Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
У статті проаналізовано погляди відомого вітчизняного мовознавця XIX ст. О. О. Потебні на походження стійких мовних утворень (паремій, фразеологізмів). На думку вченого, фразеологічні одиниці у своєму розвитку пройшли два шляхи: по-перше, ущільнення мовленнєвої формули, що виникла внаслідок спостере...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Мовознавство |
|---|---|
| Datum: | 2015 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2015
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184050 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення / В.В. Денисюк // Мовознавство. — 2015. — № 6. — С. 52-65. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184050 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Денисюк, В.В. 2022-05-04T08:38:16Z 2022-05-04T08:38:16Z 2015 Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення / В.В. Денисюк // Мовознавство. — 2015. — № 6. — С. 52-65. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184050 У статті проаналізовано погляди відомого вітчизняного мовознавця XIX ст. О. О. Потебні на походження стійких мовних утворень (паремій, фразеологізмів). На думку вченого, фразеологічні одиниці у своєму розвитку пройшли два шляхи: по-перше, ущільнення мовленнєвої формули, що виникла внаслідок спостережень за відповідними явищами дійсності; по-друге, є результатом компресії байки. Однак, на думку автора статті, важливими для правильного з’ясування розвитку фразеологізму в діахронному аспекті є також жанр писемної пам’ятки, міжстильове вживання, цілісність функціонування, що виявляється насамперед у реченнєвій синтагматиці, «аномальність» лексичних або граматичних форм, не властивих мові того чи того періоду. The given article focuses on the analysis of the views by O. Potebnia, a well-known linguist of the nineteenth century, in regard of the genesis relating to set language formations (the paroemia and the phraseologism). In the scholar’s opinion, phraseological units have undergone two ways in their development: firstly, such have tightened the speech formulae as the result of watching respective surrounding phenomena, and secondly, such derive from the compressed yam. However, following the author’s standing, in order to properly clarify development of a diachronic phraseologism it is necessary to turn to the genre of the written resource, inter-stylistic usage, the integrity of operation, which first of all may he traced in speech syntagmatic unithood, so called anomaly of lexical and grammatical forms either or both atypical of a language of that time. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Матеріали VIII Потебнянських читань, присвячених 180-річчю від дня народження О. О. Потебні Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення Phrasing theory by O. Potebnia. Difficulties with phrasing Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення |
| spellingShingle |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення Денисюк, В.В. Матеріали VIII Потебнянських читань, присвячених 180-річчю від дня народження О. О. Потебні |
| title_short |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення |
| title_full |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення |
| title_fullStr |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення |
| title_full_unstemmed |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення |
| title_sort |
фразотвірна концепція о. о. потебні і проблеми фразотворення |
| author |
Денисюк, В.В. |
| author_facet |
Денисюк, В.В. |
| topic |
Матеріали VIII Потебнянських читань, присвячених 180-річчю від дня народження О. О. Потебні |
| topic_facet |
Матеріали VIII Потебнянських читань, присвячених 180-річчю від дня народження О. О. Потебні |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Phrasing theory by O. Potebnia. Difficulties with phrasing |
| description |
У статті проаналізовано погляди відомого вітчизняного мовознавця XIX ст. О. О. Потебні на походження стійких мовних утворень (паремій, фразеологізмів). На думку вченого, фразеологічні одиниці у своєму розвитку пройшли два шляхи: по-перше, ущільнення мовленнєвої формули, що виникла внаслідок спостережень за відповідними явищами дійсності; по-друге, є результатом компресії байки. Однак, на думку автора статті, важливими для правильного з’ясування розвитку фразеологізму в діахронному аспекті є також жанр писемної пам’ятки, міжстильове вживання, цілісність функціонування, що виявляється насамперед у реченнєвій синтагматиці, «аномальність» лексичних або граматичних форм, не властивих мові того чи того періоду.
The given article focuses on the analysis of the views by O. Potebnia, a well-known linguist of the nineteenth century, in regard of the genesis relating to set language formations (the paroemia and the phraseologism). In the scholar’s opinion, phraseological units have undergone two ways in their development: firstly, such have tightened the speech formulae as the result of watching respective surrounding phenomena, and secondly, such derive from the compressed yam. However, following the author’s standing, in order to properly clarify development of a diachronic phraseologism it is necessary to turn to the genre of the written resource, inter-stylistic usage, the integrity of operation, which first of all may he traced in speech syntagmatic unithood, so called anomaly of lexical and grammatical forms either or both atypical of a language of that time.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184050 |
| citation_txt |
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення / В.В. Денисюк // Мовознавство. — 2015. — № 6. — С. 52-65. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT denisûkvv frazotvírnakoncepcíâoopotebnííproblemifrazotvorennâ AT denisûkvv phrasingtheorybyopotebniadifficultieswithphrasing |
| first_indexed |
2025-11-24T21:53:32Z |
| last_indexed |
2025-11-24T21:53:32Z |
| _version_ |
1850498953306439680 |
| fulltext |
В. В, ДЕНИСЮК
ФРАЗОТВІРНА КОНЦЕПЦІЯ О. О. ПОТЕБНІ І
ПРОБЛЕМИ ФРАЗОТВОРЕННЯ ____________
У статті проаналізовано погляди відомого вітчизняного мовознавця XIX ст. О. О. Потебні
на походження стійких мовних утворень (паремій, фразеологізмів). На думку вченого, фра
зеологічні одиниці у своєму розвитку пройшли два шляхи: по-перше, ущільнення мовлен
нєвої формули, що виникла внаслідок спостережень за відповідними явищами дійсності; по-
друге, є результатом компресії байки. Однак, на думку автора статті, важливими для пра
вильного з ’ясування розвитку фразеологізму в діахронному аспекті є також жанр писемної
пам’ятки, міжстильове вживання, цілісність функціонування, що виявляється насамперед у
реченнєвій синтагматиці, «аномальність» лексичних або граматичних форм, не властивих мо
ві того чи того періоду.
К л ю ч о в і сл о в а : О. О. Потебня, історична фразеологія, паремія, фразеологізм, семан
тична структура, образність, жанр, писемні пам’ятки.
Ім’я Олександра Опанасовича Потебні добре відоме науковому товариству
філологів України та за кордоном. Ще за життя багато ідей вченого довели свою
продуктивність, для вирішення інших у лінгвістиці маємо самостійні напрями і
школи. Однак чим далі йде час, тим вагомішою і значущою стає наукова спад
щина О. О. Потебні. В україністиці, та й — без перебільшення— у всій славісти
ці, практично жодне фразеологічне дослідження не обходиться без покликань на
праці вченого, у яких авторитетний лінгвіст окреслив сутність утворення стій
ких мовних одиниць задовго до ПІ. Баллі та В. В. Виноградова. Вагомість науко
вих теорій О. О. Потебні підкреслюють і проведення вже восьми Потебнянських
читань (1977-2015), і публікація збірників наукових праць («О. О. Потебня і деякі
питання сучасної славістики» (1962), «Потебнянські читання» (1981), «Наукова
спадщина О. О. Потебні і сучасна філологія» (1985), «О. О. Потебня і проблеми
сучасної філології» (1991), «Наукова спадщина О. О. Потебні в контексті сучас
ності» (2002, 2005), «О. О. Потебня й актуальні питання мови та культури»
(2004), «Олександр Потебня: сучасний погляд» (2006), «Наукова спадщина
О. О. Потебні у слов’янському культурному просторі» (2012) та ін.), і Потебнян-
ська секція на Міжнародному конгресі україністів. У контексті Потебніани
виокремлюється й фразеологічний напрям, репрезентований науковими розвід
ками Р. П. Зорівчак, JI. І. Коломієць, О. А. Майбороди , В. Д. Ужченка 1 та ін. 1
1 Зорівчак Р. П. О. О. Потебня та фразеологічне багатство мови // Наукова спадщина
О. О. Потебні і сучасна філологія.— К., 1985.— С. 179-189; Коломієць Л. І. Уваги до істо
ричної фразеології у рукописній спадщині О. О. Потебні // О. О. Потебня і деякі питання
сучасної славістики.— X., 1962.— С. 56-65; Коломієць Л. І., Майборода О. А. Наслідуючи
традиції О. О. Потебні : Етимологічні пошуки в царині фразеології // Олександр Потебня:
сучасний погляд : Матеріали міжнарод. читань, присвячених 170-річчю від дня народження
фундатора Харків, філол. пік., 11-12 жовтня 2005 р.— X., 2006.— С. 140-146; Ужченко В. Д.
