Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р.
Статтю присвячено акцентним відмінностям іменників чоловічого роду, встановлено
 тенденції в наголошенні аналізованих слів львівського видання «Апостола» через залучення
 відомостей з інших пам’яток ХУІ-ХУІІІ ст., словників та діалектологічних праць; доведено,
 що в більшості...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2011
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183563 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні "Апостола" 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. / С.С. Пономаренко // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 65-77. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860242877525786624 |
|---|---|
| author | Пономаренко, С.С. |
| author_facet | Пономаренко, С.С. |
| citation_txt | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні "Апостола" 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. / С.С. Пономаренко // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 65-77. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | Статтю присвячено акцентним відмінностям іменників чоловічого роду, встановлено
тенденції в наголошенні аналізованих слів львівського видання «Апостола» через залучення
відомостей з інших пам’яток ХУІ-ХУІІІ ст., словників та діалектологічних праць; доведено,
що в більшості випадків такі розбіжності в акцентуації є не помилковими, а відбивають
справжній український наголос XVI ст., відмінний від російського.
Present article is dedicated to the accentual differences in the masculine nouns and defines stress tendencies in the analyzed words taken from the Lviv Apostle. The analysis was performed with the usage of data from other sources of the 16th-17th centuries, dictionaries, and dialectological works. Further, it was proved that in the majority of cases such accentual differences were not erroneous, per contra they demonstrated practical Ukrainian stress of the 16th century that differed from the Russian one.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:32:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
С. С. ПОНОМАРЕНКО
АКЦЕНТНІ ВІДМІННОСТІ ІМЕННИКІВ ЧОЛОВІЧОГО
РОДУ У ЛЬВІВСЬКОМУ ВИДАННІ «АПОСТОЛА» 1574 Р.
ПОРІВНЯНО З МОСКОВСЬКИМ ВИДАННЯМ 1564 Р. ___
Статтю присвячено акцентним відмінностям іменників чоловічого роду, встановлено
тенденції в наголошенні аналізованих слів львівського видання «Апостола» через залучення
відомостей з інших пам’яток ХУІ-ХУІІІ ст., словників та діалектологічних праць; доведено,
що в більшості випадків такі розбіжності в акцентуації є не помилковими, а відбивають
справжній український наголос XVI ст., відмінний від російського.
Клю чові слова: іменники чоловічого роду, словоформа, акцентуація, акцентна пара
дигма, наголос.
Питання про акцентні відмінності в ідентичних за змістом текстах було поруше
но в першій чверті XX ст. відомим українським ученим І. Огієнком. У працях
«Український наголос на початку ХУІІ-го віку» (1926), «Наголос, яко метод оз
начення місця виходу стародрукованих книжок» (1925), «Словник наголосів Чу-
дівського Нового Завіту» (1937) він висвітлює деякі аспекти історії українського
наголосу, особливу увагу приділяє наголосу як явищу, яке характеризує пам’ят
ку в національному аспекті, при цьому зауважує: «Не вдаючися в докладний
аналіз наголосів... і в пояснення тих чи інших наголосів, я ставлю собі за голов
ніше завдання — дати нашим вченим-дослідникам мови бодай новий матеріал
для вивчення історії українського наголосу» 1. Цей фактичний матеріал, пода
ний у працях І. Огієнка, має беззаперечну цінність для дослідження історії
українського наголосу. Певною мірою цій проблематиці присвячена праця
З. Веселовської «Наголос у східнослов’янських мовах початкової доби форму
вання російської, української та білоруської націй (кінець XVI — початок
XVШ століть)», однак автор у ній лише описує особливості українського, росій
ського та білоруського наголошення зазначеного періоду. Велике значення для
історичної акцентології мають праці Л. Булаховського, В. Скляренка, В. Вин
ницького та інших, проте до цього часу зовсім мало уваги приділялося саме роз
біжностям в акцентуації слів та їхніх форм у процеті еволюції мови, а їх
ґрунтовне й системне вивчення надасть можливість для нових висновків та уза
гальнень в аспекті вивчення історії українського наголосу. Цим і зумовлюється
актуальність нашого дослідження, мета якого — виявити відмінності в наголо
шенні іменників чоловічого роду у львівському та московському виданнях
«Апостола» та встановити, що ці розбіжності в акцентуації відбивають тогочас
ну систему староукраїнського наголосу. Реалізація поставленої мети передбачає
1 Огієнко І. Український наголос на початку Х^І-го віку // Записки чина св. Василія
Великого.— Жовква, 1926.— Т. 2. Вип. 1-2.— С. 4.
© С. С. ПОНОМАРЕНКО
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 65
проведення акцентологічного аналізу, що виявляється в таких етапах: 1) систе
матизація та подання слів та їхніх форм з акцентними відмінностями, наявними
у львівському та московському виданнях «Апостола»; 2) встановлення (якщо
це можливо) первісної праслов’янської акцентуації; 3) виявлення фактів на
голошення аналізованих лексем та їхніх словоформ у староукраїнських грама
тиках, словниках, художніх та релігійних творах, які засвідчують аналогічні
випадки акцентуації; 4) у разі відхилення від зазначеного факту наголошення
виявлення причини цього, а саме: чи був це помилковий наголос, чи він відбиває
церковнослов’янську акцентну норму.
Порівняння львівського видання «Апостола» 1574 р. з московським 1564 р.
дозволило виявити такі акцентні відмінності іменників чоловічого роду:
Іменники *0- / *j0-0CH0B
1) възрастъ (Л.) 2 — возрастъ (М.):
1.1) възраста (Л., 222 зв.) — вОЗраста (М., 222 зв.) — род. одн.;
1.2) по вОЗрасту (Л., 73 зв.) — пОвозрасту (М., 73 зв.) — дав. одн.;
2) о глЫО(Л., 13 б/н.) — СЪласОТМ., 13 б/н.) — місц. одн.;
3) От града (Л., 30 зв.) — от грОа (М., 30 зв.) — род. одн.;
4) гражаны (Л.) — гражаны (М.):
4.1) от граЖанъ (Л., 13 б/н., звЛ — от граЖйкъ (М., 13 б/н., зв.) — род. мн.;
4.2) граЖаны (Л., 32) — гражакы (М., 32) — зн. мн.;
5) в дамОщИ(Л., 41 зв.) — в дЦасцЦМ., 41 зв.) — місц. одн.; але: къ дамОСку (Л.-М.,
41 зв.);
6) на зОкад—(Л., 88) — нСЪапасО(М., 88) — місц. одн.;
7) извЄргу (Л., 129) — иЗвєргу (М., 129) — дав. одн.;
8) о ісООЦ— (Л., 101) — о ісОаЦ—(М., 101) — власна н., місц. одн.;
9) мелхиседекъ (Л.) — мелхиседекъ (М.):
9.1) мелхиседЄкъ (Л., 216 зв.) — мелхО^едекъ (М., 216 зв.) — власна н., наз. одн.;
9.2) о мелхиседОЦ—1(Л., 216 зв.) — о мєлхССєдєЦ—(М., 216 зв.) — власна н., місц.;
10) моисЄи (Л., 7 зв., 12 зв.) — мОксеи (М., 7 зв., 12 зв.) — власна н., наз. одн.;
11) в мужи (Л., 46 зв.) — в мУЖи (М., 46 зв.) — місц. одн.;
12) образъ (Л.) — образъ (МД:
12.1) по образу (Л., 218 зв.) — пообразу (М., 218 зв.) — дав. одн.;
12.2) въ Образъ (Л., 130 зв.) — вОобразъ (М., 130 зв.) — зн. одн.;
12.3) въ Вра£](Л., 157, 168 зв.) — вОЬбраЛ(М., 157, 168 зв.) — місц. одн.;
13) въ ОстровЗ(Л., 52 — двічі) — во остро— (М., 52 — двічі) — місц. одн.;
14) отъ пОта (Л., 35 зв.) — отъ пота (М., 35 зв.) — род. одн.;
15) от прародОтєлєи (Л., 199) — от прОродитєлєи (М., 199) — род. мн.;
16) от сОнма (Л., 12) — от сонма (М., 12) — род. одн.;
17) страхъ (Л.) — страхъ (М.):
17.1) безъ стрОха (Л., 131 зв.) — безъ страха (М., 131 зв.) — род. одн.;
17.2) стрОЬа (Л., 94 зв.) — страхаЦМ., 94 зв.) — род. одн.;
17.3) съ стрОхомъ (Л., 94 зв.) — сОстрахомъ (М., 94 зв.) — ор. одн.;
18) тихикъ (Л.) — тихикъ (М.):
18.1) тОЬикъ (Л., 37 зв.) — тихОкъ (М., 37 зв.) — власна н., наз. одн.;
18.2) тО&икомъ (Л., 165 зв.) — тихОкомъ (М., 165 зв.) — власна н., ор. одн.;
19) въ оОШ (Л., 49) — вОоугЛ-(М., 49) — місц. одн. ч.р., *о-основа.
