Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.)
У статті розглядаються актуалізовані фонетичні процеси сегментного та акцентуаційного планів у сучасній українській мові, зумовлювані впливом таких чинників, як значне розширення обсягів її функціонування та масове розширення кола її носіїв (це призводить, зокрема, до її певного «забруднення»), даль...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2016 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2016
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184094 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2016. — № 2. — С. 15-44. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859748857677611008 |
|---|---|
| author | Тараненко, О.О. |
| author_facet | Тараненко, О.О. |
| citation_txt | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2016. — № 2. — С. 15-44. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | У статті розглядаються актуалізовані фонетичні процеси сегментного та акцентуаційного планів у сучасній українській мові, зумовлювані впливом таких чинників, як значне розширення обсягів її функціонування та масове розширення кола її носіїв (це призводить, зокрема, до її певного «забруднення»), дальша демократизація мовного узусу й мовних норм у загальному контексті демократизації суспільства (це приводить, зокрема, до посилення варіантності мовних одиниць і явищ) та посилення уваги до чистоти й узагалі до самототожності української мови (це зумовлює активізацію вживання тих елементів фонетико-просодичного рівня української літературної мови, що виділяють її на тлі інших слов’янських мов і насамперед, зрозуміло, російської; одним з наслідків дії цього фактора є також активізація в загальноукраїнському мовному просторі фонетичних, насамперед акцентуаційних, елементів південно-західного наріччя в їх конкуренції з відповідними елементами південно-східного наріччя та «офіційної» літературної мови).
The paper discusses foregrounded phonetic processes of segmental and accentual levels in the contemporary Ukrainian language, they being determined by a considerable expansion of its functioning, as well as by a massive extension of its speakers’ circle (it resulting, in particular, into its “contamination”), further democratization of language usage and language standards in an overall context of society democratization (it resulting, in particular, into the increase of linguistic units and phenomena dimorphism and closer attention towards the purity and in general self-identity of the Ukrainian language (that determining the usage activation of the Ukrainian standard language phono-prosodic level elements that distinguish it against a background of other Slavic languages and first of all, naturally, of the Russian one; as a result, the factor added significantly to the activation of phonetic, first of all of accentual elements of the Southwestern dialect in their rivalry with the corresponding elements of the Southeastern dialect and with those of the “official” standard language in the all-Ukrainian sprachraum).
|
| first_indexed | 2025-12-01T23:19:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
О. О. ТАРАНЕНКО
НОВІ ЯВИЩА У ФОНЕТИЦІ СУЧАСНОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(кінець XX — початок XXI ст .)__________
У статті розглядаються актуалізовані фонетичні процеси сегментного та акцен
туаційного планів у сучасній українській мові, зумовлювані впливом таких чинни
ків, як значне розширення обсягів її функціонування та масове розширення кола її
носіїв (це призводить, зокрема, до її певного «забруднення»), дальша демократиза
ція мовного узусу й мовних норм у загальному контексті демократизації суспільства
(це приводить, зокрема, до посилення варіантності мовних одиниць і явищ) та поси
лення уваги до чистоти й узагалі до самототожності української мови (це зумовлює
активізацію вживання тих елементів фонетико-просодичного рівня української літе
ратурної мови, що виділяють її на тлі інших слов’янських мов і насамперед, зрозу
міло, російської; одним з наслідків дії цього фактора є також активізація в зага
льноукраїнському мовному просторі фонетичних, насамперед акцентуаційних, еле
ментів південно-західного наріччя в їх конкуренції з відповідними елементами пів
денно-східного наріччя та «офіційної» літературної мови).
Ключові слова: сучасна українська літературна мова, українська фонетика,
наголос, норми української мови.
1. Вступні зауваження. Відзначаючи факт помітного оновлення в межах від
значеного періоду фонетико-просодичного образу української літературної мови,
як і інших її структурних рівнів, слід мати на увазі, що воно, по-перше, має не
тільки абсолютний (з’являються справді нові явища), а й відносний характер (уви
разнюється, стає публічним через засоби масової інформації й оперативніше по
дається в словниках, «узаконюється» те, що в самій живій мові вже існувало).
По-друге, воно зумовлюється сукупною дією кількох актуалізованих чинників як
загальносоціолінгвістичного, так і власне нормативно-мовного характеру.
До аналізу у пропонованій статті залучаються як уже достатньо стабілізовані
нові явища в структурі літературної мови, так і ті тенденції, що виявляються
тільки в публічному мовленні її носіїв або принаймні її ситуативних користува
чів, уживаючись як неусвідомлювано з їхнього боку, так і, навпаки, цілком
свідомо, очевидно, так чи інакше відповідаючи їхньому уявленню про стандарт
української літературної мови.
Загальні фактори, що лежать в основі актуалізованих у цей час тенденцій до
видозмін звукового образу української літературної мови, — це:
а) значне розширення обсягів функціонування української літературної мо
ви як державної мови країни і, з іншого боку, масове розширення кола її носіїв і
просто користувачів (з тих верств мовного соціуму, які раніше з різних причин
нею не користувалися), що, природно, не могло не призводити як до її «забруд-
© О. О. ТАРАНЕНКО, 2016
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 15
нення» позанормативними елементами, так і до достатньо виразної помітності
цього явища в публічному мовному просторі, оскільки українська мова стала те
пер звучати скрізь у радіо- й телеефірі. Так, тепер можна значно частіше почути
на радіо й телебаченні — звичайно, не з уст їхніх професійних працівників —
зразки такого наголошування, що мають уже достатньо тривалу традицію функ
ціонування в живій мові, як Полтавщина, Харківщина і под., громадський,
котрий; на різноманітних публічних заходах досить частотним є наголошуван
ня урочистий. У середовищі українських політиків досить звичайним є вживан
ня позанормативних форм навіть таких ключових для їхньої діяльності слів
(слів, що їх вони постійно чують навколо себе, безперечно, переважно в норма
тивній формі, не реагуючи, однак, на це), як бюлетень і недоторканність ·, бюле
тень, -тня (наприклад, у мовленні Олега Тягнибока) і ще частіше недоторка
ність (депутатська недоторканість)', здається, від Віктора Ющенка,
уродженця Сумської області, на початку 2000-х років поширилося наголошу
вання не тільки Суми (так, як кажуть у тій місцевості), а й листопад — у значен
ні назви місяця (саме з таким наголосом останнє слово можна було потім по
чути, зокрема, від Віктора Януковича, Петра Порошенка); новозапроваджене
слово правочйн у значенні рос. «сделка» юристи вживають з наголосом на дру
гому складі. У загальних межах дії цього фактора триває (хоча, звичайно, вже не
так широко, як раніше) проникнення або дальше поширення позанормативних
для літературного стандарту елементів з російської мови (насамперед у розмов
ній та професійній мові), наприклад: ознака (пор. рос. прйзнак); після відкриття
в СРСР на початку 90-х років аукціонів на їх позначення в українській мові
слідом за російською мовою став уживатися й іменник торги, мн.: публічні тор
ги (з наголошуванням саме на першому складі, хоча в обох мовах до 30-х років
він функціонував з флективним наголосом: див., наприклад, СУМ-11 '). З іншо
го боку, у межах загальноукраїнського мовного простору, насамперед через
ефірні ЗМІ, увиразнилася наявність певних фонетичних особливостей півден
но-західного наріччя (тут маються на увазі не ті з них, що можуть сприйматися в
певних колах мовного колективу як одиниці, так би мовити, вищого стилістич
ного регістру порівняно з «офіційним стандартом»: див. далі) — наприклад, си
льніше і з ширшим діапазоном, ніж це санкціонує літературний стандарт, вира
жене «укання» (навіть у мовленні деяких ведучих на теле- і радіоканалах,
вихідців із західноукраїнського регіону);
б) дальша демократизація мовного узусу й мовних норм у загальному кон
тексті демократизації суспільства. Так, лексикографи стали охочіше й оператив
ніше, ніж досі, реагувати на впливи живої мовної практики, відбиваючи в слов
никах зміни звукового образу слів, нерідко давно вже наявні в самій мові
(наприклад, гуру, йогурт, кетчуп, магістерський: диплом, ступінь, в УОС-09,
СУМ-12: апостроф — замість раніше рекомендованих гуру, йогурт, кетчуп,
магістерський, апостроф), зокрема з повнішим урахуванням варіантності (на
приклад, в УРРУС, СУМ-20): бармбн, джентльмен, омбудсмен; (не)плйтнйк
(пор. неплшпник, плйтник: РУС-68, ОСУМ-75, ОСУМ-94; неплатник, але плат
иш : СУМ-11, СУМ-12), проміжок, солодощі, мн. (з наголосом на другому скла
ді останнє слово можна було почути, зокрема, в мовленні ведучих інформацій
них програм на т/к «Студія 1 + 1», ICTV; пор. також у Миколи Зерова: «.. .Щоб
тут спізнать солодощі спокою». — 36. «Камена», вірш «Турчиновський»);
здтйшнт, зручнйй, пересічний, проміжнйй, факсимільний', завбршйти (але у 1
1 Список скорочень див. у кінці статті.
О. О. Тараненко________________________________________________________________
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
вихідному значенні тільки завершити: «завершити стіг»), залйшйти (пор. ще
раніше кодифіковану варіантність такого типу в дієслові закінчйти), (за)от-
кувати(ся) (варто б уже, звичайно, закріпити в словниках також, наприклад, ва
ріантність наголошування льодяник, оптовий, лбстйти); з повнішим урахуван
ням випадків професійного акцентування слів, які вже достатньо помітно
закріпилися в живій мові: дубляж, род. дубляжу і т. д. (пор., наприклад,
род. дубляжу: ОСУМ-94 і дубляжу: У ОС-09), репортдж, род. репортйжу і т. д.
У теле- і радіоефірі привертають увагу поки що не кодифіковані випадки коре
невого наголошування дієслів док. в. із суфіксом -и-ти, співвідносного з анало
гічним наголошуванням їхніх корелятів недок. в., які свідчать про розширення
тенденції, показаної вище на прикладі дієслів на зразок завбршйти 2: пом’якши
тися) («пом’якшити санкції, запобіжний захід», «влада пом’якшить свою по
зицію»), усклйднити(ся) («усклбднити ситуацію», «це ускладнить життя», «си
туація усклбднилася») і под. Однак лібералізація мовної діяльності ефірних ЗМІ
(особливо недержавної форми власності) — не тільки з ослабленням уваги до
дотримування мовних норм, а й нерідко зі свідомим їх нехтуванням у загально
му контексті «переоцінки цінностей» та недовіри до всього «офіційного» —
породжує й далеко не поодинокі факти тих відступів від узвичаєних норм, які,
очевидно, не можуть не викликати у спостерігачів, принаймні в значної частини
мовного соціуму, враження грубих порушень мовного узусу. Так, наприклад, те
ле- і радіожурналісти, висвітлюючи воєнні події на Донбасі в 2014—2016 рр. і ви
користовуючи для цього, зокрема, експресивне дієслово зі сфери розмовного
слововжитку гатити (про обстріли з боку бойовиків), чомусь нерідко обирають
для його форм 3 ос. флективний наголос: «Терористи безперестанно гатять по
позиціях сил АТО» (ICTV, «Факти», 28.02.2016);
в) посилення уваги до чистоти української мови й узагалі до її «справжнос
ті» («питомості»), до її «українськості». Так, слово тризуб у значенні основного
елемента Державного герба України, усупереч його поданню в більшості сучас
них словників (див., наприклад: Гол.-95; УОС-09; СУМ-12), дедалі більше по
ширюється з наголошуванням на першому складі (Орфоеп. сл.; УРРУС; так само
це відбито, наприклад, у відповідній статті в українському сегменті енциклопе
дії «Вікіпедія» в інтернеті, березень 2016 р.), оскільки це більше відповідає тра
диції акцентування подібних іменників в українській мові3. У формах род. в. (і,
можливо, дав. в.) іменника Русь, де в повоєнний час навіть у нормативних дже
релах став фігурувати флективний наголос (наприклад, у виступах Патріарха
Київського і всієї Руси-України Філарета: род. Pycú, Київської Русі), спосте
рігається певна, поки що досить незначна, тенденція до повернення старого ко
реневого наголошування 4, наприклад: «від Київської Руси» (т/к «Новий», «Ре
портер», 11.02.2010: ведуча), «патріарх Московський і всієї Руси» (т/к СТБ,
«Вікна», 21.07.2010). Ця тенденція виявляється також як:
- дальше відмежовування від російської мови. У питаннях нормативних за
сад української літературної мови простежується вже менша, ніж давніше, зо-
рієнтованість на авторитет російської літературної мови, її довідників (це зви
2 Див. про розвиток акцентних парадигм дієслів відзначеної структурної групи:
Винницький В. М. Українська акцентна система: становлення, розвиток.— Л., 2002.—
С. 337-340, 344-347.
3 Див.: Скляренко В. Тризуб чи тризубі // Культура слова.— 1996.— Вип. 46-47.—
С. 180-181.
4 Див. також: Скляренко В. Історія Русі (Руси) чи Русі (Руси)! 11 Культура слова.—
1994,— Вип. 45,— С. 82-83.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 17
чайно стосується іншомовної лексики). Так, власна назва Тузла (невелика
ділянка суходолу в Керченській протоці, що її в Росії, я к ів СРСР, називають ко
сою, а в сучасній Україні — островом) — слово, яке стало досить уживаним під
час інциденту на українсько-російському кордоні в тому регіоні восени 2003 р.,
— тепер в обох країнах вимовляється по-різному: в Росії — з наголосом на дру
гому, в Україні — на першому складі;
- активізація в загальноукраїнському масштабі тих особливостей південно-
західного наріччя внаслідок посилення в описуваний період впливів з боку за
хідноукраїнської та діаспорної мовних практик, які, очевидно, можуть сприйма
тися тепер у певних колах мовного соціуму як більш «українські» або більш «ви
шукані» порівняно з «офіційним» літературним стандартом (причому це
стосується не тільки одиниць і явищ, відмінних від російської мови, хоча їх, без
перечно, більше, а й, що особливо характерно, подібних до останньої: див., на
приклад, у п. 2.4 активізацію вживання частки би, сполучника щоби).
У таких актуалізованих процесах відбиваються, таким чином, як цілком сти
хійні (див., наприклад, у п. 3.1.5 форми множини на зразок склади), так і (причо
му ширше, повніше) достатньо усвідомлювані й нормативно цілеспрямовані
тенденції. У межах останніх виявляються, з одного боку, тенденції до дальшої,
повнішої «українізації» української літературної мови (поширюються ті мовні
форми, які вважаються властивими тільки або переважно українській мові), які
переважають у загальному комплексі сучасних змін у її фонетико-просодично-
му портреті, з другого ж, — тенденції до її «європеїзації», а при поділі за іншим
принципом — тенденції до «народної» (у загальних межах тенденцій до «украї
нізації» — наприклад, з дисимілятивною вимовою звукосполучення [чн]* з * 5: «со-
тиші батареї». — Т/к «Новий», «Репортер», 2009 р.: ведуча; «місяшна норма
опадів». — «Студія 1 + 1», ТСН, 5.10.2015: ведуча; навіть із закріпленням такої
вимови на письмі: «смашна їжа». — СТБ, «Факти», 10.11.2009: у титрах) і до
«елітарної» (у межах як «європеїзації», так і «українізації») сучасної української
літературної мови. Тенденції до «європеїзації» та до «елітарності» української
літературної мови можуть у певних випадках вступати в суперечність з тенден
цією до її «українізації» — це, наприклад, поширення вимови звука [ґ] в іншо
мовних словах: див. п. 2.1 (ніби відхід від української традиційної фонетики й
водночас наближення до сусідніх російської та польської мов).
Слід також мати на увазі, що з огляду на специфіку історичного розвитку й
дотеперішнього функціонування української літературної мови (з її все ще по
рівняно недостатньою соціальною базою) стимули до змін у її структурі, у тому
числі й у фонетиці, нерідко йдуть не від функціонування тих чи інших одиниць у
живій мові до їх графічного відтворення (написання), а навпаки — від змін у
правописі, граматиці, словниках до живої мови.
