Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви
У статті аналізується залучення мови слов’ян до кола сакральних мов церкви, акцентовано, що оголошення сакральними мовами гебрайської, грецької та латини було спробою захистити текст Біблії від перекручень, яких практично не можна уникнути при перекладі, та протистояти диктату латини в церковному жи...
Saved in:
| Date: | 2012 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Series: | Мовознавство |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183695 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви / С.Д. Абрамович // Мовознавство. — 2012. — № 4. — С. 81-87. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183695 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1836952025-02-09T15:21:04Z Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви St. Cyril and Methodius’ initiatives in the context ofthe Church’s sacral languages Абрамович, С.Д. У статті аналізується залучення мови слов’ян до кола сакральних мов церкви, акцентовано, що оголошення сакральними мовами гебрайської, грецької та латини було спробою захистити текст Біблії від перекручень, яких практично не можна уникнути при перекладі, та протистояти диктату латини в церковному житті. Автор апелює до мов оригіналу Біблії, так само як і до церковнослов’янського тексту, наводить численні приклади з історії культури, зокрема з історії Церкви на Сході та Заході. This article analyzes the situation of the Slavs’ language involvement to the circle of sacred languages of the church. It is stressed that Hebrew, Greek and Latin languages were announced sacred in an attempt to protect the Bible text from distortions which are almost unavoidable in translation and it was also an attempt to resist the dictates of Latin in the church life. The author fairly widely appeals to the original Bible languages, as well as to the Slavonic text, cites numerous examples from the field of the history of culture, especially from the East and West Church history. 2012 Article Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви / С.Д. Абрамович // Мовознавство. — 2012. — № 4. — С. 81-87. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183695 uk Мовознавство application/pdf Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті аналізується залучення мови слов’ян до кола сакральних мов церкви, акцентовано, що оголошення сакральними мовами гебрайської, грецької та латини було спробою захистити текст Біблії від перекручень, яких практично не можна уникнути при перекладі, та протистояти диктату латини в церковному житті. Автор апелює до мов оригіналу Біблії, так само як і до церковнослов’янського тексту, наводить численні приклади з історії культури, зокрема з історії Церкви на Сході та Заході. |
| format |
Article |
| author |
Абрамович, С.Д. |
| spellingShingle |
Абрамович, С.Д. Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви Мовознавство |
| author_facet |
Абрамович, С.Д. |
| author_sort |
Абрамович, С.Д. |
| title |
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви |
| title_short |
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви |
| title_full |
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви |
| title_fullStr |
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви |
| title_full_unstemmed |
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви |
| title_sort |
ініціативи свв. кирила і мефодія в контексті сакральних мов церкви |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183695 |
| citation_txt |
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов Церкви / С.Д. Абрамович // Мовознавство. — 2012. — № 4. — С. 81-87. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT abramovičsd ínícíativisvvkirilaímefodíâvkontekstísakralʹnihmovcerkvi AT abramovičsd stcyrilandmethodiusinitiativesinthecontextofthechurchssacrallanguages |
| first_indexed |
2025-11-27T08:51:06Z |
| last_indexed |
2025-11-27T08:51:06Z |
| _version_ |
1849932872430911488 |
| fulltext |
С. Д. АБРАМОВИЧ
ІНІЦІАТИВИ СВВ. КИРИЛА І МЕФОДІЯ
В КОНТЕКСТІ САКРАЛЬНИХ МОВ ЦЕРКВИ
У статті аналізується залучення мови слов’ян до кола сакральних мов церкви, акцентова
но, що оголошення сакральними мовами гебрайської, грецької та латини було спробою захис
тити текст Біблії від перекручень, яких практично не можна уникнути при перекладі, та про
тистояти диктату латини в церковному житті. Автор апелює до мов оригіналу Біблії, так само
як і до церковнослов’янського тексту, наводить численні приклади з історії культури, зокрема
з історії Церкви на Сході та Заході.
Кл ю ч о в і слова: християнство, сакральна мова, гебрайська мова, койне, старослов’ян
ська мова, церковнослов’янська мова.
