Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)

Досліджується взаємозв’язок між метою покарання і правосвідомістю, ментальністю та характером світогляду українців та росіян у середині ХVIІ — наприкінці ХVIІІ ст. Аналізуються такі види мети покарань: відшкодування матеріальних збитків, поповнення державної скарбниці, залякування, відплата за вчине...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Порівняльно-правові дослідження
Date:	2009
Main Author:	Сіманчук, М.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Порівняльні історико-правові дослідження
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18395
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.) / М.В. Сіманчук // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — № 2. — С. 148-155. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18395
record_format	dspace
spelling	Сіманчук, М.В. 2011-03-26T19:04:18Z 2011-03-26T19:04:18Z 2009 Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.) / М.В. Сіманчук // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — № 2. — С. 148-155. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0056 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18395 Досліджується взаємозв’язок між метою покарання і правосвідомістю, ментальністю та характером світогляду українців та росіян у середині ХVIІ — наприкінці ХVIІІ ст. Аналізуються такі види мети покарань: відшкодування матеріальних збитків, поповнення державної скарбниці, залякування, відплата за вчинений злочин, запобігання повторному злочину, виправлення злочинця, захист церковного укладу тощо. В статье исследуется взаимосвязь между целью наказания и правосознанием, менталитетом и характером мировоззрения украинцев и россиян в середине ХVIІ — конце ХVIІІ в. Анализируются такие виды цели наказаний: возмещение материальных убытков, пополнение государственной казны, устрашение, расплата за совершенное преступление, предупреждение повторных преступлений, исправление преступника, защита церковного уклада и т.д. The article investigates the interrelation of the penalty target and legal conscience, mentality and world-view nature of Ukrainians and Russians in the midXVII — end XVIII centuries. Attention is given to the following kinds of penalty targets: payment of damages, replenishing the treasury, intimidation, requital for the committed crime, prevention of a crime recurrence, treatment of criminal, protection of the church setup, etc. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Порівняльно-правові дослідження Порівняльні історико-правові дослідження Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.) Цель наказания в украинском и русском уголовном праве (середина XVII — конец XVIII в.) The Target of the Punishment in Ukrainian and Russian Criminal Law (Middle XVII — Late XVIII Centuries) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)
spellingShingle	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.) Сіманчук, М.В. Порівняльні історико-правові дослідження
title_short	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)
title_full	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)
title_fullStr	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)
title_full_unstemmed	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)
title_sort	мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина хvіі — кінець хvііі ст.)
author	Сіманчук, М.В.
author_facet	Сіманчук, М.В.
topic	Порівняльні історико-правові дослідження
topic_facet	Порівняльні історико-правові дослідження
publishDate	2009
language	Ukrainian
container_title	Порівняльно-правові дослідження
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
format	Article
title_alt	Цель наказания в украинском и русском уголовном праве (середина XVII — конец XVIII в.) The Target of the Punishment in Ukrainian and Russian Criminal Law (Middle XVII — Late XVIII Centuries)
description	Досліджується взаємозв’язок між метою покарання і правосвідомістю, ментальністю та характером світогляду українців та росіян у середині ХVIІ — наприкінці ХVIІІ ст. Аналізуються такі види мети покарань: відшкодування матеріальних збитків, поповнення державної скарбниці, залякування, відплата за вчинений злочин, запобігання повторному злочину, виправлення злочинця, захист церковного укладу тощо. В статье исследуется взаимосвязь между целью наказания и правосознанием, менталитетом и характером мировоззрения украинцев и россиян в середине ХVIІ — конце ХVIІІ в. Анализируются такие виды цели наказаний: возмещение материальных убытков, пополнение государственной казны, устрашение, расплата за совершенное преступление, предупреждение повторных преступлений, исправление преступника, защита церковного уклада и т.д. The article investigates the interrelation of the penalty target and legal conscience, mentality and world-view nature of Ukrainians and Russians in the midXVII — end XVIII centuries. Attention is given to the following kinds of penalty targets: payment of damages, replenishing the treasury, intimidation, requital for the committed crime, prevention of a crime recurrence, treatment of criminal, protection of the church setup, etc.
