Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту
Стаття присвячена лінгвістичному осмисленню понять «народництво», «модернізм» і «постмодернізм», розглянутих як стратегії текстотворення в сучасній українській мові. Виявлено основні мовні ознаки кожної зі стратегій текстотворення. Проаналізовано способи взаємодії народницької, модерністської та...
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2013
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183755 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту / Т.В. Монахова // Мовознавство. — 2013. — № 4. — С. 44-56. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183755 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1837552025-02-23T20:23:10Z Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту Narodnytstvo, modernism and postmodernism in text linguistics Монахова, Т.В. Стаття присвячена лінгвістичному осмисленню понять «народництво», «модернізм» і «постмодернізм», розглянутих як стратегії текстотворення в сучасній українській мові. Виявлено основні мовні ознаки кожної зі стратегій текстотворення. Проаналізовано способи взаємодії народницької, модерністської та постмодерністської стратегій текстотворення в діахронічному й синхронічному аспектах. This article deals with the linguistic concepts of the populism, modernism and postmodernism which are the strategies of the modem Ukrainian language. The basic linguistic features of the each strategy are given. The ways of interaction the populism, modernism and postmodernism strategies of text in diachronic and synchronic aspects are examined. Text-building strategy is a way of text messaging which depends on speaker's attitudes and his intentions while speaking, has a clear plan for verbal expression, represented by certain techniques and tactics of text creating due to the internal laws of the language. The populism in linguistics of the text is the strategy of text-building, characterized by the focus on the Ukraine, moralistic pathos, didacticism, postcolonial complex, linguistic purism, classical rhetoric and sacralization of certain taboo topics and layers of vocabulary, lexical closeness to the excessive borrowing, traditional Ukrainian ethnic concepts, etc. Modernism is the text-building strategy, characterized by the openness to cultural and linguistic borrowing, destruction stamps of previous eras, activation of the discourse of women’s and gender studies in general, etc. The origins of modernism researchers are in the speakers’ effort to create a new text type to influence recipients. Among the many tactics of the postmodern text-building strategy we can name intertextuality, language game as a law of the existence of modem language, the language of the Internet as a special social dialect today, linguistic kitsch, etc. Thus, the attempts of the linguistic reterminologization of the three important and urgent social terms have been done in this paper. 2013 Article Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту / Т.В. Монахова // Мовознавство. — 2013. — № 4. — С. 44-56. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183755 uk Мовознавство application/pdf Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена лінгвістичному осмисленню понять «народництво», «модернізм»
і «постмодернізм», розглянутих як стратегії текстотворення в сучасній українській мові.
Виявлено основні мовні ознаки кожної зі стратегій текстотворення. Проаналізовано способи взаємодії народницької, модерністської та постмодерністської стратегій текстотворення в діахронічному й синхронічному аспектах. |
| format |
Article |
| author |
Монахова, Т.В. |
| spellingShingle |
Монахова, Т.В. Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту Мовознавство |
| author_facet |
Монахова, Т.В. |
| author_sort |
Монахова, Т.В. |
| title |
Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту |
| title_short |
Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту |
| title_full |
Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту |
| title_fullStr |
Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту |
| title_full_unstemmed |
Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту |
| title_sort |
народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2013 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183755 |
| citation_txt |
Народництво, модернізм і постмодернізму лінгвістиці тексту / Т.В. Монахова // Мовознавство. — 2013. — № 4. — С. 44-56. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT monahovatv narodnictvomodernízmípostmodernízmulíngvísticítekstu AT monahovatv narodnytstvomodernismandpostmodernismintextlinguistics |
| first_indexed |
2025-11-25T04:58:35Z |
| last_indexed |
2025-11-25T04:58:35Z |
| _version_ |
1849737062343770112 |
| fulltext |
Т. В. МОНАХОВА
НАРОДНИЦТВО, МОДЕРНІЗМ I
ПОСТМОДЕРНІЗМ У ЛІНГВІСТИЦІ ТЕКСТУ
Стаття присвячена лінгвістичному осмисленню понять «народництво», «модернізм»
і «постмодернізм», розглянутих як стратегії текстотворення в сучасній українській мові.
Виявлено основні мовні ознаки кожної зі стратегій текстотворення. Проаналізовано спо
соби взаємодії народницької, модерністської та постмодерністської стратегій текстотво
рення в діахронічному й синхронічному аспектах.
К л ю ч о в і с л о в а : стратегія текстотворення, народництво, модернізм, постмодернізм.
Терміни «народництво», «модернізм» і «постмодернізм», діставши наукове
осмислення в культурологічних, мистецтвознавчих, літературознавчих пра
цях, потребують і мовознавчого вивчення. Актуальність проблеми зумовлена
необхідністю комплексного лінгвістичного дослідження й аналізу названих
мовно-культурних явищ. Лінгвістична ретермінологізація цих термінів стано
вить одну з важливих проблем сучасної лінгвістики.
Предметом нашого дослідження є лінгвістичні критерії народницької, мо
дерністської та постмодерністської стратегій текстотворення. Мета статті —
дати лінгвістичний опис народництва, модернізму та постмодернізму. Реаліза
ція поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) формулювання
дефініції поняття «стратегія текстотворення»; 2) визначення ключових мов-
но-когнітивних ознак народництва, модернізму й постмодернізму в сучасній
українській мові; 3) простеження взаємодії стратегій текстотворення в ук
раїнській мові та ідіолектах деяких сучасних письменників України.
Науковим підґрунтям розуміння поняття «стратегія текстотворення» слу
гує прагматика — галузь досліджень у семіотиці й мовознавстві, що вивчає
функціонування мовних знаків у мовленні. Стратегія текстотворення є яви
щем як власне мовним, так і екстралінгвістичним, це спосіб організації по
відомлень, який залежить від настанов мовця та його інтенцій під час говорін
ня, має чіткий вербальний план вираження, репрезентований певними
прийомами й тактиками творення тексту, але, з іншого боку, це й спосіб орга
нізації повідомлень, зумовлений внутрішніми законами розвитку мови. Стра
тегія текстотворення відбиває свідоме ставлення мовця до стану, статусу й
еволюції української мови, традиційної української концептосфери, мовних і
культурних табу. Вона є способом позиціонування себе, зовнішньою самопре-
зентацією через мову, відображенням залученості мовця до соціально-куль
турного та політичного контекстів або його відчуження від них. Стратегія тек
стотворення — це діагностування світоглядних позицій комунікантів і
водночас результат відображення світогляду мовців у їхньому мовленні.
