Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні
У статті розглядаються новітні законодавчі ініціативи, скеровані на впровадження української мови як державної в усі сфери публічного життя і перетворення її в ефективний інструмент правовладдя в Україні XXI століття. Українська мова як головна ознака ідентичності українського етносу в процесі держа...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184296 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні / Б.М. Ажнюк // Мовознавство. — 2017. — № 4. — С. 28-40. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184296 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1842962025-02-09T13:30:45Z Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні Language legislation and language planning in contemporary Ukraine Ажнюк, Б.М. У статті розглядаються новітні законодавчі ініціативи, скеровані на впровадження української мови як державної в усі сфери публічного життя і перетворення її в ефективний інструмент правовладдя в Україні XXI століття. Українська мова як головна ознака ідентичності українського етносу в процесі державотворення стала одним з найважливіших символів національної мобілізації всього українського народу. У суспільстві зростає усвідомлення того, що закон Ківалова-Колесніченка, який став одним з потужних чинників, що викликали в Україні національну кризу, було задумано як знаряддя зовнішньої політики Росії. The paper discusses recent legislative initiatives aimed at creation of the effective mechanism of introduction of Ukrainian as a state language into all spheres of public life and making it an effective rule of law instrument in the 21-st century Ukraine. The Ukrainian language, as a visible token of Ukrainian ethnic identity, in the process of nation building has become one of the major symbols of national mobilization of the Ukrainian people as a whole. There is growing awareness in society that the Kivalov & Kolesnichenko law which still maintains in force was designed as an instrument of Russian foreign policy and became one of the powerful factors that provoked national crisis. 2017 Article Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні / Б.М. Ажнюк // Мовознавство. — 2017. — № 4. — С. 28-40. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184296 uk Мовознавство application/pdf Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядаються новітні законодавчі ініціативи, скеровані на впровадження української мови як державної в усі сфери публічного життя і перетворення її в ефективний інструмент правовладдя в Україні XXI століття. Українська мова як головна ознака ідентичності українського етносу в процесі державотворення стала одним з найважливіших символів національної мобілізації всього українського народу. У суспільстві зростає усвідомлення того, що закон Ківалова-Колесніченка, який став одним з потужних чинників, що викликали в Україні національну кризу, було задумано як знаряддя зовнішньої політики Росії. |
| format |
Article |
| author |
Ажнюк, Б.М. |
| spellingShingle |
Ажнюк, Б.М. Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні Мовознавство |
| author_facet |
Ажнюк, Б.М. |
| author_sort |
Ажнюк, Б.М. |
| title |
Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні |
| title_short |
Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні |
| title_full |
Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні |
| title_fullStr |
Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні |
| title_full_unstemmed |
Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні |
| title_sort |
мовне законодавство і мовне планування в сучасній україні |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2017 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184296 |
| citation_txt |
Мовне законодавство і мовне планування в сучасній Україні / Б.М. Ажнюк // Мовознавство. — 2017. — № 4. — С. 28-40. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT ažnûkbm movnezakonodavstvoímovneplanuvannâvsučasníjukraíní AT ažnûkbm languagelegislationandlanguageplanningincontemporaryukraine |
| first_indexed |
2025-11-26T05:24:49Z |
| last_indexed |
2025-11-26T05:24:49Z |
| _version_ |
1849829301341388800 |
| fulltext |
Б. М. АЖНЮК
МОВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І МОВНЕ
ПЛАНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
У статті розглядаються новітні законодавчі ініціативи, скеровані на впровадження
української мови як державної в усі сфери публічного життя і перетворення її в ефективний
інструмент правовладдя в Україні XXI століття. Українська мова як головна ознака ідентич
ності українського етносу в процесі державотворення стала одним з найважливіших символів
національної мобілізації всього українського народу. У суспільстві зростає усвідомлення то
го, що закон Ківалова-Колесніченка, який став одним з потужних чинників, що викликали в
Україні національну кризу, було задумано як знаряддя зовнішньої політики Росії.
К л ю ч о в і сл ов а: мовне законодавство, мовна політики, мовне планування, державна
мова, мова національної меншини, мова корінного народу.
Мовне питання завжди перебувало в центрі українського державотворення і на-
цієтворення. Це закономірно. Попри те, що мова є нематеріальним надбанням
особи й нації, вона передається у спадок від покоління до покоління, так само як
земля, що є матеріальним надбанням. Зв’язок мови з землею робить її геопо-
літичним маркером — вона вказує на ареал присутності етносу й нації. Мова
завжди була одним з найважливіших маркерів етнічних кордонів. В ареальній
лінгвістиці й діалектології мовні кордони й сьогодні залишаються науковим по
няттям. Порівняно з державним гербом, прапором, гімном, релігією, що також є
важливими ознаками національної ідентичності, мова є вбудованим чинником:
людина не може повноцінно існувати поза мовою, а мова не може бути безнаціо
нальною. Мова постійно нагадує людині, до якого «племені» вона належить.
Мова спадкується як біосоціальне явище — людина набуває її, образно кажучи,
з молоком матері. У багатьох мовах цей зв’язок відображає внутрішня форма со
ціолінгвістичних термінів на позначення рідної мови: англ. тойїег іопдие,
гр. мзфсйкЮ глюууб, іт. табгеїіпдиа, нім. МиіІегзргасЬе, фр. Іапдие та іете їіе ,
ч. таіегзку )агук, тур. апасШі, угор. апуапуеіупек і т. ін.
Мова — найважливіший атрибут колективної ідентичності народу, що так
само, як і земля, пов’язує покоління мертвих, живих і «ненарожденних». Вона є
засобом комунікації не лише в синхронному вимірі (тут і сьогодні), а й в істо
ричному: образно кажучи, вона дає змогу говорити з духами предків без переми
кання коду і так само без перемикання коду звертатися до прийдешніх поколінь.
