Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева
У статті запропоновано змістову типологію мовних елементів, які тлумачаться в коментарях С. Аверинцева до здійсненого ним перекладу Святого Письма. Показано, що тлумачення спрямовані на руйнування мовного, культурно-історичного та теологічного бар’єрів; встановлено принципи історичності, традиційнос...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183653 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева / В.П. Мусієнко // Мовознавство. — 2012. — № 3. — С. 32-46. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183653 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Мусієнко, В.П. 2022-04-07T11:58:36Z 2022-04-07T11:58:36Z 2012 Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева / В.П. Мусієнко // Мовознавство. — 2012. — № 3. — С. 32-46. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183653 У статті запропоновано змістову типологію мовних елементів, які тлумачаться в коментарях С. Аверинцева до здійсненого ним перекладу Святого Письма. Показано, що тлумачення спрямовані на руйнування мовного, культурно-історичного та теологічного бар’єрів; встановлено принципи історичності, традиційності, діалогу, варіативності і межі тлумачення, якими керується С. Аверинцев; розглянуто прийоми пояснення темних місць Святого Письма. The article represents substantial typology of language units which are interpreted in the Commentaries to Holy Writ by S. Averintzev. It is shown that the ways of interpretation are aimed at the destruction of linguistic, cultural, historical and theological barriers, appearing in the process of understanding the text. It is defined that the choice of interpretations is caused by objectives of translation. It is shown that the methodological basis of interpretation includes the principles of historicism, dialog, variability and limit Holy Writ. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева The art of interpretation of the Holy Scripture in translation commentaries by S. A. Averintsev Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева |
| spellingShingle |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева Мусієнко, В.П. |
| title_short |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева |
| title_full |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева |
| title_fullStr |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева |
| title_full_unstemmed |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева |
| title_sort |
мистецтво тлумачення святого письма у перекладацьких коментарях с. аверинцева |
| author |
Мусієнко, В.П. |
| author_facet |
Мусієнко, В.П. |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The art of interpretation of the Holy Scripture in translation commentaries by S. A. Averintsev |
| description |
У статті запропоновано змістову типологію мовних елементів, які тлумачаться в коментарях С. Аверинцева до здійсненого ним перекладу Святого Письма. Показано, що тлумачення спрямовані на руйнування мовного, культурно-історичного та теологічного бар’єрів; встановлено принципи історичності, традиційності, діалогу, варіативності і межі тлумачення, якими керується С. Аверинцев; розглянуто прийоми пояснення темних місць Святого Письма.
The article represents substantial typology of language units which are interpreted in the Commentaries
to Holy Writ by S. Averintzev. It is shown that the ways of interpretation are aimed at the destruction
of linguistic, cultural, historical and theological barriers, appearing in the process of understanding
the text. It is defined that the choice of interpretations is caused by objectives of translation.
It is shown that the methodological basis of interpretation includes the principles of historicism,
dialog, variability and limit Holy Writ.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183653 |
| citation_txt |
Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях С. Аверинцева / В.П. Мусієнко // Мовознавство. — 2012. — № 3. — С. 32-46. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT musíênkovp mistectvotlumačennâsvâtogopisʹmauperekladacʹkihkomentarâhsaverinceva AT musíênkovp theartofinterpretationoftheholyscriptureintranslationcommentariesbysaaverintsev |
| first_indexed |
2025-11-26T10:36:09Z |
| last_indexed |
2025-11-26T10:36:09Z |
| _version_ |
1850620734062198784 |
| fulltext |
В. П. МУСІЄНКО
МИСТЕЦТВО ТЛУМАЧЕННЯ
СВЯТОГО ПИСЬМА У ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ
КОМЕНТАРЯХ С. АВЕРИНЦЕВА __________
У статті запропоновано змістову типологію мовних елементів, які тлумачаться в коментарях
С. Аверинцева до здійсненого ним перекладу Святого Письма. Показано, що тлумачення
спрямовані на руйнування мовного, культурно-історичного та теологічного бар’єрів; вста
новлено принципи історичності, традиційності, діалогу, варіативності і межі тлумачення,
якими керується С. Аверинцев; розглянуто прийоми пояснення темних місць Святого Письма.
К л ю ч о в і слова: російська мова, герменевтика, С. Аверинцев, Святе Письмо, предмет,
принципи і прийоми тлумачення.
Герменевтика, набувши у XX ст. статусу методологічного інструменту пізнання
буття через розшифрування його мовного виміру, не втрачає актуальності і як
наука і мистецтво тлумачення релігійних текстів, що вкрай важливо з огляду на
духовний стан людства, позначений, з одного боку, релігійними пошуками, а з
другого, — поширенням релігійних систем на історично чужій землі. Кожна ре
лігійна система вимагає тлумачення бодай з трьох причин. По-перше, усі вони
ґрунтуються на містичній основі; по-друге, вони прагнуть до просторової
експансії; по-третє, вони покликані забезпечити своє буття при зміні поколінь.
Усі види релігійної комунікації потребують інтерпретації задля своєї успішнос
ті. Як зазначає Н. Мечковська1, можна виділити три види герменевтичної робо
ти, що обслуговують релігійне спілкування: це власне інтерпретація
(богословська, навчальна, просвітницька), переклад і редагування.
У цій розвідці зроблено спробу типізувати предмети інтерпретації, її методо
логічні принципи та способи тлумачення темних місць у перекладацьких комен
тарях С. Аверинцева. Тлумачення є невід’ємним складником перекладу — як
умова перекладу для перекладача і як його результат для читача. Тлумачення в
С. Аверинцева є інструментом перекладу.
Російська православна традиція тлумачення Святого Письма має давню і ба
гату історію, яка починається перекладами Святого Письма церковнослов’янсь
кою мовою. Першим почав аналізувати Біблію російською мовою Г. Постников
(1820-і роки), хоча повний переклад здійснено лише 1877 р. У різні часи просла
вилися як тлумачі та інтерпретатори Фр. Скорина, М. Грек, М. Критопулос,
К. Лукарис і П. Могила (латиною), С. Яворський, Св. Дмитро (Ростовський),
Я. Блонницький, С. Тодорський, В. Лящевський, Г. Слонимський; у XIX ст. —
Філарет, ректор Петербурзької академії, М. Лузін, Ф. Бухарев, М. Грибанів-
1 Мечковская Н. Б. Язык и религия.— М., 1998.— С. 23.
О В. П. МУСІЄНКО, 2012
32 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 3
ський, О. Катанський, В. Румовський. Хоча за радянських часів духовне релігій
не життя переживало кризу, був майже відсутній церковний друк, дослідження
релігійних текстів продовжувалося світськими вченими, зокрема Д. Абрамови
чем, В. Адріановою-Перетц, Д. Лихачовим, С. Аверинцевим.
У пострадянський період широке визнання здобули праці богословів Д. Меня,
М. Рижського, А. Кураєва, Ф. Козирєва та ін., однак власне герменевтичних до
сліджень Святого Письма дуже мало, частіше перевидаються дореволюційні
праці чи їх компіляції2, що зумовлено, очевидно, дефіцитом спеціалістів у сфері
давніх мов та одночасно носіїв християнського світогляду. У цьому контексті
діяльність С. Аверинцева у справі наближення Священних текстів до сучасного
освіченого читача важко переоцінити. С. Аверинцев, будучи світським ученим,
був також і членом Патріархальної Синодальної Біблійної комісії; він — ви
знаний православною церквою авторитет у галузі перекладу Святого Письма
(Євангеліє від Матвія, Луки, Марка, Книга Іова, Псалми) 3.
Постать С. Аверинцева викликає нині великий інтерес і в Україні. У 1998 р.
йому було присвоєно звання професора honoris causa Києво-Могилянської ака
демії. У видавництві «Дух і Літера» було видано праці С. Аверинцева: «Со
фія-Логос.Словник», «Связь времен», «Стихи духовные»; переклади: «Много
ценная жемчужина», «Псалмы Давидовы», «Евангелия», «Книга Иова».