О Т. В. МОНАХОВА, 2013
44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
Народництво, модернѣм і постмодернізм у лінгвістиці тексту
Термін «стратегія текстотворення» корелює з терміном «ідеологія», зафік
сованим у словниках постмодерністських термінів: «Ідеологія — термін, що
має у західних гуманітарних науках, зокрема у структуралістських і пост-
структуралістських колах, значення, дещо відмінне від його звичного узусу...
У галузі цих наукових уявлень ідеологію розуміють як сукупність позначува-
них конотацій чи вторинних позначуваних (в опозиції до риторики як системи
вторинних позначуваних). Ідеологію виявлено (маніфестовано) як щось зрозу
міле саме собою. Її “авторитет” ґрунтується на тому, що вона є відношенням
між “даним” нам дискурсом і топікою (загальною чи конкретною). Топіка бу
ває конкретною, якщо йдеться про поняття, прийняті тільки в певному кон
кретному суспільстві, і загальною, якщо йдеться про поняття загальнолюдські.
Дуже часто цим терміном позначають будь-яку систему поглядів: побутових,
сімейних, релігійних, політичних, естетичних тощо, явних і неявних, що регу
люють сферу повсякдення» 1. У свою чергу ідентичність співвідноситься з со
ціолінгвістичними категоріями «соціальна роль» і «соціальний портрет», тобто
такими характеристиками, як вік, стать, вид діяльності, посада, релігійність
(конфесія), належність до субкультур тощо. Ці соціальні показники допомага
ють людині визначити співрозмовника за системою координат «свій— чужий».
Проте, крім соціальних статусів і ролей, важливими ідентифікаторами є
близькість ідіолектів співрозмовників, подібність чи відмінність у доборі мов
леннєвих одиниць, способах оцінювання, спільний для мовців лексичний
фонд, зрозумілість чи незрозумілість імпліцитних висловлень, чітке відчуття
закладеної в текст іронії тощо. Усе це сконцентровано у фразеологізмі говори
ти однією мовою у значенні «розуміти одне одного». Справді, спільний мов
леннєвий код сприяє виникненню симпатії та порозумінню між людьми. Він
визначається певними лінгвістичними прийомами, тактиками й, зрештою,
трьома ключовими для української мови стратегіями.
Очевидно, слід говорити про реалізацію стратегії текстотворення на двох
рівнях: 1) прагматичному, або інтенційному, коли наміри мовця визначають
спосіб добору мовленнєвих одиниць і вживання текстотворчих тактик, і
2) лексико-граматичному — аналіз лексем, семантичних полів, фразових і
текстових структур.
Народництво як стратегія текстотворення відкриває ланцюг «народ
ництво — модернізм — постмодернізм» і є хронологічно першим етапом роз
витку нової української літературної мови. Змістове наповнення терміна «на
родництво», який вводимо в мовознавчий обіг, визначила С. Павличко:
«Народництво — центральний термін української інтелектуальної історії, по
літики й культури — включає в себе широке коло понять. По-перше, народ
ництво є політичною ідеологією... як правило, літературне народництво було
генетично пов’язане з політичним і в свій спосіб його продовжувало. По-дру-
ге, народництво є способом художнього існування літератури, стилем або сис
темою стилів. По-третє, народництво є способом теоретичного осмислення
культури, формою її критики, культурним дискурсом» 2.
Спираючись на таке тлумачення, можемо говорити про мовні прикмети носія
народницької ментальності, народницької позиції, народницького світогляду.
1 Ильин И. П. Постмодернизм : Словарь терминов.— М., 2001.— С. 97.
2 Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.— 2-е вид., переробл. і
допов,— К., 1999,— С. 27-28.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 45
Т. В. Монахова.
Народництво в лінгвістиці тексту — стратегія текстотворення, що характе
ризується україноцентричністю, моралізаторським пафосом, повчальністю,
постколоніальним комплексом, мовним пуризмом, класичною риторикою, та-
буюванням та сакралізацією певних тем і прошарків лексики, закритістю щодо
надмірних лексичних запозичень, традиційною для українського етносу кон-
цептосферою тощо.
Провідна тема ідіолекту носія народницької ментальності — тема України,
її історії, українського патріотизму. У народницькій стратегії текстотворення
реалізуються традиційні українські концепти. Концепт розуміємо як конгло
мерат семантичних полів, розширених культурно-філософськими значеннями
так, що лексеми в структурі концепту об’єднані не однією, а кількома сполуче
ними між собою семами. Концептом можуть стати лише такі семантичні поля,
які номінують суспільно важливі для певного етносу й людства в цілому по
няття, що дають змогу значенням перейти від співвідносного їм фрагмента
дійсності до сфери ідеального, тобто духовно-ментального. Концептосфера
народництва складається з конгломератів семантичних полів «народ», «Украї
на», «доля», «свобода», «українська мова» тощо. Найважливішим завданням
народництва є вболівання за гармонійний розвиток української мови в усі ча
си. Ретроспекція цього процесу, аналіз результатів (від здобутків до поразок)
становлять перманентні теми народницького дискурсу.
Така стійка світоглядна позиція, а також об’єктивне існування несприятли
вих зовнішніх впливів на українську мову зумовлюють певну авторитарність
народницьких висловлень і надають їм повчального пафосу. Наприклад: «Не-
готовність нашого суспільства до колективного вирішення проблем, пов’яза
них із потребою внутрішньомовної дерусифікації, не знімає, однак, необхід
носте наукового їх дослідження й обговорення в мовознавчих колах» (УМ 3,
35). Імператив стає головною категорією народницької стратегії текстотворення.
