До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
У статті зазначається, що переважна більшість тиверців й уличів, яких ми вважаємо болгарськими племенами, під тиском угрів, печенігів, половців і торків протягом X—XII ст. залишили Нижню і Середню Наддністрянщину і переселилися на інші землі: на Верхню Наддністрянщину під захист Галицького князівств...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2017
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184285 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До питання про "руські письмена" в Житії Костянтина Філософа / В.Г. Скляренко // Мовознавство. — 2017. — № 3. — С. 3-16. — Бібліогр.: 106 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860087001818071040 |
|---|---|
| author | Скляренко, В.Г. |
| author_facet | Скляренко, В.Г. |
| citation_txt | До питання про "руські письмена" в Житії Костянтина Філософа / В.Г. Скляренко // Мовознавство. — 2017. — № 3. — С. 3-16. — Бібліогр.: 106 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | У статті зазначається, що переважна більшість тиверців й уличів, яких ми вважаємо болгарськими племенами, під тиском угрів, печенігів, половців і торків протягом X—XII ст. залишили Нижню і Середню Наддністрянщину і переселилися на інші землі: на Верхню Наддністрянщину під захист Галицького князівства, у Карпатські гори, на Закарпаття, на Київщину, на землі майбутньої Румунії (у Трансильванію), на землі майбутньої Угорщини (у Трансильванію, Потисся), на землі майбутньої Росії. Переселення тиверців й уличів у так багато місць стало можливим тому, що воно відбувалося протягом тривалого часу, і тому, що згадані племена були дуже численними. Наявність великої кількості старослов’янізмів у закарпатських говорах української мови, поява численних старослов’янських запозичень у румунській, молдавській та угорській мовах пояснюється впливом староболгарської мови тиверців й уличів. В основі російської мови (як літературної, так і народної) лежить староболгарська мова тиверців й уличів, а східнослов’янська лексика, східнослов’янські елементи з’явилися в російській мові пізніше під впливом мови східних слов’ян, з якими далекі предки російського народу — болгарські племена тиверців й уличів проживали в тісному контакті.
The author maintains that the majority of Tyvertsi and Ulichs, considered by him Bulgarian tribes, during the 10th-12th c. were driven out by Hungarians, Pechenegs and Cumans from the Lower and Middle Dniester regions, moving to the Upper Dniester region under the protection of the Halych Principality, the Carpathian Mountains, Transcarpathia, the Kyiv region, and the territories of the future Romania (Transylvania), Hungary (Transylvania as well as the Tisza region) and Russia. The relocation of Tyvertsi and Ulichs to so many places was possible because it took place during a considerable period of time and because they were very numerous. A large quantity of Old Slavonic lexemes in the Transcarpathian subdialects of Ukrainian as well as numerous Old Slavonic borrowings in Romanian, Moldavian and Hungarian were due to the influence of Old Bulgarian spoken by the Tyvertsi and Ulichs. It is the Old Bulgarian of Tyvertsi and Ulichs that underlies Russian (both literary and vernacular), whereas East Slavonic words as well as other East Slavonic features came to Russian from the language of the East Slavs, which lived in close contact with the remote ancestors of the Russian people — the Bulgarian tribes of Tivertsi and Ulichs.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:20:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
В. Г. СКЛЯРЕНКО
ДО ПИТАННЯ ПРО «РУСЬКІ ПИСЬМЕНА»
В ЖИТІЇ КОСТЯНТИНА ФІЛОСОФА. З ___
У статті зазначається, що переважна більшість тиверців й уличів, яких ми вважаємо бол
гарськими племенами, під тиском угрів, печенігів, половців і торків протягом X—XII ст. зали
шили Нижню і Середню Наддністрянщину і переселилися на інші землі: на Верхню Наддніст
рянщину під захист Галицького князівства, у Карпатські гори, на Закарпаття, на Київщину, на
землі майбутньої Румунії (у Трансильванію), на землі майбутньої Угорщини (у Трансильва-
нію, Потисся), на землі майбутньої Росії. Переселення тиверців й уличів у так багато місць
стало можливим тому, що воно відбувалося протягом тривалого часу, і тому, що згадані пле
мена були дуже численними. Наявність великої кількості старослов’янізмів у закарпатських
говорах української мови, поява численних старослов’янських запозичень у румунській,
молдавській та угорській мовах пояснюється впливом староболгарської мови тиверців й ули
чів. В основі російської мови (як літературної, так і народної) лежить староболгарська мова
тиверців й уличів, а східнослов’янська лексика, східнослов’янські елементи з ’явилися в ро
сійській мові пізніше під впливом мови східних слов’ян, з якими далекі предки російського
народу — болгарські племена тиверців й уличів проживали в тісному контакті.
К л ю ч о в і сл о в а : тиверці, уличі, болгари, руські билини, старослов’янізми, російська
мова, староболгарська мова.
У попередніх двох статтях ми встановили, що «руські письмена», про які йде
ться в Житії Костянтина (далі — ЖК), були слов’янським письмом, письмом
давніх русів, і що під «руськими письменами» слід розуміти глаголичне
письмо1. Розрізняючи в IX ст. п’ять різновидів русів (з тих, що мали стосунок до
держави Київська Русь: варяги-руси, азовсько-чорноморські руси, прикарпат
ські і закарпатські русини, київські руси, дунайські руси), ми дійшли висновку,
що знайдений Костянтином у Херсонесі переклад Євангелія і Псалтиря,
«руськими письменами» написаний, був здійснений дунайськими русами,
власне тиверцями, які в «Повісті временних літ» названі «толковинами», тобто
перекладачами. Висунуто й обтрушувано припущення, що давні тиверці були
болгарами (мізійцями) і знали, крім слов’янської (болгарської), також і грецьку
мову (більшість з них), оскільки знаходилися поблизу візантійських земель (на
Нижній Наддністрянщині навіть проживали разом з греками). Через це тиверці
дуже рано прийняли християнство і цілком могли (і повинні були) перекласти з
грецької мови на свою рідну болгарську книги християнського Канону, зокрема
Євангеліє і Псалтир, без яких неможливим було слов’янське богослужіння. Пи
семність тиверці могли отримати від дунайських русів (з дунайського королів
ства Ругіланд), тобто русів — вихідців з острова Рюген, і це письмо було
глаголичним 1 2.
1 Скляренко В. Г. До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа. 1 //
Мовознавство.— 2014.— № 2.— С. 3-14.
2 Скляренко В. Г. До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа. 2 //
Мовознавство.— 2016.— № 4.— С. 3-21.
О В. Г. СКЛЯРЕНКО, 2017
0027-2833. Мовознавство, 2017, № З З
I. Як уже зазначалося, великою несподіванкою для нас стало те, що тиверці
виявилися болгарським племенем. Болгарським, очевидно, було і близьке ти-
верцям плем’я уличів. У попередній статті наведено цілий ряд доказів цього, але
кількість їх, безперечно, зростатиме, що свідчить про надійність цього положен
ня. Оскільки це положення надзвичайно важливе для нашої концепції, наведемо
ще ряд доказів того, що плем’я тиверців було болгарським племенем (у минуло
му територія тиверців становила задунайську Нижню Мізію). Дослідник Дунай
ської Русі К. Анисимов зазначає: «Слов’янське населення Дакії було споріднене
зі слов’янами Болгарії, що відбито і в археологічному матеріалі.. .» 3.1. Попович
припускає, що на землях Дакії болгарська і македонська мови були в контакті з
мовами руської групи 4, тобто з говорами протоукраїнських племен. Про тісні
територіальні зв’язки предків східних слов’ян з предками болгар у районі між
Прутом і Дністром пише С. Б. Бернштейн 5. Талановитий дослідник О. Царук
теж вважає тиверців болгарами: «Літописні тиверці на південному сході Украї
ни, очевидно, були залишками південного словенського анклаву. Після підко
рення протоболгарських слов’ян тюрками-болгарами вони, очевидно, уникли
поневолення й залишилися осторонь протоболгарських амальгамаційних про
цесів» б.
