До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр.
Saved in:
| Published in: | Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.) |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18413 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. / В.В. Станіславський // Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 1. — С. 157-162. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859467617822048256 |
|---|---|
| author | Станіславський, В.В. |
| author_facet | Станіславський, В.В. |
| citation_txt | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. / В.В. Станіславський // Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 1. — С. 157-162. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.) |
| first_indexed | 2025-11-24T06:50:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
До історії взаємин Війська Запорозького... 157
В. В. Станіславський
ÄÎ ²ÑÒÎв¯ ÂÇÀªÌÈÍ Â²ÉÑÜÊÀ ÇÀÏÎÐÎÇÜÊÎÃÎ Ç ÁÓÄÆÀÖÜÊÎÞ
ÎÐÄÎÞ Â 1699–1700 ðð.
У цій невеликій розвідці йтиметься про нові дані щодо політичних відносин
Лівобережної України з Буджацькою Ордою в 1699–1700 рр., що знай-
шли відображення в недрукованих листах гетьмана Івана Мазепи. Зауважимо,
що на той час верхівка Війська Запорозького називала політичну організацію
ногайців, яка існувала на території Буджаку, або інакше Білгородчини, Ногайсь-
кою Ордою. До того ж, в одному з послань гетьмана відзначено існування по-
ряд з Ногайською Ордою й Білгородської Орди. Можливо, тут далася взнаки
традиція, про яку написав український історик В. Грибовський. За його припу-
щенням, паралельне використання термінів „Буджацька Орда” (у нашому ви-
падку „Ногайська Орда”. – Авт.) та „Аккерманська Орда” або „Білгородська
Орда” пояснюється традицією XVI ст., коли ногайські мігранти поселялися в
Буджаку поруч з місцевими „татарами”, котрі підпорядковувалися Аккерману.
Надалі ж вони асимілювали попередників1 . Узагалі ж історики вважають то-
тожними всі ці найменування2 .
Як відомо, міграція кочовиків зі сходу до Буджаку внаслідок розпаду вели-
кої середньовічної держави – Ногайської Орди призвела до формування на цій
території окремої Орди, що завершилося у 1620–1630-х роках. У 1621 р. ця
Орда домоглася незалежності від кримського хана, перейшовши у пряме піддан-
ство султану, а в середині століття знову опинилася під подвійною кримсько-
турецькою владою3 . Однак і надалі Буджак залишався осередком сепаратизму.
Наведемо свідчення сучасників та дослідника, в яких ідеться про войов-
ничість та волелюбність буджакців. Так, Гійом Левассер де Боплан відзначав
їхню військову вправність: „Ці татари хоробріші за тих, що мешкають у Криму,
оскільки більш витривалі у воєнних діях, бо щодня мають нагоду в них вправ-
лятися. Вони також є кращими, аніж інші, вершниками”4 . 1688 року до Білго-
родчини та Криму їздив товмач правобережного гетьмана Андрія Могили. У
його розповіді про цю поїздку є згадка про забезпеченість та військовий вишкіл
буджакців: „… а то говорить той товмач, що Орда Білгородська і Буджацька, як
у конях, так і в пожитках, значно повніша й до війни придатніша, від Орди
Кримської”5 . Як зазначав німецький географ і народознавець другої половини
XVIII ст. Тунманн, буджацькі татари „дуже неспокійні та волелюбні; вони праг-
нули скинути панування Османів і кримського хана, якому були віддані Осма-
нами; вони часто піднімали повстання і намагалися залишити цю країну, яка їм
не подобалася через … сусідство Османів”6 .
Пропонований у розвідці фактичний матеріал є свідченням прагнення буд-
жакців позбутися зверхності діючого кримського хана, приводом до чого став
приїзд до них опозиційних діячів з Криму. Коротко нагадаємо історичний кон-
158 В.В. Станіславський
текст подій, які знайшли відображення в цих документах. Політична боротьба
у верхівці Криму в 1699–1700 рр. призвела до виступу проти хана Девлет Гірея ІІ
нуреддина Гази-Гірея. Останній на чолі буджацьких ногайців здійснив напад
на володіння Речі Посполитої, всупереч мирним домовленостям, укладеним у
Карловаці, а потім відкрито відмовився підкорятися хану. Водночас до ногайців
утік ширінський бек Oн-Тимур, через сварку з родичем хана. Гази-Гірей, Oн-
Тимур та ногайські мурзи зверталися до Порти з клопотанням про призначен-
ня нового хана чи особливого правителя Буджаку. Однак хан отримав розпо-
рядження ліквідувати повстання7 .