Термін «сакральні мови» уживається доволі часто, особливо коли йдеться про
суто релігійну словесність, і зазвичай насичується в такій ситуації апологетич
ним змістом. Однак свідчень якоїсь споконвічної «обраності» тієї чи іншої мови
шукати не варто, а занурення в аргументи зацікавлених сторін не має особливо
го сенсу
На виникнення й динаміку сакральної функції мови впливає чимало екстра
лінгвістичних чинників. Оголошення гебрайської, грецької та латинської мов
сакральними відбулося формально на тій підставі, що цими мовами було, за на
казом Пілата, зроблено напис над головою розіп’ятого Христа: «Цей є цар
Юдейський». Однак підґрунтя ситуації складніше.
По-перше, спочатку питання про сакралізацію саме цих мов не поставало, бо
днем народження Церкви вважається День Трійці й глосолалії, коли апостоли
заговорили в зібранні мовами різних народів. Чи можна було тут принижувати
Духа Святого, що різномовно говорив через апостолів, в ім’я принципу трьох
обраних мов? Уже Августин «підкреслював, що немає мови, яка була б кращою
за інші: такий сенс П’ятдесятниці...» 2.
Але гебрайською (почасти і арамейською) був написаний Старий Заповіт, а
грецькою — Новий, адже апостоли бажали бути почутими вже в усій ойкумені,
яка спілкувалася по-грецьки, і вивели поняття обраного народу за рамки єврей
ського етносу (відомий вислів ап. Павла, що в християнстві немає ні елліна, ні
юдея). Панував дух вселенського єднання. Ориген, який, до речі, утвердив авто
ритет церковної латини (III ст.), переписав і ретельно прокоментував усю Біблію
навіть не трьома, а чотирма мовами: гебрайською, арамейською, грецькою та ла
1 Нам відомий випадок, коли в Московській духовній академії викладач без жодного
сумніву на запитання «Якою мовою Бог розмовляв з Адамом у раю?» відповів так: «Звичайно,
єврейською». Але мова євреїв, вихідців з вавилонського світу, як відомо, не найдавніша
навіть серед семітських мов.
2 Ле Гофф Ж. Рождение Европм.— М., 2007.— С. 265.
О С. Д. АБРАМОВИЧ, 2014
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4 81
С. Д. Абрамович.
тиною. Але гебрайська мова від самого початку була для маси християнізованих
язичників чужою і незрозумілою, тому перші пресвітери змушені були перекла
дати і тлумачити гебраїзми в проповідях-гоміліях. Та й у самій давньоєврей
ській традиції, при трепетному ставленні до ТаНаХу (досить згадати витончені
інтелектуальні ігри навколо буквально кожної літери Святого Письма або те, як
надривно тут ховають браковані списки Тори — ніби померлого родича!), взага
лі не існувало поняття сакральності тексту як такого. Сакралізація будь-якого
матеріального об’єкта, у тому числі й мови Святого Письма, сприймається в
юдаїстській культурі як блюзнірство. Християнству, яке різко маркувало від са
мого початку, особливо з IV ст., свої кордони з юдаїзмом, начебто й ні до чого
було оголошувати гебрайську мову священною, тим більше що вселенська про
повідь Нового Заповіту відбулася грецькою. Зауважимо при цьому, що мовою
Нового Заповіту була «ринкова грецька» — койне, мова простолюду, яка викли
кала ще донедавна глузування в носіїв античної вченості (втім, на користь авто
ритету грецької працював ще один досить серйозний аргумент — існував пере
клад Старого Заповіту грецькою мовою, зроблений ще в дохристиянську
епоху, — Септуагінта).
Оголошення сакральними мовами гебрайської, грецької та латини поклика
не було насамперед захистити текст Біблії від спотворень, неминучих при пе
рекладах: здавна існували вже згадана Септуагінта, арамейський Таргум, сирій-
ський переклад Пешітта, вірменський, грузинський, коптський та ефіопський
переклади3.
