Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова

Статтю присвячено дисїсурсивному і прагмалінгвістичному аналізу щоденника українського літературознавця Сергія Єфремова 1923-1929 рр. На матеріалі повного корпусу щоден- никових записів висвітлюються особливості текстотворення, пов’язані з лексико-синтаксич- ною реалізацією комунікативно-прагматични...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Мовознавство
Дата:	2017
Автор:	Радзієвська, Т.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2017
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184263
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова / Т.В. Радзієвська // Мовознавство. — 2017. — № 2. — С. 24-43. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859736796877815808
author	Радзієвська, Т.В.
author_facet	Радзієвська, Т.В.
citation_txt	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова / Т.В. Радзієвська // Мовознавство. — 2017. — № 2. — С. 24-43. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Мовознавство
description	Статтю присвячено дисїсурсивному і прагмалінгвістичному аналізу щоденника українського літературознавця Сергія Єфремова 1923-1929 рр. На матеріалі повного корпусу щоден- никових записів висвітлюються особливості текстотворення, пов’язані з лексико-синтаксич- ною реалізацією комунікативно-прагматичних ролей суб’єкта щоденникової діяльності. Розглянуто вплив позамовних чинників на семантику щоденникових записів та номінативний вибір у них, у межах лінгвопрагматичного аналізу показано характер реалізації в тексті щоденника фактора адресата. The paper deals with discourse analysis of a diary text and a diary activity represented by the records of Serhiy Yefremov, a philologist, literary man, critic and researcher in textology. The records describe events of the social and academic life in the period of twenties (XX century) in Ukraine after the revolution and the civil war and may be interpreted as a special case within the scope of case study in discourse analysis of diary texts. Yefremov’s records are examined in the perspective of the author’s pragmatic model of a diary text type, which is based on the idea of parametrization of the communicative subject (here — the diarist), whose activity is determined by several pragmatic roles (role model).The analysis of the lexical and syntactical peculiarities of Yefremov’s records has made it possible to show the disproportionate dominance in this case of two pragmatic roles while the representation of the others is minimized. These data lead to the conclusion that this diary text has two addressees — not only the inner addressee (the diarist himself), but also anouter one. So the specificity of pragmatic characteristics of Yefremov’s records should be considered as a result of variation in the diary discourse. This fact can he explained by the influence of an extra-linguistic context whose general effect on diary semantics and its style was crucial.
first_indexed	2025-12-01T15:32:44Z
format	Article
fulltext	Т. В. РАДЗІЄВСЬКА ПРАГМАТИЧНЕ ВАРІЮВАННЯ В ДИСКУРСІ: ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ СЕРГІЯ ЄФРЕМОВА Статтю присвячено дисїсурсивному і прагмалінгвістичному аналізу щоденника українсь кого літературознавця Сергія Єфремова 1923-1929 рр. На матеріалі повного корпусу щоден- никових записів висвітлюються особливості текстотворення, пов’язані з лексико-синтаксич- ною реалізацією комунікативно-прагматичних ролей суб’єкта щоденникової діяльності. Розглянуто вплив позамовних чинників на семантику щоденникових записів та номінативний вибір у них, у межах лінгвопрагматичного аналізу показано характер реалізації в тексті що денника фактора адресата. К л ю ч о в і слова: дискурс щоденника, прагматика тексту, фактор адресата, Сергій Єфремов. Об’єктом розгляду в статті є щоденник Сергія Олександровича Єфремова, запи си в якому відбивають період 1923-1929 років до якого ми звертаємося з ме тою прагмалінгвістичного аналізу, що передбачає виявлення специфіки текстотворення в ньому, визначення основних інтенцій автора та висвітлення впливу екстралінгвістичних чинників на семантику і лексико-синтаксичні особ ливості щоденникових записів. Дискурс щоденника та його вивчення в межах прагмалінгвістичних студій: загальні зауваження. Дискурс щоденника, його тексти та мовленнєва діяльність, у результаті якої вони створюються, і досі рідко опиняються у фокусі уваги лінгвістів. Можливо, це пов’язано з тим, що найвагомішою прагмалінгвіс- тичною ознакою дискурсу щоденника, яка вирізняє його серед дискурсів інших типів, є нейтралізація «фактора адресата»1 2. Маємо на увазі те, що в межах мов леннєвої діяльності, яка здійснюється при створенні щоденникових записів, суб’єкт і адресат тотожні, а сама діяльність реалізується як автокомунікація 3. Адресація в цьому разі перетворюється на автоадресацію, і в процесі створення 1 Єфремов С. О. Щоденники, 1923-1929,— К„ 1997,— 848 с. 2 Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР : Сер. лит. и яз.— 1981.—Т. 40. № 4,— С. 356-367. 3 Див.: ЛотманЮ. М. О двух моделях коммуникации в системе культури // Труди по знаковим системам. — Тарту, 1973. — Внп. 6. — С. 227-243. У цій фундаментальній праці вперше запропоновано поняття автокомунікації, або комунікації в системі «Я-Я», та подано характеристику тих інформаційних та семіотичних явищ, які її супроводжують. «Це всі випадки, коли людина звертається до себе самої, зокрема, ті щоденникові записи, які роб ляться не з метою запам’ятовування певних відомостей, а саме з метою, наприклад, з ’ясу вання внутрішнього стану того, хто пише, з ’ясування, якого без записування не відбувається. О Т. В. РАДЗІЄВСЬКА, 2017 24 /55Л7 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 записів відбувається текстуалізація внутрішнього мовлення комунікативного суб’єкта 4. Саме ця обставина впливає на характер цього процесу в щоденнико- вих записах, які часто відзначаються семантичною редукованістю, стислістю, неінформативністю, а в аспекті лексико-синтаксичної організації відтворюють структури так званого рваного синтаксису, номінативні речення, які здатні ви конувати комунікативну функцію лише в межах автокомунікації5, напр.: «Гене- ральная. Неуспех Франчески. Спал. Обед и вечер у Богомолец. Страшная, бе зумная усталость» (запис 10 березня 1888 р. зі щоденника П. І. Чайковського)6 7. Лінгвістичне вивчення дискурсу щоденника з позицій лінгвопрагматики пе редбачає різні підходи, серед яких: 1) моделювання щоденникової діяльності як одного з різновидів мовленнєвої діяльності, 2) виділення типових випадків ве дення щоденника та основних прагмастилістичних тенденцій, що характери зують щоденникове текстотворення, 3) опис і характеристика окремих тексто вих документів у єдності мовних, психолінгвістичних, культурних, екстралінгвістичних обставин, які зумовили цей різновид мовленнєвої діяльнос ті, супроводжували його на певних етапах та впливали на нього. Один з напрямів моделювання щоденникової діяльності пов’язаний з ідеєю розшарування (в інших термінах — параметризації) комунікативного суб’єкта в процесі мовленнєвої діяльності, з його прагматичною гетерогенністю 1. При вивченні процесів текстотворення ця гетерогенність виявляється особливо від чутною і дає підстави для виділення комунікативно-прагматичних (або соціо- прагматичних) ролей суб’єкта текстотворення. Відтак один з можливих шляхів моделювання прагматичної ситуації текстотворення в дискурсі щоденника по в’язаний з визначенням комунікативно-прагматичних ролей суб’єкта, виконан ня яких є облігаторним та характеризує текстотип щоденника. У результаті до слідження корпусів щоденникових текстів нами було виділено чотири основні ролі для автора щоденника: 1) «діяча», 2) «хронікера», 3) «носія психологічного __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... Звернення з текстами, промовами, міркуваннями до самого себе — істотний факт не лише психології, а й історії культури» (там же.— С. 228). 4 Л. С. Виготський, який вивчав у межах проблеми зв’язку мови й мислення внутрішнє мовлення, окреслив його не лише як психологічне утворення, що пов’язане зі свідомістю, мисленням та розвитком особистості, а й його семантичні та синтаксичні властивості (див.: Вьіготский Л. С. Мншление и речь // Внготский Л. С. Собрание сочинений : В 6 т.— М., 1982.— Т. 2.— С. 5-361). Він, зокрема, відзначав такі характеристики синтаксису внутріш нього мовлення, як згорнутість, стенографічність, наявність «еліпсів», лакун, предикатив ність: «Внутрішнє мовлення є максимально згорнуте, скорочене, стенографічне мовлення» (там же.— С. 239). 5 Докладніше про це див.: Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації.— К., 1993. — С. 145-178. 6 Ілюстративний матеріал подається за виданнями: Герцен А. И. Собрание сочинений : В ЗО т.— М., 1954.— Т. 2.— 513 с.; Довженко О. П. Твори : В 5 т.— К., 1966.— Т. 5.— 542 с.; Кюхельбекер В. К. Путешествие. Дневник. Статьи.— Ленинград, 1979.— 789 с.; Надсон С. Я. Дневники.— М., 2003.— 272 с.; ПогодаЮ. В., ПопругаЮ. А. Дневник приказчика.— Пол тава, 2005.— 296 с.; Танеев С. И. Дневники : В 3 кн.— М., 1981-1985; ЧайковсюшП.И. Дневники.— М., 2000.— 304 с.; Шевченко Т. Г. Твори : В 5 т.— К., 1979.— Т. 5.— 216 с. 7 Теза про неоднорідність прагматичної структури суб’єкта була вперше висловлена Ю. С. Степановим 1981 р. при розбудові засад лінгвістичної прагматики (див.: Степанов Ю. С. В поисках прагматики : Проблема субьекта // Изв. АН СССР : Сер. лит. и яз.— 1981.—Т. 40. № 4.— С. 325-332). Дотримуючись думки, що «категорія суб’єкта є центральною категорією сучасної прагматики», автор розвинув ідею щодо розшарування комунікативного суб’єкта, наприклад, «Я» як підмет речення, «Я» як суб’єкт мовлення, «Я» як внутрішнє «Его», яке контролює самого мовця (там же.