Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень
У статті досліджуються експліцитні перформативи як індикатори комунікативних функцій конвенційних висловлень. У перформативну парадигму введено семантичні перформативи, їхні формальні модифікації, а також прагматичні кліше, що виявляють ознаки непрямих перформативів. The given paper analyses the exp...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Мовознавство |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2010
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183468 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень / Н.Ф. Баландіна // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 194-203. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183468 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Баландіна, Н.Ф. 2022-03-24T12:02:54Z 2022-03-24T12:02:54Z 2010 Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень / Н.Ф. Баландіна // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 194-203. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183468 У статті досліджуються експліцитні перформативи як індикатори комунікативних функцій конвенційних висловлень. У перформативну парадигму введено семантичні перформативи, їхні формальні модифікації, а також прагматичні кліше, що виявляють ознаки непрямих перформативів. The given paper analyses the explicit performatives as indicators of the communicative functions and conventional utterances. Semantic performatives, their formal modifications, and pragmatic clichfis which display the signs of indirect performatives were included into the performative paradigm. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень Performatives as indicators of functions and conventional utterances Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень |
| spellingShingle |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень Баландіна, Н.Ф. |
| title_short |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень |
| title_full |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень |
| title_fullStr |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень |
| title_full_unstemmed |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень |
| title_sort |
перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень |
| author |
Баландіна, Н.Ф. |
| author_facet |
Баландіна, Н.Ф. |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Performatives as indicators of functions and conventional utterances |
| description |
У статті досліджуються експліцитні перформативи як індикатори комунікативних функцій конвенційних висловлень. У перформативну парадигму введено семантичні перформативи, їхні формальні модифікації, а також прагматичні кліше, що виявляють ознаки непрямих перформативів.
The given paper analyses the explicit performatives as indicators of the communicative functions and conventional utterances. Semantic performatives, their formal modifications, and pragmatic clichfis which display the signs of indirect performatives were included into the performative paradigm.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183468 |
| citation_txt |
Перформативи як індикатори функцій конвенційних висловлень / Н.Ф. Баландіна // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 194-203. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT balandínanf performativiâkíndikatorifunkcíikonvencíinihvislovlenʹ AT balandínanf performativesasindicatorsoffunctionsandconventionalutterances |
| first_indexed |
2025-11-25T22:29:33Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:29:33Z |
| _version_ |
1850563971937992704 |
| fulltext |
Н. Ф. БАЛАНДША
ПЕРФОРМАТИВИ ЯК ІНДИКАТОРИ ФУЇ
КОНВЕНЦІЙНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ_______
МІ
у статті досліджуються експліцитні перформативи як індикатори комунікативних функ
цій конвенційних висловлень, у перформативну парадигму введено семантичні перформати
ви, їхні формальні модифікації, а також прагматичні кліше, що виявляють ознаки непрямих
перформативів.
К л ю ч о в і слова : перформатив, конвенційне висловлення, комунікативна ф)гнкція.
У той час, коли філософи і психологи визнали, що люди спілкуються не тільки
заради того, щоб репрезентувати у своїх висловленнях навколишній світ та да
вати йому оцінки, а й щоб реалізувати свої наміри і впливати на поведінку один
одного, лінгвісти також звернули увагу на мовленнєву діяльність, зокрема на ко-
мунікативно-прагматичні характеристики мовних одиниць, й отримали на цьо
му шляху значні здобутки. На жаль, бурхливий розвиток теорії комунікації,
увиразнюючи соціальні й психологічні умови спілкування, насамперед проду
кування і рецепцію мовлення, настільки вплинув на дослідження в галузі лін
гвістики, особливо в розвідках з теорії мовленнєвих актів, що вивчення мовних
знаків деінде почало підмінятися вивченням категорій немовних та особливо
тих, які раніше вже були досліджені філософами, психологами й соціологами.
Водночас лінгвісти насамперед свідомі того, що в досягненні мети, навіть за
дотримання всіх комунікативних норм (конвенційних правил), вирішальну роль
відіграє мовна репрезентація сказаного, усе інше слугує лише допоміжним фак
тором. Зважаючи на це, звернемо увагу на мовний бік проблеми комунікації й
увиразнимо методологічний чинник. Запропоновані засади і принципи аналізу
не претендують на повноту, але ми хочемо, щоб вони були, по-перше, достатньо
універсальними стосовно слов’янських мов; по-друге, ураховували сз^асні тео
ретичні надбання — як лінгвістичні, так і міждисциплінарні — і на цій основі
посприяли формуванню єдиної концептуальної бази; по-третє, більш-менш од
нозначно окреслили послідовність аналітичних кроків на ґрунті сформованої
концептуальної бази. При цьому ми спираємося на праці сучасних дослідників з
проблем функціонального синтаксису розвідки теоретиків лінгвістичної праг-
' Золотава Г. А. Коммуникативнше аспектш русского синтаксиса.— М., 1982.— 368 с.;
Сгері М. Рогогитепі котипікаспіт іпіепсіт І І ЗЬотік ргасі йі070йске ґакиїїу Втепвке шіуег-
2І1у.— 1991.— Кос. 40. А 39.— 8. 9-17; Вихованець І. Р. Граматика української мови //
Синтаксис.— К., 1993.— 365 с.
© Н. Ф. БАЛАНДША, 2010
194 Ш8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
Мерформативи як індикатори функцій конвенційних висловень
матики і комунікативної лінгвістики теорії мовленнєвих актів а також ре
зультати власної наукової діяльності.
