Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС
У статті досліджено теоретичні та практичні міжнародно-правові аспекті миротворчої діяльності ЄС. Досліджується співробітництво ЄС з іншими міжнародними організаціями у цій сфері. Розглядаються новації, внесені в правове регулювання миротворчої діяльності ЄС Лісабонським договором. В статье исследов...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Порівняльно-правові дослідження |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18379 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС / С.Д. Білоцький // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — № 2. — С. 56-61. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18379 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Білоцький, С.Д. 2011-03-26T18:20:08Z 2011-03-26T18:20:08Z 2009 Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС / С.Д. Білоцький // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — № 2. — С. 56-61. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0056 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18379 У статті досліджено теоретичні та практичні міжнародно-правові аспекті миротворчої діяльності ЄС. Досліджується співробітництво ЄС з іншими міжнародними організаціями у цій сфері. Розглядаються новації, внесені в правове регулювання миротворчої діяльності ЄС Лісабонським договором. В статье исследованы теоретические и практические международно-правовые аспекты миротворческой деятельности ЕС. Исследуется сотрудничество ЕС с другими международными организациями в этой сфере. Рассматриваются новации, внесенные в правовое регулирование миротворческой деятельности ЕС Лиссабонским договором. Article is devoted to the research of theoretical and practical international law aspects of EU peace-making activities. The cooperation of EU with other international organizations in this sphere is investigated. The innovations contributed in legal regulation of peace-making activity of the EU by the Lisbon treaty are considered. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Порівняльно-правові дослідження Порівняльно-правовий вимір міжнародного та європейського права Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС Международно-правовое регулирование миротворческой деятельности ЕС International Law Regulation of Peace-Making Activities of EU Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС |
| spellingShingle |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС Білоцький, С.Д. Порівняльно-правовий вимір міжнародного та європейського права |
| title_short |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС |
| title_full |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС |
| title_fullStr |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС |
| title_full_unstemmed |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС |
| title_sort |
міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності єс |
| author |
Білоцький, С.Д. |
| author_facet |
Білоцький, С.Д. |
| topic |
Порівняльно-правовий вимір міжнародного та європейського права |
| topic_facet |
Порівняльно-правовий вимір міжнародного та європейського права |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Порівняльно-правові дослідження |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Международно-правовое регулирование миротворческой деятельности ЕС International Law Regulation of Peace-Making Activities of EU |
| description |
У статті досліджено теоретичні та практичні міжнародно-правові аспекті миротворчої діяльності ЄС. Досліджується співробітництво ЄС з іншими міжнародними організаціями у цій сфері. Розглядаються новації, внесені в правове регулювання миротворчої діяльності ЄС Лісабонським договором.
В статье исследованы теоретические и практические международно-правовые аспекты миротворческой деятельности ЕС. Исследуется сотрудничество ЕС с другими международными организациями в этой сфере. Рассматриваются новации, внесенные в правовое регулирование миротворческой деятельности ЕС Лиссабонским договором.
Article is devoted to the research of theoretical and practical international law aspects of EU peace-making activities. The cooperation of EU with other international organizations in this sphere is investigated. The innovations contributed in legal regulation of peace-making activity of the EU by the Lisbon treaty are considered.
|
| issn |
XXXX-0056 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18379 |
| citation_txt |
Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС / С.Д. Білоцький // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — № 2. — С. 56-61. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bílocʹkiisd mížnarodnopravoveregulûvannâmirotvorčoídíâlʹnostíês AT bílocʹkiisd meždunarodnopravovoeregulirovaniemirotvorčeskoideâtelʹnosties AT bílocʹkiisd internationallawregulationofpeacemakingactivitiesofeu |
| first_indexed |
2025-11-26T07:00:13Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:00:13Z |
| _version_ |
1850616258670624768 |
| fulltext |
ППооррііввнняяллььнноо
ппррааввооввиийй ввиимміірр ммііжжннааррооддннооггоо ттаа єєввррооппееййссььккооггоо ппрраавваа
5. Глава НАТО выступает против российского договора о безопасности. [Электронный ре;
сурс]. Режим доступа: http://www.inosmi.ru/world/20091217/157056737.html
6. Глебов И. Н. Правовые проблемы обеспечения национальной безопасности Российской
Федерации. Дисс. … докт. юрид. наук. — М., 1999.