© В. В. ДЕНИСЮК, 2015
52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
Як засвідчують праці О. О. Потебні, одним з основних джерел для його до
сліджень була жива українська мова. У ній він також шукав витоки багатьох
приказок та прислів’їв, які у свою чергу для середини — другої половини
XIX ст. традиційно вважали предтечею фразеологізмів. Так, з ’ясовуючи причи
ни появи синтаксично завершених стійких висловів, учений визначив насправді
два шляхи їхньої появи. По-перше, як і Ф. І. Буслаєв, О. О. Потебня вважав, що
паремійна одиниця може бути результатом «згущення думки» 2. Цей процес мо
вознавець прокоментував на прикладі паремій суха ложка рот дере, без підпалу
дрова не горять та ін., де довів, що паремією може бути ущільнена мовленнєва
формула, яка виникла внаслідок життєвих спостережень за неодноразово повто
рюваними конкретними явищами. По-друге, прислів’я може виникнути і як ре
зультат компресії байки, як наслідок вилучення семантичного екстракту з
більшого за обсягом поетичного чи прозового тексту. Тоді, на думку вченого,
прислів’ям може бути речення з узагальнювальною семантикою, у якому скон
денсована сутність образної ситуації, описаної в байці (наприклад, куди кінь з
копитом, туди і рак із клешнею·, собака на сіні лежить, сама не їсть і іншим не
дає). Поряд з таким підсумковим реченням роль узагальнювальної і водночас
образної характеристики ситуації може відігравати й репліка, яку промовляє той
чи той персонаж байки, як найвагоміший фрагмент семантики художнього тво
ру. О. О. Потебня наводить приклади байок, з яких таким чином утворилися
прислів’я (наприклад, знає Бог, чиє масло в лампадці горить·, кому скоромне, а
мені на здоров ’я та ін.). Дослідник акцентував на тому, що в живому мовленні
носії часто послуговуються фрагментами прямої мови як прислів’ями.
О. О. Потебні належить розроблення механізму утворення образних прислів
’їв: це рух думки не від ідеї до інакомовності, а, навпаки, — у прилаштуванні
певного образно-поетичного твору до швидкого, миттєвого пояснення конкрет
ного випадку: «.. .ці злютовані образи здатні на першу ж вимогу стати загальною
схемою сплутаних явищ життя і служити їх поясненням. Вічність байки має свої
межі, які теоретично встановити складно, тому що якщо одна з діючих осіб стає
незрозумілою, унаслідок того що в самому житті зникає відповідне явище,
якщо, можливо, унаслідок цього сама дія в ній стає незрозумілою, то виникає
можливість підстановки, заміни цієї особи» 3. Щоб образний вислів став при
слів’ям, його образ повинен набути інакомовного значення — без цього не буде
прислів’я. Тільки тоді вислів може слугувати «готовим присудком до невідомих
підметів» 4, тобто бути знаком типових життєвих явищ чи ситуацій.
Запропонована О. О. Потебнею фразотвірна концепція дозволяє зробити
висновок, з одного боку, про шлях виникнення власне фразеологізмів, з друго
го — про їх структурно-дериваційні трансформації. Еволюцію образних мовних
комплексів схематично можна відтворити так: образний вислів (що є «згущен
ням думки» чи узагальненням спостережень) -» інакомовність (завдяки виник
ненню асоціацій) -> знак (паремія, фразеологізм). Поклавши в основу процесу
«згущення» семантики вислову, що логічно витікає із закону мовної економії
(прислів’я легше включити в контекст, аніж більший текст, фразеологізм — ніж
___________________Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
Екстралінгвальна парадигма фразем у працях О. Потебні // Там же.— С. 128-139;
Ужченко В. Д. Олександр Потебня — предтеча української фразеології // Ужченко В. Д.,
Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови.— К., 2007.— С. 32-39.
2 Потебня А. А. Из лекций по теории словесности // Потебня А. А. Эстетика и поэтика.—
Μ., 1976,— С. 520.
3 Там же.— С. 485.
4 Там же.— С. 488.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 53
прислів’я, слово — ніж фразеологізм), схематично отримаємо таку структурно-
дериваційну еволюцію художнього тексту: байка -» прислів’я -> фразеологізм -»
слово / фразеологізм.
Прикметно, що сучасні дослідження з фразеології послуговуються переваж
но цією одновекторністю утворення стійких одиниць. Хоч про те, що можливий
і зворотний розвиток, зазначав і сам О. О. Потебня 5, і майже через століття —
В. М. Мокієнко 6 7.
Але чи насправді байка була тією відправною точкою, з якої розпочиналося
становлення фразеологізму? За даними «Літературознавчого словника-довідни-
ка», «байка — це коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в яко
му закладено дидактичний зміст; один з різновидів ліро-епічного жанру» 1. Не
вдаючись до цитування дефініцій, запропонованих шанованими літературоз
навцями, зазначимо, що в усіх акцентовано і на «педагогічному» аспекті поняття
«байка» — повчальному, виховному, тобто байка «спеціалізується» на тому, аби
в алегоричній формі вказати на невідповідність дій, учинків суб’єкта загально
прийнятим нормам того або того суспільства чи взагалі на неприпустимість по
рушення будь-яких ціннісних норм. Таке розуміння можливе тільки за умови
спостережень за цими явищами. Цей процес має не обов’язково індивідуальний
характер. Індивідуальність виявиться дещо пізніше. Життєва ситуація завжди є
відображенням боротьби протилежностей, об’єднаних у два центри — добро і
зло. Спостереження за наслідками цієї боротьби, сприйняті індивідуумом чи ко
лективом, перетворюються на образ, знак тієї чи тієї ситуації. Індивідуальне
втілення цього образу в байці свідчить тільки про те, що вона є зовнішньою обо
лонкою для репрезентації внутрішньої форми, якою є власне образ ситуації.