Об’єктом дослідження є аналіз мовних індикаторів функцій конвенційних
висловлень, мовна репрезентація і вживання яких залежать від прийнятих у сус
пільстві форм взаємодії, у тому числі мовленнєвої І хоча поняття конвенційнос-
ті мовних знаків належить до дискусійних як у філософії, так і в лінгвістиці а ме
жі між конвенціями вживання і конвенціями мовними не завжди чіткі, стосовно
окресленої мети, здається, достатньо вважати, що більшість висловлень так чи
інакше регламентовані, у мовному плані — семантично, граматично і прагматич
но. Звичайно, менш інформативними (констативи, дескриптиви тощо) є ті з них,
де повідомляється про події, факти (їх можна верифікувати за ознакою істиннос
ті / неістрпшості); більш інформативними — перформативні, що дорівнюють сло
весній дії (згода / незгода, дозвіл / заборона, визнання, прохання, наказ, виба
чення, подяка, похвала тощо) і не підлягають зазначеній верифікації. Заради
справедливості зазначимо, що в будь-якій мовленнєвій взаємодії мовці відчуваю
ть себе комфортніше, якщо такий регламент є, ніж якщо його немає. Недарма в
працях з лінгвопрагматики значна увага приділяється постулатам успішного спіл
кування; наприклад, Дж. Ліч мовленнєву поведінку мовця порівнює з мистецтвом
жонглера, який, підкидаючи різні предмети, не дозволяє жодному з них упасти
Так само й обране слово, граматика, інтонація мають слугувати розпізнаванню іл-
локутивної сили, а відгак інтенції мовця. Предметом розвідки є аналіз перформа-
тивів — мовних індикаторів комунікативних функцій
Як зазначалося, вживання висловлень ґрунтується на конвенційних прави
лах (правилах успішності). Справедливо буде вважати, що природним складни
ком цих правил є також правила мовні. Реалізуючи власні наміри й роблячи мов
ний вибір, мовець не може поводитися довільно: між змістом його висловлень,
лексичним наповненням, граматикою, з одного боку, і комунікативною функ
цією,— з другого, повинен бути когерентний зв’язок. Згідно із семантичними
конвенціями, зміст речення має відповідати актуальній комунікативній функції.
Така відповідність є в реченні Вітаю із сімдесятиріччям!, що виконує функцію
вітання, а Бажаю творчих злетів — побажання. Речення Куріння призводить до
серцево-судинних захворювань своїм змістом, точніше лексичним наповненням,
засвідчує, що не може вживатися як порада, а лише — як застереження; нато
мість речення Регулярні фізичні вправи допоможуть зміцнити серцево-судинну
систему увиразнює попереднє — як порада.
Конвенції, пов’язані з контекстуальними ознаками, зокрема з намірами мов
ця, компетенціями, уміннями, очікуваннями і т. ін., належать до сфери прагма
тики і тому називаються прагматичними. Дію прагматичних конвенцій, на
̂ Арутюнова Н. Д., Падучева Е. В. Истоки, проблемн и категории прагматики // Новое в
зарубежной лингвистике.— М., 1985.— Вмп. 16.— С. 3-42; Апресян Ю. Д. Перформативш в
грамматике и словаре // Апресян Ю. Д. Избранньїе трудм : В 2 т.— 2-е изд.— М., 1995.—
Т. 2.— С. 213-214; У^аІгІатскР., ВеVе^а80Vа^. В., ^асквоп^.^. Рга§тайка Іісізкб коти-
пікасе ; Тгапзі. г ап§1. а пет. огі^іпаїи.— Нгаіес Кгаіоуе, 2000.— 243 8.
̂ ОстинДж. Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике.— М., 1986.—
Вьш. 17.— С. 22-130; СерльДж. Р. Что такое речевой акт? // Там же.— С. 151-194; Веж-
бицка А. Речевне актн // Там же.— 1985.— Внп. 16.— С. 151-275.
̂ Клюев Е. В. Речевая коммуникация.— М., 1998.— С. 16.
̂ Див., наприклад: Огоскошкі М. Коп\Vепс^е 8етап1ус2пе а йейпо\уапіе \ууга2еп.— \^аг-
87а\уа, 1993.— 8. 9-15.
* Ьееск О. N. Ргіпсір1е8 о:Грга8таІіс8.— Ьопдоп; Ме\у Уогк, 1983.— 8. 250.
’ Висловлення, вжите з певною метою, являє собою іллокутивний акт. Мета ж, з якою
вживається акт, називається іллокутивною функцією (силою) висловлень. На нашу думку,
цілком доречно важати цю функцію комунікативною.
I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 195
Н. Ф. Баландіна_
відміну ВІД семантичних, найкраще демонструють семантично «спустошені»
висловлення. Наприклад, у структурі вітання (Добрий день!) чи прощання (До
побачення!) закодовано не семантичну, а фатичну інформацію, актуальну в си
туації, де домінують максими ввічливості, а не реальне побажання доброго дня
чи бажання знову побачитися. Те саме стосується частовживаного слова прошу,
яке як прохання в окремих випадках десемантизується і вживається як індикатор
ввічливості, наприклад, як синонім будь ласка. Чеськиіі відповідник прошу —
рго8Іт — є настільки частовживаним, що виявляє тенденцію до втрати значення
ввічливості і перетворюється в поліфункціональну частку. Як частка-структив,
він виконує функцію формального загострення уваги співрозмовника (Вуїо іо
рго8Іт ш к гапи. ^8ет ргозіт іп/огто\ап (Магек)), як підсилювальна частка вжи
вається у стереотипних висловленнях, наприклад, передаючи докір (Аіе рго5Іт
іе!), здебільшого в поєднанні з іншими частками: іак ргозіт, по ргозіт, аіе
ргозіт, 2е ргоаіт. У чеському правописі неперформативна функція цієї слово
форми маркована відсутністю її виділення комою, пор.: Ргозіт Іе,роЛе] ті кпіНи,
Ргоаіт, росіеі ті кпіНи — Вуїо іо ргозіт игкгапи. Щоправда, проблема виділен
ня / невиділення комою до кінця так і не подолана через значні труднощі в роз
пізнаванні прагматичного значення слова. Тільки в чеській мові ми нарахували
вісімнадцять значень слова рго5Іт у репліках-акціях і реакціях, а в україн
ській — одинадцять
Якщо ж значення висловлення не відповідає правилам уживання, його слід
вважати неконвенційним. Наприклад, побажання Доб/іог'вам ночі! або питання
Явам не заважаю? можуть бути неконвенційною реакцією викладача на некон-
венційну поведінку студентів на лекції і набути ситуативного значення іроніч
ного зауваження. За правилами семантики зазначену інтенцію можна було б
висловити так: Зосередьтеся, будь ласка. На жаль, ви неуважні або Не розмов
ляйте, прошу. Ви (мені) заважаєте. Водночас не можна стверджувати, що не-
конвенційні знаки незрозумілі адресатові й тому неуспішні. Ситуація, пресупо-
зиційний чинник і гумористично-іронічна конотація роблять їх семантично
прозорими і переводять у поле іншої конвенційності — використання мовних
знаків у словесних іграх.