Важливо, що за всіма цими подіями пильно слідкували у Війську Запорозь-
кому. Серед документів, опублікованих Д. Яворницьким, є лист Семена Палія
до Івана Мазепи, а також лист гетьмана до думного дяка Микити Зотова, в яких
ідеться про політичні події в Ногайській Орді. 31 травня 1699 р. Палій писав
Мазепі про приїзд в середині місяця до Фастова молдованина Василя Агменя з
ханського села в Буджаку. Цей молдованин розповів, що хан наказав своїм си-
лам йти на Буджак, через те, що проти нього збунтувалися ногайці. Причиною
бунту було те, що хан карав ногайців за здійснений ними минулої зими напад
на Самбірщину, Підгір’я та Покуття, а одного мурзу велів стратити через те,
що той хотів перевезти за море 70 полонених, захоплених у Самбірщині. Окрім
того, хан мав указ від султана стратити 30 ногайських мурз, які брали участь у
тому ж поході, а всіх полонених відвезти до Кам’янця-Подільського і відпусти-
ти на волю8 . 30 серпня 1699 р. Мазепа писав Зотову, що Ногайська Орда в Буд-
жаку отримала від султана указ переселятися на кримські землі. Однак ногайці
поставилися до цього негативно й шукали способу уникнути виконання цього
розпорядження9 .
З віднайдених листів дізнаємося про заходи гетьмана, спрямовані на подаль-
ший збір інформації про тамтешні події. Так, 27 листопада 1699 р.10 Мазепа
писав Петру І, що направив до Криму батуринського грека нібито в купецьких
справах, наказавши йому бути там хоч до чверті року, але зібрати достовірні
дані. Розвідник прислав донесення з підтвердженням попередньої інформації
щодо переїзду з Криму до Білгородчини Ширін бея та здіймання ним заколоту
в Ногайській Орді, але не тільки проти хана, а й проти турків, до чого частково
хотіла приєднатися й Білгородська Орда11 . Про наступні події в Буджаку дізнає-
мося з послання до царя від 13 грудня 1699 р. Гетьман передавав нові дані від
того ж розвідника. Останній повідомляв, що Ширін бей підняв Ногайську Орду
до „великих бунтів” і добуває двох ханських братів – нуреддина та Каплан-
Гірея, які закрилися в Кілії. Їм на допомогу мав іти сам хан з ордами. У Криму
ж ходили чутки, що Ногайська Орда має бити чолом царю щодо переходу під
його владу12 .
Надалі українському правителю довелося стати посередником між буджак-
цями та Москвою через ініціативу Ногайської Орди про перехід під російську
зверхність. Так, 9 березня 1700 р. Мазепа писав Головіну, що військовий канце-
лярист Сава Степанов, який за клопотанням гетьмана визволився з неволі, роз-
повів, що князь Юрій Четвертинський, який перебував у полоні, велів йому
передати українському правителю пропозицію головного мурзи Ногайської
Орди. Мурза приходив до Четвертинського вночі і говорив, що коли його з
Ордою виженуть з Білгородчини на лівий берег Дніпра, то він піддасться під
До історії взаємин Війська Запорозького... 159
царську владу. Було лише потрібно відвести ногайцям місце для кочування та
не чинити утисків у вірі. На підтвердження свого наміру мурза хотів послати
до царя заручником свого сина. Після розповіді канцеляриста Мазепа послав
до Четвертинського в Білгородчину козака Переяславського полку Данила Ящен-
ка. Цей козак мав повідомити князю про хід справи щодо його викупу та пере-
дати пропозицію взяти в того мурзи хоча б листа до царя, а коли його намір мав
дійсно реалізуватися, то запропонувати прислати посланця13 .
7 квітня 1700 р. датується нове послання до Головіна. З нього дізнаємося,
що Четвертинський, котрий уже визволився, говорив гетьману, що коли б
кримський хан не уклав перемир’я з Ногайською Ордою, то ногайці мали його
відпустити до Мазепи з пропозицією переходу під царську владу й виділення
місць для кочовищ у районі рік Інгула, Інгульця, Раклеки і Суні14 .
Через місяць – 8 травня 1700 р. гетьман знову сповіщав Головіну про пере-
дане через канцеляриста Саву Степанова донесення Четвертинського щодо
ногайських пропозицій про перехід їхньої Орди під царську владу. На цей раз
Мазепа писав, що до князя з такими пропозиціями приходили три знатних мурзи.