Герменевтичний метод С. Аверинцева, як основа філологічного досліджен
ня — передусім у літературознавстві, став предметом уваги у працях Л. М. Гас-
парова, О. Седакової, К. Сігова, однак праці, де б він розглядався як інструмент
перекладацької діяльності С. Аверинцева, нам невідомі.
Філологічний талант С. Аверинцева, його неповторність дослідники детер
мінують різними, інколи протилежними чинниками, що зумовлено аспектом
дослідження та індивідуальністю бачення. Серед різних поглядів щодо засад
творчого методу С. Аверинцева важливими для нашого дослідження є питання
взаємодії розуміння і тлумачення, вихідної ланки у міркуванні та діалогічності
його дискурсу. Так, К. Сігов вважає, що вихідним пунктом у міркуваннях
С. Аверинцева є слово 4, тоді як О. Седакова5 кваліфікує метод С. Аверинцева як
дедуктивний: він виходить з філософських, богословських, антропологічних за
сад, хоча там же зауважує, що метод С. Аверинцева — це мова, «досліджена до
етимологічних коренів»6.
О. Седакова наполягає також на пріоритетності розуміння перед тлумачен
ням, що сповідував сам С. Аверинцев 7, хоч в іншому місці називає його ме
тод — «розуміння і тлумачення»8. Гадаємо, що таке протиставлення правомірне
2 Пор., наприклад: Законь Божий для семьи и школы / Сост. С. Слободской.— Свято-
Троицкая Сергиева Лавра.—Репринт, изд. со 2-го изд. 1966 г.— Б. г.— 723 с.; Библейская
энциклопедия.— М., 1891.— Репринт, изд.— М., 1990.— 903 с.; Толковая псалтырь.—
Спасо-Преображенский Мгарский монастырь.— 2001.— 590 с. ; Попов Н. Священная история
Нового Завета : Учебник для гимназий, реальных училищ, учительских семинарий.— Свято-
Троицкая Сергиева Лавра, 1998.— 234 с.
3 Аверинцев С. Собрание сочинений. Переводы.— К., 2004.— 636 с.
4 Сігов К. Архіпелаг Аверинцева // Аверинцев С. Собрание сочинений. Переводы.— К.,
2004,— С. 11-18.
5 Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Воспитание разума // Континент.— Париж ;
М.— 2005.— № 126 (октябрь-декабрь).— С. 412-422.
6 Седакова О. Рассуждение о методе // Новое литературное обозрение.— М., 1997.—
№5.— С. 177-190.
7 Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Апология рационального // Континент.—
2008,— № 135,— С. 372-385.
8 Седакова О. Рассуждение о методе.
____________ Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 33
В. П. Мусієнко.
лише в контексті складників герменевтичного процесу, основою якого, за Г. Га-
дамером, є розуміння, тлумачення ж пропонує варіанти розуміння9. Будь-яка ж
вербалізація розуміння є тлумаченням, оскільки відбувається перекодування ви
хідного тексту мовою дослідника, при цьому, як цитує О. Седакова В. Бібіхіна,
надійно продумане і втілене передбачає майбутнє розуміння, хоч і не завжди та
ке, як очікується10. Таким чином, тлумачення і розуміння — взаємодетермінова-
ні аспекти герменевтичного процесу. Стосовно перекладацьких коментарів це
протиставлення знімається: за формою воно є тлумаченням, оскільки передба
чає читача, задля якого і здійснив автор свій труд, за змістом — полем взаємодії
двох смислів-розумінь — автора і читача.
Питання діалогічності дискурсу С. Аверинцева розглядається у двох аспек
тах: діалог з об’єктом аналізу та діалог з читачем. Тут також фіксуємо розбіж
ності у сприйнятті творчості С. Аверинцева. О. Седакова виділяє діалог з об’єк
том 11 (що підтримує її тезу про пріоритет розуміння) та діалог з читачем —
«адресованість» 12. Більше того, у статті «Слово Аверинцева» вона засвідчує:
«Просвітництво було його безсумнівним покликанням. Якось, зустрівшись на
вулиці Горького, ми зупинились, і Сергій Сергійович став розповідати про свої
останні пошуки в арамейському субстраті Нового Заповіту, поглянувши на лю
дей, що поспішали навсібіч, він вигукнув: “Мені всім, всім їм хочеться це розпо
вісти!”» 13. Натомість Л. М. Гаспаров зауважує, що склад розуму С. Аверинцева
був закритий, монологічний, такий, що подає приклад самостійної думки. Ци
туючи думку С. Аверинцева про те, що він прагне не присвоїти собі давні куль
тури, а радше самому ввійти в них, дослідник висновує: філолог не співрозмов
ник давньої культури, а скромний тлумач біля неї, що переказує слова, не до
нього сказані14. Аналіз коментарів виявив різні рівні діалогічності, хоч, звісно,
питання спроможності сучасної людини як адресанта у діалозі з давнім текстом
може стати предметом спеціального методологічного обговорення.
О. Седакова виділяє також прийом дихотомій 15, відлуння якого просте
жуємо у введенні дискутивності в тлумачення, та постульовану С. Аверинцевим
необхідність прийняти речі, непідвладні розуму16, що широко зафіксовані нами
в коментарях як принципи межі і варіативності тлумачення.
Переклад — це спосіб трансляції культур, а зближення культурних світів, як
зазначав ще Ф. Шляйєрмахер, може відбуватися двома способами: або пристосу
ванням мови оригіналу до мови читача перекладу, або, навпаки, долученням чита
ча до мови оригіналу, і лише цей, другий, підхід є справжнім перекладом. X. Орте-
га-і-Гассет 17 визначає переклад не як твір, а лише як шлях до нього. Завдання
перекладача полягає в тому, щоб відірвати читача перекладу від власних мовних
навичок (у прийнятій сучасній термінології краще сказати — мовної картини
світу) і змусити його рухатися у сфері мовної картини світу автора оригіналу.
Особливо це важливо для перекладу давніх авторів. Філософ наводить приклад із
9 Див.: Мусієнко В. П. Розуміння як основа герменевтичного процесу // Вісник Черкась
кого університету. Сер. «Філол. науки».— Черкаси, 2001.— Вил. 24.— С. 56-60.
Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Апология рационального.
11 Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Воспитание разума; Седакова О. Сергей
Сергеевич Аверинцев. Апология рационального.
12 Седакова О. Рассуждение о методе.
13 Седакова О. Слово Аверинцева.
14 Гаспаров М. Л. Памяти Сергея Аверинцева//Новый мир.— 2004.— №6.— С. 124—126.
15 Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Апология рационального.
16 Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Воспитание разума.
17 Ортега-и-Гассет X. Нищета и блеск перевода // Что такое философия.— М., 1991.—
С. 349.
34 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 3
історії перекладів Платона, вказуючи, що найпліднішим виявився переклад
Ф. Шляйєрмахера, який зумисно відмовився зробити «красивий» переклад. У роз
ділі статті «Злиденність і блиск перекладу» під назвою «Блиск» X. Ортега-і-Гас-
сет визначає переклад як такий жанр, що не претендує на досконалість, може бути
потворним, важко читатися, але винятково прозорим, навіть якщо така прозорість
вимагала б численних приміток 18. Переклади С. Аверинцевим Святого Письма
цілком відповідають зазначеним X. Ортегою-і-Гассетом вимогам блиску — із
застереженнями щодо потворності, оскільки, як засвідчують православні бого
слови, його переклади відзначаються поняттєвою точністю, лексичним тактом і,
наскільки можливо, ритмічною відповідністю оригіналу, хоча, зрозуміло, без
численних приміток зміст тексту не дається читачеві.
