Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України. К : ВЦ «Академія», 2014.— 544 с. Автор рецензованого словника В. В. Лучик, знаний у слов’янській ономастичній науці мовознавець, зробив широкий етимологічний огляд усього топонімного простору України, розпочавши від лімноніма Авдієве озеро та...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184042 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / Я. Редьква // Мовознавство. — 2015. — № 5. — С. 75-76. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184042 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Редьква, Я. 2022-05-03T12:39:41Z 2022-05-03T12:39:41Z 2015 Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / Я. Редьква // Мовознавство. — 2015. — № 5. — С. 75-76. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184042 Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України. К : ВЦ «Академія», 2014.— 544 с. Автор рецензованого словника В. В. Лучик, знаний у слов’янській ономастичній науці мовознавець, зробив широкий етимологічний огляд усього топонімного простору України, розпочавши від лімноніма Авдієве озеро та завершивши ойконімом смт. Ящикове. Як зазначає сам укладач, у праці «пояснено походження 3700 сучасних та історичних топонімів», тлумачення яких розкрито в 2600 етимологічних статей. Топонімний матеріал, судячи із загального огляду, має рівнорозподільний характер: гідроніми, ойконіми, ороніми. Власне, вихід такої праці продиктований ще й певним громадянським обов’язком її автора не тільки перед фахівцями в галузі ономастики, а радше — перед суспільством. Адже видавці словника позначкою «довідкове видання» уможливлюють широкому загалу доступ до зрозумілого пояснення походження найвідоміших історичних географічних назв України. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Рецензії та анотації Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України LuchykV. V. Etymological dictionary of toponyms of Ukraine Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України |
| spellingShingle |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України Редьква, Я. Рецензії та анотації |
| title_short |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України |
| title_full |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України |
| title_fullStr |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України |
| title_full_unstemmed |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України |
| title_sort |
лучик в. в. етимологічний словник топонімів україни |
| author |
Редьква, Я. |
| author_facet |
Редьква, Я. |
| topic |
Рецензії та анотації |
| topic_facet |
Рецензії та анотації |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
LuchykV. V. Etymological dictionary of toponyms of Ukraine |
| description |
Лучик В. В.
Етимологічний словник топонімів України. К : ВЦ «Академія», 2014.— 544 с.
Автор рецензованого словника В. В. Лучик, знаний у слов’янській ономастичній науці мовознавець, зробив широкий етимологічний огляд усього топонімного простору України, розпочавши від лімноніма Авдієве озеро та завершивши ойконімом смт. Ящикове.
Як зазначає сам укладач, у праці «пояснено походження 3700 сучасних та історичних топонімів», тлумачення яких розкрито в 2600 етимологічних статей. Топонімний матеріал, судячи із загального огляду, має рівнорозподільний характер: гідроніми, ойконіми, ороніми. Власне, вихід такої праці продиктований ще й певним громадянським обов’язком її автора не тільки перед фахівцями в галузі ономастики, а радше — перед суспільством. Адже видавці словника позначкою «довідкове видання» уможливлюють широкому загалу доступ до зрозумілого пояснення походження найвідоміших історичних географічних назв України.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184042 |
| citation_txt |
Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / Я. Редьква // Мовознавство. — 2015. — № 5. — С. 75-76. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT redʹkvaâ lučikvvetimologíčniislovniktoponímívukraíni AT redʹkvaâ luchykvvetymologicaldictionaryoftoponymsofukraine |
| first_indexed |
2025-11-25T21:10:18Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:10:18Z |
| _version_ |
1850551735494377472 |
| fulltext |
Рецензії та анотації
Л у ч и к В. В.
ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ТОПОНІМІВ УКРАЇНИ
К : ВЦ «Академія», 2014.— 544 с.
Автор рецензованого словника В. В. Лучик,
знаний у слов’янській ономастичній науці
мовознавець, зробив широкий етимологічний
огляд усього топонімного простору України,
розпочавши від лімноніма Авдієве озеро та
завершивши ойконімом смт. Ящикове.