Нагадуючи про відправлення до князя Ященка, який там часто бував, гетьман
зазначив, що писав і передавав на словах Четвертинському, аби він говорив
мурзам, що про їхню пропозицію донесено Мазепі. Далі гетьман повідомив
про це царю, а цар милостиво прийняв їх звернення. Четвертинський мав обна-
діювати ногайців, що вони будуть жити в підданстві у царя без утисків у вірі та
порушення їхніх прав, як астраханці, казанці та інші „поганські” народи. Коли
ж на Світлому тижні Ященко приїхав у Білгородчину, Четвертинського там уже
не було, бо його повезли до Криму. Тоді козак розповів про цю справу якомусь
товмачу, а товмач – згаданим трьом мурзам. Після цього мурзи поцікавилися,
чи має посланець листи до них від гетьмана. Однак оскільки він мав листа
лише до князя, мурзи сказали, аби він їхав назад і сказав Четвертинському, щоб
він писав до них, а гетьман прислав людину, яка знала їхню мову. На той час
мало стати відомо, що вони будуть чинити надалі. Поки що інші мурзи поїхали
до старшого мурзи, який жив поблизу Дунаю, для наради про подальші дії.
Мазепа ж мав намір згодом послати Ященка, а разом з ним ще одну досвідчену
людину, яка знала мови, в Білгородчину з листами від Четвертинського15 .
З листа від 22 липня 1700 р. до Головіна довідуємося, що коли Ященко при-
їхав до Батурина, Четвертинський був уже там. Тоді за наказом Мазепи князь
написав листа до ногайських мурз, з яким гетьман відправив до мурз посланців
– Гордея, котрий добре знав „бусурманську” мову, а разом з ним і Ященка. Те-
пер же, через два місяці, вони поверталися назад, а з ними їхали 6 татар, посла-
них мурзами. Про їхнє прибуття до Переяслава вже повідомив переяславський
полковник. Гетьман просив донести про цю справу царю та запитував, чи про-
пускати його посланців з татарами до Москви, чи затримати. З цього ж листа
дізнаємося, що про пропозицію ногайських мурз Мазепа говорив під час пере-
бування взимку в Москві як Петру І, так і Головіну16 .
Уже за кілька днів – 26 липня 1700 р. Мазепа писав Головіну, що до Батури-
на прибули гетьманські посланці з Білгорода разом із представниками від беїв
і мурз. Останні передали українському правителю листа від своїх старших, а
на словах повідомили, що приїхали проситися в підданство Петру І, через ве-
ликі обтяження від турків. Вони клопоталися щодо царського указу про пе-
160 В.В. Станіславський
рехід з Буджаку з-за Дністра на кочовища на лівий берег Бугу, біля річок Вели-
кого та Малого Інгулів, Єісуну та Громоклії. Беї та мурзи висловлювали го-
товність принести присягу на вірність російському монарху, що пропонували
зробити на р. Буг, у присутності трьох лівобережних полковників. Мазепа про-
сив царського указу щодо подальших дій17 . З листа гетьмана від 27 липня 1700 р.,
адресованого Петру І, дізнаємося, що посланий з Ященком Гордей був ніжинсь-
ким купцем. На час написання листа обидва вони вже повернулися й Мазепа
відправляв цих людей до Малоросійського приказу18 .
20 серпня 1700 р. Мазепа сповіщав Головіну, що татари, які приїхали з буд-
жацької землі, не маючи листа до царя, просили відпустити їх назад. До Моск-
ви гетьман їх не пустив. Він чекав подальших розпоряджень, не даючи поради
щодо прийняття татар у підданство й заявляючи, що не може достеменно знати
чи вони виконають свої обіцянки про вірну службу. Мазепа зазначав, що коли
треба, аби ці татари були прислані до Москви, то він терміново їх відправить.
До того ж гетьман не знав думки царя з цього питання19 . 22 серпня 1700 р.
український правитель писав Петру І, що товмач з Білгородчини, який привіз
полонених для обміну, передав Мазепі два листа від Алікгасі та розповів про
тамтешні справи20 .