5 Сучасна українська орфоепія, як відомо, допускає таку вимову «в деяких
народно-побутових словах» (Погр., с. 14; див. також: Наконечний Μ. Ф. Орфоепічні норми та
їх значення // Сучасна українська літературна мова : Вступ. Фонетика.— К., 1969.— С. 401),
причому, наприклад, М. І. Погрібний проводив тут таку диференціацію: місячний —
[місячний: місячний ґрунт] і [місяшний: місяшна ніч], молочний — [молочний: молочна
худоба] і [молошний: молошна каша], відповідно до чого в наведених вище прикладах із ЗМІ у
словах місячний і сонячний дисиміляція була б небажана. Втім, у деяких сучасних посібниках
з культури української мови, у тому числі й досить популярних серед широких кіл мовців, у
подібних випадках уже рекомендують вимову із [шн] без таких застережень, наприклад:
Караванський С. Секрети української мови.— К., 1994.— С. 14.
О. О. Тараненко________________________________________________________________
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
Нові явища у фонетиці сучасної української мови
2. Сегментний рівень.
2.1. Активізація вживання звука [ґ]. Серед приголосних звуків це насам
перед розширення вживання [ґ], зумовлене відновленням літери на його позна
чення, директивно вилученої свого часу (за «Українським правописом» 1933 р.) і
поставленої тим самим в один ряд з іншими жертвами тоталітарного сталінського
режиму, у графіці української мови за нормами правопису 1990 р. (УП-90,
с. 20)6 7— у власне українських та деяких уже достатньо українізованих запозиче
них словах, що традиційно мають в українській мові саме таку вимову {аґрус, ґава,
ґазда, ґандж, ґедзь, ґелґотати, ґиґнути, ґирлиґа, ґніт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа,
ремиґати та ін.; у тому числі й у власних назвах — у прізвищах: Ґалаґан, Ґудзь і
под., у топонімах України, як цілком слушно додано в УП-99, с. 19: Ґорґани, Уґля і
под.); як компроміс санкціоновано також нормативність вимови як з [г], так і з [ґ]
у відповідних власних назвах іншомовного походження, наприклад: Гданськ, у
вимові [Гданські і [Ґданськ], Гете, у вимові [Гете] і [Ґете]1.
Але в ідіолектах певних осіб, у практиці деяких ефірних ЗМІ, які прагнуть
користуватися вишуканою літературною мовою й особливості мовлення яких
багато хто тепер сприймає як «елітарні», цей звук став простежуватися шир
ше — в іншомовних словах (загальних і власних назвах) з прагненням до пов
нішого або й до повного відтворення їх звучання в мовах-донорах (нерідко тут
відчуваються й намагання наслідувати норми УП-28 і мовної практики західної
української діаспори; у мовленні осіб старшого покоління — вихідців із захід
ноукраїнського регіону, переважно Галичини, Закарпаття, — така вимова може
бути також залишком ще дорадянської мовної практики: ґазета, ґенерал, гімна
зія і под.), хоча й дуже непослідовно і часто просто помилково8. Наприклад: ре
гіон (це слово, очевидно, найчастіше серед загальних назв стали вживати в такій
формі), ґенерація, еміґрація, інтеліґенція, колеґа, лінґвістика та ін.; серед нових
запозичень: ґаджет (відповідну статтю в українському сегменті інтернет-ен-
циклопедії «Вікіпедія» подано саме з таким написанням), ґрант (у міру освою
вання цього слова українською мовою воно дедалі більше стало вживатися з [г]);
Георгій Ґонґадзе (ім’я й ще частіше прізвище цього українського журналіста, що
їх стали досить часто вживати після його трагічної загибелі у вересні 2000 р., не
рідко мають саме такий не тільки звуковий, що тепер санкціоновано, а й гра
фічний образ); у публічному мовленні відомих у сучасній Україні людей (з не-
послідовностями та неправильностями у вживанні цього звука): так, поряд
6 Саме ця буква української абетки оточена ореолом найбільшої «українськості» (вона
відсутня в інших алфавітах) та ореолом «страдниці» через свою «українськість»: це літера
«найукраїнніша», «репресована» і «реабілітована» (див., зокрема: Рибалко О.
«Найукраїнніша» літера: Ґ // Правдиве українське слово : Олександр Рибалко.— К., 2010.—
С. 184—186 (це передрук з: Пам’ятки України.— 1991.— № 2.— С. 4 обкладинки);
Степаненко М., Степаненко Н. Найукраїнніша чи націоналістична? (Учителеві й учням про
історію української букви Ґ) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях,
ліцеях та колегіумах.— 2000.— № 3.— С. 13).
7 Пор. таку ж рекомендацію щодо вимови: Наконечний Μ. Ф. Фонетика // Курс сучасної
української літературної мови.— К., 1951.— Т. 1.— С. 194.
8 Таке поширення [ґ] в іншомовних словах підтримується й відповідною практикою
багатьох друкованих видань цього часу й рекомендаціями вже кількох словничків з
нормами уживання цієї літери, що з ’явилися в 90-х роках (утім, ці рекомендації не тільки в
принципі розходяться з настановами чинного правопису, а й істотно різняться між собою,
що також не сприяє усталенню її нормативного вживання) (див.: Негребецький О.
Вживання фонеми Ґ : Спроба довідника.— К., 1991.— 24 с.; Пономарів О. Фонеми Г та Ґ :
Словник і коментар.— К., 1997.— 40 с.; Паночко М. Словник-довідник слів із літерою Ґ.—
Л., 1998,— 46 с.).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 19
з нормативним ґвалтувати, це також газета, генерал, інтелігентний, регіон, хо
ча пор., з іншого боку, ненормативне грунтовний і «правильні» гігантоманія,
полігон, техногенний (Володимир Яворівський, письменник, громадський
діяч, — у своїй авторській програмі: УР-1,11.07.2001 ); легалізація, регіональний
(Сергій Головатий, юрист, політик. — УТ-2, 8.10.1996).
У межах цієї тенденції простежуються також наївні випадки гіперкоректнос-
ті з вимовою [ґ] у тих словах, де для цього немає жодних етимологічних підстав:
ґарт («зі знаками комсомольського ґарту». — «Студія 1 + 1», «Епіцентр»,
3.10.1999: ведучий В. Піховшек), нігілізм і под., навіть у питомих або давно ук
раїнізованих словах: ґаразди («побажати всіляких гараздів»), у мовленні дикто
рів, які озвучують на радіо й телебаченні рекламні тексти, у мовленні спортив
них коментаторів у 90-х роках можна було, наприклад, почути вимову (як
видається, не без певного хизування) слова галузь як галузь 9. Особливо в іншо
мовних власних назвах, наприклад (у мовленні ведучих інформаційних програм
на загальноукраїнських телеканалах): Вацлав Ґавел (наприклад: УТ-1, Новини,
12.03.2009; пор. ч. Havel, президент Чехії), Ґавана (Еспресо, «Телеекспрес»,
11.03.2016), Ґааґа («Студія 1 + 1», ТСН, 3.02.2009), Ґаїті (ICTV, «Факти»,
17.08.2008), Ґайдельберг («Студія 1 + 1», ТСН, 2.03.2009), Ґамбурґ (СТБ, «Вік
на», 16.01.2003; «Студія 1 + 1», ТСН, 19.08.2005), Ґарвард (ICTV, «Факти»,
16.10.2012); «Ґітлер’юґенд» (5 к., «Час новин», 12.05.2009), «Люфтґанза» (т/к
«24», 4.09.2012); так само можна иочушҐанновер,Ґельсинкі, Тегеран, Вільґельм,
Ґаррі Поттер, Ґолокост та ін. З огляду на відомий факт явно недостатньої ком
петенції переважної частини українськомовного соціуму у володінні хоча б
основними західноєвропейськими мовами й ще більше на те, що українська пи
семність базується на іншій — кириличній графічній основі, звичайному мовце
ві й навіть журналістові, безперечно, важко орієнтуватися щодо наявності в тих
чи інших подібних випадках у мові-джерелі звука [ґ] чи [г], особливо в новіших
запозиченнях (інакше кажучи, випадки подібної гіперкоректності у вживанні
[ґ] — це явище, що існуватиме ще достатньо довго).
2.2. Переходи [і] > [и] та [о], [е] > [і]. У системі голосних — це розширення
випадків уживання, по-перше, звука [и] на місці [і], по-друге, звука [і] на місці
етимологічних [о], рідше [е] (це вияви тенденції до «українізації», оскільки ши
рока представленість саме цих голосних у фонетичній системі сучасної україн
ської мови є, як відомо, однією з її визначальних ознак на тлі інших слов’ян
ських мов і тим більше сприймається такою в масовій свідомості на фоні
насамперед, зрозуміло, російської мови).
2.2.1. Розширення випадків уживання [и] на місці попереднього [і] сто
сується насамперед іншомовних власних назв, де за УП-90 (с. 106-107) і ще
ширше за УП-93 (с. 101-102) запроваджено, за зразком іншомовних загальних
назв, «правило дев’ятки», згідно з яким після літер на позначення приголосних
[д], [т], [з (дз)], [с], [ц], [ж (дж)], [ч], [ш], [р] іншомовне [і] в загальних назвах слід
передавати через [и] (крім позицій у кінці слова, перед голосними і перед [j]):
Пловдив, Бастилія, Братислава, Ватикан, Тибет, Бразилія, Сицилія, Лейпциг,
Чилі, Вашингтон, Крит, Мадрид, Турин та ін. (замість попереднього написання
9 Пор.: «Є люди, які гадають, що вимова г править за ознаку низької освіченості або
сільського походження, і вживають ґ там, де його немає в жодній мові світу (крім російської):
гімн..., Ґамлет..., Ґавел, Ґельмут... », «навіть українське слово галузь дехто вимовляє ґалузь»
(Пономарів О. Зазнач, праця.— С. 8); «Є й інший фактор, який активізує вживання [ґ], —
мода. Замінювати фарингальний [г] проривним [ґ] — значить причислиш себе до лику
інтелігенції...» (СтепаненкоМ., СтепаненкоН. Зазнач, праця.— С. 13).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
й, отже, вимови Бразіпія, Чілі і под.). Але це було проведено непослідовно: серед
власних назв — тільки для назв географічних, і лише в іншому місці зазначено,
що і в прізвищах після літер на позначення шиплячих і [ц] слід також писати вже
не [і], а [и]: Жильєрон, Цицерон і под. (УП-93, с. 111). Було незрозуміло, по-пер
ше, чому це правило автоматично не поширюється у відзначених фонетичних
позиціях на всі географічні назви (пор., наприклад, в УП-93 наявність Гельсінкі,
Міссісіпі, Сімферополь), по-друге, чому лишається така відмінність у написанні
географічних назв (із ширшим запровадженням «правила дев’ятки») і прізвищ
(наприклад, має бути Неритове море, але «по-старому» Берінг?; на практиці
стали співіснувати варіанти Арістотель і Аристотель), а по-третє, як же бути
з використанням літер і / и в інших розрядах власних назв. УП-99 (с. 156-157)
поширив це правило вже на всі розряди власних назв: Дидро, брати Ґримм, Едип,
Міссисипі, Розина, Тиціян, Шиллер та ін .10 11 У мовній практиці, реагуючи на ці но
вовведення в міру свого розуміння їх, а також на досить уже поширене («з пода
чі» прихильників радикальнішого оновлення українського правопису) навіть у
немовознавчому середовищі уявлення, що чинний правопис є «тимчасовим» пе
ред запровадженням «справді українського» правопису, стали вживати и на міс
ці і в написанні власних назв ще ширше — в інших фонетичних позиціях поза
сферою дії «правила дев’ятки», наприклад: Билл Клинтон (президент США),
Х(Г)илларі Клинтон (його дружина). Лишається не до кінця зрозумілим, якою
мірою слід поширювати «правило дев’ятки» на власні назви іншомовного по
ходження, якщо вони є належністю «українського» ономастикону: так, назви
Сімферополь, Сімеїз (УП-93; УОС-09) нерідко передаються через и; прізвище
українського скульптора та кінорежисера Івана Кавалерідзе в програмі «Дорогі
мої, хороші» (т/кКТМ, 14.05.2001) ведуча саме так і вимовляла, але інші учасни
ки послідовно вживали форму Кавалеридзе.
У загальних назвах іншомовного походження розширено перелік випадків
Зживання и, з одного боку, в межах дії «правила дев’ятки» — у запозиченнях з
італійської мови, переважно зі сфери мистецтва: бравісимо, піанісимо, форти
симо і под. (УП-90, с. 104, 106); з другого боку, поза цими межами — у лексиці
церковно-релігійної сфери (згідно зі старою традицією їх уживання), у тому чис
лі у власних назвах, здавна відомих саме з цієї сфери: єпитимія, єпитрахиль
(УП-90, с. 106), алилуя (СУМ-12), катехизис (СУМ-20), а також новіше католи
кос (ОСУМ-94); Вавилон (УП-90, с. 107), у мовній практиці поширюється форма
Вифлеем (але тоді неясно, як бути у випадках Галілея, Ліван, пор. у Тараса Шев
ченка: «серед поля ливанського», Пілат та з деякими іншими географічними та
особовими назвами з біблійних текстів) п.
10 Запровадження такого «икання» наразилося на гучні протести (див., наприклад:
Т. Щітківська, науковий редактор вид-ва «Українська Радянська Енциклопедія». Недоречне
«икання».— ВК, 8.02.1990, с. 3), особливо з боку перекладачів із західноєвропейських мов,
фахівців з германських та романських мов, наприклад: «Горезвісне правило “дев’ятки”
потребує... навіть усенародного референдуму. Застосовувати його до власних назв —
диверсія проти української мови... На одному тільки Міссисипі повіситися можна» (Олекса
Негребецький, перекладач.— УМ, 25.01.2001, с. 10); такі форми, як піанісимо, оформлення
власних назв на зразок Сицилія, Тибет, Чилі — це «дивогляди», «свідома вульгаризація
української грамоти, її зневага» (Думки з приводу появи «Українського правопису»
(1990 р.) // Записки НТШ.— Л., 1992.— Т. 224.— С. 436: з виступу Б. Задорожного).
11 Висувається пропозиція скрізь у подібних давніх запозиченнях уживати и: акафист,
алилуя, евангелист, каноник, литургія і т. ін., Вифанія, Галилея та ін. (Німчук В. В. Проблеми
українського правопису в XX ст. // УП-99.— С. 315-317). Однак на практиці — у словнику
СУМ-12, одним із керівників проекту якого є автор названої пропозиції, — з цих випадків
запроваджено лише форму алилуя.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 21
У власне українських і давно українізованих власних назвах: Зиновій-Богдан
(УП-90, с. 120), за цим зразком: «Богдан-Знновш Хмельницький» (к/ф режисера
Миколи Мащенка, 2008 р.), «Кулик Зиновій» (напис на надгробному пам’ятнику
відомого в 90-і роки журналіста); ім’я Зінаїда тепер також часто вимовляють і
пишуть через и (хоча на розмовний варіант Зінка це не поширюється).
У прізвищах громадян України у такий спосіб може відбуватися усунення
слідів попереднього їх зросійщення (як справжнього, так і гаданого)— як їх «са-
моукраїнізація» з боку їхніх носіїв, так і українізація з боку сторонніх (насампе
ред, звичайно, у ЗМІ). Так, прізвища двох відомих журналістів газети «Вечірній
Київ» ще майже до кінця 90-х років подавалися як Євген Голібардов (див., на
приклад: ВК, 19.11.1997, с. 5) і Микола Цівірко (див., наприклад: ВК,
27.06.1991), але згодом під їхніми матеріалами вже стояли підписи Ґолибард
(наприклад: УС, 16.08.2001, с. 6) і Цивірко. Відомий політик С. Л. Тігіпко (така
форма цього прізвища за документами, хоча, як зазначає сам його носій, його
діда в селі всі називали Тигипко — див.: УМ, 31.07.2009; в одній з телепрограм
він також сам себе назвав Тигипко-. «Студія 1 + 1», «Епіцентр», 3.10.1999) в
офіційних повідомленнях саме так і подається (наприклад: «Про призначення
С. Тігіпка віце-прем’єр-міністром України» — указ Президента України від 25
липня 1997 р.), але в ЗМІ його прізвище часто фігурує як Тигипко (УС,
15.06.2000, с. 3) або Тигіпко (ВЗ, 21.06.2000, с. 1). Міністр транспорту в
2002-2004 рр. Г. М. Кірпа (це офіційна форма його прізвища) часто фігурував у
ЗМІ як Кирпа. Цікаво відзначити, однак, що подібні «виправлення» в ЗМІ на
«більш українські» форми, як видається, не поширюються або поширюються
значно менше на прізвища вихідців із західних областей України — очевидно,
тому, що для цього регіону вже важче припустити подібні факти зросійщення
(що ж до цілком можливих там у минулому фактів спольщення з таким самим
наслідком для форми того чи іншого прізвища, то виправлення їх, очевидно, не
видається таким актуальним для відповідних кіл мовного соціуму): наприклад,
відомий естрадний співак Віктор Павлік, міністр юстиції в 1997-2002 рр. Сю
занна Стпанік, воротар футбольної команди «Карпати» Богдан Стронціцький
(МГ, 1.08.2002) 12.