Ця перша прикмета народництва реалізується в такій мовній тенденції, як
вербалізація постколоніального комплексу за допомогою спеціальних вира
жальних засобів. Термін «постколоніальний комплекс» корелює з терміном
«постколоніальний синдром». Постколоніальним синдромом часто називають
наслідки радянської доби в діях і мисленні людей, це залишки радянського
типу свідомості в громадянах сучасної України. Постколоніальний комплекс
у такому разі — реагування однієї людини на наявний постколоніальний син
дром в іншій людині, ширше — захоплення дослідженням негативних рис ра
дянської доби та її наслідків для України. Мовці-народники відчувають образу
за певні моменти в історії України, борються з їхніми наслідками, номінуючи
ці явища яскраво забарвленими конотованими лексемами. Одвічний пошук
національної самоідентифікації, система координат «свій — чужий», відчу
ження від зла, протиставлення йому себе — один із ключових векторів постко
лоніального комплексу.
Зазвичай нетерпимі до засилля лексичних запозичень, мовці-народники
вживають кальковане совєтський замість усталеного радянський, виражаючи
в такий спосіб найвищий ступінь свого негативного ставлення до сказаного.
Лексеми русифікація, лінгвоцид, мовна асиміляція, колонізація, зросійщення,
радянщина тощо становлять єдиний концепт постколоніальності.
З іншого боку, народники реанімують питому українську лексику, вилуче
ну з активного вжитку за радянських часів або таку, що відійшла до пасиву мо
3 Список скорочень див. у кінці статті.
46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
Народництво, модернѣм і постмодернізм у лінгвістиці тексту
ви з інших причин. Вони створюють тезауруси, каталоги та реєстри репресова
них слів. «Можливо, дуже поміркований український пуризм таки зробив
спробу прилюдно проявитися, у вкрай вузьких рамках і, звісно, без загальної
критики російських впливів на українську мову», — писав свого часу Юрій
Шевельов (Шерех)4. Через засоби масової комунікації намагаються провади
ти активне відновлення лексичного фонду української мови й правописних
норм початку XX ст. Зокрема, мовлення телеканалів «СТБ», «5 каналу»,
«ІСТѴ» та ін. демонструє чітку відповідність народницькій стратегії тексто
творення в українській мові. «Як живі істоти, мовні особливості теж стають
старими, неактивними і, нарешті, мертвими, і це процес цілком природний.
Консервативні нормалізатори мови (далеко не типовий випадок у сучасній
Україні!) можуть наполягати на збереженні вигаслих або близьких до вигасан-
ня рис, але це було б не успішнішим, ніж якби лікар намагався спинити процес
старіння в своєму пацієнтові»5.
Очевидною видається на перший погляд тотожність народництва й устале
них українських тропів і фігур. Однак такий погляд на новітнє народництво за
вузький. «Спроба його (народництва. — Т. М.) узагальнення, як правило, ски
дається на перелік рис, як-от “собливе тяжіння до традиційних, старих або
автономних художніх структур (бароко, бурлеск), до активного продукуван
ня — з метою самозбереження — романтико-народницької ідеології, до за
своєння й закріплення дидактичних та етнографічних форм творчості, вико
ристання елементів розмовної (переважно просторічної), а не писемної
літературної мови тощо”» 6.
Крім традиційних епітетів і семантично зрозумілих прозорих метафор, на
родницька стратегія текстотворення не є відірваною від сучасних реалій
життя. Не слід думати, що носії народницької стратегії текстотворення страж
дають на мовне хуторянство й рустикальність. Ці характеристики є справедли
вими для модернізму першої половини XX ст. Нині мовці-народники також
уживають у своїх оцінних висловленнях лексичні одиниці, що відбивають су
часний рівень розвитку суспільства. Проте терміни сучасної науки й назви но
вітніх технічних засобів та інших реалій сучасності становлять поодинокі, до
речні, контекстуально виправдані вкраплення. Наприклад: «Вона теж несла в
собі ті ж таки гени, тому й любила цю спокійну й таку величну стару, любила
цей дім і всі речі в ньому, світло його кімнат і запахи» (Ш., 48).
Суттєвим маркером народницької стратегії текстотворення є ставлення
мовців до українського суржику. Навіть суржикомовні народники, для яких
суржик є рідним, першим, мовним кодом, усвідомлюють це явище як негатив
не й таке, що загрожує повноцінному розвиткові української мови. Категорич
не неприйняття суржику ані як форми просторіччя, ані як діалекту, піджину чи
соціолекту є ще однією ознакою народницької стратегії текстотворення.
Модерністська стратегія текстотворення діахронічно є другим етапом
дискурсивного розвитку української мови. Можемо з великою мірою впевне
ності заявити, що на сьогодні лінгвістичні ознаки модернізму часто розчи
няються в постмодернізмі — наявні в останньому модерністські мовні засоби
набувають інших функцій. Так само й інтенційні вектори модернізму можуть
4 Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології : У 3 т. / Ред. рада:
В. О. Шевчук та ін.— X., 1998.— С. 232.
5 Там же,— С. 237-238.
6 Павличко С. Зазнач, праця.— С. 29.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 47
Т. В. Монахова.
зливатися з народницькою стратегією текстотворення, їх поєднує свідоме не
байдуже ставлення до еволюції української мови. Тому можемо твердити про
модерністську стратегію текстотворення як про проміжний рівень між народ
ництвом і модернізмом, скоріше діахронічний рівень, оскільки на синхроніч
ному зрізі мови він уже не є чітко вираженим і самостійним.
Як зазначає С. Павличко, загальний дискурс модернізму містить низку ок
ремих дискурсів: європеїзму, або західництва (адже модернізм як інтелек
туальна система завжди зорієнтований на Захід), сучасності (адже модерність
співвідносить себе насамперед з часом), інтелектуалізму, антинародництва,
індивідуалізму, фемінізму, зняття культурних табу, зокрема у сфері сексуаль
ності, деканонізації, формалізму в критиці й інтересу до формальної сторони
твору тощо1.
Модернізм як стратегію текстотворення зручно розглядати в порівнянні,
ба навіть у протиставленні з першою стратегією — народництвом. Принципо
ві розбіжності щодо світоглядних позицій мовців і розуміння вектора розвит
ку України призводять до певного конфлікту між народництвом та модерніз
мом: «...конфлікт двох поглядів і художніх принципів — народництва (що
передбачало українськість, патріотизм, популізм — аж до хуторянства, закри
тість культури, консервативність, реалізм, зображення народного життя) і мо
дернізму (відповідно європеїзму, космополітизму, інтелектуалізму, відкри
тості культури, демократизму, естетизму, зображення життя інтелігенції).