Як зазначає сам укладач, у праці «пояснено
походження 3700 сучасних та історичних то
понімів», тлумачення яких розкрито в 2600
етимологічних статей. Топонімний матеріал,
судячи із загального огляду, має рівнорозпо-
дільний характер: гідроніми, ойконіми, оро-
німи. Власне, вихід такої праці продиктова
ний ще й певним громадянським обов’язком
її автора не тільки перед фахівцями в галузі
ономастики, а радше — перед суспільством.
Адже видавці словника позначкою «довідко
ве видання» уможливлюють широкому зага
лу доступ до зрозумілого пояснення похо
дження найвідоміших історичних географіч
них назв України.
На жаль, наші освітяни, студенти, учні,
тобто цільова аудиторія словника, не мають
достатніх широких філологічних, історичних,
географічних знань, не кажучи вже про ети
мологічні підходи, щоб уміти правильно від
читати й усвідомити глибинну суть (первинне
значення, мотивацію появи) тієї чи іншої
пропріальної назви. І найбільшу небезпеку
тут становить так звана народна етимологія,
де незрозуміле походження тієї чи іншої наз
ви інтерпретується на підставі власного жит
тєвого досвіду. Подібний матеріал, звісно, є
цікавим і опрацьовується та видається нау-
ковцями-фольклористами у вигляді збірок
різного роду топонімних легенд та перека
зів Ми, зрозуміло, не применшуємо значен
ня подібного матеріалу й для ономастів, адже
його врахування почасти може вивести й ети
молога на правильну інтерпретацію поход
ження назви. Інша річ, коли з ’являється дру
кована продукція словниково-довідкового ха
рактеру, зміст якої формують фахівці нефіло-
логічних галузей із претензією на «пра
вильне» розкриття етимології топоніма.
І тут треба завдячити науковій корект
ності В. В. Лучика, який, по суті, своїм «Ети
мологічним словником топонімів України»
1 Див., наприклад: Писана криниця: топонімічні
легенди та перекази українців Карпат / Зібрав і
впоряд. В. Сокіл.— Л., 1994.— 208 с.; Євшан-зіл
ля: легенди та перекази Поділля / Зібрав та впоряд.
П. Медведик.— Л., 1992.— 288 с.
© Я. РЕДЬКВА, 2015
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, Ns 5
спростовує й подає в етимологічно правиль
ному руслі всі ті топоніми, які свого часу
пробував пояснити М. Т. Янко в «Топоніміч
ному словнику-довіднику Української PCP»
(К. : «Рад. школа», 1973) та наступному його
ж перевиданні — «Топонімічний словник
України» (К. : «Знання», 1998), а за посилан
ням http://www.toponymic-dictionary.in.ua/
можна перейти до електронної версії «Топо
німічний словник України, 2009». Мовознав
ці, зрештою, мали б скласти подяку україн
ському географу, педагогу та краєзнавцю
М. Т. Янку не тільки за зібраний багатий і
цікавий історично-етно-культурний мате
ріал, а також і за лінгвістичну сміливість у
підході до тлумачення власних назв.
Тож у пропонованій рецензії ставимо со
бі за мету не аналіз кількості спростувань чи
виправлення помилок географа та краєзнавця
М. Т. Янка академічним ученим-мовознавцем
В. В. Лучиком. Хочемо тут поділитися влас
ними думками з приводу того, наскільки за
пропонована методика порівняльно-історич
ного аналізу, структура словникових статей,
урахування новітніх вітчизняних і славістич
них видань 2 3 допомогли авторові найпов
ніше викласти, за його словами, «основні
версії щодо походження топоніма».
Висловимо лише деякі міркування щодо
етимологізації певних топонімів (зокрема
ойконімів) з огляду на наявну в нашому роз
порядженні історичну джерельну базу.
Так, назву населеного пункту Вигода
(кол. Пациків), Дол. р-н, І-Ф. [АТУ ,124] ав
тор правильно виводить від апелятива виго
да в його основному значенні: «те, що дає
якийсь прибуток, зручність у чомусь, спри
ятливі умови» (с. 117-118) і наводить низку
онімних підтверджень суміжних об’єктів.