Знаменно, що С. Аверинцев у післямові перекладача, обговорюючи питання
доступності перекладу, зазначає, що читач Святого Письма повинен входити у
віру вузькими воротами, і посилається при цьому на Євангеліє від Матвія: «Узки
ми входите воротами, ибо просторны ворота и широк путь, ведущие к погибели, и
много тех, что входят ими. Но тесны ворота и узок путь, ведущие к жизни, и мало
тех, кто находят их» (Мт 7 : 13—14) 19. У коментарях до Євангелія від Матвія він
зазначає, що християнська віра — це єднання з поколіннями людей, які вірили до
нас; таке єднання передбачає одночасно і дистанцію, і перемогу над дистанцією20.
У цих коментарях наявні види тлумачення, усталені російською традицією21: лек-
сико-семантичні, теологічні, лінгвокультурні, концептуальні та ін. Вони характе
ризуються філологічною ретельністю, глибиною проникнення в картину світу
оригіналів, яка можлива лише для глибоко віруючої людини.
1. Предмет тлумачення. Оскільки тлумачення темних місць у С. Аверин
цева є інструментом перекладацької діяльності і входять у коментарі, вибір оди
ниць тлумачення суттєво відрізняється від об’єкта тлумачення в навчальних бо
гословських виданнях чи книгах для широкого кола читачів. У коментарях
перекладача тлумачаться лише одиниці, які мають неоднозначний зміст, певний
потаємний смисл, ореол, полемічну історію тлумачення, вікові культурні наша
рування, — з метою аргументації зробленого перекладачем вибору чи пересто
роги. Одиниці ж обмеженого вжитку стають предметом розгляду вкрай рідко.
Усього витлумачено майже триста фрагментів із Євангелій від Марка і Матвія,
тридцять — Книги Іова, п’ятдесят — Давидових псалмів.
Тлумачення покликані подолати бар’єри на шляху міжкультурного діалогу
сучасних носіїв російської мови, які в основній масі ще тільки навертаються до
втрачених православних духовних джерел, з давніми священними текстами,
або, точніше, творцями християнської віри. Ці тлумачення націлені на руйну
вання мовних бар’єрів (семантика, метафори, неясні місця, стиль), культурно-іс-
торичних (терміни культури, історії, природи, власні імена), теологічних (старо
завітні рефлексії, новозавітні вірування).
Розглянемо на прикладах, як у перекладацьких коментарях С. Аверинцева
поновлюється духовний зв’язок епох і народів заради порозуміння і розвитку.
1.1. Виділення окремого мовного рівня поряд з культурно-історичним і
теологічним, які в нашому випадку також репрезентовані слововжитком, моти
вовано тим, що у значенні слова є не лише онтологічний, а й лінгвістичний
18 Там же.— С. 351.
19 Аверинцев С. Собрание сочинений.— С. 306-307.
20 Там же,— С. 194.
21 Попов Н. Зазнач, праця.
____________ Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 35
В. П. Мусієнко.
зміст, який потребує міжкультурного коментаря. Тут фіксуємо лексико-семан-
тичні тлумачення слів і словосполучень специфічного вжитку: Осаннаї (с. 267),
горлица (с. 219), морок и прах (с. 461), скорбящие (с. 199), лицедеи (с. 254), пус
тыня (с. 215), насущный (с. 203); алегоричних висловлювань: в оный День
(с. 204), в книге Моисея (с. 276), Многие (с. 244); метафор і символів: геенна
(с. 200), родовые муки (с. 279), виноградник (с. 271), жених (с. 232). Подано та
кож стилістичні коментарі до окремих слів і висловлювань: удобнее верблюду
через игольное ушко, нежели богатому войти в Царство небесное — гіпербо
лічність (с. 266); что же нам, пойти накупить хлебов? — неввічливість (с. 251),
возвещая — ілокуція милості (с. 215) 22.
Лексико-семантичне тлумачення окремих слів і словосполучень обмежено
го вжитку, як правило, супроводжується коментарем конотацій, історичного фо
ну і т. ін. Наприклад, до слова корбан (арамейське) «дар Богу» подано розлогий
коментар щодо його табуїстичного змісту: того, що призначено Богові, не мож
на брати людині (с. 255). Тлумачення слова претория супроводжується розду
мами про місце її розташування, а слова когорта — про можливості її розміщен
ня у дворі Преторії (с. 244—245). У коментарях до назви Сирийская финикиянка,
чи сирофиникиянка, зазначається, що цей етнонім розрахований на римського
читача, котрий розрізняв карфагенських і сирійських фінікійців (с. 256). Вигук
Осаннаї «[о, Господи,] спаси ж!» — вписано в широкий контекст ритуальної по
ведінки паломників, завдяки чому термін перетворився з благання про допомогу
чи спасіння у славослів’я (с. 267).
Лінгвістичний інтерес становить роз’яснення фрази Вправду ты из них! Вот
и по говору можно распознать (Мт; 26 : 73): у талмудичній літературі зу
стрічається відгомін анекдотів про галілейску говірку, що була не завжди зрозу
міла мешканцям Єрусалима і давала привід для глузувань (с. 205). Аргументую
чи доцільність перекладу вірша з Давидового псалма ... ибо все боги народов —
морок и прах (95/96 : 5), автор зазначає, що абсолютно неперекладне словечко
[элилим] «морок і прах» ніби передражнює звучання єврейської лексеми [эло-
ким] «Бог», «боги». У слова Благовестив (Ісуса Христа) С. Аверинцев фіксує
мерехтіння смислів: на фоні старого смислу «проповідь про Христа» з’являється
новий — «жанр оповіді про Ісуса Христа» (с. 209), а в епітета Возлюбленный
(Мк 1:11) — можлива поява значення «Єдиний, Єдинородний» з огляду на його
функціонування у Старому Заповіті: Возьми сына твоего единственного, кото
рого ты любишь (Бут. 22 : 2), Вот, отрок Мой, которого я держу за руку, из
бранный мой, к которому благоволит душа моя (1с. 42 : 1) (с. 220).
Лінгвістичні тлумачення С. Аверинцева часто детерміновані характером
мовної свідомості сучасного російськомовного читача. Наприклад, при тлума
ченні словосполучення Званые на брачное пиршество (букв, «сини чертога
брачного») автор розкриває перед читачем специфіку іншої етнічної менталь
ності порівняно з російською: «характерний ідіоматичний вираз у дусі семітсь
кої семантики. Наприклад, на івриті наш вираз “друг дому” передається як “син
дому”» (с. 232). Наближаючи євр. \суккот\ до російськомовного сприйняття, ав
тор застерігає, що правильніше було б перекласти його як шалаш, оскільки воно
перегукується з ритуальними кущами, однак зі стилістичних причин він утри
мується від уживання цього іменника, який у російській мові позбавлений са-
крально-обрядової конотації, і приймає лексему шатер (с. 251).
22 Всі ілюстрації тут і далі за кн.: Аверинцев С. Зазнач, праця (далі в дужках зазначаємо
сторінку).
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
Мовний бар’єр виявляється і у випадку перифраз, які були зрозумілі в єван
гельські часи, а нині вимагають пояснень, наприклад В книге Моисея: «мається
на увазі Исх. З : 6» (с. 276); Многие-, «це звичайне слово може, зрозуміло, мати
таке саме звичайне значення; цікаво, однак, що воно точно відповідає одній із
самоназв єсейської общини в текстах Кумрана» (с. 244); в оный День-, «терміно
логічне позначення Страшного Суду» (с. 204) і т. ін.
Важливе місце в коментарях перекладача посідають семантичні, концеп
туальні тлумачення, здавалося б, зрозумілих лексем, але наповнених у тексті
специфічним змістом. Так, інтерпретуючи слово скорбящие, С. Аверинцев заз
начає, що семантика грецького оригіналу (л є у 0о ш т є <;) пов’язана з оплакуванням
і трауром, тобто такою скорботою, що є не лише виявом емоції, а й обов’язком, а
відмова від неї — зрадою (с. 199). Стосовно слова пустыня автор застерігає що
до неприпустимості сприйняття його в сучасному значенні, бо в біблейські часи
воно означало незаселений простір і було насичене конотаціями, пов’язаними з
оповідями Виходу; пустеля — це місце покаяння, одкровення, навернення і т. ін.
