Народжується текст (З досвіду відомих авторів)

У статті на матеріалі мовної практики відомих письменників, філософів і науковців досліджено стратегії творення тексту. На цій підставі виділено «письменників пера», «письменників голови» та «письменників паперу». Показано, що процес текстотворення, зокрема на етапі планування композиції, великою мі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Мовознавство
Дата:	2015
Автор:	Селігей, П.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2015
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183984
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Народжується текст... (З досвіду відомих авторів) / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 47-66. — Бібліогр.: 140 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-183984
record_format	dspace
spelling	Селігей, П.О. 2022-04-28T15:35:06Z 2022-04-28T15:35:06Z 2015 Народжується текст... (З досвіду відомих авторів) / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 47-66. — Бібліогр.: 140 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183984 У статті на матеріалі мовної практики відомих письменників, філософів і науковців досліджено стратегії творення тексту. На цій підставі виділено «письменників пера», «письменників голови» та «письменників паперу». Показано, що процес текстотворення, зокрема на етапі планування композиції, великою мірою залежить від мовної особистості автора та вподобаних ним прийомів літературної праці. On the ground of notable authors writing the article proposes the typology of strategies of text creation. It’s marked out «pen-writers», «head-writers», and «paper-writers». The study demonstrats, that text creation, in particular at the stage of composition design, substantially depends on author’s language personality and literary methods that he uses. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Народжується текст (З досвіду відомих авторів) The text are boming Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Народжується текст (З досвіду відомих авторів)
spellingShingle	Народжується текст (З досвіду відомих авторів) Селігей, П.О.
title_short	Народжується текст (З досвіду відомих авторів)
title_full	Народжується текст (З досвіду відомих авторів)
title_fullStr	Народжується текст (З досвіду відомих авторів)
title_full_unstemmed	Народжується текст (З досвіду відомих авторів)
title_sort	народжується текст (з досвіду відомих авторів)
author	Селігей, П.О.
author_facet	Селігей, П.О.
publishDate	2015
language	Ukrainian
container_title	Мовознавство
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
format	Article
title_alt	The text are boming
description	У статті на матеріалі мовної практики відомих письменників, філософів і науковців досліджено стратегії творення тексту. На цій підставі виділено «письменників пера», «письменників голови» та «письменників паперу». Показано, що процес текстотворення, зокрема на етапі планування композиції, великою мірою залежить від мовної особистості автора та вподобаних ним прийомів літературної праці. On the ground of notable authors writing the article proposes the typology of strategies of text creation. It’s marked out «pen-writers», «head-writers», and «paper-writers». The study demonstrats, that text creation, in particular at the stage of composition design, substantially depends on author’s language personality and literary methods that he uses.
issn	0027-2833
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/183984
citation_txt	Народжується текст... (З досвіду відомих авторів) / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 47-66. — Бібліогр.: 140 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT selígeipo narodžuêtʹsâtekstzdosvíduvídomihavtorív AT selígeipo thetextareboming
first_indexed	2025-11-25T22:15:24Z
last_indexed	2025-11-25T22:15:24Z
_version_	1850561270962454528
fulltext	П. О. СЕЛІГЕЙ НАРОДЖУЄТЬСЯ ТЕКСТ... (З досвіду відомих авторів) _ У статті на матеріалі мовної практики відомих письменників, філософів і науковців до сліджено стратегії творення тексту. На цій підставі виділено «письменників пера», «письмен ників голови» та «письменників паперу». Показано, що процес текстотворення, зокрема на етапі планування композиції, великою мірою залежить від мовної особистості автора та впо добаних ним прийомів літературної праці. К л ю ч о в і сл ов а: автор, мовна особистість, внутрішнє мовлення, текст, текстотворен ня, композиція. Досліджуючи структуру писемного мовлення, лінгвістика зазвичай лишає осто ронь питання про те, як вона, ця структура, виникає. І це зрозуміло: щоб досліди ти процес текстотворення від самого початку, треба вийти за межі тексту й «увійти» в голову автора. По суті, треба простежувати, як внутрішнє мовлення переходить у зовнішнє. А це вже компетенція психології мовлення, яка є більше психологічною, ніж лінгвістичною дисципліною. Проте, погодьмося, не врахо вуючи процес породження тексту, неможливо адекватно зрозуміти, як його збу довано і як у ньому вникають смислові зв’язки. Звичайно, текстотворення— явище багатогранне й важкоосяжне. У цій стат ті ми обмежимося лише одним аспектом, а саме: як процес мислення переходить у процес написання тексту або, інакше кажучи, як внутрішнє мовлення перетво рюється на зовнішньо-писемне мовлення. При цьому особливу увагу звернемо на етапи зародження й розбудови композиції. Джерелами для розвідки послу жать свідчення про роботу відомих українських та зарубіжних авторів — пи сьменників, філософів, учених. Одні автори самі розкривають таємниці своєї творчої лабораторії, про роботу інших дізнаємося від їхніх сучасників і біографів. Крім теоретичного, тема становить і практичний інтерес, бо її розкриття мо же посприяти розвитку текстової майстерності авторів-початківців. Тим більше, що в працях і посібниках з літературної творчості відповідних відомостей не так багато: тут увагу більше приділяють немовним чинникам (джерела творчості, обстановка кабінету, стимули до робити, боротьба з лінощами, «допомога» ро дини, ставлення до критики тощо). А про досвід у створенні наукових текстів систематизованих відомостей майже немає: усе зводиться до дотримання або норм наукового стилю, або вимог атестаційних установ. Хоч створення тексту — справа досить індивідуальна, все ж із досвіду відо мих авторів випливає, що методи, які вони використовують, можна звести до по рівняно невеликої кількості типових стратегій. О П. О. СЕЛІГЕЙ, 2015 /53ЛЇ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 47 Насамперед виділимо групу авторів, які зазвичай пишуть навздогад і від разу — без плану, попередніх роздумів і чернеток. Мають лише задум (дуже за гальний), який розгортається й обростає конкретикою під час писання. Фран цузький поет і критик Т. Готьє у товаристві братів Гонкурів хизувався: «...Я ніколи не думаю, як писатиму. Беру перо й пишу. Якщо я літератор, то му шу знати своє ремесло... І до того ж синтаксис у моїй голові — у цілковитому порядку. Я жбурляю фрази в повітря, наче кішок, і певен, що вони впадуть на ла пи» . Такі автори думають не до, а під час писання. Умовно їх можна назвати «письменниками руки» або навіть «письменниками пера». В одному з листів М. І. Цвєтаєва зізнавалася:«.. .Не маю часу подумати, думає перо» 1 2. На запитан ня, де розташована його лабораторія, А. Ейнштейн засміявся, витягнув з кишені авторучку й відказав «Отут!» 3. Пізніше на зміну ручці прийшла друкарська машинка, а в наш час — персона льний комп’ютер. Ось що розповідає російський мовознавець Р. М. Фрумкіна: «Я не придумую текст заздалегідь, а він з’являється, коли я вже сиджу за машинкою (віднедавна — за комп’ютером). Власне, те, що з’являється, — це ще не текст, а трохи обстругана колодка. Переписуючи і вставляючи, переробляючи до безко нечності, я роблю з цією колодки Буратіно. Принаймні, так мені здається. Але що я маю намір вистругати саме Буратіно, а не лису Алісу, я знаю наперед» 4. Звісно, кожному вільно писати так, як йому зручно. Проте нам здається, що спонтанна імпровізація — не той шлях, який можна рекомендувати іншим, над то початківцям. Цікаво, що трохи далі Фрумкіна визнає: «Сам по собі процес створення наукового тексту не був для мене особливо складним. Разом з тим, навряд чи я можу вказати на більш виснажливе заняття»5.1 не факт, що в тексті, написаному таким робом, не залишиться прогалин, недоглядів чи алогізмів (як-от у щойно наведеній цитаті: якщо писати не складно, то звідки виснажен ня?). Це закономірно, бо мовлення тут обганяє мислення. Автор спочатку пише, а тоді міркує, тобто ставить воза поперед коня. Справу погіршує те, що викладе на на папері думка, зокрема й «недоношена», відразу починає сприйматися як щось викінчено-самодостатнє. Вона зачаровує автора й не завжди легко під дається виправленню. «На письмі в думки легко зникає рухомість», застерігав М. Гайдеггер6 7. Мав рацію і В. Шекспір, коли вустами Полонія закликав: «Не всі думки доводь до язика. Думок незрілих не виводь у діло» 1. Мовну лабораторію «письменника пера» трохи докладніше покажемо на прикладі Д. І. Менделєєва. Учений належав до дуже плідних авторів: понад дві сотні його статей, монографій і підручників стосуються не лише хімії, а й бага тьох інших наук. Посмертно видане зібрання творів (неповне) налічує 25 томів. Однак при створенні тексту він більше дбав про точність і повноту вираження думки, ніж про граматичну правильність і рівність стилю. Щоб збагнути деякі його фрази, сучасникам доводилося перечитувати їх по кілька разів. Сьогодні ж, як визнають біографи, менделєєвський стиль тим більше здається кострубатим і старомодним 8. 