Іменники *й-основ
1) о дИрО(Л., 14 б/н.) — ОЬарЛ(М., 14 б/н.) — місц. одн.;
2) домъ (Л.) — домъ (М.):
2.1) От дому (Л., 12 зв.) — от дОку (М., 12 зв.) — род. одн.;
2.2) дОму (Л., 255) — дому (М., 255) — дав. одн.;
2.3) домОвъ (Л., 124 зв.) — дОмовъ (М., 124 зв.) — род. мн.
Іменники *ї-основ
1) съ людьми (Л., 223) — съ Людьми (М., 223) — ор. мн., pluralia tantum (*1 -основа за
походженням).
С. С. Пономаренко
2 Список скорочень див. у кінці статті.
66 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Акцентні відмінності іменників чоловічого роду..
У досліджуваних пам’ятках виявлено 22 іменникові лексеми чол. р. з акцент
ними відмінностями. Серед них *о / *_]ї-основ — 19, *и-основ — 2, *ї-основ —
1, іменників з консонантними основами не виявлено жодного.
Деякі іменники характеризуються акцентними розбіжностями не лише в
якійсь одній відмінково-числовій формі, а одразу в кількох. З урахуванням саме
цих словоформ виявлено 32 акцентні відмінності.
Іменник възрастъ ужито в пам’ятках у формах род. одн. без прийменника та
в дав. одн. з прийменником по. Це похідний префіксальний іменник *о--основи,
що в праслов’янській мові належав до баритонованої а. п. з нерухомим динаміч
ним наголосом на префіксі: *у ^ оюґь. Ця давня акцентуація іменників з первіс
но короткісними префіксами не збереглася; префікси втратили наголос у зв’язку
із занепадом редукованих у слабкій позиції3. Зазначена теза підтверджується
аналізованою словоформою в род. одн. з флексійною акцентуацією, зафіксова
ною у львівському виданні «Апостола», однак факт флексійного наголошення в
род. одн. як характерної ознаки цієї лексеми та її словоформ у староукраїнській
мові не є однозначним. Так, у Чудівському Новому Завіті в непрямих відмінках
фіксується коренева акцентуація: взраСта (ЧНЗ, 126, 147) взраСту (ЧНЗ, 88),
о взрИСтП(ЧНЗ, 135 зв.). Очевидно, варто вважати нормативним для того часу
кореневу акцентуацію (з редукованим у префіксі, можливо, — префіксальну,
як-от: възрастъ (Бер., 31), але взрОСтъ, зрОСтъ (Бер., 31) для староукраїнської
мови і префіксальну — для староросійської, оскільки в останній переважає вока
лізація колишнього редукованого ъ у голосний повного творення о майже в усій
пам’ятці, у зв’язку з чим це уможливлює не тільки факт постановки наголосу, а і
його прямофонетичне відбиття. У дав. одн. спостерігається тенденція пере
міщення наголосу на попередній склад у зв’язку з наявністю прийменника.
Якщо вважати нормативним кореневий наголос для староукраїнської мови, а
префіксальний — для староросійської, то таке переміщення є цілком закономір
ним. До того ж факт кореневої акцентуації в род. одн. і префіксальної в дав. одн.
засвідчують пізніші видання «Апостола»: возраСта (К., 238 зв.; Л. Сл., 240), по
вОЗрасту (К., 91; Л. Сл., 93 зв.). Таким чином, флексійна акцентуація в род. одн.
зазначеного іменника у львівському виданні «Апостола» є помилковою (тобто
зумовленою механічною стратегією постановки акцентних знаків), а в дав. одн.
— нормативною.
Іменник гладъ у пам’ятках ужито у формі місц. одн. з прийменником о. Це
непохідний іменник *о-основи, який у псл. мові належав до рухомої а. п. —
*gдMъ 4 з кореневим наголосом у місц. одн. — *gдMë. Цю давню акцентуацію
відбиває львівське видання «Апостола» на відміну від московського, де наголос
падає на прийменник. В інших староукраїнських пам’ятках і в пізніших укра
їнських виданнях «Апостола» факт кореневої акцентуації підтверджується:
гЛадомъ, гОЛодомъ (Бер., 42), глЕдъ (Гр. Зиз., 26 зв.), о глОО(К., 12 зв., Л. Сл.,
15). Навіть у Чудівському Новому Завіті (давньоруській пам’ятці) форма
місц. одн. (щоправда, без прийменника) характеризується кореневим наголо
сом: глОО(ЧГО, 120 зв.). Отже, львівське видання «Апостола», зберігаючи дав
ню праслов’янську та давньоруську акцентуацію, відбиває тогочасну україн
ську вимову аналізованої словоформи.
3 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— К., 2006.— С. 621.
4 Булаховський Л. А. Вибрані праці : У 5 т.— К., 1980.— Т. 4.— С. 399; Зализняк А. А. От
праславянской акцентуации к русской.— М., 1985.— С. 137; Скляренко В. Г. Праслов’янська
акцентологія.— К., 1998.— С. 108.
0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 67
С. С. Пономаренко
Іменник градъ у пам’ятках ужито у формі род. одн. з прийменником отъ. Це
непохідний іменник *о-основи, якийу праслов’янській мові належав до рухомої
а. п. — *gдrdъ 5 з кореневим наголосом у род. одн. — *gdrda. Цю давню акцен
туацію фіксує московське видання, хоча для староросійської мови, зважаючи на
інші акцентні відмінності іменників, характерним є відтягування наголосу на
прийменник. Що ж до прийменникового наголошення у львівському виданні,
вважаємо цей факт друкарською помилкою (мав би бути, на наш погляд, корене
вий наголос), оскільки українські видання «Апостола» XVII ст. подають корене
ву акцентуацію: отъ града (К., 48 зв.; Л. Сл., 51 зв.). У «Лексиконі» П. Беринди
та в Чудівському Новому Завіті ця лексема вживається також з кореневим наго
лосом у різних формах: градъ — наз. (Бер., 47); градъ — наз. (ЧНЗ, 147),
гр^да — род. одн. (ЧНЗ, 30, 31 зв., 40 зв., 51, 68 зв., 72 зв., 74, 77 зв.), в град—\—
місц. одн. (ЧНЗ, 30, 41, 63 зв., 66, 69 зв., 74 зв., 94 зв., 120 зв.), гради — наз. мн.