Але при цьому сакралізація трьох привілейованих мов покликана була ще
якось стримати диктат латини: адже, починаючи зі св. Петра, папи перебували в
Римі, і з формуванням у стародавній метрополії центру християнського життя
латинська мова стає (паралельно з формуванням романських мов) мовою куль
тури і внутрішньоцерковного улаштування, репрезентує в церковній культурі
доцентрову тенденцію. Особливо починає підноситися латина з V ст., коли Єро-
нім, слов’янин за походженням і один з імовірних кандидатів у папи, витратить
весь свій статок на вивчення гебрайської мови, щоб максимально точно перек
ласти Старий Заповіт латинською (Вульгата): цей переклад на багато століть
стане в західному світі опорним. Саме через латину реалізувалася ідея вселен-
ськості і міжнаціональності християнської культури. Але на Сході склалася ін
ша ситуація. Як зауважує відомий російський візантиніст С. Іванов, населення
Візантії, в якій спочатку набагато яскравіше, ніж на Заході, розцвіло нове духов
не життя і яка мала власну, грецькомовну базу культури, «повністю усвідомило,
що латина — це чужа мова», дарма що іменувало себе «ромеями» (римлянами).
Останнє, проте, справжніх римлян дивувало. Суперечки між латинянами і візан
тійцями з приводу того, «хто більше римлянин», досягли апогею у X ст., коли
прибулий до Константинополя папський легат єп. Люпранд почув від імперато
ра Никифора II, що справжніх римлян вивіз на береги Босфору імператор Кон
стантан, а в Римі залишилася лише всяка нечисть 4.
3 Утім, канонічні тексти зовсім не вільні від протиріч. Хрестоматійний приклад: за
тверджений єврейськими масоретами вже після Септуагінти текст Ісаї (Іс. 7:14) містить
слово, що його християни тлумачать як спотворення пророцтва про Непорочне Зачаття: ГП?"
(алва) — молода жінка; але в Септуагінті сказано, що Месію народить Діва: «бій тойто
бшоєї Kiipioę auTÓę йци> огцієїоу iSoíi ř| 7iap0gvoę év у«отріє^єі каї zéEfixa i uióv, к а \
косАєаєїд то ovovia аіітой Ец,цауоит|А» (Зу. 7:14).
4 Иванов С. А. Второй Рим глазами Третьего: Зволюция образа Византии в российском
общественном сознании.— polit.ru/artícle/2012/11/23/byzantine/.
82 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов церкви
Отже, в епоху неподіленого християнства встановити диктат латини було не
можливо. Більше того, у самому латинському світі, де на основі «кухонної латині»
активно формувалися живі романські мови, Св. Письмо, що читалося під час
літургії латиною, коментувати в проповіді народною мовою не тільки не заборо
нялося, але й настійно рекомендувалося (постанова Турського собору 813 p.).
І коли постало питання про місіонерську діяльність серед вельми численного
і небезпечного для середземноморської цивілізації язичницького масиву сло
в’ян, дозвіл на функціонування слов’янської мови як сакральної даний був без
зволікання. До слова, давався цей дозвіл св. Кирилові в Першому Римі, а не в
Константинополі : Церква ще не розділилася, і главою її вважався все ж таки
римський єпископ.
Іноді від російських учених можна почути, що саме завдяки вивільненню
Кирило-Мефодіївської місії з-під нагляду Візантійської патріархії стало можли
вим створення слов’янської церкви та організації богослужіння слов’янською
мовою. Але дозвіл на слов’янську Біблію і слов’янське богослужіння, даний у
Римі, не був таким уже неймовірно винятковим актом, тим більше що в тодішній
Церкві були локуси, де функцію сакральної мови виконувала мова місцева: дав-
ньовірменська, давньогрузинська, коптська і та ж арамейська (саме завдяки ос
танній утвердилися монофізитські церкви і єресь Несторія).
Але повернімося до слов’янської проповіді. Що ж піднесло слов’янську
(тобто, власне, церковнослов’янську / давньоболгарську) мову до рангу сакра
льної? Досить багато чого, і розкривається це через порівняння з іншою, а саме
давньоруською, мовою.