7. Гончаров И. В. К вопросу о понятии конституционной безопасности федеративного го;
сударства // Государство и право. — 2003. — № 12.
8. Дипломатический словарь / Под ред. А. А. Громыко, А. Г. Ковалева и др.: В 3;х т. — Т. 1. —
М., 1985. — 423 с.
9. Карнаухов С. С. Формирование юридической теории безопасности государственности в
контексте новых вызовов и угроз // Вестник Академии экономической безопасности
МВД России. — 2008. — № 1.
10. Лавров: Нужен новый договор о безопасности в Европе [Электронный ресурс]. Режим
доступа: http://osinform.ru/9228;s.lavrov;nuzhen;novyjj;dogovor;o;bezopasnosti;v.html
11. Медведев с трибуны ООН предложил включить принцип неделимости безопасности в
фундамент современного международного права [Электронный ресурс]. Режим доступа:
http://www.prime;tass.ru/news/show.asp?id=500034986&ct=news
12. Михайлов А. Е. О понятии «государственная безопасность» и ее принципах // Актуаль;
ные проблемы государственной безопасности Российской Федерации: Сб. трудов науч.
конф. / Рост. гос. ун;т путей сообщения. — Ростов н/Д., 2008.
13. Моисеев Е. Г. Европейская безопасность и международное право // Право и государство:
теория и практика. — 2008. — № 10.
14. Патрушев Н. П. Особенности современных вызовов и угроз национальной безопаснос;
ти России // Журнал российского права. — 2007. — № 7.
15. Проект Договора о европейской безопасности // Официальный сайт Президента РФ
[Электронный ресурс]. Режим доступа: http://kremlin.ru/news/6152
16. Путилин Б. Г. Национальная и международная безопасность [Электронный ресурс].
Режим доступа: www.xserver.ru/user/nazmb
17. Путин сформулировал принципы договора о европейской безопасности [Электронный
ресурс]. Режим доступа: http://www.newsru.com/russia/24nov2008/premier.html
18. Редкоус В. М. Основные направления использования термина «безопасность» в консти;
туциях государств;участниках СНГ // Вестник Российского университета дружбы наро;
дов. Серия Юридические науки. — 2009. — № 1.
19. Шашурина Г. В. Понятие и сущность системы внутренней безопасности. Лекция. — М.,
2001. — 21 с.
ББііллооццььккиийй ССееррггіійй ДДммииттррооввиичч,,
кандидат юридичних наук, молодший науковий співробітник
Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ММііжжннаарроодднноо
ппррааввооввее ррееггууллюювваанннняя
ммииррооттввооррччооїї ддііяяллььннооссттіі ЄЄСС
У статті досліджено теоретичні та практичні міжнародно&правові аспекті
миротворчої діяльності ЄС. Досліджується співробітництво ЄС з іншими міжна&
родними організаціями у цій сфері. Розглядаються новації, внесені в правове
регулювання миротворчої діяльності ЄС Лісабонським договором.
ККллююччооввіі ссллоовваа:: Європейський Союз, миротворчі операції, Лісабонський договір.
З 2009 р. Європейський Союз виступає правонаступником Європейсь&
кого Співтовариства. Незважаючи на ліквідовану Лісабонським договором
Ук
ра
їн
сь
ко
гр
ец
ьк
ий
м
іж
на
ро
дн
ий
н
ау
ко
ви
й
ю
ри
ди
чн
ий
ж
ур
на
л
«П
ор
івн
ял
ьн
о
пр
ав
ов
і д
ос
лі
дж
ен
ня
»,
2
00
9,
№
2
5566
систему «опор», питання миротворчої діяльності відноситься до Спільної
зовнішньої політики і політики безпеки (СЗППБ), яка має певні
відмінності в правовому регулюванні. Через новизну цього явища воно ще
недостатньо доктринально осмислене. Статус сил місій ЄС розглядався
А. Сарі [6], але інші міжнародно&правові питання висвітлені недостатньо.
Різні види миротворчої діяльності були притаманні ЄС і його поперед&
нику — Європейському Економічному Співтовариству починаючи з
1990&х рр. Поступово проходячи етапи інтеграції, ЄС ставив перед собою
дедалі складніші миротворчі завдання. В той же час військова складова у
ЄС все ще не відповідає цілям, які ставляться перед військовими в опе&
раціях з підтримання миру (ОПМ). Це змушувало ЄС шукати механізми
співробітництва з іншими європейськими організаціями, які мають яскра&
во виражений військово&політичний напрям функціонування —
Західноєвропейського союзу (ЗЄС) та НАТО.