— С. 326, 327). Подальші студії в галузі прагмалінгвістики підтвердили продуктивність цієї ідеї та сприяли утвердженню по гляду на суб’єкт як сутність гетерогенної природи. І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 25 стану» та 4) «того, хто пише», які ми коротко схарактеризуємо8. Ці ролі розгля даються нами як кореляти текстотипу щоденника. При реалізації ролі «діяча» суб’єкт щоденникової діяльності виступає як її організатор, який піклується про її продовження, стабільність, про уникнення пропусків та збереження певного стандарту запису. Чимало виявів цієї кому нікативно-прагматичної ролі можна знайти в щоденнику Т. Г. Шевченка. Так, починаючи вести записи, поет висловлюється щодо своїх намірів: «Сегодня уже второй день, как сшил я себе и аккуратно обрезал тетрадь для того, чтобн запи- сьівать, что со мной и около меня случится» (13.06.1857). Через день він відзна чає той факт, що події, які б могли стати темою запису, не відповідають необхід ним критеріям, фактично не мають комунікативної цінності: «Что же я сегодня занесу в свой журнал? Совершенно нечего занести. А ни-ни, ничего хоть ско- лько-нибудь вмходящего из круга обмденной, монотонной жизни» (15.06.1857). Його рефлексія охоплює щоденникову діяльність у цілому, її значення та місце в його житті: «Две случайно сделанньїе мною вещи, какредко удаются произведе- ния глубоко обдуманнне. Первая вещь — зто сей журнал, которнй в зти утоми- тельньїе дни ожиданий сделался для меня необходим, как страждущему врач» (2.07.1857). Мовленнєві вияви ролі «діяча» мають виражений метатекстовий ха рактер, вони формуються висловленнями про різні аспекти діяльності автора, які стосуються змісту записів, їх тематики, ужитих мовних засобів, відхилень від стандарту запису, зокрема пропусків, та обставин, що заважають діяльності. Так, поет і декабрист В. К. Кюхельбекер відзначає свою реакцію на випадковий «збій» у діяльності та пояснює його причину: «Вчера я не отметил ничего в дневнике моем, потому что нечаянно загасил в 10-м часу свечу, а Кобмлина мне не хотелось тревожить» (18.01.1832). Звичайно, такі вислови не становлять значного відсотка в записах, однак їх присутність сигналізує про те, що сама дія льність перебуває у фокусі уваги автора, важлива для нього і на неї спрямована його рефлексія. При актуалізації ролі «хронікера» в запису відображаються ті події, які від булися протягом дня або більшого часового проміжку, найчастіше у вигляді стислих констативів: «После чая и садовой прогулки написал почти 2 романса. После обеда ходил через Прасолово в Клин. Встретил Табачка-внука с школь- ной сумой. Беседа. Готовились к Колиному отьезду. Проводил его» (П. І. Чай- ковський, 26.08.1886). У подібних висловленнях фіксується інформація про по дії, в яких автор брав участь безпосередньо або ж був їх спостерігачем, що визначає відсутність модалізацїї та фіксованість точки зору при мовленнєвій репрезентації події. Послідовність викладу відображає, як правило, часову по слідовність подій дня, тому запис набуває вигляду хроніки, пор. фрагмент зі що денника прикажчика М. Т. Бобошка: «Воскресенье; в 9 ч. утра пришел в товари- щество и начал переписьівать товар; в 6 ч. закончил и, взяв папку со счетами, пошел домой. Дома считал до 12 ч. ночи, подсчитал больше половиньї. Днем жарко, вечер хороший. Получил жалованье в субботу, 100 руб. Вечером дождь и гроза небольшая» (3.07.1916). Типовим для діяльності «хронікера» є нотатки щодо календарного статусу дня, унаслідок чого день ідентифікується в той чи інший спосіб: «Сьогодні Жовтневе свято. Гримлять салюти. Вечір. На вулиці сніг» (О. П. Довженко, 7.11.1945), «Сегодня день рождения Пушкина» (В. К. Кюхельбекер, 26.05.1832). 8 Про особливості втілення комунікативно-прагматичних ролей суб’єкта щоденникової діяльності див.: Радзієвська Т. В. Зазнач, праця.— С. 165-173. Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 26 /5ІХУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 У ролі «носія психологічного стану» автор реалізує себе у всьому можливо му спектрі мовних засобів, що відображають його емоційний стан. Це модальні засоби на позначення оцінки, ставлення до подій, реалій, які породжені певним імпульсом ззовні й актуальні для свідомості автора в момент запису: «Сьогодні п ’ятнадцяті роковини смерті найбільшого поета нашої доби Володимира Мая- ковського. Як сумно згадувати, що найбільший поет нашої епохи покинув нашу епоху. Пригадую, напередодні самогубства ми сиділи з ним у садочку Дома Гер- цена обидва в тяжкому душевному стані.. .» (О. П. Довженко, 14.04.1945). Типо вими тут є засоби експресивного синтаксису, лексика, що містить у своєму зна ченні оцінні та модальні компоненти: «Чудеса! Письмо от Дубельта, и вновь отказ. Для чего же зта просьба? Невероятно, невероятно!. Неужели решиться на совершенную утрату жизни? Как ужасно искупается душа, осмеливающаяся становиться вьіше толпм!. Через четьіре дня будет 8 лет. Тут нет слов. Лишь бьі не подломились плечи под тяжестию креста» (О. І. Герцен, 20.07.1842). Часто це не лише лексико-синтаксичні, а й графічні засоби: «Неужели мне придется бро- сить ту тетрадку, которой я долго поверял мои мьісли! Никкоггддааа!!!...» (С. Я. Надсон, 17.10.1875). Зміст внутрішніх станів знаходить вираження і у вис- ловленнях-констатаціях, що стосуються фізичного стану автора, найчастіше не віддільного від емоційного, пор.: «Кончил сочинение балета, несмотря на голов ную боль и скверное состояние духа» (П. І. Чайковський, 26.05.1889). Роль «того, хто пише» пов’язана з меморіальними можливостями щоденни ка і в результаті її реалізації у запис про події дня можуть вклинюватися будь-які додаткові відомості, які автор хотів би зберегти. Це можуть бути чернетки лис тів, сюжети майбутніх творів, цікаві відомості й факти, про які дізнався автор і які він планує використати у своїй професійній роботі, дотепні історії чи анекдо ти, що їх можна принагідно розповісти, власні або чужі спостереження, думки, які автор з певних причин вважає цікавими або оригінальними і вписує їх у свій щоденник. Так, композитор С. І. Танєєв включає в один з щоденникових записів (свій щоденник він вів десятки років) музичний фрагмент у вигляді нотного за пису музичної теми, яка пропонувалася на екзамені в консерваторії: «Утром в консерватории. Письменний зкзамен по футе. Задана тема: (нотний запис му зичної теми. — Т. Р.) и т. д. для двойной фуги. Бнл в классе контрапункта...» (16.05.1898). У іншому місці він включає цікаві для нього відомості з отримано го листа: «.. .Софья Андреевна меня довезла. Получил письмо от Коли Хоченко- ва. Он получил лижи. Охотился 4 раза. Убил 1-го зайца» (21.12.1898). Таким чином, моделювання мовленнєвої діяльності в дискурсі щоденника за допомогою визначення комунікативно-прагматичних ролей суб'єкта дає змогу окреслити різні функціональні аспекти цієї діяльності, її складники, а завдяки зверненню до лексико-синтаксичних виявів цих ролей у структурі тексту можна з ’ясувати, яким є їх співвідношення, яка з ролей превалює, а яка, навпаки, зали шається «в тіні». Нижче ми розглянемо щоденникові записи С. Єфремова під ку том зору реалізації в них зазначених комунікативно-прагматичних ролей і про аналізуємо корпус текстів щоденника, зважаючи на їхні функціональні та прагматичні властивості, а також втілення в них механізмів автокомунікації. Змістовий репертуар записів. При ознайомленні з текстами щоденникових записів С. Єфремова та їхнім змістом звертає на себе увагу повторюваність ти пів подій, які стають об’єктом запису, упродовж усього періоду 20-х років, тому в подальшому говоритимемо про усталений змістовий (подієвий) репертуар у щоденниковій діяльності автора. Вибір автора припадає на певні типи подієвих __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І85И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 27 об’єктів, які обираються чи вичленовуються з подієвого континууму згідно з уявленнями про комунікативну цінність події, і критерій щодо комунікативної цінності події стає в даному разі визначальним при формуванні «контенту» ок ремого запису. Відтак змістовий репертуар становлять певні категорії подій, водночас інші залишаються поза межами щоденникової діяльності. Нижче стис ло окреслимо змістовий репертуар записів С. Єфремова. 1. Найпомітніше місце в записах належить описам певних подій суспільно го життя, про які автор дізнається з газет, отриманих листів, розповідей знайо мих (свідків), які часто пов’язані з різними соціальними нововведеннями і подія ми 20-х років. Так, запис 23 лютого 1926 р. повідомляє про один з політичних процесів: «Понад три місяці тягнеться вже процес харківських суддів. Тепер од- бувається фінал цієї справи. Сьогодні в “Пролетарській Правді” стаття з цього приводу». У запису 17 жовтня 1924 р. йдеться про таке явище суспільного жит тя, як «допомога жертвам інтервенції»: «Ходять по хатах агенти “для допомоги жертвам інтервенції-”. Офіціальна ця установа допомогу розуміє дуже оригіна льно. Списують усякі здирства і збитки за часів ніби інтервенції, щоб подати ра хунок навпроти “закордонної буржуазії-” нібито винної за інтервенції [...] Мене тягли також до того комітету, але я відмовився...». Поряд з повідомленнями, де фіксується джерело, з якого отримана інформа ція, у щоденнику трапляються записи і без цього супроводження, напр.: «Фінан совий стан все гіршає. Банкротують приватні люде через страшенні податки, ще більш банкротують торгові установи державні через безхазяйність, злодійство та загальну депресію. Уманський “райсоюз” платить по 25 коп. за карбованець. “Сорабкоп” тріщить — от-от лусне...» (23.10.1924), «Страшна подія в Болгарії (вибух у Софії з п ’ятюстами жертв) видимо ставить у Європі питання про боль- шевицьку небезпеку...» (25.04.1925), «Великі арешти серед київської міліції — здається, мало не всі її верховоди вже під замком. Причина: хабарі, здирство та інші такі самі злочинства. Багато версій оповідають про те, як це трапилося...» (16.07.1925), «Починають висилати арештованих українців: П. Чикаленкові вже сповіщено присуд — на Соловки три роки. Про інших ще невідомо. А обвинува чення так і не було!» (22.06.1928). 