Певні ознаки неконвенційності має висловлення У будинку хтось є, яке і се
мантично, і структурно репрезентує функцію констатива, але реально вжите як
застереження («Будь обережним, бо там хтось є»), або як відмова («Не піду туди,
бо там хтось є»), або докір («Ти казав, що нікого не буде, а там хтось є») і т. д. У
такому випадку проста пропозиційна структура перетворюється на складну,
глибинний рівень якої приховує головну перформативну частину, наприклад:
Застерігаю тебе: у будинку хтось є. Відмовляюсь туди йти: у будинку хтось є.
Можливість підстановки імпліцитного складника дозволяє, на нашу думку, вва
жати такі висловлення конвенційними, що підтверджує перформативну гіпотезу
прибічників генеративної семантики, згідно з якою глибинна структура будь-
* Баландіна Н. Ф. До проблеми опису етикетних перформативів у словниках // Езіауізііка
Сотриіепсе.— 2007.— Уоі. 7.— 8. 63-76.
Сфера функціонування українського прошу (просимо) у значенні «будь ласка / будь
ласкавий / з вашої ласки / коли ваша ласка» значно вужча. Іноді таке вживання вважають
регіонально зумовленим. В україністиці ісщгють спроби розмежування функціонального
змісту слова за допомогою наголосу. Прошу з наголосом на останньому складі рекомен
дується для вживання у значенні «прохання», «клопотання», а з наголосом на першому
складі — у значенні «будь ласка», «запрошую» (Гринчишин Д. Г., Капелюшний А. О. та ін.
Словник труднощів української мови.— К., 1989.— С. 257). Пропонована різнонаголопіу-
ваність слова прошу, не маючи під собою чітких об’єктивних критеріїв, не зовсім виправдана
й утруднює його вживання. За основу розрізнення пропонзтоть сфери вживання, стилістику, а
насправді залучається семантика, принаймні це засвідчують наведені у словнику приклади.
196 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
Мерформативи як індикатори функцій конвенційних висловень
якого речення має на своїй вершині перформативне дієслово тоді як висловле
не на лекції побажання Доброї вам ночі чи питання Я вам не заважаю?, де під
становка перформатива стає неможливою: *Яроблю зауваження (тобто доко
ряю): Доброї вам ночі / Я вам не заважаю?, її заперечує, що є додатковим
аргументом на користь неконвенційності таких збивань.
Висловлення на зразок У будинку хтось є з імпліцитною перформативністю,
очевидно, слід вважати ситуативно конвенційними. Для їх прочитання потрібні
фонові знання, знання пресупозицій, спільна апперцепційна база комунікантів.
Такий контекстуально-ситуативний акт відрізняється від конвенційного тим,
що, будучи відірваним від ситуації і контексту, не маркує тієї інтенції, яку йому
приписано в контексті.
Наведені приклади начебто переконують у тому, що адресат сприймає зна
чення сказаного насамперед на основі комунікативного контексту і прагматич
них пресупозицій. У дослідженнях з проблем продукування і рецепції мовлення
(з погляду лінгвістичного, філософського, психологічного, соціологічного і
т. ін.), ситуативні чинники вважаються основними. І справді, позамовні контек
сти (ситуації), зокрема в проаналізованих вище реченнях на зразок У будинку
хтось є, допомагають нейтралізувати семантичну багатозначність чи зрозуміти
неконвенційність ужитого на лекції побажання Доброї вам ночі за умови, що
дотримано всіх умов успішності. Не дивно, що серед деяких лінгвістів з’явився
скептицизм стосовно положень системної лінгвістики. Водночас, віддаючи на
лежне контекстним чинникам, не можна заперечувати того факту, що кожна мо
ва має набір засобів, які разом з їхньою структурою, відношеннями і функціями
полегшують адресатові сприйняття й розуміння інтенції адресанта. Ще
Дж. Остін і Дж. Серль підкреслювали значення перформативів у цьому процесі,
а також не виключали ролі модусу, часток, прислівників, сполучників, інтонації,
логічного наголосу і вказували на можливість існування інших засобів. Як філо
софи, вони створили універсальну теорію на основі англійської мови, головно
зосереджуючи увагу на мовній індикації функцій за посередництва перформа
тивів і, звичайно, не ставили собі за мету детальніше аналізувати мовні індика
тори конкретної мови Завдання сз^асних лінгвістів —^знаходити й описувати
ці індикатори.