Порівняймо ще структурно й значеннєво
близькі назви населених пунктів: укр. Виго
да (Вн., Жт., Од., Тр., Хм.) [АТУ, 374]. Про
цю «Вигоду» можемо сказати конкретніше,
адже йдеться про назву спочатку корчми, а
пізніше — і суміжніх дворів, з яких утвори
лося поселення. Однак саме в такій фіксації
ойконім Вигода засвідчений у 1883 р. (с. 117
2 Див., зокрема: Nazwy miejscowe Polski. Histo
ria. Pochodzenie. Zmiany / Pod. red. К. Rymuta і
B. Czopek-Kopciuch.— Kraków, 1996-2013.— T. 1-9
(Po-Q).
3 Список скорочень див. у кінці рецензії.
75
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/
словника), хоча в джерелах він зазначений
уже під 1578 р. як Пациків (Paczikow / Расу-
kaw [Zdž. XVIII / 1, 82]). Важливішим ви
дається, очевидно, аналіз первинної назви
поселення, яка вказує, судячи з посесивної
структури, на ім’я засновника чи першопосе-
ленця *Пацика. Антропонім трактуємо як
демінутив із суф. -ик від вихідного Паць або
ж від особової назви Пачекь / Паникь [Мо
рошкин, 148] з огляду на одну з фіксацій ти
пу Paczikow (див. вище) + посесив на -овъ >
-ів. В основі поданих антропонімів польська
дослідниця А. Чапля 4, аналізуючи цю ж наз
ву населеного пункту, вбачає особову назву
(?) Павель. Ця назва простежується і в
1886 р. [SG, VII, 810]. Далі маємо її запис у
1905 р. як Выгода / Wygoda [ПГН, 13]. Потім
знову йде її офіційне подання як Пациків
(Pacyków) у записі з 1931-1938 pp. [SMRP,
1236]. А в «Історії міст і сіл Української PCP.
Івано-Франківська область» вказано, що
с. Вигода було засноване 1883 р. на теренах
сусіднього села Пациків, яке з 1966 р. вхо
дить до його складу [ІМСУ(І-Ф), 215]. Тут
явна помилка, адже с. Пациків як першопосе-
лення не могло бути поглинутим с. Вигода,
що постало від групи будівель побіля кор
чми з однойменною назвою. При аналізі цьо
го ойконіма радше маємо говорити про по
вернення населеному пункту Вигода його
первинної назви, тобто Пациків.
Стосовно назви міста Теребовлі, Тереб.
р-ну, Тр. [АТУ, 265], яку В. В. Лучик схи
льний розглядати «як посесив на *]ь від друс.
антропоніма Теребовь» (с. 468), то тут свого
часу ми запропонували етнонімно-антро-
погенну версію походження Теребовлі, яку
виводимо від племені требовлян. Появу цієї
назви, на нашу думку, можна віднести до
пізньої праслов’янської доби та структурно
зарахувати до однієї з найпоширеніших
слов’янських словотвірних моделей на
-але / -ани для етнонімів, утворених від
основних топографічних об’єктів, у межах
яких проживали давні етноси, як-от:
*berž-ane (< *bergb), *buž-ane (< р. Буг),
*moravj-ane (< Морава), *reč-ane (< *rčka) та
реконструювати у формі *terbo(v+jb)-ane >
*terbovl’ane із семантикою «жителі витеребле-
них, розчищених під посіви територій» (відо
мо, що епентетичний І після губного приголос
ного є досить частим в основах багатьох дав
ньоруських топонімів, напр.: Браславль, Лю-
бомль, Переяславль, Путивль, Ярославль) 5.
Поряд із словниковою статтею, назвою
гірського пасма Гологори (с. 159), на нашу
думку, можна було б подати ще й історич
ний, контактний із названим оронімом (у ме
жах Львівської області), ойконім Гологори,
Зол. р-н, Лв. [АТУ, 179], згаданий ще в літо
Рецензії та анотації_________________
4 CzaplaA. Nazwy miejscowoáci historycznej ziemi
Lwówskiej. Zródla і monografie 379.— Lublin,
2011,— S. 145.