Мова була в минулому й залишається сьогодні видимим символом національної
мобілізації народу. Закон «Про мови в Українській СРСР», прийнятий ще до
проголошення державної незалежності України (28 жовтня 1989 р.), став проло
гом до державної незалежності. Парадоксально, але протягом останніх 25 років
найдієвішими захисниками мовних прав державотворчої нації були схвалений у
радянські часи закон «Про мови в Українській СРСР» і десята стаття Конститу-
© Б. М. АЖНЮК, 2017
28 /5ІХУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
ції України, прийнята Верховною Радою України за активної участі Президента
України Леоніда Кучми, який обіцяв надати російській мові статус офіційної
З іншого боку, найодіозніший в історії України закон «Про засади державної
мовної політики в Україні», відомий також за іменами його авторів Сергія Ківа-
лова і Вадима Колесніченка, є чинним і сьогодні, четвертий рік після того, як
зазнала поразки політична сила, що провела його схвалення у Верховній Раді
України.
З часу ратифікації Україною Європейської хартії регіональних або мінори-
тарних мов (далі Хартія) в Україні триває дискусія щодо того, які положення
українського законодавства про мови відповідають європейським принципам, а
які їм суперечать1 2. Для європейців мова не національний скарб, а насамперед ін
струмент правовладдя й державотворення. На відміну від українців, для яких
збереження мови є передусім засобом збереження свого національного обличчя,
європейський підхід є в першу чергу державоцентричним, і в другу чергу — ет-
но-ідентифікаційним. Мова— важливий інструмент у побудові правової держа
ви. Для того, щоб закон діяв, держава повинна донести його до відома громадян.
Якщо людина не розуміє або погано розуміє мову, якою оприлюднено закон, во
на не здатна ним керуватися. Державна мова — не лише засіб спілкування дер
жави з громадянином, громадянина з державою, особи з особою, а й видима оз
нака національної ідентичності. Завдяки такому поєднанню інструментальної і
символьної функцій державна мова є потужним засобом об’єднання людей у
спільному національному домі. Мови інших етнічних груп, які населяють дер
жаву, є етнічними ідентифікаторами відповідних національних меншин. Відо
мий бельгійський філософ Ф. Ван Парійс, який у розумінні українського слова
«народ» уживає два терміни демос і етнос, наголошує, що об’єднати населення
країни в єдиний народ (за термінологією Ф. Ван Парійса, сіетов) можна тільки
завдяки спільній мові. Нею кожен може обговорювати рішення, які становлять
спільний інтерес. Однак це не означає, що всі мають бути переплавлені в єдиний
етнос (еікпоз) зі спільною мовою як ядром спільної культури3.
Військово-політичне протистояння між Україною і Росією призвело до по
яви в суспільній свідомості цілком виразних соціолінгвістичних підтекстів: до
магання офіційного статусу для російської мови асоціюється з анексією Криму,
виправданням російської агресії, загрозою українській державності й націона
льній ідентичності. У суспільстві зростає усвідомлення того, що чинний «Закон
про засади державної мовної політики» був і залишається знаряддям російської
зовнішньої політики. Українські й зарубіжні ЗМІ неодноразово інформували
про те, що міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров разом з федераліза
цією України та її позаблоковим статусом вимагав надання російській мові ста
тусу офіційної мови в Україні, що викликало негативну реакцію українського
Міністерства закордонних справ. В умовах гібридної війни роль мовної політи
ки як компонента і внутрішньої і зовнішньої політики держави стрімко зростає.
Частиною мовної політики є мовне планування — цілеспрямовані зусилля
для впливу на поведінку людей щодо засвоєння мовних кодів, їх структури і
1 У своїй передвиборчій програмі 1994 р. Л. Д. Кучма обіцяв: «Буду виступать за пре-
доставление русскому язику статуса официального при сохранении существующего статуса
украинского» (Ьйр ://соп8іііиапіа.Ь1о§8ро1.сот/2014/10/1994.Біті).
2 Докладніше див.: Ажнюк Б. М. Європейські засади мовної політики // Мовознавство.—
2016,— № 2,— С. 3-14.
3 Уап Рагу в Р. Ьіпдиівііс біуегеііу ав ситеє апб ав Ьу-ргобисі // X. Аггог (еб.). Кевресійщ
Ілпдиівііс Біуегвііу іп іЬе Еигореап Ш іоп.— А таіегбат, 2007.— р. 17.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 29
функціональних різновидів 4. Як уважає відомий американський соціолінгвіст
Д. Фішман, мовне планування передбачає «директивне використання ресурсів з
метою внесення змін у статус мови або корпус мови для досягнення, з одного бо
ку, нових функціональних параметрів, які вважаються необхідними, а з другого
боку, — для підтримки старих функціональних параметрів, які не були забезпе
чені повного мірою» 5. Таке розуміння передбачає наявність концептуальних
орієнтирів і обґрунтованої мовної ідеології, вимагає наукового аналізу мовної
ситуації, прогнозування наслідків запланованих дій, внесення доцільних корек
тив у ці дії та особливої уваги до механізмів імплементації мовного законодав
ства 6. Сьогодні в Україні немає органу для централізованого мовного плануван
ня та координації в центрі й на місцях дій владних органів, скерованих на
здійснення мовної політики і взаємодію державних органів з інститутами грома
дянського суспільства. Центральним органом виконавчої влади, що відповідає
за мовну політику в Україні, є Міністерство культури України, у складі якого є
від діл мовної політики з чотирьох осіб— надто малий ресурс для широкого кола
завдань у постколоніальній країні з населенням понад 45 млн. У сучасних умо
вах без створення в системі виконавчої влади органу, відповідального за імпле
ментацію мовного законодавства, неможливо забезпечити ефективність заходів
мовного планування.
На рубежі 2016-2017 років у Верховній Раді України зареєстровано три за
конопроекти з питань мовної політики: «Про мови в Україні», внесений
19.12.2016р. народним депутатом Я. В. Лесюком, «Про функціонування україн
ської мови ж державної та порядок застосування інших мов в Україні», внесений
19.01.2017 р. народними депутатами М. И. Головком, М. В. Матіос, А. Ю. Іллєн-
ком, О. І. Осуховським, М. Л. Княжицьким, О. О. Марченком, Ю. В. Левченком,
і законопроект «Про державну мову», укладений робочою групою під керівниц
твом проф. В. А. Василенка при Координаційній раді з питань застосування
української мови в усіх сферах суспільного життя України (так званий громад
ський законопроект) і внесений 19.01.2017 р. групою з 33-х народних депутатів.