1 Гонкур де 3. иЖ. Дневник : Записки о литературной жизни / Пер. с фр. : В 2 т.— М., 1964,— Т. 1,— С. 125. 2 Цвєтаєва М. И Собрание сочинений : В 7 т.— М., 1995.— Т. 6.— С. 248. 3 Зелиг К. Альберт Зйнштейн / Пер. с нем.— 2-е изд.— М., 1966.— С. 142. 4 Фрумкина Р. М. Внутриистории: Зссе, статьи, мемуарнне очерки.— М .,2002.— С. 5. 5 Там же. 6 ХайдеггерМ. Времяибьггие : Статьи ивнступления/Пер. с нем.— М., 1993.— С. 193. 7 Шекспір В. Твори : В 6 т. / Пер. з англ.— К., 1986.— Т. 5.— С. 21. 8 Тобольский гений России : В 2 т.— Тобольск, 2003.— Т. 2.— С. 8. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 48 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 Іще замолоду Д. І. Менделєєв підробляв, дописуючи для «Журналу міністер ства народної освіти». Автором був ерудованим, але редакція чимало його ста тей відхиляла через завеликий обсяг або неясний, розпливчастий виклад 9. Із віком мовна майстерність не надто поліпшилася. Одна з останніх і найвідо- міших його книг «Заповітні думки» написана досить складною мовою і хибує на непослідовність. Аналіз показує, що автор не дуже пильнує композицію, вільно рухається в будь-який бік уже написаного тексту — повертається, доповнює, повторює, до вже доведеного додає все нові й нові докази 10. Мабуть, не випад ково для викладу своїх ідей учений іноді обирав епістолярну форму, яка «най більше відповідала характеру й духові його роздумів, позбавлених сухої схема тичності й не стиснутих правилами суто наукового досліду» 11. Цікаво, що в гімназії російська словесність не належала до його улюблених предметів, а чужі мови (німецька, латина) були справжнім каменем спотикання, їх майбутній хімік підтягав лише під загрозою лишитися на другий рік 12. Піз ніше, викладаючи в Санкт-Петербурзькому університеті, Д. І. Менделєєв зазна вав труднощів у доборі слів, особливо на початку лекції. Спершу заминався, тяг нув якісь дивні звуки («з-з-з-как сказать»), а тоді, коли слово не встигало за думкою, переходив на скоромовку. За спогадами одного зі слухачів, його фрази «один раз були лаконічно виразні, інший раз, коли думки набігали й тиснули од на на одну,... нагромаджувалися безформно: виходили періоди мало не з десят ка нанизаних одне за одним і одне в одному підрядних речень, які часто перери валися новою думкою, новою фразою» 13. Ще один слухач висловився так: «Він говорив, наче ведмідь суне пробоєм крізь чагарник» 14. Зрозуміти конспекти йо го лекцій непросто: «Думка, зазнавши неминучих утрат при озвучуванні, начеб то зовсім умирала, розпластана на папері. Оживити її можна було, лише вгадав ши й застосувавши менделєєвську інтонацію» 15. Утім, високий теоретичний рівень викладання і переконливість змісту робили Д. І. Менделєєва досить попу лярними лектором. Твори геніального вченого ґрунтовні, новаторські, багаті на цікавий фактаж. Проте на підставі сказаного можна припустити, що попередньо він не обмірко вував їх і писав без чіткого плану. Не обдарований мовними здібностями, Д. І. Менделєєв мало дбав про читабельність. Попри найвищу оцінку творчої спадщини, його важко віднести до майстрів російської наукової прози, якими були, наприклад, його сучасники В. О. Ключевський і К. А. Тимірязєв. Автори другої групи вчиняють прямо протилежно: не сідають писати, доки не «напишуть» твір у голові. Вони небезпідставно вважають, що з іще не сфор мованою ідеєю за письмовим столом робити нічого. Такі автори довго вино шують задум, подумки складають план майбутнього твору, ретельно опрацьо вують зміст, продумують усе до найменших подробиць. І лише потому, як текст глибоко й докладно обмірковано, «письменники голови» заносять його на папір. Серед прихильників цього методу — чимало класиків української та зару біжної літератури. М. В. Гоголь радив «.. .доти не братися за перо, доки в голові 9 Беленький М. Д. Менделєєв.— М., 2010.— С. 108. 10 Там же.— С. 426—427. 11 Там же.— С. 329. 12 СмирновГ. В. Менделєєв.— М., 1974.— С. 13. 13 Д. И. Менделєєв в воспоминаниях современников.— М., 1973.— С. 126. 14 В оригіналі: «Он говорил, точно медведь валит напролом сквозь кустарник» (Там же,— С. 10). 15 Беленький М. Д. Зазнач, праця.— С. 329. _____________________________________________________ Народжується текст... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 49 77. О. Селігей. не запанують такі ясність і порядок, що навіть дитина зможе зрозуміти й утрима ти все в пам’яті» 16. Схожі поради давав А. П. Чехов: «Треба, щоб кожна фраза, перш ніж лягти на папір, пролежала в мозку два дні й обмастилася»17 і «Не давай рукам волі, коли мозок ледачий»18. Працюючи над п’єсою «Три сестри», драма тург казав: «У мене вся дія в пам’яті... Сцена за сценою, навіть майже фраза за фразою, треба лише написати її» 19. М. М. Коцюбинський в одному з листів зізнавався: «Починаю писати тоді, як усе обдумаю. Пишу на аркушах поштово го паперу, щільно, не більше 3-4-х сторін у день (вечір), потому виправляю лиш мову червоним чорнилом — і робота готова»20. «Щоб швидко писати, треба спочатку багато думати», закликав ПІ. Бодлер. І додавав: «Носіть свій задум скрізь: на прогулянку, у ванну, в ресторан, навіть до коханки... Я не прихильник креслень-перекреслень: вони затьмарюють дзер кало думки»21. У передмові до збірки своїх перекладів Е. По він сформулював правило літературної праці: «ЕГп Ьоп аиіеиг а беї а за бегпіеге 1і§пе еп уие циапй іі есгіі 1а ргетіеге» 22 — «Хороший автор бачить останній рядок ще тоді, коли тільки пише перший». Сюжет майбутньої п ’єси І. К. Карпенко-Карий виношу вав у собі, а писати сідав лише тоді, коли в голові все складалося до найменшої дрібниці. «Відтак писав “запоєм”, не відриваючись, частіше ночами — тоді не бачив довкола себе нічого»23 24. Г. М. Косинка, за спогадами дружини, теж писав відразу й легко, майже без правок, бо перед цим ретельно обдумував кожне ре чення й кожне слово. Утім, із друком не поспішав: «Нехай полежить — охолоне, я ще перечитаю» 2А. Про свій метод роботи В. М. Сосюра розповідав: «Я пере креслюю і виправляю рядки віршів у голові, а не на папері, а коли виливаю обра зи на папір, то жодних перекреслень і виправлень не буває. Звичайно, іноді я виправляю і перекреслюю на папері, але, як правило, поетична лабораторія у мене в голові і в серці»25. І. Я. Франко писав швидко і здебільшого вже начисто — правок у його руко писах обмаль 26 27. Про свою роботу казав так: «Я держусь методи Золя, котрий пи ше і не перечеркує, але пише аж тоді, коли фраза вповні зложиться в його голо ві» 21. При цьому Каменяр зізнавався, що мало дбає про викінченість форми, бо поспішає зробити чимбільше, ставлячи на перше місце змістовність і дієвість твору: «Головне завдання писателя — порушити, зацікавити, вткнути в руку книжку, збудити в голові думку. З того погляду я вважаю Флобера, сидячого 20 літ над одною повістю, дурнем або великим самолюбом»28. Така настанова, слід визнати, дещо спантеличує, адже вткнути в руку читача книжку без добре опрацьованої форми — справа проблематична. 16 Гоголь Н. В. Мертвіле души; Вшбраннше места из переписки с друзьями.— М., 2004.— С. 593. 17 Чехов А. 77. Полное собрание сочинений и писем : В ЗО т.— М., 1976.— Т. 4.— С. 36. 18 Там же,— М., 1974,— Т. 1,— С. 230. 19 Цит. за: Немирович-Данченко Вл. И. Рождение театра: Воспоминания, статьи, заметки, письма.— М., 1989.— С. 382. 20 Коцюбинський М. М. Що записано в книгу життя.— X., 1994.— С. 32. 21 ВаиВеїаіге СН. (Еиугез сотріеіез.— Раті», 1966.— Р. 481. 22 Рое Е. А. (Еиугез еп ргозе / Тгасіиіі раг СЬ. Ваийеіаіге.— Рагіз, 1951.— Р. 979. 23 Шевчук В. Із вершин та низин : Книжка цікавих фактів із історії української літератури.— К., 1990.— С. 323. 24 Мороз-Стрілець Т. М. З криниці болю // Вітчизна.— 1988.— № 9.— С. 66. 25 Сосюра В. М. Вибрані твори : У 2 т.— К., 2000.— Т. 2.— С. 423. 26 Усна консультація франкознавця канд. філол. наук Л. В. Каневської (15 грудня 2014р.). 27 Франко І. Я. Зібрання творів : У 50 т.— К., 1986.— Т. 48.— С. 199-200. 28 Там же,— С. 199. 50 7Х5Л7 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 «Письменство, літературна праця ввижались мені найкращим уділом на зем л і»29 , — ці слова належать М. С. Грушевському. Людина колосальної енергії та фантастичної працездатності, він, як і І. Я. Франко, залишив по собі багатющу спадщину, що ввійде в 50-томне зібрання. Історичні розвідки вчений створював на основі документів та їхніх копій, а коли паперів напохваті не було— вдавався до белетристики чи мемуарів. Спав дуже мало: підводився вдосвіта, сидів над рукописами до півночі. Писати міг скрізь: на чужій квартирі, в гамірній редакції, у вагоні поїзда. О. Г. Лотоцький, у якого Михайло Сергійович зупинявся на квартирі, згадував історика за роботою: «Вставав він рано і зараз сідав за пра цю — за писання. Бувши дуже короткозорим, міг писати, коли очі близькі були до паперу, — отже спеціально тримали ми для нього низький стільчик дитячий, на якому й сидів він, працюючи, перед бюрком. До сніданку — десь о годині 9-й — на бюрку вже лежала купка списаних листочків — здебільшого стаття, про яку він умовлявся напередодні з тим чи іншим органом преси або науковим видавництвом»30. Кому не відомий факт, що голова Центральної Ради приносив на засідання гранки своїх праць і правив їх, керуючи роботою парламенту. Більше того, є свідчення, що він і лекції в університеті читав із версток «Історії України-Руси» і по ходу щось туди вписував 31. 