Ключовим органом ЄС (за термінологією ЄС — інститутом), який ухва&
лює рішення щодо проведення миротворчих місій, є Рада. Цей орган існує
в кількох формаціях (складах), у тому числі в складі міністрів закордон&
них справ. Поряд функціонує Верховний представник Союзу з закордон&
них справ і політики безпеки (далі — Верховний представник), який фак&
тично є міністром закордонних справ ЄС. Його призначає на посаду Євро&
пейська рада за згодою Голови Комісії. Повноваження Верховного пред&
ставника полягають у забезпеченні представництва ЄС на своєму рівні й в
своїй якості на міжнародній арені з питань, що відносяться до спільної
зовнішньої політики і політики безпеки. Своїми пропозиціями він робить
внесок у розробку цієї політики і виконує її як уповноважений представ&
ник Ради. Аналогічні дії він здійснює відносно спільної політики безпеки і
оборони. Крім того, Верховний представник головує в формації Ради з за&
кордонних справ.
Визначені допоміжні установи, які надають практичне сприяння в
здійсненні ЄС миротворчої діяльності. Ними є Комітет постійних пред&
ставників, Комітет з питань політики і безпеки (КПБ), мережа європейсь&
ких кореспондентів, групи радників з зовнішніх дій (Релекс), Військовий
комітет, Військовий штаб, Політико&військові групи, Комітет з цивільних
аспектів кризового регулювання та багато регіональних і функціональних
робочих груп.
Найважливішим серед них є КПБ, існування якого передбачено Догово&
ром про утворення Європейського Союзу 1992 р. у редакції 2007 р. (ДЄС).
Держави&члени представлені в Комітеті на високому рівні, зазвичай на
рівні послів. Під керівництвом Ради і Верховного представника КПБ
здійснює політичний контроль і стратегічне управління всіма видами ми&
ротворчих місій Союзу.
В здійсненні миротворчої діяльності ЄС згідно установчих договорів
має співробітничати з ООН, що і закріплене в ст. 220 Договору про функ&
ППооррііввнняяллььнноо
ппррааввооввиийй ввиимміірр ммііжжннааррооддннооггоо ттаа єєввррооппееййссььккооггоо ппрраавваа
5577
Українсько
грецький міжнародний науковий ю
ридичний журнал «П
орівняльно
правові дослідження», 2009, №
2
ППооррііввнняяллььнноо
ппррааввооввиийй ввиимміірр ммііжжннааррооддннооггоо ттаа єєввррооппееййссььккооггоо ппрраавваа
ціонування ЄС 2007 р. (ДФЄС): «Союз встановлює будь&яке корисне
співробітництво з органами Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізо&
ваних установ, з Радою Європи, з Організацією з Безпеки і Співро&
бітництва в Європі і з Організацією Економічного Співробітництва і
Розвитку. Союз також підтримує потрібні взаємозв’язки з іншими міжна&
родними організаціями» [5, с. 635].
Тривалий час у ЄС не було узгодженості щодо можливості й форм про&
ведення ОПМ, тому передбачалася можливість залучення до цього проце&
су ЗЄС та НАТО. За Амстердамським договором на основі одноголосності
ЄС міг приймати політичні рішення, що уповноважують ЗЄС на проведен&
ня таких операцій. Певні питання відносин ЗЄС і ЄС знайшли своє відоб&
раження у французько&британській декларації, підписаній в Сен&Мало
4 грудня 1998 р. Було вирішено, що ЄС «повинен мати здатність проводи&
ти автономні дії з опорою на надійні збройні сили, засоби прийняття
рішень про їхнє застосування і готовність до таких рішень з метою реагу&
вання на міжнародні кризи».
Крім того, питання взаємодії ЄС з міжнародними організаціями при
проведенні миротворчих і гуманітарних операцій регулюються пакетом
угод з НАТО «Берлін плюс» 1996 р., Спільною декларацією ЄС і ООН про
співробітництво у сфері запобігання і врегулювання криз 2003 р.
