
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
БЕР
БРС
Бялькевіч
Геров —
Даль —
Жел. —
Иванова —
Касьпяровіч —
ЛП —
ЛППЧ —
МСБГ —
Мурзаев —
не —
Покровский —
ПЗЛС —
ПЯ —
РШ —
РСЮ —
СБГ —
СлРС —
СлРЯ ХІ-ХУІІ —
снгтк —
СРДГ —
Срезн. —
СРНГ —
ССУМ
( У М _
СХР —
Сцяшковіч —
Бьлгарски етимологичен речник / Сьст. В. Георгиев, И. Заимов, Ст. Ил-
чев.— София, 1971-2002.— Т. 1-6.
Беларуска-рускі сло^ік / Пад рзд. К. Крапівьі.— М., 1962.— 1048 с.
Бялькевіч І. В. КраевБі слоунік усходняй Магілеушчннн.— Мінск, 1970.—
509 с.
ГрінченкоБ. Д. Словарь української мови.— К., 1907-1909 (перевид. фо-
тоспособом.— К , 1958).— Т. 1-4.
Геров Н. Речник на бьлгарския език.— София, 1975-1978.— Т. 1-6.
Дшь В. Толковьій словарь живого великорусского язнка.— СПб. ; М.,
1880 (перевид. фотоспособом.— М., 1981).— Т. 1-4.
Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар.— Л.,
1886.— Т. 1-2.
Иванова А. Ф. Словарь говоров Подмосковья.— М., 1969.— 598 с.
Касьпяровіч М. І. Віцебскі краевш сло)шік.— Віцебск, 1927.— 371 с.
Лексика Полесья. Материалії для полесского диалектного словаря.— М.,
1968.— 476 с.
Лексіка Палесся у нрасторн і часе.— Мінск, 1971.— 214 с.
Матеріали до словника буковинських говірок.— Чернівці, 1971.— 60 с.
МурзаевЗ.М. Словарьнароднькгеографическихтерминов.— М., 1984.—
653 с.
Народная словатворчасць.— Мінск, 1979.— 334 с.
Покровский М. М. Несколько вопросов из области семасиологии І І Филол.
обозрение.— 1897.— № 12.— С. 57-99.
Полесский зтнолингвистический сборник.— М., 1983.— 286 с.
Топоров В. Н. Прусский язнк. Словарь. А-В.— М., 1975.— 399 с.
Речник на македонскиот^азик.— Скоще, 1961-1966.— Т. 1-3.
Речник српскохрватског кн>ижевног ^езика.— Загреб ; Нови Сад,
1967-1973.— Кн,. 1-5.
Слоунік беларускіх гаворак на^очна-заходняй Беларусі і яе пограніч-
ча.— Мінск, 1979-1983.— Т. 1-3.
КолларД. и др. Словацко-русский словарь.— М., 1975.— 768 с.
Словарь русского язнка ХІ-ХУІІ вв. / Ред. Г. А. Богатова.— М.,
1975-1991.— Внп. 1-17.
Громко Т. В., Лучик В. В., Поляруш Т. І. Словник народних географічних
термінів Кіровоградщини.— Кіровоград, 1999.— 222 с.
Словарь русских донских говоров ; В З т. / Авторьі-сост. 3. В. Валютин-
ская, М. П. Вьп’онная и др.— Ростов, 1975.
Срезневский И. И. Материалш для словаря древнерусского язнка.— СПб.,
1893-1912.— Т. 1-3.
Словарь русских народньїх говоров / Под ред. Ф. П. Филина и Ф. П. Соро-
колетова.— Ленинград, 1961-2005.— Внп. 1-39.
Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст.— К., 1977.— Т. 1-2.
Словник української мови : В 11 т.— К., 1970-1980.
Сербскохорватско-русский словарь / Сост. И. И. Толстой.— М., 1970.—
735 с.
Сцяшковіч Т Ф. Матзрнялн да сло)шіка Гродзенскай вобласці.— Мінск,
1972.— 618 с.
144 Ш8Н 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
.Слов'янські потіш Іосі, умотивовані термічною семантикою
ТСБМ —
Зйхлер —
ЗСБМ —
ЗССЯ —
Юрчанка —
ЯнКОуСЕСІ —
ВагІ08 —
Вгііскпег —
0 І088аг —
Ьогепіг Р\¥ —
МасЬекЕ8:С —
МікІ08ІсЬ —
Р1. —
КатиЙ —
КН8І —
8ЕК —
80Р —
8Л*В —
8Р —
8РХУІ —
8К8 —
881 —
8 8 Г С —
8\ ¥ —
8усЬіа —
2е т а п —
Тлумачальнн СЛ03ШІК беларускай мовн.— Мінск, 1975-1983.— Т. 1-5.
Зйхлер 3. К вопросу о реконстрзгЕощи древнелужицкого словарного соста
ва І І Исследования по серболужицким язьїкам.— М., 1970.— С. 183-199.
Зтнмалагічнн сло^ік беларусїсай мовьі.— Мінск, 1978-1991.— Т. 1-7.
Зтимологический словарь славянских язнков ; Праславянский лексрічес-
кийфонд/Подобщ.ред. О. Н.Трубачева.— М., 1974-2005.— Вип. 1-32.