1 все ж ученого слід віднести до тих авторів, які творили більше в голові, ніж на папері. Принаймні автографи художніх творів не засвідчують слідів тривалої роботи й саморедагування. Це, на думку дослід ників, «відображає вдачу самого автора, коли і слова, і вчинки з ’являються на світ попередньо виваженими й обміркованими»32. Те саме стосується і спогадів М. С. Грушевського: «...Текст, що випливав з-під його пера, вчений не оброб ляв, до цієї частини більше не повертався. Тож вийшло так, що в одному розділ- ку на кількох сусідніх сторінках більше десяти разів повторюється те саме слово інтересно» 33. Як бачимо, вимальовується закономірність: чим більше праць за життя встиг створити автор, тим менше часу в нього лишалося на стильове доопрацювання. Але загалом «письменники голови» старанно формулюють і відшліфовують в умі кожну фразу, ретельно припасовують їх одна до одної, і, коли твір остаточно сформовано, записують його легко й швидко, причому без істотних викреслень та перестановок. Так працював, наприклад, М. О. Лукаш. Поет і перекладач B. К. Житник, який не раз бував у його робочому кабінеті, згадував, що готові тексти той записував у грубу канцелярську книгу— охайним почерком, без вип равлень і помарок. Увесь творчий процес у нього відбувався винятково в голові: «...Тільки коли речення було готове, коли все в нім ставало на свої місця, — тільки тоді воно переносилося на папір» 34. У написане славетний перекладач ніколи не вносив жодних змін. Методи своєї роботи Дж. Лондон описав у романі «Мартін Ідей», який по праву вважають «внутрішньою» автобіографією письменника: 29 Грушевський М. С. Із літературної спадщини.— К., 2000.— С. 127. 30 Лотоцький О. Сторінки минулого : У 4 ч.— Б. м., 1966.— Ч. 2.— С. 155. 31 Дашкевич Я. Р. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури.— Л., 2007.— C. 380. 32 Бурлака Г. Літературна спадщина Михайла Грушевського у контексті української літератури // Український історик.— 2002.— Т. 39. № 1/4.— С. 3 11. 33 Білокінь С. І. Видання «Споминів» М. Грушевського: історія рукопису та видання // Український археографічний щорічник.— К., 2010.— Вип. 15.— С. 709. 34 Житник В. Микола Лукаш — перекладач і лінгвіст // Національний університет «Києво-Могилянська академія». Наукові записки.— 2000.— Т. 18. Ч. 1.— С. 21. _____________________________________________________ Народжується текст... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 51 «...Перше ніж розпочати оповідання або вірш, Мартін тепер ясно уявляв собі всю річ, знав, який буде її кінець і яка до нього дорога... Він уже звик чекати, поки його думка до кінця визріє, і тоді сідати до машинки... Писання було для нього завершенням тривалого розумово го процесу, збиранням докупи розрізнених деталей і остаточним узагальненням усіх думок, що обтяжували йому мозок. Написавши, він свідомим зусиллям звільняв свій розум для но вих ідей і проблем. З ним було так, як ото буває з деякими людьми, котрі довго таять у собі справжнє чи мниме горе, а потім, порушивши свою терпеливу мовчанку, вибухають нестрим ним потоком слів і виказують усе до останнього»35. Деякі відомі українські прозаїки розповідали, що працюють так само. A. А. Дімаров: «Постійно не пишу. Довго і болісно виношую тему, ще довше не наважую ся сісти до столу: все здається, що в голові нічого, крім окремих слів, образів, немає, а коли вже зважуюсь, то пишу щоденно з 4-х ранку до 8-9-ти, а потім “пишу”, аж поки не засну, в думці. Та й уночі зриваюся з постелі»36. B. Ф. Баранов: «Процес виношування твору триває в мене довго, я даю йому “визріти” в голові до такої міри, що залишається тільки перенести його на папір, і це вже не забирає бага то часу... Після закінчення прозового твору мушу нагуляти творчий апетит, розібратися з но вими задумами (їх завжди більше, ніж устигаю реалізувати), перевірити їх на готовність. Че рез те крилатого вислову “ані дня без рядка” не дотримуюся»37. В. М. Шкляр: «Роман виношую роками, зате коли починаю писати, то не підводжуся з-за столу по вісімнадцять годин на добу. Від п’ятої ранку до одинадцятої вечора. Наприклад, із “Ключем” я носився дванадцять років, а написав його за тридцять днів. Так само з “Елемента- лом” — мордувався п’ять років, писав два місяці»38. Писанню віршів у голові віддавали перевагу й деякі класики російської поезії. С. О. Єсенін мав звичку годинами лежати, закинувши руки за голову, на дивані. Тим, хто до нього звертався в цей час, відповідав: «Не заважайте, я пи шу». Друзі поета розповідали, що із задумом вірша він полюбляв «поблукати й переспати нічку», кажучи при цьому: «В корові молоко не прокисне!» 39. О. Е. Мандельштам узагалі нічого не писав: сидів у ліжку, щось бурмотів, а тоді надиктовував придумане дружині. У «Четвертій прозі» повідомляв: «У мене немає рукописів, немає записників, немає архівів. У мене відсутній почерк, бо я ніколи не пишу. Я один у Росії працюю з голосу» 40. На синове за питання, з чого починається вірш (кроки, гудіння, ритм, головне слово, основ ний рядок?), Б. Л. Пастернак відповів: «Ні, все це дурниці, все починається з композиції, поїси немає її пластичного цілого, нічого ще не існує». І пізніше щоразу, коли заходила мова про вірші, він передусім говорив про задум, який визначає композицію 41. Природно, що композиційні та сюжетні рішення приходять до «письменни ків голови» не так у робочому кабінеті, як під час прогулянок, поїздок чи яки хось інших справ. Так, Франческо Петрарка в сідлі творив не гірше, ніж за сто лом: з кінної прогулянки, бувало, повертався з готовим сонетом, віршованим посланням чи уривком прози 42. Пишучи вірші, І. Я. Франко конче мусив рухати ся (вулицею, кімнатою) в пошуках відповідного ритму. Коли вірш складався, «брав клаптик паперу і списував готове, строфу за строфою, уступ за уступом- 35 Лондон Дж. Мартін Ідей / Пер. з англ.— X., 2004.— С. 188, 189. 36 Письменництво : Важкий хрест чи лавровий вінець? (анкета).— К., 2010.— С. 213. 37 Там же.— С. 272. 38 Там же.— С. 78. 39 Гусляров Е. Н. Есенин в жизни : Систематизированннй свод воспоминаний современ- ников.— М., 2004.— С. 618. 40 Мандельштам О. 3. Полное собрание сочинений и писем : В 3 т.— М., 2010.— Т. 2.— С. 350. 41 Пастернак Е. Б. Борис Пастернак : Биография.— М., 1997.— С. 400. 42 РагапсІошкі З Реігагка.— ЇУагехадаа, 1956.— 8. 160. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 52 755А 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 » 43. Поему «Мойсей» він створив, плетучи рибальські с іті44. Академік Л. А. Бу- лаховський розвивав свої задуми під час оперних вистав, серед яких особливо полюбляв «Травіату». Напевно, музичні ритми й перебіг сюжету пожвавлювали роботу наукової думки. За стіл мовознавець сідав уже з готовим композиційним рішенням, а в записи зазирав лише для того, щоб дібрати приклади 45. У видатно го німецького фізика й фізіолога Г. Гельмгольца ідеї ніколи не народжувалися за письмовим столом, але охоче приходили, коли він бродив лісистими горами в сонячний день 46. Одна з найбільш відомих і продуктивних американських пи сьменниць Дж. К. Оутс обдумує свої твори бігаючи підтюпцем. «Під час бігу, — зізнається вона, — душа літає разом з тілом. Здається, що в одному ритмі з нога ми й коливанням рук у мозку пульсують незбагненні виквіти мови. У ці миті пи- сьменник-бігун наче несеться просторами й місцями своїх творів» 47. Зовсім незвичне місце для роздумів було в Р. Декарта. Ще коли філософ на вчався в коледжі, ректор дозволив йому (з огляду на слабке здоров’я) вранці ли шатися в ліжку. Тут хлопець міг готувати домашні завдання з математики й ін ших предметів. Перший із дарованих попусків викликав другий — можливість думати самостійно, самому визначати, що і як читати 48. Звичка міркувати лежа чи настільки вкоренилася, що Р. Декарт не зраджував їй і в дорослому віці, коли його роздуми стосувалися складних наукових проблем. Уранішній спокій заохо чував творче мислення, гру уяви, і філософ зізнавався, що саме в ці години до нього приходили найцінніші ідеї 49. Час від часу він підводився, щоб занотувати їх, а тоді знову лягав. Загалом проводив у ліжку до дванадцяти годин 50. Читав Р. Декарт мало й здебільшого нашвидку. «Юнаком, — згадував уче ний, — стикаючись із відкриттями, які вимагали винахідливості, я прагнув, не читаючи автора, самому спробувати дійти до них»51. Він зазирав у кінець книж ки, доходив суті відкриття, тоді відкладав її, не читаючи, й намагався зробити те саме відкриття за допомогою власних роздумів. Урешті зробив сумний висно вок: «Більшість книг такі, що, прочитавши кілька рядків і переглянувши кілька малюнків, ти вже знаєш про них усе, тож решта вміщена в цих книгах лише для того, щоб заповнити папір» 52. Процес досліджень і спостережень вабив Р. Декарта більше, ніж викладення їх результатів на папері. У «Роздумах про метод» філософ зізнається у своїй схильності «ненавидіти ремесло написання книжок» 53. Нелюбу справу він від кладав аж на вечір. Бувало, в утомленого напруженою роботою мислителя дум ки починали плутатися й він засинав над незакінченим реченням54. «Мій твір, — повідомляв Р. Декарт в одному з листів, — майже закінчено, лишається 43 ЩуратВ. Франків спосіб творення/ / Спогади про Івана Франка.— Л., 1997.— С.281. 44 Коцюбинський М. М. Іван Франко // Коцюбинський М. М. Твори : В 2 т.— К., 1988.— Т. 2,— С. 338. 45 Усна консультація Ю. Л. Булаховської та В. І. Ярмак (25 грудня 2014 р.). 46 ЛебединскийА. В., Франкфурт У. И., ФранкА. М. Гельмгольц.