Костянтин Костенчський говорить про існування до цих пір книг першого
видання («книга прьвааго изданїа»)7, які написані добірними, гарними словами
багатьох мов — руської, болгарської, сербської, хорватської, боснійської, сло
венської, чеської («еьписованьї избран'ьіє рТчи іезьі(к) си(х)», «добрьпє жє р’Ьчи
ш(т) коєгож(д)є ієзьїка вт.зєшє») 8. В. Ягич думає, що йдеться тут про азбуков-
ники з тлумаченням слів9, ми ж вважаємо, що маються на увазі книги, видані до
Костянтина і Мефодія дунайськими русами, власне тиверцями («руськими
письменами» написані).
II. Літописні відомості про тиверців і взагалі про слов’ян Нижньої і Серед
ньої Наддністрянщини закінчуються серединою X століття. Це пояснюється різ
ким зменшенням протягом Х-ХІІ століть слов’янських поселень на Нижній і Се
редній Наддністрянщині у зв’язку з навалою угрів та печенігів 10 * (на початку
X ст. печеніги доходять до Дунаю). «Зникнення уличів і тиверців як самостійних
племен, — пише Ю. В. Готьє, — ставлять звичайно у зв’язок з нашестям угрів та
печенігів, і немає підстави сумніватися в такому зв’язку» п. «Проходження ма
дярів, а потім печенігів через південні руські окраїни, — пише О. О. Шахма-
тов, — були першими пересторогами східнослов’янським племенам» 12.
В. Г. Скляренко______________________________________________________________
3 Анисимов К. В поисках Олеговой Руси.— М., 2013.— С. 110.
4 ПоповиЬИ. Исторщ'а српскохрватскогіезика.— Нови Сад, 1955.— С. 16.
5 Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских язеіков.— М., 1961.—
С. 80.
6 Царук О. Українська мова серед інших слов’янських : Етнологічні та граматичні пара
метри.— Д., 1998.— С. 80.
7 Ягич И. В. Рассуждения южнославянской и русской старинн о церковнославянском
язьпсе // Исследования по русскому язнку.— СПб., 1885-1895.— Т. 1.— С. 397.
8 Там же.
9 Там же,— С. 491.
10 Федоров Г. Б. Население юго-запада СССР в І — начале П тнсячелетия нашей зрн //
Сов. зтнография.— М., 1961.— № 5.— С. 106; ПівторакГ.П. Формування і діалектна
диференціація давньоруської мови.— К., 1988.— С. 64.
" ГотьеЮ. В. Железннй век в Восточной Европе.— М .; Ленинград, 1930.— С. 224—225.
12 Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного язика.— 4-е изд.— М.,
1941,— С. 238.
4 /55ЛЇ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
Частина слов’ян Нижньої і Середньої Наддністрянщини відступила на
Верхню Наддністрянщину під захист Галицького князівства, змішавшись із
місцевим населенням — нащадками хорватів 13. Л. Нідерле вважає, що тиверці
й уличі під тиском печенігів, половців і торків протягом ХІ-ХІІ ст. залишили
Наддністрянщину й Надбужжя і відступили звідти частково на північ, а зде
більшого на захід, у Карпатські гори 14. Саме згадане переміщення тиверців і
уличів, які були болгарами, зумовило появу закарпатсько-російських (на
справді закарпатсько-болгарських) чи покутсько-російських (насправді по
кутсько-болгарських) відповідностей, на які вказують дослідники. «Коли ми
переглянемо продукти щиро народної творчості галичан та буковинців (пере
важно ж пісні), — пише А. Ю. Кримський, — то пересвідчимось, що там дуже
багато є слів, схожих з російськими, — це попросту слова стародавні, а ніякі
москалізми» 15. Саме згадане переміщення тиверців і уличів зумовило появу
численних закарпато-українсько-південнослов’янських ізоглос (поширення їх
не виходить за межі Закарпаття), на які вказує И. О. Дзендзелівський 16, а це
означає, що виникнення згаданих ізоглос ми схильні пояснити дещо інакше,
ніж пояснює И. О. Дзендзелівський. И. О. Дзендзелівський пояснює так: «По
рівняно невелика група (групи) розмовляючого на східнослов’янських говорах
населення, відокремившись від східнослов’янського світу, перейшла Карпат
ський хребет і розселилася на його південному передгір’ї. Гірські райони по
обох схилах Карпат у той час (і ще довго після того) залишалися незаселеними,
що й було природною перешкодою для щільних контактів з основним східно
слов’янським масивом, який залишився на північ від Карпатського хребта.
Займаючи південні передгір’я Карпат, ця східнослов’янська група ввійшла в
тісні безпосередні контакти з південними слов’янами. Про ці контакти свідчать
численні закарпато-українсько-південнослов’янські ізоглоси, поширення
яких не виходить за межі Закарпаття. Зрозуміло, що скластися такі давні ізо
глоси могли до появи в кінці IX ст. іномовного угорського клина між цими
слов’янськими групами» 17 18. Для пояснення численних закарпато-українсько-
південнослов’янських ізоглос немає потреби припускати контакти східно
слов’янської групи, що перейшла Карпатський хребет, з південними слов’яна
ми. На наш погляд, Карпатський хребет перейшла не тільки група східносло
в ’янського (українського) населення, а й група болгарського населення (з тієї
частини племені тиверців або уличів, яка переселилася з Наддністрянщини або
Надбужжя в Карпатські гори). Зрозуміло, що контакти між обома групами на
селення (українською і болгарською) були тісними, безпосередніми і постій
ними. Указану особливість говорів закарпатського регіону вчені помітили вже
давно. Зокрема, відомий мовознавець та історик М. Лучкай у своїй граматиці
української мови (1830 р.), у якій подано опис живої розмовної мови Закар
паття, зазначає, що мова закарпатців «дуже часто збігається із старослов’ян-
18ською» .
_________________До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
13 СедовВ.В. Восточнне славяне в УІ-УІІІ вв.— М., 1982.— С. 130; ФедоровГ.Б.
Зазнач, праця.— С. 106; ПівторакГ. П. Зазнач, праця.— С. 64.
14 Нидерле Л. Славянские древности.— 2-е изд.— М., 2001.— С. 172.
15 Кримський А. Ю. Твори : В 5 т.— К., 1973.— Т. 3. Мовознавство. Фольклористика.—
С. 13.
16 Дзендзелівський Й. О. Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі.— К., 1969.—
С. 24.
17 Там же.
18 Лучкай М. Граматика слов’яноруська.— К., 1989.— С. 49.
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 5
Існують факти, які свідчать, що тиверці й уличі переселялися і на Київщину.
Справа в тому, що на території полян аж до X ст. панував обряд кремації. Не піз
ніше середини X ст. у Києві і на прилеглих територіях з ’явилися могильники з
трупопокладенням. Цей факт, безперечно, свідчить, що в Києві і на прилеглих
територіях з ’явилося населення, яке сповідує християнство. Поховання з трупо
покладенням у Києві деякі дослідники в кінці XIX ст. пояснювали поширенням
християнства, але таке пояснення більшість дослідників не прийняла, оскільки
християнство в Києві ще не було запроваджене 19. У кінці XX ст. С. С. ТТІирин-
ський повернувся до старої ідеї. Він спостеріг, що поховання з трупопокладен
ням у Києві і на прилеглих територіях за характером і за деталями похоронної
обрядовості мають пряму аналогію в могильниках Великої Моравії, які дату
ються кінцем IX — початком X ст., а це означає, на його думку, що християнство
в Києві і на прилеглих територіях на той час було моравського зразка20. На дум
ку А. Г. Кузьміна, спостереження С. С. Ширинського дозволяють говорити про
інше — про «переселення значної кількості населення Моравії і, очевидно, су
міжних з нею земель, що дотримувалися схожого трактування християнського
віровчення, у Наддніпрянщину» 21. На наш погляд, переселення значної кількос
ті населення в Наддніпрянщину, що спричинило появу могильників з трупопо
кладенням, справді мало місце, але воно відбувалося не з Моравії, а з Нижньої і
Середньої Наддністрянщини, де проживали племена тиверців й уличів і де хрис
тияни дотримувалися схожого з християнами Моравії трактування християн
ського віровчення, тому що Кирило та Мефодій у Моравії користувалися тими
самими церковними книгами, які служили християнам Нижньої та Середньої
Наддністрянщини. Нашу точку зору в цьому питанні підтверджують сучасні
дослідження археологів, які «виявили сліди масових поселень з Подунав’я на
Київщину саме в епоху створення Київської держави!» 22.