На саміті ЄС у Кельні 3–4 червня 1999 р. було ухвалене рішення про
розробку і реалізацію в рамках СЗППБ спільної європейської політики у
сфері безпеки і оборони. Кельнське рішення передбачало надання повно&
важень ЄС для самостійного здійснення ОПМ в умовах збройних криз при
опорі на інфраструктуру НАТО, а також створення необхідних для цього
органів ЄС, включаючи комітет з політики безпеки, військовий комітет,
штаб ЄС і т.д. Через це потреба в ресурсах ЗЄС відпала.
Зрештою, 17 березня 2003 р. шляхом обміну листами між Верховним
представником ЄС і Генеральним секретарем НАТО було укладено ряд
угод під умовною назвою «Берлін&плюс», що замінили попередній пакет.
Ці угоди визначили механізми використання ЄС структур та ресурсів НА&
ТО. Передбачалося, що ЄС може залучати ресурси НАТО лише в разі
відмови останнього від самостійного врегулювання кризи. Таке рішення
має бути одноголосно схвалено країнами&членами НАТО [3].
Цей механізм використовувався ЄС в таких операціях: 1. Операція
«Конкордія» в Колишній Югославській Республіці Македонії — ЄС перей&
няв очолену НАТО операцію «Союзницька Гармонія» і розгорнув близько
300 військовослужбовців для забезпечення безпеки спостерігачів ЄС і
ОБСЄ, що стежать за ходом виконання Охрідської рамкової угоди. 2. Опе&
рація «Алтея» в Боснії і Герцеговині — за рішенням Стамбульського
саміту НАТО 2004 р. було прийнято рішення завершити місію НАТО
СФОР в Боснії і Герцеговині, а ЄС мав розпочати свою місію в складі 7.000
Ук
ра
їн
сь
ко
гр
ец
ьк
ий
м
іж
на
ро
дн
ий
н
ау
ко
ви
й
ю
ри
ди
чн
ий
ж
ур
на
л
«П
ор
івн
ял
ьн
о
пр
ав
ов
і д
ос
лі
дж
ен
ня
»,
2
00
9,
№
2
5588
персоналу з метою спостереження за виконанням військових аспектів
Дейтонської мирної угоди.
Порівняно з ООН, ЄС має невеликий досвід планування і здійснення
миротворчих операцій — його перші місії розпочалися лише у 2003 р. ЄС,
як правило, розгортає менші за масштабами місії на підтримку операцій
ООН. Він не проводить комплексні операції.
Сама можливість ЄС проводити миротворчу діяльність у формі ОПМ
виникла з прийняттям Амстердамського (1997 р.), а потім Ніццького
(2001 р.) договорів. До цього Союз проводив різного роду спостережні місії
без силової складової. За Ніццьким договором ЄС міг проводити гу&
манітарні, рятувальні, миротворчі операції й завдання збройних сил з уре&
гулювання кризових ситуацій, зокрема миротворчі (ст. 17 ДЄС). Лісабонсь&
кий договір змінив цей перелік на наступний: спільні операції з
роззброєння; гуманітарні місії і місії з евакуації; місії, пов’язані з надан&
ням порад і сприяння у військовій сфері; місії з запобігання конфліктам і
підтримки миру; місії бойових підрозділів з врегулювання криз, в тому
числі місії з відновлення миру і стабілізаційні операції після закінчення
конфліктів (ст. 43 ДЄС).
Наразі можна вказати на існування в практиці ЄС таких видів миро&
творчої діяльності:
— Воєнні операції — проводяться з метою роз’єднання конфліктуючих
сторін і встановлення миру в районі кризи.
— Поліцейські місії — здійснюються, як правило, після проведення
операцій з врегулювання кризи або одночасно з ними. Вони мають на меті
надати допомогу місцевому уряду в стабілізації обстановки всередині дер&
жави шляхом формування і підготовки дієздатних органів охорони право&
порядку.
— Місії Євросоюзу з сприяння встановленню або забезпеченню право&
порядку — («верховенства закону»), спрямовані на надання допомоги уря&
дам зацікавлених країн у реформуванні силових структур й установ дер&
жавної влади, а також судово&правової системи з метою становлення і
розвитку в державі демократичних і правових норм.
— Спостережні місії ЄС — передбачають здійснення контролю за вико&
нанням конфліктуючими сторонами досягнутих домовленостей. Такі
моніторингові місії проводилися ЄС у співробітництві з іншими регіональ&
ними організаціями. Зокрема, Місія спостерігачів Європейського еко&
номічного співтовариства в Югославії (ECMM) створена у липні 1991 р. під
егідою НБСЄ, ще до створення ЄС. Вона мала три завдання — посеред&
ництво, спостереження, надання доповідей.