— М., 1966.— С. 131, 132. 47 ОаіеяА С. То Іпуі§огаіе Ьііегагу Мігмі, Біагі Моуігщ Іліегагу Рееі // ТЬе № лу Уогк Тіте8.— 1999.— 18 Іиіу (\у\у\у.пу1:ігпе8.согпЛіЬгагу/Ьоок8/071999оаіЄ8-\угіііп§.Ьі:т1). 48 ЛяткерЯ. А. Декарт.— М., 1975.— С. 23. 49 В иходячи із сучасних уявлень про перебіг творчого акту, можна припустити, що цінні ідеї випливали Декартові з підсвідомості. Досить часто це трапляється саме в період про будження, коли психіка переходить зі стану сну до бадьорості. 50 Сіагке Б. М. Бевсагіея : А Віо§гарЬу.— № \у Уогк, 2006.— Р. 3 18. 51 Декарт Р. Сочинения : В 2 т. / Пер. с лат. и франц.— М., 1989. — Т. 1.— С. 573. 52 Там же. 33 Декарт Р. Міркування про метод / Пер. з фр.— К., 2001.— С. 78. 54 АсмусВ. Ф. Декарт.— М., 1956.— С. 86-87. _____________________________________________________ Народжується текст... /53У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 53 тільки дещо виправити й переписати його; оскільки мені вже не треба вносити в нього жодних думок, праця мене так обтяжує, що якби я три роки тому не по обіцяв Вам надіслати твір наприкінці цього року, то навряд чи закінчив би його» 55. Утім, біографи вважають, що Декартове зізнання в нелюбові до пись менництва було або містифікацією, або виявом скромнощів. В усякому разі саме він став одним з «батьків» того прозоро-вишуканого стилю, яким пізніше так уславилася французька література. В іншого філософа, уродженця Києва М. О. Бердяєва творчий процес теж тривав безперервно. Дружині він зізнавався: «Я скрізь: у лісі, в кіно — продов жую внутрішню роботу... Робота ця в мені ніколи не припиняється, і часто най важливіші думки приходять до мене в голову цілком незалежно від жодних зов нішніх умов» 56. Одного разу він писав якийсь лист і раптом серед фрази спинився: «Треба записати думку, яка прийшла мені для нової книги!»57. Бува ло, вранці ділився задумом написати статтю на певну тему, тоді прямував на пошту, а повернувшись, казав: «Стаття вже повністю закінчена в мені, ли шається тільки написати» або так: «Відірвався від столу. Іду вулицею і стільки думок у голові, що боюся втрачу, поки сяду писати!»58.1 хоч учений нарікав на свою «діряву» пам’ять, яка «все забуває і плутає», при створенні книжок вона ніколи не зраджувала. Напевно тому, що була повністю скерована на творчість, а до повсякденного життя була мало пристосована. Пишучи чергову книжку, Бердяєв уже виношував наступну. На відміну від Р. Декарта, писання його ніколи не втомлювало, бо цей процес, за його ж слова ми, відбувався не свідомо, а позасвідомо. Щоразу, коли книжка остаточно доз рівала, він робився внутрішньо неспокійним і не заспокоювався доти, доки не починав писати 59. Філософ буквально накидався на папір, черкав так швидко, що навіть ніколи було перевіряти цитати (наводив їх по пам’яті). Книжку зазви чай писав не спиняючись і до кінця. Це була щоденна потреба: «Я сьогодні ще жодного разу не присів за стіл і нічого не написав. Це такі тортури, так кортить мерщій за письмовий стіл!» 60. М. О. Бердяєв, як мало хто з філософів, умів писати просто про складне. Стиль його яскравий і афористичний. Але в його доробку ми не знайдемо яки хось викінчених теорій. Він не завжди обтяжував себе навіть пошуком перекон ливих аргументів, за що був критикований сучасниками61. Утім, філософ і сам визнавав: «Моє мислення інтуїтивне, в ньому немає дискурсивного розвитку думки. Я нічого не можу до ладу розвинути й довести» 62. Схоже, мислитель і не прагнув систематичності — просто виливав на папір свій духовний досвід. Поряд з блискучими сторінками в бердяєвських творах трапляються й сти льові огріхи (неясності, повтори, багатослівні пасажі). Він не любив повертати ся до написаного, навіть не вичитував версток. Казав, що не може робити цього фізично: думки так швидко приходили йому в голову, що він заледве встигав їх 55 Цит. за: ФишерК. История новой философии : Декарт / Пер. с нем.— СПб., 1994.— С. 226. 56 Бердяєва Л. Профессия: жена философа.— М., 2002.— С. 37. 57 Там же,— С. 189. 58 Там же,— С. 44,151. 59 Там же.— С. 76. 60 Там же.— С. 27. 61 Пор. оцінку В. В. Розанова: «Автор вмсказьівает, а не доказьшает. Слншим про- поведника, но не видим философа» (Розанов В. В. Новая религиозно-философская концепция Н. Бердяєва: «Смнсл творчества. Опит оправдання человека» // Бердяєв Н. А. Рго еі сопіга : Антология.— СПб., 1994.— Кн. 1.— С. 262). 62 Бердяєв Н. И. Самопознание.— М., 1990.— С. 79. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 54 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 записувати. Вихід нової книжки не надто тішив філософа: йому здавалося, що книга вже застаріла й багато що варто було б написати інакше 63. На вмовляння дружини перепочити М. О. Бердяєв щоразу відповідав: «Для мене найкращий відпочинок, найкраще заспокоєння це — сидіти за столом і писати»64. Він і по мер за столом, як солдат на посту. Незадовго до того зізнався: «І якщо мене спи тати, як я уявляю собі рай, то, звичайно, сидіти біля письмового столу!»65. Якщо зважити на чималу кількість публікацій, 3. Фройдові теж ніколи не до водилося примушувати себе писати. Проте, на відміну від М. О. Бердяєва, писав він не щодня. Цьому передували періоди сформування ідей, які випливали з чис ленних вражень, одержаних від бесід з пацієнтами. Маючи хорошу пам’ять і ор ганізований розум (огбегіу тіпсі), учений вправно систематизував величезний фактаж, паралельно намічаючи побудову майбутнього твору66. Цікаво, що най кращі свої праці він створив тоді, коли нездужав або почувався зле. Робота за письмовим столом — його «ліки» від поганого настрою й розпуки. Рух пера ба дьорив і освіжав його розум. Щодо одного місця в книжці «Тлумачення снови дінь» 3. Фройд визнав: «Стиль тут кепський, бо я надто добре почувався фізич но; щоб добре писати, мені треба бути трохи нещасним» 67. Писав учений швидко й без чернеток. Тексти ніколи не переписував і не редагував, уважаючи це забарною, малопотрібною справою. Великої потреби в редагуванні справді не було, адже думки відразу лягали на папір у строгому й лаконічному вигляді. Майже завжди йому вдавалося знайти потрібні слова для опису сновидінь та ін тимних переживань своїх клієнтів і при цьому не вийти за межі наукового стилю. «Нічого геніального, що мені приписують, у мені немає», скромно зізнавав ся І. П. Павлов. І пояснював: «Просто я безперервно думаю про свій предмет, цілком зосереджений на ньому, тому й отримую позитивні результати. Будь-хто на моєму місці, якби вчиняв так само, став би геніальним» 68. Обмірковуючи важливу проблему, видатний фізіолог міг тримати мозок у напруженому стані годинами, а іноді — місяцями й роками б9. Саме тому не поспішав публікувати результати дослідів. Назва його праці «Двадцятирічний досвід об’єктивного вивчення вищої нервової діяльності (поведінки) тварин» говорить сама за себе. У посвяті до видання «Лекції про роботу великих півкуль головного мозку» автор зазначив, що вона теж «плід невідступного двадцятип’ятирічного думання»70. І. П. Павлов полюбляв міркувати вголос, обкатуючи свої ідеї на співробітни ках. Нині цей метод називають «мозковим штурмом», а він називав «розпустити фантазію». «Дивне почуття охоплювало слухачів, — згадував один з павлов- ських учнів. — Здавалося, що весь творчий процес відбувається на очах, наче під скляним ковпаком. До важливих узагальнень підносився його розум у ці хвилини... Створювалася струнка будова висновків, логічно виведених із кри тично розглянутих фактів. Ланки, де чогось бракувало, доповнювалися новими експериментами. Застаріле викидалося геть без жодного жалю»71. Учений охоче 63 Волкогонова О. Д. Бердяев.— М., 2010.— С. 300-301. 64 Бердяєва Л. Зазнач, праця.— С. 151. 65 Там же.— С. 198. 66 Л пез Е. 8і§типд Ргеисі: Іл£е апії \¥огк : Іп 3 уоіз.— Ьошіоп, 1953.— Уоі. 1.— Р. 37. 67 ІЬМ,— Р. 380. 68 Ц ит. за: И. П. Павлов в воспоминаниях современников.— Ленинград, 1967.— С. 180. 69 И. П. Павлов. Рго еї сопїга (к 150-летиюсо днярождения): Антология.— СПб., 1999.— С. 368. 70 Павлов І. П. Лекції про роботу великих півкуль головного мозку / Пер. з рос.— К., 1952,— С. 9. 71 Цит. за: И. П. Павлов в воспоминаниях современников...— С. 20. _____________________________________________________ Народжується текст... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 55 вислуховував зауваги колег, сподіваючись почути ті аргументи, які йому само му не спадали на думку. Поступово ідея виформовувалася й набувала закінчено го вигляду. Одночасно формувався й текст майбутньої публікації. Річ у тім, що І. П. Пав- лов не дуже полюбляв сидіти над чистим аркушем — статті, доповіді, листи він не писав, а диктував секретарям72. Напевно, в сприйнятті й обробці інформації провідним у нього був не зоровий (як у більшості), а слуховий аналізатор. Попри це павловські тексти ніколи не були багатослівними чи розпливчастими, незмін но відзначалися жвавістю й емоційністю — їх читали як белетристику. Мане рою викладу він нагадував більше французького вченого з його легкістю, ніж німецького з його ґрунтовними, але втомливими описами73. Перекладені основ ними західноєвропейськими мовами, праці І. П. Павлова здобули світове ви знання, про що свідчить присудження йому Нобелівської премії (1904). Серед сучасних науковців метод писання «в голові» практикує відомий український мовознавець Г. П. Півторак. Навіть зібравши всі факти й узгодивши різнорідний матеріал, братися за перо він не поспішає. Учений ще довго вибудо вує композицію, обмірковує деталі, розставляє смислові акценти, дбає про дока зовість і повноту викладу, ретельно формулює висновки. І коли твір остаточно сформовано, коли первісна суміш думок перетворюється на логічну, зв’язну й завершену цілість, лише тоді починає писати — без закреслювань і перестановок. «Такий стиль роботи забирає чимало часу, — зізнається вчений. — Зате замість створювати кілька варіантів, як це роблять, наприклад, деякі письменники, я від разу маю перший і єдиний варіант. Потім іноді доповнюю його новими ідеями, кращими формулюваннями, але ніколи він не зазнає кардинальних змін»74. Отже, істотна перевага методу писання «в голові»— готовий текст, який уже не треба переробляти. Усе відшліфоване, усе відлите в абсолютно викінчену форму, все стоїть на своїх місцях. Завдяки попередньому продумуванню компо зиція виходить строго співмірною й монолітно-завершеною. Проте, якщо рап том виникне необхідність істотно доповнити твір, ця перевага може обернутися на недолік, адже така композиція не дуже охоче «впускає» у своє лоно додаткові вставки. Щоб не порушити тематичну й логічну послідовність, щоб зберегти пропорції, доводиться перебудовувати абзаци, а часом навіть переписувати тек ст. Крім того, цей метод роботи вимагає від автора твердої пам’яті, вміння гра нично зосереджуватися, міцно тримати в уяві тему роздумів, подумки оперува ти великими шматками тексту. Погодьмося, до снаги це далеко не кожному! Дехто ставав «письменником голови» не з власної волі. Так, геніального ма тематика й фізика Л. Ейлера в розквіті творчих сил спіткало лихо: у 28 років він утратив праве, а в 59— ліве око (далася взнаки напружена робота, зокрема крес лення складних карт, при вродженій слабкості зору). Але сліпота не зменшила працездатності. Навіть навпаки: зовнішні враження почали менше відволікали вченого від наукових роздумів. Феноменальна пам’ять і багата уява, якими був обдарований Л. Ейлер, до зволяли йому легко концентрувати увагу. Сучасники згадували, що свої без смертні твори він міг писати з дитиною на коліні або з кішкою на спині. Його го лова завжди була сповнена думок, безперервний потік нових ідей швидко 72 Асратян 3. А. Йван Петрович Павлов.— М., 1974.— С. 82. 73 И. 77. Павлов. Рго еі сопіга...— С. 303. 74 Григорій Петрович Півторак : Біобібліографія до 75-річчя.— К., 2010.— С. 53-54. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 56 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 витісняв старі. Одного разу Л. Ейлер навіть мусив залишити концерт, щоб удома в спокійній обстановці записати нове відкриття75. Ці виняткові здібності допомогли осліплому математикові не поставити хрест на своїй науковій кар’єрі. Всі наступні роки — аж до самої смерті — по мічники читали Л. Ейлерові математичну літературу, він шляхом громіздких розрахунків розв’язував в умі проблему, а тоді диктував хід її рішення. Наступ ного ранку йому читали проект майбутнього твору, він робив корективи, а ще за кілька днів затверджував рукопис до друку76 77. Бібліографія «сліпого» періоду пе ревищує 350 назв обсягом 8 тис. сторінок— це майже половина його доробку. У середньому Л. Ейлер робив одне відкриття на тиждень17. Пізні ейлерівські тексти зберігали глибину і ясність ідей, точність формулю вань, послідовність викладу. За формою його диференційні та інтегральні числен ня були настільки досконалі, що біографи запровадили щодо них поняття «кра са» — чи не вперше в історії математики. Відзначають і факт ущільнення змісту: 56 його праць 1776 року займають 1000 сторінок — стільки ж, скільки 19 праць 1751 року 78. Це могло бути наслідком як підвищення професійного рівня, так і необхідності мислити без паперу. Л. Ейлер дотепер лишається найпродуктив нішим математиком в історії людства й одним з найвидатніших учених усіх часів. Видатний російський філософ і філолог О. Ф. Лосєв, потрапивши в сталінський концтабір, мусив переписувати папери при тьмяному світлі гасниці. Сумним на слідком стала важка хвороба очей, що позбавила його змоги читати й писати. Уче ному нічого не лишалося, як створювати свої численні праці в пам’яті. Упродовж ночі він обмірковував зміст, а назавтра диктував секретареві денну норму (7-10 сто рінок машинопису). Надиктоване було настільки злагодженим і відшліфованим, що рукопис відразу можна було нести у видавництво79. На запитання, чи не втом лює його така робота, О. Ф. Лосєв відповідав, що справжня складність полягає не в тому, що треба диктувати, а в тому, що він мусить продумувати тему в усіх деталях і до самісінького кінця. «Багато хто дивується, як це я можу диктувати важкий текст прямо начисто. А дивуватися тут нічому, якщо взяти до уваги властивий мені на тиск і постійний, сказати б, потік мислення» 80. Схоже, втрата зовнішнього зору була компенсована загостренням зору «внутрішнього»81. У 55 років сліпота спіткала й відомого аргентинського письменника X. Л. Борхеса. Відтоді оповідання та сонети він мусив створювати суто в голо ві 82. Подумки писав чернетки, а те, що диктував, було вже п’ятим чи шостим ва ріантом. Утрату зору письменник сприйняв не як трагедію, а як дар і навіть зна ряддя праці: незрячість неабияк стимулювала творчу уяву (одна з його книг зва лася «Похвала темряві»). Замість утраченого видимого світу майстер створив світ уявний, у якому розгорталися події всіх його наступних творів. «Писати, — 75 Тиле Р. Леонард Зйлер / Пер. с нем.— К., 1983.— С. 165. 76 Там же. 77 Там же.— С. 8. 78 Там же.— С. 145. 79 Тахо-Годи А. Лосєв.— 2-е изд., испр. и доп.— М., 2007.— С. 169, 221, 342. 80 Лосєв А. Ф. Дерзание духа.— М., 1989.— С. 297. 81 Згадаймо, до речі, що інший філософ Демократ, за легендою, під кінець життя теж осліп. Але не внаслідок нещасного випадку, а свідомо: випалив собі очі сонячним промінням, зосередивши його на блискучій поверхні щита. Філософ уважав, що вигляд зовнішнього світу заважає йому мислити абстрактно, адже найвищу істину можна осягнути лише розумом (Виц Б. Б. Демокрит.— М., 1979.— С. 36). 82 БорхесХ. Л., Феррари О. Новая встреча. Неиздашше беседн / Пер. с исп.— СПб., 2004,— С. 17. _____________________________________________________ Народжується текст... /53У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 57 вважав він,— це в певному сенсі бачити сни, мріяти, й письменник має прагнути до того, щоб просто мріяти»83. X. Л. Борхес уславився творами невеликого обся гу: можливо тому, що, на відміну від О. Ф. Лосева, боявся загубитися в хаосі ду мок і варіантів, адже можливості пам’яті не безмежні. В авторів третьої групи процес народження й сформування твору відбу вається переважно на папері. Щойно з’явилася думка — ї ї відразу записують, причому в довільній формі й без жодного редагування. Поступово записів більшає, проступають загальні контури твору, вимальовується суть, дета лізується зміст. Але автор усе одно не дбає ні про чіткість формулювань, ні про викінченість фрази. І лише коли нотаток нагромаджується достатня кількість, автор їх композиційно упорядковує й починає «ліпити» текст. Причому пере робляє й переписує його доти, доки не доведе до цілковитої досконалості. На перший погляд може здатися, що такі автори — назвемо їх «письменни ками паперу» — все записують, бо бояться сполохати цінну думку, забути вдалу знахідку. Адже недаремно кажуть: найгірший олівець кращий за найкращу па м’ять. Або, знову-таки пошлемося на пораду В. Шекспіра, «Все те, що може па м’ять розгубити, / Цим білим аркушам віддай на схов»84. Усе це так, але причина може полягати і в іншому. Напевно, цей спосіб текстотворення випливає з необ хідності розвести в часі процеси думання та писання, бо кожен з них вимагає особливої зосередженості. «Процес писання, — свідчив П. И. Панч, — досить складний і вередливий. Іноді думки напливають з такою хуткістю, що письмен ник не встигає їх записувати, а тому при такому збудженні треба не зупинятися часом над незграбністю фрази чи відсутністю потрібного слова. Це легко зроби ти потім»85. Отже, коли автор виношує задум, він значно краще уявляє собі, що він хоче сказати, ніж те, як це має бути сказано. У зв’язку з цим Л. М. Толстой вивів у своєму щоденнику «алгоритм»: «Пи ши: 1) начорно, не обдумуючи місця й правильності вираження думок; 2) один раз переписуй, викреслюючи все зайве й даючи справжнє місце кожній думці, і 3) один раз переписуй, виправляючи всі неправильності висловів»86. Насправді ж автор «Війни і миру» переписував далеко більше — за деякими відомостями, до дванадцяти разів і, здавалося б, цілком завершені розділи, а тоді ще й надси лав телеграми в друкарню з проханням замінити якесь слово 87. «Йому, — від значав М. К. Гудзій, — не шкода було ні змарнованої праці, ні часу, коли те, що вийшло з-під пера, не вдовольняло його авторської вимогливості, і він без жально відкидав зроблене, щоб робити наново»88. Утім, якщо зважити на кінце вий результат, переписуючи твори, класик більше дбав про їхній художній рівень, ніж про легкість сприйняття. Його стиль, скажемо відверто, так і зали шився важким, багатослівним, шерехатим, особливо на тлі стилю таких май стрів, як М. В. Гоголь і А. П. Чехов. Багатьом іншим класикам — прихильникам методу переписувань усе ж вда валося досягти бажаного. Уже згадуваний Г. Флобер був і залишається одним з найкращих французьких стилістів. Про те, що стояло за його успіхом, свідчить хоч би оце зізнання: «Для того, щоб написати півтори сторінки, я викреслив два 83 Там же.— С. 18. 84 Шекспір В. Твори : В 6 т. / Пер. з англ.— К., 1986.— Т. 6.— С. 657. 