Звичайно, жоден із наведених індикаторів не наділений таким високим сту
пенем однозначності, як перформативне дієслово, тому важливим є пошук
експліцитних перформативів — своєю семантикою вони досить виразно репре
зентують і функцію сказаного, і інтенцію мовця Крім перформативів, індика
торами функцій можуть бути одиниці всіх мовних рівнів, насамперед лексич
ного, граматичного і фонетичного, які, хоч і привертали увагу дослідників,
викликають ще багато питань. Лінгвісти з їхнім тяжінням до впорядкування
будь-якого мовного явища, зокрема індикаторів функцій за рівнями, можуть
натрапити на нездоланні труднощі — чітко розмежувати індикатори досить
складно: упродовж свого функціонування вони створили усталені конвенціона-
лізовані конфігурації (стереотипи), пор.: а) Пропоную вам // каву / купити цю
книгу — Чи не І І зварити вам кави / не купити б вам цієї книги?; б) Відмовляюся
І І туди йти / вибачатися / втручатися — Чого б це я И туди ходив / вибачався /
втручався? Конструкції, увиразнені в опозиції, справедливо можна вважати
® Мак-КолиДж. О месте семантики в грамматике язьпса І І Новое в зарубежной линг-
вистаке.— М., 1981,— Внп. 10.— С. 277-285.
ОстинДж. Л. Зазнач, праця.— С. 22-130; Серль Дж. Р. Зазнач, іфаця.— С. 151-194.
" Слідом за Дж. Остіном з^ені вже традиційно виділяють експліцитні та імиліцитні
перформативи {ОстинДж. Л. Зазнач, праця.— С. 62-63).
I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 197
Н. Ф. Баландіна_
мовними конвенціями, за допомогою яких репрезентують певні наміри. Такі
утворення притаманні всім слов’янським мовам, їм можна приписати й іллоку-
тивний потенціал, і семантичні ознаки. На жаль, ці одиниці тривалий час зали
шалися на периферії наукових досліджень, бо не вписувалися в парадигму
традиційного синтаксису з її тяжінням до правильного речення й аналізу фор
мально-семантичної структури, ядром якої є відмінювана форма дієслова.
Попри те, що перформативи вважають надійним індикатором інтенції, вони
не являють собою побіжний складник повсякденного спілкування. За підрахун
ками вчених, спонукальні перформативні конструкції за межами писемного
офіційного дискурсу в чеській мові становлять усього 2 %, а в російській —
4 % Неприродність уживання конструкцій на зразок Питаю тебе, що ...?, По
відомляю тебе, що ... пояснюється їхньою однозначністю й ідіоматичністю —
ознак, важливих насамперед для офіційної сфери спілкування. Недаремно осно
воположники теорії перформативності у своїх прикладах зверталися саме до
інституційних мовленнєвих актів: Проголошую..., Іменую.... Уживання перфор-
мативів у побіжних розмовах можливе лише за необхідності акцентуалізації ін
тенції мовця в мовленні: Я тобі раджу (а не наказую).
Очевидним є те, що й при експліцитному перформативі з ідентифікацією
функції можуть виникати проблеми. Насамперед це ранжування перформативів
у межах одного різновиду. Наприклад, важко розпізнати за силою, енергійністю
іллокутивної мети директиви. В умовах демократизації дискурсу наказ, навіть в
офіційних розмовах, може подаватися під «прикриттям» прохання, зокрема у
юридичній практиці засідання суду розпочинається словами Прошу всіх уста
ти, суд іде, а при перетині кордону чуємо: Просимо приготувати для перевірки
паспорти. Семантична конвенційність тут поступається прагматичній —
максимам увічливості. Крім того, однаковий начебто за значенням перформатив
у різних мовах може мати й різну силу. Учені відзначають більший ступінь кате
горичності вимоги (требования і, відповідно, перформатива требую) в росій
ській традиції і менший— у німецькій У цьому плані ч. гасіо5(, як і в німецькій
мові, ближче до прохання, ніж до вимоги, натомість українське значення слова
вимога (вимагаю) ближче до російського. А. І. Ізотов, характеризуючи ч. па-
Іекауу гогкаг і його російський переклад настойчивьій приказ, зазначає, що в ро
сійській картині світу така сполука має радше оксюморонний характер — там,
де у мовця є можливість наказувати, йому не потрібно наполягати
Трапляється, що дієслово мовлення взагалі не репрезентує іллокутивної
функції, тому й не може бути її індикатором. Так, висловлення Кажу тобі, не
ходи туди — не констатив, незважаючи на семантичну прозорість словоформи
кажу. Сприймається він як директивний акт, який може бути наказом, прохан
ням, застереженням, порадою, благанням; Кажу тобі, сідай! Сідай, кажу то
бі! — наполегливе прохання; Прошу тебе, не будь смішним! — докір. Такі дієс
лова виконують у даному випадку роль емфази, а не індикатора функції. Ціка
вий приклад редукції іллокутивної функції наводить В. В. Богданов: «...якщо бу-
дь-який компонент перформативної частини висловлення потрапляє в позицію
комунікативного фокусу, висловлення набуває ознак дескриптива. Наприклад,
коли ремою стає перший актант, як це відбувається у висловленні на зразок “Об
зтом одолжении прошу тебя я”; “Сделать зто советую вам я”, “За зту помощь
Изотов А. И. Фунїщионально-семаЕггическая категория императивности в современ-
ном чешском язьіке в ее сопоставлении с русским.— В то, 2005.— С. 115.
Потапова Р. К. Коннотативная паралингвистика.— М., 1997.— С. 9, 36.
Изотов А. И. Зазнач, праця.— С. 39.