Однак між двома парадигмами існує ще одна ключова опозиція — жіночого і
чоловічого, або феміністичного і патріархального...»8.
Модернізм можна визначити як стратегію текстотворення, що характери
зується відкритістю до запозичень (від культурних до мовних), руйнуванням
штампів попередніх епох, активізацією жіночого дискурсу та тендерних сту
дій загалом тощо. Витоки модернізму дослідники вбачають у прагненні мов
ців (адресантів) створити новий тип тексту для впливу на читачів (адресатів).
Найпершою мовною рисою лінгвістичного модернізму є відкритість до
лексичних запозичень, переважно англомовних:
«От чим ще, до речі, паршива чужа країна — набиваються, натрушуються, як пух у
ніздрі, напохватні чужинецькі слівця і звороти, заліплюють пори в мозкові, нахабно тис
нуться попідруч, навіть коли ти наодинці з собою, — і незчуваєшся, як починаєш балака
ти “хеф-напів”, тобто повторюється те саме, що вдома» (3., 43).
Мовці-модерністи усвідомлюють і шкоду від надмірності лексичних запо
зичень, але й розглядають їх як спосіб лексичної інтеграції української мови в
загальносвітовий комунікативний простір. Уживання лексико-семантичних
запозичень є способом осучаснення української мови, орієнтиром на євро
пейську культурну інтеграцію. Ключове протистояння народництва й модер
нізму полягає у ставленні до зовнішньомовної орієнтації України, у проти
ставленні національної мовної інтровертності національній екстравертності.
Інший аспект модерністської стратегії текстотворення є лексико-граматич
ним. За доби модернізму набуло поширення в мові явище, назване «маміз-
мом». Загальна інфантилізація сучасної людини виявляється як у певних пси
хологічних особливостях, так і в суто мовних одиницях — у надмірній
кількості демінутивів. «Сюсюкання» й зловживання зменшувально-пестливи
7 Там же.— С. 22.
8 Там же.— С. 68-69.
48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
Народництво, модернѣм і постмодернізм у лінгвістиці тексту
ми афіксами стало прикметою модерних часів й остаточно закріпилося у пост-
модерністському кітчі.
Порушення табу як модерністська тактика. Тривале табуювання пев
них тем, лексико-семантичних груп, номінації певних явищ і процесів в укра
їнській культурі спричинило закріплення традиції моральної та мовної цнот
ливості українського етносу. Сексуальність, тілесність, нецензурна лексика
завжди були закритими темами для публічного обговорення чи вжитку, а тому
зовсім не представлені в художньому, публіцистичному та решті функціо
нальних стилів української мови. Єдиним осередком порушення табу був роз-
мовно-побутовий стиль.
Постійно й активно функціонуючи в розмовно-побутовому стилі як тако
му, що не підлягає штучному регулюванню, табуйовані дотепер теми й слова
набувають нового статусу. Вони виходять за межі розмовного дискурсу й пе
ретворюються на об’єкт мовознавчих досліджень, художній літературний за
сіб, навіть кодифікуються у словниках. Слід згадати в цьому контексті резо
нансну працю JI. Ставицької «Українська мова без табу. Словник нецензурної
лексики та її відповідників» 9.
У модерністській стратегії текстотворення відбувається переосмислення
суржику. Суржик як антиформа літературної мови сприймається модерніста
ми як спосіб дискутування з мовною традицією. Письменники-модерністи по
чинають уживати суржик як літературний художній засіб для змалювання
портретних характеристик дійових осіб. Суржик залишається низькою фор
мою побутування мови, однак його існування декларують, визнають і сприй
мають як сучасну реалію української мови. Починається процес переходу від
засудження суржику як мовної хвороби до постмодерністського суржик-кіт-
чу, прийому в літературі й мистецтві.
Гендерні лінгвістичні дослідження, що зародилися й набули свого розквіту
в американському мовознавстві XX століття, поширюються й на українську
лінгвістику. Так звана жіноча проза все голосніше конкурує з чоловічою, з од
ного боку, утверджуючи свою «літературну стать», з другого, — вимагаючи
припинення розподілу літератури за статтю авторів написаних текстів. Однак
у соціолінгвістичних дослідженнях усе частіше виникають питання щодо від
мінностей у вживанні колоративів у мовленні чоловіків і жінок, аналізу особ
ливостей чоловічого й жіночого сприйняття оцінних висловлень і багато інших
лінгвістичних проблем щодо відмінностей чоловічого й жіночого мовлення.
Постмодернізм як стратегія текстотворення замикає ланцюг «народ
ництво — модернізм — постмодернізм» і на сьогодні є хронологічно останнім
етапом розвитку мови в соціумі. Постмодерністська стратегія текстотворення,
як і весь постмодернізм у цілому, постає на підвалинах модернізму, який нама
гається змінити мовно-культурний узус і спрямувати розвиток культури й мо
ви у бік сучасності й прогресу. Постмодернізм натомість нічого не заперечує,
не дискутує, не виборює. Постмодерністська стратегія текстотворення лише
відбиває мовну екзистенцію людини, виявляє її самовираження через слова,
дає змогу провадити принцип мовної гри в усьому, сприяє створенню ефектів
від мовлення, таких як епатаж чи захоплення слухачів.
Серед багатьох тактик постмодерністської стратегії текстотворення може
мо виділити інтертекстуальність, мовну гру як закон існування сучасного мов-
9 СтавщькаЛ. Українська мова без табу : Словник нецензурної лексики та її
відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми.— K., 2008.— 453 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 49
Т. В. Монахова.
лення, мову Інтернету як особливий соціолект сьогодення, а також лінгвістич
ний кітч тощо.
Дослідженню інтернет-дискурсу сьогодні приділяють чималу увагу, це
предмет окремої лінгвістичної розвідки, тож ми тільки називаємо це явище в
переліку тактик постмодернізму, не спиняючись на його детальному розгляді.