На відміну від перших двох, останній з названих законопроектів стосується
тільки державної мови й не охоплює застосування інших мов в Україні.
3 погляду мовної ідеології зазначені законопроекти мають чимало спільно
го. Зокрема, вони одностайні з питання статусу мови: єдиною державною мовою
є українська — національне надбання українського народу і один з елементів
конституційного ладу України. Усі посадові особи органів державної влади,
державних установ, підприємств та організацій, інших суб’єктів господарюван
ня державної форми власності при виконанні своїх обов’язків і в публічному
спілкуванні повинні застосовувати виключно державну мову. Вільне володіння
державною мовою посадовими й службовими особами органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,
державних і комунальних установ, підприємств та організацій, інших суб’єктів
господарювання державної і комунальної форм власності є обов’язковою умо
вою для їх призначення на відповідну посаду й для атестації на посаді. Державна
мова є мовою судочинства, нотаріального діловодства, обслуговування насе
лення та надання інформації про товари і послуги і т. ін. Крім спільних рис заз
4 СоорегК. Ьап§иа§е р1аппіп§ апй зосіаі сЬапде.— СатЬгій§е, 1989.— Р. 45.
5 Різктап 7. А. Кейесііопз оп Діє Сигтепі Зіаіе оГЬап£иа§е Р1аішіп§ // Ргосеесіт§8 оґДіє Іп-
ІетаДопаІ Соїіс^иіит оп Ьап§иа@е Р1аппіп§.— Ойаіуа, 1987.— Р. 409.
6 Див.: АетиМВ. Н. Тмго арргоасЬеа Іо 1ап§иа§е р1ашііп§ // Ьап§иа§е ше, 1ап§иа§е Іеас1ііп§
апД Діє сиггісиїит / V. Віскіеу (еД.).— Ноп§ Коп§, 1990.— Р. 53.
Б. М. Ажнюк_______________________________________________________________
30 Ж5М 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
начені законопроекти мають ряд суттєвих відмінностей. Розглянемо особливос
ті кожного з них у порядку реєстрації законопроектів.
Законопроект № 5556 «Про мови в Україні», внесений 19.12.2016 р. на
родним депутатом Я. В. Лесюком.
Важливою інновацією, порівняно з мовним законодавством України попе
редніх років, є положення ст. 7.1 про те, що володіти державною мовою є обо
в’язком кожного громадянина України. Ця вимога наводиться в контексті на
буття українського громадянства іноземцями і супроводжується деякими
іншими застереженнями 7, що послаблює її імперативний характер. Законо
проект № 5556 вводить термінологічну інновацію: поряд з терміном мови націо
нальних меншин використовується термін мови корінних народів. Корінними на
родами, відповідно до законопроекту, є ті етнічні спільноти, які «споконвіку
проживають на території Україні». Хронологічні рамки поняття «споконвіку»
на підставі закону встановити неможливо, і тому термін мови корінних народів
неминуче викликатиме труднощі в правозастосуванні. У міжнародній юридич
ній практиці термін корінні народи (англ. іпсіщепоик реоріез, фр. реиріез
аиІосЬіопез) звичайно використовується для позначення народів, які зберегли
залишки первісної соціальної організації та економічного й культурного життя і
цим відрізняються від представників сучасної цивілізації. Зокрема, в «Деклара
ції Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів», затвердженій ре
золюцією № 61/295 Генеральної Асамблеї ООН 13 вересня 2007 р., зазначено:
«Корінні народи мають право зберігати та укріплювати свої особливі політичні,
правові, економічні, соціальні та культурні інститути, зберігаючи при цьому
своє право, якщо вони цього бажають (виділено нами. — Б. А.), на повну участь
у політичному, економічному, соціальному та культурному житті держави» 8
(ст. 5). Це положення означає, що корінні народи, якщо вони цього бажають,
мають право залишатися поза політичним, економічним, соціальним та культур
ним життям держави. Як показує контекст декларації та загальна практика вико
ристання терміна корінні народи в етнології, фольклористиці, політології, де
мографії та інших соціальних і гуманітарних дисциплінах, його значення
близьке за змістом до таких слів і висловів, як аборигени, тубільці, автохтонне
населення і т. ін. З урахуванням зазначеного застосування цього терміна щодо
державотворчого народу, зокрема в ст. 4 зазначеного закону («Найбільш чисе
льним корінним народом України є українці»), є недоречним. Положення ст. 4.7
про те, що діалекти української мови не є мовами корінних народів, також неко
ректне з формальних (очевидно, що діалекти не є мовами) і змістових (неправо
мірність застосування терміна корінний народ до української мови) причин.
У статтях 2, 9, 16, 17, 18, 19, 23, 28, 29 уживається термін іноземна мова.
З тексту закону не зрозуміло, які мови в Україні є іноземними: всі крім україн
ської й кримськотатарської чи всі крім мов національних меншин (тоді угор
ська, румунська, польська, німецька та ін. — не іноземні).
Аналізований законопроект вигідно відрізняється від інших увагою до крим
ськотатарської, мови. Щоправда, пропозиція про надання кримськотатарській
мові статусу офіційної мови в межах Автономної Республіки Крим, як пропонує
7 Наприклад, у ст. 7.2 зазначено, що при набутті громадянства умова обов’язкового
володіння державною мовою не поширюється на осіб, «які мають визначні заслуги перед
Україною або становлять державний інтерес для України, у встановленому законом порядку
проходять військову службу у Збройних Силах України і нагороджені державною
нагородою».
® Ьйр://2акоп3.гас1а.§оу.иа/1ат/8Ьо\у/995_156.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
І88Б 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 31
ст. 4.3, є передчасною, оскільки ні працівники державного апарату й органів са
моуправління, ні представники кримськотатарської етнічної спільноти не спро
можні сьогодні забезпечити виконання такої норми.