198 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
Мерформативи як індикатори функцій конвенційних висловень
благодарю вас я” (з наголосом на займеннику “я”)... Такі висловлення можна
розглядати як дескриптивні висловлення тотожності»
Як відомо, перформатив виявляє ознаку слова-дії тільки в першій особі тепе
рішнього часу дійсного способу; інші форми переважно її втрачають, пор.: Я
обіцяю тобі зробити це — Він обіцяє йому зробити це, Я обіцяв йому зробити
це. У реальному спілкуванні, при збереженні інших ситуативно-дейктичних
координат, натрапляємо на відхилення від зазначених форм особи, виду, часу,
способу; може вилучатися якийсь із актантів, пор.: Просимо пасажирів не відчи
няти у вагонах вікна— Пасажирів просять не відчиняти у вагонах вікна. Постає
питання, чи ці модифікації є такими ж надійними індикаторами функцій, як і ка
нонічні перформативи. Проаналізуємо кілька прикладів.
Виділяють двох головних учасників мовленнєвого акту: мовця й адресата,
які, відповідно, представлені першою і другою особами. Третя особа нібито не
може бути ні мовцем, ні адресатом, бо, за образним висловлюванням Е. Бенве-
ніста, — це фактично «не-особа». Але, наприклад, у листах можемо натрапити
на таке: Вітає тебе твоя сестра Ольга, ч. 2(1гауі Те Туо. зезіга Оіка. Мовець у та
кий спосіб свою особу (граматично — першу особу) подає дещо відсторонено,
пересуваючи її на місце третьої, і таким чином надає факту вітання описовості й
підвищує його тональність. При цьому третя особа може бути представлена
тільки іменником (іменним словосполученням), а не особовим займенником.
Монологічна форма листів, оголошень, рекомендацій тощо і часова розбіжність
між моментом їх написання й отриманням дозволяють на мовному рівні виявля
ти певну неузгодженість особових показників іллокуції, але індикація намірів у
таких випадках залишається прозорою.
Транспозиція може відбуватися не тільки в лівобічній, а й у правобічній ва
лентній позиції, коли замість другої особи адресата вживається третя, але пред
ставлена не займенником, а іменником; Пропоную вчителям працювати за
новою програмою. Як бачимо, кодування інформації начебто мало б підпорядко
вуватися вимогам перформативності, але водночас воно не байдуже і до того,
хто, де, кому і в який спосіб ту інформацію передає.
Не викликає трудношдв розпізнавання інтенції у висловленнях на зразок
пюр просить вас прийти завтра'. Вона просить у вас вибачення'. Він вітає вас із
днем народження, кожне з яких виконує, відповідно, функцію спонукання, виба
чення і вітання, але мовець виражає не власну інтенцію, а чужу, бо виступає лише
посередником у такому акті. Ініціатор же (носій інтешці") не бере безпосередньої
участі в комуніїсації, але його інтенція переповідається третьою особою. Форма
льно не визначений прескриптор виступає також у різноманітних оголошеннях-за-
боронах: Пасажирів просять не відчиняти у вагонах вікна; ч. Іакаг у^Шри па
гаїезпепе ріоску!, де важливо підкреслити насамперед предмет заборони.
Функціональні особливості стосовно перформативності виявляє й категорія
виду. Зміна недоконаного виду дієслова на доконаний приводить до зміни часу і
таким чином відходить від перформативного канону, асоціюючись уже з актом
не іллокутивно-перформативним, а радше перлокутивним, пор.: прошу —упро
шу, переконую — переконаю. Така думка засвідчує лише тенденцію, але не пра
вило. Справді, у більшості слов’янських мов доконаний вид не пов’язаний з те
перішнім часом, за винятком хіба що словенської мови: Зргеітет іе га 5Уо]е§а
тога; 8рге]тет Іе га 5\о]о іепо, де навіть уведено термін йоугзпі зейапіік (теп.
час дієслів док. виду). Ця особливість словенської мови, як зазначає В. Кризя з
покликанням на А. Дерганц, спонукала словенця Ст. Шкрабеця ще 1898 р., за
Богданов В. В. Речевое общение І І Прагматические и семантические аспектн.— Ле-
нинград, 1990.— С. 65.
IБ8N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 199
Н. Ф. Баландіна_
довго до Дж. Остіна, виділити клас перформативів (без уживання цього тер
міна), звернути увагу на їхні особливості й стверджувати, що у словенській мові
ці дієслова можуть мати форму доконаного виду. Отримали вони назву ргаезепз
ейесйушп Цікаві спостереження подає з цього приводу й Г. Шевць щодо вер-
хньолужицької мови, де в розмовній мові вживаються формирошіат м/аз заміс
ть тШт Улга8,ргерго8и \Vа8 замість ргергощи УVа8
Шукаючи такі аналогії в інших слов’янських мовах, натрапляємо на укр.