Отже, байка як індивідуальний витвір, що є відображенням колективного згу
щення думки, постає вторинною до образу, таким чином переходячи на інший
рівень — абстрактний. Відтак можемо стверджувати, що кожний етнос, прохо
дячи у своєму розвитку різні стадії, спостерігає і створює ніби свій образ такої ж
чи подібної ситуації. Байка як художній твір здатна до швидкої трансляції як у
просторі, так і в часі. Її акумульована внутрішня форма актуалізує у свідомості
етносу процеси засвоєння сутності нової мовної одиниці. Результатом цього в
будь-якому випадку стає повна адаптація байки: по-перше, якщо етнос має
сформований образ і вербальну його репрезентацію, то відмінність полягатиме
тільки в лексичних складниках, що через заміну слів спричинить появу нових
вербальних варіантів образу (яскравим прикладом для XVII ст. можуть слугува
ти байки «Орел і стріла» І. Галятовського та «Дерево і сокира» А. Радивилов-
ського). По-друге, якщо в етносу сформований образ, але відсутня його верба
льна репрезентація, то байка стає основою для заповнення лексичної лакуни. У
такому випадку отримуємо або калькований вислів, або заміну чужомовних
компонентів питомими, що є наслідком практичної конкурентної боротьби між
запозиченим і питомим. По-третє, якщо в етносу не сформований образ, байка і
лексично, й образно входить у культуру, мову, свідомість того чи того народу,
що буває вкрай рідко. Таким чином, колективні спостереження крізь призму ін
дивідуальної майстерності у створенні форми для образу стають джерелом для
подальшого розвитку нових мовних одиниць.
5 Там же.— С. 515.
6 Мокиенко В. М. Славянская фразеология.— 2-е изд., испр. и доп.— М., 1989.— С. 77.
7 Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. I. Те
ремка.— К., 2007.— С. 74.
В. В. Денисюк_______________________________________________________________
54 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
Аналізуючи різні явища української мови, зокрема й фразеологічні, у кон
тексті «lingua — ethnos», О. О. Потебня заклав підвалини історико-діахронного
вивчення фразеологічних одиниць. У його працях знаходимо яскраві приклади
з ’ясування генези багатьох стійких мовних утворень різного ступеня фразеоло-
гізації. Учений розумів фразеологію в широкому значенні, послідовно ще не
розрізняючи прислів’я і фразеологізм. Звертає на себе увагу і той факт, що дібра
ний О. Потебнею матеріал для фразеологічного коментування функціонував або
в текстах XIX ст., або міцно закріпився у фольклорі. Писемні пам’ятки поперед
ніх століть у науковому фразеологічному полі дослідника репрезентовані не
значною кількістю. Тому видається актуальним з’ясувати, чи в такому ж нап
рямку і послідовності відбувалося утворення стійких мовних одиниць,
починаючи від перших писемних пам’яток. Слушною, на наш погляд, є думка
В. П. Жукова, який зазначав, що «широкому розумінню фразеології певного
мірою сприяло розроблення стійких сполучень в історичному плані. Справа в
тому, що в писемних пам’ятках давньоруської мови порівняно рідко трап
ляються стійкі словосполучення, пронизані наскрізною деактуалізацією компо
нентів. Тому об’єктом досліджень ставали всі відтворювані сполучення (чи ре
чення) незалежно від характеру і ступеня семантичної спаяності безпосередніх
складників» 8.
Справді, для дослідника історичної фразеології найважливіше і найсклад
ніше вичленувати стійке словосполучення з писемного тексту. Мовознавці про
понують ураховувати такі основні критерії: 1) семантична цілісність компонен
тів (значення фразеологізму не може бути витлумачене тільки на основі значень
його компонентів); 2) стійкість (стабільність компонентного складу фразеоло
гізму та структурне закріплення лексем); 3) мінімум двокомпонентний склад;
4) метафоричність (кожний фразеологізм вербально репрезентує образ тієї чи
тієї ситуації, закодованої за допомогою переносних значень); 5) можливість на
бувати системних відношень (фразеологізми вступають у синонімічні чи анто
німічні відношення); 6) автоматичне вживання фразеологізму в мовленні;
7) можливість заміни одним словом. Однак наведені властивості в сукупності
виявляються не завжди.
З іншого боку, необхідно враховувати труднощі інтерпретації фразеологіч
ного матеріалу, пов’язані з часовим фактором. Названі критерії виокремлення
стійких мовних утворень багато в чому ґрунтуються не лише на об’єктивних
властивостях таких одиниць, а й на тому, як ці властивості можуть бути сприй
няті й потрактовані мовною особистістю. Тому наївно буде вважати, що сучас
ний дослідник зможе абсолютно адекватно сприймати як сам факт семантичної
транспозиції лексико-граматичного складу словосполучення, так і ступінь цієї
транспозиції.
Ще Б. О. Ларін, формулюючи принципи діахронного дослідження фразеологіч
них одиниць, указав на умови, що визначають «закономірність розвитку фразеоло
гічних стереотипів зі змінних (“вільних”) словосполучень». До таких учений зара
ховував: утрату реалії, семантичне збагачення, утрату подробиць, скорочення
вихідного вислову; порушення первинної граматичної структури і навіть зміну гра
матичної форми вислову9. Сформульовані умови свідчать про те, що в основі ви
творення фразеологізму Б. О. Ларін, як і О. О. Потебня, убачав появу образності, ме
8 Жуков В. П. Русская фразеология : Учеб, пособие.— Μ., 2006.— С. 43.
9 Ларин Б. А. Очерки по фразеологии // Ларин Б. А. История русского языка и общее
языкознание (избранные работы).— М., 1977.— С. 144—145.
___________________Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 55
тафоричності. В аспекті діахронної фразеології це дозволяє стверджувати, що
постійне вживання словосполучення з цілісним переносним значенням сприяє його
стійкості, відтак його можна кваліфікувати як фразеологізм.
Із деяким застереженням необхідно сприймати четверту умову. Це сто
сується насамперед того, що фразеологія є найстійкішим шаром лексики, деякі
фразеологізми беруть витоки ще з дописемного періоду, зберігаючи у своєму
складі одиниці з архаїчними формами. На думку Р. М. Попова, ці одиниці утво
рюють значний пласт у фразеології сучасної російської мови і становлять майже
четверту частину її основного фонду 10 11. В україністиці цей аспект фразеології
розробляє А. І. Тимошенко и .
Вагомим аргументом для історичної фразеології є і кількість збережених пи
семних пам’яток: чим більше таких пам’яток збереглося, чим частіше зафіксова
на в них та чи та одиниця, тим точніше можна кваліфікувати її як стійку і встано
вити еволюцію її семантики. Щоправда, тільки аналізу семантики такої одиниці
може виявитися замало, тому дослідник має враховувати також жанрову та сти
льову належність писемної пам’ятки.
Так, у текстах києворуського періоду активно вживається словосполучення
вьсісти на конь. Лексикографічні праці («Материалы для словаря древнерус
ского языка» 1.1. Срезневського, «Словарь древнерусского языка XI-XIV вв.»,
«Словарь русского языка XI-XVII вв.», «Словарь фразеологических единиц
древнерусского языка») підтверджують фразеологічний статус цієї одиниці
з розвиненою в ній «воєнною» семантикою. Ілюстративний матеріал дібрано з
текстів переважно літописного жанру. 1.1. Срезневський наводить ще контексти
з пам’яток ділового жанру. Однак у літописних творах києворуського періоду
натрапляємо на різні випадки вживання цього словосполучення, напр.:
«ГлЪбъ же всідь на конь, поиде с маломъ дружины, 6Ъ бо послушьливъ соцю» (ІЛ 12,
122-123), «Азъ единъ погибну. И вьсідь на конь, вьбреде в рЪку, а по немь вой его» (там же,
130), «Василко же всідь на конь поЬха» (там же, 232), « ... самъ Излславъ всіде на конь
на Стославоу кНовоугородоу иде идЪже б і Володимиръ» (тамже, 332), « ... и бы5квеликоу
дни на веребницю и тоу престависА добрый старечь Петрь Ильичь, иже 6Ъ <йца его моужь,
оуже бо đ> старости не можаше ни на конь всісти, б і емоу л і1 ч» (там же, 340) та ін.