Першою миротворчою місією безпосередньо ЄС стала розпочата 1 січня
2003 р. Поліцейська місія Європейського Союзу в Боснії і Герцеговині
(European Union Police Mission, EUPM).
ППооррііввнняяллььнноо
ппррааввооввиийй ввиимміірр ммііжжннааррооддннооггоо ттаа єєввррооппееййссььккооггоо ппрраавваа
5599
Українсько
грецький міжнародний науковий ю
ридичний журнал «П
орівняльно
правові дослідження», 2009, №
2
ППооррііввнняяллььнноо
ппррааввооввиийй ввиимміірр ммііжжннааррооддннооггоо ттаа єєввррооппееййссььккооггоо ппрраавваа
Лісабонський договір 2007 р. остаточно вирішив питання співробіт&
ництва ЄС з НАТО та ЗЄС: спільна оборона держав&членів ЄС ре&
алізується в рамках НАТО (ст. 42 п. 2 ДЄС), а за Протоколом «Про статтю
42 Договору про Європейський Союз» в своїй діяльності ЄС та держави&
члени можуть спиратися на ресурси НАТО1 або Західноєвропейського со&
юзу (ЗЄС)2. Проте на практиці ЄС не лише може, а й змушений при
здійсненні миротворчої діяльності спиратися на ресурси саме НАТО, ос&
кільки лише ця організація має відповідну військово&командну структуру.
Завдання, які стоять перед місіями ЄС, є дуже різними: надання допо&
моги в становленні місцевої цивільної поліції шляхом надання порад і кон&
тролю за її безпосередньою роботою, координація надання допомоги з бо&
ку ЄС і, за потреби, іншої міжнародної допомоги цивільній поліції, надан&
ня порад поліції з питань кримінальної юрисдикції (Поліційна місія на па&
лестинських територіях (EUPOL COPPS), спостереження за політичним
розвитком і розвитком безпеки в регіоні, спостереження за кордонами,
міжетнічними проблемами і поверненням біженців, надання аналітичних
доповідей (Місія спостереження на Західних Балканах (МНЕС), контроль
за роззброєнням, демобілізацією, амністією, процесом зміни законодавст&
ва (Спостережна місія в Індонезії) [1, р. 3], захист кораблів, що доставля&
ють гуманітарну допомогу, та боротьба з піратами вздовж 500 миль від
узбережжя Сомалі (Операція «Atalanta»), здійснення моніторингу і надан&
ня порад компетентним національним установам стосовно галузей,
пов’язаних з використанням права, гарантування просування верховенст&
ва права, суспільного порядку і безпеки, гарантування, що випадки
військових злочинів, тероризму, організованої злочинності, корупції,
міжетнічних і економічних злочинів будуть відповідно розслідувані, пе&
реслідувані по суду та засуджені згідно з місцевим і міжнародним законо&
давством (EULEX в Косово) і т. п.
Як встановлено чинним ДЄС у Лісабонський редакції, рішення, в формі
спільних дій (joint actions) щодо проведення місій, одноголосно має прий&
няти Рада за пропозицією Верховного представника або за ініціативою
держави&члена. За пропозицією Верховного представника, можливо
разом з Комісією, можуть бути задіяні національні засоби та інструменти
Союзу. За рішенням Ради реалізацію місії може бути доручено групі дер&
жав&членів, проте не одній державі. Після отримання такого доручення
держави&члени за участі Верховного представника домовляються між со&
бою про управління процесом реалізації місії. В процесі реалізації місії
Ук
ра
їн
сь
ко
гр
ец
ьк
ий
м
іж
на
ро
дн
ий
н
ау
ко
ви
й
ю
ри
ди
чн
ий
ж
ур
на
л
«П
ор
івн
ял
ьн
о
пр
ав
ов
і д
ос
лі
дж
ен
ня
»,
2
00
9,
№
2
6600
1 На основі механізму «Берлін плюс», який почав розроблятися 1996 р., знайшов своє підтвердження
в Стратегічній концепції НАТО 1999 р. і був остаточно закріплений в Декларації НАТО;ЕС з Євро;
пейської політики безпеки та оборони (16 грудня 2002 р.) [2] й Домовленостях «Берлін плюс» у формі
обміну листами між Верховним представником ЄС і Генеральним секретарем НАТО (17 березня
2003 р.) — таємні, короткий виклад [3].