(ЧНЗ, 153 зв.), по градомъ — дав. мн. (ЧНЗ, 69), грады — зн. мн. (ЧНЗ, 30 зв., 32,
68, 69 зв., 93 зв.).
Іменник гражанинъ ужито в пам’ятках двічі — у формах род. мн. з приймен
ником отъ та зн. мн. без прийменника з наголосом на кореневій морфемі у
львівському виданні та наголосом на суфіксальній — у московському. Це похід
ний суфіксальний іменник *0-основи. Зважаючи на те, що в аналізованій пам’ят
ці засвідчено дві словоформи, і в обох випадках наявна ідентична акцентуація,
можна припустити, що такий наголос є нормативним для зазначених словоформ
в українській мові XVI ст. Цей факт підтверджують українські видання «Апос
тола» першої половини XVII ст.: от граЖанъ (Л. Сл., 25 зв.; К., 23), граЖаны
(Л. Сл., 50; К., 47 зв.). На жаль, в інших проаналізованих нами українських па
м ’ятках не засвідчено цієї лексеми, однак імовірність того, що кореневий наго
лос був тоді нормативним (зумовленим церковнослов’янською акцентною нор
мою), досить висока, слід узяти до уваги і той факт, що спільнокореневий
іменник гражданство (Служ. Стр., 316) має аналогічну акцентуацію.
У пам’ятках ужито декілька власних іменників *0-основ з акцентними від
мінностями, аналіз яких ми подаємо разом. Ці іменники є запозиченнями з гре
цької та давньоєврейської мов, тому проблематичним є встановлення їхньої пер
вісної акцентуації. У зв’язку з цим аналізуватимемо їхнє наголошення в
синхронічному аспекті, тобто за період XIV-XVII ст., коли досліджувані лексе
ми вживалися у східнослов’янських пам’ятках, насамперед староукраїнських.
Отже, у львівському та московському виданнях «Апостола» використано такі
власні іменники з акцентними відмінностями: исаакъ — у формі місц. одн. з
прийменником о з наголосом на другому голосному а кореневої морфеми у
львівському виданні та на перший а — у московському; дамаскъ — у формі
місц. одн. з прийменником въ з наголосом на другому складі основи у львівсько
му виданні та наголосом на першому складі основи — у московському; мєлхи-
сєдєкъ — у формі наз. і місц. одн. (остання форма — з прийменником о) з наго
лосом на останньому складі основи у львівському виданні та наголосом на
другому складі основи — у московському; моисєи — двічі у формі наз. одн. з на
голосом на другому складі основи у львівській пам’ятці та наголосом на першо
5 Булаховський Л. А. Зазнач. праця.— С. 399; Stang Ch. S. Slavonic accentuation.— Oslo,
1965.— P. 73; Kiparsky V. Der Wortakzent der russischen Schriftsprache.— Heidelberg, 1962.—
S. 158; Иллич-Свитыч В. М. Именная акцентуация в балтийском и славянском : Судьба
акцентуац. парадигм.— М., 1963.— С. 118; Дыбо В. А. Славянская акцентология : Опыт
реконструкции системы акцентных парадигм в праславянском.— М., 1981.— С. 70;
Булатова Р. В. Старосербская глагольная акцентуация.— М., 1975.— С. 84; Зализняк А. А.
Зазнач. праця.— С. 137; Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 108.
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Акцентні відмінності іменників чоловічого роду..
му складі основи — у московській; тихикъ — у формі наз. та ор. одн. з наголо
сом на першому складі основи у львівському виданні та наголосом на другому
складі основи — у московському.
З пам’яток, свідчення яких ми залучаємо для аналізу акцентних відміннос
тей, зазначені вище лексеми трапляються лише у двох — «Лексиконі» П. Берин-
ди та Чудівському Новому Завіті, а також в українських виданнях «Апостола»
ХУІІ ст.
Так, лексема дамаскъ та її словоформи вживаються в зазначених пам’ятках
винятково з наголосом на другому складі основи: дамаскъ — наз. (Бер., 390;
ЧНЗ, 64, 74 зв., 75, 77 зв., 122; К., 60 зв.; Л. Сл., 62), дам П коу— дав. (ЧНЗ, 56, 64,
74 зв.,), въ дамас— — місц. (ЧНЗ, 64, 64 зв., 78, 93, 95, 120 зв.). До того ж у тексті
московського видання «Апостола» кількома рядками нижче натрапляємо на
форму дав. одн. з наголосом на другому складі: къ д а м ^ к у (М., 41 зв.). Таким
чином, нормативним є наголос на другому складі основи як для староукраїн
ської, так і для староросійської систем; а наголос на першому складі в російсько
му виданні слід вважати помилковим, зумовленим механічною стратегією по
становки акцентних знаків.
Іменник мєлхисєдєкь та його словоформи вживаються здебільшого з наголо
сом на кінцевому складі основи: мєлхисєдЄKъ — наз. (Бер., 435; ЧНЗ, 144, 145;
К., 235, Л. Сл., 236 зв.), але мєлхЫєдєкъ— наз. (ЧНЗ, 164), омєлхисєдЄ&О— місц.
(ЧНЗ, 142 зв.), по мєлхісєдЄ&овоу— місц. (ЧНЗ, 144, 144 зв., 145); і з подвійним
наголосом по мєлхШєдСковоу— місц. (ЧНЗ, 145). Отже, «живим» староукраїн
ським наголосом, на наш погляд, було наголошення останнього складу основи,
але оскільки слово доволі довге (поділяється на 4-5 складів), то, вірогідно, пер
ший наголос був побічним, а другий — основним, як у складних словах сучасної
української літературної мови типу аеродинаміка (УЛВН, 20), давньорУський
(Погр. ОС, 153).
Власна назвамоисеи в досліджуваних пам’ятках переважно фіксується з кін-
цевонаголошеним складом, що, на нашу думку, відбиває не лише староукраїн
ську, а й сучасну вимову (з деякими фонетичними модифікаціями): мюьсШ
(Бер., 437), м аси — наз. (ЧНЗ, 6, 10, 10 зв., 12 зв., 17, 19 зв., 21 зв., 22 зв., 28 зв.,
32, 38 зв., 41 зв., 42 зв., 44, 45, 60 зв., 62 зв. — 4 рази, 63, 69, 78, 93, 104 зв., 112,
117 зв., 143 зв., 145, 145 зв., 147 зв., 148), моисЄа — род. (ЧНЗ, 36 зв .),моисЄи (К.,
17 зв.; Л. Сл., 25).
Лексема тихикъ та її словоформи вживаються з відмінним від львівського
видання «Апостола» наголосом на останньому складі основи, таким чином, під
тверджуючи староросійську акцентуацію, зафіксовану в московському виданні:
тьхікЬ (Бер., 465), тіхUKъ — наз. (ЧНЗ 73, 127 зв., 131 зв.), тіхЦка — зн. (140,
141), тіх\Kдмъ (ЧНЗ, 127 зв., 132). Очевидно, такий наголос був нормативним і
відбиває церковну вимову. Однак одностайності щодо акцентуації цього слова
немає в пізніших українських виданнях «Апостола»: тихЦкъ (К., 160 зв.), ти-
Хикомъ (К., 184), але тШикъ (Л. Сл., 162), тШикомъ (Л. Сл., 186 зв.). Наголос на
першому складі аналізованого слова, можливо, пояснюється впливом іншого,
більш поширеного власного імені т ьхан (Бер., 465) і, напевно, відбиває «живу»
тогочасну українську вимову.