Так само поширюються тепер прізвища відомих діячів Визвольних змагань
1917-1920 рр. на Україні, які опинилися потім в еміграції (у тій формі, у якій во
ни стали вживатися саме в той час): Блохин, Галин, Державин, Шелухин, Шу
льгин (хоча пор., наприклад, у «Щоденниках» С. Єфремова тільки Шульгін, Ше-
лухін) 13. Пор. так само в рекомендаціях мовознавця з діаспори: писати Бородин,
Пушкин, Щедрин і под .14
Подібним чином, хоча й менш помітно, відбувається дерусифікація прізвищ
із заміною літери є на і: М. П. Білоблоцький, партійний діяч радянського часу,
державний діяч України,— з попереднього варіанта Бєлоблоцький (це не лишило
ся поза увагою преси: «А в квітні 1990-го... він стає депутатом Верховної Ради.
Десь у цей же час літерка “є” в прізвищі Миколи Петровича непомітно тран
12 Так, лишаються саме в такій формі (див., зокрема, в ЕУМ), наприклад, прізвища
деяких мовознавців з колишньої «підпольської» («підавстрійської») України: І. Свєнціцький,
О. Пріцак, В. Сімович, тоді як, наприклад, прізвище перекладача з «підрадянської» України
О. Кундзіча (саме так він подавав його) нерідко фігурує, навіть у друкованих виданнях, також
з и (див., наприклад, у СУМ-11).
13 Єфремов С. Щоденники: 1923-1929.— К., 1997.— 848 с.
14 Славутич Яр. Запропоновані зміни у «Правописному словнику» Г. Голоскевича //
Мовознавство.— 1994.— № 1.— С. 75.
О. О. Тараненко________________________________________________________________
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
сформувалася в “і”: ось і став він Білоблоцьким»: Г. Сікорський. — КВ,
21.07.1999); «Біляєв Олександр Михайлович, мовознавець-методист» (стаття-
персоналія в ЕУМ), до 90-х років його прізвище мало форму Беляев.
Говорячи про тенденцію до розширення сфери вживання [и] на місці [і], слід
назвати також два правописні нововведення або, точніше, поки що спроби таких
нововведень, покликані графічно закріпити відповідні фонетичні явища україн
ської мови й тим самим розширити сферу їх функціонування в сучасній літера
турній мові, як:
а) написання и замість і у початковій позиції в певній групі слів (усупереч
настановам українських правописів починаючи з УП-28; див. також: Ог.-24,
с. 171)15. Так, в УП-99 (с. 4-5) у межах цієї тенденції рекомендовано написання
и, особливо перед н і р, у таких словах, як тоді, инший (а також, відповідно, у
графічних скороченнях та ин., і т. ин.), инакодумець, иншомовний, иноземный,
инопланетянин, индик, иній, иржа, иржати, ирій «вирій», ирод (недолюдок),
икати «гикати» і под. (неважко помітити, що такі одиниці, як инакодумець, ин
шомовний, иноземный, инопланетянин, скорочення та ин., і т. ин., явно випа
дають з розряду «народних слів»: див. наведене зауваження О. Синявського). У
деяких нових словниках, що також пішли на скасування правила про невживан
ня и на початку слова, до цього поставилися обережніше, обмежившись лише
тими випадками, що знаходять підтвердження в живій мовній практиці носіїв
літературної мови: у СУМ-20 це група питомих слів ич, ирій, тати (вимовляти
звук [і] або ненаголошений [е] як [и]), йкання, mámu «гикати» та деякі ін., а та
кож up (з тих запозичень із тюркських, фіно-угорських, палеоазіатських мов, що
мають вимовлятися саме з [и]; це звичайно власні назви, що їх подають в енцик
лопедіях, орфографічних словниках); у СУМ-12: ирій;
б) на рівні морфонології — спроби повторного нормативного закріплення в
род. в. флексії -и замість -і (див.: УП-99, с. 120, 122):
- у певній частині іменників жін. р. III відміни — у фіксованій групі, що її
треба просто завчити: кров, любов, осінь (але, наприклад, не тінь, гусінь), сіль
(але не міль, сталь і под.), Русь (з доданим іменником Білорусь, але, наприклад,
не Рось) — та в словах на -ть з попереднім приголосним: вість, радість, честь,
смерть і под. (але, наприклад, не пам ’ять, чернь, приязнь і т. ін.);
- в іменниках IV відміни із суфіксом -єн: вимени, імени, племени, сімени (так
само, як теля — теляти і под.), але з варіантністю: імени і ім ’я іт. ін.
Пор., однак, оцінні висловлювання з листів читачів у пресі, що свідчать про
явно несхвальне сприйняття форм род. в. на -и певного частиною мовного соціу
му (явище, зрозуміло, значною мірою суб’єктивне, зумовлене незвичністю та
ких форм для сучасного носія української літературної мови, але питання про те,
чи потрібно йому все-таки до цього звикати, все одно лишається відкритим), що
характеризують їх як «простонародні», «діалектні й одіозні» 1б, як такі, що
«призводять до огрубления мови, до втрати мелодійності і м’якості її»
(Є. Прісовський. — ЛУ, 22.02.2001); щодо «твердого [и]»: «Воронь Боже, щоб у
15 Пор. таку рекомендацію тільки щодо вимови, а не написання цих слів: Синявський О.
Норми української літературної мови.— X. ; К., 1931.— С. 177 (з уточненнями, що «хоч,
треба сказати, це одна з можливих вимов, бо вимовляються вони і з і» і що це відбувається
тільки «в деяких народних словах»); Наконечний Μ. Ф. Фонетика.— С. 224;
Наконечний Μ. Ф. Орфоепічні норми...— С. 380; Погр., с. 10; УЛВН, с. 10.
16 Демчук С. (Максим Запорожець). Пора вже вдосконалити «Український правопис» :
Не примітивізуймо, лиш удосконалюймо наш правопис // Український правопис: так і ні
(Обговорення нової редакції «Українського правопису»),— К., 1997.— С. 110-111.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 23
нашу граматику ввели тверде и на початку слова. Це так грубить нашу м’яку і
ніжну українську мову», «.. .радість з твердим и в родовому відмінку, здається,
не звучить» (Віра Смерека, письменниця, Англія. — УС, 2000, ч. 41). Однак у
стилізованому під старовину вживанні (наприклад: «Патріарх Київський і всієї
Руси-України») така форма вже усталилася.
2.2.2. Розширення в напрямку більшої регулярності випадків уживання зву
ка [і] на місці етимологічного [о] у закритих складах. Так, в іменниках:
- у коренях (у деяких випадках — деетимологізованих основах) слів: дохід
(УРРУС, РУС-03, СУМ-12; СУМ-20: дохід, рідше доход; пор. у СУМ-11 : дохід
як застаріле до доход), бійня / бойня (варіантність уже не тільки в переносному,
а й у прямому значенні: УРРУС, СУМ-12), зборка І збірка — складка на ткани
ні, одязі (СУМ-20), стійка — у різних значеннях (УРРУС, СУМ-12; РУС-68,
СУМ-11 віддавали перевагу варіантові стойка)·, дедалі частіше в мовній прак
тиці вживаються варіанти голівка (рослини або чогось іншого; навіть у тер
мінології: РУСНТ-96; боєголівка: СУМ-12), брівка — край чого-небудь
(СУМ-12; інші нормативні словники поки що зберігають варіантність брівка /
бровка)·, поряд з нормативним обойма (патронів) у мовній практиці ЗМІ вжи
вається також обійма (наприклад: ICTV, «Факти», 17.05.2006; т/к «Новий»,
«Репортер», 17.05.2006); у значенні «поплічник» деякі ЗМІ (наприклад, ICTV,
5 т/к) уживають не підсобник або пособник за нормативними словниками, а по
сібник (терористів). У складних іменниках: козеріг / Козеріг (УП-90,
ОСУМ-94; ця форма була ще в СУМ-11, хоча РУС-68, ОСУМ-75 подавали
тільки козерог), в окремих словниках (з грифом НАН України): скороход / ско-
рохід (СУМ-12), рейковіз, рибо віз, хоча, наприклад, електровоз, паровоз і под.
(РУСНТ-98); у деяких ефірних ЗМІ поширюється форма мн. добровільці. Но
віші словники, ідучи за живою мовною практикою, стали подавати як норма
тивну форму множини від мозок (з чергуванням [о] / [і]) — мізки (СУМ-12:
вправляти, полоскати, пудрити мізки кому-н.; СУМ-20, т. 5: запудрювання
мізків — це відповідник до рос. мозги, мн. у фразеологічних одиницях ро
сійської мови; досі рос. мозги перекладали як укр. мозок, одн.: РУС-68, а фор
ма мн. мізки співвідносилася тільки з одн. мізок: СУМ-11 — з позначками
«діал., заст.»);
- у суфіксах: голодівка (СУМ-12; голодівка / голодовка: СУМ-20; «у дні зна
менитої студентської голодівки восени 1990 року»: Анатолій Погрібний. — ЛУ,
26.03.1998, с. 3; форму голодівка словники подавали в довоєнний час, вона вжи
валася в західноукраїнській мовній практиці, уживається в мові діаспори, проте
в словниках у повоєнний час уже тільки голодовка·. РУС-48, РУС-68,
СУМ-11) 17; ґрунтівка (УРРУС, СУМ-12; ґрунтовка / ґрунтівка: СУМ-20); заго
тівка (УРРУС; заготівка / заготовка: СУМ-20); перловка / перлівка — перлові
крупи, перлова каша (СУМ-12); страхівка — страхова сума, страховий платіж;
страхувальний канат (УРРУС; «Якщо не маєте медичної страхівки,.. .ради собі
не дасте».— ВЗ, 29.07.2004); текстівка (підтекстівка) (УРРУС); у відносно но
віших словах, що до 90-х років не фіксувалися в словниках, але в розмовній мові
за російським зразком звичайно вживалися з [о]: вітрівка (УОС-09), кросівки,
мн. (УП-90, с. 84; ОСУМ-94; пор. у ЗМІ ще на початку 90-х: «Великою радістю
17 Слід, однак, відзначити, що в межах описуваного періоду значну частину мовного
соціуму вже не задовольняють форми не тільки на -овк-а, а й «українізовані» на -івк-а (зі
значенням дії, стану) і їм на зміну приходять форми голодування та ін. (див.: Тараненко О. О.
Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець XX —
початок XXI ст.).— К., 2015.— С. 128-136).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
для вас і ваших дітей стануть... кросовки, велосипеди й тенісні ракетки». — ВК,
18.10.1991 : з рекламних оголошень)18, жарівня (на другому місці після жаров
ня: СУМ-20), тусівка (СУМ-12); у Галичині після поновлення у вжитку слова
гуртовня (п. hurtownia) у пресі, у написах на табличках з ним відразу ж вступив
у конкуренцію українізований варіант гуртівня (пор. також у СУМ-20: гуртівня,
рідше гуртовня). Якщо УП-60 констатував, що «в ряді похідних іменників, пе
реважно пізнішого походження, вживається суфікс -овк-а: масовка, ножовка,
шихтовка, зарисовка та ін.», а також командировка, маршировка, котировка
(c. 32), то УП-90 вже подає серед таких іменників лише головка (капусти, хоча,
звичайно, це не суфікс, а корінь слова), духовка, зарисовка, підготовка (с. 29).
У прикметниках — у коренях слів: безвідхідний / безвідходний (СУМ-20; це
нова пара слів); безпорідний / безпородний (СУМ-20; у РУС-68 першим подано
другий з цих варіантів; у СУМ-11 безпорідний узагалі відсутнє, хоча є: порідний,
породний — щодо породи тварин); у парі застільний / застольний в ОСУМ-94
(так само, як і в наступних виданнях академічного орфографічного словника)
знято другий з цих варіантів (у СУМ-20 його залишено з позначкою «заст.»);
протічний / проточний (УРРУС, СУМ-12; РУС-03, ОСУМ-09, як і давніше
РУС-68, подають тільки проточний', СУМ-11 подавав і протічний, але як «рід
ко»), Тривають дискусії між істориками, письменниками, з одного боку, і деяки
ми мовознавцями, з другого боку, щодо нормативного статусу в сучасній ук
раїнській мові історизмів Запорожжя, запорозький, запорожці: перші
обстоюють старішу форму з [о], другі ж кваліфікують її як один з наслідків зро
сійщення, пропагуючи тільки форму з [і] 19.
У суфіксах прикметників та іменників, похідних від власних назв: мовна
практика та словники поки що віддають перевагу формі допетровський (від іме
ні царя Петра І), але вже поширюється й фонетично правильніший варіант до-
петрівський (Росія, доба та ін.); варіант Петропавловська фортеця (див., на
приклад: УРЕ) в пошуковій інтернет-системі Google уже значно поступається за
частотністю вживання перед Петропавлівська фортеця; в ефірних ЗМІ поши
рюються українізовані форми російських географічних назв на зразок Петро-
иавяг'вськ-Камчатський (ICTV, «Факти», 13.09.2012). Такі ж форми поширюю
ться у вжитку у відносних прикметниках, похідних від прізвищ (з походження
присвійних прикметників) із суфіксом -ов (рідше -ев): Драгоманівський (значно
рідше, за даними Googlе, Драгомановський) університет — Національний педа
гогічний університет імені Μ. П. Драгоманова), драгоманівці (пор. давніше
утворене драгоманівка — один з українських правописів), «глібівська стилісти-
18 До форми цього слова з [і] звикли не відразу, пор., наприклад: «Серед іменників, що
мають лише форму множини, є й кросівки. Мабуть, треба кросовки: так пишуть у багатьох
друкованих джерелах, так воно поширилось і в живому мовленні, з яким, певна річ, треба
рахуватись» (Денисовець Г. П. Зауваження до 4-го видання «Українського правопису» //
Український правопис: так і ні.— С. 153-154).
19 Так, коментуючи два переклади (з російської мови) відомої праці Дмитра
Яворницького, що майже одночасно вийшли друком, — київський (під грифом Академії
наук) «Історія запорозьких козаків», 1990 р., і львівський «Історія запорізьких козаків»,
1991 р., навіть деякі мовознавці, що напевно знають історію цих слів, називають першу з
поданих форм «даниною зросійщенню» (Стрижок О. С. Козаки // Українська пропріальна
лексика.— К., 2000.— С. 151); див. також: Пономарів О. Культура слова : Мовностилістичні
поради.— К., 1999.— С. 24—25,228-230. Однак, підтримуючи пріоритетність уживання в цих
словах у сучасній мові форми з [і], наявність у них форми з [о] також не можна вважати
чимось привнесеним ззовні, про що можна судити не тільки із старої книжної мови, а й із мови
українського фольклору (пор., наприклад, невольник і невільник).
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 25
ка» — від Глібов, «феномен дімарівського стилю» — від Дімаров (Григорій
Штонь), «Чехівські мотиви» (так на деяких телеканалах і в інтернеті подають ук
раїнський переклад назви к/ф режисера Юри Муратової «Чеховские мотивы»);
так само: від Стаханов — стаханівський, стаханівці (одн. стаханівець — у від
критому складі, стаханівка), від Власов— власівці, власівський, від Панфілов—
«28 гербів-панфілівців» (т/к «24», «Весті Кремля», 17.11.2015), від Хрущов —
хрущівка (про типові будинки, що їх почали зводити наприкінці 50-х років, та
квартири в таких будинках). У похідних від невідмінюваних іменників на -о (ду
же непослідовно): НАТО — натовський, але: пронатівський / пронатовський
(УОС-09), натівський (РУС-03), натовці / натівці (за даними системи Google,
другий із цих варіантів уживається рідше); УНСО «Українська народна самоо
борона» (політична організація) — унсовський / унсівський, унсовці / унсівці (за
Google, другий із цих варіантів уживається рідше); АТО «антитерористична опе
рація» (офіційна назва дій українських військ проти збройних формувань сепа
ратистів на Донбасі в 2014-2016 рр.): «діти АТОвців» (УМ, 27.08.2015, с. 2), але
вже є й атівці (пор. зразки такої непослідовності, наявні й давніше, наприклад:
депо — деповський, але гестапо— гестапівський, «Динамо»— динамівський) 20.