Згідно з законопроектом № 5556, в офіційному спілкуванні з посадовими
особами державних органів і установ та органів і установ місцевого самовряду
вання, якщо не менше ніж третина жителів відносить себе до корінних народів
або національних меншин, громадяни поряд з державною мовою можуть вико
ристовувати мови (мову) цих корінних народів або національних меншин. Якщо
не менше ніж третина жителів відносить себе до корінних народів або націона
льних меншин, у засіданнях органів місцевого самоврядування можуть вико
ристовуватися мови відповідних меншин (із забезпеченням синхронного пере
кладу виступів державною мовою), адміністративні послуги можуть надаватися
державною мовою чи мовами (мовою) корінних народів або національних мен
шин на побажання тих, хто звертається за отриманням таких послуг (ст. 11).
У ст. 2. п. 2 українській мові відведено роль, яку в СРСР виконувала російська
мова, а саме: закон ставить одним із завдань «утвердження української мови як
мови міжнаціонального спілкування в Україні». У часи СРСР політгехнологи то
талітарного режиму використовували ідеологічне кліше мова міжнаціонального
спілкування як пропагандистський замінник поняття «державна мова». У вільно
му суспільстві вибір мови спілкування між особами, що належать до різних націо
нальностей, не потребує участі державних інститутів; він відбувається за згодою
сторін у кожному конкретному випадку. У більшості держав мовою-посередни-
ком є основна мова держави, незалежно від того, має вона статус державної або
офіційної мови чи не має, а є такою де-факто (наприклад, чеська у Чехії, англій
ська у СІЛА і т. ін.). На посгколоніальному просторі роль мови-посередника часто
виконує мова колишньої метрополії (наприклад, російська мова у спілкуванні
білоруса й азербайджанця, грузина й литовця і т. ін., французька у спілкуванні
франкомовного канадця й сенегальця і т. ін.). Роль 1іп§иа ігапса може виконувати
будь-яка мова, якою володіють співрозмовники.
Важливі інновації передбачено у сфері ЗМІ. Зокрема, телеканали й радіо
станції, незалежно від форми власності, повинні здійснювати загальнонаціона
льне мовлення українською мовою, а при використанні під час ефіру іншої мови
подавати український синхронний переклад. У визначених законами місцях по
ширення й використання мов корінних народів або національних меншин теле
канали й радіостанції можуть також використовувати мови корінних народів
або меншин. Державна та комунальна преса повинна видаватися державною мо
вою. У місцях поширення й використання мов корінних народів або меншин ко
мунальні ЗМІ мають виходити українською мовою, а також можуть видаватися
відповідними мовами корінних народів або меншин. Щонайменше дві третини
тиражу видань друкованих засобів масової інформації приватної форми влас
ності має видаватися українською мовою. Трансляція іноземного аудіовізуаль
ного продукту має здійснюватися з дублюванням чи озвученням українською
мовою.
Положення ст. 25.3, про те, що «іноземні топоніми зазначаються україн
ською мовою у транскрипції з мови оригіналу», суперечить мовній практиці й
нормам правопису. Насправді іншомовні власні назви передаються українською
мовою кількома способами: шляхом транскрипції (Бордо, Солт-Лейк-Сіті),
транслітерацією (Дублін, Арканзас, Гавр), калькуванням елементів власної назви
(Велике Солоне Озеро, Новий Орлеан), традиційними відповідниками (Відень,
Париж, Шотландія). Деякі власні назви зазнали морфонологічної адаптації до
Б. М. Ажнюк_______________________________________________________________
32 ІБ8И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
української мови (Темза, пор. англ. ТЬашев; Краків, пор. п. Кгаку\у; Чорногорія,
пор. серб. Црна Гора і т. ін.).
На відміну від мовного законодавства України попередніх років аналізова
ний проект містить ряд положень, де згадується англійська мова, зокрема
ст. 15.3. про написи назв органів влади, політичних партій, громадських орга
нізацій, інших організацій на вивісках і бланках («разом з українською мовою
можуть виконуватися англійською мовою»), ст. 17.2 про захист дисертацій на
здобуття наукових ступенів («проводиться українською мовою і може бути про
ведений англійською мовою»). Останнє положення видається спірним: при за
хисті дисертації англійською мовою ті члени спеціалізованих рад та інших атес-
таційних органів, які не володіють англійською, не зможуть сприймати зміст
роботи та брати участь у дискусії і фактично опиняться поза межами атестацій-
ного процесу.
Законопроект № 5669 «Про функціонування української мови як дер
жавної та порядок застосування інших мов в Україні», внесений 19 січня
2017 р. народними депутатами М. И. Головком, М. В. Матіос, А. Ю. Іллєнком,
О. І. Осуховським, М. Л. Княжицьким, О. О. Марченком, Ю. В. Левченком.
У законопроекті № 5669 також є низка термінологічних суперечностей. Зок
рема, не наведено визначення, які мови належать до категорії мов корінних на
родів. Це робить малопридатним визначення іноземної мови, що дається в ст. 2:
«Будь-яка інша мова, що застосовується в Україні, окрім української мови як
мови титульної нації та мов інших корінних народів України, для цілей цього За
кону є іноземною мовою». Поряд з терміном мова національної меншини, який
здавна використовується в українському мовному законодавстві, автори проек
ту пропонують термін регіональна (міноритарна) мова: «Регіональною (мінори-
тарною) мовою в Україні є мова, відмінна від української та яка традиційно зас
тосовувалася в межах території України громадянами України, що становлять
кількісно меншу групу, ніж решта населення України». Прототипом цього ви
значення є невдала дефініція подібного терміна (регіональна або міноритарна
мова) в Європейській хартії регіональних або міноритарних мов. Внутрішня су
перечливість дефініції в тому, що група, яка є кількісно меншою, ніж решта на
селення (наприклад 49,9%), може кількісно переважати кожну з груп, які входя
ть у сукупність «решта населення» (у нашому прикладі в 50,1 %) і всупереч
своїй назві «міноритарна» така група фактично може бути мажоритарною гру
пою. Так само, як і в проекті № 5556, аналізований текст містить положення про
те, що діалекти та говірки не є мовами (ст. 2.3), яке видається недоречним і над
лишковим.