Іменник ісаакъ в українських виданнях «Апостола» також, я к і у львівсько
му, вживається з наголосом на третьому складі кореня: о ісОаЦОї(Л. Сл., 83; К.,
80 зв.); інші староукраїнські пам’ятки досліджуваного періоду, а також давньо
руська пам’ятка — Чудівський Новий Завіт — фіксують аналогічну акцентуа
цію, щоправда в останній спостерігаємо подвійний наголос, один з яких відби
0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 69
С. С. Пономаренко
ває московське видання «Апостола»: ІсОакь (Бер., 415), Іса \кь , ІсОака (ЧНЗ, 62),
ІсОакомь (ЧНЗ, 147), але іСакка (ЧНЗ, 35), оІсИЦЛ(ЧНЗ, 103 зв.). Наведені факти
свідчать, що у львівському виданні, де не зазначено скорочення довгого с, зафік
совано реальний староукраїнський наголос, а в московській пам’ятці через оче
видне скорочення довгого кореневого голосного у формі з подовженням наго
лос відтягнено на перший голосний у зв’язку із впливом форми, де відбулося
скорочення довгого голосного.
Іменникзападь ужито в пам’яткаху формі місц. одн. з прийменником на. Це
похідний віддієслівний іменник *о-основи, що в праслов’янській мові характе
ризувався довготним дієслівним префіксом 6 . Подібні імена в праслов’янській
мові мали довготний префікс, характерною особливістю якого було те, що він
7завжди виступав наголошеним — з односкладовою висхідно-спадною інтона
цією (на довгому голосному префікса), яка в пізньопраслов’янський період
унаслідок скорочення довгих голосних трансформувалася в динамічний наго
лос 8 : *z'apadb. У львівському виданні досліджуваної пам’ятки аналізований
іменник ужито з префіксальним наголосом (а в московському — з наголосом на
прийменнику, хоча за безприйменникового вживання цієї форми слід очікувати
також префіксальної акцентуації), що відповідало, очевидно, тогочасній нормі,
оскільки аналогічне наголошення фіксують інші українські видання «Апосто
ла»: на зИПсд—(К., 107 зв.; Л. Сл., 110 зв.). Така акцентуація зберігалася в цій лек
семі до поч. ХХ ст., допоки слово функціонувало в українській літературній та
діалектній мові зі значенням «захід сонця», «проміжна сторона світу», що під
тверджують словники та діалектний матеріал: з\Пад (Желех., 260; Hanusz, 251),
з\Пад, род. ЗаПсду (Грінч., ІІ, 74; Чабаненко, ІІ, 58).
Іменник зсштититель ужито в досліджуваних пам’ятках двічі у формі
наз. одн. з кореневим наголосом у львівському виданні та суфіксальним — у
московському. Це похідний іменник *_]0-основи з двома вокалічними суфіксами
і префіксом. На думку І. Огієнка, який досліджував наголошення слів в україн
ському виданні Служебника 1604 р., «суфіксальні іменникові утворення мають
нерухомий наголос на дієслівному суфіксі: заштитЦтель, избавЦтель, очис-
т Ш л ь , оут—Шитель» 9 . Така акцентуація характерна для московської пам’ят
ки. Стосовно пізніших видань «Апостола», то й тут немає одностайності щодо
наголошення цієї лексеми,— львівське видання М. Сльозки фіксує кореневу ак
центуацію, а київське — суфіксальну (наголос на дієслівному суфіксі): заш-
т т ит ель (Л. Сл., 259 зв.), заштитЦтель (К., 257). В інших досліджених нами
пам’ятках акцентуації зазначеної лексеми не знайдено. Кореневу акцентуацію
аналізованої лексеми можна пояснити, напевно, впливом іменника зсштитник,
що зустрічається в українських пам’ятках, словниках та говорах аж до ХХ ст. із
кореневим наголосом: зсштЦтникь (Бер., 76, ЧНЗ, 93 зв.).
Іменник извєргь ужито в пам’ятках у формі дав. одн. з кореневим наголосом
у львівському виданні та з префіксальним — у московському. Це похідний пре
фіксальний іменник *о-основи. Як уже зазначалося вище, префіксальні іменни
кові віддієслівні утворення отримали динамічний наголос на префіксі, і більшість
таких лексем зберігає цю акцентуацію й донині. Переміщення наголосу з пре
фікса на корінь може бути пояснено давньоруськими дієслівними формами (са
6 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— С. 511.
7 Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О. С. Мель-
ничука.— К., 1966.— С. 124; Borys W. Prefiksacija imenna w j^zykach slowianskih.— Wroclaw,
1975.— S. 66, 84.
8 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 296.
9 Огієнко І. Зазнач. праця.— С. 10.
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Акцентні відмінності іменників чоловічого роду..
ме від основи дієслова, до речі, й утворено іменник), які послідовно зберігають
кореневу акцентуацію в Чудівському Новому Завіті: аористу 3 ос. мн. — извЄр-
гоша (ЧНЗ, 22зв.) та простий майбутній у 3 о с . одн. — извЄржеть (ЧНЗ, 49зв.).
До того ж львівське видання «Апостола» XVII ст. також фіксує кореневу акцен
туацію — извЄргь (Л. Сл., 148 зв.), а київське — префіксальну: ЦЗвєргь (К., 145).
Таким чином, можна припустити, що наголошений корінь в аналізованому слові
відбиває скоріше давньоруську або церковнослов’янську акцентну норму, ніж
тогочасну живу вимову.
Іменник мужь ужито в пам’ятках у формі місц. одн. з прийменником в. Це
іменник ^о-основи, що в праслов’янській мові належав до рухомої а. п. —
*mqzh 10, який у місц. одн. мав кореневу акцентуацію. Однак у львівській пам’ят
ці спостерігаємо флексійний наголос. В. Скляренко зазначає, що «іменники бій,
бік, брід... під впливом основ на -и з рухомим наголосом отримали на ґрунті
цілого ряду українських говорів флективну акцентуацію у формі місцевого
відмінка однини з флексією -у / -ю, зберігаючи кореневу акцентуацію в усіх ін
ших відмінкових формах однини і місцевому однини зі старою флексією -і / -ї...
Іноді флективна акцентуація поширювалася і на форму місцевого однини з
флексією - і /- ї: в гноШ(Гал., 199); у гно/ЦГладкий, 1928, 125), в гноЦГлібов,
76)» 11. Зазначений факт може свідчити про винятковість такого типу наголо
шення. Давню кореневу акцентуацію зберігає словоформа в московському ви
данні «Апостола», що, очевидно, було нормою для акцентних систем як ста
роукраїнської, так і староросійської мов. Але в Чудівському Новому Завіті та
українських виданнях «Апостола» XVII ст. спостерігаємо флексійну акцентуа
цію: юмоужи (ЧНЗ, 64,110 зв.), въмуж и (Л. Сл., 30 зв.), але въмэж и (К., 27 зв.).
Отже, цілком можливо, що вживання форми місц. одн. аналізованої лексеми з
наголосом на закінченні відбивало «живу» вимову львів’ян.
Іменники образъ і островъ ужито в пам’ятках з однаковими акцентними від
мінностями: у львівському виданні — з кореневим наголосом, а в московсько
му — з наголосом на прийменнику (образъ — тричі у формах дав., зн. та
місц. одн., а островъ — двічі у місц. одн.). Така акцентна відмінність насампе
ред зумовлена переміщенням наголосу в енклізі на прийменнику давньоруській
мові. Ця традиція згодом певною мірою була успадкована староросійською мо
вою, принаймні в переважній більшості пам’яток, написаних церковнослов’ян
ською мовою та виданих у Росії. У староросійських пам’ятках це явище також
було доволі поширеним. З цього приводу А. Залізняк зазначає: «У XV-XVII ст.