Наведені п’ять контекстів демонструють різну семантику і сполучуваність
словосполучення загалом та його компонентів. У перших трьох прикладах воно
вжите поряд з дієсловами руху {поиде, вьбреде, поіха), разом з якими дієслівний
компонент вьсісти в особових формах набуває відношень однорідності, що
слугує додатковим підтвердженням уживання лексеми з прямим значенням.
Відповідно, це вільне словосполучення, семантику якого можна з ’ясувати з пря
мих значень його компонентів.
Четвертий контекст засвідчує зміни у сполучуваності компонентів аналізо
ваної одиниці. Відсутність дієслова руху впливає на синтаксичні зв’язки лексе
ми вьсісти, яка, маючи при собі залежний компонент на конь, не може автоном
но реалізувати семантики, характерної для дієслова. Отже, можемо спостерігати
образні зрушення, які розпочинали фразеологізацію компонентів словосполу
10 Попов Р. Н. Фразеологизмы современного русского языка с архаичными значениями и
формами слов.— М., 1976.— С. 3.
11 Тимошенко А. І. Фіксація архаїчних прономінативних форм у фразеологічних оди
ницях української мови // Вісн. Запоріз. нац. ун-ту : Філол. науки.— Запоріжжя, 2012.—
Вил. 1.— С. 436-439; Тимошенко А. І. Архаїчні відмінкові форми іменників у фразеологічних
одиницях української та російської мов І І Наук. вісн. Криворіз. нац. ун-ту : Філол. студії.—
Кривий Ріг, 2013.— Вил. 9.— С. 390-399.
12 Список скорочень див. у кінці статті.
В. В. Денисюк_______________________________________________________________
56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
чення для маніфестації значення «виступати у (воєнний) похід». Тільки в цьому
випадку воно комплексно (вьсісти на конь) може поєднуватися з наступним
членом речення на Стославоу. Імовірність функціонування словосполучення
вьсісти на конь як стійкого в києворуський період підтверджують і позамовні
чинники, зокрема наявність кінної дружини в кожного князя як швидку реакцію
на набіги кочівників.
П’ятий приклад демонструє зворотний порядок компонентів у словосполу
ченні. Проте чи засвідчує він залежність прийменниково-іменникової конструк
ції на конь від дієслівної форми неможаше вьсісти як компонентів із самостій
ною семантикою? Це вільне словосполучення, як може видатися на перший
погляд, чи стійке? Семантичний та синтаксичний аналіз речення доводить, що
підрядна означальна конструкція стосується іменника моужь. Одним зі значень
цієї лексеми в києворуський період було «воїн із дружини князя» (СРЯ XI-XVII,
9,300). Семантичний зв’язок між іменником моужь та словосполученням немо
жаше вьсісти дозволяє зробити висновок про використання стійкої мовної
одиниці.
В Іпатіївському літописі натрапляємо на цікавий фрагмент:
«ИзАславъ же то сдумавъ посла брата своего Володимера въ Оугры ко королеви зати
своєму. И pe’ ему ты ми еси самъ реклъ, акоже Володимеръ не сыреть головы склонити. ІА же
есмь ГюргА ис Киева выгналъ и Гюрги передо мною б Ьгаеть. И Володимеръ пришедъ св Ьчав-
СА со СОлговичи. И погналъ ma ис Киева. Ны" же брате акоже ми еси самъ въреклъ полізи же
на коні. Король же то слыша и посла по всей своей земли, по свою дружину и по в с і свои пол-
кы, и тако скупА всю силу свою король и полізе на кони» (ІЛ, 405).
У наведеному контексті словосполучення полізе на кони також ужито без
дієслів руху, синтаксичні зв’язки з іншими членами речення засвідчують виник
нення особливого керування всієї конструкції, а не покомпонентно. Відтак
маємо семантично неподільне словосполучення, що водночас ілюструє лексич
ну варіантність (заміна дієслівного компонента). У цих же прикладах спосте
рігаємо і граматичну варіантність: давню форму однини знахідного відмінка
іменника конь, що збігалася з формою називного, замінено на форму множини
знахідного відмінка.
Проте словосполучення не закріпилося в українській мові. Можливо, саме з
української території розпочалося розхитування стійкості вислову, компоненти
якого так остаточно і не фразеологізувалися. У зв’язку з трансформаційними
процесами в мові києворуського періоду фразеологічні ознаки виявлялися не в
системі, що доводять наведені приклади.
Укладачі «Словника староукраїнської мови XIV-XV ст.» у словниковій
статті всісти наводять ілюстративний матеріал з пам’ятки кінця XV ст., у якому
двічі засвідчено словосполучення на кони всісти / на кони всєсти: «... поведали
г(с)дрєви нашему ... што(ж) вєздє по всимь городо(м) и по мєстомь кличу(т)
и(ж)бы добрые юнаки и люди вен которые доужи на кони всєсти кони бы доб
рые и зброй дє(р)жа(ли) и какъ тєпьло боудє(т) маю(т) на кони всісти и потягну
ти» (ССУМ, 1,203). Здавалося, стійка мовна одиниця продовжила своє функціо
нування в наступний період, підтвердженням чого слугує наведений контекст,
де йдеться про воєнні збори. Проте автори не виокремлюють у вислові цілісного
значення. Причину втрати стійкості слід шукати в тому, що аналізоване словос
получення вжито в переліку дій, тобто цілісна семантика колись стійкого висло
ву була розщеплена значеннями однорідних дієслівних компонентів. Хоч одно
го контексту може бути й замало для такого висновку. Наприклад, укладачі
«Історичного словника білоруської мови» це словосполучення кваліфікують як
___________________Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 57
стійке та ілюструють двома прикладами з пам’яток кінця XV ст. (ГСБМ, 15,
289), укладачі «Словника російської мови XI-XVII ст.» — також та ілюструють
прикладами з пам’яток XV-XVI ст. (СРЯ XI-XVII, 7, 287).
Писемні пам’ятки української мови XVI-XVIII ст. фіксують словосполучен
ня вьсісти на конь, однак уже з повного втратою метафоричності, наприклад:
«Я(н) Сє(д)ховє(ц)ки(и),... вси(в)ши на кони с пахо(л)ками ... сам ... за гоны(м)
боярино(м) его Су(п)руно(м) гони(л)» (ДМВН, 40), «Вправді, людь воєнній, с
копиемь всідаеть на коня, а нЇкоторіе и сагайдаки и стрЪли великіе с площика-
ми широкими» (ЛС, 99). Тут цікавим є факт поширення вислову додатковими
кваліфікаторами-конкретизаторами, якими виступали детермінанти або неуз-
годжені атрибутиви, що розщеплювали структурну і семантичну цілісність сло
восполучення.
Отже, семантичні та синтаксичні зрушення засвідчують процеси метафори
зації у словосполученні вьсісти на конь, що спричинило появу цілісного зна
чення в усього вислову. Важливим тут є закріплення як основного варіанта, у
складі якого один з компонентів уже для мови києворуського періоду являв со
бою своєрідний морфологічний архаїзм — маркер стійкості і форми, і значення.