Постмодернізм зрікається будь-яких форм монізму, уніфікацій, конкурен
ції художніх рішень. Постмодерністська тактика сповідує естетичний плюра
лізм і амбівалентність на всіх рівнях — сюжетному, композиційному, образ
ному, мікроструктури, хронотопу тощо; повноту уявлень без оцінок,
культурологічну мету прочитання і співтворчість митця та реципієнта, син
кретизм, міфологічність мислення (що поєднує історичні й метафізичні кате
горії), творче використання будь-яких традицій, ігнорування причинно-на-
слідкових зв’язків при конструюванні творів, опертя на принцип гри 10.
Загальне філологічне визначення постмодернізму об’єднує твердження
про те, що принцип мовної гри, уперше розроблений Л. Вітгенштайном и, ста
новить підґрунтя постмодернізму. У мовній грі відкриваються ключові інтен-
ції мовців-постмодерністів. На відміну від модерністів, намірами яких є руй
нування старих культурно-мовних догм і впровадження новацій,
постмодерністи нічого не заперечують і не стверджують, нікому не протистав
ляють себе, а за допомогою мови лише знаходять спосіб самовираження.
Мовна гра, ключова для всього постмодернізму, й іронія, ще одна з найіс
тотніших ознак постмодерністської стратегії текстотворення, об’єднуються в
іронічних метафорах, які подекуди експлікують самозамилування мовця, мо
жуть стати маркерами постмодерністського кітчу. Метафоризація тексту —
ключовий принцип побудови постмодерністського дискурсу. Т. Гундорова
зазначає: «Кітчетворення “Бу-Ба-Бу” виявилося як ряд моделей іронічної лінг
вістичної поведінки, або метафор. Серед таких метафор “Бу-Ба-Бу” — Крей-
слер Імперіал (образ Гангстера, метафора Здійснення Марень в українській
літературі), Королева де білів (Переписана Класика — “Причинна” Шевченка
або Панночка з “Вія” Гоголя), Козак Ямайка (постмодерний варіант націо
нального героя Козака Мамая), Рекреації (сакрально-фалічне національне
Свято), Літаюча Голова (необароковий образ маски і площі), “Любіть Окла
хому” (еротико-патріотичний письменницький гібрид), “Турбація мас” (суб-
лімовано-еротичний (“мас турбація”) літературний маніфест “Бу-Ба-Бу”). Бу-
бабісти активно послуговуються сексуальними символами й поняттями,
а також популярними культурними образами, які вони перетворюють на кітче
ві» 12. Часто функцію іронічних метафор виконують перифрази, розлогі де
фініції, обтяжені переназиванням і надмірною синонімією.
Постмодерністська мовна гра виявляє себе в особливому типі іронії, який у
неофіційному російському дискурсі дістав назву «стьоб». Лексема стьоб
сленгова, вона не є терміном. Часто стьоб розуміють як агресивний, насмішку
ватий стиль у літературі, живописі, кіномистецтві тощо. Очевидно, агресія,
зчитувана зі «стьобових» текстів, виникає у сприйнятті адресата через активне
уживання жаргонізмів і нетабуйованої лексики, оскільки саме ці лексико-се-
мантичні шари найчастіше реалізують у мовленні постмодерністську іронію.
10 Сучасна американська література: проблеми вивчення та викладання : Навч. посібник /
Уклад, та заг. ред. О. В. Пронкевич, О. О. Стартова.— Миколаїв, 2002.— С. 56.
11 Вітгенштайн Л. Філософські дослідження // Tractatus logico-philosophicus.— K.,
1995,— C. 87-309.
12 Гундорова Т. Кітч і Література. Травестії.— K., 2008.— С. 243.
50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
Народництво, модернѣм і постмодернізм у лінгвістиці тексту
Однак, уживаючи згрубілу лексику, вульгаризми й жаргонізми, мовці-постмо-
дерністи не мають на меті дошкулити слухачеві, завдати персональної образи
чи критикувати об’єкт мовлення. Вони таким чином виявляють власне став
лення й ті емоції, які викликає в них предмет розмови. Мета ж класичної іронії
та риторичного сарказму — вплинути на реципієнта, спробувати змінити його
думку тощо.
Загалом майже всі мовні тактики українського постмодернізму можна
об’єднати поняттям «кітч». Кітч належить до тих культурних категорій, раніше
зневажуваних або ігнорованих, які сьогодні переосмислюються. Увійшовши
до вжитку в еру модернізму, в період постмодернізму кітч стає чи не централь
ним дискусійним питанням гуманітаріїв. Спершу його трактували як поганий
смак, антикультуру, естетику фальшивого катарсису тощо. Модерністи поча
ли вживати кітчеві прийоми на знак відмови від «правильного» стилю, коди-
фікованості мовлення, однак ним не зловживали й вважали його явищем нега
тивним. «У постмодерністському світі кітч набуває популярності завдяки ще
одній своїй властивості — а саме здатності до гомогенізації, вирівнювання
смаків, цінностей і навіть культур» 13.
На мовному рівні кітч формують такі мовленнєві тактики: інтертекстуаль-
ність, суржик як художній засіб, термінологізація дискурсу, нетабуйована лек
сика тощо.
Постмодерністський дискурс є гетерогенним, неоднорідним, відверто ци
татним. Ремінісценції, відкриті цитати, зрозумілі алюзії — усі ці поняття ви
найшла ще давньогрецька риторика, тому вважати їх новаціями постмодерніс-
тської стратегії текстотворення не можна. Постмодернізм дає можливість
по-новому застосувати ці риторичні прийоми. Цитування відбувається не з ме
тою посилання на авторитет — те, що мало назву «третя сторона» в класичній
риториці, — а задля створення комічного ефекту. Цитати є не типом інформа
ції, а способом жартування. Специфічно постмодерністським різновидом ін-
тертекстуальності вважаємо навмисне неточне цитування, створення нових
смислів і форм на ґрунті відомих усім виразів і висловів, це семантичні й син
таксичні аномінації різних типів. Наприклад: «...мій друг Вася Комуніст, хо
роший хлопець, рідкісної душі пох...ст...» (Ж., 47). Детабуюючи інвективи,
вплітаючи їх до фразеологізмів різних рівнів, постмодерністи творять інтер-
текстуальний кітч.