.в ідтягуван ня наголосу на сполучники вже практично відсутнє. Зберігають
здатність приймати на себе наголос тільки прийменники та частка не, дуже об
меженою мірою (тільки при дієсловах) також частка ни. Є, однак, морфологічна
сфера, де механізм відтягування наголосу і в цю добу цілком зберігає актуа
льність, — це сполучення прийменників з іменниками» 12. Отже, у безприймен
никовій словоформі в таких випадках слід очікувати ідентичного з українським
виданням наголосу. Проте для українських пам’яток відтягування наголосу на
прийменник з основи слова майже не характерне (трапляються поодинокі ви
падки, коли друкарі або помилялися, позначаючи наголошеним прийменник,
10 Булаховський Л. А. Зазнач. праця.— С. 317; Stang Ch. S. Op. cit.— S. 73; Дыбо В. А.
Зазнач. праця.— С. 70, 158, 171; Колесов В. В. История русского ударения : Именная акцен
туация в древнерусском языке.— Ленинград, 1972.— С. 136; Зализняк А. А. Зазнач. праця.—
С. 137; Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 109.
11 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— С. 133-134.
12 Зализняк А. А. Перенос ударения на проклитики в старовеликорусском // Историческая
акцентология и сравнительно-исторический метод.— М., 1989.— С. 117.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 71
С. С. Пономаренко
або копіювали староросійський наголос). Аналізовані іменники є похідними, які
ще в праслов’янський період набули у формах однини нерухомого наголосу на
префіксі: * 'оЫ ^ъ, *'ostrovb. Цю ж акцентуацію вони мали й в інших староук
раїнських пам’ятках досліджуваного періоду та українських діалектах: Образ
(Желех., 546; Hanusz, 233, 346), Образ (Gram., 220), Образ (Грінч., ІІІ, 23), Образ
(Голоск., 252), Образь (Гр. См., 62), по Образу (Л. Сл., 201 зв.; К., 198 зв.), въ
Образъ (Л. Сл., 111 зв.; К., 108), вь Обра— (Л. Сл., 138 зв., 149; К., 135, 146 зв.),
Образь (Бер., 150), образь (Бер., 289); ОСтровь (Тр., 33; Бер., 262, 386), вь
ССтров—(Л. Сл., 34; К., 31 зв). Навіть у давньоруській пам’ятці — Чудівському
Новому Завіті — натрапляємо на префіксальну акцентуацію: Образ (ЧНЗ, 22 зв.),
по Образу (ЧНЗ, 63); ОСтровь (ЧНЗ, 67, 79), вь ОСтро— (ЧНЗ, 79 зв.). Зважаючи
на викладене, можна стверджувати, що для аналізованих лексем та їхніх слово
форм (дав., зн. та місц. одн.) первісною є префіксальна акцентуація, вона ж є від
биттям справжньої тогочасної української вимови XIV—XVII ст., яка зберіга
ється й сучасною українською літературною мовою: Образ, Образа (УРС, III, 56;
УЛВН, 384); ОСтрів, ОСтрова (УРС, III, 173; УЛВН, 402).
Аналогічну акцентну відмінність спостерігаємо і в іменнику уголь («кут»),
ужитому у формі місц. одн. з прийменником вь: у львівській пам’ятці — корене
вий наголос, а в московській — відтягнений на прийменник. Це непохідний
іменник *о-основи, який у праслов’янській мові належав до рухомої а. п. —
*0§,ьїь 13 з наголосом на корені у формах однини. Староукраїнські пам’ятки
XVI-XVII ст. також фіксують кореневу акцентуацію: в И — (Остр. б., 37 зв.; Єв.,
77), вь о й — (Л. Сл., 31 зв., К., 28), во УЛЦОстр. зб., 26 зв.), у тому числі й дав
ньоруська пам’ятка — в оО^лу (ЧНЗ, 22 зв.). Аналогічні факти підтверджуються
дослідженням З. Веселовської14. Отже, львівське видання «Апостола», збе
рігаючи праслов’янську акцентуацію, відбиває також і природну українську ви
мову XVI ст., але з подальшим уживанням флексії -у / -ю в місц. одн. наголос в
українських словах цього типу переміщувався на флексію 15.
Ыенники сонмь і поть ужито в пам’ятках у формі род. одн. з прийменником
оть з кореневим наголосом у львівському виданні та з флексійним — у москов
ському. Ыенник *о-основ поть у праслов’янській мові належав до рухомої
а. п. — *ро7ь 16, що у формі род. одн. характеризувався кореневою акцентуацією.
Цю первісну акцентуацію зберігає аналізована лексема та її словоформа в інших
староукраїнських пам’ятках досліджуваного періоду: оть пО^а (Л. Сл., 18; К.,
15 зв.), а староросійська форма відбиває давньоруський тип наголошення, пор. П
п отЦ Ч Н З., 72 зв.). Ыенники сьньмь та сьньмищєу старослов’янській і церков
нослов’янській мовах зводяться до псл. * s ^ ^ m ^ «зібрання, з ’єднання; собор»,
пов’язаного з дієсловом *sьn-ьm-ti ( * s ^ ^ - t i ) «зібрати», утвореним за допомо
гою префікса *sьn- «з-» від дієслова *j^mti (>*jç-ti) «брати», співвідносного з
Уьтай «брати, мати» 17, який у праслов’янській мові, очевидно, належав до ру
хомої акцентної парадигми. Проте, на відміну від попереднього іменника, у Чу
дівському Новому Завіті давньоруський тип наголошення у род. одн. кореневий,
13 Булаховський Л. А. Зазнач. праця.— К., 1978.— Т. 3.— С. 87; Т. 4.— С. 428; Kiparsky V.
Op. cit.— S. 77-78; Зализняк А. А. От праславянской акцентуации к русской.— С. 137;
Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 110.
14 Веселовська З. М. Наголос у східнослов’янських мовах початкової доби формування ро
сійської, української та білоруської націй (кінець XVI — початок XVIII ст.).—X., 1970.—С. 13.
15 Скляренко В. Г. !сторія українського наголосу : Ыенник.— С. 133-134.
16 Колесов В. В. Зазнач. праця.— С. 136; Булатова Р. В. Зазнач. праця.— С. 92; Зализ
няк А. А. От праславянской акцентуации к русской.— С. 137; Скляренко В. Г. Праслов’янська
акцентологія.— С. 110.
17 Етимологічний словник української мови : У 7 т.— К., 2006.— Т. 5.— С. 353.
72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Акцентні відмінності іменників чоловічого роду..
а не флексійний: ГО сОНма (ЧНЗ., 62); аналогічну акцентуацію подають україн
ські видання «Апостола» XVII ст.: отъ сонма (Л. Сл., 14 зв.; К., 11 зв.). Таким
чином, аналізовані словоформи, зберігаючи первісну кореневу акцентуацію,
відбивають реальний староукраїнський наголос.
Іменник прародитєль ужито в пам’ятках у формі род. мн. з прийменником от.
Він є похідним, у морфемній структурі його виділяються префікс і два суфікси —
дієслівний та іменниковий; у львівському виданні словоформа характеризується
наголосом на дієслівному суфіксі, а в московському — на префіксі, причому наго
лос лексеми є нерухомим у межах словозмінної парадигми. На нашу думку, відтя
гування наголосу на префікс зумовлено традицією переміщення його на перший
склад слова (фонетичного слова), у функції яких у мові XVI-XVII ст. виступали
здебільшого прийменники (рідше — префікси). Акцентуація лексеми у староро-
сійській пам’ятці є певною мірою штучною, що аж ніяк не відбиває реальний стан
речей. Вочевидь, природним, «живим» наголосом для обох мов досліджуваного
періоду є акцентований дієслівний суфікс лексеми. Це припущення підтвер
джують як давньоруські, так і староукраїнські пам’ятки: прародЦкель (ЧНЗ, 138),
П прародитель (ЧНЗ, 138 зв.), отъ прародЦЬелеи (Л. Сл., 183 зв.; К., 180).