2. До загальних подій суспільного життя, відображених у щоденнику С. Єфремова, близькі й події, що відбувалися в академічному середовищі — професійному колі, до якого належав автор, і безпосередньо в Академії наук. Події цієї сфери отримують деталізований опис і посідають одне з найважли віших місць у записах автора: «Прийшов з Харкова папір з запитаннями, чому Академія не усунула Василенка з числа своїх членів, та з вимаганням зробити це тепер. Показується, як розповідає Кримський, про це була розмова тоді, коли він їздив до Харкова. Що за дрібні і мстиві створіння! Навіть давши амніс тію однією рукою, другою силкуються одібрати її назад...»(14.07.1925), «Розмову почав Гру- шевський з того, що, мовляв, Російську Академію починають комунізувати, а потім черга і за нами, що через те чвари в Академії комуністи можуть насвоюруч використати. Отож — не треба чвар. На це я одказав, що так справу ставив з самого початку й дуже радий, що й він прийшов до тої ж думки. Далі розмова довго крутилася...» (3.01.1928), «Нарешті приїхала довгождана комісія з Харкова: Озерський та Білик, добрали ще трьох тутешніх. Сьогодні, за мість Спільного зібрання, Президія мала балачку з комісією. Підкреслюють, що вони не ре візію роблять, а просто хтять ознайомитися з роботою Академії усіма сторонами...» (16.01.1928), «Л. Левицький учора робив у Бюрі секції наукових робітників доповідь про Ака демію. Почав з того, що хоче подати справжні відомості навпроти тих перетолковуваннів, що ширяться по місту...» (18.03.1928). Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 28 /55ЛЇ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 3. Більшості записів властиві повідомлення про події власного професійно го життя автора, у яких фіксується те, над чим він працює в даний момент, яку роботу завершив, якими є обставини виконання тих чи інших творчих зав дань — написання статей, редагування, створення коментарів, зокрема до що денника Т. Г. Шевченка, підготовки до друку творів класиків української літера тури І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського та ін. Наприклад: «Десять робот роблю разом. Скінчив сьогодні перегляд “Короткої історії українського пись менства” — знов думаю подати до цензури, нехай ще раз заборонять. Завтра перероблю пе редмову (з колишньої статті в “Раді”) до “Любацьких” Свидницького...» (29.03.1924), «Дістав сьогодні коректу ІП тома творів Коцюбинського (початок). Видання має свою, і таки довгеньку, історію. В кінці 1921 р. до мене обернулися од Державного видавництва, щоб зре- дактувати для його твори Коцюбинського. За місяць робота була зроблена і десь у грудні я здав готових 5 томів. Почалось друкування...» (1.04.1924), «Скінчив доповідь про Грінченка. Дещо взяв із старого, дещо додав. Легше мені було б написати велику працю про його, ніж ще раз обмежитися коротеньким “взгляд и нечто”» (3.05.1925), «Два тижні просидів за катор жною роботою, вивіряючи з оригіналу Шевченків Щоденник, працюючи щоденно 7-10 го дин. Тільки тепер переконався, як мало ми знали цей надзвичайний пам’ятник од великої лю дини і як злочинно-легковажно його нехтували» (9.06.1925), «Засів за Котляревського, готуючи до нового видання; перевіряю за першодруком “Наталку-Полтавку”. Чимало поми лок вклюнулося, і необачно я був зробив, що перше не перевірив» (29.01.1928), «Написав я сьогодні першу замітку й коментарій до ПІ тому Шевченка. Я думав, що за цей місяць (з 15 квітня) я зроблю аркушів з 10, а отже... Як його й працювати в цій атмосфері інтриг, спліток, боротьби!» (12.05.1928). Як правило, ці записи мають досить лаконічний характер, на відміну від по передніх, в них лише коротко повідомляється або констатується певний факт без додавання подробиць чи деталей. 4. Наскрізну лінію в усьому корпусі щоденникових записів 1923-1929 років утворює окремий тип повідомлень, який найчастіше (проте не завжди) позна чається автором інтродуктивним висловом «з новітнього фольклору». Це пере важно записи почутих анекдотів, влучних висловів, сценок, у яких гостро і сар кастично обігруються реалії часу і які ґрунтуються на мовній грі, пор.: «З новітнього фольклору. Ленін прислав до Троцького виклик (звичайна тепер форма газетної провокації на якийсь учинок): опинившись на тім світі, викли каю зробити те саме т. Троцького» (18.03.1924), «Ще з новітнього фольклору, може з деяким припізненням підхоплене. Зайшло змагання, як найкраще зберег ти мозок Леніна. Думали-думали, аж одному впало на думку: Треба вкласти йо го в голову т. Рикову: і він порозумнішає, і мозок одразу заспиртується» (3.01.1925). Іноді в запису документується кілька таких мікротекстів. Так, у за пису 19 лютого 1929 р. автор робить позначку «Ціла копа матеріалу з новітнього фольклору» і наводить 9 анекдотів. Подібні анекдоти включаються до тексту запису і без позначки «з новітнього фольклору», з іншими інтродуктивними висловами або без них, напр.: «Зга дується анекдот» (6.01.1924), «Обиватель вже склав анекдота» (13.01.1924), «З анекдотів про Троцького» (2.01.1925), «До речі, свіжий анекдот з “совіт ських”» (25.02.1924), після яких наводиться текст анекдоту. Чимало їх по дається і без будь-яких супровідних висловів. Цей ряд може бути доповнений і записами, завдяки яким у щоденнику фік суються певні популярні на той час вірші, що поширювалися серед населення. Так, 8 червня 1926 р. запис починається словами «Ходить по руках вірш, присвя чений паризькій події», після чого наводиться сам твір. До наступного запису також включено досить об’ємний вірш (68 рядків). Подібні випадки непоодино __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 29 кі. Характерним для С. Єфремова є також уписування в щоденник фрагментів з газетних статей, опублікованих у газетах заяв, чернеток власних статей, промов, іншої інформації, що, з погляду автора, заслуговує на увагу. Так, у запису 28.03.1924 р. фіксуються три варіанти поширених віршів про мавзолей Леніна, після чого автор зауважує: «Що вірші дуже розповсюджені, видко з того, що за сьогоднішній день я чув їх принаймні разів з п’ять» (28.03.1924). В іншому місці він вписує в щоденник текст плакату (20.12.1924). У запису 29.10.1926 р. наво диться вірш, створений майстром на експромти філологом Ф. Коршем. У запису 30.03.1927 р. він наводить текст у вигляді самоцитації (в лапках) своєї промови, присвяченої пам’яті композитора М. В. Лисенка. Чимало таких вставних текстів у записах останніх років, зокрема 1928 р.: це текст прокламації, отриманий поштою (14.11.1928), віршований лист до М. Горького, що ходив по руках (23.11.1928) , звернення автора до Київського бюро секції наукових працівників (27.11.1928) , текст його заяви до Президії ВУАН (3.01.1929) та ін. Часто ці вставні тексти за своїм обсягом істотно перевищують сам щоденниковий запис. 5. Постійним компонентом записів є текстові фрагменти зі сценками з пов сякденного життя, що їх чув або бачив автор; найчастіше це перекази зі слів ін ших осіб, з якими він щойно спілкувався, напр.: «Між іншим, курйозний випа док. Прийшла вчителька з сусіднього флігеля прохати, щоб не ставити паркана, бо він світ їй застує. Коли я сказав, що лишити дірку в одному місці, значило б усі заходи нанівець звести, вона погодилась і зітхнувши мовила: “Ну, значить, минули вже здобутки революції”. Обоє ми засміялися...» (18.05.1923), «Дуже навчальну історію почув сьогодні. Року 1921 -го К. М. Андрієвську покликано до ЧЕКА, до секретно-оперативного відділу до слідчої Орлової. Сидить Андрієв- ська, чекає в передпокою. Йде якась молоденька панночка. “Ви чого так спокій но сидите?” — питає Андрієвську. “Бо не почуваю вини за собою” — каже та. — “Ну, ходім на допит”. Вийшло, що це й була Орлова...» (5.11.1924), «Розказува ла Людмила Михайлівна, що їй замовлено переклад лібрето “Аіди” на україн ську мову, тільки щоб ніде не було слова “цар”. А як же перекладати — запитує вона — предсовнарком, чи що?...» (11.07.1925). їх зміст завжди відображає реа лії життя описуваного періоду та виразно характеризує його. Типовим тут є де талізоване представлення сценки або події «у режимі» зображення, найчастіше з відтворенням прямої мови її учасників. 6. Записи, що фіксують анекдоти, фрагменти з газетних статей, вивісок, а та кож зазначених вище сценок та історій у сукупності відбивають ті інформаційні потоки, в яких проходило життя автора і які визначали тогочасне інформаційне середовище. Чимале місце в ньому належало і такому явищу, як чутки. Повідом лення про ті чи інші чутки, що циркулювали і хвилювали багатьох, є постійним елементом у щоденникових записах С. Єфремова. Найчастіше вони фіксуються з використанням відповідного іменника, який указує на ступінь достовірності повідомлюваної інформації та її джерела: «Ходять чутки, що в новому ученому році мало не всі вищі ніколи (“ВУЗ’н ”) будуть скасова ні. Лишиться сама нижча школа...» (12.06.1924), «Є чутка, що подекуди поїзди зовсім не хо дять ночами» (25.10.1924). «Несподівано академічна історія набрала ширшого розголосу. По місту ходять найдикіші чутки про наш “кризис”. Говорять вже про те, що Академію мають скасувати. В середині деякі людці думають це використати на свій пай» (19.02.1925), «Серед публіки ходить чутка, що бере гору права опозиція. Цього ще не видко ні з чого, хіба те, що по газетах завзято праву опозицію лають» (13.11.1928). Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 30 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 Проте часто пропозиція, що представляє певну недостовірну інформацію, вводиться модусами говорять, що Р...; кажуть, що Р...; розказують, що Р...; чув, що Р... тощо. Пор.: «Про Троцького взагалі багато останніми днями пащекують. Говорять, що його було арешто вано. Говорять, що в його стріляв Калінін і поранив. [...] Говорять, що його спіймано на кор доні, як він тікав з діямантам. Говорять, що в його руках опинились найбільш вигідні під приємства...» (28.01.1924), «Поголоски ширяться й набирають усе сенсаційнішого вигляду. Сьогодні чув, що Троцький на партійному з ’їзді, що саме одбувається в Москві, мав цілком “меншовицьку” промову [...] На базарі просто вже говорять про війну, що вона неминуча» (29.05.1924) , «Кажуть, Винниченко прислав листа, писаного ніби од якогось автора» (7.07.1924) , «Кажуть, що цієї постанови поки що не оголошено, бо треба “підготувати громад ську думку”» (18.01.1929). Про те, що чутки, переповідки, плітки та інші види недостовірних відомос тей займають неабияке місце в отримуваній автором інформації, свідчать і окре мі записи різних років: «Чуток, чуток!... Говорять багато про останні страйки робітників у Києві, про події в “Ленін граді” [....]; про великі арешти в Катеринославі [... ] Але вже сама ряснота поголосок показує, що не все гаразд» (17.05.1924), «Чутки про найновішу економічну політику починають ви кристалізовуватись і конкретних форм набирати» (28.12.1924), «Ніби стверджуються чутки про найновіший “неп”» (31.12.1924), «З харківських пліток. Грушевський написав листа до Чубаря...» (17.01.1925), «Чутки про можливу евакуацію вже кружляють по місту. За цих два дні вже чув я про неї з кількох уст і в кількох версіях» (1.04.1925), «Вибори до академічного місцевкому зродили силу спліток і навіть свою літературу. По руках ходить юмористичний опис грубіянського виступу, а щодо розмов, то їх багато і навіть чимало досить несподіваних» (24.10.1928), «По місту ходять вже перекази, що [... ] Видимо, опозиція вже пустила свою ви гадку за факт: вибирають, мовляв, чужих. Занедбують своїх...» (26.10.1928), «Пішла чутка, що помер Є. X. Чикаленко. Бідний — не діждавсь повороту!» (7.07.1929). 7. Незначне місце в щоденнику С. Єфремова належить подіям побутової сфери, подіям, що відбуваються поза сферою професійної діяльності, фіксація яких часто є пріоритетною для авторів щоденників. С. Єфремов пише про робо ту в саду, ремонт у квартирі, пограбування, візити до знайомих, до лікаря, похо ди в театр, перебування в санаторії тощо: «Цілий день працював у садку заради робітничого свята» (1.05.1923), «Зранку мусив мандру вати аж на Деміївку по дрова» (4.01.1924), «Працював у садку. Вирубую бузину й інше лихо. З десяток дерев пересадив попід паркан, щоб не глушило плодових» (4.05.1924), «Черговий наскок злодійський. Уночі всі замки поодбивано по всіх повітках» (16.05.1924), «23 вересня був у окуліста» (5.10.1924), «Чесні злодії повелися. Одержав з пошти повідомлення, що знай дено мій “загублений” портфельчик» (17.11.1924), «Спокусився колядками й пішов до Андріївської церкви послухати» (9.01.1925), «Зайшов удень до Андрія Васильовича привіта ти з іменинами...» (15.10.1928). Подібні фрагменти типовіші для перших років ведення записів (1923 та 1924 роки), в останні роки такі записи майже зникають, що засвідчує не стільки зміну пріоритетів, скільки основний «тренд» у відборі подій для запису: події суспільного та професійного життя набирають усе більшої ваги у свідомості ав тора. 8. Нарешті, характеризуючи змістовий репертуар щоденника, не можна оминути фрагментів, у яких ідеться про епістолярну діяльність автора, що зай мала досить значне місце в колі його професійних та ділових справ. У своїх що- денникових записах С. Єфремов регулярно й методично звітує про написання листів до різних осіб. Як правило, це надзвичайно лаконічні повідомлення, оформлені у вигляді одного речення, де фіксується сам факт написання листів та __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 31 адресати: «Понаписував листи: Рудинському, Щепотьєву, Станіславському, За- славському. Ще одна порція лишилась» (11.05.1924), «Написав листи до Орен- штайна та до Г. Журби» (19.07.1924), «Написав до Чернявського та Кримсько го» (23.07.1925), «Листи до Персща В., В. Кричевського та вчителя Шостака (Львів)» (7.02.1926), «Написав листи до — Сиповського В.; Дроздовського В.; М. Плевака, М. Вайнштейна (Чернігів), до редакції Енциклопедичного словника Гранат (посилаючи їй портрети Шевченка)» (8.04.1928). Досить рідко повідом ляється про зміст листа: «Понаписував листи: Ніковському, Оренштайнові, Пет рові, Перетцові, Холодному. Андрію Васильовичу послав звістку, що докумен ти на поворот може вже дістати в посольстві» (26.06.1924). Однак якщо йдеться про отримання листа, автор частіше вдається до його характеристики з того чи іншого боку: «Дістав хорошого, теплого листа од Д. О. Заславського — з приво ду його книжки про Драгоманова» (3.03.1924). Разом з тим слід зазначити, що до тексту щоденника ніколи не потрапляють записи, пов’язані з родинними подіями, спілкуванням з членами «мікросвіту» автора; звичайні побутові події в найкращому випадку лише називаються, проте не описуються так докладно, як події соціального й академічного життя 9. Цей вибір винятково виразно діагностує пріоритети автора та визначає смислове на повнення поняття комунікативної цінності події. Комунікативно-прагматичні ролі суб’єкта щоденникової діяльності та їх лексико-синтаксична реалізація в записах С. Єфремова. Ураховуючи особливості змістового репертуару записів, розглянемо те, як, у якому обсязі та завдяки яким лексико-синтаксичним засобам реалізуються прагматичні ролі, властиві суб’єкту щоденникової діяльності. Окреслений вище змістовий репер туар записів дозволяє побачити, що роль «того, хто пише», яка пов’язана з реалізацією меморіальної функції, має в щоденнику широке та різноманітне втілення. Роль «того, хто пише» реалізується передусім у мікротекстах, які фіксують анекдоти, вірші, переповідки, історії, що наповнюють інформаційний простір, у якому живе автор і які він намагається записати і зберегти для майбутнього. Якщо ці текстові твори стають компонентом окремого запису, вони утворюють «текст у тексті» і мають вигляд цитування, однак доволі часто вони «заповню ють» весь простір щоденникового запису за певний день. Таких випадків чима ло (записи від 3.01.1925, 17.01.1925, 28.03.1925, 22.09.1926, 10.02.1928, 26.06.1928,16.04.1928,20.10.1928,28.01.1929 та ін.), і вони показують, що автор тут звертався до щоденникової діяльності з єдиною метою — створити мікро- текст, який би документував певну інформацію, варту уваги. Деякі записи фік сують по кілька таких анекдотів, історій, випадків, які не мають безпосередньо го відношення ні до життя автора , ні до конкретних подій дня, до якого належить запис. Кожний наступний мікротекст у такій низці записів уводиться тими чи іншими висловами, інтродуктивними словосполученнями, напр.: «Су часний жанр», «А ось іще жанр», «Або й ще» (21.06.1925). До виявів ролі «того, хто пише» належать різноманітні повідомлення про но ві явища суспільного життя, події, пов’язані з діяльністю Академії наук: «Державне видавництво нову встругнуло штуку: припинило всі видання, опріч підручни ків... Між іншими припинено і два збірники, Шевченківський і Кулішівський, над якими я но- Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 9 Пор., наприклад, змістовий репертуар щоденника М. Т. Бобошка (див.: Радзієвська І В. Щоденникові записи і наративізація особистого досвіду // Стил.— Београд, 2008,— № 7,— С. 139-150). 32 /5ІХА7 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 чами сидів, щоб їх зредагувати...» (2.02.1926), «“Режим економії-” або “режем економію” ... Багато дечого розповідають про цю нову большевицьку вигадку. Цукровий трест, наприклад, так доекономився, що вже понакладали арешт і на майно, і на цукор: більш 80 міл. боргу, а платити нічим [...]. Тріщать і інші трести та підприємства...» (14.06.1926), «Бурхливе за сідання Відділу в зв’язку з історією в Інституті Наукової мови. Історія давня і гнусна. На по переднє засідання Відділу Інститут подав на затвердження поправки до свого статуту» (11.02.1926) . Зміст цих подій виступає основним критерієм, що впливає на необхідність їх фіксації, завдяки чому створюється картина динаміки суспільного життя. Про реалізацію ролі «того, хто пише» слід твердити й тоді, коли до тексту за пису потрапляють численні історії, сценки, розмови, зміст яких виразно харак теризує період 20-х рр. і які здебільшого не мають безпосереднього відношення до життя автора: «Чув на базарі кілька характерних оповіданнів. Недавно якийсь хуліган забив...» (21.03.1926), «Отже, вся історія в тому полягає, що самозванні ініціатори використали час, коли...» (15.09.1926). Ще один вияв ролі «того, хто пише» — включення до текстів авторських за писів фрагментів з газетних статей, постанов, звернень, цитат з книг і под., а та кож фіксація різноманітних чуток, що породжувались у контексті життя періоду 20-х рр.: «Варто записати на пам’ять з сьогоднішньої “Пролетарської Правди”. Якийсь борзописця радянський уболіває: “До газетного робітника,— це особли во почувається в провінції, — ставляться коли не зовсім з презирством, то при наймні неприязно. Його бояться. Від його ховаються. Його уникають”. Це теза» (18.09.1926) , «Чутки, що арештовано й вислано не знати ще куди митрополита В. Липківського, що церковну Раду розігнано...» (7.08.1926). Важливо зазначити, що характер лексико-синтаксичного оформлення опису події суспільного та академічного життя, інформаційної події (анекдоти, розпо віді знайомих і незнайомих, чутки, перекази, новини тощо) не залишає сумнівів у тому, що при текстотворенні пріоритетною для автора була стратегія деталіза ції опису, використання мовних засобів для максимального «наближення» тек сту до відтворюваної ситуації. Саме з цим, наприклад, пов’язаний той факт, що історії, сценки з життя подаються у форматі прямої мови її учасників з відзна ченням численних деталей комунікативної ситуації для того, аби створити най більш адекватне уявлення про описувану подію, ситуацію, сценку. Пор.: «Стрівся в театрі з одним знайомим, що служить в “Укрдержспирті”. “Що ж це ви, — кажу, — поманули почтеннійшую публіку горілочкою. Та й слово ваше тепле?” — Ні, — одказує,... і т. д.» (23.12.1925), «Згадав з учорашньої розмови з Заболотним. Каже він Прегоративі: “А чо му до Вашої комбінації ніхто з III Відділу не увійшов?” — “Третього відділу не треба”, — бу ла відповідь. — “Як то не треба?” — “Там нема людей”. — “А я чув, що можна й обрати, нап риклад, акад. Птуху”. — “Птухи не можна, бо він нешанобливо говорив з наркомом”. — “А чого ви думаєте, що я раз-у-раз шанобливо говоритиму?” — каже сміючись Заболотний. — “Може таке підійде, що і я нешанобливо говоритиму”» (2.05.1928). У всіх цих випадках спостерігається дескриптивний стиль ведення щоденни ка, у той час як топікальний стиль 10, властивий багатьом авторам, що вели що денники, тут не представлений узагалі. 