issn	XXXX-0056
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18395
citation_txt	Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.) / М.В. Сіманчук // Порівняльно-правові дослідження. — 2009. — № 2. — С. 148-155. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT símančukmv metapokaranʹvukraínsʹkomuírosíisʹkomukrimínalʹnomupravíseredinahvííkínecʹhvíííst AT símančukmv celʹnakazaniâvukrainskomirusskomugolovnompraveseredinaxviikonecxviiiv AT símančukmv thetargetofthepunishmentinukrainianandrussiancriminallawmiddlexviilatexviiicenturies
first_indexed	2025-11-27T03:37:29Z
last_indexed	2025-11-27T03:37:29Z
_version_	1850797105748115456
fulltext	ППППоооорррріііі ввввнннняяяяллллььььнннніііі іііі ссссттттооооррррииииккккоооо ппппррррааааввввоооовввв іііі ддддоооосссслллл іііі дддджжжжеееенннннннняяяя ССііммааннччуукк ММ.. ВВ..,, аспірант Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» ММееттаа ппооккаарраанньь вв ууккррааїїннссььккооммуу іі ррооссііййссььккооммуу ккррииммііннааллььннооммуу ппррааввіі ((ссееррееддииннаа ХХVVIIІІ —— ккііннееццьь ХХVVIIІІІІ сстт..)) Досліджується взаємозв’язок між метою покарання і правосвідомістю, мен& тальністю та характером світогляду українців та росіян у середині ХVIІ — на& прикінці ХVIІІ ст. Аналізуються такі види мети покарань: відшкодування матеріальних збитків, поповнення державної скарбниці, залякування, відплата за вчинений злочин, запобігання повторному злочину, виправлення злочинця, захист церковного укладу тощо. ККллююччооввіі ссллоовваа:: покарання, правосвідомість, виправлення злочинця. Дослідження мети покарань в українському і російському криміналь& ному праві зумовлене важливим значенням цього інституту для розуміння тогочасної правосвідомості українців і росіян, їх ментальності та характе& ру їх світогляду. Дослідженням мети покарань в українському і російсько& му кримінальному праві займалися такі відомі вчені, як В. Б. Антонович [1], М. Ф. Владимирський&Буданов [2], Г. В. Демченко [3], О. М. Лазаревсь& кий [4], І. А. Малиновський [5], М. Є. Слабченко [6], Г. Г. Тальберг [7], П. Федоренко [8], А. Яковлів [9] та багато інших. Водночас порівняльний аналіз мети покарань в українському і російському кримінальному праві середини ХVIІ — кінця ХVIІІ ст. ані у вітчизняній, ані у зарубіжній юри& дичній науці не проводився. Найважливішою метою покарань в українському кримінальному праві ще з доби Київської Русі було відшкодування матеріальних збитків по& терпілому. У польсько&литовську добу теж головною метою покарань було відшкодування матеріальних збитків. Злочин називався «кривдою», тому і мета покарання полягала у задоволенні збитків, яких зазнавав скривдже& ний. Покарання також переслідувало мету запобігти вчиненню нових злочинів. За твердженням відомого дослідника історії кримінального пра& ва Г. В. Демченка, запобігти вчиненню нових злочинів можна було як за& грозою застосування покарання, так і його застосуванням [3, с. 180–181]. Ук ра їн сь ко гр ец ьк ий м іж на ро дн ий н ау ко ви й ю ри ди чн ий ж ур на л «П ор івн ял ьн о пр ав ов і д ос лі дж ен ня », 2 00 9, № 2 114488 Застосування, наприклад, таких покарань, як смертна кара і скалічення, мало за мету попередження злочинів шляхом залякування населення. Відповідно до розділу ІІІ, артикулів 1.3, 6, 8, 12, 23, 54 Литовського Ста& туту 1588 р. важливою метою покарання було стягнення штрафів за вчи& нені злочини та поповнення за їх рахунок державної скарбниці. Метою застосування такого виду покарань, як ув’язнення, було здійснення відплати за вчинений злочин. Ув’язнення було також засобом запобігання вчиненню повторного злочину та виправлення злочинця. Як відомо, у роки Національно&визвольної війни та соціальної рево& люції 1648–1654 рр. в Українській державі було знищено феодальну зе& мельну власність, виникла і розвинулася система державних демократич& них органів, а населення стало вільним і рівним у правах. Природний гуманізм, притаманний українцям, формував їхню правосвідомість і впли& вав на мету і систему покарань. Саме тому з другої половини ХVIІ ст. в Ук& раїні в силу різних причин практикувалося помилування