(с. 215). Цікавий з філологічного боку і тонкий аналіз концептів лицедеи / лице
меры (с. 254), безумный (безумец) і глупец (с. 460).
Шар інтерпретованих метафор і символів у коментарях С. Аверинцева знач
ний: Геенна (с. 200), жених (с. 232), соль (с. 262-263), виноградник (с. 271),
птицы небесные (с. 239), золото, ладан, мирра (с. 198), родовые муки (с. 279) і
багато інших. Наприклад, розкриваючи символічне значення «дух» для соли, пе
рекладач зазначає, що воно виникло з аналогії до матеріального життя — сіль
була в жаркому кліматі єдиним консервантом їжі, що фіксується в рабинській
літературі: тіло так само загниє без душі; більше того, у Вавилонському Талмуді
на цьому вибудувана аргументація вселення душі в тіло при зачатті, а не при на
родженні, бо «Залиш м’ясо без солі на три дні, і воно загниє» (с. 262-263).
Істотну роль у наближенні тексту до читача відіграє стилістичний коментар.
Так, наприклад, аргументуючи варіант перекладу Что же нам, пойти накупить
хлебов? (Мк 6 : 37), автор зазначає, що «тон запитання досить нечемний і в ори
гіналі» (с. 251). Пропонуючи переклад Дух гонит его в пустыню (Мк 1:12), автор
ремствує, що «не хотів би змушувати читача ніяковіти через таке незвичне дієсло
во, але ... для розповідної манери Мк ... характерне віддання переваги більш
енергійному, різкому, кострубатому слову, ніж в інших Євангеліях» (с. 221).
Ще один приклад: Удобнее верблюду пройти через игольное ушко, нежели бо
гатому войти в Царство небесное (Мк 10 : 25). С. Аверинцев однозначно пов’я
зує цей вираз з гіперболою, «взятою Ісусом із фольклору, чи то створеною на очах
у слухача. Подібні гіперболи досить нередкі в талмудичній літературі, входячи в
систему учительної стратегії: вони повинні були своєю неочікуваністю пробу
джувати стомлені уми учнів» (с. 266). Становить інтерес глибокий семантико-сти-
лістичний аналіз вставного слова єибах; «відразу». Автор відзначає його високу
частотність у Євангелії від Марка, пояснюючи це тим, що воно цілком відповідає
концентрованій динаміці дії. При цьому він пропонує також зафіксовану в літера
турі думку про мерехтіння семітського субстрату «тоді» (с. 219).
1.2. Культурно-історичні тлумачення. їх важливість розуміли вже єванге
лісти. Так, у Марка читаємо про фарисеїв, які здивувалися, що учні Христа їдять
хліб, не омивши рук: Дело в том, что фарисеи и вообще иудеи, держась преда
ния древних, не едят, пока не омоют рук должным образом (7 : 3-4) і т. д.
Оскільки Євангеліє від Марка розраховане на християн із язичницького середо
вища, Марк змушений був ураховувати інший культурний контекст.
____________Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
ШБЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 37
В. П. Мусієнко.
Культурно-історичні тлумачення наявні в усіх інтерпретаціях Святого Пись
ма, і, можливо, з плином часу і послабленням гуманітарного складника в освіті
їх частка зростатиме. Коментарі С. Аверинцева взагалі розраховані на підготов
леного читача. Автор, звичайно, тлумачить окремі терміни типу лепта, код-
рант, динарий, значення яких легко встановити з контексту чи за словником, але
основну увагу звертає на культурологічний зміст звичайних слів і сполучень,
який може пропустити читач. Серед них: заборона послушникові торкатися хво
рого на проказу, а в єсейській общині — така сама заборона торкатися члена об
щини (с. 230), сприйняття митарів, що вступають у контакт з римлянами, як не
чистих, а отже, неприпустимість спільної трапези з ними (с. 231); час закінчення
суботніх заборон і дозволу на працю, зокрема на перенесення хворого (с. 230);
тіснота кімнат, у яких можна вчадіти від задутого гноту, а тому його гасили, нак
риваючи посудиною (с. 238); звичай відпускати одного в’язня на свято (з поси
ланням на талмудичні тексти ) та ін.
С. Аверинцев, коментуючи слова Ісуса Кто опустил руку свою в одно блюдо
со мною, тот предаст меня (Мт 26:23), пояснює, що опустити руку в блюдо, яке
стоїть перед іншим— за наявності ще хоча б одного блюда за столом, — означає у
традиційному кодексі Сходу претензію на особливу міру дружби й довіри. Звідси
читачеві стає зрозумілим передбачуване віроломство не просто зрадника, а зрад-
ника-друга (с. 204). Сучасному християнинові так само треба пояснити, чому жін
ка, яка умащувала голову Ісуса в домі Симона з повного жбана, розбила його пе
ред цим: разбив сосуд, она стала возливать нард на Его голову (Мк 14 : 3).
Культурологічний смисл відламування шийки жбана полягає в тому, що всю ріди
ну вилили без залишку. С. Аверинцев також зазначає, що, можливо, тут ідеться
про еллінський звичай розбивати використані в ритуалі умащення мертвих посу
дини. Ісус каже: Она <...> заранее умастила тело моё для погребения (Мк 14:8).
Фонових знань для адекватного сприйняття тексту потребують і власні імена,
серед яких Царь Ирод (с. 248), Левий (с. 232), Виффания (с. 266), Галилейское мо
ре (с. 222), Пилат (с. 293), Геенна (с. 200,261), Гефсимания (с. 205,291), Бараева
(с. 294) і багато інших. Наведемо, наприклад, неоднозначну характеристику Піла-
та, яка змінює укорінений у свідомості російського читача образ, навіяний твором
М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Вона переконлива, оскільки ґрунтується на
різних джерелах. С. Аверинцев зазначає, що Пілат — римський префект Іудеї в
18-37 рр., але оскільки з 44 р. особи, що очолювали римську владу в Іудеї, мали
титул прокураторів, цей титул часто застосовується і щодо Пілата, як у Тацита.
При цьому він апелює до єврейських авторів, які досить яскраво описують нега
тивні риси правління Пілата. Та обставина, що в євангельських оповідях він спо
чатку не хоче віддавати Христа на страту, на думку перекладача, може пояснюва
тися різними мотивами: небажанням поступитися Синедріону і бажанням
приберегти на майбутнє «Царя Іудейського» як привід для провокації або глухим
страхом язичника перед носієм якогось сакрального достоїнства (с. 293-294).
Історичні коментарі спрямовані на подолання часового бар’єра. Так, наприк
лад, С. Аверинцев коротко характеризує розстановку політичних сил стосовно
римських окупантів (с. 274), обговорює гостроту питання щодо сплати податків,
яким провокують Ісуса; описує динарій Тиберія (с. 274), відзначає пишноту
Храму в часи Царя Ірода з посиланням на Вавилонський Талмуд (с. 278), подає
історію спустошення й опоганення Храму в часи римського завоювання — з по
силанням на Йосипа Флавія (с. 280) та ін.
У колі культурно значущих концептів С. Аверинцев виділяє також одиничні
назви природних явищ, переважно щодо слів із збагаченою семантикою. На
38 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
приклад, у фрагменті Євангелія від Марка йдеться о горчичном зерне, которое
меньше всех других зерен, но дает растение больше всех огородных, так что в
его ветвях гнездятся птицы (Мк 4: 32)— у контексті могутності Царства Божо
го. С. Аверинцев саме для російського читача, якому важко повірити в такий
розмір рослини гірчиці, зазначає, що на околицях Генісаретського озера гірчиця
сягає у висоту трьох метрів — з посиланням на Єрусалимський Талмуд, де
йдеться про те, що людина вилазила на гірчицю, як на смокву (с. 239). Пор. ще
пояснення фрази выбиваются из сил из-за встречного ветра (Мк 6 : 48): пливти
треба було на схід, а зустрічний вітер у зимово-весняний сезон легко набирає
ураганної сили і називається в місцевих арабів «шаркійє» (с. 252).