10 У дискурсі щоденника спостерігаємо дві основні тенденції, пов’язані з двома стилями ведення щоденникових записів — топікального та дескриптивного. Протилежні за своїми лексико-синтаксичними характеристиками, вони, проте, можуть бути представлені в текстах одного автора (докладніше про це див.: Радзиевская Т. В. Некоторне наблюдения над функ- ционально-семантическими и стилистическими особенностями дневников // Стил.— Београд, 2004,— № З,— С. 221-233). __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... /53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 33 Подібна картина спостерігається і в тих випадках, коли в запису певний фрагмент присвячується подіям в академічному середовищі або подіям сус пільного життя — різноманітним нововведенням 20-х років, появі нових реалій життя, нових вимог та ін.: «Отже, тепер я поставив це запитання Перетцові. “Брехня! — каже,— і не думали вибирати”.— “А М. Покровський? — питаю. — Шумський казав, що його хотіли обрати та він одмовився”. — “Брехня і це, — була відповідь, — навпаки...”» (6.05. 1926). Докладний характер цих фрагмен тів, їх обсяг відносно обсягу всього тексту показує, що меморіальний аспект за пису для автора усвідомлювався як центральний у його діяльності і саме йому надавалося найбільшого значення. Показовим у цьому відношенні є фрагмент щоденника, в якому фіксується розмова автора з головою виконкому П. Люб- ченком під час антракту в театрі: «В другому антракті до мене підійшов Люб- ченко з такою міною, наче він мені велику честь робить. Я з ним не був знайомий ніколи і цяя “честь” мене здивувала дуже. І стався між нами діялог» (30.09.1926). Далі ця сцена представлена в драматургічному форматі. Наводимо невеликий фрагмент: «Він: Здоровенькі були, Сергію Олександровичу. Я: Доброго здоров’я! Він: Як поживаєте? Я: Спасибі. Як Ви? (що й мав сказати?) [...] Він: (впадаючи в тон ще інтимніший): А скажіть, Сергію Олександровичу, коли вже ви почнете активно працювати? Я: От тобі й маєш!. Мені нема часу й носа висякати, а з вашого боку тільки й чую: коли я почну працювати!. Що ви розумієте під цим — активно працювати?» (30.09.1926). Увесь текст діалогу з Любченком містить значну кількість реплік (усього — 34) і є досить об’ємним. Цей фрагмент має досить-таки діагностичний вигляд і знімає будь-які сумніви щодо намірів автора, який прагнув відтворити подію та кою, якою вона була в реальності. Дескриптивна стилістика цих фрагментів утворює контраст зі стилістикою описів буденних подій життя автора, зокрема написання листів, вони відзна чаються лексико-синтаксичною стриманістю, лаконічністю, тяжінням до то- пікального стилю: «Приїхав Петро. Він не перемінився в настроях, фізично виг лядає перевтомленим. Цілий вечір розмови на літературні й політичні теми» (14.04.1924), «Заходив Василенко. Вже з тиждень він на волі. Розказував багато про процес та тюрму» (5.12.1924). Якщо фрагменти записів, у яких міститься опис суспільних та академічних подій, історій, сценок тощо, за своїм змістом відповідають реалізації ролі «того, хто пише», то стратегія деталізованого, покрокового опису дає підстави тверди ти і про реалізацію ролі «хронікера». Річ у тім, що роль «хронікера» в щоденни ку зазвичай виявляє себе в тому випадку, коли автор пише про послідовність по дій, які відбулися протягом дня (періоду) і учасником яких він був. Однак подібні записи не є типовими для щоденника С. Єфремова: окремий запис у ньо му не намагається фіксувати послідовність певних подій, що відбувалися протя гом дня, пріоритет віддається 1—2 подіям чи ситуаціям, які, з погляду автора, за слуговують на увагу, на те, щоб відбити їх у тексті. У записах С. Єфремова практично відсутні темпоральні маркери наративу, що вказують на перебіг по дій протягом дня, їх послідовність (спочатку, вранці, вдень, ввечері, після цього, через дві години, після зустрічі, о 15 годині і под.), завдяки яким фіксується по- дієве наповнення дня чи періоду. Не становить винятку тут навіть фрагмент що денника 1928 р., в якому описується мандрівка пароплавом по Дніпру до Одеси, Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 34 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 що тривала кілька днів (31.05—11.06.28), попри досить докладний опис побаче ного, почутого впродовж подорожі. Таким чином, роль «хронікера» виявляє себе в інтенції задокументувати по дію такою, якою вона була насправді, описати її в деталях, за можливості відтво рити її в описі найбільш наближено до позамовної реальності. Тому текстотво- рення тут здійснюється з використанням стратегії діалогічного відтворення комунікативної ситуації з униканням узагальнених або лаконічних згадок про конкретну подію. Інакше кажучи, хронографування (реалізація ролі «хроніке ра») стосується відтворення «конкретики» однієї події, яка, на думку автора, має комунікативну та історичну цінність, а не відзначення низки більш-менш значу щих подій, що відбулися в день запису (або в більший період). Відтак ролі «того, хто пише» і «хронікера» в їх мовній реалізації в щоденнику С. Єфремова є до сить близькими, можна сказати, що вони реалізуються синкретично. Роль «хро нікера» виявляється в коротких фрагментах, присвячених листуванню з колега ми і знайомими, про що йшлося вище, а також у стислих повідомленнях про буденні події, погодні явища: «Одписав проф. О. Колессі (Прага), П. Пилипчу- кові (Польща). Написав у Рокитну» (19.01.1927), «День перебув на воді. їздили чималою компанією в Кончу-Заспу (цікава назва!) — заповідник, який пропо нують тепер узяти Академії. Це верстов за 20 вниз по Дніпру, за Китаєвом» (3.07.1927). Виразно представлена в щоденникових записах усіх років роль «носія пси хологічного стану», яка найчастіше втілюється у висловленнях з приводу зов нішніх подій, що викликають у автора ті чи інші емоційні реакції, думки, мірку вання, іронічні коментарі, нотатки тощо. Як правило, вербальна реалізація цієї ролі виступає в запису супроводом до повідомлення про певну подію. Природ но, що репертуар тут типовий для оформлення різних експресивних смислів — це вигуки, питання, емфатичні засоби, засоби акцентування певної інформації, одиниці оцінної семантики, часто стилістично марковані. Вони відбивають реакції на нові соціальні явища, побачене, почуте, прочитане. Так, нововведення щодо університетського ботанічного саду в Києві та ситуації в навчальному процесі викликає у автора різке обурення: «Уявити собі тільки, щоб колишній університет узявся до такої діяльності! [...] А з студентів деруть гірше, ніж за царських часів. А закордонні панегіристи (Крушельницький у Віденській “Но вій громаді”) пишуть, що не тільки наука безплатна, а ще студентам платять за те, що вчаться... Що це — фарисейство чи просто хамство?» (8.05.1923). Про вбивство письменника І. Стешенка: «Дізнався од Костя Івановича страшні под робиці про вбивство Стешенка [...] Коли б це не від Костя Івановича чув — я б не повірив: така це без краю безглузда, божевільна якась історія. А втім — чи ж божевілля у всяких формах і проявах у нас взагалі бракувало?» (20.12.1923). За пис січня 1924 р. фіксує емоційну реакцію з приводу стилю газетних публікацій у зв’язку зі смертю В. І. Леніна: «Газети (київські) говорять тільки про Леніна. Але як блідо, нецікаво, безталанно говорять! Ні на одну свіжу думку не здобули ся казенні пера, жадного проблеску щирого чуття, живого почування великої втрати. Патетично, напушисто [...], казенно, мертво...» (24.01.1924). Обурення автора викликають різноманітні процеси 20-х рр.: «Вчора скінчився процес “Центра действий”. Сьогодні опубліковано присуд [...]. Во ім’я робітників і се лян, як колись во ім’я самодержавія... Яка гидота!» (9.04.1924). З приводу огля ду будинку колишньої Духовної академії на Подолі, що була в жалюгідному ста ні, автор пише з обуренням: «Що їм пам’ятки давньої культури, цим людям без __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 35 учорашнього і, мабуть, без завтрашнього дня!..» (14.11.1924). Подібних фраг ментів у щоденникових записах чимало. Але найбільшою емоційною напруженістю відзначаються записи, присвяче ні подіям в Академії та науковій сфері. З приводу історії з Чернігівським музеєм, який не міг передати рукопис щоденника Шевченка для його підготовки для друку, автор пише майже у відчаї: «Мене вже сумнів бере, чи взагалі можна про бити логікою товсту шкуру в оцих отроків неповинних, з одного боку, та хамів незамаскованих, з другого... [...]. І навіщо тільки доводиться витрачати час, енергію, силу — в цьому Панглосовському раю, чи, краще, домі для боже вільних!... І в чиїх тільки руках доля науки!..» (25.03.1925). Після Спільного зіб рання в Академії автор записує: «Вернувся я додому— і така мене огида взяла... Чим ми повинні клопотати собі голову, тратити енергію, нерви й час, над чим битися!... Проклятий час, коли перша-ліпша каналія може тобі всю роботу пере вернути, установи занапастити!» (15.02.1926). Про комісію з Харкова, що ре візувала діяльність Академії наук: «Забрала комісія протоколи, сидить над ни ми, ретельно виучує [...]. А я трохи цілу ніч не спав. Академії може бути кінець. Бо кому потрібна і який авторитет матиме Академія, в якій будуть призначені навіть не члени, а якісь “соглядатаї”. Якась Академія другого сорту...» (17.01.1928) . З приводу інтеграційних ідей щодо Академії наук і владних струк тур автор емоційно висловлює своє ставлення: «Він висловивсь, що Харків ба жає маніфестувати єдність Академії й Наркомату. Хороша “єдність”!» (23.04.1928) . Зазначимо, що низка записів 1928 р., яка відображає сприйняття С. Єфремо- вим свого цькування у пресі, що продовжувалося тривалий період і мало мас штабний характер, позначена досить «стриманими» засобами вираження. У за писах представлено переважно констатацію факту у вигляді короткого речення, але з вираженням аксіологічної семантики завдяки номінативному вибору (гав котня, гавкають, гавкання)'. «Знову гавкотня, цим разом з “Пролетарської Правди”. Обізвався С.