Утворене внаслідок узагальнення спостережень за початком воєнних дій, сло
восполучення повного мірою не змогло зафіксувати асоціативні зв’язки, відтак
не стало знаком для асоціативно-однотипних ситуацій. Незакріплення слово
сполучення в новій українській мові спричинене, очевидно, й позамовними чин
никами, насамперед появою нових родів військ та воєнних тактик з їх відповід
ними номінаціями.
Як ми вже зазначали, жанр значною мірою впливає на специфіку функціону
вання фразеологізмів, зокрема на їх кількісне представлення, семантичну варіант
ність. Наприклад, літописний жанр має свої особливості у фразеологічній репре
зентації концепту «смерть». Різні аспекти фразеологічної вербалізації смерті вже
були об’єктом дослідження мовознавців. Діахронний аспект цього явища просте
жили у своїх розвідках О. О. Суховій та І. В. Черевко 13. Так, О. О. Суховій про
аналізувала уявлення людини другої половини XVII ст. про смерть, виокремивши
такі групи фразеологізмів, які евфемістично номінують смерть: 1) очікування
смерті; 2) процес смерті та поховальний обряд; 3) атрибутика смерті; 4) наси
льницька смерть і замах на життя; 5) воскресіння; 6) уявлення про існування піс
ля смерті14. Звичайно, у пам’ятках інших жанрів таких груп можна виокремити
менше, що зумовлено насамперед специфікою жанру. Аналізовані тексти дозво
ляють говорити тільки про групу «констатація смерті», яку умовно можна поділи
ти на дві підгрупи: природна смерть, насильницька смерть.
Перше, що звертає на себе увагу, це релігійність східних слов’ян, зокрема ук
раїнців і білорусів, яка також знайшла відображення у використаних автором
фразеологізмах. Це стосується стійких мовних одиниць з компонентами Бог, ду
ша, світ. Так, автор, коментуючи смерть Параскеви Полоцької, яка прожила
смиренне чернече життя, ужив фразеологізм богу душу отдати: «Потом на
13 Суховій О. О. Відображення уявлень про життя і смерть у фразеології проповідниць
кого жанру (на матеріалі збірника казань к. ХУЛ ст. Варлама Ясинського ) // Укр. мовознав
ство.— 1997.— № 21.— С. 55-62; Черевко І. В. Фразеологізми з іменниками Богь, духь, душа
в українських пам’ятках XVI-XVI ст. // Українська та діалектна лексика : 36. наук. пр.— Л.,
2003.— Вип. 4.— С. 110-118; Черевко І. В. Фразеологія староукраїнської мови: фрагмент
дослідження // Слово і доля : 36. на пошану Уляни Єдлінської / Ред. кол.: Я. Ісаєвич (голова),
Н. Хобзей (відп. ред.), Г. Дидик-Меуш та ін.— Л., 2005.— С. 171-179.
14 Суховій О. О. Зазнач, праця.— С. 56-60.
В. В. Денисюк_______________________________________________________________
58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
князств Полоцком зостал Гліб, сын его, и дочка Параскевия, котрая богу послю-
била чистость свою и постриглася в черници в монастыри Святаго Спаса над
рікою Полотою, в котором мешкала л іт сімь, богу служачи, книги до церкви
писала и так богу душу отдала свою святую» (ХЛЖ, 23). Як свідчить наведений
контекст, фразеологізм стає репрезентантом віри земної людини в Бога-Творця,
якому вона після своєї смерті довіряє душу. ФО має позитивну конотацію. За да
ними «Словника української мови XVI — першої половини XVII ст.» та «Істо
ричного словника українського язика», фразеологізм був активно вживаним не
тільки у творах релігійного жанру, але й у ділових текстах (Тимч., ІСУЯ, 844).
Також зазначимо, що в його структурі могла виступати лексема духъ «душа»:
«Богу духа отдати / отдавати “умирати”» (СУМ XVI-XVII, 3, 4-5; 8, 235). Із
синонімічним значенням, за даними цього ж словника, функціонував фразеоло
гізм душу богови вруци поручити (СУМ XVI-XVII, 3,5), варіант якого А. І. Ген-
сьорський зафіксував у Галицько-Волинському літописі, небезпідставно вба
чаючи джерелом появи фразеологічної одиниці предати душю в руц і Богу /
предати душю в руц і Божии саме релігійно-християнські уявлення давніх сло
в’ян 15. У тексті літопису мовознавець на позначення поняття «довірити», яке та
кож імпліцитно присутнє в аналізованій фразеологічній одиниці, виявив словос
получення вдати в руці, поручити в р у ц і16. Однак подальший розвиток цього
фразеологізму на слов’янських землях відбувався по-різному. Дані історичних
словників польської, з одного боку, та білоруської і російської мов,— з другого,
засвідчують, що факультативними у двох стійких мовних одиницях були компо
ненти Бог і в руки: «dusze oddawaé / dać (oddać, podać, wrocic) [Panu] Bogu» (SP,
VI, 184), «dusze oddawaé / dać (oddać, podać, wrocic) w rçce Ojea [Boskie] (Chrys-
tusowi, Stworzycielowi)» (SP, VI, 184), «душу [гсдоу Богу] давати / дать (преда
ти)» (ГСБМ, 9, 115), «душу предати; душу къ господу отдати» (СРЯ XI-XVII, 4,
386). Це, у свою чергу, дозволяє стверджувати, що сучасний фразеологізм утво
рився внаслідок контамінації з подальшою конденсацією та збереженням семан
тично ємнісних компонентів двох фразеологічних одиниць.
Ближче до сьогодення фразеологізм зазнав змін і в порядку компонентів:
«Богу духа отдати / отдавати “уміщати”» (СУМ XVI-XVII, 3,4—5) -> «Богу ду
шу віддати “померти”» (Грінч., 1,460) -> віддати / віддавати Богу (Богові) душу
(ФСУМ, 118), де дієслово перемістилося в препозицію до інших компонентів
стійкої одиниці.
Уявлення давніх східних слов’ян про те, що існують два світи, відбиває фра-
зеологізм-евфемізм з світом ростатися: «Того жь часу Голша князь голшан-
ский умерл, зоставивши по собі сынов двох, Алгимонта и Миндова. По нем так
же скоро з світом ростался брат его Кедрус, перший князь Гедройский,
зоставивши сына Гинвила на князетві Гедройском» (ХЛЖ, 33). Зазначимо, що
автор літопису не використав факультативних уточнювальних компонентів
цей / сей, той / тоть, які були характерними для вживання цієї фразеологічної
одиниці в українській мові XIV-XV ст.: «зходити зъ того світа» (ССУМ, 1,409),
«отходити cero (з cero) світа» (ССУМ, II, 111). Таке диференційне займеннико
ве розрізнення успадковано від мови києворуського періоду (Срезн., II, 821; III,
297). Функціонувала фразеологічна одиниця отходити світа сего і в давній ро
15 Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стиліс
тичні особливості).— К., 1961.— С. 167,195.
16 Там же.— С. 171.
___________________Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 59
сійській мові (СРЯ XI-XVII, 23, 136). У сучасній українській мові побутує фра
зеологізм зійти з світу «померти» (ФСУМ, 334).