По-перше, язичницька стадія давньоруської мови ще нехристиянізованих
східних слов’ян відображала досить похмуру свідомість, яка перебувала в поло
ні стихійного матеріалізму. Світ — це лише те, що можна помацати, і навіть бо
ги й демони тут мають плоть і кров. Посмертне існування — Ірій — тьмяне і не
виразне; доля померлого не залежить від того, добру чи злу служив він за життя.
Східні слов’яни сприймали світ на основі парних понять — як сприятливе і во
роже; добро і зло в цій системі — рівноправні, вони суть дві самостійні форми
буття, втілені в силах природи. Можна впливати на них — ворожити; сакральне
слово в цій системі функціонувало як наївна теургія, заклинальна магія, і було
невідривне від відчуття реального хронотопу та матеріального предмета. Ось,
наприклад, старовинне замовляння, насичене чуттєвим переживанням речей,
матеріалу, з якого вони зроблені, тощо: «Стану я (ім’ярек), піду з хати дверима, з
дверей воротами в чисте поле, у східну сторону <...> Ладо-Мати, візьми ключі
золоті, розімкни замки кістяні...». Екстатична гарячковість цієї теургії не свід
чить про впевненість і складний духовний досвід. Людина тут фактично висту
пає як відчайдушний богоборець, що силиться у фантастичний спосіб здолати
жахливі і незрозумілі демонічні сили, які панують у природі.
Біблійна свідомість натомість веде від міфу до логосу, стверджує онтологіч
ний статус мови. Тут не людина створює за своїм розумінням міфи про богів, як
у язичницькій поезії, а єдине й істинне Божество саме звертається до людини в
Одкровенні, Слові Божому. Саме це Слово, як свідчить початок книги Буття,
творить матеріальний світ ex nihilo, «з нічого» (71*73© — шиболет): «И рєчє
кгь: да кУдєчгь св̂ Ьтть. И кьість св̂ кчгь» (Бт. 1 :1). Адамові в раю надано вла
ду називати речі іменами; розвинена мова відрізняє людину від тварини і робить
її носієм образу Божого. У Новому Заповіті Ісус Христос осмислений саме як це
передвічне Слово Боже, що створило світ, а згодом утілилося в людину заради її
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4 83
С. Д. Абрамович.
п о р я т у н к у : « в т » н а ч а л 'Ь е 'Ь слово , н слово е 'Ь к т» е г ь У , и б г ь е 'Ь слово»
(Ин. 1 : 1 ) . Мова Біблії мислиться як мова самого Бога — вважається, що пере
клади не спотворюють її в головному. Будь-яка мова, як свідчила глосолалія
П ’ятдесятниці, здатна провістити Одкровення. І переклад Біблії слов’янською
мовою, розпочатий св. Мефодієм, як і чинення цією мовою священнодійства,
покликані були затвердити її новий статус.
Старослов’янська мова відразу ж формується як сакральна, а не просто як
мова людського спілкування. І це надає їй певних особливостей, які в мові пов
сякденного спілкування відсутні. Як точно підмітила І. Гольберг, вона моноло
гічна, орієнтована на експлікування, на виявлення духовного змісту, а не на ко
мунікацію 5, навіть може скластися враження, що вона ніби й не припускає
діалогу, зворотного зв’язку, гомеостазису, хоча теологи з цим сперечаються6.
По-друге, у старослов’янську мову вводиться активний шар глибоко інте
лектуалізованих гебраїзмів і грецизмів, для яких у слов’янській мові взагалі не
було аналогів (напр.: Ayíou IIvei3(xaxoę — Святий Дух). І, як результат, у цій мові
відразу ж виникає можливість висловлювати складні спіритуальні поняття,
сформовані, звичайно, за зразками еллінського словотворення: клдгопотрєЕ-
НЬІН «добре влаштований, необхідний», БЛАГОрАЗТВОрЄНЇЄ «очищення, оздоров
лення». Чи можливо було в принципі скласти в дохристиянські часи ось такий
текст: «Радуйся, древ0 свєтлоплодовитоє, СЗ нєго ж є п и таю тса вернім,
рАдуися, дрєво елагосєннолиствєнноє, илгь ж є оукрьівАЮтся лшози» (Акафіст
Божій Матері, ч. З, ікос 7)? Правда, Ф. І. Буслаєв доводив, що слов’янська мова
зазнала впливу християнських ідей задовго до Кирила і Мефодія і що переклад
Святого Письма на слов’янську мову ліг на підготовлений ґрунт1.