Щупак» (11.11.1928), «Гхекають на мене вже віршем!» (17.11.1928), «Нове гавкання: “засуджує і ганьбить” мене Педагогічний технікум ім. Грінченка» (21.11.1928), «Нове гавкання: кореспондент в москов ських “Известиях” з Харкова під заголовком “Носители идей петлюровщинн в Украинской Академии наук”. Брехня і наклеп котяться, як снігова лавина...» (22.11.1928), «Нове гавкання — вчора на зборах в Художньому інституті» (23.11.1928), «Паки і паки гавкання: надрукували в “Пролетарській Правді” резолюцію Художнього інституту» (24.11.1928), «Паки і паки гав кання: в петербурзькій “Красній газеті” — передрук з московських газет» (25.11.1928), «Ще одно гавкання — на зборах у Кооперативному інституті. Дивуюся, чому мовчить “Кооптах”» (26.11.1928) . «Вчора був єдиний день, коли не почув жадного гавкання [...]. Сьогодні знов гавкнули в Політехнікумі» (28.11.1928), «Г'хекають... Гавкають люто, “с остервенением”, пачками, немов поспішають вистріляти назбирану злобу» (2.12.1928), «Знов почалося, тільки з другого боку» (14.12.1928) та ін. Тут симптоматичним є той факт, що ці висловлення розпочинають запис, займають, за незначними винятками, ініціальну позицію в його структурі й фак тично показують, що публікації в пресі та інші форми соціальної критики були достатньо дієвими, мали перлокутивний ефект і впливали на психологічний стан автора. Записи цього періоду засвідчують, крім того, і сформовані очікування авто ра — адресата цих акцій, який відзначає їх відсутність як відхилення від «нор ми»: «В газетах тихо, без гавкання — на диво» (11.12.1928), «Тихо. Невже при пинилось?» (12.12.1928). Ситуація завершується складанням С. Єфремовим з себе повноважень секретаря і зняттям його з адміністративних посад у Академії. Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 36 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 До реалізації ролі «носія психологічного стану» належать висловлення внут рішнього мовлення, що відбивають розмову з самим собою, стан свідомості ав тора в момент запису. Наприклад: «Не йде з голови учорашній візит Галагана. “Прихожу до вас, — так почав він,— як до громадської совісти”. Скільки людей шукають тепер, на кого б вилити те, що накипіло на душі, і як, справді, за наші часи громадського розпорошення й спідлення знайти цю, здавалося б, немудру втіху» (17.02.1926). Це фрагменти, що фіксують емоційний стан у зв’язку з не приємними подіями в Академії та скарги на обставини, що заважають спокійно працювати: «Чвари і чвари кругом. В Академії просто не продихнеш од них [...] Тоді доводилось обороняти од Іванця, а тепер — Іванця. Надокучили мені оці дріб’язкові чвари та сварки. Коли б швидше скинути з себе цеє головування осо ружне» (5.07.1924), «Не дають працювати і люде, і справи» (12.07.1924). Внутрішнє мовлення представлене докорами, критичними зверненнями до себе, як правило, з приводу своєї роботи: «Вічно те ж саме: робиш усяку роботу похапцем, нашвидку, неначе газетну статтю на коліні пишеш. Мабуть, справді таки довголітня газетна праця одригається. Не вмію економити сили чи розпо діляти так роботу, щоб заздалегідь з нею впоратися. І доводиться поспішати і завжди потім мріяти, що було б отак чи отак зробити» (10.01.1926), «За цей тиж день так позапускав роботу, що не знаю, за що й хапатися. А про листи, нага льні, неодкладні — нема вже чого й говорити. Не знаю, коли теє й видихаю» (1.02.1926). Пор. також: «А в мене вже починається реакція. Покінчивши робо ту, над якою сидів більш року, та одбувши річне звідомлення по Академії — маю таке почуття, ніби мені нема чого робити. А тим часом усе ж позапускав. Самих листів стільки лежить без відповіді, що й згадати лячно. Ну, та сьогодні й не хочеться мені ні про що думати. Лежу та читаю» (11.03.1927). Окремий аспект реалізації ролі «носія психологічного стану» пов’язаний з тими фрагментами в щоденнику, які присвячені перебуванню в мальовничих місцях Києва — Китаєві, Володимирській гірці та інших історичних місцинах. Наприклад: «Погода навдивовижу: тепло, як улітку, ясно і сонця, сонця! Пощас тило мені з одпочинком! Вчора компанією ходили до Китаєва, в гостину до дру гої санаторії, що в Преображенському скиту. Боже, яка краса кругом Києва! На віть роки руїни її не знищили. Опинишся в лісі — ніби в незайманих одвіку пущах допіру знайденого острова. Краєвид зі старого городища над Китаєвом— це щось фантастичне, казка. На всі боки щось нове» (25.09.1923). Записи відби вають піднесений емоційний стан автора, його захоплення київськими краєви дами, моменти спілкування з природою, що породжують нові настрої, звернені до самого себе міркування, своєрідну комунікативну інтроспекцію. Подія має настільки потужний вплив на автора, що тривалий час зберігає свою силу, ви значаючи його психологічний стан не лише під час спілкування з природою, а й згодом, значно пізніше. Порівняймо також й інші записи: «Вечір просидів на Володимирській горі. Давно-давно вже я там не був. Краса! Небо потроху темніє, міниться — і разом міниться та грає фарбами і все навкруги: і зелені гори поруч, і да леке Задніпря, сизою млою повите, і тихий Дніпро внизу. Краса [...]. Життя йде собі, клекоти ть кругом, а ти його й не бачиш. Власне, вже й минуло — і спереду вже нічого немає. Ли шається доживати, чи дотягати нудне ярмо» (8.07.1925), «Використав неділю і чудовий теплий день: ходив собі київськими кручами — на Лук’яновці та на Юрковиці. Що за прегар не оцей Київ місто і як ми мало цінуємо його красу! Я кілька годин сидів на горі, очей одірвати не міг: ліворуч темні бори і далеко мріє на горі Вишгород: просто Дніпро повився синьою биндою, ліворуч велике місто... Все зібралося докупи, щоб утворити таку красу, од якої справді очей одвести не можна» (10.10.1926). __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 37 Тема Києва та його краси — чи не єдине джерело, яке формує позитивний емоційний ряд та викликає у автора бажання писати про це в рамках щоденнико- вої автокомунікації. Роль «носія психологічного стану» представлена й у тих фрагментах, які роз кривають самопочуття — як психічне, так і фізичне. Це звернені до себе висло ви, що містять переважно нотки збентеженості, туги, заклопотаності, відчаю, пригніченості, фізичного виснаження. Вони присутні в записах у незначній кількості, проте у всі роки ведення щоденника: «Почуваю себе зовсім розбитим, слабим. Серце болить. Нічого робити не можу. Видко, помирати пора. Бо жити серед цієї гидоти справді несила вже...» (12.04.1924), «А тим часом іноді чую, що маю серце в грудях; таке велике, як кулак. Краще б його не чути!» (1.08.1924), «День цей я переболів у буквальному розумінні слова. Почуваю се бе просто слабим, розбитим, морально пригніченим» (28.01.1926), «Вернувся з Харкова — змучений, вичерпаний, як ніколи. Настрій, що не то писати — дума ти тяжко» (11.03.1928). Отже, роль «носія психологічного стану» знаходить виразне й різноманітне втілення в щоденникових записах: у висловленнях, позначених експресією, що викликана тими чи іншими враженнями від подій, які щойно відбулися, зміст яких визначає стан свідомості автора. Проте лексико-синтаксичний репертуар втілення цієї ролі залишається переважно в межах традиційних мовних засобів, зумовлених вираженням емоційного контенту. Серед найхарактерніших для стилю С. Єфремова засобів відзначимо ті, що пов’язані переважно з діалогіза цією мовлення, властивою публіцистичному стилю, і вживаються у вигляді різ них комбінацій. Це питальні речення у вторинній функції передавання експре сивно забарвленої інформації, напр.: «І як тоді себе почуватимуть і ті, що кадили, і ті, що те кадіння приймали?...» (8.11.1927). Це інфінітивні речення, що передають суб’єктивно-модальну експресію: «Бо коли б, замість офіціальних реляцій та кадіння, справжній рахунок поставити владі — який би то страшний був рахунок!» (8.11.1927), а також номінативні речення, представлені окремо або у складі ширшого висловлення, часто з лексичними компонентами, які ви діляють певну інформацію (частки, займенникові слова) — «Теж хороший здо буток революції» (12.07.1925), «А взагалі оця манера скаржитись начальству, — до яких троглодитських часів ми повернулись! Адже це робить “цвіт нації”, мо зок її, — то що вже про інших казати?» (15.11.1927), «Але то “живці”, а це ж лю дина, що була “вождем”!» (17.12.1927). Значний потенціал експресивності властивий конструкціям, що акцентують певний зміст завдяки використанню прономінальних одиниць на зразок як, який, що, скільки, до чого, які функціонально наближаються тут до часток: «І яких, нечуваних ніде і ніколи, форм воно прибрало!» (12.07.1925), «Що за дріб нота моральна — то звичайна публіка...» (21.04.1926), «Але скільки часу має цей чоловік, що встигає навіть такі монстр-доноси писати!» (14.11.1927), «І такі люде щось мають претензію будувати!» (28.01. 1928). Це стосується і висловів з елементом синтаксичної парцеляції: «Був при цьому і Студинський. Поводиться він тепер інакше, ніби восени: облесно, запобігаючи, — без мила в душу лізе» (6.06.1927), «Лають нашу Академію, лають російську й погрожуються на неї. За неслухняність» (7.02.1929). Для вираження різноманітної експресії, викликаної обуренням, критичним ставленням, сумнівами, відчаєм, огидою і под., у записах широко застосову ються графічні знаки— знак оклику, іноді в поєднанні з трьома крапками, лапки (зазвичай для вираження іронічного ставлення), тире, знак питання, часто в різ Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 38 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 номанітних комбінаціях: «...