Постмодернізм зіштовхує різні в стилістичному, смисловому й інших від
ношеннях фрагменти чи цитати з інших творів, жанрів, стилів, акцентуючи
увагу глядача на особливостях цитованих оригіналів і сполучаючи їх, приму
шуючи співіснувати й впливати одне на одного.
Для загального найменування цитат, які використовуються як «текст у
тексті» для виконання особливих виражально-зображувальних та оцінно-
смислових функцій, у лінгвістиці вживають термін «вербальні прецедентні
фрагменти» 14. Це тексти, що мають такі властивості: а) вони добре відомі
представникам національно-лінгвокультурного загалу; б) вони актуальні в
пізнавальному й емоційному плані; в) до них часто вдаються. Прецедентні
феномени виконують роль еталона культури, функціонують як згорнуті мета
фори, виступають як символ певної ситуації тощо. Різновиди прецедентних
13 Там же.— С. 258.
14 Красных В. В. «Свой» среди «чужих»: миф или реальность? — М., 2003.— 375 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 51
Т. В. Монахова.
феноменів: прецедентна ситуація (з корабля на бал), прецедентне ім’я (Банде-
ра, Кобзар), прецеденте висловлення (згадати незлгш тихіш словом) тощо.
Поняття кітчу не могло виникнути раніше, ніж почалося змішування сти
лів. Якщо раніше кожний функціональний стиль мови мав свою комунікатив
ну територію поширення, виконував чітко визначені функції, оперував устале
ним репертуаром мовних одиниць, то з настанням епохи модерну межі між
стилями розмиваються і відбувається їх взаємопроникнення, перетинання ди-
глосійних полів, переоцінка стилістичних засобів кожного стилю з позиції
прагматики. Зрештою, саме поняття «функціональний стиль мови» стає заста
рілим, і його витискає поняття «дискурс» як мова в дії, як мовлення, зумовлене
комунікативними обставинами.
Ритмізація — спосіб організації кітчевого повідомлення, широко вжива
ний у постмодерністській тактиці текстотворення. Ритмізація наявна у прозо
вих, неримованих текстах, досягається нанизуванням непоширених однорід
них членів речення або односкладних непоширених речень в одному тексті.
Ритмізації може бути досягнуто синтаксичною анафорою, єдинопочатком,
коли йде повторення одного слова (його словоформ) на початку кожного ре
чення. Наприклад: «Мої наміри — макро. Мої маркери — з кров’ю. Моя
кров — ефір. Мої генератори вимкнено, мою генерацію знищено, я кайфую у
ванні з кефіром» (І., 13). У цьому ж прикладі спостерігаємо алітерацію — пов
тор звуків [м] і [г], гру спільнореневих слів — «генерацію», «генератори». Це
також сприяє ритмізації висловлення.
Користувачі постмодерністської тактики текстотворення часто вдаються
до формулювання дефініцій. У цьому втілюється їхнє прагнення до переос
мислення навколишньої дійсності й спроби віднайти нове тлумачення, а може,
й нову номінацію наявним у світі реаліям. Часто дефініції оформлені у вигляді
метафор, наприклад: «Приватні стосунки не передбачають жодного “нства”.
Оприлюднені приватні стосунки — це не інтим, це — порнографія» (І., 9).
Ще одну важливу тактику постмодерністської стратегії текстотворення
визначив Ю. Іздрик у своєму творі «Таке»:
«Використання саме медичної термінології в сферах, далеких від медицини, пере
творилося на загальновживану практику з появою фрейдизму та похідних від нього ко-
локвіальних дисциплін. Там, де раніше говорилося про “честь”, “наполегливість”, “пун
ктуальність”, заговорили про неврози, маніпулювання, параною. На зміну словам
“сором’язливість”, “героїзм”, “завзятість” прийшли поняття на кшталт “комплекси”,
“підсвідоме”, чи “анальний вау-фактор”. Під материнською опікою вбачаємо феномен
Big-Ma, під батьківською любов’ю — синдром Humbert-Humbert. Колишню “соціокуль-
турну парадигму” називаємо психічним тлом. Літературу вивчаємо крізь фільтри шизо-
аналізу. Мистецтво продають гомеопати. Геополітикою опікуються ветеринари. Ет, як
то кажуть, цетера» (І., 81).
Продукувальники постмодерністських текстів широко вживають різнома
нітні терміни, які часто не зумовлені сферою спілкування, тобто вжиті не в
наукових контекстах. Найширшу групу аксіологічних термінів становить ме
дична термінологія, друга велика за кількістю група — соціологічна та психо
логічна термінологія, третя група — це культурологічна термінологія, дуже
активною є комп’ютерна термінологія. У текстах, спродукованих відповідно
до постмодерністської стратегії текстотворення, натрапляємо й на вживання
математичних термінів поряд із музичною термінологією тощо.
Нетабуйована лексика разом зі сленгом становить активний лексичний шар
постмодерністської стратегії. Молодіжний і «наркоматський» сленг найчастіше
52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
Народництво, модернѣм і постмодернізм у лінгвістиці тексту
вживають письменники-постмодерністи. Дослідниця кітчу Т. Гундорова ствер
джує, що на сьогодні вже утвердився молодіжний кітч, представлений іменами
С. Жадана, JI. Дереша, О. Ушкалова, І. Карпи. Суржик-кітч свідомо упровадив
Б. Жолдак. Натомість кітч, який навіть жахливе подає красиво, як букет квітів,
стає складником і фентезі Дяченків, і «сгьобу» братів Капранових 15.
На відміну від модернізму — стратегії текстотворення, що свідомо вбо
ліває за планування розвитку української мови — постмодернізм не має на ме
ті докорінний перегляд мовних традицій і чинних мовних норм. Постмодер
нізм відзначається безвекторністю та мовною аполітичністю.
Обидві стратегії текстотворення мають багато спільного в способі добору
слів: активне вживання лексичних запозичень (переважно англомовних) і
кальок (переважно російськомовних), введення до активу табуйованої лекси
ки, соціальних діалектизмів тощо. Вирізняють їх індивідуальні інтенції мовця,
який уживає згадані мовні одиниці. Мовець-модерніст, вводячи до свого ідіо
лекту зазначені мовні ресурси, у такий спосіб демонструє свій намір протиста
вити себе традиційній українській риториці або продукує іронію чи сарказм за
допомогою цих слів, або намагається таким чином висловити певний протест
щодо теми тексту.