1.3. Теологічні тлумачення представлені двома різновидами: тлумаченням
старозавітних термінів, асоціацій, алюзій та інтерпретацією християнських
концептів.
Старозавітні елементи посідають значне місце в коментарях Євангелій, що
цілком закономірно, оскільки християнство виростало на ґрунті юдаїзму, з од
ного боку, живлячись його ідеями, з другого, — долаючи їх. Сам С. Аверинцев у
статті «Старий Заповіт як пророцтво про Новий: загальна проблема очима пе
рекладача» 23, пише про необхідність, зберігши і вірність православній вірі і ін
телектуальну чесність, усвідомлювати співвідношення між змістом старозавіт
них текстів у їх найближчому історичному контексті і християнським поглядом
на них як на пророцтво і «перетворення майбутнього».
С. Аверинцев послідовно фіксує в коментарях до Євангелій старозавітні ме
сіанські сподівання євреїв, вплив давньоєврейських усних законів і звичаїв,
культури на розгортання новозавітної історії. Наприклад, у коментарі до першо
го вірша Євангелія від Марка Начало благовестил Иисуса Христа подано розло
гу довідку про символічне, культурологічне значення слова Начало у старозавіт
ній традиції: Книга Буття, а разом з нею і Тора (П’ятикнижжя) і весь канон
Старого Заповіту відкриваються словами «На початку» \берешит\. Автор наго
лошує, що християнство успадкувало цей пієтет єврейської традиції до симво
ліки букв: Ісус — Альфа і Омега (с. 207-208). У словнику загальних понять,
пояснюючи термін Благовестив (Євангеліє), учений зазначає, що єврейське [бе-
сора\ означає в різних книгах Старого Заповіту радісну звістку (с. 181). У комен
тарі до бесіди Ісуса з Іллею та Мойсеєм (Мк 9 :4), яка мусила засвідчити його бо
жественність для Петра, Якова та Іоанна, необхідність саме цих старозавітних
постатей пояснюється для сучасного читача: Мойсей уособлює Тору, Ілля —
пророків, а разом вони являють собою «персоніфіковане втілення Старого Запо
віту» (с. 259). Пор. ще: найдите осленка на привязи, на которого еще не садился
никто из людей — подив читача стосовно принципу вибору тварини автор
знімає поясненням ритуальної чистоти такої тварини — з посиланням на Числа
(19 : 2) і Второзакония (21 : 3) (с. 267). Приклади можна примножувати: симво
лічна роль Йордану, Ілля як провісник Месії, розкриті небеса, можливість розлу
чення і повторного шлюбу, форми нечистого, китиці на одягу як знак благочес
тя, Бог у хмарах і т. ін.
Важливою особливістю і великою проблемою тлумачення християнських кон
цептів є та обставина, що в Євангеліях вони ще не догматизовані і перебувають у
стані кристалізації. У цьому контексті вкрай важливими в тлумаченнях є пошуки
першопричин християнських уявлень і короткий огляд наступного богословського
23 Аверинцев С. Зазнач, праця.— С. 465-481.
____________Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
/5£ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 39
В. П. Мусієнко.
опрацювання понять і положень. Таким чином, тлумачення стають своєрідним ін
телектуальним долученням сучасного читача до основ християнства.
Коло витлумачених концептів досить широке: благовестив (с. 181,209-214),
крещение (с. 183, 218), Сын Божий (с. 186), Сын Человеческий (с. 234), Братья
Твои (с. 237), Плотник (с. 224), кровь завета (с. 287) та ін. Наприклад, щодо фра
зи Завеса в Храме разодралась надвоє (Мк 15 : 38) зазначено: у Храмі було дві
завіси, і, очевидно, йдеться про другу, яка відділяла найпотаємнішу частину
(Святая Святих). З християнського погляду, розірвана завіса має потрійний сим
волічний смисл: по-перше, Храм, як людина, роздирає на собі одяг, оплакуючи
Христа; по-друге, він тужить над власного приреченістю; по-третє, таємниці, до
цього закриті, сховані завісою від духовного погляду людини, відтепер відкри
лися їй (с. 300). У тлумаченні терміна крещение С. Аверинцев, виходячи з етимо
логії гр. Раттаца «занурення», підкреслює в п о н я т т і містичний зміст «занурен
ня в глибину смерті, що відроджує», яке він фіксує у словах як самого Христа: В
стах ли вы пить чашу, которую Я буду пить, или креститься крещением, ко
торым я крещусь? (Мт 20 : 22-23), так і ап. Павла: Все мы, крестившиеся во
Христа Иисуса, в смерть его крестились (Рим 6:3); Быв погребены с Ним в уме
щении, в нем вы и совоскресли с верою (Кол 2 : 12). Автор відзначає семантичний
розвиток слова в російській мові: боевое крещение — це посвята у смерть, що
вселяє трепіт. У тлумачення вводиться передісторія обряду очищення опогане
ного через омовіння (с. 183-184).
З великим богословським тактом обговорює С. Аверинцев суто текстологіч
не питання щодо належності завершальних віршів (16 : 9—11) євангелісту Мар
ку. Даючи на нього аргументовану негативну відповідь, він пише, що це не по
рушує канонічності Євангелія і не повинно впливати на віру в особисте
авторство Марка, оскільки вона ґрунтується не на стилістичному аналізі, а на
факторах іншого роду (с. 303).
2. Аналіз тлумачень темних місць у коментарях дозволив постулювати ме
тодологічні принципи, якими керувався С. Аверинцев при їх поясненні. О. Седа-
кова, звертаючись у згаданих працях до питання методу С. Аверинцева, метафо
рично називає його методом мудрості, розшифровуючи як діалог з давніми і
безпосередніми попередниками 24, роботу з дихотоміями, співбесіду з предме
том, дедуктивність підходу, необхідність прийняти речі, непідвладні розуму25.
У тому чи іншому вигляді у перекладацьких коментарях присутні діалог, який,
проте, на наш погляд, має значно ширшу адресатність, співбесіда з предме
том — у вигляді «опитування» змісту слова та визнання необхідності прийняти
речі, непідвладні розуму. Лінії дихотомічності відповідає співбесіда з предме
том, а дедуктивність є імпліцитною як мисленнєва операція (і не більше) — ав
тор не може допустити її у справі тлумачення Святого Письма.
На нашу думку, методологічні принципи тлумачення Святого Письма у
С. Аверинцева можна концептуалізувати як принципи історичності, традицій
ності, смислової адекватності оригіналу, діалогу, варіативності, межі тлумачен
ня. Покажемо, як вони працюють у перекладацьких коментарях.
Так, дотримуючись принципу історичності, С. Аверинцев вважає більш пра
вильним перекласти ім’я Бога Шаддай у Книзі Іова, яке, на його думку, пов’яза
не з ідеєю непоборної сили, словом Крепкий, а не Всемогущий, як закріпилося в
24 Седанова О. Слово Аверинцева.
25 Седакова О. Сергей Сергеевич Аверинцев. Воспитание разума; Седакова О. Сергей
Сергеевич Аверинцев. Апология рационального; Седакова О. Рассуждение о методе.
40 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 3
російській традиції, оскільки останнє передбачає абсолютно догматичний ріве
нь мислення про Бога, який не відповідав часам Іова (с. 452).