У листі від 31 серпня 1700 р. до царя знову йдеться про підданство буд-
жакців Росії. З нього дізнаємося, що посланці від Ногайської Орди, які перебу-
вали в Батурині, за дозволом гетьмана, відправляли до Білгородчини з-поміж
себе одного татарина, з яким їздив козак Переяславського полку, що добре знав
татарську мову. Татарин мав повідомити, що посланці успішно приїхали до
гетьманської столиці, де були добре прийняті, та про відправлення до царя при-
везеного мурзами листа. 30 серпня татарин з козаком повернулися до Батурина
і привезли листи до Петра І й гетьмана. Мазепа доносив, що мурзи як на письмі,
так і словесно прохали прийняти їх під царську руку, не сподіваючись добра
ані від турецького султана, ані від кримського хана. Інший посланець Мазепи –
Ілля Биковський, який їздив до кримського хана, розповів про чвари в Криму,
які виникли через те, що одні орди підтримують хана, інші – нуреддина, який
поїхав від черкес у Білгородчину (Ногаї) і почав діяти проти хана21 .
Завдячуючи викладенню російським істориком М. Устряловим змісту листа
гетьмана від 16 вересня до Головіна, маємо нагоду довідатися про погляд Мазе-
пи на наполегливе прохання посланців від Ногайської Орди прийняти їх під
царську владу та подальший хід переговорів із цього питання. На думку геть-
мана, після укладення миру з Портою, такі дії могли призвести до нового роз-
риву. Ногайці хотіли присягнути таємно, бажаючи, щоб їм дозволили кочувати
по Дніпру і Бугу, й брали на себе охорону кордонів. За царським розпоряджен-
ням, Мазепа пропонував їм поселитися за Волгою, але ногайські посланці вва-
жали, що це далеко й мали намір обговорювати це питання зі своїми мурзами.
Вони ж додавали, що прийдуть і поселяться у володіннях царя навіть без його
згоди. На той час гетьман уже відправив посланців до Орди, до отримання царсь-
кого указу щодо пропущення їх до Москви. Свої дії він виправдовував тим, що
посланцям було доручено вести переговори лише через нього, а розпоряджень
щодо поїздки до російської столиці вони не мали. Мазепа остерігався можли-
вого наміру ногайців з’єднатися з поляками та радив зберігати пильність у
Києві22 .
До історії взаємин Війська Запорозького... 161
У листопаді 1700 р. Мазепа писав Головіну про приїзд до Батурина двох
волоських товмачів з Буджаку з листами від Кази-Гірея султана и Єлагаси аги в
справі обміну полонених. Вони розповіли про звернення Ногайської Орди до
турецького султана з проханням щодо зміни кримського хана, або вислання до
них турецького паші, якого обіцяли слухатись. Однак султан відповів ногай-
цям відмовою, наказавши бути під владою теперішнього хана, та ще й пригро-
зив переселенням до Криму в разі несплати данини. Кази-Гірею було наказано
перебратися до черкес. Проте така відповідь не влаштувала ногайців. На своє-
му зібранні мурзи вирішили з усіма ногайськими та буджацькими татарами
готуватися до війни з Кримом, аби поставити Кази-Гірея ханом, але реалізації
цього задуму завадили морози та великі сніги23 .
З листа від 31 грудня 1700 р. до Головіна дізнаємося, що в Батурині знову
були представники Буджаку. У ньому гетьман повідомляв, що днями збираєть-
ся відправити білгородських татар, повідомивши їм царський указ. Посланці
були невдоволені такими наслідками поїздки, а Мазепа непокоївся тим, аби
вони не захотіли шукати заступництва в поляків24 .
Між тим, невдовзі стався збройний конфлікт між ханськими військами й
буджацькими силами. Хан виступив у січні 1701 р. Йому протистояло 30 тис.
буджацьке військо на чолі з Гази-Гіреєм. Однак після приходу хана більшість
повсталих залишила Гази-Гірея. Девлет-Гірей зі своїми силами та за підтрим-
ки яничар Очакова й Кафи зумів розбити противника. Клопотання Гази-Гірея
перед Мазепою та росіянами про підтримку з боку запорожців було безрезуль-
татним. Цікаво, що після поразки Гази-Гірей з прибічниками чисельністю у
200 осіб опинився в Чигирині, звідки навесні звертався до лівобережного воло-
даря з проханням посприяти в переході у підданство Москві з визначенням
місць для кочування, на що знову отримав негативну відповідь. Мурзи, які при-
їжджали до Мазепи, говорили й про можливість переходу під його зверхність.