Мовець-постмодерніст, уживаючи названі вище мовленнєві одиниці, ста
вить собі за мету створити ситуацію мовно-комунікативної гри. Порушуючи
традиційні мовні табу, він не епатує слухачів навмисно, це для нього просто
вербальний акт самовираження. Можна сказати, що інтенційно модерністи є
соціально включеними мовцями з активною громадською позицією і прагнен
ням вплинути на слухача, спонукати його до роздумів і певних дій. Постмо-
дерніст — це мовець-екзистенціаліст, мета його говоріння — самовираження
й певного роду естетствування.
На початку XX ст. відмінність між народництвом і модернізмом була оче
видною. Навіть не перелічуючи суто мовних ознак обох стратегій того часу,
розуміємо, що прибічники народницької стратегії текстотворення продовжу
вали традицію класичної української риторики, їхній дискурс відзначався еле
ментами фольклорності тощо. Носії модерністської стратегії текстотворення
натомість прагнули зламати як культурні, так і мовні традиції, вписати Украї
ну в європейський культурний контекст, а відтак виступали за лексико-семан-
тичну відкритість української мови й впровадження всіх новітніх на той час
світових тенденцій у мистецтві й мові. Модернізм XX ст. породжує авангар
дизм. Окремо стоїть специфічно радянський мовний модернізм — так званий
новояз, унікальний різновид радянського дискурсу, позначений засиллям аб
ревіатур, складноскорочених слів, лозунгових кліше, радянських неологізмів,
канцеляризмів тощо. Отже, чітке розмежування, навіть протиставлення народ
ництва й модернізму того часу зрозумілі.
Нині ж видається так, що інтенції народників і модерністів збігаються. Го-
ловною метою в обох стратегіях текстотворення є активний розвиток ук
раїнської мови та її популяризація всередині України й за її межами. Ті мовні
явища, що були новаціями в першій половині XX ст., тобто були модерними,
сьогодні стали узусом сучасної української мови. З іншого боку, народницькі
намагання реанімувати репресовану за радянських часів лексику можуть мати
вигляд цілком сучасних, адже забуті й переведені до пасиву мови лексичні
одиниці, які більшість пересічних українських мовців сприймає з позначками
15 Гундорова Т. Зазнач, праця.— С. 66.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 53
Т. В. Монахова.
«застаріле», «архаїчне», «діалектне», видаються неологізмами. Забута лексика
наново народжується в мові у статусі неологізмів.
Класиків і сучасників української літератури давно вже каталогізовано від
повідно до манери письма й внесено в умовні реєстри народників, модерністів
і постмодерністів. Намагаючись уписати терміни «народництво», «модер
нізм» і «постмодернізм» у лінгвістичну наукову парадигму, розуміючи їх як
стратегії текстотворення в українській мові, здійснюючи спробу виміряти
змістове наповнення цих понять суто мовознавчим інструментарієм, ставимо
перед собою питання: чи збігаються літературознавчий модернізм і лінгвіс
тичний модернізм у межах одного фактичного матеріалу; чи є розбіжності між
мовознавчим постмодернізмом і літературознавчим його відповідником?
Цікавим для дослідження синхронічної взаємодії стратегій текстотворення
всередині одного тексту видається прозовий твір Ліни Костенко «Записки ук
раїнського самашедшого». Текстотворець, тобто Ліна Костенко, інтенційно
обирає модерністську стратегію текстотворення. Це є очевидним через вибір
головної дійової особи, оповідача, яким є в тексті молодий чоловік-програ-
міст. Соціолінгвістичний портрет наратора передбачає вживання молодіжного
та комп’ютерного сленгу, іронії, лексем-професіоналізмів тощо. Цікавою ви
дається тендерна гра, в яку починає грати авторка, ведучи свою розповідь від
особи чоловічої статі.
Програмність модерністської стратегії текстотворення унаочнює, зокрема,
такий уривок із тексту:
«Шизоїдний сель свідомості заливає суспільство. Слово знецінилось. Мова втрачає
пульс. Виникають якісь культи й культики. Речники порожнечі приколюються в епатаж.
Увійшли в моду ялові молодички, що описують секс. Шибздики й симулякри викаблу-
чуються в цинізмі. Той убрався в пір’я, рекламує презервативи. Той просторікує про
оральний секс, той заповзявся писати виключно матом. А всі разом хочуть насюсяти на
великих, витерти ноги об попередників, проголосивши у тональності язикатої Хвеськи:
“Літератури у нас нема”» (K., 105).
Термінологізація дискурсу, наявність сленгових одиниць, іронії, які розпо
чинають синтаксичний період, закінчуються критикою модерністської інтен-
ції — «витерти ноги об попередників» — і традиційним українським фразео
логізмом. В одному тексті свідомий модернізм починає перетікати в
народницьку стратегію текстотворення.
Народницька стратегія Ліни Костенко, навіть попри намагання продукува
ти модерністський текст, виявляється й контекстуально. Уживаючи сучасний
лексичний актив молоді, детабуюючи тему тілесності, письменниця зали
шається вірною народницькій настанові говорити про кохання, про високе по
чуття, навіть якщо доводиться визнати фізіологічний рівень його вияву:
«Вночі ми тепер з дружиною спимо на балконі. Боже мій, як це гарно — кохати жінку під
метеоритним дощем з-під сузір’я Персея! Це такі феєричні ночі, непорівнянні навіть із
тим місячним затемненням, бо тепер під зорями я бачу її обличчя. Імпульси нашої при
страсті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таєм
ницях психіки. Бо інакше можна було б мати десять коханок, різної масті, різних темпе
раментів, але тоді б це були варіації сексу, чоловіча колекція, сума досвідів і утіх. А мені
потрібна саме ця жінка, жінка з обличчям єдино коханої» (K., 316-317).