Поширюються випадки «українізації» прізвищ (у мовній практиці ЗМІ, а та
кож, очевидно, офіційно, хоча й значно меншою мірою, — в особових докумен
тах, для чого, як відомо, має бути офіційне звернення самого громадянина до
відповідних органів влади) на -ов-ський на зразок: Вадим Скуратівський —
відомий український культуролог (пор. давніше — наприклад, у журн. «Україн
ський театр», 1988, № 4: Вадим Саратовський); варіанти прізвищ українських
політиків і державних діячів, які фігурують у ЗМІ, в інтернеті: Леонід Косаков-
ський / Косаківський, Павло Жебровський / Жебрівський.
У «Великій Україні» внаслідок поширення мемуарної літератури, літерату
ри з діаспори ширше стають відомими випадки такої ж українізації прізвищ на
-ов, -ев (явище, відоме в дорадянській мовній практиці і в українських емігран
тських колах— наприклад, comma Лец-Отаманів з повісті Петра Панча «Голубі
ешелони»), наприклад: козак Борис Давидів — від Давидов (у спогадах Бориса
Антоненка-Давидовича про свою участь у війні на боці УНР); «Його заступни
ком був Андрій Іванович Аксьонов, істота мало помітна,.. .теж виключно росій
ськомовна. Я був дуже здивований, коли потім, уже в Америці, він знайшов ме
не і почав листуватися доброю українською мовою, і був він тепер уже Аксенів»,
«Пантелеймон Ковальов (що по війні зробився Ковалів), якого я ближче знав уже
з еміграції в Німеччині і в Америці» (Шевельов Ю. Я — мене — мені... (і дов
круги) : Спогади. — X. ; Нью-Йорк, 2001. — Т. 1. — С. 248, 351)21. 3 нових фак
тів: Ігор Лосев, кандидат філософських наук (веде, зокрема, постійну рубрику в
газ. «День») / Ігор Лосів (він же як автор статті в журн. «Урок української», 2002,
№ 9, с. 9).
2.3. Морфонологічні чергування звуків і спрощення в групах приголос
них. У загальному руслі «українізації» набувають більшої регулярності чергу
вання приголосних як у словозміні — у парадигмах відмінювання іменників
чол. р. з основою на приголосний (переважно в іншомовних словах як менш ос
20 Є пропозиції кодифікувати форми махнівці, махнівський, махнівщина (у такій формі ці
слова вживалися в літературі 20-х років, так їх подають Голоск., ЕУ), Tumo — титівський
(«титівські реформи»), унсівець, унсівський і под. {Рибалко К., Рибалко О. Коло має бути
розірвано... // Дивослово.— 2001.— № 4.— С. 29).
21 Пор. пропозицію кодифікувати форми Глібів, Драгоманів, Костомарів {Славутич Яр.
Зазнач, праця.— С. 75).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
воєних українським мовним узусом і особливо в географічних назвах), так і в
словотворенні — на межі кореня і суфікса при творенні прикметників від топо
німів та етнонімів іншомовного походження (тут маються на увазі відповідні
явища, звичайно, не стільки в живій мові, де вони й до цього простежувалися
значно ширше, ніж це знаходило відбиття в нормативних джерелах, скільки вже
в самих цих джерелах, які стали оперативніше відгукуватися на них):
а) хоча в новому УП-90 / 93 цей аспект словозміни іменників не зазнав
коригування, у словниках і в самій мовній практиці тут спостерігаються помітні
зміни. Пор., наприклад: у Кенігсбергу, Лейпцігу, Меконгу, Мозамбіку
(ОСУМ-75) — у Кенігсберзі/-гу, ЛейпцигуІ-зі, МеконзіІ-гу, Мозамбіку/-ці, а та
кож у Карабасі/-ху, Квебеку/-ці, Нюрнберзі/-гу, хоча тільки у Бангкоку, Бандунгу,
Гонконгу, Рейк’явіку, Цюріху (ОСУМ-94); на Чатир-Дагу (ОСУМ-75) — на Аю
дазі, КарадазіІ-гу, Чатирдагу (ОСУМ-94; непослідовно, як і в багатьох інших
випадках); в Іраку (ОСУМ-75, ОСУМ-94) — в Іраку / в Іраці (у мовній практиці).
У загальних назвах: на рингу (ОСУМ-75) — на ринзі / на рингу (ОСУМ-94), при
аншлагу,у друку, сленгу, шоку (ОСУМ-75, ОСУМ-94) — у друці (УОС-09),у дру-
ції-ку, -кові22, при повному аншлазі, в слензі, в шоці (досить частотні варіанти в
мовній практиці: «на вульгарному слензі». — Слово, 1992, ч. 12, с. 8; «Французи
в шоці». — УМ, 31.03.2011, с. 5); у нових запозиченнях: у рейтингу/ у рейтинзі
(наприклад: Е, 27.12.2012, с. 5), зі сфери комп’ютерних технологій: у блогу / у
блозі («...кепкував у своєму блозі з цього приводу журналіст». — Газ. «РІО»,
м. Ужгород, 18.07.2009), у ноутбуку / у ноутбуці, у «Фейсбуку» /у «Фейсбуці»;
б) якщо в УП-60 було, наприклад: Страсбург — страсбурзький, Баскун
чак — баскунчацький, Грінвіч — грінвіцький, чуваш — чуваський, але в «менш
відомих або пізніше засвоєних словах»: Гаага — гаагський, Данціг — данціг-
ський, Лейпціг — лейпцігський, Карабах — карабахський, Цюріх — цюріхський,
казах — казахський, талиш — талишський (с. 134; чому, наприклад, Страс
бург, Грінвіч і чуваш вважаються при цьому більш відомими або раніше запози
ченими, ніж Данціг і казах, сказати, звичайно, важко), то в УП-90 вже майже
послідовно: гаазький, данцізький, лейпцізький, карабаський, талиський, однак
чомусь також казахський (с. 127); якщо в ОСУМ-75: чікагський, то в ОСУМ-94:
чиказький', якщо в ОСУМ-94: белудж— белуджський, то в УОС-09: белудзький,
хоча скрізь лишається, наприклад, Ірак — іракський.
За УП-90/93, ОСУМ-94, розширилося коло відтопонімних прикметників
зі спрощенням у групах приголосних: Гельсінкі — гельсінський, Кандалакша —
кандалакський. Під впливом західноукраїнської мовної практики поряд з Пе
ремишль — перемишльський засвоюється також перемиський (відповідно Пере-
мищина).
Ставлення до таких нововведень у мовному соціумі різко коливаються — від
категоричного схвалення й навіть більше — за розширення кола таких випадків
аж до, наприклад, Ла-Манш — ла-манський, Небіт-Даг — небіт-дазький, Ош —
оський, Печ— пецький, баск— баський23 до такого ж категоричного неприйнят
тя (див., наприклад: Т. Щітківська. — ВК, 8.02.1990, с. 3 )24.
Висловлюються також пропозиції узаконити ще один тип чергування приго
лосних — [ґ] / [дз] / [дж], наявний у південно-західних говорах, який має охоп-
22 Тараненко О. О. Словозміна української мови.— Nyíregyháza, 2003.— С. 79-80.
23 Рибалко К., Рибалко О. Зазнач, праця.— С. 31.
24 Див. також: Думки з приводу появи «Українського правопису» (1990 р.).— С. 436
(з виступу Б. Задорожного).
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 27
лювати іменники з основою на [ґ] у дав. і місц. в. та похідні від них присвійні
прикметники: дзиґа, мамалиґа і т. ін. — дзидзі і т. ін.; Мамалиґа (прізвище) —
Мамалидзі— Мамалиджин (у разі кодифікації вживання з [ґ] й іншомовних слів
це має поширитися на іменники не тільки першої, а й другої відміни: Гааґа — у
Гаадзі, Вінніпег— у Вінніпедзі) 25.
З іншого боку, у нормативних поглядах на один з виявів також дуже харак
терного для української мови явища чергування голосних [о], [е] / [і] відповідно
у відкритому / закритому складах— а саме у відмінюванні прізвищ, з походжен
ня присвійних прикметників, поширених насамперед у Галичині, на зразок Фе
дорів, Лесів, — можна констатувати зміну, яка йде ніби всупереч тенденціям до
«українізації». Незважаючи на загалом досить усталене їх трактування в мовоз
навстві як відмінюваних за зразком відповідних загальних назв, тобто Федорів,
род. Федорова і т. д., Лесів, род. Лесева і т. д .26 27, чинний правопис (УП-90, с. 111 ;
УП-93, с. 106) запровадив тут варіантність: род. Федорова / Федоріва і т. д., род.
Лесева / Лесіва і т. д. Оскільки така варіантність у відмінюванні цих прізвищ ха
рактерна й для мовної практики самого регіону їх поширення (наприклад: «Сав
ка і Миронів запам’ятали моє прізвище. В Мироніва була дівчина...»: Микита
Сало. Крок вліво, крок вправо...— Зона, 1992,№ 3,с. 18), таку настанову право
пису можна розцінювати в загальному плані його більшої демократизації.
Однак у певної частини мовного соціуму, у тому числі й серед мовознавців, це
викликає заперечення21.
2. 4. Орфоепічні чергування. Стало набувати ще більшої регулярності ха
рактерне для української мови явище варіантності вживання прийменників в І у і
ще більшою мірою префіксів в- / у-, прийменників з І із і префіксів з- / із-, спо
лучників і / й, виявляючи тенденцію до обмежування тільки фонетичним факто
ром (мотивами милозвучності) і долаючи при цьому в певних випадках навіть
опір стилістичного та семантичного чинників (особливо в перекладних матеріа
лах, у матеріалах, що їх опрацьовують літературні редактори) 28.
Наприклад, у співвідношенні варіантів префіксів в- / у- це, з одного боку, по
силення вживання у- в конкуренції з в- (у Грінч., як відомо, варіанти з в- пос
лідовно розроблено при варіантах з у-, хоч ілюстративний матеріал у цьому
словнику свідчить про безумовне переважання саме перших; варіанти з у- шир
ше, ніж в українській літературній мові пізніших часів, уживалися у 20-х — на
початку 30-х років; ОСУМ-94 та наступні видання академічних орфографічних
словників, СУМ-20 стали наводити їх також уже досить широко). Так, частішим
тепер стало вживання варіантів усенародний, усесвіт (усесвітній), усеукраїн
ський і под.,усеношна (вони відсутні, наприклад, у РУС-68, ОСУМ-75; СУМ-11
наводить окремі з них, але тільки з поодинокими не паспортизованими ілюстра
25 Див., наприклад: Чучка П. П. З приводу підготовки нової редакції «Українського
правопису» // Український правопис: так і ні.— С. 35; Антисуржик / За заг. ред. О. Сер-
бенської.— Л., 1994.— С. 115; ЮщукІ. Орфоепія, фонетичні закони і правопис : [Рец. на:]
Орфоепічний словник української мови : В 2 т.— К., 2001-2003 // Дивослово.— 2004.—
№ 3.— С. 74.
26 Див., наприклад: Скрипник Л. Г , Дзятківська Η П. Власні імена людей.— К., 1986.—
С. 283; Культура української мови : Довідник / За ред. В. М. Русанівського.— К., 1990.—
С. 177-178.
27 Див., наприклад: Антисуржик.— С. 116; Пономарів О. Культура слова.— С. 115.
28 Мовознавці, однак, наголошують на недоцільності й навіть хибності такого
формального підходу до дотримування законів милозвучності української мови (див.,
зокрема: Ермоленко С. Я. Символічна і прагматична мовна норма // Літературна норма і
мовна практика / За ред. С. Я. Єрмоленко.— Ніжин, 2013.— С. 262-264).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
ціями): «.. .йдеться про ліквідацію усенародного, загальнонаціонального універ
ситету знань» (з листа до Президента України групи представників української
гуманітарної інтелігенції.— ЛУ, 1.04.1999), «Усесвітній день народів світу» (П,
9.08.2001, с. 24); уживання варіантів, ще менше представлених досі в довідниках
і мовній практиці (але знову ж таки вживаних у 20-х роках і нерідко наявних у
Голоск.) на зразок узаємний, уміст, унутрішній, уплив, управний: «спектр
узаємодії» (Кр., 1998, ч. 5, с. 24), «сукупний уміст», «кінодослідники вбачають
уплив цієї стрічки на фільми...» (Д, 30.11.2012, с. 20), «уплив української мови»
(Кр., 1998, ч. 5, с. 24—25), підупливом чого-небудь, «Україна якупливова держа
ва» (Час, 26.01.2001), найупливовіший, «крізь унутрішню форму» (Урок україн
ської, 2000, № 11-12, с. 62), «такуправно їздити на конях» (т/к К-1, перекладний
д/ф «Подорож на край світу», 10.01.2006; подано також у СУМ-20); ударостій
кість і вдаростійкість (УОС-09; пор. у ОСУМ-75 і ОСУМ-94 наявність тільки
першого з цих варіантів). За УП-93 (с. 15), чергування у / в у подібних випадках
не рекомендовано29. 3 другого боку, це розширення вживання в- у конкуренції з
у-: вдержавлювати («.. .над Україною, яка вдержавлюється так болісно й тяж
ко». — СІЧ, 2004, № 2, с. 71), взаконювати («автори взаконюють...». — Кр.,
2001, ч. 10, с. 21 ; «взаконення двох літературних мов». — Д, 9.09.1997), внемож-
ливлювати («...і внеможливити подальше їхнє [українських конфесій] об’єд
нання в єдину помісну церкву»: М. Білецький. — Д, 12.03.1997; подано в
СУМ-20; у СУМ-11 цього варіанта немає), водноманітнювати, вточнювати і под.
Окремі ЗМІ почали практикувати навіть уживання у відповідних фонетич
них позиціях народно-розмовного варіанта прийменника в — ув (СУМ-11,
СУМ-20 подають його з позначкою «рідко», СУМ-12 — уже без такого стиліс
тичного обмеження): «відсутність подвоєнь ув іншомовних словах» (Слово,
1992, ч. 4, с. 4).
У вживанні варіантів із, із-: «Із Днем Перемоги, дорогі співвітчизники!» (кінце
ва фраза з привітання В. Януковича 9 травня 2012 р.), у мові дисертацій: «вивчення
явищ із метою...», «разом із тим», «ізсередини країни» (якщо в СУМ-11 варіант із
середини подано як «рідко» до зсередини, то в СУМ-20 — ж «рідше») і под.30
У вживанні варіанта й: «Як ви розумієте, це було чорне й біле порівняно з ва
ріантом історії, котрий пропонували радянські історики» (Дз. т., 13.03.2010,
с. 11 : перекладний матеріал), «Село й люди» (рубрика на т/к СТБ, 2009 р.), «Вій
на й мир» — назва відповідного роману й фільму (СТБ, «Вікна», 21.03.2014: у
титрах) (пор. аналогічне явище на лексичному рівні— розростання в цей же пе
ріод майже до автоматизму чергування синонімічних сполучників і / та, другий
з яких розцінюється при цьому, цілком очевидно, як «більш український»: ро
ман «Живі та мертві» і под.). Нормативні джерела, як відомо, підкреслюють,
що чергування И й (як і чергування і / та) не має відбуватися при зіставленні по
нять: дні і ночі, батьки і діти, війна і мир (УП-93, с. 16)31.
29 Пор. так само: Самійленко В. Дбаймо про фонетичну красу мови // Самійленко В.
Твори : В 2 т,— К„ 1958,— Т. 2,— С. 369.