Проте все це зовсім не означає, що слов’янська мова була цілком готова до
адаптації нової, біблійної, ментальності й усе тут склалося ідеально. Навіть в ос
новоположному тексті слов’янської Біблії зустрічаються дуже серйозні прома
хи. Скажімо, радянські атеїсти довго й охоче мусували ту обставину, що тут (як,
відповідно, і в Синодальному російському перекладі) Бог іменується то в однині
( П1ГР — Ягве), то у множині (п т т ш — Елогім). Зокрема, у церковнослов’ян
ській Біблії змій-спокусник звертається до Адама і Сви так: « ... и Б у д е т е іак о е о -
щі, в’Ь д ащ є довроє и лукАвоє» (Бт. З : 5). З цього висновувалося, що і творці
Біблії не були вільні від ідеї багатобожжя. Насправді ж Елогім — найдавніша се
мітська форма звертання до верховного божества взагалі: вже вавилоняни, ба
жаючи підкреслити, що їхній верховний бог Мардук є «богом богів», іменували
його Елогім Мардук-, у гебрайській Біблії ця форма, строго кажучи, є просто ри
торичною фігурою (так, наприклад, уважав авторитетний юдаїстський богослов
5 Гольберг И.М. Язьїковьіе образования сфери религии / Русистика на современном
зтапе. — М„ 1999. — С. 127-129.
6 Скептики, правда, запевняють, що якраз ця монологічність свідчить про ілюзорність
самого поняття богоспілкування, яке, мовляв, є «втечею від дійсності», «емоційною роз
рядкою», самоствердженням і навіть «соціальним наглядом» (чи не забагато причин?), і
молитва в принципі не має відповіді, тому що бідолаха молільник розмовляє сам із собою
(див., зокрема: Богачевська І. Християнська наративна традиція: методологія філософ-
сько-релігієзнавчого аналізу.— К., 2005. — С. 213). Але тут ігнорується, що «відповідь Бога»,
по-перше, не обов’язково дається «людською мовою» і звичайно «прочитується» віруючим у
безпосередніх життєвих обставинах; по-друге, юдаїзм і християнство як ревеляціоністські
релігії будуються на понятті Одкровення: Святе Письмо є «голос з неба», переданий за
посередництвом «людського» автора, «ретранслятора» цього Божественного голосу. Отже,
ідея гомеостазису тут усе ж таки присутня.
7 Див.: Буслаєв Ф. И. О влиянии христианства на славянский язьгк : Опит истории язьпса
по Остромирову Евангелию.— М., 1848.— 212 с.
84 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов церкви
XIII ст. паризький рабин Раші). Слов’янський перекладач про це явно гадки не
мав і пішов шляхом буквального відтворення — боги. У західних перекладах
Біблії тут уживається однина, наприклад God в англомовному тексті8.
У слов’янському тексті Нового Заповіту міститься досить грізний постулат:
«жєнд дл оувоится скоєго м&ка» (Єф. 5 : 33). У грецькому оригіналі, справді,
стоїть (роРт|таі, але за внутрішнім змістом та контекстом це слово означає тут
радше поважати, дбати, вшановувати. А ось якраз «убоїться» стає ключовим
для автора «Домострою» XVI ст., який намагається розширити апостольську
настанову низкою практичних рекомендацій, що свідчать про справжню куль
туру побоїв у тодішній Московії: «А о всякую вину по уху и по видению не бить,
ни кулаком под сердце, ни пинка, ни посохом не колоть, никаким железньїм и
деревом не бить. Кто с сердца или с кручинм так бьет, многое притчи от того
бнвают: слепота и глухота, и руку и ногу и перст внвихнет, и главоболие, и зуб
ная болезнь, а у беременннх и детем в утробе повреждение бмвает. А плетью с
наказанием бить, и разумно и болно, и страшно и здорово — а толку большая ви
на. И за ослушание и небрежение, — иносоим рубашка, плетию побить за руки
держа, по вине смотря...» 9.