Л. Нідерле не сумнівається, що саме тиверці й уличі були тим «руським еле
ментом», який «поклав початок» заселення Трансильванії (сучасна Румунія) і
північної Угорщини, залишивши численні сліди в місцевій топоніміці румун
ських і угорських земель 23. Слов’яни залишили ще й численні археологічні
сліди, а також значний шар слов’янських запозичень у румунській та угорській
мовах24.
Сучасна румунська дослідниця М. Комша вважає, що в Трансильванію сло
в’яни проникли не раніше середини VII ст. 25. Румунський археолог К. Дайковіку
зазначає, що в Трансильванії слов’яни з’явилися ще до приходу авар 26 27. На думку
польського вченого В. Маньчака, слов’яни прийшли в Румунію не раніше
УІІІ-ІХ ст., і це були болгарські слов’яни21. Як зазначає К. Анисимов, «лише чу
дом до нас дійшли невиразні спогади про існування колись на місці Румунії Ру
19 Див.: КузьминА.Г. Руги и русм на Дунае // Варяго-русский вопрос в историогра-
фии,— М„ 2010,— С. 550.
20 Ширинский С. С. Археологические параллели к истории христианства на Руси и в
Великой Моравии // Древняя Русь и славяне. — М., 1978.— С. 204^205.
21 Кузьмин А. Г. Зазнач, праця.— С. 550.
22 Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 108-109.
23 НидерлеЛ. Зазнач, праця.— С. 172.
24 Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 110.
25 Сот$а М. 81ауіі ре Іегіїогіиі К. Р. К. їп зесоїеіе УІ-ІХ їп Іитіпа сегсеїагіїог агсЬео1о§ісе //
Зіисііі §і сегсеїагі сіє ізіогіе уесЬе.— Висиге§1і, 1959.— N 1.— Р. 67, 77.
26 Баісоуісіи С. Ветегкип§еп тиг Рга§е сіег «з1а\уізсЬеп» Войепйтйе аиз Багіеп // Апиагиі
ІпзІіПДиІиі сіє ЗіисІіі Сіазісе.— Сій), 1941-1943.— 4.— 8. 180-185.
27 Мапсгак Ж. Роигциоі 1а Басів, аи сопігаіге сіез аиігез ргоушсез сіапиЬіеппез, п’а-і-еііе раз
еіе зіауізее? // Уох Котапіса.— 1988.— 47.— Р. 21 і наст.
В. Г. Скляренко______________________________________________________________
6 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
ської держави, яка цілком могла бути метрополією Київської Русі» 28. Ця Руська
держава на території Дакії свого часу (ХІ-ХІІ ст.) була широко відома в Європі
під назвами Рутенія, Рутена, Рутія, Русія, про що свідчить укладений А. Г. Ку-
зьміним список згадок про Русь і русів у середньовічних джерелах (тут Русь, про
яку йдеться, розміщується на берегах Дунаю між Візантією та Угорщиною)29.
Цю Руську державу в Карпато-Дунайському регіоні («найвіддаленішу Русію»),
яка межує з одного боку з Угорщиною, а з другого— з Візантією, згадує відомий
арабський географ Ідрісі (1099-1166) у своєму географічному описі ойкумени
того часу 30. Про цю Руську державу повідомляє Бартоломей Англійський
(близько 1190-1250) в енциклопедії «Про властивості речей» («Бе ргоргіеІаііЬик
гегшп»): «Рутія, або Рутена, вона ж провінція Мезії, розташована вздовж рубе
жів Малої Азії, межуючи з румунським кордоном на сході, з Готією (Німеччи
ною — В. С.) — на півночі, з Паннонією (Угорщиною — В. С.) — на заході і з
Грецією — на півдні. Це величезна країна, а мова (її) схожа з мовою богемців і
слов’ян»31.
Як було зазначено вище, у румунську мову ввійшло дуже багато слів, які
мають слов’янське походження, і в переважній більшості випадків такі слова
були засвоєні румунською мовою від тиверців і уличів, яких ми вважаємо бол
гарськими племенами, а тому такі слов’янські запозичення в румунській мові
схильні трактувати як староболгарські (старослов’янські) запозичення. Сказане
стосується також і слов’янських запозичень у молдавській мові.
У 896 р. угорці, подолавши Карпати, прийшли в Середнє Подунав’я, на свою
нову батьківщину і застали там досить численне слов’яномовне населення. І цей
історичний факт, який ґрунтується на свідченнях писемних джерел, а також на
даних топонімії, не викликає сумнівів у більшості дослідників, усупереч свід
ченню «Хроніки нотарія короля Бели», у якій повідомляється, що руси прийшли
в Паннонію в кінці IX ст. разом з угорцями 32. «Угорці, освоюючи свою краї
ну, — зазначає О. М. Трубачов, — застали там густе слов’янське населення і
слов’янську топонімію»33. «Історичний факт, що угорці, які завоювали батьків
щину, — пише Б. Леваї, — зустрілися зі значним слов’янським населенням» 34.
«До моменту приходу давньоугорських племен у Середнє Подунав’я, — зауважує
Є. А. Хелімський, — ця територія мала переважно слов’янське населення» 35.
Проблема полягає в тому, яке слов’янське населення застали угорці в Середньо
28 Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 278.
29 [Кузьмин А. /1] Сведения иностранньїх источников о Руси и ругах // Откуда єсть пошла
Русская земля.— М., 1986.— С. 679 (№ 136, № 137).
30 Див.: Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 109.
31 Матузова В. И. Английские средневековме источники ІХ-ХІІІ вв. (тексти, перевод,
комментарий).— М., 1979.— С. 77, 85; ПріцакО. Походження Русі.— К., 1997.— Т. 1.—
С. 51; Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 113. Раніше ми думали, що Рутенія у Бартоломея
Англійського — це Прикарпатська і Закарпатська Русь (Скляренко В. Г. Походження назви
Русь. 6 // Мовознавство.— 2011.— № 3.— С. 23). Тепер вважаємо, що Рутенія, крім Прикар
патської і Закарпатської Русі, включала також Дунайську Русь (територію між Прутом і
Дністром) і Трансильванію (сучасна Румунія).
32 Див.: Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 126.
33 Трубачев О. Н. Язнкознание и етногенез славян. Древние славяне по данннм етимо-
логии и ономастики // Славянское язнкознание : IX Междунар. сьезд славистов.— М.,
1983,— С. 250.
34 ЛеваиБ. Ранние славяне на севере Затисского края Венгрии // Ра1аеоЬи1§агіса.—
София, 1986,— № 4,— С. 65.
35 Хелимский Е. А. Венгерский язик как источник для праславянской реконструкции и
реконструкции славянского язика Паннонии // Славянское язнкознание : X Междунар. сьезд
славистов.— М., 1988.— С. 350.
_________________До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 7
му Подунав’ї? «На думку одних мовознавців, це були в основному південні
слов’яни, на думку інших, — західні», — зазначено в тритомній «Истории Вен-
грии»36. Проте на різних територіях Угорщини могли проживати різні слов’яни,
зокрема припускається проживання в IX ст. словенців на заході Паннонії, слова
ків на півночі країни, болгар у Трансильванії і в Потиссі37. У зв’язку з цим серед
угорських мовознавців значного поширення набула концепція гетерогенності
слов’янських запозичень в угорській мові38 (за підрахунками Г. Барці, слов’ян
ські запозичення в угорській мові становлять 12,4% словникового фонду літера
турної мови39).