Іменник страхъ ужито в пам’ятках у формах род. одн. (без прийменника та з
прийменником безъ), а також у формі ор. одн. з прийменником съ. Це іменник
*о-основи, що в праслов’янській мові належав до рухомої а. п. — *$Хгахъ 18 з ко
реневим наголосом у род. та ор. одн.: *strаха, *strахоmь. У львівському виданні
Апостола цей іменник зафіксовано з первісною кореневою акцентуацією, що,
вірогідно, відповідало тодішній нормі. Цей факт підтверджують також інші
українські пам’ятки того періоду: страХа (Остр. б., 245 зв., 264, 273 зв.; Єв.,
71 зв.; Рад., 981; Рад. Н., 57 — двічі), без страХа (Рад., 182), страХомъ (Отпис,
2/1 зв.; Єв., 116), з страХомъ (Єв., 21; Бер., 43) та українські видання Апостола
XVII ст. — безъ страХа (К., 150; Л. Сл., 152 зв.), страХа (К., 113 зв.; Л. Сл.,
115 зв.), съ страХомъ (К., 112; Л. Сл., 115). Однак у подальшому ці форми ана
лізованого іменника могли набувати флексійної акцентуації19, а в сучасній ук
раїнській літературній мові цей іменник уживається з подвійним наголосом:
страХу і страхП(УЛВН, 631).
Іменник даръ ужито в пам’ятках у формі місц. одн. з прийменником о. Це не
похідний іменник *и-основи, який у праслов’янській мові належав до рухомої
а. п. — *ёагъ 20, що в зазначеній формі мав односкладову висхідно-спадну інто
націю на флективному довгому голосному 21, тобто первісною для цієї слово
форми є флексійна акцентуація. У зв’язку з тим, що іменники колишніх *и-ос-
нов стали набувати в непрямих відмінках ознак іменників *о-основ (замість
очікуваної флексії -у в аналізованій словоформі маємо -Е), певно, первісний
флексійний наголос був відтягнений на корінь. Крім того, деякі дослідники вва
жають, що іменник даръ разом з кількома іншими «були успадковані пра-
18 Булаховський Л. А. Зазнач. праця.— Т. 4.— С. 458; Дыбо В. А. Зазнач. праця.— С. 83;
Колесов В. В. Зазнач. праця.— С. 128; Булатова Р. В. Зазнач. праця.— С. 76-77;
Зализняк А. А. От праславянской акцентуации к русской.— С. 137; Скляренко В. Г.
Праслов’янська акцентологія.— С. 111.
19 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— С. 137.
20 Stang Ch. S. Op. cit.— P. 81; Kiparsky V. Op. cit.— S. 51; Иллич-Свитыч В. М. Зазнач.
праця.— С. 155; Колесов В. В. Зазнач. праця.— С. 183; Зализняк А. А. От праславянской
акцентуации к русской.— С. 137; Дыбо В. А., Замятина Г. И.,Николаев С. Л. Основы славян
ской акцентологии.— М., 1990.— С. 193.
21 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 120.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 73
C. C. Пономаренко
слов’янською мовою з тематичним *0, а не *й» 22. У такому разі первісною для
місц. одн. є коренева, а не флексійна акцентуація, яку фіксує львівське видання
«Апостола». До того ж діалекти та інші староукраїнські пам’ятки відбивають ко
реневе наголошення слів з новою флексією -і (<-И) у місц. одн.: дарі (Gram., 222),
о дЕрЦЛ. Сл., 33 зв.; К., 30), і лише форма зі старою флексією -у зберігає наголос
на закінченні23. Очевидно, що кореневого наголосу варто було б очікувати і в
московському виданні, проте в зазначеній словоформі наявний прийменник, на
який за традицією переміщено наголос (хоча в Чудівському Новому Завіті по
дається форма з наголошеним коренем: одИ р^119зв.)). Такимчином, львівське
видання відбиває справжню староукраїнську вимову аналізованої словоформи
іменника даръ, відмінну від староросійської.
Іменник домъ ужито в пам’ятках тричі в різних формах, а саме: у род. одн. з
прийменником от і наголосом на ньому у львівському виданні та кореневим на
голосом — у московському; у дав. одн. з кореневим наголосом у львівському і
флексійним — у московському; у род. мн. з флексійним наголосом у львівсько
му та кореневим — у московському. Аналізований іменник є непохідним, на
лежність його до певного типу відмінювання — дискусійна. Переважна біль
шість дослідників вважає, що цей іменник належить до *й-основ, проте, на
думку Г. Хабургаєва, «до старих основ на * ї зазвичай зараховують слово домъ.
Однак це непорозуміння, яке базується на некритичному використанні фактів
латинської мови. Слов. *domъ — із іє. *domos (пор. гр. ôôfiüç [domos] — «будів
ля», дінд. dämah < *domos), а не *d0mйs. Основу на *o це слово початково мало і
в лат. мові, на що вказують архаїчні латинські форми родового відмінка domi,
давального domo (у латинській це слово рано зазнало впливу основ на *й — типу
fructus)» 24. У такому разі первісною акцентуацією іменника домъ є колонний ко
реневий наголос у формах однини, а наголос на флексії — у більшості форм
множини. Якщо ж узяти до уваги, що це іменник *й-основи, то в праслов’ян
ській мові він належав до рухомої а. п. — *dдmъ 25, який у род. і дав. одн. мав
кореневу акцентуацію, а в род. мн. — флексійну. Отже, для обох типів відміню
вання первісна акцентуація зазначених словоформ є ідентичною. Інші староук
раїнські пам’ятки (у тому числі й українські видання «Апостола» XVH ст.) фік
сують такі типи наголошення форм род. одн.: дОку (Остр. б., 7, 7 зв., 9 зв., 17,
21 — двічі, 24 зв., 27 зв., 30 зв., 60 зв., 61; Коп. Каз., 119; Коп. Ом., 161; Т. З., 109;
Бар., 107), до дОму (Остр. б., 20 зв., 22; Єв., 52, 57 зв.; Коп. Ом., 150, 156; Рад.,
39), з д ^ у (Єв., 55; Рад., 39 — двічі; Кл., 167), из д ^ у (Остр. б., 91 — двічі, 143),
от дОму (Остр. б., 8 зв., 16, 21 зв., 31, 86 зв., 107 зв.; Бар., 160), от дО^у (Л. Сл.,
21; К., 18 зв). Наведений фактичний матеріал переконливо свідчить, що тогочас
ним староукраїнським був саме кореневий наголос, а наголос на прийменнику
зумовлений суто механічною стратегією постановки акцентних знаків, тобто ак
цент на прийменнику не відповідає тодішнім нормам наголошення у формі
род. одн. іменника домъ. Цікавий матеріал подає нам Чудівський Новий Завіт,
де помітна така тенденція: якщо форму род. одн. вжито без прийменника, то на
голос у слові падає на флексію, якщо з прийменником, то наголос відтягнено на
корінь: дому (ЧНЗ, 13,23,26), домоу (ЧНЗ, 23 зв., 42 — двічі, 65,70 зв., 72), але із
дОмоу (ЧНЗ, 26 зв., 42, 129 зв.), П дОмоу (ЧНЗ, 32 зв.). Отже, можна вважати, що
22 Хабургаев Г. А. Старославянский язык : Учеб. пособие.— М., 1974.— С. 176.
23 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— С. 212.
24 Хабургаев Г. А. Зазнач. праця.— С. 176.
25 Kiparsky V. Op. cit.— S. 51; Дыбо В. А. Зазнач. праця.— С. 84, 177; Колесов В. В. Зазнач.
праця.— С. 183; Зализняк А. А. От праславянской акцентуации к русской.— С. 137; Скля-
ренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 121.