85 Панч П. Й. Твори : В 6 т.— К., 1983.— Т. 6,— С. 407. 86 Толстой Л. Н. Полное собрание сочинений: В 90 т.— М .; Ленинград, 1937.— С. 294. 87 НаживинИ. Ф. Неопалимая купина: Душа Толстого.— Тяньцзин, 1936.— С. 127. 88 ГудзшН. К. Лев Толстой : Критико-биограф. очерк.— 3-є изд., перераб. и доп.— М., 1960,— С. 184. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 58 755У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 надцять»89. А ось В. С. Стефаник, що також уславився як блискучий стиліст, коли працював, нічого не креслив, а щоразу шматував аркуш і брав новий: «Щоб запов нити одну сторінку, Стефаник потребував не раз десяток чи й більше білих листків. Літературно обробленою сторінкою вважав таку, на якій не було ніяких плям»90. Не всі визнавали підготовчу роботу з чернетками. А. Шопенгауер із власти вим йому сарказмом повчав: «Перо для мислення — те саме, що й палиця для ходьби. Як легка хода обходиться без палиці, так і для досконалого мислення не потрібен папір. Лише коли починаєш старіти, охоче берешся й за палицю, й за перо»91. 1 все ж чорнові записи потрібні: вони полегшують і пришвидшують ро боту, допомагають досягти послідовності викладу, ідейного багатства та фак тичної насиченості твору. Навіть такий велетень філософії, як І. Кант, мав звичку будь-яку свою думку заносити на папір. Нові ідеї приходили до нього не лише за роботою, а й увечері, під час легкого читання (тоді вчений нотував їх на заздалегідь приготованих ар кушах) або ж на прогулянці (тоді сідав на лаву й писав на першому-ліпшому па пірці, хоч би й на рахунку від крамаря). У кантівському архіві дослідники вияви ли різні записи: і суто побутові, позбавлені наукового чи літературного значення, і такі, що вражають глибинними філософськими прозріннями. Є влуч ні афоризми, є доповнення до вже завершених і нотатки для майбутніх творів92. Свою теорію пізнання І. Кант виношував десятиліттями. Коли вона остаточ но викристалізувалася, зміг викласти її системно й послідовно. Прикметно, що філософ не належав до тих, хто від дає в друк сирі рукописи. Він усе шліфував і уточнював і, лише опрацювавши текст як ціле, наважувався на публікацію. Та все ж читати І. Канта важко. Мало кому, писав А. В. Гулига, стане терпіння про диратися крізь речення в кільканадцять рядків, що рясніють заувагами, застере женнями, поясненнями, нагадуваннями, примітками в дужках і без дужок, у тек сті й під текстом 93. У філософських колах переповідають бувальщину. Одного разу І. Кантові поскаржився його однокашник-банкір: «Мені бракує пальців чи тати твої тексти!». «Як це?», здивувався вчений. Виявилося, в його трактатах так багато вставних і умовних речень, що, аби їх усі запам’ятати, бідний банкір му сив загинати пальці. Але пальці закінчувалися ще до того, як він доходив до кін ця сторінки94. Кантівські тексти, при всій їхній ґрунтовності, з комунікативного погляду навряд можна визнати досконалими. Літературному стилю видатний мислитель міг би приділяти більше уваги. Погодьмося із сучасним німецьким філософом С. Нейманом:«.. .Невміння писати у сполученні з його непереверше- ною здатністю мислити лишило нащадкам неявне, але стійке враження, що гли боко мислити й добре писати — речі начебто несумісні»95. Зі спогадів сучасників про І. Ньютона вимальовується портрет класичного інтроверта: завжди зосереджений чоловік, ніколи не посміхався, замислювався над усім, що його оточувало, годинами міг сидіти мовчки, охоплений глибоки ми роздумами. Коли ходив, занурений у себе, кімнатою, натикався на меблі. Си дячи в трапезній, ні з ким із сусідів не розмовляв, відсторонено дивився поперед себе, й, бувало, наїдки прибирали зі столу ще до того, як він устигав щось з ’їсти. 89 Флобер Г. Собрание сочинений : В 5 т. / Пер с фр.— М., 1956.— Т. 5.— С. 443. 90 Шевчук В. О. Зазнач, праця.— С. 334. 91 Шопенгаузр А. Собрание сочинений : В 6 т. / Пер. с нем.— М., 2001.— Т. 5.— С. 393. 92 Гулига А. В. Кант.— 2-е изд.— М., 1981.— С. 69. 93 Там же,— С. 201. 94 ВескЬ. Ші. С оттеп іаіуопК апі’зСгі^иеоїРгасІісаІКеазоп.— СЬіса§о, 1960.— Р.4. 95 100 зтюдов о Канте.— М., 2005.— С. 159-160. _____________________________________________________ Народжується текст... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 59 Одного разу, запросивши додому гостей, пішов у комірчину по вино, аж тут його раптом осяяла якась ідея— він помчав у кабінет і до гостей уже не повернувся96 97. Хоч І. Ньютон міг тримати в голові проблему, яка його цікавила, днями й на віть місяцями, усе ж не гребував нотатками. Працюючи в хімічній лабораторії, часто підбігав до столу і, навіть не присідаючи, записував нову думку 91. Для дослідів було потрібне відкрите полум’я, і в лабораторії час від часу спалахува ли пожежі, які безжально знищували дорогоцінні чернетки. Але вчений нас тільки методично записував і переписував їх, що йому не важко було відновити втрачене. Наявність численних записів наводить на думку, що І. Ньютон складав свої твори більше на папері, ніж у голові. У рукопису він міг перекреслити речення, додати уточнювальну фразу, замінити цілий шматок, вставити новий фрагмент. Тексти геніального вченого наскільки точні, настільки й аскетичні (без жодних риторичних прикрас), мало навіть прикметників. Ця манера викладу лягла в ос нову наукового стилю, що згодом сформувався в англійській та інших європей ських мовах. Серед природознавців прибічником чернеток був Ч. Дарвін. В автобіографії він згадував, як формувався його літературний хист: «Колись я мав звичку обмір ковувати кожне речення, перш ніж записати його. Але вже кілька років дійшов висновку, що можна заощадити час, якщо записувати чимшвидше цілі сторінки, хай навіть і корявим почерком, зі скорочуванням слів, а потім осмислено виправ ляти їх. Накидані в такий спосіб фрази часто виявляються кращими, ніж ті, які я міг би написати, попередньо обдумуючи їх»98. Врешті у видатного біолога уста лився такий стиль роботи: «Спершу накидаю сирий начерк на двох-трьох сторін ках, потім— начерк докладніший, де кілька слів або навіть одне слово замінюють цілий роздум чи низку фактів. Згодом кожний з цих заголовків розширюється й часто видозмінюється, і вже тоді я починаю писати розгорнуто»99. Кількаразове переписування на перший погляд здається марудною, мало- потрібною справою. Проте це не зовсім так. Адже пишуть не лише задля опри люднення думок: «Це і своєрідна критична операція, яка виявляє логічні неув’язки, методологічні вади, теоретичні прорахунки. Ідея, що в момент за родження здавалася блискучою, після викладу на папері може сильно потьмяніти» 10°. Виклад думок допомагає чіткіше впорядкувати їх, повніше оглянути нагромаджені факти, глибше усвідомити проблему й навіть знайти краще її вирішення. Для багатьох прибічників цього методу первинним «знаряддям» був клаптик паперу. Згадує П. А. Загребельний: «Я... сидів у Спілці, на всіляких засіданнях, висиджував на сесіях Верховної Ради, мешкав у готелях, їздив за кордон, де я тільки не був, але весь час у голові в мене однаково йшла робота над моїм рома ном. .. Тоді я діставав з кишені клаптик паперу, записував цю думку і знову хо вав. Приходив додому і клав у папку. Так я робив чернетки до всіх своїх романів. Потім, коли чернеток збиралося кілька кілограмів, я вже починав відчувати, що далі чекати не можна — треба сідати й писати. Я брав відпустку за свій рахунок, сидів день і ніч, писав — працював по 16, по 18 годин на добу» 101. 96 Карцев В. П. Ньютон,— М., 1987,— С. 241-242. 97 Кузнецов Б. Г. Ньютон.— М., 1982.— С. 80. 98 Оагміп СН. ТИе АиІоЬіо§гарЬу о ї СЬагІез Бапуіп.— Аискіаші, 2009.— Р. 97. 99 ІЬісІ. 100 Лук А. Н. Психологня творчества.— М., 1978.— С. 35. 101 Загребельний 77. Думки нарозхрист. 1974—2003.— 2-е вид., доп.— К., 2008.— С. 19. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 60 7Х5Л7 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 Коли ж у процесі роботи над композицією перед «письменниками паперу» поставала необхідність перерозподілити текстовий матеріал, їм доводилось озброюватися ножицями. Так учиняв, наприклад, А. Франс, про що дізнаємося зі спогадів його літературного секретаря: «Кожна сторінка була пошкрябана, пере правлена, пошматована ножицями... Він без кінця правив, переставляв фрази, знаходив нові переходи, розрізав свої аркуші на якісь чудернацькі фігури, ставив на початку те, що було наприкінці, змащував усе клеєм. Деякі вже завершені час тини були переписані знову, а тоді перероблені вісім-десять разів у коректурах» ш . Схожою була й письменницька кухня Ю. І. Яновського. Скрізь і завжди він брав із собою блокноти, куди занотовував слова, фрази, короткі діалоги— тобто все найцікавіше з почутого серед людей. Потім сторінки блокнота письменник розрізав на тонкі смужки, з яких, уже за письмовим столом, готував матеріал для майбутнього твору. Коли план остаточно вимальовувався, на столі з’являвся стосик чистого паперу — Ю. І. Яновський починав писати 102 103. Відомий англійський соціолог і філософ XIX ст. Г. Спенсер теж багато випи сував, а композицію формував .. .