З іменником душа засвідчено фразеологізм душу вырихнути: «Року от Ро
жества Христова 1328. Кгедимин, великий князь, того року от нГмцов в Прусех
забит з ручници и там на том же м іс т у душу вырихнул» (ХЛЖ, 41). Історичні
словники української та білоруської мов цю фразеологічну одиницю коди
фікують з різними конотаціями та структурним розташуванням компонентів:
душу виригнути «безславно вмерти» (СУМ XVI-XVII, 8,238), виригнути душу
«померти» (ГСБМ, 6, 90). Дослідивши функціонування фразеологізмів з компо
нентом душа в українській мові XVI-XVII ст., І. В. Черевко про аналізоване
стійке словосполучення зазначила, що негативного забарвлення йому надає
дієслово виригнути 11. Однак у такому випадку логічно постає запитання: чи
тільки негативного і чому саме з ним фразеологізм подано у словнику? Адже та
ка фразеологічна одиниця функціонувала і в тогочасній білоруській мові. Мож
ливо, у розпорядженні дослідниці було мало ілюстративного матеріалу і висно
вок зроблено, виходячи з одного контексту, де, до речі, саме факультативні
компоненти, а не стрижневе слово, додають словосполученню негативної коно
тації. Поданий в «Історичному словнику білоруської мови» контекст із хроніки
М. Стрийковського та наведений нами змушують дещо по-іншому підійти до
визначення семантики фразеологізму. Так, по-перше, «негативне забарвлення»
у стійкому словосполученні нівелює епітет великий. По-друге, князь Гедимін
славився своєю хоробрістю, умінням вести зовнішню політику в напрямку роз
ширення і зміцнення Литовської держави, підпорядковуючи собі землі білору
сів, українців та росіян. У такому випадку «негативне забарвлення» може бути
пояснене тільки проросійською орієнтацією автора «Хроніки» (що видається
малоймовірним), оскільки Гедимін мав намір приєднати до Литви Псков і Нов
город. По-третє, дієслово виригати означає, власне, швидку захисну реакцію
організму на надміру чи несприйнятливість того, що потрапило в шлунок. Отже,
можемо припустити, що в аналізованому фразеологізмі дієслово вжито з пере
носним значенням «швидко переміщатися з чого-, кого-небудь». Як відомо,
смерть Гедиміна настала внаслідок утрати великої кількості крові, спричиненої
пораненням вогнепальною зброєю. Таким чином, семантика ФО душу вырихну
ти — «померти», а додаткових конотацій фразеологізм набуває в контексті. Но
вою українською мовою словосполучення не успадковане.
Для вербалізації табуйованого моменту фізичного стану людини в літопис
ному жанрі фіксуємо фразеологізми з компонентом животъ, що засвідчували
факт природної, ненасильницької смерті: «Лаврентий тежь зараз іхал до монас
тыря Лаврентийского, котрого сам збудовал над Немном и там святобливе жи
вота своего докончил» (ХЛЖ, 34), «А Олег резанский также як вчюв о том зви-
тязстві, впадши в скорбь велию, по малом времени живота своего лишися»
(ХЛЖ, 60). Участь у реалізації значення «померти» бере лексема-антонім
животъ «життя», яка з такою семантикою відома ще в києворуський період
(Срезн., І, 867). Факультативним компонентом обох фразеологізмів є присвій
ний займенник свой. Основне семантичне навантаження падає на дієслово доко
наного виду, яке є центром для реалізації загального значення «завершити що-
небудь; позбутися чого-, кого-небудь». Зазначимо, що цей фразеологізм фун
кціонував і в тогочасній білоруській мові: животъ доконати (докончати) «до
жити до кінця, віддати життя, померти» (ГСБМ, 10,21). Сучасна українська мо- 17
17 Черевко І. Фразеологізми з іменниками...— С. 116.
В. В. Денисюк_______________________________________________________________
60 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
ва зберігає фразеологічну одиницю з компонентом живіт для констатації факту
смерті, зумовленої певними причинами, в основі яких лежать високі моральні
риси людини: класти / покласти життя (живіт) «гинути, захищаючи, від
стоюючи кого-, що-небудь» (ФСУМ, 380).
Незважаючи на загальну негативну конотацію цього явища в людському
житті, позитивно маркованим у літописному дискурсі є стійке словосполучення
голову положити:
«ОтвЇща же ему Владимир и вси з ним князи: “Праведно сие єсть, яко за в ір у святую уми
рающий от бога воздаяние приемлют вечное, и мы готовы веЪ на войнЪ той з татарами и го
ловы свои за в ір у святую положити”» (ХЛЖ, 47), «“Мы всЬ готовы есмы головы свои поло
жити за тебе и за отчество свое, и ты нас поминати будеш в церквах святых и во книги
соборныя впишеши в память грядущим народом”. Князь же великий прослезися и рече: “Бра
тия моя, добрии р іч и ваши, а поневаж на земли почтен естем пред веЪми вами болшею чес-
тию, а так того дЪля подобает м н і прежде вас за вс іх вас голову положити, да прежде вас
вінец от Христа прииму, благая бо приях от господа, злых не могу терпіти”» (ХЛЖ, 55),
«Благовірний же князь Владимир Андріевичь, видячи з дубравы, в котрой на засадЬ были,
яко много христиан погинуло, а татаре гору беруть, не могучи терпіти таковыя беды, мовит
Димитрию Волынскому: “Брате Димитрий, что ж ползует наше стояние, и що за користь бу
дет, кому будем помогати, гды до конца наши погибнут. Даймо им помочь, хочай и с нами са
ми с ними головы свои положим”» (ХЛЖ, 56), «И знову мовит [Димитрій]: “О бодрый наш
сторожу Мелику, твоею стражею мы всегда спасохомся, ты своего здоровя, нашего стерегу-
чи, своего не жаловал, голову свою за мою положилес”» (ХЛЖ, 58).
Фразеологізм відзначається найбільшою частотністю вживання, що зумов
лено жанровими особливостями пам’ятки — детальним описом воєнних кампа
ній. Цю думку підтверджують інші історіографії, напр.:
«Што все Мьстиславь обЄцал, и голову свою за него положити готов будучи, и послал до кнзя
Конрата Мьстиславь, просячи, абы к нему приЄхаль>> (Соф., Хроніка, 324—325), «Индрихь,
послышавши о томь, вьіЄхаль до Вротиславля, (осадил Краковъ своими німьцами, которьй
ему присягли не подавати Кракова Белеславу и головы свои положити приЄхаль>> (Соф., Хро
ніка, 333), «Которого Хмелніцкий словомъ гнева привитавши и шіЄнникамь полскимь обя-
вивши, иже зъ его Чаплинского причинъ тое кровопролитие стануло предложивши, заразъ
росказалъ оттяти ему голову; лечь отпровадивши оть обозу лядского на сторону за верств
килко, даби врать мира и покою не лежалъ зъ тими шляхетскими трупами, которіи зъ его при
чини тамъ на Жолтой ВодЄ свои оть оружія козацкого всебЄдственно положили голови» (ЛВ,
I, 64).
Як стійке виокремлює словосполучення головд покласти 1.1. Срезневський
(Срезн., II, 1106). Укладачі історико-етимологічного «Словника російської фра
зеології» вказують на функціонування в мові києворуського періоду багатьох
варіантів цієї фразеологічної одиниці й наголошують на стилістичних особли
востях її вживання, зокрема в прямій мові: у зверненнях князів один до одного,
до дружини, дружини — до князя із запевненнями рішуче захищати місто, кня
зя — врятувати батьківщину, помститися ворогам або загинути18. На книжність
походження та особливості вживання фразеологізму в Галицько-Волинському
літописі звернув увагу А. І. Генсьорський, який мотиваційну основу утворення
словосполучення вбачав в осмисленні давніми воїнами смерті на полі бою 19.