Прошу Вас добирати слова— Попрошу Вас добирати слова', рос. Каюсь в своей
вине— Покаюсь в своей вине; н. Рго82§рапзім/о... — Рорго82§ратРл>о..., де зміна
недоконаного виду на доконаний практично не змінює темпоральної суті осі
«тепер», засвідчуючи тим самим лише багатство мовних форм й асиметрію мов
ного знака. У мовознавстві є спроби пояснити семантичну відмінність між доко
наним і недоконаним видом дієслова; доконаний вид робить іллокуцію катего
ричнішою І. Новак, характеризуючи висловлення на зразок Попрошу вас
минутку помолчать. Попрошу меня не учить, говорить про індикацію роздрату
вання мовця, іронії, злостивості стосовно адресата
Надмірну семантичну буквальність перформативів пом’якшено завдяки ана
літичним утворенням, папр.; хочу / хотів / хотів би / / запитати / дізнатися /
попросити / запросити / подякувати; дозволю собі / / запитати / дізнатися /
сказати /попросити /запросити/подякувати /не погодитися. У ти-(Ви)-орієн-
тованих структурах дозвольте // запитати / дізнатися / сказати / попросити /
запросити/подякувати /не погодитися, на відміну від попередніх я-орієнтова-
них, акцентовано особу адресата. Словоформи на зразок дозволю собі, ч. сіоуоііт
5І, п. рогм/оі^ 8оЬіе вже втратили семантику слова-дії, набувши прагматичного
значення ввічливої модальності, і запозичили в перформатива граматичні озна
ки особи: дозволю собі запросити, сіоуоііт ;5І псі. Суттєву роль у репрезентації
перформативних сполук відіграє зворотний займенник, у разі елімінації якого
зникає і значення перформативності, тю̂ .: Дозволю собі запросити...-, Ооуоііт зі
псі... —Дозволю запросити...', Ооуоііт іНсі... Прикметно й те, що модальні слова
виявляють широкий темпоральний спектр — це теперішній, майбутній і мину
лий часи, останній, щоправда, зрідка: Хотів запитати Вас, чи насправді ви по
годилися це зробити? п. Ро2м>оШет зоЬіерошесігіесрапи кііка зідм/. У таких ви
словленнях ідеться здебільшого про інтенцію, яка виникла до моменту
мовлення, наприклад, щось запитати, щось важливе сказати.
Перформативи стають підґрунтям для утворення форм умовного способу,
пор.: Прошу вас, щоб... —Просив би вас, щоб.... Раджу вам... —Радив би вам... ',
ч. Ргозіт уаз, аЬу... — Ргоніі ЬусН уаз, аЬу.... Ці конструкції усталилися як кон
венційні кліше, де граматичне значення ірреальності акту прохання нейтра
лізується за рахунок ситуативних чинників «я— ти— тепер— тут». Відомо, що
будь-яке прохання — це акт, основною метою якого є перетворення ірреального
стану речей у реальний або збереження наявного. При цьому будь-яке прохання
є втручанням в особистісну сферу адресата, тобто є спонуканням, мета якого —
примусити зробити наступний крок на користь адресанта. Вживаючи перформа-
тив у формі умовного способу, мовці затемнюють сему примусовості завдяки
граматичному значенню ірреальності і таким чином пом’якшують волевиявлен
Кгугіа 8етап1ука і рга§та1ука акрекШ сіокопапе§о лу ̂ §2уки 8Іо\уеп8кіт І І Ка1е§огіе
^§2уки. І?тук ду каїе§огіасЬ.— Ка^о\VІсе, 2009.— 8. 94—97.
ІЬіа.— 8. 97.
Гловинская М. Я. Русские речевьіе акти и вид глагола І І Логический анализ язнка.
Модели действия.— М., 1992.— С. 129.
Моу\)акІ. Ітріісуйіе рег&гта1у\уу ш ̂ 52укI ̂го8у]8кіт і ісЬ гоїа ш коп\¥ег8аді.— Каїо-
\уісе, 2000.— 8. 86.
200 І5БМ 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
Мерформативи як індикатори функцій конвенційних висловень
ня, демонструючи вищий ступінь увічливості. Умовний спосіб подає дійсність
як можливу, яка може відбутися, а може й не відбутися, тобто припускається не
виконання прохання, поради. Чеська мовленнєва традиція, за підрахунками вче
них, звертається до умовного способу значно частіше, ніж російська
Кожна зі слов’янських мов має чимало усталених висловів із вираженою
прагматичною конвенційністю на зразок Яг за що! А дзуськи!, ч. Апіга піс!, рос.
А вот тебе-, І не соромно тобі?, ч. 2е 8е пе8іуШ!, які мають системний і типоло
гічний характер. Так, у висловленні Я тобі покажу, як вчитися! без труднощів
розпізнається виділений стереотип, що виражає інтенцію роздратованої погрози
і цілком вписується в перформативну рамку (при цьому перформатив погрожую
експліцитно не вживається). Такі висловлення закріплені за певними ситуа
ціями (їх називають по-різному: мовними (рутинними, прагматичними) кліше
(чи формулами), прагматичними формативами (чи ідіомами), семіінтеракціо-
нальними одиницями, комунікативними фразеологізмами, комунікативами)
Якщо взяти до уваги сформульовані В. В. Богдановим ознаки перформативнос-
ті — еквіакціональність (дорівнює дії); неверифікованість (неперевірюваність
за критерієм істинності / неістинності); автореферентність (здатність перформа-
тивного акту бути референтом для самого себе); автономінативність (називання
самого себе); еквітемпоральність (темпоральний збіг часу дієслова і дії) то
подані вище одиниці — еквіакціональні, хоч і мають іншу, ніж перформативи,
мовну репрезентацію; не перевіряються за істинністю; наділені автореферен-
тністю (відсилають до конкретного мовленнєвого акту із притаманними йому
дейктичними ознаками «я— ти— тепер — тут»); хоч і не називають самих себе,
є індикаторами конкретної інтенції; хоч і не завжди включають відмінювану
форму дієслова в теперішньому часі, висловлюються в ситуації «тепер». Крім
того, перлокутивний ефект за успішного перебігу подій очікується такий самий,
як і при вживанні семантичного перформатива. У зв’язку з цим цілком можна
погодитися з думкою, що такі висловлення можна вважати непрямими екс-
пліцитними перформативами Розширити розуміння перформативності про
понує і Ф. С. Бацевич, який, аналізуючи висловлення на зразок Ого! Оце! Оце
так! Ну і ну! і под., вважає їх прагматичними перформативами на відміну від
семантичних
Як і семантичні перформативи, вони орієнтовані на співрозмовника, чи то
поєднуючись із звертанням, чи то наявністю в них особових займенників або
апелятивності, вираженої формою дієслова; відтворюються мовцями в незміню
ваному вигляді або з незначними модифікаціями. Так, висловлення заборони
може бути посилене інтенсифікатором, пор.: ч. То]е ууіоисепо — То]е паргоаіо
ууіоисепо; рос. Зто исключено — Зто совершенно исключено. Водночас пово
дитися довільно з такими висловленнями, так само як і з перформативами, не
можна, бо певні трансформації викликатимуть і зміну функції. Наприклад, зміна
темпоральності в наведених реченнях нівелює їхню актомовленнєву функцію
заборони, пор: ч. То]е ууіоисепо — То Ьуіо ууіоисепо; рос. Зто исключено — Зто
бьгло (будет) исключено.