74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Акцентні відмінності іменників чоловічого роду..
на той час панівним було саме кореневе наголошення аналізованої словоформи.
У дав. одн. у пам’ятках зафіксовано подвійне наголошення — на корені та на
флексії: к дОЬови (Кл., 20), дОму (Коп. Каз., 111), к дОму (Кл., 149), дОму (К., 235)
і к домО(Остр. б., 208 зв.), по домО(Остр. б., 51 зв.), домО(Л. Сл., 238 зв.). Одно
стайності в цьому питанні не було і в давньоруській мові (хоч простежується та
ка ж закономірність, як і у випадку з формою род. одн.): домоу (ЧНЗ, 147), дому
(ЧНЗ, 37 зв., 39), але к дОму (ЧНЗ, 36, 136 зв.). Таким чином, у староукраїнській
мові XVI ст. аналізована лексема у формі дав. одн. мала подвійний наголос, при
цьому флексійна акцентуація є давньою і переважає в безприйменникових кон
струкціях, а коренева — у формах із прийменниками, яка була успадкована су
часною українською літературною мовою: дім, дОму (Погр. ОС, 168; УЛВН,
163). У род. мн. на давньоруському ґрунті внаслідок переміщення наголосу з ре
дукованих голосних у слабкій позиції на попередній склад іменники *й-основ з
рухомою а. п. отримали наголос на першому голосному флексії (род. дом 'овъ)26,
хоча в Чудівському Новому Завіті наголос припадає на кореневу морфему:
дОЬовъ (ЧНЗ, 136 зв.). Цей тип акцентуації фіксує московське видання «Апосто
ла». На відміну від російської, українська пам’ятка відбиває наголос, що засвід
чує більшість староукраїнських пам’яток досліджуваного періоду, однак і тут
немає одностайності: домОв (Остр. б., 79, 107 зв., 222 зв., 247 зв.; С. Зиз., 34;
Коп. Ом., 151; Мог., 272; Льв., 261; Бар., 135 зв.; Рад. Н., 37; Синопс., 43 зв.; Кл.,
31, Л. Сл., 107 зв.; К., 104 зв.), до домОв (Коп. Ом., 151;Мог., 272; Рад. Н., 57,70),
з домОв (Остр. зб., 196; Рад, 39, 40), от домОв (Остр. б., 28 — тричі, 101, 248 зв.),
але дОмов (Кл., 114), с дОЪов (Кл. Остр., 204), от вс-х дОмов (Остр. б., 124).
Отже, формі род. мн. іменника домъ староукраїнського періоду властиве под
війне наголошення, хоча перевага надавалася флексійному наголосу, який за
свідчує львівське видання «Апостола».
У досліджуваних пам’ятках використано форму іменника в ор. відм., що на
той час уже вживався як pluralia tantum, але за походженням є *ї-основою,— съ
людьми із флексійним наголосом у львівському виданні та кореневим — у мос
ковському. Він у псл. мові належав до рухомої а. п. — * ї’ййь (*l ’ûdbje) 27 і в
ор. мн. мав наголос на флексії: *1’йёьт1. Як бачимо, у львівському виданні збе
режено давню флексійну акцентуацію, що підтверджують українські видання
«Апостола» XVII ст.: сълюдьмг (Л. Сл., 203; К., 200 зв.), атакож вінш ихпам ’ят-
ках — межъ людмЦКл., 175). Цей тип наголосу збігається із сучасним літера
турним: людьмО(Погр. ОС, 316; УЛВН, 316). Аналогічна картина спостерігаєть
ся і в російських пам’ятках досліджуваного періоду: людмО(Ратн., 3 зв.; Улож.,
79). Отже, львівське видання «Апостола» відбиває справжню староукраїнську
вимову, успадковану від праслов’янської доби і збережену сучасною україн
ською літературною мовою. Що ж до московського видання, то тут кореневий
наголос пояснюється радше впливом дав. та місц. відм., які мали флексійний на
голос: лЮдемъ (Посл. Гр. 257; Дом, 49 зв.), о лЮдехъ (Дом., 6), в лЮдехъ (Бурц.,
174 зв.). Напевно, такий тип акцентуації зумовив вирівнювання наголосу в ме
жах словозмінної парадигми слова й становив церковнослов’янську норму, від
биту в російському виданні «Апостола».
Аналіз акцентних відмінностей іменників чол. роду у львівському та москов
ському виданнях «Апостола» дозволяє зробити певні узагальнення.
26 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— С. 216.
27 Булаховський Л. А. Зазнач. праця.— Т. 4.— С. 281; Дыбо В. А. Зазнач. праця.— С. 171;
Зализняк А. А. От праславянской акцентуации к русской.— С. 138; Скляренко В. Г. Прасло
в’янська акцентологія.— С. 127.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 75
С. С. Пономаренко
У більшості аналізованих іменників чол. р. з акцентними відмінностями, за
фіксованими у львівському виданні, відбито староукраїнський «живий» наго
лос. Це означає, що видавці орієнтувалися на прямофонетичну стратегію поста
новки акцентних знаків, сутність якої полягає в тому, що позначення наголосу
відбиває реальну вимову: вОрасту, о гяОС, в мужи, по Образу, вь Образь, вь
Обра— вь ОСтров— вь оОГ— оть пота, от сОНма, от прародПкєлєи, стрОХа,
бєзь стрОХа, сь стрОХомь, о дОр— дОМу, домОвь, сь людьми.
В окремих випадках позначення наголосу у львівському тексті «Апостола»
зумовлено нормоорієнтованою стратегією, тобто реальний наголос міг відрізня
тися від поданого, що спричинено тогочасною церковнослов’янською акцен
тною нормою або впливом давньоруської мови: от грОЖань, грОЖань, извОргь.
Значно рідше трапляються випадки акцентних відмінностей, коли наголос у
львівській пам’ятці є помилковим або відбиває «чужий» (південнослов’янський
чи староросійський): возрОіта, От града, От дому.
Власні імена з акцентними розбіжностями, особливо повторювані кілька ра
зів, відбивають особливості саме місцевої вимови: о ісаОЦ— в дамОсЦ— мєлхи-
сєдОкь, о мєлхисєдОЦ—,моисОи, тОХикь, тОХикомь.
Значна частина іменників чол. р. у львівському виданні зберігає первісну
праслов’янську акцентуацію.
Подальша доля староукраїнського наголосу в більшості досліджених випад
ків або не збігається із сучасною українською літературною традицією акцен
туації, або просто була втрачена, оскільки на ґрунті української мови ці лексеми
та їхні форми зникли чи були замінені іншими: зОПадь, заштО^итель.
Зважаючи на викладене, можна стверджувати, що І. Федоров разом з іншими
друкарями вносили правки в нове (львівське) видання «Апостола» в тих випад
ках, коли наголос був принципово відмінним від московського. Продовжив цю
роботу у Львові М. Сльозка, який зробив ще більше виправлень у своєму видан
ні «Апостола» 1639 р. Усе це може свідчити про суттєву відмінність між ста
роукраїнською і староросійською акцентними системами.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Бар. — Баранович Л. Мєчдуховньй.— К., 1666.
Бер. — Бєрьтда П. Лєксікон славєноросскій, и имєн тлькованіє.— К., 1627 / Підгот.
до вид. В. В. Німчук.— К., 1961.— 272 с.
Гал. — Галятовскій І. КлючразумБкія.— К.,1659.
Гануш — Нап-uszJ. Über die Betonung der Substantiva im Kleinrussischen // Arch. Slav.
Philol.— Berlin, 1884.— Bd 7.— S. 222-255.