Порівняймо модерністське висловлення Оксани Забужко про ту ж таки
тілесність:
54 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
Народництво, модернѣм і постмодернізм у лінгвістиці тексту
«Чи можна взагалі зрозуміти світ людей, що мислять про власний статевий орган у третій
особі? Коли тобі кажуть, а той чоловік лиш так і казав, — “Розкрий її”, ти одразу перено
сишся всіма змислами в гінекологічне крісло, — бо це “вона”, це ти розкриваєшся — або
закриваєшся: як у цьому випадку — намертво» (3., 24).
Модерністи, а тим більше постмодерністи, говорять про тіло й усе, що з
ним пов’язано, не змішуючи матеріальне з духовним. Для модерністів «кохан
ня» і «секс» — два окремі концепти, що можуть і не перетинатися своїми се
мантичними полями. Для новітніх народників «говорити про секс» завжди оз
начає «говорити про кохання».
Показовим є висловлення в тексті «Записок» щодо лексичних запозичень:
«У нас уже є маркети й супермаркети. Холдінґи, лізинґи й консалтинґи. Рейтинги, бри
фінги, автобани й хабвеї. Жлоб-шоу, фаст-фуди і сендвич-бари. Рейдери, трейдери, роке
ри, брокери, кілери, ділери, трасти і педерасти. Все як у людей. Презервативи можна по
телефону замовити. Кілера найняти через інтернет. Місце у парламенті купити.
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у
концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у
нас є. Куди тим єгипетським фараонам, у них там у саркофагах мумії, а у нас в атомному
живцем похований Валера Ходемчук. Хто сказав, що українці селянська нація? Натепер
ми вже нація модернова, нація на атомному підігріві.
А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив.
По ній пройшли всі котки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загар
тована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни» (K., 120-121).
Цей уривок із тексту роману можна поділити на три синтактико-смислові
періоди. Перший абзац — лексикалізація, надмірне називання слів іншомов
ного походження. Другий — суто народницькі постколоніальні роздуми,
втілені в традиційній українській риториці. Третій абзац — іронія щодо ви
щесказаного. Формально наявність такої кількості лексичних запозичень і
кальок мала б визначати модерністський дискурс, однак інтенції мовця, його
критично-осудливе ставлення до запозичених слів і сучасних культурних реа
лій в Україні засвідчують те, що текст утворено відповідно до народницької
стратегії.
Постколоніальний синдром дискурсу «Записок» вербалізовано цілком чіт
ко й усвідомлено:
«Мені допекло приниження, ця одвічна дискримінація нації. Росіянам теж багато що до
пекло, але вони — імперія, вони все одно певні, що Росія приречена на велич. А ми при
речені на Росію. Ми завжди на когось або на щось приречені. Від того й комплекс меншо
вартості. Манія величі — це хвороба. Комплекс меншовартості — теж хвороба. Тільки
ще гірша» (K., 118).
Отже, доводиться констатувати, що текст роману JI. Костенко «Записки ук
раїнського самашедшого» створено згідно з інтенційними настановами ук
раїнського народництва: відсутнє прагнення зламати й змінити мовно-куль
турну традицію, виявлено негативне ставлення до лексико-семантичної
відкритості сучасної української мови, проговорено проблему постколонізо-
ваності України тощо. Очевидно, можемо говорити про новий, сучасний,
рівень розвитку народництва, першої стратегії текстотворення в українській
мові. Новітнє народництво не відірване від сучасних реалій життя, номінує їх,
часто з негативною оцінкою, запозичує лексико-семантичні засоби модерніз
му, але використовує їх відповідно до своєї основної мети — уболівати за пов
ноцінний і всебічний розвиток української мови та культури.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 55
Т. В. Монахова.
Перспективи лінгвістики тексту в напрямі досліджень народницької, мо
дерністської та постмодерністської стратегій текстотворення досить широкі.
Цікавим видається вивчення реалізації кожної з названих стратегій в окремих
ідіолектах українських письменників, політиків, інших відомих людей, які
творять українську історію та сьогодення. Необхідно розширити перелік мов
них ознак кожної стратегії текстотворення морфологічними, синтаксичними,
дериваційними параметрами тощо.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Ж. — Жадан С. В. Капітал,— X., 2007,— 797 с.
3. — Забужко О. Польові дослідження з українського сексу : Роман.— 9-е
вид.— К„ 2007.— 176 с.
І. — ІздрикЮ. Р. Таке.— X., 2009. — 268 с.
К. — Костенко Л. Записки українського самашедшого.— K., 2011.— 416 с.
УМ — Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду : Документи і матеріа
ли / Упоряд. JI. Масенко та ін.— K., 2005.— 399 с.
ПІ. — Шевчук В. Дім на горі : Роман-балада.— K., 1983.— 487 с.
(Миколаїв)
T. V. MONAKHOVA
NARODNYTSTVO, MODERNISM AND POSTMODERNISM IN TEXT LINGUISTICS
This article deals with the linguistic concepts of the populism, modernism and
postmodernism which are the strategies of the modem Ukrainian language. The basic linguistic
features of the each strategy are given. The ways of interaction the populism, modernism and
postmodernism strategies o f text in diachronic and synchronic aspects are examined.
Text-building strategy is a way of text messaging which depends on speaker's attitudes and
his intentions while speaking, has a clear plan for verbal expression, represented by certain
techniques and tactics o f text creating due to the internal laws of the language.
The populism in linguistics of the text is the strategy of text-building, characterized by the
focus on the Ukraine, moralistic pathos, didacticism, postcolonial complex, linguistic purism,
classical rhetoric and sacralization of certain taboo topics and layers of vocabulary, lexical
closeness to the excessive borrowing, traditional Ukrainian ethnic concepts, etc.
Modernism is the text-building strategy, characterized by the openness to cultural and
linguistic borrowing, destruction stamps of previous eras, activation of the discourse
of women’s and gender studies in general, etc. The origins of modernism researchers are in the
speakers’ effort to create a new text type to influence recipients.
Among the many tactics of the postmodern text-building strategy we can name
intertextuality, language game as a law of the existence of modem language, the language of the
Internet as a special social dialect today, linguistic kitsch, etc.
Thus, the attempts of the linguistic reterminologization of the three important and urgent
social terms have been done in this paper.
K e y w o r d s : populism, modernism, postmodernism.
56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4
|