Говорячи про болгарське населення давньої Угорщини (у Трансильванії, у
Потиссі, між Дунаєм і Тисою, у Карпатському басейні тощо) і про вплив болгар
ської мови на угорську, угорські дослідники вважають, що болгарське населен
ня прийшло в Середнє Подунав’я з Дунайської Болгарії (з Балкан) 40. На наш по
гляд, це не так. Ми вважаємо, що на територію майбутньої Угорщини, як і на
територію майбутньої Румунії, болгари прийшли з Дунайської Русі (з Дакії чи
через Дакію), тобто прийшли тиверці й уличі, як думав Л. Нідерле (див. вище,
с. 6). Не виключено, що частина болгарорусів прийшла в Середнє Подунав’я (в
Паннонію) разом з угорцями, як повідомляє «Хроніка нотарія короля Бели»
(див. вище, с. 7). У такому разі ці руси могли прийти тільки «із сусідньої Дакії,
Дунайської Русі, яка лежала на шляху угорців до нової батьківщини» 41.
Закономірно виникає питання, як могли ці два племені — тиверців і ули
чів — розселитися в так багато місць: на Верхню Наддністрянщину, у Карпат
ські гори, на Закарпаття, на Київщину, на землі майбутньої Румунії, на землі
майбутньої Угорщини і, як побачимо далі, на землі майбутньої Росії? Справа в
тому, що, по-перше, ці племена були дуже численними, а по-друге, переселення
на інші території відбувалося не одночасно. Зокрема, у «Повісті временних літ»
зазначається: «.. .а улучи и тиверьци сЬдяху бо по Дністру, присЬдяху кт. Ду-
наеви. Б і множьство ихь; сідяху бо по Дністру оли до моря.. .» 42 («.. .а уличі і
тиверці сиділи по Дністру і сусідили з Дунаєм. Була їх велика кількість; сиділи
вони колись по Дністру до самого моря...» 43. Баварський географ (IX ст.) теж
характеризує уличів як численне і сильне плем’я («Цпііяі рориіиз тиїїик ...») 44.
У зв’язку з навалою угрів, печенігів та половців значна частина південно-
руських слов’ян перебралася на нові північні землі. Переселення південнору-
ських слов’ян на нові північні землі відбувалося водним шляхом «із греків у ва
ряги». Спочатку вони переселялися на ближчі землі (найчастіше — в
Ростово-Суздальську землю), згодом переселенці добиралися до Ладоги (міста в
гирлі Волхова), а вже звідси розселялися по Помор’ю, населеному фінськими
племенами. Місто Ладога вже в IX ст. «стало північним форпостом Києва, його
36 История Венгрии : В 3 т.— М., 1971.— Т. 1.— С. 102.
37 Модг Е. Тла ОезсЬісЬіе зіісІзІауізсЬег УбІкегзсЬайеп іш КаграІепЬескеп // 8іис1іа 81ауіса
Асасіетіае 8сіепІіагит Нип@агісае.— Висіарезі, 1962.— Т. 8.— Разе. 3-4 .— Р. 267-312;
КпіегааІ. Скагакіегізіік бег зІалуізсЬеп Оіізпатеп іп Ш § а т // Зіисііа 81ауіса Асасіетіае
Зсіепііагит Нип§агісае.— Висіарезі, 1963.— Т. 9.— Разе. 1-4.— Р. 43-44.
38 К ш Ь. ШзагізсЬ-зІалуізсЬе \УесЬзе1Ье2ІеЬип£еп іп сіег ЗргасЬе // Аппаїез Шіуегзіїаііз
Зсіепііагит Висіарезішепзіз сіє Коїапсіо Ебіубз потіпаїае. 8есІіо 1іп§дізІіса.— Висіарезі, 1973.—
Р. 7.
39 Вагсгі О. А та§уаг згокіпез егебеїе.— Висіарезі, 1958.— В. 16.
40 МеІісНА А Ьопй§1а1азкогі Ма§уагогз2а§.— Висіарезі, 1925-1929.— Р. 272-273.
41 Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 126.
42 Повесть времетш х лет.— М .; Ленинград, 1950.— Ч. 1.— С. 14.
43 Там же,— С. 210.
44 Див.: Шафарик П. И. Славянские древности.— М., 1848.— Т. 2. Кн. 1.— С. 207, 216.
В. Г. Скляренко______________________________________________________________
8 І85И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
своєрідним дальнім “філіалом”» 45.3 кінця ГХ ст. до останньої чверті XI ст. Ладо
га належала безпосередньо Києву (а не Новгороду, у підпорядкування Новгоро
да Ладога переходить лише з 80-х років XI ст.) і мала постійний прямий зв’язок
з Києвом 46.
Як зазначає В. Кожинов, «ішлося про найширше, справді народне пересе
лення» 47. На «масовість» переселення в Ростово-Суздальську Русь указував ще
В. И. Ключевський, який наводить слова Андрія Боголюбського, що він Сузда
льську Русь «містами і селами великими населив і багатолюдною зробив» 48.
B. И. Ключевський дає відповідь і на питання «звідки йшло населення, яке на
повнювало ці нові суздальські міста і великі села»49. Він пише: «Треба вслуха
тися в назви нових суздальських міст: Переяславль, Звенигород, Стародуб,
Вишгород, Галич— усе це південноруські назви <.. .> Це перенесення південно-
руської географічної номенклатури на віддалену суздальську Північ було спра
вою переселенців, що приходили сюди з Київського Півдня»50.
Доповнюючи В. И. Ключевського, ми вважаємо, що треба особливо вслухати
ся в назви двох нових міст в північній Росії Твері й Углича, розташованих недале
ко одне від одного. Ці назви дуже подібні до назв давньоруських племен пгиверців
і угличів, які теж були колись розташовані поряд на півдні Русі в басейні Дністра.
На наше глибоке переконання, тут наявне перенесення назв двох південно-
руських племен на нові російські міста, і це перенесення було здійснене пересе
ленцями, що прийшли сюди з Нижньої Наддністрянщини. Тим більше, що існую
чі спроби пояснення назви міста Тверь є дуже непереконливими і їх слід
відхилити, а існуючі пояснення назви міста Углич і назви племені уличі ідентичні.
Назву Тверь дослідники пов’язують: з назвою міста Тихвин фінського похо
дження 51; зі значенням «фортеця», пор. п. Ілуогсіга «фортеця», лит. їуога «огоро
жа» (при цьому не виключається фінське походження назви, пор. Тихвин) 52.
Назву міста Углич дослідники пов’язують з угол (< друс. угьль) «кут», моти
вуючи назву вигином Волги в цій місцевості53. Назву племені уличі (угличі) вче
ні теж виводять з друс. угьль «кут», оскільки це плем’я жило у вигині Дніпра (на
думку О. М. Трубачова, в кутоподібній території між річками)54. Слід зазначи
ти, що В. М. Татіщев назву міста Углич пов’язує з переселенням з півдня у цю
місцевість частини племені уличів (угличів)55. В. А. Никонов вважає цю версію
бездоказовою 56. Сучасний дослідник О. В. Царук теж схильний розглядати на
зви російських міст Тверь і Углич як назви відплемінного походження57. «Обид
ва вони (міста. — В. С.) розташовуються неподалік одне від одного в північній
45 Кожинов В. История Руси и русского слова.— М., 2001.— С. 114.
46 Там же.— С. 114—115; МачинскийД. А., Мачинская А. Д Северная Русь. Русский
Север и Старая Ладога в УІІІ-ХІ вв. // Культура Русского Севера.— Ленинград, 1988.— С. 56.
47 Кожинов В. Зазнач, праця.— С. 351.
48 Ключевский В. О. Сочинения.— М., 1956.— Т. 1.— С. 289.
49 Там же.
50 Там же.— С. 289-290.
51 Соболевский А. И Лекции по истории русского язнка.— 4-е изд.— М., 1907.— С. 128;
Корш Ф. Турецкие злементн в язьіке Слова о полку Игореве // Изв. Отд-ния рус. яз. и
словесности Императ. акад. наук.— СПб., 1903.— Т. 8. Кн. 4.— С. 13.
52 Никонов В. А. Краткий топонимический словарь.— М., 1966.— С. 169.