Положення про чудотворство та екзорцизм Ісуса (И нечистым духом от
дает повеления — Мк 1 : 27) він роз’яснює з позиції різних епох. Відзначається,
що чудотворення постає як буденне тло евангельских оповідей. У стародавніх і
середньовічних читачів не виникало з ними труднощів: християни розглядали їх
як знамення боголюдської сутності Христа, антихристиянські полемісти вбача
ли в цьому магію і засуджували її. В епоху Просвітництва, коли наука відкидала
чудеса, виникає спроба їх алегоричного тлумачення, яке С. Аверинцев аргумен
товано відкидає. Він підкреслює, що особи, здатні творити чудеса, як, наприк
лад, Іоанн Кронштадтський, щоденні чудотворення якого задокументовані, за
карбовуються в пам’яті народній, а вона в євангельські часи була набагато
сильнішою від нашої. Так інтерпретатор схиляє і раціонального читача до віри в
Ісуса як чудотворця (с. 226-228).
Ця ж тема уточнюється в коментарях до висловлювання книжників про Ісуса
Тавматурга з негативною оцінкою: бесов он изгоняет силою князя бесов (Мк 3 :
22). Автор показує, що цей мотив досить характерний для ранньоіудейскої поле
міки проти християнства. Він відображений у творах св. Юстина, Оригена (мов
ляв, Ісус навчився магії у єгиптян) і присутній в обох Талмудах. Автор згадує та
кож про відому, але недоказову думку про те, що звинувачення Ісуса в магії, яке
багато разів повторюється в одному й тому самому формулюванні, бере початок
у офіційній постанові Синедріону (с. 236-237).
Як зазначалося, С. Аверинцев дуже дбайливо ставиться до тексту й існуючої
традиції, важливість якої для релігійної свідомості важко переоцінити. Здійсню
ючи переклад з мови оригіналів, він порівнює текст із традиційними російськими
перекладами і за наявності розбіжностей коментує їх на основі ретельного семан
тичного, стилістичного, культурно-історичного аналізу. Так, використання прий
менника от у назві От Марка святое благовестив автор пояснює усталеною в
церковнослов’янскому мовному вжитку традицією, хоча гр. ката передається зви
чайно прийменниками по, согласно, сообразно, більше того, стали звичними наз
ви апасіонат Баха «Страсти по Матвею», «Страсти по Иоанну», та й новітні перек
лади так само цього дотримуються. Однак, на думку С. Аверинцева, заяложене в
газетах «страсти по...» спотворює простий логічний зміст прийменникової кон
струкції оригіналу, що й зумовлює вибір на користь форми «от Марка» (с. 206).
Зважаючи на традицію, автор перекладає (і тлумачить) вірш 52/53 : 7 із Дави
дових Псалмів як Когда возвратит Бог плененных из народа своего, підкрес
люючи, що таке розуміння ніким не було спростоване. Разом з тим зазначає, що
можливе також інше сприйняття: Когда переменит Бог жребий народа своего
(с. 460). Так само традицією розуміння вірша 76/77 : 11 в Септуагінті, Вульгаті,
Синодальному перекладі пояснює С. Аверинцев свій вибір: И сказал я: «Вот
боль моя: десница вышнего измененаї», хоч пропонує й інше прочитання: И ска
зал я: «Утешение боли моей — о десницы вышнего годах [...] вспоминать»
(с. 460-461). Попри неточність, автор зберігає традицію і у визначенні професії
Ісуса, і у вживанні концепту нищие, який незрозумілий для сучасного російсько
го читача у сполученні нищие духом (с. 198), безумный (с. 460) та ін.
Разом з тим, керуючись принципом смислової адекватності оригіналу,
С. Аверинцев відступає від традиції, пропонуючи порівняльне тлумачення обох
варіантів. Наприклад, аргументуючи переваги словосполучення мерзость опус
тошения порівняно з традиційним мерзость запустения, він пояснює, що вираз
____________Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 41
В. П. Мусієнко.
слід розуміти так: наруга над святинею детермінує її неминуче спустошення,
тобто не спустошення викликає мерзость, а навпаки, мерзость, опоганення свя
тині неминуче призводить до спустошення. У розлогому коментарі автор наво
дить факти осквернення Храму (с. 279-280). Іншим аргументом стає відзначена
автором профанація вислову мерзость запустения і викривлення його змісту в
російській ідіоматиці з посиланням на словник Д. Ушакова — «состояние пол
ного опустошения, разорения: В доме была мерзость запустения».
У Псалмі 21/22 : 22 С. Аверинцев услід за давньоєврейським оригіналом
уживає словосполучення бычьи рога замість рог єдинорога, що вживається в Си
нодальному перекладі і Септуагінті. Усупереч традиції, він вважає недоцільним
нарощувати зміст міфологемами (с. 457). Він також не погоджується з практи
кою Синодального перекладу, в якому через написання в Псалмі 44/45 : 7 слова
Царь і всіх займенників, що належать до нього, з великої літери втрачається
смисл передбачення, а йдеться вже про Христа-Царя в сучасному християнсько
му розумінні. Він також відкидає можливість сприйняття цього псалма як
світського, бо це суперечить як християнській традиції, так і принципу істориз
му, що забороняє переносити наші уявлення на інші епохи (с. 459).
Культурно-історичний діалог щодо інтерпретованого елемента сприяє істот
ному розширенню читацького кругозору, вписує Святе Письмо в духовне життя
людства протягом тисячоліть. Як образно пише О. Седакова, читаючи низки йо
го посилань, зближень, паралелей, здається, що ти читаєш текст («метатекст»),
складений самою традицією, дослідник ніби володіє таким же обсягом культур
ної пам’яті, як сама традиція. Інколи цей ефект раптово відкритого неосяжного
горизонту справляє враження фокуса, казкового дива, на взірець лебедів, що ви
літають із рукава, куди Василиса Прекрасна ховала на учті їхні кісточки26.
Так, наприклад, етимологічний аналіз імені Вельзевул (с. 236) з урахуванням
різних його написань приводить до припущення про три варіанти його значен
ня: «володар нечистот», «володар дому» чи «володар мух». Відзначаючи спір
ність останнього тлумачення, С. Аверинцев зауважує, що саме воно стало заго
ловком до «похмурого роману У. Голдинга». Так само в ході обговорення різних
версій професії Ісуса (тесля? муляр? будівельник?) він нагадує, який вигляд має
майстерня Йосипа на відомій картині прерафаеліта Дж. Е. Мілле «Христос у
батьківському домі» в лондонській галереї, знаходить «глухий амбівалентний
відгомін» чуток про Ісуса-теслю в Єрусалимському Талмуді (с. 245-246). Або,
коментуючи останню фразу, яка є у всіх рукописах Євангелія від Марка і закін
чується сполучником уар («адже»), зазначає, що вона мало схожа на завершаль
ну, однак в історії літератури відомий твір елліністичної класики, що має анало
гічний кінець, — комедія Менандра «Буркотун» (с. 302).
У коментарі щодо розмірів гірчичного зерняти і самої рослини автор зазна
чає: «Метафорична гра на контрасті між мізерністю насінини і величиною того,
що виростає з насінини, зустрічається і в античній літературі, наприклад, у Се
неки» (с. 239), який жив у часи Ісуса Христа.
Сучасна теорія герменевтики в основу герменевтичного мистецтва покладає
принцип варіативності тлумачення / розуміння. Безумовно, переклад стародавніх,
до того ж глибоко метафоричних текстів приречений на варіативність з огляду на
суттєве пересікання картин світу. Тексти коментарів розкривають сутність лакун і
пояснюють неповноту еквівалентів. Наприклад, у коментарі до прикметника на
сущный (с. 203) перекладач вказує, що грецьке слово оригіналу єзгіогхжк; ставило
26 Седакова О. Рассуждение о методе.— С. 178.