позбавлений працездатності через мене (!), що Академією управляю тільки я . ..» (4.02.1928), «Приходила до мене депутація від “академічного активу”, “середняцької верстви” в Академії...» (6.02.1928), «Ро динні і дружні зв’язки мусять порватися в угоду “державним (!) інтересам”» (4.06.1928). Природно, що до складу висловів, які представляють роль «носія психоло гічного стану», входить велика кількість лексичних одиниць, які в своєму зна ченні містять не лише семантику позитивної або негативної оцінки (семи «доб ре» і «погано»), але й семантику модального типу, що виражає ставлення автора до позначуваного явища, особи, події. Наведемо деякі з них із записів 1927 р.: вибрик (7.04), торгаші (22.04), кляузник (5.05), жуліки (9.05), головотяпство (22.06), лицарі скорої розправи з інакомислячими (26.06), брехун, хвастун, шля гер (16.08), безладдя,розгардіяш (1.09), вбожество (2.10) п . Попри численні й різноманітні вияви цієї ролі в текстах записів слід наголо сити, що її представленість є значно меншою, ніж представленість ролі «того, хто пише», яка превалює над усіма ролями. Як правило, роль «носія психологіч ного стану» репрезентована поряд з ролями «того, хто пише» та «хронікера»: висловлення, які представляють їх, передують висловленням, що відбивають комунікативні дії автора в ролі «носія психологічного стану». Самостійно — в окремому запису— ця роль у щоденнику С. Єфремова не представлена, вона, як правило, супроводжує записи документального характеру. Виняток тут стано вить лише запис 11.03.1928 р. (див. вище), який є констатацією тяжкого емоцій ного стану з елементом відрефлектованості, однак сам запис відбиває реаліза цію лише ролі «носія психологічного стану»: «Вернувся з Харкова — змучений, вичерпаний, як ніколи. Настрій такий, що не то писати — думати тяжко. [...]. Нехай може колись згодом запишу, що було, а тепер скажу, що за все своє життя мені не доводилось ні разу переживати таких чорних днів, як ті, що в Харкові оце пережив» (11.03.1928). Причина цього психологічного стану розкривається в низці наступних записів, зроблених уже постфактум — майже через місяць: С. Єфремов у трьох об’ємних записах три дні поспіль — з 7.04 по 9.04.1928 р. — викладає події, що відбувалися в Харкові під час засідань Академії наук. Свій звіт про ці події він починає так: «Вже й місяць добігає кінця, як побував я у Хар кові, а й досі не можу зібратись, щоб занотувати свої вражіння: з душі верне, як згадаю. Але треба хоч коротенько, бо коли б писати докладно, то б і на воловій шкурі не уписав би» (7.04.1928). Цей прецедент є достатньо показовим і дово дить, що діяльність з документації подій усвідомлювалась автором як центра льна при веденні щоденника. Особливістю записів усіх років є практично повна відсутність реалізації ролі «діяча». У щоденнику С. Єфремова знаходимо лише один фрагмент, який пов- ною мірою може бути кваліфікований як вияв ролі «діяча»: «От непомітно й ми нув рік, як почав я діаріуша. Хоча давно збирався, ще як війна почалася, запису вати події і вражіння, але цим разом вийшло якось несподівано, не надумуючись. Спершу йшло туго, потім втягнувся, і вже тягне до цих сторінок [...]. Мабуть, це тому, що оце записування — ніби сурогат публіцистики: запи- 11 11 Про оцінні номінації в щоденнику С. Єфремова див.: Мазур Н. В. Оцінні номінації осіб у «Щоденниках» Сергія Єфремова // Наук, праці Кам’янець-Подільського держ. ун-ту. Філол. науки.— 2005.— Вип. 11. Т. 2.— Є. 45-53; Мазур Н. В. Мова мемуарної літератури кінця XIX — початку XX століття (на матеріалі творчості Євгена Чикаленка та Сергія Єфремова) : Автореф. дис. ... канд. філол. наук.— К., 2006.— 21 с. __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 39 шеш — і скинеш немов ту вагу хоч трохи, що лежить на душі невисловлена» (1.05.1924). Як бачимо, у зв’язку з річницею ведення щоденника автор звертає свій погляд на саму діяльність, повідомляє про свої наміри в ній (ідавно збирався), різні етапи ведення записів (спершу йшло туго, потім втягнувся), про відбір інформації (записувати події і вражіння). Він намагається пояснити сам собі, у чому полягає ефект щоденникової діяльності (запишеш — і скинеш немов ту вагу...) 12. Інші «відбитки» цієї ролі зовсім нечисленні. Так, наприкінці запису 15.05.1923 виникає коментар до написаного вище з докором, зверненим до себе: «Шкода, що не записував усього докладно. Цей “протокол” не для красочности побуту, а вона ж і найцікавіша. А тепер і часу нема, та й охоти» (15.05.1923), де містяться й пояснення мотивації щодо акту запису, роз’яснення своїх цінностей (вона ж і найцікавіша). Це коментар, пов’язаний з певними відхиленнями від звичайного перебігу щоденникової діяльності, зумовленими викликом автора до ГПУ. Після чотириденної перерви С. Єфремов починає запис словами «По завчора дістав запрошення до ГПУ на сьогоднішній день» і описує цей візит, після чого переходить до подій 1922 р., які і стали причиною його виклику до ор ганів, і ретроспективно їх описує, зі значною деталізацією. У такий спосіб він «закриває» фактографічну прогалину, з чим і пов’язаний його коментар напри кінці запису. У двох записах відзначається аспект акуратності при веденні щоденника та фіксуються деякі недоліки: «Забув вчора записати про звичайну четвергову роз мову» (4.04.1924), «Перебрався з санаторії додому. Тепер може акуратніше за писуватиму» (1.10.1924). Чи не єдиний випадок у записах останніх років — но тування того факту, що записування було перервано через зовнішні обставини: «Перебили мені запис. Прийшов П. І. Рулін...» (21.03.1927). Слід зазначити, що ці нечисленні «рефлекси» в реалізації ролі «діяча» нале жать до перших років щоденникової діяльності — 1923 і 1924 рр., пізніше вони не трапляються, і їх відсутність переконує в тому, що для автора важливішою була не сама діяльність та авторська самореалізація в ній, а створення текстово го документа, в якому було б зафіксовано справжню інформацію про події пев ного періоду. Розподіл прагматичних ролей дозволяє побачити, що автора при веденні щоденника приваблювала не стільки сама діяльність та її автокомуніка- тивний аспект, скільки її результат — створення персонального авторського літопису подій періоду 20-х років. У цьому, очевидно, він убачав своє завдання і в цьому полягала основна спрямованість діяльності. Це підтверджує і динаміка записів у період з 1923 по 1929 рр. Якщо в перші роки ведення щоденника (1923—1924 рр.) у записах певне місце займають буден ні події життя автора, які наповнюють його день та фіксуються на письмі, то в наступні роки вони поступово зникають, стають рідкістю. Навіть у доволі спо кійному 1926 р. вони виникають спорадично, а в останні роки майже повністю витісняються записами, що відображають події соціального та академічного 12 Варто звернути увагу на відверто алюзійний характер цього фрагмента: він ніби перифраз подібних висловів зі щоденника Т. Г. Шевченка, з текстом якого впродовж кількох років працював С. Єфремов. Див. наведені на початку статті фрагменти, а також: «В первьіе дни не нравипось мне зто занятие, как не нравится всякеє занятие, пока м н его себе не усвоим, не смешаем его с нашим насущним хлебом. Сначала я принимался за свой журнал как за обязанность, как пунктики, как за ружейньїе приемьі. А теперь, и особенно с того счастливого дня, как завелся я медньш чайником, журнал для меня сделался необходим, как хлеб с маслом для чаю» (12.07.1859), «У кого что болит, тот о том и говорит. Сегодня вечером, возвращаясь из огорода в укрепление...» (21.06.1859). Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 40 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 життя. Ця динаміка виявляє пріоритети автора і показує те, чому він віддає пере вагу, відхиляючи менш значуще: його професійне й соціальне життя набуває оз нак усе більшої драматичності, які він намагається відобразити в записах якомо га точніше. Місця для буденних подій фактично не залишається. Фактор адресата. Розгляд усього корпусу щоденникових записів С. Єфре- мова в аспекті реалізації прагматичних ролей дає підстави для твердження про те, що в цьому щоденнику ми стикаємося з явищем подвійної адресації: записи характеризуються не лише адресованістю собі, тобто автоадресованістю, а й ви раженою орієнтацією на зовнішнього адресата. Автоадресовані форми внутрішнього мовлення відображені у висловленнях, що стосуються планування роботи, робочих самозвітів, констатації певного ста ну у виконанні професійної роботи, які присутні в записах усіх років і є констан тою щоденника С. Єфремова. Показовим у цьому відношенні є запис 12.10.1928 р., який акумулює різноманітні аспекти внутрішнього діалогу: «Цілими днями пересиджую за примітками до Шевченкових листів. Треба б уже за огляд для “Віауі’ї” братись, бо обіцяв його зробити; думав, що влітку зроблю, та й полінувався. А тепер од Шевченка не хочеться одриватись. Якось я ще не увійшов у нормальну колію, не розподілив свого часу, щоб усе встигати робити, та іноді й читанням захоплююсь. Ніби я все ще по-літньому живу. А пора б уже по-справжньому до діла братись» (12.10.1928). Внутрішнє мовлення, оформле не, проте, за законами писемного мовлення, відбиває констатацію ситуації, що склалася, вербалізацію попередніх намірів, фіксацію свого нинішнього стану, докорів, звернених до себе. Тут особливо важливим є те, що зміст внутрішнього мовлення визначає тема професійної роботи, і це яскраво характеризує мовну особистість автора. Звичайно, автоадресація найповніше виявляє себе при відображенні у ви словленнях різних емоційних станів. Мовні засоби тут відповідають тематиці і традиційним формам вираження «семантики експресії». Це репертуар експре сивних висловів — вигуки, риторичні запитання, елементи діалогу з самим со бою, емоційно-критичні зауваження, про які йшлося вище. Сюди також слід від нести і нечисленні висловлення, що фрагментарно відображають роль «діяча», але треба зазначити, що «обсяг» цієї ролі значно звужений, фактично мінімізо ваний і, як ми бачимо, не є ключовим для визначення характеру автокомунікації. Орієнтація на зовнішнього адресата виявляє себе передусім у реалізації ролі «того, хто пише», при документуванні різноманітних подій соціальної та акаде мічної сфер, у записах з позначкою «з новітнього фольклору», записах розпо відей людей про події, що відбувалися. Про звернення до зовнішнього адресата, який тут фактично моделюється як «читач майбутнього», свідчить не лише ха рактер самої інформації, а й те, у який спосіб вона текстуалізується. Як можна побачити з наведених вище фрагментів, усі записи цього типу відзначаються де- талізованістю в представленні описуваної ситуації, докладністю, прагненням відтворити її у вигляді максимально наближеному до