53 ФасмерМ. Зтимологический словарь русского язмка : В 4 т.— М., 1973.— Т. 4.—
C. 145; Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 433.
54 Трубачев О. Н. О племенном названийулнчи/ / Вопр. слав, язьпсознания.— М., 1961.—
Вьш. 5,— С. 188-190.
55 Див.: Никонов В. А. Зазнач, праця.— С. 433.
36 Там же.
57 Царук О. Зазнач, праця.— С. 24.
_________________До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 9
Росії, і назви міст, без сумніву, нагадують назви племен тиверців і угличів, що
теж розташовувалися поруч, але вже на півдні України»58.
В. Й. Ключевський вважає, що на цей же північний напрямок переселення
вказують і билини, власне цикл билин про могутніх богатирів Володимирового
часу, який склався, безперечно, на півдні Київської Русі, але там їх забули, «зате
богатирські билини з дивовижною свіжістю збереглися на далекій Півночі» 59,
пам’ятають про Володимирових богатирів і в центральній Росії. «Як могло ста
тися, — запитує В. Й. Ключевський, — що народний історичний епос розцвів
там, де не був посіяний, і пропав там, де виріс?»60.1 видатний історик дає відпо
відь на ним же поставлене питання: «Очевидно, на віддалену північ ці поетичні
сказання перейшли разом з тим самим населенням, яке їх склало і заспівало»61.
У зв’язку із сказаним постає питання: в середовищі якого населення, якого
племені півдня Київської Русі виникли билини?
До давнього шару билин належить билина про богатиря Дуная («Дунай сва-
тает невесту Владимиру»), Богатир гине, і від його крові бере початок річка Ду
най. У билині про богатиря Дуная і його загибель відбито давнє уявлення про по
ходження рік з людської крові, з крові героя 62. Суперницею Дуная, його
дружиною (і жертвою) виступає Настася-королевична. Вона помирає від стріли
свого чоловіка Дуная, і від її крові потекла Настася-річка: «Где пала Дунаева голо-
вушка, — / Протекала речка Дунай-река, / А где пала Настасьина головушка, — /
Протекала речка Настасья-река»63. Ще В. Ягич, спираючись на географію і фоне
тику, ототожнював Настасю-річку з Дністром64. Таке ототожнення вважає спра
ведливим і Ю. О. Карпенко 65. Він наводить першу згадку назви річки Дністер
Амміаном Марцелліном (IV ст.) у формі БапакЦиз, яка дуже співзвучна з іменем
Настя66 67. Поєднання назв річок Дунай і Дністер однозначно і досить виразно вка
зує на територію, яку займали дунайскі руси, власне тиверці. Ю. О. Карпенко,
дослідивши билину про богатиря Дуная та Настасю-королевичну і зіставивши її з
билиною про богатиря Дона та Непру-королевичну з аналогічним сюжетом, дій
шов висновку, що центр державності східних слов’ян первісно (до розгрому
антської держави в VII ст. аварами) знаходився на Дунаї і Дністрі, а у VIII ст. він
«перемістився з Дністра (і Дунаю!) на Дніпро, у Київ, до полян, і тоді ж, треба
думати, охопив і сіверян, що сиділи в той час до Дону до самого його гирла» 61. Ми
загалом поділяємо цю думку Ю. О. Карпенка, яка ґрунтується на глибокому ви
вченні руських билин, але вважаємо, що слід говорити не стільки про центр дер
жавності східних слов’ян, скільки про духовний, культурний центр прадавньої
(ще не Київської) Русі, оскільки тиверці, на наш погляд, з давніх часів мали пи
семність, і їхня староболгарська мова стала офіційною мовою Київської Русі
(зокрема на цю мову були перекладені з грецької договори Олега та Ігоря з грека
ми, що сталося задовго до прийняття Руссю християнства в 988 р.).
58 Там же.
59 Ключевский В. О. Зазнач, праця.— С. 290.
60 Там же.
61 Там же,— С. 290-291.
62 Бьшиньї: В 2 т. / Подгот. текста, вступ, ст. и коммент. В. Я. Проппа и Б. Н. Путилова.—
М., 1958, — Т. 1, — С. 285.
63 Там же.— С. 304; Онежские бьшиньї, записаннме А. Ф. Гильфердингом летом
1871 года.— 3-є изд.— М.; Ленинград, 1938.— Т. 2.— С. 169.
64 Див.: Карпенко Ю. О. Тихий Дунай // Восточноукраинский лингвистический сбор-
ник.— Донецк, 1999.— Внп. 5.— С. 6.
65 Там же.
66 Там же.
67 Там же.— С. 8.
В. Г. Скляренко______________________________________________________________
10 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
Як зазначає К. Анисимов, «і європейський епос, і російські билини роз
міщують Русь на берегах Дунаю» 68 (йдеться, зрозуміло, про прадавню Русь).
«Дунайська» тема простежується і в історичних піснях (наприклад, «По морю-
морю синему», із приспівом «Дунай»69), і у весільних (наприклад, заспів «Из-за
моря, моря синего» 70). Дуже промовистим у цьому відношенні є приспів в ук
раїнській колядці, яку записав І. Я. Франко (цей приспів повторюється після
кожного рядка, і він зовсім не пов’язаний із змістом колядки): «Дунаю! Дунаю-
море, Настуню-зоре, Дунаю!»71.
Існує думка, що тиверці й уличі в культурному відношенні стояли вище від
інших слов’янських руських племен. «Не можна сумніватися, — пише П. Голу-
бовський, — що уличі й тиверці під час зародження держави в полян стояли що
до культури вище від інших слов’янських руських племен» 72. Високому куль
турному розвитку тиверців і уличів сприяло географічне положення цих
племен, зокрема близькість до висококультурної Візантії, а також рання їхня
участь у чорноморській торгівлі.
Цілком логічно, що саме у висококультурних тиверців, болгар за походжен
ням, які до того ж володіли писемністю, виникли руські билини. О. О. Шахма-
тов між іншим писав, що «штучна мова наших билин, яка рясніє болгаризмами,
тісно пов’язує київський епос з болгарським, який не дійшов до нас» 73. Ще ра
ніше В. Ф. Міллер припускав, що до нас міг перейти болгарський народний
епос, який склався під впливом візантійського74. В іншій праці О. О. Шахматов
зазначає: «Історичні пісні, які дійшли до нас у дуже зміненому вигляді — у фор
мі билин, зберегли до цих пір різкі церковнослов’янізми. Можна, звичайно, ду
мати, що ці звукові і лексичні їхні особливості вторглися в билини пізніше (част
ково під впливом духовних віршів, які мали спільних з билинами виконавців),
але можливим видається й інше пояснення: ці церковнослов’янізми — залишок
того первісного складу пісень, що виник у середовищі співців і скоморохів, які
прийшли до нас з Болгарії»75.
III. Переважна більшість дослідників історії російської мови вказують на
близькість російської мови, насамперед російської літературної мови до старо
слов’янської (церковнослов’янської) і за лексичним складом, і за фонетикою, і
за морфологією, і за синтаксисом. Нижче наводимо висловлювання з цього пи
тання найавторитетніших учених:
«Слов’яноросійська (тобто російська. — В. С.) мова переважно складається
із слов’янської (тобто церковнослов’янської. — В. С.), або, краще сказати, осно
ву свою з неї має, хоча, зрештою, велику кількість містить слів власне росій
ських, з яких деякі за своєю особливістю зі слов’янської (тобто церковносло
в’янської. — В. С.) мови почерпнуті: інше закінчення, інше утворення, а інші і
новий смисл отримали»76;
68 Анисимов К. Зазнач, праця.— С. 237.
69 Бернштам Т. А. Русская народная культура Поморья в XIX — начале XX в. Зтно-
графические очерки.— Ленинград, 1983.— С. 206-207.
Там же.— С. 212.
71 Див.: Карпенко Ю. О. Зазнач, праця.— С. 6.
72 Голубовский П. Печенеги, торки и половцьі до нашествия татар : История южнорус.
степей IX— XIII вв,— К., 1884,— С. 31.