30 Пор. полемічну характеристику подібних випадків як зразків «псевдоукраїнізації»— у
критичних зауваженнях одного із сучасних авторитетів для широких кіл мовців у сфері
культури української мови щодо рекомендацій іншого відомого мовознавця послідовно
вживати в позиції між приголосними із, а не з («термін із галузі фізики» і под.: А. Бурячок.—
Час, 1997, № 29): Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне
«Я»,— К , 2001,— С. 86-87.
31 Див. також: Наконечний Μ. Ф. Фонетика.— С. 179.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 29
0. О. Тараненко____________________________________________________________________
Так само відбувається розширення вживання форми іще — варіанта прислів
ника ще: «Дотепер іще не було...» (з дисертації).
Стало також досить помітним як в усній, так і в писемній мовній практиці у
загальноукраїнському масштабі властиве південно-західним говорам уживання
фонетичних варіантів би (незалежно від попереднього звука, тоді як у південно-
східних говорах і в літературній мові цей варіант уживається після приголосно
го) замість б 32, щоби (з наголосом звичайно на першому складі) замість щоб.
Наприклад: «Як стало відомо, у Вашому університеті готується реформа філоло
гічної освіти, наріжним каменем у якій мала би бути виняткова увага до україн
ської мови як державної. ..» (Президія Конгресу української інтелігенції. — УС,
1.11.2001), «Уявіть собі, щоби 1955 року... мовилося би подібне... Якщо би було
інакше, Путіна би не обрали» (Тарас Марусик. — Книжник-review, 2000, № 9),
«щоби влитися в західні структури» (Кр., 2001, ч. 5, с. 7); в усній мові (приклади
з мовлення осіб, для яких базовою була або й лишається російська мова): «Для
того, щоби був діалог...» (Л. Косаковський. — Т/к ТЕТ, «Парламентський віс
ник», 28.11.1999), «Я хочу, щоби ми нарешті навчилися...» (Ю. Тимошенко,
2005), «Ми пропонуємо, щоби...» (з виступу на засіданні Верховної Ради
1. Мітюкова, міністра фінансів. — Т/к «Інтер», 5.07.2001); у перекладній друко
ваній і звуковій продукції: «Лариса Доліна могла би популяризувати пара
сольки» (КВ, 20.07.2001); рос. «— Хочешь, чтоб собак на тебя спустила?» —
укр. «— Хочеш, щоби собак...» ( «Студія 1 + 1», т/ф «Бедная Настя»,
10.02.2004). Мовні авторитети, нормативні джерела, як відомо, підкреслюють
стилістичну обмеженість використання або й цілковите невикористання варіан
та щоби в літературній мові, щоправда, як видається, дедалі вже менш катего
рично, — як варваризму33, як невживаного в літературній мові (Ог.-24, с. 471),
як діалектного 34, як рідковживаного (РУС-68, т. З, с. 669), як рідше вживаного
порівняно зі щоб (СУМ-11), нарешті як народно-розмовного (СУМ-12). Однак
стилістична заданість теперішньої активізації його вживання полягає в орієнта
ції мовців не на розмовну, тим більше народну, мову, а якраз навпаки — на «ви-
шуканішу», «елітарну» літературну мову.
3. Акцентуація. Певні зміни в звичному до початку 90-х років акцентуацій
ному портреті української літературної мови, що їх можна спостерігати насам
перед, природно, в ефірних ЗМІ (причому в мовленні не тільки різних «сторон
ніх» осіб, а й самих теле- і радіожурналістів), стосуються акцентних парадигм як
окремих слів, так і певних їхніх структурних розрядів, а також тих чи інших груп
слів різної категоріальної належності — як таких, що зазнали на собі впливів з
боку інших ідіомів — російської мови, західноукраїнської і/або діаспорної мов
них практик, демонструючи як уже достатньо усталені протягом описуваного
періоду факти, так і тільки тенденції до їх розвитку. Вони зумовлені, з одного
боку, посиленням впливів на «офіційну» літературну мову з боку розмовно-
просторічної стихії та сфер професійного слововжитку в умовах теперішньої
лібералізації мовної практики (див. нижче, наприклад: ліфт, род. ліфтб і т. д.,
мн. ліфтй і т. д.), з боку діалектного середовища, а саме південно-західного на
річчя української мови (див. нижче, наприклад, мн. способи,, ліжка), з другого ж
(причому значно більшою мірою), — прагненням до більшої «українськості»,
що може виявлятися в певних випадках також як дальше розмежування з росій-
32 Див., наприклад: Самійленко В. Зазнач, праця.— С. 368.
33 Там же.
34 Шерех (Шевельов) Ю. Нарис української мови.— Мюнхен, 1951.— С. 114.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
ською мовою (як домінантною досі або ще й тепер у мовному просторі України),
а ще частіше як орієнтування на західноукраїнську мовну практику (у тих випад
ках, що їх певна частина мовного соціуму «Великої України» готова визнати як
нормативні: див. нижче, наприклад, доньт, мн. пані) 35.
Так, іменник бурштин, особливо актуалізований у ЗМІ (у конкуренції зі зви
чайним до 90-х рр. янтар) під час «бурштинової лихоманки», «бурштинових
війн» 2014—2016 рр. на Правобережному Поліссі (тобто нелегального видобутку
бурштину та підпільного бізнесу навколо цього), відразу ж набув поширення з
наголошуванням у непрямих відмінках на закінченнях, хоча досі словники по
давали його зі сталим наголосом: род. бурштину, «нелегальний бізнес на бурш
тині». Актуалізований іменник шпиталь (у конкуренції з госпіталь) у непрямих
відмінках став уживатися (спочатку, як видається, у мовній діяльності т/к
СТБ — в його інформаційній програмі «Вікна», а потім і на деяких інших теле
каналах) з флективним наголошуванням (можливо, за Грінч., Ог.-24 36, хоча в
нормативних джерелах ще від кінця 20-х років наголос тут подавали як незмін
ний — див., наприклад: Ізюмов, Голоск): род. шпиталю, місц. у шпиталі,
мн. шпиталі (уже навіть і поза межами ефірних ЗМІ — наприклад, з виступу за
ступника міністра оборони, 2015 р.: «до німецьких шпиталів») і т. д.
3.1. Іменники.
3.1.1. Це достатньо вже поширені, особливо в мові електронних ЗМІ, хоча
здебільшого й не санкціоновані у відповідних мовних довідниках такі випадки
наголошування, властиві говорам південно-західного наріччя / західноукраїн
ській мовній практиці, як доньш, мережб (можливе навіть у множині: мережі,
мережбми і т. д.), мн. пані (остання форма вже рекомендована для нормативно
го слововживання, наприклад, в УП-99, с. 95) 37: «Шановні пані та панове!» 38,
обкладинка', кодифікація в чинному правописі вже й флективного наголошуван
ня форми род. в. іменника гроші — грбшбй (УП-90, с. 80; так само: СУМ-20;
СУМ-12), і, отже, так має бути, очевидно, і в дав. та місц. в. : грбшдм, у грошах—
на зміну попередньої норми грошей, грошам, у грошах. Стала привертати увагу
35 У нормативних працях з української мови досі, як відомо, постійно підкреслювали
небажаність неконтрольованих впливів на акцентну систему літературної мови з боку
південно-західного наріччя (див., наприклад: Синявський О. Зазнач, праця.— С. 157, 167
(доньт, притопи, берёмо і под); Погр., с. 16-17; Русанівський В. М., Єрмоленко С. Я. Життя
слова.— К., 1978.— С. 21; Юрченко О. С. Наголоси в поетичних перекладах // Рідне слово.—
К., 1973.— Вип. 7.— С. 51-52). Так само при аналізі сучасної мовної практики —
застереження щодо «дестабілізації вимовних норм, передусім у наголошенні слів: говорю,
кажу, доньт, витдок (таке наголошування було досить поширене й раніше, пор., наприклад,
вйпадок у Грінч. і витдок у Жел.— О. Т.), грошбй, однаковий,ринковий, фінансовий, аби, або,
wie» (БаранникД. X. Українська мова на межі століть // Мовознавство.— 2001.— № 3.—
С. 43).
36 Так само флективне наголошування цього іменника подається в деяких сучасних
словниках, укладених за матеріалами джерел 20-х років або принаймні з особливою увагою
до них: Сл. військ., с. 60.
37 Див. також, зокрема: Караванський С. Секрети української мови.— К., 1994. — С.25.
38 У південно-західних говорах флективне наголошування форми множини цього
іменника зумовлене тим, що там він є відмінюваним (за зразком іменників першої відміни),
хоча й одиничним у такій парадигмі (на відміну від відповідної групи іменників у польській
мові): пані, род. пані, дав. пані, знах. паню, ор. панею, род. мн. пань і т. д, а у формах множини
іменників I і II відмін у говорах цього наріччя частіше, ніж у літературній мові, відбувається
пересунення наголосу з основи на закінчення (мн. мамй, бабці і под.: див. 3.1.5). Оскільки в
літературній мові цей іменник є невідмінюваним за парадигмою своїх флексій, немає,
очевидно, підстав надавати йому (тим більше всупереч досить уже тривалій традиції його
вживання в літературній мові саме в такій формі) ознак відмінюваності й за акцентною
парадигмою.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 31
форма курінь з наголошуванням на першому складі (очевидно, насамперед у мо
ві тих, хто не жив, не бував у східноукраїнському селі)— переважно в значеннях
відповідних підрозділів українських військових формувань першої половини
XX ст. і скаутської організації «Пласт»: «.. .курені — козацькі і упівські підроз
діли» (5 т/к, «Машина часу», 6.08.2011: ведучий Андрій Охрімович), Буковин
ський курінь, «пластуни з куреня такого-то станиці такої-то» (київські підлітки-
пластуни) (саме так подає це слово й Сл. військ., с. 33). Поширилося також наго
лошування Євангелія, обов'язок (останнє — зокрема, в мовленні А. Яценюка).
3.1.2. Це певна тенденція до активізації префіксального наголошування в
трискладових іменниках жін. р. із суфіксом -к-, тобто ніби якоюсь мірою повер
нення до попереднього стану в акцентуванні таких слів в історії української
мови39, наприклад: збгадка, замазка, розвідка (ОСУМ-94), покришка (УРРУС),
тоді як в ОСУМ-75 ці слова мали подвійне префіксально-кореневе наголошу
вання, останнє з них — із семантичною диференціацією (так само в СУМ-11, але
тільки покришка). У публічному слововжитку почастішали випадки функціону
вання з префіксальним наголошуванням таких слів, як перевірка (наприклад, в
ідіолектах таких політиків, як А. Яценюк, В. Семенюк-Самсоненко; в Андрус,
тут тільки префіксальний наголос, тоді як у сучасних нормативних словниках в
Україні — подвійний наголос), підтримка (в Андрус, тільки так, але в сучасних
нормативних словниках тут тільки кореневий наголос) 40, та з подвійним наголо
шуванням таких слів, що в сучасних нормативних джерелах подаються тільки з
кореневим наголосом, як подушка41, ηόηράβκα (УРСНТ; у Грінч., Голоск.,
Андрус. — тільки на префіксі), шбдвка, надббвка, шдвйшка, рбзбйвка
(УРРУС). (Пор. також активізацію вживання з наголошуванням на префіксі слів
шділ, переділ, переріз, пересічний, прислівників напрйкінці та ін.: див. п. 3.7).
3.1.3. Це вирівнювання акцентної парадигми кількох іменників у формах
однини з безваріантним наголошуванням тільки першого складу (за зразком
форми наз. в.). Так, це відбувається в наголошуванні іменника суд (хоча за су
часними нормативними джерелами таке наголошування має бути тільки в
род. в.: суду) — зокрема, в мовленні ведучих інформаційних програм на різних
телеканалах (СТБ, «Вікна»; ICTV, «Факти»; «Новий», «Репортер»; НТН, «Вчас
но»; ТВі, «Сьогодні»; «Студія 1 + 1», ТСН): «Повернути українському суду його
повноваження» (ICTV, «Факти», 13.10.2014), під судом,у суді (урайсуді: «Сту
дія 1 + 1», ТСН, 20.12.2006; СТБ, «Вікна», 9.06.2015)42. У мові електронних ЗМІ
стають уже досить звичними форми місц. в. одн. іменників борт, ще більшою
мірою порт і особливо аеропорт з наголошуванням на основі: «на борті літа
ка», «в aeponópmi Бориспіль». Такі зміни в акцентуванні іменників відбуваю
ться також паралельно зі зміною форми род. в. -á на -у, тобто в загальних межах
морфологічної словозмінної парадигми, як це можна простежити на прикладі
актуалізованих в останні роки під час воєнних дій на Донбасі іменників пост і
особливо блокпост: «командир посту» (СТБ, «Вікна», 7.07.2015), «зняти з
посту» (УТ-1, «Новини»), «До блокпосту під’їжджає мікроавтобус волонтерів»,
39 Див.: Скляренко В. Г. Історія українського наголосу: Іменник. К., 2006.— С. 511,
626-628; Винницький В. М. Функційне навантаження українського наголосу.— Л., 2010.—
С. 77-100.
40 Пор. навіть спеціальне застереження: не підтримка (Словник труднощів української
мови/Д . Г. Гринчишин, А. О. Капелюшний, О. М. Пазяк, О. А. Сербенська, 3. М. Терлак : За
ред. С. Я. Єрмоленко.— К., 1989.— С. 229).
41 Див. також: Караванський С. Зазнач, праця.— С. 17.
42 Див. історію акцентуації цього іменника в українській мові: Скляренко В. Г. Зазнач,
праця.— C. 115-116. Пор. також: Суд, суду, в суді (Ог.-24, с. 391).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
«у засідці неподалік блокпосту» (Е, 28.08.2014, с. 10, 6), у місц. в. поряд із фор
мами з наголошуваними флексіями на блокпостуї-і частішає вживання з наголо
шуванням на основі на блокпості (пор. нормативні аванпост, -у, форпост, -у).
3.1.4. Це перенесення наголошування з кореня на флексію при відміню
ванні кількох односкладових іменників (навіть у мовленні теле- і радіожурна-
лістів) — явище, відоме й давніше, але в позанормативних сферах слововжит
ку (оскільки такі факти здебільшого виявляють спільність з відповідним,
також позанормативним, явищем у сучасній російській мові, не можна не при
пустити тут, звичайно, і впливів з боку останньої): ліфт, ліфтй («несправність
ліфта»'. «Студія 1 + 1», ТСН, 10.03.2011) і т. д., особливо у мн.: ліфтй і т. д.
(«Студія 1 + 1», ТСН, 24.12.2010: неодноразово); торт, mopmáir. д., особливо
у ми.: mopmú і т. д.; так само шприц, пульт (звичайно у значенні відповідного
конкретного приладу).
3.1.5. Це почастішання випадків перенесення наголосу на закінчення слова
у формах множини (особливо в іменниках першої відміни та чол. р. другої від
міни — у мовленні, зокрема, теле- і радіожурналістів, у тому числі й ведучих ін
формаційних програм провідних українських каналів, значно рідше — в реко
мендаціях словників):
а) в іменниках першої відміни (у поданих нижче прикладах нормативні дже
рела подають наголос на основі або подвійний наголос: див. Погр., УЛВН,
УОС-09)— у двоскладових словах: бійки, лайки, плівки (знамениті «плівки майо
ра Мельниченка»: під час «касетного скандалу» восени 2000 р.), сварки, білки,
куртки, стрілки і под., навіть клятвй (СТБ, «Вікна», 31.07.2007), «тротилові
шашки» (СТБ, «Вікна», 20.10.2015); у трискладових словах: загадкй (ОСУМ-94,
хоча в інших словниках ще переважно подається наголос на основі), пам'ятки,: у
формах мн. цього іменника ще частотнішим стало наголошування на флексії
(хоча, наприклад, УОС-09 і досі подає їх з наголосом тільки на першому складі),
примітки та ін. Мотивація цієї акцентуаційної тенденції є, очевидно, подвій
ною: з одного боку, як пошук «більш української» моделі наголошування, зокре
ма з можливим відштовхуванням від акцентних парадигм відповідних слів у ро
сійській мові, з другого ж, — під безперечним впливом акцентних особливостей
південно-західного наріччя. Пор. рекомендації щодо прийнятності в норматив
ному слововжитку й флективного наголошування: жйбй, κορόβύ, ceúmú, ями 43 44
або навіть уже тільки флективного: свитй, ямй (Гол.-95), а також уже коди
фіковане як компроміс між східно- і західноукраїнською мовними традиціями
r r 44мами ;
б) в іменниках другої відміни — чол. р.: векторй, інвесторй, контейнерй,
серверй, снайперй, тендерй («вигравати, укладати тендери»), навіть тренерй,
фермерй («вони були фермерйми»: СТБ, «Вікна», 18.08.2008) — поряд з норма
тивним наголошуванням вбктори, imécmopu і под. У таких випадках, з одного
боку, можна вбачати орієнтування на «більш українську» норму наголошуван
ня, пор. мн. автори,, директорй, редакторй, ректорй, секторй (хоча пор. в ін
ших ніби аналогічних випадках — диктори, фёлъдшери: УЛВН, УОС-09 і
фельдшери. Голоск., Погр.), а з другого, — впливи наголошування відповідних
43 Винницький В. Українська акцентна система...— С. 134.