З тексту законопроекту слід розуміти, що мови корінних народів не нале
жать до мов національних меншин, оскільки «мовою національної меншини
України є іноземна мова, яку громадяни України, що за своїм етнічним похо
дженням не є українцями, історично та упродовж багатьох поколінь застосову
вали в Україні як свою материнську мову» (ст. 2.2), а поняття «іноземна мова»,
згідно зі ст. 2.1, не охоплює мови корінних народів. Це важливо, тому що, згідно
зі ст. 2.4 зазначеного проекту, «держава забезпечує захист та підтримку мов на
ціональних меншин та регіональних (міноритарних) мов в Україні відповідно до
Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської Хартії ре
гіональних або міноритарних мов». Вказівки на мови корінних народів у зазна
ченій статті проекту немає, отже, вони не отримують захисту й підтримки дер
жави.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 33
У законопроекті № 5669 передбачено, що заходи, спрямовані на захист і під
тримку мов національних меншин і регіональних (міноритарних) мов9, застосо
вуються за умови, якщо кількість осіб — носіїв відповідної мови становить
ЗО відсотків і більше від чисельності населення територіальної громади. З тексту
не зрозуміло, хто є носіями зазначених мов: ті, хто визнають відповідну мову як
рідну чи лише ті, хто здатні розуміти і/або говорити цією мовою. Якщо визнача
ти носіїв мови тільки за рівнем мовної компетенції, мовні права значної частини
жителів України, зокрема носіїв так званих загрожених мов, залишаться поза
сферою дії закону.
Загальною вадою законопроекту № 5669 є недостатня впорядкованість тер
мінології, зокрема застосування термінів-дублетів, у яких варіативний елемент
терміна зазначено в дужках: державна (офіційна) мова і регіональна (мінори-
тарна) мова. Створюється враження еквівалентності й взаємозамінності тер
мінів-дублетів, що не відповідає дійсності10 11. У різних статтях закону використо
вуються близькі за змістом (імовірно ідентичні в контексті закону) терміни
материнська мова (ст. 2.2, ст. 7.2) і ріднамова (ст. 21.1). Термінологічна невпо
рядкованість закону робить його вразливим з погляду юридичної визначеності і
загальної юридичної культури.
Подібно до законопроекту № 5556, в аналізованому проекті сформульовано
завдання «утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і
порозуміння в Україні» (ст. 3.1.5). Як зазначалося вище, такий підхід є відлун
ням радянської пропагандистської методології і не відповідає європейським за
садам мовної політики і мовного планування и .
Важливим засобом утвердження символічної цінності мови як визначально
го складника національної ідентичності є положення ч. 8 ст. 1 про те, що публіч
не приниження чи зневажання української мови є протиправним діянням, то
тожним нарузі над державними символами України, і карається відповідно до
закону.
У минулому українське мовне законодавство не торкалося питання про спів
відношення мовних прав і обов’язків громадян. Однією з концептуальних інно
вацій аналізованого закону є положення ст. 5.1 про те, що «кожний громадянин
України зобов’язаний володіти українською мовою як мовою свого громадян
ства». З іншого боку, обов’язком держави є забезпечити кожному «можливості
оволодіння українською мовою через систему закладів дошкільної, загальної
шкільної та вищої освіти». Ст. 5.4 містить перелік посад, займання яких потре
бує вільного володіння українською мовою, підтвердженого спеціальним атес-
таційним документом (державним сертифікатом). Ця вимога стосується поса
довців органів влади всіх рівнів, державних службовців і службовців органів
місцевого самоврядування, адвокатів, нотаріусів, працівників державних і ко
мунальних підприємств і т. ін. Завдяки цій вимозі наповнюються реальним зміс
том положення ст. З (у ній перелічуються завдання закону), зокрема про «утвер
дження української мови як державної на всій території України у всіх
публічних сферах суспільного життя». Чинний закон «Про засади державної
мовної політики», зокрема ст. 6 п. 2, ставить аналогічні завдання («українська
мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України
9 У цьому положенні так само немає вказівки на мови корінних народів.
10 Докладніше див.: Ажнюк Б. М. Статус мови: соціолінгвістичний зміст терміна //
Акцентологія, етимологія, семантика : До 75-річчя акад. НАН України В. Г. Скляренка.— К.,
2012,— С. 673 - 685.
11 Див. докладніше: Ажнюк Б. М. Європейські засади мовної політики.— С. 3-14.
Б. М. Ажнюк_______________________________________________________________
34 Ж5М 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової
влади, <.. .> держава сприяє використанню державної мови в засобах масової ін
формації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя»), але практичних
кроків для їх реалізації не пропонує.
Конкретний характер заходів, націлених на реалізацію основних положень
законопроекту, вигідно відрізняє проект № 5669 від проекту № 5556. Зокрема,
згідно з проектом № 5669 запроваджуються інститут Уповноваженого із захисту
державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов і
Національна комісія зі стандартів державної мови, яка утворює Центр україн
ської мови і Термінологічний центр української мови. До повноважень Націона
льної комісії зі стандартів державної мови належить затвердження правопису
української мови, стандартів транскрибування й транслітерації, стандартів ук
раїнської термінології; визначення вимог до рівнів володіння українською мо
вою для призначення на посади, для набуття громадянства України, для праце
влаштування іноземців тощо. Комісія має право подавати пропозиції Кабінету
Міністрів України щодо внесення змін до законодавства, пов’язані зі збережен
ням, захистом і розвитком української мови. Завданням Центру української мо
ви є перевірка та вдосконалення рівня володіння українською мовою, організа
ція відповідних іспитів і видання сертифікатів, забезпечення навчання з метою
підготовки до відповідних іспитів, надання методичних рекомендацій, підготов
ка посібників і т. ін. Уповноважений із захисту державної мови, мов націона
льних меншин, регіональних (міноритарних) мов здійснює контроль за вико
нанням мовного законодавства, подає пропозиції Кабінетові Міністрів України
щодо внесення змін до мовного законодавства, звертається з поданням до Гене-
ральної прокуратури України з викладенням фактів, що ймовірно містять ознаки
порушень мовного законодавства, розглядає скарги з питань, які стосуються
мовної політики, приймає рішення про здійснення мовної експертизи щодо не
дотримання стандартів української мови і т. ін.