73 Шахматов А. А. Зазнач, праця.— С. 236.
74 Див.: там же.— С. 235.
75 Шахматов А. А. Введение в курс истории русского язика.— Пг., 1916.— Ч. 1.— С. 82.
76 Словарь Академии Российской.— СПб., 1789.— Ч. 1.— С. VI.
_________________До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 11
B. Г. Скляренко_________________________________________________________________________
«За загальнопоширеним поглядом XVIII і початку XIX ст., мови “слов’ян
ська” (тобто церковнослов’янська. — В. С.) і російська вважаються майже одна
ковими. Тому російська мова часто називається “слов’яноросійською”»
(С. Булич) 77;
«Церковнослов’янська мова не тільки дала утвір писемній мові російській
<...>, але більше від усіх інших мов брала участь у подальшому творенні нашої
народної мови» (М. О. Максимович)78;
«Зовсім легким було утвердження старослов’янського наріччя в російській
писемності, тому що російська мова до старослов’янського наріччя була наба
гато ближче від усіх інших наріч слов’янських і за складом, і за будовою»
(І. І. Срезневський)79;
(Церковнослов’янська мова середньоросійського ізводу. — В. С.) «з плином ча
су зробилася загальноросійською літературною мовою і після багатьох поправок і
доповнень перетворилася в нині існуючу літературну мову» (О. І. Соболевський)80;
«Російська мова літературна до цих пір із всіх слов’янських наріч за кількіс
тю однакових слів найближча церковнослов’янській: багатовікове панування
останньої ніде не прищепилося так сильно, ніде не пустило такі глибокі корені в
мову народу і літератури, як у Росії: тут церковнослов’янська мова запала глибо
ко в душу народу, залишила незгладимі сліди в літературі» (І. В. Ягич) 81;
«Російська літературна мова зобов’язана своїм походженням церковносло
в’янській мові» (І. О. Бодуен де Куртене) 82;
«Оскільки мовою богослужбових книг була мова церковнослов’янська, яка
зайшла до нас від болгар, то природно, що вона і лягла в основу російської літе
ратурної мови» (Є. Ф. Карський)83;
«За своїм походженням російська літературна мова — це перенесена на ро
сійський ґрунт церковнослов’янська (за походженням своїм давньоболгарська)
мова, яка протягом віків зближувалася з народною мовою і поступово втратила
й утрачувала своє іноземне обличчя» (О. О. Шахматов)84;
«Головним знаряддям його (просвітництва. — В. С.) поширення була пере
несена на російський ґрунт давньоболгарська мова. Багатство цього ґрунту, його
життєва сила яскраво проявилися в тому, що вже Київська Русь перетворила
давньоболгарську мову в свою національну <.. .> Маємо всі підстави стверджу
вати, що вже в XI ст. відбулося це перетворення давньоболгарської мови <...>
в російську літературну мову» (О. О. Шахматов) 85;
«Тепер уже не підлягає сумніву, після досліджень акад. Соболевського,
проф. Булича і О. В. Михайлова, а особливо після видання праці акад. Шахматова
“Очерк современного русского литературного язмка” (Ленінград, 1925) і наступ-
77 Булич С. Церковнославянские злементн в современном литературном и народном
русском язьіке.— СПб., 1893.— Ч. 1.— С. 79.
78 Максимович М. А. История древней русской словесности // Максимович М. А. Со-
брание сочинений.— К., 1880.— Т. 3.— С. 447.
79 Срезневский И. И. Мнсли об истории русского язнка.— М., 1959.— С. 66.
80 Соболевскш А. И. История русского литературного язнка.— Ленинград, 1980.—
C. 22.
81 Ягич И В. Рассуждения южнославянской и русской старини о церковнославянском
язьіке // Исследования по русскому язьїку.— СПб., 1885-1895.— Т. 1.— С. 377.
82 Бодузн де Куртенз И. А. Язнк и язики // Бодузн де Куртенз И. А. Избраннне труди по
общему язнкознанию.— М., 1963.— Т. 2.— С. 91.
83 Карский Е. Значение М. В. Ломоносова в развитии русского литературного язика //
Рус. филол. вести.— Варшава, 1912.— Т. 67. № 1-2.— С. 67.
84 Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного язика.— С. 60.
85 Там же,— С. 236.
12 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
них після неї праць С. П. Обнорського і В. В. Виноградова, що ця мова в основі
своїй є мовою староболгарською, яка лише поступово приймала східнослов’ян
ські елементи в устах і під рукою руських книжників, що допускали спрадавна, за
лежно від змісту своїх творів, то більше, то менше порушення не тільки в передачі
звукових особливостей давньоболгарської мови, але і в формах відмінювання,
дієвідмінювання, у словотворенні, словнику і синтаксисі на користь виявлення
особливостей своєї живої, місцевої східнослов’янської мови»86;
«Сучасна російська літературна мова продовжує ніколи не переривану тра
дицію літературної мови Київської, удільної і Московської Русі, тобто мови цер
ковнослов’янської» (Б. О. Унбегаун)87.
Польський мовознавець 3. Штібер навіть називає сучасну російську літера
турну мову «змішаною російсько-болгарською» 88.
Згідно з концепцією О. О. Шахматова, вплив старослов’янської мови поши
рювався не тільки на російську літературну мову, а й на російську розмовну, на
родну мову89. На такий вплив указують також Л. А. Булаховський, Ф. П. Філій,
Л. П. Якубинський та інші дослідники 90. Л. А. Булаховський з цього приводу
зазначає: «Не слід, однак, думати, що народна мова залишалася сама весь час
вільною від впливу церковнослов’янізованої мови суспільної верхівки. Немає
ніякого сумніву, що в народну масу просочувалися слова і форми, які первісно
не були російськими <...> їхня поширеність говорить і про давність подібного
впливу, і про його силу»91. Л. П. Якубинський навів досить великий список цер
ковнослов’янських слів з неповноголоссям, наявних у сучасних російських діа
лектах 92. Цей список дозволив ученому встановити, що в сучасних російських
діалектах церковнослов’янські слова представлені у великій кількості, що низка
таких слів має значне поширення в різних говорах, що деякі з таких слів функ
ціонують у говорах зі значеннями, які не засвідчені в літературній мові
ХУІІІ-ХІХ ст. і в давніх літературних пам’ятках, що цілий ряд церковнослов’ян
ських слів проник у діалекти (з розмовної мови книжних людей) ще в давньо
руську епоху (до XV ст.)93.
О. Г. Порохова дослідила вживання церковнослов’янської лексики в росій
ських народних говорах на значно ширшому матеріалі, ніж це зробив Л. П. Яку
бинський (але теж на основі лексики з неповноголоссям), і теж відзначає велике
поширення в російських діалектах слів з неповноголоссям94. За спостереження
ми дослідниці, у російських народних говорах уживаються слова майже з усіма
86 ЛяпуновБ. Семасиологические и зтимологические заметки в обпасти славянских
язьпсов: приставка из- // Зіауіа.— РгаЬа, 1929.— Кос. 7. 8е§. 4.— 8. 755.
87 Унбегаун Б. О. Историческая грамматика русского язика и ее задачи // Язик и человек:
Сб. статей памяти проф. П. С. Кузнецова (1899-1968).— М., 1970.— С. 263.
88 БііеЬег 2. 2агуз §гатаІукі рого\упа\ус2ЄІ і§гуко\у вІолуіапзкісЬ. Ропоіо^іа.— ХУагегадаа,
1969.— 8. 15.
89 Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного язика.— С. 237.
90 Булаховский Л. А. Курс русского литературного язика.— 4-е, исправл. и дополи,
изд.— К., 1953.— Т. 2.— С. 42-43; Филин Ф. П. Лексика русского литературного язика древ-
некиевской зпохи.— Ленинград, 1949.— С. 173; Якубинский Л. П. История древнерусского
язика.— М., 1953,— С. 111-118.
91 Булаховский Л. А. Зазнач, праця.— С. 42-43.
92 Якубинский Л. П. Зазнач, праця.— С. 113-118.