злочинця, заміна суворого покарання менш суворим. Підтвердженням цьому є судові рішення, зокрема щодо чаклунства і чародійства. Судові вироки стосовно зазначених видів злочинів передбачали стягнення штрафу на користь церкви та накладення церковної єпитимії [1, с. 7]. Застосовуючи покарання, суди в кожному окремому випадку брали до уваги місце, обставини та особу злочинця. У 1704 р., наприклад, суд замість спалення застосував до скотолозців Терещенка і Коваленка тілесні покарання та зробив догану, а скотолозця Василя Ширяєва взагалі не піддав якомусь покаранню, оскільки той пообіцяв, що до «шкапи не бу& де причетним аж до самої смерті своєї» [6, с. 95]. Коли потерпіла сторона не вимагала смертної кари для злочинця, то суд брав до уваги таку її позицію і фактично милував злочинця. У 1656 р. Бориспільській міський суд, беручи до уваги, що «між вбивцею Юськом Рижим та батьком загиблого поєднання відбулося», звільнив від будь&яко& го покарання вбивцю [10]; у 1693 р. Стародубський міський суд, беручи до уваги, що родичі вбитого «пробачили і замирились», помилував вбивцю і не застосував до нього якогось покарання. У 1686 р. Пирятинський міський суд, розглядаючи справу про зґвалтування Якимом Третяком селянки Химки зазначив, що «Гришко і його дружина Химка не вимагали за ґвалт смертної кари… Якиму, тільки просили уряд, щоб він був покараний тілес& но». Тому суд замість смертної кари застосував тілесне покарання [11]. З другої половини ХVIІ ст. судовий процес в Україні базувався на демо& кратичних засадах і характеризувався змагальністю учасників судового процесу: сторони&учасники судового процесу самостійно надавали суду докази, тлумачили їх, приводили свідків, здійснювали їх перехресний до& пит тощо. Судді мали приймати рішення одностайно. Під час обговорення судового рішення, до якого входили представники козацької і міської влади та всього населення, судді намагалися обґрунту& ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя 114499 Українсько грецький міжнародний науковий ю ридичний журнал «П орівняльно правові дослідження», 2009, № 2 ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя вати «справедливість» вироку та його відповідність нормам права. Жорст& кість норм права пом’якшувалася милосердям суду, який брав до уваги вік злочинця, його поведінку до вчинення злочину, добровільне визнання зло& чинцем своєї вини, каяття, повернення вкраденого або відшкодування збитків. Велику роль при прийнятті судової ухвали відігравав потерпілий: коли він наполягав на покаранні відповідно до норм права, то суд застосо& вував їх; коли ж, наприклад, родичі не наполягали на застосуванні смерт& ної кари або тілесного покарання, то суд або призначав м’яку кару, або зовсім звільняв злочинця від покарання за умови, що злочинець відшко& дує завдані збитки, надасть допомогу сім’ї вбитого сплатити борги тощо. Звернемо увагу на те, що в Соборному Уложенні (глава ХХІІ, ст. 14) було заборонено помилування вбивці навіть тоді, коли про таке просили діти або родичі вбитого. Право потерпілого висловлювати своє бачення застосування того або іншого виду покарань було не чим іншим, як застосуванням умовного по& карання. Суд, беручи до уваги позицію потерпілої сторони, звільняв зло& чинця від суворого покарання, застосовував до нього м’якіше покарання. Він міг також застосувати покарання лише до головного виконавця злочи& ну, а його співучасників звільнити від будь&якого покарання за умови їхньої доброї подальшої поведінки. Суд на прохання громадськості міг звільнити від застосування смертної кари до матері&дітовбивці, але за умови, що коли вона вчинить такий же злочин знову, то до неї буде засто& совано смертну кару без нового судового розгляду. Отже, в українському кримінальному праві вже з другої половини ХVIІ ст. розвинувся інститут умовного покарання, який в інших євро& пейських країнах з’явився тільки в новітню добу. Невиконання злочинцем умов, встановлених судом, давало підстави для застосування до нього відкладеного покарання. Здійснити його міг будь&який громадянин. Незадоволена судовим рішенням сторона могла отримати копію рішен& ня або лист з викладом справи