Згодом Гази-Гірей був змушений повинитися перед ханом. Пізніше, в 1706 р.,
буджацькі татари зверталися до султана з клопотанням про позбавлення їх від
зверхності хана, але й ця спроба була невдалою25 .
Таким чином, викладений матеріал дає можливість стверджувати про до-
волі інтенсивні контакти в означені роки верхівки Війська Запорозького з Буд-
жацькою Ордою. Тоді це було викликано кризою у взаєминах Буджаку з Кри-
мом, яка штовхала буджакців до пошуку захисту в Росії. При цьому документи
свідчать, що український гетьман був не лише посередником, а й впливовою
стороною при вирішенні цього питання, з його позицією рахувалися як у Буд-
жаку, так і в Москві. Особливу увагу звертають на себе систематичні заходи
Мазепи щодо збору інформації про політичну ситуацію в Буджацькій Орді, що,
зрозуміло не обмежувалося часом, який розглядається і пояснювалося тим, що
ситуація на півдні могла мати значний вплив на його державу.
1
Грибовський В. В. Територія розселення і характер відносин причорноморських ногайців із
землеробським населенням українського степового порубіжжя у період 1739–1768 років //
Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослід-
ного Інституту козацтва Інституту історії України НАН України. – Вип. 2. – Нікополь-Дніпро-
петровськ, 2005. – С. 61.
2
Трепавлов В. В. История Ногайской Орды. – М., 2001. – С. 449.
162 В.В. Станіславський
3
Там же. – С. 449–452; Грибовський В. В. Запорожці і ногайці в контексті Великого Кордону
// Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослід-
ного Інституту козацтва Інституту історії України НАН України. – Вип. 1. – Нікополь-Запо-
ріжжя, 2005. – С. 105–106.
4
Боплан Г. Л. де. Опис України. – К., 1990. – С. 63.
5
Станіславський В. Поїздка „товмача” гетьмана Андрія Могили до Білогородчини та Криму
(1688 р.) // Український історичний збірник. – К., 2000. – С. 307.
6
Тунманн. Крымское ханство. – Симферополь, 1991. – С. 56.
7
Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской Порты до начала XVIII
века. – СПб., 1887. – С. 668–671, 678–680, 682, 684–686.
8
Эварницкий Д. И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир, 1903. – Т. 1. –
С. 809–810.
9
Там же. – С. 817.
10
Тут і далі курсивом позначено недруковані листи Івана Мазепи.
11
РДАДА. Ф. 124. – Оп. 1, 1699. – Спр. 29. – Арк. 1–6.
12
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1699. – Спр. 34. – Арк. 1–4.
13
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 1–3 зв.
14
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 19–24 зв.
15
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 28–35.
16
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 110–113 зв.
17
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 75–76.
18
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 5. – Арк. 166–167.
19
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 77–82 зв.
20
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 5. – Арк. 192–192 зв.
21
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 5. – Арк. 177–178 зв.
22
Устрялов Н. История царствования Петра Великаго. – Санкт-Петербург, 1863. – Т. 4. Ч. 2.
Приложения. – С. 155–156.
23
РДАДА. Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 90–92 зв.
24
Там само. – Ф. 124. – Оп. 1, 1700. – Спр. 6. – Арк. 104–107.
25
Смирнов В. Д. Указ. соч. – С. 672–675, 680–684; Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой
России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К., 1993. – С. 356;
Грибовський В. В. Запорожці і ногайці в контексті Великого Кордону. – С. 118–119.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18413 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0057 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T06:50:58Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Станіславський, В.В. 2011-03-26T22:54:10Z 2011-03-26T22:54:10Z 2008 До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. / В.В. Станіславський // Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 1. — С. 157-162. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0057 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18413 uk Інститут історії України НАН України Надчорномор'я: студії з історії та археології (з ІХ ст. до н.е. по ХІХ ст. н.е.) Політичні процеси До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. Article published earlier |
| spellingShingle | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. Станіславський, В.В. Політичні процеси |
| title | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. |
| title_full | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. |
| title_fullStr | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. |
| title_full_unstemmed | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. |
| title_short | До історії взаємин Війська Запорозького з Буджацькою Ордою в 1699-1700 рр. |
| title_sort | до історії взаємин війська запорозького з буджацькою ордою в 1699-1700 рр. |
| topic | Політичні процеси |
| topic_facet | Політичні процеси |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18413 |
| work_keys_str_mv | AT staníslavsʹkiivv doístoríívzaêminvíisʹkazaporozʹkogozbudžacʹkoûordoûv16991700rr |