42 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
в скрутне становище вже стародавніх тлумачів. Воно може означати: а) «необхід
ний», б) «на цей день», в) «на прийдешній день». В іншому місці, пояснюючи сло
восполучення две тысячи голов (свиней), він зазначає, що таку чисельність стада
годі уявити, особливо в Палестині, де свинину споживали тільки язичники, і через
це існують спроби семітологічного пояснення: можливо, слово тысячи стоїть за
мість дуже схожого слова, що означає збитих до купи тварин (с. 243).
Керуючись принципом варіативності тлумачення, перекладач часто подає
кілька версій або вказує лише на можливість версії; наприклад, у Давидових
Псалмах: на малахат леаннот (87/88) — гіпотетично — назва мелодії; можливо
також, що на мелодію вказує лише перше слово, а друге означає зміну виконав
ців (с. 461); або ще: І) На шошаним (44/45) — буквально означає «лілії»; ідеться
або про якусь відому мелодію, або про музичний інструмент, що формою нага
дує лілію (с. 458); на гиттит (8:1) — імовірно, музичний термін. Залишається
питання: чи це є назвою музичного інструмента, чи позначенням мелодії?
(с. 456). Щодо виразу Господи, спаси царя (19/20 : 10) С. Аверинцев указує на
інше можливе розуміння, прийняте, наприклад, М. Бубером і А. Шуракі: «Спаси
нас, господи, царь»; у такому разі йдеться про царське достоїнство Самого Бога.
Пор. також: Ибо возвеличил Ты превыше всего слово Твое, имя Твое (с. 463), и
праведник узрит лик его (с. 456); пронзили они руки мои (с. 457); поклоняться
ему одному, песнь приязни (с. 458); на аломот (с. 459) і т. ін.
І нарешті, останнім із з’ясованих нами принципів, якими керувався С. Аве
ринцев, є принцип межі тлумачення / розуміння. Він маніфестований у комента
рях епістемічними маркерами по-видимому, нелегко, толи, не переводимое, воз
можно тощо. Наприклад: синагогальный старейшина — «аспекти
позначуваного цим терміном статусу не зовсім зрозумілі з джерел і є предметом
дискусій» (с. 244); Воанегрес — «передача семітської лексеми, яку нелегко іден
тифікувати; очевидно, арам. \бенейрэгэш]» (с. 235); малахат — «значення неяс
не, звичайно розуміють як термінологічну вказівку для виконання»(с. 459); мас-
кил — «неясний жанровий термін» (с. 458); Иедуфуну — «це власне ім’я може
бути тільки предметом здогадок» (с. 460) та ін.
3. Прийоми тлумачення. З технічного боку тлумачення С. Аверинцева
становлять дефініцію, синонімізацію, етимологічні прийоми, порівняння з ін
шими мовами, акцентування історико-культурних зв’язків, використання гори
зонтального і вертикального контекстів, посилання і полеміку. Ці прийоми ав
тор використовує для пояснення культурно віддалених реалій і понять, часто
супроводжуючи тлумачення енциклопедичними відомостями. Так він коментує
імена, природні об’єкти, історичні події, артефакти, звичаї і т. ін. Наприклад:
цветы в поле — власне анемони, лілії (с. 204); в оный День — термінологічне
позначення Страшного Суду (с. 204); геенна— місце загибелі грішників (с. 200);
застосовується також ступеневе тлумачення: семантизуючи власне ім’я Царь
Ирод за допомогою лексеми тетрарх, перекладач і його зміст пояснює в істо
ричному контексті; слово язычница синонімізується з эллинкой шляхом підклю
чення опозиції еллін — іудей (с. 255); встановлюючи тотожність слів дети і ев
реи (як синонімів народу Божого), автор наводить такий контекст: Господь
говорит: Я воспитал и возвысил сыновей, а они возмутились против Меня
(1с 1 :2) (с. 256-257); коментуючи#вошла тогда дочь этойИродиады и пропля
сала танец (Мк 6 : 22), перекладач пояснює, що така поведінка для молодої дів
чини з благородної родини була скандальною, посилаючись при цьому на свід
чення про тогочасні норми пристойності (с. 250).
____________ Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 43
В. П. Мусієнко.
Оскільки повної адекватності при перекладі досягти неможливо, важливим
способом наближення читатача до змісту тексту є врахування прирощення чи
втрати змісту, які ретельно фіксуються С. Аверинцевим у коментарях. Ця увага
до відтінку значення засвідчує не лише глибокий пієтет автора щодо тексту, а й
турботу про читача. Лінгвістична філігранність розроблення семантики станов
лять для читача особливий інтерес. Пор., наприклад, інтерпретацію слова нищий
із вказівкою на те, що в Старому Заповіті воно означає не просто бідну людину,
але таку, що може сподіватися лише на Бога (с. 198); у коментарі до слова скор
бящие наголошується, що семантика грецького відповідника пов’язана з опла
куванням як обов’язком, звідки й російська лексема плач (с. 199—200); вибір лек
семи не хлопочите замість прямого еквівалента до гр. цєріцуокв (заботиться)
детерміновано наявністю в грецькому слові більшої тривоги, ніж у російському
відповіднику (с. 203); у виразі нечистый дух (Мк 1 :23) підкреслено обертон ри
туальної нечистоти (с. 225). Так само уважний С. Аверинцев і до стилістичних
елементів, які потребують певного усвідомлення читачем. Він відзначає недо
цільність уживання лексеми лицемеры через наявність негативних історичних
конотативних нашарувань (с. 201); в іншому місці фіксує появу в християнстві
позитивної конотації в лексемі единорог (с. 457); вказує на нижчий стилістичний
статус форми Вышний (Мк 5 : 7) на противагу Всевышний (с. 242-243).
Особливу роль у процесі витлумачення відіграє міжмовне порівняння, при
чому не лише мов оригіналу і перекладу, а й інших мов (давньогрецької, давньо
єврейської, арамейської, церковнослов’янської, російської, німецької, латин
ської). Знаменно, що перекладач робить зіставлення за денотативними і
конотативними характеристиками лексем. Так, пояснюючи поняття «Господь»
(с. 181-183), автор залучає грецьку, єврейську, арамейську, церковнослов’ян
ську, латинську, німецьку, англійську мови; далі (с. 462), аргументуючи необ
хідність розведення в російській мові концептів «Господь» — «господин», які в
мові оригіналу передаються одним словом, автор знаходить варіант для месіан
ської фігури Царя у Давидовому Псалмі (109/110 : 1) — Государь: Слово Госпо
да к Государю моєму замість традиційного рече Господь Господеви моєму.
Найпоказовішим способом експлікації глибинного смислу є пошук внут
рішньої форми. Етимологізація дозволяє С. Аверинцеву достатньо економним
шляхом ввести читача в картину світу тексту: фіксація буквального смислу сло
ва оригіналу допомагає читачеві зрозуміти логіку вибору номінації автором тек
сту і вибору еквівалента перекладачем. Наприклад, С. Аверинцев відзначає, що
ім’я Иисус у давнішій формі [йекошуа\ етимологічно означає «Господь спасає»
(с. 196), со своїми — букв, «з братами вашими» (с. 201), не бормочите — в ори
гіналі звуконаслідувальне грецьке дієслово, яке співвідноситься з арамейським
[амар баттала] «говорити пусте» (с. 203), песнь паломничества — букв, «пісня
сходження», бо євреї піднімалися на гору (с. 463), Гефсимания (євр. «Дім точи
ла») — місце, де стояв пристрій для видавлювання соку з винограду (с. 205), або
арам, «олійне точило» (с. 291); поучение євр. [маскил\ «зрозуміти» (с. 460); по
каяние євр. [тешува] «повернення», гр. цєтауош «переміна розуму, переміна
думок» (чи не краще буде «обращение» — розмірковує С. Аверинцев) (с. 184);
пор. також: осанна (с. 267), жестокосердие (с. 264), Ста (с. 293), Голгофа
(с. 296), Яхве (с. 182) та ін.