На ранній стадії старослов’янська мова активно прагнула пояснювати і про
свіщати, пізніше «нова церковнослов’янська» демонструвала спокійну впевне
ність і пишномовність. Але з плином часу сакральна мова слов’янських церков
поволі обростає містичним ореолом: «чим загадковіше, тим більше сакральнос-
ті», і це перетворюється на ситуацію, аналогічну ситуації з латинською мовою в
західній церковній культурі.
Якщо повернутися до питання про претензії латини, то варто визнати, що
жорстке домінування останньої на Заході визначили, зрештою, лише церковне
розділення та страх перед подальшим сепаратизмом і схизмою. Так, уже в
1079 p., тобто після розколу Східної і Західної Церков, папа Григорій VII напи
сав у відповідь на прохання Братислава, герцога Богемського, дозволити бого
служіння слов’янською мовою: «Ми в жодному разі не можемо задовольнити це
прохання <...> Тим, хто часто над цим розмірковує, ясно, що не без підстави зав
годно було всемогутньому Богу, щоб Святе Письмо не стало загальним надбан
ням: якби воно було доступне всьому світові, то врешті-решт до нього втратили
б повагу і воно, будучи неправильно витлумаченим, призвело б до помилок»10.
Рим небезпідставно побоювався, що переклад Святого Письма живими на
родними мовами стане джерелом різних тлумачень і єресей, що через певний
час і продемонструє казус катарів і вальденсів, які почали взагалі заперечувати
Старий Заповіт. Тому в 1199 р. папа Інокентій III уже досить гнівно вислов
люється про єретиків, які переклали Біблію французькою мовою та обговорю
ють її між собою. Заборони, накладеної цим папою на «народну Біблію» та її
вільне тлумачення в проповіді, у католицькому світі довго й ревно дотримува
лися. Більше того, католицьке духовенство Заходу взяло тоді радикальний курс
на монополію в духовному житті й граничне обмеження ініціатив «знизу»: у
1229 р. Тулузький синод заборонив мирянам користуватися Біблією, писаною і
латиною, і народною мовою, — відтак простій людині з народу дозволялося чи
тати (і вже виключно латиною) тільки Требник, Псалтир і Часослов Богоматері.
8 The Holy Bible. New international version / Printed in Great Britain, 1984.— P. 2.
9 Домострой.— СП6., 1994.— C. 69.
10 ВязигинА. C. Григорий VII. Ero жизнь и общественная деятельность : Биограф.
очерк.— СПб., 1891.— С. 12.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4 85
С. Д. Абрамович.
Однак у тому ж ХШ ст. богослови Сорбони все ж таки переклали Біблію фран
цузькою п, а наприкінці XIV ст. з’явився і переклад англійською, зроблений під
керівництвом Дж. Вікліфа. Але епоха «національних» Біблій і богослужіння на
ціональними мовами реально почалася з німецької Реформації— Лютерового пе
рекладу Книги Книг німецькою. Безсумнівно, що Лютер дав своєму народові не
тільки зрозумілий текст Святого Письма, а й можливість вільно його інтерпрету
вати, хоча при цьому й сам не уникнув прикрих помилок12. Однак примітно те, що
наприкінці життя, урахувавши шалений вал «особистих інтерпретацій» і, відпо
відно, дроблення церковного організму на секти, великий радикал повернувся до
ідеї, що тлумачити Біблію повинні все ж лише спеціально навчені люди. По суті,
Лютер визнав правоту св. Єроніма, який уже в V ст. зазначав, що хлібороби, муля-
ри та інші трудівники не приступають до своєї справи без попереднього навчання,
але знання Святого Письма приписують собі виключно всі (далі із сарказмом зга
дано язикату стару, дідуся, що здитинів, та ін.).