на підлозі. Розкладав перед собою півколом ве ликі аркуші й на кожному писав назву розділу. Тоді брав свої численні нотатки та вирізки (які називав «купою неотесаного каміння») і розподіляв їх поміж ар кушами відповідно до змісту. Якщо якийсь факт не вкладався в тему — з’являв ся новий аркуш-розділ. Учений перекладав аркуші доти, доки між розділами не виникав послідовний, логічно вмотивований зв’язок. У межах кожного розділу теж групував факти: шукав порядок, у якому вони мали йти в тексті104. Свої великі праці К. Маркс теж створював на основі виписок, нотаток і кон спектів. Причому процес породження тексту відбувався в нього в кілька етапів. Визначившись із темою майбутнього твору, він починав збирати матеріал. Спершу начитував літературу, виписував цитати 105, а особливо важливі пуб лікації конспектував, супроводжуючи власними коментарями. У міру заглиб лення в тему конспектування переростало у виклад власними словами, кількість коментарів більшала, дедалі частіше траплявся критичний аналіз, з ’являлися по передні узагальнення та перші формулювання основних положень. По суті, кон спект був перехідною ланкою від збору матеріалів до формування змісту й напи сання власного тексту 106. Далі всі виписки та коментарі систематизувалися тематично. З них К. Маркс черпав потрібну «сировину», коли складав чернетки праць. У чернетках удоско налював і остаточно визначав композицію твору, перевіряв, чи лягають відібра ні частини в загальну картину твору. Щоб досягти найбільш повного й чіткого викладу, найважливіші праці К. Маркс робив у кількох варіантах. Причому по первах більше дбав про зміст, ніж про літературне опрацювання. Це добре видно зі слів Ф. Енгельса, який після смерті свого сподвижника скомпонував із черне ток другий і третій томи «Капіталу»: «Головна маса матеріалу, хоч і була здебільшого опрацьована по суті, але не оброблена стилістично; матеріал викладений такою мовою, якою Маркс звичайно складав свої виписки: недбалий стиль, фамільярні, часто грубо-гумористичні вислови та звороти, англійські та _____________________________________________________ Народжується текст... 102 Озеїі Р. Ргороз сГАпаїоІе Ргапсе.— Рагіз, 1921.— Р. 68. 103 Цапик С. М., СелігейП. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури.— 2-е вид.— К., 2011.— С. 212 104 Зрепсег Н. Ап АиІоЬіо§гарЬу : Іп 2 уоіз.— № лу Уогк, 1904.— Уоі. 2.— Р. 325-326. 105 У Марксовому архіві збереглося 180 зошитів таких цитат (Рябов Ф. Г., Соколов И. В. «Трудиться для человечества...» (Как работал Карл Маркс).— М., 1984.— С. 28). 106 Там же,— С. 34. /53У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 61 французькі технічні назви, часто цілі фрази і навіть сторінки по-англійські; це — запис думок у тій формі, в якій вони в тому чи іншому випадку розвивалися в голові автора. Поряд з окре мими, Грунтовно викладеними частинами, інші, не менш важливі, тільки намічені; фактичний матеріал для ілюстрацій зібраний, але ледве згрупований, не кажучи вже про обробку; в кінці розділу, прагнучи швидше перейти до наступного, Маркс часто ставив лише кілька уривчас тих фраз, які намічали розвиток думки, залишений тут незакінченим; нарешті, відомий по черк, розібрати який часом не міг сам автор» 107. Останній етап — створення чистового варіанту. Оскільки весь матеріал був уже відібраний і згрупований, писав К. Маркс напрочуд швидко (по 2 аркуші за місяць)108. Але, вічно невдоволений собою, щоразу вважав, що стилістично вик лад не дотягує до рівня задуму, а тому немилосердно правив рукопис, вносячи все нові й нові зміни109 110 111. За словами П. Лафарга (зятя К. Маркса), «Для нього була нестерпна думка з’явитися перед публікою з річчю, не доопрацьованою до кін ця» по. Кожне речення він старанно відточував, домагаючись чіткості та ясності. Про саморедагування «Капіталу» лишив таку згадку: «Справа дуже швидко по сувалася вперед, бо мені, звісна річ, приємно вилизувати дитя після таких трива лих пологових потуг» 11. Науковий текст може постати не лише з виписок та нотаток, а й з матеріалів лекцій. Це стосується, наприклад, усіх основних праць О. О. Потебні. Власне, він не так читав лекції, як бесідував зі студентами, бо монолог з кафедри вважав штучним і таким, що не відповідає завданням освіти. Не давати готові знання, а навчати думати — таким було його викладацьке кредо. Будучи вже маститим ученим, О. О. Потебня домігся права викладати курси на свій вибір. Зазвичай во ни відповідали якомусь розділу його майбутніх публікацій. За словами Д. І. Яворницького, професор попередньо ніколи не «наводив штиля» й будував лекції як імпровізації: «.. .Приносив із собою тільки цілу купу всякого шпаргал ля і потім, сівши на кафедру і розклавши його перед себе, тут же, на очах слуха чів, і творив усю лекцію»112 113. Наступного року читав уже новий курс, а торішній готував до друку. Звідси своєрідність стилю: громіздкість потебнянських фраз зумовлена прагненням якнайточніше передати зміст. З іншого боку, його думки часто звучать як недомовлені: «Автор ніби дає своєму читачеві тези, стимулюю чи його до докладніших роздумів у визначеному напрямку, збуджуючи творчі сили та спостережливість уявного співрозмовника» ш . Увечері родина збиралася в затишній вітальні, дружина сідала до рояля, а Олександр Опанасович під звуки музики начисто переписував накидані вдень рядки 114 115. Утім, робота творчої думки не спинялася ні на мить, і на берегах руко пису все одно з’являлися доповнення. Перекладаючи Гомерову «Одіссею» ук раїнською, О. О. Потебня не обмежувався одним словом чи виразом, а добирав кілька синонімів, які дописував над рядком. Очевидно, розраховував відібрати найкращий варіант при остаточному редагуванні ш . На жаль, далеко не все, про що говорив наш геніальний мислитель на лек ціях і в інших виступах, занесено на папір. Не збереглася, наприклад, його зна 107 Маркс К , Енгельс Ф. Твори: У 50 т./П ер. з 2-го рос. вид.— К., 1964.— Т. 24.— С. 3. 108 Рябов Ф. Г., Соколов И. В. Зазнач, праця.— С. 42. 109 АтталиЖ. Карл Маркс: Мировой дух / Пер. с фр.— М .,2013.— С. 101. 110 Воспоминания о К. Марксе и Ф. Знгельсе : В 2 ч.— М., 1988.— Ч. 1.— С. 150. 111 Маркс К., Знгельс Ф. Сочинения : В 50 т.— 2-е изд.— М., 1963.— Т. 31.— С. 150. 112 Яворницький Д. І. Спогади про вчителя/ / Наукова спадщина О. О. Потебні в контексті сучасності.— К., 2008.— С. 53. 113 ФранчукВ. Ю. Олександр Опанасович Потебня.— К., 2012.— С. 259-260. 114 Там же,— С. 175-176. 115 Там же.— С. 274. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 62 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 менита доповідь про Т. Г. Шевченка, прочитана в Харківському історико-філо- логічному товаристві 18 березня 1881 р. «Якби можна було, — зазначав В. І. Харцієв, — зібрати всі ці розмови, то вийшло б щось на кшталт “Розмов Ґете”, що їх записав Еккерман, з тією лише різницею, що думки Потебні про мистецтво, поезію, народність, моральні принципи були точніші, певніші й науковіші за гетевські» ш . В. І. Вернадський писав твори на підставі лекцій, доповідей і щоденників. Головні ідеї зародилися в нього ще замолоду. Зазвичай він обмірковував їх на прогулянках, у поїздках, причому досить тривалий час («Над ними думаю й до них постійно повертаюся десятки років» ш ). Свої теорії вчений розвивав, по глиблював і багатократно переробляв, узгоджуючи з новими емпіричними фак тами. У листі нареченій описував, як працює його думка: «Узагалі з моєю голо вою коїться щось дивне, вона так легко фантазує, настільки сповнена безперервної роботи, як давно-давно не було. Хвилини, коли ти обмірковуєш ті чи ті питання, коли поєднуючи відоме вже нині, прагнеш зв’язати ці дані, знайти спосіб проникнути глибше й далі в будову речовини, у такі хвилини переживаєш якийсь особливий стан, це справжній екстаз» ш . У 21 рік майбутній учений заніс у щоденник: «Я наважився викладати на па пері думки, щоб хоч трохи більш систематично думати» П9. Жанр щоденника приваблював В. І. Вернадського тим, що давав змогу нотувати роздуми стисло, уривчасто, без певного порядку. Він уважав, що саме така форма запису, як і свобода у виборі тем, найбільше відповідають природному ходу мислення нау ковця 12°. Виявилося також, що регулярні записи виробляють звичку прояснюва ти власні думки й точніше викладати їх 116 117 118 119 120 121. Написане В. І. Вернадський доопрацьовував неодноразово: «Закінчив чернет ку вступного розділу— але він буде не раз докорінно перероблятися. Проте, мені здається, я зараз зробив великий крок уперед. З первісного нарису... не лишилося каменя на камені. Але без нього не було б і цього»122. Учений не любив писати по хапцем, вважав, що кожне речення має бути наслідком тривалої роботи думки. Своєму учневі радив: «.. .3 досвіду знаю, що виклад треба переробити кілька ра зів, перш ніж він набере потрібної форми. І було б дуже добре, якби Ви спробува ли переписати, обробляючи й перечитуючи знову те, що Ви написали» 123. Після виходу «Нарисів біохімії» він зізнавався: «Як майже завжди, я глибоко невдоволе- ний, читаючи свою книжку в друці, і тепер я зовсім би її переробив» 124. Великою мірою ці переробки були пов’язані з пошуком мовних засобів, які б точніше передавали задумане. У «Щоденнику» та в листах видатний учений не раз нарікав на муки слова, на неможливість висловити в задовільній формі те, що він переживав і відчував: «Щойно починаєш проводити свою думку в сло вах, відразу ж вона втрачає частину того, що в ній є, бо словами неможливо пе редати всіх відтінків думки, часто дуже важливих та істотних. Іноді навіть 116 Харциев В. И. Воспоминание об Александре Афанасьевиче Потебне // Наукова спад щина О. О. Потебні в контексті сучасності.— К., 2008.— С. 61. 117 Вернадский В. И. Письма Н. Е. Вернадской: 1909-1940.— М., 2007.— С. 211. 118 Вернадский В. И. Письма Н. Е. Вернадской: 1886-1889.— М., 1988.— С. 116. 119 Из Дневников В. И. Вернадского // Природа.— 1967.— № 10.— С. 100. 