реальності, чим пояс нюється використання драматургічних форм репрезентації. Інакше кажучи, особливістю ведення щоденника тут є абсолютне переважання дескриптивного стилю в усіх фрагментах, що репрезентують роль «того, хто пише», яким нале жить основне місце в щоденнику. Характерною ознакою, що вказує на орієнтацію на зовнішнього адресата, власне, майбутнього читача, виступає включення парентетичних вставок, у яких __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 41 роз’яснюється певна номінація, як правило, абревіатура радянського періоду. Воно типове для багатьох записів різних років, пор.: «Туди послано ЧОН (“части особого назначеная”, комуністи)...» (22.02.1925), «Сьогодні дру гий “юний піонер” Солодуб, що сидить у Наркомосі (Комісаріат народної освіти), навчає Ака демію...» (25.03.1925), «“Методком” (щось на зразок колишнього Учебного комитета) знайшов “недоцільним” друкувати...» (5.07.1927), «“Вапліте” себе розпустило. Ця “Всеук раїнська Академія пролетарської літератури” попала в неласку в начальства» (27.01.1928), «Та поки що “шкраби” (“школьнне работники”) держаться дружно» (21.03.1928). Функцію пояснення і конкретизації виконують й інші парентетичні компо ненти, які уточнюють певні обставини, деталізують інформацію: «Вже на станції (Миронівка) огорнув нас метушливий рух близького містечка» (26.07.1924), «Почав статтю для Меженківського збірника (історичний нарис української книги), але можу писати тільки мікроскопічними дозами» (16.10.1924), « ... і сподівається, що якась вища сила (Бог тепер не кажуть, але то все одно)...» (31.01.1925), «Заля Людвиковського (проти Думи)...» (9.02.1925), «Листи до Перетця, Д. Дорошенка, Рудченкової, Гр. І. Грушевського та О. Козія (автора статті про Руданського)» (19.02.1925), «Ніби під виконкомом (колишня Дума) знайдено силу динаміту...» (22.07.1926), «Он Микола (Садовський) — молодий чоло вік щ е...» (8.04.1927). Очевидно, що в контексті автокомунікації ці роз’яснення й розшифровки виглядали б зайвими, і в даному разі вони однозначно вказують на те, що по відомлення з ними орієнтовані на «іншого». Потребу в такому мисленнєвому зверненні до зовнішнього адресата, створен ні записів саме для нього, потребу в документуванні інформації можна пояснити, зокрема, і тими екстралінгвістичними обставинами, які супроводжували життя автора в 20-і роки і які знайшли відображення на сторінках щоденника. Вони по в’язані з атмосферою брехні — помітним явищем в інформаційному просторі ав тора, яка в деякі періоди ставала в його сприйнятті визначальним компонентом ін формаційних потоків, серед яких проходило його життя. Цей аспект — як виключно аномальний — відзначається в багатьох записах різних років: «Офіціяльне славослов’я, брехнею зогріте» (24.01.1924),«Брехня, брехня, брехня... Якась вак ханалія брехні, ціле море брехні, липкої, крикливої, навіть не натуральної» (31.01.1924), «І брехня, брехняі [...] Та ще хоч би правду в газетах написали, а то таке, що, — махнув рукою робітник, — ні слова правди» (11.04. 1924), «Розмова ця хоч би кого вивела з рівноваги. Зви чайно, про мене, і, звичайно, повно зненависти й брехні» (17.01.1927), «Але тепер уся оця офіціальна брехня здається мені надто огидливою» (6.11.1927), «Документ з першого і до ос таннього слова брехливий, заснований на вигадках, сплітках...» (14.11.1927). Небайдуже ставлення до цього явища відбивається в численних експресив них висловах, саме воно й породжує інтенцію, пов’язану з відображенням істин ної картини подій, стає імпульсом для розширення місця на сторінках щоденни ка для їх документування. Отже, у щоденнику С. Єфремова спостерігаємо доволі нерівномірний розпо діл між мовною реалізацією прагматичних ролей суб’єкта мовленнєвої дія льності — з гіперпредставленістю ролей «того, хто пише» та «носія психологіч ного стану». Водночас лексико-синтаксичні вияви двох інших ролей мінімізовані. Саме такий розподіл дає підстави для тези про подвійну адресацію записів — наявність модельованого текстом зовнішнього (додаткового) адреса та, на якого — свідомо чи підсвідомо — орієнтувався автор. Відтак записи С. Єфремова репрезентують випадок істотного варіювання в дискурсі щоденни ка, зумовленого екстралінгвістичними чинниками, які змушують особистість використовувати щоденник не в зв’язку з автокомунікативними потребами, а з Т. В. Радзієвська____________________________________________________________ 42 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 метою документування інформації і створення інформаційної підструктури, зо рієнтованої на зовнішнього адресата. Якщо розглядати цей випадок з погляду прагматики тексту, можна сказати, що він акумулює в собі всі ознаки текстоти- пу щоденника, проте до них долучаються і додаткові ознаки, властиві, зокрема, літописному тексту. Т. V. КАП7ТТЕУ8КА РКАСМАТІС УАКІАТТСШ Ш БІ8СОЦК8Е: БІЛКУ КЕСОКБ8 ОР 8ЕКНІУ УЕРКЕМОУ ТЬе рарег Ьеаіз \уі(Ь Ьізсоигзе апаїузіз о ї а Ьіагу іехі аікі а Ьіагу асііуіїу гергезепІеЬ Ьу (Ье гесогЬз о ї 8егЬіу Уе&етоу, а рЬі1о1о§ізі, Іііегагу тап , сгіііс апЬ гезеагсЬег іп іехіо1о§у. ТЬе гесогЬз «іевсгіЬе єуєпіз о ї (Ье аосіаі апсі асаЬетіс ііїе іп іЬе регіоЬ о ї Цуепііез (XX сепіигу) іп Цкгаіпе айег (Ье гєуоіиііоп апЬ (Ье сіуіі \уаг апсі т а у Ье іпІегргеІеЬ а8 а зресіаі сазе \уіїЬіп (Ье зсоре о ї сазе зіиЬу іп сіізсоигзе апаїузіз о ї Ьіагу Іехіз. Уе&етоу’з гесогсіз аге ехатіпесі іп (Ье регзресііуе о ї іЬе аийюг’з рга^таїіс тоЬеІ о ї а Ьіагу Іехі (уре, \уЬісЬ із ЬазеЬ оп йіе іЬеа о ї рагатеїгігаїіоп о ї (Ье соттипісаііуе зиЬіесІ (Ьеге — (Ье Ьіагізі), \уЬозе асііуіїу із ЬеІегтіпеЬ Ьу зеуегаї рга§таііс гоіез (гоїе тоЬеі).ТЬе апаїузіз о ї іЬе Іехісаі апсі зупіасіісаі ресиїіагіїіез о їУ е& етоу’з гесогсіз Ьаз таЬе іі роззіЬіе іо зЬо\у іЬе Ьізргорогііопаіе Ьотіпапсе іп (Ьіз сазе о ї (хуо рга§та(іс гоіез \уЬііе іЬе гергезепіаііоп о ї (Ье оіЬегз із т іп ітігеЬ . ТЬезе Ьаіа ІеаЬ Іо іЬе сопсіизіоп Йіаі (Ьіз Ьіагу Іехі Ьаз ілуо аЬЬгеззеез — поі опіу (Ье іппег аЬЬгеззее (іЬе Ьіагізі Ьітзеії), Ьиі аізо апоиіег опе. 8о (Ье зресійсіїу оїрга^таїіс сЬагасІегізіісз оїУ е& етоу’з гесогЬз зЬоиіЬ Ье сопзіЬегеЬ аз а гезиіі о ї уагіаііоп іп (Ье Ьіагу Ьізсоигзе. ТЬіз їасі сап Ье ехрІаіпеЬ Ьу (Ье іпїіиепсе о ї ап ехіга-ііп^иізііс сопіехі \уЬозе §епегаі еїїесі оп Ьіагу зетапгісз апЬ ііз зіуіе \уаз сгисіаі. К е у \у о г Ь з : Ьіагу Ьізсоигзе, іехі рга^тагісз, аЬЬгеззее їасіог, 8егЬіу Уе&етоу. __________________________________________ Прагматичне варіювання в дискурсі... І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 2 43
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184263
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0027-2833
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T15:32:44Z
publishDate	2017
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
record_format	dspace
spelling	Радзієвська, Т.В. 2022-05-12T12:48:47Z 2022-05-12T12:48:47Z 2017 Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова / Т.В. Радзієвська // Мовознавство. — 2017. — № 2. — С. 24-43. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184263 Статтю присвячено дисїсурсивному і прагмалінгвістичному аналізу щоденника українського літературознавця Сергія Єфремова 1923-1929 рр. На матеріалі повного корпусу щоден- никових записів висвітлюються особливості текстотворення, пов’язані з лексико-синтаксич- ною реалізацією комунікативно-прагматичних ролей суб’єкта щоденникової діяльності. Розглянуто вплив позамовних чинників на семантику щоденникових записів та номінативний вибір у них, у межах лінгвопрагматичного аналізу показано характер реалізації в тексті щоденника фактора адресата. The paper deals with discourse analysis of a diary text and a diary activity represented by the records of Serhiy Yefremov, a philologist, literary man, critic and researcher in textology. The records describe events of the social and academic life in the period of twenties (XX century) in Ukraine after the revolution and the civil war and may be interpreted as a special case within the scope of case study in discourse analysis of diary texts. Yefremov’s records are examined in the perspective of the author’s pragmatic model of a diary text type, which is based on the idea of parametrization of the communicative subject (here — the diarist), whose activity is determined by several pragmatic roles (role model).The analysis of the lexical and syntactical peculiarities of Yefremov’s records has made it possible to show the disproportionate dominance in this case of two pragmatic roles while the representation of the others is minimized. These data lead to the conclusion that this diary text has two addressees — not only the inner addressee (the diarist himself), but also anouter one. So the specificity of pragmatic characteristics of Yefremov’s records should be considered as a result of variation in the diary discourse. This fact can he explained by the influence of an extra-linguistic context whose general effect on diary semantics and its style was crucial. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова Pragmatic variation in discourse: diary records of Serhiy Yefremov Article published earlier
spellingShingle	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова Радзієвська, Т.В.
title	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова
title_alt	Pragmatic variation in discourse: diary records of Serhiy Yefremov
title_full	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова
title_fullStr	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова
title_full_unstemmed	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова
title_short	Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова
title_sort	прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи сергія єфремова
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184263
work_keys_str_mv	AT radzíêvsʹkatv pragmatičnevaríûvannâvdiskursíŝodennikovízapisisergíâêfremova AT radzíêvsʹkatv pragmaticvariationindiscoursediaryrecordsofserhiyyefremov

Прагматичне варіювання в дискурсі: щоденникові записи Сергія Єфремова

Репозитарії

Схожі ресурси