і апелювати до вищого суду. На рішення сільського суду можна було апелювати до сотенного, на рішення сотенно& го — до полкового, на рішення полкового — до генерального суду, рішення якого можна було оскаржити, звернувшись до гетьмана. Як свідчить прак& тика, були випадки, коли на рішення сотенного суду апелювали прямо до генерального суду або до гетьмана, минаючи проміжну вищу судову інстанцію — полковий суд. Коли ж жодна із сторін не подавала апеляцію, то справа вважалася завершеною. Її можна було переглянути лише у ви& падку неправдивості свідчень, а таке можна було здійснити лише у судо& вому порядку. Суд, призначаючи злочинцеві кару, ставив за мету добитися каяття злочинця, щоб він спокутував свій «гріх», не допустити того, щоб він знову вчинив злочин та попередити можливі злочини інших осіб. Законодавець, за твердженням відомого дослідника історії українського кримінального Ук ра їн сь ко гр ец ьк ий м іж на ро дн ий н ау ко ви й ю ри ди чн ий ж ур на л «П ор івн ял ьн о пр ав ов і д ос лі дж ен ня », 2 00 9, № 2 115500 права А. Яковліва, не встановлював меж мінімального покарання, а в окре& мих випадках покарання взагалі було відсутнім [9, с. 150]. Судді, застосо& вуючи покарання, керувалися нормами звичаєвого і загального права та права справедливості, беручи до уваги характеристику, дану суб’єктові злочину сусідами, знайомими, поважними жителями місцевості, місце злочину, спосіб та обставини його вчинення. Отже, головною метою покарання в українському кримінальному праві у другій половині ХVIІ — першій третині ХVIІІ ст. було виправлення зло& чинця, усвідомлення ним гріховності вчиненого злочину, а також відшко& дування збитків потерпілій стороні. У московському законодавстві на першому місці стояли не інтереси особи, а інтереси держави, царя. Саме тому в ньому метою покарань було знищення злочинців, «чтоб лихих вывести». Саме з цією метою застосову& валися смертна кара, скалічення, заслання тощо. Аналіз діяльності каральних органів Московської держави дає нам підстави стверджувати, що основною метою карної політики було насам& перед знищення злочинця та збагачення царської скарбниці. Застосовую& чи смертну кару, Московська держава одночасно здійснювала і конфіскацію майна злочинця. М. Ф. Владимирський&Буданов заперечує зазначену мету. Він вважає, що коли б метою покарання було знищення злочинця, тоді б за будь&який злочин мала б застосовуватися смертна ка& ра, і не застосовувались би інші види покарань [1, с. 355]. Говорячи про основну мету покарання, ми маємо на увазі, що смертна кара застосовувалась до злочинців, які вчиняли тяжкі злочини: проти релігії, проти держави, проти особи (вбивство). Знищуючи злочинця, вла& да убезпечувала себе від повторності злочину, здійсненого одним і тим са& мим злочинцем, а, конфісковуючи його майно, вона ще й збагачувалася. Іншою метою покарання було залякування населення. Саме тому засто& совувались найжорстокіші види покарань. Зокрема, застосовувалась кваліфікована смертна кара у багатьох формах, «чтобы иным на то смот& ря, не повадно было так делати», або «чтобы на то смотря, иные такого без& законнаго и сквернаго дела не делали» (глава ХХІІ, ст. 1.9, 14, 24, 26; глава ХХІ, ст. 14, 1.2; глава ІІ, ст. 4, 19, 21; глава Х, ст. 20; глава VI, ст. 4; глава ХХV, ст. 16). Законодавство Петра І також наказувало підпорядковуватись владі «под страхом жестокого наказания», щоб «через это другим страх податъ и оных от таких непристойностей удержать» (артикули 80, 94, 98, 154) [5, с. 326]. Об’єктом покарання був злочинець. У Литовському Статуті принцип індивідуальної відповідальності стосувався усіх злочинів, а покарання за& стосовувалось лише за рішенням суду (Розділ І, артикул 2). У московському кримінальному законодавстві досліджуваної доби було порушено принцип індивідуальної відповідальності за вчинений злочин. ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя 115511 Українсько грецький міжнародний науковий ю ридичний журнал «П орівняльно правові дослідження», 2009, № 2 ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя Уже в добу правління Івана Грозного у масовому порядку почали карати смертною карою і родичів злочинця. Наприклад, після від’їзду князя Андрія Курбського до Польщі його мати, дружина і син були кинуті до в’язниці й заморені голодом. За задум втекти за кордон одного із князів Ростовських було знищено весь його рід. У Соборному Уложенні (глава ІІ, ст. 9) визначено коло рідних: дружина, діти, батько, мати, дядьки, рідні й нерідні брати злочинця. Коли вони зна& ли про злочин і не повідомили про це владу, усі піддавалися смертній карі (глава ІІ, ст. 18). Якщо ж рідні не знали про такий злочин, то їх майно як рухоме, так і нерухоме, у розмірі, потрібному для подальшого життя, не підлягали конфіскації. Професор М. Д. Сергеєвський вважав, що влада не дотримувалася за& значених у Соборному Уложенні норм, що на практиці все було інакше [12, с. 33]. Так, гетьман України Дем’ян Многогрішний у 1673 р. був відправле& ний на заслання разом з дружиною, дітьми та племінниками. У 1663 р. се& лянина Гущина «великий государъ указал сослать в Новгород на вечное житье за воровство и бунтовство, а жену и детей, привезя к Москве, по& слать потому ж» [7, с. 248]. У Московській державі застосовувались надзвичайно жорстокі й різно& манітні види покарань, які навіть не згадувались у законодавстві. М. Ф. Владимирський&Буданов вважає, що окремі види покарань застосо& вувались відповідно до норм російського звичаєвого права [1, с. 352]. З таким твердженням ми не можемо погодитися, адже в Московській державі із самого початку її виникнення і аж до прийняття у 1835 р. По& вного зібрання законів Російської імперії було категорично заборонено за& стосовувати норми звичаєвого права. Слід вважати, що покарання мало характер свавільний і залежало від примхи царя або судді. Зокрема, в російському законодавстві невизначеним був такий вид покарання, як «опала». Бути в »опалі» означало залежати від гніву або ласки царя: коли цар «опалявся», то злочинця могли без судового розгляду скарати смерт& ною карою, або ж могли його, з ласки царя, відправити на заслання. У окремих випадках, якщо й зазначався вид покарання, то він не мав чітко визначеної форми чи меж. Наприклад, у Соборному Уложенні зазна& чено, що злочинця можна кинути до в’язниці, але не вказано термін ув’яз& нення: «в тюрму до государева указа» (глава Х, ст. 8–9). Для російського кримінального права характерна множинність та різноманітність покарань за один і той же злочин. Відповідно до статей Соборного Уложення (глава ХХІ, ст. 9) за крадіжку (татьбу) особу били ба& тогом, відрізали ліве вухо, ув’язнювали на два роки, а потім відправляли на заслання. Проте, наприклад, відповідно до ст. 219 глави Х за крадіжку вуликів до злодія застосовували лише побиття батогом. Тобто відсутня бу& ла система покарань, вона мала хаотичний характер. Ук ра їн сь ко гр ец ьк ий м іж на ро дн ий н ау ко ви й ю ри ди чн ий ж ур на л «П ор івн ял ьн о пр ав ов і д ос лі дж ен ня », 2 00 9, № 2 115522 Деякі дослідники вважають, що жорстокість покарань у російському кримінальному праві була викликана прагненням панівного класу захис& тити приватну власність взагалі і головним чином на землю [13, с. 189,195]. Погодитися з таким розумінням мети покарань не можна, адже в Мос& ковській державі не існувало права власності на землю. Земля належала виключно державі. Існувало лише приватне володіння землею: вотчини і помістя перебували у володінні бояр і дворян, поки вони перебували на службі. Приватна власність на землю в Росії виникла після видання Кате& риною ІІ «Жалуваної грамоти дворянам» у 1785 р., коли вони отримали право не проходити державну службу, а помістя залишалося у їхній влас& ності. Саме тому, говорячи про жорстокість покарань, які передбачало мос& ковське законодавство за різні види злочинів, треба мати на увазі, що панівний клас захищав тим самим своє монопольне право не на власність, а на владу. Зберігаючи у своїх руках владу, панівний клас — дворянство та різні служилі люди забезпечували собі надходження багатств. Закріпа& чивши селян, перетворивши фактично їх у рабів, дворянство мало постійне джерело забезпечення свого існування та збагачення. З другої половини ХVIІІ ст. в українському кримінальному