44 Акцентна кодифікація форм множини цього слова еволюціонувала таким чином: мн.
мами, -ів (Голоск.), мйми, род. мам (Погр. ; УЛВН), мймй, мамів і мам (ОСУМ-75), мбмй, мам
і мамів (ОСУМ-94; УОС-09), пор. навіть категоричніше: «Рекомендованим слід вважати
флексійний наголос і прийнятним — кореневий: мами і мами» (Винницький В. Зазнач, пра
ця.— С. 133), з чим населення Центральної і Східної України, звичайно, ледве чи погодиться.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 33
слів у російській професійній мові і в просторіччі: meecmopá, cepeepá, mpenepá
і под. 45; інші випадки явного перегукування з відповідним явищем у розмовній
російській мові: склад «сховище» — мн. склади, на складдх і т. д., артскладгл,
хімскладй, зерносклада (навіть у мовленні ведучих інформаційних теле- і
радіопрограм); мн. обшуки, (у мові працівників правоохоронних органів, пор.
рос. проф. обыска)',
- під явним впливом західноукраїнської мовної практики поширилися такі
наголошування у формах множини, як: дозволи, noeepxú (на кількох noeepxáx
і т. д.), початки, особливо у звороті на початкдх (досить частотне): на початкбх
переговорів (наголошування в одн. початок, однак, у загальноукраїнському
масштабі поки що не прищеплюється), способй (різними способдми)',
- сер. р.: мн. ліжт (ліжок, ліжшм, ліжкдми, на ліжках), кріслд — форми,
що простежуються насамперед у мовленні тележурналістів з інформаційних
програм і публічних політиків походженням із західноукраїнського регіону,
наприклад, на т/к ICTV (Олена Фроляк, Лук’ян Сельський), т/к «24», т/к ТВі
(«вони повернуться у свої крісла», «обладнаний ліжкдми»: Христина Гавриш у
програмі «Сьогодні», 23.01.2015), їх можна почути в Арсенія Яценюка, але вони
вже фігурують і в ефірному мовленні журналістів — не обов’язково «західня-
ків» (наприклад, на 5 т/к., в ТСН «Студії 1 + 1»);
- в іменнику тато: мн. татй, род. татів (УП-90, с. 80)46 або з варіантністю
акцентних форм (як компроміс): мн. mámú, род. mámie і т. д .47 Досі нормативні
джерела або взагалі не подавали форм множини цього іменника (Голоск.;
ОСУМ-75; Погр.), що наводило на думку про незмінність його наголошування
при відмінюванні, або подавали форми máma, род. тат (УЛВН; УОС-09),
mámu, род. татів / тат (УП-93, c. 75; УП-99, c. 117), пор. також у самій мовній
практиці, наприклад: «Духовним опікуном у громадах (станицях) РУНВіри є
рунтато. ...Н арунтат покладено функцію...» (А. Колодний, О. Сатан. — УС,
17.12.1998, с. 14);
в) у сполученнях з кількісними числівниками— тенденція до вирівнювання
наголошування іменників за зразком «чистої» множини (очевидно, на думку
журналістів і літредакторів ЗМІ, це має бути «більш українська» форма): два
(три, чотири) разй (досить уже частотна форма, наприклад: «терористи двад
цять д варазй обстріляли...». — СТБ, «Вікна», 11.06.2015), два місяці (СТБ,
«Вікш», 11.06.2015); п ’ять копійок («Студія 1 + 1», ТСН, 30.10.2010), тридця
ть копійок (т/к «Еспресо», «Телеекспрес», 11.11.2015), кілька місяців («Студія
1 + 1», ТСН, 11.11.2011) і под. (пор., наприклад, у Погр., УЛВН.: два pásu, п ’ять
копійок і под.
3.1.6. Це окремі випадки, що їх можна було б схарактеризувати як пересу
нення наголосу при відмінюванні слова (долар, сокіл) на передостанній склад,
проте це, безперечно, лексикалізовані факти, тобто явище не стільки фонетики,
скільки лексики (відповідні слова саме з такими акцентними особливостями пе
реносяться із західноукраїнської / діаспорної мовної практики, пор. акцентні па
45 Див.: Воронцова В. Л. Активные процессы в области ударения // Русский язык конца
XX столетия (1985-1995).— М., 1996.— С. 315; Шапошников В. Н. Русская речь 1990-х :
Современная Россия в языковом отображении.— М., 2006.— С. 264.
46 Див. так само: Словник труднощів української мови.— C. 285; Винницький B. M.
Український правопис: неточності у трактуванні мовознавчих понять.— Л., 2012.— С. 45—46;
Ющук І. Зазнач, праця.— С. 74.
47 Тараненко О. О. Словозміна української мови.— С. 59.
О. О. Тараненко________________________________________________________________
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
радигми в цих ідіомах на зразок пбрстень — перстбня, мн. nepcmém, má6ip —
табору, мн. табори):
- долар / дбляр, наприклад: «Первісний капітал для такого бізнесу — то є 10
тисяч долйрів» (В. П. Удовиченко, міський голова м. Славутича, родом з Київ
щини. — УР-1, Радіо «Голос Києва», 20.08.2002), але звичайно це відбувається
при відмінюванні фонетичного варіанта дбляр (частина східноукраїнських мов
ців тепер, можливо, сприймає саме цю форму, за західноукраїнським і діаспор-
ним зразком [див., наприклад: Ог-24, с. 93; Андрус.], як «більш українську») —
доляри, долярами і т. д.: «А є й такі, що приїхали з України з грубими пачками
надбаних злочинним шляхом долярів» (Микола Литвин, письменник, журналіст
і кобзар. — ЛУ, 17.10.1996), частіше ж — у жартівливому вжитку: «— Знаєте,
скільки коштує в Іспанії наш бугай — козак? Купу доляріві» (Юрій Краснощок.
Гумореска «Як робити молоко». — ГУ, 24.07.1993);
- сокіл, кл. в. соколе'. «На цім світі пий, соколе...» (з популярної пісні на сло
ва Юрія Рибчинського «Мертві бджоли не гудуть»; так само: Ог.-24, с. 373), з ва
ріантністю: соколе (УЛВН)48, мн. «Соколи» — популярний на початку 90-х ро
ків музичний гурт зі Львівщини, у такій вимові цю назву стали вживати й на
«Великій Україні» (пор. у Жел.: сокіл, род. сокола, мн. соколи).
3.1.7. Говорячи про активізацію впливів з боку південно-західного наріччя на
загальнонаціональну українську мову, в тому числі й на її фонетичному рівні, не
можна, звичайно, оминути й такої особливості акцентуації південно-західних го
ворів, як кореневе (а не суфіксальне, як у літературній мові) наголошування
кількаскладових віддієслівних іменників сер. р. на -ання на зразок мовчання,
оповідання, переконання і под., деякі з яких від 20-х років стали входити до за
гальнолітературного вжитку (це префіксальні засідання, утримання, затримання
та деякі ін., але, наприклад, не пйсання, питання, чйтання) 49. У наш час уживання
таких іменників, не тільки префіксальних, з кореневим наголошуванням помітно
увиразнилося в публічній сфері: запитання (наприклад, у мовленні Віктора
Ющенка), покарання (у тому числі й у мові юристів), порівняння (наприклад, у
мовленні А. Яценюка), а особливо чйтання (зокрема, у Верховній Раді: «прийня
ти законопроект у першому читанні» і под.). Але це явище на його сучасному ета
пі, можливо, не обов’язково слід пояснювати черговим пожвавленням західноук
раїнських мовних впливів: це може бути й просто наслідком ширшого звучання
тепер на різних радіо- і телеканалах спонтанного, «нередагованого» мовлення —
того, що було й давніше, але виступало менш помітно 50.
3.2. Прикметники. В акцентуації відносних прикметників спостерігається
тенденція до розширення в загальноукраїнській мовній практиці випадків наго
лошування суфіксів -ob-, зрідка -ев- (там, де норма і узус досі передбачали / пе
редбачають кореневий наголос, і в нових лексичних одиницях) 51 : наметовий,
48 Пор. так само: Тараненко О. О. Зазнач, праця.— С. 51.
49 Див.: Ог-24 (писання, читання)', Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування україн
ської літературної мови.— Л. ; Нью-Йорк, 1996.— С. 131-132; Винницький В. Українська
акцентна система...— С. 218, 227.
50 Утім, наприклад, С. Караванський, посилаючись на словник Жел. і на належну, на його
думку, мовну компетентність, зокрема, депутатів Верховної Ради («Чи ж депутати Верховної
Ради, що послуговуються українською мовою, і справді такі недотепи, що не відчувають, як
краще і легше говорити по-українськи...?»), обстоює правомірність наголошування чйтання,
запитання (див. його статті: Не все те золото, що у словниках.— ЛУ, 2004, № 7; Про
«становий» хребет мови.— ЛУ, 16.09.2004).
51 Оскільки ця акцентуаційна модель найбільшою мірою характерна в загальному
просторі функціонування української національної мови для говорів південно-західного
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 35
ринковий (наприклад, у публічних виступах 2005 р. відомих політиків Є. Марчу
ка, В. Ющенка, Ю. Тимошенко), плівковий, рамковий (наприклад, у мовленні
політиків Б. Тарасюка, О. Турчинова: «рамкова угода»), смерековий (пор., зок
рема, популярну пісню «Смерекова хата»— текст Миколи Бакая, 90-і роки; з та
ким наголосом це слово можна було почути й давніше, наприклад: «Стан твій
ніжний, смерековий...»: популярна пісня на слова Анатолія Драгомирецького
«Ой ви, очі волошкові»), рідше вівторковий, понеділковий, однаковий, утво
рюючи, таким чином, акцентуаційну варіантність намбтбвий, плівковий і т. ін.
(для деяких із таких слів уже відбувається лексикографічна кодифікація — на
приклад, у РУС-03 : вівторковий-, у СУМ-20, т. 6, с. 595 : ринковий). У публічному
мовленні вихідців із західноукраїнського регіону та представників діаспори та
ка модель, природно, виявляється ширше, наприклад: кавовий, помаранчбвий
(зокрема, «Помаранчбва революція») та ін. Ось випадки коренево-суфіксальної
варіантності наголосу в новоутворених прикметниках з такими суфіксами: без-
пекбвий {політика, доктрина, структури) — переважно з кореневим наголошу
ванням (УРРУС; зокрема, у мові виступів президентів Л. Кучми, В. Ющенка,
В. Януковича, П. Порошенка, у програмах УТ-1, УР-1 ), хоч існує й суфіксальний
наголос (зокрема, у мовленні А. Яценюка: «Перед нами стоять безпекбві викли
ки», але простежується також і в мовленні вихідців зі Сходу України), грйвжвий
(переважно з кореневим наголосом), іміджбвий (поряд з переважним наголошу
ванням першого складу трапляються й випадки наголошування суфікса — нап
риклад, у мовленні політика Тараса Чорновола, 2014 р.), мерёжёвий (з перева
жанням суфіксального наголошування), {дво-)рівневий (УОС-09, СУМ-20,
РУСНТ-98, хоча в УОС-09, СУМ-20 є багаторівжвий; «дворівневий паркінг»:
СТБ, «Вікна», 11.11.2015) і {дво-, багато-)рівжвий (УРРУС), у досі не фіксова
ному суржикбвий. У нових або актуалізованих прикметниках із цими суфікса
ми, що вступають у конкуренцію з досі більш узвичаєними прикметниками із
суфіксом -h-, а також з першим атрибутивним компонентом у складених імен
никах 52: авангдрдбвий, npécôeuü (з переважанням кореневого наголошування),
реклбмбвий (пор. відповідно досі значно більш узвичаєні форми: авангардний,
прес-...: прес-конференція і пор,., рекламний). Нормативні словники «Великої
України», утім, можуть стримувати цю тенденцію, даючи тільки кореневий
(авангбрдовий: СУМ-20) або подвійний наголос {допомбгбвий: СУМ-20);
пор. відсотковий (наприклад: Ізюмов; СДМ-30; Голоск.; РУС-37; РУС-68;
УЛВН; Погр.), відсотковий (ОСУМ-09; РУС-03; СУМ-12) і відсотковий
(ОСУМ-09; УРРУС; СУМ-20) 53.
Тенденція до наголошування на суфіксі -ов- активізується також з проти
лежного боку — з пересуненням від флективного наголосу, пор. зірковий, квіт-
кбвйй (СУМ-20).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
наріччя, а в межах культурної лексики її поширення відбувалося також під впливом польської
мови {Булаховський Л. А. Наголос // Курс сучасної української літературної мови.— К.,
1951.— Т. 1.— С. 499), у її теперішній активізації слід, безперечно, обов’язково мати на увазі
впливи західноукраїнської та діаспорної мовних практик, хоча в цілому її природа є,
звичайно, значно складнішою й різноманітнішою (див. також, зокрема: Винницький В. Зазнач,
праця.— С. 273-276).
52 Див. про активізацію словотвірних моделей відносних прикметників із суфіксами -ов-,
-ев-у сучасній українській мові: ТараненкоО. О. Актуалізовані моделі...— С. 158-164.
” Пор. також давніші випадки такого роду на зразок загоновий (від загін), перегоновий
(від перегони, мн.), крёдитовий (РУС-68; ОСУМ-75; СУМ-11 — від крёдит); пор. ринковий
(Ізюмов) і пізніше ринковий (від РУС-37 до нормативних словників нашого часу).
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
3.3. Іменники і прикметники.
3.3.1. В іменниках і прикметниках із суфіксами -ів-, рідше -ин-, похідних від
власних назв (найчастіше від прізвищ), стає помітнішим уживання з наголошу
ванням на цих суфіксах. Найперше це почало привертати до себе увагу ще від
початку 90-х років (особливо в мовленні відомих діячів української західної
діаспори, походженням з Галичини, Ярослави (Слави) Стецько, пізніше пред
стоятеля УГКЦ Любомира Гузара) в одиницях бандерівці, мельнитвці (форми
одн. цих іменників уживаються рідше), бандерівський, мельниківський, поступо
во поширюючись і на мововжиток представників інших українських регіонів.
Наприклад, у мовленні голови відділення партії «Свобода» в Сумській області
Ігоря Мірошниченка, який, за його словами, «якщо жив на Західній Україні, то
не більше трьох днів»: бандерівець, бандерівський (т/к «Інтер», «Большая
политика», 28.01.2011). Під час відомих протестних акцій, що дістали назву
«Євромайдан» (кінець 2013 — початок 2014 рр.), поширилося наголошування
«беркутівці» (про бійців спецпідрозділу МВС «Беркут», що протистояли «євро-
майданівцям»), «беркутівський» (у мовленні, зокрема, О. Тягнибока, А. Яценю
ка, Д. Добродомова, але не тільки). (Наголошування гітлерівці, петлюрівці, гіт
лерівський, петлюрівський, а також, наприклад, лемківський, наявне в мовленні
вихідців із Західної України та представників західної діаспори, у мовленні
представників Східної України поки що, здається, не прищеплюється). Так само
поширилося наголошування мазепйнський, мазепйнка (головний убір): «Біля
свого намету на Майдані / У мазепйнці молодик стоїть» (Дмитро Павличко. З но
вих віршів. — Сл. Пр., 19.06.2014, с. 8: про протестні акції на «Євромайдані»)
(саме з таким наголошуванням в Андрус, подано мазепйнець, мазепйнка, Мазе-
пйнщина; в ОСУМ-94, за вже досить тривалою мовною традицією, було подано
мазепйнка, але вже, наприклад, УОС-09 дає форми з «літературним», тобто схід
ноукраїнським, наголосом: мазбпинський, мазбпинка ) 54.