Широкова А. Г Проблематика транспозиций форм навслонений в славянских язьїках
(на материале чешского и русского язнков) // Сопоставительное изучение русского язнка с
чешским и другими славянским язьїками.— М., 1983.— С. 83-104.
Дослідження таких виразів на матеріалі чеської мови див.: Баландіна Н. Ф. Функції і
значення чеських прагматичних кліше в комзшікативному контексті.— К., 2002.— 330 с.
Богданов^В. В. Зазнач, праця.— С. 59-62.
Крекич Й. Побудительньїе перформативньїе вьісказьівания.— §2е§е(і, 1993.— С. 11.
Бацевич Ф. С. Прагматичні перформативи: спроба обґр)шт5Гвання комунікативного
статусу // Мовознавство.— 2008.— № 1.— С. 31-36.
І88Н 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 201
Н. Ф. Баландіна_
Якщо говорити про мовну репрезентацію формул, то, мабуть, найбільше ба
гатство виявляють індикатори прохання, бо й саме прохання в системі інших ак
тів є чи не найуживанішим. Наприклад, замість чеського перформатива Ргозіт
іе / уа$... уживають такі синонімічні конструкції; СНШ ЬусН зі..., Ргаї Ьуск зі,
МуЬу..., Мат (к уат) рт пі / (таїіскои) ргозЬи..., ВиЛ'іе ґак Іаакау / Носіпу /
(іоЬгу...,МокІ/ИетокІЬуаіе (ті) (ргозіт)...?, 8теІЬусН (ро)рго8Іі...?, 8Шо Ьу
уат іо тос ргасе, ксіуЬузіе...?, Вуї Ьуск уат V(іеспу / гауагап Vе^ікуті (ііку,
кЛуЬузіе..., Вуї ЬусН гМ, к(іуЬу...,Мй2еіе тіргокагаї таїои зІигЬи?, ОЬгасіт зе к
уат о ротос, Nе^М ЬусН уаз оЬіегоші, аіе.... Вуї ЬусН уат уеїті гтагап, ксіу-
ЬузІе...,Роіг‘еЬоуаІ ЬусН...,8тІт зе оіагаі... ?,КекІ Ьузіе ті Іазкауе... ?, Касі ЬусН зе
па песо геріаі і т. ін. У більшості випадків вони є індикаторами інтенційного
складника висловлення, але семантично і валентно недостатнього: РоігеЬогаІ
Ьуск (со?) коиріїгпатки. Формуючи модус висловлення, його прагматичну про
позицію, вони потребують доповнення диктумною частиною із семантичною
пропозицією. При цьому не обов’язково, щоб обидві пропозиції (прагматична і
семантична) входили до одного речення (простого чи складного); у репліці
Мйгеіе тіргокагаі таїои зІигЬи? РоігеЬоуаІ ЬусН уугеНШзако питання Мйгеїе ті
ргокагаі таїои зІигЬи? індикує намір заради суті: РоігеЬоуаІ ЬусН уугекШ зако.
Синонімія цих кліше з перформативом Ргозіт(іе/уаз)... ґрунтується ще й на
семі спонукальності, увиразненні осіб мовця й адресата (або одного з них) і на
практично однакових умовах збивання. Вони засвідчують: а) наявність у мов
ця інтенції волевиявлення — спонукати адресата до виконання / невиконання
(тобто збереження наявного стану справ) певної дії; б) особисту зацікавленість
у реалізації прохання; в) спрямованість на адресата; г) усвідомлення залежнос
ті від адресата в момент мовлення; ґ) невпевненість у кінцевому результаті.
Прохання як волюнтативний акт у первинному своєму вияві ґрунтується на
неперформативних предикатах (я) хочу, бажаю; рос. хочу, желаю; ч. сксі, р щ і
(зі). Якщо ж мовець реагує на чиюсь пропозицію чи питання (Чого б ти собі сам
побажав?) відповід дю на зіргаок Бажаю собі бути вимогливішим до себе, то ба
жаю відносять до перформативних; крім того, дослідники вважають, що слово
бажаю як перформатив уживається також у вигаданому світі казок, міфів і т. ін.:
ч. Рге]і зі, аЬу па Іе зкаїе зіаі гіаіу гатек У кожній конкретній мові ці слова
мають культурну маркованість. Так, росіяни віддають перевагу модальному
дієслову хотеть, яке є стилістично нейтральним, тоді як дієслово желать —
стилістично забарвлене, вживається у «високому стрілі» або задля увиразнення
емоційності і, нарешті, у деяких сферах спілкування, зокрема в мовленні обслу
говуючого персоналу при спілкуванні з клієнтами У чеській мові ці дієслова в
значеннєвому плані практично не вирізняються.