5 РедькваЯ. Теребовля етнічно-антропогенна
vs. Теребовлі антропонімічної та «жертовної» //
Problems of modem philology, pedagogics and psy
chology.— London, 2012.— P. 144-149.
76
писах у записі: на Голыхъ горахь 1144 p.
[ПСРЛ, 2,295], с Голыхъ горъ 1231 р. [ПСРЛ,
1, 510] та в пізніших середньовічних джере
лах: Gologóry (w. Lwów) 1440 p., Gologóry
(Zloczyw) 1445 p., Gologori 1461 p., Gologórki
(pn. Gologyry), de Gologory 1488 p., Gologory
1768 p. [AGZ, II, 124; VI, 64; IX, 135; XIV, 9;
XV, 253; ХХІП, 576-577], opidi Gologori
1469, Gologori 1578 [Ždž. XVIII / 1, 25, 62],
Gologóry 1790 [RGL, 14]; Gologóry 1881 [SG,
П, 675], Гологуры / Gologóry 1905 [ПГН, 15],
Gologóry 1931-1938 [SMRP, 458], Гологори
1968 [ІМСУ(Лв.), 399]. Ойконім щодо оро-
німа (при правильному його тлумаченні ав
тором: < голі гори — там же) можна вважати
секундарним за часом виникнення, проте
цікавим з огляду на давню локалізацію й за-
люднення цієї території.
Завершуючи огляд солідного академіч
ного «Етимологічного словника топонімів
України», хочемо наголосити на його важли
вому як науковому характері, так і зрозу
мілості, доступності та значній просвітни
цькій ролі для фахового й пересічного чита
ча в Україні. Авторові ж, Василю Вікторови
чу Лучику, бажаємо подальших здобутків на
ономастичній ниві.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АТУ— Українська PCP : Адміністративно-терито
ріальний устрій на 1 січня 1987 р. / Відп. ред.
В. І. Кириенко, В. І. Стадник.— К., 1987.— 504 с.
ІМСУ(І-Ф.) — Історія міст і сіл Української PCP.
Івано-Франківська область.— К., 1971.— 639 с.
ІМСУ(Лв.) — Історія міст і сіл Української PCP.
Львівська область.— К., 1968.— 979 с.
Морошкин — Морошкин М. Я. Славянский име
нослов или собрание славянских личных
имен.— СПб., 1867.— 213 с.
ПГН — Русско-польский и польско-русский алфа
витные перечни географических названий
помещенных на карте Галицын и Буковины
инж. Корнмана.— К., 1915.— 124 с. (60 с. + 64 с.).
ПСРЛ — Полное собрание русских летописей. —
М., 1962,— Т. 1-2.
AGZ — Akta grodzkie і ziemskie czasów Rzeczy-
pospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Ber-
nardynskiego we Lwowie.— Lwów, 1868-1935.—
T. 1-25.
RGL — Regna Galicie et Lodomeriae Josephi II et
M. Theresiae augg. iussu...— 1790 r. Nomina
Circulorum (numeris Chartae respondentia):
9. Przemyslienris; 10. Samborienris; 11. Zolkie-
vienris; 12. Leopolienris; 13. Stryenris; 14. Zlo-
czovienris; 15. Brzezanyenris; 16. Stanirlavo-
vienris; 17. Tamopolienris; 18. Zalerzczykienris.
SG — Slownik geograficzny Królestwa Polskiego і
innych krajów slowianskich / Red. T. Sulimierski,
B. Chlebowski, W. Walewski.— Warszawa,
1880-1902,— T. 1-15.
Ždz. XVIII /1 — Polska XVI wieku pod wzglçdem
geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie : Rus
Czerwona / Opisana przez A. Jablonowskiego.—
Warszawa, 1902.— T. 18. Cz. 1.
SMRP — Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej
Polskiej z oznaczeniem terytorialnie im wlaá-
ciwych wladz (...).— Przemysl ; Warszawa,
1931-1938.
Я. РЕДБКВА
(Чернівці)
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 5
|