2 Вперше оперативна роль ЗЄС у обороні держав;членів ЄС була визначена в Петерберзькій декла;
рації Ради міністрів ЗЄС від 19 червня 1992 р. (відома як Перерберзькі завдання) [4, р.3].
держави&члени регулярно інформують Раду про її хід. Для зміни мети,
меж або умов місії держави&члени мають звертатися до Ради.
Процес прийняття рішення складається з чотирьох етапів: розробка
проекту концепції врегулювання кризи; схвалення концепції врегулюван&
ня кризи і планування стратегічних варіантів; схвалення Радою Спільної
дії і розробка планувальних документів; виконання. Після схвалення Ра&
дою Спільної дії розробляються концепція і план операції (OPLAN). Місія
офіційно розпочинається після затвердження плану і концепції операції
Радою.
Лісабонський договір передбачив можливість проведення миротворчих
місій поза територіями держав&членів ЄС. При цьому ЄС зобов’язується
діяти згідно з Статутом ООН. Розпочавши миротворчу діяльність, ЄС
сприяв укладанню 2003 р. між своїми державами&членами угоди «Про ста&
тус військового і цивільного персоналу, задіяного в місіях» (угода СОФА).
Її сенс полягав у встановленні імунітетів у державах&членах Союзу для
персоналу місій, збереженні національної кримінальної та дисциплінарної
юрисдикції над відповідним персоналом місії, вільному транзиті зброї,
транспортних засобів та персоналу в однострої країни походження через
територію інших країн&членів у інтересах місії, взаємному визнанні
військових звань та командної структури в інтересах місії.
Питання привілеїв та імунітетів місії ЄС уточнюється в двосторонніх
угодах, що укладаються ЄС з третіми державами: тими, на території яких
проводиться місія, і тими, які надають свої контингенти для проведення
місії спільно з Союзом. За цими угодами військова місія ЄС та її персонал
найчастіше користується привілеями та імунітетами, що відповідають
дипломатичним імунітетам за Віденською конвенцією «Про зовнішні зно&
сини» 1961 р.
Таким чином, можемо зазначити існування правових підстав і практич&
них можливостей в ЄС здійснювати миротворчу діяльність у всіх її фор&
мах. Причому Союз декларує свою повагу до норм Статуту ООН, що дає
надію на неповторення ним югославських помилок НАТО.
1. Agreement in the form of an exchange of letters between the European Union and the
Government of Indonesia on the tasks, status, privileges and immunities of the European Union
Monitoring Mission in Aceh (Indonesia) (Aceh Monitoring Mission — AMM) and its person;
nel on 3 October 2005 // Official Journal. — No. L 273. — 4.10.2006. — P. 9–11.
2. EU-NATO Declaration on ESDP (December 16, 2002) [Електронний ресурс] // Сайт НАТО.
Режим доступу: http://www.nato.int/cps/en/natolive/official_texts_19544.htm.
3. Berlin Plus agreement (March 17, 2003) [Електронний ресурс] // Сайт НАТО. Режим досту;
пу: http://www.nato.int/shape/news/2003/shape_eu/se030822a.htm.
4. The Petersberg Declaration, the Western European Union Council of Ministers. Bonn, 19 June
1992. Declaration II.4. [Електронний ресурс] // Сайт ЗЄС. Режим доступу:
http://www.weu.int/documents/920619peten.pdf.
5. Кашкин С. Ю. Европейский Союз: Основополагающие акты в редакции Лиссабонского
договора с комментариями. — М.: Издательство «ИНФРА;М», 2008. — 754 с.
6. Sari A. Status of Forces and Status of Mission Agreements under the ESDP: The EU’s Evolving
Practice // European Journal of International Law. — 2008. — № 19 (1). — Р. 67–100.
ППооррііввнняяллььнноо
ппррааввооввиийй ввиимміірр ммііжжннааррооддннооггоо ттаа єєввррооппееййссььккооггоо ппрраавваа
6611
Українсько
грецький міжнародний науковий ю
ридичний журнал «П
орівняльно
правові дослідження», 2009, №
2
|