Проте й розрив між живою мовою суспільства і мовою церковної культури
виявлявся все виразніше і частіше змушував консерваторів замислюватися. Але
лише 2-й Ватиканський собор (середина XX ст.) оголосив відмову Західної Цер
кви від тотальної латини і перехід у богослужінні на живі національні мови. Це
оновлення (aggiornamento) стало відтоді офіційною політикою Ватикану, і, ска
жімо, спроба консервативно налаштованого попереднього папи Бенедикта XVI
відновити латину в її давніх правах ні до чого не привела.
У сфері східнослов’янської православної культури до цього явно ще далеко.
Хоча, скажімо, ініціативи щодо перекладу Біблії і богослужіння російською мо
вою спостерігаються з початку XIX ст., але в Російській православній церкві во
ни досі активно гальмуються. У свою чергу і переклад сакральних текстів націо
нальною мовою породжує нові випадки спотворень. Так, у сьогоднішньому
українському православному богослужінні (Київський патріархат) можна зу
стріти в Херувимській пісні такий епізод: «ми, херувимів таємно уявляючи... ».
Це — переклад вислову «Ижє х є р У в и м ь і т а й н о окрлз^Юіцє...», яким знаме-
нується початок Євхаристії: тут міститься заклик на мить реально стати херуви
мами, які, за псевдо-Діонісієм Ареопагітом, настільки зміцнилися в любові до
Бога через постійну близькість до Нього, що вже ніколи не зможуть відірватися і
перетворитися на ангелів темряви. Наскільки можна судити з друкованих ви
дань, які використовують у храмах даної конфесії, ці тексти, подаровані еміг-
рантами-українцями з Австралії, свідчать не тільки про збереження духовного
життя в діаспорі, а й про момент спотворення вихідного сенсу. Одна справа —
психологічно стати херувимами, інша— уявити себе ними, подібно до того, як
актор уявляє себе персонажем п’єси 13.
11 Наведемо лише один показовий приклад: відомий усім перехід ізраїльтян через
Червоне море насправді був переходом через так звані Гіркі озера (або Тростинне море),
досить мілке водоймище, дно якого повністю оголюється під час відливу. У Дж. Вікліфа
переклад був правильний: «Reed Sea» (Тростинне Море). Але Лютер, відштовхуючись від
свого англійського предтечі, сплутав це з англійським «Red Sea» (Червоне Море), і ця
помилка вкоренилася.
12 Водночас греко-католики України, які до 2-го Ватиканського собору послуговувалися
церковнослов’янською мовою, абсолютно невимушено перейшли на рідну (щоправда, в
західноукраїнській модифікації).
13 Абрамович С. Уніфікація літургійних текстів в українському ортодоксальному бого
служінні як загальнонаціональна культурна проблема : У 2 т. // Наук, праці Кам’янець-Поділ.
держ. ун-ту : Філол. науки.— Кам’янець-Подільський, 2005.— Т. 2. Вип. 11.— С. 324—331.
86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4
Ініціативи свв. Кирила і Мефодія в контексті сакральних мов церкви
Таким чином, проблема побутування слов’янських мов як сакральних мов
церкви, що окреслена тут досить побіжно, породжує безліч запитань, украй
цікавих для філолога, але зовсім не вивчених у нашій наскрізь секуляризованій
науці. Однак секуляризація, як бачимо, не тільки дає свободу судження, а й здат
на породити глуху і невмотивовану обструкцію певних, надзвичайно важливих
для культури явищ.
(Чернівці)
S. D. ABRAMO VY СН
ST. CYRIL AND METHODIUS’ INITIATIVES IN THE CONTEXT OF THE CHURCH’S
SACRAL LANGUAGES
This article analyzes the situation of the Slavs’ language involvement to the circle of sacred lan
guages of the church. It is stressed that Hebrew, Greek and Latin languages were announced sacred in
an attempt to protect the Bible text from distortions which are almost unavoidable in translation and
it was also an attempt to resist the dictates of Latin in the church life. The author fairly widely appeals
to the original Bible languages, as well as to the Slavonic text, cites numerous examples from the
field of the history of culture, especially from the East and West Church history.
Keywords : Christianity, sacred language, Hebrew, Koiné, Old Slavonic language, Church
Slavonic language.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 4 87
|