93 Там же.— С. 112.
94 Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и полногласием в русских народних го
ворах. 1. Варьирование // Диалектная лексика 1969.— Ленинград, 1971.— С. 28;
Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и полногласием в русских народних говорах.
2. Слова с корнями град- и город- II Вопроси изучения лексики русских народних говоров.
Диалектная лексика 1971.— Ленинград, 1972.— С. 14, 29.
_________________До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
І88П 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 13
коренями в неповноголосній огласовці, які функціонують у сучасній літератур
ній м ові95. Більше того, у російських говорах наявні повноголосні лексеми, які
відсутні в сучасній літературній мові96 97. До того ж виявилося, що неповноголос-
ні морфеми, які є тотожними за значенням відповідним повноголосним морфе
мам, можуть мати в діалектах більшу словотвірну активність, ніж у літературній
■ 97 МОВІ .
Вимальовується загалом дуже дивна картина: церковнослов’янські елемен
ти не просочувалися поступово в російські народні говори, як можна було чека
ти, а влилися одночасно дуже сильним потоком, причому в усі російські говори,
до того ж дуже давно. У зв’язку з цим деякі дослідники навіть висловлюють
сумнів у тому, що неповноголосна огласовка слів є чужою для російської мови,
пов’язаною з впливом старослов’янської мови. Зокрема, М. А. Соколова висло
вила припущення, що неповноголосні форми могли виникати в східнослов’ян
ських мовах у найдавніший період їхнього існування 98. Звичайно, так бути не
могло. Проте й існуюча відповідь на питання, яким чином у російських народ
них говорах з ’явилося так багато церковнослов’янізмів (через розмовну мову
освічених, книжних людей — О. О. Шахматов, Л. П. ^кубинський, Ф. П. Філій,
О. Г. Порохова99 та ін.), не може бути визнана переконливою, оскільки вона не
пояснює сили цього процесу (процесу проникнення церковнослов’янізмів у ро
сійські діалекти), його глибини і давності. Дослідники не дають відповіді на пи
тання, коли, у які періоди історії російської мови з ’явилися в російських народ
них говорах церковнослов’янізми. Цієї проблеми лише торкаються
О. О. Шахматов (від XI ст. виводить запозичення церковнослов’янських слів
власть, сдрав, страна, благо, ерам, вред, время тощо)100 і Л. П. Якубинський (до
давньоруської епохи, тобто не пізніше XV ст. відносить запозичення кількох
церковнослов’янських слів) 101.
Ми вважаємо, що церковнослов’янізми в російських народних говорах, які
представлені у великій кількості і в усіх російських говорах і мають дуже давнє
походження, не можна пояснити впливом церковнослов’янської мови. Проте
все стає на свої місця, якщо припустити, що старослов’янська лексика з дав
ніх-давен існувала в російській мові, тобто що в основі російської мови лежить
старослов’янська мова, а східнослов’янська лексика, східнослов’янські елемен
ти з’явилися в російській мові пізніше під впливом мови східних слов’ян, з яки
ми далекі предки російського народу (а ними, на наш погляд, були болгарські
племена тиверців і уличів) проживали в тісному контакті.
95 Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и полногласием в русских народних
говорах. 1. Варьирование.— С. 28-29.
96 Там же.— С. 37; Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и полногласием в русских
народних говорах. 2. Слова с корнями град- и город-.— С. 17.
97 Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и полногласием в русских народних
говорах. 1. Варьирование.— С. 47; Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и полно
гласием в русских народних говорах. 2. Слова с корнями град- и город-.— С. 30-31.
98 Соколова М. А. Церковнославянизмн и русский литературннй язик // Біззегіаііопез
Зіауісае. ЗІауізіїзсЬе Міііеііигщеп. Матерналн и сообщения по славяноведению.— 8ге§е(1.,
1966.— Вип. 4.— С. 5-6.
99 Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного язика.— С. 237;
Якубинский Л. П. Зазнач, праця.— С. 112; Фтин Ф. П. Образование язика восточннх
славян.— М .; Ленинград, 1962.— С. 241; Порохова О. Г. О лексике с неполногласием и пол
ногласием в русских народних говорах. 2. Слова с корнями град- и город-.— С. 14.
100 Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного язика.— С. 237.
101 Якубинский Л. П. Зазнач, праця.— С. 112.
В. Г. Скляренко______________________________________________________________
14 І58И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
IV. Ми навели висловлювання про походження російської літературної мо
ви лише частини з тих дослідників, які вважають, що в давній Русі після при
йняття християнства в кінці X ст. літературною стала церковнослов’янська мо
ва, яка протягом багатьох століть убирала в себе східнослов’янські елементи, що
й привело у XVIII ст. до появи російської літературної мови. Ряд дослідників ро
сійської літературної мови (С. П. Обнорський, П. Я. Черних, О. І. Єфимов та ін.)
думає інакше: в давній Русі ще до прийняття християнства існувала давньору
ська літературна мова, яка мала східнослов’янську основу і яка протягом бага
тьох століть зазнавала впливу церковнослов’янської мови, що й привело у
XVIII ст. до появи російської літературної мови.
В. В. Виноградов намагався примирити існуючі дві точки зору на походжен
ня російської літературної мови. Він припускає, що в Київській Русі існувала од
на літературна мова, але в двох варіантах (типах): один (книжно-слов’янський)
використовувався в церковному вжитку і в церковній літературі, а другий (на
родно-літературний) — у світській літературі ш .
Підсумовуючи багаторічні дослідження питання про походження російської
літературної мови, американський професор Дін Ворт зазначає: «Питання про
походження російської літературної мови займає особливе місце в російській
філологічній науці: важко знайти іншу тему, яка була б предметом такого емо
ційного обговорення при таких скромних результатах» 102 103.
Заперечуючи Б. О. Унбегауну, В. В. Виноградов писав: «Пропонована
Б. О. Унбегауном концепція історії російської літературної мови не відповідає
реальним історичним процесам розвитку російської літературної мови. По-пер
ше, незрозуміло, чому старослов’янська мова, яка була в IX—XI ст. міжнародною
літературною мовою всього слов’янства, лише в Росії залишилася на весь час іс
нування та розвитку російської держави і перетворилася в національну літера
турну мову російського народу. По-друге, ще більш дивним є заперечення учас
ті народної російської мови з її діалектними розгалуженнями у формуванні мови
російської нації (усупереч свідченням історії російської культури і найвизнач
ніших російських письменників та творців російської художньої мови: Ломоно-
сова, Державша, Карамзіна, Пушкіна, Л. Толстого, Тургенєва, Достоєвського та
багатьох ін.). По-третє, виникнення давньоруської літературної мови в Х-ХІ ст.
не можна уявляти як процес заповнення пустого місця чужою церковнослов’ян
ською мовою» 104.
На поставлені В. В. Виноградовим питання ми можемо відповісти таким чи
ном. По-перше, старослов’янська мова лише в Росії збереглася і перетворилася в
національну літературну мову російського народу тому, що для російського на
роду вона не була чужою, іноземною; на наш погляд, вона виникла в середовищі
болгарського племені тиверців, яких (разом з племенем уличів) ми вважаємо да
лекими предками російського народу. По-друге, староболгарська мова тиверців,
які перебували в оточенні східних слов’ян і мали з ними тісні стосунки, з плином
часу зазнавала впливу мови східних слов’ян і поступово набувала східносло
в’янських рис (через це російську мову відносять до східнослов’янських), і ця
102 Виноградов В. В. Основньїе проблеми изучения образования и развития древнерус-
ского литературного язика // Виноградов В. В. Избраннне труди : История русского лите
ратурного язика.— М., 1978.— С. 134—135.
*03 ВортД. Очерки по русской филологии.— М., 2006.— С. 137.
104 Виноградов В. В. О нових исследованиях по истории русского литературного язика //
Виноградов В. В. Избраннне труди : История русского литературного язика.— М., 1978.—
С. 244.