Згідно з аналізованим законопроектом (подібно до проекту № 5556), загаль
нонаціональні телеканали й радіостанції будь-якої форми власності повинні мо
вити українською мовою 100 % ефірного часу, а всі передачі, створені інозем
ною мовою, повинні бути озвучені українською мовою. Громадські та
комунальні телеканали й радіостанції територіальних громад можуть мовити на
певні регіони мовою національної меншини не більше 50 % ефірного часу. Дер
жавна й комунальна преса повинна видаватися українською мовою. Органи міс
цевого самоврядування, громадські об’єднання, національні культурні товарис
тва можуть видавати пресу також мовою національної меншини або
відповідною регіональною (міноритарною) мовою. Видання приватної преси
іноземною мовою (поряд з українською) можливе, якщо наклад іноземною мо
вою не перевищує 15 % загального накладу (ст. 33.5). Виробництво фільмів
коштом державного бюджету має відбуватися виключно українською мовою.
Іноземні фільми, які розповсюджуються та демонструються в Україні, мають
бути дубльовані українською мовою.
Одним з недоліків аналізованого проекту є брак юридичної визначеності по
ложення про те, що «вульгаризація української мови та змішування її з іншими
мовами мають наслідком відповідальність, установлену цим Законом»12. Незро
зуміло, за якими критеріями слід діагностувати явища вульгаризації: вживання
12 Вислів «вульгаризація української мови та змішування її з іншими мовами» є також
складовою частиною ст. З.І.в, 55.2 і 60.1.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 35
обсценної лексики, лайливих слів, неконтрольований наплив іншомовних запо
зичень (з якоїсь конкретної мови чи з будь-яких мов), діалектизмів, елементів
просторіччя і суржику і т. ін. Немає також пояснення, що таке змішування ук
раїнської з іншими мовами, в яких функціональних сферах і на яких рівнях мов
ної системи воно забороняється.
Законопроект № 5670 «Про державну мову» укладений робочою групою
під керівництвом проф. В. А. Василенка при Координаційній раді з питань зас
тосування української мови в усіх сферах суспільного життя України, внесений
19.01.2017 р. групою з 33-х народних депутатів.
На відміну від двох попередніх, цей законопроект стосується лише держав
ної мови і не регулює використання інших мов. Як зазначено в статтях 10,17,19,
використання мов національних меншин має регулюватися законом України
«Про права осіб, що належать до національних меншин». Законопроект № 5670
має багато спільного з проектом № 5669, оскільки їх прототипом був проект, за
реєстрований ще 10.01.2013 р. під № 1233, серед розробників якого були Сергій
Головатий та Оксана Сироїд 13, з подальшим внесенням до нього суттєвих змін і
доповнень. Законопроект № 5670 зобов’язує кожного громадянина України во
лодіти українською мовою як мовою свого громадянства, подає перелік посад,
займання яких потребує вільного володіння державною мовою, запроваджує ін
ститут Уповноваженого із захисту державної мови, Національну комісію зі
стандартів державної мови, Центр української мови і Термінологічний центр
української мови. Відповідно до ст. 51 створюється служба мовних інспекторів
з широким колом повноважень, підпорядкована уповноваженому із захисту дер
жавної мови. За невиконання вимог закону запроваджуються штрафи від 200 до
400 неоподатковуваних мінімумів із зростанням до 700 неоподатковуваних
мінімумів при повторному порушенні (розділ VIII. Перехідні положення).
Одним з найважливіших розділів мовного законодавства завжди була сфера
освіти. Згідно з законопроектом № 5670 (ст. 17), мовою навчально-виховного
процесу в загальноосвітніх навчальних закладах є державна мова. У загальноос
вітніх навчальних закладах з навчанням мовою національної меншини навча
льно-виховний процес, поряд з державною, здійснюється також мовою відпо
відної національної меншини в порядку, визначеному законом України «Про
права осіб, що належать до національних меншин». У вищих навчальних закла
дах мовою освітнього процесу є державна мова. Відповідно до ст. 17. п. 6. «ви
щий навчальний заклад має право прийняти рішення про викладання однієї чи
кількох дисциплін англійською та/або іншими офіційними мовами Європей
ського Союзу, забезпечивши при цьому знання здобувачами вищої освіти відпо
відної дисципліни державною мовою». Англійській мові відведено особливе
місце, незалежно від того, чи буде вона й надалі залишатися однією з мов Євро
пейського Союзу. Незрозуміло, чому автори проекту вважають доцільним вико
ристовувати в навчальному процесі таке широке коло мов (24 мови), які мають
різний ступінь поширеності у світі. Частина з них є мовами національних мен
шин України (болгарська, грецька, польська, німецька, румунська, словацька,
угорська 14), інші не представлені в Україні відповідними національними мен
шинами (англійська, голландська, данська, естонська, ірландська, іспанська, іта
13 Див.: Марусик Т. Нові мовні законопроекти: тест для української еліти.— Ьйр:// Іап-
8да§е-ро1ісу.ііі£о/2017/04/поуі-тоупі-2акопоргоекІу-Іе8І-41уа-икга_ііп8коіі-еШу/.
14 їхні права захищені ратифікованою в Україні Європейською хартією регіональних або
міноритарних мов.
Б. М. Ажнюк_______________________________________________________________
36 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
лійська, латиська, литовська мальтійська, португальська, словенська, хорват
ська, чеська, фінська французька, шведська). У законопроекті ставиться
завдання забезпечити знання дисципліни, яка викладається офіційною мовою
Європейського Союзу, також державною мовою України. Для виконання такого
завдання потрібні паралельні підручники та інші навчально-методичні матеріа
ли, виконані українською та іноземною мовами, що потребуватиме значних ма
теріальних і людських ресурсів. Викликає також сумнів доцільність викорис
тання мов Європейського Союзу при оформленні й захисті дисертацій і
публікації результатів наукових досліджень, як пропонує ст. 18, адже в науково
му обігу питома вага міжнародних мов (англійської, іспанської, німецької,
французької) незрівнянно більша, ніж інших мов з наведеного переліку.