праві закріплюється така мета покарання, як залякування населення та спри& чинення злочинцеві фізичних страждань. На зміну мети покарань вплива& ло російське законодавство та норми Литовського Статуту. Разом з тим під впливом українського звичаєвого права та права справедливості зберіга& лася і така мета покарань, як відшкодування збитків потерпілому, розка& яння та виправлення злочинця. Жорсткі види покарань в Україні стали застосовувати після поразки війська гетьмана І. Мазепи. Саме тоді в Україну почали проникати, за твердженням М. Є. Слабченка, «загальноімперські порядки, загаль& ноімперське кримінальне право і покарання» [6, с. 59]. Таке проникнення відчувається у Зводі законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Карна система цього кодексу є досить жорсткою. «Але істо& ричні документи, особливо вироки тогочасних судів свідчать, — зазначав А. Яковлів, — що судова практика застосовувала набагато м’якіші кари, ніж встановлює кодекс» [9, с. 151]. Необхідно зазначити, що у главі ХХ, ар& тикулі 58, пункті 1 «Прав, за якими судиться малоросійський народ» містяться норми звичаєвого і загального права, у яких встановлено, що злочинець може уникнути смертної кари, коли цього захоче скривджений, або коли про злочинця потурбується поважна людина. Аналіз судової практики другої половини ХVIІІ ст. дає можливість стверджувати, що з поширенням на Україну російського законодавства покарання злочинцеві застосовувалося згідно з царськими указами, а відшкодовування збитків — нормами Литовського Статуту. Яскравим прикладом цього може бути справа про вбивство, яка була розглянута у ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя 115533 Українсько грецький міжнародний науковий ю ридичний журнал «П орівняльно правові дослідження», 2009, № 2 ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя 1777 р. Чернігівським гродським судом. Визнавши Мину Моторного вин& ним у вбивстві Єфимії Глухенької, суд ухвалив скарати його смертною ка& рою, додавши «…вместо оной смертной казни сослатъ в вечную ссылку, поголовные же деньги за убитую… Глухенькую взыскать по стану ея с движимого имущества Моторного и отдать кому по правам належит» [14]. Отже, у цьому випадку відповідно до указу імператриці Єлизавети Петрівни від 1760 р. смертна кара була замінена на вічне заслання, а згідно глави ХІІ, артикулу 2 Литовського Статуту було стягнено головщину (штраф) з убивці на користь родичів вбитої. У 1771 р. гродський суд містечка Сміле визнав Гаркуна винним у вбивстві своєї дружини і ухвалив рішення скарати його смертною карою, додавши: відповідно до царського указу відправити на вічне заслання до Сибіру на Нерченські рудники [14, с. 138]. Тобто, призначаючи покарання, українські суди керувалися російським законодавством. Водночас, коли в судовому порядку вина підо& зрюваного не була доведена, то його звільняли від покарання, посилаю& чись на норми Литовського Статуту. Переважне застосування російського законодавства українськими суда& ми в другій половині ХVIІІ ст. здійснювалось не лише при розгляді справ про вбивство, але й щодо інших видів злочинів. У справах про розбій і грабу& нок російське законодавство постійно підміняло Литовський Статут, і судді застосовували суто російські види покарань. Так, двох селян Миргородсько& го полку Гадяцький гродський суд покарав, посилаючись на царські укази 1723 р. та 1744 р.: «Вырезатъ ноздри, сослать на каторгу в вечною работу» [14, с. 142]. Селянина Герасима Щербину та козака Грицька Шишацького Лубенського полку суд, посилаючись на російське законодавство, відправив на довічне заслання. У справах про крадіжки суди також, застосовуючи вид покарання, посилалися лише на російське законодавство. З другої половини ХVIІІ ст. фальшування монет, підробка підпису посадових осіб, печаток, грамот тощо також каралися згідно з російським законодавством. Коли монах&розстрига Георгій Усань підробив два пас& порти, то Глухівський земський суд ухвалив рішення про застосування до нього тілесних покарань і відправив його на роботи до монастиря. Проте Генеральний суд змінив вирок земського суду і, посилаючись на царський указ від 