_________________До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
/55Л10027-2833. Мовознавство, 2017, № З 15
видозмінена (з багатьма східнослов’янськими рисами) розмовна болгарська мо
ва, безперечно, впливала на канонічну старослов’янську мову (староболгарську
мову тиверців), яка лягла в основу російської літературної мови. По-третє, ста
рослов’янська мова (староболгарська мова тиверців) в Х-ХІ ст. стала офіційною
мовою держави Київська Русь, зазнаючи при цьому досить сильного впливу мо
ви східних слов’ян (набувши цілого ряду східнослов’янських рис), що дозволяє
розглядати її як давньоруську літературну мову.
Слід зазначити, що деякі дослідники теж вважали, що старослов’янська
(церковнослов’янська) мова не була чужою для російського народу. На думку
російського історика М. П. Погодіна, «великоруське наріччя є або саме церков
не наріччя, або найближче до нього, тобто рідний, органічний розвиток» 105. Той
факт, що церковнослов’янська мова так легко сприйнялася в Росії, О. В. Царук
пояснює генетичною пов’язаністю церковнослов’янської мови і російської 106.
З’ясування питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа
привело нас до з’ясування питання про походження російського етносу і росій
ської мови. Викладена концепція походження російського етносу і російської
мови дуже відрізняється від існуючих концепцій як російських, так і україн
ських учених. Вона продиктована намаганням установити історичну істину в
цьому питанні, яка однаково необхідна і російському народові, і українському.
В. Г. Скляренко______________________________________________________________
V. Н. 8КБІАКЕМСО
(Ш ТНЕ «КІ>8’ІА>, БЕТТЕК8» МЕЇЧТКЖЕБ Ш ТНЕ ВІООКАРНУ
ОР С(Ш8ТА№ГВДЕ ТНЕ РНІШ80РНЕК. З
ТЬе аийюг таіпіаіпз іЬаі іЬе ішуогіїу о ї Тууегізі апсі ІЛісЬз, сопзМегесІ Ьу Ь іт Ви1§агіап
ігіЬез, сІигіп§ ІЇіе 10іЬ-12іЬ с. луєгє сігіуєп оиі Ьу Нип§агіапз, РесЬепе§з апсі Ситапз
& от іЬе Б осуєг апсі МісМІе Бпіезіег гедіопз, тоу іп § іо ІЬе ІГррег ЕЬііезіег ге§іоп ипсіег іЬе
ргоіесііоп о ї іЬе НаїусЬ Ргіпсіраіііу, іЬе СаграіЬіап Моипіаіпз, ТгапзсаграіЬіа, іЬе Куіу ге§іоп,
апсі іЬе іеггііогіез о ї ІЬе йДиге Котапіа (Тгапзуїуапіа), Нипдагу (Тгапзуїуапіа аз \уе11 аз іЬе Тізга
ге^іоп) апсі Киззіа. ТЬе геіосаііоп оїТууегІзі апсі ШісЬз іо зо тап у ріасез \уаз роззіЬІе Ьесаизе іі
іоок ріасе сЬігіпд а сопзМегаЬІе регіосі о ї і іт е апсі Ьесаизе іЬеу луеге уегу питегоиз. А 1аг§е
циапіііу о ї ОМ 81ауопіс Іехетез іп іЬе ТгапзсаграіЬіап зиЬсЬаіесіз о ї Цкгаіпіап аз \уе11
аз питегоиз ОМ 81ауопіс Ьогго\уіп£з іп Котапіап, МоМауіап апсі Нип^агіап \уеге дие іо
іЬе іпйиепсе о ї ОМ Виі^агіап зрокеп Ьу Йіе Тууеіізі апсі ІЛісЬз. II із ІЬе ОМ Виїдагіап оїТууегІзі
апсі ІЛісЬз іЬаі ипсіегііез Киззіап (ЬоіЬ Іііегагу апсі уешасиіаг), луЬегеаз Базі 81ауопіс \уогсіз аз
\уе11 аз оіЬег Базі 81ауопіс їеаіигез са т е іо Киззіап & от йіе 1ап§иа§е о ї іЬе Базі 81ауз, \уЬісЬ ііуєй
іп сіозе сопіасі \уііЬ іЬе гетоіе апсезіогз о ї іЬе Киззіап реоріе — іЬе Ви1§агіап ІгіЬез о ї Тіуєгізі
апсі ІЛісЬз.
К еусуогсіз: Тіуегізі, ІЛісЬз, Воі^агіапз, Киз’іапЬуііпу, ОМ 81ауопіс Іехетез, Киззіап, ОМ
Виї^агіап.
105 Погодин М. П. Записка о древнем язьіке русском // Изв. Императ. акад. наук по
отд-нию рус. яз. и словесности.— СПб., 1856.— Т. 5.— Стб. 83.
106 Царук О. Зазнач, праця.— С. 107.
16 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184285 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:20:30Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Скляренко, В.Г. 2022-05-13T13:23:22Z 2022-05-13T13:23:22Z 2017 До питання про "руські письмена" в Житії Костянтина Філософа / В.Г. Скляренко // Мовознавство. — 2017. — № 3. — С. 3-16. — Бібліогр.: 106 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184285 У статті зазначається, що переважна більшість тиверців й уличів, яких ми вважаємо болгарськими племенами, під тиском угрів, печенігів, половців і торків протягом X—XII ст. залишили Нижню і Середню Наддністрянщину і переселилися на інші землі: на Верхню Наддністрянщину під захист Галицького князівства, у Карпатські гори, на Закарпаття, на Київщину, на землі майбутньої Румунії (у Трансильванію), на землі майбутньої Угорщини (у Трансильванію, Потисся), на землі майбутньої Росії. Переселення тиверців й уличів у так багато місць стало можливим тому, що воно відбувалося протягом тривалого часу, і тому, що згадані племена були дуже численними. Наявність великої кількості старослов’янізмів у закарпатських говорах української мови, поява численних старослов’янських запозичень у румунській, молдавській та угорській мовах пояснюється впливом староболгарської мови тиверців й уличів. В основі російської мови (як літературної, так і народної) лежить староболгарська мова тиверців й уличів, а східнослов’янська лексика, східнослов’янські елементи з’явилися в російській мові пізніше під впливом мови східних слов’ян, з якими далекі предки російського народу — болгарські племена тиверців й уличів проживали в тісному контакті. The author maintains that the majority of Tyvertsi and Ulichs, considered by him Bulgarian tribes, during the 10th-12th c. were driven out by Hungarians, Pechenegs and Cumans from the Lower and Middle Dniester regions, moving to the Upper Dniester region under the protection of the Halych Principality, the Carpathian Mountains, Transcarpathia, the Kyiv region, and the territories of the future Romania (Transylvania), Hungary (Transylvania as well as the Tisza region) and Russia. The relocation of Tyvertsi and Ulichs to so many places was possible because it took place during a considerable period of time and because they were very numerous. A large quantity of Old Slavonic lexemes in the Transcarpathian subdialects of Ukrainian as well as numerous Old Slavonic borrowings in Romanian, Moldavian and Hungarian were due to the influence of Old Bulgarian spoken by the Tyvertsi and Ulichs. It is the Old Bulgarian of Tyvertsi and Ulichs that underlies Russian (both literary and vernacular), whereas East Slavonic words as well as other East Slavonic features came to Russian from the language of the East Slavs, which lived in close contact with the remote ancestors of the Russian people — the Bulgarian tribes of Tivertsi and Ulichs. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа On the «Rus'ian letters» mentioned in the Biography of Constantine the Philosopher Article published earlier |
| spellingShingle | До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа Скляренко, В.Г. |
| title | До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа |
| title_alt | On the «Rus'ian letters» mentioned in the Biography of Constantine the Philosopher |
| title_full | До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа |
| title_fullStr | До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа |
| title_full_unstemmed | До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа |
| title_short | До питання про «руські письмена» в Житії Костянтина Філософа |
| title_sort | до питання про «руські письмена» в житії костянтина філософа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184285 |
| work_keys_str_mv | AT sklârenkovg dopitannâprorusʹkípisʹmenavžitííkostântinafílosofa AT sklârenkovg ontherusianlettersmentionedinthebiographyofconstantinethephilosopher |