Подібно до проекту № 5669, усі телеканали й радіостанції, незалежно від
форми власності, повинні мовити державною мовою, а всі іншомовні передачі
мають дублюватися державною мовою. Тривалість іншомовних телерадіопро-
грам і передач для задоволення потреб національних меншин не може переви
щувати 10 % часу добового мовлення, для регіональних і місцевих— 20 %. Пре
са повинна видаватися державною мовою, можливе видання двох чи більше
мовних версій, одна з яких виходить державною мовою. При цьому наклад ук
раїнської мовної версії має становити не менше 50 % сукупного накладу всіх
мовних версій. Держава може обмежувати ввезення в Україну книжкових вида
нь іншими мовами. У кожній книгарні книжки державною мовою мають стано
вити не менше половини від загальної кількості найменувань. Українські й іно
земні фільми повинні демонструватися українською мовою. Кінотеатри можуть
демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу з українськими субтитрами за
умови, що кількість сеансів таких фільмів перевищує 10 % від загальної кількос
ті сеансів фільмів у кінотеатрі за місяць.
Законопроект № 5670 не позбавлений недоліків та недоглядів. Так само, як і
в проекті № 5669, у ньому недоречно дублюється прикметниковий компонент у
складі терміна на позначення статусу мови — державна (офіційна) мова
(ст. 1.1.1). Він ставить завдання «утвердження української мови як мови міжет
нічного спілкування і порозуміння в Україні» (ст. 1.1.2) і не дає відповіді на пи
тання, що слід розуміти під запобіганням вульгаризації української мови та
змішування її з іншими мовами, яке згадується в ст. 3.1.б.ґ. Зважаючи на необ
хідність забезпечення мовних прав носіїв як державної, так і інших націона
льних мов, доречно було б розширити компетенцію Уповноваженого із захисту
державної мови на мови національних меншин, як це передбачено в законоп
роекті № 5669.
У тексті законопроекту є деякі недоречності технічного характеру. Зокрема,
важко визнати обґрунтованим і доречним положення ст. 35.1 про те, що власна
назва Верховна Рада України «не перекладається іншими мовами, а передається
іншими мовами за допомогою літер їх абетки відповідно до звучання україн
ською мовою». Закон України не має бути посібником з перекладу для мов світу.
У міжнародній практиці відомі різні способи відтворення іноземними мовами
власних назв найвищих органів влади. Наприклад, назва шведського парламен
ту Ріксдаг (шведською Кік§(іа§) перекладається німецькою мовою як
Бег 8сЬ\¥ес1І5с1іе КеісЬ5Іа§ (буквально «шведський Рейхстаг»), португальською
Рагіатепіо <іа 8иесіа (буквально «парламент Швеції»), іспанською Е1 Кікзсіад
(транскрибована форма шведського слова), чеською Різаку зпет (буквально
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 37
«імперський парламент») і т. ін. У кожній країні перекладають ту чи іншу назву
відповідно до норм і традицій своєї національної мови.
Унаслідок консультацій і перемовин між ініціаторами законопроектів
№ 5669 і № 5670 в Верховній Раді України 09.06.2017 р. групою з 75 народних
депутатів зареєстровано під № 5670-д оновлену версію так званого «громад
ського законопроекту» № 5670. Відмінності цього оновленого варіанта законо
проекту стосуються насамперед роботи ЗМІ, друкованих засобів масової інфор
мації, книговидавництва й книгорозповсюдження.
Зокрема, ст. 20 «Державна мова у телебаченні та радіомовленні» доповнено
положенням про те, що програми телерадіоорганізацій закордонного мовлення
можуть ретранслюватися на території України тільки за умови виконання вимог
ч. 6 ст. 20 щодо мінімального обсягу мовлення державною мовою. Науково-
просвітницькі передачі, виконані однією або кількома офіційними мовами
Європейського союзу, можуть ретранслюватися виключно з використанням
звукового ряду, в якому використовуються зазначені мови або українська мова.
Статтю 21 «Державна мова в друкованих засобах масової інформації» доповне
но положенням про те, що в кожному місці розповсюдження друкованих засобів
масової інформації друковані засоби масової інформації українською мовою
мають становити не менше 50 % назв друкованих засобів масової інформації,
що розповсюджуються в цьому місці.
12 квітня 2017 р. до Верховної Ради внесено проект «Закону про внесення
змін до деяких законів України щодо забезпечення розвитку та використання
мов національних меншин в Україні» (реєстр. № 6348). Згідно з цим законо
проектом, визнання території села, селища та міста місцем компактного прожи
вання національних меншин має бути віднесено до компетенції спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері міжнаціона
льних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на підставі відпо
відного рішення сільської, селищної, міської ради.
У місцях компактного проживання національної меншини місцевими орга
нами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування поряд з держав
ною мовою може використовуватися мова цієї національної меншини для про
ведення засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування. Орган місцевого
самоврядування відповідного села, селища, міста зобов’язаний забезпечити пе
реклад державною мовою засідання, заходу або зустрічі на вимогу хоча б одного
учасника засідання, заходу або зустрічі.
Особам, які належать до національних меншин, гарантуються право на нав
чання мовою відповідної меншини поряд з державною мовою в державних і ко
мунальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах за умови, що
таке бажання у місцях компактного проживання виявила кількість осіб, достат
ня для можливості його задоволення, а також право на вивчення мови відповід
ної меншини в державних і комунальних навчальних закладах або через націо
нальні культурні товариства.
У дошкільній освіті мова національної меншини може застосовуватися по
ряд з державною мовою «за умови, що таке бажання у місці компактного прожи
вання виявила кількість осіб, достатня для можливості його задоволення». За та
кої ж умови можуть здобути своєю мовою загальну середню освіту в державних
та комунальних навчальних закладах особи, які належать до відповідних націо
нальних меншин.
При цьому в початковій школі державна мова викладається в обсязі, достат
ньому для подальшого опанування державною мовою навчальних предметів і
Б. М. Ажнюк_______________________________________________________________
38 ЖШ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
курсів в основній та старшій школах. В основній школі обсяг викладання пред
метів і курсів державною мовою не може бути меншим за обсяг викладання мо
вою національної меншини; предмети зовнішнього незалежного оцінювання
обов’язково викладаються державною мовою. У старшій школі обсяг викладання
предметів державною мовою має становити не менше 80 % від усіх предметів.