1754 р., відправив його не до монастиря, а в солдати [14, с. 144–145]. У другій половині ХVIІІ ст. з’явилися злочини, яких українське кримінальне законодавство раніше не знало. Серед них вирізнялися неза& конне перетинання кордону та контрабанда. Розглядаючи справу про не& законний перехід кордону козаком Школовесом і злодієм Козіним, Глухівський земський суд не зміг відшукати відповідні статті про пока& рання в українському законодавстві, а тому, посилаючись на царський указ від 1736 р., суд застосував до них публічні тілесні покарання, а потім відправив їх на казенні роботи [14, с. 145]. Ук ра їн сь ко гр ец ьк ий м іж на ро дн ий н ау ко ви й ю ри ди чн ий ж ур на л «П ор івн ял ьн о пр ав ов і д ос лі дж ен ня », 2 00 9, № 2 115544 Застосовуючи російське законодавство при визначенні покарань, ук& раїнські суди поступово зближували мету покарань в українському і російському кримінальному праві. Якщо з середини ХVIІ ст. і до другої третини ХVIІІ ст. мета покарань в українському кримінальному праві до& корінно відрізнялася від мети покарань в російському кримінальному праві, то в українській судовій практиці другої половини ХVIІІ ст. понят& тя мети покарань стає тотожним російському поняттю. Проаналізувавши мету покарань в українському і російському кримінальному праві другої половини ХVIІ — кінця ХVIІІ ст., встановле& но, що в українському кримінальному праві суди, застосовуючи покаран& ня, керувалися принципом людяності. Вони, беручи до уваги позицію по& терпілої сторони, каяття злочинця, добровільне визнання ним своєї вини, повернення ним вкраденого або добровільне відшкодування завданих збитків, не застосовували смертну кару, хоча така норма і містилася у праві, заміняючи її іншим, досить м’яким покаранням. В українському кримінальному праві фактично існував інститут умовного покарання. Рішення нижчого суду можна було в апеляційному порядку оскаржити у вищому суді. У російському кримінальному праві метою покарання було знищення злочинця, залякування населення та збагачення царської скарбниці за ра& хунок конфіскованого майна злочинця. Якщо в українському криміналь& ному праві була передбачена індивідуальна відповідальність злочинця, то в російському — колективна. Московське законодавство встановлювало коло рідних злочинця, які підлягали тому ж виду покарань, що і сам зло& чинець. Особливістю покарань в російському кримінальному праві була їх множинність: за один і той же злочин до злочинця застосовували декілька видів покарань. 1. Антонович В. Б. Колдовство. Документы, процессы, исследования. — СПб., 1877. 2. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. — Р.н/Д.: Феникс, 1995. — 640 с. 3. Демченко Г. В. Наказание по Литовскому Статуту в его трех редакциях (1529, 1566, и 1588 гг.) — К.: Типография императорского Университета св. Владимира, 1894. 4. Лазаревский А. М. Отрывки из дневника гетманской канцелярии за 1722–23 гг. — К., 1892. 5. Малиновский И. А. Лекции по истории русского права. — Ростов;на;Дону, 1918. 6. Слабченко Е. М. Опыты по истории права Малороссии ХVIІ–ХVIІІ ст. — Одесса, 1911. 7. Тальберг Г. Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском государстве ХVIІ века. — М.: Типография Императорскаго Московскаго Университета, 1912. 8. Федоренко П. Грабіж у побуті і праві Гетьманщини // Студії з історії України. — Т. 3. — К., 1930. 9. Яковлів А. Українский кодекс 1743 р. — Мюнхен: «Заграва», 1949. 10. Местечко Борисполе в ХVIІ веке. — К.: Типография Г. Т. Корчак;Новицкого, 1892. 11. Стороженки. Фамильный архив. — К.: Типография т;ва Г. Л. Фронцкевича и К., 1908. 12. Сергеевский Н. Д. Наказание в русском праве ХVIІ века. — СПб., 1887. 13. Развитие русского права в ХV; первой половине ХVIІ в. — М.: Наука, 1986. 14. Миллер Д. П. Очерки по истории юридического быта старой Малороссии. — Харьков, 1895. ППооррііввнняяллььнніі ііссттооррииккоо ппррааввооввіі ддоосслліідджжеенннняя 115555 Українсько грецький міжнародний науковий ю ридичний журнал «П орівняльно правові дослідження», 2009, № 2

Мета покарань в українському і російському кримінальному праві (середина ХVІІ — кінець ХVІІІ ст.)

Institution

Similar Items