120 Вернадский В. И. Из дневника // Прометей : Ист.-биограф. альманах.— М., 1988.— Т. 15,— С. 118. 121 Вернадский В. И. Пережитеє и передуманное.— М., 2007.— С. 305. 122 ПерепискаВ. И. ВернадскогосБ. Л. Личковнм(1918-1939).— М., 1979.— С. 180-181. 123 Переписка В. И. Вернадского с Б. Л. Личковнм (1940-1944).— М., 1980.— С. 113. 124 Там же.— С. 115. _____________________________________________________ Народжується текст... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 63 здається, що все найголовніше полягає в цих відтінках, адже зрозумівши відтін ки, зрозумієш і те, що сказано логічними символами» 125. Однак причини приро дознавець убачав не в поганому володінні мовою, а в тому, що вона не дуже до сконала й не здатна «охопити весь містичний бік духовного життя» 126. Іншим напрямом, за яким В. І. Вернадський удосконалював тексти, було до сягнення якнайбільшої стислості. Учений прагнув усувати, як міркування, що не стосуються справи, так і суто словесні надлишки, витіюватості. Публікації піз нього В. І. Вернадського відзначаються граничним, майже математичним лако нізмом. Взірцями стислості й одночасно глибини думки були для нього максими Ларошфуко. Володимир Іванович не раз мріяв опанувати цей жанр, що «приму шує, викарбовуючи кожну фразу, заглиблюватися в її зміст, розкриваючи і для себе самого глибину досягнутого»127 128. Максими він уважав чи не найкращим ме тодом для вишколення ясного розуму і ясного мовлення. Короткий образ, буду- • • • 178чи зрозумілим для автора, лишатиметься таким і для читачів . Як і будь-яка типологія, пропонований поділ авторів на «письменників пера», «письменників голови» та «письменників паперу» дещо умовний. Відносячи ав тора до певної групи, ми зважали на той спосіб текстотворення, який був для ньо го найхарактернішим. Декого не можна беззастережно віднести до однієї групи, бо тексти вони створювали по-різному — залежно від тематики або досвіду. Скажімо, Леся Українка свої історичні драми («Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан», «В катакомбах», «У пущі», «Вавилонський полон», «На руїнах») пи сала роками: обирала тему, начитувала літературу, робила нотатки, конспекти джерел, складала плани. А ліричні поезії з’являлися в неї блискавично. Одного разу за два дні вона записала 9 віршів. «Лісова пісня» також з’явилася без плану та жодної чернетки. Дитячі спогади й туга за рідним краєм — це всі джерела. Славетну драму-феєрію було написало за 12 днів, точніше ночей. Перша редак ція стала й останньою 129. Зі слів поетеси випливає, що на періоди творчого екстазу, при яких творило ся легко й продуктивно, вона чекала свідомо: «Я пишу “только в припадке умо- помешательства”, бо тоді я тільки можу боротись з виснаженням, високою тем пературою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась Шее йхе, якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над усі недуги, і наказує мені писати, а потім я лежу знову хизаттепдекіаррі, як порожня торбина» 13°. Як і 3. Фройдові, Лесі Українці краще писалося в періоди нездужання, при температурі 38°, а в здоровому стані вона почувалася «як дере вина» 131. Загалом же дослідники відзначають дивовижну вербалізаційну спро можність Лесі Українки. Хоч поетеса й поверталася до шліфування рукописів, слідів «мук слова» там небагато 132. Схожа історія з Е. Хемінгуеєм. Сюжети одних оповідань він продумував на перед («Напишу хороше оповідання, щойно залишуся наодинці з друкарською машинкою... Усе побачене тримаю в голові. Стільки вражень за останній тиж 125 Страницн автобиографии В. И. Вернадского.— М., 1981.— С. 150. 126 Цит. за: М очаловИ И , Оноприенко В. И. В. И. Вернадский : Наука. Философия. Человек.— М., 2008. — Кн. 1,— С. 98. 127 Вернадский В. И Пережитеє и передуманное...— С. 67. 128 Там же.— С. 44. 129 Мірошниченко Л. 77. Над рукописами Лесі Українки.— К., 2001.— С. 37-38. 130 Українка Леся. Зібрання творів : В 12 т.— К., 1979.— Т. 12.— С. 394. 131 Там же,— С. 429. 132 Мірошниченко Л. 77. Зазнач, праця.— С. 53. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ 64 7Х5У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 день, що вистачить на цілу книжку» ш). Сюжети інших будував під час роботи, не маючи навіть і гадки, чим вони закінчаться. Роман «По кому подзвін» був «проблемою, яку він вирішував щодня»: письменник знав загальний напрямок оповіді, а конкретні події придумував по ходу справи 133 134 135. Творче натхнення Е. Хемінгуей викликав за власним рецептом: закінчував писати тоді, коли знав, про що йтиметься далі. Наступного дня критично пере читував зроблене напередодні й, дійшовши кінця, міг відразу, без довгих розду мів продовжувати. А натхнення приходило під час писання ш . У спогадах «Свя то, що завжди з тобою» прозаїк твердив, що поштовхом до роботи могло стати також «щонайсправжніше речення з усіх, які ти знаєш»136. Коли знаходив це ре чення, від нього легко посувався далі. Свої тексти класик ретельно шліфував і вдосконалював, домагаючись яснос ті. Найважче було добирати влучні слова. Останню сторінку роману «Проща вай, зброє» він переписував 39 разів 137 138. Інколи в пошуках кращих варіантів починав удаватися до вигадливого чи надто детального викладу, а тоді пересвід чувався, що «можна спокійно повилучати всі ті велемовні прикраси, повикидати їх і повернутися до того-от справжнього простого розповідного речення, яке я і-аонаписав на початку» . Навіть у верстці Е. Хемінгуей не припиняв креслити й скорочувати. Щоправ да, з досвідом цей процес поступово «переміщувався» з чернеток у голову. В од ному з листів він згадував, що роман «І сонце сходить» («Фієста») створив у 26 років за шість тижнів, але потім мусив переписувати його з першої до остан ньої сторінки. Натомість повість «Старий і море» була створена в 51 рік за вісім тижнів і жодних переробок не потребувала 139. У наш час поява комп’ютерної техніки назавжди звільнила автора від безлічі марудно-механічних операцій. Справді, щоб створити якнайкращу композицію на папері, треба багато переписувати. Щоб зробити це подумки, треба вміти гли боко зосереджуватися й чимало запам’ятовувати. Натомість на комп’ютері на громаджувати, тематично групувати й перерозподіляти текстові матеріали ста ло набагато простіше. Також комп’ютер полегшує побудову мікротем, допомагає віднайти найкращу їх послідовність, а коли треба— то й кардинально переробити первісний варіант. Екран монітора гранично унаочнює тексто- творчі процеси. По суті, він замінює поле свідомості, тобто дає змогу мислити унаочнено. Цю, без перебільшення, епохальну подію фахівцям із психології літературної творчості ще належить по-справжньому оцінити й осмислити. Отже, аналіз джерел (дарма що далеко не повний) засвідчує, що за способа ми опрацювання тексту й розбудови композиції, їх досить чітко можна поділити на три групи: «письменники пера», «письменники голови» й «письменники па перу». Ця типологія підтверджується й прикладами з інших творчих сфер. Так, В. А. Моцарт придумував симфонії, квартети й сцени з опер винятково в голові, не послуговуючись нотами. Музичний твір переносив на папір аж тоді, коли він був уже повністю готовий. Натомість Л. ван Бетховен усе придумане дбайливо нотував у записник, а тоді роками переробляв і шліфував ці ескізи. Первісні його 133 Нетіп£юау Е. 8е1есіе<і Ьейегз: 1917-1961.— Уогк, 1981.— Р. 560 134 Хемінгуей Е. Твори : В 4 т,— К., 1981,— Т. 4,— С. 687, 688. 135 Тамже.— С. 679-680. 136 Там же.— С. 96. 137 Там же,— С. 680. 138 Там же.— С. 96. 139 Вакег С. Е теві Нетіпдчгау : А ЬіГе 8іогу.— Кеш Уогк, 1969.— Р. 500. _____________________________________________________ Народжується текст... /53А 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 65 задуми були настільки сірі й невиразні, що музикознавці досі дивуються, як йо му вдавалося робити з них шедеври 140. Виявлені закономірності, сподіваємося, послужать матеріалом для пода льших теоретичних висновків та узагальнень. Також на їх підставі можна сфор мулювати деякі суто практичні поради молодим науковцям. Незалежно від того, де пишеться твір (у голові, на папері чи в комп’ютері), процес його створення проходить три основні етапи. На першому автор збирає, опрацьовує й узага льнює всі необхідні матеріали (факти, спостереження, приклади, цитати, власні роздуми). На другому — обмірковує, за якої композиції читачеві буде зручніше стежити за змістом і як його буде легше переконати. На третьому— чітко струк- турує й послідовно викладає цей матеріал відповідно до норм літературної мови та наукового стилю. При такому підході можна не сумніватися, що авторові вдасться глибоко й цікаво розкрити тему в комунікативно досконалому тексті. 77. О. Селігей_______________________________________________________________ Р. О. 8ЕПНЕУ Т \Е ТЕХТ А КЕ ВОЮЧВДС... (ГКОМ ЕХРЕМЕ1ЧСЕ ОЕІЧОТАВЬЕ АЦТНОК8) Оп Йіе §гоиші оґ поІаЬІе аиІЇюгз \угіїіп§ ІЬе агіісіе ргорозез іЬе Іуро1о§у оґ зігаїе^іез о ї Іехі сгеаііоп. И’з тагкесі оиі «реп-\угі{ег8», «ЬеасЕлугіїегз», апсі «рареглугіїегз». ТЬе зіисіу сіетопзігаїз, ІЇіаІ Іехі сгеаііоп, іп рагСісиїаг аі ІЇіе 8Іа§е о ї сотрозіїіоп (іе8І§п, зиЬзІапІіаІІу дерешів оп аийюг’з 1ап§иа§е регзопаїііу апсі Іііегагу теїЬодз ІЇіаІ Ье изез. К е у \у о г д з : аийюг, 1ап§иа£е регзопаїііу, іппег зреесЬ, іехі сгеаііоп, сотрозіїіоп. 140 ОНізеїіп Вг. ТЬе Сгеаііуе Ргосезз : А 8утрозіи т.— Вегкіеу, 1954.— Р. 115. 66 755Л7 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1

Народжується текст (З досвіду відомих авторів)

Репозитарії

Схожі ресурси