У місцях компактного проживання осіб, які належать до національних мен
шин, мова відповідної національної меншини може використовуватися в прове
денні культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів, нею мо
жуть демонструватися фільми, в комунальних музеях може наводитися
інформація про музейні предмети (поряд з державною мовою). Телерадіоорга-
нізацїї місцевої категорії можуть здійснювати мовлення також мовою націона
льної меншини (поряд з державною мовою), за умови, що обсяг цього мовлення
не перевищуватиме 20 % ефірного часу. Зовнішня реклама в межах території
відповідного села, селища, міста поряд з державною мовою може бути виконана
мовою національної меншини.
23 травня 2017 р. Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до дея
ких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової
інформації», що встановлює на телебаченні обов’язкові щотижневі квоти пере
дач і фільмів українською мовою: 75 % державної мови для загальнонаціональ
них і регіональних телеканалів, 60 % — для місцевих та 75 % для програм но
вин. За невиконання мовних квот передбачено штраф у розмірі 5% загальної
суми ліцензійного збору. Прийняттю цього закону передувала низка подій. 6 ве
ресня 2016 р. Президент України Петро Порошенко з трибуни Верховної Ради
звернувся до власників і топ-менеджерів телевізійних каналів із закликом
збільшити частку української мови в ефірі. 27 жовтня 2016 р. народні депутати
Микола Княжицький і Вікторія Сюмар зареєстрували законопроект № 5313
«Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних
(електронних) засобів масової інформації», запропонувавши встановити на те
лебаченні квоту 75 % передач і фільмів українською мовою. Цей законопроект
16.03.2017 р. було схвалено Верховною Радою України в першому читанні. На
ступного дня, 17 березня 2017 р., медіахолдинг «Інтер Медіа Груп» висловив
офіційну позицію щодо законопроекту про мовні квоти, стверджуючи, що він
порушує права російськомовних громадян України та носіїв інших регіона
льних мов і завдасть шкоди розвитку українського телебачення через неможли
вість створювати в достатньому обсязі якісний контент українською мовою чи
робити якісний дубляж. Попри спротив значної частини підприємців-медійни-
ків Верховна Рада України прийняла закон, а Президент України підписав його.
Тривалий час українська влада вела обережну й нерішучу мовну політику.
Проте зміни в суспільній свідомості впливають і на позиції ключових політич
них гравців. Потужним каталізатором мовної політики стала діяльність недер
жавних організацій, що присвятили свою діяльність захисту мовних прав
українців, зокрема таких як Координаційна рада з питань захисту української
мови при КМО «Меморіал» ім. В. Стуса, громадський рух «Не будь байдужим!»,
Центр міжнародного захисту прав людини Національного університету
«Києво-Могилянська академія», громадська ініціатива «Переходь на україн
ську», громадянський рух «Простір свободи», ініціатива захисту прав україно
мовних «И так поймут!», громадянський рух «Бойкот російського телерадіопро-
дукту», громадянський рух «Відсіч», громадська організація «Незалежні» і
цілий ряд інших. За участі представників громадських організацій, університе
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 39
тів та академічних інститутів при Міністерстві культури України 8 червня
2016 року (наказ № 404) створено Координаційну раду з питань застосування
української мови в усіх сферах суспільного життя України. При Координаційній
раді діє робоча група з мовного законодавства під керівництвом проф. В. А. Ва-
силенка, яка підготувала текст законопроекту «Про державну мову», згодом за
реєстрованого в Верховній Раді України під № 5670.
Судячи з прийняття Кабінетом Міністрів України 26 квітня 2017 року поста
нови № 301 «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на
вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою» і ухва
лення закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіо
візуальних (електронних) засобів масової інформації», влада реагує на ініціати
ви громадськості і цим готує ґрунт для можливих подальших заходів з реалізації
тих завдань, які визначені в розглянутих вище законопроектах. Це підвищує
шанси на прийняття в 2017—2018 рр. мовного закону, який уперше в історії
українського мовного законодавства може дати дієвий механізм поширення
української мови як державної на всі сфери суспільного життя. Попри окремі
дискусійні положення, термінологічні неточності й редакційні недогляди роз
глянуті законопроекти загалом відповідають європейським засадам мовного
планування і є основою, на якій може будуватися мовна політика сучасної
України.
Б. М. Ажнюк_______________________________________________________________
В. М. А2НМІЖ
ЬАМИІАСЕ ЬЕСІ8ЬАТКШ АОТ ЬАІЧСЦАСЕ РЬАМЧШС ЕЧ СОІЧТЕМРОКАКУ
ЦККАШЕ
ТЬе рарег сіізсиззез гесепі Іедізіаііуе іпіііаііуез аітесі аі сгеаііоп о ї іЬе еїїесііуе тесЬ апізт
о ї іпігосіисііоп о ї Цкгаіпіап а» а зіаіе 1ап@да§е іпіо аіі зрЬегез о ї риЬІіс Ііїе апсі такіп§ іі
ап ейесііуе гиіе оГ1а\у іпзігитепі іп іЬе 21-зі сепіигу Цкгаіпе. ТЬе Цкгаіпіап 1ап£иа£е, аз а уізіЬІе
Іокеп о ї Цкгаіпіап ей тіс ісіепіііу, іп іЬе ргосезз о ї паїіоп ЬиіМіпд Ьаз Ь есоте опе о ї ІЬе таіог
зутЬоІз о ї паїіопаї тоЬіІігаїіоп о ї ІЬе Цкгаіпіап реоріе аз а ауЬ о і є . ТЬеге із § г о \ у іп § а\уагепезз
іп зосіеіу ІЇіаІ Ше Кіуаіоу & КоїезпісЬепко 1а\у \уЬісЬ зШІ шаіпіаіпз іп їогсе \уаз сіезі^песі аз
ап іпзігитепі о ї Киззіап їогеідп роїісу ажі Ьесате опе о ї ІЬе роїуегїиі їасіогз Йіаі ргоуокесі
паїіопаї сгізіз.
К е у іуогсіз: 1ап§иа§е 1е§із1аІіоп, 1апдиа§е роїісу, 1ап§иа§е р1аппіп§, зіаіе 1ап§иа§е, паїіопаї
тіпогіїу 1ап§иа§е, іпсЬ^епоиз 1ап§иа§е.
40 Ж5М 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
|