Л. І. Коломієць наголошує, що фразеологізм голову положити відомий східним
слов’янам здавна й органічно пов’язаний з традицією військового ораторського
18 БирихА.К., Мокиенко В. М., Степанова Л. И. Словарь русской фразеологии. Исто
рико-этимологический справочник.— СПб., 1998.— С. 123-124.
19 Генсьорський А. І. Зазнач, праця.— С. 151-152.
___________________Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 61
мистецтва Русі20. Наведені нами контексти підтверджують думку українських і
російських мовознавців про побутування фразеологічної одиниці в прямій мові,
а також демонструють факультативність займенника і звичний для української
мови XVI—XVIII ст. порядок розташування компонентів фразеологізму — імен
ник + дієслово. Прикметно також і те, що іменниковий компонент ужито тільки
у формі знахідного відмінка, хоч писемні пам’ятки свідчать про функціону
вання цього стійкого словосполучення з іменниковим компонентом в орудному
відмінку (СУМ XVI-XVII, 6, 250; Тимч., ІСУЯ, 549), з яким він успадкований
новою українською мовою: наложити головою, лягти головою «загинути,
померти» (Грічн., І, 301). У сучасній українській мові фразеологізм продовжує
вживатися з іменниковим компонентом у знахідному/орудному відмінку та пре
фіксальними дієслівними дериватами, у семантиці яких є сема «загинути»: голо
ву зложити; головою накласти (наложити); голову покласти (скласти) «заги
нути» (СУМ, II, 110).
Відображенням зв’язку між пам’ятками літописного жанру та ділового сти
лю є наявність у перших стійких словосполучень на позначення різного виду по
карань. Одним з таких фразеологізмів у досліджуваних текстах є словосполу
чення на горлі карати: «И пришолъ указъ его царского величества на
Запорожже, жеби тихъ зисковати, хто того посла татарского погромить, и кара
ти горломъ, а столнику его царского величества Ладижинскому ити в поселствЪ
до хана в Кримъ и тую провадити казну» (ЛС, 93), «Потым Скиргайло и Витолт
тягнули до Полоцка, которого за малый час добывши сваволных и тых, который
были причиною той войны, мечем на горліи на маетностех карали» (ХЛЖ, 66).
Укладачі «Словника староукраїнської мови XIV-XV ст.» у пам’ятках ділового
стилю зафіксували фразеологізм горла избавити / избавить горла «позбавити
життя, умертвити» (ССУМ, І, 251). За даними «Історичного словника україн
ського язика» Є. Тимченка, лексема горло в українській мові XV-XVIII ст. вжи
валася зі значенням «життя». Лексикограф наводить стійкі іменниково-дієслівні
та прийменниково-іменниково-дієслівні словосполучення з варіативним розта
шуванням компонентного складу, які в зазначений період реалізували значення
«загинути» (Тимч., ІСУЯ, 571-572). Такий висновок роблять Л. І. Коломієць, яка
виявила фразеологізми з компонентом горло «життя» у пам’ятках ділового сти
лю XTV-XVI ст. 21, та І. В. Черевко, яка, крім ділових текстів, виявила ці стійкі
словосполучення у творах біографічного та історіографічного жанру XVI —
першої половини XVII ст. 22 Функціонування фразеологічної одиниці в по
дальші періоди підтримують насамперед ділові тексти, напр.: «... едень другого
приправиль ω го(р)ло» (ДДГ, 319), «Кгди би синь або дочка о(т)ца або матку
свою умислне з(ь) якой запамяталости забылъ, и якимъ колвекъ обичаемъ о гор
ло приправиль, тогда таковій не толко го(р)ломъ быти карань, але и почтивость
и вси име(н)я и маетность тратить» (ДДГ, 319). Частотність уживання та варіан
тність факультативних компонентів позначилися на дериваційних потенціях
стійкого словосполучення, результатом чого стало витворення атрибутивно-
субстантивної форми фразеологізму, який наявний у діловій документації Івана
20 Коломиец Л. И. Фразеология украинского языка второй половины XVI — первой
половины XVII вв. (генезис и стилистическое использование) : Автореф. дисс.... д-ра филол.
наук,— К., 1978,— С. 10.
21 Коломиец Л. И. О фразеологических сочетаниях языка украинских актов
XTV-XVI ст. // Начальный этап формирования русского национального языка.— Ленинград,
1961,— С. 253-254.
22 Черевко І. Фразеологія староукраїнської мови...— С. 175-176.
В. В. Денисюк_______________________________________________________________
62 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
Мазепи, напр.: «Теды яко непомалу дивуємся, же такое безправъе в той м ір і
дЬется, так запобігаючи тому, щоб вперед такого в оных лісах спустошенъя
кгвалтовного не діялося, от вас м іти хочем и под. строгим горловым каранъем
приказуєм, жебы никто в преречоніи не важился въЬздити и оных вырубовати»
(ДІМ, 165-166).
Аналізована одиниця була відома польській, білоруській та російській мо
вам: па gardle, gardìem, о gordio karać / skarać; gardla zbawié (pozbawié) (SP, VII,
202), горломъ карати; горла збавити (ГСБМ, 7, 80), карати горломь
(СРЯ XI-XVII, 4, 87). Сучасна українська мова фразеологізм не засвоїла, що
зумовлено, очевидно, не стільки втратою лексемою горло значення «життя»,
скільки заміною такого виду покарання на інший у радянський період. Про
функціонування цієї фразеологічної одиниці ще в XIX ст. свідчить ілюстратив
ний матеріал словникових статей у «Словнику української мови» П. Білецько-
го-Носенка: карати горломь «відрубати голову» (Б.-Нос., 104) та у «Словарі ук
раїнської мови» за редакцією Б. Грінченка: горлом, на горло скарати «покарати
смертю» (Грінч., І, 313).
Індивідуально-авторським слід вважати фразеологізм взяти заплату своего
окрутенства: «Там же Світослав, шики свои розорваныи гды направовал, ко
пием от едного литвина зостал на вылиот пробитым, спал с коня и взял заплату
своего окрутенства» (ХЛЖ, 66). За даними «Словника української мови XVI —
першої половини XVII ст.», іменник заплата був полісемом. Із переносним зна
ченням «дія, вчинок у відповідь за заподіяне зло» він входив до складу фразео
логізму давати заплату «відплачувати» (СУМ XVI-XVII, 10,150). В аналізова
ній фразеологічній одиниці автор ніби синкретизує два значення — «загинути
безславно» й «отримати покарання за неправедне життя». Цій меті слугують фа
культативні компоненти — займенник свой і полонізм окрутенство «жорсто
кість, лютість» (Тимч., Матер., II, 40), який є додатковим поясненням-підтвер-
дженням, за що людина високого суспільного стану отримала покарання і
залишилася такою в пам’яті нащадків — за власні негідні вчинки. Фразеологізм
не успадковано новою українською мовою.
Літописний дискурс засвідчує ерудованість, енциклопедичність історіогра
фів, маніфестантом чого є використання елементів Святого Письма, зокрема
стійкого словосполучення пити горкую чашу:
«Заплакал и там великий князь, мовячи: “СмотрЬте, братия, починалника своего ПересвЬта,
сей побЬдил подобнаго себЬ богатыра татарина, от которого многим было пити горкую чашу
смерти”» (ХЛЖ, 58), «ОтповидЬл ему великий князь: “Ты ми, святый отче, при святых твоих
молитвах побЬдих своя враги: твой бо изрядный вооружитель рекомы ПересвЬт победил по
добнаго соб і богатыра от варварския стороны, и гды бы, отче святый, не твой крЬпкий воору
житель Пересв’Ьт, было бы многим Христианом от того убиеннаго им татарина горкую чашу
смертную пити”» (ХЛЖ, 60).