3.3.2. Почастішали випадки наголошування (греко-)катблщький, (гре-
ко-)катбличка, відомі в живій мові, звичайно, й давніше (за аналогією до наго
лошування твірного католик), але тепер з підтримкою в особливостях їх ужи
вання в мовленні вихідців із Західної України та представників «старої» західної
діаспори (наприклад, у мовленні Слави Стецько, предстоятелів УГКЦ Любоми
ра Гузара, а пізніше Святослава Шевчука).
3.4. Числівники. Це такі випадки наголошування (переважно в публічному
мовленні вихідців із Західної України, у тому числі й теле- і радіожурналістів),
як: дробовий числівник півтора («за півтора кілометрів до...» — ICTV, «Фак
ти», 2.04.2013: ведучий Лук’ян Сельский), у тому числі й з іменниками жін. р.:
півтора години, сторінки, тисячі (наприклад, у мовленні ведучого однієї з про
грам на 5 т/к Романа Чайки); збірний числівник обидвй (див.: Жел.; Ог.-24), але,
оскільки паралельно вживають і лексичний діалектизм обидвбє, у непрямих від
мінках важко визначити віднесеність їх саме до того, а не до іншого з цих слів,
наприклад: «Обидвбє проходять в одній справі», «в обидвбх справах» («Студія
1 + 1», ТСН, 17.03.2016, 18.01.2016: ведуча Лідія Таран).
3.5. Займенники.
3.5.1. У формах зворотного і присвійних займенників у публічному мовлен
ні «східняків» (переважно тих, хто перейшов / переходить на спілкування ук
54 Утім, пор. рекомендацію саме такого наголошування: мазёпинка — і в довоєнному
середовищі галицьких мовознавців: Грицак Є. Новотвори в сучасній українській мові І І Рідна
мова.— Варшава, 1935.— Ч. 11.— С. 159.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 Ъ1
раїнською літературною мовою з російської) почастішали випадки їх коренево
го наголошування, характерного для південно-західних говорів: «не знали, як
cé6e поводити» (Олександр Роднянський, президент т/к «Студія 1 + 1». — ТСН,
21.03.1998), «сам по собі» (5 к., «Час», 18.10.2004: ведучий Роман Скрипін), «до
рогі мої» (Юлія Тимошенко, у мовленні якої подібні випадки трапляються час
то). Щодо наголошування особових займенників 1 і 2 ос. одн. і зворотного
займенника в конструкціях з прийменниками, то деякі сучасні посібники з
культури мови вже пропонують не тільки досі нормативні акцентні форми для
род. і знах. в. на зразок до мёне, на mé6e, але й по мбні, на тобі і под.55
3.5.2. У вживанні вказівних займенників (6)той, (о)цей, означального (у)весь
у функції означення у формах непрямих відмінків (з прийменниками), а також
числівника-прикметника-займенника один (у непрямих відмінках незалежно від
його синтаксичної функції в контексті) не можуть, звичайно, не привертати до
себе уваги досить частотні в мовній практиці випадки їх наголошування на ос
нові, у чому вгадується вплив особливостей акцентуації південно-західного на
річчя (наприклад: з одного боку, «Два — в одному»: з телереклами, «Ми прагне
мо одного...»·. з телереклами). У рекомендаціях з культури української мови, як
відомо, вказують на нормативність тільки флективного наголошування таких
займенникових форм (до того берега, на тому шляху і под.), відповідно до узусу
південно-східного наріччя й, отже, норм літературної мови (на відміну від їхніх
субстантивованих форм на зразок до того ж, наполягати на тому і т. ін.)56; це ж
стосується й питання про нормативність акцентної парадигми один. З авторитет
них норматіивних джерел попередніх десятиліть лінія на послідовне розме
жовування в наголошуванні таких займенникових форм у їх атрибутивному і в
субстантивованому вживаннях проводиться в Погр.: без того чоловіка / не без
того, на цьому заводі / на цьому; послідовно: одного разу, в одному селі57.
Однак частіше звучання таких акцентних форм у публічному просторі опи
суваного періоду — це наслідок, найімовірніше, не тільки й, можливо, не
стільки саме теперішнього посилення західноукраїнських мовних впливів, а й
просто ще значно ширшого, ніж досі, функціонування усної форми української
літературної мови — з усіма можливими «неправильностями» в мовленні її ко
ристувачів і, зокрема, слідами ще попередніх впливів акцентуації південно-за
хідного наріччя, особливості якого в даному разі «вигідно» різняться від наголо
шування відповідних слів у російській мові. Хитання в наголошуванні цих
форм — на флексії / на основі — простежується в текстах нової української літе
ратурної мови задовго до нашого часу. Наприклад, у поезії Тараса Шевченка: з
того зерна, з того поганого Давида / з того часу, а все за того п'ятака', у само
му тому селі І у тому самому селі', найкраща з усього села / зо всього царства, по
всьому небу (світу, царству)-, і волосочка одного / молітесь Богові одному, у
Максима Рильського: «І все в тому житті, ба навіть сморід глини...», «За мир в
усьому світі...». У нормативних лексикографічних джерелах другої половини
XX ст. (в акцентованих стійких сполученнях слів, у перекладних словниках —
55 Островський В. І., Островська Г. Ф. А українською кажуть так...— 2-е вид., випр. і
доп.— Тернопіль, 2013.— С. 27.
56 Молодід Т. К. Наголос займенників та слів займенникового походження // Питання
мовної культури.— К., 1970.— Вип. 4.— С. 82-85; Єрмоленко С. Я. Культура української
мови // Мова. Людина. Суспільство.— К., 1977.— С. 108; Тодор О. Як правильно наголошу
вати: того чи того, тому чи тому? // Культура слова.— 2008.— Вип. 70. — С. 137-138.
57 У цьому словник М. І. Погрібного спирається, безперечно, на відповідні рекомендації
М. А. Жовтобрюха (див.: Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літера
турної мови.— К., 1972.— Ч. 1.— С. 303).
О. О. Тараненко________________________________________________________________
38 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
також в інших ілюстраціях), тобто теж у працях мовознавців, але тих, які не мо
жуть не реагувати (свідомо чи несвідомо) на особливості живої мовної практи
ки: з того боку {світу), у тому числі', з цього світу, на цьому слові; з усього роз
маху, на всьому готовому; одного разу, одного поля ягоди (СУМ-11); з того боку
(стаття по); на тому тижні; до цього часу (стаття поднесь), у цьому випадку;
в усьому світі; в одному будинку (РУС-68); з усього духу; з того світу, на тому
світі; в цьому дусі; в одному ряду, стояти на одному (ФСУМ); на всьому ходу;
до того берега, на тому шляху (УЛВН). У новіших словниках, навіть з грифом
НАН України, така непослідовність ще більше увиразнюється, причому з тен
денцією до розширення випадків наголошування саме на основі, наприклад у
РУС-03, РУС-4 (у зіставленні з РУС-68 і СУМ-11): в тому самому будинку
(стаття один), але на тому тижні (стаття неделя), у там у числі, у звороті завдя
ки тому, так само в прислівнику: рік тому, але того року; цими днями; усього
доброго! Тому в деяких словниках тепер висуваються пропозиції санкціонувати
в таких випадках для означального займенника весь і вказівних той, цей подвій
не наголошування (як компромісне): з усього розмаху, на тому тижні, у цьому
селі58.
3.6. Дієслова.
3.6.1. Це вже достатньо закріплене в живій мовній практиці протягом остан
ньої чверті століття, але не кодифіковане нормативними джерелами наголошу
вання префіксальних членів словотвірного гнізда -лагод- на компоненті -год-:
від{за-, з-, на-, по- і т. д.)лаг0джувати / -лагодити з похідними (у конкуренції
з досі нормативними налйгоджувати / налдгодити і под.): «залагоджувати
конфлікт» («Студія 1 + 1», ТСН, 31.07.2014: ведуча), «налагодження стосунків»;
військовий термін «бойове влагодження», що став поширюватися в публічному
просторі (насамперед, звичайно, в мові військових) з кінця 2014 р. (у зв’язку з
воєнними діями на Донбасі) функціонує з наголошуванням як на першому (тоб
то згідно з нормою), так і на другому складі.
3.6.2. Це дальше поширення практики кореневого наголошування інфініти
вів дієслів вести, везти, нести з префіксальними їхніми дериватами і їхніх
форм, причому не тільки минулого, на що звичайно звертають увагу 59, але й
майбутнього часу. Наприклад, у мовленні українських політиків, у минулому
або й тепер в основному російськомовних, вихідців зі Сходу країни, — Петра
Симоненка, лідера ЮТУ, вихідця з Донбасу: «тсти покарання», «вели розмову»;
«По большому счёту, рідной неньке-Україні не повбзло» (УТ-1, «Вісті тижня»,
7.03.2004; у цій мішаній російсько-українській фразі дієслово було вжито в ук
раїнському оформленні), так само відзначену акцентну модель можна було
простежити в мовленні В. Пустовойтенка, Ю. Тимошенко, Д. Табачника, Р. Бо-
гатирьової, але також і в українськомовного «східняка» Олега Ляшка: «Влада
довбла народ...» (2014 р.); у телеведучих та інших журналістів в інформаційних
програмах загальноукраїнського телебачення: «рознбсло їхній будинок» («Сту
дія 1 + 1», ТСН, 2011: Наталя Мосейчук), «політик нбстиме відповідальність»
(5 к., «Час», 1.07.2004: Данило Яневський) (див. далі також про наголошування
форм 1 і 2 ос. мн. теп.-майб. ч. на зразок несбмо, несёте в межах іншої й ширшої
58 Див.: Тараненко О. О. Передмова//УРРУС.— С. 5. Подвійне наголошення займенника
увесь у непрямих відмінках (незалежно від синтаксичного вживання його форм) подано в
Голоск.: усього і т. д.
59 Див.: Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5 т.— К., 1977.— Т. 2.— С. 440-441;
Шевельов Ю. Зазнач, праця.— С. 137.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 39
акцентної парадигми дієслів: «Ви ведете кампанію...». — 5 к., «Час», 24.03.2004:
ведучий Роман Скрипін).
3.6.3. У парадигмах дієвідмінювання — відступи від стандарту в разі як збе
реження наголосу на основі слова, так і, навпаки, перенесення його на флексію
та в деяких інших випадках:
а) у формах мин. ч.: була, було, були («...ніякої критики навколо нас не
було б» (уривок з прес-конференції Ю. Тимошенко. — «Студія 1 + 1», ТСН,
26.05.2005), «Ви прибули з Лондона?» (Роман Скрипін), мн. дали, жшіи (наприк
лад, в ідіолекті Л. Кучми), «ужили заходів», «газ уже спожили» і под. (у відпо
відних випадках тут можна вбачати, звичайно, і вплив з боку російського суб
страту в мовця);
б) у формах 1 ос. одн. теп.-майб. ч.: шжу, роблю, ходжу, говорю, допоможу
і под. — наприклад, у мовленні осіб не тільки з російською рідною (базовою)
мовою: «Я борюсь з корупцією» (Ю. Тимошенко, 2010 р.), «Я тобі все роз-
кйжу...» (співає співачка зі сценічним псевдонімом Альоша, 2012 р.), але й з ук
раїнською (у «східняків»): «Яроблю зауваження... » (Іван Плющ, голова Верхов
ної Ради.— УТ-1, «Українські телевізійні новини», 7.07.2000: трансляція із за
сідання Верховної Ради), «Я не зробив і не зроблю жодного кроку, щоб...»
(з виступу В. Ющенка у Верховній Раді, 9.02.2006 р.), «Я говорю про революцію
у прибиранні...» (з телевізійної реклами, 2005 р.: диктор — жінка з загалом
нейтральною літературною вимовою)60;
в) у формах 1 і 2 ос. мн. теп.-майб. ч.: «ми живёмо» (Олег Ляшко), «Кля-
нёмосъ\ Клянёмосъ\» (з клятви кадетів Київського військового ліцею імені Івана
Богуна, листопад 2010 р.; з клятви випускника, що її дають учні однієї із серед
ніх шкіл Київської області: ICTV, «Факти», 29.05.2011), «На цьому ми пере-
рвёмосъ...» (5 к., «Час», 30.05.2005: ведучий Роман Скрипін), «Прорвёмосъ\»
(назва художньо-документального телефільму про «Помаранчеву революцію»,
березень 2006 р.: її вимовляли саме з таким наголошуванням); форми 2 ос. бе
рёте, б'єте, даёте, живёте і под.;
г) у формах 2 і 3 ос. одн. та 1-3 ос. мн. теп.-майб. ч., що особливо виявляється в
наголошуванні префіксальних дериватів док. в. — від дієслова іти (крім вийти):
«nidé у відставку» («Студія 1 + 1», ТСН, 15.11.2002: ведучий Олесь Терещенко),
«Ми прийдёмо вам на допомогу!» (з реклами: УТ-1, 9.09.2000: голос диктора —
загалом з нейтральною літературною вимовою), «“Чи прийдёте Ви на голосуван
ня?” Ці люди сказали, що прийдуть» (Інтер, «Подробиці», 11.03.2002: соціолог
загалом з нейтральною літературною вимовою — про анкетування населення)61 ;
від старого дієслова йняти (крім вийняти): «скільки це займё часу?» і под.62;
ґ) поширення форм нак. сп. 1 і 2 ос. мн. славімо, славіте в Різдвяних
привітаннях, перейнятих із західноукраїнської мовної практики / з мововжитку
греко-католицької церкви, — від акцентної форми славйти (Ог.-24) (замість
60 В одній з останніх монографій, присвячених становленню нормативності в системі
акцентуації української мови, відзначено, що хоч у формах на зразок казку, пишу, роблю
основним з погляду норми є флективний наголос, але цілком можливим є й наголошування на
основі, що також варто було б подавати у словниках (Винницький В. Українська акцентна
система...— С. 383).
61 Пор. трактування форм на зразок nidém як також прийнятних: Винницький В. За
знач. праця.— С. 337.
62 Подібна ж модель наголошування для дієслова (у)красти, характерна для півден
но-західного наріччя, простежується в загальноукраїнському просторі переважно тільки в
мовленні вихідців із західноукраїнського регіону (зокрема, у А. Яценюка); для бути (будё,
будуть і т. д.) вона тут практично відсутня.
О. О. Тараненко________________________________________________________________
40 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
очікуваних слдвмо, смете — від слбвити), наприклад: «Христос рождається!
Славімо його!» (прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко), «З Різдвом Христо
вим! Славімо його!» (Президент України Віктор Ющенко); пор. у привітаннях
предстоятелів Української православної церкви Київського патріархату Філаре-
та і Української автокефальної православної церкви Димитрія відповідно:
«Христос народився! Славімо його!» і «Христос народжується— славтеї» (Час,
5.01.1996, с. 1). Пор. характерне для живої мови західноукраїнського регіону су
фіксальне, а не кореневе наголошування групи префіксальних дієслів на -ити,
-іти, -ати (заводйти, приходити, посидіти, полеждти і под.), яке час від часу
простежується тепер і в загальнонаціональному ефірі: «Ви можете посидіти в
затишних кафе Риги» (ICTV, «Факти», 5.08.2011: ведуча Олена Фроляк).
3.6.5. Поряд з наведеними вище виявами активізації з боку акцентних особ
ливостей південно-західного наріччя дещо повніше увиразнилася й одна акцен
туаційна тенденція до певної міри протилежного спрямування — до збалансова
ності південно-західної (з флективним наголосом) і південно-східної (з
кореневим наголосом) моделей наголошування префіксальних дієслів док. в. з
префіксами, що закінчуються (в особових формах — 2 і 3 ос. одн. та 1-3 ос. мн.,
рідше — і в інфінітиві) на голосний [і] (вторинного походження — з [о], а остан
ній — від зредукованого заднього ряду), з ширшим поданням у нормативних
джерелах варіантності на зразок: відбити, відіб'єш, відіб'б і т. д. (так само
відігтш, віділлєш і под.), звити, зів'ёш, зів'é і т. д. (так само зіб'бш, зігтш,
зіпхжш, зірвбш, зіткнбш і под.), так само в акцентних парадигмах дієслів надір
вати, підлити,розвити і т. ін. Таку варіантність, яку майже послідовно проведе
но у Погр., уже загалом витримано в перших томах СУМ-20, тоді як у норматив
них джерелах попереднього періоду й, зокрема, в СУМ-11 тут переважно
спостерігався значний різнобій — з ухилом, однак, частіше в бік флективного
наголошування63.