Герменевтичний принцип контекстуального аналізу темного місця відомий
з часів Августина. Оскільки Євагелія складаються з різних текстів, прийом гори
зонтального контекстуального аналізу релевантний лише в межах одного тексту.
Так, інтерпретуючи И Духа подобно горлице, нисходящего на него (Мк 1:10), пе
44 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
рекладач відсилає читача до фрагмента, де Дух визначається як Святой (Мк 1: 8)
(с. 219); показуючи зв’язок Ісуса з Іоанном Хрестителем у фрагементі Мк 1 : 14,
він звертається до Мк 1 : 1 (с. 221); збірне значення слова легион аргументовано
контекстом (с. 243); пояснення змісту пропозиції римськими стражниками оцту
Ісусові (Мк 15 : 36) дається на тлі давали Ему <дурманящую> смесь вина со
смирной (Мк 15 :23), тобто були милостиві (с. 299). Таких інтерпретацій небага
то. Вище згадувалися загальні зауваження щодо стилю Марка, додамо ще підра
хунок частотності лексеми тотчас (с. 218), стилістику множини (с. 223), а та
кож порівняння, як Ісус силою чуда нагодував людей на зеленой траве (Мк 6 : 9)
і на земле (Мк 8 : 6) (с. 258).
В інтерпретаціях домінує прийом долучення вертикального контексту. На
самперед це тексти інших Євангелій, Діянь і Послань, Старого Заповіту, так зва
ні Кумранські тексти, талмудична та інша сакральна література, історичні тек
сти. їх так багато, що немає потреби доводити явище ілюстраціями. Відзначимо
лише кілька місць: для витлумачення Вы станете ловцами людей (Мк 1:17) за
лучаються свідчення Старого Заповіту, Кумранських рукописів, інших Єванге
лій (с. 222-223); Ученики Его начали на ходу срывать колосья (Мк 2 :23) — Ста
рого Заповіту, Мішни, Талмуда (с. 233); Благословенно царство отца нашего
Давида, что приходит к нам (Мк 11 : 9-10) — Йосипа Флавія, Старого Заповіту,
Євангелія від Матвія.
Оскільки Святе Письмо має тривалу традицію перекладів, інтерпретацій та
наукових досліджень, природним і суттєвим прийомом тлумачення темних
місць у коментарях С. Аверинцева є звертання до праць попередників.
Посилання на інші сприйняття можуть бути більш або менш розлогими —
від простого зазначення джерела до широкого коментаря. Досить часто автор
звертається до екзегези Святих отців. Так, наприклад, аргументуючи вибір Ни
щие духом (Мт 5 : 3) замість по велению духа, С. Аверинцев посилається на свв.
Василя Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Великого, бл. Ієроніма (с. 199),
при інтерпретації виразу И велел им ничего не брать в дорогу (Мк 6 : 8) звер
тається до позиції бл. Феофілакта (с. 247), роз’яснюючи вирази Он учил их как
тот, кто имеет власть, а не как книжники (Мк 1 : 22), залучає думку
св. Юстина Мученика (с. 225), при коментарі Он ест с грешниками и мытарями
(Мк 2:16) цитує св. Єфрема Сиріна (с. 232), а також бл. Августина та ін.
Безумовно, важливим способом аргументації вибору варіанта інтерпретації
темних місць є досвід перекладацької традиції (передусім Синодальний перек
лад, Септуагінта, Вульгата, праці Орігена, Лютера, М. Бубера, нова латинська
версія) і наукових досліджень (І. Левінська, І. Амусин, Л. Гріхілес, М. Бубер,
В. Лаїн, Г. Лі, В. Марксен, Б. Рікснер та ін.). При цьому перекладач не ігнорує
думки, які не узгоджуються з його позицією, показуючи читачеві суть розхо
джень і таким чином надаючи йому право вибору. Так, наприклад, він вступає в
полеміку з Д. Ф. Штраусом (с. 227-228) щодо Ісуса як чудотворця, экзорциста,
відкидає можливість інтерпретації слова легион у значенні «легіонер» (П. Біл-
лербек) на основі контекстуального аналізу (с. 243). Цікава його полеміка із Си
нодальним перекладом Давидового Псалма (44/45 : 7) щодо найменування Бога,
а саме міри месіанського змісту в ньому (с. 459). Слушна й коректна наукова
інтертекстуальність коментарів забезпечує високий рівень довіри читача до
пропонованих інтерпретацій.
Митрополит Київський і всієї України Володимир у Передмові до перекла
дів назвав їх кращим зразком такого роду в російськомовній літературі з погляду
____________ Мистецтво тлумачення Святого Письма у перекладацьких коментарях...
/5£ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 3 45
В. П. Мусієнко.
рівноваги між науковістю і доступністю21. Цьому, безумовно, сприяють відбір
темних місць для інтерпретації з урахуванням картин світу сучасного російсько
мовного читача, сповідувані автором принципи інтерпретації, переконливі й до
цільні прийоми тлумачення.
Як зазначав С. Аверинцев, у своєму намаганні наблизити Святе Письмо до
читача він не ставить завдання розширити шлях його пізнання, адже це спотво
рило б інтенції оригінального тексту, але вважає обов’язком «дбайливо прибра
ти з вузького шляху кожний зайвий камінець, що випадково там опинився»,
зберігаючи при цьому необхідність обдумування важкого біблійного слова28.
Зібрані у коментарях «камінці», що являють собою фрагменти духовного і куль
турного життя християнської цивілізації та її передісторії, могли стати перепо
ною, але, витлумачені С. Аверинцевим, проклали містки порозуміння у між-
культурній комунікації.
Міжкультурний діалог, який веде у перекладі Святого Письма і коментарях
до нього С. Аверинцев, відзначається багатоголоссям і має кілька рівнів. Пер
ший рівень— це сам текст Святого Письма, у якому в різні часи взаємодіють різ
ні народи і вірування; другий рівень— це діалог авторів Євангелій і прогнозова
ного читача; третій рівень — це діалог Святих текстів і його богословських
інтерпретаторів; четвертий рівень — це діалог Святого Письма і його читачів,
зафіксований у історії і культурі; п’ятий рівень — це міжмовний діалог Святого
Письма і його перекладачів російською мовою (і європейськими); шостий рівень —
це діалог С. Аверинцева з усіма названими учасниками; сьомий рівень — запро
понована читачеві можливість долучення до цього багатоголосся. Вважаємо, що
цей останній рівень — а саме ступінь розуміння біблійного тексту нашим сучас
ником — є актуальним об’єктом лінгвістики.
Ступінь розуміння Святого Письма сучасниками може бути досліджений:
1) соціолінгвістичними методами, а також опосередковано, 2) шляхом зістав
лення змісту й обсягу тлумачення в навчальних, просвітницьких і місіонерських
виданнях біблійних текстів на різних історичних зрізах. Такі дослідження ста
новлять теоретичний і практичний інтерес, оскільки, з одного боку, виявляють
динаміку релігійної свідомості (і загального освітнього рівня) читачів, а з друго
го, — встановлюють слабкі для розуміння ланки в тексті, які вимагають уваги
з боку духовних релігійних просвітників.
V. P. MUSIYENKO
THE ART OF INTERPRETATION OF THE HOLY SCRIPTURE IN TRANSLATION
COMMENTARIES BY S. A. AVERINTSEV
The article represents substantial typology of language units which are interpreted in the Commen
taries to Holy Writ by S. Averintzev. It is shown that the ways of interpretation are aimed at the destruc
tion of linguistic, cultural, historical and theological barriers, appearing in the process of understanding
the text. It is defined that the choice of interpretations is caused by objectives of translation.
It is shown that the methodological basis of interpretation includes the principles of historicism,
dialog, variability and limit Holy Writ.
Keywords : hermeneutics, exegetics, S. Averintsev, Holy Writ, object, principles, technique
of interpretation.
27 Аверинцев С. Зазнач, праця.— С. 306-307.
28 Там же.
46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
|