Звичайно, прямо виражати волю, наприклад за допомогою дієслова сксі, не
прийнято, а якщо це й трапляється, то переважно під прикриттям ірреальності,
пор: СНсі... (Матргапі)... — СНіеІ ЬусН зі...', Ргаї ЬусН зі, кЛуЬу... Цей предикат
може вживатися також з негацією, коли мовець прагне зберегти наявний стан
речей: МесНсі..., Кескіеі ЬусН зі..., КергаїЬусН зі, ксіуЬу... Передати силу бажання,
прохання можна за допомогою дієслів іои2Іі,ргаНпоШ, сіои/аі, зпіі, Ьіоигпіі, але в
перформативному значенні вони не вживаються, бо позбавленні активного
дієвого начала і виражають скоріше психічний стан, почуття, а не волю.
Міиупісе се8Ііпу. 8к1а(іЬа.— РгаЬа, 1987.— 8. 354. Як відомо, дієслово бажаю може
вживатися в побажаннях — мовленнєвих актах, зміст яких передбачає позитивний перебіг
подій на користь адресата: Бажаю Вам творчої наснаги і здоров’я, ч. Рге]і гат, аЬузІе Ьуіі
хроіи М’а̂ Ші! їхніми еквівалентами є: Творчої наснаги Вам\ АЬу^іе Ьуіі хроіи М’ахіпй
Теория функциональной грамматики : Темпоральность. Модальность.— Ленинград,
1990.— С. 183.
202 I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3
Мерформативи як індикатори функцій конвенційних висловень
Те, що такі кліше мають безпосереднє відношення до перформативів, засвід
чує також наявність у них дейктичних особових індикаторів, ш;оправда, їхня
граматична варіативність у чеській мові дозволяє елімінувати якийсь із актантів
і, отже, формувати власну парадигму де я-мовця й ти-адресата подано таким
чином.
1. Перший її блок становлять я-формули з експліцитним чи імпліцитним
увиразненням особи адресата:
а) у формі знахідного відмінка однини чи множини: 8теІ ЬусН (уая) (ро)рго-
5ІІ... ?, МегМ Ьуск газ 0Ьіе20Vа̂ , аіе.... Касі Ьуск 5е па песо (уоб) геріаі;
б) у формі давального відмінка однини чи множини: Вуї Ьуск гат усіеспу /
гауагап уеіікуті <1іку, МуЬу^іе..., Мат (к хат) ргапі / (таїіскои) ргозЬи..., ОЬ-
гасіт 5е (А гат) оротос. Вуї Ьуск (гат) уеїті 20Уагап, МуЬузіе..., Вои/ат, ге Ьу
гат пеуаМо;
3) не в модусній, а в диктумній пропозиційній частині: Вуї Ьуск гМ, кйу-
Ьузіе..., Скіеі Ьуск 8І, аЬузіе...
2. Другий блок формують ти- / Ви-формули з експліцитним чи імпліцитним
увиразненням особи мовця, на користь якого здійснюватиметься дія:
а) у формі давального відмінка однини чи множини ти / Ви — мені: Мокі /
Метокі Ьузіе (ті) (ргояіт)...?, Мшеіе тіргокагаі таїои зІшЬи?, Кекі Ьузіе ті
Іазка\е...?, Ооуоііе (ті), аЬуск...,
б) не в модусній, а в диктумній частині: Висі'Іе Шк Іазкш / косіпу / (іоЬгу,
е̂!!ґ̂ І2е не пеЬиЛеіе гІоЬіґ, іакЬуск...
3. Периферію формує третій блок, у якому представлено лише особу адреса
та у формі давального відмінка з імпліцитним чи експліцитним увиразненням
особи мовця в диктумній частині: 8Шо Ьу (хат) іо тос ргасе, ксіуЬузіе...?,
Кегасіііо Ьу (уат)...?
Таким чином, можна констатувати, що експліцитні перформативи, насампе
ред їхня семантика, є порівняно надійним індикатором функцій конвенційних
висловлень. Водночас потрібно визнати той факт, що зміна формальних ознак —
граматичного значення особи, виду, способу— не завжди змінює чи затемнює ко
мунікативну функцію. В деяких випадках формальні видозміни лише збагачують
перформативну парадигму й не виводять неканонічну конструкцію за її межі.
Крім того, ознака перформативності не є винятково семантичним продуктом
дієслова мовлення. Якщо прагматичне кліше — синонім перформатива — вияв
ляє ознаки еквіакціональності, автореферентності, неверифікованості, то його
можна вважати непрямо-перформативним, що так само, як і перформатив, є інди
катором комунікативної функції, а відтак інтенції мовця.
(Полтава)
N. Р. ВАЬА>ГОІКА
РЕКРОКМАПУЕ» А8 ЕМВІСАТОК8 ОР РШ СТІО \8 АКВ СОNVЕNТIОNА^
^ТТЕКАNСЕ8
ТЬе §іуеп рарег апа1у8Є8 Йіе ехріісії регГогтаІіуев аз іпйісаіогв о '̂ (Ье сопппшіісагіуе йдпс-
ІІ0П8 ап(і сопуепйопаї ийегапсек. Зешапііс регГогтаІіуез, Йіеіг ґогтаї то(1і6са(іоп8, апй рга§-
т а й с сІісЬйз \уЬісЬ сіікріау Ше 8І§П8 оГ іікіігесі регіогтаЙУЄ8 \уеге іпсіисіед іпіо Йіе регіогтайуе
рага(іІ8т.
К е у \ у о г ( І 8 : регіогтайуе, сопуепйопаї ийегапсе, сош типісайуе йшсйоп.
У чеській мові, крім стандартних Іу- і Уу-форм, уживалися як розмовні ввічливі
опі-форми, у яких особа адресата позначена займенником третьої особи множини: ргоніт]іс1і.
їх вважають германізмами, характернрши насамперед для доби чесько-німецького білінгвізму.
I88N 0027-2833. Мовознавство, 2010, № 2-3 203
|