3.7. Прислівники. Це окремі випадки, що, очевидно, також увиразнилися
в загальному річищі пожвавлення в загальноукраїнському мовному просторі
особливостей західноукраїнської мовної практики, — з певного активізацією:
а) префіксального наголошування: наприкінці (за нормою тут подвійне на
голошування), передовсім (зокрема, в усному мовленні поетів Павла Мовчана,
Галини Тарасюк) — у конкуренції з нормативним передовсім',
б) навпаки, кінцевого наголошування: наразі (СУМ-11 подавав це слово з
подвійним наголосом, але як діалектне, а вже, наприклад, ОСУМ-94, СУМ-12 —
як нейтральне, але тільки з наголосом на корені), на часі (пор. літ. на чбсі) 64.
4. Підсумкові зауваження. Узагальнюючи викладене вище, слід, по-пер
ше, підкреслити, що в сукупності відзначених фонетичних (сегментних і акцен
туаційних) явищ новітнього періоду функціонування української літературної
мови переважають тенденції нормотворчого характеру, спрямовані на посилен
ня наявності в її структурі органічніших, питоміших для неї рис (нерідко з мож
ливою гіперкоректністю й «перегинами»), У межах цих тенденцій, зокрема, не
тільки реалізується цілком зрозуміле прагнення активних кіл українськомовно-
го соціуму до дальшого усунення з її складу слідів впливів (справжніх і гаданих)
з боку російської мови (це переважно на сегментному рівні фонетики), а й акти
63 Див. також: Булаховсъкий Л. А. Зазнач, праця.— С. 436—4-40; Винницький В. Українська
акцентна система...— С. 341-344.
64 Див. також: Шевельов Ю. Зазнач, праця.— С. 116.
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 41
візується присутність низки особливостей південно-західного наріччя (частіше,
як видається, у межах акцентних парадигм).
По-друге, якщо говорити про ті кола мовного соціуму, в мовленні яких особ
ливо виразно виявляються такі тенденції нормотворчого плану, то всі ці фоне
тичні процеси характеризують насамперед, цілком природно, мовну практику
осіб, які прагнуть спілкуватися правильною або навіть добірною літературною
мовою. Певна ж їх кількість, особливо низка з відзначених явищ акцентуації, —
це ознака мовлення переважно тих із них, хто перейшов (переходить) на спілку
вання українською мовою з російської як своєї базової (раніше чи й тепер) або з
огляду на свій вік ще не став носієм літературної мови кодифікованого станом
на початок 90-х років зразка (тобто представники молодших поколінь).
Оскільки такі особи не впевнені у своєму володінні «справжньою» українською
мовою (тим більше в сучасному загальному контексті критики «офіційної» літе
ратурної мови, яка лунає звідусіль як умотивовано, так і зовсім безпідставно),
вони, чуючи та бачачи навколо себе (насамперед зі ЗМІ, перекладної літератур
ної, теле- і кінопродукції) зразки ніби іншого варіанта української літературної
мови, вдаються — свідомо чи ні — до мовної гіперкоректності. Ось, наприклад,
фрагменти з публічних виступів українською мовою відомих діячів української
політики з рідною або базовою в минулому чи й тепер російською мовою — ви
хідців зі Східної України: eeécmu, говорю, eidcmaéMO, подаёмо, видаёмо, «я би
пішов», щоби («Студія 1 + 1», «Епіцентр», 3.10.1999: Сергій Тігіпко); уживання
надміру твердого [ч]65, що, до речі, нечасто трапляється і в мовленні представ
ників західноукраїнського регіону, наголошування шжу, повторюсь (СТБ,
«Вікна. Опівночі», 19.10.2001 : Василь Волга, кандидат у Президенти України);
зі спонтанного мовлення голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата
Чубарова, який спілкується загалом нормативною українською літературною
мовою, хоча і з певними ознаками неукраїнської артикуляції: не dánu, підняли;
це було би, могли би. Навіть у випадках, коли поширювані в загальноукраїнсько
му мовному просторі фонетичні елементи південно-західного наріччя можуть
нагадувати співвідносні одиниці російської мови (на відміну, до речі, від відпо
відних елементів південно-східного наріччя та «офіційної» літературної мови),
відчуття мовцем того, що їх використання є одним із зразків сучасного «елітар
ного» мововжитку, очевидно, переборює можливі побоювання того, що його
можуть запідозрити у вживанні росіянізмів, пор. укр. би, щоби і рос. бы, чтобы
(як основні, нейтральні варіанти порівняно з б, чтоб); укр. прийдёмо, npuüdéme,
прийдуть і под. і рос. придём, придёте, придут і под. Однак у спостерігача за та
кого роду слововживанням в українському мовленні осіб з базовою (раніше або
й тепер) російською мовою, очевидно, постійно виникають сумніви щодо того,
як його трактувати — як вплив південно-західної акцентуації, як, наприклад, у
мовленні уродженця Буковини А. Яценюка: «Європейський вибір відстояли не
ми. Європейський вибір відстояли мільйони» (з виступу на засіданні Верховної
Ради 14.07.2014), або ж як вплив російської мови, наприклад: «Ви мужньо від
стояли нашу свободу!» (голос диктора — загалом з нейтральною літературною
вимовою — за кадром у телеролику соціальної реклами на підтримку україн
65 Пор., наприклад, в одному з оглядів сучасного стану української літературної мови
серед інших виявів «орфоепічного свавілля» таку характеристику цього явища, як «жахливу
вимову звука ч» — «неприродно твердо, як супертвердого»: Баранник Д. X Зазнач, праця.—
С. 43.
О. О. Тараненко________________________________________________________________
42 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
ського війська під час АТО в Донбасі: кінець липня — серпень 2014 р. на різних
українських телеканалах).
Певні слова із західноукраїнської мовної практики, поширюючись у зага
льноукраїнському мовному середовищі, можуть певного мірою «натуралізува
тися» в ньому в плані особливостей свого наголошування: якщо, наприклад, га
разди, мн. СУМ-11 подає з позначкою «діал.» і наголосом на закінченні, то
СУМ-20 — уже без цієї позначки і з наголосом на основі (так само в сучасній
живій мові, наприклад: «Бажаю вам усіляких гараздів!»); ще частотнішим стало
в цей час негардзди, мн. «складнощі, труднощі (у житті, у якій-небудь справі)»
{життєві, економічні і т. ін. негаразди)·, авангардовий, допомдговий (див. 3.2).
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
__________________________________Нові явища у фонетиці сучасної української мови
а) словники, інші довідники:
Андрус.
Гол.-95
Голоск.
Грінч.
ЕУ
ЕУМ
Жел.
Ізюмов
Ογ,-24
Орфоеп. сл.
ОСУМ-75
ОСУМ-94
Погр.
РУС-37
РУС-48
РУС-68
РУС-03
РУС-4
РУСНТ-96
РУСНТ-98
СДМ-30
Сл. військ.
СУМ-11
СУМ-20
СУМ-12
УЛВН
— Українсько-англійський словник / Ukrainian-English Dictionary / Comp, by
C. H. Andrusyshen and J. N. Krett.— Saskatoon, 1990.— 1163 p. (перше
вид.— 1955 p.).
— Головащук C. І. Складні випадки наголошення : Словник-довідник.— К.,
1995. — 192 с.
— Голоскевич Г. Правописний словник. — Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; То
ронто ; Л., 1994.— Вид. 12.— 461 с. (перше вид.— 1929 р.).
— Словарь української мови : В 4 т. / Упоряд. з дод. влас. мат-лів Б. Грінчен-
ко.— К., 1907-1909.
— Енциклопедія українознавства : Словникова частина : В 10 т. / Гол. ред.
В. Кубійович.— Л., 1993-2000.
— Українська мова : Енциклопедія / Ред. кол.: Русанівський В. М., Таранен
ко О. О. (співголови) та ін.— 3-є вид., зі змінами і доп.— К., 2007.— 856 с.
— Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар : В 2 т.—
Л., 1886.
— Ізюмов О. Російсько-український словник.— X. ; К., 1930.— 903 с.
— Огієнко І. Український стилістичний словник.— Л., 1924.— 496 с.
— Орфоепічний словник української мови : В 2 т. / За ред. M. М. Пещак,
В. М. Русанівського.— К., 2001-2003.
— Орфографічний словник української мови / Укл.: C. І. Головащук,
Т. В. Зайцева, І. С. Назарова, M. М. Пещак, В. М. Русанівський. — К.,
1975,— 856 с.
— Орфографічний словник української мови / Укл.: C. І. Головащук,
M. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко.— К., 1994.— 864 c.
— Погрібний M. І. Орфоепічний словник.— К., 1984.— 629 c.
— Російсько-український словник.— К., 1937.— 890 c.
— Російсько-український словник.— M., 1948.— 800 c.
— Російсько-український словник : В 3 т.— К., 1968.
— Російсько-український словник / За ред. В. В. Жайворонка.— К., 2003.—
1424 с.
— Російсько-український словник : В 4 т.— К., 2011-2014.
— Російсько-український словник наукової термінології : Біологія. Хімія.
Медицина.— К., 1996.— 661 с.
— Російсько-український словник наукової термінології : Математика. Фізи
ка. Техніка. Науки про Землю та Космос.— К., 1998.— 890 с.
— Словник ділової мови / Укл.: М. Дорошенко, М. Станиславський,
В. Страшкевич.— X. ; К., 1930.— 248 с.
— Російсько-український словник для військовиків / Укл.: А. Бурячок,
М. Демський, Б. Якимович.— К., 1995.— 384 с.
— Словник української мови : В 11 т.— К., 1970-1980.
— Словник української мови : У 20 т.— К., 2010-2015. — Т. 1-6.
— Словник української мови / Відп. ред. В. В. Жайворонок.— К., 2012.—
1317 с.
— Українська літературна вимова і наголос : Словник-довідник / Відп. ред.
М. А. Жовтобрюх.— К., 1973.— 724 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 43
О. О. Тараненко.
УРЕ — Українська радянська енциклопедія : У 12 т. / Гол. ред. Μ. П. Бажан.— К.,
1977-1985.
УОС-09 — Український орфографічний словник / За ред. В. Г. Скляренка.— К.,
2009.— 9-е вид., переробл. і доп.— 1011 с.
УП-28 — Український правопис.— X., 1928.— 97 с.
УП-60 — Український правопис.— К., 1960.— 272 c.
УП-90 — Український правопис.— К., 1990.— 240 с.
УП-93 — Український правопис.— К., 1993.— 238 с.
УП-99 — Український правопис : Проект найновішої редакції.— К., 1999.— 340 с.
УРРУС — Українсько-російський і російсько-український словник : Сфера ділового і
професійного спілкування / Укл.: В. М. Бріцин, О. О. Тараненко.— К.,
2011,— 551 c.
УРСНТ — Українсько-російський словник наукової термінології / За ред. Л. О. Симо
ненко.— К., 2004.— 416 с.
ФСУМ — Фразеологічний словник української мови : В 2 т.— К., 1993.
б) засоби масової інформації:
ВЗ — «Високий Замок» (м. Львів); ВК — «Вечірній Київ»; ГУ — «Голос України»; Д —
«День»; Дз. т. — «Дзеркало тижня»; Е — «Експрес» (м. Львів); КВ — «Київські відомості»;
Кр. — «Критика» (часопис); ЛУ — «Літературна Україна»; МГ — «Молода Галичина»
(м. Львів); П — «Поступ» (м. Львів); СІЧ — «Слово і час» (журнал); Сл. Пр. — «Слово Про
світи»; УМ — «Україна молода»; УР-1 — Українське радіо (Перший канал); УС — «Україн
ське слово»; УТ-1 — Українське телебачення (Перший канал); УТ-2— Українське телебачен
ня (Другий канал); Час — «Час / Time»
в) інші скорочення:
т/к — телеканал; т/с — телесеріал; СТН — «Служба телевізійних новин» (телепрограма);
ТСН — «Телевізійна служба новин» (телепрогШ рама).
О. О. TARÄNENKO
NEW PHENOMENA THE PHONETICS OF THE CONTEMPORARY UKRAINIAN
LANGUAGE (based on the late XXth — early XXIst century Ukrainian language materials)
The paper discusses foregrounded phonetic processes of segmental and accentual levels
in the contemporary Ukrainian language, they being determined by a considerable expansion
of its functioning, as well as by a massive extension of its speakers’ circle (it resulting, in particular,
into its “contamination”), further democratization of language usage and language standards
in an overall context o f society democratization (it resulting, in particular, into the increase
of linguistic units and phenomena dimorphism and closer attention towards the purity and in general
self-identity o f the Ukrainian language (that determining the usage activation of the Ukrainian
standard language phono-prosodic level elements that distinguish it against a background of other
Slavic languages and first o f all, naturally, o f the Russian one; as a result, the factor added
significantly to the activation of phonetic, first of all o f accentual elements o f the Southwestern
dialect in their rivalry with the corresponding elements o f the Southeastern dialect and with those
of the “official” standard language in the all-Ukrainian sprachraum).
Keywords: the contemporary Ukrainian standard language, Ukrainian phonetics, Ukrainian
stress, norms of the contemporary Ukrainian standard language.
44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184094 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T23:19:38Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тараненко, О.О. 2022-05-05T12:59:34Z 2022-05-05T12:59:34Z 2016 Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2016. — № 2. — С. 15-44. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184094 У статті розглядаються актуалізовані фонетичні процеси сегментного та акцентуаційного планів у сучасній українській мові, зумовлювані впливом таких чинників, як значне розширення обсягів її функціонування та масове розширення кола її носіїв (це призводить, зокрема, до її певного «забруднення»), дальша демократизація мовного узусу й мовних норм у загальному контексті демократизації суспільства (це приводить, зокрема, до посилення варіантності мовних одиниць і явищ) та посилення уваги до чистоти й узагалі до самототожності української мови (це зумовлює активізацію вживання тих елементів фонетико-просодичного рівня української літературної мови, що виділяють її на тлі інших слов’янських мов і насамперед, зрозуміло, російської; одним з наслідків дії цього фактора є також активізація в загальноукраїнському мовному просторі фонетичних, насамперед акцентуаційних, елементів південно-західного наріччя в їх конкуренції з відповідними елементами південно-східного наріччя та «офіційної» літературної мови). The paper discusses foregrounded phonetic processes of segmental and accentual levels in the contemporary Ukrainian language, they being determined by a considerable expansion of its functioning, as well as by a massive extension of its speakers’ circle (it resulting, in particular, into its “contamination”), further democratization of language usage and language standards in an overall context of society democratization (it resulting, in particular, into the increase of linguistic units and phenomena dimorphism and closer attention towards the purity and in general self-identity of the Ukrainian language (that determining the usage activation of the Ukrainian standard language phono-prosodic level elements that distinguish it against a background of other Slavic languages and first of all, naturally, of the Russian one; as a result, the factor added significantly to the activation of phonetic, first of all of accentual elements of the Southwestern dialect in their rivalry with the corresponding elements of the Southeastern dialect and with those of the “official” standard language in the all-Ukrainian sprachraum). uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) New phenomena in the phonetics of the contemporary Ukrainian language (based on the late 20th — early 21st century Ukrainian language materials) Article published earlier |
| spellingShingle | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) Тараненко, О.О. |
| title | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_alt | New phenomena in the phonetics of the contemporary Ukrainian language (based on the late 20th — early 21st century Ukrainian language materials) |
| title_full | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_fullStr | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_full_unstemmed | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_short | Нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_sort | нові явища у фонетиці сучасної української літературної мови (кінець xx—початок xxi ст.) |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184094 |
| work_keys_str_mv | AT taranenkooo novíâviŝaufoneticísučasnoíukraínsʹkoílíteraturnoímovikínecʹxxpočatokxxist AT taranenkooo newphenomenainthephoneticsofthecontemporaryukrainianlanguagebasedonthelate20thearly21stcenturyukrainianlanguagematerials |