Гладкий — Гладкий П. Говірка села Блиставиці Гостомського району на Київщині // Укр.
діалектол. зб.— К., 1928.— Кн. 1.— С. 93-141.
Глібов — ГлібовЛ. Твори.— К.,1962.— 291 с.
Голоск. — Голоскевич Г. Правописний словник.— 7-е вид.— К., 1930.— 451 с.
Грам. — Smal-Stockyj S., Gartner T. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache.—
Wien, 1913.— 550 s.
Грінч. — Словарь української мови : В 4 т. / За ред. Б. Грінченка.— К., 1907-1909.
Гр. Зиз. — ЗізанійЛ. Грамматікасловєнска.—Вилно, 1596/Підгот. довид. В. В. Німчук.—
К., 1980.
Гр. См. — СмотрискійМ. Грамматікиславєнскияправилноєсинтагма.— Євє, 1619/Під-
гот. до вид. В. В. Німчук.— К., 1979.
Єв. — Євангеліє учитєлноє.— Євє, 1616.
Желех. — Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар : У 2 т.— Л.,
1886.
К. — Апостол.— К., 1630.
Кл. — Вірші Климентія Зиновієва сина (кінець XVII — початок XVIII ст.)//Пам’ятки
українсько-руської мови і літератури.— Л., 1912.— Т. 7.— С. 1-215.
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3
Акцентні відмінності іменників чоловічого роду..
Кл. Остр. — Незвісний твір Клирика Острозького.— Острог, 1599// Пам’ятки україн
сько-руської мови і літератури.— Л., 1906.— Т. 5.— С. 201-229.
Коп. Каз. — Копистєнскій З. Казаньє погрєбноє.— К., 1625 // Тітов Хв. Матеріали для істо
рії книжної справи на Вкраїні в ХУІ-ХУІІІ вв. : Всезбірка передмов до україн
ських стародруків.— К., 1924.— С. 110-126.
Коп. Ом. — Копистєнскій З. Оміліа.— К., 1625 // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної
справи на Вкраїні в ХУІ-ХУІІІ вв.: Всезбірка передмов до українських старод
руків.— К., 1924.— С. 147-172.
Л. — Апостол.— Л., 1574.
Л. Сл. — Апостол.— Л., 1639.
Льв. — Львівський руський літопис (І пол. ХУІІ ст.) // Русский исторический сборник,
издаваемый Обществом истории и древностей российских.— М., 1839.— Т. 3.
Кн. 3.— С. 233-267.
М. — Апостол.— М., 1564.
Мог. — Могила П. ПроповідьпроХрестСпасителяікожноїлюдини.—К.,1632//Тітов
Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в ХУІ-ХУІІІ вв. : Всезбір
ка передмов до українських стародруків.— К., 1924.— С. 271-290.
Остр. б. — Библіа, сир—к книгы Вєтхаго и Новаго ЗавИГа.— Острог, 1581.
Остр. зб. — О єдіной істинной православной в—рє.— Острог, 1588.
Отпис — Отпис на лист в бозПвєлєбного отца Ипатіа.— Острог, 1598.
Погр. — Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови.— К., 1964.—
639с.
Погр. ОС — Погрібний М. І. Орфоепічнийсловник.— К.,1984.— 629 с.
Рад. — Радивиловскій А. Огородок Маріи богородицы.— К., 1676.
Рад. Н. — Радивиловський А. Невидані твори з рукописних «Огородка» и «В—Ьца» // Мар
ковский М. Антоний Радивиловский — южнорусский проповедник ХУІІ в. — К.,
1894.
Сак. — Сакович К. В—ршПна жалосній погрєб зацного рьщєра Пєтра Конашєвича Са
гайдачного.— К., 1622 // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на
Вкраїні в ХУІ-ХУІІІ вв. : Всезбірка передмов для українських стародруків.—
К., 1924.— С. 37-51.
Синопс. — Синопсіс.— К., 1680.
Служ Стр. — Служебник.— Стрятин, 1604.
Т. З. — Земка Т. // ОтроковскийВ. М. Тарасий Земка, южнорусский литературный
деятель ХУІІ ст.— Пг., 1921.— С. 81-119.
Тр. — Транквіліон К. Зєрцало богословіи.— Почаєв, 1618.
Тупт. — ТупталоД. Руно орошєнноє.— Чєрн—іТов,1683.
УЛВН — Українська літературна вимова і наголос : Словник-довідник / Уклад. І. Р. Ви
хованець, С. Я. Єрмоленко, Н. М. Сологуб, Г. Х. Щербатюк.— К., 1973.—
724 с.
УРС — Українсько-російський словник : В 6 т.— К., 1953-1963.
Чабаненко — Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини : В 4 т.— Запоріж
жя, 1992.
ЧНЗ — Чудівський Новий Завіт, 1355 // Огієнко І. Словник наголосів Чудівського Но
вого Завіту 1355 року : Зап. чина св. Василія Великого.— Л., 1937.— 105 с.
(Миколаїв)
S. S. PONOMARENKO
ACCENT DISTINCTIONS OF MASCULINE NOUNS IN THE LVIV 1574 EDITION OF
«APOSTOL» AS COMPARED WITH THE MOSCOW 1564 EDITION
Present article is dedicated to the accentual differences in the masculine nouns and defines stress
tendencies in the analyzed words taken from the Lviv Apostle. The analysis was performed with the
usage of data from other sources of the 16th-17th centuries, dictionaries, and dialectological works.
Further, it was proved that in the majority of cases such accentual differences were not erroneous, per
contra they demonstrated practical Ukrainian stress of the 16th century that differed from the Russian
one.
Keywords: masculine nouns, allolog, accentuation, accent paradigm, stress.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2011, № 3 77
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183563 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:32:09Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пономаренко, С.С. 2022-04-01T14:46:18Z 2022-04-01T14:46:18Z 2011 Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні "Апостола" 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. / С.С. Пономаренко // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 65-77. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183563 Статтю присвячено акцентним відмінностям іменників чоловічого роду, встановлено
 тенденції в наголошенні аналізованих слів львівського видання «Апостола» через залучення
 відомостей з інших пам’яток ХУІ-ХУІІІ ст., словників та діалектологічних праць; доведено,
 що в більшості випадків такі розбіжності в акцентуації є не помилковими, а відбивають
 справжній український наголос XVI ст., відмінний від російського. Present article is dedicated to the accentual differences in the masculine nouns and defines stress tendencies in the analyzed words taken from the Lviv Apostle. The analysis was performed with the usage of data from other sources of the 16th-17th centuries, dictionaries, and dialectological works. Further, it was proved that in the majority of cases such accentual differences were not erroneous, per contra they demonstrated practical Ukrainian stress of the 16th century that differed from the Russian one. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. Accent distinctions of masculine nouns in the Lviv 1574 edition of «Apostol» as compared with the Moscow 1564 edition Article published earlier |
| spellingShingle | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. Пономаренко, С.С. |
| title | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. |
| title_alt | Accent distinctions of masculine nouns in the Lviv 1574 edition of «Apostol» as compared with the Moscow 1564 edition |
| title_full | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. |
| title_fullStr | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. |
| title_full_unstemmed | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. |
| title_short | Акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «Апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. |
| title_sort | акцентні відмінності іменників чоловічого роду у львівському виданні «апостола» 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183563 |
| work_keys_str_mv | AT ponomarenkoss akcentnívídmínnostíímennikívčolovíčogoroduulʹvívsʹkomuvidanníapostola1574rporívnânozmoskovsʹkimvidannâm1564r AT ponomarenkoss accentdistinctionsofmasculinenounsinthelviv1574editionofapostolascomparedwiththemoscow1564edition |