Юрчанка Г. Д ьіялєбстн ьі с л о ^ к ( з гаворак Мсціслазшчннн).— Мінск,
1966.— 227 с.
Янкоускі Ф. М. Днялектньї СЛ03ЩІК.— Мінск, 1970.— Т. 3.
ВаПо§ Р. Віаіекііску 8Іоупік тогау8ку.— РгаЬа, 1906.— 566 8.
Вгііскпег А. 81о\упік е1у т о 1о§іс2пу ̂ ?2ука роІ8кіе§о.— >Уаг82аша, 1974.—
805 8.
Nе\Vек^ошку О. Віє кгоаЙ8сЬеп Віаіекіе СІЄ8 Виг8еп1апс1е8 шід іег ап^геп-
2еисіеп ОеЬіеІе.— ■\¥іеп, 1978.— 8. 317-376.
ЬогепІгРг. РотогапІ8сЬе8 \УогіегЬисЬ.— Вегііп, 1958-1974.— Всі 1-4.
Маскек V. Віутоіо^іску 8Іоупік ̂ а2ука севкеЬо.— РгаЬа, 1968.— 866 8.
МікІояісН Рг. Е1уто1о§І8сЬе8 \¥бгІегЬисЬ іег 8ІауІ8сЬеп 8ргасИеп.— ^Vіеп,
1886.— 547 8.
РІеІегШкМ. 81оуеп8кі-пепі8кі 8Іоуаг.— ЦиЬУапа, 1894- 1895.— В. 1-2.
81о\гаік ̂ §2ука ротог8кіе§о сгуїі ка8гиЬ8кіе§о геЬгаІ і оргасо\уа181. Катійі.—
Кгак6\у, 1983.-298 8.
Кіеспік Ьгуа1:8ко8а ііі 8гр8ко§а іегііса.— 2а8ГеЬ, 1880-1967.— В. 1-19.
(8у. 1-90).
Вогу8 Ж.,Ророшка-ТаЬогхкаН. 81о\гаікеІуто1о§іс2пу ка82иЬ82С2у2пу. —
\\Гаг87аАуа, 1994-2006.— Т. 1-5.
Ка^^ошс2 .̂ 81о\гаіік §дуаг роізкісЬ.— Кгак6\у, 1911.— Т. 1-6.
81о\упІк ̂ ?2ука роІ8кіе§о / Росі гей. Вого82е\У8кіе§о.— >Уаг82а\уа, 1958-
1969.— Т. 1-11.
81о\упік Рга8Іо\уіаЙ8кі.— ̂ ¥гос1а\у еіс., 1974-2001.— Т. 1-8.
81о\упік роІ82С2у2пу XVI \уіеки / Кесі. пас2. К. Мауепо\уа.— \Угос1а\у,
1966-1976.— Т. 1-10.
81оуеп8ко-ги8ку 8Іоуаг.— ЦиЬЦапа, 1967.— 817 8.
81оупік 81оVеп8кеЬо^а2ука. — ВгаЙ8Іауа, 1959-1968. — В. 1-6.
81оупік 8рІ80УпеЬ0 іатука се8кеЬо. — РгаЬа, 1958-1968. — В. 1-32.
81о\упік ̂ ?2ука роІ8кіе§о / Ш02. роі гей. І. Кагіошсга е1 аі.— ^Vа̂ 82а\Vа,
1900-1927 (\уус1. Гоїоой;. 'У̂ аг82а\уа, 1952).— Т. 1-8.
ЗусШа В. 81о\упік §\уаг ка82иЬ8кісЬ па Йе киїїигу 1идо\уеі.— ^V^ос1а\V,1967.
444 8.
2етапА. 81о\гаіік §6то1и2уско-роІ8кі.— ̂ Vа̂ 82а\Vа, 1967.— 678 8.
Т. О. СНЕККУ8Н
8ЬАУОМС NОМINА ЬОСІ \УІТН ТНЕ КООТ8 ^ЕNОТINС В^КNINС
ТЬе аийіог а п а 1 у г е 8 &от Ь І 8 І 0 г іс а 1 - е І у т 0 І0 8 І с а 1 уіе\уроіп1; Йіе §гоир о1‘81ауоіііс ріасе пате8
8Ьагіп§ Йіе Соїшпоп 8Іауопіс гооі *^ог- / гаг- аікі (1епо1:іп§ Ьойї па(ига1 ап<і сиНигаІ оЬ̂ ес1:8. 8Ье
ГЄСОП8ІШСІ8 Сопшіоп 81ауопіс \уогЙ8 шісіегіуіпб 8оте ої' Йіеш, е8 ІаЬ 1 І8Ь е8 Йіеіг дегіуагіопаї то -
(ІЄІ8,180§І088Є8 ап(і 8епіап1іс 1уре8 о£ Йіеіг гейесйоп іп 81ауопіс 1ап8иабЄ8 а8 луеіі а8 рага11еІ8 іп
ойіег \уог(1 &ті1іе8 \уі1:Ь гооІ8 оГ іЬе 8Іті1аг теапіп§.
Ке у \ У0г д 8: 81ауошс 1апеиа8Є8, Ьіяїогісаі-еіутоіоеісаі \уог(1 ґатіїу, Соїшпоп 81ауопіс,
гейехіоп, еіутоп, 8етапйс8, (іегіуайоп.
І85М 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 145
|