Джерелом фразеологічної одиниці мовознавці вважають сентенції зі Старо
го Заповіту випити гірку чашу, випити чашу до дна 23, в яких чаша символізує
людську долю, сповнену тяжких випробувань. Фразеологізм горкую чашу пити
функціонував в українській мові XVI—XVII ст. зі значенням «страждати, зазна
вати багато горя» (СУМ XVI-XVII, 7, 27). Ускладнення стійкого словосполу
чення факультативним компонентом смерть дозволило авторові реалізувати
23 БирихА. К,, Мокиенко В. М., Степанова Л. И. Зазнач, праця.— С. 617; Коваль А. П.
Спочатку було Слово : Крилаті вислови біблійного походження в українській мові.— К.,
2001,— С. 216.
___________________Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 63
контекстуальне значення «загинути». Наведений ілюстративний матеріал за
свідчує як частиномовну варіативність факультативного компонента— іменник
або прикметник, так і структурно-компонентну — «дієслово + прикметник +
іменник» / «прикметник + іменник + дієслово». В обох випадках факультатив
ний компонент стоїть у постпозиції до іменника. У сучасній українській мові
продовжує функціонувати фразеологізм пити (випивати, куштувати, скушту
вати та ін.) гірку [чашу] {гіркої) «страждати, зазнавати багато горя, негод»
(СУМ, II, 75); випити / випивати (пити) гірку {[повну] чашу, [повний] ківш
[лиха], по повній) [до краю {до дна)] «зазнавати багато горя, страждань, клопоту,
неприємностей повного мірою; настраждатися» (ФСУМ, 97).
Отже, фразотвірна концепція О. О. Потебні є відображенням поглядів учено
го на мовотворчість етносу, тісно пов’язану з його культурою та психологією.
Стійка одиниця (паремія, фразеологізм), згідно з дослідженням лінгвіста, напов
нена не абстрактно-ідеалістичним змістом, а історичною конкретикою, зумов
леною історією народу — носія мови. Підґрунтя фразотвірної концепції — ви
никнення образу на основі спостережень, своєрідне, за словами вченого,
«згущення думки». З деякими застереженнями О. О. Потебня пише про ймовір
ність розвитку стійкого словосполучення з однієї лексеми.
З’ясування генези фразеологічних одиниць має спиратися не на сучасний
стан фразеології в широкому розумінні. Потрібно враховувати й інші критерії,
якими для досліджень з діахронної фразеології є жанр писемної пам’ятки, між-
стильове вживання, цілісність функціонування, що виявляється насамперед у
реченнєвій синтагматиці, «аномальність» лексичних чи граматичних форм, не
властивих мові того чи того періоду.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
В. В. Денисюк_______________________________________________________________
Б.-Нос.
Грінч.
ГСБМ
ДЦГ
дім
ІЛ
лв
лс
СДРЯ
Соф., Хроніка
СРЯХІ-XVII
Срезн.
— Білецький-Носенко Π. П. Словник української мови / Підгот. до вид.
В. В. Німчука,— К„ 1966,— 423 с.
— Словарь української мови / За ред. Б. Грінченка.— К , 1996-1997.—
Т. 1^1.
— Гістарычны слоўнік беларускай мовы : В 40 выл. / Гал. рэд. А. І. Жу-
раўскі ; склад. Т. І. Блізнюк і інш.— Мінск, 1982-2010.— Выл. 1-30.
— Ділова документація Гетьманщини ХУІП ст. : 36. документів / Упоряд.,
автор передмови та комент. В. Й. Горобець; відп. ред. Л. А. Дубро-
віна,— К„ 1993,— 392 с.
— Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд. С. О. Павленко.—
К„ 2007,— 1144 с.
— Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. — 2-е
изд. / Под ред. А. А. Шахматова.— СПб., 1908. — Т. 2.— XVI с.—
938 стб.— 87 с.
— Летопись событий в Югозападной России в ХУП-м веке, составил Са-
моил Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского,
1720,— К., 1848,— Т. 1,— VIH + 454 + 51 + XXX с.
— Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех
малороссийских хроник: Хмельницкой, «Краткого Описания Малорос
сии» и «Собрания Исторического».— К , 1878.— С. 1-207.
— Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.) : В 10 т.— М., 1988-
1991.— Т. 1-4.
— Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підгот. тексту до дру
ку, передмова, комент. Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка.— К., 1992.—
336 с.
— Словарь русского языка XI-XVII вв. / Отв. ред. С. Г. Бархударов.— М.,
1977,— Вып. 4,— 403 + 2 с.
— Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка.—
СПб., 1895-1912,— Т. 1-3.
64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6
Фразотвірна концепція О. О. Потебні і проблеми фразотворення
ССУМ
СУМ
СУМ XVI-XVII
СФЕДРЯ
Тимч., ІСУЯ
Тимч., Матер.
ФСУМ
хлж
SP
— Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.— К., 1977-1978.— Т. 1-2.
— Словник української мови : В 11 т. / За ред. І. К. Білодіда.— К.,
1970-1980,— Т. 1-11.
— Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.— Л.,
1994-2010.— Вин. 1-15.
— Васильєв А. И. Словарь фразеологических единиц древнерусского язы
ка.— Елец, 2011.— 394 с.
— Історичний словник українського язика / За ред. Є. Тимченка.— X. ; К.,
1930-1932,— Т. 1. Вин. 1-2,— 947 с
— Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української
мови XV-Χ νΠ Ι ст. : У 2 кн. / Відп. ред. В. В. Німчук та ін.— К. ; Нью-
Йорк, 2003,— Кн. 2,— 512 с.
— Фразеологічний словник української мови / Уклад. В. М. Білоноженко
та ін.— К., 1999.— 984 с.
— Хроника Литовская и Жмойтская // Полное собрание русских летопи
сей / Отв. ред. Б. А. Рыбаков.— М., 1975.— Т. 32.— С. 15-127.
— Stownik polszczyzny XVI wieku.— Wroclaw ; Warszawa ; Kraków ;
Gdansk, 1972,— T. 6; 1973,— T. 7.
{Умань)
V. V. DENYSIUK
PHRASING THEORY BY O. POTEBNIA. DIFFICULTIES WITH PHRASING
The given article focuses on the analysis o f the views by O. Potebnia, a well-known linguist
of the nineteenth century, in regard of the genesis relating to set language formations (the paroemia
and the phraseologism). In the scholar’s opinion, phraseological units have undergone two ways
in their development: firstly, such have tightened the speech formulae as the result o f watching
respective surrounding phenomena, and secondly, such derive from the compressed yam. However,
following the author’s standing, in order to properly clarify development of a diachronic
phraseologism it is necessary to turn to the genre of the written resource, inter-stylistic usage,
the integrity o f operation, which first o f all may he traced in speech syntagmatic unithood, so called
anomaly of lexical and grammatical forms either or both atypical o f a language of that time.
K e y w o r d s : 0 . Potehnia, the historical phraseology, paroemia, phraseologism, semantic struc
ture, imagery, genre, written monuments.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 6 65
|